Розділ 20. Частина 2
« Ейсіс завжди відвідував мене, коли я хворіла. Його не турбувало, чи може він сам захворіти. Але я не повинна йти".
Якщо подумати, це був перший раз, коли мій брат Ейсіс вчинив так нерозумно.
« Ненавіжу, що мій брат сховав це від мене.
Я енергійно похитав головою.
Чому він завжди намагається мене захистити?
Я хочу відплатити йому. Дякую.
І раптом я зрозуміла.
"Брат Ейсіс відчуває те ж саме?"
Він уже знає, що я завжди щось від нього ховаю.
Коли я встала на його місце і подумала, я все зрозуміла.
Він хотів би, щоб я покладалася на нього, незважаючи ні на що.
Як би це не було, ти хочеш бути для мене силою.
Мені не терпиться потрапити до лікаря.
"Ейсіс такий дурень".
Подумала я.
Завжди ставить мене вище себе.
Навіть якщо потрібно пожертвувати собою.
Я повільно сіла на стілець.
Було очевидно, що Ейсіса не зрадіє коли я прибуду в ліканню.
Ні, звичайно він буде щасливий, але боюся, він стане турбуватися.
« Тоді що мені робити?»
Мою увагу привернули кілька аркушів паперу.
«... Ах."
"Є!"
Мої турботи раптово розвіялися.
"Напишу листа".
Якщо ви не можете відвідати брата, напишіть листа і відправте його.
Напевно він буде щасливий.
"Я повинна писати від серця".
Коли я лежала в колисці, він завжди приходив і розмовляв зі мною.
У мій перший день народження він приніс мені лицарську клятву.
У міру того як я виросла, накопичувалися незліченні спогади про спільне життя.
Того дня, коли я навчилась писати, мені на думку прийшло обличчя мого брата Ейсіса, який був у захваті і сказав: « Наша Айша - геній! »
Чому я ніколи не писала листа своєму братові?
Озираючись назад, здається, що це було тому, як він завжди був занадто близько для такого.
Оскільки ми були близько, я не міг передати свої почуття.
« Чи ти будеш щасливий, коли отримаєш листа? »
Я все ще не впевнена.
Але тепер мені дуже хотілося передати те, що я справді вдячна своєму братові.
Я почав повільно писати.
***
"Кхм-кгм".
У кімнаті продовжувався м’який кашель.
Сховати в шикарній кімнаті і хлопчик, що лежить під товстою ковдрою.
Червоне обличчя, жар, піт на лобі.
Він моргнув зеленими очима, а потім простягнув руку.
Потім інший хлопець його віку, який сидів поруч з ним, наче знайомий, налив йому теплу воду з пляшки і простягнув.
Колір волосся хлопчика був яскраво-червоним.
"Говорять, температура зовсім не падає".
«... Це так?»
Ейсіс, принц цієї імперії, зітхнув.
Навіть видух, який він зробив, здавався гарячим.
« Наступного разу треба менше махати мечем під дощем».
« Це природно. Навіщо ти взагалі туди пішов?»
"Щоб мати можливість махати мечем у будь-який час, в кожній ситуації..."
Біон, його друг, байдуже подивився на нього.
"Будто у тебе це погано виходить".
« Ти не розумієш»
Ейсіс глянув на нього. Це був не дуже добрий тон.
« Не зривайся на мене тільки тому, що ти давно не бачив свою сестру».
« Заткнись. Ух, серед усіх моїх друзів, припайся саме ти ..."
"Я був єдиним, хто міг би жити з принцом балів".
Двоє деякий час сварилися. Але вони були дуже близькі. Вони були настільки різні, що люди, які вперше їх бачать, не вірять у їхню дружбу.
Є люди, які помилково вважають Ейсіса милим, через його відносини до сім'ї, особливо з молодшою сестрою.
Але він не був таким привітним.
Недаром в ньому текла кров імператора.
Коли померла колишня імператриця Фітіда, він був як поранений звір.
Біон згадав його тодішній вигляд і задумався.
Ейсіс відродився завдяки новій Імператриці Іріс, яка пролила на нього любов, та його молодшій сестрі.
Потім хтось постукав у двері.
"Ваша високість, до вас прийшли."
Ейсіс хрипо закричав.
« Я сказав нікого не впускати".
"Але це..."
Дворецький трохи вагався.
« Це служниця з палацу принцеса Айші".
При цих словах Ейсіс схопився.