На просторному тренувальному полі.
Солдати вишикувалися.
У центрі ладу він побачив тринадцятого відділення, в якому були Тейн і Пірс.
« Це занепокоєння...»
Навіть якщо це була звичайна зачистка від монстрів, перед кожним битвою, серед солдатів гуляли занепокоєння.
Роану подобалося це відчуття.
« Це змушує мене почуватися живим.»
Проте, дехто порушував це хвилювання.
- І ось минулого року, коли я був у провінції Лорена...
Мейсон, який розповідав свої історії без зупинки.
Навіть коли Роан зробив таке обличчя, ніби не хоче більше слухати його, це не допомогло.
- Тоді я втік від списа, яке орк кинув в мене...
Група людей з'явилася на платформі навчального поля.
- ...я... Я... Кхм.
Мейсон закрив рот.
"Думаю зараз я зможу піти."
На обличчі Роана з'явилася усмішка.
Ті, хто піднявся на висоту колії над землею, були командиром Полка Рози Ґейл та його ад’ютанцями.
Досен теж був серед них.
Все швидко і безшумно сіли.
Гейл стояв на платформі і дивився на вибудованих солдатів.
Наш Полк Рози вийде з фортеці Еліна і пройде через село Ель, щоб досягти рівнини Педіана.
- Так!
Солдати закричали.
На обличчі Ґейла з'явилася усмішка.
"Схоже, ми можемо назвати себе найкращими з усього сьомого корпусу."
Він пишався солдатами Полка Рози, які разом з ним пройшли через багато років за останні п'ять.
Він з теплотою дивився на них, як батько дивиться на свою дитину.
- Не умирайте.
Слова, які видавалися покинутими мимохідем.
На цьому промова командуючого закінчилася.
« Ага. Командувач армії Ґейл був людиною, яка цінувала своїх солдатів.
Коли гобліни напали на них, він кинувся в атаку, щоб врятувати хоча б іншу людину.
Пізніше, коли прибули підкріплення, вони знайшли тіло Ґейла, яке було зрубене до невпізнання.
"Такий командир повинен прожити довге життя."
Роана яскраво світила.
Ґейл та його помічники рухалися до поля.
Роан та інші провідники пішли за Мейсоном і стали попереду.
Топот.
Кроки маршуючої армії голосно лунали навколо.
- То на чому я зупинився? Так. У тій битві я ...
Він почав знову.
Мейсон говорив без зупинки, забувши про свою роль.
« Чому я?»
Було багато інших провідників.
Чому він вибрав мене?
Він обернувся і зрозумів причину.
Інші провідники йшли осторонь від нього.
"Він був відомий сучий син."
Вони знали, що Мейсон говорить не мовчазно.
Лише новобранець Роан не знав цього і потрапив у пастку.
Роан, не в силах більше терпіти, обережно відкрив рот.
- Ми не повинні перевірити околиці, на випадок якщо з'являться монстри?
- Після цього я схопив його за зап'ястя і потім його ноги, а? Що? Монстри?
Мейсон, який вже почав плюватися під час розмови, з насмішкою подивився на нього.
Він поплескав Роана по спині і струшив його за голову.
- Слухай новачок. Не варто так хвилюватися. Ця територія найбезпечніша. Тут не з'являються монстри.
- Але...
- Ха. Ти ще більше боягуз, ніж виглядаєш.
Мейсон, гавкаючи головою, поцокав язиком.
Він дивився на нього зверху вниз.
Однак Роан більше любив цей погляд.
Тому що в цей момент він перестав базікати.
Тут вони побачили вершину гори, яка була перед ними.
« Ущелина Рози. Ні, Ущельє Еля.
Невелике ущельне, яке треба було перетнути, щоб дістатися до села Ель.
Спочатку це ім’я називали ущелиною Ела, але після того як було знищено Полак Рози, його почали називати « ущерням троянди ».
"День, в який вони змінили назву ущелини не прийде."
Роан міцно вхопився за спис. В роті у нього пересохло.
Крок. Ще крок.
Водії були вже біля ущелини.
« Уже пора.»
Роан звернувся до Мейсона.
- Сер Мейсон.
- Да?
- Ущеле виглядає дивно. Може нам варто спочатку перевірити його?
- Ущеле? Перевірити?
Мейсон нахмурився і подивився на ущелину Еля.
І потім він похитав головою і цокнув язиком.
- Ти і в правду боягуз. Це безпечна зона. Монстрів тут не буває.
- Але ймовірність все одно може бути?
- Ні, абсолютно ніякої. Це одне з найбезпечніших місць у королівстві Рінс.
Мейсон був упевнений у своїх словах.
Він думав, що ніхто не знає область Еля краще за нього.
« Я тут місцевий.»
Він обернувся і подивився на інших провідників.
- Эй. Цей новачок каже, нам треба перевірити ущелину. Як ви вважаєте?
Більшість людей були скривджені.
- Що? Перевірити? Що за нісенітниця ти несеш?
- Ти і в правду новачок. Новачок.
- Якщо нічого не знаєш, краще поштовхай.
Криза лилася рікою.
Однак обличчя Роана не тремтіло і було серйозним.
- Як би там не було, все наше військо повинно пройти через це вузьку ущелину. Якщо в ньому ховаються монстри, ми отримаємо нищівний удар.
- Ха, дійсно!
Наприкінці Мейсон зірвався на крик.
Він поставив на Роана вказівний палець так близько від обличчя, що мало не ткнув його.
- Не кажи дурниць. Цього ніколи не станеться.
Однак Роан не хотів відступити.
Тому що йому було відомо, що станеться.
- Кажуть, спочатку вдарити по кам'яному мосту, а потім переходи, може там монстри чекають нас.
- Стоп.
Мейсон підняв руку і зупинив його.
Його обличчя було яскраво-червоним.
Роан знову має в роті пересохло.
Причиною, чому Роан міг відповідати їм у подібній манері було те, що він не був його підлеглим.
Він би ніколи не вчинив так з Тейлором або Пітом.
Мейсон подивився на нього так, ніби хотів з'їсти, і потім роздратовано сказав.
- Якщо ти так хочеш перевірити, йди один.
- Я можу?
Вихід був серйозним порушенням.
Мейсон кинув.
- Іди. Думаю, в марних справах немає нічого поганого, - сказав він з голкою.
Незважаючи на це, обличчя Роана просвітило.
- Тоді я піду.
Він кивнув і побіг.
Він біг так, що не було видно ніг.
Роан вибіг з ладу і побіг через вершину ущелини. Гейл, який вів головний загін, помітив його.
- Хто цей солдат, який кинув стрій і біжить до ущелини.
Досен подивився і насупився.
- Схоже, один з провідників. Піду, перевірю.
- Ммм.
Гейл кивнув з стривоженим виглядом.
Звільнення одного солдата могло загрожувати цілий загін.
Досен подивився на Ґейла і схопив горілки.
Грохот.
Кінь пішла швидше.
- Мейсон!
Досен знайшов Мейсона.
Мейсон, який дивився на Роана, що біг до ущелини, нахилив голову.
- Так. Помічник Досен.
- Хто цей виродок? Чому він залишає лінію, коли йому заманеться?
Різкі слова.
Мейсон гірко посміхнувся і почухав затилиць.
- Здається, цей хлопець сказав, що в цьому ущерть монстри можуть влаштувати засідку, тому йому треба перевірити.
- В ущельне? Цей виродок не знає, що це безпечне місце?
- Знає. Але він все одно сказав, що може бути...
Мейсон похитав головою.
Досен дивився в спину тікаючого Роану.
- Чорт. У будь-якому випадку його помітив командуючий Ґейл. Може потім у вас з цим хлопцем будуть проблеми.
- Ах! Це нечесно! Він продовжував вперто наполягати...
- Заткнись. Ти відповідальний. Тебе покарають, тому що ти не дивився за своїми людьми.
Договоривши, Дон обернув голову.
Почулось брижання.
Він почув звуки, які видавали коні і подумав, що виглядає безглуздо.
Мейсон похмуро стежив за видаленим Досеном.
- Чорт. Все через цього придурка - новобранця.
Він плюнув і подивився на ущелині Еля.
- Куди цей ідіот прямує?
Він подумав, що тепер доведеться вдарити його ногою в пах.
Роан, який не підозрював що Мейсон так думає, наближався до входу.
Щось не так.
За останні 20 років сильні емоції підказували, що тут небезпечно.
"Небезпека."
Повітря навколо ущелини було наповнене смертельною загрозою.
Роан сковтнув і вхопився за спис.
"Єдине, що я повинен зробити це зіграти свою роль."
Йому не треба було йти глибше і наражати себе на небезпеку.
Він повинен вичекати трохи часу, наче він досліджував ущелину, повернутися назад і підняти шум.
« Якщо я скажу, що в ущелині ховаються гобліни, все буде скінчено.»
Роан посміхнувся.
Він оперся на стовбур великого дерева.
На небі не було жодної хмаринки
- Так. Погода була саме такою.
Він згадав той день, коли їх атакували гобліни.
Небо тоді було яскраво-блакитний.
- Ніби ми пішли в по...
Слова застрягли у нього в горлі.
Раптом він ясно відчув чиюсь присутність.
Волосся на тілі встали дибки, по спині покотився холодний піт.
"Тут є хтось."
До цього в лісі нікого не було.
Але він відчував жахливу присутність.
Шум, який на цей раз він розчув.
Чвії.
Обличчя Роана застигло.
"Гоблін!"
Певно, це був крик гобліна.
Чвії.
Звук наближався.