Ван Дун дивився і його не залишало відчуття, ніби перед ним щось знайоме. Те, що він робив протягом цього часу можна було назвати спрощеною версією цієї. "Його" 16 вузлів були свого роду центрами, в яких зводилися ці 256.
- Бачиш мерехтливі червоні точки правої руки? Поки ми зупинимося на ній, — сказав пан Шутник. - Я навчу тебе, але ти повинен зосередитися... Але ось же чорт візьми! Я й подумати не міг, що одного дня стану когось навчати! Отже, Ван Дун, зберися і виведи зі свого Моря Свідоміння енергію душі.
Ван Дун старанно виконав інструкції. Повільно, але вірно йому вдалося вивести енергію до шістнадцяти ЯГ на його правій руці.
- Чудово, але це було найлегше. Тепер слухай мене уважно. Тобі потрібно направити енергію душі в кожен, абсолютно кожен ЯГ по черзі — не до всіх відразу, інакше ти просто не можеш їх контролювати. Принаймні, зараз ти на це не здатний. Чим активнішим ти практикуєш тактики, тим сильніше стає взаємодія між енергією душі і всіма ЯГ.
Тон Пана Шутника раптом став серйозним, і це наводило на думку про те, що починаються справжні труднощі. Насправді він і сам був би не проти вивчити цю тактику, але в цьому випадку йому довелося б відмовитися від своєї сили, що накопичується за весь той час, який він присвятив роботі власних тактик. Крім того, він чув, що лише кілька обраних рік може опанувати тактику Клінка. Тому пан Шутнік боявся, ніби не впорається з цією справою і тому вважає себе ліпшим та спокійним.
- Підведи енергію душі до першого ЯГ і заходь в нього по моїй команді. Отже - пішов!
Ван Дун висихав зуби і послав імпульс. Він точно знав, що від нього вимагається, оскільки вже неодноразово робив це з власної тактики. Але обличчя пана Шутника було таким суворим і похмурим, що Ван Дун відразу зрозумів: цього разу все буде набагато важче.
"Комм..."
Ван Дун увійшов в перший ЯГ, а потім, не чекаючи інструкцій, у другий, в третій, і так далі, І незабаром, за допомогою енергії душі, він вже тримав під контролем все шістнадцять ЯҐ правою руки.
- Пане Шутник, я що закінчив? - Ван Дун навіть злякався, адже він так легко справився з тим, що йому описували як щось майже недосяжне. А може, це просто чергова брехлива Тактика Клінка, так і все?
Здавалося, питання Ван Дуна застала його вчителя зненацька.
- Так, закінчив. На сьогодні вистачить. Продовжуйте тренуватися, — пробурмотів пан Шутнік і відразу зник. Але за секунду до цього Ван Дун почув, як він під ніс себе: « Подумаєш! Новачки везуть..."
Навіть якщо справа справді була в цій пресмученій удачі, як кажуть новачкам, Ван Дун не заперечував: кожен день він з неймовірною наполегливістю вибирав тактику роботи із шістнадцятьма ЯГ. Цей геномний вузол розвинув власну частоту обертання і став додатковим цілісним придатком основної частини генів тіла.
Ван Дун довго не міг звикнути до взаємодії між цілим і цією маленькою системою в правій руці, але нова практика була для нього як ковток свіжого повітря - тактика, якою навчив його старий Пердун, порядку йому надоо́ла, тому він із захопленням взявся за щось нове. А найважливіше те, що це було тим новим способом називалося реальним узярем Клінка!
Через два дні знову з'явився Пан Шутник. Ван Дуна, мабуть, не могла спокійно сидіти у своєму кристалі.
- Ну, давай, хлопче, покажи, що вмієш.
Ван Дун направив енергію душі до Ядерних Геномам, і, за його командою, вони почали плавно обертатися. Доклавши мінімум зусиль, Ван Дун закінчив перший цикл практики. Він займався Тактиками Клінка з шести років, і старпер не пропустив жодного уроку, хоча Ван Дуну його присутність здавалося абсолютно непотрібним. На жаль, такий ревний старий чоловік не дбав про інші аспекти свого життя підопічних. Як би старий пердун міг усе це бачити — наскільки здібністю розвинувся Ван Дун і який блискучий в даний час з цим справився!
– Хм... А у тебе точно не було Воїнів Клінка?. Гаразд, непогано, тепер спробуй на стіні.
Упереживши п’яткою в землю, Ван Дун мовчки вдарив кулаком у стіну. Пічера потрясла потужнішу хвилю, так що каміння посипалися з стелю. В одну мить все місце заповнилося пилом, а в стіні з’явилася величезна тріщина.
- Ти ідіот? Та не кулаком, а енергією душі! Ти нас зараз ледь живцем не похоронив! - Заволив пан Шутник, трясаючись від гніву, бо коли таке трапиться, йому вже точно ніколи не вибратися з кристалу.
Ван Дун дуже соромився, але його обличчя засяяло від радості. Він навіть не думав, що матиме таку силу! У момент удару все його тіло налилося енергією душі!
- Це сила Ядерного Генома?
Пан Шутник смілив Ван Дуна холодним, презирливим поглядом:
- Якби сили ЯГ вистачало тільки на те, що ти тут накоїв, людство було б приречене. Ти випустив імпульс, нагромаджений у твоєму ВМП з деякими — дуже незначними — останок в ньому сили ЯГ, отриманого через обертання Геномів. Ти не зможеш використати силу ЯГ повністю, поки в досконалому стані не здобудеш повної версії "Такти Клінка".
Нехай слова вчителя звучали жорстко, Ван Тун вловив у його тоні ледь помітну нотку схвалення. Шутник, звичайно ж, був вражений здібностями Ван Дуна, адже він майже без зусиль вивчав тактики, про неймовірну складність яких ходили легенди.
Наступний місяць перебування в печері був голодним. Запаси провіанту вичерпались, і Ван Дун перейшов на поживні таблетки, які робив у преобразливому Пітані з листя.
Відвертий смак штучної їжі не був неприємним для Ван Дуна, він просто не помічав його через те, що в нього повністю поглиналося тактика. І, незважаючи на перепалки з паном Шутником, він ще ніколи не тренувався з таким запалом.
А тим часом, Уунь чесно виконував свої обов'язки палацового. Перевівши всю роботу в печері, він вставав у кут і тихенько спостерігав звідти за Ван Дуном. Коли кут був у полі зору, Ван Дун не відчував самотності: непомітно для нього самого цей залізний роботяга раптом перетворився на справжнього друга.
Зрештою, тактики Клінка були пройдені до кінця. Ван Дуну здавалося, що, коли цей момент прийде, він зійде з розуму від хвилювання і щастя, але немає. Не було ні хвилювання, ні барабанного дробу, ані крику підтримки з задніх рядів — все сталося швидко й легко. Настільки легко, що спочатку Ван Дун навіть засміявся в реальності досягненнях результату. Пан Шутник тут був мало проку, бо сам він цю Тактику не вивчав і тому нічого не міг сказати напевно.
Єдиною, хто міг допомогти переконатися в прогресі Ван Дуна, були мерехтливі червоні точки на діаграмі людського тіла. Стоило Ван Дуну з'єднатися з яким-небудь Ядерном Геном через енергію душі, що відповідає йому точка зникла. Коли відбулося з'єднання з усіма 256 ЯГ, на діаграмі не залишилося жодної червоної точки.
Двісті п’ятдесят шість Ядерних Геномів оберталися, створюючи в тілі Ван Дуна складний потік енергії. Тепер, щоб пройти повний цикл тактики, знадобиться цілий день.
Як же шкода, що зараз ніхто не бачить цього дійсно героїчного досягнення! Будівель Ван Дун показний виступ серед білого дня перед входом у свою печеру, всі п'ять головних будинків Конфедерації вже послали б шпигунів щоб винайти його секрети.
Однак ця легендарна тактика не витримала випробування часом. І справа навіть не в тому, що її оригінальна версія кнула у льоту - існуючий варіант був спрощеним настільки, щоб з ним справився самий посередній обвивач, і він мав лише трохи збільшити шанси на успішне завершення операції відкриття розуму.
- Чудово спрацьовано, хлопче. Наступного місяця ми зосередимося на двох заняттях: тренуваннях і тактиці поведінки в умовах реального бою.
- Будемо битися по-справжньому? Ну, нарешті! Як швидко б випробували себе! А я зможу використовувати силою ЯГ?
- Звичайно ні, ідіот! І куди ти так поспішаєш? Чи ти забув, чого тебе вчили в школі: « Тактика - це сила ЯГ? »
– Нуу... Взагалі-то, я ніколи не ходив у військову академію, тому чую таке вперше...
Звідки Пану Шутніку було знати, що за кілька місяців до зустрічі Ван Дун зі шкіри геть ліз, щоб самостійно сплатити собі операцію, і отримати загальні теоретичні знання, які Шутник вважав фундаментальними.
- Ну, тоді, хлопець, тобі слід подякувати богів за все, що я вам дав, — ні в жодній військовій академії цього не навчать, а всі завдяки моєму багаторічному досвіду у якості...
- ...величший Ейнхерія всіх часів, і так далі, й тому подібне. Дякую, пане Шутнік, я знаю: безцеремонно перервав свого наставника Ван Дун.
- Гаразд, розумнику, а тепер слухай уважно, це важливо. Реальний бій - це тобі не іграшки, тут на кону стоїть життя. Твій удар повинен бути правильно розрахований і смертельний для ворога. Розумієш, про що я?
- Та киньте, пане Шутник, я пережив не одну атаку загів і точно знаю, що з ними робити.
Ван Дун вибрався з печери і швидко відшукав свою першу жертву... Хоча й точніше буде сказати, що павук має нижчий рівень. Один удар — і істота, вдаривши від болю, впала на землю. Там, куди вдарив Ван Дун, зяла дірка завбільшки з блюдце, через яку було видно кольорові нутрощі.
Проте Ван Дун, захоплений перемогою, недооцінив свого противника: помираючий заг і різко викинув кінцівки вперед, завдав йому глибокої рани в животі. Ще трохи, і вона могла бути смертельною.
Коли вони повернулися в печеру, пан Шутник ретельно оглянув рану юнака. При цьому він видав одну єдину фразу, підводячи підсумки уроку, за який Ван Дун заплатив власною кров’ю: « Не поспішай святкувати перемогу поки твій ворог дихає".