Цього разу він не здивувався так сильно.
"Навіть при битві в лісі Інт і тактиці повеней на річці Прилі, майбутнє змінилося у порівнянні з тим, що я знав."
Тепер різниця була помітна.
"Це можливість зрозуміти, наскільки сильно змінилося майбутнє, яке я знав."
"Як вплив на життя Кріса вплинув Джо і Луїс?"
Йому було дуже цікаво.
Тоді пролунав голос Кріса:
- Згідно з інформацією, яку я зібрав, група Джо і Луїс була спіймана людьми королівства.
Роан повільно кивнув.
Він сам їх спіймав.
Кріс продовжував говорити:
- Але були також люди, які діяли окремо. Тому вони могли бути в безпеці. Але вони більше не могли залишатися в королівстві Рінс, тому що їх оголосили на розшук.
— Ах... - Роан і Пірс тихо вигукували.
Вони вперше чули про те, щоб за групу Джо і Луїса призначили ціну.
— Тепер вони планують таємно перетнути кордон і відправитися в королівство Істель. Але коли більшість їхньої групи схопили, вони втратили багато грошей. І щоб заощадити гроші на втечу...
— Вони знову стали работоргівлею.
Кріс кивнув.
— Да. Верно. Вони викрадали молодих жінок або дітей з сільського господарства і продавали їх за невелику ціну.
— Ці виродки - посто сміття - тихо пробурмотів Пірс.
Роан теж кивнув, але нічого не сказав.
Він був незадоволений і лютував.
Однак гріхи работорговців на цьому не закінчувалися.
— Це не все. Вони вбивали людей, які заважали їм у роботі або калічили ноги й руки і тримали в амбарах. Були також випадки, коли найзручніші з цих виродків ґвалтували дівчаток і примушували сім’ї вбивати одні одних.
— Ммм.
Роан і Пірс втратили дар мови.
Гріхи цих людей були за межами їхньої уяви.
Кріс зітхнув.
— Коли я почув, що дочку викрали старі пари фермерів, то почав переслідувати їх.
Причина, по якій Кріс, який повинен був виконувати доручення в королівстві Міллер до того, як зустрів Яна, раптово з'явився на кордонах царства Рінс.
Він робив це, щоб знайти доньку літньої пари.
Обличчя Кріса потемніло.
- В результаті мого розслідування я дізнався, що дівчина вже десь продана. І в той момент, коли я вже був готовий здатися, я дізнався, що вони вели записи всіх угод.
— Тим, що кривий ніс схопив перед тим як втекти - була рахується книга?
Кріс кивнув.
— Да. Верно.
Роан глибоко зітхнув.
"Коли я зловив головну групу Джо і Льюїса, інші работорговці почали викрадати молодих дівчат та дітей, щоб зібрати гроші на втечу. У процесі, Кріс почав шукати дочку старшої пари, яку викрали у королівстві Міллер. Коли він випадково почув про ситуацію, він почав переслідувати рабовласників до кордонів королівства."
Майбутнє, яке він знав, явно змінилося.
"Зрозуміло."
Одна невеличка подія, за якою пішли зовсім інші результати.
"Не те щоб мій досвід, інтелект і інформація, які я зібрав за 20 років, зникнуть. Найбільше..."
Холод з'явився в його очах.
Роан подивився на Кріса:
- Скільки їх?
- Дванадцять.
Кріс підняв два пальці.
Роан обережно запитав:
- Ти можеш йти?
Кріс відчув підборіддя і бік та кивнув:
- Так, з цим немає проблем.
Після цих слів Роан подивився туди, куди втік Норман.
— Тодi давайте їх переслідувати.
У цей момент очі Кріса округли.
Несподівані слова.
- Ви мені допоможете?
Роан кинув:
— Я не можу просто дозволити таким покидькам, як ці виродки, перетнути кордон. Давайте знайдемо їх і заберемо лімітовану книгу.
— Чи не було б краще повідомити про це в штаб і попросити допомоги? - Схвильовано запитав Кріс.
Навіть виключення Стіва, работорговців було 11.
А їх усього троє.
— Якщо ми підемо за допомогою, то запізнимося, - похитав головою Роан.
Один з них втік.
Якщо всі работорговці дізнаються про те, що трапилося, вони намагатимуться перетнути кордон.
"Якщо вони перетинуть кордон, я нічого не зможу зробити."
Треба було вирушати в погоню прямо зараз.
На обличчі Кріса все ще залишалося занепокоєння.
— Чи це буде небезпечно?
Роан слабо посміхнувся і похитав головою:
— Не важливо, небезпечно це чи ні, - пролунав його спокійний, але сильний голос. - Важливо зловити їх, щоб знайти проданих селян.
— Ах... - Тихо вигукнув Кріс.
"Він робить це не заради нагороди? "
Насправді, він думав, що Роан намагався зробити неможливе заради нагороди.
Але Роан думав не про гроші, а про селян.
— Давайте повернемо викрадених селян додому.
Він думав, це було чимось, що людина королівства зобов'язаний зробити.
Кріс був шокований.
"Чи є у всьому королівстві ще одна така людина? "
Чи був у королівстві хоч один такий чоловік, який не був звичайним солдатом, мав звання вище ад'ютанта і поділяв думку Роана.
Не було.
Принаймні Кріс ніколи таких не бачив.
"Всі вони - самолюбні виблюдки, які піклуються тільки про вбивство своїх животів."
Двоє літніх фермерів скаржилися і просили знайти їхню дочку.
Причина, через яку він покинув рідне місто і пройшов весь шлях до столиці Міллера була в тому, що королівські люди їхньої території поводилися так, ніби це було не їхня справа.
"Але королівство Міллер завжди було таким."
Парню, який був звичайним посильним, довелося наздогнати работоргівцями.
Люди цього королівства завжди були таким типом людей.
Вони не дуже цікавилися звичайними селянами.
Принаймні такими були ті, кого він зустрічав до цих пір.
Але чоловік, який зараз стояв перед ним був зовсім іншим.
"Це досить дивно."
Відчуття, ніби його серце заніміло.
Непогане відчуття.
Тоді пролунав голос Роана.
- Але для цього... - Роан постійно дивився Крісу в очі. - Мені потрібна твоя допомога. Ти зможеш гнатися за ними?
Як тільки він закінчив пропозицію, Кріс посміхнувся і відповів:
Звісно. Я впевнений, що все вийде. Вже 15 днів я ходжу по їх сліду.
Його голос і вираз обличчя зберігали впевненість.
"Я хочу допомогти. Я хочу зробити все, що зможу для цього."
Йому подобався Роан.
Роан стиснув спис і перевів голку на Пірса.
— Пирс. Там 11 рабовласників. Ти впевнений, що впораєшся?
На це Пірс слабо посміхнувся і запитав у відповідь:
— Ти маєш на увазі, з закритими очима?
Він хвалився своїми здібностями, як завжди.
Отже, він був упевнений у своїх силах.
Роан і Пірс прив'язали Стіва до дерева на деякий час.
Він повністю знепритомнів і, мабуть, ще довго не приходить в себе.
— Тоді, вперед?
У відповідь на слова Роана, Кріс кивнув і побіг вперед.
Його підборіддя і бік боліли, але це було толерантно.
Пабабат..
Три чоловіки вийшли з лісу і почали бігти по рівнині, пробиваючись крізь вітер.
Над ними сяяв яскравий захід сонця.
Залитим світлом рівнину наповнювали солодке весняне повітря.
Перед ними постав гарний пейзаж.
У центрі цієї картини, Роан, Пірс і Кріс втекли без зупинки.
Так почалися їхні стосунки.
***
- Сер командуючий, ми прийшли.
Мендель простягнув довгий циліндр.
Арон відклав убік документи, які він нетерпляче переглядав і взяв циліндр.
Клік.
Коли він повернув циліндр, його верхня частина відокремилася з клацанням.
Арон поклав вказівний палець на циліндр і витягнув скручений шматок паперу.
Розгорнувши папір, він побачив те, що було на ньому написано.
Арон продовжував розглядати шматок паперу, на якому було лише три параграфи.
— Ммм.
Задоволений вираз.
Він повернув мені папір.
Цього разу Мендель прочитав вміст паперу.
- Це було правдою.
Мендель зачепився губами і поклав шматок паперу назад.
Арон кивнув.
— Правда, він походить із схилів гори Грейн і вийшов з тренерового табору Петона. І його стосунки з сім'єю - правда. Виявляється, все, що він нам сказав - правда.
Куточок його рота продовжував то опускатися, то встати.
Це означало, що він щасливий.
З незадоволеним обличчям Мендель сказав:
— Навіть так, він просто ад'ютант п’ятого рангу. Я думаю, не було потреби робити запит в інформаційну гільдію.
— Мне интересно. Він всього ад'ютант п'ятого рангу зараз...
Арон зупинився на секунду і доторкнувся губ пальцями.
Дивне світло сяяло в його очах.
- На цьому талант хлопця не закінчиться, - він постійно дивився в очі Менделя. Роана має талант, щоб стати кимось більшим.
Мендель похитав головою.
« Те, що він має талант, не означає, ніби він досягає успіху. Хіба ви не знаєте це також добре?
— Правда. Потрібно багато якостей, окрім таланту.
Арон повільно кивнув.
Куточок його рота підвівся.
Дивна усмішка.
— Ось чому я збираюся заповнити все, крім таланту.
Це досить виняткова заявка.
Мендель нахмурився, забувши, що Арон був командиром армійського корпусу і палаців.
— Але чому ви так робите?
Це був досить провокуючий спосіб спілкування, але Арон не показав явної реакції.
Він відкинувся на стільці і коротко відповів:
- Я не хочу закінчити своє життя лише командуванням сьомого корпусу і бароном.
Незвичайна відповідь.
Але Мендель більше не ставив запитань.
Тому що веселий вираз зникло з обличчя Арона.
Він прикрив обличчя ладонами.
"У будь-якому випадку, це не викличе проблем, якщо тільки він не шпигун."
Незліченні плани з’являлися і руйнувалися в його голові знову й знову.
"Що мені потрібно на цей момент..."
Кончик пальця Арона задрижав.
Один з безлічі планів стояв на кінчику його пальця.
***
"Він геній, але в абсолютно іншому сенсі."
Роан з подивом дивився на Кріса, який біг попереду.
Він знав, що через 10 років Кріс буде пов'язаний з усією інформацією на континенті як людина, відповідальна за агенцію.
Але це станеться через 10 років.
В основному, він навчився серйозно збирати інформацію після зустрічі з Яном.
"Зараз, він ще не навчився навичок переслідування..."
Прямо зараз Кріс не відрізнявся від хлопчика на побігеньках у королівстві Міллер.
— Сюди.
Однак він інстинктивно знав, як вести погоню.
Ні, він вчився мало-помалу.
Непарні сліди кроків, місця, де наступили на траву, напрям, в якому зламана гілка, і відчуття, яке не можна було навіть висловити словами.
Кріс гнався за работорговцями з великою кількістю інформації, і його почуття слугували для нього провідником.
Таким чином, вони мали шанс зловити рабовласників до заходу сонця.
— Черт. Зустріти людей королівства в такому місці.
- Так вони зловили Стіва? - Роздався пригнічений голос.
Це був Норман.
— Проклятье. Він занадто довго будував з себе розумника.
— Дурень. Я знав, що з ним станеться подібне. Він завжди був занадто важливим.
Хлопці навколо Нормана закидали цинічні зауваження.
Вони не думали, що Роан, Пірс і Кріс переслідуватимуть їх.
Ні, вони були впевнені: навіть якщо вороги захочуть їх вистежити, то не зможуть цього.
Вони швидко рухались і намагалися якомога менше слідів залишати.
— І так, ми повернули книжку. Після того, як сонце зайде і стане темнішим, ми переїдемо кордон.
— Ладно.
— Зрештою наше життя в бігу закінчується!
Трохи схвильовані голоси.
— Фуф. Тепер, коли у нас з'явиться час для відпочинку, я спершу промочу горло.
— Алкоголь? Хехехе. Жінок мені.
— Жінок? Жінки - це добре. Тепер, коли я дивлюсь на це, дівчинка з цього села була дійсно душогубна.
— Були лише одне чи два села, по яких ми пройшли? Хехехе.
- Я все ще пам'ятаю цього 10-річного хлопчика. Кх!
Зливом розповідали про їхні жорстокі вчинки.
"Ці виродки - просто сміття."
Роан, Пірс і Кріс спостерігали за работорговцями.
- Пане Кріс, ви повинні почекати тут.
— Я, я теж можу допомогти, - Кріс тихо, але з силою відповів на слова Роана.
Роан тускло посміхнувся і похитав головою.
- Ви вели нас до цього моменту, тепер ми подбаємо про решту. Дайте нам також шанс.
— Залиште це нам, - вийшов вперед Пірс.
Слабкі списи відкидали сонячні блиці в землю.
Кріс повільно кивнув і пішов назад.
Роан слабо посміхнувся подав знак Пірсу.
Знаки, які вони запам’ятали вже багато років, повторюють їх без зупинки.
Тат!
Роан і Пірс нахилилися й швидко припинили траву.
Рухи — швидкі й стрімкі, наче стрибки тигра.
Кріс з хвилюванням дивився на обличчя, як вони відходили.
"Чи зможуть вони насправді протистояти 11-ма людям? Вони виглядають дуже молодими, навіть на перший погляд".
Як не скажеш, двоє проти одинадцяти справді ризиковані.
Крім того, Роан і Пірс виглядали молодшими за нього.
Але трохи пізніше хвилювання Кріса зникло.
***
"Хто це?"
"Що це за салаги?"
У той час як работорговці, які чекали заходу сонця, втупилися на Роана та Пірса.
— Уо? Ха?
Обличчя одного Нормана, який запам'ятав їх обличчя, зблідло. Він почав заїкатися.
Работорговці в замішанні переклали погляд на Нормана.
- Жалюгідні виродки.
Голос Роана, холодний і тихий, звучав з силою.
У цей момент обличчя работорговців іскрились.
- Цей виродок божевільний!
- Звідки з'явився цей божевільний виродок?
Броня Роана і Пірса засяяла у світлі заходу сонця.
Після того як сонце освітлювало їхню броню, знак війська і звання стали чітко помітними.
— Ха?
- Що?
- Чт, солдати королівства?
Лише тоді работорговці здригнулися і відступили.
Роан вказав кінець списа в їхньому напрямку.
— Я Роан, ад’юант п'ятого рангу, Полка Рози з сьомого корпусу.
Він постійно дивився на рабовласників.
Його очі світилися холодним світлом.
Після цього, здалеку підвів холодний західний вітер.
— Якщо ви не хочете померти, просто здавайтесь.
Холодна усмішка з'явилася на його обличчі.
— Але особисто я...
Його спис сказало все за нього.
— Я б вибрав, щоб ви люто нам противилися.