Розділ 23 - Частина 2
Оксамитовий Ферсен дивився на Місяць, наче не розуміючи, що́ зараз сталося. Він тримався за щоку, не усвідомлюючи своєї провини.
На секунду Луні навіть здалося, що на його очах виступили сльози.
- Як ти міг це зробити з моїм батьком!"
- Здається, ти щось неправильно зрозуміла...!»
Потім, як завжди, почались виправдання. Місяць, яка більше не хотіла слухати його, знову вдарила його по щоці.
Вдарила так сильно, що у неї почервоніли долоні, але вона була настільки зла, щоб навіть не відчула цього.
Вона більше не хотіла бути тут, тому Місяць схопив свого батька за руку, яка стояла у повному шоку від побаченого.
- Будь ласка, звільняйтеся сьогодні! Тобі більше не потрібно ходити на цю роботу, яка більш схожа на в'язницю. "
- Луна! Не приймай це близько до серця! Я не можу так звільнитися!"
- Ти боїшся, що вони зможуть якось помститися тобі за це?
Місяць уже не міг контролювати свій гнів.
- Є такі речі, про які тобі не варто турбуватися ...."
Погляд барона на секунду перейшов на Ферсена, який все ще стояв у шоку.
Саме тоді Місяць зрозумів, що Барон боїться відплати герцога. Тому вирішила заспокоїти свого батька.
- Тобі нема про що турбуватися. Якщо вони захочуть відплати, їм доведеться мати справу з адвокатами."
« Я б з радістю спалила цю чортову резиденцію герцога, але зараз є дещо важливіше.»
- Я знаю ти зможеш все, навіть виходячи з цієї роботи ...!"
Місяць розуміла, що золоті копальні не так вже й важко контролювати, особливо людині, яка стільки років працювала в сім'ї герцога.
- Досить так жити!»
- Луна...»
Не знаючи, що сказати, барон намагався зупинити її.
- Не хвилюйтеся, бароне. Все буде добре."
Антарес, який мовчав протягом цієї ситуації, втрутився в розмову.
- Пане Вінсенте? Що ви тут...? "
- Ви ж і так пропрацювали тут пів життя. Якщо вони захочуть якось Вам насолити. За словами Місяця, просто вишліть адвоката, щоб він подав позов і публічно оголосив про це. "
Отримавши несподівану пораду, барон замислився.
- А що якщо вони спробують помститися вам з Місяцем ..."
- Про це не хвилюйтеся. "
Без вагання відповів Антерес. Ця оптимістична промова полегшила турботу барона.
- Барон, що Ви зараз сказали? Антарес? Під це маскою!? Луна, ти все ще з ним?!"
Ферсен почув ім’я Антареса і почав звинувачувати Місяць з таким виразом обличчя, ніби його зрадили.
- Якого біса ти з цим хлопцем ...? Луна! Тебе обдурюють! Ти знаєш, наскільки він поганий? Він був тим, хто з самого дитинства намагався зайняти моє місце і заподіяв мені шкоду! Він зв'язався з тобою, знаючи, що ти моя найдорожча людина! Він зробив це, щоб розгнівати мене!"
Він був схожий на божевільного, який ніс всяку нісенітницю. Особливо на фоні Антареса, який спокійно стояв і дивився на нього з презирством.
- О, чорт візьми. Це що пан Вінсент...? "
- Ох, треба покликати лицарів!»
- Краще б і охорони викликати!»
Натовп, який весь час ходив біля кабінету барона, підняв шум.
Як завжди, вони зробили поспішні висновки, навіть не усвідомлюючи ситуації. Це була дуже знайома ситуація, з якою я стикалася багато разів.
Ситуація, яку можна назвати долею, усіх тих хто хоч якось пов'язаний з Ферсеном. Ситуація, в якій кожна людина може стати злодієм у очах цієї юрби. Ситуація, в якій вони не хочуть чути ніяких виправдань. Схоже ця ситуація буде переслідувати мене до самої смерті.
Місяць, якому все це набридло, кричав з усіх сил, благаючи заткнути Ферсена, який усе ще прагнув розповісти про погані Антерреси і чому вона не варто його зустрічати.
- Заткнись! Я сама вирішу, з ким мені зустрічатися! Принаймні, він в десять мільйонів разів кращий за тебе! Якщо треба, я навіть готова вийти за нього заміж!»
- ...?»
- Ч... Що?»
Барон замер, усвідомлюючи той факт, що його дочка зараз зізналася в любові.
Служники герцога відкрили очі, почувши, що дочка барона почала зустрічатись з головним героєм жахливих чуток.
- Що... що ти зараз сказала?»
Ферсен не міг повірити у почуте. Здавалося, його світ розвалився.
Ферсен, який не зупинявся, навіть коли Місяць дала йому ляпаса, тепер стояв мовчки.
Тим часом Антарес стояв трохи осторонь придушуючи свою ухмилку. У його очах була радість, яку раніше ніхто не бачив.
Антарес поклав руку на плече Луні, пильно подивився на Ферсена і сказав:
- На майбутнє, навіть не здумай більше лізти до Місяця.»
(*Бах *)
Після цього Ферсен впав на підлогу.
***
https://literna.net/uk/books/628-holovnii-heroi-ya-ne-khochu-i-oho-kr