Том 3, розділ 26 Фіолетовий у Новому Ветрі (пояснюється друга)
Ніч. Чотири брати з дому в 1987 році йшли темною і тихою вулицею Академії Ернст, обговорюючи все за останні кілька місяців.
« Які жахливі рани... Звідки стільки?» - Рейнольдс впав у ступор, коли випадково розстегнув сорочку на грудях Лінлей. Він бачив, як на грудях та груди Лінлей багато ран і рубців. Джордж, який йшов поруч, теж притих. Тільки Єль і далі сміявся: « Хлопці, ви не маєте досвіду. Коли я був ще дитиною, то бачив картини і гірше за цю."
- Здивований запитав Рейнольдс.
Єль лише посміхнувся: « Звичайно, я серйозно. За своє життя я бачив безліч подібних картин. Наприклад, вбивство в'язнів у результаті тортур або коли солдати воювали з магічними звірами голими руками. Після такого можна було дивитися на дійсно криваве видовище."
Почувши слова Єль, Лінлей представив цю картину в розумі.
« Як добре, що ми всередині безпечної території академії, особливо в її житловій частині." - зітхнув Джордж.
Лінлей кивнув на знак згоди. У цей час ночі можна було побачити багато пар, що гуляють в обійм або сидять разом на магічних звірах тримаючись за руки і обнімаючись. Життя тут розмірено йшло своїм чергуванням.
«Верно. Бос Єль, хіба ти сьогодні не збирався провести час зі своєю дівчиною? Ти ж повинен був піти?
Єль незадоволеним тоном відповів: « Дівчинко? Мій брат тільки що повернувся з гребеня Магічних Звірей, де кожен день стикався зі смертельними небезпеками! І ти думав, що я піду зараз гуляти зі своєю дівчиною? Рейнольдс, ти що, забув слова свого старшого брата? Брати - це наші руки і ноги, а дівчата лише одяг. З ними приємно проводити час, але це тільки на деякий час!»
Невдовзі на обличчі Рейнольдса з’явилася образлива картина.
« Лоіне! » — раптом почувся несподіваний голос.
Лінлей та інші друзі повернули голови в сторону розчавленого голосу. Висока, струнка і гарна дівчина з золотистим волоссям, що розвивається на вітрі, втікла убік Лінлей. Підбігши майже впритул до групи Лінлей: « Чи ти справді повернувся з хребту Магічних Звірів? Це чудово! Ти раптово зник і тебе не було протягом двох місяців... Я так хвилювалася за тебе! Ти не поранений?»
« Делія, спокійніше, я в порядку», - розсміявся Лінлей.
Делія була дівчиною, з якою він познайомився у свій перший рік навчання в академії. Протягом усього часу вони дуже добре подружилися. Поруч з Лінлою відчував, що може розслабитися і не хвилюватися через дрібниці. Проводити з нею час було наче проводити його зі своїми братами.
« Дитя, карета дядька вже готова і чекає на нас. Давай не будемо витрачати його час" - почувся холодний голос.
Повертаючи голову, Лінлей побачив молодого чоловіка в довгій мантії. Це був старший брат Делії - Діксі, один з двох геніїв Академії Ернст. Мантія Діксі була ідеально чистою і охайною, без жодної вади чи плями. Його очі також були дуже ясними і спокійними.
"Ох". Делія зітхнула, подивившись на Лінлію і продовжив: « Лінлей, батько попросив мене та брата повернутися додому. Наш екіпаж вже чекає нас, зараз я повинна піти".
« Немає проблем, Делія. Ми можемо поспілкуватися, коли ти повернешся" - відповідаючи їй тепло посміхнувся.
« Молодець! Тоді до зустрічі." - Делія очевидно була трохи засмучена, що їй не вдалося поспілкуватися з Лінлей довше. У цей час Діксі підійшов до них і потім подивився на Делію, після чого та відразу підійшла до нього. Але несподівано Діксі повернувся до Лінлей: « Лінлей, я чув, що ти успішно повернувся після тренувального походу з хребтом Магічних Зверею. Вітаю.
Лінлей був ошаранений.
Це перший раз, коли Діксі говорив з ним?
У Академії Ернста ніхто не дивувався холодному та відчуженому Диксі. Більшість людей, просто перебуваючи поряд з ним, почувалися під величезним тиском і не говорячи вже про те, коли його холодні й чіткі очі дивилися на них.
« Ох. Дякую вам, - відповів Лінлей.
Діксі злегка кивнув, а потім розвернувся і почав супроводжувати свою сестру до воріт академії.
....
Астоні, зітхаючи від подиву, уважно дивився на Лінлі: « Лоінлей, я повинен тобі сказати, що ти справді геній! П'ятнадцятирічний хлопчик, який вважається магом-генієм серед геній в академії номер один на всьому континенту Юлан ... І до того ж ти маєш неперевершений талант до мистецтва ліпки кам'яних скульптур."
« У такому віці мати такі навички — це справжнє чудо!»
« Навіть якщо ти не береш до уваги геніальний маг, то зазвичай навіть талановитим скульпторам видається шанс заволодіти своїм особистим стендом у залі експертів лише 40 років. За всю історію, що збереглася до наших днів, було лише кілька людей, яким вдалося досягти такого ж віку. Але вони були лише геніями-скульпторами... а ти ще до того ж і геній-маг!»
Слова похвали Астоні змусили Лінлі соромитися і він не знав, що сказати.
« Астоні, годі марнувати час. Поспішіть і закінчите. Ми з братами вже хочемо піти повеселитися і відзначити повернення Лінллей ", дуже шкода пролунав голос стоячого поблизу Єль.
Тільки після цих слів Астоні прийшов в себе. Він швидко дістав стос документів і магічну карту. Посміхаючись, він простягнув її в руки Лінлей: « Лінлей — це срібна магічна карта, яку ти купив у Золотому банку чотирьох Імперій. Вона підтверджує, що ти один з скульпторів нашої галереї. В майбутньому, всі прибутки, що будуть поводитися з продажу твоїх робіт - постануть на баланс твоєї карти."
« Ця магічна карта ще не має власника. - Астоні з повагою передав карту Лінлію, а потім із цікавістю виголосив. - Лінлэй, чи можу я дізнатися, ти випадково не приніс ще кілька своїх робіт на продаж?»
Лінлей стверджував: « Зараз я маю три скульптури разом з собою.
На обличчі Астоні відразу засяяла усмішка.
....
Ніч. Нефритовий Водний Рай. Лінлей і Джордж сиділи, пили та весело спілкувалися з двома куртизанками. На той час Рейнольдс і Єль вже давно не могли вільно розважатися за своїми кімнатами.
« Господи, ці двоє... Вони просто невиправні ..., - Ліндей залпом випив чашу вина і звернувся до Джорджа, який сидячи по середині весело базікав з жінкою, що була поруч. - Другий брат, у мене злегка кружляє голова і я піду прогулятися".
«Звичайно», - безтурботно відповів Джордж, після чого продовжував спілкуватися з дівчиною
Зсунувшись вниз, Лінлей відразу покинув заклад. Вийшовши назовні, Лінлей відразу ж відчув освіжуючий прохолодний вітерок, що вдарив в його обличчя, після чого він трохи прийшов у себе і його розум прояснився. Порівняно з Нефритовим Водним Раєм, зовні було набагато спокійніше. Вибравши цілком випадковий напрямок, Лінлей пішов по одній з вулиць міста.
Прохолодний відсвіжний нічний вітерець продовжував обдувати його обличчя і розтріпувати волосся.
По дорозі Лінлей зустрічалася багато дворикських садиб, але в порівнянні з тими, що він бачив на вулиці Зелений лист - ці видавалися менш багатими, пишними і великими. На балконі однієї з подібних садиб, обблокувавшися на перила, стояла Аліса, насолоджуючись приємним нічним вітерцем.
Дивлячись на великий яскраво священний місяць у нічному небі, Аліса, не могла викинути з голови Лінлей, який врятував їй життя.
У той момент, коли вона впала і її загорнули розпач та страх, він спустився з неба і вбив кровожерливого бойової борва, тим самим врятував їй життя. Ця дія приголомшила її до глибини душі.
« Великий брат Лінлей трохи мовчун, але коли він починає обговорювати магію... Він досить красномовний." - від цих спогадів на обличчі Аліси з'явилася слабка усмішка.
Опустивши свій погляд на безлюдну дорогу під балконом, Аліса раптом побачила фігуру, що йде по її вулиці. І чомусь ця фігура здавалася їй дуже знайомою. Коли вона придивилась до людини, що йде, то побачила усмішку. Вона одразу почала махати рукою і покликала його: « Великий брат Лінлей, великий брат Ліней! »
Лінлей, який просто йшов по вулиці, насолоджуючись прохолодним ввечері, з цікавістю повернув голову в напрямку, звідки почув, що його хтось кличе по імені.
Його погляд впав на вдалечку балкона, де була дівчина, одягнена у яскраво - фіолетовий одяг. Фіолетове вбрання та її гарне волосся розвіялися вітрами нічного вітру, а під місячним світлом могло здаватися, що воно трохи світиться. Через мить Лінлей відчув знайомий запах аромат Аліси.
Цей аромат був справді магічним.
« Аліса... Здавалося, що загіпнотизований чоловік попрямував до балкона.