Глава 18
Я дихав і хрипів, піднімаючись по піску. Так жарко... так високо... так... Мені хочеться пити... ще кілька кроків... ще трохи...
Я з полегшенням зійшов на вершину дюни і з радістю розвіяв руками. - Я... нетерпляче простовав. - Я Кросс з Алаба.!
НОМ!
АУЧ!- встромив я, засовуючи руки під капюшон і намагаючись ухопити Саундбайта. -КОГО ЧЕРТА, МАЛЕНЬОКИЙ ЧАС!
- ТИ ГУРИВ БРЕД!
- Ти можеш звинувачувати мене? - Тут гаряче, сухо. І вже шість годин немає нічого крім піску, піску і ще раз пісок! У такі моменти я готовий співати довбані пісні з дряних шоу, якщо це допоможе побачити довбаний камінь, просто щоб порушити монотонність!
- Перестань пускати і кроків, Кросс, а то ще довго будеш дивитися на пісок, - проворчав Зоро, проходить повз мене. Принаймні, приємно було бачити його червоне, потне обличчя і дискомфортну гримасу.
- Тільки для протоколу, - помітила Віві, проходячи повз, визираючи огидно байдужою до, повторюю, жарко. -Ти ніколи не з Алабасти. У мене більше видно.
- Я думав, ми вже пройшли через цей етап!- запитав я, заставляючи себе йти далі.
- Я розумію, але все одно зла!
- Тсс, пустоголова...
- Не міг би ти говорити трохи голосніше, будь ласка? Я могла не розчухати тебе крізь твої злодюжка...!
- Тихше, ви двоє, не змушуєте мене зупиняти цей караван, - глухо пробурмотіла Намі.
- Да, мам... - Зітхнули ми з Віві.
- Ох, у моїх чарівників з'явилися свої пухирі, - простоал Усопп позаду нас.
- Здається, я вже почав звикати до жару, - пропихтів Чосппер, пристебнутий ременями до горби Реснічки. Він спробував сісти, але тут же з стоном впав назад. - Як лікар, я можу підтвердити, що це навіть віддалено не корисне для здоров'я...
Подивіться на це з іншого боку: нам більше не потрібно турбуватися про те, що їжа згорить - спокійно повідомив нам Санджі.
- Невже? Як так? - З цікавістю запитав Луфі.
- ПОТОЙ ЩО ТИ ТІЛЬКО СПРИЧИВ НАСЛІДНІЙ КУСОК, ПРИГУРОК!
*УДАР*!
- ЭК!
Я підніс руку до лоба і прикрив очі рукою, дивлячись вгору та здивовано посвиснув, коли побачив пролетів повз Луффі. - Гарна дуга, вражаюча швидкість... Я даю цьому кирку дев'ять з десяти.
Віві підняла брову, коли ми всі побачили Луфі, як він досягнув піку своєї траєкторії. - А чому не повна десятка?
- Ем, все залежить від його відстані. Якщо він приземлиться на іншій стороні наступної дюни...
БАМ!
Луффі врізався у дюну і пролетів через найвищу вершину, піднявши величезну хмару піску та пилу.
- Е-е ... - Я махав рукою з боку в сторону. -Непогано, непогано, він все-таки добрався до вершини, так що ... Дев'ять і п'ятеро десятих?
Решта ввічливо захолола, на що Санджі відповів уклоном. - Дякую. Ви занадто добрі, правда.
- Гей, хлопці!- крикнув Луфі, ходячи на вершину дюни і розмахуючи рукою. - Я щойно бачив зелень!
- Луффі, що ми тобі говорили про поїдання кактусів?
- Вони не такі вже й погані!
- ТИ ПУТАВСЯ З'ЯЗОК ЧОПЕРА НЕ В ЧАС СНА!
- Мені знову приготувати заспокійливе?
- Ні, правда, хлопці, мені це не привид! І це не таємничий світж.!
- Я зламаю тебе, Луфі, - похмуро вимовила Намі.
-Давай просто покінчимо з цим, - зітхнув Зора, протис назад нас і піднімаючись на вершину дюни. Ми всі розгубилися, спостерігали за ним і потім закричав, від радості кричав та побіг назад до нас.
- Хлопці, я не можу повірити, що кажу це, але Луфі правий!- повідомив він нам, посміхаючись, як місяцьтик. -Там дійсно зелень. Я думаю, ми знайшли Реінбейз. - Він насупився, побачивши вираз наших облич. - Що це з вами, хлопці?
- Я побачила обличчя зла, - прошепотіла Віві в жаху, перш ніж зупинитися і передумати. - Знову.
- Хто ти такий і що ти зробив з Зоро?
- Що ти маєш на увазі? Це я!- обурливо ряв він.
- Брехня! Зоро не посміхається, якщо тільки це не обіцянка смерті своєї жертви! - Перелякано прошипів я.
- Або, якщо йдеться про випивку, - додав Усопп.
- Або коли зводить рахунки з Санджі, Намі або Кроссом, - додав Саундбайт.
- Нам краще перевірити, для впевненості: хто другий найбільший мандрівник з сьогодні живих?- запитав Санджі, посміхаючись.
- ЦЕ ВІДНОСИТЬ ТІЛЬКО ДО УЛІТКОНОМУ ВБЛЮДКУ, ГОВНО-КОК!- люто крикнув Зоро.
- Це він,-хор відповіли ми. Потім очі всіх присутніх розширилися від усвідомлення фактів.
Вода! Інші пішли за ними по п'ятах.
І справді, там на горизонті розтягнулося велике місто. Можна було б припустити, що оазис, який ми бачили, був раєм і безпечним сховком від жари та небезпек пустелі. І так було принаймні в тому розумінні, що це полегшення від жари пустелі. Однак піраміда з крокодильським верхом, який вів міський пейзаж, зовсім позбавляла нас ілюзій безпеки.
- Нарешті Реінбейз, - вдячно зітхнув я, перш ніж зняти рюкзак з плеча і витягнути свою броню.
- Ми дош~і, пропел Саундбайт, його тон був десь між радісним і зловісним.
- ПОРАДАТИ КРОКОДИЛЬЮ ЗАДНІЦУ!-Зарал Луфі в всю горлянку.
- ПІСЛЯ ТОГО, ЯК ВИП’ЯТЕТЕ ДУДИ!- Проревів Усопп з тією ж гучністю.
- ЗГІДНО! - Отримав Луфі.
- А ви двоє не могли б трохи збавити тон? Він зітхнув, коли всі інші кинули в нього плоский погляд, а Чоппер навіть нахилився і утупився на мечника. - Знімаю запит.
Віві нахмурилась, уважно розглядаючи золотого крокодила над містом. -Крокодайл... - Занудно пробурмотала вона.
Я хотів підійти до неї, але передумав. Я сумнівався, що був підходящою персоною для потіхи, і крім того, я був зайнятий, стояв на колінах, надів свою броню на ногу. Я багатозначно подивився на Намі. Навігатор зрозуміла натяк і швидко зісковзнула з Реснічки, перш ніж покласти руку на плече принцеси та усміхнутися їй.
- Не хвилюйся, Віві. Ми допоможемо тобі все виправити, і більше ніяких сюрпризів в дорозі не буде. Так, Кросс? Я підняв руки на знак капітуляції, коли Віві подивилася на мене.
- Я обіцяю, я обещаю. Я більше не буду приховувати нічого, що могло б допомогти, - сказала я, а потім завмер, згадавши про те, як Віві привітала Крокодайла в його казино.
- Насправді, я повинен сказати тобі...
- Эй, КРОС! У ТЕБЯ Є ЩАСЛИВІ КАЇ-НІБІДЬ ДЕНЬГИ!
Я підстрибнув, коли Луфі закричав в дюймі від мого вуха, і впав у нього поглядом.
- Так, Луфі, я член цієї команди, і тому у мене зазвичай є велика сума грошей в будь-який час, - безжиттєво простягнув я, викинувши зап'ястя та защев рукавичку на місце. - Вибач, ти що плавав з якою-небудь іншою командою?
Луфі заморгував. - Ні, я плавав з вами. Ти що, зовсім дурень?
Я зі ричанням куснув себе по обличчю своєї поки ще не захищеною бронею рукою. -Я починаю ставити собі це питання щодня, - пробурмотів я себе під ніс.
- Довго ж до тебе ходило?
- Мені подобається вважати себе оптимістом, - зітхнув я, перш ніж подивитися на її розібрану палицю. - Отже, ти готова використовувати цю штуку?
Нам незручно наважилася балансувати стрижнями, перш ніж рішуче кивнути. - Готова як ніколи. Я прочитала інструкцію з експлуатації, тому припускаю, що Усопп вивчив свій урок... - при цьому вона кинула на Усоппа загрозливий погляд, який він повернув в мою сторону. - Хоча і недостатньо впевнена в собі, щоб впоратися з Крокодайлом або чимось подібним.!
- Так, тебе б випотроїли, - бадьоро повідомив я їй. - Рівно через десять секунд. Вісім для монолога, одна секунда щоб посміятися з тебе і ще одна, щоб розправитися з тобою насправді.
- Кросс, - втрутився Санджі з такою ж люб'язністю поплескавши мене по плечу. - Я не проти такої жорстокої чесності, враховуючи, з ким ми боремося, але якщо ти продовжуватимеш так говорити про Намі-суан, я зломаю твій хребет про своє коліно.
- Упередження вислухане, - спокійно кивнув я. - Якщо серйозно, то будь-хто нижчий від Містера 2 повинен бути в змозі знищити, так що будь впевнена у своїх здібностях. Повертаючись до історії, людина, з якою ти билася...
- Кросс!
- Кхем... - Нервно кашляючи, я потягнув себе за комір. - Ну, я просто скажу що схоже тепер ти просто розмажеш її голову про пісок.
Ми на мить задумалися, а потім посміхнулась і кивнула, явно захоплена. Я нахмурився, думаючи про битви інших: Санджі витере підлогу Бон Клеєм, а Чоппер і Усопп покращили свою зброю та навички, і, чесно кажучи, Воспу не завадило б зіткнутися з труднощами для розвитку характеру.
Я знову подивився на першого помічника.
- Я не буду розкривати занадто багато, Зоро, але я б порадив тобі почати переосмислити деякі уроки твого сенсея, які ти ще не зрозумів. Він був ... - я на мить замислився, перш ніж збліднути від усвідомлення. -Так, він був набагато сильнішим, ніж можна було очікувати від когось в Іст Блю, тому що достатньо сказати, що той меч не був тупим.
- Крооосссс! -Ти вже закінчив говорити? Я хочу води!
- Ага, пішли вже!- погодився Усопп.
- Ее, гаразд, одну секунду... Я люто лаяв голову в пошуках інших порад. - Гаразд, не б'йтеся з пані Ол Сандей, якщо вона вас побачить, ви вже небіжчик. Ну, може не ти, Луфі, але ти повинен битися з Крокодайлом, так що не дозволь їй відволіктися від ...
- РЕАЛЬНІСТЬ - ЕТО ІЛЛЮЗІЯ, планета-міраж, купуйте золото, ПОЕХАЛІ ВЖЕ! - ряв Саундбайт.
А? як чиєсь рука схопила мене ззаду за куртку. -О, ради всього святого ... - Я насунув окуляри на очі. - Ну ось знову... АХ!
- ВОДИВИНИ!- звил Луфі, зробивши божевільний ривок до Реінбейз і тягаючи мене за собою, Усопп біг поруч з нами і якимось чином умудрявся не відставати, в той час як всі інші (включаючи верблюда) намагалися нас нагнати.
Через хвилину ми втратили з уваги інших членів екіпажу через хмари пилу піднято двох із трьох бігунів.
Через дві години Луфі та Усопп вже були в місті, направившись пряміком у найближчий бар.
Не минуло й трьох хвилин, як вони вибили двері бару і почали просити води з ввічливістю гідної сім’ї Дадан, запаркувавши свої дупи на перших сидіннях.
Це було випадково, коли вони опинилися поруч з капітаном Смоукером і офіцером Ташіґі. Як би там не було, мої товариші по команді завжди якимось чином знали, як опинитися в потрібному місці і у потрібний час. І це, власне по собі, було надзвичайно вражаючим.
Я скористався моментом, щоб від'їхати, перш ніж сісти між моїми друзями і нашими теперішніми ворогами, кинувши посмішку в капітана Смокера, коли я зсунув свої окуляри назад на лоб. - Ще раз привіт, Смоки. Дивно бачити тут одного з рідкісних порядних Морських Вартових Іст Блю! Я не думаю, що зможу позичити цей джут хоч на секунду, чи не так? Я б хотів хоч раз намазати свого капітана.
Ташіґи розчарувала мене. - Почекай, а ти хіба не ...?
Кросс, - перебив її Смокер, кинувши на мене абсолютно байдужий погляд. -Назви мені хоч одну вагому причину, чому я не повинен розкрити тобі череп прямо тут і зараз.
- Я посміхнувся, піднявши пальці. - По-перше, я припускаю, що у тебе є питання практично про все,що відбувалося до цих пір. І по-друге? Якщо я зрушуся хоча б на дюйм, ці дві тупиці забризкають тебе вмістом своїх ротів, а адже ніхто тут цього не хоче, чи не так?
- ТАК!- нетерпляче пропищав Саундбайт, винудивши Смокера шалено подивитися в сторону слимаків, а Ташіґи підстрибнути від несподіванки.
- Вибачте, я мав на увазі тих, хто не є природженим вілом,- поправив я себе.
- Н-невжели ця завитка тільки що...!?- заїкаючись початку Ташіги.
- Диявольський Фрукт, - невмимо сказав я і Смокер.
Офіцер здивовано моргнув і повільно кивнув. -Хм... П-поняла, сер.
Смокер знову звернув свою увагу на мене, очевидно зважуючи варіанти. Потім він видихнув ідеальне кільце диму і зітхнув.
- Говори так само швидко, як твоя слимакка, Кросс, - проворчав він, викликав у мене сміхи як у Саундбайта, так і в мене.
- Питай, Смоки, - весело сказав я.
- К-Капітан! -Це проти ...
- Ташиги.
Офіцер налякався, коли Смоукер примусив її до табурета поглядом суворим.
- Тут так жарко, що я обливаюся потім до крові, мій плащ майже наполовину втягнений піском, і, незважаючи на всю багату та чітку культуру Алабасти, ці люди ні хрена не вміють звертати сигари, - люто проричав Смокер. - Коротше кажучи, я готовий вислухати всі звинувачення Кросса в адресу флоту до останнього, тільки б це означало забратися до чортової матері з цього острова. - Зрозуміло?
Ташіґи поблежала сильніше, ніж це було можливо де-небудь в цій країні вдень вона відчайдушно закидала і віддала честь. - Від-відчоріво, сер!
Я дуже посміхнувся і почав сміятися, спостерігаючи за цим обміном репліками. -Я радий бачити, що не тільки я поділяю таку думку. Віві може бути моїм другом, але це королівство може любити тільки милість своєї батьківщини принцеси, яка жила тут все своє життя.