Після десяти днів маршу сьомий корпус прибув до замку Іпрен, що на сході королівства Рінс.
Лорд замку Іпен і командуючий сьомим корпусом, барон Арон Тейт, почав видавати нагороди до того, як вони відправляться у відповідні штаби.
Півк Рози був одним з останніх у черзі, тому вони вирішили розбити табір і відпочити.
Для генералів і командирів з’явився час, щоб відпочити та розслабитися.
Але Роан використовував цей час, щоб удосконалювати своє вміння володіти списом.
"Я повинен якомога швидше освоїти те, що залишилося у мене в пам'яті."
Пірса, які він навчився і яких вивчив за останні 20 років на полі бою.
Навіть якщо він не брав до уваги цього, то пам’ятав багато прийомів для списа, бойових методів тощо.
"Я повинен продовжувати тренуватися, поки моє тіло не почне рухатися сам по собі."
З того часу, як Роан повернувся в минуле, він тренувався на межі своїх можливостей.
Через це його сила, витривалість, рухи і, звичайно, вміння працювати зі списом стали настільки добрими, що це стало помітно неозброєним оком.
"Помоч Пірса теж була велика".
Віддавши свій власний час, Роан продовжував тренувати стійкість, яких навчив його Пірс.
"Тому він міг відточити і поповнювати свої почуття, зробивши їх більш гострими".
Хоча він не був настільки вправний, як до смерті, вони вже були досить близькі до цього рівня.
"Навіть так, цього все ще недостатньо".
У той час, коли його задовольняють власні навики, він може опинитися в застійі.
Роан підстібався на випадок, якщо він стане лінивим.
Як завжди, він зосередився на тренуваннях списа на вільному місці в кутку табору.
Думання.
Західний вітер розвіяв його волосся.
Пабат!
Його спис пурхало, розсікаюча вітер.
Прийми, в яких не було жодного зайвого руху.
Він використовував усі свої методи, щоб повільно ставати м’якшим.
"Ха?"
Він відчув, як хтось наближається.
— Фуф, - він повільно висихнув і зупинив спис.
До нього підійшов високий чоловік.
Знайоме обличчя.
Це був заступник командира відділу Остін.
— Сер ад’ютант Роан, - сказав він досить схвильованим тоном.
- Що сталося?
Роан запитав його з м'якою посмішкою на обличчі. Остін підняв великий палець.
— Наша черга, нарешті, прийшла.
Він широко посміхнувся, взявши зуби, і продовжив:
— Сер ад’ютант Роан, нарешті настала ваша черга отримати нагороду за заслуги.
— Ах... - Роан тихо зітхнув.
"З тих пір, як ми прибули до замку Іппен, минуло 4 дні?"
За цей час досить багато полиць отримали свої нагороди і повернулися в штаб.
"Моя черга, нарешті, прийшла."
Він вже вирішив, чого хоче.
"Я повинен потрапити в бібліотеку Брента."
Це буде нескладно.
У цієї бібліотеки Брента не було нічого, крім імені.
І хоча знаті дозволялися заходити до неї, минуло досить багато часу, відколи хтось із них там з'являвся.
"У такій ситуації, вони не повинні відмовити моїй прохання побачити бібліотеку."
Звичайно, це були лише думки Роана.
— Сер ад’ютант Роан, - Остін знову запитав Роана, зануреного у свої думки.
Тільки тоді Роан запросило кивнув.
— Верно. Идем?
Роан повільно заступає вперед.
Коли він перетнув табір і підійшов до намету командуючого війська, яка була в середині табору, Ґейл вже стояв зовні, очікуючи його.
— Нарешті, підійшла і твоя черга. Ти довго цього чекав, вірно?
- Роан злегка вклонився.
Гейл крокнув до нього і продовжив говорити:
- Це командувач армійських корпусів, ти можеш просити у нього що завгодно. Тому говори з ним чесно, без страху.
Він продовжував пояснювати Роану звичаї Арона і його поведінку в методах наготування, поки вони наближалися до замку Іпен.
"Йому подобається, коли людина говорить прямо, а не ходить навколо так близько."
Роан посміхнувся.
Ці маленькі крихти інформації згодом стануть великою силою.
Тим часом Ґейл і Роан пройшли через ворота замку й прибули в штаб армейських корпусів.
— Сэр!
Солдати, які охороняють вхід, помітили Ґейла і віддали честь.
Гейл легко кивнув і пройшов далі.
Він був по-справжньому схвильований тим, що Роан може отримати в нагороду.
— Це командир Полка Рози Ґейл і ад'ютант п’ятого класу Роан.
Як тільки вони повідомили збір про своє прибуття, двері відчинилися.
"Велика."
Зал для зборів був досить великим.
Поток був високим, всередині було просторно.
Дерев’яні стільці з високою спинкою були розставлені прямо по боках, а на платформі в центрі було встановлено величезний стіл.
"Комендір корпусу Арон Тейт".
За столом вони побачили Арона.
Він переглядав багато зібраних у купу документів.
Гейл встав перед столом і віддав честь.
— Командире полку Рози Гейл.
Подібно до Ґейла, Роан також вклонився.
- Ад'ютант п'ятого класу Роан з полку Рози.
Після цього Арон, зайнятий документами, підняв голову.
Шестеро чоловіків середнього віку сиділи поряд з ним. На їхніх обличчях з'явився цікавий вираз.
"Так цей хлопець - Роан."
"Його називають привидом битви."
"Парен з найбільшими заслугами в нашому сьомому корпусі."
Ці чоловіки були штабними офіцерами, які служили Арону.
І хоча всі вони мали звання штабних офіцерів, все ж можна було сказати, що вони були на ранг вище Ґейла.
"Так це його хоче отримати командир елітного полку Річард?"
"Тоді це означає, що він дійсно чудовий хлопець."
"Може, перетягнути його на наш бік?"
Очі всього залу були прикуті до Роану.
Роан не міг не помітити їхніх поглядів і зацікавленості.
"Я буду робити, що повинен."
Прямо зараз, йому потрібно було потрапити в замок Брент, а після цього отримати звільнення і відправитися до регіону Поттера.
У нього не було планів на переході в іншу полк або службі іншому командувачу.
— Мендель. Прочитайте звіт про заслуги.
Після слів Арона, одного з чоловіків, які сиділи поряд з ним, стримано витягнув лист щільного паперу і розклав його на столі.
— Я почну з того моменту, коли він знайшов армію гоблінів, яка чекала на наші війська в ущелині Ель.
Мендель почав читати заслуги Роана, які він отримав від моменту його повернення в минуле.
Начебто тактики повені або те, що він зробив на рівнині Педіан.
Тільки оголошення про те, що він убив більше десяти командирів монстрів, змусило всіх жахнутися.
До того ж на словах про збереження союзних військ, які могли бути знищені в будь - яку хвилину, у всіх зародилась несподівана фраза.
"Хіба вони не сказали, що він тільки закінчив тренування?"
"У 18 років отримати такі заслуги!"
"Він зробив навіть більше заслуг, ніж я чув."
Офіцери здивовано розглядали Роана.
З іншого боку, обличчя Арона залишалося спокійним.
Він пильно оглядав Роана.
"Він не став би приховувати свою особистість, вірно?"
Арон піднявся і підійшов до Роану.
Мендель здивувався на мить, але не припинив зачитувати промову.
Вшух.
Арон схопив зап'ястя Роана.
"Ха?"
Роан швидко опустив голову і нахмурився.
"У чому справа?"
Він не розумів його раптових дій.
Потім дивне відчуття поширилось від його зап'ястка.
Ніби руку лоскотали холодним пером.
Роану було знайоме це відчуття.
"Це мана."
Через Пірса він теж пройшов через це кілька разів у попередньому житті.
Арон влив свою ману до Роана.
Він робив це, щоб перевірити чи навчився Роан якийсь тип мани чи ні.
"Він сумнівається в мені?"
Роан прикусив губу.
Не було потреби викликати безпідставні підозри.
Він розлажав натягнений вираз обличчя і простягнув зап'ястя.
— Фуф.
Через секунду Арон глибоко зітхнув і повернувся на своє місце.
Невловима усмішка грала на його губах, яку важко було зрозуміти, не вдивляючись у його обличчя.
"Він ніколи не вивчав ману. Тоді..."
Це означало, що він вбив командирів монстрів простими навичками списа.
"Він убив командувача орків за допомогою самих лише навичок списа, без використання мани?"
Заслуга, в яку повірити було по-справжньому важко.
"Йому пощастило? Чи вміння списа настільки досконале?"
Що б це не було, очевидно, це була велика сила.
"Якщо йому пощастило, нехай так. Якщо його навички чудові, то в цьому є потреба."
Невдовзі на обличчі Арона стало видно щастя.
— На цьому я закінчую звіт.
Про заслуги Роана було завершено.
- Дивовижно.
Справді здивований голос.
- Це справді неймовірні заслуги.
- У цьому немає вади.
— Вищим зачепите!
Навіть штабні офіцери підняли великі пальці, отримавши доповідь.
— Мені пощастило, - Роан схилив голову без надмірної скромності.
Він не хотів применшувати своїх заслуг.
Арон вдивлявся у обличчя Роана так пильно, ніби збирався проколоти його, а потім спитав прямо:
« Оскільки заслуги є такими великими, нагорода також повинна бути великою. Чи є щось, чого ти хочеш?
Момент настав.
Гейл злегка нахилив голову і поглядом почав подавати Роану знаки.
"Якщо є щось, чого ти хочеш, скажи про це чесно."
Роан пам'ятав пораду, яку дав йому Ґейл, коли вони йшли до штаб-квартири.
Він злегка вклонився і подивився на Арона.
- Є одна річ, яку я хочу.
— Ох, - легко вигукнув Арон.
Звичайно, він не виключав цього, але насправді не очікував, що у Роана дійсно є щось, чого він хотів.
Він продовжував говорити з заінтригованим виразом обличчя.
- Це добре, бо ти нещодавно в армії. Добре, скажи мені. Якщо це серйозне прохання, я вислухаю тебе.
Роан набрав у груди повітря.
Спотанне рішення.
Тиша, яка з’явилася на цій короткій мить, змусила Арона почуватися незручно.
Роан посміхнувся і потім зі сміхом вимовив, тихим але сильним голосом:
— Я хочу побачити бібліотеку Брент.
Бум.
У цю ж секунду обличчя Арона спотворилося.
І не тільки його, обличчя всіх офіцерів і навіть Ґейла сильно вислизнули.
"Бібліотека Брент?"
"У нагороду за всі свої заслуги він хоче всього лише побачити бібліотеку Брент?"
"Він збожеволів?"
На їхніх обличчях прокотилася депресія.
Арон запізнювало взяв себе в руки і видав сміх.
— Хо! То ти хочеш побачити бібліотеку Брент? Це єдине, чого ти хочеш?
— Да. Все вірно, - Роан злегка вклонився.
Він розумів, що думали Ґейл, офіцери та Арон.
"Вони не можуть зрозуміти, чому я хочу побачити стару бібліотеку, яку ніхто не відвідує."
Якби не та мета, заради якої він хотів увійти туди, навіть сам Роан не витратив би свого часу на неї.
А тоді лисий чоловік, що сидів поряд з Ароном, нахмурився і сказав:
- Але бажання побачити бібліотеку Брент означає...
Він обірвав останню частину речення, на його обличчі з'явився вираз, ніби йому було важко в це повірити.
— Чи може бути, що ти вмієш читати?
Після цих слів, Арон і навіть Ґейл висловили велике здивування.
"Він знає про букви?"
"Він вміє читати?"
Вони навіть не подумали про це.
"Верно. Якщо це хлопець, який розробив таку жахливу стратегію і тактику, він може бути здатний читати та писати."
Всі дивилися на Роана, вирази їх облич говорили "Чи можливо це".
Роан слабо посміхнувся і коротко відповів:
— Да. Я можу читати і писати.
— Ох! - Арон голосно вигукнув.
"Парен, який був звичайним солдатом до цього моменту, знає, як читати і писати, ха."
Знання слів було надзвичайною здатністю.
Ніхто не знав грамоти, коли включав штабних офіцерів сьомого корпусу команди та деяких ад’ютантів.
Ніхто з звичайних солдатів не вміє читати і писати.
Взагалі-то, навіть сам Роан ледве зміг отримати шанс навчитися близько 40 років.
Тому що коли він став командиром першого відділення списоносців, то потребував цього знання.
"І знову, це сталося частково через Пірса."
Щоб читати листи, які Пірс час від часу надсилав йому, Роану потрібно було вивчити слова.
"Якби я навчився трохи раніше, шлях до успіху повинен був відкритися набагато швидше."
Це також було одним із жалостей про прийняття рішень.
Хоч би як там було, Роану вже було 18 років і він уже знав, як читати й писати.
"Чим більше я про нього дізнаюся, тим більш хочу його."
"Якби тільки я міг зробити його своїм підлеглим, я б добре його використовував."
У очах офіцерів починали розпалюватися вогники.
Роану здавалося, він чує, як росте його цінність в очах інших.
Гейл прикусив нижню губу.
"Я повинен будь-яку ціною утримати його в себе. Я не можу дозволити такому видатному чоловікові потрапити в чужі руки."
Стискання прийшло з запізненням.
"Не п'ятого рангу, я повинен був зробити його як мінімум ад’ютантом третьої рани."
Але було ще не пізно.
"Я повинен буду нагородити його ще раз."
Потім почувся голос Арона.
« Якщо ти вмієш читати й писати, то бібліотека Брент повинна бути чудовим місцем для тебе. Хоча вона досить пошарпана і стара, це все ще одна з кращих бібліотек в західній частині королівства Рінс. Но...
Раптом Арон замовк.
Дивний вираз здалося на його обличчі.
- Через те, що за нею не дуже добре доглядали, бібліотека Брента зараз не відрізняється від руїн. Замість того щоб розглядати цю пошарпану бібліотеку, чи ти хочеш отримати іншу нагороду?
Він негремно плескнув ладонами.
У далекому кінці залу з’явився солдат із чудовим списом. Він ніс два шкіряних мішечок, розміром з кулак.
— Я купив списа, коли поїхав до столиці Міллера. Один з трьох найкращих ковалів у королівстві Рінс викував його методом спроб і помилок. Я віддам тобі його і срібні монети. Як тобі? - м'яко запитав він.
Роан глянув на спис і два шкіряних мішечки.
"Це, безумовно, відмінний спис. А в мішках повно срібних монет. Але..."
У нього був спис травіас, який він ще не міг використати і якщо він проявить наполегливість, то матиме можливість отримати набагато більше грошей.
Була лише одна річ, якої він потребував найбільше зараз.
Це був дозвіл потрапити в бібліотеку Брент.
"Це коштує ризику."
Роан опустив голову.
— Нічого, що я хочу, окрім можливості побачити бібліотеку Брент.
Ввічливий, але рішучий спосіб спілкування.
У цей момент Мендель насупився.
— Как марнославно. Ти смієш нашому командиру корпуса...
— Все нормально.
Арон похитав головою і слабо посміхнувся.
"Забавно. Чи це означає, що доброго списа і двох мішків срібла недостатньо?"
Він зв'язав пальці і опустив на них підборіддя.
Чудово. Тоді я підвищу твоє звання до ад'юта третього класу. І якщо захочеш, видамо тобі маленький будинок поруч з штабом Полку Рози.
Виняткова поведінка і пропозиція.
"Навіть тоді ти продовжиш наполягати на тому, що хочеш побачити бібліотеку Брента?"
Його обличчя виглядало так, ніби він помирав від бажання дізнатися, яку відповідь отримає.
Вузьки губ і очей Арона то піднімалися, то опускались.
"Він мене перевіряє?"
Злегка піднявши голову, Роан подивився Арону в очі.
Він пам'ятав, що йому сказав Ґейл.
"Комендір корпусу не любить багатослівності, йому подобається прямота."
Отже, дія була найкращим вибором.
Роан знову опустив голову і сказав:
— Я вже отримав багато нагород за свої заслуги. Я отримав гроші і став ад’юнтом. Коп'є і нагорода, про яку ви говорили мені, можна віддати звичайним солдатам, які ризикували своїми життями на фронті. Завдяки їм та битва в ущелині Ель, тактика повеней на річці Прилі і зачистка рівнини Педіан обернулися перемогою.
— Ох, - вигукнули Арон, Ґейл і офіцери.
"Добре."
"У нього є якості хорошого командира".
"Чудово!"
Задоволені вирази обличчя.
Роан на секунду подивився в обличчя Арону і схилив голову.
— Ні нічого, крім можливості побачити бібліотеку Брент, чого я б хотів.
— Ммм, - тихе вигукування злетило з губ Арона. - Так ти кажеш, що відмовляєшся від підвищення, будинку, списа, купленого біля королівства, і мішків срібла, вірно?
— Да.
Голова Роана все ще була опущена.
Арон просто подивився на нього і похитав головою.
- Доступ до бібліотеки Брент можливий тільки для благородних...
Він залишив пропозицію незакінченим і плескнув ладонами.
Хлоп!
Легкий звук.
Чудово. Якщо таке твоє бажання, я можу тільки послухатися його.
У цю секунду широка усмішка з'явилася на обличчі Роана, який все ще стояв, схиливши голову.
"Зроблено."
Він сховав вираз обличчя і відповів голосом, повним сили:
Дякую.
Він отримав те, чого хотів.
Принаймні, зараз все йшло так, як він розчитував.