Лю Бею[1] довелося тричі відвідати Чжуґе Ляна [2] і схилити коліна перед резиденцією останнього, щоб він встав на його сторону.
Така людина, як Лю Бей, безсумнівно, була серйозною у своїх діях і зробила все можливе, щоб переконати Чжуґе Ляна. У результаті його відданість настільки зворушилась, що він був змушений залишити свою резиденцію.
Однак...
- Ваша високість.
Коли такі зусилля виходять за межі щирості і проходять крізь пальці, було б добре злитися.
Чесно кажучи, Лю Бей не виявив би свого легендарного терпіння, відвідавши Чжуґе Ляна тричі просто для сміху заради цього, чи не так?
- Його величність, так...
Я витовк Хармана за двері, коли він знову з'явився.
- Вас чекають на...
- Шарлотто, сходи і принеси мені солі! - Вона принесла трохи солі в маленькому відерці після того, як я прокричав це. Я не зміг втриматися і сумно зачепився губами. Хоча сіль не була такою вже й дорогою, вона таки добре била по кишені.
Але якщо я зможу зупинити цього проклятого паладина, то ...
Я висипав на нього відро солі.
- ... Ваша високість.
Але той клятий паладін все - таки закінчив те, що хотів сказати. Але тепер його очі, що витріщилися на мене, сильно помагали.
Спочатку я подумав, що це не триватиме довго. Під приводом поганого почуття вини я кілька разів проганяв його. Але потім він почав з'являтися тут не один раз, а тричі на день!
Під час сніданку, обіду та вечері — саме перед тим як я сідав за стіл, він з’являвся і починав бурмотіти: « У палаці! » Але найгірше те, що він завжди відкривав рот, коли я брав ложку.
Спробуйте послухати це протягом місяця. Як би ви себе почували?
Це змусило раніше вишукану їжу більше не бути такою смачною, і кожного разу, коли я відкусував шматочок, мені здавалося, що я їм щось дуже неприємне.
Чорт, він навіть стояв біля вікна поруч з моїм ліжком і дивився прямо крізь нього, коли я лягав спати...
- Кажу вам, це серйозно!
- Ти знову відіслав його?
Коли Шарлотта поставила тарілки і столові прилади на стіл, вона задала мені це питання.
Я просто зневажливо махав рукою. - Забудь про це і давай просто поїм.
Незважаючи на кивок, вона все ж подивилася на двері. Я зрозумів, що ця добросерда селянка турбувалася про Хармана.
- ... Тоді піди і дай йому щось поїсти.
Вона знову кивнула і поклала на тарілку пару сандвічів. Відчинивши двері, вона дала їх Харману, який все ще стояв зовні, як колода.
- Дякую вам, - він з радістю прийняв тарілку і перевів погляд на мене, і відкрив рот: - Його Величність святий ...
Я відразу зачинив двері.
Після інциденту з відьмою, а також пригоди в Ронії я майже нічого не робив у монастирі. Я нарешті міг насолодитися тишиною і спокоїм!
З початку зими пройшло близько трьох місяців. З часом сезонна чума підійшла до кінця і дозволила теплу весну обкутати нас. І я був не настільки дурним, щоб відмовитися від цього мирного і спокійного способу життя.
Після того як я закінчив їсти, то почав читати гримуарів аж до самої вечері.
- Тьфу-у...
Я вивчав магічну теорію імператорської родини, пов'язану з контролем божественності.
[Автор: Рафаель Асторія.]
Цей хлопець, мабуть, був релігійним шарлатаном або щось в цьому роді.
У книжці була описана теорія про божественність, яка стояла десь на рівні контролю некромантів. Основною проблемою було те, що цей метод був наповнений надмірним поклонінням богині.
Звичайно, ця книжка допомогла мені багато чого навчитися...
... Але навіть у цій книжці не говорилося, як я міг керувати черепом Амона.
Мені потрібно буде знайти спосіб контролювати набагато більше божественності в майбутньому.
Я подумав про череп, який придбав у Ронії. О чертовски зловісного виду черепа гірської козла.
Щоб випробувати його, я вирушав у відкрите поле, одягав череп і активував свої навички. Саме тоді я зрозумів, що мені не потрібно було молитися чи збирати божественність. У буквальному розумінні я міг спамити своїми навичками, не турбуючись про перезарядження.
Його посилення було справді видатною справою. Але проблема була в тому...
- Похмілля - це не жарт, чорт візьми.
Наслідки впливу черепа були надто серйозні. Він справді підсилював мою божественність і прискорював регенерацію, але потім я завжди падав від виснаження божественної гідності.
Кожного разу, коли це траплялося, цілителька, що залишилася в Ронії, мусила виганяти мене.
« Що саме ви робите, щоб настільки виснажити свою божественність, вашу високість? І це сталося не раз і не два! І подумати тільки, що ви виснажите себе настільки, щоб навіть можете стати калікою ...."
Завдяки моїм експериментам я мусила залишатися прикутим до ліжка в загальному три або чотири дні.
- Це не спрацює... Якщо використати пари навичок у якості тестового запуску залишає мене в такому стані... Я повинен знайти кращий спосіб.
З такою думкою я переключив свою увагу на гримуари.
[Божественність і реанімація: дослідження відновлення. Автор: Рафаель Асторія.]
Цей хлопець, здається був обізнаний про багато речей, чи не так?
Він глибоко вивчав не тільки божественність, але й різні методи зцілення. Вона містила кілька теорій, що ґрунтувалися на магічних заклинаннях різних міфів.
- Але чому вона така товста?
Ця книжка була товстою, як дві складені разом енциклопедії. На це я тільки прикріпив язиком. Коли я вже збирався почати читати цю книгу, хтось звернувся до мене.
- Я виходжу на ніч, принце.
Оглянувшись, я побачив Шарлотту в щільному зимовому халаті і шарфі, що кланялася мені.
Я пробурмотів у відповідь: - Ах, вже пізно?
Да... вже помітно потемніло.
Шарлотта деякий час дивилася на мене, після чого обережно відкрила рот: - Ви збираєтеся повернутися в палац?
- Навіщо мені повертатися в таке небезпечне місце?
Я й досі не знав, хто послав сюди цю відьму. І не тільки це, імператор все ще був дуже незадоволений своїм онуком.
Подорож туди, безсумнівно, покаже мені деякі відповіді. Але не треба бути генієм, щоб зрозуміти, що я отримаю там тільки холодне ставлення.
Інші принци дивилися на мене згори вниз не тільки з холодними і насмішливими поглядами, але й із кровопролитними ідеями.
- Небезпечне місце... - Пробурмотала Шарлотта собі під ніс. Потім вона криво посміхнулася і знову поклонилася.
- Гей, будь обережна по дорозі додому.
Я проводив її до воріт монастиря. Там я знайшов Гармана, який чекав біля воріт.
Я голосно глянув на паладину. Який настирний!
- Я відведу вас додому.
Похвально, що він чекав Шарлоту.
----
Від третьої особи.
Повернувшись додому в село, Шарлотта почала розв’язувати шарф і зрештою переодяглася у зручне нічне вбрання. Коли вона це зробила, її очі зачулися.
- Небезпека...
Принц згадав, що там небезпечно.
Як вона і підозрювала, імператорський палац був для нього небезпечним місцем.
Ті, хто був відповідальний за вигнання принца... вони все ще зосереджені на житті хлопчика навіть зараз?
Цілком можливо, що принц знав про це, і це пояснювало його сильне небажання повертатися туди.
Вона не могла зрозуміти, які думки його турбують. Якби тільки він впустив її і поділився з нею своїми думками... Це було б, звичайно, чудово.
- Але... Чим я зможу допомогти, навіть якщо вислухаю його?
Шарлотта стиснула кулаки.
Вона згадала фігуру принца, коли він протистояв графові вампірів у Ронії.
Рицарі, які випромінюють яскраве світло, пригноблювали вампіра. А потім принц легко зніс голову схвачної нежиті.
Вона нічого не змогла зробити.
Вона не мала жодних сумнівів, що палац був вкритий людьми з руйнівною силою. І вона ще вірила в те, що зможе якось захистити його ...
- Мені потрібно докласти більше зусиль.
Вона була недостатньо хороша.
Звичайно, їй потрібно докладати більше зусиль.
Після того, як вона вийшла зі своєї кімнати, вона помітила на полиці якийсь папір. Їй здалося, ніби вона лежала тут десятиліття - вона була іспанка та вкрита запіклою кров'ю й брудом.
Чорнило було настільки розмазане, що його важко розібрати. Шарлотта побачила цей папір і тільки кивнула. Вона вийшла з кімнати і побачила, що Ґріл та Харман базікали один з одним.
- Гріл, у тебе є якісь думки про те, щоб увійти в імператорський палац?
Її очі ледь не вилізли з орбіт, коли вона почула це.
Імператорський палац? Гріл? Чому?
[1] Лю Бей - один з наймогутніших полководців епохи Троецарства і творця західнокитайського царства Шу зі столицею Ченду. Також відомий під своїм посмертним титулом Чжаолу.
[2] Чжуге Лян - один з персонажів класичного роману « Тероєцарство» (XIV століття), де він виступає як втілення мудрості, досвіду, військової хитрості і винахідливості.
https://literna.net/uk/books/620-nekromant-svyatoho-imperatora