Том 15, Глава 1-42

Том 15 — Безцінний скарб, розділ 1 — загальне збирання демонів!

Двозіркова місія. Конвой від Королівського Крила̄ Префектури Нічної Пламені до « міста Сінеґо Клена́ » Радуґа, відстань майже на чотири мільярди кілометрів. Винагорода двісті тисяч чорнильних каменів!

Хоча відстань була приблизно чотири мільярди кілометрів, на металевому створіння зазвичай йшло кілька десятків років. Для однозіркового або двозорого фонової служби, завдання провести кілька десятиліть з винагородою 200 000 чорнильних каменів було дуже щедрим.

« Ви вибираєте це?», - хлопець здивовано підняв голову і подивився на команду Лінлей.

Вираз обличчя юнака змусив Лінлію стати підозрілим: « Що? Є причина, чому я не повинен вибирати цю місію?»

« Ох. Дайте на хвилинку свої медальони Демона», - юнак більше нічого не додав. Команда Лінлей відразу ж передала свої медальони. Молодий чоловік, який легко рухався рукою, дістав коштовний камінь з фіолетовим світлом.

Він поставив цей дорогоцінний камінь біля трьох медальйонів демона.

Під дією світлового світла над трьома медальйонами демона раптово з’явилися дивні символи.

« А?», - Лінлей та інші були дещо здивовані.

« Що це? Ряд чисел?», - запитав Бебе. Над медальоном фонової служби ширилося дуже довге число.

Юнак невпевнено сказав: « Це сірий номер ваших медальонів демона. Кожен демон має унікальний серійний номер... Таким чином ми можемо підтвердити вашу особистість. У медальоні також вказано ваш ранг зірок як демона".

Говорячи це, він записав серійні номери всіх трьох медальонів демона.

Потім він повернув три медальйони назад: « Гаразд. Тепер ви повинні прибути до міських воріт на світанку через двадцять днів. Там вас чекатимуть співробітники замку Демона і гості, яких потрібно супроводжувати. Вони перевірять ваші медальони фонової служби, і таким чином підтвердлять вашу особистість."

« Чи варто платити за прийняття місій? » — запитав Лінлей.

Лінлей чув, що за більшість місій замку Демона потрібно було давати передоплату.

Юнак розсміявся: « Це залежить від місій. За місію супроводу ми не платимо."

Група Лінлей покинула замок Демока і повернулася до своєї резиденції.

« У нас ще є 20 днів. Ми залишимо це місце через 20 днів, - Бебе кинув свою солом'яну капелюх на кам'яний стіл і потім зітхнув. - Ми жили тут 30 років. Я сумуватиму".

Лінлей не міг відпочити.

Вони прибули до Царства проклятих стільки років тому... і врешті стали Демони. Через двадцять днів вони зрештою почнуть свій шлях до Префектури Індіго.

« На обличчі Делії з’явилася усмішка. – Таросс, Дайлін та інші прибули до царства проклятих задовго до нас. Як гадаєш, де вони зараз? Коли покинемо Королівське Крила, ми можемо зустріти їх по дорозі, вірно?."

"Таросс, Дайлін?" - Лінлей не міг подумати про речі минулого.

« Вони всі разом. Особливо Таросс і Дайлін, вони не просто боги. Вони є Божественними звірами. Вони повинні бути здатні себе захистити, - Лінлей подивився на далекий горизонт. - Просто Царство проклятих занадто велике. Я не знаю, куди вони були переміщені".

У Царстві було п’ять великих континентів, а також Море Зоряного Тумана та Хаотичне море.

Людина з матеріальної площини може бути переміщена в будь-який із цих семи регіонів. Між двома регіонами була величезна відстань. Якщо вони не були відправлені на той самий континент, то зустрітися було практично неможливо.

Бебе поспішно похитав головою і сказав: «Верно. Тароссу та іншим людям у Царстві проклятих, мабуть, не так вже й погано, але Олів’є прийшов один. У нього, як у одинокого Полу бога, ймовірно, життя було важчим за нас, коли ми вперше прибули сюди."

« Не побувши в Царстві проклятих, звідки можна було знати, що тут все буде так? — спокійно усміхнувся Лінлей. - Але в цьому є сенс. Безчисленні вожді з матеріальних площ переміщалися сюди протягом незліченних років і навіть у самому Царстві проклятих живе стільки різних рас... Природно, що тут буде така велика кількість витівок."

Група Лінлей була дуже розслаблена. Зрештою, вони мали більше як сто мільйонів чорнило - каменів і стали демонами. У них не буде проблем, якщо вони захочуть закріпитися в Царстві проклятих.

І природно... вони були досить впевнені щодо своєї подорожі до Префектури Індіго.

У наступні двадцять днів Лінлей тренувався, а Делія зосередилась на засвоєнні тієї іскри Всевишнього Бога. Однак, потрібно десятки років щоб з нею порозумітися. В мить ока...

Минуло двадцять днів.

На світанку, холодний і туманний ранкове повітря все ще ширяв над містом Королівського Крила. У небі все ще було видно Луну Фіолета. Звичайно, комендантська година вже минула. Група Лінлей встала рано і вирушила до воріт міста.

« Грост Королівського Крила! — зітхнув Бебе. - У майбутньому, мабуть, у мене більше не буде можливості сюди повернутися."

« Не накручуй себе, коли - не побачивши Бебе, — каже Лінлей. — Я хотіла розсміятися. – Ох. Врата прямо перед нами."

« Ух, ми тут, - очі Бебе засвердлили і він відразу озирнувся. - Де ж металічна форма життя? Чому я не можу побачити її? "

Бебе уважно роздивився небо поза містом, але не зміг побачити сліди металевої істоти.

Лінлей також був злегка здивований.

Снаружі ж мала бути металічна форма життя.

« Давайте вийдемо і обговоримо це, — сказав Лінлей. Коли вони пройшли через ворота, молодий чоловік з білою мантією та срібним волоссям побачив на їхніх грудях медальони Демона. - Ви тут заради місії супроводу в місто Блакитного Клена Префектури Радіґа? "

"Верно!" - команда Лінлей кивнула.

Юнак з срібним волоссям розсміявся і кивнув: « Тоді, будь ласка, попрямуйте на другий поверх ресторану біля воріт. Демони, які беруть участь в цій місії знаходяться там."

« Хіба це не двері? — запитав він. - Той, що південніше чи північніше?»

« Більшає. Перед дверима вас зустріне хтось одягнений так само як я. Він прийме вас», - сказав хлопець з срібним волоссям.

Команда Лінлей була спантеличена. Конвой мав зібратися і відправитись у дорогу на світанку, тоді чому вони йшли в ресторан?

Однак ресторан був у Королівському Крилі, а на території міста насилля було заборонено. Група Лінлей не боялася, що їх будуть обманювати або погано з ними поводитися. Звичайно, вони безтурботно повернулися до Королівського Крила. У той самий час, іншим демонам було наказано піти в ресторан за Лінлією.

« Ви троє, будь ласка, почекайте!", - біля входу в ресторан стояв усміхнений молодий з синіми волоссям у білій мантії. Він бачив, що його колега направив цю трійціцу в ресторан, тому він знав що вони тут заради місії.

За групою Лінлей йшли ще два Демони.

Лінлей подивився на них і сказав: « Оба є Богами».

"Ви п'ятеро, будь ласка, йдіть за мною" - юнак з синім волоссям відразу повів їх на другий поверх ресторану. Зараз зали другого поверху ресторану були сповнені шуму. Тут зібралися від 40 до 50 чоловік.

На сходах до другого поверху стояв чоловік у чорній мантії.

"Спрацювач замку Демона?" - відразу ж здогадався Лінлей, тому що цей чоловік тримав у своїх руках коштовний камінь, який вивчає фіолетове світло.

« Звольте зробити перевірку», - посміхнувся чоловік.

Він одразу використав коштовний камінь, який випускав фіолетове світло і підніс його до грудей Лінлей та інших. Коли це фіолетове світло освітлювало медальйон демона, він відразу показав свій сірий номер і ранг зірок. Чоловік у чорній мантії тримав в руці книжку. У ній він записував серійні номери демонів, які брали участь у цій місії.

Тільки перевіривши кожного з них, цей чоловік переконався в їхній особистості.

« Ласкаво просимо», - посміхнувся і кивнув чоловік в чорній мантії. Тільки тепер він дозволив групі Лінлей та іншим увійти на другий поверх.

Старець з сивим волоссям, який мав три довгих чорних роги на чолі, підійшов до них. Усміхнувшись, він сказав: « Ласкаво просимо. Наша експедиція почнеться не на світанку, а під час заходу сонця. А поки ви можете насолодитися трапезою. Ми беремо на себе всі ваші витрати."

"Закат?"

Хоча команда Лінлі була спантеличена, вони не заперечували.

Для Божественності один або два дні були дріб’язковими.

Линлей, Делія і Бебе знайшли для себе в залі другого поверху куточок, потім сіли та буднично замовили трохи їжі.

"Лінлей, я відчуваю, що ця місія трохи незвична" - тихо вимовила Делія.

Лінлей злегка кивнув: «Верно. Подивися. Хоча значна більшість демонів є Богами, тут існує приблизно десять Божих висихів. Демони Висихших Богів зазвичай є Чотиризірковими демонами, або навіть сильнішими. Щоб запросити стільки Демонів... Це точно пішла велика сума."

Місії, які постачає Замок Демона, не мали випадково визначеної винагороди... Їх призначали згідно з мінімальною сумкою, яку запровадив Замок Демон.

Ціна запрошення однозіркового Демона або двозорого фонової служби не буде такою вже й високою. Але ціна Чотиризіркових або П'яти-зіркової Демонів була неймовірною.

"Лорд Лермонт".

"Лорд Лермонт, Ви теж прийшли", - в центрі ресторану раптово роздалися кілька голосів.

Лінлей, Делія і Бебе відразу повернулися. По сходах піднімався худий юнак з синім волоссям і безсердечним поглядом. Для того щоб привітати його, досить багато демонів відразу з’єднувалися зі своїх місць, особливо Боги - Висихі... Більше половини з яких встали.

Лермонт, якого названо Лармондом, побачив ресторан і зрештою подивився на трьох чудових братів, які були дуже схожі одне на одного. Його обличчя з’явилося так: « Ви, троє братів, теж прийняли цю місію? Тоді, здається, це буде легко."

Троє засміялись і встали.

"Містер Лермонт, тому що ви також прийняли цю місію, мабуть, в цій поїздці для нас більше не буде ніяких небезпек" - сказав один з трьох надзвичайно красивих братів.

Седовласовий старець з трьома чорними рогами також почав сміятися і підійшов до нього: « Мистер Лермонт, Едвардс та брати, в цьому поїзді ми будемо у вашому попіченні".

На думку сивоволосого старця, не було потреби звертати увагу на інших демонів.

Кожен, хто знав Лермонта чи братів Едвардсів, не буде розлючений такою поведінкою.

Лермонт був сильним шестизірковим демоном.

Брати Едвардси були п’ятизірковими демонами!

Здебільшого наймогутніші демони, Семизіркові Демони, були розкидані по всьому Царству проклятих і жили в залюдненні. Вмовити їх взятися за місію було дуже важко. Однак навіть шестизіркові демони вважалися надзвичайно могутніми. Коли один з них прийняв місію, яка здебільшого була у більшості випадків, в ній не виникало ускладнень.

« Хто цей лорд Лермонт? » — почав у півголоса питати хтось, що сидить біля Лінлію.

Здається, не тільки Лінлей був спантеличений.

"Лорд Лермонт - це шестизірковий Демон, один з найгарячніших воїнів нашого міста Королівського Крила".

Команда Лінлей не могла не вразитися.

Востаннє, коли вони прямували до замку Лунного Озера, найсильнішими були Лойшіу та двоє інших. Хоча Лойшіу був лише п’ятизірковим Демоном, він зміг вбити власника Замка Лунного Озера і не дати йому шанс на опір.

П’ятизіркові демони були настільки сильні... А що сказати про шестизіркових Демони?

Окрім того, Шестизірковий Демон, який бере участь у місії супроводу? Це також здивувало Лінллей.

Велика група Божественностей продовжувала насолоджуватися делікатесами аж до заходу сонця. З того часу група Лінлей дізналася, що за цю місію взялося майже двадцять Демони на рівні Всевишнього Бога і майже сотня демонів на Божій посаді.

Стільки Демони, і лідером був шестизірковий демон.

Візьміть Шестизіркового Демона на місію співвідношення відстані до чотирьох мільярдів кілометрів... Ціна буде неймовірною. У десятки або сотні разів вище, ніж за Божих демонів.

« Ця місія співпровокації абсолютно точно не є звичайною», - Лінлей злегка нервував.

....

На заході. Снаружи город Королівського Крила.

Група Лінлей, під керівництвом сивоволосого старця, тихо увійшла в металеву форму життя. Як тільки вони увійшли всередину, навіть не давши їм шансу вибрати місце і присісти, металева істота почала рух.

Зі звуком розсіювання повітря металева істота з’явилася на далекій відстані. Вони втекли з Королівського Крила до міста Сінеґо Клена.

Том 15, розділ 2 — Важкі Потері

Металічна істота просувалася вперед на дуже високій швидкості. Проте люди всередині не відчували жодного турбулентності. Група Лінлей зараз була в головному залі металевої форми життя.

« Ці люди досить добре залагоджено», - Лінлей оглянувся і захвилювався.

Металічна істота змінила свій розмір і стала досить великою. У центрі стояв головний зал, а позаду нього були кімнати, оббиті чимось з усіх боків.

Седовласовий старець з трьома рогами посміхнувся і сказав: « Все, це головний зал. Тут безкоштовне вино і ми також запросили деяких кулінарних експертів. Якщо вам захочеться щось поїсти, ви можете повідомити цим двом і вони передадуть ваше замовлення шеф-поварам".

Говорячи про це, сивоволосий старець звернув увагу на двох юнаків у білих одязі, що стояли поруч.

Усі присутні Демони посміхнулися. Ці роботодавці дуже уважні.

« За головним залом розміщено приміщення для проживання. Є 130 кімнат. Ви можете вибрати будь-яку з них, одна кімната на одній людини. Якщо деякі хочуть жити разом і об'єднати кімнати, то ви можете прямо наказати моєму металевому істоту, - сивоволосий старий чоловік посміхнувся. - Наприклад, ви можете сказати так: "Кемдене, об'єднай ці дві кімнати"." Камдента є ім'ям моєї металевої істоти."

Усі демони були задоволені і кивнули.

Металеві форми життя мали розум. Вони могли легко змінити свої нутрощі.

....

«Камден, об'єднай ці дві кімнати разом» - сказав Лінллей.

Дві кімнати перед Лінлою почали швидко трансформуватися, створюючи одну велику кімнату: два двері перетворилися в один, стіна між двома кімнатами зникла, ліжко за мить ока стала набагато більше.

"Бебе, ти можеш жити в сусідній кімнаті" - повернувшись сказав Лінлей.

На здивування Лінлей, Бебе втупився у далечінь. Лінлей подивився на Бебе: « О, Боже! »

У цьому напрямку стояли молодий чоловік, одягнений в чорну одежу і вродлива молода дівчина з косичками. Бебе дивився на дівчину.

- Лінлей був здивований.

На обличчі Делії читали веселощі: « Чи може Бебе закохався в цю дівчину? »

Почувши це, Лінлей підійняв брови. Він краще подивився на цю вродливу дівчину. У неї були досить великі очі і в них пляшалозорство та гравітація. Дівчина також помітила, як Бебе дивиться на неї. Вона не могла втупитися на мить у відповідь і потім мило хмикнула: « Хмпф!»

Потім вона повернулася і сказала: « Старший брат, той хлопець у солом’яній капелюсі дуже дратує».

Хлопець повернувся, посміхаючись Бебе, Делії та Лінліей.

Потім вони увійшли в свою кімнату.

« Бебе, - покликав Лінлей. - Вона вже увійшла до своєї кімнати. Чому ти все ще стоїш там як ідіот?"

Бебе довго стояв там неуважніше, потім раптом подивився на Лінлей: « Босе, та дівчина занадто, надто мила».

Гучний крик змусив досить багатьох демонів вдалині повернутися і подивитися на них.

Лінлей і Делія були шоковані криком Бебе.

« Давай зайдемо в кімнату, потім обговоримо це», - Лінлей схопив Бебе за комір його одягу і втягнув до кімнати.

Бебе був настільки збуджений, що його очі блищали: « Босс, я знайшов дещо!».

« Скажи мені, що ти знайшов? » - спостерігали за Бебе Лінлей і Делія.

« Я абсолютно впевнений, - Бебе стиснув кулаки. - Кохання з першого погляду і справді існує!»

Лінлей і Делія були вражені дивом.

« Коли я її побачив, вау... Все моє тіло зігрілося. Мій розум повністю спорожнів, ніби я постраждав від духовного нападу. Я прокинувся тільки через довгий час... і коли я прокинувся, я зрозумів! - Бебе був незрівнянно схвильований. - Моєю метою тут, у Царстві проклятих, є залицяння за нею і завоювання її."

Його очі були сповнені рішучості збити кулаки.

Лінлей та Делія не могли розсміятися.

- Бебе фиркнув. - Босс, тільки подумай про це. Як же могло статися те, що я багато часу прокидав у Царстві і зустрів її в місії супроводу! Це... Це доля!»

Бебе привів у порядок свій солом’яний капелюх і навіть злегка поправив волосся, чітко сказавши: « Я вирішив... До того як ми дійдемо до міста Блакитного Клена, я заберу цю дівчину. Босе, ми побачимося! "

Потім Бебе відразу вийшов з кімнати.

"Цей Бебе..." - Лінлей не знав що сказати.

Делія розсміялася: « Не турбуйся, Лейне. Просто дозволь йому робити те, що він хоче".

« Про що мені турбуватися? - Бебе виріс зі мною. Після стількох років йому нарешті сподобалася дівчина. Це добре. Тільки... Чесно кажучи, Бебе був впевнений, що він в неї закохався з першого погляду?»

Для Лінлэй це все ще було незбагненно.

« Чи можна застосувати звичайну логіку до Бебе?» - сказала Делія.

Насправді, Лінлей був цілком щасливий. Бебе міг любити кого захоче, це його справа. Лінлей, звичайно, не міг в це втручатися.

Життя в металевій істоті було дуже тихим. Хоча на дорозі вони зіткнулися з кількома бандами розбійників, побачивши багато демонів, але відразу ж побоювалися і розбігалися. В мить око пройшло шість років.

Протягом цих шістьох років Делія здебільшого зосереджувалася на злиттях зі своєю іскринкою Всевишнього Бога, тоді як Ліней тренувався.

А Бебе - він біг за тією дівчиною.

По суті, Бебе потрібно було лише три дні, після чого він і дівчина почали проводити час разом. Обидва були зганьбленими та веселими, і коли вони були разом, то були надзвичайно щасливі. Старший брат дівчини, побачивши їх такими, не заперечував. Після шести років, Бебе та дівчина на ім’я Нісе - 14.

Усі в металевій істоті знали, що на борту жила пара закоханих.

Всередині кімнати металевої істоти.

Три Лінлей сиділи в медитативній позі: одягнений у земляну мантію, світло-зелену мантію і небесно-синішу мантую.

Божественний клон землі Лінлей думав про “Гравітаційний простір..." Хоча Лінлей міг використовувати техніку « Політейналізатора », він був лише коло Глубінної Тайни “Гравітаційного Прокраїни..."

Найвищий поступ у його Божественному клонуванні приніс вітер.

“Быстрай сонця, ” Медленнынёсноя и" (музика 86). Розуміння Лінлей у цих чотирьох Глубінних Тайнах збільшилося зі сталою швидкістю. Особливо в аспектах “Бырний ” і“ М'який". За підрахунками Лінлей, з його нинішнім темпом розвитку він завершить об'єднання цих двох Глубінних Тайн через кілька десятиліть.

А що ж до первісного тіла Ліндей - воно зосередилося на вивченні Закону Огня.

Доречно схильності до елементів... К “землі ” і“віта" Лінлей мала винятковий рівень. Після цього була схильна до середнього рівня — « огню ». А його схильність до інших елементів була дуже поганою.

Тепер Лінлей має два Божествного клона. Але він, природно, не упустить можливість стати ще сильнішим, тому його початкове тіло почало тренуватися в Законах Елемента Огня.

« Я все ще не навчився основи Глубінної Тайни Гравітаційного простору. Але я вже зробив це з Законами Вогня, - Лінлей самознищення розсміявся. - Але, звичайно ж, я лише вивчив основи найпростішої Глубінної Тайни — « Кликання вогню».

Усі закони, будь - то Закони Елемента Огня або Закону, — це найпростіший Глубінна Таємниця: « Сприйнятливість 14. » ( англ.) і так далі.

Також...

« Я тренувався в “Сприятливості Землі» і“ Сенсності вогню" я помітив деякі подібності між ними.

Через це, Лінлей було набагато легше навчитися основи Глубінної Тайни Сущості Вогня.

«Лінко, ти вже прокинувся» - Делія відкрила очі.

« Як просувається твоє тренування?»

« Непогано. Я на півдорозі до осучаснені Тайн Законів", - відповіла Делія.

Закони Ветра включали дев’ять видів Глубінних Тайн. Перед тим як з’єднати іскра Всевишнього Бога, Делія вже вивчала чотири Глубінні таємниці із дев'яти. Після шести років її життя промайнуло ще одне.

« Їдемо. Давай щось поїмо і вип'ємо" - Ліндей та Делія вийшли з кімнати.

Їхній маленький шлях до обіднього залу пройшов дуже мирно. Більшість демонів тренувалася у своїх кімнатах. Прямо зараз, у головному залі були лише кілька Демони, але, звичайно ж... Там точно були двоє людей, Бебе і Ніссе.

"Лінлей, Делія, який збіг, ви теж прийшли» - сказав хтось збоку від Лінлей. Це був старший брат Ніссе.

« Саломон, це дійсно збіг обставин, - розсміявся Лінлей. - Ходімо, вип'ємо разом."

Саломон, старший брат Ніссе, теж був воїном високого рівня Бога. Однак... Лінлей вважав, що цей Саломон був звичайним Богом. Оскільки на цій місії були три п’ятизіркові Демони і один з шести героїв.

Група Лінлей вирушила прямо до Бебе та Нессе, які жартували і дражнили одне одного.

« Нісе, скажи мені, чому дівчата такі гарні, але такі дурні?» - Бебе сидів на стільці, втупившись у сусідню Ніссе.

Нісе на секунду замислилась, а потім відразу ж відповіла: « О, я знаю».

"Ніссе, будь ласка, скажи мені." Бебе подивився на Нісі.

Нісе зморщила свій ніс і сказала: « Жінці такі гарні, щоб чоловіки закохувалися. А що стосується причин, чому жінки такі дурні - це щоб ми закохувалися в чоловіків!»

Бебе витримала: « Ти закохалася в мене, бо ти дурна? »

« Якби я не була дурною, то навіщо б я закохалася в тебе?», - на обличчі Ніссі було безневинне і спантеличений вираз.

« Ох!», - роздратований Бебе шлепнув себе по голові. Чому він ніяк не міг здолати Ніссе в таких суперечках?

Сусідні Лінлей та інші двоє з них не могли розсміятися, почувши їхню розмову.

Бебе повернув голову і здивовано подивився на Лінлей: « Біс».

"Хе-хе, ви продовжуйте спілкуватися. Ми тут з'ясуємо, що Ліллей розсміявся. Всі столи були досить маленькими і до того ж круглими. Там поміщались лише три особи. Навіть чотирьом людям було б тісно.

Лінлей, Делія і Саломон сіли в кутку залу.

"Лінелей, Бебе і справді чудовий" - розсміявся Саломон. Потім він зробив паузу, ніби роздумував про щось. Він раптом розгорнув свою Божественну область, покриючи Лінлей та Делію.

« А?», - Лінлей і Делія здивовано подивилися на Саломона.

Саломон засміявся: « Делія, Лінлей, я мушу вам дещо сказати. Але я не можу дозволити, щоб хтось підслуховував нас. Тому... Я повністю ізолював звук."

Лінлей і Делія були здивовані, побачивши Саломона. Що ж це таке, що потрібна така таємниця?

« Є дуже мало людей, які знають цей слух. Однак за останні шість років моя сестра і твій молодший брат Бебе стали дуже близькими. Тому я розповім вам цей слух." - обличчя Саломона стало серйозним.

"Слух?" - Ліндей і Делія дивувались.

Саломон повільно сказав: « Чи знаєте ви, де почалася ця місія?».

« Де почалася ця зміна? - Хіба не в місті Королівського Крила?»

« Ні, Саломон похитав головою. - З того, що я чув, місія почалася в далекій Префектурі Каменої Вершини! "

- Лінвей був шокований.

На заході материка Баґряніка була префектура Сінеґо Пламені, тоді як вона розташована в центрі континенту Багрояника. А що стосується Префектури Радуга - це місто на сході Багряника.

« Звичайно, - серйозно сказав Саломон. - Згідно з чутками, на коновій дорозі напали і майже всі демони загинули. Мало хто залишився. Тому, роботодавець найняв ще одну групу Демони в нашому місті Королівського Крила".

Лінлей та Делія були шоковані.

« Ти знав це, але все ж приєднався до місії?»

« Перш за все, це лише слух. Саломон відразу розсміявся. - А по-друге, я почув про цей слух лише шість місяців тому".

Лінлей відразу прийшов до висновку... Оскільки їхній шлях почався шість років тому, а Саломон дізнався про це лише півроку назад, то він почув цей слух від інших на борту металевої істоти.

« Це просто чутки» - сказав Лінлей.

Саломон похитав головою і спокійно промовив: « Не сумнівайтеся в цьому почутті. Подумай. Чому вони зібрали нас у ресторані і боялися, що ми будемо відкрито й публічно зберемося перед головними воротами? Ми чекали на прихід ночі, а потім швидко й непомітно увійшли в металеву істоту. Ми ще не встигли сісти, а металева форма життя вже почала рухатися".

Почувши це, Лінллей почав думати, що в цьому дещо є.

« Краще бути на чеку, — тихо сказав Саломон. - Якщо ми справді зіткнемося з небезпекою, я думаю вороги не будуть ставитися до нас надто жорстоко. Ми можемо роз'їхатися і втекти. Нашим пріоритетом повинно бути спасіння своїх життів. Провал місії лише означає, що ми не отримаємо винагороду".

Лінлей і Делія злегка кивнули.

Тоді Саломон розсіявся у своїй Божественній області. Обидва почали безтурботно розмовляти й пити.

Раптово...

Це було надприродне відчуття по всій металевій сутності! Лінлей і Делія цього зовсім не помітили. Але Саломон змінився в обличчі і видав низькогаряче ричання: « Чи Бог схвалює таке сканування?»

« Сканування божественним відчуттям?» - Лінвей був вражений.

Том 15, розділ 3 — Прощупування

Лінлей, Саломон та інші в мить оскаженіли зі своїх місць і з'явився перед напівпрозорим вікном вони почали через нього дивитися...

В повітрі ширяли сотні фігур, а їх лідером була висока струнка постать з сивим волоссям, але з вкрай красивим обличчям. Він виглядав дуже молодо і мав на спині меч.

- Лінлей був здивований.

Дуже мало людей на собі носили зброю. Більшість з них зберігали в суміжних кільцях.

"Стільки Богів!" - вираз обличчя красивого хлопця трохи змінився. Будучи лідером дуже відомого, в межах мільйона кілометрів, розбійного загону, він чудово знав, які саме каравани можна грабувати, а яких неможливий.

"Лорд, ми атакуємо?" - тихо запитав Бог позаду нього.

Гарний хлопець не вагався: « Атакувати? У тебе з головою щось не те? Відступаємо!»

Сотні розбійників відразу відступили.

А що стосується металевої форми життя - вона просувалася вперед, ніби нічого не сталося.

Всередині металевої істоти.

Група Лінлей повернулася до своїх улюблених місць і Саломон спокійно розсміявся: « Здається, я занадто сильно перенервував. Ці розбійники набагато агресивніші, ніж я уявляв. Вони відразу втекли, наші люди навіть не встигли до них вийти".

Лінлей теж розсміявся.

Але тоді йому дійсно було досить тривожно.

Коли Саломон сказав, що він сканування божественного почуття, бо сам цього не відчув, природно, Боже відчуття повинно належати Всевишньому Богові. Лінлій повинен був бути обережним з Висшими Богами.

« Мистер Саломон, Делія розсміялася. - Не хвилюйтеся занадто сильно. Не важливо, наскільки сильними є грабіжники, на борту металевої форми життя адже знаходиться містер Лермонт, чи не так? Коли він з нами, нам нема про що турбуватися."

Делія не дуже переймалася цим.

Саломон схвально кивнув.

« Дилема, ти не можеш так говорити» - сказав Лінлей.

- Делія запитала: "О?"

Лінлея попереджував: « Загони майже повністю складаються з Богів. Зазвичай загони, які мають Всевишнього Бога, вважаються одним з першосортних розбійниць. Якщо загін настільки могутній, що може мати безліч Висих Богів, то кількість богів у цьому підрозділі буде величезним."

Делія і Саломон кивнули.

Вони бачили, що той розбійничий загін мав єдиного Всевишнього Бога, але при цьому сотні Богів.

« Якщо вони нападуть, то ми можемо не боятися високорівних експертів, оскільки Лермонт та інші з ними розберуться. Але з такою кількістю ворогів, ми можемо зіткнутися із об'єднаними атаками багатьох Богів, приреченим тоном вимовив Лінлей. - Треба пам'ятати, що на нашому боці знаходиться лише близько сотня Богів."

Делія тільки зрозуміла це.

Скільки людей одночасно зможуть вбити Лермонт? Навіть якщо він міг би врятувати Лінлей та інших, йому може бути на них плювати.

Вони не були ані членами сім'ї, ані друзями... Навіщо їх рятувати?

« Нам краще бути обережними», - сказала Делія.

- Підійшли Бебе і Нісе.

Коли Лінлій подивився на Бебе і Ніссе, він не міг не розсміятися: « Я побачив, що ти й Нісса дуже схожі.

« Що? – Ох. Я зрозумів. Босе, ти помітив, що ти і Делія теж схожі?»

Лінлей був вражений. Він не міг не подивитися на Делію.

Звичайно, чоловік і дружина матимуть подібні аурамі.

« Це відоме як рухливі слова, подібні одне до одного. Тому ми з Ніссе трохи схожі, - очі Бебе тремтіли і він подивився на Нісі. - Ніссе, я ж правий?

Нісе фиркала, але в її очах смоктав відтінок захоплення.

Лінлей і Саломон переглянулися, а потім розсміялися. Бебе і Ніссе... Здається, вони дійсно можуть бути разом.

....

Шлях металевої форми життя був дуже мирним. Група Лінлей проводила більшість часу за тренуванням. Хоча між містом Королівського Крила і їхньою метою - Місто Сінего Клен, це була відстань у чотири мільярди кілометрів. Проте група Лінлей не летіла прямою. Вони мали уникати певних небезпечних сфер.

Минув короткий час, і в нас пройшли ще чотири роки. У кімнаті Лінлей і Делії.

« Фух», - Лінлей відкрив очі.

Делія ніби відчула щось і також відкрила очі: "Лінлей, чому ти припинив тренування?"

"Деліє, я досяг перешкоду в тренуванні" Глибоких Істин скорості..." Законів Елемента Ветра." - з дивним виразом обличчя сказав Лінлей.

« Бер'єр? Як це можливо?» - Делія була вражена.

Зазвичай бар'єр виникає тільки в самому кінці тренування Глубінних Тайн Законів. Під час ранніх і середніх етапів прогрес може йти повільно, але не буває жодних перешкод.

« Лоіне, ти ж казав, що зможеш їх повністю об'єднати лише через двадцять чи тридцять років? » - запитала Делія.

« Чотири роки тому я припустився, що мені знадобиться 20 років, аби досягти бар’єру і ще кілька років до того, щоб прорватися через цей бар'єр та досягнути повного засвоєння! - Але я помилявся. Глубінні таємниці Закону не є такими, якими я їх уявляв... Я думав, що чим далі я йду, тим важче мені буде їх освоїти".

« Я не тренуюся в аспектах “Биґруйтс" та“ Медлінний ” особисто. Я порівнюю їх і протиставляю, а потім практикую їх разом."

« Це правда, що спочатку мені потрібно було все більше й більше часу. Але коли я дійшов до пізніших етапів і продовжував порівнювати, протиставлювати та будувати гіпотези, швидкість мого розвитку насправді зросла. “Бырний..." і "Медлінний" аспект - як дві дороги, що починаються в протилежних точках, отже чим далі ти проминеш, тим більша відстань між двома дорогами. Але коли вони досягають певного місця, то починають тягнутися один до одного. Коли ти порівнюєш і протиставляєш їх, дві дороги стають все ближче й ближчими. І зараз я вже дійшов до останніх етапів об'єднання їх в єдине ціле, - Ліндей похитав головою. - Зараз я вже застряг у вузькому місці."

Делія почала розуміти, про що йдеться.

Як Бог, Делія також тренувалася в “Бистромому житті ” і“ Медленному..." аспекті.

Але Делія не могла ані об'єднати їх, ні зрозуміти... Як Глубінні таємниці “Бистрогової ” і“ М’яленої фізики, які виглядають протилежними до інших, можна було б об’єднати.

« Йдемо, давай поедим», - Лінлей не збирався пробитися з силою. Коли він досягне вузького місця, то спершу розслабиться і продовжить тренуватися тільки потім.

« Є одне божественне почуття? » — захмурився Лінлей.

Тільки що, Боже відчуття рівня Бога пройшло по металевій формі життя.

Делія розсміялася: « На шляху ми зіткнулися з багатьма перевірками. Навіть Боги можуть використати божественне почуття, щоб прочути ґрунт. Можливо, вони відразу напали б і пограбували нас".

« Забудь про них» - Ліндей теж був роздратований цими розбійними загони.

Люди на борту цієї металевої істоти вже звикли до Божого прощування через розбійні загони. Вони не могли турбуватися і звертати на них увагу. Врешті-решт всі знали... Якщо вони вийдуть з металевої форми життя і нападуть на розбійників, то напевно не зможуть вбити так багато злочинців.

Сьогодні, ще одне Боже славетне почуття просувалося по металевій формі.

Але демони в металевій формі життя продовжували пити, тренуватися і розмовляти. Усім було байдуже.

« Усе, розбігайтеся!»

Молодий чоловік зі срібним волоссям, разом з його сотнею підлеглий униз до гірської долини.

"В'юх~!"

Металічна істота швидко затрималася, і через мить вона зникла в небі.

Але в глибокому ущелині.

« Жалюгідне! Журчання!..."

Тек невеликий струмок.

« Після стількох років, я нарешті зустрівся з вами», - юнак із срібним волоссям став на воду. За ним шанобливо стояв мускулистий чоловік у чорній мантії.

— Хайди!», - холодно сказав юнак з срібним волоссям.

"Лорд!" - чоловік у чорній мантії вклонився.

Юнак із срібним волоссям сказав: « Негайно передай повідомлення молодому пану Іньїго. Скажи йому, що ми знайшли загін, в якому знаходяться ці два старигані. Якщо молодий пан дізнається, що металева істота проходить поруч з нами, він зможе легко визначити напрямок, в якому вона летить."

"Так, мілорд".

Чоловік у чорній мантії злегка кивнув.

За сотні мільйонів кілометрів від хлопця з сріблястим волоссям, у Червоній Орхідії, біля готелю, яку повністю забирали сотні людей.

В одному з внутрішніх подвір'їв готелю був диявольський юнак із довгими, криваво-червоним волоссям, який сидів на стільці, перевертаючи сторінки величезної книги.

Слуга, який стояв поруч, шанобливо сказав: « Пане, Хайде хоче побачитись з вами.

— Хайде? - Хлопець з криваво-червоним волоссям нахмурився. - Хто такий Хайде?»

« Один з наших посланців», - шанобливо сказав слуга.

У Царстві були прокляті повідомлення, які зазвичай передавалися через людей з божественними клонами у двох різних місцях.

Наприклад, один з клонів може бути в Префектурі Нічне полум'я, тоді як інший може стати у Префестура Радуба. Хоча відстань між ними була в мільярди кілометрів, але оскільки два клони були однією людиною, будь - яка інформація, що ставала відомою серед клонів, також стала відома іншому слонові.

У Царстві проклятих це був досить звичайний спосіб зв'язку.

« Нарешті ми знайшли цих двох старших чоловіків? - Поквапся і дай йому увійти."

"Так".

Чоловік, який виглядав як ідентично мускулистий чоловік у чорній мантії на ім’я “Хайде Фінеас ”, увійшов до внутрішнього двору й відразу ж з повагою припав на одне коліно: « Пан Іньєго, лорд Паджетт наказав мені повідомити вам, що металева форма життя, яку мають ці два старці, щойно пролетіла поруч із ним».

"Ох?"

Іньїго відразу ж дуже зрадів. Його легкі руки, на столі з’явилася величезна детальна карта.

« Пролетіли біля Паджетта? Тоді, здається, що загін, з яким подорожують ті два старші чоловіки, пролетить поруч із цим місцем: гірський хребет Нішіван. Тому що вони обрали цей шлях, то..." - Іньїго дивився на карту з відтінком легкою посмішкою.

"Сіть, яку я встановив нарешті знайшла цю парочку".

Іньїго злегка кивнув: « Я не знаю, наскільки сильними є демони, яких найняли ці двоє. Верно. Я повинен спочатку промалювати їх".

« Негайно відправ повідомлення Вйону. Нехай він зробить усе, що потрібно, і відразу доправиться в район поблизу річки Булу. Ці двоє точно пройдуть поруч з ним, - відразу ж наказав Іньїго.

« Так, молодий пане», - миттєво відповів слуга і відразу ж пішов.

Прямо зараз, на внутрішньому дворі залишився тільки Іньїго.

Іньїго злегка затулив очі і пробурмотів: « Еті два старигана. Вони забрали все багатство свого клана і втекли на континент Багряника... Вони, мабуть, ставлять серйозні цілі."

Потім Іньїго холодно посміхнувся: «Хоття не важливо що ви плануєте, коли я заповнюю величезне багатство цих двох, це точно принесе мені велику користь."

Усі обличчя Іньїго засміяло посмішкою.

« Дрывный клан Бойд. Який був його стан?» Іньїго заінтригував.

« Іньїго», - раптово пролунав стародавній голос і в внутрішній двір увійшов одягнений у зелену мантію сивої старці.

"Ох, Вчитель" - поспішно сказав Іньїґо.

Старець похитав головою: « Іньїго, ти привів сюди стільки людей і витратив багато грошей. Якщо ти залишишся ні з чим, то...».

« Вчителю, тихим голосом говорив Іньїґо. - Не турбуйтеся. Якщо я провалюся, то втрачу лише багатство, яке копів протягом багатьох років... Ось все. Але якщо я досяг успіху... Вчитель, клана Бойд більше не існує, але ці двоє забрали з собою все його багатство і втекли."

« Велике багатство, нагромаджене клоном Бойд за всі роки», - серце Іньїго тремтіло від однієї думки про це.

Але старий чоловік у зеленій мантії все ще хмурився: « Іньєго, подумай про це. Ти маєш стільки багатства, хіба не ховатися? Але замість цього, ти найняла всіх цих демонів щоб вони супроводжували тебе. Здається, вони дійсно мають намір повернутися на континент Нефритового Плоту.

Іньїго нахмурився: « Мене це теж зацікавило».

« Якби я був на їхньому місці, то втік би і давно зник. - Але, Вчитель, ми вже знайшли їх слід. Якщо ми вб'ємо їх і заповнимо їхні Найпростішу обручку ..."

« Я сподіваюся, що у тебе все вийде» - сказав старий чоловік в зеленій мантії.

Том 15, розділ 4 — Сила в кількості

Металічна істота літає на високій і стабільній швидкості.

Кімната Лінлей та Делії. Лінлей дивився на величезний світ через вікно. Ззовні було багато людей, а також чимало звіролюдей, чарівних звірів та інших рас.

« Всі вони знаходяться на Святому рівні», - швидко оцінив Лінлей.

У Царстві були прокляті, значна більшість населення була на Святому рівні. Незліченні святі були розкидані по всіх кутках Царства проклятих. Ось тільки їхнє життя було вкрай небезпечним.

« Коли б я прийшов до Царства проклятих, як був ще Святим... то я б потрапив у великі неприємності, - Лінлэй не міг би подумати про це. - Цей Ходен... Коли я був ще Святим, він намагався заманити мене в Царство проклятих. У нього точно були погані наміри."

« Лоіне, про що ти думаєш? » — здивовано запитала Делія.

« Ні про що, - Лінлей розсміявся і похитав головою. - Делія, ми знаходимося всередині цього металевого створіння вже більше десяти років. Час пролетів так швидко."

«Верно. Десять років. Мабуть, через десять років ми дістанемося міста Сінеґо Клена. Я сподіваюся, що до того, як ми туди дістанемося, ти вже досягнеш рівня Бога в Законах Ветра".

"Дигти рівня Бога божественним клоном вітру?", навіть сам Лінлей не був впевнений у тому, чи зможе він це зробити. Прорив через бар'єр міг статися дуже швидко, але якщо процес піде повільно ... Ніхто не може знати скільки це займе часу.

Коли Линлей і Делія розмовляли...

Саломон і Ніссе були у своїй кімнаті.

- Нісе розсміялася, дивлячись на свого старшого брата.

Саломон подивилася не Ніссе. На її голові тепер була солом’яна шапка, подарована Бебе.

"Ніссе, ти дійсно хочеш бути разом з Бебе?" - голос Саломона був дуже низьким і серйозним.

Усмішка Ніссе поступово зникла і вона серйозно кивнула: « Старший брат, насправді, я не хотіла летіти на континент Нефритового Плота. Просто, я не хотіла розлучатися з тобою. Коли я думаю про ці роки на континенті Нефритового Плоту, і про те, як на нас нападали, я ...."

Ніссе здалася своїми кулаками.

Саломон зітхнув і сказав: « Я розумію. Зараз я просто хочу запитати про тебе і Бебе. Що ви плануєте?»

« Найстарший брат Бебе дуже хороший. Хоча він час від часу грає і жартує, проте дуже щирий до інших та надзвичайно добре ставиться. Коли я з Бебе... Я відчуваю, що я дуже щаслива і безтурботна, без будь-яких турбот, - на обличчі Ніссе була усмішка. - Іноді, коли я не задоволена, Бебе задає мене. Старший брат, не дивись на те, як Бебе валяє дурня. Насправді він дуже розумний. Кожного разу, коли я стаю трохи роздратованою, він одразу ж дізнається про це."

« Мені подобається, коли я з Бебе подивилась на старшого брата. - Старший брат, пробач мені."

Саломон низьким голосом сказав: « Ти більше не хочеш їхати зі мною на континент Нефритового Плоту?».

« Я не поїду», Ніссе похитала головою.

Саломон замовк. Він був разом зі своєю молодшою сестрою багато років. Він, природно, не міг ось так просто винести розставанні з нею.

"Старший брат, пробач мені" - тихо повторила Ніссе.

Саломон похитав головою і розсміявся: « Возлювання на континент Нефритового Плоту вкрай небезпечне. Це на краще. Ти ще можеш побути з Бебе. Після того, як я повернуся на континент Нефритового Плоту і все владнаю, ти та Бебе можете приїхати до мене, коли у вас буде вільний час."

Ніссе не могла стриматися.

Ніссе обняла старшого брата емоційно.

« Ха-ха, Саломон почав сміятися. - Все гаразд, все добре. Але Нісе, ти повинна бути обережною, коли будеш разом з Бебе. Мене не буде поруч".

« Старший брат, я розумію! — поспішно відповіла Ніссе. - Не хвилюйся. На той час ми знайдемо звичайну місію у співвідношенні. Вона не буде дуже небезпечною. Дивись, ми провели на цьому металевому істоті більше десяти років, але все ще не зіткнулися з небезпекою."

"ВЗР!"

Раптом металева істота затремтіла і тіла Ніссе та Саломона захиталися.

"В'юх~!"

Металічна істота з’являлася в людській формі, тоді як всі люди, що були всередині, зараз ширяли у повітрі. Більше сотні людей були злегка здивовані. Багато Демони були посеред тренування, але тепер вони дуже прокинулися.

У цей момент...

Перед цією стою людей ширяло в повітрі величезна кількість божественностей. Їх було так багато, що такі двазіркові й подвійні демони як Лінлей були налякані до крайнощів... Вираз обличчя кожного з них був дуже неприємним.

"Босе, скільки людей там?" - своїми випущеними очима втупився Бебе.

« У Лінлі було майже десять тисяч, а серце стискалось. — Майже десять тисяч биків і здається, що всі вони є Богом, навіть деякі Боги! Така велика група... Якщо вони відтяться і нападуть разом, то результат буде ...."

Лінлэй почав нервувати.

"Бебе, давай за мною. Делія, скористайся Голом Богогубцем, - поспішно наказав Лінлей. - Зараз ми повинні зосередитися на збереженні своїх життів. Дозволимо шостизірковому демону зайнятися ворогами."

« Нісе, йди сюди» - відразу покликав Бебе.

"Бебе" - обличчя Ніссе була усмішка. Вона була рада, що тепер буде з Бебе. Саломон також прилетів до групи Лінлей.

Саломон був дещо стурбований. У півголоску він сказав: « Бада... стільки людей. Навіть Всевишньому Богові небезпечно протистояти об'єднаній атаки сотень Богів, не кажучи вже про майже десять тисяч."

« Слухайте! — почувся голос. - Ви зупинили нас заради грошей. Так вже вийшло, що сьогодні ми не хочемо битися з вами на смерть. Це не принесе жодної користі. Назви ціну. Якщо вона буде в межах прийнятного, я відразу ж дам вам гроші. Так піде?»

Ці слова були сказані сивоволосим старцем з трьома рогами.

У цей момент сивоволосий старець тихо говорив: « Що за чортове місце, з якого часу тут живе розбійнича група із десять тисяч чоловік? У них навіть є двадцять висих Богів. Я ніколи не чув про цей загін!"

"Ха-ха..."

Один чоловік у червоній мантії голосно вигукнув: « Ти досить прямолінійний. Тоді я теж не буду ускладнювати вам життя. Нас тут десять тисяч братів. Як щодо цього? Ми не просимо занадто багато, просто дайте нам десять мільярдів чорнильних каменів. Що скажете?»

Десять мільярдів чорнильних каменів!

Така цифра шокувала сивоволосого старця.

"Десять мільярдів чорнильних каменів?" - сивоволосий старець недовірливо втупився на чоловіка у червоній мантії.

« Десять мільярдів? — пробурмотів Бебе. - Ціна насправді надзвичайно висока.

Почувши ціну, Лінлей подумав про свої сто мільйонів чорнильних каменів: « Вони відразу попросили десять мільярдів. Здається, моє багатство і насправді нічого не коштує».

« Друг мій, десять мільярдів занадто багато, чи не так? — голос сивоволосого старця став трохи твердішим. - Десять мільярдів. Я не можу прийняти таку ціну. Може, ви її трохи знизите ...."

Старець Седовлас дивився на чоловіка в червоному мантії.

У чоловіка в червоній мантії були довгі, пламінно-червоне волосся.

"Не можеш прийняти?"

Чоловік у червоній мантії озирнувся і голосно вигукнув: « Брати й чути це? »

"Ха-ха", - багато волицi почали сміятися.

Чоловік у червоній мантії раптом вигукнув: « Убийте їх! »

« Убити! Вбити! Вбити! Вбити!»

Одночасно крикнули розбійники, і в той же час...

« В’юх~! Звижи--~! В'юх~! Зв'яжи~!"

Десять тисяч биків напали майже одночасно. Вони використовували або неформовану духовну атаку, або фізичну. Все небо було щільно вкрите зображеннями мечів, сабель, елементальних звірів і так далі...

Покривши небо, ці атаки попрямували до групи Лінлей.

Лиця демонів не могли не змінитися.

Навіть такий могутній воїн, як Шестизірковий демон Лермонт, не міг зустріти в лобі об’єднану атаку десяти тисяч Божих ворогів. Він міг лише захистити себе і кількох людей поруч з собою.

« Відходимо!»

Проричав Лінлей, і в той же час Делія, Бебе, Ніссе та Саломон полетіли вниз на високій швидкості. Хоча вони відступали дуже швидко, швидкість атаки була неймовірно високою. Фізичні та духовні атаки наздогнали їх майже в мить оку.

Група Лінлей намагалася ухилитися, але атаки були занадто численні, надто густі і дуже швидкі!

"Свієш!"

Захищаючи групу Лінлей, Ґолем Богогубцем став предок. Два енергетичні мечі сильно обрушувалися на тіло голема, здираючи поверхневий шар його шкіри та тіла і розкриваючи металеве тіло під ними, яке не було втрачено.

Однак чимало духовних атак повністю знехтували Голом Богогубцем і легко пройшли через його тіло.

"Делія" - Ліндей встав прямо перед Делією і почав атакувати його тіло.

« Нісе» - Бебе зробив те ж саме для Ніссе.

У цей момент Ніссе була приголомшена.

Перша хвиля атак пройшла.

- Делія трохи хвилювалася.

Лінлі повернувся до неї і засміявся: « Ти все ще не знаєш, наскільки я сильний? »

Він спеціалізувався на захист душі. Як здалеку духовна атака могла завдати йому шкоди?

« Бебе, Нісе, непокоїлася і почала плакати очі її. - Бебе, ти в порядку?»

Ніссе майже плакала. Хоча вона і Бебе знали одне одного дуже давно, вони ніколи не стикалися з небезпекою.

Вона лише знала, що Бебе був Богом.

Бебе схопив її за талію. Перестань базікати".

Він пірнув униз, а на обличчі Ніссе з’явилася радість.

« Це дитина, Саломон дуже куснув. - Здається, я можу довірити йому свою сестру".

Усі демони розпорошилися.

"Ха-ха, жоден з вас не втече. Вбийте його! Кілька Богів взяли під командування кілька підрозділів і почали переслідуватися за демонами... Вони явно хотіли влаштувати різанину. А щодо решти десяти Висих богів, вони повели майже п'ять тисяч Богів до того сивоволосого старця, який був роботодавцем цієї місії.

Насправді, роботодавцем був не тільки сивоволосий старець з чорними рогами. Був ще один сивоволосий старий чоловік з білими рогами.

Два сивоволосих старці переглянулися.

« Мистер Лермонт, брати Едвардси, ми будемо покладатися на вас» - сказав старець з чорними рогами.

« Не хвилюйтеся», - спокійно відповів Лермонт, в той час як Едвардси теж були впевнені.

Лінлей, Делія, Бебе та Ніссе і Саломон сформували групу з п’яти чоловік. Тепер за ними гналися сотні Богів.

« Вони хочуть побігти за нами?»

Раптом Лінллей, тримаючи Делію за руку, різко прискорився. Нам слід розуміти, що тепер Лінлій вже досяг вузького місця в Глубінних Тайнах “Бистроти ” і“ Ведліності..." Він був дуже близько до рівня повної майстерності. Його швидкість була набагато більшою, ніж швидкість звичайних Богів.

Швидкість Бебе теж була дивовижною. І він у свою чергу тримав за руку Ніссе. А що ж до Саломона - він був Висшим Богом і без труднощів їх довів.

Незабаром вони відібралися від погоні тих богів.

« Коли тебе перевищує число, це і справді біда», - кисло посміхнувся Саломон. Сотні Богів... Бийся він з ними, навіть якщо він і справді міг їх убити, ймовірність що його вб'ють теж не маленькою. Зрештою, їх було занадто багато.

Наприклад...

Якщо десять духовних атак одночасно порушуються на нього, хоча він сильний, то помре.

« Нісе, маленьке миле обличчя було червоним і вона не відбігала поглядом на Бебе. - Дякую.

Бебе відразу засміявся: « Нісе, навіщо мені дякувати? З нашими відносинами, чи обов'язкова вдячність?».

Нісе, побачивши посмішку на обличчі Бебе, не могла навіть і не фиркнути. Спостерігаючи за цим, Лінлей, Делія і Саломон усміхнулися.

« Є ще одна група Богів. Треба поспішати і йти." - через своє Боженьке відчуття крикнув Лінлэй. Там було дуже багато Богів. Вони втекли від однієї групи, яка складається з сотень Богів, але майже відразу помітила іншу. Група Лінлей негайно почала відступати.

У них була величезна перевага по швидкості.

Раптово...

"Грохот..."

Цілий світ почав здригатися і ширилися невидимі простори, перетворюючи на пил дерева та каміння, до яких вони торкалися.

Група Лінлей з подивом втупилася. Не тільки Лінлэй... Всі, хто вижив на полі бою і десять тисяч розбійників підняли голови...

Лермонт ширяв у повітрі і розмахував мечем. Більше десяти Богів одночасно впали на землю.

« В’юх~! В'юх~!"

З мертвих Богів раптом з’явилися вісім божественних слонів і почали розбігатися в різні сторони.

Том 15, розділ 5 — наміри Меча

Негайно настала тиша.

За одну мить було вбито більше десяти Богів, які вимерли. Це просто незбагненно!

« Як це можливо? Навіть якби це був духовний напад, він би міг поранити максимум однієї людини. Як могли десять Богів одночасно впасти з неба? Що тільки що трапилося?»

Тепер Лінлей пошкодував.

Пожалкував про те, що не побачив цю атаку мечем.

"Біжим!"

"Біжим!"

Божественні клони, які з’явилися з цих восьми Богів, почали виливати жах на обличчя розлітатися в різні боки. Ставши свідком сили цього меча ні в кого з них не було мужності битися знову.

« Дуже. Занадто моторошно."

Боги, які вже померли, справді боялися смерті.

- Лермонт спокійно подивився на втечу восьми божественних слонів і кутики його губ скривилися в холодній усмішки.

Раптово...

Він схопив свій меч!

У цей момент вісім променів чорних мечів одночасно розрізали повітря, атакуючи в восьми різних напрямках ті що втікають божественних клонів. Ті вісім Божественних клонів продовжували рух, але їхні тіла були розрізані надвоє і потім впали з неба.

Всюди лилася кров.

« Це меч!», - зіниці Лінлей звузилися і він почав гарячково думати про це меча.

Цей страшний, майже непереможний меч!

Зображення цього меча спалахнуло швидко, як світло в голові Лінлей. Таким чином, дуже швидкий меч мав значення « вибухання вулкана ». У момент, коли з'явився меч, сила цієї техніки була вибухоподібні випущена... вона була абсолютно неблокована. Скрізь, де пробігала тінь меча - за нею слід було руйнування.

« Це шлях розрухи? - Лінлей поспішно похитав головою. - Не схоже на це. Тоді що...».

Лінвей відчайдушно намагався зрозуміти цю атаку і чим більше він аналізував її... з кожним незначним розумінням, Лінлей ставив багато запитань.

До цього моменту, лідер розбійників - мускулистий чоловік у червоній мантії вже давно полетів. Тільки недавно, він стояв і закликав до бою та вбивств, але після атаки його підлеглих ... він стояв позаду і навіть не намагався атакувати. Побачивши цей нищівний меч, він миттєво вирішив...

Бігти!

« Який жахливий хлопець. Це меч здатний одночасно вбити більше десяти Висих Богів! - серце чоловіка в червоній мантії перебували у жахі. Якби я був повільніше, то напевно теж був би убитий цією жахливою демоном. Як ці два чоловіки змогли запросити такого сильного демона?»

Чоловік підступно зачепив червону мантію: « Це демони дуже грізні. Цього разу нам доведеться запросити вчителя молодого пана, “містера Ветра цайтунґ, щоб він сам втрутився".

« Хмпф, - чоловік в червоній мантії подивився назад. - Ці ідіоти. Невже вони думали, що мені так легко заробити? Так, вони змогли заробити гроші, але не могли їх витратити. На жаль, ті дванадцять Висих Богів що дав мені молодий майстер померли."

Чоловіком у червоній мантії був Вьйон, один з підлеглих Іньєго.

Війон витратив багато грошей на розбійничу армію, щоб запросити декілька великих груп з метою створити одну велику групу. У Вьїона було дванадцять Висших Богів, а в розбійницьких організацій є тільки сім або вісім божественних.

Тому що він дав їм величезну суму грошей.

Розбійські групи, звичайно, об’єдналися.

« Я повинен швидко повернутися, щоб негайно проінформувати молодого пана», - Вінон відразу полетів назад в сторону його резиденції.

У різних місцях з двома божественними слонами можна було дуже ефективно підтримувати зв’язок. Отже, Іньїго був обізнаний з ситуацією щодо металевої форми життя в якій знаходився Лінлей та інші.

Після того як керівники розбійних груп були розрізнені навпіл на меч Лермонта, всі розбійники втратили волю до бою і почали розлітатися в різні сторони. У результаті поблизу не залишилось жодного злочинця.

— Вони так швидко втекли! »

« Це Лермонт...», навіть Саломон був шокований тим, що ширяв у повітрі Лертмонда. Обличчя Лермонта було спокійним і холодним, як ніби нічого не сталося. Звичайно, для Лермонта такі малі битви були нічим.

- Мило покликала Делія.

Але на даний момент Лінлей був абсолютно втратив у своєму світі. Він думав про цю дивовижну атаку. Як у такий момент він міг звертати увагу ще на щось?

« Гей, що відбувається з босом? - Бебе теж помітив, що Лінлей виглядав дивно. Поряд стоїть Ніссе засміялася. - Бебе може бути твій бос був наляканий мечем Лермонта.

Нісе навмисно дражнила Бебе.

Бебе подивився на неї: « Про що ти? Мабуть, мій бос отримав якесь прозріння".

У цей момент Лінлей повернувся в свідомість.

« Ти в порядку? » — сказала Делія.

« Я в порядку, — каже Лінлей. - Тільки що я думав про кілька речей. Я думав, що був близький до прориву, але я помилився, - Лінлэй подивився в бік Лермонта, його очі були повні подиву і нерозуміння. - Цей меч ...."

Лінлей також обручав мечем і був у формі меча.

Щодо поняття меча, яке можна було назвати « виміренням » у цьому відношенні він мав свої думки.

« Я тільки досяг основ у розумінні Сущості Агнця і ще не став Божественним. Мабуть, я помилявся» - Лінлэй все ще думав про ці вісім блискавичних атак. З огляду на його рівень розуміння, він не був здатний розпізнати Глубінні Істини цього меча.

Саломон засміявся і сказав: « Лінлей, ти був шокований мечем Лермонта? Атака його меча безумовно знаходиться на неймовірному рівні в рамках Шляху розорення".

- Лінлей підняв брови.

— Що, ти не відчув ауру Шляха розтоплення?

« Я відчув це» - сказав Лінлей, але він все ще був у замішанні.

Саломон був дещо спантеличений, але не сказав цього.

Невдовзі ті щасливі демони вирушили до Лермонта та рогатого сивика. Незабаром понад п’ятдесят демонів зібралися навколо них.

Чорний рогастий старий чоловік, а білий сіроріг сивої старці переглянулись і не приховували хвилювання в очах. Вони вже почали розуміти... Чому так багато розбійників вирішили підстежити їх. Адже коли грабіжники бачать велику групу демонів - вони не атакують.

Чорний старий чоловік сказав: « Я не очікував, що ми зустрінемо таку велику розбійничу групу. Мені дуже шкода. У такий короткий час загинуло понад 60 Демони. На щастя, містер Лермонт і Едвардс з його братами були тут.

« Коли ми дістанемося міста Блакитного Клена, то заплатимо вам компенсацію до вже домовленої суми."

Після цього блиснув золоте світло металевої форми життя і вона знову з'явилася в повітрі. Однак... Тепер металічна форма життя була явно меншою.

Зайшовши всередину, демони знову заповнили її.

Згодом залізна форма продовжувала рухатися. Демони ходили по острах різового леза. Демони, які прожили багато років, хотіли мати більш захопливе життя і досягти вершини сили в Царстві проклятих. Для них життя і смерть...

Так, смерть була чимось, що вони не хотіли б зустріти і коли їм доводиться стикатися з нездоланною небезпекою, яку вони напевно не зможуть подолати, вони втікають.

Але коли смерть неминуча - вони не впадуть у жах.

Все-таки, в момент заснування Демоном кожен з них був мляво готовий до такої можливості!

« Чорний рогатого старого має совість. Він знає, що повинен збільшити нашу компенсацію - хмикнув Бебе. - Я досі відчуваю, що ця місія співпроводу не так просто."

Линлей кивнув... Там були чотиризіркові демони, п’ятизірковий Демон і навіть Шестизоровий демон! Лінлэй розумів, що групова місія такого роду була поділена на різні частини.

Це було дуже схоже на битву у Дворце Лунного Озера.

Група Лінлей була відповідальна за вартових у золотих мантіях, тоді як сильні Боги Демони були відповідальні за рабів в чорних мантійах та реміснику палацу.

І, звичайно ж, завдання з участю шестизіркового Демона не було простим.

« Все вже на борту. Про що ще думати? - Зустрівши напад розбійників скористатися можливістю втекти - це одне. Але зараз ми вже на борту металевої істоти. Якщо ми захочемо відступити зараз, після того як про це дізнаються... ми втратимо свою репутацію."

Безхрещені, сповнені страху боягузи.

Вони напевно стануть посміховиськом.

« Все, спокійно тренуйтеся, - серйозно сказав Лінлей. Навіть якщо ми зустрінемо наших ворогів, їхня основна мета - не ми. Їхня мета — два роги старших чоловіків. Нам просто потрібно старатися захистити себе."

У Лінлей не було бажання захищати своїх найманців. До того ж...

Ті два старці були Висихі Бога, тоді як сам Лінлей був просто Богом.

"Правильно" - всі кивнули, після чого розійшлися по своїх кімнатах і почали тренуватися. У цій кімнаті залишилися тільки Лінлей і Делія.

« Я думаю, що ці два старші чоловіки обрали нас Богами для участі в цій місії. - Треба забути про це. Зараз важливо захистити Делію і Бебе... Цього буде достатньо".

Лінлей подивився на Делію потім закрив свої очі і почав тренуватися.

« Я сподіваюсь, що за короткий час зможу швидко пробитися через це вузьке місце у водах Глубінської правди. У цьому випадку я зможу ефективніше захищати їх." - тихо сказав собі Лінлей.

....

Місто Червоної Орхідеї. Всередині подвір'я в готелі.

Іньїго отримав новини, які прийшли від його підлеглого, Вьйон. Він не міг нахмуритися: « Я не сподівався, що ті два старці покличуть такого сильного демона. Досягнути такого рівня в Шляху Руйнації... Це означає, що він швидше за все п'ятизірковий або шестизірочний Демон".

Іньїго не посмів припустити, що це був Семизірковий демон.

Все тому, що Сімзіркові демони були найкращими воїнами і мали неймовірні титули. Вони не потребували грошей і були на вершині між усіма демонами. Вони б взагалі не бралися за місію.

« Іньїго», - старець у зеленій мантії раптово повернувся на подвір'я.

Побачивши цього чоловіка, Іньїго відразу встав і з повагою промовив: « Вчителю, результати місії Віона вже відомі...».

Іньїго негайно розповів результати тієї битви в деталях своєму вчителю.

Старець у зеленій мантії нахмурився: « О, Боже! Тренується в Шляху Руйнації і вбив десять Висших Богомів одним змахом меча? Така сила дійсно важко протистояти."

Хоча старець у зеленій мантії хвилювався про силу цього чоловіка, він не відчував безнадійності.

« Учителі, ви відчуваєте себе впевнені? » — запитав Іньїґо.

Старець у зеленій мантії промовив низьким голосом: « Він не був Семизірковим демоном, оскільки прийняв місію. А раз він не Сімзірковий Демон... Я зможу з ним розібратися. Хоча, як ви думаєте, його меч має силу, все ж напад цього демона дуже сильний. Я не можу прийняти її в лоб".

« Немає потреби серйозно за нього братись, Учителю. Вам потрібно тільки вбити тих двох старших.", - поспішно сказав Іньїго.

Старець у зеленій мантії злегка кивну: « Якщо так, то я впевнений. Я просто повинен на час розділити демонів і їх."

« Тоді я довірю вам все, Вчителье».

Старець у зеленій мантії спокійно засміявся.

Лінлей тренувався у своїй кімнаті протягом року.

«Мм? - Лінлей відкрив свої очі. - Чому я раптом відчув занепокоєння? "

З якихось причин Лінлей почав хвилюватися. Намагаючись заспокоїтись, він одразу зітхнув.

Делія розплющила очі: « Лінлей, що таке?»

Лінлей подивився через вікно: « Нічого. Просто поки я тренувався з якихось причин, я відчув зростання занепокоєння."

Прямо зараз, під металічною формою життя простягалася безквітна пустеля. Вивів дикий вітер і пісок пустелі застелив собою все небо.

Металічна форма життя продовжувала летіти на високій швидкості.

« Ти теж відчув це? — здивовано запитала Делія. - Я теж відчула якесь занепокоєння."

У цей момент металева форма життя вже повністю покрилася жовтим піском. Спочатку, демони в металевій істоті взагалі не турбувалися про пісок, але... за мить металеву форму життя повністю окупував пісок...

"ВЗР!"

Все рознесло в друзки!

Том 15, розділ 6 — Дивний Замок з Песка

Металічна форма життя вибухнула і демони, які були всередині, миттєво оточені безкрайними пісками. Кожна піщинка жовтого піску, здавалося, важить мільйон кілограмів. Лінлей був повністю оточений піском, будучи абсолютно не в змозі рухатися.

"Деліє!" - Ліндей не міг допомогти їй, але спробувати схопити її руку.

- Делія також хотіла схопити Лінлей за руку.

"В'юх~!"

Безмежна кількість жовтого піску кружляла над ними. Лінлей був зовсім не в змозі контролювати себе.

"Що це?" - Ліндей хотів звільнитися від жовтого піску, але не міг протистояти цій дивної і незвичної енергії. В одну мить...

"Взрів!"

Линлей був кинутий на землю.

Він відразу встав і почав озиратися: « Це... Що це таке?»

Серце Лінлей переповняли питання і здивування.

Це була масивна, давня на вигляд структура, сформована повністю з жовтого піску. Піднявши голову, Лінлей побачив величезний дах з жовтого піску. Ця величезна будівля була повністю соткована з жовтого піску, і Лінллей опинився в пастці.

Що здивувало Лінлей найбільше...

« Ніхто. Мене немає навколо. Де всі?

Усередині цього будинку з піску не було видно жодної людини.

Лінлей розіслав Божі почуття і здивував його: « Як це можливо? Навіть у Царстві проклятих може покривати площу сто метрів. Але чому в цьому проклятому місці воно може поширюватися тільки на 10 метрів? "

Лінлей був шокований.

« Хтось вплинув на моє божественне почуття?»

Лінлей почав розуміти: « Може, ця піскова конструкція є самостійним простором?».

Хоча Лінллей побачив, що тут нікого не було, він все ще міг відчути одну людину - Бебе! Душі Бебе та Лінлей були пов’язані між собою. Незалежно від того, на якій відстані вони були один від одного, то все ще могли жити одні з одними.

« Босе, як ти? Я в сформованому пісковій будівлі. Я нікого не бачу. Здається, що всі зникли» - голос Бебе пролунав в голові Лінлей.

Їхні душі були пов'язані. Для спілкування вони не обов’язково мали використовувати Боже почуття. Вони могли говорити через їхні душі.

Почувши слова Бебе Лінліа, він сказав: « Якщо ти не проти, то моя ситуація подібна до ситуації. Ця стародавня структура повністю зроблена з піску. Я не можу побачити жодної людини. Бебе, будь осторожен... У мене є відчуття, що ми знаходимося в особливому вимірі."

« Звичайно, — відповіла Бебе. - Босе, я збираюся рухатися в твоєму напрямку."

« Добре», - Лінлей також міг відчути Бебе.

У них обох завжди є можливість відчути місце розташування один одного.

— Структура з піску? — клацнув на меч Фіолетовий Крові.

"Свiєш!"

Лінлей злетів у повітря і меч Фіолетової Крові в його руці раптом прийшов в рух. Блискучий промінь фіолетового світла, і частина піску з гуркотом впала на землю.

Однак дах з жовтого піску просто задрижалий, а потім швидко повернулася до нормального спокою.

Лінлей змінився в обличчі. Його Глубінні Істини швидкості вже досягли вузького місця. Це наймогутніший фізичний напад на нього. « Простір Обезголовник »?. Тепер він у багато разів могутніший, ніж той, який міг показати на континенті Юлан. Але він не зміг зсунути цей замок із піску.

« Яка дивна сила, - нахмурився Лінлей. - Цей жовтий пісок містить якусь незвичну енергію».

« Це дивне місце...», - Ліндей більше не став витрачати час і почав зближатися з Бебе.

« Босе, це прокляте місце занадто дивне. Я не можу рухатися далі. Я вперся у стіни і вони занадто дивні. Я не можу розбити їх. Кожного разу, коли я наношу їм урон, жовтий пісок відновлює брезент" - відчайдушно сказав Бебе.

Лінлей був дуже здивований.

"Бебе, почекай" - Ліндей продовжував рухатися в напрямку Бебі.

Величезна структура піску мала багато коридорів. Вона була схожа на величезний лабіринт. Поблизивши трохи, Лінлей побачив, що перед ним був глухий мур із жовтого піску. Він міг відчути, що Бебе був тут, але він не міг прорвати стіну.

"Бебе, мій шлях теж заблокований стіною" - Лінлэй нахмурився і обернувся, щоб подивитися на те, що його оточує.

« Багато доріг і проходів?», - Лінвей не міг згадати континент Юлан та один з видів розваг, який він бачив - лабіринти.

У лабіринтах було багато коридорів і проходів. Проте є тільки один правдивий шлях. Якщо хтось зробить хоч один хибний крок, він не зможе вийти з лабіринту.

« Чи може бути, що ця структура з піску є лабіринтом? » - Лінлей намагався здогадатися.

« Жодних інших варіантів. На даний момент будемо розглядати його як лабіринт», - подумав Лінлей і відразу ж почав бродити по інших напрямах. Під час прогулянки він думав, що повернувся до тих місць, звідки починав шлях. Завдяки здатності візуалізації Лінлей і приблизно запам’ятовувати розташування коридорів, зрештою він зможе знайти правильний шлях.

"Бебе, це дивне місце, ймовірно, є лабіринтом" - звертаючись до Бебі сказав Лінлей.

- Бебе був шокований.

« Дуже добре. Подумай про те, як наблизитися до мене обхідним шляхом." Лінлей продовжував запам'ятовувати кожен коридор. Якщо він рухався в неправильному напрямку, то негайно розвертається назад.

« Це означає лабіринт... Добре, я знайду правильний шлях" - Бебе дуже розлютився. І він і Лінлей були стурбовані долею інших людей. Лінлей турбувався про Делію, тоді як Бебе хвилювався з приводу Ніссе.

....

Близько двадцяти людей зібралися разом під керівництвом Іньїго і його вчителя.

« Вчителю, ви досягли такого рівня в Законах Відра... Мабуть, в усьому Царстві проклятих є лише кілька людей, які можуть повторити подібне" - кажучи це Іньїго посміхався.

Зеленьний старець спокійно засміявся: « Перекреслюй мені лестити. Це єдиний метод, який у мене є. З погляду чистої сили, той демон є ще сильнішим за мене. Ухх... Він справді могутній. Він ламає стіни мого “Замка Ветра" одним ударом меча.

« Що сталося з тим, що він ламає їх? Ви можете змінювати стіни так, як вам завгодно, Вчитель." - Іньїго добре знав, наскільки могутньою була ця техніка.

Сім потужних законів і чотири Вказа.

Закони Ветра мали найбільшу схильність до роботи з простором. Зокрема, коли кілька Глубінних Тайн зливаються докупи, влада над простором ставала сильнішою.

« Вони думають, що це лабіринт? — каже старий у зеленій формі. — Він точно знав, як відбувається всередині цього » Замка Ветра 7. Він виявив, що багато Демони почали шукати вирішення за правилами пошуку в лабіринтах. - Так, це лабіринт, але... це лабіринт, який я можу змінювати кожного разу, коли хочу!»

Старець зелень спокійно засміявся: « Іньїго, веди своїх людей і починайте атаку. Я буду допомагати вам".

"Так, Вчитель" - Іньїго негайно повів своїх людей.

Іньїго і двадцять Висих Богів увійшли в лабіринт. Навіть якщо вони стикалися зі стінами, коли наближалися до них, стіни були природною справою. У випадку з Лін Лей все було навпаки...

Група Іньїго працювала разом зі старцем, одягненим у зелене.

Лінлей рухався на високій швидкості, тоді як карта лабіринту в його свідомості ставала все яснішою. На губах Лінлей з’явився натяк на посмішку: « Я майже вибрався із цього лабіринту».

Лінлей почувався дуже впевнено.

Але раптом, швидкі кроки Лінлей зупинилися.

« Як це можливо?»

Лінлей дивився на стіну перед ним і його обличчя раптово змінилося: « Ні, тут не повинно бути стін. Нещодавно я проходив тут. Це місце повинно бути коридором з стовпом!."

Лінлей відразу ж повернувся, щоб подивитися назад. Тут дійсно стояв стовп.

« Чи ти все ще тут, але коридор? Може я запам'ятав неправильно? Неможливо!».

Лінлей закрив очі і представив ту чітку карту, сформовану в його свідомості.

« Неможливо. Я не міг піти неправильним шляхом, - Лінлей відразу попрямував назад в іншому напрямку.

« Там має бути коридор з отвором. Я тільки що пройшов його" - пробурмотів Лінлей.

Але, як тільки він дійшов до місця, де мало бути отвір, Ліндей був приголомшений.

Перед ним...

Був дійсно великий коридор, але не було ніяких отворів.

« Що відбувається? Я... Я не міг запам'ятати неправильно, - Лінлей не зміг не витирати голову, постійно роздумуючи про маршрути, по яких він тільки що рухався. - Я не міг неправильно запам'ятати, але все ж ...."

Обличчя Лінлей раптом зблідло.

« Цет... Цей давній лабіринт... Чи може статися так, що він змінюється?" - на Лінлі раптово схлинули почуття безнадійності. Лабіринт дав шанс людині, яка попала в нього, знайти вихід. Але якщо лабіринт постійно змінювався, що залишалося робити?

« Босе, я в тому місці, де був ти, — почувся голос Бебе у голові Лінлей. - Я не знаю, що відбувається. Коли я зайшов у глухий кут, стіна раптово зникла і з'явився коридор. Босе, я не знаю куди мені йти тепер."

Лінлей з гіркотою сміявся: « Я, бебе... Я не зможу повернутися до мого оригінального розташування".

« Дилема», - серце Лінлей наповнилось тривогою, але у нього не було вибору.

Поки Лінлей та інші демони відчайдушно шукали виходу, сили Іньїго вкрали їх життя!

« Це прокляте місце... як звідси вибратися? Він був Всевишнім Богом. Коли він побачив шестизіркового Демона Лермонта, а також трьох братів Едвардса, то був дуже незадоволений.

Він вважав, що не опиниться в небезпеці.

Тим не менш, прямо зараз, не було нікого поблизу, на кого він міг покластися. Він міг розраховувати тільки на себе.

« Це не лабіринт. Це має бути щось, що створюється надзвичайно сильним винцем, тренуючись в законах Ветра, - серце Свайда тремтіння. - Для того, щоб встановити такий рівень в законах Елемента Вентра... Він мав злити принаймні половину із дев'яти Глубінних Тайн Законів Ветра.

Свайд знав, що він не був тим, з ким міг справитись.

Раптом...

Залізна, піщана стінка біля Свайда несподівано закрилась і дві фігури втягнулися до нього. Він одразу відчув дві аури — гарячу і крижану.

« Не добре», - Свайд різко змінився в обличчя.

У той же час...

За спиною Свайда з’явилася людська фігура, яка махала кинджалом.

Троє Божих Висих об'єднали свої сили, щоб убити Свайда! Крім того, це був напад сповідь. Свайд ледве встиг блокувати двох ворогів перед ним, але третя людина легко вдарив його кинджалом. В мить ока...

« Приготуйтеся до наступного нападу. Ох. Будьте обережні. Попереду двоє. Одним з них є Бог, а інший — Бог. Їм вдалося зіткнутися один з одним. Ви троє, прямуйте до тунеля попереду...», - пролунав голос старця в зеленій мантії у вухах трьох висих Богів.

Хоча Замок Вітра був досить незвичним і зміг поглинути багатьох демонів, було цілком нормально, що деякі з них зустрічались.

Троє Божих Висих подивилися один на одного. Вони сміялися.

Завдяки цьому замку Ветра гине так легко. Зокрема, вони мали перевагу в кількості і у здатності діяти приховано.

Старець зеленої йшов уперед: « Багатство Клана Бойд? Здається, що воно ось-ось впаде в мої руки".

Старець точно знав, де були два ініціатори цієї місії. Зробивши крок, старий чоловік увійшов в пісок.

Старенький в чорному зараз обережно завис у повітрі.

« На їхньому боці воєвода такого рівня... — рогастий старий чоловік точно знав, чим насправді був цей замок. Звичайно, він не сміявся наближатися до землі чи стін. Інакше, як тільки противник влаштує засідку, у нього навіть не буде часу на реагування. - Здається, цього разу ми дійсно потрапили в біду».

"Гм?"

Старий раптом повернув голову і подивився в сторону далекого коридору. Він побачив Лінлію, одягненого в мантію земляного кольору. Він обережно рухався вперед.

« Його, здається, звуть Лінлей», - одягнений в чорне старець був трохи здивований.

Том 15, розділ 7 — Вибір

Лінлей ішов по мінливому замку, дуже занепокоєний: « Це прокляте місце постійно змінюється. Я ніяк не можу знайти вихід. Крім того, тут є вороги, які атакують з засідки!»

Лінлей добре пам’ятав, що раніше бачив труп Демона.

Побачивши труп, Лінлей відразу зрозумів, що цей стародавній замок не тільки для захоплення людей.

Тут у засідці сиділи противники!

Насправді Лінлей повинен був давно це зрозуміти. Тільки він не смів думати про це.

« Засідка? Розбійники? Бебе і мені трохи легше. У мене є захищаючий душу артефакт Володаря, в той час як Бебе володіє скарбами від Лорда Бейрута. Він повинен залишитися в живих. Але Делія, вона ... На жаль. Я не повинен був поспішати. Я повинен був дозволити Делії досягти рівня Найвищого Бога, перш ніж вирушити туди." - Лінлей був дуже розчарований.

« Якщо Делія зіткнеться з смертельною небезпекою...».

Роздумуючи про це, Лінлей почав ще більше хвилюватися.

По правді, Делія тренувалася в законах Ветра і вже володіла шістьом Ґлубінним Тайном та Ґолем Богогубцем. Хоча Ліллей і Бебе мали більше можливостей вижити, вона все ж мала деякі шанси.

Але Лінлей все - таки дуже хвилювався.

« Цей чудернацький замок, безперечно, був екстраординареном. Найважливіше, що Делія ще не досягла рівня Вищого Бога» - Лінлей думав про це і швидко пересувається в надії, щоб знайти Делію.

Але раптово...

"А?"

Лінлей крем очі помітив когось, що ширяє в повітрі.

"Задоволений в чорне рогатого старого?", - Лінлій відразу впізнав його. І старець безумовно побачив Лінлей, тому що теж подивився в його сторону.

Але в цей момент ніжний вітер раптово прийняв тверду форму, перетворюючись на старого у зелену мантію. На його обличчі з'явився натяк на посмішку. Він доторкнувся до Лінлія, не турбуючись про нього: « Лише Бог є тільки для всього.

Для цього чоловіка в зеленій формі Бог був тим, кого він міг вбити за одну мить. З урахуванням його статусу і рівня розвитку, він не повинен був турбуватися про такі Лінлію.

« Ти...?», старий чоловік з рогами побачив старого вбраного у зелене і його обличчя різко змінилося.

Старець у зеленому спокійно подивився на роги старого в чорному: « Ви дійсно сміливі. Те, що ти і твій брат втекли з величезним станом клана Бойд - це одне, але ... Я не очікував, що після стількох років ви двоє посмієте повернутися назад. Ви хочете повернутися на континент Нефритового Плоту?»

Тоді він хмикнув: « Того року мій старший брат і я втекли з континенту Нефритового Плоту. Ми думали, що ніхто нас не побачить. Цього разу ми запросили так багато Демони всього лише через надмірну обережність, але я не очікував, що ти справді прийдеш!»

Старець у зеленному зневажливо фиркнув.

« Ви хочете надати стан клану Бойд? Ха-ха...».

Один старий чоловік раптом підняв голову і голосно розсміявся, а потім витріщився на старого в зеленій формі: « Ще раз мечтай. Оскільки ми, два брати, вирішили поїхати в цю поїздку, то ми чудово підготувалися. Навіть якщо ти вб'єш нас обох, ви не зможете отримати скарби клана Бойд! Ты... Ніколи не отримаєш їх!»

Старець у зеленій змінився в обличчі.

Він пішов за своїм учнем, Іньїго, від континенту Нефритового Плоту через Море Зоряного Тумана на материк Багряніка. Все це було заради стану клана Бойд.

« Хмпф. Після того, як я вб'ю тебе, я дізнаюся." - старець в зеленій мантії змахнув рукою і витягнув довгий меч, схожий на срібну нитку. Це був гнучкий меч, але в порівнянні з фіолетовим мечем Лінлей він був ще тоншим і легшішим.

« Готуйся до смерті», - впевнений у своїх силах старий в зеленій як правило попереджав своїх противників перед тим, як убити їх.

Як тільки один рогатий старець побачив Замок Ветра, він зрозумів наскільки сильним був ворог.

Хоча він також був Всевишнім Богом у порівнянні з людиною, яка створила цей замок, але виглядав набагато менш грізним.

« Ти хочеш мене вбити? Я заставлю тебе заплатити за це." - одягнений в чорне рогатий старий чоловік вже був готовий померти. У його руках миттєво з'явився важкий чорний меч. Раптом повітря навколо чорного меча створило вихори, і у всіх напрямках почало поширюватися чорне світло.

Побачивши, що двоє Божих Висих збираються розпочати бій, Лінлей не боявся: « Мені краще втекти. Якщо я братиму участь у цьому, то напевно помру!»

Лінлей не медля відразу ж побіг у напрямку одного з інших коридорів.

Незважаючи на те, що він рухався швидко...

"Взрів!"

Перше зіткнення цих двох Богів призвело до того, що тіло чорного рога на високій швидкості полетіло в напрямку Лінлей.

« А?», - Лінлей відчув шок. Піднявши голову, він побачив, як на нього летить тіло.

Але всього лише за мить старий в чорному зміг стабілізуватися і стати рівно посеред повітря. На даний момент один з клонів рогатого старця був убитий.

« Ти хочеш мене вбити?», рогастий старий нарешті зрозумів наскільки велика різниця в їх силі. Один з його клонів щойно був знищений і тепер у нього залишилося одне тіло. - Майстер клану, ваш старий слуга не підведе вас. Тільки в майбутньому, ваш старий слуга більше не зможе діяти від Вашого імені."

"Взрів!"

Довга лезо рога старого чоловіка, несучи величезну силу, перетворилася на чорну тінь, внаслідок чого простір захитався і залишив за собою слабкі розмивання.

"Ха-ха... Тільки що один з твоїх Божественних слонів загинув. Я хочу подивитися, скільки у тебе залишилося!" - старий чоловік в зеленому розсміявся, після чого Лінлей встиг помітити тільки красиву срібну спалахи. Там, де мили промені срібного світла, простір покрився крихітними тріщинами.

Лінлей був шокований.

« Тижні? Тріщини в просторі Царства прокляті?" - Лінлей розумів, що це важко повірити.

"Буум!"

Старенький чоловік міг заблокувати один срібний промінь світла. Після цього, його тіло було вражений іншими променями срібного світла. Його тіло в результаті було розрізано на кілька частин, які впали вниз з неба. Зокрема, кільце з лівої руки полетіли вниз.

На даний момент...

— Можна мені прозоре кільце? - подумав Лінлей. Він міг забрати це кільце собі.

« Чи можу я це взяти? »

Звичайно, персня рогатого старого було дуже великим добробутом. Лінлей був упевнений у цьому. Будучи роботодавцем, який міг запросити шестизіркового Демона, він напевно був дуже багатий. Але як він зміг зібрати стільки?

Лінлей подивився на старого чоловіка в зеленому, а потім не вагаючись негайно відвернулися.

"Подобаю, що це погана ідея."

Лінлей швидко ретався, перетинаючи тисячі метрів і зникши з поля зору старого чоловіка в зеленій мантії. Але пам’ятайте, що кожен метр цього замку був під контролем старого чоловіка в зеленому. Звичайно, він точно знав, куди пішов Лінллей. Старець посміхнувся: « Цей Бог не дозволив пожадливості затьмарити свій розум».

Якби Лінллей вкрав Межпростірне кільце і, незважаючи на те, що за звичайних обставин старий чоловік у зеленому покропити б вбивати його особисто, йому би все одно довелося втрутитися. У той момент у Лінлей не залишилося б жодних шансів.

« Що всередині?», - старий чоловік в зеленому приземлився на землю, а потім взяв кільце і зв'язав його кров’ю.

Обличчя старого сильно змінилося. «Мм? Лише тридцять мільярдів? Як це можливо? Чому так мало? - Старий чоловік не міг повірити своїм очам. - Неможливо. Історія ляна Бойд була побудована протягом незліченних років. Навіть незначна частина нагромадженого клану буде перевищувати цю суму."

Можливо, для Лінлей або звичайних Висихших Богів тридцять мільярдів було величезним станом.

Но...

Для старого чоловіка, який мав зелене й подібне військо, це було не більше як невелику суму грошей. Якщо говорити про ці гроші і згадати історію клана Бойд... То була така сума, як одна волосина на тілах дев'яти биків! Слід розуміти, що в межах міста можна було купити десятки мільярдів доларів.

Як же могла історія клана Бойд порівнятися з одним готелем?

« Ні. Ще був старий у білому, а очі старого в зеленіному залишалися холодними. - Багатство, безумовно, у нього. Але коли він відчув ласку старого в білому, його обличчя сильно змінилося. - Не добре... Той Демон наближається до старого рога в білому.

Обличчя Лермонта був холодним і черствим. Тримаючи довгий меч, він спокійно переміявся через замок, наче він прогулювався у своєму власному саду. Коли він зустрічав жовті піщані стіни, то просто проходив через них.

Його меч виблискував!

"Дзинь!"

Залізні піщані стіни були знищені. Лермонт рухався як ілюзія, проходячи через порожній отвір. Після цього стіна з жовтого піску почала повільно відновлюватися.

« Хмпф» - Лермонт повернувся, щоб подивитися в сторону.

"Свiєш!"

Неначе блискавка, його меч рнувся до далекого жовтої піщаної стіни... І тієї ж миті, з піскової стіни полилася свіжа кров, після чого на землю впав труп. Його очі були шоковані. Він не міг повірити, що Лермонт помітив його.

Лермонт продовжував рухатися вперед.

Ніхто не міг заблокувати його просування!

« Я знаю, що ти мене чуєш, — сказав Лермонт. - Ти можеш вийти".

"Дзинь!"

Затемневе світло меча і тіло Лермонта знову з’явилося в іншому місці.

"Ах, пане Лермонт" - старий чоловік з білими рогами був в захваті від того, що побачив Лертмонда.

« Я ще не встиг, — розповідає один старий чоловік. — У зеленій ямі він ховався лише за кілька метрів від вкритого білим рогатому старцю. - Це той самий Лермонт? Сила його атаки дійсно лякає. Тільки випадковими атаками він здатний створити таку силу. Якщо він концентрується на ударі ... ".

Старець зеленої спини мав великий досвід. Само собою, він міг точно сказати, що Лермонт ще не використовувати свою фінальну атаку.

Загалом такі сильні воїни, як він, завжди робили ставку на свою сильну атаку, яка зазвичай споживає багато духовної енергії та божественної сили. Отже, якщо не настав критичний момент, вони не будуть діяти.

« Старець у зеленій сім’ї прийняв рішення. Все, що я можу зробити прямо зараз - це знайти Висих Богів і змусити їх напасти на рогатого старого, в той час як я особисто спробую збити Лермонта з пантелику."

Старець зеленої розумів, що звичайні Висші Боги не впораються із цим завданням ліпше за нього.

Щоб убити цього рога, то з’єднаймо свої сили тільки трохи Всевишнього Бога. Це все, що було б необхідно.

....

З огляду на те, що в пісковому замку не вщухали битви, кількість Божих висихів дедалі зменшується.

Саломон спокійно стояв у повітрі.

« Я сподіваюся, що з Ніссе все гаразд», - Саломон переживав за сестру.

"Свієш!"

Аж ось з сусідніх стін постали дві фігури і відразу ж кинулися прямо до Саломону. Вони почали тремтіти навіть у просторі.

"Хмпф!"

Одним рухом руки Саломон випустив кілька променів чорного світла. Двоє нападників негайно випустили дикі крики. Один з них раптом обеззброївся, а інший втік у жовті піщані стіни і зник.

— Хочете мене вбити?

Протягом того часу демони і Боги, які вимерли, продовжувалися.

« Окрім цього жахливого воїна, є ще чотири Боги, з якими важко мати справу». Іньїго слухав промови від своїх підлеглих і почав хмуруватись. Він не знав, що ці четверо — Боги, брати Едвардс і Саломон!

Ранг, який визначає кількість зірок, не обов’язково повністю свідчить про силу воїна.

Наприклад, могутній демон може бути тільки однозірковим Демоном, тому що він недавно пройшов випробування і був убраний в їхні ряди.

Саломон був хорошим прикладом цього. Він був лише чотиризірковим демоном. Але яка його справжня сила?

Не всіх демонів можна було розпізнати по їхніх зоряних рангу.

« Немає потреби зв’язуватись з цими висшими Богоми. Від цього немає ніякої користі, - Іньїго віддав наказ. Його реалістична мета — ті два старші чоловіки. Вбивати сильних демонів — це безнадійне марнування сил. - На даний момент, немає необхідності об'єднувати свої сили. Атакуйте як вам завгодно. Можете вбити демонів на рівні Бога."

Щоб убити Бога, то Сам Бог не мусив з’єднувати свої зусилля.

« Так, молодий майстер! »

Вищий Бог зник у жовтому піску.

Через цей наказ, Демони рівня Бога в межах замку потрапили у серйозну небезпеку, включаючи Лінлей, Бебе, Делія і Ніссе...

Лінлей обережно пройшов через жовтий пісок, його руки, ноги, шия і голова були покриті земляною жовтою мембраною. Він виглядав так, ніби він був металевим воїном. Лінлей зараз використовував свою Пульсуючу Броню, щоб захистити кожну частину свого тіла.

"Свієш!"

Раптом з боку Лінлів впала тінь меча!

Лінлей тільки відчув, як він раптово перетворився на крихітний човен, який в даний час потрясли дикі хвилі океану.

Том 15, розділ 8 — безліч небезпек

« Вищий Бог!»

Лінлей ковзнув в сторону, як птах під час польоту ... Він намагався позбутися вибухів енергії, але в його руці з’явився важкий адматинський меч. Він був невагомим, і Лінллей попрямував удар зверху вниз... Кілька земляних тіней меча розсікали повітря.

Атака Пульсируючої Сущості!

Це був тип матеріальної атаки, розробленої після злиття « Земля-Суспіль » із "Пульсуючим Рітом Міра" (англ.). “ Земля була найголовнішою, а Руслан « Міраїзм » — це тільки джерело підтримки.

Якщо порівняти з “Мічом Вольні Небитія̄, то все навпаки ”, ” Пануючий Ритм Світу ́мес був першочерговим і тоді як“ Земля була тільки опорою ”.

"ВЗР!"

Дві технології зіткнулися і шалена вибухна сила дала обом віддачу. Лінлей запозичив силу імпульсу для втечі, в той час як золотоволосий юнак зробив кілька кроків назад... Здивований Лінллей: « Який могутній меч. Звичайний Бог дійсно може мати таку силу?»

Золотоволосий юнак не розлютився... Замість цього він був у захваті.

Цим Висим Богом було не особливо цікаво вбивати демонів Божого рівня, але в цьому випадку все змінилося. Покладаючись лише на силу меча Ліндей - це зробило його гідним, щоб Всевишній Бог ставився до нього серйозно.

"Свієш!"

Вищий Бог наче випущена стерла рівився вперед на високій швидкості... Він намагався наздогнати Лінлей.

Утік Лінлі рухався на своїй максимальній швидкості, але противник і далі наближувався до нього: « Цей Всевишній Бог дуже швидкий, здається він практикує Закони Ветра".

Лінлей це зрозумів після першого ж обміну ударами.

"Ха-ха, тікаєш?"

Молодий золотоволосий гнався за ним на високій швидкості і водночас намагався схопити Лінлей своєю лівою рукою.

« Що це?» - під час втечі Лінлей різко змінився в обличчя. Здавалося б, його тіло було пов'язано безлічма тоновими нитками. Хоч він і був у змозі втекти, все ж сила, яка стримувала його, дала про себе знати. Навіть його швидкість впала вдвічі!

« Це Глибока таємниця Простеного Ветра!», - миттєво здогадався Лінлей. Він часто бачив, як Делія використовувала цю техніку проти інших. Але тепер, саме Лінлей був тим, на кому її використовували.

« Смуток, — каже Лінлей. — Мене огортала тривога. - Коли ця технологія застосовує цей Вищий Бог, її сила знаходиться на абсолютно іншому рівні ніж у Делі.

Лінлей знав, що сила атаки безпосередньо залежить від божественної сили, а точніше її чистоти. Той самий тип Глубінної Тайни, але на різних рівнях божественної сили мав різний рівень потужності.

Золотоволосий юнак скоротив відстань до менш ніж десяти метрів.

« Ти не зможеш втекти! » — почувся гучний сміх, і дивна рябь поширилася над Лінлэй.

Його швидкість впала ще раз... У своєму серці він був шокований: « Божественна область Всевишнього Бога! »

Ліней завжди знав, що воювати з Всеснім Богом дуже небезпечно.

Незважаючи на можливість перемоги, він був крихітним.

« З точки зору Глубінних Тайн, Золотоголовий Всевишній Бог знає перед ним всі дев’ять. Зараз я можу лише надіятись на те, що він не встиг злити всю цю річ." - Лінвей розумів, ніби його єдиний шанс на успіх була духовна атака!

"Мій меч Волни Небтія не має права на провал."

Лінлей постійно втікав від золотоволосого хлопця... Він не смів користуватися своїм мечником Вольні Небуттія. Як він міг поспішно розкрити цю техніку? Він повинен вхопитися за кращу можливість вбити ворога одним ударом. Інакше, з огляду на різницю між ними... Коли ворог побачить небезпеку, то використає свою перевагу швидкості та використовує матеріальні атаки і вб’є Лінлей.

Таким чином...

Приховування своєї фінальній атаки було тільки однією річчю, але якщо Лінллей її використовує, у нього немає права на провал.

« Ти вмираєш, або я помру, - Лінлей продовжував стискувати зуби і постійно відступаючи продумував нові способи боротьби.

Проте тепер, коли Лінлей був зв’язаний « Простірною Ветромбола і “Божеволодійна область" та враховуючи те, що його швидкість була нижчою від ворога, особливо зараз він повільніше себе в звичайному стані на сімдесят відсотків, мало відбутися щось несподіване, щоб результат цієї битви не був таким очевидним і передбачуваний як сьогодні.

"Свiєш!"

Лінлей раптом різко зупинився і змінився в обличчі від побаченого перед собою.

Перед ним, зліва праворуч, стояло по десять “золотих юнаків ”. Справді, цей Всевишній Бог створив близько сорока своїх двійників і оточив Лінлей.

« Світ лише погіршився, — каже Лінлей. — Я трохи панікував. - Сорок подвійників... Який з них справжній? Бебе зараз зі мною немає. Я не можу визначити, який з них є реальним. Що мені робити?»

Лінлей схопив важкий асмантиновий меч і почав обережно озиратися.

Щоб оточити Лінлей золотоволосий юнак створив майже сорок подвійників.

"Ха-ха, ти все ще хочеш чинити опір? Твоя швидкість занадто низка, надто низька», - посміхався золотий юнак.

Лінлей пильно спостерігав за своїм противником.

"Ха-ха. Умри!», - Золотоволосий хлопець посміхнувся і потім майже сорок подвійників почали одночасно рух. Через мить до нього неслося майже сорок ударів рукою у формі ножа. Лінлей був зовсім не в змозі ухилитися... Він повинен був прийняти їх усіх в лоб!

« Він... Я зверхньо виглядаю на мене, коли я бачу Лінлей холодно розсміявся у своєму серці.

Двойник був однією з дев'яти Глубінних Тайн Законів Елемента Ветра. Техніка Двойника створила тіла, які мали аурой ідентичну власність. Відверто кажучи, більшості людей буде дуже важко сказати, де знаходиться справжнє тіло, а де хибно. Це була унікальна техніка для втечі. Але як техніки для нападу... Вона була занадто слабка.

Техніка була призначена для втечі або проти слабких биків.

Зрештою, сила кожного подвійного тіла була значно нижчою від початкового.

Два класи Божої верховної влади були такими ж могутніми, як і звичайні повні боги.

« Хмпф. Атака одного з двійників не може бути сильною, але якщо їх більше ніж тридцять — це вже інша розмова. До того ж, коли я нападав рукою у вигляді ножа мого основного тіла, то був цілком впевнений у цьому. - Цей хлопець просто Бог."

« Хлоп! Хлоп! Хлоп!».

Через мить багато ударів рукою приземлилася на тіло Лінлей. Він зміг ухилитися тільки від десяти, але решта двадцять вісім успішно приземлилися на його тіло.

З двадцяти вісім ударів, двадцять сім приземлилися на його Пульсуючу Броню, завдяки чому атаки були нівелені, а сам він залишився неушкодженим включаючи його захисні технології. Двадцять восьмий удар приземлився безпосередньо на тіло Лінлей.

"ХРУСТ!"

Пульсуюча Броня прихипилася і груди Лінлей була вражена лютим ударом, який пройшов прямо через його тіло. Кров виризнула на всі боки, а його кістки були оголені. Удар, який зміг розколоти його Пульсуючу Броню був нанесений справжнім тілом золотоволосого хлопця!

Цей молодий золотоволосий здивувався. Пульсуюча Броня Лінлей була неймовірна.

« Чи є якась божественна артефакти, яка захищає людину? — з усмішкою на обличчі. - На жаль, ти просто Бог. Захисний артефакт Вищого Бога в твоїх руках не зможе досягти свого найбільшого ефекту."

Золотоволосий юнак був дуже гордим.

"Хруст..."

Божественна сила Лінлей практично миттєво зцілила його рану і в той же час Пальсаюча Броня повернулася до свого початкового стану. Поки у нього є запас божественної сили, його Пульсаюча Броня може миттєво відновлюватися.

« Здоровий артефакт? — знехтував Лінлій. - Це моє справжнє тіло!»

Після останнього нападу Лінлей міг точно визначити, яке з цих тіл було справжнім.

« Вже зажила? » — здивувався він. Він відразу зрозумів, що Лінлей не використовував захисний артефакт, це була його власна матеріальна охорона.

"Ха-ха... Твоя матеріальна атака хороша, але і твоя матеріальний захист хороший, - одночасно вимовили майже сорок юнаків, що оточували Лінлей. - Як шкода"

Договоривши, майже сорок золотоволосих хлопців почали рухатися ніби були єдиним цілим. У даний момент не важливо, чи атакує він один або масово, для Лінлей не було великої різниці.

Після того, як Лінлей прийняв на себе ту атаку, він був абсолютно впевнений в тому, де було справжнє тіло.

Швидкість Золотолосого хлопця була набагато вищою, ніж у Лінлей. Він легко і плавно змінював напрямок під час злиття з ним.

« Це хлопець-шатен володіє могутньою матеріальною атакою і захистом. Здається, мені доведеться вбити його за допомогою духовної атаки - вирішив золотоволосий юнак. - Я відмовляюся вірити, що душа Бога може бути дуже сильною!»

« Умри!», - зі своїм мечем в руках хлопець спокійно зробив свій хід, у результаті чого по повітряу пройшлися крихітні хвилі і тихий мелодійний звук.

« Ось мій шанс! » — подумав Лінлей.

"Гул..."

Важкий адамінітний меч Лінлей розсік повітря, несеться в собі потужний атака... Мечы Неббитея!

"Звон!"

Лінлей змінився в обличчі. Його меч Волни Небтія зовсім не стояв на своєму боці і прямо атакував противника. Атака противника у свою чергу несла в собі жодної духовної сили.

« Що? - Вібрації!»

Дивний вигляд вібрації увійшов безпосередньо до мозку Лінлей. Захисний артефакт Володаря, напівпрозора лускача навколо його душі, довелося вперше мати справу з такою дивною вібрацією... Але, в результаті, вона була повністю розсіяна.

Лінлей вдалося протистояти атакі, але ворогу...

"Ааах!" - Верховний Бог вививався і видавляв протяжний низький воє.

Хоча цей Всевишній Бог був для них своєю силою, він мав надзвичайну чисту душу і захист перед лицем Лінлей та його технікою меча Волни Небитія, створена після об’єднання двох Глубінних Тайн...

Душа цього Всевишнього Бога тремтіла і велика кількість його духовної енергії відразу розвіялася.

Він відразу став одурманеним.

« Умрі!», - сердито ряв Лінлей після чого пішов удар його другим мечем.

Важкий адамантинний меч приземлився прямо на золотоволосого юнака.

"ВЗР!"

Душевне серце не могло витримати такого тиску і розлучилася.

"Свієш!"

Раптом з трупа золотоволосого хлопця появилась ще одна фігура.

« Ще один?» - очі Лінлей розширилися, але він рефлекторно навів ще один удар...

Ще раз - меч Волни Небтия!

"ВЗР!"

Ще одне тіло обм'якши впало.

Тільки тепер Лінлей присел.

Після трьох атак » (Меча Небилиія check), духовна енергія Лінлей була майже вичерпана. По суті, після того як Лінлей застосував меч Волни Небія втретє, він почав відчувати запаморочення і сильний головний біль.

« Я був занадто нервовим. Золотосого юнака, який має божественний клон, — це лише Полубог. Не варто було атакувати його мечом Волни Непалу, - Лінлей подивився на труп Божествного клона, а потім про себе розсміявся. - На щастя, він нарешті помер".

Ліней підібрав Найпростіший перстень цього юнака, його Божественну іскру та божественний артефакт.

Після цього Лінлей пробіг кілька сотень метрів, щоб витримати головний біль. Він знайшов непримітне місце і відразу ж дістав аметист.

« На меч Волни Небтія я витратив надто багато духовної енергії», - Лінлей приклав аметист до свого Персня Звившого Дракона і той же його одразу переробив, після чого золотий туман енергію увійшов в свідомість Лілі. Ще один раз нове море свідомості почав збагачувати духовну енергію.

« Фух», - головний біль пониження, після чого Лінлей виспустив довгий полегшений подих.

« Справді небезпечно ходити з Висшим Богом, коли він повернувся до нової битви. - Якби цей золотоволосий хлопець продовжував покладатися на свою швидкість і матеріальні атаки... Після декількох таких успішно проведених атак, швидше за все я помер би".

Під час битви Ліндей швидко дійшов правильного висновку.

« Ті, хто стає божеством власними силами завдяки тому, що не розуміє природних законів, відчувають трансформацію душі... Вони теж матимуть великий духовний захист. Цей хлопець навіть зміг прийняти мій меч Волни Небуттія і не загинути. Здається, в майбутньому мені потрібно бути набагато обережніше» - Лінлей ставав все більш спостережливим.

Він ледве зміг пережити останній напад, але іншим демонам напевно так не щастить. Як Бог міг легко перемогти Всевишнього Бога?

Лінлей був тим, хто злив дві Глубінні Тайни Закону, що було дуже рідко серед богів. І що ще важливіше... Він мав на собі артефакт Владики, який повністю скинув атаку Золотолосого хлопця. В іншому випадку, хіба душа Лінлей змогла б таке витримати?

....

"Старшого брата тут немає і Бебе теж..."

Нісе панікувала. Коли вона прямувала через цей замок з піску, то робила один обережний крок за іншим. Нещодавно вона знайшла труп Демона. Очевидно, цей замок мав багато небезпек для життя.

Беззвучно... Поза Ніссе з стіни виникла точа людська фігура, яка безсердечно виявляла обличчя.

« Ця дівчинка хороша. Так, мабуть... Я спочатку вб'ю її, - подумав про себе худий чоловік. Буквально зараз, він убив трьох Демони рівня Бога. Останній Божий рівень навіть не зміг опинитись у цілковитій опору. Дивлячись на Ніссе, який стояв перед ним, чоловік підступно усміхнувся. - Дозволь мені закінчити твоє життя."

Том 15, розділ 9 — Сині Каплі Води

Відчувши небезпеку, серце Ніссе раптово затремтіло і вона обернулася, щоб подивитися.

"Ах!" - Ніссе була настільки налякана, що її обличчя стало мертвим. У той же момент вона в жахі побігла вперед на своїй максимальній швидкості.

« Ти хочеш втекти? » — вигукнув він, засоромивши пихатість. Він відразу активував свою божественну область і Нісе, яка швидко втікала, негайно почала сповільнюватися. Нісе була лише Богом, і тепер вона не відчувала страху.

"Бебе, старший брат, де ви?"

Коли їй загрожувала смертельна небезпека, вона не могла пригадати Бебе і Саломона!

У цей момент Ніссе повернула в проєм коридору.

"Бебе!" - очі Ніссе відразу загорілися. Праворуч, приблизно за сто метрів від неї, з'явилася фігура. Це був Бебе, одягнений в солом’яний капелюх. Його обличчя переповнило захоплення. Але коли він побачив Ніссе, то відразу помітив, що позаду неї втік Найвищий Бог.

Вираз обличчя Бебе миттєво змінився!

« Жаль. Ніссе вже могла відчути холодну ауру енергії, що за нею стоїть меч. Її очі наповнилися сумом. - Бебе, насправді, в даний момент я просто хочу сказати тобі кілька слів і почути твій голос."

У цьому замку з піску Бог міг поширювати своє божественне почуття на відстань менше десяти метрів. Як вони могли спілкуватися через Боже почуття?

Очі Бебе були повні жаху!

« Ні!» - закричав Бебе. Вони були на відстані сотні метрів один від одного і хоча він був дуже швидкий, цей Всевишній Бог не повільніше. Не менш важливим є те, що Всевишній Бог був занадто близько до Ніссе.

- Бебе переповнили гнів і жаль.

Бебе дивився на Ніссе у цей момент.

....

Сам Лінлей пробирався через піщаний замок, який переповнювали небезпеки.

Лінлей недавно брав участь у битві, але вже через деякий час повністю відновив свої сили. Раптом у його очах промайнула радість: « Бебе. Ти не занадто далеко від мене. Прямо переді мною знаходиться коридор, який веде в твоєму напрямку. Цілком можливо, що ми зустрінемося".

« Я також маю коридор. Бос, я прямую до тебе." - Бебе був надзвичайно схвильований.

Лінлей не думав, що коли він навмисно намагався зустрітися з Бебе, у нього не виходило, але після того бою йому ось так просто пощастить знайти його.

"В'юх~!"

Лінлей почав рухатися швидше.

Проходячи через проходи, які вигиналися, він увійшов у коридор, який вів прямо в бік Бебе.

"Ха-ха, Бебе!"

Лінлей вже бачив фігуру в солом’яному капелюсі під кінець коридору. Це був Бебе.

Лінлей та Бебе перебували в трьохстах метрів одна від одної. Вони були на протилежних кінцях коридору. Що стосується цього три-чотириметрового коридору - у нього було 3 або 4 виходу.

"Ха-ха, босе, я тебе бачу!" - схвильований сказав Бебе.

« Я бачу, як тебе переповнюють почуття Лінлей. Він несвідомо прискорився. - Головне, щоб посередині цього коридору раптово не з'явилася стіна."

Лінлей дуже цікавився цим, бо хотів знову зустрітися з Бебе.

Таким чином, він не буде відокремлений від Бебе знову.

"Свієш!"

Десь за 10 метрів попереду Лінлей з одного коридору раптово вийшла фігура.

« Найбільше страх перед тим, як з’явився мур Лінлей. - Вона?

Лінлей миттєво змінився в обличчі.

Це була Ніссе, яку переслідував противник!

Нісе побачила, що справа від неї був Бебе. Але вона не знала, що зліва втік Лінлей!

Бебе був глибоко зворушений думками про те, як швидко об’єднається з Лінлою. Але коли він раптом побачив Ніссе, його серце відразу похололо. Раптом на його очах з’явилася жахлива картина.

— Нееет!», - пролунав лютий, люті крик!

Минуло вже стільки років... але Бебе ніколи не "западав на дівчат".

Це сталося в нього вперше. Хоча Бебе любив жартувати, він у своєму серці присягнувся провести решту свого життя з цією чарівною дівчиною.

Це була дуже проста, щира думка. І Бебе завжди тримав її у своєму серці.

Бебе просто не встигав її врятувати!

Но... Лінлэй був поруч!

« Вищий Бог!», - Лінвей побачив, що за кілька метрів позаду Ніссе була фігура тояючого, безжалісного чоловіка. Миттєво, обличчя Лінлей змінилося.

Після останньої битви з Висним Богом Лінлей дуже добре знав... що, хоча він злив дві Глубінні Тайни і мав захисний душу артефакт Владики, коли він вступав у бій з Вищим Богом його шанси на перемогу були менше 50%. Якщо ворог був обережним, шанси на те, що Лінлей загине - надзвичайно високі!

Якщо йому потрібно було врятувати її, він повинен був використати свою фінальну атаку. Йому буде дуже важко вбити противника, коли він почне поспішати. Після того як ворог побачить Лінлей, він безсумнівно спробує вбити його своєю наймогутнішою атакою.

Ліней було важливо знайти кращу можливість, щоб вбити ворога одним ударом!

"Нееет!"

Лінлей міг повністю відчути жах Бебе. Його душа і душа Бебе були пов’язані між собою. Він міг ясно відчути ... тремтячи душі Бебе.

Лінлей не вагався!

« Вбити!», - затверділий погляд раптом промайнув в очах Лінлей і важкий адаминтинговий меч у його руці полоснула через ідеальну дугоподібну траєкторію, а потім напівпрозора тінь меча, що має блідо-жовстий колір, вилетіла з важкої мечі, обрушившись прямо на того чоловіка.

Духовний напад — меч Волни Небуттія!

Відразу ж як Лінлей почав свою блискавичну атаку, переляканий Бебе видав ясний вой і в цей момент позаду нього з'явилася величезна ілюзія Божественного Крисиного Пожирача. Рот ілюзорного Божествого Крисяного Пожира був відкритий, він холодно дивився на худорлявої людини.

Вроджена божественна здібність Крисиного Пожирачеля!

Той чоловік замахнувся своїм мечем у напрямку Ніссе, але Лінллей був дуже близький до нього і атака мечу Волна Небтія була майже перед його носом.

"Недобре!"

Чоловік відразу спробував заблокувати удар. Оскільки він не знав, наскільки сильним був противник, то негайно використав свою найбільшу духовну атаку, внаслідок чого з його меча утворився ілюзорний електричний змій зелений.

Мечи Небитії та ілюзорний електричний змій зіткнулися.

"Взрів!"

Ілюзорний електричний змій зник, тоді як меч Волни Небитія двічі задрижав і потім також розчинився.

"Так потужно!" - збуджено подумав худий чоловік. Духовний напад суперника був на рівні, який можна було порівняти з його власним. Якщо бути точним, то насправді вона була трохи сильнішою. Якби цей ілюзований меч справді вдарив його душу, вона б, мабуть, розірвалася у поті чола.

Він був шокований...

Дивна пульсація раптом оточила все його тіло. Це була вроджена божественна здібність Бога, який створив Крисиного Пожирарателя.

Тіло худого чоловіка на мить було сняте, але секунду потому він вирвався на свободу.

"Тьфу!!", - стоїть вдалеці Бебе виплюнув повний рот крові і його обличчя поблуднело. Він був лише Богом, але хотів використати силу Божевільного Крисиного Пожирача проти Всевишнього Бога? Був тільки один можливий результат. Здатність Божественного Крисиного Пожирателя була надзвичайно унікальною!

Якщо б йому вдалося, він би зміг поглинути Божу іскру противника, а тоді той буде знищений.

Але якщо йому не вдасться, противник взагалі не отримає шкоди. До того ж кількість духовної енергії, яку споживає ця техніка, була надзвичайно цінною.

« Їх двоє!», - тільки тепер худий чоловік помітив Бебе.

« Яка незвичайна атака», - чоловік відразу почав ставитися до Лінлей і Бебе як до головних противників. Тим не менш, у своєму серці, він був стурбований Лінлей значно більше. Все через те, що меч Волни Небитія Лінлей - це атака, яка може загрожувати його життю!

"Бебі використовував здатність Божественного Крисиного Пожира?"

Лінлей відразу зосередився на противнику. Він зіштовхував зуби, використовуючи нагоду ще раз ударити його важким мечем знову за допомогою наймогутнішого удару — меч Волни Небуттія.

На жаль, здатність Бебе як Божественний Крисиного Пожирача на Найвищого Бога була занадто мізерною.

Той чоловік знову випустив ілюзорного електричного змія, який зіткнувся з мечом Волни Небитія Лінлей. Це видовище було майже ідентичним до того, що відбувалося раніше. Дві духовні атаки знову розвіялися.

"Хруст"!

З тіла худого чоловіка вилетіли чотири темно-зелені молнієві дракони, які накинулися на Лінлей. Хоча кожен дракон не був занадто великим, з урахуванням одночасної атаки чотирьох в Лінлій не мав шансу ухилитися.

« Умрі, худий і похмурий чоловік спокійно спостерігав за тим, що відбувається. - Це моя найсильніша атака типу блискавиць!»

"Взрів!"

Пульсуючий Броня на тілі Лінлей чинила опір лише на мить, а потім зруйнована. Лінлей був відкинуто назад. Повсюди розлетілися кров, тіло і кості. Коли ці дракони атакували Лінлей, намагаючись знищити, його тіло втратило половину своєї маси!

Тільки - но Бебе був у захопленні, але невдовзі після того як побачив Лінллей в дуже небезпечній ситуації, він знову злякався.

« Босе!», - очі Бебе були сповнені занепокоєння.

"Не добре!" - оскільки Пульсаюча Броня Лінлей була знищена, його тіло негайно трансформувалося. Божевільний клон землі і його початкове тіло відразу ж помінялися місцями, але, незважаючи на швидку зміну, Божественний клон Землі Лінлей як і раніше мав тільки половину тіла та частину голови.

В останніх боях Лінлей використовував божественний клон землі.

Боговий слон землі був наймогутнішим у світі.

У цій ситуації Лін Лей довелося переключитися на інше тіло. Зрештою, якщо його божественний клон землі продовжуватиме приймати удари подібні, ймовірно, цей клон буде знищений.

« Я повинен побачити, наскільки сильною є захист моєї зміїної форми!» - подумав Лінлей. Його початкове тіло було тілом, що приймає форму Дракона!

"ВЗР!"

Чотири блискавих дракони, нарешті, випарувалися. Від вибуху лазурно-золоті драконі луски Лінлей, що покривають все його тіло, потріскалися. Навіть численні колючки на його спині були переломані. А кістки його лівої руки були повністю розтрощені, не кажучи вже про майже зовсім розірваної талії.

« Який чудовий захист!» — не міг здивуватися чоловік.

Насправді, атака, яку він щойно провів, майже наполовину поглиналася Пульсируючою Бронею. У критичний момент Лінлей змінив тіло, використовуючи своє початкове тіло у формі Дракона. Незважаючи на складність ситуації, захист Драконячої форми справді був надзвичайно ефективним, тільки трохи поступаючись Пульсируя Броне.

Він був важко поранений, але принаймні його життя було врятовано.

« Який талант, — зітхнув худий чоловік. Духовна атака Лінлей і його захист, хоча тільки Бог... Той чоловік зрозумів, що якби Лінлей народився у великому клані, то він би був одним з найцінніших талантів цього клану.

« На жаль, ти помреш від моїх рук», - спокійно вимовив худий чоловік.

« Чи можливо те, що я все - таки помру? » — важко поранений Лінлей лежав на землі. Він не відчував приплив безпорадності. Справді, між ним і Всеснім Богом існувала велика різниця. Після того, як противник помітив його меч Волни Небитія, на цьому, мабуть, все і було закінчено.

"Хруст..."

Саме в цей момент...

Лінлей відчув, що всередині Персня Звиваючого Дракона з'явилися сплески унікальної енергії, які в наступному дні стали наповнювати його тіло. Тіло Лінлей миттєво відновилося. Драконячі луски і шипи на його спині були зцілені. Водночас унікальна енергія заповнила лусочки, шипи та інші частини тіла дракона і зміцнювала їхню силу.

На поверхні драконячих лусочок Лінлей світив шар лазурного світла.

« Що це?» - Ліндей відразу ж ввів свою духовну енергію до Персня Звивива.

"Три сині краплі води?" - коли Лінлей став Божественністю, Перстень Звиваючого Дракону містив одну золоту краплю рідини і три блакитні крапельки. У той час золота рідина перетворювала Драконю форму Лінлей. У той час він ще мав знайти три синім краплину води.

Але тепер одна з трьох синіх крапель води, яка випромінює лазурну енергію, наповнювала нею тіло Лінлей, зміцнюючи його Драконю форму.

« А?», тоючий чоловік побачив, що тіло Лінлей миттєво зцілилося. Його обличчя не могло не змінитися.

"Хмпф..."

Чоловік випустив холодну висмішку. Його руки витягнулися як кігті і шість драконячих блискавиць накинулись на Лінлей.

"Ні!!"

Нестямний, японський Бебе вже перебував не так далеко від ворога, але він не встиг підібратися вчасно, щоб врятувати Лінлей. Серце Бебе переповнило жаль і ненависть до себе. Якщо Лінл помирає, рятуючи Ніссе, він ніколи не пробачить собі протягом усього життя.

« Ви можете померти разом»

Том 15, розділ 10 — Зустріч

« Я відчуваю себе настільки могутнім! »

За короткий час одна з трьох синіх крапель води перетворилась у чисту енергію і почала стягуватися із первісним тілом Лінлей, часто зміцнюючи його лусочки. З вражаючою швидкістю зростала сила кожного луску!

Тепер, замість трьох крапель води залишилося тільки дві.

« А? — здивувався Ліллей. - Шість блискавих драконів?

Він був шокований і водночас наляканий.

Шість блискучих блискавих драконів революціонували Лінлей.

Лише мить тому чотири блискавих дракони не тільки знищили Пульсуючу Броню, але й завдали серйозної шкоди тілу. Але зараз до нього наближалися шість. Лінлей не міг вчасно створити Пульсуючу Броню, єдине що він міг зробити, це ...

"Свiєш!"

Намагаючись відвернути Лінлей відлетів назад.

Але хіба швидкість руху людини могла бути вища за швидкість атаки?

"Взрів!"

Шестеро тих, що ревуть блискавки драконів захиталися, зіткнулись із Лінлею... Навіть піщані стіни, що неподалік від них були підірвані.

« Босе!», побачивши Лінлей на себе цю атаку, Бебе настільки злякався, що практично втратив здоровий глузд.

« Ні... не вмирай, - серце віддаленої Ніссе переповнив страх.

Вона не знала, що робити.

« Якщо бос Бебе помре... Звичайно, Бебе горітиме. До того ж його бос зробив це заради мого порятунку», - Ніссе могла тільки стояти на відстані. У неї не було достатньо здібностей, щоб вона могла втрутитися... Почуття безпорадності в серці Ніссе зароджувалося почуттям вини.

Через те, що Лінлей зазнав нападу, Бебе втратив свою розсудливість, але тільки на мить, проте, коли воюючі боролися, як вони могли стати неуважними?

« Відволікаєшся під час бою? » — вигукнув якийсь меч худорлявого чоловіка, вдаряючись об Бебе... Бебе був відправлений у політ, тоді як ілюзований змій проігнорував його захист та увійшов безпосередньо в його тіло.

Духовна атака!

"А?" Чоловік, що тоне, раптом озирнувся назад.

Після вибуху від зіткнення з шістьом блискавими драконами Лінвей просто продовжував стояти на тому ж місці, а лазурове світло було наче тек поверх його гумурних лусок. Його луска завжди виходила з - під контролю. Навіть той чоловік відчував у своєму серці страх.

« Що... Що це за аура?

Він був упевнений, що прямо зараз боявся не самого Лінлей, а від його луску ауру.

Холодні, темно-золотисті очі Лін Лей втупилися на худого чоловіка. Края його губ злегка піднялися вгору, але худий чоловік абсолютно точно не був в змозі з'ясувати, посміхається Лінлей чи ж ні.

« Я... повинен подякувати тобі, - спокійно вимовив Лінлей.

Чоловік був приголомшений. Подякуй?

Лінлей дуже добре розумів, що не з’явився би цей худий чоловік і майже не знищивши його первісне тіло, « крапля води» б у нього не надсилала енергії в організм і так трансформувала... Зараз Ліндей не мав жодного способу, за допомогою якого він зміг би використати цю синю краплю води.

На даний момент Лінлей вже виправляв одну з них, але все ж таки він був у полоні радості.

Все тому, що в даний час він міг ясно відчувати наскільки незрівнянною і необмеженою силою володіє його початкове тіло після прийняття Драконячої форми. Абсолютна сила! Чиста фізична сила тіла!

« Босе! » — почувся радісний голос Бебе.

« Що? — запитав він. — Той чоловік повернувся, щоб подивитися і був шокований. Бебе постраждав від його духовного нападу, але не помер. - Як таке можливо. Проста Бог, який прийняв мою духовну атаку не помер? "

Той чоловік просто не міг прийняти цього, але в той же момент у нього з'явилася думка: « Невужчи у неї є божественний артефакт, який захищає душу? »

« Неможливо. Як це можливо?»

Божественні артефакти, що захищають душу, були дуже особливими!

Вони не були схожі на звичайні мечі, шаблі, обладунки та інші артефакти, які було легко створити. У всьому Царстві було дуже мало людей, які могли створити « божественний артефакт », що захищає душу Бога... Більшість Богів не мали таких можливостей. І найгірше те, що ніхто не виводив їх на продаж.

Починаючи від Лідії, Бебе та Делії прибули до Царства проклятих людей, вони не бачили жодного захисного артефакту. Якби Лінллей побачив його, то відразу купив би один для Делії.

Все тому, що коли людину вбивають, то вона руйнується. У більшості випадків пошкоджений захисний душу артефакт є марним.

Але також є ще дещо...

Захисний артефакт створює не спеціальні струми, а їх “використовують з духовної енергії..." Візьмімо для прикладу артефакт Суверена Лінлія, який захищає душу, він повинен використовувати свою власну духовну енергію, щоб відновити її... Врешті - решт захисні душі є буквальною духовною енергією.

Тільки вони мають досить специфічну структуру!

Оскільки захисні артефакти створювалися з духовної енергії, їх не можна було просто прив'язати до крові. У всі ці процеси було залучено багато Глубінних Тайн! Тільки творець захисного душу артефакту, за допомогою деяких спеціальних методів, міг дозволити дефекту змінити власника.

Таким чином...

Той, хто захищав душу артефактом, напевно отримав дозвіл від творця.

І кожен творець такого унікального артефакту, безсумнівно був одним з пікових воєдів усього Царства проклятих! Кожен з них досяг надзвичайно високого рівня розуміння в душах.

« Це хлопець у солом’яному капелюсі... За ним стоїть якась важлива фігура?» - худий чоловік прийшов до цього рішення.

« І Драконівський! Від його тіла аура жахаючої людини, серце худорлявого чоловіка стисалося. - Що відбувається. Один має артефакт, який захищає душу, а інший - неймовірний захист".

Тепер Ніссе, яка вже була вдалині, дуже зраділа: « Біс Бебе не помер. Бебе теж в порядку. Чудово, чудово!»

"Ха-ха, босе, давай вб'ємо цього уб*ка разом" - вимовив Бебе через їхній духовний зв'язок.

« Молодець!», - Лінлей був дуже щасливий.

Він відчував у своєму тілі могутню силу і просив, щоб її звільнили.

"Свієш!"

Наче блискавиця, кинджал Бебе кинувся до чоловіка, який точив.

"В'юх~!"

Лінлей упав з місця.

Ніби стріла, він вибухоподібно рухався вперед ... Його швидкість була настільки висока, що обриси його тіла втратили будь-який фокус. Права нога Лінлей танцювала як сабля, несучи ясний рубний удар лазурно-золотистого світла до шиї тоючого чоловіка.

Швидкість була занадто висока!

« Хто взагалі є справа до того, хто ви? Помріть!», - зараз худий чоловік впав у сказ.

"Звон!"

Довгий меч у його руці торкався лускою Лінлей, створюючи ясний металевий дзвін. Після поглинання тієї блакитної краплі води його дракони лусочки стали жахливішими, ніж будь - коли раніше.

Тіло Лінлей приземлилося.

"Як це можливо?" - чоловік змінився в особі. Сьогодні його шокували надто багато разів.

У цей момент шалено ревіння наблизився Бебе.

« У тебе є захисний розум артефакт... Тоді я буду використовувати проти тебе матеріальну атаку!» - тіло тоючого чоловіка в черговий раз почав випускати чотири блискавих дракона, які попрямували у бік Бебе, який, як не дивно, зовсім не ухилявся, замість цього він на максимальній можливої швидкості наближався до блискучих драконів.

"ВЗР!"

Чотири блискавих дракони зіткнулися з Бебе, а потім розпорошилися, але сам Бебі не було боляче.

« Умрі», - в очах Бебе читали тільки кривавий намір.

« Як це можливо? » — думав чоловік, що точився в хаосі. Дивовижно міцні дракони, що захищають душу артефакт Бебе... А тепер і його неймовірний фізичний захист, завдяки якому він зміг легко прорватися крізь одного блискавого дракона за іншим.

Чоловік, який сидів на вулиці від божевілля: « Хто ви такі?».

"Свієш!"

Металоподібний хвіст ударив з блискавичною швидкістю.

"Звон!"

Меч і залізо-плетоподібний драконячий хвіст зіткнулися. Займаючи імпульс від атаки худий чоловік відступив назад. Не звертаючи уваги на все інше, він прийшов до єдиного вірного рішення — БІЖАТИ!

« Уроди! Два виродки! - Такий жахливий захист і на додаток захисний душу артефакт. Чи можуть вони бути двома молодими майстрами великого клану? Але як молоді майстри такого клана, при цьому перебуваючи тільки на рівні Бога, можуть безтурботно подорожувати без будь-яких захисників?»

Той чоловік дуже добре знав. Царство проклятих існує протягом незліченної кількості років і в ньому були дуже давні, великі клани!

Ті великі клани були в стані існувати протягом незліченних років і природно, вони володіли силою, на яку могли випереджатись та якірними здібностями. Для молодих майстрів такого роду володіння захисними душу артефактами було нормальним явищем. І Лінлей та Бебе були дуже схожі на таких молодих майстрів.

Ось тільки, чому такі благородні молоді майстри зв'язалися з такою місією супроводу?

« Убий його, братику!», раптом почувся голос Ніссе.

« А?»

Однак...

Промінь чорного світла проминув між його очей. У тоючого чоловіка просто не було шансу зреагувати, а темно-черне світло вже увійшов в його тіло ...

І чоловік відразу впав.

Саломон, що валяється на піску, зимно подивився на труп.

« Найстарший брат, Ніссе відразу підбігла і кинулася в обійми Саломона почала плакати. - Старший брат, тільки що, я, ледь не була убита ним. Я..."

Після того як Лінл і Бебе пережили цей жах майже передсмертного досвіду, вона вже не могла стримати сліз.

Саломон потішав її.

« Коли б не було Лінлей, я була б вже мертва. Ніссе підняла голову, щоб подивитися на свого брата. - Нещодавно..."

Ніссе відразу ж пояснила все детально.

Почувши пояснення своєї сестри, Саломон відразу повернувся подивитися на Лінлі. Побачивши його форму Дракона, він трохи здивувався. Однак він був набагато досвідченішим за свою молодшу сестру і відразу ж сказав: « Лінлей, дякую. Ти врятував життя моєї молодшої сестри. Я Саломон Бойд, ніколи не забуду про це!»

Саломон Бойд. Для Лінлей це прізвище не відігравало ніякої важливої ролі.

Клан названий як « Бойд Medlock » був тим, про який Лінлей ніколи не чув.

- Нісе здивовано подивилася на свого старшого брата Саломона.

Її старший брат не був тим, хто легко відкривав свою справжню особистість. Але зараз він зробив це?

« Роді Бебе, навіть якщо б мені довелося ризикувати своїм життям, я врятував би Ніссе» - сказав Лінлей.

Договоривши, він повернувся до свого божество елемента землі і його тіло відразу покрилося Пульсируючою Броней.

- Бебе і Лінвей переглянулися.

« Давайте йти, - поспішно сказав Лінллей. - Я не знаю, що відбувається у Делі.

Він дуже турбувався про Делію.

Відразу ж, Лінлей, Бебе, Саломон і Ніссе почали перетинати цей замок з піску.

Після поглинання тієї блакитної краплі води, Драконяча форма Лінлей вивела його на абсолютно новий, жахливий рівень сили, тому він прийняв рішення.

« Моє первісне тіло з драконячою формою має надзвичайно високий рівень фізичної захисту, але також у мене є захисний душу артеріолог Владики. Тепер у мене достатньо фізичної охорони і духовної. У майбутньому, якщо я зіткнуся з звичайним Висним Богом, то зможу його вбити. Однак... Мій захисник душу артефакт Владики пошкоджений!".

Лінлей все ще трохи хвилювався.

« Боги, які висихають за допомогою духовної атаки, не в змозі знайти слабі місця. Але в замку Лунного Озера, коли мене поранили Божою душогубкою отрута з цієї стріли була здатна шукати “слабкі місця LaTeX у моєму пошкодженому артефактері Владики... Врешті-решт, моя душа була атакована" - Лінвей розумів.

Лише противники з якими він стикався до цих пір були не дуже сильними.

Якщо його противник буде могутнім Всевишнім Богом, він зможе використати свою духовну атаку, щоб шукати слабих місць і стати духовно захищеним.

« Я все ж таки не можу повністю розкрити цю мапу".

Якщо ситуація не виявиться критичною, Лінлей не буде відкривати секретні можливості своєї зміїної форми. Лише козир, який залишається прихованим до потрібного моменту, буде ефективним. Крім того, його "Пульсаюча Броня" абсолютно не була слабкою.

Лінлей та інші троє йшли пліч - о - пліч, але вони так і не зустрілися з Делією.

« Дивно. Чому піщаний замок перестав змінюватись?

Лінлей це теж помітив.

« Можливо... Людина, яка створила цей піщаний замок, зараз бореться з Демоном і тому не має додаткової енергії, щоб займатися незначними змінами замку." - здогадався Саломон.

Слова Саломона були правильними... У цей момент старий чоловік, одягнений в зелені шати « Ветербол », бився з Лермонтом!

"ВЗР!!"

У той самий момент, коли почався жахливий вибух, « замордований замок » (англ.) було втрачено над собою. Зі шорхами і гулом пісок почав опускатися вниз, а в мить весь замок з піску перетворився на безмежні піщані дюни.

Піщаний замок зник!

Зруйнування піскового замку дало можливість всім побачити небо, на якому було намальовано Червоне Сонце.

У піску було багато трупів. Багато Демони загинули жахливою смертю, тоді як ті, хто залишився живим, стояли посеред пустелі. Усі вони були здивовані, у тому числі й підлеглі Іньїго.

- Іньїго не міг зрозуміти. Як замок, що контролює його учителем, раптово зруйнувався?

Лінлей почав оглядатися. Він відразу побачив Делію з мертвою-ближкою, що неподалік від неї Голем Богогубцем.

« Дилема!», - Лінлей відразу підбіг, зараз він був у полоні радості.

«Лине!», - очі Делі були повні щастя і вона відразу кинулася в сторону Лінлей.

Том 15, розділ 11 — Секрет

Посередині пустелі лежали десятки розбитих, закривавлених трупів. Сили демонів і сили Іньїго припинили бій, тоді як Лінллей та Делія міцно обіймали одне одного.

"Делія!" - тільки тепер Лінлей заспокоївся.

Відтоді як вони опинилися в пастці піскового замку, серце Лінлей охопило страх. Він був приголомшений думкою, що Делія може загинути. Він часто згадував часи, коли вона була молода і вони вчилися в Академії Ернст. А після, їх зустріч і возз'єднання в Імперії О’Брайен.

Минуло кілька десятиліть, і Делія стала невід’ємною частиною життя Лінлі.

Коли він побачив її, його серце заспокоїлося.

Делія відчувала себе рівно так само, як і Лінлей.

« Небеса. Дякую, - будучи в обіймах Лінлей тихо сказала Делія. - Лінлэй, це було надзвичайно небезпечно. Я мало не загинула від рук Вищого Бога, але я не хотіла вмирати... Я дуже хотіла побачити тебе".

Згадуючи ці моменти, Делія почувалася дуже засмученою.

Перед лицем великої небезпеки вона дійсно пішла на все і використала Ґолема Богогубцеві, а також її Глубінні таємниці Закону Ватра.

На щастя, вона також знала техніку “Двоякаса ” і мала досвід у « Простій Ветрі 12. Завдяки цьому вона змогла вижити.

« Я більше не дозволю тобі опинитися в небезпечній ситуації», - Лінлей взяв Делію за руку. Він тримав людину за руку і відчував, що її життя та його душа були надзвичайно багатими й насиченими.

Під час того, як Лінлей і Делія були поглинуті радістю зустрічі...

"Взрів!"

Страшний вибух пролунав в повітрі. Промінчик зеленого світла і промінь чорного світла декілька разів заполонили світ, змушуючи його тремтіти. А після, два промені світла приземлилися на піски пустелі, перетворюючись у старого в зеленому і Лермонта в чорному.

З абсолютно попільним обличчям старий у зеленіному дивився на Лермонта. Його серце переповнилось жахом: „Мощ цього Лермонта ще більше лякає, ніж я думав. Його способи володіння мечем в рамках шляху розрухи досягли такого жахливого рівня."

Старець зеленої країни хотів « зв’язати » Лермонта.

На жаль, сила Лермонта була набагато вищою, ніж він думав.

Це призвело до того, що старий чоловік у зеленому залишився на самоті і потрапив в надзвичайно небезпечну ситуацію. Він навіть не наважився дозволити собі відволікатися, на контроль піскового замку. Таким чином, він добровільно забув про піщаний замк, акцентуючи увагу виключно на жахливому противнику - Лермонті.

Лермонт тримав довгий меч у руці, спокійно дивлячись на старого в зеленому. На його губах грав слабкий натяк на посмішку: « Твоя сила не така вже й погана. Ти гідний щоб я застосував мою найсильнішу атаку меча».

Старець у зеленій мантії миттєво змінився в обличчя.

« Що? Найсильніша атака?», серце старого похололо. Да... Він залишився живим, але мусив використовувати всі свої сили, щоб не загинути.

Усі волиці, які стежили за ними, були вражені тим, як він промовив слова Лермонта.

« Деллі, давай трохи відійдемо, - Лінлей повів Делію за руку в Саломон і Бебе. - Я з нетерпінням чекаю на цю атаку!"

Ще до того, як вони потрапили в цю засідку, Лермонт вже встиг обішомити Лінлей і продемонстрував свою атаку мечем. Шанс побачити щось ще - дуже цінний...

« Двоє моїх старих чоловіків грабували мене! — сказав Іньїґо. Він подивився в сторону Саломона. - Я все зробив правильно, але зараз я просто не маю можливості щось виправити. Здається, що вчитель не зможе протриматися довше. Було б краще, якби я пішов!"

Іньїґо відразу злився на пісок. Тепер уся увага присутніх була прикута до двох могутніх воїнів і нікому не було діла до Іньїго.

До того ж...

На щастя, один чоловік з Демони знав Іньїго — це старець білих рогів. Але він просто не помітив вдалечині Іньїго.

"ВЗР!"

Тіло Лермонта вибухоподібно рушило вперед паралельно до жахливої атаки мечем. Його тіло фактично випустило величезний ілюзорний меч, який випромінював ауру шляху розорення. Здавалося, що Лермонт став ядром цього величезного ілюзорного меча. Свірепний, гострий енергетичний меч закручувався навколо нього.

Сила “міри меча 14, швидко зросла!

"Хруст..."

“ Намір меча!" Змусило простір тремтіти.

Обличчя присутніх миттєво змінилися. Царство проклятих було однією з Вищих Плоскостей і його стабільність була набагато вищою, ніж у матеріальних плотків. Енергія меча ще не була випущена, але він уже мав таку силу. На якому рівні була найпотужніша атака Лермонту?

« Безумний. Він дійсно божевільний, - серце старого в зеленому похолоділо.

Він відчував страх, коли зайнявся мощом Лермонта.

« Хмпф. Раз ти так сильний... Закони Ветра - це найкращі закони, що дозволяють зробити втечу!». Коли він зустрівся з Лермонтом, старий у зелених одязі відчував до нього благоговіння і страх. Раптом, він перетворився на сотні подвійників, що розлітаються в кожному напрямку.

Одна з дев'яти Глубінних Тайн Ветра - Двойник!

- Делія була шокована. Лінлей також зігнорував подих подиву.

Коли Делія використала техніку “Двойник>, вона була здатна створити лише дев’ять подвійних. Але цей старий чоловік створив сотні. Одна і та ж Глунта Тайна, якщо використовуватимуть людей з різним рівнем розуміння й сили, буде давати різні результати.

« Техніка Двойника є справді чудовою технологією для втечі. Сотні двійників і їх не розрізняють, звертаючи увагу на їхні аури. Лермонту буде важко зловити справжнього» - подумав про себе Лінлей. Тим не менш, він продовжував спостерігати за Лермонтом, очікуючи, яка буде його реакція.

« Ти борешся, щоб втекти? Яке розчарування, - почувся голос Лермонта.

У той же час...

"Грохот..."

У радіусі тисячі метрів навколо Лермонта з'явилися незліченні сплески енергії меча. Сотні чоловіків, що бігали на подвійному стовпі, були спрямовані в порох лише одним мечем. У мить оця сотні подвійників були знищені, залишивши тільки одного старика, одягненого в зелене.

"Як це можливо?" - обличчя старого різко змінилося.

Лермонт швидко полетів в його напрямку, нанося удар. Скрізь, де пролітало його тіло, з'являлися брижі в просторі. Швидкість Лермонта була не нижчою, ніж швидкість старого в зеленому.

« Я не зможу втекти!», - старець в зеленому відразу зміг оцінити швидкість свого противника.

Старець відступав назад і в його руках з'явився нітечний меч: « Я не можу втекти, тоді я піду на все! »

Очі старого наповнилися лютим убивством. Навколо його тіла почала закручуватися зелена енергія, твердість і утворюючи драконоподібні істоти.

"Робоаар!"

Прорубав масивний зелений дракон.

Спостерігаючи за боєм, Лінлей не переставав дивуватися: « Закони Ветра і Глубінні Тайни музиканти».

Лінлей міг відразу визначити, наскільки сильною була ця атака: « Цей величезний зелений дракон не тільки здатний захистити його тіло, він також може створювати музичні атаки, щоб впливати на ворога.

Це був гарний спосіб протидіяти цьому.

"Ха-ха... Зоряний вибух!», - раніше спокійний, безстрашний Лермонт, тепер розкрив свою дику сторону. Безумно сміючись, що знаходиться в його рука меч раптово вистрілив.

Довгий меч проколов повітря!

Тоді як довгий меч пронизав грані реальності, у повітрі з’являється щось подібне до « чорної діри ». Там, де пройшов довгий меч, простір було розірвано і все навколо нього перетворилося на небуття.

Коли Лермонт зіткнувся з найбільшою атакою, він повільно і плавно помахнув срібним нітевидним мечем.

"Грохот..."

Срібний меч був ще довший і ще більше, ніж меча Фіолетовий Крові. Він накинувся як батіг. Тріщина! Під тиском срібного меча саме простір почав ділитись на частини, створюючи надзвичайно вузький простору розрив. У цей час зазвучала дивна музика.

Лінлей та інші були вражені цими двома атаками меча. Одним з них був страшний меч, який містив у собі шлях розрухи, тоді як інший використав гостроту Закону Ветра.

"ВЗР!"

Срібний меч, рухаючись дивним чином, вдарив по краю меча Лермонта.

"ВЗР!"

Срібний меч раптом вибухнув, перетворюючись на безліч срібних уламків, які розлетілися всюди.

"Свієш!"

Кончик меча майже миттєво проколов лоб старого в зеленій. Все було так швидко, що старий чоловік навіть не встиг повернутися. Його очі наповнилися шоком, а з його лоба повільно стікала свіжа кров.

"Взрів!"

Труп старця в зеленій мантії обм’якшився.

« Це м’який меч... Такі хаотичні рухи...", - серце Лінлей раптово наповнилось хвилюванням. Все виглядало так, ніби йому щось прийшло в голову і він тут же спокійно закрив очі.

У пустелі. Всі інші все ще спостерігали за цими двома. Але Лінлей був занурений у свою медитацію і постилення нової ідеї.

Справді... Сила старця в зеленому була трохи нижче, ніж у Лермонта. Але якщо взяти до уваги його знання в законах Елемента Вента, він вже злив багато Глубінних Тайн.

Цей простий рух включав у себе декілька Ґлубінних Тайн.

Останнім часом Лінлей застряг у вузькому місці в Глубінних Правдах швидкості. Він роздумував про те, як прорватися через це вузьку місцевість і повністю спланувати Глубінні Тайни “Бистроти сотень ” та“ М’ЯНСТИ ».

Після битви не на життя, а на смерть в пісковому замку і після контрасту з почуттям тривоги та спокою... І тепер, після найбільшої атаки старого в зеленому, Лінлей почав створювати тріщини у “узку для своїх Глубіних істин скорості...

Труп старця в зеленому лежав на землі.

Лермонт зітхнув. Це зітхання було натяком на розчарування.

Він подивився на труп.

« Ти використовуєш гнучкий меч, але порівняно з демоном Фиолетовим Крові... Твоя сила занадто низка. Здається, ти витратив весь свій час на вивчення технік ефективних в обороні і засідань. Ти виділив занадто мало часу на техніці атак... надто слабкий», - тихо сказав Лермонт.

Раптом з трупа старця вилетів чоловік. Це був Боговий клон старця в зеленому. Тільки цей божественний клон був просто Богом.

« Лармонт, ти правий, - серйозно сказав старий чоловік у зеленому. - Тільки в майбутньому я більше ніколи не зможу тренуватися у Законах Ветра".

Старець у зеленому не намагався втекти. Його божественний клон був тільки на рівні Бога. Як він міг втекти?

« Місстер Лермонт, будь ласка, убийте його, - підійшов рогастий старець з білими рогами та одягом. Його очі були сповнені ненависті. - Він уже вбив мого брата. Я сподіваюся, що Ви вб'єте його або дозвольте мені особисто розібратися з ним."

Серце старого рога охопило ненависть.

Він і його старший брат, старий чоловік з чорними рогами були разом протягом багатьох років. Хоча вони знали, що повернення на континент Нефритового Плоту було небезпечним, коли помер його старший брат, серце старого чоловіка з білими рогами не могло заспокоїтися.

« Тобі не потрібно вступати у бій", - сказав Лермонт.

У розумінні Лермонта, хоча старий чоловік у зеленому був тільки Божественним клоном рівня Бога, колись він був надзвичайно сильним вишуканим воїном. Фахівці не потерплять приниження.

Старець зелень подивився на нього, а потім сказав: « Лієрмонт, я визнаю свою поразку. Якщо ти готовий дозволити мені вижити, я розповім тобі секрет!".

"Що ти робиш?" - рогастий старий в білому прийшов у сказ.

Старець у зеленому холодно засміявся: « Ти боїшся.

"В'юх~!"

Рогатий старий чоловік з білими рогами відразу полетів вперед, його очі були сповнені вбивчого наміру. Раптом меч вдарив старого рога і нокаутував його.

"Містер Лермонт, Ви!" - крикнув роготий старий чоловік в білому.

Лермонт спокійно усміхнувся: « Мені трохи цікаво, що це за секрет».

Промовляючи це, Лермонт подивився на старого в зелених одязі.

Старенький чоловік у білому не міг забрати злості.

Старець у зеленому кивнув і сказав: « Гаразд, я скажу. Насправді роботодавець, якого ви супроводжуєте в цій місії є старим слугою Клана Бойд префектури Холодного спокою з континенту Нефритового Плоту ...."

« Ти... старий у білому був зовсім розчарований. - Лермонт, ты... Як ти смієш!»

Лермонт зимно подивився на нього: « Заткнися».

На обличчі старого зеленої була усмішка. Він продовжив: « Після того як було знищено клан Бойд, ці два старші чоловіки прихопили величезне багатство, що назбирав за незліченну кількість років і відвернулись у втечу. Лермонт, я думаю, що ти теж можеш собі уявити... Наскільки дивовижно те багатство, яке потужний клан назбирав за всі роки свого існування."

Обличчя старого рога в білому з білими рогами стало попільничим.

Нісе, яка зараз була поряд з Бебе, змінилася в обличчя, вона була надзвичайно розлючена. Але Саломон тільки холодно дивився вперед.

Том 15, розділ 12 — Прорив у Вітрі

"Клана Бойд?" - Бебе подумав про себе і мимовільно глянув у бік сусіднього Саломона.

Хоча Бебе був досить енергійною особою, він також був дуже розумним і проникливим. Коли Лінлей врятував Ніссе, Саломон, завдяки йому, з якоїсь причини розкрив своє справжнє повне ім'я - Шеломон Бойд!

У той час Бебе не звернув на це уваги.

Але тепер, коли він почув його знову, в Бебе почала збуджуватися цікавість.

« Нісе провела стільки часу зі мною, але вона ніколи не говорила про своє справжнє ім’я! - Оскільки це так, ім'я має бути дуже важливе. І нещодавно Саломон сказав моєму босу, що його прізвище Бойд ...."

« Чи може він бути Бойдом клану “Бойд" про який говорить той старий, одягнений в зелене? ” »

Бебе думав про себе і водночас дивився на Лінлі. Коли Саломон назвав своє прізвище, прийшло лише чотири особи: він, Лінлей, Бебе і Ніссе.

« Босс... Він справді закрив очі і почав медитувати? - Бебе мимовільно відчув себе стиснутим між бажанням засміятися та розплакатися. Потім він повернувся, щоб подивитися в сторону іншого Лермонта, старого чоловіка з зеленим і старцем з білими рогами. - Схоже, ситуація змінилася. Чи Лермонт жадібний?»

І справді, зараз ситуація старого чоловіка з білими рогами перейшла від поганого до гіршого.

Він не очікував, що цей злий старий в зеленій насправді вирішить все добровільно розповісти. Старець у білому розумів, що його сила значно слабшає від сили Лермонта. Якщо він вирішить напасати, то ...

« Навіть якщо нам допоможе молодий майстер, ми не зможемо впоратися з Лермонтом, — дійшов до висновку старий чоловік із білими рогами. - Крім того, тут є не тільки Лермонт, про таємницю дізнаються ще й брати Едвардси".

Брати Едвардси також супроводжують їх на місії і досі не показали якихось вражаючих здібностей.

Однак жоден з них не помер. Це було свідченням їхньої сили.

« Незалежно ні від чого, навіть якщо мені доведеться померти, я не можу розкрити особистість молодого майстра», - зважився старий чоловік з білими рогами.

— О, ти сказав клан Бойд? - Лермонт підняв брови. - Клан Бойд Префектури Холодного спокою на континенті Нефритово Плоту дійсно є стародавнім кланом. Хоча я живу тут, на континенті Багряня, я чув про славу клана Бойд".

Старець зілля сказав: « Звичайно. Лермонт, думаю ти можеш собі уявити наскільки багатий клан Бойд".

Брати Едвардси переглянулися і таємно спілкувалися через своє божественне почуття.

« Здається, що все пішло наперекосяк і Бебе подивився на своїх братів Едвардсів та Лермонта перед тим, як подивитися на найгіршого актора цієї вистави — старого чоловіка з білими рогами. - Цей старий, як мертвий. Тут знаходиться занадто багато людей, які напевно падки на скарби".

Старець з білими рогами сказав: « Мистер Лермонт, я Ваш роботодавець, Ви...».

- Лермонт спокійно подивився на нього.

Старець зеленої не втримався від ухмилки і продовжив: « Лієрмонт, тепер я піду".

Говорячи це старий чоловік в зеленій збирався йти.

"Свiєш!"

Енергія чорного меча проколола череп старого в зеленій мантії... Його очі переповнив шок і невірство, а потім він обм’якши впав на пісок. Останній клон рівня Бога в зеленому помер ось так просто!

« Це...?», - старець з білими рогами, Едвардси та інші були шоковані.

Лермонт спокійно подивився на старого чоловіка в зеленому: « Я тільки сказав тобі розповісти мені таємницю. Я ніколи не погоджувався натомість тебе відпускати. Ти вбив одного з моїх роботодавців, як я міг залишити тебе живим? "

Договоривши Лермонт повернувся, щоб подивитися на старого з білими рогами... обличчя якого зараз було мертвим-бледним.

« Добре. Якщо ви хочете мене вбити, то вбийте, - ливеріг потужність Лермонта, старий чоловік з білими рогами навіть не намагався чинити опору, але він все ж холодно вимовив. - Тому що Ви всі вже вбили містера Ветра, то я задоволений, - і потім він про себе подумав. - Молодий майстер, з цього моменту Ви повинні покладатися тільки на себе."

« Якщо я вб'ю тебе, то хто мені заплатить за місію супроводу? » — запитав Лермонт.

Старець з білими рогами був приголомшений.

Лермонт почав іти далі і спокійно сказав: « Поспішайте та підготуйте металеву форму життя. Ми рухаємося".

"Він не збирається мене вбивати?", - старий чоловік з білими рогами не міг в це повірити.

Десять з чимось вижили Демони були вражені, коли втупилися на Лермонта. Слід розуміти, що тим, хто піклується про гроші, зазвичай важко не впасти на величезний і масивний стан стародавнього клана. Крім того, вбити старого в білій мантії дуже легко.

- Три брати Едвардси переглянулися.

Реакція Лермонта призвела до того, що брати Едвардси не зможуть реалізувати свій план.

"Старший брат, давай почекаємо".

Лермонт міг угамувати свою жадібність, але троє братів Едвардсів не змогли. Це було неймовірно великий стан стародавнього клана. Слава клана Бойд була настільки великою, що поширювалася громоподібний ехо.

« Перед відправлення трохи почекайте! — почувся голос Саломона. - Мій друг досі тренується".

Лермонт, три брата Едвардса, старий чоловік з білими рогами і решта щасливців Демонів, які вижили, повернулися до нього. Поряд з ним стояв Лінлей, він перебував посеред пісків, а його тіло оточив слабкий вихор вітру... він і справді тренувався. Побачене видовище справило на всіх велике враження.

"Він так просто почав тренуватися?", - вижили демони перебували в шоку. Почати тренуватися відразу після битви не на життя, а на смерть... Він божевільний?

« Чекати одного? Розбудіть його." - насупившись вимовив другий з трьох братів Едвардсів. Йому, П'ятизірковому Демону чекати на Бога? Він не виявляв терпіння.

Почувши це, Бебе нахмурився.

« Зачаровані, інтригуючіше, - Леармонт подивився на Лінлей і його обличчя з’явилася легка усмішка. - Ми в будь-якому випадку не поспішаємо. Давайте трохи почекаємо".

Оскільки Лермонт прийняв рішення, брати Едвардси не наважувалися сперечатися.

Вони відразу зробили невеличкий привал посеред пустелі. Після цієї великої битви, з Висих Богів вижили тільки Лермонт, три брата Едвардси і Саломон, тоді як тих, хто вижив Бога, було тринадцять, у тому числі група Лінлей.

Час минув.

У мить ока, минуло три дні. Демони були дуже терпеливими і не дбали якимись трьома днями.

« Як довго бос тренуватиметься? — каже Лінлей. — Коли він і далі медитує, то почувається нервовим. - Демони терплять, але якщо мине надто багато часу, вони напевно втратять своє терпіння. Проте, якщо в такий важливий момент перервати тренування боса, це може мати на нього великий негативний ефект."

Бебе розумів, що це спонтанне рішення Лінлей почати медитативну вправу означало, ніби він набув несподіваного розуміння.

Такі нагоди були дуже цінними. Якщо перервати його, увійти до такого стану буде ще раз дуже важко.

"Гул..."

Це виняткове створіння, яке зійшло з неба із природних законів природи.

« Він зробив прорив!», - кожна людина, у тому числі Лермонт, відразу відкрили свої очі і подивилися в сторону Лінлей. Всі вони розуміли... що поблажливість природних Закону є ознакою того, що хтось через свою власну силу стає Богомством.

Лінлей ширяв в повітрі, у той час як Божественний клон вітру, одягнений в світло зелені одягу, вийшов з його тіла.

"Гул..."

Божественна іскра, від якої виходило зелене світло, вийшла з голови Лінлей та почала парувати поруч. Велика кількість елементів вітру, під контролем природних законів, почала скаплюватися безпосередньо в божественній іскриці, тобто повільно трансформуючи її.

Через кілька хвилин...

Іскра Полубаль перетворилася на іскру Божого вітру.

У міру того як боротьба між природними законами зародилась, Лінлейлій відкрив очі.

"Мм..." - тільки тепер, зробивши прорив, Лінлей помітив, що навколо нього була велика група людей.

«Лінлей, вітаю. Тепер у тебе ще з'явився божественний клон рівня Бога», сміючись вимовив Саломон.

Лермонт злегка кивнув. Він дивився на Лінлію оцінюючім поглядом: « Це гарно зроблено. Ти зміг отримати розуміння навіть під час битви не на життя, а смерть".

Лермонт дуже цінував людей, які робили прориви після запеклих і смертельних боїв.

І він сам любив кидати виклики та вести битви. А як щодо грошей? Лермонт завжди вважав, що в нього їх достатньо. Так звані багатства клана Бойд були для нього порожнім звуком. Мета Лермонта...

Стати Сімзірковим Демоном і потім кинути виклик Асуре!

Один із 108 Асур Царства проклятий!

Троє братів Едвардсів дивилися на Лінлів, але вони лише посміялися. Простіший Бог. Навіщо тут пишатися? Вони зовсім не сприймали Лінлей у серйез, тому відразу подивилися на старого з білими рогами: « Цей хлопець зробив прорив. Давайте рухатися".

« Добре. Вирушаємо», - відразу ж сказав старий чоловік з білими рогами.

- Тільки тепер Лінлей прийшов до висновку, що всі ці демони були змушені чекати тут тільки його, в той час як він сам медитував.

- запитав Лінлей через їхній духовний зв'язок.

« Тери дня. Босе, ти справді дивовижний. Тепер і твій слон вітру досяг рівня Бога, - Бебе був безмежно радий за Лінлей.

Лінлей таємно зітхнув з полегшенням: « Непогано. Всього три дні."

Якби він тренувався протягом шести місяців, а решта довелося б чекати, Лінлей би почувався вкрай незручно.

....

Царство проклятих. Порожні гірські кряжі в континенті Багряніка.

Іньїго стояв під водоспадом, а два Висих Бога позаду нього.

« Я не сподівався, що Клана Бойд має наступника. - Хоча цьому хлопцю дозволили увійти в головний маєток клана Бойд тільки один раз, перед відправкою з... На щастя, я його згадав".

Самиця Саломона навіть всередині клана Бойд була головним секретом.

Оскільки перед його відправкою він побував у маєтку лише раз, про нього, Саломоне, мало хто знав. Мало хто знав, що він мав хоч якийсь зв'язок з клоном Бойд.

Але завдяки щасливому випадку Іньїґо випадково дізнався про це.

І цього разу, коли він побачив Саломона, то відразу згадав!

« Не дивно, що ці два діди втекли на континент Багряня і потім спробували повернутися, — подумав Іньїґо. - Тим не менш, оскільки тепер я знаю, то ...».

- Двоє підлеглих, що стояли позаду Іньїго і дивились на нього.

Іньїґо беземоційно сказав: « Йдемо».

Договоривши, Іньїго на високій швидкості полетів у північному напрямку, тоді як двоє Божих висихів відразу пішли за ним.

....

Металічна форма життя постійно стискалася, аж поки не знизилась знову. Адже тепер у ній було дуже мало людей.

У металі. У кімнаті Лінлей і Делії.

« Бы разовий » і "Медленний" аспект Глубінних Істин скорості повністю слитні. Тільки атаки, які одночасно і "жорстки" та “м'якші ” ·О є найслабкішими й потужними ударами меча!» - тепер Лінвей зрозумів чому Законам Вейтра найбільше підходять гнучкі мечі. Гіркі, пластичні мечі дають змогу повністю виявити силу Глубінних Тайн Законів Ветра.

Побачив старого в зеленому і намір меча Лермонта...

У Лінлі з’явилися нові ідеї щодо способу його використання.

« Необманливість та лютість! З цього витікають найсильніші атаки Глубінних Істин швидкості», - Лінлей продовжував візуалізувати їх у своїй голові. Він продовжував наполегливо працювати і намагався довести атаки Глубінних Істин швидкості на абсолютно новий, вищий рівень могутності та застосування.

Ці атаки в першу чергу спиралися на Глубінні Істини скорості...

І природно, вони були матеріальними та фізичними атаками.

« Я хочу, щоб мене оточували фізичною атакою з моєю драконячою формою... - Моє тіло в Драконячій формі незрівнянно міцне, неймовірно сильне і дуже швидке... Воно досягло дуже високого рівня в усіх аспектах. Якщо я зміню силу, якою тепер володію в Драконячій формі і об'єднаю її зі своїми Голубними Правдами скороти, а потім проведу через меч Фіолетової Крові... Сила, безумовно, буде істотною."

Одна й та ж Головина, коли її використовує Всевишній Бог, є набагато могутнішою за використання Бога. Це тому, що таємна таємниця підтримує божественну силу найвищого рівня Бога.

Однак після перетворення в Драконю форму, захист, сила і швидкість Лінлей ставали ще жахливішою, ніж у більшості звичайних Висих Богів. Він мав тіло, яке також було твердим, як божественний артефакт!

У той же час Лінлей почав отримувати чіткіше і зрозуміліше уявлення про силу його наймогутнішої атаки.

Минув короткий час, і минуло ще три місяці.

« На жаль, я не можу попрактикувати і перевірити всі свої нові наробітки в цій металевій формі життя», - подумав про себе Лінлей. Тепер атака його меча могла легко нарізати цю металеву форму життя на шматочки.

Якщо він дійсно почне тут тренувати на практиці свої атаки ... Найімовірніше, що старий чоловік з білими рогами та інші демони розлютиться.

« Ланлэй» — раптом почувся голос.

« Аа? О, Саломон, це ти» - Лінлей побачив, що за дверима стояв Саломон.

Побачивши Саломона, Лінлей подумав про те, що йому раніше сказав Бебе... відносно тих розбірок, коли він тренувався. Він не чув, як старий чоловік у зеленому обговорював клан Бойд, але після повернення до металевої істоти Бебе, звичайно, йому все в подробицях розповів.

« Саломон... Він, мабуть, майстер цього клана.

Саломон засміявся, кажучи: «Лінолей, я хотів би поговорити з тобою.

Том 15, розділ 13 — Повторний Найм

Чому Саломон так раптово прийшов до нього?

« Саломон, моя дружина Делія зараз тренується всередині. Як щодо того, щоб поговорити зовні?

Обличчя Саломона було дуже привітним.

« Добре», - домовивсяши, він вийшов з кімнати разом із Лінлей.

Лінлей подумки припустив: « Фамилія Саломона - Бойд. Бебе мені також сказав, що коли ті люди намагалися вбити старого з чорними рогами і старика з білими рогівами, все було через те що вони обидва були слугами клану Бойд і зберігали стан клава у себе! Можливо скарби більше зберігаються у Саломона."

« Якщо Саломон справді належить до клану Бойд, то мусить тримати секрет. Чому він розкрився мені?»

Лінлей не розумів.

Ці двоє зайшли в іншу кімнату. Саломон миттєво випустив свою божественну область, щоб заблокувати вихід назовні.

« Будь ласка, сідай» — тактовно сказав Саломон і сів сам.

Лінлэй запитав: « Салон, навіщо ти мене шукав?»

Поки він говорив, він дивився на Саломона.

Обличчя Саломона було дуже кислим. Він випустив низький подих.

"Лінлей, я думаю, що ти вже частково знаєш чому." - зітхнувши сказав Саломон.

Лінлей не заперечував. Він кивнув: «Верно. До своєї смерті старий чоловік в зеленій мантії сказав щось про клан Бойд? Чи може бути так, що в дійсності це твій клан Бойд ...."

Саломон кивнув: « Чудово. Я звичайно ж член клана Бойд. Спадкоємець клана Бойд".

Серце Лін Лей завмерло.

Звичайно!

І Саломон не був звичайним членом клану. Він був спадкоємцем і наступником.

« Клан Бойд - дійсно великий клан, — повільно сказав Саломон. - У Префектурі Холодного спокою це один з десяти великих кланів, але звичайно ж велика клану не існує вічно і не розпадається. Через таємне махінації наших суперників мій клан Бойд зрештою втратив свій колишній вплив і був знищений."

« Мій батько... був лідером клану Бойд!», м'яко сказав Саломон.

Лінлей злегка кивнув.

« Насправді я був зачатий випадково, коли мій батько побував у турі по Царству проклятих і зустрів мою матір. Я був незаконною дитиною, - фиркнув Саломон. - У Клані Бойд було б дуже важко комусь з моїм статусом стати спадкоємцям".

Тепер Лінлей зрозумів. Він сказав собі: « Я не сподівався, що такі речі також відбуваються у Царстві проклятих. Виглядає так, ніби життя Саломона в клані Бойд не було дуже комфортним".

Хоча Лінллей ніколи не відчував нічого такого, він чув про це.

Стан бастарда був набагато нижчим за статус особи, яка перебувала в прямій спадковій лінії.

« Того року Ніссе і я приїхали відвідати континент Нефритового Плоту. Але в ту подорож... - обличчя Саломона стало непривабливим. - Нас просто викинули!"

Лінлей був шокований.

Выкинули?

« Я був у місті Бойд лише один день перед тим, як мене змусили піти з дому. - Я повернувся на континент Багряника. Тільки потім я дізнався, що це мій батько, лідер клана, наполягав на тому, щоб ми з моєю сестрою були виключені. Батько давно знав, що клан був у жахливій небезпеці."

« У той час, коли я повернувся на континент Багряника, саме мій батько відправив мене до мого вчителя, щоб я брав у нього уроки», - зітхнувши сказав Саломон.

Лінлей просто стояв і слухав.

« Звичайно... важко говорив Саломон. - З кланом Бойд було покінчено. Частина бізнесу в десяти великих містах Префектури Холодного спокою була поглинута або захоплена. Однак величезне багатство, яке назбиралося за незначну кількість часу кланом Бойд, було заховане. Ці два вірні старі слуги нашого клана взяли його і попрямували на континент Багряника, щоб віддати мені."

Лінлей безпорадно сказав: « Салон, чому ти розповідаєш це мені? »

Хоча розголошення такої секретної інформації було формою довіри, це також був тиск для Лінлей

Саломон подивився на Лінлей і спокійно сказав: « Я довіряю тобі. У той же час я не хочу, щоб у Бебе і моєї сестри були якісь непорозуміння, так що краще пояснити все детально."

Лінлей нічого не міг зробити, але уважно подивився на Бойд. Потім він легко кивнув.

Щось у цьому роді, звичайно, було б причиною зростання підозр Бебе. Якби це не було роз'яснено, то між Бебе і Ніссе завжди залишалися б недоручки.

"С Саломоном варто подружитися", - подумав Лінлей. Ця удача... Він, звичайно ж, мав більше грошей на те, що було б ліпше. Але він ніколи не ограбував або вбив свого друга через гроші.

Саломон продовжував говорити.

« Минає багато часу. Коли я відчув, що моя сила виросла до певного рівня, я, сестра і двоє слуг попрямували назад на континент Нефритового Плоту. Я не очікував... що після стількох років там ще будуть люди, які чекають нас." - Саломон зітхнув

Лінлей спокійно засміявся: « Салонік, багатство цілого клана стане причиною жадібності. Що з того, якщо їм доведеться почекати десять мільйонів років?"

Для воїна, який живе сотні мільйонів років, чекати тисячу років було нічим.

"Достато правдоподобно".

Саломон продовжив: « Лінлей, сьогодні я сказав тобі все це тому, що по-перше я не хочу жодних непорозумінь між нами. Все-таки моя молодша сестра збирається бути разом з твоїм молодшим братом."

Саломон справді вважав Бебе молодшим братом Ліней.

Стосунки між ними справді були братами.

« По-друге, Лінлей, я сподіваюся, що в майбутньому ти допоможеш приглянути за моєю молодшою сестрою, - гірко сказав Саломон. Навіть коли я повернуся на континент Нефритового Плоту, я буду поглинутий проблемами. Моя молодша сестра, якщо вона піде з тобою ... Мабуть, так буде краще. У мене тільки одна молодша сестра... Я не хочу, щоб вона була в небезпеці!"

« Все добре. Не турбуйся про це, - Лінлей взагалі не був проти. - Поки я, Лінлей, живий, я обов'язково захищу твою сестру."

У Царстві проклятих Лінлей піклувався тільки про Бебе і свою дружину Делі. Навіть якщо це було тільки заради Бебе, Ліндей захистить Ніссе.

« Це обнадіює, - кивнув Саломон і засміявся. - Лінле, в такому випадку я більше не буду затримувати тебе. Ти можеш йти".

Лінлей залишив Ремству Саломона.

Після того як Лінлей пішов, обличчя Саломона, який посміхнувся на гримасу, запалилося: « Я сказав йому стільки всього, але він і далі приховує свої секрети від мене. Хмпф, він думає, що я не знаю? Внутрішній член клану Чотири божественних Звірей ...."

Саломон дуже добре знав яка була історія клану Чотири божественних Звірей.

« Одного разу Клан Чотири божественних Звірей струшив чотири найбільші площини своєї знаменитості. Незважаючи на те, що слава зникла, вони все ще мають неймовірну славу у Царстві проклятих, пробурмотів Саломон. - Після трансформації, його дракони лусочки лазурно-золоте, і його аура дуже лякає. Він безумовно внутрішній член клану."

У замку пісок, форма Дракона Лінлей проковтнула ту блакитні краплю води і потім атакував Всевишнього Бога. Саломон з'явився в той момент і бачив трансформовану форму Лінвей

Саломон, як спадкоємець клана Бойд, таємно тренувався експертами заворожування на прохання свого батька. Звичайно, він знав багато таємниць Царства проклятих. Саломон перед тим представився Лінлієм саме тому, що він мав наміри подружитися з ним.

Клан Бойд? Зараз можна забути про це. Навіть коли вони були в розквіті сил, то могли вважатися тільки великим кланом у Царстві проклятих. Якщо порівняти з кланом Чотири божественних Звіри, вони були на кілька сходинок нижче.

Хто з неймовірних військових в Царстві проклятих не чув про велику славу Клану Чотири божественні Звіри? І це було з кланом Чотири божественних Звірі під час занепаду.

Коли клан Чотири божественних Звірей був у розквіті сил, його вплив поширювався на чотири Вищі площині.

Саломон вважав, що Лінлей щось приховує від нього. Як він міг знати, що Лінлей сам знав тільки найменшість про клан Чотири божественних Звірів?

Металічна форма життя рухалася вперед. Минув короткий час, і минуло ще три місяці.

« Дуже нудно, зітхнув про себе Лінлей. Що стосується атаки меча, то я вже маю трохи впевненості в собі. Тільки без практичного досвіду я не можу бути повністю впевненим. Але всередині цієї металевої форми немає ніякої можливості перевірити це."

Що зараз хотів Лінлей - так це знайти вільний простір і перевірити все це.

Він хотів випробувати силу його атаки Глубінних Істин скорості.

« Будь ласка, пройдіть у головний зал» - раптово почувся голос.

« Гладкий зал? — запитав він. - Судячи з голосу, це був старий чоловік з білими рогами."

Делія, яка злилася із божественною іскраю, була шокована: « Лінлей, старий чоловік з білими рогами хоче, щоб усі йшли в головний зал?».

Лінлей взяв її за руку і вигукнув: « Чому я не можу знати, що відбувається? Ходімо подивимося.

Поки він говорив, пара покинула свою кімнату.

Усередині головного залу металевої форми життя група Демони стояла разом, всі вони дивилися в сторону старого з білими рогами.

Старець з білими рогами прямо сказав: « Все, ми скоро дістанемося міста Ілань. Ми зупинимося зовні міста. Кожен може відпочити всередині металевої форми життя. Після двох “кризисів ” загинуло багато Демони і два наших кухарі. Цього разу я піду до міста, щоб запросити нових кухарів і також найняти більше Демони з замку".

Демони в головному залі не були проти.

Поїздка була дуже небезпечною, але як могла бути безпечною місія? Якщо б не було небезпеки, навіщо їм потрібно демонів для супроводу?

Демони дійсно хотіли, щоб більше демонів увійшли до складу.

« Я вже втомився від смерті. Було б непогано зайти в місто. Ми зможемо розслабитися." - миттєво сказали деякі демони і почали сміятися.

« Якщо ми зайдемо в Ілань, то зможемо відвідати ресторани міста і добре перекусити. Після того, як ті два кухарі були вбиті у тій розбійничій атаки, минуло багато часу з тих пір коли я їв добру їжу."

Усі обговорювали це між собою.

Старець з білими рогами вигукнув: « У той же час, я хотів би попросити кожного залишатися всередині металічної форми життя і не входити в місто Ілань".

Ці слова відразу викликали незадоволення.

« Чому ні?» — запитав демон.

Старець з білими рогами спокійно сказав: « Я сподіваюсь, кожен зрозуміє. Після битви в піщаному замку, я вважаю, що кожен з вас знає про справу клану Бойд. Я не хочу, щоб ця інформація вийшла назовні. Тож... Навіть якщо ви не всередині металевої форми життя, як мінімум не заходите в місто."

Звичайно, серед демонів були ті, хто хотів винести цю інформацію назовні.

Секрет клана Бойд?

Лінлэй кивнув про себе. Це було правдою. Якщо хтось розповсюдить цю інформацію, швидше за все всі будуть в небезпеці у дорозі.

« Це логічно, — спокійно сказав старший брат Едвардс. - Будь ласка, не хвилюйтеся. Оскільки ми вже прийняли цю місію, ми звичайно будемо поширюватися. Навіть якби це було нам на користь, ми б не стали. Всі ми будемо зовні міста і не зайдемо всередину. Містер Лермонт, що скажете? ".

Лермонт кинув: « Нікому не дозволяється заходити в місто і контактувати з кимось ззовні, поки місія не буде виконана."

Старець з білими рогами був задоволений: « Дякую, дякую вам четвертим ».

З трьома братами Едвардсами та Лермонтом, які казали це, інші демони не могли мати нічого проти.

Моментом пізніше через вікно вони побачили, що наближається місто. Металічна форма життя зупинилася у широкому просторі серед дикої трави приблизно за 10 кілометрів від міста. Старець з білими рогами попрямував до воріт міста, але інші теж покинули металеву форму життя.

Вони відпочивали в зоні навколо металевої форми життя.

« Я сподіваюся, що кожен буде поводитись мудро, — беземоційний сказав гарний чоловік - старший з братів Едвардсів. - Якщо хтось буде контактувати з кимось із поза межами, не звинувачуючи нас за жорстокість».

« Хмпф. Так нудно, - Бебе тихо фиркнув. - Ми біля міста, але не можемо увійти".

Лінлей усміхався: « Це добре. У мене з'явився шанс перевірити мою техніку."

Він пройшов у вільне місце, потім витягнув меч Фіолетової Крові і почав тестувати свою техніку мечем. Він хвилювався, що хтось міг дізнатися меч Фіолетової Крові. Тому він свідомо злегка змінив вигляд дитини.

У цілому було багато фіолетових довгих мечів, а людей, які особисто зустрічали демона Фіолетового Крові, можна рахували на пальцях однієї руки. Після модифікації Лінлей навіть аура меча Фіолетової Крові змінилася. Хто взагалі зможе дізнатися цей меч?

Том 15, розділ 14 — Палий Вулкан

Масивний вулканічний ланцюг простягався на тисячі кілометрів. Усе це було червоним світлом.

"Хруст..."

Центр гірського хребта був оповите білим туманом. Рідкий запах сірий здалеку. По цілій гірській ланці було розкидано багато скелетів людей, зверолюдей та інших. Тут не було жодного натяку на життя. Одна з мертвих парах Царства проклятих...

Вулканічний Хребет Бісс!

Десятки людських фігур летіли по повітрі над Вулканістським хребтом Бісс. Вони виглядали досить нервовими.

« Царство проклятих дійсно хаотично. Тут неможливо знайти спокійне місце, щоб осісти." - проклинав розлючений лідер групи.

« Будь ласка, поквапся і знайдемо місце, де ми зможемо відчути ґрунт під ногами, — лагідно сказав м’який чоловік позаду нього. - Треба знайти місце, де ми зможемо оселитися і нав'язати нашу волю. Тільки тоді ми будемо думати про все інше. У Царстві проклятих дуже багато небезпек."

"Верно" - кивнув лідера.

Але саме в цей момент...

« Бум! Бум! Бум! Бум! Бум!...».

Від поверхні Вулканічного Гребта Бісс відірвалися тисячі каменів, несучи палючий вогонь, який почав підніматися у повітря з жахливою швидкістю. По суті, десятки фігур почали розлітатися в страху. Але тисячі каменів були здатні змінювати траєкторію.

« Хруст! Хруст!»

У мить після того, як було вбито десятки Божественних душ. Їхні Божественні іскри вилетіли, а їхні душі розпорошились. Всі вони впали на землю.

Їхні трупи лежали на землі.

"Хруст..."

Вулканічний хребт був подібний до живої істоти, яка поглинає трупи, Межпростіральні кільця, божественні іскети та Божественні артефакти.

Вулканічний Хребет Бісс знову став мирним, як і раніше. Крім того, на поверхні території хребти з’явилося кілька нових трупів.

Вулканічний хребт Бісс був небезпечною зоною. Але хіба ті люди, які ніколи не читали про це в жодній книзі і не мали жодного досвіду, могли знати, що це небезпечна зона? Наприклад, група Лінлей знала про деякі небезпечні зони тому що придбала кілька книжок.

А також...

Багато небезпечних ділянок Царства недавно були сформовані і не фігурували в жодних книжках.

Небезпечні зони не були рідкістю. Це ж Царство проклятих!

Металічна форма життя летіла на великій швидкості в напрямку Вулканічного Хребта Бісс. Приблизно за 10 кілометрів від Вулканічного хребта Бісс металевий вид життя приземлився на землю. З неї вийшли троє. Це був Іньїґо і двоє його підлеглих.

« Пане майстер, ми тут тимчасово зупинимося? Чому ми не полетіли на хребту?», - запитав один з Висихів Бог.

Іньїго зимно покосився на нього: « Хмпф, біля вулканів? Ти хочеш смерті! Вулканічний Хребт Бісс є однією з смертельних ділянок Царства проклятих! Це не так просто, як ти собі уявляєш! Йди за мною."

Договоривши, Іньїго почав рухатися вперед на високій швидкості в напрямку територій вулканів.

« Наскільки небезпечним є цей вулканічний хребет?», - два Висих Бога позаду нього не могли втекти.

Вони Вищі Боги. Існувало дуже мало областей, які можуть бути для них загрозою.

« Якщо ти не хочеш померти, то відразу ж кинув Іньїго. - У цьому місці я не зможу захистити тебе".

Хоча Іньїґо подорожував по землі, він проплив десятки кілометрів за дуже короткий час. Іньїго привів двох своїх підлеглих в район зовнішніх кордонів Вулканічного Гребта Бісс. Коли він дивився на білий туман, пустий і безжиттєвий пейзаж хребта з сірим запахом, то відкашлювався.

« Ларде Ельквін, я другий молодий майстер Іньїго з клану Бейфілд Префектури Холодного спокою. Я хотів би попросити, щоб лорд Ельквін прийняв мене!» - Іньїго шанобливо вклонився, поки говорив.

Договоривши, Іньїго так і стояв на схилі пагорба й спокійно чекав відповіді.

"Хто-небудь живе в межах цього хребта?", - два Висих Бога, що стоять за Іньїго, здивувалися.

Вони також чули, що Вулканічний Гребет Бісс був небезпечним районом, але ніколи не чула про те, щоб його населяли люди.

« Клан Бейфілд? — почувся глибокий голос з кінця вулкана, і в результаті весь регіон хребти здригнувся. - Входи.

Потім з тріщин на поверхні вулкана раптово утворився тунель.

Іньїго зробив глибокий вдих, а потім попрямував в коридор. Два Богоослужителі були вражені.

« Поспішіть», - рявкнув Іньїго.

« Так, молодий майстер», - двоє відразу пішли за Іньїго.

Згідно з правилами Царства Прокляті, після того як хтось ставав Сімзірковим Демоном, він мав право ставити під сумнів Асур. Тільки перемігши Асуру, він міг би зайняти його місце. Колишній Асура або помре в бою, або виживе і відмовиться від своєї позиції... У зв’язку з цим, багато боїв Царства стали засудженими.

Затворники можуть бути колишніми Асурамі або Сімозіркові демони, а навіть дуже потужними воїнами, які не були зацікавлені в боротьбі за позицію Ассури.

Без сумніву, всі вони мали жахливу силу.

Прості люди Царства не мали жодного уявлення про їхнє існування, але деякі стародавні клани знали про деяких залюдників, яких ніколи в жодному разі не можна було образити.

Двоє підлеглих Іньїго відразу зрозуміли: « Найскоріше за все, в межах цього вулканічного хребту живе сильний гвинт".

У темному коридорі три безупинно рухалися у глибину землі.

Раптом...

"Хруст..."

Кам’яна стіна коридору раптом розкололася на численні камінці, які раптово полетіли вперед!

"Агагх!"

Два Богодавці були пронизані безліччю літаючих каменів, а навіть їхні Божественні іскри були забиті. Їхні душі були негайно розпорошені!

Але обличчя Іньїґо не змінилося. Він подумав собі: « Я не сподівався, що після стількох років улюбленець лорда Ельквіна поводиться так само, як сказав батько. Хмпф. Ці двоє послужили їжею для розплідника лорда Ельквіна.

Через кілька хвилин...

Іньїго підійшов до кінця коридору, де текла річка лави. Тепер Іньїго прибув до центру хребта. Головний регіон був надзвичайно широким, порожній печерою. У центральній печері протікав ставок золотої розжареної магми.

"Я не очікував, що під землею все виглядає так дивно" - обличчя Іньїго змінилося.

« Кaп... кап...».

Золота магма продовжувала кипіти і рухатися.

М’язи на обличчі Іньїго стиснулися, а потім він вийшов через інший коридор, попавши у великий, красивий, порожній підземний палац. Глибоко всередині підземного палацу сиділа фігура в чорних одеях. В його руках була кошеня.

Іньїго негайно вклонився і сказав: « Він виявляє пошану лорду Алквінові, а також передає найкращі побажання від мого батька.

« Так, - спокійно відповіла фігура в чорному. - Іньїго, я чув, що твій батько говорив про тебе. Навіщо ти прийшов до мене?»

Намек посміхається на обличчі Іньїго: « Ларде Ельквін, насправді я витратив дуже тривалий період часу і привів понад сто Висих Бога для підготовки до великої справи, але в кінцевому підсумку, незважаючи на велику суму грошей, більшість моїх підлеглих загинули і ми досі не добилися результату."

"Незалежно від того, що ти хочеш, говори ясно!" - фігура в чорному холодно фиркувала.

Іньїґо поспішно сказав: « Так, я говоритиму чітко. Не так давно клан Бойд був знищений, а два слуги його клана забрали величезний достаток нагромадженого садом бойд за незліченні роки і втік з ним. Я шукав їх увесь цей час і переслідував їх ще з континенту Нефритового Плота. І врешті-решт я виявив їх!"

"Клан Бойд"?

Фігура в чорному здивувалася: « Ти маєш на увазі клан Бойд, який був таким же відомий як твій кан Бейфілд?»

"Так" - сказав Іньїґо.

Фігура в чорному засміялася: « Ха-ха, Іньїго, історія клана Байд ведеться незліченні роки. Ти справді прийшов, щоб повідомити мене про таку радісну подію? Чому ти не пішов шукати інших членів твого клану Бейфілд? У мене є сумніви щодо твоїх намірів."

Іньїго поспішно сказав: « Ларде Ельквін, є дві основні причини чому я не пішов просити допомоги у мого клана».

« Я повинен був повернутися до Префектури Холодного спокійного світу континенту Нефритового Плотта, якщо б мені довелося шукати сильних воїнів у клану. Відстань занадто велика і важко сказати, вдалося б мені не втратити взятий слід, - поспішно сказав Іньїго. - Що стосується другої причини, я боюся, що лорд Ельквін буде сміятися з мене."

Іньїго розсміявся: «Лорд Ельквін, Ви повинні знати, що мій старший брат - найстарший син голови Клана. У майбутньому він буде тим, хто успадкує обов’язки голови клана. Що стосується мене, то в майбутньому я, ймовірно, буду відправлений у якусь віддалену область. Моя сила, ймовірно, буде набагато гіршою ніж навіть мій поточний рівень."

Фігура в чорному випустила дві підступні суміші: « Ти розумний хлопець. Добре. Розкажи трохи більше про долю клана Бойд. Якщо я зможу отримати цей стан, я не ображу тебе".

Незважаючи на його надзвичайну силу, величезне багатство величезного клана могло викликати в нього ненаситну пожадливість.

"Е-е, це..." - пробурмотів Іньїго.

Фігура в чорному засміялася: « Ти думаєш, я не можу сказати тобі про що ти думаєш? Ну ладно. Ми можемо укласти контракт під наглядом Сверх Богів. Якщо я отримаю стан клана Бойд, я дам тобі десять відсотків. Що ти думаєш з цього приводу?»

Сила контракту була надзвичайно велика.

Це було схоже на "зв'язок рівних" або“ зв'язки типу майстер-слуга̄ між людиною і магічною звіриною. Коли металеві форми життя перебували під контролем інших, це був також приклад зв'язку такого роду.

Що стосується контракту Сверх бога, це був надзвичайно серйозний тип угоди.

« Добре», - Іньїго був дуже задоволений.

Десять відсотків, яка удача!

Якби він передав цю інформацію у свій клан, скільки б він отримав? Це був весь стан клана Бойд. Якщо його власний клан дасть йому один відсоток, це вже було б добре. Хіба вони могли дати йому десять відсотків?

Іньїго і людина в чорному створили контракт Сверхх бога.

"Хруст..."

Два промені чорного світла вилетіли з лобів Іньїго та людини в чорному, проникаючи у їх божественні іскри.

Іньїго тепер був абсолютно спокійний. Він одразу засміявся: « Лард Ельквін, на цьому поїзді двоє слуг клана привернули групу демонів. Один з слуг уже помер, залишився другий."

"Таким чином стан халану знаходиться у нього?" - сказала фігура в чорних одеях.

Іньїґо відповів: « Не обов’язково. Лорде Ельквін, я побачив когось в межах групи Демони, хто, ймовірно, був членом клана Бойд. Я підозрюю, що... "Справа зараз у нього"

— Він приєднався до демонів?

"Лорде Ельквін, не хвилюйтеся. Коли прийде час, я буду слідувати за вами і відразу ж покажу на нього."

Фігура в чорному спокійно сказала: « Як щодо цього. Іньїго, все що тобі потрібно зробити - це попередити мене." Іньїго шанобливо вклонився, а потім пішов.

Після того, як Іньїго залишив замок, фігура в чорному відразу стала. Його попільне, бліде обличчя, тільки зараз стало помітним. Намек з’явився у своїй посмішки в частині губ Елквіна: « Оскільки ми склали контракт Сверхожого, ця дитина не сміє брехати мені".

Ельквін був також стурбований тим, що Іньїго може хитріти, але тепер у цьому не було ніякої необхідності.

«Пусто, пора готуватися до дороги», - Ельквін погладив золоте хутро котенка, який сидить у його руках.

"Мяу" - маленький золотий кіт зреагував.

Металічна форма життя зупинилася за межами міста Ілань. Брати Едвардси та інші демони спокійно чекали на місто.

« Цей хлопець справді працьовитий. Він завжди тренується."

« Це стається, коли ми стикаємося з багатьма небезпеками. Він боїться смерті."

Троє братів Едвардсів тихо базікали і сміялися, а в той же час голки поглянули на Лінлей, який експериментував з його технікою меча знову й знову.

Лінлей експериментував без зупинок протягом 18 повних днів. Протягом цих вісімнадцяти днів Лінлей постійно тренувався, коректуючи і вдосконалюючи технології.

Теорія і практика не були однаковими. Завжди були відмінності.

Лінлей ще раз вдарив мечем Фіолетовий Крові. Мчить на те, що меч перетворився в розмиту тінь, неначе він досяг межі швидкості. Таке відчуття дуже дезорієнтувало. Коли проминув його меч, у просторі з'явилася бриж.

"Хруст..."

Земля розкололась.

Це було викликано просторовою бімбією.

« Надзвичайно», - очі Лінлей загорілися. Для експериментів Ліллей використав тільки десяту частину його повної сили, але сила цієї атаки залишалася дивовижною.

На обличчі Лінлей з’явилася усмішка: « Ось воно. Атака » (англ.), що виходить у Тупік Тень - нарешті божеволіла! Якби я атакував, використовуючи її в повну силу, особливо при складанні її з величезною силою і швидкістю своєї Драконячої форми, сила цієї атаки ... була б у десятки разів більша, ніж отримала щойно!»

Том 15, розділ 15 — Новости про Олів’є

Після 18 повних днів Ліндей нарешті завершив техніку, про яку він думав стільки часу. Техніка « Тіпічний Тінь - це наймогутніша фізична атака, яку на той час мав Ліллей. Після її розробки, він почав розслабитись проводити час в компанії Делії та Бебе.

Прочекавши десь місяць за містом Ілань, старий чоловік з білими рогами нарешті повернувся з групою Демони... за ним слідувало майже сто Демони.

Один з новоназначених Демонів помітив групи Лінлей і сміявся базікати: « Здається, що у них вже є демони".

« Але тут так мало людей. Залишилося менше двадцяти."

"Скоріше всього ця місія дійсно буде такою ж небезпечною, як і заявлено."

« Небезпечна? Якщо вони загинули під час місії, то все що можна сказати - вони марні!."

Почувши ці бразади, троє братів Едвардса, Лермонт та інші демони, які були на місії з самого початку, у своїх серцях холодно розсміялися...

« Так мало? Як ви знаєте, на початку нас було більше ста!»

« Безпогані? Давайте подивимося, скільки з вас зможуть вижити."

Линлей та інші вважали, що вже могли бачити смерть кожного з цих демонів.

Старець з білими рогами розсміявся: « Ви всі чекали досить довго. Ходімо. Ми рухаємося прямо зараз".

Відразу ж шумний натовп попрямував до металевої істоти, у тому числі Бебе, Ніссе, Лінлей, Делія та Саломон.

« Скільки наймитів? — сказав Бебе. - Лише сто на рівні Бога, тоді як десять найвищих Божих. Чому так багато Богів запросили? Щоб вони стали гарматним м'ясом?"

Почувши слова Бебе, Лінлей подумав: « Пушене м’ясо? Ні, швидше за все чим більше присутній Демони, тим простіше буде приховати особистість Саломона".

Раптом Лінлі повернувся до розмови з Саломоном.

Під час цієї розмови Саломон діяв таємничо і сказав, що ця місія супроводу дуже ризикована, а також, Що початок цій місії насправді було не в місті Королівського Крила ... він дав пораду, що якщо в цій місії вони зіткнуться з небезпекою, то Ліндей повинен негайно бігти і спробувати зберегти своє життя. На той момент по відношенню до Саломону Лінлей відчував вдячність.

Але потім, він дізнався ...

Саломон був головною фігурою цієї місії супроводу!

« Він свідомо поширював цей “слух ” », — сказав Лінлей. - Коли виникнуть небезпечні ситуації, коли демони будуть розкидані усюди, він швидше за все скористається будь-якою можливістю втекти. Тоді, коли такий натовп почне втікати, включаючи його самого серед них, інші звертатимуть увагу тільки на старого з білими рогами. Ніхто не піде з ним на угоду."

Лінлей був змушений визнати, що Саломон дійсно продумав все далеко наперед.

Значна кількість демонів була тільки для того, щоб відвернути увагу від правди.

« Ліпше бути більш обережним, коли з кимось на зразок нього. Інакше, мене скористаються, а я про це навіть не дізнаюся." - в Лінлей мимовільно наростала настороженість щодо Саломона.

Металічна форма життя провела за межами міста Ілань приблизно місяць, а тепер вона знову йшла в дорогу. У даний момент вона почала своє чергове перетворення... Вона збільшилася приблизно до того ж розміру, що було при вильоті з Королівського Крила. Усередині металевої істоти знову почала бурлювати життя.

....

Металічна форма життя. У кімнаті Лінлей і Делії.

Ніби важко думати про щось Делія хмурилася. Потім вона повернулася і подивилась на Лінлей сказала: « Лінлей, я хочу щось сказати».

« Що саме? » — запитав він Делію. Її обличчя здавалося серйозним.

Делія нахмурилась: « Коли ми взялися за цю місію, то думали, що це допоможе нам у нашій подорожі. Але мене не покидає відчуття, що ця місія надто небезпечна. Хіба ти не знаєш, кого ми супроводжуємо? Один із стародавніх кланів Царства, якого він зібрав протягом незліченних років! На нас нападали вже двічі. Я боюся, що буде і третя спроба. Можливо, третій напад буде ще небезпечнішим за перші два. Хоча в Царстві проклятих ми повинні стикатися з деякими проблемами, не слід вважати себе настільки небезпечними. Ми могли померти в будь-який момент".

Лінлэй кивнув.

Під час цієї подорожі, в перший раз вони зазнали випробувального розбійного нападу, а потім вдруге їх спіймали у піщаному замку-лону, яка кишила різними видами небезпечних речей. Наскільки небезпечним буде третій напад?

Лінлей простягнув руку, притискаючи Делію до грудей. Він лагідно промовив: « Дилема, я знаю. Проте, ми вже взялися за цю місію. Що ми повинні зробити? Відмовитися? Глянь на всіх тих, хто вижив демонів, хіба вони відмовилися? "

Якщо вони намагатимуться втекти під час хаотичної битви, то це хоча б оправдано і можуть сказати, що втікали від вбивства.

Але ініціювати звичайну відмову...

Як тільки це буде записано у звіті Змка Демона з місії і потім пошириться, вони заплямують свою репутацію! У Царстві прокльони вважалися за честь, а боягузтво знехтувала! Крім того, слід пам’ятати, що Боже Царство було типовим місцем для проклятих людей і кожен його житель був психологічно готовим до небезпек.

« Я не мала на увазі цього, — поспішно додала Делія. - Я розумію, що ми не можемо піти. Якщо ми так зробимо... інформацію пошириться і дійшовши до Префектури Індіго про це дізнаються твої предки... Ми не можемо заплямувати свою репутацію таким вчинком. Все, що я хотіла сказати - коли ми опинимось у місті Блакитного Клена Префектури Радуга, то мусимо краще вибирати нашу наступну місію. Більш легку...».

"Я розумію".

Лінлі кивнув і потім потішив її: « Не хвилюйся. На даний момент ми вже встигли проробити пів шляху. Чекати залишилося не довго."

"Делія не любить небезпеки" - подумав про себе Лінлей. По правді кажучи, навіть Ліндей відчував сильний тиск на під час боротьби за життя в обструзі ножа тільки тоді, коли жив у стані балансування між життям і смертю. Але, звичайно ж, цього він не боявся ...

Навпаки, він відчував, як ніби повернувся на гірський хребет Магічних Звірей в роки своєї юності.

У той час він дуже хвилювався.

"Скриип"!

Закривши за собою двері, Лінлей пішов убік головного залу.

Оскільки тепер з ними багато демонів, головний зал металевої форми життя здавався дуже людним. Сім-сім чоловік сиділи і спітніли, двох з яких Лінлі дізнався. Минуло кілька місяців відтоді, як вони покинули місто Ілань і за цей час Лінллей познайомився з деякими демонами.

« О, Лінлей!» - відразу ж гукнув демон.

Лінлей посміхнувся і привітно помахав йому рукою, після чого сів за круглий стіл. Він без вагань замовив дві страви і вино, а потім сам почав пити.

У цей момент до нього підійшов м'який, двометровий чоловік з золотим волоссям і злегка здивованим виразом обличчя. З цікавістю дивлячись на Лінлей, він тихо промовив: « Ти... Лінлей?»

Слегка спантеличений Лінлей підняв голову і подивився на нього: « Це верно. Я Лінллей".

— Ти Лінлей Барух?

« А ти? » — був приголомшений. Хтось знав його повне ім'я?

Побачивши реакцію Лінлі, чоловік засміявся і присів: « Не хвилюйся. Я всього лише чув про тебе раніше, от і все."

« Я чув про мене раніше? » — не міг зрозуміти Лінлей.

У Царстві проклятих він не мав жодної слави і навіть заслуженої репутації. Як хтось інший міг про нього дізнатися?

« Я хотів би спочатку представитися. Мене звати Бадчерал. А з приводу того звідки я знаю твоє ім'я... Ім'я Олів’є тобі про щось говорить?», посміхнувся чоловік.

Лінлей був вражений: « Бадчерал, ти знаєш Олів’є?»

Провівши стільки часу у Царстві, він раптом почув ім’я “Оливьє". У Лінлэй пробудилося дивне відчуття... Зрештою, це був хтось з його батьківщини, Плоскості Юлан.

« Я його знаю, — посміхаючись Бадчерал тримав келих вина. - Мене з Олів’є поєднує трохи спільного історії. Ми прибули до царства проклятих в одній партії, а потім Армія Багрянського викинула нас разом, тому ми оселилися у сусідньому племені.

Лінлэй кивнув. По суті, він мав такий самий досвід.

« На той час я вже був Богом, тоді як Олівія тільки палогом. Тим не менш, швидкість його розвитку надзвичайно висока. Приблизно через п'ятдесят років його божественний клон Світла досяг рівня Бога..., - зітхнув Бадчерал. - Після чого ми вирішили дістатися до міста Ілань і взяти участь у випробуванні на демона. І ми змогли стати Демони!»

Лінлей злегка посміхався.

Здавалося, що Бадчерала та Олівія не були поверховими.

« Тоді де ж Олів’є? » — запитав Ліллей.

Бадчерал безпорадно похитав головою: « Зіткнувши однозірковими демонами, ми взялися за двозіркову Місію. Тим не менш, під час місії ми зіткнулися з великою небезпекою. Нічого не можна було вдіяти, тому ми розбіглися в різних напрямках. Я втік до міста Ілань зі своїми знайомими. Що стосується Олів'є, я не зміг його знайти."

Лінлей нахмурився.

« Можливо, Олів’є все ще живий. Хто знає? і зітхнув. - Місії демонів дуже небезпечні. Якщо ти помираєш, то вмираєш».

Лінлей злегка кивнув.

У Царстві проклятих смерть можна було побачити на кожному кроці. Кожна людина була готова до цього.

« Коли ми жили в племені, він часто згадував тебе. Ти дав йому про себе дуже глибоке, незгладиме враження, - зітхнув Бадчерал. - Коли я похвалив його за те, що він швидко став Богом, то сказав: "Ти вже досяг цього рівня". І, здається, це дійсно так!»

Лінлэй виспустив довгий подих.

Коли він і Олів’є жили на континенті Юлан, їх вважали рівними й всі вони обговорювались на одному диханні. Обидва були відомі як два найбільш талановитих чоловіки континенту Юлан за останні десять тисяч років. Однак у безмежному Царстві вони були дуже нікчемними.

« Я сподіваюся, що Олів’є все ще живий», — Лінлей подумки молився за свого співвітчизника.

« Я зміг зустрітися з двома геніями тієї ж матеріальної площини. Це прояв кармичної долі. Гаразд, давай вип'ємо" - кажучи це Бадчерал посміхнувся.

Лінлей мав добре враження про Бадчера, тому він розсміявся і підняв свій келих. Вони спілкувалися і пили. Коли Лінлей розповів про війну при Замці Луного Озера, Бадчерал поділився своїм досвідом з демоном. Тим часом ні Лінлей, ані Бадчерал не помітили, що металева форма життя зараз летить через вулканічну ділянку.

....

« Якщо вірити картці, то тут має бути звичайний гірський хребет. Чому ця область перетворилася на вулканічний ланцюг? "," - сказав один з двох Демони, що сиділи біля вікна.

Насправді цей вулканічний ланцюг з’явився тут недавно!

....

Лінлей і Бадчерал як і раніше безтурботно спілкувалися.

«Лінлей, ти не уявляєш. Навіть я думав, що мені кінець. Олів’є несподівано з'явився за спиною противник, а потім встромив йому клинок прямо у потилицю і вбив одного удару. Тільки з цієї причини я досі живий." - захоплено вимовив Бадчерал.

Але саме в цей момент...

« В’юх~! В'юх~! В'юх~!..."

Тенденційний потік свистливих звуків пронизував небо і в той же момент металева істота голосно вибухнула. Незліченні червоні валуни кинулися до всіх демонів, які ще бавилися всередині металічного життя. Все навколо миттєво стало ареною повного хаосу.

"ВЗР!"

Демон, який випивав далеко від Лінлей, був зрубаний одним із цих каменів. Його тіло перетворилося на криваву масу, а його божественна іскра почала падати з неба на землю.

Величезний валун кинувся до Лінлей, який відразу ж повернувся, але він описав дугу і...

"ВЗР!"

Надзвичайно важкий удар обрушився на тіло Лінлей.

Його Пульсаюча Броня шалено задрижала...

« На щастя, моя Пульсаюча Броня досить міцна! - Не добре. Делія.

Лінлей відразу ж захотів знайти Делію...

Однак багато вогнетривих брил постійно атакували його.

Лінлей помітив, що в цей момент Бадчерал практично зіткнувся з одним і вогненно-красний валун. Бадчерал люто зрив і рубав своїм дворучним мечем у бік цього вогняного валану, який миттєво розколовся на дві частини.

Тим не менш, дві розколоті половинки продовжили летіти в його бік.

Бадчерал різко змінився в обличчя.

"В'юх~!"

Раптом з’явилася ілюзорна, розмита фіолетова тінь меча. Тінь меча виблискував блискавично, але в той же час з’являлось відчуття плавності, поступовості та повільності. Усюди, де проходила тінь меча, простір тремтів. Тінь мечу фіолета виникла з двома валунами, які відразу почали кидатися і перетворюватись на купку дрібної гальки.

Бадчерал втягнув повну груди холодного повітря і вдячно торкнувся Лінлей.

« Обережно!», - Лінвей різко змінився в обличчя.

« Ууу-У - ~i! »

Сусідній вогненний валун, який атакував когось іншого, раптом змінив напрямок і впав прямо на голову Бадчерала.

"ВЗР!"

Голова Бадчерала розлетілася на осмітки, а його Божественна іскра почала падати вниз.

Том 15, розділ 16 — Золота Маґма

"Грохот..."

У Лінлі не було часу, щоб думати про інші речі. Він бачив безліч валуни. Їх було так багато, що вони заложили сонце. Вогні брили летіли вниз у напрямку до демонів. Сам Лінлей був заблокований тими незліченними валунами.

"Хруст..."

Вогні брили почали швидко рухатися. Якби хтось подивився з боку, ця людина б виявив, що ... Раптом у районі вулкана з’явився вогненний пік.

Цей гірський пік утворився з безлічі вогняних брил.

Лінлей і ті, хто залишився від демона до трупів померлих Демони були в межах гірського піку.

« Що відбувається? » — з подивом дивився Ліндей.

Валуни, які оточували їх, нарешті розсіялися, а перед ним з'явився вужчий коридор. Лінлей пішов у цей вузький коридор і пройшовши близько десяти метрів, він побачив дивовижне видовище... Перед ним був тунель, який вів прямо вгору і вниз!

У той час один демон, який вистояв за іншим, збирався у цьому вертикальному тунелі. Всі просто збиралися всередині цього вертикального тунелю.

- Ліндей відчайдушно шукав її по кожному коридору.

Переважна більшість людей, які залишилися живими, були висушені Божими істотами, тоді як серед них було кілька Богів. Раптова атака призвела до того, що більшість Богів втратили життя.

« Босе! » — раптом почувся голос.

Лінлей відразу повернувся!

Він побачив Делію і Бебе всередині далекого коридору.

« Дилема Бебе», радіючи, Лінлей відразу підійшов до них. Очі Бебе й Делії також були сповнені радості. Лінлей уважно подивився на Делію.

« Усе завдяки Бебе, — розповідає Делія. - Цей напад стався занадто раптово, після чого з'явилося безліч гігантських валунів. На щастя, я змогла скористатися Големом Богогубцем і не загинула відразу. Пізніше, тільки завдяки Бібі я змогла безпечно пройти через ці жахливі хвилі атак".

Бебе зігнув губи: « Я просто стояв там. Коли металева істота була знищена, я лежав лише за кілька метрів від Делії, тому мені було легко допомогти."

Незважаючи на те, що він говорив недбало, в очах Бебе все ще був натяком на нервовість.

Лінлей зрозумів, що Бебе був стурбований долею Ніссе.

« Де Ніссе? Хіба вона не була з тобою?

Бебе видавав усмішку: « Вона пішла за братом. Саломон є Всевишнім Богом. Він повинен був бути в змозі захистити її".

« Бебе» — почувся голос здалека.

Бебе негайно повернув голову і його обличчя відразу ж стало радісним. Нісе і Саломон відразу підлетіли до них. Перенесися цю атаку і не загинувши всі врешті змогли посміхнутись.

Раптом...

"Всі ви, давайте проб'ємо шлях і виберемося назовні." - раптом хтось крикнув.

"ВЗР!"

Звук вибуху не забарився. На той час як Лінлей та інші встигли повернути голови. Вони побачили труп, що падає вниз.

« Що відбувається?» - група Лінлей була трохи спантеличена.

« Що ми повинні робити зараз? » — раптом почувся голос.

Усі, включаючи Лінлію, повернулися подивитися. Той, хто промовляв був Всевишнім Богом. Лінлей чув його ім'я раніше, його звали Сперрі. Він мав досить високу репутацію серед групи демонів, яку найняли в місті Ілань. Його сила, мабуть, відповідала чотиризірковому або навіть п’ятизіркові Демони.

Сперрі мав довге, злегка хвилясте каштанове волосся.

Після одного руху його руки раптово з'явилася тінь чорного леза. Простір здригнувся, коли тінь леза затулила поруч з гірським муром. Лізання прорізало глибокий отвір, але шматки відколотої скелі відразу ж вистрілили на високій швидкості в напрямку Сперрі.

Мелькали незліченні тіні леза, і каміння перетворилось на пил.

Дивним було те, що порошкоподібний порода фактично трансформувалася, летівши назад у півметровий отвір в гірських стінах, повністю заповнюючи його. А потім порошок з каменю повністю відновив пошкодження.

« Усі бачили, чи не так?» - Сперрі охопив всіх своїм поглядом.

Багато присутніх були демонами, які мали великий досвід. Побачивши це, вони могли уявити собі їхню ситуацію.

« Це повинно бути Вулканічний Титанік! - Найважливішою частиною Вулканічного Титана є його енергетичне ядро. Поки ядро не знищене, воно може контролювати незліченну кількість скель і знову відновлювати форму. Мабуть, весь цей вулкан є лише частиною величезного тіла Вулканічного Тита.

"Вулканічний Титан?" - Лінвей був шокований. Він переглянувся з Бебе.

Лінлей подумав про тип цієї істоти. Адже на шостому поверсі Некрополя Богів він зіткнувся з... Тираном полум'ям!

У той час, істота також мала розмір з гігантську гору. Вперше їм вдалося знищити його, але напівпрозорий камінь в його тілі не був зруйнований. Потім Лінлей покладаючись на Пульсуючий Ритм Міра розбив енергетичне ядро на шматки, тим самим убивши тварину.

« Може, це теж Пламний Тиран? Або, якщо бути точним, варіант Вищого Бога, який є Пламінним Тираном? " Цей Вулканічний Титан, безперечно, був Висним Богом. Якби він був лише Богом, то як би йому вдалося так легко вбити багатьох богів?

« Я не сподівався, що ми зрештою будемо в тілі! Весь цей вулкан - це істота, пробурмотів Бебе.

« Тепер усі розуміють ситуацію. Що ми повинні робити? - Сказав Сперрі, а потім він подивився в сторону старого з білими рогами. - Які думки є у тебе? Врешті-решт для цієї місії найняв нас ти."

Старець щиро сказав: « Як я можу мати якісь думки про це? Все це потрібно вирішувати разом."

« З нами тільки семеро Богів, — сказав інший чоловік. - Цей напад з засідки було небезпечно для богів, але не для більшості Висих Богів. Крім того... Ні братів Едвардсів, ні Лермонта тут немає. Я відмовляюся вірити, що вони померли! Отже, я вважаю, що ті, хто виживали демони були розділені на дві або три групи."

Все злегка кивнули.

Три брата Едвардса і Лермонт були надзвичайно могутніми воїнами. Ніхто не вірив, що напад недавно міг їх убити.

Тим не менш, Лермонта та інших тут не було.

« Можливо, вони знаходяться в іншій частині тіла Вулканічного Титана, — спокійно сказав Сперрі. - Тим не менш, цей Вулканічний Титан дійсно сміливий, щоб дозволити нам увійти в його тіло. Якщо ми знайдемо його енергетичне ядро і знищимо, він напевно помре. Відходимо. У нас немає іншого вибору. Давайте підемо вниз.

Сперрі полетів вниз і всі інші демони негайно пішли за ним.

Линлей, Делія і Бебе також полетіли вниз.

Невдовзі після цього вони приземлилися на землю. Це місце було вкрите киплячими ріками магми, які протікали в кожному напрямку.

Усередині палацу, який був захований глибоко в межах вулкана. Ельквін сидів на стільці, вбраній у чорну мантію. Він тримав маленького золотого кошеня в руках. Іньїго стояв поруч з ним.

- Ельквін ніжно погладив маленьку золоту голівку у своїх руках і посміхнувся.

„Мяу. Майстер, я вже поділив демонів і найпотужніших демонів тепер в іншій області! Той могутній демон, про якого говорив Іньїґо « Лермонт », був забраний у окрему територію і ізольовано від усіх інших. На даний момент він не зможе перешкодити нашим планам. Мяу», - маленький золотий кошеня говорив мовою людини.

Ельквин злегка кивнув.

„Мяу. Майстер, той рогастий старий чоловік і людина з клану Бойд, про якого говорив Іньїго, також були поміщені в одному місці. Прямо зараз, вони досягли Бассейна Золотого Пламені. Мяу, - сказав маленький золотий кошеня.

Ельквін усміхнувся: « Пора. Давай рухатися!».

« Бульк! Бульк!...».

У центральній частині печери був басейн з золотим магмою, яка постійно кипіла і текла. Повітря над магматичним басейном постійно перетворювалося через високу температуру.

Коли Лінлей та інші демони прибули сюди, деякі з них змінили обличчя під час показу басейну магми. Вони несвідомо попався назад від цього золотого магми. Що стосується Лінлей і Бебе, які були дуже недосвідчені... вони не знали наскільки страшною була ця золота магма.

« Золоте полум'я?» - тихо сказав Саломон.

« Що таке Золоте полум'я?» — Ліндей, Бебе та Делія не розуміли.

Саломон сказав тихим голосом: « Це дуже жахлива річ. Його руйнівний ефект і температура надзвичайно високі. Забув додати. Навіть Боги, які впадуть у нього, зазна́ють лиха. Не підходьте надто близько до нього."

« Золоте полум'я?», хоча Лінлей був за 10 метрів від цього золотого магматичного басейну, він все ще міг відчувати вплив теплових хвиль на його тіло. Якщо Святий з матеріальної площини потрапить сюди, ймовірно, за кілька метрів від цього золотого магматичного басейну, Святий негайно згорить через надзвичайно високу температуру.

Група Демони навмисно залишалася на певній відстані від золотого магматичного басейну, не вагаючись підійти надто близько.

"Грохот..."

Кам’яний підлогу навколо магматичного басейну почав рухатися, як хвиля води. Усі демони були захоплені зненацька і відразу злетіли у повітря.

« Ти звичний! Свишь! Свишь!».

Раптом велика кількість валунів почала витягуватися зі стін печери, з вражаючою швидкістю полетівши до групи Лінлей та інших демонів. Лінлей та інші були змушені використовувати свої сили, щоб блокувати валуни. Линлей, Делія, Бебе, Ніссе і Саломон були разом.

"Взрів!"

Валун врізався у нього. Незважаючи на те, що захист Лінлей був сильним, він відлетів на десятки метрів і пролітав над золотою магмою.

"Буріння..."

Магма в золотій магматичних басейнах раптово трансформувалася у величезну золоту рідку руку, яка потяглася, щоб схопити Лінлей.

"В'юх~!"

Лінлей одразу активував Глубінні Істини швидкості, використовуючи їх для досягнення максимального ефекту. Він перетворився на спалах блакитного диму, дивно скручується в повітрі і уникає зіткнення. Потім він полетів назад у напрямку Делії та Бебе.

"Ааагх!"

Лінлей вдалося уникнути катастрофи, але інша людина в повітрі над магматичний басейн був схоплений цією золотою рукою. Після чого рука затягнула його в золотий магматичний басейн. У пошті... він більше не з'явився. Все, що від нього залишилося - лише кілька бульбашок повітря.

« Всі, будьте обережні. Не дозволяйте, щоб вас збив цей золотий магматічний басейн." - Лінвей все ще боявся.

- Саломон також піклувався про свою групу. Щоразу, коли наближалися брили, чорний світло мерехтіло в його руках і блоки негайно перетворилися на щіпки.

Делія вже була готова і Голем Богогубця постійно розбивав валуни перед нею. Големи Богогубці були набагато жорсткишими, ніж ці валуни.

« Ааа!»

Ще один чоловік був збитий в район басейну і дві магматичні золоті руки затягли воїна у пустку. Він також зник. Це видовище викликало страх у присутніх.

« Мені було дуже сумно, що цей басейн золотого магми жахающів сам по собі є головною проблемою в тому, ніби Вулканічний Титан постійно використовує різні методи вбивства. Саломон навіть послав повідомлення Лінлей та іншим людям, які впадуть на це місце. - Все, будьте обережні. Не потрапіть".

Лінлей, Делія і Бебе зберігали максимальну пильність, розбиваючи шпильки один за одним.

Більшість з тих, хто потрапив у золотий магматичний басейн, померли.

Що ж до роботодавця - рога старого, він не мав проблем. Демони, які кружляли довкола нього і вибивали валунів.

Але прямо в цей момент...

З іншого коридору, який також вів до цієї печери, вийшли три фігури. Це були три брата Едвардса. Коли вони перебували в металевій формі життя, то розділяли одну кімнату. Після того як металева форма життя була підірвана і зруйнована, блоки намагалися розчавити їх, але три брати залишалися разом.

- Три брата Едвардса ретельно оглядали місце.

"Ах, Лермонта немає тут! - Очі третього брата Едвардса світилися. - Старший брат, другий Брат, це хороший шанс. Цей старий з білими рогами прямо там."

Троє братів Едвардсів відразу ж зраділи.

Вони й не сподівалися, що з’явиться така нагода. Лермонта тут не було. Чого ж їм боятися?

Після вбивства того старого вони отримають дивовижні багатства, нагромаджені протягом незліченних років кланом Бойд!

Том 15, розділ 17 — Боротьба за Безцінні Скарби

"Бульк, ну ..."

Золота магма продовжувала пузитися і кипіти. І нарешті, велика кількість вистрілів у їхній бік брили зупинились.

Тільки тепер Лінлей та інші змогли полегшено зітхнути.

Раптом розтрощені на десятки шматків каміння почали ширяти по повітря. Кожен став насторожішим і був готовий блокувати атаки в будь-який момент. Але ці брили підлетіли до стін і злились із глибокими отворами. Після деяких вібрацій стіни печери повернулися до нормального життя.

Наче валунів, які їх атакували і не було взагалі, а тільки причудилося.

« Фух» - всі з групи Лінлей полегшено зітхали.

« Кільце тих, хто вижив знову зменшилось» — впівголоса вимовила Делія. Усі в печері відчували певний тиск. Лише недавно валуни, які стріляють у них, були закусками. Найстрашніше ще не сталося. Однак, вижило менше десяти Богів.

Демон на ім’я Сперрі подзвонив: « Ми...».

"ВЗР!"

Несподівано, товсті електричні змії звиваються на тунель від входу до місця призначення й під’їжджають до старого чоловіка з білими рогами та вдарили ним. Дивним було те, що голови трьох електричних змій були блищачими світлом саблями.

— Хмпф!»

Старець з білими рогами став серйознішим. Його тіло похитнулося і раптом один подвійник за іншим заповнили печеру. Це видовище вражає понад три сотні подвійних дволиків з однаковою аурою. У даний момент, ніхто не міг дізнатися, який з них справжній.

"Ха-ха..." - голосно сміючись три електричні змії, які скочувалися і кружляли перетворилися на трьох чоловіків. Це були три брата Едвардса.

« Бретя Эдвардси. Що ви робите! - сердито крикнув старий чоловік з білими рогами, а точніше більше ніж триста його двійників, від чого в печері роздавалося ехо. - Що ви робите! Що ви робите! "»

Сердитні крики продовжували накладатися один на одного і створили ехолокацію, яка мала б натякати на незвичайні вібрації.

Лінлей та інші боги відчули, як запаморочення наростає в їхніх головах.

« Глибокі таємниці музики? » — не міг стриматися від подиву.

Три брата Едвардса вже давно розділилися. Вони стояли перед трьома виходами з печери, блокуючи всі шляхи відбуття для старшої людини з білими рогами.

« Що ми робимо? — з трьох братів Едвардса холодно засміявся, а потім широко відкрив рот. - Рооаар!»

З лютим трясінням землі, ревом безлічі проскованих зарядів електричного світла розлетілися в усі боки і охопили всю печеру. Потім електричні заряди раптово розкололися і попрямували до двох різних напрямків.

Електричне світло конденсувалося навколо кінців різних напрямків, а потім електричний струм розлетівся у всі сторони.

"Хруст..."

Між кожним кінцем сформувалася дивна ділянка електричного випромінювання з понад трьома сотнями подвійників, спійманих всередині поля. Але не тільки вони були спіймані, там були і Лінлей з іншими, які від цього дуже сильно страждали.

« Лоінлей, Бебе - це матеріальний напад на Закони Молені. Проте, це досить унікальний тип матеріальної атаки. Захистіть себе" - через своє божественне відчуття крикнув Лінлей.

Водночас Саломон витягнув руки і спалахнув два промені чорного світла окутав Ніссе та Делію.

Матеріальна атака!

Тіло Бебе було неймовірно міцним. Звичайно, він не буде її боятися.

« Дякую вам, - Лінлей звернувся до Саломону через своє божественне відчуття. Це було просто чудово, що він був готовий захистити Делію.

« Ааах!» - наступного разу Лінлей відчув дивовижну, унікальну електричну силу, яка намагалася пробитися через Пульсію. Його атакували не тільки спереду, але й ззаду. Однак захисні властивості Пульсируючої Броні були досить добрими.

Лінлей був у змозі взяти цю атаку в лоб.

« Озирнувшись! Вибух! Вибух! Вибух!"

Двойники вибухали один за одним, що перед Божими демонами, крім Лінлей та його групи, змогли вижити тільки двома. Всі інші Боги загинули.

« Другий брат, третій Брат, допоможіть», - інші два брати також відкрили роти.

З ще двома лютими ревами повітря почало пронизувати більше електрики. Кількість електричної енергії, що не має значення, конденсувалася навколо двох кінців і сила поля миттєво зростала. Двоє Божих жертв, які пережили демона, видали нещасливі крики і тоді спалили в попіл тільки свої божественну іскри.

« Ааарргх», - з остервензлим обличчям Саломон видав низький рик і чорне світло навколо Ніссе та Делію посилилося.

"Чортови уб*ки, вони зійшли з розуму», - низьким голосом проричав Саломон.

Тіло Бебе було надзвичайно міцним. Навіть якщо електроприлади, що проникли в дію, стали більшими, він все ще міг чинити опір. Що ж до Лінлей, Пульсаюча Броня навколо його тіла почала тремтіти.

« Не добре», - Лінвей міг відчути, як незліченні крихітні ігольчасті заряди пронизують його Пульсуючу Броню. Пульсаюча Броня тремтіла і в цей момент, Лінлэй вирішив більше нічого не приховувати. Помінявши тіло, він одразу ж прийняв свою зміїну форму.

"А?"

Три брата Едвардса були дуже шоковані. Вони випадково подивилися на Лінллей.

Лазурно-золотисті драконі луски покривали все його тіло зі слабким синім світлом, наче ті, що над ними живуть. Стародавня, могутня аура виходила від зміїної форми Лінлей. Навіть Боги, які свідомо й водночас були висушені з його волі. Могутня Драконяча форма його тіла зовсім не боялася атакуючий сили цих електричних зарядів.

« Він...?», - три брата Едвардса переглянулися і прийшли до того ж припущення.

З настільки міцним тілом, було неможливо, що Лінлей був одним з Драконів. Крім того, аура була справді здивована.

« Хто він такий не має значення. Ми хочемо бути стариганами з білими рогами. Брати, давайте зробимо це" - в той же момент три брата Едвардса одночасно стрибали вперед. Кожен з них обручав тонким ножем, зі слабким потріскаючим на поверхні електричним світлом.

Старець з білими рогами видав сердитий крик і довгий палицею в його руці впав!

"Хруст..."

Саме простір почав тріскатися і розповзатись.

« Удаючи з себе слабак! Разом!», - погляди трьох братів Едвардсів були шаленими і в той же момент старший з братів користувався своїм ножем, щоб заблокувати довгу палицю.

"Взрів!"

Наче великий грім, довгий палиця в руках старого чоловіка з білими рогами почав товкти електроенергію і на мить його неконтрольовано. У ту ж мить інші два брата Едвардси одночасно вистрілили, немов стріли, в його напрямку ... Вони рухалися так швидко, що Лінлей та інші могли лише дивуватися.

"Абсолютна домінація!", - насупився Лінлей і потім глянув на Саломон.

Це ж був старий слуга Саломона!

Але Саломон не рухався. Він просто спокійно стояв і дивився. Було очевидно, що він не хотів втручатися або можливо ... У нього не було достатньо сил.

« На жаль, цей старий йде дорогою смерті», - зітхнув Лінлей.

"Роаар..." - почувся рев дракона, і в той же момент величезний електричний змій відкрив свою пащу і почав стискати щелепу у місці де стояв старий чоловік з білими рогами. Перед лицем смерті старий чоловік теж люто зревів, а потім усі почули оглушливий вибух.

Коли блискавиця розсіювалася, то труп старого з білими рогами впав на землю.

Пітер Едвардс, старший з трьох братів, відразу схопив Найжпростірне кільце і посміхався на їхніх обличчях.

- Три брата Едвардса були неймовірно збуджені.

Кіпляча, яка пустошувала золотим світлом магма вистрілювала в бік цього обручка, яке було настільки сліпучо, що не могло відірвати свого погляду!

Але тепер Лінлію привернуло увагу Саломон і Ніссе. Саломон виглядав дуже спокійно, але в очах Ніссе почали плакати.

« Саломон не хоче відкривати свою особистість. Два старигана мертві. Точніше кажучи, ця місія Співпрацівника втратила свого роботодавця." - подумав Лінлей, а потім подивився на неймовірно щасливих братів Едвардсів.

Лінлей добре знав, що всі скарби поблизу Саломона!

"Ха-ха...", раптом холодний зловісний сміх прокотився по печері. Усі, у тому числі брати Едвардси, повернулися подивитися. З іншого тунелю в печеру з’явився чоловік, одягнений у чорну мантію!

Обличчя чоловіка в чорному було зовсім блідим, а у своїх руках він тримав кошеня з золотистою шерсть. Він спокійно сказав: « Невпізнали, ви три брати? Думаєте, що зможете дістати скарби клана Бойд?»

Ці слова спонукали братів Едвардсів миттєво змінитися в особі.

"Будьте хорошими хлопчиками і покладіть Найжпростіше кільце та я, так би мовити, дозволю вам жити й покинути це місце." - холодно вимовив одягнений в чорне чоловік Ельквін.

Лінлей та інші люди дуже мудро відійшли до кутів печери.

« Зростає все більше і більш захоплюючих», - очі Бебе блистелі.

Увага Лінлей все ще була прикута до Саломону, що стояв біля неї. На губах якого в даний момент грала холодна усмішка. Було очевидно, що його дуже тішило те нещастя, яке спіткало братів Едвардс. Однак Лінлія все ще була спантеличена: « Хіба Саломон не повинен бути стурбований тим, що чорний чоловік буде діяти проти нього? »

« Безцінні скарби клана Бойд. Мечтай!», старший з трьох братів Едвардсів сердито крикнув.

"Взрів!"

Троє братів одночасно перетворилися на трьох величезних електричних зміїв, які рухалися в напрямку Ельквіна.

Ельквін продовжував тримати котенка лівою рукою. Він витягнув праву руку, на якій була одягнена напівпрозора рукавичка. Через рукавичку можна було чітко побачити його руку ... яка була трохи чорновата з жовтим відтінком.

Смертельна аура!

Права рука витягнулася і плескнула в повітря у напрямку трьох нападників. Три атакуючі електричні змії почали химерно, дюйм за дюймом, розпадатися поки вони не перетворилися назад в братів Едвардсів. Три брати були шоковані і до крайнощів налякані. Вони не вагався...

Бігти!

« Ти звичний! Свишь! Свишь!».

Трійця полетіла в три різні сторони, до трьох різних проходів. Після обміну атаки брати Едвардси зрозуміли, що вони навіть близько не були суперниками цього чоловіка в чорній мантії. Різниця в силі була занадто велика.

« Він принаймні Сімзірковий Демон або навіть Асура в відставці!», - три брати були шоковані.

« Утікайте? Ельквін спокійно розсміявся. - Пусто!»

"Мяу" - кошеня в його руках м'яв.

Раптом...

Три коридори були миттєво запечатані, в даний момент ця печера була повністю ізольованою від зовнішнього світу.

Побачивши це, троє братів Едвардса на мить заціпеніли від шоку. Потім вони переглянулися, після чого їхній старший брат поспішно промовив: « Ми троє братів не хочемо цих скарбів. Ми пропонуємо їх вам, мілорде, сподіваюся, що ваші минулі слова ще в силі і ви не будете нас вбивати, мій Лорд."

« Ох... Не хочете?" - посміхнувся Ельквін.

Троє братів Едвардса поспішно кивнули.

« На жаль, я не даю іншим шансу! Ви вже пропустили свою можливість..." - кажучи це, Ельквін раптом розщепився на сотні подвійників, які оточили трьох братів Едвардсів.

« Тягнуча форма Двойника», - Бебе дивився широко відкритими і здивованими очима.

Сповнення цієї техніки Ельквіном явно перевершило Бебе, чи то з точки зору швидкості або кількості подвійників.

Три брата Едвардса на мить розгубилися, не будучи в змозі визначити яке з них справжнє тіло, як раптово пролунав гучний вибух від удару долоні Ельквіна, яка приземлилася прямо на голову третього брата, після чого голова того відразу вибухнула.

"Третій брат!"

Очі старшого брата і другого брати відразу почервоніли, а потім вони почали несамовито повертатись.

Техніка “Тенова Форма Двойника >> була дуже страшною, бо справжнє тіло може постійно вагатися між усіма твореними тінями. Вони могли ухилитися від однієї тіні, але від усіх?

« Як тільки прийде твоя черга» — почувся голос Ельквіна.

"Взрів!"

Ще один удар рукою приземлився на голову чоловіка, після чого та розірвалася.

« Другий брат!», - залишився тільки один.

"Взрів!"

Коли на неї з’явилася чорна тінь і права рука, покрита напівпрозорою рукавичкою, обрушилася на голову старшого брата Едвардса.

Відразу ж після, всі тіні стали єдиними. Чоловік одягнений в чорне все ще тримав у своїй руці котенка.

Прямо зараз, в печері, Лінлі та інші навіть не наважувалися голосно дихати.

Занадто страшно!

« Може, він є Семизірковим демоном? Чи навіть колишній Асура? Але він міг точно сказати, що швидкість Ельквіна була дійсно жахливою. Троє братів не встигали відреагувати і одного удару за другим.

Крім того, його сила не менш грізна... комбінована атака трьох братів Едвардсів була розвіяна всього за один шпиталь долонею!

« Ці три ідіоти хотіли отримати скарби клана Бойд, але вони навіть не знали, хто є справжнім власником скарбів», - хохотал Ельквін. Коли ці слова злетіли з його уст, м’язи на обличчі Саломона почали підрогати.

Ельквін повернувся і подивився на Саломона.

Усміхнувшись, він сказав: « Пані Бойд, ти думав, що коли я приховуюся серед усіх цих демонів, то не зможу тебе впізнати? Віддай стан свого клану. Я даю тобі один шанс. Якщо підкоритися я дозволю тобі піти!"

Обличчя Саломона стало мертвим блідим, без будь-якого натяку на кров.

Саломон повернув голову і ненавидливо подивився на Лінлей. Його очі вистояли отрута!

Єдина людина, якій він розповів про свою особистість, була Лінлей!

Том 15, розділ 18 - Ярість Саломона

Обличчя Саломона було лютим, і його серце ревіло від гніву.

Саломон, він був поза шлюбною дитиною клана Бойд. Він був вигнаний з сім’ї після того, як провів у ній лише один день! Один, без будь-якої підтримки, він пішов до місця де жив учитель, експерт-затворник, який прийняв його як учня заради свого батька.

Проте його вчитель був дуже спотвореним чоловіком.

« Я терпів приниження від вигнання, а також нестерпне життя разом з Вчителем. Я мріяв, що одного дня на вершині Царства прокляті висмію цих убль*ів, які дивилися на мене звисока. Все це було заради цього! - думав Саломон, повертаючись до минулого року.

Він терпів усе це.

Після отримання звітів від двох слуг про те, що клан Бойд був знищений, і що єдина людина з кров'ю його клана, це він сам ... Він не був убитий горем, навпаки, він був дико радий!

Якщо вони померли, то це добре! Ці уб* *** заслужили смерті!

У нього з'явився шанс!

Оскільки ці слуги принесли з собою величезний достаток, згідно зі своїми планами перед смертю Саломон повинен сховатися разом із його вчителем на довгий час. Досягнувши успіху, він приведе двох слуг і його молодшу нерозумну сестру на континент Нефритового Плоту!

Саломон хотів розладнати свої крила і не мати собі рівних!

Його план був ідеальний.

Двоє слуг були шаховими фігурами, якими він міг для початку пожертвувати. Коли він вперше побачив перетворення Лінлей, Саломон здогадався про його особистість. Заради ближчих стосунків з Лінлою він назвав своє справжнє ім'я. У той же час, він думав, що Лінлей не відразу здогадається про його особистість.

Зрештою, це була лише незначна людина.

Саломон думав, що в майбутньому, коли Лінлей дізнається більше про справи клана Бойд, той буде відчувати, як він був дуже щирим. Саломон був у дуже великій небезпеці, але все-таки розкрив свою особистість! Це було трохи ризиковано, але для того щоб завоювати довіру Лінлей, воно цього коштувало.

Важливіше...

По-перше, він не відразу дізнається про справи клана Бойд.

По-друге, він міг сказати до якого типу людей належав Лінлей, особливо коли той ризикував своїм життям і врятував молодшу сестру Саломона. Це дало йому зрозуміти, що Лінлей не був людиною, яка могла заздрити чужим багатствам. Зрештою, Лінлей ризикував своїм життям заради порятунку його Саломона, молодшої сестри... Чи він дбав би про дрібні багатства?

Саломона зрозуміло і логічно.

Але хто б міг уявити, що події в пісковому замку змусило справу Клана Бойд розкритися. Лінлей і Бебе не могли думати про те, хто такий Саломон. Саломон розкрив свою особистість, щоб зменшити підозри. Він вірив... що Лінлей не мав причин його розкрити.

Перш за все, характер Лінлей. Він не з того типу, який розкриє це.

По-друге, Лінлей залишався в межах металевої форми життя. Він не мав можливості відкрити свою особистість.

Але зараз...

Цей чоловік у чорному відразу ж зміг розпізнати його.

« Клан Бойд знищено, ті двоє старих слуг мертві. Хто ще в Царстві проклятих знає, хто я? Це має бути Лінлей. Верно. Це Лінлей. Це був Лінлей, який через Божевільне почуття послав повідомлення комусь у місто Ілань і розкрив мої секрети. Мабуть так!»

Саломон, безумовно, був розлючений.

« Це уб* *ок, Лінлэй. Він обвів нас. Навіть я попався. Я був неправий!" - розум Саломона був сповнений ненависті. Коли він дивився на Лінлію, його очі хотіли пожерти його і розірвати його життя.

Його мрії!

Його цілі, для яких він з усіх сил старався протягом незліченних років!

Було дуже ймовірно, що Лінлей був причиною, яка зведе все на ні!

Як він міг не ненавидіти Лінлэй?

Лінлей був приголомшений. Саломон злісно дивився на нього, але він не розкрив його особистість!

«Лінлей, ти... - Саломон стиснув зуби, а очі почервоніли.

« Я...», - Лінлей відчував несправедливість.

Він здогадався, що Саломон вважав, ніби саме він, Лінлэй, розкрив його. Але він ніколи не говорив про це.

"Саломон" хотів почати говорити.

« Тобі не треба нічого говорити! » - погляд Саломона був повний злоби. На його боці, навіть Ніссе, хто була добре знайома з ним, відчула, що її серце тремтять. Чи був її теплий старший брат?

"Саломон, чому ти так дивишся на мого боса? Що це за погляд? Про що це ти думаєш?" - гнівно закричав Бебе. З точки зору Бебе, Лінлей був йому як батьки або старший брат... він би не дозволив ставитися до Лінлэй ось так. Навіть якщо цей чоловік був старшим братом його дівчини.

Золота магма продовжувала кипіти і бурлити.

Але аура, здавалося, була дуже дивною.

« Дитина з роду Бойд, перестань витрачати мій час. Моє терпіння на виході." - тримаючи в своїй руці золотого котенка і сміючись, вимовив одягнений у чорне Ельквін.

Саломон негайно втупився на нього.

« Ви хочете весь стан клана Бойд. Я розповім вам про це... - обличчя Саломона було похмурим. - У мене його немає!"

Усмішка на блідому обличчі Ельквін зникла, залишивши по собі беземоційний погляд. Він змерзнув, дивлячись на Саломона: « Ти хочеш померти ».

« Навіть якщо ти вб'єш мене, у мене все одно його немає», - Саломон підняв голову.

"Хмпф".

Ельквін засміявся, а потім ніби телепортувався чорною розмитою перед Саломоном. Опинившись прямо перед ним, Ельквін навів на нього ніжний удар долонею.

Це була жовтуватий рука, яка була покрита напівпрозорою рукавичкою.

Слабкі очі Саломона. Він відступив на високій швидкості, в цей же час, вибухаючись, похмурий чорний світло вирвалося з його рук.

"Грохот..."

Повітря здригнувся, і чорний похмурий світло вистрілив у ту сторону, здавалося б, повільно, але насправді неймовірно швидко.

"Пух!"

Я сказав дуже м'який звук. Права рука Ельквін тріснула, потім він поспішно забрав її. Його рука залишилась такою ж жовтою, його зовсім не зачепило.

« Ти... це...? Скажи, хто твій вчитель? " Ельквін кинув на Саломона здивований погляд.

Саломон, який відступив до далеких країв печери, засміявся: « Навіщо питати про мого Вчителя? Чи може бути, що ти злякався після того, як я використовував таку незначну техніку?»

Намек на гнів з'явився на попільничому обличчі Ельквіна. Він видав холодний смішок: « Я дав тобі шанс, але ти не скористався ним!».

Права рука Ельквіна повільно витягнулася, і поступово стала криваво-червоною, також збільшуючись у розмірах.

Вся права рука тепер була більше ніж голова людини, і була ало-червоною, як краплі крові.

Ельквін поклав золотого котенка вниз, потім повернувся до Саломону.

« Невже ти думав, що можеш налякати мене своїми маленькими трюками?» - поки він говорив, Ельквін раптом перетворився на сотню тіней, заповнюючи практично всю печеру.

Закони Тьми — Техніка тіньова Форма Двойника!

« Я дійсно буду змушений використовувати цю техніку?», захитався Саломон.

Раптом, криваво-червона, величезна, роздутаючи рука плескнула в напрямку його голови. Повітря навколо цієї руки скручувався і перекручується, як вихр, у той же час цей вихор простору був слабо закружений разом з чорним димом.

Обличчя Саломона різко змінилося, а потім розлютило. Він вистрілив зі своїх двох рук чорним світлом, який ворогував з криваво-червоною долонею.

"Взрів!"

Печера задрижала.

Саломон від удару був вибитий як мішок з піском.

"Хруст!"

Кістки його руки були зламані, відкривши очі червону плоть і кров, а також білі шматки кісток, які скрізь розлетілися. Сам Саломон врізався у стіну, випльовуючи з рота свіжу кров, потім зісковзнув на землю.

« Старший брат!», - тривожно крикнула Ніссе.

Линлей, Делія и Бебе нахмурились.

« Лоінко, чому Саломон так ставиться до тебе? Можливо через його особистість, яку він вважає, що ти розкрив?» - запитала Делія через своє божественне почуття.

Лінлі відчув гіркоту свого серця: « Я повинен бути таким, але... »

« Я знаю», - звичайно, Делія знала, що Лінлей не був такою людиною, яка б так зробила. Зрештою, у Царстві проклятих, як багато людей знали Ліллей? Навіть якщо б він хотів надіслати комусь повідомлення, він не мав можливості це зробити.

Лінлей подивився на важко пораненого Саломона. Все, що він міг зробити це мовчки покажи головою. Саломон, мабуть, не повірить йому у те, що він скаже.

« Не вбивай мене» - встав і поспішно крикнув Саломон.

Ельквін засміявся, але з помахом його руки маленький золотий кошеня повернувся йому в руку, а криваво-червоний колір повернувся до звичайного чорного кольору. - Тепер ти готовий віддати мені скарби клана Бойд? "

Ельквін турбувався. Саломон не носив із собою скарбів. Саме тому Ельквін все ще не вбив Саломона.

« Мій Вчитель Електрон!», - поспішно сказав Саломон.

Ельквін нахмурився, погляд огиди з’явився на його обличчі: « Це дійсно цей виродок. Коли я побачив спустошливе світло, то відразу зрозумів це. Дитина з клану Бойд, для тебе бути його учнем означає, що ти дійсно маєш деякі здібності".

Ельквін посміхнувся.

Обличчя Саломона було похмурим. Повертаючись до тих часів, що він провів з вчителем ... Вони дійсно були болісними.

« Наслідок клана Бойд? Де воно?

Обличчя Саломона стало жорстким. Тепер він сподівався, що коли той чоловік почує ім’я його вчителя, то піде. Однак... Здавалося, йому було на нього плювати.

Ельквін, подивившись на обличчя Саломона, зрозумів. Випустивши холодний сміх, він сказав: « Що ти думаєш, що коли я почую ім’я твого вчителя, то боюся? Передусім, враховуючи темперамент твого вчителя, навіть якщо б ти помер, він не помстився би. Крім того, навіть якщо б твій вчитель прийшов, я, Ельквін, не боюся цього старого потворного!»

Саломон замахнувся. Побачивши, що обличчя Ельквіна стає більш зловісним, він поспішно сказав: « Містере Елквин, дайте мені ще трохи часу."

- Ельквін злегка кивнув.

Він не хотів змушувати Саломона. Врешті-решт, хто знає, можливо він помістив скарби кудись ще.

У печері, окрім групи Лінлей, стояло ще кілька божественних демонів, які зберігали мовчання. Ці демони, почувши діалог між Саломоном і Ельквіном, могли здогадатися, що їхньою місією була супроводжувач скарбів.

« Таким чином, той хлопець насправді є членом кладовища Бойд», - ті Демони рівня Висих Богів дивилися на Саломона.

Але сам Саломон дивився на Лінллей. Тихим голосом він сказав: « Лось, ти знаєш скільки років я чекав цього дня? »

"Саломон, я не..."

« Немає потреби говорити», - холодно обгризнувся Саломон, і погляд, яким він нагородив Лінллей, ніс в собі натяк на гнів.

« Для цього дня я тренувався мільйон років! Мільйон років! Ти знаєш, скільки часу триває цей період? Крім того, я повинен був витримати всі муки, яким мене завдав цей старий виродок Електрика!»

Ельквінові очі натякали на розвагу: « Міліон років? Виносливість цього маленького хлопця дійсно сильна".

Саламона сяяла червоними очима: « Я чекав на нього весь той час. Очікування! Остання надія клана Бойд, остання надія на себе! Я, Саломон, довірився тобі і розкрив свою особистість. Но... Я не очікував, що ти дійсно мене зрадиш! Лінлэй, ты отняв мою єдину надію!»

« Я недооцінив тебе! »

Саломон скрипнув зубами: « Ти жадібний, хижий вовк, я недооцінив тебе! »

Саломон повернувся в сторону Ельквіна: « Міністере Елквен, я був вражений тим, що ви змогли підсадити такого шпигуна як Лінлей до моєї місії супроводу. Я дійсно захоплююся вами. Я захоплююся вами настільки, що готовий Вам поклонитися!»

Кожне слово Саломонові нело безмежної люті.

Ельквін підвів брови, потім розсміявся. Він не заперечував!

Коли Саломон побачив сміх Ельквіна, він став більш розлюченим.

"Великий брат Лінлей, це дійсно ти?" - тільки зараз Ніссе почала розуміти.

Вона дивилася на Лінлі, не знаючи своїх очей: « Ти насправді на боці Ельквіна? Це ти розповів, ким є мій брат? "

Нісе не розуміла, як інша сторона пізнала особистість його брата.

Але тепер вона зрозуміла.

Серце Лінлей знехвало. Він сказав: « Саломон, Нісе, якщо я не скажу, що це був ти мені повіриш?»

« Ніні! - Раз мій бос сказав, що це був не він, значить, це було не Він. Крім того, ми навіть не знаємо хто цей хлопець в чорному! Я можу поклятися своїм життям. Ніні, чи може бути, що ти і мені не віриш?»

« Але мій старший брат, він...», - Нісе знала, які великі зусилля доклав її найстарший брат.

Коли б йому вдалося, її старший брат піднявся би на небо одним стрибком.

« Ти чуєш, - Саломон зимно подивився на Бебе. Нінні, ти не можеш їм вірити, Бебе доглядав за тобою тільки щоб зблизитися і виконати будь-який підлий задум."

Почувши це, обличчя Ніссе зблідло.

Договоривши, Саломон подивився на Ельквіна: « Мистере Елквин, я знаю що Лінлей на Вашій стороні, але... Я вірю, що Ви можете вбити його! В іншому випадку, навіть не думайте про скарби мого клана!."

Том 15, розділ 19 — Поцілуй

Почувши ці слова, Лінлей не міг змінити свого обличчя.

Якби Саломон не був стурбований Ельквіном, він давно б убив Лінлэй. Зрештою він вважав, що Лінлей був на стороні Ельквіна. Звичайно, він не хотів ображати Ельквіна.

- Бебе негайно злив від люті. - Я сказав тобі, що мій бос безперечно не став би розкривати твій секрет. Чому ти так впевнений, що винен саме мій бос? І ти хочеш його вбити? Ти звичайний уб*оок!».

Бебе справді хотів убити Саломона, але його сила значно поступалася силі Саломуна!

« Саломон, подумай, Ліндей залишався в межах металевої істоти. Як він міг розкрити твій секрет? Вона боялася, що Лінлію буде вбито.

Лінлей просто мовчки дивився на Саломона. На сьогодні Лінлей точно знав, що за людиною був Саломон. Він був людиною, яка могла вдавати з себе дуже доброго і добра, щоб досягти своєї мети.

Але після того як він зазнав невдачі, то показав свою правдиву й шалену сторону! Він був набагато гіршим, ніж звичайні люди!

« Вмерти. Ти помреш. Не тільки ти, Лінлей. Крім того, твоя дружина. І твій брат, Бебе. Всі ви помрете!», Саломон, здавалося, збожеволів і він вказав на Лінллей, Делію та Бебе.

Почувши, що її старший брат хотів убити навіть Бебе, Ніссе відразу шаленіла.

"Старший брат, Бебе, він ...", відчайдушно вимовила Ніссе.

« Ніссе! — гукнув Саломон. - Хіба ти не бачиш справжніх обличчя цих трьох? У Бебе не було жодних добрих намірів, коли він подружився з тобою!"

Ніссе не могла не повернутися і подивитися в бік Бебе.

Бабе був крижаним і з холодною швидкістю дивився на Саломона: « Саломон, я не хочу, щоб мене очорнили. Мало того, що ти обмовляєш на мене, ти хочеш вбити мого боса і Делію. Тоді... - Бебе подивився на Ніссе. - Нісе, не вини мене за те, що я збираюся зробити."

"Бебе, що ти збираєшся робити?" - Лінлей відчував, як Бебі поводився по-іншому.

Обличчя Бебе було холодним як лід. Він тримав чорний кинджал, який дав йому Бейрут.

« Це...», - очі Ельквіна загорілися і він здивовано подивився на Бебе.

Бебе широко відкрив рот і з його губ скотилася кругла чорна перлинка. Ця чорна перлина залетів у рукоятку кинджала, вміщаючись у отвір, який там знаходився. А після того, як на поверхні кинджала покрилася синя ауро.

"Хруст..." - простір затремтіло.

Незважаючи на відсутність будь-яких рухів, синя аура була досить сильною, змусити простір тремтіти.

Саломон, Ніссе та інші ті що пережили Висихлі Боги, включаючи Сперрі, були шоковані. Вони могли чітко відчувати загрозу, яку ніс цей кинджал. Ніхто навіть не думав про можливість прийняти атаку цього кинджала в лоб.

Линлей та Делія також були спантеличені. Навіть вони не знали, що Бебе приховав цей козир. Але жахлива аура, яка виходила від кинджала, коли перла увійшла в нього, ясно давала зрозуміти, наскільки він могутній.

« Мені страшно. Це аура... Мабуть, навіть Всевишній Бог не зможе прийняти його атаку."

Лінлей вважав, що оскільки б Бейрут дбав про Бебе, то дав би йому козир для збереження його життя.

І тепер, здавалося, що це був саме він.

"Бебе, не роби цього" - поспішно сказала Ніссе.

Бебе просто холодно дивився на Саломона. Він сказав крижаним голосом: « Саломон, умири».

Кинджал раптом вилетів з руки ...

"Свiєш!"

Захоплений чорним світлом і простір, який легко розірвався, наче місце Царства проклятих було звичайним папером. Сила цієї атаки була просто дивовижною. Обличчя Саломона змінилося, але швидкість цього чорного світла була просто занадто високою. Він не зміг ухилитися!

Раптом з'явилася величезна криваво-червона рука і простір закрутилося в вихорі.

"Взрів!"

Чорне світло і червона рука зіткнулися.

Чорне світло відразу полетило назад у руки Бебе. Обличчя Бебе стало трохи блідим і він з подивом подивився на Ельквіна.

Ельквін був відправлений у політ на десятки метрів і він також в захопленні подивився на кинджал в руках Бебе. Він був шокований: « Як я і думав. Я не сподівався, що Бейрут насправді віддасть настільки цінний скарб. Цей молодий хлопець і Бейрут, безумовно, мають надзвичайну відносини."

Ельквін був шокований.

Ельквін точно знав, наскільки грізним був Бейрут. Він одразу вирішив: « Оскільки цей скарб лежить у руках цього хлопця, я не можу його вбити. Інакше... Бейрут, безумовно, дізнається про це і як тільки він знайде мене я потраплю в біду."

Лінлей та інші, у тому числі демони Висші Боги і Саломон, були шоковані. Усі вони знали, наскільки сильним був Ельквін. Три брата Едвардса не могли встояти під натиском його атаки. Але цей дивний Кінжал Бебе змусив його відступити.

Але як вони могли знати...

« Що це за техніка...? » — був здивований.

Бебе сказав через Боже почуття: « Я не такий могутній. Його спонукала відступити від сили дідуся Бейрута, яка міститься в цьому духовному перлині. Можна сказати, що його переміг дідусь Бейрут".

Бебе просто дотримувався вказівок активації.

Ельквін глянув на Бебе, а потім повернувся подивитися на Саломона: « Саломон, щоб захистити тебе, я втратив артефакт Вищого Бога, який я використовував протягом трильйона років».

Тільки тепер Лінлей та інші зрозуміли...

Що напівпрозора рукавичка, що була на правій руці Ельквін, тепер виявилася розірваною!

« Бейрут дійсно виправдовує свою репутацію», - серце Ельквіна здригнулося. Незважаючи на те, що він був нелюдям вирібником, в порівнянні з Бейрутом, який раптово з'явився з нізвідки, його сила все ще сильно поступалася.

Серце Ельквіна було повне гніву і він люто дивився на Саломона.

Артефакт Найвищого Бога, якого він виношував і плекав протягом понад трильйона років, був для нього надзвичайно цінним. Зрештою, як же можна було купити артефакт Божого Вищого Бога порівняти з визнаним Богом, якого той особисто доглядав?

« Я говорив тобі. Делія і Бебе теж повинні померти!" - ричав Саломон.

« Я не можу вбити Бебе. Решта можуть померти! Саломон, не випробовуй моє терпіння." - спокійно сказав Ельквін.

« Добре, — кивнув Саломон. - Цей маленький паршивий шлях живе."

У своєму серці Саломон як і раніше ненавидів Лінлей.

"Пусто, займися цим" - спокійно сказав Ельквін.

- "Мяу" м'якіше нявав золотий кошеня.

Усе відбувалося надзвичайно дивно. Кам’яні стіни всієї печери раптом прийшли в рух і простір всередині відразу ж знизився у розмірах. Литца Лінлей та інших докорінно змінилися. Вони бачили, як кам’яні стіни постійно просуваються до них. Демони відразу почали ревіти від люті й атакувати кам’яні стіни.

« ВИЗРИВ! ЗРУВ!"

Чулися постійні вибухи, але їх удари могли лише створити невеликі бруски в стіні, які відразу відновлювалися.

За кілька хвилин простір цієї печери стискувався, залишивши від попередніх розмірів менше ніж 30 відсотків. Горні стіни продовжували виливати всіх до золотого магматичний басейн. Іншими словами... Люди в печері вже не мали достатньо місця, щоб стояти. Вони повинні були зависати в повітрі і ширити над золотим магматичний басейн.

Навіть Ельквін і Саломон зависли в повітрі.

« Дилема. Поспіши і скористайся голема, щоб заблокувати все що відбувається нижче тебе." - Ліндей був стурбований тим, що Делія буде втягнута у золотий магматичний басейн.

"Добре" - Делія обережно кивнула, а потім подивилася на Лінлей.

« Лаорд Ельквін, Саломон, ми не втручалися. Відпустіть нас." - поспішно сказали Сперрі та інші п'ять Висих Богів.

Саломон, холодно і люто подивився на них: « Хмпф. Усі ви, помрете."

"Пусро" - спокійно сказав Ельквін.

"Мяу..." - золотий кошеня замурував з натяком на радість, яка здавалося б в його голосі.

Миттєво...

Раніше спокійний і тихий золотий басейн під ними раптово перетворився на велику кількість величезних рідких золотих рук, які кинулися до демонів вище.

"Свiєш!"

Усі демони відразу намагалися покластися на свою швидкість, щоб відвернутись. Повітря над золотим магматичним басейном було наповнене незліченними фігурами, які відчайдушно намагалися відвернутися.

Тільки Ельквін, Саломон, Ніссе і Бебе не зазнали нападу будь-якої з гігантських рідкої золотих рук.

« Бебе, встань поруч з Делією», - подумки крикнув Лінллей.

- Бебе відразу підлетів ближче до Делії. Дійсно, ці величезні рідкі золоті руки намагалися обійти Бебе стороною.

Проте, величезні руки продовжували химерно рухатись, щоб схопити Делію.

Але, перебуваючи біля Бебе, Делія була в меншій небезпеці.

« Якщо продовжуватиметься, все це закінчиться вкрай жалюгідно», - Лінлей мав жахливе відчуття тому що він знав... поблизу не було жодних коридорів. Вони могли б повернутися на деякий час, але вони не можуть ухилитися завжди. Зрештою вони будуть спіймані.

"Ааагагх!" - раптово Найвищий Бог був схоплений однією з гігантських рідкої золотих рук.

Після цього багато інших гігантських рук оточили його, а потім затягли прямо в золотий магматичний басейн. Ця сцена змусила обличчя Лінлей та інших змінитися.

« Босе!», - почувся шалений голос Бебе в голові Лінлей.

Лінлей повернувся, щоб подивитися. Тепер Делія була оточена велетенськими рідкими золотими руками. Хоча Бебе допомагав Делії, її власна сила була просто замалою. Зрештою, вона вже була спіймана цією гігантською рукою і як тільки вона була зловлена, не було ніякого способу, завдяки якому вона могла вирватися на свободу.

"Хруст!"

Делію втаскувало прямо у золотий магматичний басейн. Її ноги почали занурюватися в басейн і Делія продовжувала дивитися вгору убік Лінлей.

Линлей, здавалося, втратив дар мови.

« Лiнлэй. Потурбуватися про себе, - Божене відчуття Делії лугом розноситься в голові Лінлей.

« Дилема!», - очі Лінлей миттєво почервоніли. Він кинувся до Делії як стріла, ігноруючи все інше. Лінлей дивився на Делію, а Делія дивилася на Ліней! У цей момент тільки голова Делії залишалася над поверхнею магматичного басейну.

Обидва були всього за десять метрів один від одного. З огляду на швидкість Лінлэй, він подолав цю відстань в мить ока.

У ту саму мить одна сцена за іншою милилася в голові Лінлей так швидко, як блискавка.

В юності вони обоє вчилися в академії.

Десять років розлуки і їх возз'єднання.

Анархічні землі, їхній шлюб і діти.

Їх прибуття у Царство проклятих. Делія пішла за ним без умовок і вони пішли сюди. Делія стала незамінною половинкою свого життя. Тепер вони вже не могли бути один без одного.

У той момент, коли вона пірнала в магматичний басейн і побачила, як Лінллей проігнорував все інше та рнув вниз, з очей Делії почала капати сльози.

"Буум!"

Магма бризнула в сторони!

Лінлей закопав магму, стискаючи вже занурене тіло Делі. Земляна аура, що оточує Лінлей, відразу покрила Делію сформувавши Пульсуючу Броню навколо її тіла. Зруйнована сила цього магма була просто занадто великою. Пульсуюча Броня починала тремтіти і таяти.

Лінлей відчайдушно використовував божественну силу свого божественного клону землі для підтримки Пуссируючої Броні.

У Магматичному басейні.

На жовтій землі Лінлея та Делію, а дивний тип духовної енергії повільно кружляв навколо їхньої свідомості. Ця дивна енергія насправді вдалося знайти гоління в пошкодженому захисній душі артефакти Володарю Лінлей. Вона легко прокинулась всередину.

Линлей та Делія почали божеволіти.

« Лiнлэй. Ти такий дурень" - очі Делії були повні сліз.

« Ми прибули до Царства проклятих разом. Навіть якщо ми помремо, то разом помрем".

Делія була на межі втрати свідомості, але їй таки вдалося усміхнутися: «Лінлей. Я відчуваю себе дуже щасливою, коли згадую те, що я пережила".

А після, вона насилу підняла голову і поцілувала Лінллей. Лінлей також поцілував Делію. В останній момент, перед тим як Лінлей втратив свідомість, одна сцена за іншою з його юності мигнула в його голові.

Його зустріч з дідусем Дерінгом.

Вбивство короля Королівства Фенлай.

Його слава, яка потрясла Імперію О'Брайен.

Основа Імперії Барух.

Пригоди в Некрополі Богів.

Руйнування Церкви, яка символізує мир.

А потім їхня пригода у Царстві проклятих, де його дружина супроводжувала його до смерті. Коли вони прибули до Царства проклятих, Лінлей був морально готовий померти. Зрештою, з огляду на постійні битви, які тут відбувалися, можна було загинути в будь - який момент. І навіть якщо він помре... Він помре щасливим.

Він помирав разом зі своєю коханою людиною!

« Я теж. Я дуже задоволений своїм життям!"

А потім...

Він знепритомнів.

Том 15, розділ 20 — Талісман

Буль, буль".

Золотий магматичний басейн продовжував кипіти. Велетенські рідкілі золоті руки в даний час намагалися зловити трьох Божих висихів.

Лише три щасливці залишилися живими!

« Саломон, цей уб*ок. Навіть якщо ми помремо, нам треба змусити його померти разом з нами." - Сперрі послав повідомлення через Боже почуття іншим. Вони вже відчували, що мені було дуже важко ухилитися.

« Дуже добре. Нехай помре разом з нами!"

Усі мешканці Царства були морально готові до смерті. Тільки якщо смерть вже біля їхнього порога, вони зроблять все так, щоб їхній ворог не зміг легко уникнути цього!

« Ти звичний! Свишь! Свишь!».

Троє Божих Вищих одночасно кинулися в сторону Саломона, але перед тим як вони підійшли до нього, жовта рука знову помахала на них.

"ВЗР!"

Черепальця одного з Богів підірвалися.

«Ельвіне!», - два інших Демона були шоковані.

Було ясно, що Ельквін не дозволить їм вбити Саломона!

« Вб'ємо його маленьку сестру!», - Сперрі та інший Всевишній Бог, знаючи, що смерть близько, з лютістю вирішили завдати Саломону хоч якусь шкоду. Двоє Демони ледве уникнули цих величезних рідких золотих рук, а потім понеслися прямо до Ніссе, яка ширяла в повітрі.

Бебе також не рухався в повітрі. Коли він побачив, що Лінлей і Делія були втягнені у магматичний басейн, то був приголомшений. Але потім...

« Босс... не помер! - очі Бебе були наповнені подивом і радістю. - Я все ще можу відчувати душу боса!"

Обидва були духовно пов’язані. Поки Лінлей живий, Бебе був у стані відчути його.

Золотий магматичний басейн був дуже великим. З огляду на швидкість Богів, які висихали, Ніссе лише трохи відлетів у протилежному напрямку. Розмита, непарна тінь леза зірвалася в її бік і обличчя Ніссе миттєво поблело.

"Звон!"

Почувся металевий звук.

Нісе відчула, що її міцно обняли і вона шокована: «Бебі! »

Саме Бебе обняв її і прийняв цю атаку на себе.

« Ааа!»

Через атаку на повну силу демон був спійманий гігантськими рідкою золотими руками. Незважаючи на те, що він відчайдушно опирався, в кінці кінців, він все ж був щільно обхоплений цими гігантськими руками, які потягли його у золотий магматичний басейн, не залишаючи шансів вижити.

"Хруст..."

Багато величезних рідких золотих рук потягнулися і схопили демона Сперрі, а потім потягнули його в золотий магматичний басейн.

- Захватно запитала Ніссе. Але, як тільки вона сказала, це відразу запам’яталось. Вона згадала, що Ліней міг розповісти таємницю свого старшого брата і Бебе свідомо подружитися з нею.

« Я в порядке. Цей уб*ок використовував духовний атака», - обличчя Бебе було трохи блідим. Він помітив вираз обличчя Ніссе.

Бебе усміхнувся, а потім відпустив Ніссе.

Як тільки Ніссе покинула обійми Бебе, з якоїсь причини вона відчула, що її серце болить!

Бебе потер нос: « Я був неправий, думаючи, що моя любов взаємна".

Почувши це, Ніссе відчула, що її серце стискається. Але нюанс з розкриттям секрету був наче заноза.

« Але зачекайте, якби Бебе дійсно брехав мені, він би не ризикував своїм життям, щоб врятувати мене».

« Нісе, потурбуйся про себе», - поруч з її вухом пролунав голос, а потім...

"ШЛЕП!"

Тільки тепер Ніссе зрозуміла, що Бебе стрибнув у магматичний басейн. Нісе не могла повірити очам! Перед її очима все ще стояв образ того ігрового, безглуздого і дуже тактовного у стосунках з нею хлопця в солом'яній капелюсі!

«Бебе... - Ніссе відчувала, що її серце розривається.

— Нісе, що ти робиш? — крикнув Саломон і одночасно полетів у її сторону.

« Найстарший брат Бебе, він...», очі Ніссе почали червоніти.

Саломон вигукнув: « Що ти думаєш? Бебе зробив це навмисне. Його тіло дуже міцне і він знав, що зможе прийняти цей удар. Він зробив це тому що така атака не буде представляти жодної загрози для нього! Ти повинна пам'ятати, Лінлей наш ворог. Це добре, що він помер, бо інакше ...."

Серце Саломона як і раніше було повне ненависті.

« Але, якби Бебе не дбав про мене, у нього б не було бажання рятувати мене», - твердила Ніссе.

« Саме цього він хотів досягти. Щоб ти так думала, - холодно сказав Саломон. - Нісе, Бебе надзвичайно хитромудрий і підступний."

Зі звуком гуркіту чотири стіни кам’яної печери знову прийшли в рух і простір печер розширилося. Ельквін, тримаючи маленького золотого котена, приземлився на плоску землю і тоді Саломон підлетів зі своєю молодшою сестрою.

На дні золотого магматичного басейну було місце, де магія природно створила порожній простір. Лінлей і Делія були там тепер, обнявшись один з одним.

« Що... Що відбувається?

Делія негайно використала свою божественну силу, щоб відновити своє тіло і подивилася на Лінлей. Але Лінлей лише похитав головою: « Я не знаю».

А після цього Лінлея та Делія почали сміятися.

« Лiнлэй. Я думала, що я вже померла".

« Я теж. Я думав, що це кінець." Ліндей відчув тепло в серці. Що йому ще було потрібно?

Після того, як вони знаходилися на тонкому краю між життям і смертю, цього разу Лінлей по-справжньому повірив, що помре. Але хто б міг подумати, що він виживе? Таке відчуття було справді дивовижним.

« Лізей, перебуваючи в руках Лінлей, Делія подивилась на нього. - Переживши це, моє серце спокійно. Лінлей, хоча в Царстві є багато небезпек, поки ти поруч, я не буду боятися незалежно від того куди я йду."

Серце Лінлей наповнилося радістю і блаженством. Він не сказав ні слова.

« Ви двоє, чоловік і дружина, які дійсно закохані один в одного», - продзвонив глибокий голос у свідомості Лінлей та Делії.

Лінлей та Делія були шоковані.

— Ти...?

« Всі інші, хто потрапив у цей басейн - спалені, крім вас двох. Навіть Вислі Боги мертві." - продовжував глибокий голос.

Лінлей і Делія відразу зрозуміли, ким був цей чоловік.

« Ви Вулканічний Титан? » — сказав Лінлей.

« Дуже добре. Ви можете звертатися до мене Пусро, - сказав глибокий голос.

"Пусро?" - подумав Лінлей і подумки повернувся до картини, коли він побачив Ельквіна та золотого котена в його руках. Здавалося, що Ельквін звертався до котени як « Пуссро ».

« Ти є членом роду Чотири божественних Звірей, але найважливіше те, що стосунки між тобою і Бебе досить глибокі. Таким чином, майстер наказав мені зберегти ваші життя, коли вас затягне в магму, щоб тимчасово обдурити Саломона.".

« Вам потрібно почекати. Я не буду забирати ваші маленькі життя. Я вважаю, що ви знаєте, я можу вбити вас в будь-який час. Не виходьте звідси."

А потім голос зник.

Лінлей та Делія обмінювалися поглядами, а потім розсміяли. Делія сказала: « Ліінлей, перед тим я помітила, що Ельквін боявся зробити щось з Бебе. Він уникав Бебе. Мені було цікаво... Чому він не пощадив нас? Мабуть це був план Ельквіна".

Лінлей засміявся.

Насправді, всі інші хто потрапив у золотий магматичний басейн померли, щоб дати Саломону фальшиве враження... що той, хто увійде в золотий магматичний басейн обов'язково помре.

Насправді, басейн перебував під контролем Пусаро. Якщо він не хотів, щоб хтось помирав, саме собою той чоловік залишався в живих.

"Мож цього Пусро по-справжньому жахающа" - Лінлей був шокований від однієї лише думки. Ця духовна енергія пронеслася крізь колоду в його духовній обороні. Лінлей знав, що тільки могутні Вислі боги могли зробити це.

Але тепер, він насправді зіткнувся з ним.

"Плюх!"

Раптом у басейн на високій швидкості ввірвалася фігура, а потім полетіла прямо до Лінлей. Лінлей міг чітко відчувати наближення цієї душі: « Що ти тут робиш? »

Бебе швидко занурився в цей « карманус », створений у магмі.

- Бебе побачив Лінлей та Делію і був дуже радий.

« Ви, хлопці, насправді неугомонні!» - пролунав голос Пусро в свідомості цієї трийки.

- обличчя Бебе змінилося.

Лінлей пояснює: « Він Вулканічний Титан Пусро.

« Вулканічний Титан? Це той самий кіт?», очі Бебе загорілися.

« НЕ ВОПОМІНАЙ КОТЯТ! », — вигукнув Пусто. - Досить. Ви троє, слухняно залишайтеся тут і не виходити на поверхню. Звук ззовні ви зможете почути, але зовні ваші голоси почують неможливо".

Линлей, Делія і Бебе були на дні золотого магматичного басейну. І справді, вони могли чути голоси ззовні.

Ельквін спокійно засміявся, тримаючи золотого котена: « Саломон! Усі вони мертві. Я зробив тобі послугу. Тепер ти повинен передати мені скарби твого клана, чи не так? Вони у тебе чи це де-небудь ще?»

Ніссе стала нервувати.

Саломон спокійно засміявся: «Верно. Я визнаю, що я є членом клану Бойд, але пан Ельквін повинен сказати вам дещо."

"Говорі" - насупився Ельквін. Він відчував, як ніби щось не добре.

« Сумма багатства, що є у мене і в тому числі всі багатство, які знаходяться в інших місцях, містить менше десяти мільярдів чорнильних каменів!», Саломон спокійно розсміявся.

Десять мільярдів для звичайного Вищого Бога - величезна цифра. Але Ельквін не має грошей. Для клана Бойд ця цифра — немов одна волосина на тілі дев’яти биків.

- Ти тримаєш мене за дурня? Ельквіна змінився.

Саломон поспішно сказав: « Ні, ні, я не граю з Вами. Чесно кажучи, ці два старих слуги і справді перевозили великий стан, але... Я вже віддав основний стан клану комусь іншому!»

Ельквін нахмурився. - Тобі краще не брехати мені."

« Лаорд Айкену! » — відповів Саломон.

Ельквін змінився в обличчі.

« Ейкен? — скаржиться Ельквін, і він почав сердитись. - Саломон, лорд Айкен дійсно потужний, і я, Ельквін, не посмію його дратувати, але ... Ти думаєш, що тільки тому, хто назвав мені випадкове ім'я я віддамся від своїх цілей? Чому ти не згадав Бейрута? Чому б вам не піти далі і сказати, що ти передав стан всемогутнього Суверена, Правителю Багряника? Будь-хто може називати імена!"

Саломон витяг чорний талісман, який був покритий складними рунами.

- сказав Саломон.

"Мм?"

Ельквіна змінилося обличчя і він миттєво втратив дар мови. Він міг розпізнати його. Це дійсно був талісман лорда Айкена. Оскільки Саломона мав цей талісман, то стосунки між ним та Акеном повинні бути екстраординарними або можливо... Айкен наказав йому щось зробити.

Без сумніву, Айкен був однією з найбільш впливових фігур на континенті Багрянського. Дехто навіть підозрював, що він досяг рівня Парагону.

Раніше він уже був Асурою, але потім добровільно пішов у відставку і дозволив іншим Сімзірковим демонам боротися за це місце. Ніхто не вірив, що все це сталося через брак сили Айкен. Кожен точно знав, наскільки страшний був цей вовк! Хоча він не був Асурою, його сила значно перевищувала силу більшості асур.

Айкен з Багрянського континенту. Бейрут з континенту Кривавого Хребта. Усі вони були сліпучо - міфічними фігурами.

"Буріння..."

Золота магія в печері продовжувала кипіти і шипіти. В іншому зависла тиша.

« Іньїго, ну що? Що ми повинні робити?» Раптом у кам’яній стіні з'явився тунель, який вийшов людина. Це був Іньїґо.

Він все чув.

«Хоття Саломон має талісман лорда Айкена, це не означає, що у нього немає багатства клана» - сказав Іньїго.

« Ти...», - Саломон і Ніссе втупилися на нього.

« Я бачила тебе раніше в піщаному замку», - Ніссе не приховувала подиву.

Іньїго трохи здивувався. Так. Коли замок з піску розвалився, Іньїго та інших справді стало видно.

Іньїго злегка усміхнувся: « Це дуже добре. Саломон, я той чоловік, який переслідував і атакувати тебе. Що з цього?»

Саломон почав розуміти.

« Дуже добре. Саме я сказав лорду Ельквінові про те, хто ти насправді, - Іньїго випустив сміх. - Хмпф. Коли ти був у Префектурі Холодного спокою, тебе вигнали з клану Бойд. Незважаючи на те, що це було неважливим питанням, в той час я звернув на це увагу."

Саломон був приголомшений.

« Жаль того хлопця, на ім’я Лінлей. Він був справді несправедливо звинувачений тобою, Іньїго почав сміятися.

Том 15, глава 21 - Мощ Владики

На дні басейну золотої магми Лінлей та інші могли дуже чітко чути все що відбувається зовні.

« Нарешті вони зрозуміли, що тебе несправедливо звинуватили. Делія була дуже щаслива, але Бебе злякався. - Саломон уб* ***. Дізнавшись, що його особистість була відкрита, він програвав все і наполягав на тому, щоб це ти, бос, розкрив його. Не можна до такої людини ставитись як до друга!»

З того часу як Саломон попросив Ельквіна вбити Лінлея, у серцях Делії і Бебе поглиблювала ненависть.

« Саломон. Він не вартий того, щоб злитися на нього, - Лінлей похитав головою. - Тільки шкода... Здається Ніссе все ще дуже хороша людина".

"Нінні?"

Бебе був приголомшений. Він згадав, як захищав Ніссе, але, здавалося б, вона до цих пір йому не довіряла.

Раптом з'явилися звуки риданів.

« Це Нінні», - Бебе підняв голову, але все що він міг з дна бачити — це копляча золота магма.

Золота магма була надзвичайно висока температура в печері. Навіть повітря розпливалося і спотворювалось.

« Лiнлэй... Саломон мовчав.

Але горе, яке Ніссе придушувала весь цей час, прямо зараз вирвалося назовні і вона не роздумуючи ринулася просто до золотого магматичний басейн. Саломон злякався і поспішно схопив Ніссе за ругу: « Що ти робиш? Ти хочеш померти?»

Золоте полум’я було зжите.

Можливо, Бог був дуже сильний і витримав його тиск. Але він таки помер.

« Це я винна. Це все моя вина. Я повинна була довіряти Бебе. Я повинна була довіряти йому!", Нісе ридала. Її серце переповнювалося безмежним каяттям. Раніше, коли Бебе занурився у золотий магматичний басейн, Ніссе відчувала в своєму серці агонію...

Але в той момент, у її свідомості все ще звучали відголоски... Відгомін, який говорив Бебе навмисно подружився з тобою! Він обманює тебе!

Це була єдина причина, чому Ніссе все ще залишалася стояти. Але дізнавшись, що Лінлей невинний, це було схоже на те, як гром потряс свідомість Ніссе.

Вона помилялася!

Лінлей невинний і Бебе був по-справжньому щирим з нею!

« Він не брехав мені. Він мені ніколи не брехав. Щоб врятувати мене, Бебе проігнорував власну безпеку, але я сумнівалася... Я не повірила йому, - по щоках Ніссе безупинно телички сльози. Вона хотіла кинутися в золотий магматичний басейн, але як Саломон просто дивитися, як його молодша сестра жертвує своїм життям? Він міцно схопив її за руку і відчайдушно закричав. - Ніссе, Бебе вже мертвий. Він мертвий! Жаль є марною.."

Нісе перебувала в способові... І в наступний момент вона обм'якші впала, її ноги були ватними, вона схилилася поруч з магматичний басейн.

« Ніні, чому ти така прекрасна?»

« Це для того, щоб ти закохався в мене! »

Вона не могла стримати сліз, коли черпала силу від слів ехо. Нісе відкинула руку і в ній з’явилася солом’яна капелюха. Її подарував Бебе.

« Ніні, я приніс цей солом’яний капелюх з моєї батьківщини (Південна назва). Ти не зможеш купити другу таку в усьому Царстві проклятих. Дбай про неї. Я думаю, що в майбутньому, коли у нас з'являться діти, я дам нашим малюкам по одній солом’яній капелюсі. І ми всі будемо носити солом'яні капелюхи, ха-ха ...."

Слова Бебе затрималися в свідомості Ніссе. Вона подивилася на солом'яну капелюх у своїх рука і її серце наче щось здувало.

У мить, незліченні списи жалю неначе сарана впали в її душу!

Несподівано Ніссе почала плакати ще сильніше. Беззвучний плач.

Саломон побачив її такою, відчув у своєму серці дивне відчуття... Жаль! Побачивши в такому стані свою молодшу сестру, він почав жалкувати. Зрештою, його молодша сестра була його єдиною сім’єю. Саломон міг поводитись жорстоко з іншими, але він завжди дбав про свою маленьку Нінні.

« Ніні... Саломон впав на коліна і витягнув руки, щоб заспокоїти її. - Не сумуй. Бебе вже мертвий. Занадто пізно. Це була помилка твого старшого брата. Прости.

« Умер? Ніссе глянула на кульку золоту магму. Вона раптом згадала, як Бебе був вражений лезом Всевишнього Бога, яке йому зовсім не нашкодило. З боку могло здатися, що вона про щось подумала, тому відразу ж подивилася на Ельквіна. - Містер Ельквін, захисна міць Бебе настільки висока, що він безумовно повинен бути в змозі протистояти цьому жиженому Золотому Пламені! Він зараз на дні озера живий, чи не так? Містер Ельквін, скажіть мені, що Бебе не помер! "

Заплакане обличчя Ніссе розглядало Ельквіна.

Серце Ніссе переповнило жаль.

Вона хотіла, щоб Бебе жив, аби він з'явився перед нею.

Але Ельквін лише похитав головою і спокійно сказав: « Місс Ніссе, я скажу це тільки раз, чоловік на ім’я Бебе, мертвий! Ті Вислі Боги, а також Лінлей і його дружина, всі вони мертві!»

- Саломон намагався переконати.

Нісе опустила голову, щоб подивитися на солом’яний капелюх у своїх руках. Вона не могла, так і не хотіла придушити агонію у своєму серці.

На дні золотого магматичного басейну.

Бебе плакав... і почувши скриню та слова Ніссе він закричав: « Неправда! »

Ігноруючи все інше, він раптом кинувся наверх.

"ВЗР!"

Могутня сила прищепила голову Бебе і той врізався у неї, а потім був відброєний у зворотному напрямку.

« Ви шукаєте смерті? — сказав гортанний голос у свідомості Лінлей, Делії та Бебе. - Я думаю сказав вам, що зараз ви не можете вийти. Це моє останнє попередження. Якщо це повториться, то ви все помрете!».

Бебе був приголомшений. Він озирнувся в сторону Лінлей і Делії.

"Босс, вибач" - тихо пробурмотів Бебе. Він згадав, що прямо зараз їх життя перебувала під повним контролем Пусаро. Таким чином він налякався великої загрози Лінлію та Делії.

Не знаючи, що сказати, Лінлей поплескав Бебе по плечу.

« Бебе, - потішала Делія. - Не турбуйся так сильно. Після того як ми виберемося, ти зможеш зустрітися з Ніссе. Тобі треба трохи потерпіти."

- Бебе злегка кивнув.

Побачивши поведінку Бебе Лінлей зітхнув: « Нісе прекрасна дівчина. Але її старший брат Саломон... Навіть якщо ми виберемося назовні, розрив між нами ніколи не зникне."

Зрештою Саломон зухвало вимагав, щоб їх вбили.

«Верно. Вони знову обговорюють спадщину клана Бойд", - Лінлей підняв голову і почув ті зверхні голоси.

У печері було дуже спекотно, але люди поводились досить жваво.

Іньїґо подивився на Саломона і холодно сказав: « Лаорд Ельквін, у Шеломона дійсно є талісман лорда Айкена, але це означає тільки те... що їх пов’язують деякі стосунки. Не обов'язково що він віддав стан свого клану лорду Айену!»

Саломона була дуже похмурою, на що Іньїґо лише посміхнувся: « Чи ви справді вважаєте, що він міг довірити комусь інший такий стан?»

« Ні, я не вірю в це!» - дивлячись на Саломона Ельквін спокійно посміхнувся.

Саломон ставав напруженішим. Невже його змусять розкрити свою останню карту?

Саломон звернувся до чіткого, рішучого голосу: « Я вже дав вам зрозуміти... Я віддав все своє становище лорду Айкену, я використовував його в обмін на довіру Лорда Ікена. Лорд Айкен наказав мені поїхати до Префектури Радуґа, щоб подбати про одну велику справу. Якщо ви вб'єте мене, то коли лорд Айкен з’ясується, тоді ... хмпф!»

Ельквін зневажливо посміхнувся.

Іньїго теж засміялись: « Салон, лорд Айкен дійсно неймовірно сильний, але не на те, щоб бачити майбутнє чи минуле. Якщо ми вб'ємо тебе і знищимо твій труп, а разом з тим всі докази, як лорд Айкен дізнається, що саме ми вбили тебе? "

Саломон спокійно засміявся: « Це ж так! Я розумію. Шанси, що лорд Айкен з'ясує правду, дуже низки, але якщо все ж знатимуть, то вам кінець! Я можу вам зізнатися, зараз у мене гроші збій менше десяти мільярдів чорнильних каменів. Невже заради десяти мільярдів ви готові так ризикувати? "

« Десять мільярдів чорнильних каменів? - Хто тобі повірить?

Ельквін втупився на Саломона, а потім раптом сказав: « Соломоне, дай мені своє Найпросторстокіше кільце для огляду. Якщо ти говориш правду, то я відпущу тебе. Що думаєш?»

« Дуже добре! Хай буде так! - без коливань вимовив Саломон, але хто б знав, що Ельквін продовжить. - А, і не забудь про свій Найпростіший пояс. Мабуть, я і його огляну... а то мало було не забув про нього. Я не очікував, що твій пояс є річчю для зберігання речей!»

Речі з міжпросторовою кишенею для зберігання речей можна виконувати у вигляді кілець, але вони можуть бути і в формі інших речей.

Проте, саме тому що кільця були дуже зручні, Межпростіральні персні і були надзвичайно поширені.

Саломон змінився в обличчя.

Побачивши вираз обличчя Саломона, Ельквін і Іньїго почали сміятися. Було зрозуміло, що... Саломона, який був мандруючим поясом, мабуть, містив усю спадщину клана Бойд.

« Щоб не заплямувати репутації лорда Айкена, я перевірю твоє Найпростіше кільце та пояс. Якщо все саме так, як ти говорив, то я дотримую своє слово - дивлячись на Саломона посміхнувся Ельквін. - Я думаю, що це вже і так добре.

Беручи до уваги рівень сили Ельквіна, як він міг не помітити, що ремінь Саломона був особливим?

"Що, ти боїшся показати нам?" - посміхнувся Іньїго.

Стоячи поряд Ніссе, вона почала турбуватися про свого старшого брата. Хоча вона все ще була розлючена, але попри це Саломон усе ще був її старшим братом.

"Старший брат..." - тихо вимовила Ніссе.

Саломон став гострішим і дивився на кота, Ельквіна та Іньїго. Він сказав: « Мистере Елквин, я дійсно не хочу бути Вашим ворогом, але ви все ще змушуєте мене. Ну добре. Я покажу вам спадщину мого клана Бойд!"

Очі Ельквіна та Іньїго загорілися.

« Але насправді, — подумав Ельквін, тоді як Іньїго злегка усміхнувся і промовив. - Лорде Ельквін, я ж казав Вам, що Саломон просто не міг віддати все своє Клана лорда Айкену".

Ельквін посміхнувся і ввічливо кивнув у його сторону.

У цей момент їхні очі були прикуті до Саломону, який зараз збирався щось дістати ...

Їхні обличчя застигли. Вони здивовано дивилися на предмет Саломона.

« Що ж, тепер бачите? Це весь спадок мого клана Бойд!, - Саломон тримав біля себе одну чорну краплю води і дивлячись на Ельквіна та Іньїго холодно посміхався. - Я вважаю, що ви обидва повинні знати, як це!»

« Моє... Мощ Владики?», - заїкався Іньїго.

Ельквіна скручено.

Саломон подивився на краплю чорної води у своїй руці. Його погляд став більш розсіяним і він сказав: « Так, повірно. Це Мощь Володаря! Рідкісна крапля Мощи Владики. Я вірю, що коли звужу цю краплю Мощі Володаря зі своїми Глибокими Тайною Законами, у мене буде достатньо сил, щоб вбити вас обох."

Ельквін і Іньїго були дуже непривабливими.

« Чому в тебе Мощ Володар? Невже... Айкен?" - Ельквін миттєво здогадався.

Саломон тихо промовив: « Я тобі не брехав. Я дійсно віддав весь стан мого клану лорду Айкену. Крім того, лорд Айкен був винен моєму клану Бойд. Я дав йому надзвичайну спадщину і запитав, чи зможе він переробити його на Мощ Владики! Ось так... Ця крапля - це мій спадок.

Так само, Мощь Володар була поділена на різні типи...

Земля, вогонь, вода, вітер. Темрява, світло, блискавиця, життя, розрушення, смерть, Доля.

« Кожен металевий камінь і лазурит містить у собі дуже малу й майже нікчемну кількість Мощі Владики, якщо незліченні чорнильні камені та ладани скласти разом і переробляти, зрештою можна зробити одну краплю мощів Володаря!», м'яким тоном сказав Саломон.

Моч Володаря в газоподібній формі, звичайно, розсіється. Таким чином, її переробляють в рідку форму.

Капля була найменш стабільним об'ємом.

Але одна крапля Мощі Володаря потребує лише астрономічної кількості чорнил та лазуритів. Що важливіше... Дуже важко переробити їх на Мощ Владики!

« У всьому Царстві проклятих є дуже мало експертів, які можуть переробити Мощ Владики Володаря. На щастя, лорд Айкен один з них." - вимовив Саломон і подивився в сторону Ельквіна та Іньїго. Він не хотів зараз використовувати Мощь Володаря. Адже у нього вона була тільки одна.

Якщо він її використовує, то всім його планам прийде кінець. Як, будучи звичайними Висшим Богом, він зможе відродити клан Бойд?

Але навіть якщо він її не використовує, ці двоє напевно поширюють інформацію про те, що у нього є Мощь Володаря.

Для Саломона, кожен можливий наслідок був поганим!

Том 15, глава 22 - Капля Води, Мощ Владики?

Тепер, коли Саломон дістав каплю Мощі Володаря, він міг або використати її для вбивства своїх ворогів, або під загрозою вбивству змусити противників піти. Незважаючи на все це, він міг безпечно піти! Однак він показав свою козирну поведінку, і тому більше не мав прихованих “аргументів...".

Саломон відчував лють щоразу, коли він думав про це!

Коли він підійшов до Ельквіна і Іньїґо, то побачив, що ті двоє явно прагнули отримати цю краплю, але вони також не відчували впевненості в тому, щоб її відняти.

Саломон тихо сказав: « Каміння та лазурити Царства були створені Володарем розрухи. Це крапля чорної води - насправді капля Мощі Володаря Руйнації і так сталося, що я якраз тренуюся в шляху розрухи. Замість Владики Руйнації, в парі з технікою розорення... Я стану значно сильнішим".

Ельквін був справді страшним.

У Царстві проклятих Семизіркових демонів можна вважати вищими воїнами. Асури були найвидатнішими фігурами, які могли змінити все Царство проклятих. Однак існувала 108 Асур, багато Семизіркових Демонів і також відкидали регалію Асур. Протягом незліченних років у Царстві з’явилося багато сильних експертів.

Для того щоб мати можливість стояти на пікі навіть серед вищезгаданих во́дів, слід взяти до уваги один з перелічених нижче критеріїв.

1. Бути як Айкен, тобто мати можливість переробити Мощ Володаря Владики! Хто наважився б битися проти когось, хто був здатний використовувати краплю Мощі Володаря?

2. Бути вищим експертом, який володіє артефактом Володаря! З артефактом Владики можна легко домінувати.

3. Бути висим Богом, який досяг рівня Парагона, сплавивши всі Глубінні Тайни в одному з Законів Елемента. Звичайно, така людина буде стояти на вершині посеред Всевишнього Бога.

4. Звичайно, завжди були якісь особливі випадки.

Особливі випадки, як наприклад, коли ви є Сімозірковим демоном через те, що ти Божественний звір з надзвичайною божественною здатністю. Наприклад, Боговий Крисиний Пожирач. З такою жахливою божественною здатністю, такий мисливець звичайно буде надзвичайно сильним. Крім того, є певна мутація душі й інші особливі обставини.

Коротше кажучи, чи був це Айкен, чиї слава поширилася по континенту Багряня, або Бейрут з материка Крестого Хребта... Ці воісти абсолютно точно покладалися на щось незвичайне.

Але Ельквін у свою чергу може розглядатися тільки як талановитий Сімзірковий Демон. Він не мав володаря Владики або артефакти Володара. Він не досяг рівня Парагона... Звичайно, йому буде дуже важко справлятися з Саломоном за таких обставин.

Використання для атаки Володаря і звичайної божественної сили Найвищого Бога... Тут різниця як між небом і землею. Навіть якщо розуміння Глубінних Істин було однаковим, різниця в фундаментальній силі все ж була занадто серйозною.

Це нагадує немовля, яке було майстерним фехтуванням і влучило у бій з гігантом, який мав безмежну силу. Як дитина може виграти, навіть якщо гігант не розумів основ фехтування?

Та сама логіка існує і тут.

Саломон, з точки зору поняття Глубінних Тайн Законів, мав тільки 10% від рівня, якого досяг його противник. Але сила Мощі Володаря була просто занадто велика в порівнянні з тим, що могли запропонувати Висші Боги.

"Що, ви хочете прийняти цю каплю Мощі Володаря?" - хмикнув Саломон.

- Іньїго повернувся, щоб подивитися на Ельквіна. Особиста сила Іньїго була нижче сили Саломона. А якщо той ще використовує Мощ Володаря, то вб'є Іньїго в одну мить.

Ельквін трохи вагався, а потім видав низький подих: « Мій Володар... Така маленька крапля води, яка містить таку неймовірно жахливу силу».

Слова Ельквіна містили натяк на заздрість. Він мріяв отримати таку краплю.

Хоча її можна застосувати, навіть якщо він не використовує одну краплинку, він міг би залякувати інших. У критичний момент, він міг би використовувати її щоб врятувати своє власне життя.

Лінлей стояв на дні золотого магматичного басейну, наче думаючи про щось.

« Що думає бос? — каже Бебе та Делія. — Здавалося, що Лінлей поводив себе трохи дивно. - Бос не буде діяти тільки тому, що він почув розмову нагорі про Мощі Володаря? Хоча я повинен сказати, що Мощ Владики дійсно змушує заздрити його власнику."

Делія тихо сказала: « Заздрість. Хіба ти не чув, що сказав Саломон? Переробка Мощі Володаря - вкрай складний процес і надзвичайно мало людей у всьому Царстві можуть зробити це. Крім того, кількість чорнил і лазуритів у процесі ре переробки буде надзвичайно цікавою. Вся історія клана Бойд вмістилася лише в одну краплю".

Духовна енергія Лінлей була повністю зосередженою на Персняному Дракону, що звивався.

Там було дві краплі блакитної води!

« Каплі води? Краплі води? Володаря? - Лінлэй відчував шок. Хоч би наскільки недогальним він міг бути, то все - таки зміг узгодити ці факти. - Я повний ідіот. Одна крапля блакитної води, яка змогла трансформувати моє тіло і зробити настільки сильним, що я можу прийняти в лоб атаку артефакта Найвищого Бога... Така жахлива крапля води... якщо не Мощь Владики, що ще це може бути?».

Він підвищив силу свого тіла настільки, що для цього потрібно було багато енергії.

Одна крапля води, яка була в змозі забезпечити стільки енергії? Тільки легендарна Влада Володаря була здатна на таке.

« Ах, я занадто дурний. Коли я отримав Перстень Звиваючого Дракона, цей захисний душу пошкоджений артефакт ... Це артефакт Владики! У минулому пан перснів був Всевладним Правителем! Оскільки пан був Володарем, ця крапля води, природно, Мощ Владики."

Все це мало сенс.

Окрім Владики, хто б ще залишити три краплі Мощі Володаря в кільце після смерті?

Зрештою, коли б це був Всевишній Бог, то Всевишній Бог напевно вибрав би Собі Владики під час бою. Тільки для когось настільки потужного як Володар ці краплі не грали вирішальної ролі. Зрештою, Володар мав безмежну кількість Божественної влади Владики. Можливо, залишити три краплі Мощі Володаря після смерті для нього було чимось не складно.

« Я використав краплю. У мене є ще дві. Якби я захотів їх продати, яку суму вони б принесли?», хоча Лінлей було цікаво, він був не настільки дурним, щоб насправді піти на це.

Одна крапля Мощі Владики була безцінним скарбом!

Всі багатства клана Бойд, нагромаджені за незліченну кількість років і також милість лорда Айкена Клану Бойду... Усе це призвело до того, що Айкен зробив Мощ Владики. По правді кажучи, експерт рівня Айкена був набагато ціннішим за будь - який скарб.

Якщо б не це, то незалежно від того, скільки скарбів пропонують Айкену, він все одно не стане цим займатися.

Врешті-решт, коли він зробить для когось Мощ Володаря Владики було цілком можливо, що в один прекрасний день це потужна зброя може потрапити до рук ворога.

« Чорна крапля води - Мощ Владики розпаду. Сині краплі води повинні ставитися до Мощі Володаря Води." - Ліндей міг фактично відчувати, що синє рідкої краплини тримали ауру води. У минулому йому було цікаво... Що змусило його стати настільки сильним?

Лінлей ніколи не наважувався собі уявити, що це могла б бути Володар Владики.

Але сьогодні Лінлей зрозумів.

« Якби я користувався Володарем Владики при виконанні атакуючої техніки, що ставила в Тупік Тень, наскільки могутньою вона була б?», - Лінлэй задавався питанням.

Сила атаки зазвичай залежить від трьох чинників: божественний артефакт, рівень енергії та Глубінні Тайни. Насправді, якщо будь-який з трьох факторів був неймовірно сильним, атака вийде дуже потужною.

Наприклад, якщо розуміння Глубінних Тайн було на рівні Парагону, то можна бути майже непереможним.

Якщо рівень енергії буде на рівні Владики, то природно, що він також вийде жахливою.

Якщо Божественний артефакт був історичним атрибутом Володаря, то можна було б також мати можливість домінувати в Царстві проклятих.

Але, звичайно, якщо хтось був сильним в одному аспекті, не можна було занадто відстати в інших аспектах.

Божественний артефакт Лінлей був вищим Богом, мечем Фіолетової крові. Його джерело енергії стане Мощь Володаря. Щодо Глубінських Тайн, то він уже два злив. З урахуванням усіх трьох аспектів, він ще не може стати великою загрозою для Парагона, але він може мати деяку впевненість в битвах з такими як Ельквін.

Однак...

Це було б можливо за рахунок витрати краплі Мощі Володаря.

« Якщо ситуація не буде абсолютно критичною, я не повинен використовувати її. При використанні її в критичний момент, цей скарб може врятувати життя і змінити долю», - не раз стикнувшись з боротьбою не на життя, а на смерть, Ліндей звичайно ж розумів важливість Мощі Володаря. Вона не може бути марною. Натомість її слід використовувати, щоб врятувати своє життя в критичний час.

Лінлэй прийшов в себе і як тільки він це зробив, він виявив, що Бебе та Делія утупилися на нього.

« Чому ви так дивитесь? » — засміявся Лінлей. Насправді, в даний час він був у чудовому настрої.

Будь-яка людина в небезпечному Царстві проклятих, який раптово придбав жахливий предмет, такий як Мощь Володаря Владики, буде у чудовому настрої. Це справжній козир!

« Бісс, ти стояв не рухаючись і посміхався. Що трапилося?» - запитав Бебе.

— Я посміхнувся? - сміх Лінлей ставав гучнішим.

«Мм? Ельквін відмовився? Бебе та Делія також почули слова, які доносяться зверху.

Хоча Ельквін неохоче перебуває в печері, він таки кинув: « Саломон, не хвилюйся. Я, Ельквин, не такий жадібний щоб спробувати забрати твою каплю Мощи Владики. Я сподіваюся, ти не будеш її використовувати.

Звичайно, він не міг цього зробити! Якщо він використовує її, то просто не стане. Витратити стан свого роду...

« Якщо ви мене змусить, то у мене не буде вибору» - сказав Саломон.

« Розпусро, відкрий тунель і постав можливість вийти з вулкана. Випусти їх." - негайно наказав Ельквін.

Маленький золотий кошеня в його руках видав м'який звук: « Мяу...».

Відразу ж утворилась протока, і серед усього вулканічного хребту з’явилася велика долина за межами печери. Саломон підняв голову і подивився на вже потемніле небо. Було ясно, що вже майже настала ніч.

Саломон зітхнув з полегшенням у серці: « На щастя, Ельквін не змусив мене використовувати Мощь Володаря».

Саломон повернув голову, щоб подивитися на Ніссе.

Ніссе повернулася, щоб подивитися на золотий магматичний басейн. Він і далі кипів, віддаючи світові чудове тепло. Ніссе не могла стриматися і в черговий раз починала плакати.

— Переверни дивитися туди», - тихо сказав Саломон.

« Ніссе підняла голову, щоб подивитися на солом’яний капелюх в руках і опустила голову. - Ходімо, старший брат!"

А потім, Ніссе та Саломон негайно вилетіли через велику долину і раптом з поля зору в безлюдній пустелі зникали очі.

« Усе намарку!», Ельквін видав низький сміх. Зараз він намагався придушити гнів. Він вважав, що зможе дістати скарби клана Бойд. І тоді несподівано було виявлено, що так зване становище перетворилось на Мощ Владики! Це було дійсно скарб, якого дуже трудно придбати.

Він міг тільки спостерігати, як Саломон відлітає з ним.

Іньїго раптом створив свою Божественну область, обмежуючи поширення звуку. Ельквін підозріло подивився на нього. Іньїго тихо сказав: « Ларде Ельквін, я знаю, що так званий Бебе знаходиться в межах цього басейну. Зброя Бебе - скарб. Якщо ми зможемо забрати його, можна сказати, що час витрачається не даремно.

Хоча Іньїґо не був присутній під час подій, Пусто повідомив про все це.

Ельквін тепер зрозумів. Не дивно, що Іньїго блокували поширення звуку. Він боявся, що група Лінлей може їх почути.

« Зброєні Бебе? Це дійсно скарб, - зітхнув Ельквін. - Це зброя, яка тільки Бейрут здатний зробити ... Зброя, яку повністю виготовлено з Божественних іскри. Жорсткий і дотепний! Його могутність набагато перевищує будь - який звичайний артефакт Всевишнього Бога. Воно лише трохи поступається артефактичному Суверену».

Зброя з Божественних іскру!

Товарний знак Бейрута, який тільки він, Бвайт, міг виявити світу. Божественні іскри були непорушно жорсткими, тільки Боговий Крисиний Пожирач міг перетравлювати їх. Тепер Бебе міг тільки перетравлювати їх, але ще не вмів переробляти. Але Бейрут мав інший характер. У Божому Царстві була проклята зброя з Божественних іскри, яка коштувала астрономію!

« Але оскільки лорд Бейрут дав Бебе зброю, то це означає, що їхні стосунки екстраординарні. Якщо я вб'ю його, то це одягне Бейрута. Ти повинен знати, наскільки страшний Бейрут." - Ельквін був досить нерішучим.

Іньїго вирубався про себе.

Як він міг не знати, наскільки грізним був Бейрут? Бейрут, який раптово схопився на видному місці з нізвідки. Він був кимось, про кого можливо звичайні Божества могли і не знати, але більш великі клани та загони знали про нього. Якщо потрібно було використовувати одне слово, щоб описати Бейрута, то це було б слово...

Жорстокий!

Багато людей вважає, що на континенті Кривавого Хребта, крім Правителя Крейго хретта, один був байрутом.

"Мілорд, я знаю, що лорд Бейрут жахає, але навіть хтось такий могутній як Володар не може знати минуле чи майбутнє. Якщо ми вб'ємо цього Бебе, руйнуючи його тіло і всі докази його існування, як Бейрут з’ясує, що це зробили саме ми? - поспішно сказав Іньїго. - Якщо ви боїтеся, що його зброя занадто небезпечна тримати у себе, оскільки Бейрут зможе дізнатися про цю справу, Ви можете просто піти і продати її в замку Чорного Песка. На той час ніхто не знатиме, хто вбивця. Ця зброя коштує астрономічних грошей!".

Том 15, розділ 23 — Казень

Коли Ельквін запропонував Іньїго, в його розумі почали з’являтися різні думки.

« Лаорд Ельквін. Про що ви турбуєтеся? Бейрут безперечно не дізнається», - поспішно сказав Іньїґо.

Маленький золотий кошеня в руках Ельквіна мяукнув: « М’ясо. Майстер. У словах Іньїґо є певна логіка. Навіть хтось, такий же могутній як Володар, не може дізнатися минуле чи майбутнє. Якщо ви вб'єте Бебе, Бейрут майже напевно нічого не дізнається».

Ельквін низьким тоном кинув виклик: « Вбити Бебе? У ваших словах є певний сенс!"

«Пусто. Спочатку випусти групу Лінлей". - доручив Ельквін.

Очі маленького золотого котена виблискували і він одразу ж злегка м'якнув. У той же момент, кипляча, бульбашка магма розступилася в сторони, формуючи між стінками прохід з дна басейну для Лінлей, Делії та Бебе. У їхніх очах промайнула несподіванка.

« Басс, цікаво, про що вони щойно говорили» - подумки поцікавився Бебе.

Але Лінлей також почувався спантеличеним.

Коли вони перебували на дні басейну, то могли чути розмови ззовні. Останнє, що вони почули, це як Ельквін сказав Саломону і Ніссе піти. Але через те, що їх відразу не випустили, в Бебе наростало занепокоєння. Але він міг тільки безпорадно чекати на дні магматичного басейну...

І там вже не було звуку.

Лінлей був упевнений: « Іньїго і Ельквін стояли нагорі, але вони не стали б просто стояти там як два бовдури... Я впевнений в цьому. Вони спеціально блокували звуки від проникнення сюди. Можливо вони обговорювали щось, що було пов'язане з нами."

« Вони казали нам щось, що було пов'язане з нами? Невже вони говорили про вбивство нас чи ні?

Делія і Бебе відчували тривогу.

Зрештою, їхнє життя тепер було в руках інших людей. Хоча ворог їх тимчасово не вбив, це не означає, що їх так просто відпустять. Але в порівнянні з Делією і Бебе, Лінлей почувався впевненіше... Його впевненість приходила від двох крапель Мощі Володаря!

« Якщо ми дійсно опиняємося в загрозливій ситуації, навіть якщо я не зможу витримати, я використовую одну з крапель Мощі Владики» - подумав про себе Лінлей.

Він вже провів усі необхідні приготування.

Як тільки золота магія розійшлася, Лінлей наказав: « Виходимо.

Група Лінлей відразу вилетіла і приземлилася на плоскій поверхні печери. У той же момент Лінлей побачив широку долину, яка виднілася через прохід з печери, що веде до зовнішнього світу.

Ця долина була тією дорогою, через которою відлетіли Саломон і Ніссе.

Лінлей не втік. Якщо їх вб'ють, то для втечі їхніх швидкості буде недостатньо.

"Містере Ельквін, дякую що змилувалися над нами трьома" - Лінвей злегка, але водночас ввічливо вклонився.

Ельквін злегка здригнувся, а потім про себе засміявся: « Цей хлопець досить хитрий. Перше що він зробив - це подякував мені. Якщо б я був тим, хто піклується про свою репутацію, мені було б досить важко вбити його після цього. Хоча почекайте... Я так чи інакше і не збирався його вбивати."

Ельквін випадково подивився на Іньїго.

Вбити Бебе. Вкрасти зброю з Божественної іскри?

« Я так буду робити, тільки якщо мій мозок буде пурхати!» - Ельквін про себе посміхнувся.

Да. Якщо він вб'є Бебе, Бейрут дійсно не буде знати хто вбивця.

Но... якщо Бейрут ретельно злякається і діє всі свої сили та вплив, врешті-решт, для нього не може бути неможливо дізнатися хто вбивця. І в якийсь момент часу, він, Ельквін, безумовно втратить своє життя!

« А зброя з Божественної іскри... Навіть якщо мені вдасться його дістати, я не посмію ним скористатися. Користуватися ним, це рівнозначно визнанню, що я і є вбивця, хіба ні? Навіть якби я продав його, то заробив би лише гроші. Зброя з Божественної іскри не така цінна, як капля Мощи Владики. Я продешевлю, якщо втрачу своє життя в обмін на небагато грошей».

Розмови Ельквіна логічні.

Коли він хотів убити Саломона, то не боявся... Зрештою, йому довелося витратити увесь свій клана Бойд на допомогу Айкена. Це означало, що Айкен був не надто близьким до Саломона. Якби Ікен віддав Саломону Каплю Мощи Владики, не прохаючи нічого взамін, то це б знало, що Айкен дуже цінував його.

« Вбити Саломона... але вбити Бебе... Хоча шанси малі, але якщо мене все ж помітять - я напевно помру." - Ельквін не хотів злити Бейрута.

« Лард Ельквін», - сказав Іньїго і маленький золотий кошеня в руках ельфвіна злегка завивав хвостом.

Лінлей все ще був насторожі. Прямо зараз він вже притягнув каплю Мощі Володаря до свого тіла.

"Я сподіваюся, що ви не змусить мене витратити цю краплю Мощ Владики" - подумки пробурмотів Лінлей.

Ельквін міг володіти багатьма скарбами, але як вони могли зрівнятися з Мощом Володаря? Навіть спадок усього клана Бойд, мабуть, менше, ніж одна повноцінна крапля Мощі Владики.

Ельквін холодно подивився на Іньїго, а потім повернувся до групи Лінллей і засміявся: « Ліїнлей та Бебе? »

На блідому обличчі Ельквіна була рідкісна усмішка: « Приношу вибачення за те, що втягнув вас у свої справи. Ви можете піти".

Іньїґо був приголомшений.

Маленький золотий кошеня в руках Ельквіна підняв мордочку, щоб подивитися на свого господаря.

"Лорд Ельквін?" - поспішно вимовив Іньїго.

«Мм? У тебе є заперечення? від чого довелося вичавити усмішку і сказати. - Відразу немає."

Але Іньїго теж лаявся: « У поїздці я втратив десятки мільярдів чорнил, а також багатьох підлеглих, але не отримав нічого взамін. Ці уб* хахи. Усі вони заслуговують смерті. Всі вони заслуговують смерті!!"

Іньїґо хотів вилити свій гнів на групу Лінлей, але перед Ельквіном, на його жаль, він не смів діяти.

Лінлей, Делія і Бебе дуже зраділи.

«Тоді ми дійсно повинні подякувати Вам, містер Ельквін", - поспішно вимовив Лінлей.

« Не варто подяки. Будьте обережні на своєму шляху», - усмішка Ельквіна була дуже щирою, оскільки він сильно хотів виявити свою дружелюбність. Він був з тих, хто не хотів би вас образити. Але як тільки він вирішить убити вас, наприклад за скарби, то не виявить милосердя.

Линлей, Делія и Бебе переглянулись.

« Ходімо», - Лінлей посміхнувся.

Йому не довелося витрачати краплю Мощі Володаря. Звичайно, він був дуже щасливий.

У момент, коли Лінлей, Делія і Бебе вилетіли, раптом...

"Святиш~!"

Чорна тінь меча пролетіла повз Лінлей звідкись через його спини. Ця тінь меча змусила його лускати ясний звук.

« Що це? » — був шокований.

Лінлей, Делія і Бебе відразу зупинились. Перед ними постав тунель, створений цією тінню меча. Там стояв брутальний чоловік, одягнений в довгу мантію і тримаючий у своїй руці довгий меч. Чоловіком був весь цей час відсутній Шестизірковий Демон... Лермонт!

Лермонт відразу помітив групу Лінлей, а потім опустив голову він також зауважив стоячих Іньїго і Ельквіна.

- Лермонт запитав у Лінлей.

« Всі мертві», - відразу ж відповів Лінлей.

Лермонт злегка похитав головою. Однак, побачивши, що Лінлей вижив, він відчув радість. Зрештою, під час їхньої подорожі Лермонт належно оцінили працьовитість Лінлей у тренуваннях і особливо методи навчання.

"Свієш!"

Паря, Лермонт відразу ж спустився.

Група Лінлей тільки-тільки вилетіла з печери, відстань до неї була лише десять метрів. Тому вони могли чітко бачити все, що відбувається всередині.

"Бос, давай поспостерігаємо" - запропонував Бебе. Лінлей і Делія не поспішали. Врешті-решт, жодна сторона не цікавилася їхнім вбивством. Чому б не поспостерігати?

- Побачивши Іньїго Лермонт нахмурився.

Очевидно, Лермонт згадав про Іньїго під час битви в пісковому замку.

Побачивши Лермонта, Іньїго несподівано змінився в обличчя. Однак, згадавши про те, що Ельквін все ще був поряд з ним, він видав усмішку: « Іньїго виражає свою повагу містеру Лермонту».

- Ельквін був нещасливий.

„Мяу. Майстер. Він дуже могутній. Він може легко проламувати кам'яний мур. Я зробив все, що міг, щоб заплутати його, але йому таки вдалося вирватися.", - маленький золотий кошеня сказав тихим ображеним голосом.

Лермонт повернувся, щоб подивитися на Ельквіна: « Мене звуть Ліормон. Чи можу я поцікавитися, хто Ви? "

«Ельвін» - спокійно відповів Ельквин. Він зовсім не турбувався про Лермонта і це незважаючи на те, що він чув про його силу від Іньїго.

«Ельвіне, очі Лермонта ожили. - Ви колишній Семизірковий Демон, Ельквін?

Лермонт був обізнаний з деякими піковими волами Царства проклятих.

- Ельквін підвів брови.

Очі Лермонта засяяли і все його тіло почало виробляти бойову ару. Він голосно вигукнув: « Я, Лермонт, є шостизірковим Демоном. Те, що я хочу найбільше, це отримати можливість поставити під сумнів назву Семизіркового Демона!»

Ельквін мимовільно насупився. У Царстві були люди, які палко любили битви! Вони любили кидати виклики сильним воїнам. Ельквіну такий тип людей дуже сильно не подобався, бо з ним дуже важко мати справу. Проте, безумовно, Лермонт був з - поміж цих людей.

« Сьогодні я в поганому настрої. Я більше не хочу битися. Ти можеш йти". - сказав Ельквін.

« Зустріч із Семизірковим Демоном досить рідкісна. Як я можу пропустити такий шанс? - Іньїго, що стоїть біля вас, безсумнівно є Вашим натхненцем на напад на наш загін. З того часу як я став шостизірковим Демоном, я ще ніколи не провалював свою місію."

Як тільки він договорив...

"Свiєш!"

З’явилася дивовижна аура сірого меча, яка пролетіла зовсім поруч з тілом Ельквіна. Іньїго в шокі відлетів на високій швидкості назад і його власний гнучкий меч з'явився у його руці.

"Звон!"

Енергетичний меч і гнучкий меч перетиналися.

Обличчя Іньїго миттєво стало мертвим блідим, а потім він обм'якши впав на землю.

Він був мертвий!

У очі Іньїґо все ще застиг страх і небажання.

"Знову меч!"

Лінлей таємно спостерігаючи зверху. Він відчув, як його серце затремтіло: « У минулому ця атака Лермонт легко вбила більше десяти Богів. Навіть Іньїґо не міг протистояти цьому мечові. Занадто моторошно."

Хоча Лінлей вже не вперше бачив цю атаку, він все ще не міг стримати почуття благоговіння й подиву.

Всередині тунелю.

« Ти знищив обидві його душі за одну атаку мечем? » — здивувався Ельквін.

Лермонт усміхнувся, а потім змахнув своїм довгим мечем: « Я, Ліормонд, шостизірковий демон. Сьогодні офіційно кидаю Вам виклик. І не важливо хто з нас виживе, а хто помре!»

Мрія Лермонта була кинути виклик Асуре, але він розумів, що його теперішній рівень сили все ще недостатньо.

Ельквін зимно сказав: « Твоі Укази розтоплення справді досягли вражаючого рівня. Але ти думаєш, що тільки спираючись на це, зможеш мене перемогти?»

Ельквін почав тліти!

Він таким пожертвував і все ж повинен був спостерігати як Саломон йде. Але не тільки це. Найгірше... Він, Ельквін, щоб заблокувати фінальну атаку Бебе, втратив свою артефакти Найвищого Бога! Артефакт Найвищого Бога, який найбільше підходив йому і котрий він розвивав протягом багатьох років.

Його Божественний артефакт був знищений і зараз, хтось прийшов кинути йому виклик. Як Ельквін міг не впадати у лють?

- Лермонт злегка підвів голову.

"Хмпф" - Ельквін, у якого був повний живіт вогню, врешті-решт зірвався. Рухом пензля в його руці з'явився чорних хлист. Ватажок зазвичай має не лише один напад Божественний артефакт. Наприклад, Лінлій мав меч Фіолетової крові, але також був важким адамінічним мечем. Ельквін мав ще інші артефакти Всевишнього Бога, які він міг використати.

« Оскільки ти так і напрошуєшся на смерть, то я зіграю твоє бажання!», яка тліє в грудях Ельквіна лють нарешті вивільнялася.

"Ха-ха..."

Коли Лермонт побачив це, він почав голосно сміятися: « Ельквіне, тут надто мало місця. Як щодо того, щоб піти і знайти інше? "»

« Добре», - Ельквін відповів лише посміхнувся.

Миттєво...

Лермонт і Ельквін вилетіли з руїнної ущелини, пролітаючи прямо повз Лінлей, Делії та Бебе, і відразу ж постали десь на горизонті. Один з них був шостизірковим Демоном, другий — семізоровим демоном. Сьогодні відбудеться справжня битва.

Знизу, Лінлі та інших пильно спостерігали, особливо Ліней, чиї очі блищать.

Битва між реальними експертами своєї справи. Як він міг таке пропустити?

Том 15, розділ 24 — Прозріння

Під темним нічним небом, світло туманного Місяця ніби покривала землю марлі. У повітрі над вулканом, тримаючи зброю, Ельквін і Лермонт зійшлися в боротьбі. Внизу група Лінлей і маленький золотий кошеня підняли голови, щоб побачити, що відбувається.

— Лоінлей, хто виграє?

Ліней підняв голову, уважно подивившись на противників: « Важко сказати. У мене є відчуття, що Ельквін все ж трохи сильніше. І все ж атака Лермонту справді чудова.

Лінлей навіть не моргал, боячись пропустити що-небудь.

Маленький золотий кошеня Пусаро просто ширяв у повітрі, злегка покаючи хвостом. Він також підняв свою маленьку голову, щоб подивитися вгору.

« Я, Лермонт, протягом незліченних років піддав сумніву 18 шестерень шестизіркових демонів. У кожному бою я переміг! Це буде мій перший раз, коли я опалюю Семизіркового Демона!», - Лермонтали в повітрі і говорив ясним голосом. Зазвичай Лермонт був дуже байдужим і, здавалося, йому було все одно, що відбувається навколо.

Але в цей момент очі Лермонта сяяли як блискавка і він був у бойовому настрої.

У Ельквіні також з’явилося бажання влаштувати хорошу битву.

« Хмпф. Ті, кого ти переміг, були не більше ніж Шестизірковими демонами. Сьогодні... Я покажу тобі різницю між шестизірковим Демоном і Сімозоровим демоном!», - довгі чорні одягу Ельквіна тріпнулися і довгий чорний кнут у його руці м'яко киваючи з боку в бік, наче змія.

Семизіркові місії були найважчими завданнями, доступними в замку Демона!

Однозіркові, двозірковий і трьохзіркових... Все, аж до п'ятої зірки і шостої зорі не було б занадто складно й незвично. Однак успішно виконати семизіркову місію було дуже важко. Ось чому, незважаючи на довгі роки перебування в Царстві проклятих воїнів... Кількість Семизіркових демонів все ще була низькою.

Лермонт, незважаючи на перемогу над вісімнадцятьма шестизірковими демонами, не був упевнений у тому, чи зможе він перемогти Ельквіна. Але саме те, що він не був впевнений, і змусило його піти на це!

Лермонт почав голосно сміятися.

"Хруст..."

Страшна енергія меча почала виходити від тіла Лермонта. У мить ока з'явився величезний ілюзорний меч, який був більш ста метрів у довжину. Водночас сам Лермонт став ядром цього величезного ілюзорного меча. Полум'я меча змусило простір тремтіти.

« Ти дійсно навчився Укази розорення, досягнувши надзвичайно високого рівня».

Ельквін виспустив спокійне зітхання, похваливши Лермонта, але на його обличчі не було жодного натяку на занепокоєння.

"Грохот..."

Площа в радіусі ста метрів від Ельквіна миттєво занурилася у суцільну темряву. Водночас, вся ця область почала викриватися. Навіть місячне світло повністю поглинається в межах цієї області.

Але Ельквін був видно.

« Хмпф. Не соромся використовувати будь - які технології, якими ти пишаєшся. Інакше ти не зможеш померти, а Ельквін спокійно сказав.

Лермонт випустив смішок: «Тоді... Спочатку прийми мої тринадцять мечей!»

Він завалив меч, миттєво...

Мельнула тінь меча і раптом з'явилися ще 13 чорних теней мечем, які вдарили по повітря як тринадцять зміїв. У просторі з'явилися тріщини і після цього тринадцять тіней меча по певній траєкторії одночасно заскочили вниз, до Ельквіна.

Тринадцять тіней меча були надзвичайно жорстокими, як гігантські всепожирливі звірі, які намагалися зробити з Ельквіна фарш.

"Хмпф".

Зіткнувшись з цими тринадцять надзвичайно запеклими тінями меча Ельквін тільки спокійно фиркнув і в той же час злегка похитав довгим чорним батогом у руках. Цей з виду тонкий довгий чорний батарея почав танцювати і здавалося, що він перетворився на величезного чорного пітону.

Крім того, цей “великий чорний пітон" ніс із собою полоски з туману, які нагадували чорну шовкову нитку.

"Хруст..."

Чорний кнут, який з’явився у великому чорному пташці, вивівся і ніс шовкову яму, роївся до надзвичайно брутального та агресивного меча.

« Озирнувшись! Вибух!"

Багато шовкових чорних смуг раптово зруйнувалися, коли вони торкалися енергії меча, але після розсіювання в чорний туман знову відродилися.

Існувало занадто багато смуг чорного шовку, які могли негайно відновлюватися.

Крім того, великий чорний пітон дуже надійно блокував атаки тринадцяти тіней меча. Невдовзі тіні меча розпорошилися.

Використай м'яке, щоб здолати жорсткі. Незважаючи на неймовірну гостроту, 13 теней меча були пригнічені.

- "Це найкраще, що ти можеш зробити?" - спокійно сказав Ельквін.

« Добре! - Твоя техніка містить принаймні три різні Глубінні Тайни Законів Тьми! Ельквін, з шести Глубінних Тайн Законів Тьми, скільки ти слив?»

Лермонт був надзвичайно досвідченим. Він одразу міг визначити, скільки тайнів утримувався в обороні ворога.

Ельквін посміхнувся: « Чому я повинен тобі говорити? Це був тільки початок. Атака, яку ти продемонстрував не заслуговує на те, щоб я використовував мою фінальну техніку!»

Лінлей спокійно спостерігав за боєм і намагався проаналізувати Глубінні Тайни, які містяться в техніка Ельквіна.

« Гм? Лермонт сказав, що ця техніка містить три Глубінні Тайни. Окрім того, що « Права » Темія — це таємна таємниця, яку ще використовували?»

Раптом Лінлей засміявся: « Чудово. Напад Лермонта містив елемент духовної атаки. І оскільки воно було заблоковане, третя Голубина Тайна повинна бути духовною."

Проста техніка складалася з трьох різних видів Глубінних Тайн. Це показало, що Ельквін принаймні злив три з них.

« Я злив лише дві. Здається, мені ще доведеться пройти довгий шлях." - сказав собі Лінлей.

« А?», - очі Лінлей раптом загорілися.

Лермонт схвильовано зревів.

Лермонт почав швидко рухатись, перетворюючись на незліченні тіні навколо Ельквіна. Кожна з тіней володіла мечем.

« Заздрісна до швидкості? Просто смішно», - як Ельквін міг боятися цього?

Її тіло блиснуло, а потім миттєво трансформувалося в сотні ілюзорних тіней. Техніка тіньова Форма Двойника. Ельквін був здатний пересуватися в будь-яку з цих сотень тіней, що робило його абсолютно непередбачуваним.

І ось гучний сміх Ельквіна: "Ха-ха, немає ніякого способу доторкнутись до мене!".

« Я не конкурую з тобою в швидкості!», - пролунав голос Лермонта і водночас рухомі тіні повністю випарувалися. Лермонт полетів назад на високій швидкості, але потім ...

Безчисленні тіні меча розколювали повітря.

"Хруст..."

Коли Лермонт почав рухатися на великій швидкості, він створював сотні атак тіней меча, кожна з яких трохи відрізнялася від тієї чи іншої під час нападу або розташування. Як тільки Лермонт сгенерував останній меч...

Мгновно, безліч тіні меча в повітрі сформувалися в одну форму... Розпущена квітка лотоса.

У момент формування квітки лотоса стало зрозуміло, що в його центрі стояв Ельквін.

"Хм?" - обличчя Ельквіна миттєво змінилося.

Цей лотос з мечей вже повністю опанував територію навколо нього, не даючи йому шанса втекти. Його єдиний вибір - прийняти атаку в лоб.

"Цей Лермонт дійсно сильний" - подумав про себе Ельквін. А потім, його почорна права долоню миттєво стала алою, як кров і при цьому збільшилася в розмірах. Ельквін зимно кинувся.

Його права долоня раптом плескнула зверху!

"ВЗР!"

Тіні меча були повністю розпорошені, але на криваво-червоній руці Ельквіна проступила кров. Він був поранений!

« Моя рукавичка була знищена. інакше, хіба я б поранився?».

Ельквін зазнав великих втрат у спробі захопити скарби клана Бойд. І тепер він був викликаний на бій Лермонтом, при цьому навіть отримав поранення. Одна біда за іншою... Ельквін був дійсно роздратований і він більше не збирався використовувати оборонні техніки.

Він активно атакував!

Після того як тіні мечів розвіялися, Ельквін ніби гігантський орел вистрілив прямо в бік далекого Лермонта і вигукував через Боженьке почуття: « Ліермонде, ти отримаєш одну з моїх атак, якщо так хочеш! »

Довгий чорний батіг в руках Ельквіна спотворився миттєво, перетворюючись у величезному криваво-червоного змія, який звивався летів в сторону Лермонту. Величезний змій відкрив свою пащу, обнаживши чорні ікла.

Незапальна атака величезного червоного змія змусила самого простору тремтіти.

"Грохот..."

"Чудово!"

Очі Лермонта мерехтіли як блискавка. Довгий меч в його руці раптово наніс удар по просторі. Ця атака меча була звичайною, але коли він ударив по просторі, то раптово з’явився щось на зразок « чорної діри». Довгий меч, здавалося, вдарив прямо через цю діру, остаточно розриваючи простір.

« ЗІЗВІТНІ... ЗРИВИ!"

Найбільш потужний напад Лермонта. Фінальний напад, який він використовував для вбивства старого в зеленому.

Ельквін був здивований, коли побачив силу цієї атаки. А потім він стиснув зуби і розсув. Довгий батіг в його руці, який був перетворений у криваво-червоного змія, здригнувся і потім перетворився на дев'ятиголового змію, кожна з яких відкрила пащу, виявивши величезні зуби.

Казаний неблокованим меч Лермонта нісся прямо до них ...

"Хруст!"

Він проколов горлянку одного з зміїв.

"Дзинь!"

Обстріне меча встромилося у батіг, який випустив дев'ять криваво-червоних зміїв. Дев’ятиголовий змій здригнувся, а потім вибухнув і знову перетворився в довгий чорний батон. У той же час, зміїні голови, які не були задалеко вибухом, продовжували атакувати в напрямку Лермонта.

Одна з голів криваво-червоного змія спробувала вкусити Лермонта.

Тінь меча зависла!

Вичули звуки відразу восьми вибухів, які вибили Лермонта назад, майже вразивши вулкан. Лермонт відразу піднявся на ноги. Тепер його обличчя було попільничним, а в кутках губ з'явилася кров.

« Грозний, грізний. Ти злив чотири типи Глубінних Тайн, тіло Лермонта було запаковане кров'ю. Він уважно подивився на Ельквіна. - Тому що ти зміг протистояти цій атакі, я визнаю свою поразку."

Обличчя Ельквіна також було блідим, але він не був так сильно травмований, як Лермонт.

Глядачі, в обличчя групи Лінлей і маленького золотого котена були здивовані.

« Лермонт здався? — сказав Бебе. - Він ще не помер, але він визнав свою поразку? "

Лінлей продовжував стежити за ворожими сторонами.

Ельквін здивовано подивився на Лермонта: « Ти... Ти справді зміг злити божественну силу знищення і Божу владу вогню? Ты... у тебе мутована душа?»

Під час останньої атаки Ельквіну було важко знайти справжнє джерело енергії, яке міститься в цій техніці — вибухи Зірки.

Це не було Божою силою знищення у чистому вигляді. Це злиття Божої сили руйнування і божественної силою вогню.

« Дуже добре. На жаль, незважаючи на те, що це так, я все ще не суперник тобі», - Лермонт похитав головою.

„Мутанована душа. Це по-справжньому рідкісне явище, - Ельквін зітхнув з подивом. - Взагалі кажучи, тільки така людина здатна злити різні типи Божественної сили. До цього я чув, що після злиття різних типів Божественної сили власні сили будуть значно зростати. Сьогодні я побачив, що це дійсно так".

Ельквін глянув на Лермонта: « Я маю сказати, що твоя сила вже повинна бути на рівні Семизіркового Демона. Тим не менш, ти все ще трохи слабшає, ніж я. Тоді... Умри!».

Коли Ельквіна сказав це, його тіло раптом стало ілюзією, перетворюючись на сотні примарних тіней, які кинулися до важко пораненого Лермонту.

Закони Тьми - Техніка тіньова Форма Двойника!

Лінлей був приголомшений: « Чи ви маєте божественне походження? Справді. Олів’є зміг одночасно використовувати божественну силу темряви і Божої сили світла. Лише рівень злиття Олів’є був не такий великий, як у Лермонта".

Атаку Лермонту було важко розкласти по підлозі, просто дивлячись на неї. Навіть Ельквіну тільки що ледве вдалося розпізнати нюанси цієї атаки.

Таким чином можна уявити, як глибоко Лермонт злив дві божественні сили.

« Коли дві різні види Божої сили сліти, сила атаки фактично зростає? Як же можна поплавати з Богом? Ельквін сказав, що душа має бути мутованою для того, щоб божественні сили були злиті. В іншому випадку, це неможливо." - думки Лінлей раптом зупинилися.

Він подивився у небо: « Невпізнали Лермонт помре? »

Том 15, розділ 25 — Трилліон Лет Депресії

Коли Лермонт зіткнувся з атакою Ельквіна, він вирішив втекти!

"Ха-ха, ти хочеш втекти?" - сотні примарних ілюзій заповнили простір та гучний сміх Ельквіна, здавалося, доносився з уст кожної тіні. Раптом велетенська змія, наче тінь батогом, полоснула в бік Лермонта.

Та ж сама техніка!

Зоряні вибухи!

Криваво-червона тінь батогом прорізала повітря на бік довгого меча.

"ВЗР!"

Права рука Ельквіна здригнулася і від створення сили штовхнула його тіло, в той час як Лермонт був відправлений у далекий політ, поки не зупинився посерді повітря. Його обличчя виглядало попільничним і він закричав: « Эльквін, не заходу занадто далеко!».

Лермонт зрозумів, що з точки зору швидкості він поступається Ельквіну. У нього не було шансу втекти.

Ельквінова обличчя виглядало зловісно, і він усміхнувся: « Я не очікував, що в тебе вистачить духовної енергії здійснити цю атаку ще раз. Тим не менш, твоя техніка може лише ранити мене і не більше. З точки зору глибини пізнання Закону, ти в порівнянні зі мною занадто слабкий. Але я хочу дізнатися, скільки разів ти ще зможеш виконати цю техніку."

Ельквін не хотів його пощадити.

Прямо зараз, у нього був повний живіт гніву, і він хотів знайти місце, на яке зможе його виплеснути. Як він міг дозволити Лермонту піти?

Тим більше... Ельквін вважав, що потенціал Лермонта безмежний. Звичайно, він буде радий вбити такого генія.

« Ти хочеш померти?»

Лермонт зробив глибокий вдих, стоячи в повітрі і тримаючи піднятий свій довгий меч. Він беземоційно сказав: « Якщо ти хочеш мене вбити, то заплатиш ціну!».

— Заплати ціну? - посміхнувся Ельквін. Він збився зі свого рахунку, скільки разів чув ці слова за своє життя. Багато людей, перш ніж він їх вбивав, обіцяли змусити його заплатити ціну, але, на жаль, вони мертві, у той час як він, Ельквін, все ще цілком і навіть щасливо живий.

Лермонт здавався надзвичайно спокійним. Вся його аура втягнулась назад у його тіло, тоді як він холодно дивився на сторону Ельквіна.

Раптом...

Очі Лермонта загорілися, а потім він закрив їх.

Ельквін, мабуть, відчув шок.

Не тільки він. Навіть спостерігачі нижче Лінлей, Делія і Бебе були шоковані. У критичний момент бою Лермонт от так просто взяв і закрив очі?

— Ти що, перед своєю смертю вирішив мене налякати? Довгий батіг в його руці ще раз подовжився. Хоча Ельквін у своєму серці відчував зневагу, він використав свій найбільший удар. Довгий чорний батіг став криваво-червоним і відразу перетворився на дев'ять звиваних змій!

У той же момент, темно-червоний спалах меча з'явився перед Ельквіном.

Ельквін різко змінився в обличчя. Повернутися було неможливо! Все що він зробити - це використати свою криваво-червону долоню, щоб заблокувати атаку.

"Хруст!"

Темно-червоне світло меча миттєво проколов його долоню і увійшов тіло.

« Угх... аа!» - все тіло Ельквіна тремтіло і випромінювалося червоне світло.

"Взрів!"

Тіло Ельквіна розірвало на осмітки і дві іскри Найвищого Бога з Меспростоподібним кільцем почало падати з неба.

Лінлей, Делія, Бебе і навіть золотий кіток були приголомшені. Очевидно, тільки нещодавно Ельквін мав перевагу в той час як Лермонт намагався втекти. Але хто б міг подумати, що Лермонт раптово вирве перемогу і щелепи поразки?

« Що? Лермонт переміг? - І цей темно-червоний спалах меча. Крім того, що в ній містилася божественна сила знищення, вона також мала Божу силу вогню. Це не повинно бути правдою".

Лінлей був дуже здивований. Коли Лермонт атакував, Лінлей відчував тільки ауру руйнування і зовсім не відчував вогню.

Божественна сила вогню була дуже слабкою.

Але чому це раптом змінилося?

Лермонт почав голосно сміятися. - Я нарешті завершив цю техніку. Ха-ха. Я нарешті злив шлях розрухи і Закони Огня. Справді, тільки тоді, коли обидві божественні сили зливаються і Голубінні Тайни Законів поєднуються, сила значно зросте. Я нарешті розібрався!"

Лермонт був надзвичайно схвильований.

Почувши голос Лермонта, Лінлей зрозумів.

« Він сказав, що злив Глубінні таємниці Закону двох різних природних елементів?»

З огляду на поточний рівень підготовки Лінлей він знав лише те, що можна злити шість видів Глубінних Тайн Законів Землі або будь - якого іншого елемента. Однак він ніколи не чув, що можна зливати Голубний таїн Закону різних природних елементів.

Але, почувши слова Лермонта, здавалося, що можна зливати Закони різних елементів. Наприклад, можна злити Глубінні Тайни Законами Землі та Голубінами Ветра.

« Це... це... як це можливо?» - Лінлей не розумів.

Шокірован був не тільки Лінлей, але й всі інші... Бебе, Делія, золотий кошеня.

Лермонт опустив голову, щоб подивитися на групу Лінлей. Розуміючи їхнє здивування, він сказав: « Не думайте про це занадто багато. Лише такі люди, як я з душею мутирова, можуть облишити таємниці Закону. Наприклад, ви не зможете злити свою божественну силу і створити таку атаку, як ця.

Лінлэй почав розуміти.

Божественна сила і Голубінна Тайни були з’єднані разом.

Наприклад, якщо використовувати силу Бога для застосування Об’єднаних Націй з Глубінною таємними Законами Землі, то вона створена дуже потужною силою. Але якщо хтось буде замість цього для тих же цілей використовувати божественну силу елемента вітру, хоча її і можна використати, сила буде набагато нижчою.

Але такі як Лермонт, що зливають різні божественні сили...

При злиття божественної сили руйнування і божественної сили вогню, а також Глубінних Тайн Указів Руйнування та Ґлюбінської Тайни Закони Огня... Згенерується жахлива кількість енергії.

Злиття божественних сил вже призвело до надзвичайної пристрасті могутності. Після того як були слити Глибокий Тайни, а потім додатково і божественні сили... Не дивно, що Лермонт зміг вбити Ельквіна!

« Ух» - обличчя Лермонт виглядало дуже блідим, але його очі переповнювали радість.

Насправді, після повторних атак його духовна енергія майже вичерпалася. Але його сила швидко зросла і після того, як він вдерся у володіння сил Семизіркових демонів, Лермонт був дуже радий: « Я відразу ж візьмусь за семизіркову місію, а коли прийде час і я кину викликом Асуре! »

« Ще нещодавно Ельквін хотів мене вбити. Але зараз..."- Лермонт похитав головою і зітхнув.

Деякі речі дуже важко передбачити. Насправді, якби Ельквін не підштовхнув Лермонта до межі смерті і тим самим не змусив отримати прозріння в тому, що він раніше не міг зрозуміти, як у нього би вийшло зробити прорив?

- Лермонт полетів вниз. Хоч він не був пожадливим, то це було те що Він мав убитого чоловіка... Ці скарби він заслужив. Лермонт не відкинув їх.

Але саме в цей момент...

Дивно, але весь вулканічний хребет раптово зник з поля видимості, у тому числі кільце Ельквіна, яке на нього впало.

« Ти хочеш забрати речі Ельквіна?» - пролунав байкастий, хрипкий голос.

Вулканічний хребет зник, але з'явилася людина!

- Лермонт повернувся, щоб подивитися на незнайомця і не зміг приховати. Перед ним стояв триметровий чоловік, одягнений у вогняно-червону броню. Його довге алике волосся безконтрольно тріпнулися, і від його дуже м'язистої фігури віяло лютістю.

Чоловік з пламінованим волоссям подивився на Лермонта і сказав: « Я справді хочу подякувати тобі! »

- Лермонт відчував, що цей чоловік був надзвичайно сильним.

Чоловік з полум’яним волоссям розсміявся: « Так. Подякуй тобі за вбивство мого пана!»

У цей момент Лінлей, Делія і Бебе були шоковані.

« За вбивство господаря? Невже це він ...?" - Лінлэй повернувся, щоб подивитися і дійсно маленький золотий кошеня зник безвісти.

« Він Пусро! Він той маленький золотий кошеня!"

- Бебе дивився широко розкритими очима.

—Пусто? Той маленький кошеня? - Делія теж не могла в це повірити. Наскільки колоритна різниця між тим милим котеням і м’ясистим гігантом?

Лінлей був би здивований, коли б побачив, що маленький кошеня перетворився на такого гіганта, чий голос дуже голосно звучав.

« Щоб подякувати за вбивство господаря, я дарую тобі смерть», - голосно розсміявся Пусто.

Лермонт змінився в обличчя і відразу дістав Золоту духовну Перлину, яку так швидко проковтнув. Золота духовна Перлина випускала величезну кількість душ, яка могла одночасно живити і зміцняти душу та відновити духовну енергію.

Пусто не квапився атакувати.

— Ти закінчив?

Лермонт був шокований. Чи Пусто збирався дати йому відродитися? Його нинішній рівень могутності точно збігається з Семизірковими демонами.

« Я закінчив» — відповів Лермонт.

«Тоді умрі», - в руках Пусто раптово з'явився сокира із вулканом на ньому. Він різко рубав їх, внаслідок чого почали звучати різкі розкоти ґула, які ніби накладалися один на одного.

Скрізь, де проходив сокира, простір розривався. Прості мури Царства, здавалося, були настільки ж тоншими, як папір.

Абсолютно непереборна сила!

Лермонт був настільки дуже наляканий, що його обличчя неймовірно сильно спотворилося і він тут же наніс свій найбільший удар ...

Темно-червоний спалах меча також змусив простір розриватися, мерехтячи через нього з блискавичною швидкістю і наближаючись до сокири, яка несеться наче метеор по небу.

"ВЗР!"

Топор злегка тремтів, а його потужність різко знизилася, але в той же момент з нього вирвалася величезна ілюзія сокири, яка пульсуючи вистрілив у напрямку Лермонта.

"Свiєш!"

Лермонт, застосувавши свою найпотужнішу техніку меча, відразу ж звернувся в сторону і почав втікати на неймовірно високій швидкості... зараз він виглядав як темно-червона ілюзія. Незважаючи на два сплески пульсації Лермонта, він відчайдушно втікав і в мить повністю зник.

Пусро підтиснув губи і безпорадно промовив: « Він утікає досить швидко. При злиття божественних сил навіть його швидкість збільшилася багато разів, в той час як я, так вже вийшло, трохи повільніше, ніж цей уб**ок Ельквін, який спеціалізується на швидкості. Інакше, я б точно його вбив..."

Спостерігаючи за цим, група Лінлей очепеннела.

"Деліє, Бебе, у цього Пусро, здається, є якісь проблеми. Давайте поспішимо і підемо», - Лінлей прийшов в себе й поспішно закликав Делії та Бебе до втечі.

« А? Ви хочете втекти?»

Пусто раптово погнався за групою Лінлей. З огляду на швидкість Пусмі поступається Лермонт, але команда Лінлей складалася з Богів. Як вони могли втекти?

"Свiєш!"

Пусто з'явився прямо перед Лінлей та іншими.

Коли Пусаро побачив, як вони з’явилися перед ними, йому довелося зупинитися.

Лінлей занервував: « Пеуро надто непередбачувано. Він надзвичайно могутній, але до цього моменту навіть не думав втручатися в справи свого господаря. Його господар був готовий відпустити нас, але хто знає, що в нього на думці."

Чим більше Лінллей про це думав тим сильніше хвилювався.

« Чому ви втікали?» - Пусро здавався досить роздратованим.

« Хто знає, що з тобою відбувається? До того ж ти дуже сильний!»

« Сильний? Пусто гнівно крикнув. - Ну і яка користь від моєї довбаної сили? Чи міг я зі своєю силою зробити щось із зв'язком господаря-служителя?».

Група Лінлей була приголомшена. Зв'язок господаря-служителя?

Що сила і могутність можуть зробити з зв'язком господаря-служителя?

Пусаро проревел: « Коли я був тільки Святим, Ельквин мене насильно приручив і змусив створити зв'язок господаря-служителя! Я навіть не знаю, скільки років тому це сталося. І весь цей час він розвивався від рівня Полу бога до Семизіркового Демона!»

« Але я сильніший за нього. З шести глибоких таємниць Закону вогню, я вже злив п'ять. Я Вулканічний Титан, і я надзвичайно талановитий у вогняному елементі. Вбити його для мене раз плюнути і навіть стати Асурой не проблема!".

Пусто гнівно вигукнув: « Але що мені робити, коли я почуваюся виснаженою? Він був моїм господарем! Я не міг йому протистояти. Зв'яжуючи силу зв'язку пана-люди занадто жахлива!".

"Але..." - Бебе хотів вставляти.

« Заткнись! Послухай мене!», Пусто обурюється.

Лінлей та інші перебували в страху. Пусро був повним безумцем. Все, що вони могли зробити зараз - це слухати.

Пусро продовжив: « Ельквін любив чортових кошенят. Якого бляхи хр*а, я чортів Вулканічний Титан! Доблесний Вулканічний Титан! Але він дійсно змусив мене перетворюватися на чортового котена? У чортового миготливого котена? І потім кожен день мене гладив?"

М’язи на обличчі Пусто почали помагати: « Аааах! Дні йшли як рік і щодня локшинув мене своїми брудними руками! Погладь мене ніжно! АААAaАаАарГХ! Я мало не збожеволів! Але він був моїм господарем... і все що я міг робити - це терпіти! Чорт забирай, я повинен був все це терпіти!"

Від його голосу поширювалося по світу гучне ехо.

Лінлей, Делія і Бебе були в тисках між страхом та шоком, але вони також відчували, що ситуація Пусто справді була дуже сумною...

Дуже сумно.

Могутній і сміливий Вулканічний Титан був змушений стати маленьким котенком та дозволити іншим вгладити себе протягом трильйонів років.

— Ви знаєте як це? - Пусто дивився з широко відкритими очима в сторону групи Лінлей.

Лінлей та інші могли лише підтримувати тишу.

« Але мені це вдалося. Я приховував свою силу і показував тільки десяту частину своїх здібностей, - холодно вимовив Посро. - Я завжди сподівався, що настане день, коли хтось зможе його вбити. Але він був боягузом навіть тоді, коли став Сімзірковим Демоном. Існувало дуже мало людей, які були здатні його вбити, а ще з таким характером не давали навіть шанси. Але цього разу все вийшло!"

« Я дуже хотів, щоб він убив тебе, Бебе".

Пусо сказав про Бебе: « З часом, я б розповсюдив цю інформацію і тоді прийшов би Бейрут, щоб помститися за тебе. І тоді я б став вільним".

« Бэйрут? Ти знаєш мого діда Бейрут?», - Бебе був здивований. Бебе сприймав свого дідуся як людину, яка постійно перебувала в Плоскості Юлан.

« Я не знаю його, але я чув про нього. Чорт забирай, я ж сказав вам заткнутися! Чому ти заговорив?» Пусто знову заревів.

Бебе негайно закрив рот.

« Він божевільний, - пробурмотів про себе Бебе. - Я, Бебе, не сперечаюся з божевільними".

Пусро продовжив: « Але Ельквін, цей боягуз, дійсно не посмів тебе вбити. Він справді збирався тебе відпустити. Тому я мусив внести деякі корективи і направити Лермонта я вивів його на нас".

Раптом Пусто почав задумуватись і змахуватися: « Хаха-ха, спочатку я навіть не очікував, що Лермонт зможе вбити його, але хто взагалі міг би знати або очікувати, чи Ліртона вдасться його вбити? Ха-ха...».

Пусро раптом схопив Бебе: « Ти знаєш? Я дійсно не очікував, що Лермонт вб'є його. Ха-ха".

Пусро схопив Бебе потужною лазнею. На щастя, це було Бебе. Якби вона потрапила в Делію, то її тіло б розірвало.

« Я знаю, я знаю» - поспішно закинув Бебе.

Він побоювався досить божевільної поведінки Пусто.

Пусро раптом підняв голову і прогримів невгамований рев: « АААЯАAaА AlaAAANAOAASAАЗААЕМААХАНА АОНАААЛАаААМАайааяа̄аанаа-а - а-А-ак-е-ахгґггх!»

У революції не було жодної далекоглядної таємниці, тільки чистий і звичайний рев... Звук, який затряс небо. У реві було закладено трильйон років горя, депресії та гніву!

Трилліон років депресії!

Пусто довелося щодня прикидатися до цієї жахливої хвороби.

"Я!"

"НеНАВИЖУ!"

"КООТТТООВІВ!".

Обличчя Пусто виглядало надзвичайно лютим і знову закричав до неба: « Я БІЛЬШЕ НІКОЛИ НЕ ЗРОБУВАЮСЬ В КОТА! НІКОЛИ! НІРАЗУ!!"

Тільки після криків, протягом досить тривалого часу, він заспокоївся. Вираз обличчя Посро повільно сходило в норму і потім він зробив глибокий вдих, а потім видих.

Повернувши голову, він подивився на Лінллей, Делію і Бебе.

Лінлей, Делія і Бебе все ще були шоковані. Ніхто не знав, що цей божевільний збирається зробити далі.

« Уфф. Тепер я почуваюсь набагато краще" - дивлячись на групу Лінлей Пусро просяяв.

Лінлей та інші могли лише озиратися. Однак вони могли зрозуміти, наскільки жахливим було те, що протягом трильйонів років депресія та пригнічення.

« Обмежена сила зв'язку дійсно є абсолютно непереборною, — подумав Лінлей. Навіть для когось, як Пусро, сила якого значно перевищувала Ельквіна, все ж мусила перетворюватися на маленького кітеня".

Коли Лінлей уявляв собі життя Пусаро, він майже відчував біль.

Просто думати про це неймовірно боляче. Він міг повністю зрозуміти, чому Пусро за минулі трильйон років зазнав такого рівня гніву, депресії та смутку.

« Я не міг навіть натякати на лють, смуток і депресію. Чи можете уявити, як це? - на даний момент Пусто поводився абсолютно спокійно і люб'язно. - Тепер, я нарешті вільний... і сказав все, що хотів. Я почуваю себе набагато краще".

Лінлей та інші кивнули.

Пусро був дуже веселий і дотепно посміявся. - Я нарешті вільний. Я нарешті вільний!»

Пусаро повернувся, щоб подивитися на групу Лінлей: « Дякую вам за те, що ви мене слухали. Насправді, я зазвичай дуже мовчав. Добре. Цього разу ми вбили досить багато Висихших Богів. Я вважаю, що у них не повинно бути так вже й багато цінностей, тому я віддаю їх вам. Давайте розглянемо це як нагороду, за те, що весь цей час слухали мої скарги!"

Пусро, махнувши рукою, дістав понад сто Межпростірних кілець.

Лінлей, Делія та Бебе були приголомшені.

Коли Лінлей приймав ці кільця, він сказав: « Містер Пусро... це...».

"Ха-ха, за трильйон років ти перша людина, яка назвала мене "містер Пусросо"-- - Тільки через одного цього ти можеш з чистим сумлінням все забрати. Багато про це не думай... У цих сукнях не повинно бути так вже й багато багатства. Найцінніші кільця - це ті, які належали Іньїґо і Ельквіну, звичайно я заберу для себе."

« Добре. Дбайте про себе. Я Пусро, тепер вільний. Я більше не хочу залишатися на одному місці. Я буду... Бродити по всьому Царству проклятих!"

Голос Пусаро все ще лунав по окрузі, але його самого вже не було. Він зник...

Линлей, Делія і Бебе трохи розгубилися у своїх поглядах.

Том 15, глава 26 - Уйті, залишитися?

Голос Пусуро як і раніше ехом роздавався у вухах, але сам він пішов.

« Це Пусто... дійсно дивний», - Бебе швидко моргав, все ще відчуваючи себе приголомшеним.

Лінлей опустив голову, щоб подивитися на сто з понад Межпростірними кілцями в його долоні. Серед них були переважно Божі персні, а також Боги.

« Багато перснів є суміжних кілець і навіть серед них є обручки Богів, що висихають. Це дійсно скарб, який просто звалився з нізвідки." - Лінвей був радий.

"Пусто і справді дав нам стільки Межпростірних кілець", - Делія зітхнув з подивом.

« Як я й сказав, цей хлопець божевільний. Проте він не такий вже й поганий" - фиркнув Бебе.

Лінлей похитав головою: « Бебе, Пусаро має великий досвід і зовсім інший життєвий шлях, ніж ми. Трилінон років пригніченості, безмовного терпіння. Тільки людина може витерпіти так багато випробовування. Після того, як він нарешті знайшов свободу, він повинен був виговоритися."

Делія злегка кивнула.

Напад на Лермонта або його спілкування з групою Лінлей... Все це було однією з форм спроби зняти стрес.

« Бебе зрозуміло кивнув, його очі засяяли. - Після всього, він недбало кинув ці маленькі купки нам. Пусто справді скупо. Чому він не віддав нам Найпростіший перстень Ельквіна? Багатство, що назбирав той старий, безумовно дивовижно».

Лінлей і Делія на мить втратили дар мови.

« Я просто жартую, — говорить Бебе. — Потім я подивився на більш ніж сто кілець у Ліллейській руці. - Босе, так багато Непростойних кілець. Як гадаєш, скільки всередині них скарбів? Я хочу подивитися що там, - Бебе здавався дуже нетерплячим. - Я люблю досліджувати скарби всередині Середовищених кілець."

« Навіщо поспішати?» - Ліндей прибрав всі зовнішні кільця.

« Зараз ми мусимо вирішити, що робити далі. Ми можемо оглянути вміст кілець пізніше», - Лінлей подивився навколо. Вулкан зник, і цей район знову повернув плоский ландшафт. Туманний, тьмяний місяць падав вниз з нічного неба.

Фолетове світло місяця заповнило світ старою, безкраєю аурою.

Делія трохи нахмурилась: « Лiнллей, Царство проклятих повна безліччю небезпек. Нам трьом буде дуже важко, покладаючись тільки на власні здібності досягти міста Блакитного Клена Префектури Радуга."

Лінлей погодився. Усі троє були лише Богами. Хоча рангу демона не можна було визначити з першого погляду, багато хто міг розпізнати рівень сили якогось воїна. Зловмисники будуть знати, що члени групи Лінлей є на рівні Бога, а не на найвищому Богові! Демони Висих Богів розбійники просто не посміють дратувати.

Але Божі демони рівня розбійники зовсім не бояться.

« МИ повинні дістатися до міста, якщо хочемо взяти місію. Відстань між кожним містом у Царстві є великою! Зараз ми ніяк не можемо взятися за місію, - задумливо сказав Бебе.

Лінлей подивився навколо, повертаючись до деяких нюансів пов'язаних з місцевою географією, про яку він читав раніше. Через кілька хвилин він вирішив: « У нас дійсно проблеми. Найближче місто віддалене від нас приблизно на 80 мільйонів кілометрів. Вісімдесят мільйонів кілометрів. Хто знає, скільки небезпек ми зустрінемо по дорозі туди».

Бібе і Делія також відчули, наскільки серйозною є ситуація.

Лінлей подивився в сторону Делії. Його думки не могли не торкатися теми, коли вони обидва потрапили в золотий магматичний басейн. У той момент він дійсно вірив у те, що настав час помирати.

"Раді Делії ми не можемо продовжувати ризикувати" - сказав собі Лінлей.

Делія і Бебе подивилися на Лінлей. У такі моменти вони залишали право приймати рішення Лінлей.

Лінлей подивився вдалечінь, а потім сказав: « Як таке... Здається, що перед нами лежить великий гірський кряж. Давайте відправимося туди і тимчасово поживемо там, спокійно тренуючись. Коли Делія повністю зливається зі своєю іскою Вищого Бога, ми вирушаємо в дорогу! "

- Бебе був здивований.

— А що?

Бебе негайно похитав головою: « Нічого. Босе, твої слова варті уваги. Будемо чекати, поки Делія не стане Вищим Богом. Принаймні інші будуть бачити, що вона є демоном Висшим Богом, і це досить лякає. Коли ми відправимося, це буде набагато безпечніше."

Це був план Лінлей. Хоча Делія була тільки однозірковим демоном, хто б міг це сказати лише подивившись на неї? "

Лише в одному — вона демона високого рівня Бога!

Розбійні групи не хотіли мати справу з демонами Висшими Богом. Хто знав, скільки зірок мав цей демон? Це може бути Семизірковий Демон!

« А?» - Лінлей раптом помітив, що Делія взяла його за руку. Він не міг не повернутися і подивитися на неї. Вона вказувала йому кудись своїми очима. Тільки тепер Лінлей зміг помітити, що Бебе поводився дивно.

Миттєво Лінлей зрозумів: « Швидше за все, ти думаєш про Ніссе».

« Бебе» - сказав Лінлей.

« А?» - Бебе підняв голову, дивлячись в сторону Лінлей.

Ліней відразу продовжив: « Якщо не хочеш їхати якомога швидше, то обов’язково негайно. Можливо, спочатку нам треба піти в місто, щоб взяти на себе місію або купити металічну форму життя для особистого користування. У будь-якому випадку, ми можемо відправитися в місто Блакитного Клена Префектури Радаґа якомога швидше."

Бебе зрозумів.

Якщо Саломон і Ніссе хочуть повернутися на континент Нефритового Плоту, то спочатку вони повинні відправитися в місто Блакитного Клена Префектури Радуґа. Пропозиція Лінлэй... Треба було дати Бебе шанс наздогнати Ніссе.

Але така швидка подорож, безсумнівно, приведе до зустрічі з безліччю розбійників. Хто знає, скільки небезпеки вони зіткнуться? Хоча Лінлей і Бебе були сильними й могли впоратися з будь - якими звичайними розбійними формами, якщо вони зіткнуться із розлюченим загонином тисяч Богів, що вони можуть зробити?

Це було дуже небезпечно!

« Дякую, Бебес, але похитав головою і зітхнув. - Але це не означає, що нам потрібно".

Лінлей та Делія обмінювались поглядами.

Бебе продовжив: « У нашому випадку дуже небезпечно поспішати. Краще зробити так, як сказав бос і оселитися тут на деякий час ... А що щодо Ніссе... якщо чесно я дійсно ненавиджу Саломона! Хоч я ненавиджу його, я вважаю, що Ніссе разом з ним принаймні буде в безпеці. Що стосується мене і того, чи зможу я знову зустрітися з нею чи ні... Я залишу це на довільній долі!"

Хоча Бебе хотів бути разом з Ніссе, така швидка поїздка призведе до загрози здоров’ю як Лінллей, так і Делії. Звичайно, Бебе не буде робити цього.

Група Лінлей взяла шлях на північний схід. Просунувшись приблизно на 100 кілометрів, вони виявили дуже широкий гірський хребет. У стародавньому гірському ланцюгу росли велетенські дерева, заввишки тисячу метрів і завширшки... Щоб обхопити таке дерево, потрібно було б принаймні декількох десятків людей. Усюди росла дика трава, а також було видно багато дивних істот.

Кожна частина цього місця виявляла свою стародавню спадщину.

Хоча група Лінлей знайшла кілька малих племен під час своєї подорожі, ці маленькі племена були сформовані з нікчемних Святих Царства проклятих. Фактично племена, створені Богом, могли контролювати ділянку землі в тисячі кілометрів.

Линлей, Делія та Бебе випадково вибрали щось незвичайне. На півдорозі до вершини гори, використовуючи меч Фіолетової Крові, Лінлей вирізав великий отвір, створюючи таким чином глибоку печеру, яка стала їх тимчасовим притулком.

Лінлей, Делія і Бебе сіли й почали оглядати Межпростірські кільця.

« Так мало. У цьому лише кілька сотень тисяч чорнильних каменів. Воно, безумовно, належало Богові, - здавалося, Бебе викинув Ніссе з голови і захоплено дослідив кільця. - Вау! Тут вже краще. У цьому є кілька сотень мільйонів чорнильних каменів. Воно, безумовно, належало демону Вищому Богові!»

« Я оглянула сім сусідніх кілець, але в жодному з них не було більше десяти мільйонів», — сказала Делі.

« Не поспішайте. Я думаю, що ти обшукала тільки персні Богів. Ого! Це кільце вражає. Тут знаходиться ... Двадцять мільярдів чорнилоносних каменів! Це була найбільша сума, з якою він коли-небудь стикався.

"Двадцять мільярдів?" - Бебе і Делія переглянулися.

Їхні попередні збереження становили тільки сто мільйонів чорнильних каменів. Двадцять мільярдів людей - напевно божевільна цифра в їх розумінні.

Фактично, коли Пусто забрали кільця Ініго та Ельквіна, серед позосталих кілець було кільце старого з білими рогами. Оскільки старий чоловік з чорними рогами мав понад 30 мільярдів рогів, кільце його брата, звичайно, не повинно було бути в цьому плані набагато гірше. У братах Едвардсів всі вони були П'ятизірковими демонами. І володіли дивовижним багатством! Насправді, десятки мільярдів чорнильних каменів з П’ятизіркових Демонів — це звичайна сума.

Зрештою, навіть звичайні Боги володіли сотнями мільйонів.

Щодо деяких Семизіркових демонів, їхні заощадження могли бути більш ніж трильйон чорнильних каменів. Ініго, як другий молодий майстер свого клану, також володів жахливим багатством. Таким чином, два найцінніші кільця були приковані Пусро.

« Не поспішайте. Давайте продовжимо оглянути. Ми навіть не бралися за позосталі тридцять кілець".

Він повинен був визнати, що огляд Найпростішого кілця на предмет багатства дійсно наповнює людину хвилюванням і надією. Це зовсім не перевтомлялося.

« О, мої небеса. В цьому є тридцять мільярдів." Це шоковано скрикнув Бебе.

« Що зі мною не так? Найбільше, що я знайшла - це кільце з сім мільярдів чорнильних каменів." — розсміялася Делі.

« Я знайшов ще одне, в якому майже тридцять мільярдів доларів» - Лінлей засміявся і відклав Найпростіркова кільце в сторону.

Через декілька хвилин вони закінчили обстеження понад сто сусідніх кілець. У найціннішому було 60 мільярдів чорнил, а в найдешевших — сто тисяч! Різниця була справді вражаючою.

« Всі разом... Давайте порахуємо... - очі Бебе блистелі. - Нічого собі, в сукупності ми маємо двісті мільярдів!»

Дивовижна цифра!

« Насправді було шість кілець, які тримали більше десяти мільярдів! Я вважаю, що вони були трьома братами Едвардса, старцю з білими рогами, Сперрі та двом демонам рівня Вищого Бога." - сказав Лінлей. Хоча в них було понад сто сусідніх кілець, ці шість були найціннішими. Сума становила дваста мільярдів.

Інші сто з понад Межпростірованих кілець в сукупності ледве принесли десять мільярдів доларів.

« Кахання, а не кількість! — зітхнув Бебе. Це лише п'ятизіркові і Чотиризорі демони, але вони вже мають таке чудове багатство. А як щодо шестизіркових Демонів? Чи особливо такі як Ельквін, Семизіркові Демони? Хто знає, скільки багатства має у них..."

Багатство було тим, що накопичувалося.

Чим сильнішим був чоловік, тим більше вони мали багатство.

« Я думаю, що навіть все наше багатство є копейкою з погляду багатства Ельквіна" - сказав Лінллей.

Можна лише фантазувати. Хто знає, скільки людей вбило Ельквіна і як багато він назбирав?

Однак, хоча сума понад 200 мільярдів була для таких людей нічим, її можна було розглядати як величезний стан з погляду звичайних Висших Богів.

Група Лінлей почала спокійно тренуватися в цій печері.

Делія зосереджується на злиттях зі своєю божественною іскрою.

Печера, в якій жила група Лінлей, була дуже великою. У Царстві, в дійсності кажучи, кожних кілька тисяч кілометрів можна було зустріти плем’я або розбійничу групу, яка домінувала у тій чи іншій місцевості. Гірський хребет, де жив Лінллей, не був винятком. Тут також були розбійники.

« Б*Ь, цього року ми штовхали не заробили грошей, - людина з довгим зеленим волоссям і зелених одягах летів по повітря. Він дивився вдале і проклинав низьким голосом. - У Царстві проклятих біса багато розбійних форм. Люди, які наважуються подорожувати самі по собі, стають все менше й меншими. Усі стараються подорожувати разом з Висшими Богом. Здається, я марную свій час. Час повертатися".

Чоловік летів у зеленій одежі, щоб повернутися до свого логіка.

« А? Тут хтось є».

Чоловік у зелених одежах раптово зник як порив вітру, а потім знову з'явився на вершині дерева нижче. Він украдкою дивився на гору: « Я побачив, як хтось літав там. Чи може бути, що в печері хтось є?»

« Коли хтось востаннє жив у цьому гірському хребті?»

Чоловік у зеленому посміхнувся: « Хм. Перш за все, я відправлю лідера. Я сподіваюся, що цей "хтось із грошима!".

Людина в зеленому відразу полетіла назад у своє лігво.

Том 15, розділ 27 — Бідність Низкраще з Небес

У темних печерах. У пустому головному залі.

Три Лінлей сиділи в медитаційній позі: одягнений у довгу жовту мантію, в світло-зелену Мантію і небесно-благородну мантую. Дивним було те, що Лінлей вкритий жовтими хмарами, здавалося, телепортувався, час від часу з'являючись у різних місцях головного залу.

Ця печера була висічена мечем Лінлей, на стінах якої були зображені рубці від меча.

Під час тренувань Лінлей та Делії Бебе завжди нудьгував.

"Тренуватися так складно."

Бебе лежав на камені, що стояв у головному залі з піднятою головою і був одягнений солом’яним капелюхом.

« Чому я ніколи не можу спокійно тренуватися? Як же було б добре, якби я міг бути як бос. Посеред тренувань він навіть починає посміхатися!», дивлячись на трьох Лінлей пробурмотів Бебе.

Йому не подобалося тренуватися. У Лесі Тьми, навіть найпростіша Таємниця Сущості Темма забрала його на занятті майже двадцять років і це після допомоги Бейрута!

Знявши солом’яний капелюх і подивившись на нього, Бебе з запалом почав згадувати про Ніссе.

Через кілька хвилин.

Легкий рух руки Бебе поклав солом’яному капелюха на свою голову: « Забудь. Думка про це не має сенсу. Чорт забирай, чим більше я думаю, тим нещасливіше стаю. Краще зосереджуся на тренуваннях! - Бебе стиснув зуби. - Я відмовляюся вірити, що в мене немає таланту до вивчення Закону. Я божественний Крисиний Пожирач! Дідусь Бейрут мені так дуже допоміг. Якби це був бос, до теперішнього моменту, він, напевно, з легкістю б отримав розуміння суті цих трьох Глубінних Тайн. Мені потрібно працювати ретельніше. Я не можу заплямувати свою репутацію. Принаймні я повинен освоїти ці три типи Глубінних Тайн."

Бебе закрив очі і почав спокійно тренуватися.

Через деякий час Лінлей вбраний у світло-зелений одяг встав і відразу подумав: « Так Глубінні Тайни Звукових Волн дійсно можуть досягти такого рівня. Мало того, що вони можуть створювати вібрації всередині об'єкта але також можуть одночасно атакувати ззовні. Об'єднавши внутрішні та зовнішні аспекти, ви отримуєте дійсно потужну матеріальну атаку. Ось тільки як за допомогою Глубінних Тайн Звукових Волн напасти на душу? "

Під час роздумів Лінлей раптом побачив, що Бебе займається інтенсивною вправністю і не зміг стриматися від посмішки: « Рідко можна побачити, щоб Бібі так наполегливо тренувався».

Але саме в цей момент...

- Бебе відразу відкрив очі.

« А я тільки хотів похвалити тебе за те, що ти тренуєшся», - сміявся Лінлей.

Бебе встав: « Босе, ти не уявляєш... Коли я тренуюся в законах Тьми, я надзвичайно чутливий до всіх рухів навколо мене. Як тільки ти встав, я відразу ж прокинувся. Так, босе, твій божественний клон землі безперервно продовжує мити, що це означає? "

« Невже ти забив, як у минулому Хайдсен з допомогою своєї техніки міг змінювати своє місце?» — сміявся сказав Лінлей.

« Так, це дійсно дуже схоже. Босе, ти вже розібрався в цьому?» - здивовано і зрадів запитав Бебе.

« Навіть близько немає. Я тільки почав розуміти основи." - засміявся Лінлей.

Він тренував цю техніку протягом досить довгого періоду часу. Вона є частиною Глубінної Тайни Ходьби по світу, однієї з шести Ґлюбіних тайн Законів Землі. Насправді, мати загальне уявлення про Глубіну Тайну Ходьби по світу було не так вже й складно... Адже вона і Голубина Тайна Сущості Землі були між собою злегка пов'язані.

Для того щоб повністю освоїти Блакитну Таємницю Сущості Землі, потрібно було досягти дуже високого рівня об’єднання з природою землі.

Що стосується Глубінної Тайни Хольби по світу, людині потрібно повністю зливатися з суттю землі, а потім пересуваючись по ній миттєво з'являтися десь ще. Це виглядало як телепортації, але насправді це було не так.

Після того як майстер почав працювати “Святою Землі вправа ”, тренування в“ Ходьбі по світу» стає набагато простішим.

« Коли ми були в вулканічному хребті, то здається, що ви використали техніку, яка знищила артефакт Найвищого Бога Ельквіна. Що це було?

Бебе підтиснув губи: « Це був рятівний захід, який мені дав дідусь Бейрут. Він сказав, що її буде достатньо для того, щоб справлятися з більшістю Висихших Богів. Проте дідусь також сказав, що енергія в чорній перлині вистачить тільки на три використання. Один раз я вже випрацьовував, залишилося два".

Лінлей злегка кивнув.

Сила цієї атаки була дійсно дивовижною. Навіть Ельквін втратив свою артефакти Найвищого Бога, прийнявши її в чоло. Мабуть, звичайні п’ятизіркові демони або навіть шестизірові Демони просто загинуть.

(Сміх)

Бебе раптом подивився у сторону виходу з печери: « Босе, я відчуваю, що зовні щось відбувається».

Лінлей змінився в обличчі. У мить його два клона злилися з оригінальним тілом. Цього разу він одразу прийняв свою оригінальну форму і тіло покрило Пулсируючою Бронею.

Саме в цей момент...

Хвиля Божественного почуття охопила всю печеру.

"Ха-ха... Тільки три Бога! - через межі печери прогримав гучний голос. - Ви троє, покваптесь і виходите!»

« Чули? Вимітайтеся звідти!», - в той же момент велика кількість гнівних криків почали доноситися зовні.

Лінлей нахмурився. Здавалося, що зовні кричала досить багато людей, але його поточний рівень сили був набагато вище, ніж в той момент, коли він тільки прийшов до Царства проклятих, особливо після того, як його початкове тіло приймала Драконю форму. Лінлей був досить упевнений у своєму пошкодженому артефакті Володаря навіть проти звичайних Висихших Богів, особливо коли в нього до того ж був козир, у вигляді двох крапель Мощі Владики.

Звичайно, він не боявся!

« Давайте подивимося» - сказав Лінлей.

Бебе сміливо поклався на свої здібності і пішов за Лінлою до виходу з печери.

Вийшовши, Лінлій побачив велику групу паруючих людей. Ця група взяла печеру в кільце, повністю відтявши будь-які шляхи до втечі. Лінлей відразу розповсюдив своє божественне почуття і охоплює всіх присутніх.

"Вісімдесят два, три Полу багаті, інші боги!" - прийшов до рішення Лінлей.

Усі вони були Богоми. Але він прямо зараз не боявся.

- Бебе посміхався в уста, а у його очах іскрилось передчуття. Останнім часом він перебував у досить поганому настрої і всьому причиною було викриття правдивого обличчя Саломона та вихід Ніссе. Тільки перед Лінлією та Делією Бебе робив вигляд що йому не сумно і навіть веселився, ніби нічого не сталося...

Але він почувався нещасним у своєму серці.

Після придушення всіх цих відчуттів протягом всього цього часу Бебе хотів розрядитися і зірватися на когось!

Головою цієї великої групи був сивоволосий, рогастий чоловік. Він вигукнув: « Що? Вийшли тільки двоє? А як же жінка всередині? Нехай вона теж вийде. Або ви думаєте, що зможете втекти? "

"Ха-ха, там є жінка? Старший брат, віддай її мені." - голосно розсміявся чоловік з коротким сивим волоссям.

« Немає проблем», - провідник голосно засміявся.

Решта розбійників також почали голосно сміятися.

Лінлей нахмурився, а Бебе потер ніс... в їхніх поглядах міликав холодний блиск.

« Я дам вам шанс, — зверхньо сказав провідник. - Так як ви обидва Боги... як на рахунок такого, віддайте свої Найпросторовніші кільця і я дозволю вам приєднатися до нас. Не хвилюйтеся... В майбутньому, у вас буде частка від куплених нами багатств».

Лінлей безпорадно похитав головою.

Ці розбійники дійсно цікаві. Вони хотіли забрати їхні цінності, але також хотіли, щоб вони приєдналися до них? Однак це було звичайним явищем у Царстві.

Начальник розбійників продовжив: « Ви закінчили про...».

"Чорт забирай, ти закінчив нести цю нісенітницю?!"

Розбійники були шоковані, коли їхній провідник похолодив: « Вони хочуть померти, тому ми виконаємо їхнє бажання! »

Начальник махав рукою, ніби показував своїм підлеглим розпочати атаку. Очевидно, він не приймав трьох Богів у серьєзі.

« В’юх~! В'юх~! В'юх~!"

Десятки фігур, ніби рій ос, прожили в розмиті і спалахнули блискавки.

Бебе сховав свого солом’яного капелюха в Межпростірній обручці і водночас дістав чорний кинджал. Іскоса дивлячись на рій розбійників, він шалено оскалився і застосував свою техніку Тенева форму Двойника, перетворюючись відразу у десятки своїх подібних образів та негайно рився вперед.

« Ха-ха, вмрі», - Демон рівня Бога рубав по тілу Бебе, але коли його меч зіткнувся з метою пролунав дзвінок, однак Бібі зовсім не постраждав.

Бебе вдарив кинджалом рухом навідмаєш.

"Свiєш!"

Він ударив прямо по голові демона рівня Бога. В очах Бебе танцювали тіні кровожерності.

"Следжуючий".

Кинджал Бебе мчав у напрямку наступного противника, тоді як сам не потруївся від інших атак.

Частина великої групи ворогів наблизилася до Бебе і нанесла багато ударів з усіх боків, тоді як інші кинулися до Лінлей.

Лінлей просто стояли і зрубував мечем Філатової Крові. Побачивши грабіжників, що наближалися до нього, його рука раптом почала розпливатися одночасно з туманною фіолетовою тінню, яка рухалася на надзвичайно високій швидкості. Але якщо придивитися уважніше, то може з’явитися відчуття повільності.

Помилкове сприйняття!

"Розріз..." (Сміх)

Дві голови були відрубані одночасно, в той час як інші частини їхніх тіл були трясті вібраціями, звертаючи їх у жижу з плоті і крові. Дві божественні іскри Бога почали падати з повітря, а фолетова ілюзія зникла.

"Слишком слабкі" - спокійно сказав Лінлей. Його найпотужніша матеріальна атака » (Тупік Тень - ́ була під загрозою смерті Всевишнього Бога). Що ж перед Богом? Легше простого...

Сторона розбійників за одну мить понесла втрати, рівні восьми людей. Атакуючі розбійники та ті, хто спостерігав за всім лідером, були приголомшені. Вони не сподівалися, що цього разу вріжуться у залізну стіну.

Зрадник громок вигукнув: « Брати, разом!».

Миттєво, розбійники злетіли вгору і зібралися в одному місці.

Лінлей і Бебе, кожен стояв на одній із сторін входу в печеру.

« Ви вбили вісьмох моїх братів, а головуючий виглядав дуже брутально. - Брати, всі разом."

Залежно від того, чи вони б’ються з справжніми експертами або слабаками, ці розбійники використовували різні тактики ведення бою. Розбійники знову обліпили їх як оси, але цього разу по-іншому... Кожен з них рухався дуже організовано й злагоджено.

Майже одночасно всі розбійники помахали зброєю.

Після цього хаотичної битви в племені Чорного Дракона проти інших племен Ліндей та Бебе знали, як жахливі напади можуть бути на таких групах.

"Бебе, давай вб'ємо їх разом", - Лінлей практично миттєво прийняв Драконю форму.

Його тіло стало переповнювати неймовірну силу і було наділено запаморочливою силою та швидкістю. Мощ його тіла вибухоподібно вирвалася вперед і в той же момент він використовував свої Глубінні Істини швидкості. Лінлэй був наче промінь золотисто-лазурного ілюзованого світла, що роївся до групи розбійників, які, здавалося б, зовсім не були здивовані трансформації Льюлей.

У Царстві було дуже багато рас і різнотипних форм життя.

« Озирнувшись! Вибух!"

Майже миттєво в їхньому напрямку вистрілив майже двадцять духовних атак, деякі з яких несли у собі матеріальні атаки. Це була спільна атака сімдесяти чотирьох уцілілих розбійників, але швидкість Лінлей була просто занадто висока, а його тіло мало. У нього було лише два духовні атаки.

Дві духовні атаки Божого рівня. Вони взагалі нічого не могли йому зробити.

Що ж до п'яти матеріальних атак, які також вразили його вони не зламали жодної драконячої лусочки.

Те саме можна сказати і про Лінлівію, а також Бебе!

« Не добре!», - спостерігаючи за головним керівником розбійників змінився в обличчі.

З зловісним обличчям, напад диявольського меча Фіолетової Крові Лінлея хлинула до голови рогатого чоловіка з коротким сивим волоссям... у того просто не було шансу втекти або хоча б ухилитися. Меч Фіолетовий Крові промчав повз його голови, яка миттєво завибрила і перетворилася м'ясну кашу.

"Взрів!"

Права нога Лінлей немов метеор, що несе трильйони кілограмів ваги, впала на талію зеленого чоловіка.

"ВЗР!"

Від вибухівки тіло зеленого чоловіка розірвало на осмітку, залишаючи після себе тільки Божу ясну іскру Божого рівня.

У цьому ударі містилися Закони Пульсанта Міра Лінлей, а також незбагненна сила його Драконячої форми. Надзвичайно потужно...

"Свiєш!"

Чоловік несеться з бойовим клинку зверху вниз прямо до голови Лінлей.

"Свiєш!"

Висихнув золотисто-лазурове світло. Це був Драконячий хвіст Лінлей, який наніс лютий удар.

"Звон!"

Бойовий клинок відскочив і пробиваючи голову господаря встромився у його груди.

Змійна форма Лінлей була нічим іншим, як людяною зброєю, яка була ще страшніша ніж Голем Богогубця. Не тільки захист Лінлей був надзвичайно сильним, але він також міг використовувати Глубінні Тайни!

Однак швидкість ременя Лінней була на одному рівні з Бебе, який у даний момент знаходився посеред вираження свого гніву і вилиття нещастя.

Том 15, розділ 28 — Сущість Огню

"Розріз!"

Але кров почала вириватися на запилені жовті скелі і з неба почали падати уламки тіла.

« Ви всі помрете, обличчя Бебе виглядало диким. Усюди минали десятки тонів. За допомогою Теневой Форми Двойника Бебе був там то, в процесі того як він увійшов у дику чергу вбивства. Бебе переповнив гнів. - Цей уб*оок Саломон. Цей уб*ок!».

« Якби Саломон не влаштовував цей хаос, чи б ми з Ніссе зараз були поділені?" - думаючи про це Бебен наніс удар кинджалом по божественній зброї противника, розрізавши його на дві частини і одночасно простягаючи голову ворога, яка при цьому вибухнула.

"Нінні, Ніні!"

Голова Бебе була переповнена думками про Ніссе, але коли він думав про Саломону, швидкість його вбивства тільки зростала.

Бійка. Безупинно Бебе знущався над собою. Він хотів бути з Ніссе. Кожного разу, коли він дивився на Ліндей та Делію, які були разом, то думав про себе і Ніссе. Тільки ось... Те Царство було дуже великим і Ніссе йшла в сторону континенту Нефритового Плоту.

Хто знав, коли вони ще зустрінуться?

"Уб'ю, вб"ю!!"

Бебе люто вбивав, ігноруючи все інше.

"Бегите, біжіть!!", - розбійники, які залишилися в живих, кричали у жаху втікаючи в різних напрямках. А обличчя лідера розбійників взагалі стало мертвим-бледним. Він ніколи не вважав, що Боги можуть бути такими сильними.

Їх було легко перемогти.

« Вбиті. Всі мої люди вбиті, - лідер відчував смуток, але хоча він горював, дивлячись на Лінлей і Бебе, на цих двох підступних Богів, він був так наляканий, що його серце тремтіло. - Все інше не важливо, в першу чергу потрібно врятувати своє власне життя."

Начальник проігнорував всіх і негайно втік.

Після того, як Лінлей і Бебе вбили тих, що були найближче до них, вони зрозуміли, ніби решта розбійників почали втікати в різних напрямках. Лінлей не став переслідувати їх, але Бебе охоплений гнівом сердито звил і випустив пронизливий вереск, який пронісся луною в небі.

Величезний ілюзорний Боговий Крисій Пожирач з'явився позаду Бебе. Бебе відкрив свій рот, дивлячись на провідника розбійників і людей поруч з ним.

« Ааах! » — сказав один з керівників розбійників у повітрі відчув, що не може рухатися. Не тільки він, Бог поряд з ним теж не міг.

Несподівано, іскри рівня Бога вилетіли з двох чоловіків. Дві божественні іскри вилетіли з ватажка, а третя полетіла з голови його підлеглих. Ці три божественні іскри полетіли прямо в рот Бебе.

Два трупи впали з повітря.

Лінлей подивився на Бебе з тривогою. Ясно, Бебе поводилась дивно.

- Лінлей підлетів ближче.

Бебе повернувся, застрілив кілька разів голову і вигукнув: « Босе, не хвилюйся. Я в порядке. Просто зараз я відчував себе досить роздратованим, тому дозволив вийти зі свого гніву. Тепер мені набагато краще. Ці розбійники були реально сліпі. Вони посміли нас заспокоювати. Вони справді шукали смерті!»

Побачивши вираз обличчя Бебе, Лінлей нарешті спокійно зітхнув.

« Мабуть, більше не посміють знову нас турбувати".

Насправді Лінлей вже давно готувався до цього дня. Кожне місце в Царстві проклятих було під контролем будь-якої сили. У деяких покинутих зонах були розбійники або невеликі племена, а в густо заселених районах було багато сил влади.

Гірський ланцюг, який вибрав Лінлей, був найзвичайнішим.

Лінлей вважав, що тут не повинно бути багато битв. Після сьогоднішнього, в майбутньому ніхто у цьому районі не посміє знову створювати їм проблеми.

« Ох! Я забув взяти ці трупи. Хоча там небагато грошей, ми не повинні дозволити їм просто пропадати, - Бебе негайно полетів вниз, а Лінлей безпорадно засміявся. Те, що Бебе побачив у доброму настрої Лінлей, також принесло йому щастя. - Бібе, почекай мене."

Лінлей теж полетів вниз.

Ця бійня справді зробила людей обділеними страхом. Група, в якій спочатку було 82 особи, тепер мала менше тридцяти тих, хто вижив. Ця маленька група шалено набирала нових, але вони більше не відважилися ще раз турбувати групу Лінлей. Вони не сміли навіть пролітати поруч.

У такому ритмі йшли роки тихої тренування.

"Гул..."

На шістнадцятий рік тренувань у цьому місці, до Лінлей знизилися природні закони.

Не рухаючись, Бебе і Делія з радістю спостерігали за тим, що відбувається. Лінлей ширив у повітрі, повністю оточений дивною енергією природних законів і в той же час сильна сутність вогню кружляла над ним після перетворюючись на вогненну Божу ясність.

"Бос також став Богом у елементі вогню" - захоплено сказав Бебе.

Делія була дуже щаслива

У тренуваннях талант дуже важливий. Якщо хтось не мав таланту, то неважливо як довго він тренувався, йому все одно буде дуже важко досягти успіху. Лінлэй був дуже талановитий у елементах вітру і землі, тому тренувався в них дуже швидко. Але і в елементі вогню він теж був не поганий. Але вогонь був слабшим, ніж вітер і земля.

Хоча, враховуючи силу його душі і факт того, що він тренувався у металевій формі життя, на тренування в цілому пішло більше двадцяти років...

Лінлей нарешті здобув розуміння Глубінної Тайни Закону Огня — « Вічність вогню ».

Цього разу Лінллей знову вирішив розділити свою душу. Після всього Лінлей мав багато аметистів і велику кількість багатства. Зміцнити свою душу не буде складно.

Треск...».

Лінлей, одягнений у вогняно-червону мантію з довгим вогненним волоссям раптово з'явився із невідкуда. Це був божественний клон вогню Лінлей.

Через кілька хвилин... Битви природних законів зникли, і божественний клон вогню злився з його первісним тілом. У морі свідомості в первісному тілі Лінлей, м’яко текла його потужна духовна енергія, наче морські хвилі. У той же час над нею ширяла райдужна мечеподібна душа.

Під райдужною мечеподібною душею, на поверхні моря свідомості ширило три Лінлій. Це були Лінлей, який вивчає земляне світло, Лєней, що відкриває зелене світло і Линлей, яка навчає вогняно-червоного світла. Три Лінвей створювали трикутник під душею у формі меча.

Лінлей відкрив очі і подивився на радісних Деліїв та Бебе.

« Тепер у тебе три божественних клони. З твоїм первісним тілом виходить чотири, - Бебе потер свій ніс поки говорив. - Порівнюючи себе з тобою, я, Бебе, відчуваю збентеження. Поки я маю тільки два тіла, включаючи моє початкове."

« У тебе принаймні є два потреби. У мене тільки одне. Чи не повинна я бути ще більш збентеженою?», дражнила Делія з підтисненими губами.

Лінлей безпорадно розсміявся.

Прямо зараз і Делія та Бебе були дуже раді за Лінлей. З цим додатковим божественним клоном він мав ще одне життя, і це означало, що його майбутні досягнення будуть більшими.

« Божевільний клон вогню рівня Полубог. Він ще дуже слабкий. Прямо зараз... Я можу ліпити тільки на клонів землі та вітру." - Лінлей розумів, що чотири тіла були його поточним лімфитом. Все-таки він нічого не знав про закони інших елементів.

Вода, світло, темрява та інші. Лінлей нічого не розумів в них.

« Я не можу навіть відчути Закон Елемента. Як я можу тренуватися? Навіть тренуючись мільйон років, мені буде дуже важко досягти чогось» - Лінвей почав розуміти, що чим більше хтось тренується, тим важче ставало.

Тепер його розуміння законів Землі вже досягнули майстерності в Пульсуючому ритмі Міра і у Сущості Землі. За останні шістнадцять років його Ходьба по світу також покращилась.

« Загалом закони Землі мають шість Глубінних Тайн. Я поки тренуюся тільки в трьох. Хоча мені здається, що зараз я розвиваюся дуже швидко, але чим далі я просуваюся, тим повільніше буде йти процес." - прийшов до розуміння Лінлей. Сутність Огню - найпростіша Голубина Тайна Закону Огня і на це пішло двадцять років, не враховуючи того, що у нього дуже сильна душа.

Коли Лінлей тренував Сущість Землі, якщо забути про те, що він злив її з Пульсуючим Рітом Міра, два роки було б більш ніж достатньо для досягнення повної майстерності.

І в той момент душа Лінлей була набагато слабшою, ніж зараз.

Різниця в таланті!

Можливо, кожен залежить від того, чи людина навчиться і думає, працьовита й духовна чутливість. Деякі люди, побачивши сцену, могли відразу й природно створити логічні зв’язки і, можливо, раптовий прорив. Це не має нічого спільного з схильністю до елементів... Це пов’язано з роздумуванням, логікою і духовною чутливістю.

Але щодо того, як добре або погано хтось відчуває Закони Елемента ... Це було справою природного таланту.

« Босе, про що ти думаєш?» - раптово Бебе відволікає його від роздумів.

« Не про що. Так просто про різні речі. Ходімо. Ми підемо в нашу кімнату святкувати." - сказав Лінлей.

У кількох сукнях було добре вино. Лінлей повернувся до Делії. Раптом він запитав: « Як твоє злиття з Божою іскриною?».

« Я злилась із восьмима Голубними Тайнами. Думаю, що протягом кількох років зможу злитися з дев'ятою". Делія посміхнулася поки говорила.

« Протягом кількох років ми врешті-решт зможемо висунутися" - сказав Бебе з надією.

Лінлей подивився на Бебе і відчув у своєму серці вину. Протягом останніх шістнадцяти років Бебе постійно був з ним, поки Ніссе та її брат Саломон вже досягли міста Блакитного Клена, і можливо навіть вирушили до континенту Нефритового плоту.

Хто знає, коли Бебе і Ніссе ще раз зустрінуться?

"Бебе, йдемо вип'ємо вина" - Лінлей поклав свою праву руку на плече Бебі. Два брати пішли назовні.

У мить око пройшло ще п’ять років. Нарешті Делія повністю злилася із іскою Всевишнього Бога, досягнувши рівня Вищого Бога. Поверх її грудей виднівся медальйон Демона. І все ж вона була Всевишнім Богом!

Боги - демони мали жахливу репутацію.

« Ми прожили тут понад 20 років. Здається, я прив'язався до нього, - Лінлей повернувся до нерухомої печери, поки поруч стоїть Делія сміялася. Шутя вона сказала. - Що, ти хочеш продовжити жити тут? Як щодо того, щоб залишитися на кілька десятиліть? "

"Ха-ха, йдемо".

Лінлей підняв свою руку і раптово чорна металева форма життя з’явилася в повітрі. Група Лінлей залетіла всередину. Металічна істота негайно трансформувалася в промінь світла, зникаючи у східному горизонті. Прямо зараз Лінлей мав більше десяти металевих форм життя.

Ці металеві форми життя були знайдені в цій сітці Межпросторних кілець. Адже багато Богів, які висихали, володіли своїми власними металевими істотами.

Усередині металевої форми життя Лінлей та інші сиділи в кріслах і дивилися назовні через “окно-- ” пили вино.

Бебе сказав: « Бісс, це незвичайна металічна форма життя. Живі люди і магічні звіри не можуть перебувати в круглих кільцях, але металева форма життя може. Ще я відчуваю, що їх інтелект на дуже низькому рівні."

Лінлей злегка кивнув. Він теж це помітив.

« Можливі металеві форми життя досить специфічні», - сказав Лінлей.

Насправді Лінлей не розумів, що всі металеві форми життя, які продавалися або купувались у таких місцях як Замок Багряніка були спеціально модифікованими. По суті, вони були транспортним засобом, який мав деякі найбільш базові розумові процеси.

Коли група Лінлей сиділа у металевій формі життя, вона продовжувала рухатися.

Металічний спосіб життя вкотре пурхнув і Лінлей звернувся до Делії: « Делія, вибач... Я знову прошу тебе вийти звідси."

Делія безпорадно зітхнула: « Вони справді так багато розбійників... Як же вони дратують. Вони не можуть відчути мене своїм божественним відчуттям, але варто мені вийти і вони просто зникають".

Звичайно...

Як тільки Делія вийшла з металевої форми життя, то стогне більше Богів, коли побачить її, особливо медальйону Демона...

« Вищий Бог демона! »

Розбійники були шоковані й розбіглися.

Делія повернулась у металічну форму життя: « Давайте продовжимо шлях».

Бебе голосно вигукнув: «Ха-ха, Делія, рівні Божого Всевишнього! »

Делія кивнула і сказала: « У цьому є сенс. Випробування демонів дуже важкі. Виживають найсильніші! Так само завдання демонів дуже небезпечне. У битвах де Найвищий Бог воює з іншим Вищим Богом або Богом проти Бога... загалом після кількох місій в живих залишаються тільки найсильніші Вислі боги Демони."

Лінлей злегка кивнув. Це мало великий сенс.

« Але є й інші ситуації. Вищий Бог слабкий, але він в команді, - засміялася Делія. - Тільки так Найвищий Бог може завершити кілька місій не помер. Звичайно ж, коли розбійники бачать демона вищого Бога - вони стразу тікають".

Том 15, розділ 29 — Аметичні Гори

У пустельній гірській ланцюзі не було майже ніяких ознак людського життя.

Люди, які знали це місце знали, що ця територія була під контролем розбійників. Зазвичай мало хто наважувався тут зупинятися. На краю гірського пасма, на півдорозі до вершини гори, росла велика кількість пальмової ротанги та бур’яну з стрімким скелям позаду.

Була одна дивина...

З-під кущів трави висунулася голова. Це був злегка жирновий хлопець з невинним обличчям.

Піднявши голову, він подивився на нічне, хмарне і чорне як смола небо. Навіть Божество не бачитиме на відстані кількох сотень метрів від себе. Хлопець злегка кивнув: « Сьогодні це чудова подія. Пора висуватися".

"Свієш!"

Цей молодий чоловік підійшов до вишуканого пориву вітру і мовчки зник у східному напрямку. Незабаром він подолав тисячі кілометрів.

« А?», - порив вітру затягнувся і юнак повернувся до своєї нормальної форми. Приземлившись, він ліг на землю і спокійно подивився вдалу. Миттєвість назад йому здалося, що він помітив якийсь рух. Уважно дивлячись, він побачив чоловіка з довгим хвостом, що пролітав повз нього.

« Так це тільки Святий», - хлопець таємно зітхнув з одяганням.

Він ще раз звернувся німим поривом вітру. У темряві ночі він рухався вперед, іноді зупиняючись. Таким чином він продовжував обережно рухатися. Раптом він побачив металеву форму життя, яка літає на великій швидкості. У ту ж мить очі його радісно замерли.

"Свiєш!"

Швидкість юнака швидко зросла і злетівши в повітря, він погнався за металом. З точки зору швидкості на коротких дистанцій Божества як правило були здатні наздогнати їх. Коли юнак наблизився до металевої системи, то відразу розповсюдив своє божественне почуття і знайшов у ньому лише кілька Богів.

Через своє Боже почуття юнак відразу вигукнув: « Я просто Бог. Будь ласка, дайте мені покататися з вами!"

Але він не звернув уваги на металеву форму життя.

Юнак ще раз розповсюдив свої Божественні почуття і сказав: « Прошу, допоможи мені! »

« Убирайся. Якщо ти продовжиш базікати, я вб'ю тебе." - пролунав голос через Боженьке почуття і хлопець відразу ж знизив свою швидкість.

Коли він зідхнув головою, то знову повернувся вітром і знизив висоту й продовжував рухатися на схід. В нічній темряві він зіткнувся з трьома металевими істотами і в усіх було багато людей, але кожна його мольба закінчилася відмовою.

Оскільки йому відмовили, він повинен був покладатися на себе і продовжувати свій шлях. Перед світанком йому вдалося перетнути понад 200 000 кілометрів. Коли промені світла затруїлися по небі, юнак перестав летіти.

Місце, в якому він зупинився було рівниною, де росло багато бур’янів.

"Хруст..."

Цей юнак покликав свою божественну силу і відразу зробив тунель у землі. Це місце було дуже непомітним і прихованим.

Фух.

Хлопець спокійно сів у тунелями і нахмурившись, подумав: « З огляду на мою швидкість до Аметистичних гір мені знадобляться десятиліття. Я не очікував, що я, Дженкін, паду до такого стану. Царство проклятих... По цьому місці дійсно важко подорожувати."

Мислливо повернувшись до свого колишнього життя, перед тим як прибув у Царство проклятих, в серці Дженкіна відчулася кислинка і потім він зітхнув...

Проте, вже наступного разу Дженкін привів свій розум у порядок і заспокоївся.

« Все інше не має значення, тепер моєю головною метою є якомога швидше дістатися до Аметистих гір. Аметистові Гори будуть місцем, де я, Дженкін, почну свій шлях!", - очі Дженкіна стали гострими і впевненими. Хоч би скільки страждань йому доводилося зносити, він ніколи не здавався.

Незважаючи на численні невдачі. Звичайно, що так!

Саме тому Дженкін зміг стати божеством і вижити.

« На щастя, у Царстві неможливо поширювати Божі почуття. Якби все було як у фізичному тілі, де Богьним почуттям можна покрити неймовірно великі території, розбійники могли б легко знайти свої цілі, - Дженкін злегка посміхнувся. - На жаль, тільки один-два рази на місяць я стикаюся з такою ж темною без жодного променя світла вночі, як вчора."

Дженкін знав, що якщо він буде подорожувати вдень, то його легко виявлять.

Коли він дізнається про силу нового Бога, то не зможе втекти.

Все, що він міг зробити - це подорожувати в таких темних нічах. Але зовсім непроглядна ніч, як вчора, сталася лише один-два рази на місяць. Шанси занадто малі. Крім того, вона тривала лише протягом третьої доби. Таким чином у нього було дуже мало часу, коли він міг швидко летіти вперед.

« Все, що мені залишається - це обережно рухатися вперед. Можливо я зможу зустріти добрих людей, які дозволять мені покататися".

Дженкін розумів, що ті, хто подорожує в металевих формах життя, не будуть турбуватись і зважати на інших. Якщо вони зіткнуться з грабіжниками, то не будуть переслідувати їх і нападати, бо це забирає надто багато часу та сил. Якщо вони не привернеться до витівки розбійників, то що говорити про когось, як Дженкін? Який просто благав їх впустити всередину? Вони просто проігнорують його.

« Я повинен чекати», - Дженкін відразу використовував землю, щоб закрити отвір над головою, залишаючи лише маленьку щілину, через яку просочувалося трохи сонячного світла.

Такі широкі рівнини, як правило, були заселені звичайними святими, так і розбійники не могли бути буквально всюди, за винятком ситуації, коли їм стане жахливо нудно.

Він чекав.

Приблизно через двадцять сім днів настала ще одна непроглядна ніч.

Дженкін тихо відібрав траву і озирнувся. Після того як він дізнався, що поруч нікого немає, то вилетів з тунелю, перетворюючись на порив вітру вітрові усміхаючись на схід. Цього разу приблизно через дві години він зустрів ще одну металічну форму життя.

Але коли він підлетів до неї і почав благати, йому з гнівом відмовили.

Дженкін був зовсім розчарований, і тепер він майже не відчував емоцій. Його мислення було таким, що кожен шанс - це лише можливість, а невдача - ніщо. Якщо він не буде навіть намагатися, то вже точно нічого не вийде. Він знову почав таємно подорожувати вперед.

Приблизно через годину він побачив ще одну металеву форму життя, яка летіла на схід.

Дженкін відразу підняв голову і підвищив свою швидкість до межі. Перед ним летіла досить маленька металева форма життя. Було очевидно, що всередині є дуже мало людей. Загалом кажучи, якщо в металі лише кілька осіб, то люди всередині повинні мати достатньо близьких стосунків, наприклад родичів чи друзів, які зазвичай не дозволяють приєднуватися до них незнайомця.

Тим не менш, Дженкін повинен був хоча б спробувати.

Розповсюджуючи Божі почуття, він знайшов всередині двох Богів: « Милорди, я лише Бог. Я сподіваюся, що ви можете допомогти мені і дозволите з вами прокататися".

Якщо він піде на компроміс і навіть не буде йти один за одним, Дженкін зовсім не засмучується й його моральний стан залишиться незмінним.

Однак...

Ця металева форма життя справді зупинилася.

Дженкін відразу зупинився і почав нервово дивитися на металічну форму життя, боячись, що люди всередині захочуть його вбити. Однак він потішав себе: « Цього не станеться. Люди, які подорожують у металевих формах життя, зупиняються на розбійниках і просто кричать на них. Вони вже звикли не вбивати людей, які не становлять загрози для них."

« Босе, цей хлопець досить цікавий. Він насправді просить людей, щоб ті його підвезли". - зсередини пролунав голос і в той же час вхід у металеву форму життя відкрився.

"Тоді впусти його".

М'який, але все ще звичайний голос змусив серце Дженкіна набухнути від хвилювання. Вираз шоку і радості раптом з'явилося на його обличчі. Він був упевнений, що до кінця свого життя не забуде цього голосу.

« Мій бос впускає тебе. Поспіши і заходь." - біля входу з'явилася фігура в солом’яній капелюсі.

"Спасибі, мілорд" - Дженкін відразу ж підлетів і увійшов у металеву істоту.

Усередині вимальовувалася дуже красива картина і комфорт. Окрім кількох кімнат у задній частині кімнати, посередині була вітальня з стільцями, столом і вином. Було навіть місце, де можна було подивитися на пейзаж зовні. Дженкін подумав собі: « Саме так живе в Царстві проклятих вищих класів! »

У той же момент Дженкін побачив перед собою молоду пару.

У молодого хлопця були довгі коричневе волосся, одягнений він був у небесно-блакиті одягу, а в його очах читалося легке ввічливе вітання. Він виглядав дуже дружнім і люб'язним.

Жінка позаду нього заставляли його впасти в шок. Вона була вродлива, але... Дженкін не міг відчути її ауру.

« Вона Божа верховна і Всевишній Бог Демон?», - Дженкін відразу помітив її медальйон демона, а потім і на інших двох. Тепер він розумів, чому ця металічна форма життя пов’язана з відкритою і без побоювання подорожувати по Царству проклятими.

Тому що тут був Всевишній Бог Демон.

З поміркованим інтересом Лінлей подивився на цього трохи пухлого, але дуже привітного юнака.

« Гей, ти можеш сісти там» - недбало вимовив Бебе.

Делія запитала: « Чому ти просив нас дати тобі прокататися?»

Це питання не мало ніякого значення, але Делії та Бебе також зацікавились.

Жанкін поспішно відповів: « Милорди, мене звати Дженін. Щодо того, чому я просив вас про допомогу, насправді ця історія починається з моменту, коли я вперше потрапив у Царство проклятих. Коли я опинився у Царстві проклятих, Армія Баґранянина мене десь викинула і потім я приєднався до дуже звичайного племені. Я вважаю ви знаєте як важко заробляти гроші в таких племенах... це дуже повільний процес. За десять тисяч років швидше за все вдасться заробити тільки кілька десятків чорнильних каменів".

« Скільки десятків?» - Лінлей злегка нахмурився.

Коли він жив у Племені Чорного Дракона, за кожні десять тисяч років можна було заробити тисячі чорнильних каменів. Проте Лінлей відразу зрозумів, що це тільки через Чорних Драконів Жерара. Інакше інші племена не об’єдналися б, щоб напасти на них. Звичайні племена, які покладаються на створення божественних артефакцій або Божествних коштовностей, насправді були обмежені доходом у розмірі лише двадцяти-тридцяти чорнильними каменями кожних десять тисяч років.

« У Царстві, де точаться прокляті битви, трапляються дуже мало. Звичайне плем'я може вижити протягом мільйона років або й більше, але також воно могло бути знищене всього за кілька тисяч років - з гіркотою сказав Дженкін. Якщо б я був звичайним громадянином, який може бути після поразки в бою, то міг би приєднатися до іншого племені. Але я Бог. Мене насильно змусили стати воїном племені. У кожному бою між воїнами відбувається дуже багато нещасних випадків!»

Лінлей злегка кивнув.

Коли він жив Племені Чорного Дракона, у якого був досить могутній захист, стати воїном чи ні було питанням вибору. Ясно, що вони не дуже турбувались воїнами. Але для багатьох слабких племен Боги були цінним ресурсом, і з них насильно виготовляли солдатів.

« За останні десять тисяч років я побував у двох племенах, — каже Дженкін. — Я похитав головою. - З часом я зрозумів, що це не може тривати. Я був досить вдалим, щоб пережити перший бій, але чи вистачить мені успіху ще раз? Після планування протягом довгого періоду часу, я таємно покинув плем'я і попрямував до Аметистичних гір. Однак моє плем’я лежало на відстані десятків мільйонів кілометрів від них. І впродовж усього шляху я бачив дуже багато розбійних об'єднань. Все, що я міг робити - це чекати поки небо зовсім стемніє, перш ніж почати обережно просуватися вперед."

Почувши це, Лінллей почав розуміти.

У той же час він міг собі уявити, скільки труднощів і страждань на своєму шляху витерпів Дженкін.

« Чому ти зібрався до Аметистських гір? » — запитав Бебе.

Жанкін поспішно відповів: « Коли я почув про них, то дізнався, що на Аметистих Горах є аметисти. Я хотів зібрати аметистів. Аметисти дуже цінні. Продавши один, я можу заробити шість-сім тисяч чорнильних каменів. Це набагато краще, ніж просто залишатися в племені».

Лінлі відразу почали сміятися: « Ти почув про них? Але чи знаєш ти про правила, що стосуються здобичі в Аметистих Горах?»

Лінлей прочитав деяку загальну інформацію про Царство проклятих. Він, звичайно ж, знав про знамениті гори континенту Багрянського. Насправді, пролітаючи поряд з ними він збирався на деякий час зупинитися і подивитися, що це за Аметистичні Гори.

Аметистові гори були радіусом сотень тисяч кілометрів. Це було єдине місце в Багряні, де видобували аметисти.

- Дженкін похитав головою. Як люди з племен могли знати про такі речі?

« Хто-небудь дозволить просто так добувати аметист у такому дорогоцінному місці? Ця зона охороняється кількома великими кланами.", спокійно посміхаючись вимовив Лінлей.

Обличчя Дженкіна стало дуже неприємно, але він поспішно сказав: « Неможливо. Аметисти — це величезні самоцвіти. Як же деякі клани можуть повністю заблокувати вхід на них? "

Багатьом людям все-таки вдавалося проникнути в деякі дорогоцінні райони, правда ризикуючи втратою свого життя.

« Звичайно, існує інший метод. Заплати п'ять тисяч чорнильних каменів і тобі дозволяється увійти.", спокійно посміхаючись вимовив Лінлей.

Збір аметистів украй важка праця. Іноді протягом тисячі років ти можеш так і не зустріти жодного. Але, звичайно, якщо тобі пощастить, ти можеш знайти кілька в перший же день.

"П'ять тисяч чорнильних каменів?" - обличчя Дженкіна стало мертвим. У Царстві він провів десять тисяч років, але всі його кошти не перевищували навіть ста чорнильних каменів.

Том 15, розділ 30 — Море Тумана

Металічна форма життя рухалася, наче спалах світла, на великій швидкості в східному напрямку.

У вітальні металевої форми життя Лінлей та Делія сиділи навпроти Бебе і Дженкіна. Всі буднично спілкувались.

« Моя батьківщина? Вона набагато складніша, ніж ваша, - посміхався Дженкін, його обличчя більше не виглядало наляканим, коли він так довго біг і ховався. - Крім того, континент на моїй батьківщині досить великий. З півночі на південь він простягається щонайменше сто тисяч кілометрів".

Лінлей злегка кивнув. Континент Юлан з півночі на південь простягався лише 20 — 30 тисяч кілометрів. Родина Дженкіна була набагато більшою, ніж континент Юлан.

« Наш континент поділений на три сили. Перший тип: людське суспільство, другий — клани зверолюдей і останній, третій - водяні істоти! Там є різні релігії. Ви смієтеся наді мною, коли скажу вам, але люди і звіролюдей мали свою церкву."

Дженкін розсміявся: « Ці люди не знали, що Богство, якому вони поклонялися насправді людина.

Лінлей, Делії та Бебе під час їхньої подорожі було нудно і тому слухаючи історію Дженкіна, про його матеріальну площину, вони були щасливі. Слід зазначити, що матеріальна Площина Дженкіна не мала стільки складних секретів, як на континенті Юлан. Все ж вона включала набагато більше людей, святих і релігій, кожна з яких була ворожою проти інших, а також різних клани.

«Ого! Я не уявляв собі, - Бебе захотів. - Так у твоїй матеріальному площині ти насправді така дивовижна фігура».

Історія Дженкіна справді давала відчуття « легендарності ».

« На жаль, - Дженкін зітхнув. - Але коли людина стоїть на вершині континенту, вона почуває себе самотньо!"

Лінлей злегка кивнув.

Насправді, переважна більшість експертів, які залишили свої матеріальні площини, робили так через самотність!

« Я добре знав, наскільки небезпечним є Царство проклятих, але вирішив прийти. Проте, ступінь небезпеки тут у Царстві проклятих набагато вищий, ніж я міг собі уявити, - Дженкін із вдячністю промовив. - Якби ви троє не допомогли мені, я б навіть не зміг зібрати п'ять тисяч чорнильних каменів".

Дженкін був не в змозі насхрестили п'ять тисяч чорнильних каменів, але у групі Лінлей, 5 000 чорнилових каміння були схоже волоску на тілі дев'яти биків. Під час спілкування з ним група Лінлей вже відчувала, що Дженкін був хорошим хлопцем, і Бебе великодушно погодився допомогти заплатити за вхід п'ять тисяч чорнильних каменів замість нього.

Десятки мільйонів кілометрів пройшли без пригод. Приблизно через місяць або трохи пізніше група Ліндей прибула до легендарних Аметистих гір!

« Це Аметистичні Гори?», - Лінлей стояв у металевій формі життя. Дивлячись крізь прозорі вікна, він чітко бачив величезні гори Аметистів.

Аметисти простягались через величезний простір землі, радіусом сотні тисяч кілометрів. У Царстві таких проклятих простір насправді не було надто екстравагантним, але все одно простягалося так далеко, наскільки можна було бачити неозброєним оком. В один погляд, можна було побачити нескінченні гори, що простягалися вдалечінь.

У той же час білий туман плив над Аметичними Горами.

Найдивовижніше було те, що можна було побачити тільки туман... Але самі Аметисти не могли роздивитися.

« Як і було сказано в книжках, гори Аметистих гір є гірським хребтом, хоча й відомі також як “Моря Тумана65 ”. Ніхто не бачить більше одного витеса. Видно нескінченна кількість білого туману." - вимовляючи це Лінлей зітхнув, в той час як стоять поруч Дженкін, Делія і Бебе просто утупилися, заворожені красивим видовищем, що розкинулися перед ними.

Площа в сотні тисяч кілометрів була повністю покрита білим туманом. Світло світла сонця опускається з неба в білий туман, створюючи яскраві сцени та кольори, які справді милувалися оком.

« Дивно, що Делія здивувала мене. Цей величезний гірський кряж, на сотні тисяч кілометрів, насправді повністю обгорне незліченну кількість білого туману, в якому нічого не видно. Туман тримається протягом незліченних років і не розсіюється. Це дійсно дивно."

Делія не могла цього зрозуміти.

Линлей, Делія і Бебе принаймні дещо дізналися з книг про Аметистих Гор.

Що стосується Дженкіна, він був повністю втратився.

- Дженкінс і досі не міг повірити, що ця туманна територія насправді була Аметистичними Горами.

« Ходімо. Ми зараз спустимось вниз." - Лінлей подумки розсіяв металеву форму життя, яка ширяла в повітрі. Лінвей, Делія і Бебе одночасно полетіли вниз, в той час як Дженкін був трохи захоплені зненацька, але він швидко прийшов у себе і теж поспішив вниз.

Поверхня Аметистих гір була покрита туманом.

За межами Аметистих Гор було справжнє повінь літаючих людей... Їх кількість була справді величезними і могли шокувати будь - кого. Багато божеств залишалися на кордоні цього моря туману, сподіваючись, що їм пощастить зустрітися з аметистами.

На поверхні по периметру за межами Аметистих Гор, в полі зору Лінлей, можна було побачити принаймні три стародавніх замки.

Коли група Лінлей наблизилася, до них одразу підлетіли двоє чоловіків середніх років у темній формі. Вони не могли здивуватися... Подивившись на Делію, вони з подивом помітили, що вона була Божим висвяченим демоном. Вони були спантеличені: « Чому Верховний Бог Демони прийшов сюди, щоб шукати аметистів? »

Боги - демони отримають набагато більше, ніж могли б отримати за допомогою аметистів. Взагалі кажучи, тільки Поліубогі і Боги приходять шукати аметисти.

Зрозумівши, що Делія була висимого Богом демоном, ці двоє відразу покращились. Один з них, золотий чоловік, посміхнувся і сказав: « Могу я запитати, чому ви прийшли? »

Бебе засміявся і сказав: « Ми троє тільки збираємося подивитися. А цей хлопець хоче збирати аметисти".

— Так, - Золотоволосий чоловік кивнув. - Аметистисті Гори разом охороняються нашими вісімнадцять кланами. Але, звичайно, ми не зупинимо чужинців, які прийшли сюди. Для туризму чи для видобутку аметистів, всім, хто увійде, доведеться заплатити п'ять тисяч чорнильних каменів."

Лінлей злегка кивнув. Платити внесений внесок у розмір п’яти тисяч чорнильних каменів було правилом, яке зберігається протягом незліченних років. Навіть у книжці що він прочитав було написано це.

« Що, якщо у нас немає чорнильних каменів? » — несподівано запитав Дженкін.

« Ні, — глянув на нього чоловік середніх років і спокійно засміявся. - Якщо у вас немає чорнильних каменів, це нормально. Ми все ще можемо впустити вас, але у вас не буде офіційного дозволу на перебування тут і коли ви вийдете ... Вам доведеться заплатити нам три аметиста! "

- Ліндей підняв брову.

Золотоволосий чоловік кивнув: « Правило. Кожен хто заплатить п'ять тисяч чорнильних каменів отримує офіційний дозвіл на перебування тут. Коли вийдете, ви повинні повернути нам дозвіл і зможете піти".

Група Лінлей тепер зрозуміла.

« Якщо ви хочете заплатити п'ять тисяч чорнильних каменів, будь ласка, проходьте до централізованої точки входу», - золотий чоловік вказав на далекі палацові ворота.

Насправді, Аметистичні Гори були дуже великими. Можна ввійти з будь-якої точки через повітря або землю.

« Пам’ятайте. Роздільна здатність на вхід, яку ви отримаєте, повинна бути повернена. Якщо ви захочете, втечете... - Золотоволосий чоловік посміхнувся. - Тоді ви постраждаєте від нападів людей наших вісімнадцять кланів. Хе-хе. Просто нагадування, от і все."

Лінлей спокійно усміхнувся: « Дякую.

Він негайно повів Делію, Бебе і Дженкіна в сторону цього входу.

« Бісс, цей хлопець здається досить нахабний. Він продовжує говорити “всем 11 кланів" це... "всем'ятнадцять кланів..." то...», - пробурчав Бебе.

« Якщо ти не звертаєш на нього уваги, - сам Лінлей знав наскільки сильними ці вісімнадцять кланів. - Багроянники на континенті є лише одне місце для видобутку аметистів. Це чудовий скриня зі скарбами. Ви знаєте, скільки коштує аметист? Ви уявляєте скільки аметистів дає Аметистова гора? "

Бебе був вражений.

Аметист? Кожен замок Багряника і Замок Чорного Песка мав велику кількість аметистів на продаж, так багато що ніхто навіть не міг їх порахувати.

« Аметисти, які виробляють невикане число аметістів, — це справді скриня зі скарбами! Багатство будь-якого з вісімнадцяти кланів набагато більше, ніж у клану Бойд, - Ліндей здивовано зітхнув. - Раз вісімнадцять кланів охороняють цього “сундука скарбів Аметистих Гор ”, що означає, що вони мають підтримку Асури. І більше того, швидше за них коштує не просто один Асура!».

Аметистові Гори були єдиним місцем, де аметисти роблять на континенті Багряніка. Але на материку Багроянника було близько двадцяти Префектур, за якими стояли двадцять Асур.

Якщо трохи розвернути мізки і подумати про це, то можна було зрозуміти, що влада цих вісімнадцять кланів повинна бути настільки велика, щоб звичайні Висші боги крім таких як Ельквін, повинні бути для них як букашки. Хто наважиться заподіяти їм неприємності?

Біля входу в Аметичну Гору.

"З вас двадцять тисяч чорнильних каменів".

Легким рухом руки Лінлей дістав дві довгі лазуритові плашки.

Дама, одягнена в довгу чорну уніформу, нехтувала чотирма дозволами кожному членові групи Лінлей.

"Спасибі, містере Лінлей" - вдячним тоном сказав Дженкін. Насправді, під час польоту в металевій формі життя Дженкін зрозумів... що серед групи Лінлэй, тим хто приймав рішення була не Вищий Бог Демон Делія а Линлей.

"Ходімо".

Лінлей злетів, прямуючи разом із Делією та Бебе в напрямку Моря Тумана.

Світло сонця опустилось вниз, на м’який густий туман і створювало сліпучі кольори та одну сцену за іншою.

« Так гарно, - Делія розсміялася у дуже щасливому манері. - Лінлэй, глянь на це!"

Делія вказувала глибше у густий туман, де клочки білого туману під сонячним світлом утворили крилатих коней, які скакали по повітряному поясі.

« Величезний і нескінченний... так красиво... щоб просто споглядати, - Лінлей засміявся. - Давайте вйдемо глибше»

Договорив Лінлэй почав летіти вглиб, але прямо в цей момент...

« Ви четверо, зупиніться» - почувся голос.

Група Лінлей з подивом зупинилася. Коли вони обернулися, то побачили юнака, одягнений у чорну броню. Він підлетів до них: « Чи ви не знаєте наскільки небезпечним є цей густий туман? Чому ви летите зломою голову в сторону густого туману?».

« Небезпечний? — запитав він. — Він звернув увагу на інших людей на відстані. - Хіба там немає людей в густому тумані?»

Лінлей бачив, як інші заходили далі і раз вони були в порядку, то й його група могла увійти. Крім того, книжки про Царство дали короткий опис Аметистих гір. Звичайно, ці книжки не були дуже детальними і про кожну Префекту в них присвячувалося всього кілька сторінок.

« Будь ласка, дозвольте мені попередити вас. - В "Море Тумана"-- Аметистих Гор відбувається щось дуже дивне. Видимість всередині нього дуже низька. Взагалі кажучи, там боги бачать лише на 100 метрів. Тому... Незважаючи на густий туман, усім треба бути обережними. Якщо ви Боги, Ви не зможете бачити далі, ніж на сто метрів!»

Група Лінлей почала уважно слухати.

Хлопець сказав: « Усі, хто увійде глибше в Море Тумана, не зможуть вийти звідти! »

Група Лінлей була дуже шокована.

« Не заходити далеко? — здивувався Бебе. - Як це можливо? Це просто білий туман. Хоча видимість низька, якщо ми полетимо всередину по прямій, чому не зможемо повернутися?».

« Ви не зможете повернутися, — вигукнув хлопець. - Поки ви знаходитесь в межах зовнішнього периметра Меря Тумана і все ще бачите зовнішній світ, ви зможете повернутися. Але якщо ви не зможете побачити світ довкола, то й повернутися не зможеш. Тому, коли ви добуваєте аметисти, то повинні бути обережними!».

« Якщо ви маєте аметистів буквально за 10 метрів перед вами, не йдіть до цієї небезпечної зони! Як тільки ви ввійдете, ви не зможете піти!» - юнак серйозно потонув.

Лінлей нахмурився і побачив, що в межах густого туману багато божественностей відразу почали б розуміти: « Якби Море Тумана не було небезпечним, то ці божества, мабуть, вже давно пішли б до нього, щоб знайти більше аметистів. Чому вони все ще залишаються на кордоні?»

Лінлей тепер був упевнений, що всередині Моря Тумана є незначна небезпека.

« Пам’ятайте. Поки ви тут, ви не повинні заходити в заборонену зону, навіть якщо прямо біля вас знаходиться ціла купа аметистів. Не ходіть», - юнак закінчив свою промову і полетів.

Линлей, Делія и Бебе переглянулись. Вони не могли цього знати, але були вражені дивами природи.

« Ми тут не для того, щоб збирати аметистів. Ходімо в інші місця." Лінвей це не дуже сильно турбувало. Він відразу наказав Делію та Бебе облетіти кордон Морія Тумана, тоді як Дженкін тимчасово за ними стежив.

Після того, як група Лінлей пішла.

....

« Удача капітана не погана. Він насправді знайшов аметисти. Я тут вже двадцять років, але я все ще не знайшов жодного. Гей, Олів’є, як там у тебе з пошуками?», тут була невелика команда з десяти чоловік, які зібрали разом.

Його волосся було чорними вперемішу з білими, а одяг сіра. Це був Олів’є, який також прибув з континенту Юлан.

Олів’є похитав головою: « Ні»

« Не засмучуйся. Ходімо, вип'ємо кілька чашок. Я пригощаю" - сміючись сказав їхній лідер, капітан.

Команда летіла вздовж кінців Моря Тумана до будинків біля входу, де були розташовані декілька ресторанів.

Том 15, розділ 31 — Благословлення, Проклятье

У групі Олів’є було загалом 12 осіб. Вони увійшли в ресторан, потім попрямували у куточок і сіли за три круглі столи.

« Капітан, Ви знайшли аметист. Не скупіться», - хтось сказав.

« Те ж правило! - Кожному пляшку Норчі. Якщо ви хочете випити більше, купуйте самі, - бородатий капітан голосно крикнув. - Гей, швидше! Дванадцять пляшок Норчи!"

Норчі вважали досить добрим сортом вина. Одна пляшка коштувала близько десяти чорнильних каменів, тоді як дванадцять пляшок коштуватимуть сто двадцять чорнилочних каміння.

Взагалі кажучи, той хто знаходив аметист повинен був запросити інших щоб разом з ними відсвяткувати. Адже здобич аметистів - це питання успіху. Якщо ви успішні, то протягом кількох днів знайдете хоча б один. Але якщо ваша удача погана, тисяча років може пройти без будь-яких результатів.

Коли Олів’є взяв пляшку вина, то зробив ковток, але його лоб був нахмуреним.

« Близько тридцяти років, але я так і не знайшов жодного аметиста! » Піднявши голову, він зробив ще один великий ковток.

На початку свого прибуття до Царства Олів’є не відверталася від нього. Здобувши Божий рівень, йому вдалося зробити десять тисяч чорнильних каменів для того, щоб взяти участь у випробовуванні демона. Він був досить успішним і став однозірковим Демоном. Але хто б міг подумати, що він зазнає невдачі на своїй першій місії?

Крім того, коли він утікав, то випадково відлучився від свого друга Бадчерала.

Спочатку Олів’є подорожував з Бадчералам. Після довгого і кропітливої роботи він навалив десять тисяч чорнильних каменів, щоб взяти участь у випробуванні демона, після якого він збирався виконати свою першу місію... Але Олів’є зазнав невдачі. Таким чином, насправді він так нічого і не заробив. Після невдачі у нього залишилася лише мізерна сотня чорнильних каменів.

Використовувати сотню чорнильних каменів, щоб повернутися в місто? Неможливо!

На щастя, пункт призначення місії був досить близько до Аметистих Горів, про які він чув раніше, тому витратив десятиліття, щоб з обережністю сюди дістатися. Згідно з правилами цього місця, він не міг заплатити п’ять тисяч чорнильних каменів. Тому йому доведеться розрахуватися трьома аметистами перед відходом.

« Забудь про трьох аметистів. Я ще не знайшов жодного. Минуло майже 30 років, і чим більше Олів’є думав про це, тим більш нещасним він почувався. Піднявши голову, він зробив ще один великий ковток вина, осушивши половину. - Це прокляте місце... Тут неможливо взятися за місію."

Якщо Олів’є хотів щасливо повернутися, то мав би мати достатньо грошей.

Олів’є мав отримати аметисти, щоб дістати достатньо грошей тільки завдяки Богові.

« Олівье, ей. Ти не єдиний, хто ще не знайшов жодного аметиста, ти ж знаєш, - сказав хтось поблизу. - Не засмучуйся. Минулого разу хіба ми не напоралися на цього нещасного хлопця, який був тут протягом десяти тисяч років і не знайшов жодного аметиста? "

Олів’є змусив себе посміхнутися.

Він мав підтримувати з ними добрі стосунки.

Збір аметистів у Аметистих Горах не завжди безпечний. Зрештою це було не місто!

У Аметистих горах, якщо пощастить, можна за один раз знайти купу аметістів. Але багато людей можуть вбити того, хто їх знайшов. Це було нормально. Тому багато Богів утворюють малі команди.

Група Олів’є з дванадцяти чоловік була однією із таких команд. Принаймні, вони були здатні захистити себе.

Упродовж десятків тисяч кілометрів від Олів’є, група Лінлей з чотирьох чоловік перетинала кордон Морія Тумана. Лінлей, Делія і Бебе прийшли сюди не для збору аметистів, а просто насолодитися краєвидами.

Лінлі повернувся, щоб подивитися на Дженкіна і буднічно сказав: « Дзвіне, ти не зобов’язаний йти за нами. Ти можеш піти збирати аметисти. Ми просто гуляємо Аметистими Горами. Через день або два, ми, напевно, підемо».

Дженкін відчув вдячність у своєму серці по відношенню до групи Лінлей.

« Міністер Лінлей, Ви показали мені Дженкіну, що таке доброта. Я дійсно не знаю, як Вам віддячити. Крім того, коли Ви підете, хто знає, як ми знову зустрінемося? Більше того, видобуток аметистів - це чисте питання везіння. Може, я залишусь біля вас містер Лінлей і зіткнуся з деякими аметистами. Я жартую Дженкін.

« Не погано, малюк. Ти вірний друг." Бебе поклав руки на плечі Дженкіна, прикидаючись старим і досвідченим.

Лінлей засміявся і кивнув: « Гаразд. Ми будемо супроводжувати тебе під час пошуку аметистів. Я хочу побачити, може в найближчі день чи два ми будемо досить успішні, щоб знайти хоча б один."

Густий білий туман зітнувся і Лінлей повернувся, щоб подивитися на нього: « Ходімо вглиб білого туману. І пам'ятайте... Незважаючи ні на що, не втрачайте з поля видимості зовнішній світ."

« Переконуйтеся, що ви всі здатні бачити його» - кажучи це Лінлей та інші увійшли в густий туман.

« Це такий холодний і відсвіжний туман », — здивував Лінлей.

Температура в тумані була дуже низькою. Коли він торкався шкіри, утворювалася крига льоду.

Але вони були не проти.

« Бебе увійшов у туман, але його очі були зосереджені на зовнішньому світі. - Я все ще можу бачити зовнішній світ. Продовжуйте рухатись..."

Бебе посміхнувся, він постійно летів далі, а Лінллей та інші, природно, пішли за ним.

Всі летіли дуже повільно. Після польоту на вісімдесят метрів група Лінлей підсвідомо зупинилася.

«Мм? Як дивно!»

Линли мимовільно почав хмуритися.

"В'юдюх!"

У безкрайному білому тумані чувся ніжний звук дме вітру, але хоча звуки вітру був дуже тихим, Ліней відчув запаморочення ... Після цього він люто помочився, змушуючи себе бути розважним.

Делія та Бебе також намагалися втримати свій розум у ясності.

Що стосується Дженкіна, він відчув запаморочення і втратив орієнтацію. Лінлей відразу схопив його і злегка відступив.

Тільки тепер Дженкін прийшов в себе. Він був шокований: « Що ж сталося? Я думав, що чув дивні звуки завивання вітру і в той момент мені здалося, ніби весь світ почав обертатися. У мене закрутилася голова".

Дженкін був шокований і наляканий.

« У цьому Морі Туман надзвичайно дивно», - Бебе пробурмотів подумки.

«Лінко, нам краще бути обережнішими. Ми тут тільки для того, щоб оглянутися, а не для збору амбіцій. Нічого не повинно статися» - кажучи, Делія потягнула руку Лінлей.

Лінлей тримав руку Делії і побачив, що вона занепокоєна. Після занурення у золотий магматичний басейн Лінвей не хотів, щоб Делія знову була в небезпеці і тому він відразу розсміявся та кивнув: « Не хвилюйся, ми не будемо заходити занадто глибоко в це Море Тумана».

« Гей, хлопці, - раптом підлетів мускулистий чоловік з коротким зеленим волоссям і сміявся продовжив. - Хлопці, будьте обережні. Не потрапіть у пастку всередині. Ви не зможете вийти".

« Вибач, друже, - Дженкін посміхнувся, потім запитав. - Мені цікава лише одна річ. Чому, якщо увійти ’Море Тумана 26: то вже не можна вийти? Якщо я залишу свого клона зовні і зайду в туман, хіба з допомогою нього я не зможу відчути напрямок і потім вийти? "

Почувши це, очі Лінлей не могли загорітися.

Його слова мали сенс.

Якщо один клон був зовні, можна не втрачати почуття напрямку. Це не повинно бути проблемою.

« Не питай мене, я не знаю. Ти можеш говорити скільки завгодно, але така реальність - чоловік з коротким волоссям скручив губи і розсміявся. - Якщо ти не боїшся, то можеш розмістити свого клона зовні і використовувати своє початкове тіло, щоб увійти всередину та перевірити. Але в будь-якому випадку, я ніколи не чув про жодного чоловіка, який звідтіля повернувся, незалежно від методу, що він використовував."

Юнак з зеленим волоссям попрощався: « Гаразд, удачі вам.

Договорив він полетів кудись вдале.

Лінлей повернув голову і ще раз подивився на, здавалося б, бездонне Море Тумана, але потім раптом замер.

"Аа, це..."

Десь удалеці спалахнув промінь фіолетового світла і Лінлей відразу туди полетів. Витягнувши руку, він схопив цей промінь фіолетового світла. Це був аметист. Лінлей не міг не засміятися.

Він не очікував, що йому так пощастить.

- Бебе так само прилетів.

« Дженкін, підійди сюди» - помахнувши рукою Лінлей кинув аметист в руки Дженкіна. У Лінлей вже було досить багато аметистів. Його не хвилює один чи два.

Дженкін розумів, що Лінлей був дуже багатий. Як звичайна людина могла купити метал?

Дженкін не став витрачати час на слова і відразу посміхнувся сховав аметист: « Міністер Лінллей, ваша удача дійсно не підводить вас. Ви тільки прийшли, а вже знайшли аметист. Я чув про людей, які витратили тисячі років на пошуки.

« Це стосується тільки невзутих людей. Для везучих знайти один за кілька днів - це цілком нормально», — зневажливо вимовив Лінлей.

« Босе, твоя удача хороша, я відмовляюся вірити, що моя гірша, - очі Бебе сяяли, коли він дивився на своє оточення. - Я збираюся знайти аметист!"

« Я теж випробую свою удачу», - розсміялася Деліа.

Група Лінлей почала пошуки, тоді як група Олів’є тільки повернулася з ресторану назад до Море Тумана. Група з 12 осіб злегка відділилася один від одного, тримаючи відстань менш ніж сто метрів. Всі спокійно чекали... Чекали аметистів.

« Аметисти? Хто знає, як довго я буду чекати, перш ніж отримаю один."

Тепер Олів’є тренувався своїм божественним клоном темряви. Його божественний клон світла вже дійшов до рівня Бога, але його Божественна клон темряви все ще була на рівні Полу бога. Олів’є з усіх сил намагався збільшити силу свого божественного клона темряви.

« Рівень моєї божественної сили темряви дуже низький. Як тільки він піднімається і досягне рівня моєї Божественної сили світла, і як тільки я сіллю світло та темряву, як взагалі звичайний Бог зможе проти мене витримати?» Олів'є подумав про себе, в той же час уважно оглядаючи Море Тумана.

Кривавий захід сонця. Фіолетовий місяць піднявся на небозвод.

Коли минула ніч, кровожерне сонце знову з’явилося. Настав новий день.

Протягом всього цього дня група Олів’є з дванадцяти чоловік залишалася на своїх початкових позиціях, майже не рухаючись. Ті, хто прийшов на збір аметистів, були дуже терпеливі. Це було нормально для них, щоб чекати на одному місці до ста або тисячі років.

Олів'є підозріло подивився на велику пляму фіолетового світла.

"Свiєш!"

Луч фіолетового світла швидко летів по Олів’ю...

Олів’є негайно зрадів і майже відразу полетів вперед. Він провів у Морі Тумана майже тридцять років і знав, що таке безпечне дистанція.

Решта була далі від фіолетового спалаху. Як вони могли встигнути туди швидше, ніж Олів’є?

« Що?»

Олів’є був у захопленні, коли він підлетів ближче. У нього летів не один аметист... Це була ціла колекція аметистів, які щільно зрослися в одну групу... Маленька купка аметистів!

Олів'є був приголомшений, принаймні десять тисяч!

У Морі Туману бувало, що інколи вилітала ціла купа аметистів. Були навіть випадки, коли вилітала величезна купа, що складалася з цілого мільйона аметистів. Але це завжди викликало масову бійню. Адже мільйон аметистів по суті був мільярдом чорнильних каменів.

Це був великий стан для Бога.

"Так багато аметистів?" - рух руки Олів'є помістив усі аніметисти у свою Мекспростірну обручку і в той же момент він став чітко усвідомлювати їхню кількість. Там було рівно вісімнадцять тисяч аметистів, вартістю понад сто мільйонів чорнилових каменів! Це була справжня удача!

« Я сподіваюся, що ніхто не помітив» - Олівія мовчки молився.

Але коли він повернув голову, то відчув, як його серце кинуло. Тому що ті одинадцять людей дивилися на нього!

« Олів’є, твоя удача не погана, - капітан скричав губи і посміхнувся. - Хоча я не зміг побачити скільки там їх точно було, я вважаю, що більше десяти тисяч. Той, хто знайшов свою частку, але ти повинен розуміти, що нас тут дванадцять братів і ми повинні розділити їх поровну, ти згоден? "

Олів'є змінився в обличчі. Поділ на 12 чоловік?

Це було тим, що він отримав сам.

Олів’є закричав зубами: « Як щодо того, щоб зробити так: кожен з вас отримає вісімсот леметів! Все інше моє. Ви ж знаєте, що там було близько десяти тисяч. З дванадцяти чоловік, я повинен отримати трохи більше."

« Немає потреби ділити їх самопожертвою. Розірви зв'язок крові з кільцем і тільки після перевірки ми їх розділимо», - відразу ж деякі з них висловилися.

- У своєму серці Олів'є розумів...

Люди в Царстві були не праведними.

....

« Добре, Дженкін, ми не маємо потреби супроводжуватися. Продовжуй збирати аметистів. Ми вже йдемо" - не надто далеко пролунав голос. Коли Олів’є відвідав у вухах, це викликало в нього відчуття знайомого.

Це був голос знайомої людини!

« Моллорд Лінлей, будь обережним у своїй подорожі», - пролунав інший голос.

Олів’є був шокований: «Лінлей?»

Він повернувся, щоб подивитися на джерело голосу і посеред білої туманної димки побачив Лінлей, Делію та Бебе, які летіли разом.

Бебе глянув на нього, а потім усміхнувся: « Босе, поглянь, група оточила одного чоловіка і... а-а... Той хлопець... босе, це Олів'є!!"

Том 15, розділ 32 — Видимий світ у небі

Здивований Лінлей повернувся, щоб подивитися.

« Це насправді Олів’є! - Але зараз Олілья був оточений групою людей. Окинувши їх поглядом, Лінлей почувався досить спокійно. - Ці одинадцять людей є лише Богами. Нічого боятися. Але чому всі вони дивляться на Олів’є? Може Олів'є знайшов якийсь скарб? "

Лінлей полетів до Олів’є, а Делія та Бебе пішли за ним.

« Ах, Олів’є, що відбувається? - Потрібна допомога?

Олів’є побачив наближаючу групу Лінлей і відразу впізнав їх: « Лейнлей, його дружина та Бебе».

Олівія дуже розсміялася. Він пам'ятав, що Лінлей був не так давно лише Глибоким. Через кілька десятиліть він став повним Богом.

« Ви троє прилетіли так вчасно! » — зітхнув Олів’є.

У такий важливий момент Олів’є уважно подивився на групу Лінлей. Зрештою Олів’є бачив, що група Лінлей складається з трьох Богів. Але навколо них зібрався одинадцять Богів!

« Ви троє, — раптом з’явився Бог перед групою Лінлей. - Це особиста справа між нами і Олів'є. Вам трьом краще піти."

Раптом...

"Свиш!"

Потягнувши фігуру і з'явилось розмивання. Ніби блискавка, чиясь нога люто вдарила в груди цього Бога. Зламані ребра прогнулися всередину і в той же момент Бог ніби мішок піску полетів вниз. Слід розуміти, що внизу було море туману!

Ніхто не міг увійти в це море, адже тоді він опинився за межами безпечної зони. Цей удар послав його у політ на кілька десятків метрів, але в критичний момент Бог випустив ясний рев і змусив себе зупинитися.

« Ти...», - Бог сердито вказав на хлопця в солом’яному капелюсі — Бебе.

« Я вже подивився на нього, а потім відлетів. - Я і мій бос летіли вперед, але ти раптом заблокував наш шлях. Кого ще я повинен був вдарити, крім тебе? Засранець, тільки що я виявив милосердя. В іншому випадку, я б вбив тебе одним ударом!"

Одинадцять Богів відчували гнів, що наростає, але водночас були шоковані побаченим.

Удар Бебе був просто занадто швидким! Хоча все відбувалося на відстані, людина не могла заблокувати його. Насправді... Сам Бебе був талановитим у Тенеєвій Формаі Двойника, а він також був Божественною звіриною — Богомочевидним Пожирачем з надзвичайно потужними й швидким тілом.

"Вам не здається, що ви заходите надто далеко?" - запитав їх лідер.

Лінлей і Делія мовчали, але Бебе обернувся на нього: « Ти далеко? Чи ви не знаєте, що означає « перелітний вік »? Тільки що я був надзвичайно ввічливий. Якби я дійсно хотів зайти занадто далеко, як ви думаєте, хто-небудь з вас одинадцяти все ще залишався б в живих?»

Бебе обкинув усіх поглядом, дивлячись на них неначе на одинадцять тварин перед убоєм.

"Капітан, ця жінка, вона є Вищим Богом демоном!" - через Боженьке відчуття раптом пролунав голос в голові капітана.

- Капітан був приголомшений.

На основі того, як група Лінлей сюди літала, вони дійшли висновку, що лідером сам був Лілей. Багато з них не звернули уваги на цю, здавалося б, тендітну жінку. Але коли вони ретельно оглянули її, то виявили... що вони не відчували її ауру.

Вищий Бог! Вищий Бог Демон!

Не тільки капітан... Інші також вже виявили це.

« Чому ви мовчали? — каже Бебе, будучи “Божевільний Крисинний Поживатель..." Він сподівався на хороший бій і люто дивився на одинадцять битв. - Ви, хлопці, сказали, що я зайшов занадто далеко? Я покажу вам, що насправді означає "зайшов занадто далеко!".

« Не потрібно!», - відразу ж відповів капітан цієї групи і його погляд, здавалося, стало набагато скромнішим.

- Бебе глянув на нього.

Капітан видав усмішку: « Так як ви троє знаєте Олів’є, ми не будемо втручатися в розпал його возз'єднання з вами."

А потім капітан подивився на інших. Одинадцять Богів, наче за мовчазною згодою, негайно відлетіли на високій швидкості.

Миттю залишилася лише група Лінлей та Олів’є.

- Бебежав губи.

Олів’є був приголомшений: « Вони втекли? »

Ця купа аметистів була дуже заманлива для Богів. І Олів'є добре знав це. Немає сумніву, що три Божі прості люди не могли б примусити одинадцять Богів утікати. Олів’є окинув поглядом Бебе, Лінлей і потім Делію.

Олів’є був дуже вражений: « Чи може бути, що Делія стала Всевишнім Богом? »

« Ей, Олів’є, давно не бачились» - почувся теплий голос, після чого в його бік полетіли Лінлей, Делія і Бебе.

"Олів'я, здається, що в тебе неприємності" - дражнив Бебе.

Олівія видужала від подиву. Його обличчя сповнювалося вдячністю і він сказав: « Лінлей, я мушу подякувати тобі. Якби не ти, я б дійсно опинився в біді!»

Олів’є дуже добре розумів, що коли б не було групи Лінлей, то одинадцять Богів би напали на нього.

Але він тільки досяг рівня Бога в рамках його Божественного клона світла. З точки зору сили, у рядах цих одинадцяти були ті, кого можна вважати сильнішими за нього.

« Може, ти знайшов безцінний скарб, який змусив їх відчути себе жадібними і об'єднати свої сили проти тебе? » — запитав Лінлей.

Коли Олів’є подумав про це, він з полегшенням вигукнув: « Те саме, що з туману раптом вилетіла велика аметиста. Це величезна удача. Однак прогрес і нещастя йдуть разом. Отримання мною цієї купи аметистів викликало в них криваві наміри."

Лінлей кивнув на знак розуміння.

Лінлей раптом подумав про людину: « Олів’є, ти знаєш Бадчерала, чи не так? »

« Бадчерал? Ви зустрічалися з ним? - Як він поживає? У нього повинно було все скластися краще, ніж у мене? Під час останньої місії ми були розділені."

Побачивши вираз на обличчі Олів’є, Лінлей зрозумів, що Бадчерал і Олілья були дуже добрими стосунками.

« Він мертвий» - прямо сказав Лінлей.

Олів’є був вражений.

Лінлей видав низькосмудре зітхання: « Двадцять років тому ми прийняли ту саму місію, як і він. Ми познайомилися один з одним під час місії. Однак... Під час супроводу ми потрапили в засідку, яку сконструював сильний витель і Бадчерал був вражений атакою, потім через що загинув."

Лінлей все ще чітко пам’ятав сцену, коли Бадчерал був убитий валуном. Тепер, думаючи про це, все це здавалося само собою зрозумілим. Вулканічний Титан Пусро мав силу, яка нагадує силу Асури. Для того щоб убити Бога, використовувати валуни легше.

Олів’є замовк, а потім вийшов низький подих: « Ще один помер!»

Серця Лінлія, Делії та Бебе затремтіли. Хоча слова “щось ” були простіші, але багато історій можна легко собі уявити.

« Царство проклятих є місцем, де виживають найсильніші. Битва і побої нормальні в цьому Плоскості, - сказав Лінлей. - Від найменших племен і розбійних форм до найсильніших шестизіркових Демонів, Семизіркової демонів та навіть експертів рівня Асури... Боротьба між ними як і раніше не ослабає".

« Дуже добре. Виживають найсильніші», кивнув Олів'є.

« Здається, що ви троє зробили набагато ліпше, ніж я — Олів’є розсміявся. Він також помітив медальйони і знав, що Делія була демоном високого рівня Бога. - Але що ви тут робите?

Олів’є не вважає, що група Лінлей опинилася тут, щоб зайнятися пошуками аметістів.

« Ми допомогли комусь і опинилися тут разом з ним. У той же час, ми вирішили поплутати Аметистичних Горів. Я чув, що Море Тумана дуже красиво і воно є одним з найбільших дивовижних пам'яток Царства проклятих», - розсміявся Лінлей.

« Ви прийшли сюди, щоб оглянути визначні місця?»

Навіть коли людина могла б вижити, було потрібно постійно думати про те, як стати сильнішою. Тільки коли людині нічого не загрожує, вона може задумуватись над такими речами, як визначні місця.

Просто спираючись на той факт, що Лінлей прийшов через визначні місця, Олів’є був упевнений, ніби життя Ліней було досить розмірене.

« Дуже добре. Тут справді чудова природа." Олів'є міг тільки погодитись.

« Що відбувається?» - збентежений Лінлей повернув голову. Здалеку відчувалася брижі лютої енергії. Делія, Бебе і Олів’є переглянув у тому напрямку.

« Убийте цього вб* ***, у білій мантії. У нього є купа аметистів!" - здалека пролунав рев.

Миттєво, з'явилося багато людей.

« Всі ви, швидко вбийте цього вб'ючого у білих мантіях!»

"Ах, він був захоплений хлопцем вбраним у червоне!"

Здалеку не вщухав гнівний рев. В одну мить, більше тисячі людей кинулися вперед, що викликало повний хаос.

Навіть група Лінлей була шокована.

"Кати аметистів?" - вираз обличчя Олів’є було досить складно описати.

« Ну, давайте подивимося» - нетерпляче сказав Бебе.

Лінлэй кивнув. Більшість людей тут, на складі аметистів, були Богоми або Полу богами. Його сила була достатньою, щоб не боятися таких.

На той час, коли група Лінлей наблизилася до свого кінця, бурні звуки бою стихали і почали переслідувати! Група людей переслідувала зеленого чоловіка, який мав довгий чорний спис. Він відчайдушно біг на високій швидкості.

Група Лінлей оцінила, як багато людей летіли за ним.

« Здається, що купа аметистів знаходиться у зеленій людині" - сказав Лінлей зі спокійним сміхом.

« Вони справді досить божевільні, - пробурмотів Бебе. - Це всього лиш купа аметистів. Чи варто так перейматися цим?»

Олів’є сказав: « Це купа аметистів... Кожен аметист дуже малий і тому невелика кількість може містити в собі понад десять тисяч. А це сімдесят або вісімдесят мільйонів чорнильних каменів. Для богів це дійсно величезний стан."

Бебе був абсолютно спокійний.

Як він міг піклуватися про кількість, виміряна мільйонами?

« Але, звичайно ж, це не так багато якщо дивитися з точки зору Найвищого Бога».

« Ах! Купа аметистів! Вбити його!», - в іншому напрямку чулись ще більш злі крики і миттєво, віддалеку, почалася дика серія боїв.

"Взрів!"

Раптом з іншого напрямку почулися вибухи.

Лінлей нахмурився: « Почекайте. Щось тут не так.

Лінлей міг відчувати, що саме зараз з різних територій почали виходити бої. Зрозуміло, що скрізь бої йшли. По суті, один чи два або навіть десятки аметистів не могли примусити цих богів боротися. Тільки поява великої купи аметистів могла викликати цей хаос!

Пошук аметистів - питання успіху.

Але тепер, у багатьох галузях почались бої.

« Що відбувається? - Може статися так, що відразу з багатьох областей вилетіли великі скупчення аметистів?»

Догадка Делії була правильною!

Саме в цей момент Аметистичні Гори, здавалося, стали щедрими. У кількох галузях одночасно на світ з'явилися великі скарби. Кожен “дар ” містив принаймні тисячу аметистів.

Повніший хаос!

Така кількість аметистів збудила Бога.

Аметисти - гори покривали територію в сотні тисяч кілометрів. Навколо них були вісімнадцять стародавніх замків, розкиданих по різних місцях. Кожен з замків був основою для одного із вісімнадцяти кланів. І люди з цих замків зараз ширяли в повітрі.

« Милорд, так багато аметистів. Аметистисті Гори, здається, здичавіли», - в повітрі над замком завис людина, одягнений у чорне і чоловік у фіолетовому одязі. Коли він дивився на Мора Тумана, то з повагою виголошував промову в чорному.

Людина хмарна в фіолетовому дивився на туман. У його погляді читався захоплення: « Ха-ха... фіолетове світло, яке підіймається до неба! Це справді фіолетове світло, яке підіймається до неба! Після стількох років "Вовни Тумана̄ Аметистих Гор, нарешті, знову спустилися, ха-ха..." (Сміх)

Прямо зараз, дивлячись на Море Тумана зовні він був поза собою від радості.

Глибоко в Морі Туман, який засліплює блискуче фіолетове сяйво у небо пронизаючого туману. Це було неперевершено.

"Грохот..."

Море Тумана, що охоплює всі гори Аметистів, раптово вибухнуло і ринувалось назовні у всіх напрямках, ніби розбухлі хвилі. Незабаром дикі хвилі поширилися майже на десять кілометрів, поки вони не досягли тих 18 замків.

Що стосується людей, які спочатку були на кордоні, де йшла пошук аметистів - вони не встигли зреагувати перед тим, як все навколо "пожиратися..." Морем Тумана.

Том 15, розділ 33 — Дивне Море Тумана

Море Тумана мало коло тисяч кілометрів. Треба розуміти, що на батьківщині Лінлію (Південний континент Юлан) мало коло лише 30 000 кілометрів... Десь у десять разів менше, ніж Море Тумана!

На кордоні Моря Тумана було близько ста мільйонів людей, які зараз займалися збиранням аметистів. Звичайно, у величезному і безконечному Царстві було нічого не вартим — сто мільйонів божественних істот.

Сто мільйонів людей були одночасно поглинуті, залишивши тільки надглядаючих працівників вісімнадцять кланів і їхніх рядових членів.

"Ха-ха... за сьогодні ми зможемо зібрати врожай більше, ніж за минулий трильйон років! - над одним з вісімнадцяти замків, 18 кланів і в повітрі ширяла людська фігура у фіолетових одязі та кричала в сторону людей нижчих. - Розпростіть наказ. Усі загони наглядачів повинні піти збирати аметисти. Кожен, хто візьме їх собі, при виявленні буде мертвий!»

"Так, Мілорд!"

Зсередини замку з’явилася тисяча людей. Вони розчиняються в повітрі навколо Аметистих гір. У уніформі наглядачі почали швидко збирати аметисти згідно з виданим раніше наказом. Усі вісімнадцяти кланів почали збирати врожай.

Той, хто збиратиме швидше і більше, зрештою зможе й більше заробити!

Поза бурляючого, що блукає туману величезна кількість фігур снували туди-сюди і безліч аметистів, які вилетіли з туманності на величезній швидкості були заховані в Межпростурі.

« Скільки аметистів? — пробурмотів лисий чоловік у своїй кімнаті і махав рукою на літаючу купу аметістів, потім сховався в Межпростірську обручку. - Збір врожаю? Це ж справжнє збирання грошей. Я дійсно хочу приховувати трохи для себе."

Підчинені 18 кланів були як вражений, так і повні заздрості, але тим не менш, вони не сміли взяти хоч трохи собі.

Тому що після збору врожаю їхні персні перевірять. Їм не можна брати для себе більше одного аметиста.

« Скільки аметистів отримає на цей раз? Я вже зібрав більше ста тисяч. Але в нашого клана є принаймні сто тисяч людей, як я. Небеса... Чи це не означає, що набереться приблизно десять мільярдів аметистів? А це більше ста трильйонів чорнильних каменів!», - просто підрахувавши в розумі, кожен з наглядачів жахався.

Більш того, вони зберуть цей “врожай ” протягом дуже короткого періоду часу.

Море Тумана продовжувало клубатися з великою кількістю аметистів, що вистрілюють з нього то тут, то там, на високій швидкості.

Це дійсно було фактом, що кушею, який за сьогодні зірвуть вісімнадцять кланів, буде більше, ніж вони заробили за попередній трильйон років.

« Всі ви, покваптеся! — вигукували члени роду вищого рівня. - Поспішіть і зберіть їх! Не дозволяйте іншим кланам забрати їх!»

Іноді під час своїх криків вони вихоплювали певну кількість аметистів, які стріляли в їх бік. Зрештою, тільки в одній купі могли бути сотні тисяч аметистів.

Це цілий стан в розмірі трильйонів чорнильних каменів!

Збирання грошей! Швидкість, з якою вони збиралися, була безглуздою.

Не дивно, що вісімнадцять кланів не були захоплені зненацька цієї « Вольної Тумана »!.

Волна Тумана принесла вісімнадцять кланів величезне багатство, але водночас вона затягнулася всередину себе, у свої глибини, цих нещасних богів і Полубогов. Через раптове розширення майже на десять кілометрів люди, які знаходилися в межах Моря Тумана, прямо зараз занурилися вглиб близько десяти миль.

Сто метрів було небезпечно. Десять кілометрів?

Жоден з них не зможе повернутися!

Лінлей, Делія, Бебе та Олів’є спілкувались і сміялися піти в ресторан та перекусити. Але хто взагалі міг знати, що Море Тумана раптово розшириться?

Слід розуміти, що зазвичай всередині Моря Тумана туман постійно клубився і рухався. Оскільки група Лінлей була в ньому, то вони не могли побачити, наскільки розширилися кордони моря Тумана. Крім того, пряме розширення відбулося занадто швидко і за короткий час. У мить ока група Лінлей опинилася в небезпечній зоні!

Вони не дуже далеко зайшли, але Море Тумана розширилося...

На відстані 100 метрів у них почалася запаморочення.

Десять кілометрів?

« В'юдюхих~»

Постійно чувся протверезний, пронизливий звук вітру і одна атака за іншою обрушувалися на їхні душі. Більшість Богів, коли потрапляємо в це середовище, у голові б виник справжній хаос, але, оскільки Лінлей мав захисну душу артефактом Володаря, то був у змозі залишатися з більш-менш зрозумілим розумом.

Після розриву з Вулканським Тітаном Пусро Лінлей тренувався понад 20 років.

За ці двадцять років Лінлей впивав величезну кількість аметистів, які безперервно зміцняли його душу і водночас він постійно намагався заробити діру у захисному душі артефакти Владики. На цей час його « латання » була чудовою.

« Що відбувається?» - Лінвей опирався, щоб не втратити здоровий глузд.

« Бібе судорожно похитав головою, бо моя голова хвора. - Але я все ще можу залишатися в свідомості."

Бебе раптом закрив очі, але потім відкрив їх, намагаючись залишитися в свідомості.

Лінлей повернувся і побачив, що, хоча Бебе й вдалося залишитися в свідомості, Делія та Олів’є...

Незважаючи на те, що Делія досягла рівня Всевишнього Бога... У неї не було захисної душі Божественного артефакту і більше того, щоб стати божественністю вона злилася з Божою іскрою. Хоча вона вбирала трохи золота духовних перлин, її голова почала сильно кружляти під дією дивного вітряного звуку.

« Лен... Линлей... Я... Моя голова болить..." - Делія ледве видала кілька слів.

Лінлей відразу ж підхопив Делію за руку... Він розумів, наскільки їй зараз погано. У такому середовищі просто залишатися в свідомості дуже важко, не кажучи вже про використання свого божественного почуття. Делія тільки змогли тяжко витиснути з себе кілька слів... Навіть її очі постійно втрачали фокус і ставали туманними.

« Босе, Олів’є знепритомнів», - Бебе схопив Олив'я за руку, боячись, що той втратиться в тумані.

« Олів'я знепритомнів?», - Лінлей був таємно шокований. Адже Олів’є мав мутовану душу, але навіть він не зміг втриматися у свідомості?

Лінлей почав оглядатися. Видимість в Морі Тумана була дуже погана і він міг бачити на відстані максимум сто метрів. Озираючись Лінлей силою придушував запаморочення, але не важливо куди він дивився, все що він бачив — це білий туман.

« Босс, цей білий туман повсюди. Я не бачу зовнішній світ." - тривожно крикнув Бебе.

Лінлей випадково пригадав слова чоловіка, якого вони зустріли на початку: « Якщо ви ввійдете так глибоко, що не зможете побачити зовнішній світ, то ніколи не підете! »

"Босе, ми не зможемо піти?" - промовляючи Бебе теж поламав запаморочення. У нього був захисний душу Божественний артефакт. Хоча рівень його артефакту не був таким високим, як у Лінлію, принаймні він зазнав ушкоджень.

"Не зможемо піти?"

Лінлей несподівано змінився в обличчя: « Бебе, ти зрозумів, що щось не так?»

"Ні, ні.." Я не знаю, що перепитав Бебе.

« Хіба ти не помітив, що ми досі за допомогою своєї Божественної сили полетимо? » — сказав Лінлей. Деякий час тому Олів’є знепритомнів і все ж він досі ширяє. Це сталося через те, що в цій сфері не було ніякої сили тяжіння.

"Тут дійсно немає сили тяжіння" - відразу ж зрозумів Бебе.

Лінлей стиснув зуби, змушуючи себе ігнорувати біль і відчути силу вітру навколо себе.

« Все, що я відчуваю - це пориви вітру, які нас м’яко штовхають і зрушують. - Якщо ми не будемо чинити опір, то швидше за все увійдемо в небезпечну зону."

« Ми маємо рухатися в протилежному напрямку», — сказав Лінллей.

"Босе, тільки що напрям вітру змінився" - раптом тривожно крикнув Бебе.

І справді...

Напрям вітру був хаотичним і невпорядкованим. Іноді він дув в один бік, а вже наступного миттю штовхав у інший. Через це Лінлей і Бебе були шоковані.

"Свієш!"

Несподівано знову з’явився логічний спалах світла.

« Аметисти, - Бебе простягнув руку і сховав фіолетове світло в Межпростірну обручку. - Босе, це купа аметистів... Хоча там і небагато, але є принаймні кілька тисяч."

Лінлей зараз не хвилювався аметисти. Він думав про те, як піти!

Обличчя Лінлей раптом стало мертвим-бледним.

« Жоден з тих, що ввійшли до Мора Тумана не зміг втекти! Якби людина могла так легко вийти з глибин Моря Тумана, то там вже б зібралася ціла купа Богів, які б взялися за збирання аметистів... але навіть ті вісімнадцять кланів просто спокійно чекали зовні. Очевидно, що туди можна зайти не неможливо!» - Лінлей довелося визнати цей факт.

Зробивши такий висновок, він почувався нещасним.

« Забудь про все... Давай полетимо прямо вперед." Лінвей скрипнув зубами.

У даний момент вже нічого не мало значення.

"Добре" кивнув Бебе.

У той самий момент Лінлей тримає Делію та Бебе тримаючи Олів’є, одночасно рушили вперед. Білий туман клубився... і не було ніякої гравітації. Лінлей і Бебе не могли навіть визначити де верх, а де низ... не кажучи вже про інші чотири напрямки. Вони могли лише сліпо ритися вперед.

Здалеку вилетіла група аметистів. Коли вони підійшли до Лінлі, він помахав рукою і відразу ж стромив з десяток Персня Звиваючого Дракона, а решта помістив у Межпростірну обручку.

Перстень Звиваючого Дракона миттєво переробили десяток аметистів.

« Аа? - обличчя Лінлей показало толіку захоплення. - Я не очікував, що під час поглинання сутності душ запаморочиться! "

Однак через деякий час вітер зник.

« Ми врешті-решт залишили цю дивну область», - на обличчях Лінлей і Бебе фарбувалися слабкі усмішки, в той час як Делія та Олів’є почали приходити до себе.

« Лоіне, що сталося? — запитала Делія. - Тільки що мені навіть думати було неймовірно важко. Хм, навколо нас все ще цей білий туман. Я не можу бачити зовнішній світ!"

Делія була шокована.

Уся група Лінлей пролетіла кілька десятків метрів.

Як раптом...

"ВЗР!"

Несподівано їх охопила жахлива сила тяжіння. Ця сила тяжіння впливала на кожну частину їхніх тіл, у тому числі кровоносні судини, серця і навіть... душ!

Раптом Лінлей, Делія, Бебе та Олів’є почали відчувати цю жахливу силу тяжіння. З вражаючою швидкістю їх почали тягнути вниз, углиб Морія Тумана. На мить вони були приголомшені, але вже наступного моменту всі четверо прийшли в себе.

« Це Супергравітаційна полі! — поспішно сказав Лінллей через своє божественне почуття. - Точніше кажучи, це Глубінні таємниці Закону Гравітаційного простору."

Такого роду притягання було до абсурдна смішним. У кращому випадку вони могли зменшити швидкість падіння... Вони робили все, що могли.

"Гравітаційна Прокраїна?" Делія подивилася на Лінлей.

« Це трохи відрізняється, — поспішно сказав Лінллей. - В Гравітаційному просторі виникає тільки могутня сила тяжіння, яка впливає на все тіло... але вона не впливає на душі. Але в цьому проклятому місці ...."

Сказав Лінлей не міг покачати головою.

Здавалося, що сплеск дивної енергії дивним чином вплинув навіть на душі.

"Гравітаційний афект, який впливає на душі?" - Лінвей відчував, що це абсолютно безглуздо.

Білий туман був скрізь і це все, що вони могли бачити. Але саме в цей момент на високій швидкості підлітав аметист, що навіть Лінлей не зміг зреагувати. За одну мить він опинився біля нього і ...

"ХРУСТ!"

Аметист безпосередньо проколов тіло Лінлей, включаючи Пульсуючу Броню. Після того як аметист проколов тіло Лінвей його швидкість різко знизився і втративши свій імпульс, будучи не в змозі чинити опір гравітаційному полі, він розгорнувся і почав падати назад з ще більшою швидкістю.

Лінлі був приголомшений. Один аметист, який пробив його тіло, не завдав надто сильних пошкоджень... Велика сила такого роду зламала навіть мою Пульсуючу Броню.

"Босс, там люди" - подумки вимовив Бебе.

Група Лінлей із чотирьох з усіх сил намагалася пригальмувати своє падіння, але в цей момент поруч з ними хтось пролетів з дивовижною швидкістю... Здавалося він зовсім не опирався. І це була причина - в його черепі зіяла діра.

« Він мертвий» - подумки вимовив Олів'є.

Лінлей злегка кивнув: « Треба бути його вбив один з аметистів, що вистрілили знизу!».

Видимість білого туману була скорочена до 100 метрів... Пригадуючи надзвичайну швидкість, з якою летіли аметисти і при цьому проти гравітаційного ефекту та те, що була пробита Пульсаюча Броня Лінлей і він навіть не встиг відреагувати...

Лінлей пощастило. Аметист потрапив в його груди.

Але в голову іншої людини аметист потрапив, і він раптово помер!

"Делія, встань за мною!" - негайно крикнув Лінллей і у той же момент прийняв свою Драконю форму!

« Олів'є, ти ховаєшся за мене» - сказав Бебе.

Обличчя Лінлей виглядало поніжним. Море Тумана було незвичайним місцем. По-перше, той дивний вітер є в "хаотичних ділянках" але тепер ще й“ гравітація. Гравітація була настільки сильною, що навіть ті, хто висихає проти неї, не зможуть протистояти їй. І що важливіше...

Кожен з цих регіонів впливав на душу.

« Моє місце в руках аметистів. Скільки таємниць зберігатися в Аметистих Горах? - Лінвей був спантеличений, але раптом він різко змінився у обличчі. - Амести!»

Здалека з'явився досить товстий промінь фіолетового світла і миттєво врізався у тіло Бебе.

Том 15, розділ 34 — Вищий Бог

Група Лінлей на високій швидкості літала через Море Тумана. Вони все ще могли бачити на відстані лише у 100 метрів від себе. Раптова поява фіолетового світла змусило всіх нервувати.

Відстані на сто метрів у випадку спалаху фіолетового світла були недостатньо, щоб встигнути повернутися.

"Буум!"

Почувся низький, розкотистий звук зіткнення.

Фіолетове світло зло врізався у талію Бебе, що збило його і відіслано назад. Цей широкий промінь фіолетового світла насправді представляв з себе цілу купу аметистів. Сили удару аметистами було достатньо, щоб вибити Бебе і відправити його в протилежному від групи напрямку.

Олів’є розташовувався прямо позаду Бебе, але Бібі вдарився об нього. Раптове зіткнення тіл призвело до того, що в губах Олів’є з'явилася кров.

"Бебе!" - Ліндей і Делія повернулися, щоб подивитися.

Бебе схопився за живіт. Потім він разом з Олів’є полетів назад до Лінллей та Делії, стабілізуючи свою швидкість біля них. Посилаючись на клику, Бебе підтиснув губи і сказав: « Босс, ударна сила цих аметистів дійсно досить велика. Вони вдарили мені прямо у живіт! Ауч!».

Олів’є витер кров з губ, не приховуючи подиву.

Щойно аметист легко проколов тіло Лінлей і більше того, він рухався з такою великою швидкістю попри гравітаційне тяжіння. Можна собі уявити, наскільки дивовижною була його швидкість. Все ж ціла купа аметистів вдарила по животу Бебе, але він зовсім не постраждав.

Бебе тільки по інерції вдарився об Олів’є, але Сила цього зіткнення змусила Олья виплюнути кров. Мощиця, яка літає в аметистів, була просто шокована!

Лінлей засміявся пожартувати: « Тобі, животі, на мить відчув біль. Але тепер у тебе є ціла купа аметистів з нього, вірно? »

Лінлей, звичайно ж, знав, наскільки сильною була охорона Бебе.

Олів’є з подивом дивився на Бебе: « Безмежність, руйнівна сила цих аметістів була настільки великою, але...? »

Бебе захоплюється бровою.

« Що в цьому дивного? Ти жартуєш? Хіба ти не знаєш, хто я? Я Бебе! Гей, Олів'є, чому ти там стоїш? Поспіши і сховайся за мене", - раптом рявкнув Бебе. Олів’є зрозумів, наскільки могутнім був Бебе і негайно сховався за нього.

Делія була за Лінлою, тоді Олів’є по Бебе.

У безхребетному Морі Тумана група Лінлей була не в стані по-справжньому протистояти гравітаційній силі. Все, що вони могли зробити — це дозволити йому вносити їх глибше.

"Горний пік!" - Бебе скрикнув від несподіванки.

Лінлей повернув голову. Справді, ціла гірська вершина.

Гірський пік наближається до нього?

Лінлей раптом змістив тіло, зумівши переміститися в інший бік.

« Гей, як я звернувся? — здивувався він. Якщо б перед ним з'явився аметист, він був би не в змозі хоч якось перешкодити їх зіткнення. Але Лінлэй миттєво зрозумів. - Ця гора не рухається! "

« Ми прибули до Аметистих гір. Виходить, весь цей час ми падали вниз!», - Лінлей тільки зараз зрозумів, в якому напрямку вони рухалися.

Під дією сили тяжіння група Лінлей пролетіла повз гори і продовжувала падати на високій швидкості. Ця дивовижна сила тяжіння змусила їх опускатися на диво швидко і чим далі вони спускалися, тим більша була гора. Раптом Лінлей помітив перед собою поверхню гірського скелі.

Немає часу, щоб ухилитися!

"Взрів!"

На півдорозі спуску до гори група Лінлей вдарилася об гірський валун. Хоча вони врізалися у гори, їхня дивовижна сила тяжіння все ще впливала на них. Усі четверо тягнулися вниз по схилу сильної гравітації.

Коли їхні тіла почали кувируватися, Лінллей відчув запаморочення, особливо після того як його голова вдарилася об гірську породу.

"Делія!" - Ліндей відразу схопив Делію і водночас люто вчепився у виступаючу гірську породу, намагаючись зупинитися.

Бебе негайно схопився за гірську породу, щоб не стрибнути і скидати вниз. Що стосується Олів’є - він продовжував котитися вниз, швидко зникаючи з поля зору.

« Чорт! — зробив кілька вдихів і підняв голову, щоб подивитися на Бебе. - Бебе. Де Олів'є?»

« Він впав, — поспішно сказав Бебе. - Я не зміг зловити його".

Лінлей повернув голову, щоб подивитися на Делію. Вона зовсім не постраждала. Тільки тепер він заспокоївся і почав оглядатися. Тепер троє стояли посеред гори. Навколо них була покрита білим туманом. Група Лінлей не могла побачити, що відбувається біля підніжжя гори.

« Олив’є, мабуть, впав на дно, — сказала Делія. - Ходімо вниз?

« Вниз. Давайте йти вниз, - Лінлей все ще міг відчувати цю дивовижну гравітаційну силу. - Будьте осторожні. Гравітація занадто сильна. Проте, Аметистичні Гори досить міцні.

Лінлей вхопився за стирчий камінь і з подивом зітхнув. Порода Аметистих Гор мала темно-червоний колір.

Коли Лінлей вдарився головою про цю гірську породу, то не постраждала!

«Лінлей, дивись. Амести!», - розсміялася Делі. На півдорозі вниз вона побачила лежать аметисти.

« Це місце - Аметичні гори. Звичайно, їх тут досить багато, - пробурмотів Бебе і одночасно вдарив по гірській породи. Темно-червоні гірські породи тільки здригнулися, в результаті чого з'явилася невелика тріщина. Бебе здивувався. - Мій удар у повну силу не може розбити ці камені на частини!"

Говорячи це, Бебе взяв в руки чорний кинджал.

"Хруст..."

Чорний кинджал рубав по гірській породи, залишивши на кам’яній скелі велику відмітину.

Всередині скелі, крім темно-червоного каменю, були розкидані аметисти.

« У цих породах є аметисти, — розсміявся Бебе. І потім він похитав головою. - Тільки це так складно. Мій кинджал може прорватися навіть через артефакт Вищого Бога, але цей камінь ... Я зміг тільки відколоти шматочок. Крім того, аметисти вкрали цю гірську породу. Добути їх буде складно."

« У дорогу. Забудь про аметисти. Давай для початку спустимося."

Лінлей повів їх вниз.

Аметистові гори були повністю вкриті білим туманом.

Однак у зовнішньому світі не було відомо справжнього вигляду гори Аметистів. Все тому, що жодна людина в Морі Тумана ніколи не повертався назад. У поточній групі Лінлей прогулювалася в межах гір і навіть спустилася вниз.

« Здається, білий туман тут не такий щільний!» - сказав Бебе, дивлячись навколо себе.

Білий туман був нижче підніжжя гір. Група Лінлей тепер могла бачити на відстані двох сотень метрів.

« Олів’є! - Бебе, Делія, давайте туди."

Олів’є зараз нервово озирався. Він був оточений білим туманом. Здійснюючись, він зупинився біля підніжжя гори. Тим не менш, він не міг побачити тут когось. Все, що він міг бачити - закривавлені трупи, чиї тіла були зруйновані від падіння.

« Найкраще зачекати Лінлей та інших тут», - Олів’є не почав метатися. Врешті-решт, територія навколо нього була покрита білим туманом. Якби він пішов, то згодом дуже віддалився б від групи Лінлэй.

« Олівія» — почувся голос Лінлей.

Олів’є відчув приплив радості. Він відразу обернувся і побачив Лінлей, Делію та Бебе. У цьому проклятому місці, будучи разом з друзями, людина могла почуватися більш впевнено.

- Бебе оглянувся, говорячи це зневажливо.

« Не поспішай.

"Свієш!"

Раптом зверху вниз на високій швидкості впала кілька фігур.

« Озирнувшись! Вибух!"

З глухими, звуком гулки на землю впала кілька людей. Можна собі уявити, наскільки серйозною була сила зіткнення. Група Лінлей подивилася на п'ятьох новачків.

Бебе почав сміятися.

Ті, що перебували в жахливому стані. Їхні обличчя були сильно спотворені. П’ятеро пішли в себе, а тоді поспішно почали використовувати свою божественну силу для відновлення своїх ран.

- запитав лідера цієї п'ятірки, зеленоволосий чоловік.

« Звичайно, - розсміявся Бебе. - Так само як і ви, ми впали вниз з висоти. Однак... ми приземлилися трохи краще, ніж ви. Нам вдалося не вражатися на землю".

Договоривши, Бебе продовжував прикривати рот сміхом.

П’ятеро почувалися незручно.

- Лінлей обірвав його. Бебе був надто талановитий з точки зору створення проблем.

Тим не менш, ці п'ятеро не були занадто розсердені. У цьому дивному місці краще було б триматися всім разом. Вони також виявили, що в групі Лінлей була присутня Демонія високого рівня Бога — Делія. Звичайно, їхнє ставлення до групи Лінлей стало ще більш дружнім.

Лінлей подивився на околиці: « Ходімо. Ми не можемо завжди залишатися тут. Давайте підемо в інші області і подивимося, що там є."

Група Лінлей в складі дев’яти осіб почала оглядатися околиці Аметистих гір. Але через короткий проміжок часу вони зіткнулися з більш ніж сотнями людей. Всі потрапили сюди через Море Тумана. Звичайно, вони об'єдналися. Ця невелика група фактично була під командуванням Делі.

Тому що... Делія була єдиним Висим Богом!

Група з понад 100 ворожих воїнів уважно оглядала Аметистові гори.

« Гравітація тут справді могутня. Навіть ходити настільки складно», - пролунав голос через спини.

« Це дійсно дивно. Навіть “Гравітаційна Простія "Свого Бога" була б на цьому ж рівні, але ця гравітація діє протягом усіх Аметистів Гор. Це дивно. Навіть наймогутніший Всевишній Бог не зможе створити таке величезне, грандіозне "Гравітаційне простору"».

Лінлей погодився з почутим. Така гравітація справді була занадто дивовижною.

« А? - Лінлей змінився в обличчі і голосно крикнув. - Стійте!"

Відразу ж після цього сто з чимось людина зупинилися.

« Що відбувається?» - почувся запитання ззаду.

Але Лінлей просто підняв голову. Перед ними з’явилися дві фігури. Щойно ці дві фігури летіли повз них, але коли вони опинилися в декількох десятках метрів від Лінлей, вони раптово зупинилися.

« Дуже швидко, - Лінлей був здивований. - Незважаючи на місцеву гравітацію, вони можуть так швидко рухатись. Вони дуже сильні".

Двоє помедли, а потім почали наближатися. Обидва носили довге чорне вбрання. Один з них був чоловіком із довгим сивим волоссям, тоді як інший була жінка з довгим каштановим волосом.

— Ви прийшли зі зовнішнього світу?

« Вищий Бог?» - група Лінлей була вражена. Серед шукачів аметистів майже не було Висихших богів. Однак... Двоє перед ними насправді були Висушені Богом.

Лінлі був шокований: « Хто ці двоє?»

Шатенка і сивоволосий чоловік почали оглядати Делію, особливо при вигляді медальона Демона на грудях Делі.

Шатенка відразу сказала: « Мене звати Ґарлан. А як вас...?».

« Мене звати Делія », — посміхаючись відповіла Деліа.

Седовласний чоловік розсміявся: « Дитя, привіт. Мене звуть Джаррод! Аметистові Гори надзвичайно небезпечні. Оскільки ви, Делія, є Всевишнім демоном, то як вам приєднатися до нас? Якщо ми об'єднаємо сили, шанси залишитися в живих будуть вищими".

« Опинитися в живих?», - Делія була приголомшена.

Лінлей також був вражений почутим. Ситуація справді була тяжкою!

« Аметисти - гори тануть багато небезпек. Навіть двоє Божих Висих говорять про "Свідкуватися в живих"», - Лінлей відчув тиск. На даний момент група Богів за Лінлою відразу завмерла і почала перешіптуватися. Серед них не було ідіотів.

Почувши слова сивоволосого чоловіка, вони зрозуміли, що Аметисти були дуже небезпечними.

— Хочу поцікавитися, чи можу я взяти в групу кілька людей?» - запитала Делія.

« Ні, — рішуче відповіла жінка. - Зараз дуже небезпечно. Ми навіть не впевнені, що можемо захистити себе. Як ми можемо взяти на себе додаткові неприємності? Делія, покваптеся і зробіть вибір. Якщо Ви готові приєднатися до нас, думаю ми зможемо пережити цю кризу."

« Немає необхідності», - Делія похитала головою і ввічливо відмовилася.

Двоє Божих Висих були здивовані.

« Пильнуй з ними! Якщо ні, то тільки те що тебе чекає — це постійна взуза. Вони - твоя погибіль!», - поспішно спалахнув сивоволосий чоловік Джаррод.

« Що за дурня? — гукнув Бебе. - Що з того, що вона не приєднається до вас?»

Седовласий чоловік глянув на Бебе.

« Не потрібно. Дякую за ваші добрі наміри." - відмовилася Делія.

Седовласний чоловік і шатенка переглянулися, похитаючи головами.

« Якщо ти не готова, то забудь про це. Я просто хочу попередити тебе про одну річ, Шатенка подивилася на Делію. - Остерігайся Аметистів Звірей!»

Договоривши шатенка і сивоволосий чоловік відразу ж відлетіли, миттєво розчинившись у тумані.

Том 15, розділ 35 — Аметистові Звірі

Вона з каштановим волоссям Ґарлан, і сивий чоловік Джаррод, відлетіли на високій швидкості.

« Ця Делія - справді ідіотка, — сказав Джаррод. Шанований Демони витрачає свій час на групу з Богів і не хоче покидати їх. Вона хоче померти?»

« Дуже багато розмов. Ця Делія просто шукає смерті. Що ми можемо з цим зробити? "

Ґарлан похитала головою: « Не завжди легко сказати, чи ми зможемо пережити цей журнал самі. Давай поквапимося і заберемося подалі від цих монстрів."

Джаррод, здавалося, тільки що згадав монстрів і не зміг уняти дріжджі. Він поспішно сказав: « Треба поспішати! »

Ці двоє ще більше впровадили свою швидкість.

Люди з групи Лінлей зараз були в стані хаосу.

« Два Богодавці сказали, що Аметичні Гори дуже небезпечні. Ми дійсно збираємося йти далі? Я вважаю, що не треба необдумано втікати. Давайте залишимося тут."

« Просто тому що ми не будемо втікати, хіба це означає, що нам буде безпечно? Хіба ви не бачили, що ті два Висихі Бога швидко втікали? Якщо б тут було безпечно, чому ж тоді ці два Висих Бога не залишилися? "

Тепер Лінлей дивиться на туман і каже: « Аметистизовані звірі? Вони сказали - остерігайтеся аметичних звірів. Навіть найгірші Боги настільки налякані ними, що вирішили втекти. Тоді ми..."

Лінлей повернувся, щоб подивитися на Делію, Бебе та Олів’є.

« Давайте відокремимося від цієї групи людей, — сказав Олів’є. - У нас будуть великі проблеми, якщо ми залишимося з ними".

Лінлей повернувся, щоб подивитися на людей поблизу.

« Мистер Лінлей Ви... Ви збираєтеся кинути нас?», хтось відразу ж запитав.

« Лаорд Делія, ми всі під Вашим командуванням. Незважаючи ні на що, не кидайте нас."

"Лорд Делія..."

“ Боги ” і“ Прокляті люди боялися, що Делія піде. Якщо вона це зробить, тоді хто їх захистить? Вони почувалися б безпечно з Божим висимським демоном.

« Закрийте ваші роти, - Бебе закричав на них. - Тиша»

У Царстві проклятих, коли виникають смертельні ситуації, хто взагалі стане просто-так витрачати свій час на захист інших?

« Чому ти кричиш на нас? Ты просто Бог. На якій основі ти розсміявся?», - багато людей нечасто подивилися на Бебе.

Бебе миттєво розлютився.

— Тихо!», - пролунав низький рик.

Усі повернулися, щоб подивитися на того, хто говорить. Це був Лінлей! В даний час Лінлей нахмурився, як ніби намагаючись щось почути. Усі присутні боги й півбоги починали повільно чути ревіння, але звук був дуже слабким.

Але через кілька хвилин гучний крик став голоснішим. Очевидно, деякі монстри наближалися до них на високій швидкості!

- Багато людей були здивовані.

Ліней відразу почав говорити через своє божественне почуття: « Делія, Бебе, Олів’є. Бежим!»

Як тільки Лінлей сказав, він негайно почав втікати, тоді як Делія, Бебе та Олів’є не вагаючись побігли за Ліней на високій швидкості.

Люди відразу пішли за ними.

Більша людина почала нервово бігти вперед на високій швидкості.

Проте група Лінлей з чотирьох була дуже швидкою. Незважаючи на надзвичайну силу тяжіння, Ліндей та Бебе змогли протистояти гравітації і далі підтримувати дуже високу швидкість бігу. Делія - Всевишній Бог вітру - теж була дуже швидкою. Найповільніший був Олів’є, але він Бог світла - експерт по швидкості!

Сотня інших повільно відставала від них.

Однак...

« Роааар! Роаар!»

Гнівний рев відобразився в небі, але наближався на високій швидкості.

Швидкість була настільки високою, що насправді була набагато вищою від Лінлей та інших.

« Це була дивовижна швидкість», - Лінлей був дуже вражений. По суті, монстри тремтять землю. Ці могутні сили на землі змусили його серце панікувати.

« РОААР! РОАААРД!»

Звіриний рев ставав все ближчим, наче перебувати прямо позаду них.

« Ааа! Що це за монстр такий!"

"Вбийте монстра, вбий його!"

"Аааргх, умри!".

« Ааа! »

«Лорд Делія врятуєте нас... ааа!»

Рев і буйні крики звучали позаду них.

Лінлей, Делія, Бебе та Олів’є не змогли не повернутися, щоб подивитися. Коли вони це зробили, то були шоковані.

Його тіло виглядало, як тіло лютого лева. Він був заввишки чотири метри і завдовжки понад 10 метрів. Тіло цього грізного монстра складалося з металу і каменю та блистело фіолетовим світлом. Те, що Бог має силу воювати по його тілу, не заважало йому шкоди.

І найбільш дивним було...

На його голові виднілися три гострих роги, які були розміщений у формі трикутника в той час як на його спині вишикувались більш ніж сотні гострих шипів, що покривали всю його спину!

"108 шипів!" - відразу ж підрахував Лінлей.

« Від усього його тіла походить аметиста аура, і воно блищить фіолетовим світлом... а фарба аури, здається, дуже схожа на аметисти. Чи може бути, що все його тіло складається з аметистів?» - втікаючи, думав про себе Лінлей.

Аметистий звір погнався за ними... Точніше дві звірини.

Два аметистих звірі відкрили свої злі пащі, ніби вони хочуть розгризати та покусити їх навпіл і потім проковтнути верхню половину їхніх тіл у їхні животи.

"РОААаар!"

Криваво-червоні очі аметистого звіра пронеслися по землі, і він недбало змахнув своїми кігтями.

"Взрів!"

Божественний артефакт розколовся, а потім і тіло Бога було розрізано. Божий голова ніби полетіла, але під сильним тяжінням це було дуже важко. Аметистий звір відкрив пащу, щоб з’їсти Боже голову.

За мить було вбито майже 20 осіб.

"Біжим!"

« Монстр не боїться ані духовного нападу, ні фізичного!»

Після короткої битви сотні людей втратили свою мужність. Вони наносили атаки по тілах двох аметистів, але не змогли їх навіть подряпати. Ці аметистичні звірі також не реагували на їхні духовні атаки! Але в той же час вони легко вбивали їх.

Все що їм залишалося...

Втекти!

Ті, хто залишився живим, відчайдушно втікали в різних напрямках. Хоч би якими сильними були ці два аметистичні звірі, їх було лише дві. Якщо так багато людей розійдуться в усі боки, скільки з них вб'ють?

« Озирнувшись! Вибух!"

Два аметистих звірі випили велику кількість божественних іскри. Ці іскри, очевидно, належали тим божествам, яких вони вбили та з’їли.

« Ці аметистичні звірі не можуть перетравлювати Божественних іскру. Тому їм довелося виплюнути їх." - подумав про себе Лінлей.

Два аметистих звірі озиралися очима, тоді як фіолетовий пара виходив з їхніх ніздрів. Потім їхні очі побігли в далечінь, куди втікали Лінлей та інші.

« Роаар! Преслідувати!» - почувся низький, глухий голос і два аметистих звірини відразу ж погналися за групою Лінлей.

Вони летіли як вітер, вони переміщалися наче грім!

Незважаючи на силу тяжіння Аметистих Гор, дві аметисті тварини рухались так швидко як блискавка і з вражаючою швидкістю наближаючись до групи Лінлей.

Лінлей, який весь цей час спостерігав за аметичними звірами, не міг стриматися від думки: « Чорт... Тут так багато людей, чому вони погналися за нами?»

Його спостереження за аметичними звірами і Богоми, які він бачив з Полу богами, показало, що ці звірини не легко мати справу!

Фізичні та духовні атаки проти них неефективні.

« Але важко сказати, що фізичні та духовні атаки просто були недостатньо сильними? - Але навіть об'єднані атаки тих Богів не змогли поранити цих двох звірів. Навіть якщо я буду атакувати, то, напевно, не зможу нанести досить урона."

« Босе, вони наближаються!", - відчайдушно крикнув Бебе.

« Будь ласка, про мене» - у розпачі крикнув Олів’є через своє божественне відчуття... він був найповільнішим з чотирьох і тягнув їх вниз.

« Закрий свій рот!», гаркнув Бебе і потім простягнув руку схопив Олів’є після чого швидкість Бібі різко зросла.

Лінлей та Делія також збільшили свою швидкість.

Лінлей все ще нервував: « Ці два звірі і далі повільно наближаються до нас".

Два звірі, які випустили фіолетовий пар зі своїх ніздрей, продовжували бігти вперед на високій швидкості і постійно зменшала відстань між ними та групою Лінлей. П'ятдесят метрів. Сорок метрів. Тридцять метрів...

« Зараз менше десяти метрів», - Лінвей, здавалося, відчував гарячу пару з ніздрів тварин.

"РОААаар!"

Раптом один з двох аметистих тварин збільшував свою швидкість, миттєво стрибаючи вперед і рухаючись як фіолетова блискавиця, негайно поставши перед групою Лінлей. Два аметистичні звірі: один позаду них і один попереду.

Оскільки Лінлей та інші опинилися оточені, Бебе негайно відпустив Олів’є.

"Ситуація виглядає похмурою" - нахмурилася Делія.

« Босе, давай розділимо їх. Один на кожного з нас", - кажучи це Бебе навіть облизнув свої губи.

« Добре», - Лінлей кивнув.

Але прямо зараз, два аніметистих звірини насправді втупилися на Делію. Один з них закричав: « Той, хто вимер... Вищий Бог... З'їж!».

І один з аметистів тварин, перетворившись на промінь фіолетового світла прямо атакував Делію.

Делія озброїлася Копеям Кортеса. І раптово зігнувшись тіло, наче дуга, як великий лук з різким ривком вистрілив довгим списом вперед.

"Свієш!"

Довгі списи рухаються на максимальній швидкості, навіть збираючи маленькі тріщинки.

Закони Елемента Ветра — Простір Атака.

"Хруст!"

Коп’є Кортеса пошкодило тіло аметистого звіра і той камінь впав на землю. Коп'є відразу ж повернулося в руки Делії, залишивши діру в тілі звіра.

"Потріски..."

Діра швидко зажила, як ніби він і зовсім не був поранений.

"РОАаАР!" - аметистий звір люто заричав і в той же момент інший зробив те саме.

Лінлей та Бебе переглянулися і одночасно відштовхнулись. Два їхніх могутні тіла рвали вперед з вражаючою швидкістю до аметистих звірів. Правий кулак Лінлей, який мав необмежену силу врізався у тіло аніметичної тварини.

Аметистий звір люто заричав, атакуючи своїми жорсткими кігтями.

"ВЗР!"

Правий кулак Лінлей, покритий драконячими лусочками і гострі кігті звіра зіткнулися.

Лінлей та аметистська тварина були немов метеори, які в наступний момент від їх дивовижного зіткнення було відправлено у зворотньому напрямку. Аметистий звір був відкинений до землі, а в його очей промайнула несподіванка. Що стосується Лінллей - він теж приземлився на землю, але відразу ж схопився вперед ніби порив невагомого вітру.

"Ха-ха..." - темно-золотисті очі Лінлей переповнювали хвилювання.

З того часу, як він вставав ту каплю Мощи Владики, йому не доводилось стикатися з противником чиє тіло було б подібне до його.

Усі тіла Лінлей переповнили десятки тисяч тонн сили, а його дракони попадали на люті леза. Ладонь, вкрита синім світлом, часто ударяла вниз і утворив безліч ілюзії та тонку просторову брию! Аметистий звір зревів і відразу використав роги на своїй голові, щоб кинутися назустріч Лінлій.

Очі Лінлей підірвалися силою і він з люттю розлютив...

"Взрів!"

Ладонь Лінлей зіткнулась з одним із шипів звіра і той був насильно знищений... Але долоня не припинила руху і продовжувала нести ясний, який би вдарив черепа ворога.

Глубінені Істини швидкості — яка стає в Тупік Тень!

Від могутності зіткнення Лінлей був відкинуті назад, в той час як аметиста тварина з сили удару впав на коліна.

« Який сильний ріг», - Лінлей подивився на свою праву руку. Драконячі лусочки, що покривали його руку, насправді злегка кровоточили.

Аметистична тварина збунтувалася.

« Ти... помреш!», його низький голос луною віднісся з тваринної пащі. Однак, як зламаний ріг на аметистській звірині повільно росте. Однак було очевидно, що зламаний ріг не так легко виростити, як інші частини тіла.

"Здається, я недооцінив тебе".

З рухом руки Лінлей озброєний важким адамінічним мечем в одній руці і мечом Фіолетової Крові в іншій.

«Давай!», - Лінлей зарядив від землі знову.

Тепер Олів’є був шокований. Лінлей і аметистий звір билися один проти одного, наче вони були метеорами, що врізалися одна в одну знову й знову. А Бебе - його бій з іншою дикою звіриною був таким же динамічним, захопливими фантазіями і приємним оком.

« Вони... вони..."

Том 15, розділ 36 — Штормова Печера

Атеїстичні звірі без жодних труднощів розправилися з Богом і Полустами. Олів’є був достатньо сильним, щоб зрозуміти наскільки сильними були ці чоловіки. Коли вони були в Морі Тумана, Бебе був атакований кучкою аметистів і це дало Олів’є уявлення про силу його тіла.

Бебе був божественним диким звіром і зв’язався з Бейрутом. Олів’є, звичайно, знав чому він такий сильний.

Але Лінлэй?

« Лiнллей теж... Його тіло здатне відпоряти аметистій звірині." Олів'є шоковано спостерігав за цією сценою. Спочатку він вважав, що впродовж кількох десятиліть його можна було вважати досить вражаючим і можливо навіть вищим за Лінлей.

Але насправді...

Між ним і Лінлою була величезна різниця!

"Цей монстр не боїться духовного нападу!" - пролунав ясний рев Лінлей. Він був далеко відброшений, але через мить перевернувся і піднявся на ноги.

Лінлей з сумом сказав: « Атака в повній силі » Моч - Вольні НебитіАбелі... і ця тварина не мала абсолютно ніякої реакції!"

"Босс, просто використовуйте фізичні атаки!" - сказав Бебе.

« Добре», - згорнувши свій важкий адамантовий меч, Лінлей стрибнув вперед як гігантський орел і атакував аметистого звіра. Меч Фіолетовий Крові Лінлей виконав “Ставаюча в Тупік Теньона, агресивний напад на звіра.

Аметистий звір злякався атаки і звернувся.

"Взрів!"

Меч Фіолетовий Крові потрапив у бік аметиста, зрубавши щонайменше півметра його тіла.

Але, як тільки Лінлій витягнув меч, рана негайно відновилась.

« Босс, цей потворний чоловік не боїться духовного нападу і навіть коли я використовую фізичну атаку, він відновлюється незалежно від глибини ран», - Бебе був безпомічним.

Лінлей не міг не помітити ріг, який зруйнував, але рогом аметистичного звіра було повністю відновлено.

Лінлей гірко засміявся.

« Найміцніший з Богів, прийнявши мою атаку » Моч Волни Небитія Бурунді, по суті, відреагував на неї, навіть якщо не боявся за наслідки. Але ця аметиста тварина зовсім не зреагувала. Його тіло настільки тверде, що подібне до тіла Всевишнього Бога. І воно може швидко відновлюватися."

Лінлэй мовчав. Ця аномалія була непереможною!

« Не дивно, що навіть ті два Висихі Бога вирішили тікати» - подумав Лінлей і в той же час знову схлестнувся з злим аметистичним звіром.

Ударом меча Лінлей зруйнував ще один з шипів, тоді як його самого відправили в політ кігті аметистого звіра. У повітрі його тіло зробило кувирок, а після він приземлився на ноги.

"РОААаар!"

Аметистий звір дуже розлютився. Очевидно, зламаний шип завдав йому сильного болю.

Звір, який боровся проти Бебе, зупинився і підняв голову та також випустив рев.

Аметистий звір, що б'ється проти Лінлей, теж зупинився. Через деякий час, вставши на Лінлей, він зрештою зрозумів, що той зовсім не поранений. Зрештою він вирішив здатися і спустив низький сердитий рик.

Два аметистих звірі переглянулися і дикий звір, що боровся проти Лінллей, знову подивився на нього. Він сказав низьким, хриплим голосом: « Непогане тіло!».

Аметистий звір, який бореться проти Бебе, також витріщився на ворога.

« Ти це знаєш! Свиєш!».

Два аметистих звірі, перевернулися у два фіолетові промені і втекли на високій швидкості.

« Лоіне, ти в порядку? » — підійшла і запитала Делія. Лінлей посміхнувся. - Звичайно я в порядку. Однак ці два аметистичні звірі були справді грізними. Вони не мають слабких місць. Но... Вони не вміють проводити духовні атаки".

« Лоіне, що сталося з цими аметистими звірами? Чому вони втекли?

Ось що сказав Олів’є, котрий стоїть поруч: « Ці аметистичні звірі зрозуміли, що боротьба з вами не принесе їм результату і вони постійно отримували поранення. Таким чином, вони втекли".

Хіба це не так?

Лінлей і Бебе не були поранені, а навіть могли використати свою божественну силу для зцілення. Звичайно, дві аметистичні звірі не були зацікавлені у продовженні такої битви.

« Босе, я зрубав кілька каменів з його тіла. Здається, це аметисти» - Бебе підняв кілька фіолетових каменів з землі. Коли Бебе воював проти аметичної звірини, він використовував свій чорний кинджал для відколоння. Це був кинджал з Божественних іскра. Звичайно, він був здатний відколоти кілька каменів.

Почувши це, Лінлей відразу подивився на два зламаних шипи на землі.

Він помістив їх у своє Перстень Вивищого Дракона і дійсно ... Фіалкові шипи були негайно очищені, в результаті чого було поглинуто велику кількість сутності душ, залишивши після себе тільки кілька осколків.

« Це правда. Ці аметистичні звірі повністю зроблені з аметисту», - Ліндей відчув шок. Аметист був наповнений суттю душ. Ці звірі повністю зроблені з « аметистів »... Скільки насправді душі вони містять?

« Босе, які результати це принесло? Це аметисти?» - запитав Бебе. Він тримав фіолетові камені і не був абсолютно впевнений в їх ідентичності.

« Це дійсно аметист», - кивнув Лінлей.

Хоча Бебе, Делія та Олів’є очікували такої відповіді, зрештою були здивовані.

Делія нахмурилась: « Чому вони взялися за це? Вони не бояться духовного нападу і все їхнє тіло таке тверде. До того ж, вони відразу загоюють рани."

Можна сказати, що цей вид монстрів може бути описаний як непереможний. Або ж, можливо, дуже складною справою щодо потенційного вбивства.

"Але я помітив, що інтелект цих істот дуже низький" - сказав Бебе.

« Надзвичайно низький. Коли ми боролися, все що вони робили - це використовували свої кігті ікла щоб атакувати. Вони не знали ніяких Глубінних Тайн Законів, - також помітив Лінлей. - Але ж вони здатні розмовляти!»

Все злегка кивнули. Аметистовий звір в кінці вимовив фразу « непогане тіло ». Усі пам’ятали це.

« Ходімо. Давайте подивимося, чи є якась можливість покинути ці Аметистові Гори." - сказав Лінлей.

Його група продовжувала свій шлях. Однак довкола них була біла туманність і група Лінлей не знала, які місця тануть небезпеку. Коли вони йшли по землі, то принаймні знали загальний напрямок руху. Вони продовжували рухатися вперед по прямій лінії.

Поки ця четвертка рухалася вперед, Дженкін та троє інших Божих людей обережно перетинали Аметичні Гори. Йому пощастило. Він безпечно досяг Аметистих гір і досі не зустрівся з дикими звірами.

« Цікаво, як справи у Лінлей та інших», - подумав Дженкін.

"Свіеш!"

Попереду лунав сильний звук вітру.

« Ходімо. Давайте подивимося разом." - відразу ж гукнув один з Богів. Четверо Богів, у тому числі Дженкіна, почали наближатися до джерела звуку. Через кілька хвилин група Дженкіна побачила, що в неї з’являється сильний вітер.

« Це...».

Дженкін та інші троє були шоковані дивитися вперед.

Сто метрів від нього, у землі, було розщеплено довге дерево на відстані 10 метрів. Глибоко в розколинах з’явилася печера завдовжки близько 10 метрів. Вітер, що виходить з цієї печери... і незліченні спалахи фіолетового світла, які відразу ж хлинули зсередини печери.

Швидкість, з якою рухалися фіолетові спалахи, просто вражала.

- Здивований сказав Дженкін: Однак, він не розумів... В Аметистих горах було більше одного місця, подібного до цього.

Незліченні аметисти розлітаються в різних напрямках. Оскільки всі вони рухалися в різних напрямках, коли летіли у Морі Тумана, то, природно, залюднили весь район. Але оскільки вони рухалися хаотично, деякі з них летіли по косій траєкторії і майже паралельні стінам розколини.

Таким чином, багато аметистів билися об стіни. Багато з них були глибоко вкрадені у стіни розколини, а багато інших просто лежали на дні розщеплених щілин.

Печера лежала в центрі розщеплення. Усередині скрізь були розкидані численні аметисти.

« Дуже... Скільки там аметистів?».

Чотири Бога не могли повірити очам. Аметисти зазвичай були не дуже великими, тому невелика кучка може містити понад десять тисяч доларів. Однак, ця область завалилася аметистами можливо налічувала сотні мільйонів людей. Кожен аметист вже був дуже цінним. Скільки буде коштувати стільки аметистів?

Чотири Бога були пошматовані, оцінюючи потенційне багатство.

« Ми... Ми багаті!», Бог раптом згадав про себе.

"Ха-ха, ми багаті!" - Дженкін був схвильований.

Один з чотирьох Богів поспішив вниз. Троє інших одразу ж почали діяти. Ці четверо навіть не думали про боротьбу. Зрештою, кількість аметистів була просто занадто великою... так багато, що їхня жадібність була повністю задоволена!

Приблизившись до розколини, четверо застіпалися.

Тому що...

Велика кількість аметистів стукала про стіни розколини, які вже були в ній. Аметисти стріляли зі швидкістю, яка була просто вражаючою. Якщо четверо вирішать полетіти вниз, то швидше за все вони відразу будуть вирішені аметистами.

Чотири Боги затряслися.

Коли вони подивилися вниз, то побачили силу ударів аметистів. Вони розуміли, що коли аметисти вже пролетіли певну відстань, то втрачають свою силу. Але ці аметисти, який буквально щойно вистрілювали з печери, мали максимальну швидкість.

Якщо вони вистрибнуть у щілину, то напевно помруть!

« Ми використаємо Божественні артефакти», - порадив один з Богів. З клацанням рукою він витягнув батіг. Він швидко виліз, наче пітон, і кинувся в печеру.

« Озирнувшись! Вибух! Вибух!"

Велика кількість аметистів врізалися у батіг і Божественний артефакт розсипався через силу зіткнення.

Бог поблідло. Божественний артефакт було знищено!

Необхідно розуміти, що аметисти змогли прорвати Пульсуючу Захищу Лінлей і це при тому, щоб вони вже пройшли довгий шлях. Що ж до аметистів, які вистрілюють з печери - навіть артефакти Всевишнього Бога будуть знищені! Як же Божественний артефакт протистоїть їм?

Дженкін та інші троє були приголомшені.

«БЛ*Ь! Перед нами лежить так багато аметистів, але ми не можемо взяти їх." - проклинав один з Богів.

Насправді, по всій території Аметистих Гор були розкидані аметісти. Їх кількість була лише мала. Ці четверо знайшли лише коло ста аметістів. Однак у розколинах аметисти лежали товстими шарами.

« Забудьте про це. Життя важливіше", Дженкін безпорадно похитав головою.

Інші троє зітхнули.

Коли четверо вже були готові здатися, раптом...

Пічера, з якої постійно вибухали аметисти, раптово застигла і водночас завмерло шум вітру.

« Це... Це...", Дженкін та троє інших були приголомшені.

« Ах! Вниз, вниз!» - Боги збуджено почали стрибати в щілину."

« З цими аметистами, я...», - розсудок Дженкіна помутнів. У той же час, він судорожно почав збирати аметисти в своє Найжпросторстокіше кільце.

— Эй, Дженкін?

Дженкін повернувся. Це була група Лінлей.

Група Лінлей пішла на шум вітру, але коли вони наблизилися, вітер різко припинився. Коли Лінлей підійшов ближче, то знайшов розщеплення всіх аметістів, Дженкіна та трьох інших Богів, які швидко збирали аметисти.

- Лінлі був шокований.

Бебе, Делія та Олів’є також не знали, що сказати.

"Чорт, порівняно з цими аметистами, стан в двісті мільярдів - це ніщо!"

Очі Бебе сяяли.

Але як тільки Бебе збирався стрибнути вниз у щілину...

"Грохот..."

Печера, яка вже перестала стріляти аметистами, раптом згенерувала потужне тяжіння. Сила тяжіння змусила простір прийти в хаос, у результаті чого виник просторий вихор. Простір вихрів у печері миттєво потягнув усі аметисти до щілини, разом з Дженкіном і трьома іншими Богами.

« Лаорд Лінлей... » — ось так, - Дженкін подивився на Лінлей. Його очі наповнилися нотками відчаю і розчарування. Але він не зміг втриматися.

Найдивовижніше було те, що ця дивовижна гравітаційна сила дійсно була схожа на водоворот. Вона вплинула на розколину, але за її межами не мала жодного впливу.

"Гул..."

Печера продовжувала закручувати вихр і поглинати...

Єдине, що залишилося у розколинах - аметисти, які віднесло до боків.

Побачивши цю сцену, Лінлей втратив дар мови.

Том 15, розділ 37 — Спасіння

Водоворот продовжував циркулювати, а його сильне втягування обволокла весь простір біля і всередині ущелини. Щодо Лінлей та інших, які були за межами ущелини, то вони спостерігали з порожніми поглядами і відвисаючими щелепами. Дженкін та інші три Бога були прямо ” проковтнулися печерою, зовсім не в стані протистояти. Це видовище було просто неймовірною подією.

Лінлей дивився на печерний водоворот з серйозним виразом обличчя.

Олів’є примружився і тихо сказав: « Леінлей, тільки що ущель було повністю неактивний, але всередині був товстий шар аметістів... Звідки ж так раптово з'явилася така потужна і причудлива сила? ".

Лінлей почувався приголомшеним і наляканим: « Ознаки проклятих. Якщо б я мав використовувати цю техніку в повній мірі » (Тупік Теньо, але...) Ця печера, що втягується, створила справжній просторовий вир. Такий рівень всепожираючої сили".

Коли проходить атака мечем з'являються тріщини чи пульсації, зосереджені десь навколо меча або прямо на ньому.

Звичайне втягування, яке створило просторовий вир... Така сила надто лякає.

"Скоріше за все, навіть Всевишній Бог не зможе протистояти такій потужній втягуючій силі" - подумав про себе Лінлей.

« Гей, босе, чому в цій щілині було так багато аметистів? — запитав Бебе. - Крім того, там є досить багато аметистів вкраплених глибоко в її стіни. Звідки беруться усі ці аметисти?».

Бебе та інші не бачили, як печера вистрілює аметистів.

« Тримайтеся подалі від цього місця, — сказала Делія. — Нервово покусаючи губи. - Мене все ще не покидає відчуття, що це місце занадто дивне».

« Добре сказано. Давайте рухатися далі".

Лінлей повів Делію та інших подалі від щілини, але пройшовши лише десять метрів, вони зупинились. Раптом Лінлей звернув голову в сторону розколини і нахмурився сказав: « Аа? Чому зник звук втягування?»

« Звичайно, немає ніякого звуку, - Бебе відразу попрямував до щілини. Підійшовши він повернув голову до Лінлей і здивованим тоном вимовив. - Босс, швидше, підійди і поглянь. Розщеплені розколини зникли. Тепер тут спокійно».

Лінлей, Делія та Олів’є з сумнівними поглядами підходили.

Справді...

Тепер розщеплення було дуже тихим і цілком нормальним. Якби вони не бачили, що сталося раніше, Ліндей та інші не підозрювали б про небезпеку розщеплення.

« Здається, що немає жодної небезпеки», — сказала Делі.

"Гул..."

Аж раптом почувся несамовитий рев дикого звіра... Жахливий звук вививання вирвався вперед і в той же час незліченні спалахи фіолетового світла почали стріляти з щілинки. Амести, які велися щільними купами, шалено розлітались у всіх напрямках.

Дехто вистрелив у небо, тоді як інші в сторону горизонту. Безчисленне світло вимерло у білій тумані.

Однак, багато аметистів скріплені стінами і рикошетели. Оскільки кут польоту був занадто вузький, вони наносили удари по стінах ущелини і потім з металевими звуками дзвона, аметисти, які знаходилися всередині стіни вискакували та опадали на землю розколини.

Через кілька хвилин...

Розщеплення було товстим шаром аметистів.

Це шокувало Лінлію, яка розірвалася перед очима. Але невдовзі вони почали багато розуміти...

« Ох. Здається я зрозумів. Ті боги і півубоги, які займалися збиранням аметистів на кордоні Моря Тумана... Ці аметисти, мабуть, вилітають з таких печер, - відразу ж вимовив Бебе. - Тут так багато аметистів, що вилітають у щільних скупченнях. Погляньте... Цей рів просто затоплений товстим шаром аметистів».

Лінлэй мовчав.

З того часу, як вони потрапили в Аметистичні Гори через Моря Тумана, Лінлей отримав основний урок чудової гравітаційної сили, що підтримується протягом усіх аметистих гір. Сила тяжіння була такою, що навіть Всевишньому Богові буде вкрай важко протистояти їй, але ці аметисти можуть витримати її і потім вилетіти.

Вони навіть змогли пробити Пульсуючу Броню Лінлей і це після польоту протягом тривалого періоду часу і, отже, сповільнення.

« Які таємниці зберігаються в цих Аметистих Горах? - Будь то постріли назовні або поглинання всередину, сила потворна... Якби Найвищий Бог був здатний на таку вибухівку і стрілянину своєї енергії з такою силою, то він став би непереможним".

Водій з такою вибухівкою зможе звичайним аметиста проробити отвір в голові ворога.

« Боги не здатні на таку велику силу, але в природі... Вона існує!" - зітхнув про себе Лінлей.

Олів’є, Бебе та Делія також були вражені. Але саме в цей момент здалеку почувся гнівний виття. Цей гнів був звуком, надзвичайно знайомим гурту Лінлей, тому що... Це була аметиста тварина!

« Аметистый звір!», - Лінлэй перемінився в особі, власне, як і всі інші. Вони повернули свої голови в напрямку джерела звуку.

Вдалеку, з великим трудом, втекли дві фігури, в той час як за ними гнався десятиметровий могутній аметистий звір. Звір постійно ревел, використовуючи свої гострі кігті, клики і ріг на голові, щоб несамовито атакувати. Дві фігури, що втікали, опинилися у скрутному становищі!

« Це дійсно вони» — здивувався Лінлей.

Два Боги, яких вони зустріли до того як потрапили в Аметичні гори — Ґарлан і Джаррод.

Гарлан і Жаррод, Шатенка. Зараз у них явно були проблеми. Вони зіткнулися з аметичною звіриною. Але вони також були дуже щасливі, тому що зустріли тільки одного аметистого звіра.

"Робоаар!"

Аметиста тварина широко розкрила пащу і намагався укусити Ґарлан.

Джаррод люто зревів і чорний палаючий меч в його руках злісно кинувся до пащі звіра. Незважаючи на це, аметистий звір видав яростий крик, і чорний полум'яний довгий меч в руках люто рубав убік пащі аметиста звіра. Аметистий звір, незважаючи на те що не боявся матеріальних атак, все ж вважав, що буде боляче, якщо божественна артефакт потрапить по його пащі.

Аметистий звір негайно закрив свою пащу в той же час опускаючи голову і виставляючи вперед свій ріг, вирішив боднути Ґарлан.

"Звон!"

Меч, що нападає на лоба аметистого звіра, лише злегка присів.

"РООААРД!"

Аметистовий звір ставав тільки божевільним, а його очі були наче полум’я червоне. Цього разу він спробував вбити Ґарлан з іще більшою швидкістю.

"Чійії..."

Під час збільшення швидкості ріг, розриваючи повітря, створив пронизуючі вуха. Звір дійсно намагався використовувати ріг, щоб нейтралізувати голову Ґарлан.

Ґарлан різко змінилася в обличчя.

"Взрів!"

Раптом з’явився бойовий клинок, який люто напав на чоло аметистої звірини. Джаррод, який схопив Ґарлан і запозичив силу іннерції від цього удару, щоб втекти на максимальну швидкість.

« Швидше тікай. Досить витрачати на нього час." - подумки вимовив Джаррод.

« Я знаю, що ми не можемо витрачати на нього час, але ти ж знаєш, як він швидкий. Його швидкість вища, ніж у нас. Я не хочу відволікатися на нього, але він не залишає мені вибору." - Гарлан відчувала, як лють, так і безпорадність. Вона не знайшла слабкостей в цьому аметистному звірі.

Джаррод теж почувався безпорадним.

Звір не боявся ані духовних, ні матеріальних атак, але був дуже швидкий. Як таке могло існувати в цьому світі? Де баланс? Однак... На щастя, ця аметиста звірина була явно обділена інтелектом і не міг використовувати будь-які Глубінні таємниці Закону.

"РООААР!"

Фіолетове розмивання мігкочело і погналося за Джарродом та Гарлан, які просто відчували на своїй шкірі надзвичайно гарячий подих істоти.

"Цет аметистый звір занадто швидкий", - Джаррод і Гарлан відчували наростати безпорадність.

Несподівано відбулося сплеск вітру.

« Убік!», - Джаррод з силою відштовхнув Ґарлан і розлетівся в різних напрямках.

"Розріз!"

Свірепий коготь полоснув по тілі Джаррода і в той же момент половина його руки були відірвана та всюди закрила кров. Аметистий звір відразу підняв голову і схвильовано завивав.

"Робоаар!"

У ту ж мить тварина стрибнув у повітря, плануючи скористатися цією можливістю, щоб вбити Джаррода.

На лівій руці Джаррода швидко відросла.

"Чорт потримай, як цей монстр може так швидко прискорюватися" - Джаррод майже плакав.

Коли Ґарлан побачила це, вона не вагаючись рівся вперед, в той час як Джаррод на високій швидкості побіг у бік Гарлан. Коли ця пара об'єднувала свої сили, вони насправді могли ледве-їдва залишитися живими, але якби їм довелося боротися самотужки... Якщо один з них помре, другий не виживе.

Джаррод у розпачі написав таке повідомлення: « Що ми повинні робити, якщо не хочемо цього зробити? Цей монстр навіть може бачити крізь подвійників, яких я створив. Він може знайти моє справжнє тіло. Може мені пожертвувати божественним клоном?»

« Якщо буде хоч якась інша можливість, яка дозволить уникнути втрати Божественного клону, не скористайся цією технологією» - відповіла Ґарлан.

Було марно використовувати техніку “Двойник-- ” проти аметистальної дикої звірини. Звір міг легко визначити, де знаходиться справжнє тіло серед сотень подвійників. Занадто немислимо!

Отже, аметистська звірина справді була дуже важкою і виснажливою.

"Тут хтось є!" - краєм очей Ґарлан і Джаррод помітили поблизьку групу з чотирьох людей. Особливо, коли вони побачили Делію, їхні очі загорілися.

« Це Всевишній Бог Демон - Делія!», Ґарлан і Джаррод були дуже щасливі. Не вагаючись, вони відразу полетіли на високій швидкості до групи Лінлей. Вони вважали, що коли об’єднати свої сили з Висним Богом демоном, то ситуація стане набагато кращою.

Ґарлан і Джаррод, втікаючи від групи Лінлей, не могли стримати сліз. Їм дуже пощастило залишитися в живих".

Швидкість Ґарлан і Джаррода була нижчою від аметистого звіра.

Таким чином... Вони, звичайно ж, постраждали від однієї “Ласької ” звірини і таким чином були вкриті ранами та плямами крові тіла Ґарлан й Джаррода.

"Який біль..." - пробурмотів Бебе.

«Бебе, давай проженімо цього аметистого звіра», - сказав Лінлей.

Лінлей і Бебе просунулися повз Ґарлан та Джаррода, від чого вони були шоковані: « Ці два Бога шукають смерті?»

Вони ухилялися від останньої атаки, вони полетіли...

І побачили диявольську тінню меча, що рубали по повітрі і прилетіли на ріг аметистої звірини, а потім зовсім протікали крізь нього!

"Розріз!"

Він рубав на жорсткому черепі аметистого звіра, що призвело до того, ніби він з’явився в агонії.

У той же час...

"Розріз!"

Чорний кинджал Бебе насильно протаранив груди звіра, відірвавши великий шматок аметиста.

Перебуваючи в агонії, аметистий звір замахнувся лютими кігтисткими лапами до голів Лінлей та Бебе. Він ніби хотів перетворити їх голови на фарш. Однак, Лінлей і Бебе відразу спробували ухилитися...

Але попри це вони почули два гучних звуки зіткнення, адже гострим кігтям вдалося потрапити по їхніх плечах.

Лінлей та Бебе здригнулися і були відкинуті назад на кілька метрів.

Аметистий звір, дивлячись на Лінлі та Бебе, був вражений своїми великими червоними очима. Вони дійсно зовсім не були поранені. Гострі кігті аметистичного звіра не змогли залишити будь-яких пошкоджень на драконячих лусках Лінлей або ж теле Бебе.

Аметистий звір дивився на Лінлей і Бебе поглядом замішання. Він повернувся і відразу втік.

Ґарлан і Джаррод, двоє Божих висихів звисаючими щелепами, спостерігали за тим, що сталось: « Монстр... Ти втік?»

Вони ніколи не чули про аметистів, яких примусили втікати. Коли бій проти аметичної дикої звірини відбувається, то перше число Божих висихає.

Зрештою, скільки ще людей мають такі міцні тіла як Лінлей та Бебе?

Ґарлан і Джаррод переглянулися поглядами повні подиву. Раніше вони ніколи не звертали особливої уваги на богів, але тепер ці два Бога перед ними фактично примусили аметистого звіра втекти.

« Дякую вам двом за допомогу. Ми двоє, безумовно, не забудемо доброти, яку ви виявили до нас." - відразу ж щиро вимовив Ґарлан.

Бебе іскоса глянув на них, нестямно пробурмотів: « Ми допомогли вам? Ви ж навмисно прибігли до нас. Якби ми нічого не зробили, ця аметиста тварина могла б перекинутися на нас".

Ґарлан і Джаррод могли лише ніяково усміхнутися.

Утікаючи до групи Лінлей, вони сподівалися, що їм допоможе Делія. Коли ви зустрінетесь з людьми, аметистий звір нападе на них. Затягуючи інших вниз, до себе, всі повинні працювати разом, щоб впоратися з загрозою. Ґарлан і Джаррод, звичайно ж, діяли неправильно.

« Ми були змушені... у нас просто не було ніяких інших варіантів. Я сподіваюся, що ви нас не звинувачуєте." - поспішно вимовив Джаррод.

Джаррод і Ґарлан розуміли, що в Аметистих Горах Лінлей та Бебе будуть відчувати себе набагато вільнішими від них, Висвяті Боги. Серед них Джаррод і Ґарлан, які були таємно поглянули на плечі Лінллей та Бебе й побачили відсутність пошкоджень, почувалися просто вражені.

« Вони взяли атаку аметистого звіра в лоб і зовсім не постраждали? Що у них за тіла такі?"

Том 15, розділ 38 — Юний Звір

Хоча Джаррод і Ґарлан були здивовані, вони належно поводилися, будучи шоковані силою Лінлей.

« Гей, Гарлан. Ви двоє, напевно провели в Аметистих Горах досить багато часу, чи не так?» - запитуючи їх Бебе розсміявся. Ґарлан і Джаррод подивилися одне на одного, в їхньому розумінні було прочитано смирення.

Ґарлан зітхнула: « Так. Ми тут дуже і довго. Принаймні, сто мільйонів років.

« Більше ста мільйонів років? » - сторона Лінлей була приголомшена.

Сто мільйонів!

Прості слова, але насправді величезна цифра. У Лінлей йшов лише другий вік, і йому ще було близько ста мільйонів років.

Джаррод кисло сказав: « У минулому, Ґарлан і я зіткнулися з “Вовною Тумана" й були покинуті в гори Аметистів проти нашої волі. Того дня, аметистівські звірі також були збуджені. Вони вбили багато людей, але нам двом пощастило і ми вижили. Тоді я був Богом, а Ґарлан - лише глибокий... Після стількох років, і я та Ґарлан дійшли до найвищого рівня Бога. Але через багато часу, ми все одно мали точний час. Однак, відмітка в сто мільйонів пройшла дуже давно."

Лінлей був шокований.

Багато людей потребували дуже багато часу, щоб дійти до найвищого рівня Бога від Паулевого.

« Чи може бути, що ви не хочете піти звідси? » — серйозно запитав Лінлей. - Або чи ці Аметистичні Гори і справді є місцем, куди можна ввійти, але не можна вийти, як кажуть в легендах? "

Коли він почув розмови про це на краю Моря Тумана, Лінлей тільки злегка повірив цьому.

На його думку, жоден з шукачів аметистів не входив до Море Тумана. Як вони могли дізнатися про те, що сталося з людьми всередині? Навіть якщо він сам увійшов в Аметистичні Гори, Лінлей все ще чіплявся за останні шматки оманливої надії.

Він вірив, що в нього все ще є шанс покинути це місце.

«Верно. Якщо ти ввійшов, то вже не можеш піти» - з великою впевненістю сказав Джаррод.

« Як не можна піти? » — був приголомшений.

Делія також поглянула на Лінлей, знаючи, що він хоче потрапити в Рефектуру Індіго і відвідати старійшин свого Клана Барах. Делія відразу запитала: « Джерроде, чому ти такий впевнений? Аметистові гори такі величезні. Тут точно є багато людей. Жоден з них не покинув це місце?»

Ґарлан потішила: « Я знаю, що ви не хочете визнавати це, але це правда.

« Перш за все, гравітація в Аметистих Горах дуже сильна, - сказала Ґарлан. - Зазвичай, Боги висихають проти гравітації.

Делія і Лінлей злегка кивнули.

Делія була висимою Богом, але не могла протистояти гравітації. Хоча тіло Лінлей було міцне, він не міг протистояти гравітації і полетіти назовні.

Ґарлан продовжує: « Аметистисті гори існують дуже довго. Чимало людей, які потрапили в цю небезпечну зону однією з перших, мали велику силу. Вони були подібні до п’ятизіркових демонів, Шестикунів або навіть сильніших. Одного разу був дуже могутній Всевишній Бог, якому і правда вдалося протистояти гравітаціям, полетівши назовні."

Лінлей нахмурився.

« Він зміг протистояти гравітації, але його голова закрутилась у просторі, переповненому дивними вітрами. Хоча він зміг втриматися у свідомості і більш-менш ясно мислити, навіть продовжуючи літати протягом десятиліть, то так і не знайшов виходу." - сказала Ґарлан.

Бебе здивовано запитав: « Десятилітія? В тій області, де кружляє голова?»

«Верно. Але ця область надто химерна. Там не просто суцільна плутанина... Навіть твоя душа страждає, і ніяк не можна вилетіти звідти." - розповідаючи це Гарлан похитала головою.

Лінлей не міг стриматися від того, як його серце стискалося.

Навіть той, хто міг протистояти гравітації, не зміг втекти. Що тоді зможе зробити Лінллей?

Джаррод спантеличено сказав: « Але після цього сталося щось досить дивне. Він відмовився від думки залишати Аметистичні Гори, але через деякий час після цього він без причини зник."

- Група Лінлей з чотирьох чоловік була шокована.

Ґарлан кивнула: «Верно. Не тільки він. Після цього всі воли, що дійшли до надзвичайно високого рівня сили, раптово зникали. Ніхто не знає, чи втекли вони або померли або може сталося щось інше."

Ґарлан і Джаррод також були спантеличені.

Лінлей нахмурився. Ці во́ди, що були на рівні шестизіркових або Семизіркової демонів, хотіли піти, але не змогли. Вони ніяк не могли піти звідси власними силами.

« Не важливо, чи померли вони, пішли, або були підлеглі, повинен бути якийсь механізм, що знаходиться за лаштунками і контролює все» - подумав про себе Лінлей.

Лінлей подивився на Аметистичні Гори.

У Лінлей все ще було відчуття, що Аметистові Гори були дуже дивними. “ Суть душболу була однією з найважливіших компонентів душі, але Аметистичні Гори й справді виготовляли аметісти. Це немислимо.

Крім того, був білий туман, що постійно покриває всю область, той звук дивного вітру і величезна гравітація...

Також печера, яка час від часу втягувала всередину і вистрілювала назовні!

Усе це турбувало його.

« Ґарлан, Джаррод, - Бебе несподівано показав на далекий розкол. - Ви бачите те місце, яке постійно вистрелює аметистами? Що відбувається з печерою всередині щілини? Час від часу вона починає стріляти назовні, іноді зупиняється і часами поглинає всередину. Через що це?»

« Не йди в те місце, — поспішно сказала Ґарлан. — Ми називаємо такі місця “Демонічні Аметисти - Логові ”. У Аметистих Горах у сумі є 108 таких аметистих Логов.

— 108? - У цьому місці їх дійсно є так багато? "

Ґарлан поспішно сказала: « Так. Аметисти - демонсичні Логови є джерелом пострілів. Зазвичай вони вистрелюють дуже невелику кількість аметистів, на відміну від сьогоднішнього дня, коли стріляють неймовірно велику кількість. І ще, коли Демонічні Аметистистові Логова перестають видувати, не жадібні і не намагайтеся увійти в щілину, щоб взяти аметист».

« Я знаю, - Бебе фиркнув. - Я на власні очі бачив, як ті четверо були поглинуті печерою. Той бідолаха Дженкін ...."

В очах Бебе був відтінок смутку.

« Хто-небудь був поглинутий? - Джаррод здивовано зітхнув і відразу продовжив. - Поглинуті точно були новачки, які ще не знають про ці речі. З трьох стадій « вистрелювання » (покоєння) і “Поглинання - >, стадія ” охолодження — це найдовше, а отруювання ’ порівняно коротке, тоді як стадію No7 знаходиться посередині. Стадія « крапка » не тільки коротка, але й час кожного затишя змінюється. Немає моделі або регулярності спокою і ніхто з тих, хто знає настільки небезпечно, не наважиться стрибнути всередину."

Група Лінлей злегка кивнула.

Вони самі стали свідками цього. Стадія ” охолодження 1927 р. була досить довга, а стадію ’ добігала тільки кілька секунд.

« Збирати аметист не дуже важко. Вам лише треба використати елементалем - або « Ruck з Елементу No99 », щоб вловити кілька хвилин, коли вона почалась.

Лінлей відразу зрозумів.

Верно. Наприклад, “Святість Землі» могла створити довгу руку, яка може зібрати аметисти. Навіть якщо раптом почнеться « поглинання » (Африка), ви не втратите забагато.

« Дженкін і ці троє... а про себе зітхнув Лінллей. - Але вони тоді нічого не знали про ці Аметисти-монічні Логови. Побачивши, що постріл припинився, вони зраділи і почали збирати аметисти".

"Ха-ха... - Джаррод хитаючи головою сміявся. - Не важливо скільки у тебе є аметистів, тут, в Аметистих Горах, вони тільки марнування часу. Ніхто з нас не збирається збирати їх... Ніби ми можемо обміняти їх на лазурити і чорнильні камені."

Група Лінлей була приголомшена.

«Верно. Якщо ти не можеш вийти, то який сенс у володінні всіма цими аметистами в Аметистих Горах?», Олів'є також похитав головою.

Для таких биків, як Лінлей та Олів’є, які не задовольнялися звичайним життям і любили кидати виклик могутнім опонентам, залишатися в одному місці і ніколи не йти - було справжнім спробою.

« В'юхих---"

Роздався ледь чутний звук пориву вітру.

Група Лінлей з чотирьох осіб, разом із Джарродом і Гарлан, відпочивала посередині тієї гори.

Ніхто з них не знав, де могли бути аметистичні звірі, тому вони вирішили залишитися й відпочити в тій самій місцевості.

Коли група Лінлей розмовляла на тему Аметистих Гор, раптово...

« Рооаар! Рооаар!»

« Ааа! Вбити!»

Велика кількість диких ревів і звуків бою постійно поширювалася в гірських лісах. Почувши про це, шестеро осіб змінилися.

« Дуже багато аметистів!», - Лінлей подивився в напрямку джерела звуків. Просто почувши все це, Лінлей був упевнений, що там було дуже багато тварин.

« Принаймні кілька десяток аметистів, — сказав Джаррод. - Ми повинні негайно йти".

Лінлей відразу ж обрав напрямок: « Ми підемо в той бік».

Ніхто з них не хотів зіткнутися із аметичними звірами, тому всі негайно пішли за Лінлією на високій швидкості. Якщо об'єднати зусилля, група Лінлей ледве могла битися з двома-тремом аметистими звірами.

Але якщо тварин було кілька дюжин...

Їм точно прийде кінець. Навіть Лінлей і Бебе будуть у небезпеці, коли атакуватимуть цих аметистів.

« Поспішайте», - Лінлей підганяв їх під майже помітними звуками лютих ревів з білого туману позаду них.

« Ти занадто повільний», - Бебе негайно схопив Олів’є за руку, і Оливье, запозичуючи силу Бібі, догнав їх.

Джаррод і Гарлан були вкрай приголомшені. Швидкість групи Лінлей не була повільнішою за швидкість, пари Богів, що виснули. Особливо Лінлей і Бебе... Коли їхні могутні тіла втікали на всіх порах, насправді вони були злегка швидше їх двох.

Вони втекли весь цей час. Через довгий час, буйні реви вже не були чутні.

«Фух! Зрештою ми в безпеці, - Бебе махнув рукою, одягаючи солом’яний капелюх і ліг на сусідній валун. - Гей, відпочинемо тут. Аметистові звірі пішли в інший бік. Вони не зможуть наздогнати нас".

Линлей та Делія сіли поруч. Олів’є знайшов собі випадкове місце.

На обличчях Джаррода і Гарлан з’явилася усмішка. Ґарлан розсміялася: « Не будьте такими нетерплячими. Вода Туманна триватиме лише один день. І це сьогодні. Отже, ці аметистичні звірі будуть різатися тільки сьогодні. Потім вони підуть і ми зможемо жити в безпеці багато років."

« Якби кожен день був як сьогодні, то наше життя було б неймовірно жалюгідним» - пробурмотів Бебе.

« Бебе. Навіть ти боїшся» - посміхаючись Лінлэй скривив губи.

"Головний біль виникне у кожного, хто зіткнеться з цими невбивми виродками", - безпорадно вимовив Бебе.

Коли всі безтурботно розмовляли...

« Ааа... Дивіться. Що там відбувається?» - Бебе вказав пальцем кудись вдал.

Група Лінлей подивилася і побачила, що безчервоний білий туман рухався в один бік на високій швидкості. Білий туман зник, покращуючи видимість і поле зору Лінлей. У мить оку, цілий білий туман у декількох кілометрах повністю зник.

Лінлей, Бебе та інші втупилися з напіввідкриті ротами.

Коли вони стояли на півдорозі до вершини гори, то могли чітко бачити відстань у 3-4 кілометри. Вони побачили безлічю рою аметистих звірів... Приблизно тисячу, в той час як інші були заховані білим туманом.

« Це... це ..." - Лінлей та інші сильно перелякалися.

Було важко справлятися з двома аметичними звірами. Тисячі аметистів?

« Там люди! Ох, вони оточені!" - Джаррода і Гарлан змінилися в обличчях.

Лінлей уважно спостерігав і дійсно ...

Сотні людей були оточені аметичними звірами.

Серед аметистих звірів був один дуже великий, він був у висоту сім метрів і в довжину двадцять метрів ... аметистий бегемот. Але найпривабливішим був не аметистий бегемот, а інший анімітістський звір, що стоїть на голові бегемота.

Цей молодий аметистий звір був лише метр завдовжки. У порівнянні з іншими аметичними звірами, він був лише великою істотою.

Коли божественні Криси Пожирателі вступали у бій, вони могли злегка збільшитися і стати приблизно однакового розміру з цією молодою аметастичною звіриною. Але за логікою, такий молодий звір повинен бути захований і захищений в лігві.

Однак, побачивши цього молодого аметиста звіра, група Лінлей здригнулася, але не від холоду...

А тому що в даний момент рот молодої аметистої звірини був широко розкритий і їм поглиналися великі об'єми білого туману. Через мигновіння, в колі десяти кілометрів не залишилося ніякого білого туману. І дивно було те... що білий туман з інших місць не заповнив цей звільнений простір.

Молодий аметистий звір протер свій маленький живіт, і потім світ зачепив його дзвінким голос: « Ха-ха, люди навколо нас білий туман знаходиться під моїм контролем. Ви більше не можете увійти в білий туман і втекти. Всі ви, приготуйтеся стати їжею".

Голос був ясним, як у дитини, але слова неймовірно текучими.

Група Лінлей була вражена.

Оскільки аметистські звірі, з якими вони стикалися, могли лише затинатися під час розмов. Їхній інтелект теж був на низькому рівні. Але цей молодий аметистий звір був іншим.

"Ха-ха, дітки, вбий їх!" - радісно крикнув аметистий звір.

Незліченні аметистичні звірі зараз почали ревіти і мчалися до оточених ними людей. Ті сотні людей використовували свої найсильніші, найжорстокіші атаки. На своє здивування Лінлей одразу зрозумів, що всі вони були справжніми експертами. Їхні атаки і Голубінні Тайни, що містяться в них, були вражені навіть його.

На мить весь світ був заповнений розкатами грому, лютими ревами і постійними звуками битви!

« Монстр, умри!», - один чоловік з коротким сивим волоссям, що володіє довгим списом, перетворився на промінь білого світла, світившись як саме сонце і прошиючи крізь повітря, і впав на того чудового юного аметистої звірини.

Молодий аметистський звір підступно захлинувся. Після недбалого помаху його руки, з’явився промінь фіолетового світла і впав на тіло чоловіка із сивим волоссям.

« О, ти шукав смерті? » — зневажливо сказав молодий аметистий звір.

Група Лінлей була шокована.

« Нацистська атака! — приголомшено вигукнув Бебе. - І в ній містяться дивні Глубінні Тайни."

"Цей аметистий звір у своїх атаках може використовувати Закони?", - вираз обличчя Лінлей змінився.

Цей молодий звір не був звичайною істотою. Він зовсім відрізняється від інших звичайних аметичних звірів.

« Усі ці люди повинні бути Висвятими Богом. Вони були тут дуже довго, як і я, - сказала шокована Гарлан. - Той, хто помер від рук маленького монстра був дуже могутнім Висим Богом. І він був миттєво убитий. Сила цього маленького монстра...."

Ґарлан втратила дар мови.

Що це за сила?

Сила Асури?

« Давайте поспішати і йти», - поспішно сказав Лінлей.

« Це жахливо. Йдемо», - Бебе погодився.

Група Лінлей негайно повернулася і пішла.

У далекому полі бою цей молодий аметистий звір, що стояв на голові бегемота, махнув рукою і промінь фіолетового світла проколов тіло ще одного Всевишнього Бога. Потім він раптово повернув голову в сторону Лінлія і пробурмотів: « Ох? Я готувався розібратися з вами пізніше. Я не думав, що ви злякаєтеся і біжіть, лише трохи поспостерігавши".

Потім, молодий аметистий звір вигукнув: « Дитині! »

Ясний, дзвоник голос трясе небеса.

Незліченні аметистичні звірі відразу почали ревіти і швидко стрибати в напрямку, де вказував кігтім молодий аметистий звір. На землі залишилося лише кілька трупів. Всі Боги, що вимерли!

Том 15, розділ 39 — утікаючи

Незліченні аметисти - звірі скакали вперед і навіть гори, що стояли біля них, тремтіли й тряслися. Гукляни лунали, розповсюдивши громоподібні ехо. Але найгучнішим голосом був голос, який заповнив небеса: « Дитинки, швидко, доганіть їх, швидше! »

Всі з групи Лінлей мимовільно повернули свої голови. Вони знали, що це був голос молодої аметичної звірини.

Лінлей біг так само швидко, як блискавка, тікаючи вперед наче метеор... Він швидко рухався по пустих ландшафтах Аметистих Гор, час від часу стрибаючи вниз зі скель, іноді використовуючи свої дракони кігті і ноги, щоб швидко спуститися з гір. Через сильну гравітацію Аметистих Гор вони ніяк не могли злетіти.

« Быстро, швидко!» - прискорюючись вперед, Лінлэй люто кричав через своє Божествне почуття.

З шести чоловік Ґарлан і Олів’є втекли. Зрештою Олів’є був лише Богом, а тіло його не було таким сильним, як у Лінлей. А Ґарлан тренувалася в законах вогню, тому не мала жодного привілею швидкості.

"Ха-ха, ви не зможете втекти!!", - з радістю крикнув аметистий звір.

Група Лінлей ігнорувала все, відчайдушно намагаючись в сторону білого туману. Доки вороги не побачать їх, вони будуть у безпеці.

"Свiєш!"

Розкривши свою пащу, молодий аметистий звір проковтнув величезний об’єм білого туману у своєму череві та ділянці Лінлей та інших. Молода аметиста тварина досить влучно сказала: « Ах, подивимося, як тепер ви будете втікати. Гей, дітки, рухайтеся швидше!"

Група аметистих звірів була за багато кілометрів від групи Лінлей. Але після такої довгої мандрівки відстань між ними скоротилася до кілометра.

Зрештою, аметистські звірі були дуже швидкі.

"В'юх~!"

Група Лінллей продовжувала бігати, наче вітер, що проносився як блискавка. Але за ними гналися промені фіолетових тіней, які ще більше пурхали.

« Ці аметистичні звірі і правда тікають дуже швидко», - панічно вимовив Бебе.

« Переді є люди», - очі Лінлей раптом засяяли. Узгір’я, приблизно в 100 метрів, більше десяти людей втікали у паніці і час від часу озиралися назад. Здавалося, що вони були приголомшені. Але з точки зору швидкості група Лінлей була набагато швидше їх.

Ліней відразу зрозумів: « Мабуть, люди почули рев аметистів і хотіли втекти. Ось тільки вони занадто повільні».

У той же час, у Лінлей раптово з'явився план.

« Повертаємо!» - через своє божественне відчуття раптово крикнув Лінллей.

Договоривши, Лінлей раптом підстрибнув і полетів, немов випущена стріла з лука в один бік. Делія, Бебе та інші люди природно пішли за Лінлією, злегка повертаючи в напрямку родича. Лінлей прискорився в протилежному напрямку від тих десяти людей далеко.

А щодо аметистів, вони продовжували переслідувати й атакувати.

Деякі хвилі аметистих звірів повертались до тих десяти людей, які також потрапили в Аметистові Гори тільки сьогодні. Більшість з них були Богами, а решта — Полустами. Їхня сила була нічим перед аметистими звірами, тому вони не могли протистояти.

"Робоаар!"

"Роаар!"

Дикі аметисти зареєстрували, прискорюючи чотири міцні кінцівки. Швидкість цих десяти Божеств була занадто повільною, і вони були розтоптані великою кількістю аметистів. Аметистові звірі навмисно топтали їх, наступаючи прямо на їхні голови.

"Хруст!"

Їхні голови розтоптані й розбиті, а божественні іскри вистрибували назовні.

Це ще більше підбурило аметистих звірів і вони заре́вели, продовжуючи стрибати. Вони мали таку можливість лише за днів Вольні Тумана. Коли цей день закінчиться, у них більше не буде такого шансу. Звичайно, вони сьогодні трохи пошкодували.

Молодий аметистий звір піднявся на голову бегемота і розхвилювався: « Аха-ха, ви можете продовжувати бігти, але давайте подивимося, хто ж швидше!»

Тепер, Лінлей та аметистів розділяла лише відстань до 100 метрів.

Через мигновіння відстань скоротилася до п’ятдесяти метрів.

Тридцять метрів...

Двадцять метрів...

« Що нам робити?» - через своє божественне відчуття панічно випалив Джаррод. Він відчував жару палючих дихань, які доходили до його тіла, і відчув густий запах тіла. Запах аметистів. Джаррод ненавидів такий запах.

« Заткнися! — крикнув Бебе через Боже відчуття. - Продовжуй бігти, якщо тобі дорога життя! Втекай, якщо зможеш!"

Лінлей продовжував мовчазно бігти на високій швидкості. Аметисти були надзвичайно великими і тут було багато гірських вершин. Звичайно, було дуже важко перетнути таку дорогу. Час від часу перед ними з’являвся гірський хребет, а деколи вузькі ущелини. Вони спускались по них, зустрічаючи ущелини та скелі. Коли вони добралися до краю вузької ущелини, то знову виривалися вгору.

Вони не могли вагатися!

Якщо вони хитаються, то їх спіймають.

"Ха-ха, ви скоро помрете!", - молодий аметистий звір був дуже збуджений.

Аметистий бегемот, на якому він сидів, махнув гострими кігтями і з силою ударяв Гарлан, яка була в самому кінці. Семиметровий аметистовий бегемот був наймогутнішою серед цих безлічі аніметистих звірів і міг легко зруйнувати артефакт Найвищого Бога Ґарлан.

- Джаррод у розпачі схопив Ґарлан.

Але швидкість цих гострих кігтів була занадто високою. У момент смерті тіло Ґарлан раптово випустило іншу « Ґарланс ». Це явно був її божественний клон. Зі звуком “розсідання ” одна з Ґарлан була розрубана на шматки цими кігтями і вилетіла божественна іскра.

Джаррод був здивований, але невдовзі він розлютився.

« Я втратила Боже ім'я», - Ґарлан не мав часу сумувати. Прямо зараз, буде відмінно, якщо вона хоча б виживе.

Коли Лінл зробив швидкий поступ, то знав, наскільки небезпечна ситуація. Він відчував тінь аметистого бегемота, що наближається. Раптом Лінлей побачив щось попереду і не міг здивуватися: « Переді ущелини!».

Він ні секунди не вагався!

Прогулюючись, як вітер Лінлей, Делія, Бебе, Олів’є, Ґарлан і Джаррод, шестеро побігли в вузькі ущелини з туманом. Навіть якщо вони не знали середовища всередині ущелини, жоден з них не вагався.

« За ними, за ними!» - молодий аметистий звір був дуже схвильований. Він також стрибнув на аметистому бегемоті.

Багато аметистів здичаво стрибали в ущелину, яка була дуже широким. Від одного краю ущелини до другого була відстань у десятки кілометрів. У білому тумані неможливо було побачити інший камінь.

« В’юх~! В'юх~!"

Вони почали падати з поривів вітру.

Група Лінлей з шести осіб не тільки стримувала гравітацію, але й свідомо використовували божественну силу для пришвидшення спусків. Усі шестеро спустилися з блискавичною швидкістю. Це було десятки кілометрів у глибину, але з дивовижною швидкістю групи Лінлей вони прибули на дно майже миттєво.

Дно ущелини було вкрите твердим камінням.

Упанувши на такі тверді камені з дуже високою швидкістю... Навіть тіло Всевишнього Бога буде пошкоджене.

"Свієш!"

Коли вони були лише за 10 метрів від землі, Лінллей раптом захитався і приземлився на землю як порив ніжного вітру. А щодо Делії, то вона гарно зникла. Її тіло перетворилось на порив вітру і знову стало твердим.

Олів’є, Джаррод і Ґарлан також мали свої методи сповільнення. Це було дуже звичайною річчю.

Но Бебе? Бебе проігнорував усе, шалено вражаючись прямо на землю.

"Взрів!"

Земля задрижала і Бебе занурився на двадцять чи тридцять метрів вглиб. Можна було уявити, наскільки могутньою була сила зіткнення, якщо він занурився так глибоко.

Але Бебе був неушкоджений.

Ніхто не похвалив Бебе, тому що немає часу!

"Біжим!" - група Лінлей шалено прискорилася вперед.

У аметистих звірів не було ні Божественної сили, ані розуміння будь-яких Глубінних Тайн Законів. Таким чином, вони впали з нормальною швидкістю, оскільки додатково не прискорювалися. Однак вони мали суворий приземлення.

« Озирнувшись! Вибух! Вибух!"

Подібно до метеорів, які падають на землю з аметистів, кожна тварина відразу починала гній так само, ніби зіткнення не вплинуло на них. Молодий аметистський звір постійно кричав: « Быстро! Відстань між ними і нами щойно зросла!"

Коли вони спускалися, група Лінлей падала швидше, ніж було за 50 метрів від них.

Коли група Лінлей почула, як падають звуки, то могла уявити жахливу картину приземлення гнаніх за ними безліч аметистих звірів. Їхні серця не тремтіли, і всі вони почали прискорюватись. Якщо їх справді спіймають, то ці аметистичні звірі будуть достатньо потрібні для того, щоб вбити їх.

« Перед нами є озеро! » — відразу побачив у білому тумані озеро.

Шестеро ні секунди не вагалися і відразу пірнули в озеро. Навіть коли б перед ними з’явилася гора кинджалів чи море полум’я, вони мали мчатися так само. Зрештою, якщо вони вагаються й намагаються знайти інший шлях, то сповільняться і їх спіймають аметистські звірі.

У ту мить...

Поблизу озера з’явилося багато аметистих звірів. Молодий аметистський звір нахмурився і з сумом промовив: « Вони пішли під воду? Вони знають, що я ненавиджу воду? Хмпф, ніхто з них не може втекти".

Молодий аметистський звір вигукнув: « Дітки, йдіть вниз і зловіть цих людей! »

« Рооаар! Рооаар! Рооаар!»

Незліченні аметистичні звірі відразу почали люто ревіти, і ті з них, які були в Авангарді, стрибнули у озеро. Вони пірнали з рухомими звуками “хлюп-хупад" і решта аметистих звірів, у тому числі юного, оточили озеро.

« Розкручуйте все озеро», - молодий аметистий звір стиснув зуби.

« Хмпф, подивимось, як вони тепер втечуть. Жодна іграшка, на яку я поклав око, ще не змогла втекти від мене!" - кажучи це, молодий звір зморщував свій маленький ніс.

Коли група Лінлей завантажилась у озеро, то знайшла вузький підводний прохід. Вони постійно просувалися через цей прохід, який насправді вигинався до верхівки. Перша частина шляху була під водою, але друга над водою. Група Лінлей швидко досягала кінця шляху.

Ця маленька стежка була каналом, який веде до гірської печери.

« Я не думав, що хтось зможе вирізати таку велику акуратну печеру», - Джаррод був дуже радий.

Тільки зараз група Лінлей зітхнув з полегшенням. Вони обережно подивилися на печеру і побачили, що її викопали інші люди. Лінлей не міг стриматися: « Камені Аметистих гір незрівнянно тверда. Яка ж сила потрібно мати, щоб вирізати таку велику печеру і скільки часу на це пішло? "

Бебе зміг зруйнувати камінь лише за допомогою кинджала з Божественної іскри.

"Лінлей, аметистичні звірі зможуть знайти нас тут?"

« Все нормально», - втішно сказав Лінлей.

Обличчя Ґарлан покрилася усмішкою, яка приносила їм те, що вони змогли втекти від небезпеки. Вона сказала: « Не турбуйся. Хоча ці аметистичні звірі дуже сильні, вони не розуміють ніяких Глубінних Тайн або природних законів і, мабуть, також не знають як користуватися божественними почуттями. Ці маленькі проходи сховані водоростями дна озера так добре, що вони не зможуть легко знайти їх."

Кожен з групи Лінлей дробно кивнув.

Після того як вони пірнули у воду, то природно поширили свої божественні почуття для дослідження навколишнього середовища. Коли вони проходили біля цієї прихованої «трової » хвороби, їхні божественні почуття знайшли її.

«Верно. Чого нам боятися? Навіть якщо вони зможуть знайти той прихований маленький коридор, він неймовірно вузок, а ці амбіційні звірі такі великі. Хіба зможуть вони протиснутися всередину?" - зневажливо сказав Бебе. Аметистові звірі мали досить великі тіла. Вони ніяк не могли протиснутися через той прохід.

« Бебі говорить правду. Все добре. Ми можемо відпочити тут, - сказав Лінлей.

« Ні, це марно, - безпорадно похитав головою Джаррод. - Не важливо наскільки той прохід вузлик, аметисті звіри все ще зможуть увійти всередину... Адже вони здатні змінювати свої тіла".

« Змінювати свої тіла?»

Якщо вони дійсно здатні змінювати свої тіла, то це жахливо.

Ґарлан вугрумо кивнула: «Верно. Однак аметисти не можуть вільно розширюватись або скорочуватися. Швидше ... Вони можуть зробити себе нижчими, наприклад, заввишки до метра, але їхня довжина зросте. Якщо говорити точніше, загальний розмір їх тіла не змінюється».

Лінлэй почав розуміти.

Ці аметистичні звірі були як «вода », здатне приймати різні форми, але загальний “об’єм ” завжди залишається незмінним.

Лінлей подивився на тунель і повільно проговорив: « Ми можемо лише сподіватися, що нас не помітять. Якщо нас знайдуть, у нас навіть не буде місця куди ми зможемо втекти.

« Не турбуйся, — сміх Ґарлан був дуже яскравим. - Так легко нас не помітять. Крім того, коли Волна Тумана закінчиться, аметисті звіри зникнуть. Починаючи з того моменту, ми будемо в безпеці і зможемо спокійно жити дуже довгий час."

Лінлей відпочив і подумав: « Сьогодні мине спокійно. Коли цей день закінчиться, ми будемо в безпеці".

Том 15, розділ 40 — Життя в Аметистих Горах

Усередині ущелини, велика кількість аметистих звірів оточували берег озера в той час як молодий аметистастий звір стояв на голові бегемота, витріщившись на озеро.

Один аметистий звір виходила з води на берег через понуріння голови.

« Ви всі ідіоти. Ви навіть не можете знайти кількох людей, що втікали сюди." - молодий аметистий звір був розлюченим.

Жоден з аметистів не наважувався видати і звук.

Молодий аметистський звір думав: « Ми витратили багато часу на це озеро. Волені Тумана скоро закінчиться. Ми не можемо і далі витрачати час на марні".

Юна аметиста тварина відразу гукнув: « Дітоньки, ходімо. Ми йдемо звідси. Давайте продовжувати вбивати людей".

"Робоаар!"

Незліченні аметистичні звірі почали видавати збуджений рев.

Вони теж хотіли вбивати. Кінець кінцем, до наступного дня Воли Тумана мине незліченний рік і це був єдиний день, коли їм було дозволено виходити. Їхній час був дуже цінним і не коштував цього.

Рича, безліч аметистів - звірів — це молода дика звірина.

« Хмпф. Хмпф. Я запам'ятав цих людей. Сподіваюсь, ви доживете до наступної Волни Тумана. Тоді я добре подбаю про вас.", - в чітких очах юного звіра розтрощило підступність.

Незважаючи на це, аметистські звірі розпорошились по цілій місцевості. Багато людей були спіймані та вбиті. Багато божественностей було пересічено сюди Волою Тумана, понад сто мільйонів, але їх усіх вирізали настільки, що вціліло менше кожного десятого. Навіть ті, хто виживав у Аметистих Горах, були меншими за десять мільйонів.

Після заходу Кривавого Сонця і сходу Фиолетового Місяця день Вольні Тумана закінчився.

Але, звичайно ж, оскільки Аметистові гори були вічно вкриті білим туманом, ніхто не міг побачити Криваве Сонце чи Фіолетову Місяць.

Однак Аметисти - гори працювали як годинник. Кількість аметистів, яких вистрілили тими 108 фоновими Аметистами, зменшилась і поверталася до норми. Сили вісімнадцять великих кантів зовні Аметистих Гор зупинилися, в захваті від кількості аметістів, які вони змогли зібрати.

У Аметистих горах всі аметисті звіри почали негайно йти і швидко зникати. Тут було так багато аметистів, але зараз залишилися тільки Божество.

Група Лінлей, перебуваючи всередині тієї печери, не була впевнена у часі. Вони прочекали більше десяти годин, не виходячи з озера до наступного дня.

Шестеро сіли на березі озера ущелини, щоб відпочити.

Джаррод із захопленням сказав: « Нарешті кінець Дінья Вольні Тумана. Після цього дня, ми зможемо прожити ще сто мільйонів років у мирі і спокої. Я не очікував, що я, Джаррод, зможу пережити два дні Волни Тумана підряд".

« Навіть втрата Божого клона вартує того, щоб вижити» - Ґарлан теж почувалася щасливою.

Лінлей подивився на Джаррода і Ґарлан. Він бачив, що радість, яку вони відчували, не стрималася від запитання: « Джорджево, видима в Аметистих Горах має 100 метрів або й більше. Вони завжди вкриті білим туманом і ми не можемо покинути це місце. Вас все це не турбує?»

Бебе та Олів’є також погодилися зі словами Лінлей.

У Аметистих горах майже не було небезпеки, окрім дня річки Тумана. Але вічно бути пов'язаним з цією обмеженою силою і не мати здатності літати, в той же час бачити лише на відстані сто метрів? Упродовж довгого часу і справді дуже нудно й болісно, наскільки це можливо!

Джаррод і Ґарлан переглянулися, а обоє почали сміятися.

Джаррод подивився на Лінлію: « Лінлей. Не те щоб ми не хотіли залишити це місце. Просто немає ніякого способу втекти з цього проклятого місця. Оскільки ми не можемо піти, що нам залишається? Ми будемо просто насолоджуватися тихим життям. У мене хоча б є Ґарлан".

Обличчя Гарлан злегка почервоніло. У її погляді на Джаррода можна було побачити глибоку любов. Зрештою вони не могли жити разом вічно.

« Я відмовляюся вірити, що ми не можемо піти, — хмикнув Бебе. - Давайте йти прямо назовні. Якщо ми не можемо злетіти, то підемо пішки до краю Аметистих Гор. Продовжимо йти! Я відмовляюся вірити, що ми не можемо вийти звідси. Якщо ми дійдемо до краю, я закладуся під землю і піду підземним шляхом!".

Земля ззовні Аметистих гір не обов’язково буде твердою.

« Ви не зможете піти! — наполягала Ґарлан. - Гравітація Аметистих Гор це не тільки "верха" або“ніз. Аметистові гори, наче рухаються по всіх напрямках від тяжіння. Не важливо, чи ти перебуваєш на землі, під землею або в повітрі, ти все ще будеш під впливом гравітації Аметистих Гор!»

« Що? » — був шокований.

Він сам читав описи Глубінних Тайн Законів у тій книжці. Щодо « Гравітаційного простору » (англ.), то він знав, що це було еквівалентне створенню “Гравітаційний простір ” у певній галузі. Але Лінлей ніколи не чув про сферу, яка має гравітаційну тягку з усіх боків.

Аметистові гори були наче гігантський магніт.

Незалежно від того, чи ви перебуваєте під ними або в стороні гір, то все ще будете під впливом гравітаційної гравітації.

« Крім гравітації, є регіон з дивним вітром. Немає ніякого способу, за допомогою якого ви зможете покинути це місце - сказав Джаррод, потім засміявся. - Делія, Линей, дуже вам дякую. Ґарлан і я йдемо".

Після того як Джаррода і його дружина Лінлей, Делія, Бебе та Олів’є пішли. Хоча вони чули слова Джаррода, поки не побачать їх самі, але не здадуться. Четверо негайно почали прямою лінією.

Ущерть, в якому вони були, розташовувалося кілька десятків тисяч кілометрів від кордону Аметистих гір.

Гравітаційна сила Аметистих Гор була занадто сильною, тому група Лінвей не могла вільно пересуватися. Їм знадобилося півмісяця, щоб дійти до кінців Аметистих гір. Але коли вони спробували продовжити подорож, жахлива гравітація швидко впливала на їхні тіла і відразу притягнула їх назад до Аметистих гір.

Це було занадто дивно!

Стоячи на каменях кордону з Аметистими Горами, група Лінлей почувалася добре. Але як тільки вони робили один крок вперед, то відчували, як та гравітаційна сила смикає їх назад, до Аметистих гір.

Лінлей ніколи не чув про таке дивне гравітаційне тяжіння.

Гравітаційна Простір, сила тяжіння притягувала вниз. Але ця гравітація брала Аметистичні Гори як центр і тягувала з кожного боку.

Вони не могли зробити і кроку назовні Аметистих Гор. Як вони покинуть це місце?

Вони ламали голови, просуваючи на кордон цілий місяць, але без жодного прогресу. У результаті вони безпорадно вирішили здатися. Четверо вибрали міжгорову впаду за кілька сотень кілометрів від кордонів і почали там жити.

У міжгоровій западині, клони вітру, землі і вогню Лінлей тренувалися, в той час як справжнє тіло Ліней супроводило Делію.

Лінлей недбало розвалився на землі, спершись спиною на кам’яну стіну, в той час як Делія відпочивала поруч з ним.

Делія підняла голову, щоб подивитися на Лінлей. Вона глибоко в серці розуміла, що він хотів жити життям з цілковитою азартністю. Якщо вони дійсно проведуть вічність в Аметистих Горах... Це буде просто незбагненно.

Делія все ще пам’ятає той місяць, який вони провели на кордонах Аметистих Гор в безвиходних спробах і перевірках.

Насправді, прості перевірки можна було закінчити за місяць.

Але оскільки Лінлей та Олів’є не хотіли здаватися, вони відчайдушно видумували одну ідею за іншою і перевіряли її. Вони хотіли піти звідси і повернутися в Царство проклятих. Однак, протягом цілого місяця впертий Лінллей здався. Делія розуміла, що вона глибоко в серці, але не могла прийняти такого результату.

« Лоіне, ти справді хочеш піти? — лагідно запитала Делія. - Можливо, ти можеш використати краплю тієї блакитної води?»

Лінлей повернувся до Делії і злегка похитав головою.

Лінлей розповів Делії та Бебе про Мощі Владики під час двадцятилітнього тренування після того, як вони пішли Вулканічного Титана Пусро. Вони знали... що останнім козирем Лінлей була Мощь Володаря.

Він був упевнений, що точно зможе протистояти гравітаційному тиску за допомогою Мощ Владики.

Але як він міг використати це?

Лінлей похитав головою: « Навіть використовував Мощ Владики для боротьби з гравітаційним тиском, важко сказати, чи зможу я перелетіти через Хаотічний регіон. Делія, ти повинна знати, що раніше були Вислі Боги, які могли протистояти гравітаційному тиску, але дійшовши до того хаотичного регіону з дивним вітром, вони все ж не змогли його перетнути."

« А що, коли я скористаюся Володарем Владики і не впораюсь? Це буде катастрофою."

« Вдячний до цього, Мощ Володаря. Ми не можемо даремно її витратити. Якщо не відбудеться щось дуже важливе, її можна використовувати лише на межі смерті." - Лінвей розумів, що якщо Мощью Владики в критичний момент, то вона може врятувати його... Вона також може врятувати Делію та інших.

Це був скарб, який міг перевернути хід битви. Як він міг легко їм скористатися?

« Але пробути тут трильйони років... - Ти зможеш це витримати?

Лінлей простягнув руку і обіймав Делію ніжно промовив: « Делія, це всього лиш трильйон років. Джаррод зміг витримати це. Чому я не можу? Я готовий провести вічність в цьому місці, якщо ти будеш поруч.

Делія була зворушена і обняла Лінлей ще міцнішою.

« Чи ти думаєш, що таке Саша і Тейлор? Що відбувається на континенті Юлан?

Роздумуючи про свого сина і дочку, Лінллей не міг усміхнутися: « У них все повинно бути добре. Хто знає, чи нудьгують вони за мною".

Делія також розсміялася. Піднявши голову, вона подивилася на Лінллей. Вона підбігла до рук і сказала: « Без сумніву, вони скучають за тобою, ти ж їхній батько. Але Тейлор і Саша, ймовірно, навіть не представляють... що їхній сильний, всемогутній батько застряг на гірському хребті Царства проклятих і, ймовірно, проведе тут незліченні роки."

Лінлей несхвально розсміявся.

Але потім він зітхнув і подивився на білий туман, ніби побачив крізь нього континент Юлан: « Ми тепер живемо в Царстві проклятих. Континент Юлан надто далекий від нас."

Розум Лінлей був дуже спокійний, коли жив у Аметистих Горах. Його оригінальне тіло не тренувалося в жодних законах, тоді як Делія дійшла до рівня Всевишнього Бога і тому теж не тренується. Линлей проводив щодня з Делією життя неквапливим, спокійним життям.

Але, звичайно ж, клони землі, вітру і вогню Лінлей продовжували тренуватися.

Бебе і Олів’є також тренувалися, час від часу спарінгуючись.

У законах Ветра Лінвей просувався дуже повільно через те, що він зосередився на вивченні та об"єднанні Глубінних Тайн “Звукових Волнболів і Мозаки Бурунді. А щодо законів Елемента Огня, це була найслабша сторона Лінлію, тому природно він тренувався в них дуже повільно. Лише Глубінні Закони Землі та глибока Тайна « Ходьба по світу », яку Лінлей не об'єднав з якоюсь іншою глухою Таємницею, просувалася дуже швидко.

У спокої пройшли п’ятдесят років. Протягом цих років, через те що він жив у Аметистих горах і постійно був під впливом тутешньої гравітації, Лінлей почав вивчати основи Глубінської Тайни « Гравітаційного Простія» Законів Землі. Але Гравітаційне Простір було надзвичайно складною горою Тайної та Лінлей, в основному зосереджуючись на проході по світу.

Перед тим як увійти в Аметичні Гори, Лінллей витратив майже двадцять років на Ходьбу по світу.

Тепер, після п'ятдесяти років, Лінлей нарешті навчився ходити по світу.

На міжгоровій впаді, божественний клон землі Лінлей, Бебе та Олів’є стояли разом.

« Босе, ти дійсно крутий. Ти досяг майстерності в Ходьбі по світу!» - святкуючи, сказав Бебе.

« Глибока тайна Ходьба по світу є найбільш природним способом пов’язана з “Святою Землі..." і вона належить до більш простого шести Глубінного Тайн - Законів землі. Незважаючи на це, я все ж витратив сімдесят років на те, щоб прорватися" - зітхнув Лінлей.

За останні сімдесят років, найбільше поліпшення Лінлію було пов’язано з його душею!

У Аметистських горах у нього було повно аметістів!

Навіть на просторах Аметистих Гор, якщо хтось у серезі витратить на пошуки цілий день, то зможе знайти більше десяти тисяч аметістів. Якщо ви підете в одне з 108 демонічних Аметистих Логів, хоча вони не вивергають стільки аметистів, як у день Волни Тумана і коли перебуваєте в стадії » поперечної щілини не буде так багато амітістів, але якщо хтось використає гігантську руку з елемента, то за короткий час можна дістати мільйон амететів.

Одного разу, коли Бебе та Олів’є було нудно, вони пішли в щілину і провели там півмісяця, витягнувши звідти більше сотні мільйонів аметистів. Після цього, коли це їм набридло, вони повернулися. У Аметичних горах ці аметісти просто нічого не коштували.

Іншим було важко опрацювати аметист, але Лінлей був іншим.

Після безперервної обробки аметистів і зміцнення своєї душі Лінлей був набагато сильнішим, ніж п'ятдесят років тому. Зрештою, його душа постійно зростала за ці п'ятдесят років.

« Тепер, коли ти маєш здатність ходити по світу, Аметистичні гори стали ще безпечніше, ніж раніше, — зітхнув Олів’є. - Ці камені є частиною цього світу. Використовуючи вмінняХ ходити по світу, ви можете злитися із камінням і пройти крізь них. Коли прийде наступний Волна Тумана, ти зможеш зберегти своє життя завдяки здатності Ходьби по світу.

Лінлей злегка кивнув.

Лише десята частина Божественностей тренувалася в законах Землі і з них лише мала частину засвоєння “Ходьбу по світу..." Джаррод і Гарлан не пощастило... Жоден з них не тренувався в законах Землі. Вони знали, що тренування в Ходьбі по світу було чудовим способом залишатися живими у Аметистих Горах, але не можна було просто тренуватися тільки тому що тобі захотілося, навіть якщо у тебе буде на це нескінченність.

« Босе, спробуй. Як працює Ходьба по світу?», очі Бебе виблискували.

Лінлей розсміявся: « Я і так хотів спробувати».

Лінлей негайно заспокоїв себе, потім виконав Ходьбу по Міру. Лінлэй відчував, що він повністю злився з безмежною суттю землі. Природно, що каміння були заповнені суттю елементу землі. Лінлей легко пройшов через камінь, просуваючись на великій швидкості.

« Босс зник. Ходіння по світу і справді дуже цікава», - Бебе засміявся.

Олів’є зітхнув з похвалою: « Ліїнлей справді грізний. У нього є три божественних клона і тепер він навчився ходити по світу.

Але Олів’є не почувався погано, оскільки за останні роки він зрештою дійшов до Божого рівня в Тьмяму.

Використання Ходьби по світу в перший раз було дійсно чудово.

Лінлей охоче дозволяв собі проходити крізь камінь: « Пройдибу по світу дуже цікава. Однак... Аметистичні гори переповнені гравітаційною силою. Навіть коли я використовую байку по світу, моя швидкість недостатньо висока.

Хоча його тіло повністю злилося з суттю елементу землі, він все ще був під впливом гравітаційної сили.

Лінлей продовжував йти вперед, пройшовши тисячі кілометрів.

Раптово...

« Аа?» - Ліндей раптом виявив, що глибоко в породах аметистих Гор була порожня печера. У цій печері не було жодного входу, але вона була в центрі гори. Це було досить дивно.

Тіло Лінлей лише стало твердим всередині печери.

"Піщера досить велика", - Лінлей обережно розглянув її. Пічера була заввишки 10 метрів і десятки метрів завширшки, але неподалік не було жодного тунелю. Печера була повністю герметизованою. Лінлей також відчував, що вона з’явилася завдяки природному процесу.

Тут не було жодного сліду вирізання чи структурування!

« Цілком природно. Цікаво, що це було дуже цікаво.

« А чому ти опинився в моєму місці? » — відповів я. Душа Лінлея пішла в п'ятки і він перелякано повернувся...

Цей гарний молодий аметистий звір стояв там, піднявши свою маленьку голову і втупившись на нього з очима, сповнені хитрості: « Я цього не очікував. Я думав, що мені доведеться чекати до наступної Волни Тумана, поки у мене з'явиться шанс довести вам проблеми. Але ти дійсно прибіг до моєї резиденції."

"Бежати!", - Ліндей зовсім не вагався і відразу використовував здатність Ходьби по світу.

"Взрів!"

Лінлей вдарився об стіну і не зміг втекти.

« Ти прийшов на мою територію і хочеш піти? - Хмпф, хмф. За всі роки нудьги, але сьогодні до мене скаржилася кумедна іграшка. Як би мені з нею позабавлятися?»

Лінлей почувався нещасним. Він прийшов у цю повністю запечатану печеру, використовуючи Бельбу по світу. Як він міг зіткнутися з цією аметичною звіриною?

Том 15, розділ 41 — Зустрінь на п’ятсот років

Всередині печери в Аметистих Горах. Тільки Лінлей і цей молодий аметистий звір були присутні.

« Коли я прийшов сюди, нікого не було. Я впевнений, що цей молодий аметистий звір точно не був всередині печери. Як він міг з'явитися так раптово, не даючи мені нічого відчути?», - серце Лінлей було наповнене невірством. Він не наважувався повірити, що все це було реальністю!

Тепер він натрапив на ватажка безліччю аметистих звірів — маленьку молоду звірину.

« Що мені робити?» - Ліндей думав про те, як відійдуть.

За стінами цієї великої печери, а також підлоги циркулював фіолетове світло. Навіть якщо він використовує байбу по світу, то ніяк не зможе пройти через цей бар'єр щоб злитися зі каменем.

Недокуди бігти!

« Про що думаєш, малюк? Ти справді думаєш, як втекти? - явні очі юного аметистого звіра втупилися на Лінллей. - Забудь про це. Одного разу, дуже могутній Всевишній Бог, що знаходиться приблизно на рівні, який ви називаєте “Семізірковий Демон ” прийшов сюди. Але навіть він був слухняний переді мною!"

Молодий аметистий звір зухвало підняв свою маленьку голову.

Лінлей був таємно шокований. Навіть Семизірковий демон не був рівну цьому молодому аметистому звірі?

« Мене звати Лінлей. Чи можу я запитати хто Ви? ", Ліндей поводився дуже ввічливо.

Молода аметиста тварина навмисно кашляла і сказав: « Слухай уважно. Мене звати Рейсджем. Раніше я мандрував по інших Площинах і брав участь у різних битвах в Чистилищі. Я - могутній командувач у Чистилищі.

"Комендір Чистилища?", - Лінлей почувався абсолютно втраченою.

Що таке чистилище?

Коли він читав книжки про географію Царства проклятих, Лінлей ніколи не чув про місце під назвою “Чистилище...".

« Ти не знаєш, що таке чистилище? — запитав він. - Ох, вірно. Ти лише Бог. Навіть багато Богів, що вимерли, не знають про це місце. У тому, що ти не знаєш є сенс ... Справді, хмпф — це марнування часу. Ти навіть не знаєш, що означає статус "Комендіра Чистилища..."

Аметистська молода тварина була дуже незадоволена.

Лінлей міг лише безпорадно усміхнутися. Він не знав, чому молодий звір на ім'я Рейсджем говорив про такі речі.

« Тепер, як покарати тебе? - Зіграти в гру "Краще каміння?" Так само як і з останнім хлопцем, якого я розчавив до смерті?»

Почувши це, серце Лінлей затремтіло.

Гра розбитих каменів? Скрутити до смерті? Лінлэй був в змозі повністю уявити, на що саме був здатний молодий аметистый звір.

« Ні, це нікуди не годиться» - крокуючи взад і вперед, молодий аметистий звір продовжував бурмотіти. Коли Лінлея почула бурчання аметизму, її серце похололо.

« Це молодий аметистий звір на ім’я Рейсджем є жахливою особою, яка володіє величезною силою, але має серце дитини», - Лінлей почав панікувати. Опустивши голову і подивившись на підлогу, він побачив фіолетове світло.

Це був шар чогось, ніж Рейсджем мовчки покрила підлогу і стіни печери, але Ліндлей ніяк не міг зсунути фіолетового світла з місця. Цього було достатньо для Лінлію, щоб зрозуміти величезну силу цього юного аметистичного звіра. Окрім... Він бачив, як молодий аметистий звір напав і без вагань вбив могутнього Бога.

« Зараз я маю лише божественний клон землі. Я занадто слабкий." - Лінлей зітхнув про себе.

Влада Владики і зброї залишилися в його первісного тіла. На божественному клоні землі не було жодної речі. Зараз він абсолютно не був здатний дати відсіч.

« Це була молода аметиста звірина...», - Лінлей уважно розглянув цю амбіційну звірину. Він був дуже схожий на інших аметистих звірів. Його тіло було фіолетове, а голову і спину покривало велика кількість шипів, загалом 108. Інші аметистичні звірі також мали таку рису.

Аметистна тварина несподівано зализнулася, захоплено стрибаючи навколо: « Ха-ха, я придумав! »

Раптово...

Обличчя юного аметиста звіра завмерло, потім він пробурмотів кутком рота: « Мені навіть не дозволено розважатися ».

Потім молодий звір підняв голову і подивився на Лінлей з холодною виразкою обличчя: « Чув, я зараз у дуже поганому настрої, тому мені треба випустити пару на тобі. Хмф, якщо ти занадто безполезенний, то я просто вб'ю тебе.".

« Містер Рейсджем, вас навіть не турбують Семизіркові Демони. Чому Ви повинні щось робити проти мене, простого Бога?» - Лінлей мав погане передчуття. Мабуть, ця юна аметиста тварина не мала добрих намірів.

Молодий аметистий звір, який сказав: « Ти закрий свій рот! Та пішов ти, якби мені не було наказано залишатися в Аметистих Горах протягом незліченної кількості років, поки не дозволять вийти, то як простий Бог міг мене хвилювати? Незважаючи на те, що ти трохи слабкий, ти хоча б живий. Ти можеш зі мною пограти".

Говорячи це, молодий аметистий звір повернув свою маленьку лапу і в ній відразу з'явився чорний камінь, що випускав хвилі фіолетового світла та ширяв перед ним.

Лінлей, сам того не помічаючи, почав ретельно розглядати цей чорний камінь.

Чорний камінь був дуже маленьким, розміром з палець. З нього поширилися хвилі незвичної аури.

« Перед», - молодий аметистий звір махав своєю маленькою лапою.

Чорний камінь відразу підлетів до Лінлей, потім один промінь фіолетової Божественної сили за іншим вилітав з нього, приземляючись наче ланцюг. Загальна кількість променів Божої сили була рівною 100 вісімом.

108 променів Божої сили вилетіли з чорного каменю, формуючи коло і об’єднуючись під ногами Лінлей. 108 вигнутих ліній фолетової Божественної сили сформували повноцінну кулю, а Лін Лей перебував у центрі цієї кулі.

"Ха-ха, давай починати" - молодий аметистий звір посміхався.

108 променів Божої сили відразу почали виблискувати й рухатися на великій швидкості і вже неможливо було побачити, що промені були 108. Лінлей лише бачив, що навколо нього була куля фіолетового світла, а він сам був всередині кулі.

Треск...».

Усередині кульки фіолетового світла електричні іскри виблискували пурпурним світлом.

Одна хвиля виникла дивною силою за іншою.

« Аааах!» - мучившись, Лінлей звернувся в клубок, пари у центрі тієї фіолетової сфери. Постійно звучав дивний звук “треска..."... Шкіра і кістки Лінлей були під таким тиском, що його тіло почало осідати.

Лінлей відчував, що пурпурне світло створювало хвилі “відштовхуючої сили..." Кожна частинка цього фіолетового світла створювала відштовхуючу силу, і вся ця прихована сила сфокусувалася на його тілі.

Відштовхувала Лінллей з усіх боків.

Ніби Лінлэй постійно стискався... Ніби сфера намагалася стиснути самого Лінлей в м'яч. Такий жахливий тиск був викликаний нестерпним болем.

« У цього Рейсджема є психічні проблеми!», - виручився про себе Лінлей.

Намагаючись підняти голову, він побачив чорний камінь за два метри від нього. І джерело цього фіолетового світла також був цей чорний камінь.

« Чула, з моїм звичайним характером ти б напевно помер. Проте сьогодні я раптом став великодушним і милосердним, - молодий аметистичний звір дивився на фіолетову кулю та Лінлей під стисненням. - Я наситив своїм божественним силою цей чорний камінь. Каміння має бути в стані підтримувати це “Гравиваційне простірство ” протягом десяти тисяч років. Якщо ти зможеш піти звідси за ці десять тисяч років, то я пощадити тебе. Але, якщо ти не зможеш піти до тих пір, поки не вичерпається божественна сила каменю, то я ..., - молодий аметистий звір витягнув свої м'ясисті кігті. - Вб'ю тебе!»

Всередині кульки фіолетового світла.

Навіть кістки його тріскалися від тиску. Тіло Лінлей товпилося в агонії, але він чітко розчулював слова юної леметичної тварини відразу, хоча й з неймовірною трудністю: « Гравітаційна Простія? Це Гравітаційне простору? Неможливо!».

Жахлива відштовхуюча сила була настільки сильною, що Лінлей було важко навіть відкрити свій рот ...

Але, Лінлэй насправді не міг зрозуміти. Тому що він ніколи не чув про те, щоб Гравітаційне простір могло створювати відштовхуючу силу.

Гравітаційне Простір мусить мати велику силу, що притягує силою!

« Це Гравітаційна Простір, одна з шести глибинних таємниць Закону Землі. У цьому немає нічого », можливого 14, молодий аметистий звір фиркнув. - Але, звичайно ж, таке "Гравітаційне простір" можна створити тільки після злиття з “Пульсуючим Рітом Міраайса..." і в складі також є дещо особливе... Дозволь мені нагадати тобі, якщо ти хочеш втекти, то тобі просто потрібно бути здібним схопити той чорний камінь."

Договоривши, молодий аметистий звір ліг на землю і підняв свою маленьку голову та подивився на Лінлей: « Так, навіть якщо це може бути боляче, не шуми. Якщо твій шум розбудить мене, я вб'ю тебе".

Лінлей міг лише з усіх сил терпіти біль, який руйнує його тіло і не сміявся видавати звуки.

« Фуф! Фуф!...».

Пічеру заповнив м’який звук хропіння.

Лінлі було дуже боляче. Відштовхуюча сила не слабшала від Аметистих гір. Коли ця сила поширювалася на все його тіло, йому було так боляче, що він хотів померти. Крім того, це не було його справжнє тіло, яке було здатне приймати Драконю форму.

Він так сильно страждав, але при цьому не міг шуміти... А юний аметистый звір просто лежав там і спав!

« Він просто грався зі мною! - Зараз я повинен втекти з цієї фіолетової кулі. Щоб піти, я спершу повинен взяти той чорний камінь."

Лінлей підняв голову, щоб подивитися на чорний камінь, який випускав ті промені фіолетового світла.

« Але сила відштовхується надто сильно, а я стискаю в центрі цієї фіолетової кулі. Я не можу рухатись".

А потім стиснувши зуби намагався підняти свою руку вгору.

"Хруст!"

Могутня сила зверху змусила Лінлі опустити праву руку, розбиваючи її об його плече, що роздмухувало кістки і плечі та руки.

"Подивимось, може спрацює “Суденність Землі» - Лінлей спробував ще раз.

Одна спроба за іншою. Лінлей випробував усе, що спадало на думку, але йому так і не вдалося подолати відштовхуючу силу, яка була надто сильна.

« Мені доведеться скористатися тим останнім методом», - Лінлей змусив себе заспокоїтися.

У магії, коли ти починаєш гравітувати мистецтво гравітації, ти можеш позбутися гравітаційної сили Гравітаційної Прості іншої людини, якщо його майстерність поступається твоєму.

« Ця енергія відштовхує, бо покладається на злиття » (Пульсуюча Рита Міраайс і “Гравітиційний простір..."). Тоді, якщо я зможу об'єднати ці дві Глубінні Тайни, я повинен бути в змозі нівелювати відштовхуючу силу і взяти чорний камінь», - Ліндей, розміркувавши про це, негайно спробував знехтувати болем, що руйнує його тіло, і змусив себе забутися у “Законах Землі 2.1.

Лінлей мав лише базове розуміння Глубінних Істин Ґравітаційного простору.

Але він уже досягнув майстерності в “Пульсуючому Риті Міра 3.

Лінлей відразу ж зосередився на цьому, почав намагаючись зрозуміти способи злиття цих двох Глубінних Тайн. Просто, і “Гравітаційна Простія" та“ Рітм Міра» були дуже складними Голубими Таємниками. Це точно триватиме багато часу.

У міжгорових впадинах, Делії, Бебе та Олів’є шоковано витарилися.

« Босе, твій Боговий клон землі був захоплений тим молодим аметистим звіром? — панічно випалив Бебе. - Тоді, що нам робити? "»

Делія також переживала і панікувала.

« Я нічого не можу зробити, — похитав головою Ліндей і подивився на Делію. - Делія, я тимчасово не зможу скласти тобі компанію. Моє початкове тіло також повинно зосередитися на законах Землі і старанно тренуватися разом з моїм божественним клоном землі."

Делія відразу кивнула.

Боговий слон Лінлей був у небезпеці, що загрожувало його життю. Як Делія могла бути настільки егоїстичною, щоб змусити Лінллей жити разом з нею?

« Тисячі років? — думав Ліней. - Ця аметиста тварина думає, що я не зможу об'єднати ці дві глибокі істини навіть за десять тисяч років?»

Справжнє тіло Лінлей відразу ж почав тренуватися, в той же час, поглинаючи сутності душ з аметистів, постійно зміцнюючи свою душу.

Через те, що його душа була занадто сильною, первісне тіло Лінлей було трохи швидше за Божевільне клону Землі в аспекті теоретичної візуалізації. Спочатку тіло і клон повністю зосереджувалися на законах Землі та візуалізації.

« Об'єднати. Як мені з’єднати “Пульсальний Ритм Міра̄з" з“Гравітаційним простором?", - Лінвей все краще розумів ” Гравітативне Простістування 4. Але що стосується об'єднання, у нього не було жодного уявлення про те, як це зробити.

....

У міжгорній западині Делія і Бебе дивилися на далекого Лінля, який сидить у медитативній позі. Вони обоє турбувалися.

« Біс тренувався вже майже п’ятсот років. Чому він ніяк не реагує?

« Не будьте нетерплячими. У Лінлей точно вийде" - за останні п'ятсот років Делія стала спокійніше, хоча спочатку шалено хвилювалася.

Це було через те, що якщо йому не пощастить і у нього нічого не вийде, то в гіршому випадку він втратить Божественного клона землі, як і говорив Лінлэй.

Том 15, розділ 42 — 108

Божественний клон землі Лінлей та його оригінальне тіло були поглинуті тренуванням законів Землі. Незважаючи на те, що він все краще розумів Гравітаційне простору, Лінвей не зміг знайти і тим більше зробити перші кроки до злиття Пульсуючий Ритма Міри та Ґравітаційного Прості!

Найважливішою частиною об'єднання двох Глубінних Тайн були перші кроки. Якщо ти зміг зробити ці перші кроки, то все інше буде справою часу. Але якщо ти навіть не зробив перших кроків до злиття, то все це буде марно ... і не важливо скільки часу ти витрачаєш.

Лінлей виснажив свій розум і силу, намагаючись розшифрувати шлях, через який можна злити ті дві Глубінні Тайни.

Але і Пульсуючий Ритм Міра, і Гравітаціяне Простір було першокласним Голубим Тайном. Злиття Пульсаючого Ріта Міра з Сущістю Землі було не таким вже й складним, але об'єднання із Гравітаціями було дуже важким.

« Це не працює, — сказав він 30 років тому. — Через те що Лінллей навіть не виявив початкового кроку до злиття і почав панікувати. - Якщо я застрелю тут, я можу провести десять тисяч років без жодного прогресу. Я не можу так продовжувати!"

« Ускладнення цієї юної аметистичної звірини не є легкими! — тільки тепер Лінлей зрозумів, наскільки це було нелегке завдання. Ліллей, вислизнувши зуби, негайно прийняв рішення. - Тоді я спробую піти крутим шляхом!"

Його Божественний клон землі продовжував зливати Пульсуючий Ритм Міра і Гравітатиційне простору.

А що стосується первісного тіла Лінлей, він намагався злити Гравітаційне простору і Сущість Землі!

Земля вже довгий час була злита на Пульсуючого Риту Міра. Якщо він зможе злити Гравітаційне Простір із Сущістю Землі, то гравітаційний простір і Пульсуючий Ритм Миру також стануть ближчими.

Наблизивши їх один до одного, він зробить перші кроки.

Прорвавшись через ці перші кроки, перед ним відкриється широка дорога!

Тридцять вісім років виснажливого тренування Лінлей.

« Зливати Гравітаційне простору і Сущість Землі набагато легше», - Лінвей витратив вісім років, поступово зливаючи їх.

Оскільки Земля і Пульсуючий Ритм Миру вже були повністю злиті, Лінвей був злегка впевнений у собі щодо об'єднання Пальсуючого Ріта Міри та Гравітаційного простору через Сущість Землі.

Сорок шостий рік напруженого тренування Лінлей!

« Окольний шлях нарешті дав свої плоди», - Лінлей все ж таки вдалося розпочати злиття Гравітаційної Прості та Пульсуючий Ритма Міри. У майбутньому все буде легше.

Хоча він почав злиття і те, що його початкове тіло та божественний клон тренувалися одночасно, Лінвей все ж знадобиться багато часу, щоб прорватися через бар'єр і слити Пульсуючий Ритм Міра з Гравітативним Просвітом.

Цей рік вже був 200 років шостим роком тренувань.

До того ж, причина, чому це сталося так швидко, була в тому, що душа первісного тіла Лінлей поглинула велику кількість аметичної сутності душ і стала надзвичайно сильною.

Двосот шостий рік Лінлей в цьому місці - всередині печери в Аметистих горах.

« Храаап... Храаап...»

М'який носовий звук проносився луною по кімнаті. Молодий аметистий звір все ще лежав там, час від часу зморщуючи свої маленький ніс у сні, що виглядало неймовірно чарівно.

Усередині цього фіолетового кулька, все тіло Лінлей було вкрите кров'ю через великий тиск, але зараз, в його очах була радість: « Я нарешті об"єднав ці дві Глубінні Тайни".

Після шести років і спільних зусиль первісного тіла та Божественного клона землі він зрештою зміг завершити злиття цих двох Глубінних Тайн.

Тепер Лінлей міг повністю злити Пульсуючий Ритм Міра, Гравітація і Сущість Землі разом, тому що ці три Глубінні Тайна мали один спільний елемент, який зв'язав їх докупи.

« Однако, мені все ще потрібно почекати перш ніж почати радіти» - Лінвей не витрачав час даремно.

Піднявши свою голову, він втупився на чорний камінь, що світиться фіолетовим світлом, який ширяв над ним.

« Відштовхуюча сила?» - Лінлей нагмурився.

Хоча Пульсуючий Ритма Міра з Гравітатичним Просвітництвом почав злиття, Ліндей все ще не розумів, як це відштовхувало силу!

« Що тут відбувається? Як мені протистояти цій відштовхуючій силі?», - Лінлей почав злитися. Щоб протистояти цій відштовхуючій силі, він сам повинен бути здатний зробити Гравітаційне простору з відштовхуватию силою. Тільки коли Лінллей повністю зрозуміє це, він зможе протидіяти відштовхуючої сили!

Але як?

Лінлей не знав!

« Аметистий звір Рейсджем сказав, що якщо злити ці дві Глубінні Тайни...», - Лінвей раптом застиг.

Він пригадав, що молода аметистська тварина сказала: « Це Гравітаційна Простія створена після злиття Пульсуючих Рітм Світу і з чимось трохи особливим, змішаним із ними...».

"Щось особливе, змішане з ними?" - пробурмотів Лінлэй.

Сила атаки певної техніки частково залежала від самих Глубінних Тайн, але способи використання Ґлюбіни також були дуже важливими.

Наприклад, у Царстві проклятих можуть бути два Семизіркові Демона, які об'єднали чотири типи Глубінних Таємниці, але вони мають різні способи використання. Звичайно, їхні атаки також будуть різними! Особливо дотепний спосіб використання атак може збільшити силу Глубінних Тайн в десятки разів!

« Чи можливо викликати гравітацію з відштовхуючою силою?», - Лін Лей уважно розглянув навколишнє фіолетове світло.

Однак не важливо, скільки часу він переглядав, а лише фіолетове світло. Він нічого не бачив.

« Що це таке? - Як використати гравітацію і змінити її на відштовхуючу силу? ".

Сила тяжіння і відштовхуюча сила були абсолютно різними формами сили. Хоч би як Ліней думав, він не міг зрозуміти, як переключатися між двома силами.

Звідки Лінллей було знати?

Коли 10 000 років юний аметистський звір сказав, що він був упевнений, ніби звичайному Богові майже неможливо вийти з фіолетової сфери за цей час.

Злити дві Глубінні Тайни за десять тисяч років було не дуже важко!

Деякі генії могли зробити це за одне століття.

Однак ця фіолетна сфера мала одну особливість, і вона не торкалася глухонімих Тайнах! Швидше, це був дуже особливий вид використання Глубінних Тайн, ніж Рейсджем дуже сильно пишався.

« Як саме цим користуватися?»

Ігноруючи муки, Лінлей закрив очі, безперервно візуалізувавши та знищуючи гіпотези у своєму розумі.

Його Божественний клон землі й оригінальне тіло були повністю поглинуті цим процесом. Вони постійно аналізували і роздумували, знову й знову... і час летів.

482-ий рік Лінлей в цьому місці!

Після двох століть ретельних роздумів Лінвей придумав багато сильних і дієвих способів використання та об'єднання Пульсуючих Ріма Миру з Гравітаційним простором. Однак він не міг придумати способу, який міг перетворити « силу-силеннучуючої сили » в відштовхуюче значення 4.

« Що ж робити?»

Лінлей був у послузі від божевілля. Протягом двох століть він все ще не придумав спосіб, в який робиться відштовхувальна сила.

« Я вже все обдумав, але це марно. Я подумав про все. Що ж робити? Що ж робити? Він не міг бути розлюченим. - Як я і сказав Делії, я повинен буду відмовитися від Божественного клону землі? "

Лінлей не хотів відмовитися від Божого клону землі!

І не тому, що божественний клон землі означав життя і також не через той могутній духовний напад Божественного Клону Землі.

Це було через...

« Величезна Земля, — каже Лінлей. — У уяві Лінлей було зображення чоловіка з довгим білим мантієм і довгою білою бородою. - Дідусю Дерінг...».

Дідусь Делінг скеровував і тренував його на шляху вивчення магії землі. Лінлей також знав, що дідусь Дерінг завжди хотів прорватися зі Святого рівня до рівня Божественності. Але йому так і не випала така можливість. Тому Лінлей старанно тренувався і зрештою став божеством у законах Землі, а тепер увійшов до Вищеї Площини - Царство проклятих!

Линлей іноді думав про себе: « Якби дідусь Дерінг знав, що я став божеством елемента землі і увійшов у Висхідну Площину, він був би справді щасливий».

Для нього божественний клон землі означало не тільки життя.

Це було чимось, що дідусь Дерінг довірив йому!

Він не хотів здаватися!

« Ні, я не можу здаватися! Я продовжу тренуватися в законах Землі. Я точно не дозволю Божественному клону землі померти, - Лінлей постійно говорив це собі, потім подивився на юного аметистичного звіра. - Минуло трохи менше п'ятисот років. Він дав мені десять тисяч років. У мене все ще є більше дев'яти тисяч років. У мене точно вийде, точно попроваджений ...."

Лінлей зупинився, не домовившись. Він дивився на сплячого юного аметиста звіра.

Або, якщо точніше, він дивився на 108 шипів на спині юного аметистичного звіра!

Лінлі був приголомшений, коли дивився, ніби втратив розум. Він пробурмотів: « 1008? Плоський?»

У розумі Лінлей промайнули думки, потім він закрив очі. У той же час...

У своєму розумі Лінлей візуалізував світло божественної сили, рівно 108 променів. По-перше, він впорядкував їх так само як сто восьми шипів на спині молодої аметистої звірини, потім безперервно візуально перебудував їх, намагаючись побачити, які особливі ефекти можуть з'явитися.

108 божественного світла були занадто складними.

Після того як півмісяця не візуалізації, Лінлей зрадів: « Це дуже добре. З різною послідовністю сила тяжіння зростає стократно."

Лінлей добре знав, що при використанні Гравітаційного простору можна впливати на рух іншої людини, але вплив був не таким вже й похмурим.

Але коли сила організується таким чином, максимальна межа сили тяжіння зростає сто раз! Можливо, навіть Богослічені особи не матимуть здатності літати.

« Ні, справа не в цьому. Все ще не так потужно, як гравітація тут у Аметистих Горах - подумки заперечив Лінлей. - Чекай. Гравітація Аметистих Гор не фокусується тільки на низі. Швидше, вона як сфера, що поглинає з усіх боків. Не важливо, де ти знаходишся, ти все одно будеш притягнуті до Аметистих гір."

Лінлей відкрив очі і перед ним з'явився фіолетовий світло, який формував сферу. Він просо подивився на неї...

« Плоська? Сфера? - пробурмотів Лінлей, але в його очах повільно з'явилося світло. - Верно! Сфера! Це не просто плоска поверхня!"

"Треск!!"

“Кандали >>ізовані думки Лінлей зазнали краху.

"Ха-ха, так як це працює. Ха-ха, як я міг не додуматися? Однак... Уявіть собі, перехід від візуалізації плоскої поверхні до сфери набагато складніше." - Лінвей міг уявити, наскільки це було складно. Якщо ефекти на плоскій поверхні потрібно було візуалізувати тисячі разів, то для побудови гіпотез і візуалізувань потрібна буде тисяча! Мільярд раз!"

Тисячі проти мільярда!

Різниця була занадто великою.

Крім того, понад тисячу разів він візуалізував будь - які варіанти для “плоської поверхні...". Таким чином, кількість необхідних візуалізацій для складної сфери була більше мільярда.

« Якби я сліпо намагався провести всілякі обчислення способу розміщення 108 променів божественної сили, то міг би не закінчив і навіть через трильйон років», - Ліндей розумів, що використання такої техніки було питанням зовсім іншим розрахунків... Потрібно було трохи розуміння.

« Одна, на щастя, я знаю, що справжня хитрість полягає в послідовності шипів на спині молодої аметистої звірини», - Ліндей відкрив очі, уважно розглядаючи 108 колючок на спині юного аметистичного звіра, намагаючись запам'ятати їх довжину і розташування.

108 променів Божественної сили в розумі Лінлей постійно змінювалися, у той же час Лінлей також почав циркулювати 108 випромінювання божественності навколо свого тіла.

Всі можливі обчислення і візуалізації. Божественна сила Лінлей навколо його тіла також почала втомлюватися. Час проходив, і відштовхуюча сила почала слабнути, або, якщо бути точніше ... Відштовхуюча сила не слабшала, але Лінлей зміг протистояти частині відчуттєвої сили. Чим більше Лінллей чекав і візуалізував, що наближало його все ближче й ближче до правди, тим сильніше він став відштовхуючою силою та тим краще міг протидіяти силі сили, яка давалася йому так само.

« А що? — раптом на Лінлей несподівано відкрив очі. Він був дуже сильно шокований. – Цей... Цей малюк насправді...? "?"

Фіолетовий аметистий звір відразу підвівся, і він був такий злий, що його ніс іскрився: « Минуло лише п’ятсот років, але цей сопляк дійсно почав наближатися до розуміння моєї, лорда Рейсджем, фінансової техніки».

Молодий аметистський звір спостерігав за тим, як навколо тіла Лінлія оберталося земляне світло з в’язнями глибоководними Тайнами Закону.

«Верно. Треба робити так!"

Побачивши розлюченого молодого аметиста звіра, який витріщився на нього.

"Містер Рейсджем, я нарешті виконав Ваші вимоги" - посміхнувся Лінлей. Хоча на нього залишилося трохи сили, яка відштовхувала його, це було тому, що молодий аметистий звір використав божественну силу « Того Бога ». Оскільки вони використовували однакову техніку, аметистська тварина була сильнішою.

Але після переслідування, яка залишилась відштовхуючою силою вже не була такою сильною.

Лінлей легко злетів і простягнув руку схопив чорний камінь, який випускав фіолетове світло. Фіолетова сфера зі світла відразу зруйнувалася.

Молодий аметистський звір, на ім’я Лінлей, вигукнув: « Ти маленький сопляк. Ти дійсно зрозумів мою техніку? ".

« Насправді, я повинен подякувати Вам містер Рейсджем. Якби не шипи на Вашій спині, я б не зміг прорватися так швидко, - зараз Лінлей був у досить доброму настрої. Молодий аметистський звір відразу зрозумів. - Твою мать! Так це я тобі допоміг?»

Але молодий аметистський звір також розумів... що навіть якщо Лінллей бачив колючки на його спині, то скільки людей могли б зв'язати їх з Гравітаційним Просвітництвом?

Аметистська юна тварина добре розуміла, що така унікальна гравітація була її вродженою здатністю. Вкупі з шипами на його спині, сила була до божевілля могутньою.

« Я дотримуюся своєї обіцянки. Малюк, ти можеш піти." - з гіркотою сказав молодий аметистий звір.

« Тоді, містер Рейсджем, я йду», - Лінлей був дуже ввічливим.

« Коли ти покинеш Аметистові гори, я не зможу знову зустрітися з тобою. А я так хотів з тобою ще трохи погратися, - кажучи тоном сповнений жалю молодий аметистий звір скривдив свої губи.

« Покинути Аметистичні Гори?» — Лінлій остовпав. Він повернувся і подивився на молоду аметистого звіра.

Молодий аметистий звір глянув на нього і фиркнувши сказав: « Будь ласка, я можу тобі сказати... Ти все ж навчився мою фінальну техніку. Ця техніка Гравітаційного простору здатна звести на немає гравітаційного притягання Аметистих Гор. А що стосується вітру, який діє на душу, хмпф, з тим каменем, ти можеш його не боятися."

« Чорний камінь? » — опустив голову Ліндей і подивився на камінь у своїй руці.

« Тебе тільки треба зв’язати його кров'ю... Ааа, твою ж мать! Чим більше я говорю про це, тим зле стаю. Я більше не буду витрачати на тебе слів. Поквапся і звали." - Молодий аметистий звір був дуже незадоволений.

У Лінлі було багато запитань: « Зв’язати камінь кров'ю?»

Але навіть якщо він був спантеличений, все ж капнув краплю крові на чорний камінь. Коли Лінл зробив це, камінь занурився в його тіло, з'єднавшись зі своєю душею. Прямо зараз Лінлей відчував дивні, чудові особливості цього чорного каменю.

"Цей чорний камінь...?"

Лінлей відчував, що в чорному камені була надзвичайно щільна сила. Але, сила була занадто глибока і прихована. Крім того, Ліней відчував усередині каменя 108 променів духовної енергії, які постійно змінювали своє розташування.

На своє здивування, Лінлей виявив...

Технологія, яку він виготовляв, витратила стільки часу на роздуми, була лише однією з найпростіших і поверхневих технологій.

« Чим саме є цей чорний камінь? — здивувався Лінлей. — Його дивувало те, що він дивився на молоду аметистого звіра. - Хоча аметиста тварина сказала, що буде катувати мене, насправді він дав мені цей чорний камінь. Чорний камінь точно не є звичайним предметом."

Лінлей цього ніяк не міг зрозуміти.

Чому цей молодий аметистський звір зробив це?

« Дякую вам, містере Рейсджем» - відразу ж вдячно вимовив Лінлей.

"Хмпф" - молодий аметистий звір відвернувся.

Лінлей більше не витрачав слів. Він одразу використав здатність Ходьби по світу і залишив печеру.

Молодий аметистий звір сів на підлогу печери. Раптово... Кам’яні стіни печери почали перетворюватися на величезне обличчя.

"Джем Джейм, чого такий злий?" - Кам'яне обличчя розкрило рот і заговорило.

« Хмпф. Верно. Я злий, - люто прошипів молодий аметистий звір Рейсджем. - І ще, не називай мене Джем-Джом! У мене нарешті з'явилася іграшка і я придумав багато способів, якими буду його катувати, але ти не дозволила мені, і навіть дала йому такий подарунок."

Губи кам'яного обличчя злегка зрушилися: «Джем-джем, не зілися. Я в боргу у лідера клана Чотирих божественних Звірей ..., але не дав договорити...

« Я сказав тобі, НЕ НАЗВАЖАЙ МЕНЕ ДЖЕМ-ДЖОМ!», - заревів молодий аметистий звір, потім фиркнув і помчав до стіни, злившись з нею та зникнувши.

"Після всі цих років, він все ще поводиться як маленька дитина" - безпорадно вимовило кам'яне обличчя, потім зникло і стіна повернулася до звичайного вигляду.

https://literna.net/uk/books/615-zvivayetsya-drakon