Після кількох дуже виснажливих годин маршу сонце нарешті зайшло, дозволивши піднятися Луні і освітлити несподівано похмарну пустелю.
Холод став хорошою передишкою від спеки, але це не змінило того факту, що просто змінилося одна екстремальна температура на іншу. Роберт Фрост може йти до біса, вогонь і лід в рівній мірі неприємні. І все ж, якщо цей клімат щось і робив, то лише доводив, наскільки щиро Віві була відданою справі порятунку своєї нації: тільки той, хто по-справжньому закохався в неї, може прожити ціле своє життя у цьому горнілі та вийти звідти, ще бажаючи врятувати її.
Принаймні, у морозу був один плюс: Чоппер нарешті зміг прокинутися від своєї теплої коми і ридав поруч з нами в своїй прогулячній формі. Я чекав, що він сам змусять зі мною, бо те, як він весь час поглянув на мене, вказувало на щось, але він, очевидно, був занадто страхливий, щоб почати розмову.
Зрештою, через кілька годин ходьби, він зміг зібратися з духом, щоб не відстати. - Що, Кросс? -Тепер ми можемо поговорити? Мені дуже потрібна твоя допомога...
Я ніжно посміхнувся оленя. - Так, звичайно, Чоппер. Скажи мені, що в тебе на думці.
Людина-олінь відкрив рот, щоб заговорити ... Потім з цікавістю схилив голову набік. - Ух... Мені тільки здається чи земля тремтить?
Я на мить розгубився, обмірковуючи це твердження, а потім зблід і зауважив, що вітер несе багато піску. -Ой-ой...- Я нервово зітхнув.
- Що сталося?
Перед тим як я встиг відповісти, замість мене це зробила Віві. - ПІСЧАНА БУРЯ! НА ЮБУ ВЛАДИСЯ ПІСКОВА БУРЯ!
І справді, так воно і було. Святе лайно, це було дійсно щось. Я маю на увазі, що я бачив водяні смерчі і водоспади раніше, на Гранд Лайн, і тільки завдяки Намі ми не розбилися вдребезги, але все це було здебільшого водою. Бачити бурю піску і вітру такої сили - це зовсім інша справа! А Крокодайл вже давно довбить Юбу цими штуками!
Я не знав, що на мене справило більше враження: абсолютна рішучість Тото перед лицем лиха або здатність Крокодила до переструховування!
Я здригнувся, коли побачив місто, яке сильно стирало піском з обличчя Алабасти. Хоч би якою була ситуація, Юба віщував мені щось ще страшніше.
- Чоппер, я з радістю поговорю з тобою і допоможу тобі зі всім, що вам знадобиться, пізніше...- Я нервово сковтнув. - Але тільки якщо ти погодишся зробити дещо для мене взамін.
Чоппер кинув на мене розгублений погляд. - Що таке?
Я стиснув зуби, коли команда побігла до Юбе, змушуючи мене йти в ногу з ними. - Помолись за мене.
Через кілька годин ми дісталися краю Юби. Зеліще, яке нас зустріли було... Знеохочуючим, якщо не сказати більше. Але найгірше було інше... Я бачив, що колись це було велике місто. Це було старе місце, гідне і благородне... Це було боляче. Старше, покинуте... Навіть якщо воно не гнило активно, то принаймні вмирало. І це було не дуже приємно.
А Тото, мабуть, було ще гірше. Він був старий, брудний, слабкий... але будь я проклятий, якщо в ньому не було сили. Він був не просто старим мішечком зі шкіри та кісток. Він був ... Жорстокий. Житло. Він був виснажений, але це скоріше ознака досвіду, ніж справжньої травми. І це... Це було те, що я міг цінувати.
Але ось що мені не сподобалося, так це те, що він сказав, коли ми запитали його про бунтівників, хоча це було не зовсім справедливо, тому що це був скоріше останній цвях, ніж справжній труну.
- Ці дурні залишили Юби.
Я дуже розлютився, коли ці слова прокололи мене і вдарили у серце. Я відвернувся від решти команди і схилив голову, відмовившись зустрічатися з чиїмись очима, навіть коли відчув на собі їх пристойні погляди. Не обвинувачуючий, як це, просто ... Питальні. Цікаві.
Крім одного.
- Кросс.
Я знову здригнувся, коли голос Віві хлестнув мене, як христів. Я повільно підняв очі, щоб зустрітися з нею поглядом, і ... Це був унікальний досвід.
Вівши була розлючена. Не гнівається, не є поганим і навіть обурена. У люті. Якщо пристрасть Алабаста до захисту Аллабасти була як сонце, то ця сторона була подібна на Місяць: холодна і злобна... смертельна. Я просто відчував себе... Так мало. Важко було сказати, що змушувало мене почуватися ще гірше: королівський гнів Віві... або той факт, що я був її другом і що Я збрехав їй.
- Віві... - вагаючись почав я.
*Щечина*!
Поки мене не перервали. Це була найслабша і в той же час найбільш болісна пощечка, яку я коли-небудь отримував у своєму житті.
- Я не хочу цього чути, - тихо прошила вона. Тепер послухай мене: ми залишимося тут на ніч, завтра ми відправимось в Каторію, зупинимо цей бунт, і тоді я більше ніколи не хочу тебе бачити. Я досить ясно висловилася?
Я серйозно кинув. - Да, Ви...
- Для тебе я, Принцеса Нефертарі Віві з Алабасти, містере Джеремі, зло плюнула вона, перш ніж розвернутися і відправитись до будівель.
Я мовчки дивився їй слідом. Врешті-решт, після всього, що я зробив... Що я можу сказати такого, що не зробить все ще гірше?
Поки ми всі дивилися, як Віві відходить, запанувала тиша і ніхто не знав, що робити в зв'язку з останніми подіями.
Нарешті я глянув на Тото. - У вас є ще лопати?- тихо запитав я його.
Старик підстрибнув від несподіванки. -А, д-да, он там ...- сказав він, вказуючи на найближчий сарай. - Але чому..?
- Всі йдіть спати, - перервав я його, прямуючи до сараю. - Я... Тепер мені зовсім не хочеться спати. Я просто... Я буду працювати, поки не втомлюся.
- Кросс...-початку Намі негромко.
- Просто... посипи трохи, - важко зітхнув я, знімаючи з плеча бочку з водою і простягуючи її разом із Саундбайтом та всім іншим. - Завтра буде довгий день.
Нами деякий час мовчки дивилася на мене, потім кивнула і пішла за Віві.
Я намагався не зустрічатися ні з ким поглядом, продовжуючи йти вперед, і ніхто з них не вимовив жодного слова, поки я йшов. Однак коли я проходив повз Зоро, він поклав мені руку на плече. Я замер, очікуючи, що він скаже те, чого хоче... але він тільки міцно поплескав мене по плечу і пішов далі.
Наступного разу я зупинилася, коли Луфі схопив мене за лікоть і поставив підняти голову та побачитись з ним. Я нічого не сказав, але лише злегка похитав головою. Луффі з сумом нахмурився, але зітхнув і пішов за іншими.
Покінчивши з цим, я мовчки підняв лопату, встромив її у пісок поруч з ямою Тото і взявся за роботу.
Я почав копати... Чесно кажучи, я навіть не знаю як довго це триватиме. Мабуть, кілька годин. Насправді я не звертав уваги ні на що інше. Я не хотів думати ні про що інше. Все, про що я думав, це ... ну... Копання. Все глибше і глибшо, фут за футом, пісок повільно, але постійно скаплювався навколо мене, поки я вдруге раз на день рив собі яму.
Чесно кажучи, я насправді не "переставав" копати. Я просто раптово... Прокинувшись, притулившись до стіни своєї нори, і мене розбудив хтось, хто покликав мене на ім'я.
- Хлопчик. Гей, хлопче, прокидайся! Ти в порядку? - питав мене Тото.
- Мргх...- втомився я і потряс головою, намагаючись прокинутися, але трохи туману після пробудження все ще затьмарювала мої думки. - Що... Скільки зараз часу?
- Зараз ще ніч, якщо ти про це питаєш, - фиркнув Тото. - Боже мій, хлопче, ти заснув за роботою! Я знаю, що можу бути впертим старим, але навіть я не такий тупоголовий!
- Ммм...- пробурмотів я на знак згоди. Я дуже відданий цій справі. - Ну і де ж ця лопата?
Вона у мене прямо тут. коли я спробував схопити її. - Але я не дозволю тобі використовувати її, поки ти не відпочинеш.
Я кинув на старого втомлений погляд. -Це говорить дурень, який всю ніч пав поруч зі мною, а також пережив кілька піщаних бур?
- Почекай, поки ти не досягнеш мого віку, тоді ти зможеш бути таким лицемірно впертим, яким хочеш, - фиркнув Тото, перш ніж зігнути навпіл і зі стоном вхопитися за суглоби. - Я б сказав, приблизно в той час, коли у тебе почнуть боліти суглоби...
Я видав яростий рик, активно нагадуючи собі, що на відміну від решти членів команди я не можу дати Тото по голові через страх отримати струс мозку. - Просто дай мені лопату, чорт візьми, мені потрібно продовжувати працювати.
Тото відразу ж випростався і з сердитим виглядом сунув лопату головою в пісок. - Ні, це мені потрібно продовжувати працювати. Ти ж просто хочеш продовжувати працювати. У цьому є помітна різниця!
- Про що, чорт візьми, ти говориш? - запитав я, і моя втому, швидше за все, дала моєму голос більше злоби, ніж я збирався.
Тото схрестив руки на грудях і дав мені такий погляд, який міг би дати тільки досвідчений старійшина. - Мені потрібно продовжувати працювати, щоб витягнути життя і воду назад з землі Юба. Ти хочеш продовжувати працювати тільки заради того, щоб не зіткнутися обличчям до обличчя з тим, що сталося між тобою і Принцесою Віві, і я не дозволю тобі отруїти воду Юби своїми фальшивими стражданнями. Я все ясно сказав?
Я відкрив рот, щоб щось сказати ... але врешті-решт я втомився зітхнув і впав на дупу, притулившись спиною до стіни ями. - Кристалово, сер...- жалібно простоал я.
- Ось і добре! А тепер ... Тото схрестив руки на грудях і сів навпроти мене, ретельно дивлячись на мене. - Чому б тобі просто не розповісти мені, що тебе так засмутило, а?
Я втомився подивився на старого. - Мене вдарив Ві... - Я збентежено посміявся. - Принцеса Нефертарі Віві, як ти думаєш, чому я тут?
- Я думаю, що є багато деталей у цій ситуації, які я не розумію і крапка!
Я безстрашно подивився на нього, нічого не сказавши.
- Якщо ти не збираєшся мені нічого розповідати, то мені доведеться почати гадати.- задумливо мовчав cтарик, потираючи підборіддя. -Так ти зідхаєш?
Вираз мого обличчя став плоским, як тарілка. - Дякую, але ні. Я волів би жити довго і щасливо, ніж покінчити життя самогубством від Кози.
- Ха!- голосно рявкнув Тото. - Я не знаю, звідки ти знаєш мого сина, але це дійсно схоже на ймовірний результат, чи не так? - Ну а тепер я продовжу віщувати або ...
- Гаразд, гаразд, я розповім!- обгризнувся я. І тоді я розповів йому всю історію: брехня Віві про Юбе і Каторе, що розмова з бунтівниками насправді нічого не вирішить, про мою тверду переконаність, ніби тільки перемогши Крокодайла (не те, щоб я дійсно назвав його), може покласти край повстанню, а також як сильно я почувався цілковито безпорадним.
Очі Тото розширилися від шоку, коли він слухав мене, перш ніж схилив голову з серйозним кивком. - Даа... Це звучить дійсно дуже серйозно.
- Смертельне, - похмуро підтвердив я.
- Якщо ти запитаєш мене, то це звучить так, ніби у тебе не було особливого вибору в цьому питанні,- сухо різав Тото.
- Те, що я вирішив, не має значення, - твердо сказав я. - Важливо те, що Віві, найближче до святого створіння, яке ми коли-небудь бачили у своєму житті, і що ще важливіше, вона мій друг, та мені довелося брехати їй. Важливим є те, що я мабуть змусив її ненавидіти мене, і це теж... Це найгірше, що я можу уявити.
І тут Тото зробив те, чого я ніяк не очікував: відкинув голову назад і розхвилювався.
- Що тут смішного?
- Хлопчику... - Прохрипів він, схопившись за живіт. - Можливо, це найсмішніше, що я чув за останні роки. - По-перше, Принцеси Віві не мають ненависті в її природі, тому тобі не варто турбуватися про це.
- Але... Вона мене шупнула... и...
- О так, я тільки одного разу бачив її такою сердитою, - відповів Тото, ніжно дивлячись в небо. - Коза вкрав її улюблену ляльку, недавній подарунок на день народження від батька, вкрав з якоїсь дитячої причини, яка була у нього в той час, і сховав її десь. Вона не могла змусити Віві сказати їй, де він її сховав. Принаймні, до тих пір, поки вона не розлютилася, і тоді він склався, як мокрий папір. -І знаєш що? Як тільки вона отримала її назад, вона заспокоїлася і знову стала його найкращим другом.
- Я думаю, що це як би в іншому масштабі - неважливо відповів я. - Я фактично погрожував її королівству. Її народу. Для неї це така сама точка кипіння, як для більшості дозорних дебатів про справедливість.
- От побачиш, - зневажливо посміхнувся Тота. - Я знаю цю дівчину, дай їй день-другої охолонути і все повернеться на круги своє, особливо якщо те, що ти мені розповів, правда. А щодо іншого питання... - він повернувся і постукав мене по чолі, перш ніж я встиг відреагувати.
- Ой! А це ще навіщо?
- За те, що ти такий дурний - хмикнув Тото. -Ти забагато вкладаєш в одну брехню. Не роби цього своєю звичкою, і твої дружні стосунки будуть прекрасними навіть тоді, коли час від часу ти будеш обманювати. А тепер вилазь з цієї діри. Мені потрібно повернутися до роботи.
І з цими словами він з дивовижною силою вивів мене назовні. Я не протестував; я відчував, що він зламав лопату про мою голову, якщо знадобиться. І все ж, хоча його слова допомогли мені, я не міг перестати хвилюватися. Він не знав про ту жахливу брехню, яку я кілька тижнів розповідав команді, про моє походження. Після цього, після зовсім недавнього викриття, як вони взагалі зможуть довіряти ПЕСОК-ВЛІЦО-ГАХ!
- ЭК! - Я плював, намагаючись очистити обличчя від гранув. -Кого біса... ?
- О, привіт Кросс!
- Луффі! -Ч-какого риску... Як довго ти там копаєшся?
Луффі знехтував плечима. -Всі час. О, і я не один!
Я хотів було запитати, що він мав на увазі... але тут мене перервав рожевий циліндр, що стирчить з-за краю діри.
- Ей, Кросс, - слабо посміхнувся Чоппер і помахав мені рукою.
- А, привіт, Чопер ...- Я ніяково помахав йому у відповідь.
- Отже, Кросс... Ты... вільний зараз, або ...?- Чоппер почухав затилок з сором'язливою посмішкою.
Я мовчазно рухав щелепою... Перед тим як зупинитися на усмішку і простягнути руку до користувача Зоан. - Да... я вільний.
Чоппер посміхнувся у відповідь від вуха до вуха, взяв мене за руку і виліз назовні. - Дякую! Це не надто важливо, мені просто, потрібна маленька допомога, от і все.
Я кивнув на знак згоди і махнув йому рукою, щоб він слідував за мною. - Звичайно, Чоппер. Поговоримо по дорозі.
Чоппер біг рискою, щоб не відстати від мене. - Ну, я тут подумав, як скористатися твоєю порадою. Пам'ятаєш, як я маніпулював своїм диявольським плодом? Що ж... У мене були деякі проблеми з цим. Я маю на увазі... - Він безпорадно потиснув плечима. -Мої сили досить жорстко обмежені, оскільки я Зоан, і, на мою думку, мій конкретний плід ще гірше, ніж зазвичай, тому що він не дає мені багато роботи. Я був би вдячний за всі пропозиції, якими ти міг би поділитися зі мною.
Я хмикнув, обдумавши його заяву. - Так, дійсно так ...- Я кивнув на знак згоди, перш ніж підняти палець. - Але ти недооцінюєш те, що можуть запропонувати твої сили. Як я вже казав, ти досить добре використовуєш свої здібності з винаходом Рамбл Болл. Я думаю, що не видаючи занадто багато і тим самим не виходячи Луфі з себе, є спосіб просунути твої сили, усиновивши вже наявні.
- Правда! - Що ж це таке?
- Я думав, що почую підборідок і дякує за величезні ресурси Вікі. -Ти коли-небудь чув про так звані "біологічні зворотні зв'язки"?
-o-