Розділ 23. Частина 2
« Дякую. Якби це тривало в тому ж дусі, я б вимочилася ще до того, як всі події закінчились."
« Це, безперечно, було дуже важко".
"Так, неймовірно ..."
"Невже це так очевидно?"
"Так".
Він без вагань відповів.
"Насправді Ейсіс не казав мені привести принцесу".
(Сміх)
Ці слова мене застали.
« Що це означає?»
Було дуже ніяково. Мій брат не давав такого наказу, але ти спеціально прийшов за мною?
Коли я спробувала вловити його намір, мої очі звузилися.
"Тоді навіщо ти прийшов?"
Він повернувся подивитися, чи не побоююся я його.
Його голос все ще був низьким.
"Я вирішив, що краще привести принцесу".
« Це так?»
Я знову подивилася на його обличчя.
Блакитні очі контрастують з рубино-рижім волоссям.
Очі його, схоже, не брехали.
Крім інтенсивного кольору волосся й очей, він мав пристойний вигляд.
Я чула, що цього року йому 12 років. Хоча він ще молодий, він також є спадкоємцем герцога, і у нього таке гарне обличчя, що він вже був досить популярним.
Я так думала.
Коли він знову пішов вперед, Біон відкрив рот.
« Його високосте Ейсіс також таємно заявляв, що хоче вас бачити".
"Хмм".
Я отверилась.
Коли я розмовляла з ним, то зрозуміла, що Біон - сміливий, кмітливий і чесний чоловік.
І, перш за все, дякую.
Потім я випадково зрозуміла, що на одній з його речей були квіти.
Для чоловіків - Бутон'єр.
Це був один з атрибутів, запланованих мною для весняного фестивальу.
Це як подяка духам за те, що навесні все прикрашається квітами.
Я заговорила с ним.
« Вам подобається цей день? Бутон'єр, який носить Біон і вінчик, що ношу я були моєю задумкою".
«... це так?»
Він здавався трохи здивований.
« Я не знав, що принцеса брала участь у плануванні проведення. Мені цікаво, що наштовхнуло вас".
« Я подумала, що мені було цікаво і приємно привернути увагу до існування духів. Зазвичай про існування духів легко забути."
Я подивилася на Лу, який все ще танцював у мене перед очима.
Декілька інших духів також були прив’язані до мене.
"Мастер, майстер!"
Лу сказав мені, кліпаючи очима.
"Мастере, можу я пограти з квітковими духами?"
На перший погляд, це було дуже цікаво.
« Дихай. що хочеш».
Він сказав, що хоче погратися зі своїми друзями і не мав причини зупиняти його.
- подумала я, дивлячись, як він швидко зникає.
« Гайгін».
Я не відчуваю таких, коли бачу біля себе духів кожен день, але для звичайних людей духи дуже далекі і загадкові.
Я відчула, що Біон тепер дивився на мене дивним поглядом.
«... ?»
Наші погляди перетнулися.
Якщо мої очі були сяючими синіми, як аквамарин, то його очі був темно-сінімі, наче глибоке море.
Хоча вони були того ж блакитного кольору, відтінок відрізнявся.
Він повільно відкрив рот.
« Як ви знаєте...»
Я глянула на нього. Він продовжував говорити.
« Я не можу говорити з вами під час його висновки. Для мене було честю поговорити з леді навіть такий короткий час."
Я схилила голову.
« Чому ти не можеш говорити зі мною при моєму браті?»
При цьому питанні він вперше виглядав трохи збентеженим.
Здавалося, він не вирішується сказати.
"Ейсіс".
"Айша!!"
Але ще до того, як я почула відповідь, я чула голос свого брата.
Я здивовано повернула голову.