Для Роана це було занадто.
- Командувач Річард. Ви занадто багато дозволяєте, навіть, враховуючи вашу належність елітному відокремленню.
Ґейл був чоловіком, який підвищив свій голос.
- Командувач Ґейл. Ви гніваєтеся на мене? - Прозвучав тихий, але повний сили голос Річарда.
Гейл кашлянув і заткнувся губами.
- Кхм. У будь-якому випадку, ми не можемо віддати вам Роана.
Після цих слів Річард розпочинав головою.
- Схоже, ви не розумієте, наскільки видатними вміннями володіє Роан. Він не є здібним серед звичайних відокремлень і водоростях.
Його очі наповнилися надією.
"Дійсно неймовірно, що цими навичками володіє 18-річний новобранець. Відшліфований належним чином, він зможе стати могутньою людиною, таким як Реіл Бейкер."
Якщо ти є командиром, який очолює півк, то цілком природним бажанням було отримати кращих солдатів.
Несподівано Ґейл, який стояв у нерішучості, викрикнув.
- Хто, хто це второсортні списоносці?
Річард насупився.
- Зараз я говорю про Роана. Я знаю, що він звичайний списоносець і йому не наказано ніякої посади у відділенні.
Гейл посміхнувся і похитав головою.
- Ваші відомості застаріли. Роан отримав багато заслуг і дуже допоміг усім. Тому я збираюся призначити його командиром відділення.
Обличчя Річарда залишалося непроникним, але Роан та інші солдати полку Рози, які теж слухали розмову, здивовано переглянулися.
"Командуючий відділенням? Так швидко?"
Роан відчув, як б'ється його серце.
Він справді дуже відрізнявся, допомагаючи з армією гоблінів в ущелі, работорговцями і цією раптовою атакою. Але він все ще залишався 18-річним новачком, який ледве закінчив тренування.
-К-командир полку! - Почулись торопливі голоси ад’ютантів.
Гейл сміяв їх холодним поглядом, ніби наказуючи всім замовкнути.
- Ви у своєму розумі? - Річард не проти.
Хоча Роана мала високі якості та навищення, проте було вище будь-яких заходів відрядженням у відділку 18-річного новобранця.
"Час майстерності недостатньо, щоб вести за собою підлеглих."
Командир відділу очолює понад два десятки солдатів.
Тому людині потрібні задатки лідера, щоб ефективно керувати бійцями на полі бою.
Звичайно, Роана не може сподіватися цього лише в двох чи трьох битвах.
Але це були всього лише думки Річарда.
Насправді Роан був досвідченим солдатом, який 20 років віддав своє життя військовій справі.
"Якщо навіть я всім розповім правду, ніхто не повірить мені. У будь-якому випадку ......"
Роан важко посміхнувся і спробував згадати.
"Наперше я став командиром відділення... Це було через 15 років з цього моменту?"
Досить пізніше підвищення.
Більшість його друзів у той час вже були ад’ютантами або командирами полків.
Інші пішли у відставку і повернулися додому, до спокійного фермерського життя.
Роан був єдиним, хто залишався у посаді звичайного солдата.
"Але стати командиром відділення так рано ......"
Почуття, що збиває з пантелику, але разом з тим приносить радість.
Роздався голос Ґейла.
- Так, я не в своєму розумі. І оскільки вже у мене є на це право, я збираюся створити ще одне відділення.
- І де ви збираєтеся брати солдатів для нового відділення?
- Є багато відділів, які сильно постраждали в цій битві.
Річард насупився.
- Ви хочете сказати, що збираєтеся об'єднати солдатів з інших відділень в одне?
- Саме так. Сорок друге відділення буде об'єднане.
Ґейл прийняв рішення, яке було важко зупинити.
Річард пильно подивився в очі Гейлу.
"Похоже, ти не хочеш, щоб його забрали."
Він глибоко зітхнув і похитав головою.
- Що ж, якщо таке ваше остаточне рішення, я не буду вам заважати.
Річард подивився на Роана.
- Якщо тобі потрібна допомога, будь ласка.
Замість відповіді Роан схилив голову.
Річард пішов до свого відділку, і, обернувшись на придушених ад’ютантів, похитав головою.
- Вам теж доведеться нещасно. - Він зробив загадково.
Але вони злегка нахилили голови, показуючи, що теж розуміють.
Після того, як Річард пішов, Кенні, який мав найзапекліший темперамент, спробував передурити Ґейла.
- Пан командуючий. Мені здається, що довірити місце командира відділення 18-річному новобранцю буде занадто небезпечним рішенням.
Інші ад’ютанти підтримали його.
- Так. Чому б не дати йому місце заступнику командира тринадцятого відділення?
- Підвищити його зарплатня теж буде хорошим рішенням.
Але Ґейл не збирався відступати.
"Я точно дотримую своє слово."
Він грізно подивився на ад'ютентів.
- Я не збираюся змінювати своє рішення. Кенніс, Джеку, Досен — відвідуйте інші відділи і приведіть кількох солдатів. Роан буде командиром 40 другого відділення.
Гейл переклав погляд на Роана.
- Роан. Чи ти впораєшся з новими обов’язками?
Після його слів, Роан злегка нахилив голову.
- Я справлюсь.
Він не казав, що буде намагатися чи робити все можливе.
Впорається.
Ця ситуація вимагала від нього саме цих слів, і він був в них упевнений.
Гейл досить кивнув.
Потім Роан підняв голову і, помітивши холодні погляди ад’ютантів, проговорив упівголоса.
- Хм, але...
Він умолк, побачивши Ґейла, що з ним все буде гаразд.
Роан незручно розсміявся і сказав.
- Є кілька солдатів, яких я хочу бачити в складі свого відділення.
***
Остін був 28-річним загартованим хлопцем, який провів на полі бою вже 8 років.
Хоча його володіння списом ще не досягло певної форми, він був дуже сильний і мав багато незначних заслуг.
"Добре. Якщо я буду діяти в тому ж дусі, то вже через рік мене підвищать до командира відділення."
Він проводив свій вільний час, мріючи про майбутнє.
- Остін. Тобі наказ про переклад.
Виявилося, що його переклали в Полк Рози.
"Невже! Може мене вже підвищили до командира відділення?"
Не було жодної іншої причини, по якій його могли так раптово перенести в інше відділення.
Почуття надії змусило його дихати швидше.
Але, порівняно з небом його мрій, реальність виявилася стічною канавою.
"Цей новобранець буде командиром мого відділення?"
Його обличчя іскрилось.
І так думав не тільки Остін.
"Чорт. Добре я вляпався."
"Служити новобранцю, який тільки з тренувального табору вийшов?"
"Хіба не ясно, що ми всі загинемо через цього новачка, якого призначили командиром відділення?"
На обличчях солдатів змішалися гнів, роздратування і розчарування.
"Так. Я вас розумію."
Поглянувши на обличчя солдатів, Роан посміхнувся.
Він також не міг стримати роздратування, якщо б його призначили під командуванням 18-річному новобранцю.
Він глибоко зітхнув, дивлячись в очі солдатам.
- У всіх вас повинні бути претензії. І, можливо, ви не в змозі зрозуміти.
Реб'ячий голос.
Обличчя солдатів перекосилися ще більше.
Не звертаючи на це уваги, Роан продовжив.
- Я не збираюся говорити довго.
Він підняв обидві долоні перед собою.
- Всього десять днів. Протягом десяти днів ви повинні вірити мені і слідувати за мною. Після цього терміну, можливо, ви як і раніше не будете довіряти мені. У такому випадку я дозволю вам повернутися до своїх відділів.
Тільки після цих слів обличчя солдатів трохи розслабилися.
"Десять днів......"
"Значить, мені доведеться терпіти це лише десять днів, вірно?"
Вони мусили лише чавити до цього часу.
Раптом за спинами сумно стоячих солдатів почувся гучний відповідь.
- Зрозуміли!
Влади голосів були Пірс і Гленн.
Це вони були солдатами, яких Роан хотів взяти собі в відділ.
Роан повернувся і захотів.
"Хорошенько відпочиньте сьогодні. Тому що з завтрашнього дня вам навіть зітхати буде колись."
Вузьких вузеньок його рота боляче піднімався.
***
Група людей наближалася до табору.
Їх броня була заляпана кривавими плямами.
- Хуф. Хуф.
Вони втікали, важко віддуваючись, але їхні кроки залишалися величними і мерехтіли холодною люттю.
Солдати, які проводили свій вільний час поблизу, почали перешіптуватись.
- Це відділення привидів.
- Кажуть, що цього разу їм знову вдалося?
- Їхній командир – привид бою. Привид битви.
- Він надзвичайний чоловік. Неймовірно.
- Кажуть, вони знищили три табори монстрів всього за десять днів.
Цей незвичайний загін просувався вглиб табору.
Потім почувся привітний голос.
- Ого! Привид битви!
Розмахуючи рукою, Піт підійшов ближче.
Один з солдатів відділився від групи і вклонився йому широкою посмішкою.
- Містер Піт.
Він тактовно привітав Піта.
І в той же момент Піт згріб його у халапу і почав розмішати рухами тріпати його по спині та плечах.
- Айда. Командире відділення Роан. Будь ласка, спілкуйтеся зі мною розслаблено. - Жартую сказав він.
Роан посміхнувся і похитав головою.
- Досить жартувати наді мною.
- Кхм. Я жартую, тому що це дуже весело.
Піт з радістю розсміявся і почухав підборіддя.
Він глянув на людей позаду Роана і з захопленням промовив.
- Командире відділення Роан. Чи ваше рішення сьогодні увінчалося успіхом?
Після його слів Роан обернувся на своє відділення.
Статні фігури з рішучістю у погляді.
Лише десять днів тому вони не виражали нічого, окрім гіркоти та ненависті.
Нещодавно створено, сорок другий відділ.
Тепер його називають відділення привидів.
- Так. Ми зустріли кількох гоблінів.
- Зустрiлося? Хіба ви самі не шукали їх?
Замість того щоб відповісти, Роан посміхнувся.
Веселий вираз пробрався на обличчі у Піта.
- Командире відділення Роан. Тебе прозвали привидом поля бою, примара.
Він плескнув Роана по плечу і продовжив.
- Все тому що ти з дивовижною точністю вгадуєш, де знаходяться монстри і їхні лагері. Тому тебе і прозвали привидом.
Роан легко посміхнувся.
"Справді, що я не божественний казець поля бою."