Том 7, Глава 1-25

Том 7 — Небо й Земля перевернулися, розділ 1 — Надія на виживання

Коли Клайд почула слова “що втрачає талант ”, то був просто вражений.

Зрештою він зрозумів, що́ зробив для себе Святий Імператор.

« Ти вільний», - спокійно кажучи Хайденс махав рукою.

« Так, Ваша Святість», - Клайд шанобливо вклонився і потім повернувшись він залишив верхній поверх Сяючої церкви. На поверсі залишився лише Святий Імператор Хайденс. Підійшовши до вікна, він мовчки дивився на місто Фенлай.

Після довгого періоду часу...

«Тук! Тук! Тук!», - пролунав стук у двері.

"Вийдіть" - спокійно сказав Хайденс.

Чоловіком, який увійшов, був кардинал Ґільєрмо. Ґільєрмо подивився на порядний до нього спиною Хайденс. Можливо, коли Хайденс почувся у поганому настрої, то з повагою принизив голос: « Святість твоя, як ми повинні намагатися переконати Лінллей?»

« Перемогти? У цьому немає необхідності», - спокійно відповів Хайденс.

Гільєрмо з подивом піднявши голову, подивився на Хайденса. Якщо вони хочуть отримати у свої ряди Лінлей, або хоча б щоб він був корисним для них в майбутньому... Вони повинні були як мінімум поговорити з ним і спробувати переконати його. Врешті-решт, бо Хайденс не тільки серйозно поранив Лінлэй... Лінлей ненавидів Клайда і хотів його вбити.

- Гайденс повернув голову, щоб подивитися на Гільєрмо.

Ґільєрмо був шокований питанням, а потім з непорозумінням сказав: « Миття Лінлей? Хіба вона не померла під час пологів молодшого брата Лінлія?»

« Ні»

Гайденс похитав головою: « Коли ви досліджували минуле Лінлію, а особливо історію зі смертю його матері, то не докопали правди. Мати Лінлей - це жінка, яку ми отримали 12 років тому.

« Ця жінка... Дванадцять років тому?»

Ґільєрмо відразу згадав її, тому що та жінка мала величезний вплив на вищих рівнях Сяючої церкви.

« Його мати була убита нами... виходить... - Ґільєрмо відразу зрозумів причину, чому Святий Імператор перебував у такому забрудненому настрої духу.

Такий геній, як Лінлей, був надзвичайно заманливий. Але в майбутньому, коли Лінлей розкриє правду про свою матір... Він буде великою загрозою для Сяючої Церкви.

« Гільєрмо... 20 восьмих числа цього місяця аура Сяючого Владики буде найсильнішою, чи не так?» - раптом запитав Хайденс.

« Так,» - Гільєрмо був трохи здивований таким будівництвом питання Гайденса.

« Робіть усі необхідні приготування. У цю ніч, я збираюся просити у Сияючого Владики Божу благодать." - спокійно сказав Гайденс.

« Божественна благодать?», Гільєрмо був вражений, але він швидко зрозумів задум Хайденса.

Після цього Ґільєрмо вигукнув: « Мабуть, буде просити божественного милосердя від імені Лінлію. Хоча це і межує його майбутній потенціал, але враховуючи його талант, він як і раніше зможе стати неймовірною фігурою. Але все ж це марна трата таланту».

Божественне благословення матеріальної системи було виявом божественної сили Сияючого Владики.

Сяючий Володар був одним з наймогутніших істот усього буття. Через поклоніння він міг розширити потік своєї божественної сили... І тоді повністю очистити душу людини, змушуючи її бути цілковито відданою їй. Тільки людина, яка досягла святого рівня і здатна після цього кристалізувати свою душу, зможе протистояти впливу цієї Божественної Крестія.

Всі інші... Певно, що ні!

Але після того, як дух впливає на Боже хрещення, у свою чергу буде порушено природний талант Лінлей. Його майбутні досягнення обов’язково будуть трохи нижчими.

« Як трата... Яка трата таланту», - знову зітхнув Хайденс. Це і була причина, чому раніше він сказав ці слова перед Клайдом. Після того як він постраждає від Божественного Крестя, навіть якщо Лінлій дізнається про смерть своєї матері, то все одно буде вірним і відданим Володарем всесвіту.

Тому що віра, створена божественним хрещенням, в’являється у саму душу людини!

У мить вони пролетіли десять днів. Хоча місто Фенлай було відносно мирним, багато кланів шляхетних родів відчували на собі тривогу. Наприклад, його Величність король Клайд в останні дні постійно перебував у жахливому настрої духу і кілька важливих міністрів, які попали йому під гарячу руку, були страчені.

На вулиці Ароматний Павільон, за розкішним готелем і невеличкою непримітною триповерховою роботою, зібралася група людей.

Єль, Джордж і Рейнольдс були тими людьми.

Відтоді як вони дізналися, що сталося з Лінлією, кожен із них не знаходив собі хвилини відпочинку. Вони добре розуміли, що Лінлей нарікав на себе. Він не тільки відкрито напав на короля Клайда і вбив понад тисячу елітних воїнів королів царства, він навіть змусив самого Святого Імператора почати діяти.

"Босс Єль, твої люди не чули більше ніяких новин про Лінллей" - дивлячись на Йель запитав Джордж, а потім Рейнольдс з надією подивився на Єлю.

Йель негативно похитав головою.

Їхні обличчя відразу прийняли неупереджені вислови. Вони виросли разом з Лінлою. У Академії Ернст разом їли будинок... і тепер, вони були наче рідні братися. Як вони могли спокійно сидіти і чекати на можливу страту Лінлей?

« Я не маю жодного способу чи засобів, щоб ми могли налагодити зв'язок з елітою Сяючої церкви, - від безпорадності Єль ставав дуже нервовим. - Зачекайте ще кілька днів... Мій батько має скоро прибути."

Отець Єль.

Монро [Мen'luo] Доусон!

Голова Конгломерату Доусон і голова надзвичайно могутнього клана Даусона. Його багатство могло змусити заздрити Чотири Великі Імперії та два найбільших союзи. Їхня торгівля вже окупувала весь континент Юлан і була в стані самостійно вирішити - економіку якої нації процвітати, а чиє витримати одні збитки.

Кожен з трьох найбільших торговельних союзів мав велику владу.

Жоден з найбільших союзів, ані чотири Великі Імперії не могли дозволити відкрито вражати їх. Якщо так станеться, що між торговельним союзом і імперією закладено відкритий конфлікт, то перший може влаштувати справжній економічний колапс, знищивши десятиліття прогресу та викликаючи хаос у тій області.

« Босе Йель, ти нам казав почекати кілька днів ще два дні тому! Якщо ми продовжимо чекати, я боюся... - Рейнольдс час від часу починав панікувати.

Але зараз не було нічого, що б міг зробити Єль.

На щастя, його батько був залучений в якусь туристичну подорож по одному з сусідніх королівств від Фенлай. Коли Єль дізнався про це, то відразу зв’язався з батьком і попросив його якнайшвидше прибути до міста Фенлай. З огляду на статус свого батька Хайденс, мабуть, буде його особисто вітати.

Після появи батька Єль, шанси на порятунок Лінлей експоненціально виростуть.

« Малий майстер, молодий майстер! - Молодий майстер, голова приїхав! "

« Батьку!»

Від радості, Єль відразу схопився на ноги. У очах Рейнольдса і Джорджа наче промайнула иск надії.

Сяюча церква.

VIP-зал для прийомів важливих гостей.

Усміхаючись, до залу увійшов двометровий, лисий і пухкий чоловік. Цей лисий товстяк був два метри у висоту і неймовірно широким в обхваті ... Що ж до його ваги, швидше за все він важив від трьохсот до чотирьох сотень фунтів.

Цим чоловіком був голова Конгломерата Доусон - Монро Довсон! З іншого дверей до залу увійшов Святий Імператор Хайденс.

Хайденс був також майже два метри ростом, але він був досить худорлявим. Коли вони стояли поруч один з одним... обидва високі, обидві лисі, тільки один неймовірно товстий, а інший худорлявий. З боку це виглядало досить цікаве видовище.

За спиною Монро Доусона йшли два чоловіки середнього віку. Один був блондіном з холодним яструбним поглядом, а другий — міцно скований і рудоволосий. Вони з урочистим виразом обличчя слідували за Монро Доусоном. Можна було не вагатися сказати, що вони напевно були воїнами дев’ятого рангу!

За Хайденсом у свою чергу в червоних мантіях було двоє кардиналів, чоловік і жінка. Чоловіком був Гільєрмо, а жінкою Меліна [Ма'лі "na".

"О, Ваша Святість"!

Монро з перебільшеним голосом намагався поклонитися. Тим не менш, через його великого живота поклонитися було надзвичайно важко.

« Монро, будь ласка, сідайте» - привітно звернувся Хайденс.

Монро негайно сів, слідом присів і Хайденс.

Величезний зад Монро був просто занадто великим. Він просто не міг вміститися на більшості стільців. На щастя, Саяюча церква заздалегідь приготувала для нього спеціальний стілець. Присівши, він усміхнувся і голосно вигукнув: « Дякую, Ваша Святість. У цій поїздці я лише хотів відвідати озеро Зелених каменів, але хто б міг подумати, що мій син буде наполягати на тому, щоб я негайно прибув сюди? На жаль, ви маєте розуміти, що як батько, у мене просто не залишилося іншого вибору."

«Монро, Ви дійсно розпещено маленького Єль», - з усмішкою сказав Хайденс.

Монро неохоче кивнув: «Хе-хе, цей маленький прохідець. Але я від нього чув, що у його друзів є надзвичайно неймовірний брат на ім'я Лінлей. Він не тільки майстер-скульптор, він виявляється і геній маг, та й до того ж могутній воїн. Почувши це, я був під враженням. Але на основі того, що мені розповів Єль, Лінлей зараз піднято до Сячої церкви."

« Це дійсно так» - на знак згоди кивнув Хайденс.

Монро фиркнув: « Чи можете ви дати мені зберегти обличчя і звільнити Лінлей? Молоді люди завжди такі імпульсивні. Хоча я знаю, що він намагався вбити Клайда... Але, зрештою, він не помер, так? Я впевнений, що Ваша Святість не буде занадто багато турбуватися про таке мізерне питання."

Монро говорив недбало і безтурботно.

Але Хайденс не міг відповісти на його слова без вагань.

Монро Доусон зайшов так далеко, що навіть натякнув Хайденсу: якщо він не звільнить Лінллей, то не дасть йому зберегти обличчя. Якщо Хайденс відмовиться, це те саме, що безпосередньо образити Монро. Хоча Монро тепер безтурботно посміхався, Хайденс дуже добре розумів силу Конґломерату Доусона.

« Монро, Хайденс безсило похитав головою. - Це не тому, що я не хочу дати Вам зберегти обличчя. Просто це дійсно незручна для мене ситуація - просто так взяти і звільнити його. Вся справа в тому... що Линлей убив кілька членів Церковного Трибуналу, у тому числі й кількох учнів Осано [Wu'sen 'nuo]. Осно зараз він надзвичайно злий."

Монро Доусон нахмурився.

Осно був одним із двох стовпів Сяючої церкви - Претор Церковного Трибуна.

Насправді, у Сіяючої церкви було два лідери: суспільний лідер - відомий як Святий Імператор... і таємний, закуслений лідер - відповідальний за вбивство, погроми і усунення поган і зрадників - Претор Церковного Трибуналу.

Монро відразу зрозумів, що ситуація буде непростою.

Якщо Хайденс є офіційною особою Сяючої церкви і повинен дотримуватися етикету та усміхатися Монро... то холодний по своїй суті Осано був не більш ніж божевільним убивцею.

Принаймні, Монро Доусон так вважав.

« Лiнлэй убив учеників Осно? Сказане Хайденсом слова швидше за все брехня, але у мене немає способу перевірити їх на істинність.", - Монро відчув себе безпомічним... Адже Хайденс не хоче віддавати Лінлій так легко.

Конгломерат Доусон дійсно мав свої види на Лінлі.

Особливо після того, як виявив, що він може трансформуватися в Драконью форму. З точки зору його таланту як мага і як воїна, потенціал Лінлей був неймовірним. Якщо Конгломерат Доусон зможе отримати Лінлію, то після того як він зійде на Святий рівень, їх вплив миттєво закінчить ті два торговельні угоди.

« Якщо все так, то я йду» - сказав Монро Доусон відразу встав.

Хайденс спокійно усміхнувся: « Монро, мені справді неймовірно шкода. У даний момент Церква Сіяюча вирішує як покарати Лінлей. Відразу після того, як ми приймемо рішення, я обов'язково пошлю до Вас свою людину, щоб повідомити подробиці."

« Дякую. Думаю, протягом цього періоду часу я залишуся погостювати в місті Фенлай. Я дійсно хочу побачити свято Юлан. Десяткове свято Юлан — це захопливе видовище. За все своє життя таке уявлення людина може побачити хіба що раз... Це обличчя Монро Доусона сяяло ».

Договоривши, Монро Доусон разом з двома охоронцями пішов геть.

Хайденс спокійно стояв і спостерігав за виданим Монро Доусоном. Ґільєрмо, що стояв поряд з ним, тихо промовив: « Чи це Найсвятіша Святість? Цей тупий товстяк і правда думає, ніби він може претендувати на Лінлэй? Але після двадцять восьмого, йому доведеться розпрощатися зі своїми надіями."

Гайденс подивився на Гільєрмо і потім посміхаючись залишив зал.

Усе, що їм тепер потрібно було — це чекати 28 грудня.

Том 7 розділ 2 — Смерть від Бога.

На дев'ятому поверсі Сяючої церкви.

Линлей, здавалося, був тут покинутий і забутий. Його відвідували єдині люди, які були холодні й похмурі. Виконавці церковного трибуналу в фіолетових мантіях приходили щодня і приносили йому їжу. Його руки й ноги були зламані і щоб поїсти, Лінлеєм довелося дивним чином звиватися, щоб опустити голову до їжі.

У темній, похмурій камері минали одноманітні дні один за одним.

Життя? Або смерть?

Лінлэй не знав, що буде далі, але все ж він трохи сподівався, щоб його залишили живими.

Кілька останніх днів Лінлей думав, чому його спроба вчинити помсту провалилася. Майже все було прочитано заздалегідь і він навіть брав до уваги існування магічного звіра Клайда у своїх планах. Але Лінлей не сподівався, що Клайд у своєму арсеналі матиме сувій з заклинанням святого рівня, який в кінцевому підсумку захистить його!

Заклинання у сувій було набагато важчим, ніж звичайне замовляння.

Щоб покласти у сувій захисне заклинання святого рівня, зусилля, які потребували як з точки духовного енергії, так і з погляду магічної сили - були більше ніж спроби для безпосереднього застосування магістеричного закляття Святого рівня. Лінлей не вірив, що Клайда могла наложити захисне закляття Святого рівня.

Навіть Дерінг Коуарт сказав: « Не турбуйся про це. Мабуть, навіть кардинали Сячої церкви не мають захисту Святого рівня.

З огляду на могутність Лінлей як воїна дев'ятого рангу в Драконячій формі і у сукупності з силою Бебе, Клайд повинен був померти. Хоча Лінлей, мабуть, трохи поспішив, він все одно потенційно мав практично стовідсотковий шанс на успіх. На жаль, захист Волі Небес зруйнувала плани Лінлей.

« Хто б міг подумати, що простий правитель королівства має бар'єр у вигляді заклинання Святого рівня!», - Лінлей досі не готовий був змиритися з цим.

Йому дійсно не вдавалося заспокоїтись.

Температура у ці зимові ночі опустилася вкрай низько. Вулиці міста Фенлай практично спорожніли. Чорний Примарний Мишок стояв на одному з перехресть і дивився на високу будівлю, що була присутньою. Він просто не рухаючись стояв і вдивлявся вдал.

Усю ніч маленький Примарний Мишок провів там до сходу сонця.

Він не смів увійти до Сіяючої церкви, бо дуже добре знав, що ця будівля була місцем, куди навіть солдати Святого рівня боялися йти. І він, магічний звір, напевно не зможе втекти. Якщо врешті-решт його схоплять, то на Лінлій це відіб’ється ще більше болю в серці.

Настав день.

"Босе, я безумовно відімщу за тебе" - Бебе подивився на Саячу церкву в останній раз і мерія зник.

Останні двадцять днів Бебе думав про те, як помститися за Лінлей. Але він виявив, що Клайд тепер занадто обережний, ніби птах, який був наляканий дзвіном цибулі. Він не тільки попросив магів, щоб ті наклали кілька магічних заклинань для його захисту, він також наказав Кайзеру постійно залишатися поруч. Маленький Примарний Мишок просто не мав шансів, щоб влаштувати засідку.

Однак Бебе був дуже терпеливий.

Він чекатиме... як і раніше терпеливо чекати. Він чекатиме дня, коли Клайд знизить пильність і потім зробить свій хід та розрве Клайда, скинувши помсту за Лінлэй.

28 грудня.

"Кланк!"

Двері в камері Лінлей відчинилися і всередину увійшли два міністри. Здається, що вони не були такі суворі й злі як ті виконавці церковного Трибуналу, тому навіть приносили ноші. Дуже обережно, вони розмістили Лінлей на поверхні швачок і підняли їх разом з Линлею.

« Що ви робите? » — з холодом подивився на двох стольників.

Коли два міністри згадали про те, як Лінлей зробив це не раніше, то відчували деяку тривогу.

« Лаорд Лінлей, Святий Імператор готовий загоїти ваші травми», - сказала жінка стольником тихим голосом.

"Лечити мої травми?"

Серце Лінлей тремтіло: « Чи може бути, що Святий Імператор дійсно збирається зберегти мені життя? »

Лінлей більше нічого не сказав, зберігаючи мовчання. Він дозволив двом стольникам нести його далі нагору, до верхньої частини Сяючої церкви. Один поверх за іншим...

Нарешті два міністри, що несли Ліндей, прибули на верхній поверх Сячої церкви. Сьогодні цей поверх порожній. У середині кімнати була дуже складна форма онтаграми магічної освіти. У кожному з восьми кутів октаграми тихо сидів босій Подвижник із розтріпаним волоссям і в мішкоритих одязі. У центрі онтаграми стояв Святий Імператор Хайденс, який був одягнений в багато оздоблений білий халат.

По краях верхнього поверху стояли три кардинали і два заступника Арбітрів разом з шістьом Виконавцями Церковного Трибуналу. Всі ці люди були воїнами дев'ятого рангу. Можна без труднощів сказати, наскільки сильною була Церква в одному місці, якщо вона могла зібрати так багато людей дев’ятого рангу.

« Опустіть його вниз» - сказав Ґільєрмо.

"Так", - два міністри не сміли навіть дихати голосно. Прямо зараз, у цій самій кімнаті були надзвичайно могутні підземелля, таємничі виконавці Церковного Трибунала, три кардинали і два заступники Арбітрів.

Ці люди справді були дуже важливими.

Поклавши Лінлэй, два губернатора поспішно пішли, закривши за собою двері.

Лежа на ношах, Лінлей окинув присутніх поглядом. Лінлей міг легко сказати, що всі присутні тут мали неймовірну, вражаючу силу і усі були принаймні дев'ятої ранги чи вище.

- запитав Лінлэй хрипким голосом.

Хайденс глянув на Лінлэй. Він спокійно сказав: « Хоча ти вчинив серйозний злочин, ми провели зустріч всередині церкви і вирішили дати тобі ще один шанс. Зараз ми готуємося виконати спільне закляття і використовувати його, щоб допомогти тобі найкращим чином зцілити твої рани."

Якби Лінлій мав хоч який-небудь досвід у магії стилю світла, він би швидко помітив прогалини в сказаному Хайденсом.

« Дидія Дерінг, здається Сяюча церква планує щось важливе» - Лінлей подумки звернувся до Делінга Коуарту.

« Що відбувається зовні?» - Дерінг Коуарт обережно переховувався в кільце, не наважуючись дати навіть шанс відчути його духовну силу.

Гайденс був на пікі двигуна Святого рівня. Якби Дерінг Коуарт залишив Перстень Дракона, Святий Імператор, безсумнівно, знайшов би його.

« Майже 20 чоловік і навіть найнезначніший з них, принаймні, є воєводом дев’ятого рангу. Вісім підвішеників і Святий Імператор стоять в оптаграмі магічної освіти», - повідомив Лінлей.

Дерінг Коуарт мав набагато більше досвіду, ніж Лінлей: « Лоінлей, якби вони просто хотіли повністю вилікувати тебе, одного воїна Святого рівня з його заклинаннями магії стилю світла було б достатньо. Немає необхідності збирати стільки людей, щоб зробити все це. Я думаю, що вони швидше за все планують прикликати божественну милість Сияючого Владики. Інакше, не було б ніякої необхідності в цій метушні.

Існує безліч божественностей Світла.

Проте, Суверенний Господь є наймогутнішим серед них.

« Прикликати Божу благодать? — був шокований. - Вони хочуть мати на мені божественну благодать? Навіщо їм це потрібно?»

« Я не можу точно сказати»

За часів Дерінга Коуарт, церква і культура Теней були досить малі й слабкі. Не більше, ніж дві релігії серед інших у Пуентській Імперії. У той час Сяюча церква мала дуже мало бойових експертів і не могла згуртувати стільки, скільки вона зібрала сьогодні.

« Святість. Час настав." - з повагою сказав Уїльям.

Хайденс підняв голову вгору, дивлячись на небо, потім кивнув.

"Начнімо» - спокійно сказав Хайденс.

Від восьми Підв’ятників, які сиділи в кутах онтаграми, відразу почали виходити світло і викликати надзвичайно щільну хвилю магічної сили стилю світла та змушуючи її плисти до центру магії. Усі магічні знання відразу стали яскравими. Гайденс взяв золоте писання і в той час сам почав повільно випромінювати золото.

Гайденс відкрив першу сторінку цього писання.

« Господи, це Ви нам все даєте» - тихо сказав Хайденс, але його голос пролунав у серцях усіх присутніх як розкотить грому. У той же час, світло від Святого Письма різко посилилося, рівну рахунок як і кількість святого білого світла в магічній освіті.

Дві лінії світла почали перетинатися.

"Треск, тріск".

Прямий промінь світла вистрілив вгору, пробиваючись назовні через саму вершину Сяючої церкви і продовжую намагаючись піднятися, розрізуючи нічне небо. Будь - який мешканець міста Фенлай міг чітко побачити це святе біле світло, вкрите золотим світлом, що пробиває хмари наскрізь.

На верхньому поверсі Сяючої церкви.

Хайденс раптом повернувся, щоб подивитися на Лінлэй. Лінлей відчував, як ніби надзвичайно могутня сила підняла його, в результаті чого він став повільно підніматися у повітря. Лінлей парил в середині магічної освіти, безпосередньо над головою Хайденса.

« Господи, ти ж кохаєш і любиш людей цього світу. А ми маємо дарувати вам віру! »

Гайденс підняв голову, а від його обличчя виходило святе сяйво.

"Грохот".

Повітря над Сявою церквою почало вібрувати. Білі світила почали збиратися над церквою, що Сіяла і покривала величезний простір. Багато мешканців Фенлай помітили це.

« Якщо один зрадить тебе, Господи, то ти повинен подивитися на інших. Ті, хто дає свою віру вам, гідні великодушності та любові», - Хайденс перекинув Святе Письмо на наступну сторінку.

"Бум!"

Все затряслося. Темнота ночі над церквою, яка Сіяла, була знищена дуже яскравими хмарами світла. У середині хмари яскравого світла з’явилася тріщина, з якої з'явився промінь білого світла, який кинувся вниз.

"Свист!"

Проблиск світла не був величним, і це заповнило серця людей благоговінням. Він проколов вершину Сяючої церкви, перш ніж, нарешті, впасти на Лінлей, який висів в повітрі над магічною освітою.

На верхньому поверсі Сяючої церкви.

Хайденс, вісім Підвізників, три кардинали, два заступника Арбітра і шість спеціальних Виконавців підняли голови дивлячись на Лінлей. Проблиск білого світла, який є втіленням величної сили, наповнив навіть серце Хайденса благоговінням і смиренністю.

Хоча це була лише ознака божественної сили, вона походить безпосередньо від Самого Суверена.

Біле світло проникло в тіло Лінлей і відразу почало світитися. У той же час тіло Лінлей почало зцілятися з вражаючою швидкістю. В мить ока, пошкоджені кістки і рани Лінлей почали відновлюватися і його фізичний стан стало краще, ніж будь-коли ще.

(Сміх)

Душа Лінлей застояла. Зцілення було лише побічним ефектом від того, що промінь білого світла увійшов в тіло Лінлей. Основною метою цього променя білого світла була душа Лінлей. Очевидно, промінь проник усередину, щоб злитися з його душею.

Після того як божественна сила заволодіє душею Лінлією, він ніколи не зможе усунути контролю Сияючого Владики і назавжди стати його вірним вассалом.

Але раптом...

Незрівнянно потужна сила вирвалася з кільця Звиваного Дракона, яке було на пальці Лінлей. Проходячи через тіло Лінлей, вона сконцентрувалася в районі його мозку. Ця жахлива сила оточила божественну силу в тілі Лінлей і почала швидко їсти та розсипати її.

А потім, імпульс неймовірної сили ще раз проколов тіло Лінлей і знову повернувся в кільце Звиваючого Дракона.

« Дидришка Дерінг, що відбувається?» - у розпачі запитав Лінллей.

« Без поняття. Ця сила належала самому кольцю Звиєвого дракона. Вона була жахливо сильною. Це було жахливо. Це жахливо. Це було жахливо!», - Дерінг Коуарт був настільки приголомшений, що повторив слово страшенно тричі.

Дерінг Коуарт мав кільце звиваючого Дракона п'ять тисяч років тому, але він навіть не здогадувався, яка невимовна сила дрімала всередині нього.

Дерінг Коуарт був абсолютно впевнений, що якби ця міць використовувалась для нападу, то навіть десять воєводів на вершині Святого рівня перетворилися б у порох за мить оку.

« Що ж сталося? Навіть я, власник і господар цього кільця не в змозі зрозуміти це... - Лінлі дуже добре розумів, що таку силу не легко використати. У минулому Дерінг Коворт носив і використовував цю перстень понад тисячу років. Але навіть він не помічав таких потужних сплесків при його використанні.

У той же момент...

Усі, що зібралися на верхньому поверсі Сяючої церкви були вражені. Святий Імператор Хайденс, вісім Підвівників, три кардинали, два заступника Арбітра і шість виконавців у замішанні зупинилися на Лінлэй. Вони могли точно сказати, що тіло Лінлей не було доказом на те, ніби він пройшов божественне хрещення. Навіть не було видно печатки на лобі.

« Як це можливо? Нам не вдалося?

Том 7 розділ 3 — Вірна смерть?

Впливові люди Сяючої церкви тепер були в замішанні. До кристалізації Лінлей ще далеко. Він був не більше, ніж маг сьомого рангу... навіть Архімаг дев'ятого рангу не буде здатний противитись божественному Крещені Сияючого Суверена.

« Як це можливо?» - Підвищувачі, виконавці і заступники Арбітра почали переговорювати між собою, не в силах повірити у побачене.

« Нам дійсно не вдалося створити нового Благословенного... Нет... Богової благодаті не вдалося. Тоді... Що нам робити з Лінлою? - Абсолютний геній... Протягом сотні років, такий як він безумовно зійде на пік сили Святого рівня. Він, цілком ймовірно, може стати навіть сильніше ніж я. Після чого, велич і слава Сяючої Церкви пошириться ще далі."

Гайденс дійсно не хотів просто так вбивати Лінлей.

Його тихо гукнув Ґільєрмо.

Хайденс був шокований, але його спантеличений погляд раптом став твердим і впевненим. Він прийняв рішення.

« Найсвятіша, Лінлій не став Благословленим. Тоді виходить ми повинні ... - Поцікавився Уїльямом.

Гайденс продовжував дивитися на Лінлей. Під його контролем тіло повільно приземлилося на підлогу. Як тільки Лінлій торкнувся підлоги, він відразу ж встав на ноги... в даний момент, все його тіло вже було повністю зціленим. Варто зазначити, що отримання божественної благодаті принесло свої привілеї.

Лінлей окинув очі всіх, хто оточував його людей і подумав: « Кожен з них є принаймні дев’ятий воїн. Навіть якщо я просто вийду, у мене не буде шансів."

Лєней зимно подивився на Хайденса: « Святість, що саме ви хотіли зробити зі мною?»

На обличчі Хайденса несподівано з’явилася усмішка: « Не ставай надто багато запитань. Виконавці, поверніть Лінлей в його камеру".

"Так, Ваша Святість" - всі шестеро Виконавців відразу кинули.

Не давши Лінлію навіть шансу зреагувати, вони підійшли до нього і один із них вигукнув: « Шиваються! Або ти хочеш, щоб ми тебе потягли силою? "

Йому не залишалося нічого іншого, як підкоритися.

« Добре», - Лінлей відчинив двері і почав спускатися сходами вниз. Усі шестеро переможців йшли за ним по п’ятах. Відразу як Лінлій спустився на один поверх, він побачив, що ті, які внизу солдати-стражі ставилися до володарів надзвичайно з повагою.

Всі шестеро Виконавців були одягнені в синьо-фіолетовий одяг, а їхні крижані очі мовчазно говорили - якщо будеш діяти нерозумно, відразу помреш.

...

Після того як Лінлій залишив приміщення, жінка кардинал Меліна запитала: « Святість не стала благословенною. Хоча ми не знаємо чому, але зараз нам потрібно прийняти рішення, як ми зробимо з Лінлэй? "

Гільєрмо та інші запитали Хайденса.

Лінлей був генієм і кожен з присутніх знав це. Але він не став благословенним, а його мати була вбита Сіяючою церквою... Отже, тепер церква повинна була вирішити - чи вони ризикують приховування правди про матір Лінлей і після чого все ж намагатимуться завербувати його? Або ж придадуть Лінлей смерті?

Хоча правду про смерть матері Лінлей можна було довгий час приховувати... Але коли Лінллей обіймає високе становище в церкві, що сидить у Сявіючій, то відразу дізнається про це.

Тепер обличчя Хайденса не виражало емоцій і навіть секунди, а відразу ж відповів: « Вбити».

Ґільєрмо та інші відчули тремтіння.

« Кілька днів настане ювілейне свято Юлан. Думаю, варто організувати страту Лінлей після свята Юлан." - оголосив Хайденс.

Гільєрмо, який найбільше спілкувався з Лінлою, був дуже вразливим.

Геній, який міг би домінувати на всьому континенті... Це приречено на такий кінець. Ґільєрмо дуже добре розумів, що в’язень Лінллей втратив можливість втекти з церкви у Сіяючій церкві. Мабуть, він навіть не зможе залишити свою камеру.

« Даже Сезар, який має якийсь зв'язок з Лінлією, якщо спробує врятувати його... Просто не зможе пробитися в Сяючу церкву», зітхнув про себе Гільєрмо.

Немає сумніву, що Лінлей помре!

...

Дев'ятий поверх Сячої церкви. Одинкова камера.

"Залазь".

Лінлей увійшов у камеру, і один з тих, хто супроводжував його Виконавців закрив за ним двері.

Після цього всі шість виконавців повернулися і почали йти, але один з них — чоловік у віці й сивому волоссям — зупинився та повернувся: « Я дам тобі пораду. Незважаючи на те, що ти відновив свою силу, можеш навіть не мріяти вибратися з цієї камери."

Інші п’ятеро виконавців також зупинилися, а потім один з кінцевої п'ятірки Виконавців засміявся: « Ха-ха... вирватися з камери? Якщо цей малюк зможе вириватися з цієї камери, то це буде означати, що він на одному рівні зі своєю Святістю.

— Що ти маєш на увазі? — перепитав Лінлей.

Адже він не бачив нічого особливого в цій камері. З огляду на його силу воїна дев'ятого ранга в Драконячій формі, він повинен рознести цю камеру так само легко, як розірвати звичайний папір.

« Церква є неймовірною будівлею. Під нею ховається масивна магічна освіта і ім'я йому слави Сиятого Владики. З твоїми силами неможливо завдати йому шкоди, як з зовнішньої сторони, так і з внутрішньої, - кажучи це, на обличчі чоловіка чигала гордість. - Малюк, дозвольте додати... Найкращим твоїм шансом вирватися з цієї камери - це зламати замок на її двері. Але на жаль, він зроблений з металу зі сплаву адарантину. Ха-ха!».

Закінчивши говорити, всі шестеро Виконавців відходу почали голосно сміятися

Лінлэй мовчав.

Почувши слово “Адмантинс ”, Лінлей зрозумів, що не зможе вирватися. Згідно з легендами, коли маги досягають рівня Божественності, то завдяки заклинанню захисту Землі його броня стає адаптатиною. Її міцність і довговічність було б достатньо, щоб витримати кілька ударів винних вонь рівня Божественності. Що ж до волевителів Святого рівня, то ті й зовсім були не здатні хоч якось зашкодити їй.

Лінлей був магом стилю землі, тому він знав про деякі легенди пов'язані з заклинанням захисту Землі на піку потужності.

Ставши Великим Магом Святого рівня, після заклинання захист Землі тіло мага вкривається бронею з діамантів, а прорвавшись на божественний рівень, тіло чарівника покривається бронею із пекла... Ну або принаймні, якщо вірити легендам.

« Я думаю, що Саяюча церква використовує цю камеру для ув’язнення в дев’ятому рангу або навіть святого рівня, — сказав Дерінг Коуарт. - Хоча цей замок має у своєму сплаву лише невелику частину адамантину, ймовірно навіть виборцеві Святого рівня буде дуже важко зруйнувати його."

Лінлэй кивнув.

Зі слів Виконавців, Лінлей вже зрозумів, що він не зможе вирватися з цієї камери... Принаймні, поки він не опиниться на одному рівні по силі зі Святим Імператором.

...

Наступного ранку.

Монро Доусон, Єль, Рейнольдс та Джордж, сиділи за одним столом і снідали. Протягом усього того часу, Єль, Рейнольдс і Джордж не переставали турбуватися про Лінлей. Але навіть після особистого прохання Монро Доусона їм не вдалося досягти успіху. Що вони взагалі могли зробити?

Заради порятунку Лінлей вдертися до Сяючої церкви? Навіть Монро Доусон не наважиться піти на такий крок.

«ель, через два дні почнеться свято Юлан. Це буде ювілейне свято Юлан. Така подія може трапитися тільки раз за все життя. Втроєм, ви можете побуянивши добре провести час», - видавши смішок вимовив Монро Доусон.

Монро Доусон поводився з найліпшими друзями його сина із надмірною дружелюбністю.

Але головною причиною цього було їхнє нелегке походження. Наприклад, клан Рейнольдса мав надзвичайну кількість військової сили в Імперії О'Браєн. А клан Джорджа був дуже впливовим кланом Імперії Юлан і не на багато слабшає, ніж навіть Клан Леон.

Що стосується Лінлей, хоча прямо зараз його клан переживав не кращі часи, але все ж він є членом клана воїнів Драконячої Крові. І його власний потенціал не знає кордонів.

Раптом почулися кроки.

« Мільорд, голова, прибув еміссар Церкви", - шанобливо вимовив слуга.

Почувши слова “Сяюча церква Бурунді, очі Єль, Джорджа і Рейнольдса відразу ожили й одразу повернули свої голови до слуги. Монро Доусон знав про що думає його син, тому сміявся і сказав: « Впусти його ».

"Так".

Через деякий час один з міністрів зайшов до кімнати і шанобливо запитав: « Переможець Доусон. Його Святість дав мені доставити Вам цей лист". Він викинули зі свого одягу гарний і багатий лист.

Один слуга, який стояв поруч, відразу прийняв листа. Після цього Монро Доусон взяв його до себе.

Монро відразу ж відкрив листа. Але прочитавши зміст, його обличчя змінилося: « Ти можеш піти звідси ».

Стоячий біля входу губернатор злегка вклонився і потім пішов.

« Батьку. У листі, торопливо запитав Єль. - Це стосується мого третього брата?» Рейнольдс і Джордж з надією подивилися на Монро Доусона.

Монро Доусон кинув.

« Св. Імператор повідомив мені, що після внутрішніх дискусій церква винесла рішення. Вони збираються таємно стратити Лінлей." - слова Монро Доусона пролунали як грім, викликавши у вухах трьох братів, після чого вони відразу побледіли. Єль Рейнольдс і Джордж не могли приховати шоку та паніки в своїх очах.

"Ні, це не може бути!"

Йель був першим, хто прийшов у себе почав кричати. Він вихопив листа з рук батька і тремтів руками... Рейнольдс і Джордж, щоб теж читати, підступили до нього. Але коли вони прочитали вміст, їх обдурив шалений страх і паніка.

"Ні!!"

Єль схопився зі свого місця, намагаючись відразу втекти з залу.

"Йель!" нахмурившись, холодно крикнув Монро Доусон.

— Зупиніть його» - наказав Монро Доусон.

Повертаючи голову, Єль подивився на свого батька. Потім він з запалом промовив: « Батьку, я прошу тебе виділи кількох своїх людей, щоб врятувати мого третього брата. Якщо необхідно, Конгломерат може дати щось цінне. Я відмовляюся вірити, що Церква, яка Сіяла, не звертатиме уваги на наш Конгломерат. Батьку, благаю тебе... І я не можу цього зробити ».

"Хмпф, що ти знаєш? Якби для них це було важливо... то Святий Імператор вже б давно розпочав зі мною переговори. Гнів Сяючої церкви, що накотив на себе Лінлэй... ніж я думав. Інакше церква не хотіла б стратити такого генія, як він. Досить. Вы... Проведіть вашого молодого майстра до його кімнати. Нехай подумає і охолодить свій запал."

Відразу ж, вартова повела Єль в його кімнату. І незалежно від того, як відчайдушно він протестував, це не принесло жодної користі.

Рейнольдс і Джордж могли просто сидіти мовчки.

Зрештою, вони не мали ніяких особливих стосунків з Монро Доусоном.

...

У камеру Лінлей прийшов відвідувач. Ним був Гільєрмо.

« Гільєрмо», - Ліндей з легким подивом подивився на Ґілермо.

Гільєрмо приніс з собою надзвичайно розкішний обід і віддав його Лінлій, просунувши через невеликий отвір у дверях камери.

Ґільєрмо глянув на Лінлей і з полегшенням вигукнув: « Лінлей, я дійсно високо цінував тебе. Але, на жаль... Можливо це було визначено долею, що ти не приєднаєшся до Сяючої церкви. Насолоджуйся їжею... Та все ж тобі залишилося не так багато можливостей смачно поїсти."

Почувши ці слова, Ліней був ошелеєм.

« Лаорд Гільєрмо, говорячи це, що ви мали на увазі?» - Лінлей запитав себе про Гілермо.

Ґільєрмо знову зітхнув: « У тебе залишилося тільки два дні, а другого січня — твою страту ».

Ґільєрмо дійсно співчував Лінлієм. Особливо з’ясувавши, чому Клайда намагався вбити її. Але в той самий час, Гільєрмо відчував жаль, що його доля склалася таким чином.

Лінлей міг би мати чудове майбутнє, але через смерть його батьків він був готовий піти на все, заради завершення помсти.

Хоч він, Гільєрмо, сам би ніколи не посміяв так діяти, то в глибині свого серця захоплювався Лінлією.

"2 січня?"

У цей момент, вираження обличчя Лінлей кілька разів змінилося ... Але, врешті-решт, він спокійно закрив очі. Він зрозумів, що протягом двох днів його стратять і він вже нічого не зможе зробити.

« Дякую, лорде Ґільєрмо. Якби не Ви, я б все ще чіплявся за надію, що можу вижити" - спокійно вимовив Лінлей.

Гільєрмо подивився на Лінлэй і потім ще раз важко зітхнувши, він безпорадно хитаючи головою розвернувся, залишаючи Ліней у своїй камері в повній самоті.

« 2 січня. Вони напевно вирішили почекати закінчення свята Юлан. Свято Юлан... Здається це день весілля Калана і Аліси."

Знаючи, що він ось-ось помре, Лінлэй чомусь відчув себе спокійніше і спокійніше, ніж будь-коли раніше.

Том 7 розділ 4 — Гігантська Нога

Ніч між 9999 роком і 10 000 роками. Сніг, а температура у місті Фенлай впала з вражаючою швидкістю. У холодній камері Сяючої церкви Лінлей відпочивав на стороні однієї з крижаних кам’яних стін.

Лінлей взагалі не відчував холоду.

« Я знаю, що скоро помру, але в мене немає способу чинити опір», - Ліндей опустив голову і тихо зітхнув.

Він робив спроби, він намагався.

Але ця камера була саме такою, як описав Виконавець. Вона мала неймовірно міцність і навіть будучи в Драконячій формі, Лінллей не зміг зламати замок або пошкодити стіни камери хоч трохи. Все, що він міг зробити - це спокійно чекати вироку, який незабаром буде виконано.

Темна ніч пролетіла швидко і ця велика метиль, нарешті, теж закінчилася. У цей славний, безхмарний день... Партнери і простолюди святкували десяток року існування континенту Юлан. Однією з них є Церква, що Синія.

У цей день, в повітрі над Сіяючою церквою з’являлися безліч гарних мирів і ілюзії через магічні утворення та інші заклинання.

Свята Столиця, місто Фенлай, сьогодні занурилася в море свят і веселощів. Велика площа перед Сявою церквою була заповнена людьми, які всі приходили сюди з різних місць. Усі присутні були зворушені та захоплені цим десятитисячним святом Юлан. І з цього приводу церква, яка Сіяла, організувала багато жвавих заходів.

Йель, Рейнольдс і Джордж були на третьому поверсі готелю. Вони стояли біля вікна і дивилися на вдалині Сіячу церкву, площу якої була заповнена людьми... морем людей.

"Босс Єль, ми підемо на весільну церемонію в лан Дебс сьогодні?" - запитав Джордж.

Весілля Калана з роду Дебс збігала з днем континенту Юлан. Сьогодні був дуже сприятливий день, і багато людей вирішили організувати весілля саме сьогодні. Ці святкування почнуться опівдні і проминатимуть до ночі.

« Так. Звичайно», - відповів Єль з розлюченим поглядом на обличчя.

У зв’язку з ситуацією Лінлія, Єль, Джордж і Рейнольдс були пригнічені.

« Третій брат був занадто м'який до цієї штуки і цьому виродку Калану. Але тепер, третій брат буде страчений, в той час як з*ка і ублюдок Калан будуть святкувати, веселитися та проведуть весільну церемонію" - в Єль горіла лють.

Він ніколи не був привітний до Аліси і Калану.

Особливо зараз, коли Лінлей чекає своєї страти і сам не в змозі його врятувати. Він не знаходив слів, щоб висловити своє розчарування і занепокоєння. Під тягарем усіх цих емоцій і почуттів, Єль почав ставитися до Аліси та Калану ще більше вороже.

« Дуже добре. Вони хочуть, щоб їхнє весілля пройшло гладко? - Рейнольдс скреготів зубами.

Навіть Джордж відчув бажання зірвати весілля.

Єль, Джордж і Рейнольдс були поглинуті думками про Лінлей протягом декількох днів. Знаючи, що Лінлей скоро помре, але не маючи можливості врятувати його, їм залишалося нічого крім як гортати в голові всі ті роки, які вони провели разом. Вони ненавиділи себе все більше через те, що не мали достатньо сил, щоб врятувати його.

І прямо в цей момент, Аліса, яка кинула Лінлей, тепер збирається вийти заміж за Калана.

Як вони можуть закрити очі?

На вулиці Зелений Лист, садиба Клана Дебс.

Опівдні, один двірянин за іншим прибували в садьбу Клана Дебс. Хоча після випадку з контрабандою... Клан Дебс більше не був одним з найсильніших кланів королівства Фенлай, але вони все ще залишалися кланом, які мали деякий вплив. Принаймні, у царстві Фенлай вони все ще займали місце серед першої двадцятки.

« Граф Джуно прибув! »

"Барон Прей [Pu'lei] прибув!"

Дворяни, благородні дами, багаті дівчата, всі входили у маєток клана Дебс. Лідер Клана Дебс Бернард привітав їх у дуже дружній манері. Було сила Клана Дебс була загублена, але в межах королівства Фенлай вони ще були у змозі стояти на ногах досить міцно.

"Лорд герцог Боналт прибув!"

Почувши слова “Герцоґ Боналт65 ”, багато палаців повертались, щоб подивитися на двері. Навіть Бернард відразу привітався з ним. Тепер, коли ви відвідаєте весільну церемонію з найвищим статусом і становищем, обов’язково буде герцог Боналт. Останній раз на церемонію заручення з'явився навіть король Клайд, правитель міста Фенлай і всього королівства. Але цього разу його Величність не з'явився.

Всі знали, чому.

"Лорд герцог, ваша присутність приносить велику честь і радість нашому клану Дебс" - смиренно сказав Бернард.

Герцог Боналт злегка кивнув.

Після того як Лінллей покупився, правий Прем'єр Меррітт був убитий. Хоча Клайд призначив права нового прем’єра, з погляду впливу і статусу він залишався далеко від Меррітта, який протягом десятиліть був правим прем'єром.

Крім того, міністр фінансів Паттерсон також був убитий. Зараз у всьому королівстві Фенлай, мабуть, наймогутнішою і найвпливовішою фігурою після короля був саме лівий прем'єр-міністр, герцог Боналт.

«Калан, пройдись і засвідчення своєї пошани герцогу Боналту», - Бернард відразу покликав його.

Сьогодні Калан був одягнений дуже гарно. Гарно зшитий чорний костюм зробив сьогодні його найбільш помітним молодим людиною. Калан дуже скромно вклонився перед герцогом: « Герцог Боналт, ласкаво просимо на моє весілля."

"Калан, вітаю" - недбало сміявся сказав герцог Боналт. Але саме в цей момент

...

«Молодою майстер Єль Конґломерата Доусон прибув!»

Коли стихли ці слова, очі Бернарда відразу ж забігали. Ті та інші палаци Фенлай, звичайно, не могли конкурувати з Конглом Доусон. Клан Доусон був одним з наймогутніших кланів континенту Юлану.

Єль, одягнений в чорний гладкий костюм.

Рейнольдс, одягнений в прекрасний синій костюм.

Джордж, одягнений в білий костюм.

Вони увійшли пліч - о - пліч, і всі двори втупилися на них з палаючими очима. Варто зазначити, що всі маги мали особливу ауру. Все тому, що маги часто входили до медитації і таким чином зближалися з природою елемента. Це разом з їхньою могутньою духовною енергією надавало їм неповторну аура.

Також Єль, Джордж і Рейнольдс належали до стародавніх кланів. Очевидно, їхня витонченість і аура не можуть бути подібними до більшості подібних двориків у Фенлай.

«Молодою майстер Єль, ласкаво просимо! А ці двоє молодих панів? ” Бернард зрозумів з першого погляду, що ті два хлопці абсолютно не були представниками звичайних кланів.

Єль безтурботно засміявся: « Двоє - два моїх дорогих брати з Академії Ернсте ».

Рейнольдс із захопленням сказав: « Пане Бернарде, я з роду Данстан [Deng'si’tan] Імперії О'Брайен. Ви можете звертатися до мене просто Рейнольдс".

« Клан Данстан?»

І Бернард і герцог Боналт були вражені. Усі присутні, хто мав хоч якийсь досвід, знали про славу Клана Данстан. Цей клан був надзвичайно потужний кланом в Імперії О'Брайен. Клан, який контролює надзвичайно потужну і велику армію.

"Молодій майстер Рейнольдс, наш клан Дебс щиро вітає ваше прибуття!" - схвильовано сказав Бернард.

Прибуття молодого майстра з клана Данстан природно було на руку Бернарда. Калан, що стоїть поруч з Каланом також ввічливо вклонився. Було ясно, що різниця між ним і потомком одного з великих кланів була надзвичайно великою.

Бернард подивився на Джорджа.

Джордж усміхнувся: « Мистер Бернард, я представник клану Уолш [Hua'shi] Імперії Юлан".

"Клан Уолш"?

Серце тих, хто знаходився поруч палаців замерли. Клан Уолш був давним кланом з тисячолітньою історією. У Імперії Юлан вони мали величезний вплив, приблизно такий самий як клан Леон, до якого входили Діксі та Делія.

"Молодою майстер Джордж, ваш приїзд сьогодні - це виняткова честь для нашого Клана Дебс", - Бернард був дуже скромним.

Клан Волш і клан Данстан були надзвичайно могутніми ланами в рамках чотирьох Великих Імперій. Ці клани можуть вплинути на внутрішню політику своїх імперій. Навіть до падіння, клан Дебс не міг зрівнятися навіть з якимось із цих клонів.

Церемонія весілля Клана Дебс була дуже жвавою. Багато палаців, а також багато молодих благородних леді хотіли зав’язати розмову з Єль, Джорджем і Рейнольдсом. У очах молодих аристократів, навіть якщо б вони відмовилися від думки стати головними дружинами, їх би влаштовувала навіть середня дружина одного з тих трьох хлопців. Адже тоді їхні клани отримають незліченні привілеї.

Щодо першого центру уваги - Калана, то він трохи вийшов з поля зору натовпу.

Але залишалися люди, чия увага все-таки була зосереджена на ньому. Наприклад, Єль, Рейнольдса та Джорджа.

« Дивіться. Міс Аліса і міс Роулінг прибули.", раптом, пролунав голос в залі. Дві дівчини, одягнені в гарні весільні сукні. Коли вони ввійшли, Калан відразу ж вирушив зустрічати їх. Само собою, Аліса і Роулінг встали по боках від Калана.

У той же момент, Єль, Рейнольдс і Джордж нарешті почали діяти.

"Ха-ха, Калан, ці дві дівчини повинні бути Ваші дружини, вірно? Вони справді красиві!" - Рейнольдс був першим, хто засміявся і підійшов.

Побачивши це, Калан відразу попрямував до них зі своїми двома дружинами: « Роулінге, Аліса, продемонструйте свою повагу цим трьом юним майстрам. Це молодий майстер Рейнольдс з клану Данстан, а це... І я не можу цього зробити ».

Не давши Калану закінчити, Джордж скрикнув від здивування: « Алісо! Ти що, вирішила вийти заміж за Калана? "

Крик Джорджа був дуже гучним. Ці слова змусили весь зал замовкнути.

Сказати щось на зразок цього на весільній церемонії було занадто грубо.

« І справді... але Аліса, хіба ти не зустрічаєшся з нашим третім братом?"

Настала черга Єль: « Другий брат, четвертий брате, ви що забули? Аліса вже розходилася з третім братом. Вона збирається вийти заміж за Калана".

« Вона порвала з третім братом?»

Джордж і Рейнольдса гойдали головами, зітхаючи.

Рейнольдс відразу додав: « Якщо ти віддала свого третього брата, щоб бути з цим Каланом, то хіба не будеш його головною дружиною? »

« Та ні. Головна дружина - міс Роулінг. Про це ж було оголошено на церемонії заручин, ви що забули?».

Ці слова змусили обличчя Аліси почервонити, тоді як обличчя Калана виражало надзвичайно неприємність. При всьому цьому ніхто з присутніх в залі не наважився зробити зауваження Єль, Рейнольдсу чи Джорджу про їхню недбалість. З огляду на їхні статуси, хто б вирішив це зробити?

« Ми повинні вимовити тост нашим гостям, молоді майстри. Будь ласка, пробачте нас." - примусово придушуючи свою лють, скромно вимовив Калан.

"Добре" кивнув Рейнольдс.

Калан відразу ж повів Роулінг та Алісу до інших столах. Єль, Джордж і Рейнольдс проводились його холодним поглядом. Згадуючи про те, що Лінлей, ймовірно, буде страчений найближчим часом, їхні серця переповнювалися ще більшою люттю через несправедливість.

Як раптом...

«Бам! Бам! Бам!».

Ззовні почулася страшна серія звуків. Це був низький, похмурий звук, який змусив землю тремтіти і вібрувати. Всі столові припаси в залі посипалися на підлогу.

« Що відбувається зовні?» - не приховуючи подиву, палац почав вискакувати зі своїх місць.

« Роулінг, Аліса, залишайтеся на місці», - Калан з батьком відразу ж вибігли з головного залу, а за ними пішли багато інших палаців. Вони хотіли побачити, що саме відбувається зовні і чим викликаний цей жахливий гуркіт.

Рейнольдс, Єль та Джордж також попрямували з цікавості.

І саме в цей момент...

"Бамо!"

Велетенська нога раптом зійшла з неба, приземлившись прямо на подвір’ї садиби Клана Дебс. Невіроятних розмірів нога опустилася прямо на Калана і Бернарда, які першими вибігли в двір. Відразу почувся звук ламаних кісток і в той же момент, батько й син відразу перетворились у м'ясної фарш. Земля навколо них негайно прийняла червоний колір.

Ширина ступні була понад чотири метри завширшки і вкрита густим золотистим хутром.

(Сміх)

Всі відразу ж підняли голови, щоб подивитися на монстра.

Це була величезна мавпа, покрита золотистим хутром. Її зріст становив приблизно 20 — 30 метрів, тобто він був розміром з восьмиповерховий будинок. Очі цієї гігантської золотої мавпи були завбільшки з пару фіолетових коліс. А її тіло, здавалося висунуло безмежну силу, в результаті чого навіть повітря навколо неї почав вібрувати.

« Фиолетока Златошерсна Мавпа! Магічна тварина Святого рівня, Фіолетока Златошерста Обезінь!" - побачивши цього магічного звіра, Єль відвисала щелепу.

Фіолетока Златошерсна мавпина підняла голову, випускаючи протяжний вій і заговорила на людську мову: « Ха-ха-Ха, вбивайте, ха-хо! Вбити їх усіх! Чим більше ви вб'єте, тим більшу нагороду дасть вам ваш король! Ха-ха, вбивайте!».

"Бам"! "Визг!"

Єль, Джордж і Рейнольдс почули домінантні крики та чарівницький звірок, ніби все місце раптом було пронизане ними. Аж раптом троє братів побачили, що в небу до міста рухалося незліченна кількість літаючих чарівних звірів!

« Дроконь ястреби! Це змії яструби! Це... Рейнольдс не менше, ніж інші були приголомшені й шоковані побаченим.

Здалеку з’явилася величезна зграя зміїних яструбів, які почали обминати все небо. Щільність зміїних яструбів була настільки висока, що їх число просто неможливо порахувати.

Раптом усі відчули себе так, ніби настав день апокаліпсису. На даний момент ніхто не турбувався про те, що сталося з Каланом і Бернардом, які щойно перетворилися в м'ячу кашу через удар гігантської ноги Фіолетоко Златошерстної Мавпи.

Том 7, розділ 5 — День Апокаліпсиса

« Що там відбувається?»

Єль, Рейнольдс і Джордж були шоковані. Лише кілька хвилин тому вони брали участь у весільному бенкеті. Як раптом... З неба впала гігантська Фіолетокоя Златошерсна Обезьяна, і, мабуть, привела з собою орди інших чарівних звірів. Досить було всього лише поглянути на затемнюлу все небо, неймовірно велику зграя Драконячих яструбів.

Не тільки три брати були приголомшені, але й усі мешканці міста Фенлай зненацька засталися.

« Давай, зараз же!» - відразу закричав Єль.

Єль, Джордж і Рейнольдс поспішно вибігли з садиби клану Дебс. На щастя, велетенська Фіолетока Златошерсна Обез’яна не звернула на них уваги, адже довкола було так багато людей. Вона також заслуговує уваги, хіба що воїн дев’ятого рангу або святого рівня.

"Молодою майстер" - переважна більшість воїнів Конґломерата Доусон пройшли бойове хрещення на хребті Магічних Звірей. Тому, вони змогли зберегти свій спокій навіть незважаючи на те, скільки магічних звірів тепер спускалося на них з неба.

"Быстрій, повертаємося до мого батька!" - закричав Єль.

У супроводі охоронців... Йель, Рейнольдс і Джордж швидко кинулися назад до штаб-квартира Конґломерата Доусон. На зворотному шляху Єль міг помітити, що в небі було безліч чарівних звірів, які вже встигли дістатися до кордону міста Фенлай. Серед них були не тільки Драконьї ястреби, але й Крилаті пегаси.

Можна було також помітити таких чарівних звірів сьомого рангу, як грекокрилий пегас і Голубокий яструб грімовець. Що стосується тварин восьмих ранг, то серед них були Золоті сонячні яструби і різні підвиди драконів.

І небо та землю міста Фенлай були заполонені різноманітними магічними звірами. З боку міста Фенлай виглядав так, ніби в ньому прийшов кінець світу. Навіть найслабший з гігантських літаючих драконів був на рівні магічного звіра восьмої ранги, а їх було більше ста. Хто взагалі зможе зупинити їхній скоординований напад?

Навіть вісім бойових підрозділів Сяючої церкви, так звані "козирей'... Після спільного нападу стовжини драконів будуть наполовину знищені.

« Апокаліпсис! Апокаліпсис!».

Усе місто Фенлай занурилося в хаос: пожежі, потопи та руйнування. Але жоден мешканець міста Фенлай до цих пір не здогадувався, що це лише вершина айсберга... Адже кількість сухопутних магічних звірів у раз більша, ніж літаючі тварини. Але з огляду на швидкість, магічні звіри могли подорожувати швидше за своїх земних побратимів і тому прибули першими.

Таким чином, літаючі звіри виступали в ролі авангарду нашестя. Тільки сильні сухопутні чари могли дістатися до міста також швидко, як вони.

...

Солдати, які стояли на стінах міста Фенлай, були приголомшені. Це був десятитисячний ювілейний свято Юлан... Ще мить тому, під час обіду, вони пили і розважалися, але зараз перед їхніми очима бачило безліч чарівних звірів...

« Здирливі звірі... дуже багато... так багато», - всі солдати немов впали у заціпеніння.

Тремтіння землі. За стінами міста Фенлай можна було побачити, як на великій швидкості військо несло сотні тисяч штормових вовків. Тільки один вид цієї орди змусив потикати кров в жилах спостерігачів.

« Де маги? Магі!»

« Могічні гармати! Зарядіть магічні гармати!».

На стінах офіцери почали голосно вигукувати, намагаючись привести своїх солдатів у замішання і зайняти їх справою. Але насправді вони розуміли, що ситуація була безнадійною... Тисячі неймовірно сильних чарівних звірів вже напали на місто Фенлай з неба.

« Капітан, що це? » — раптом запитав один солдат у небі.

Капітан підняв голову і подивився в сторону, куди показував солдат. Він побачив, що в їхньому напрямку по повітрі мчав величезний магічний звір... і ця тварина не мала крил, але він все ж летів до них на великій швидкості.

« Політ... це... Це магічна звірина Святого рівня! Магічний звір Святого рівня!"

Після чого, навіть той капітан втратив всяку надію.

"Гроааавр!"

У той самий момент далеко від міста пролунав жахливий рев. Через орди, що бігали від Штормових вовків на високій швидкості - принаймні в десять разів швидше за Шортового вовка, переміщалася розмита тварина звіра. Вона рухалась не повільніше від того, що летів по повітрі дикого звіра Святого рівня.

Ця тварина була заввишки принаймні 30 метрів. Він також нагадував велетенського лева, окрім очей з червоними барвами!

Раптом на стіні мага закричав: « Дикий звір Святого рівня, Кривавоокий Лев! Господи ще один звір Святого рівня! Серед тварин типу бегемотів, тільки Золотий Бегемот зможе посперечатися з ним в силі!".

Почувши це, всі солдати поблизу оцепенели.

Адже що вони могли протистояти його силі?

"Ха-ха! Кривавий, чому ти, будучи звірином святого рівня, бігаєш по землі?», що літав повітрям дика звірина раптом заговорив людським голосом, який пролунав ніби грім серед ясного неба, розлетівшись на всі боки.

Почувши це, багато солдатів повернули в його бік голови.

« Він говорить мовою людини! Виходить, він і справді магічний звір Святого рівня, адже тільки вони можуть спілкуватися людськими мовами!», кожен з присутніх раніше ніколи не зустрічав чарівного звіра святого класу, а що вже говорити про одночасно двох! Оскільки він підлетів ближче, то вже можна було сказати, як виглядає.

Тіло магічного звіра святого рівня було чорним як обсидіан... Він виглядав як дракон, але без крил.

« Пані Тіран! Гегемон між драконами!

Дракони ділилися на два типи. Перші були летючі дракони. Наприклад: Змії з вогню та Ізумрудні, восьму рангу, Срібні, Чорні і Морозні дракони дев’ятого ранги або Золоті, Прізизматичні й Криваво самоцвітові Дракони Святого рівня.

Інший тип мав на увазі безкрилі дракони, як - от: Молеченосні Дракони сьомого рангу... Броновані Шипасті, Стого дракони дев'ятого рангу або Громовиччі, Дракони Тірану і Трицератопс змії Святого рівня.

Основною відмінністю між типом крилатих і типу безкрилих драконів було те, що тіла нехронних драконів були неймовірно сильно загартовані.

Бронований Шипастий Дракон, стого дракон, Громячере та змій Тіран, кожен з них мав більш загарбані внутрішні органи і інші частини тіла, ніж будь-який тип крилатих драконів того ж рангу.

« Хмпф, годі базікати! Давай краще подивимося, хто зможе вбити більше!" - з пащі Кривавоокого Гривистого Лева пролунав гортанний голос, який, здавалося, міг потрясти землю і небо.

« Молодець!», — відповів змій Тіран.

Миттєво... Величезне, стометрове тіло дракона Тірану почало спускатися з неба в сторону міського муру.

Стіни міста Фенлай були надзвичайно міцними, адже їх було вкрито безліччю захисних магічних творів. Але через те, що навколо було занадто багато літаючих магічних звірів, було досить складно їх вчасно активувати.

« Хах... Невже ти думаєш, що зможеш випередити мене?" - гнівно виклика́в Кривавий Гривисний Лев, після чого він ще більше прискорився.

Ці дві страшні велетенські звіри прокинулись у місто, один з землі, а другий — в повітря. Міські стіни були досить товстими... Понад десять метрів завширшки. Коли вони нападуть на ворожу армію в бою, то напевно матимуть важливу роль. Але коли з’являються такі страшні магічні звіри...

Дракон Тіран і Кривавоокий Грівісний Лев могли легко битися на рівних з людиною на пікі Святого рівня!

"Бух!"

Дракон Тіран і Кривавоокий Лев майже одночасно врізалися у стіну міста. Під тиском двох величезних і масивних тіл магічні тварини Святого рівня, десятиметрова стіна могла стати лише незначною миттєвою перешкодою. За час двох ударів серця величезна стінка впала.

"Бум!"

З внутрішньої сторони стіни, наче стався вибух... У результаті, каміння та інші менші кам’яні породи розлетілися по всіх напрямках. Лише внаслідок розльотів навколо них загинуло багато людей.

"Гроаяар!"

Кривавий Гривисний Лев і Дракон Тіран, захоплено вигукуючи морд, кинулися до центру міста Фенлай. З огляду на їхню надзвичайну швидкість, переважна більшість людей навіть не могла зійти з їхнього шляху. Навіть якщо воїн дев’ятого рангу попаде під їхні лапи, він напевно буде сильно поранений.

"Ау-в!"

Сотні тисяч Штормових вовків кинулися в сторону цієї діри. А ті, що не могли протиснутися, намагалися перестрибнути прямо через стіну. Через свої природжені здібності і схильність до вітру, вони могли підстрибнути на 20-тридцять метрів у висоту. Ці стіни просто не могли зупинити таку орду.

Сотні тисяч штормових вовків вдерлися до міста Фенлай...

« Грохот, ревіння, гуркіт»

Під звуки галопу земля не переставала вібрувати. За Штормовими вовками в місто виривалося безліч видів чарівних звірів. Були мастодонти та інші звірі, які набагато небезпечніші за Штормові вовки. Солдати, які були досить успішні, щоб вижити, дивлячись на ці величезні потоки проривних магічних звірів відчувають невимовний розпач і жах.

« Столице — кінець світу... - Неживими очима дивлячись кудись вдалий вимовив загублений у куті стіни солдат.

"Хруст"!

Раптом, наче з нізвідки, поруч з ним з'явився Штормовий вовк і одним укусом пробив йому череп.

...

Дев'ятий поверх Сячої церкви. Камера.

« Що відбувається?» - Лінлей встав на ноги. Він відчував, як кам'яна підлогу його камери злегка вібрує, а звідкись зовні до нього постійно діставалися оглушливі рики і крики, повні відчаю та страждань. Провівши у свій час так багато часу на хребті Магічних Зверей, Ліндей тільки за почутим звуком міг зрозуміти... що зовні знаходиться величезна кількість різних видів магічних звірів.

« Чому ззовні так багато магічних звірів? Таке відчуття, що вони всюди» - Лінлей був збитий з пантелику.

"Бум!"

Жахливо могутня сила обернулася на церкву, що Сіє. У той же момент, всі стіни церкви почали мерехтіти тьмяним світлом. Хоча Церква, яка була на острові Сіяюча, зазнала такого жахливого удару, вона змогла витримати його.

« Захист Сяючої Церкви дійсно щось з чимось», - зовні проричав глибокий, грубий, гортанний голос. Захоплена в цьому голосі міць і сила була такою, що навіть перебуваючи у своїй камері, Лінлей зміг чітко почути кожне слово.

« Хтось нападає на церкву, що Сіє?»

Лінлей не міг в це повірити. Протягом кількох тисячоліть святий Союз був однією з шести потужних сил континенту. І за весь цей час, ніхто не міг наважитися атакувати Сіячу церкву. Але якщо взяти врахувати ту атаку, а також той гучний голос... Прямо зараз, хтось явно атакує Сеяючу церкву.

"КОРОЛЬ!"

Аж раптом почали розчавлюватися грубі голоси!

« Зупинись! » — крикнув гнів.

« Це Святий Імператор», - Ліндей міг абсолютно точно сказати, що це був його голос, але відразу після того як пролунав голос Святого Імпера...

"Бамо!"

Ще страшніше могутня сила обернулася на Сіючу церкву... Після цього церква почала сильно трясти. Світло, що виходить від багатьох складних магічних візерунків, яке покривало церкву в Сієві, почало мерехтіти й різати. Внаслідок цього навіть стіни церкви почали покриватися тріщинами.

« Як жах, - здивовано і з толикою трепету зітхнув Дерінг Коворт. - Тільки одна атака вистачило, щоб практично завалити Саячу церкву».

"Бамо!"

Ще один удар тієї самої сили був настільки ж сильним. Цього разу, навіть велетенська магічна освіта Сяючої церкви — Святиня Суверенного Владики не могла витримати нападів. З вибухаючим звуком церква почала розколюватися посередині, після чого її вісім верхніх поверхів почали розвалитися.

« Зникло, захисна магічна освіта була знищена», - Лінлей відчув, як його камера почала ходити ходуном. І відразу після цього, на нього немов перестали діяти сили гравітації, піднімаючи його тіло в повітря... але відразу ж, його приплюснуло до стелі. Зрештою він стояв у камері разом з усіма будівлями.

Лінлей був одночасно і здивований та зрадів. До цього, стіни його камери були надзвичайно міцними... тому що будь-яка його атака поглинається магічною освітою. Але воно було зруйноване! Руки Лінлей відразу перетворилися на пару драконів, відштовхнувшись від стелі до стіни, він кілька ударів пробив собі діру назовні.

Лінлей не довго думаючи відразу проснувся в нього.

« Божественний меч Фіолетової Крові», - Лінлей почав покликати його.

Коли він був поневолений, Божий меч Фіолетової Крові конфіскував Сеяючою церквою. Але оскільки меч Фіолетової Крові вже був пов'язаний з Лінлею, роблячи його своїм господарем... то по ментальній команді Лінлей, він уже незабаром опинився в його руках.

У наш час Церква, яка тепер живе в стані хаосу. Хто взагалі у такій ситуації буде турбуватися про Лінлэй?

Одним натиском ноги, Лінлей відправив себе в політ вниз. Прямо зараз, весь простір навколо Сяючої церкви було вкрито трупами... Забагато померлих. Проте, багато тих що вижили все ще боролись з магічними звірами.

"Так багато людей".

Лінлей був здивований.

Небо затьмарювало незліченну кількість магічних звірів — зміїв ястреби, Сокола синього вітру, Крилаті пегаси, ормокрилі пішаси, Зумрудних драконів, Огняні дракони та чорні Дракони... всі можливі види драконів. Один вид усіх цих затемнених небес тварин міг змусити закрити в страшному серці будь - якої людини.

А кількість магічних звірів на поверхні землі була ще більш вражаючою.

« Це ж...?»

Лінлей подивився в небо. Над ним, прямо в повітрі, ширяли понад десять величезних чарівних звірів.

« Дикий світовий Ведмідь... Кривавий Гривисний Лев... Громова електролектрична Пантера... Гурокрилий Білий Тигр... Громовичер... Дракон Тіран... - Лінлей дивився на легендарного чаклуна Святого рівня... і кожен з них ширяв в повітрі над Сяющою церквою.

Лінлей був наче одурманений дивлячись на звірів Святого рівня високо над ним.

Крім того, той, хто вів всіх цих магічних звірів Святого рівня, здавався людиною.

З боку, він виглядав звичайним красивим молодим хлопцем, одягненим в одязі темно-золотистого кольору... Одна дивина була щілинний шрам на його лобі. Цей молодий хлопець з спокійним виразом обличчя дивився на Хайденса. Поруч з Хайденсом парував лорд Лао і ще п'ять інших вождів Святого рівня. Кожен з семи паруючих волевителів Святого рівня дивилися на молодого хлопця. Було очевидно, що ця релігія була в жалюгідному становищі.

« Ти... Почувши це, Гайденс та інші дуже розлютилися.

« Мені дуже шкода, що я потурбував вас на свято Юлан. Але я повинен повідомити вам, що вашою Сяючою церквою доведеться шукати інше місце для своєї Святої Столиці." - спокійно говорив молодий виглядаючий хлопець.

Лінлей міг чітко почути кожне слово, яке він їм говорив. Дивлячись на цього хлопця, він мимовільно починав відчувати страх.

« Босе, бос!», - Лінвей раптом почув у своїй голові добре знайомий голос Бебе. Лінлей відчув, де зараз знаходиться Бебе і негайно повернув йому голову. Він відразу зміг побачити, як маленька чорна пляма пролітала повз торп людей і магічних звірів. І всього за час рівного одному подиху Бебе опинився поруч з Лінлією і відразу кинувся в його обійми.

« Бебе», - Лінлей відчув тепло у своєму серці.

« Бібі був настільки схвильований, що навіть його маленькі очі-бусинки стали трохи вологими від сліз.

Том 7, розділ 6 - Воїн Божественного рівня

Магічні звірі були всередині і за межами міста Фенлай... Величезна кількість чарівних звірів. Місто, яке щойно святкувало десятирічний свято Юлан, тепер було в повному хаосі і смерть була всюди неначе судний день. Населення Святої Столиці скорочувалося з жахливою швидкістю.

З міста намагалися втекти навіть звичайні й високопоставлені члени Церкви, що була наче класна нерівність і ніколи не було.

"Більше, швидше, не затримуємося!".

Яросно ревел герцог Боналт. Прямо зараз, він плювати хотів на "короля>... Він лише хотів врятувати свою сім’ю і швидко їх вивезти. На даний момент, єдине що він мав з речей - це кілька карт “Магічний кристал ”. Разом з восьмима могутніми воїнами гвардійцям вони втекли...

Вони втекли, рятуючи своє життя!

« Батьку, ми повинні врятувати Несу [Ні'sha]», - благав син герцога Боналта Альберт.

« Якщо хочеш вижити, то йдіть за мною! - Вперед!».

Після чого, герцог Боналт знехтував своїм сином і потягнув дружину та решту своїх малих дітей вперед. Що стосується Альберта, зупинившись на мить захищався, але вже в наступній секунді витягнув свій меч він побіг назад.

« Ти невдячний щеня!», - виручився герцог Боналт, але в глибині свого серця він був дуже засмучений.

Зрештою герцог Боналт добре розумів, що все місто Фенлай заповнили магічні звіри. У будь - який момент міг з’явитися звір сьомого рангу, і сьогодні навіть у восьмому й дев’ятому рани тварини були рідкістю. Якщо його сім'я зараз не втече з міста, то у них більше не буде шансів на виживання.

« Сын, прости батька свого... — подумав герцог Боналт і в той же момент крикнув своїм гвардійцям. - Швидше, треба якомога швидше покинути місто Фенлай! Після того, як ми будемо в безпеці, кожен отримає по 30 000 золотих монет!»

У такий момент герцог Боналт не смів бути скупим.

« Так, Лорде герцог!» - енергійними і радісними голосами відповіли гвардійці. Для них було достатньо 30 000 золотих монет, щоб прожити решту свого життя.

Але пройшовши лише три кілометри шляху... Вони вже встигли вбити двох магічних звірів сьомого рангу, п'ять чарівних тварин шостого ранги і три чаклунських звірині П’ятої рани.

"Грооа!"

Ведмідь, десятиметровий чорний колір, почав на великій швидкості бігти в їхньому напрямку. Побачивши ведмедя, що біжить на них, обличчя всіх гвардейців зблідли... Після чого герцог Боналт голосно вигукнув: « Швидше, біжи! Це Фіолетовий Татуований Ведмідь! Швидше!"

Дорослий Фіолетовий Татуований Ведмідь був магічною звіриною дев'ятого рангу.

Фіолетовий Татуований Ведмідь Святого рівня, з яким зіткнувся Лінллей у Туманній Долині, був особливо сильним представником цього виду.

« Гровоая! » - очі Фіолетового Татуленованого Медля були явно прикуті до команди герцога Боналта. Ведмідь не сповільнявся, втікши по прямій лінії зі своїми лапами тремтячи. Всі перешкоди, що траплялися на його шляху розлетілися в щіпки майже не сповільнюючи його... Побачивши це, серця всіх членів групи герцога Боналта тремтіли.

"Бам!" - одного разу помахала його лапи, що знаходився поруч триповерховий будинок розлетілась на уламки... Частина яких, у свою чергу кам'яним дощем з неба полетіла в сторону групи герцога Боналта.

« Удар!», - один великий шматок кам'яного шпильника обвалився на одну з дочок герцога Боналта. Гарна, тендітна голова дівчини миттєво перетворилася на місиво... Кров і мозокова речовина забризкали всю округу.

У герцога Боналта і його людей навіть не було шансу випробувати гнів або горе, тому що в наступну мить Фіолетовий Татуований Ведмідь обрушував свої масивні великі лапи на одного з гвардейців, перетворюючи його тіло у фарш із груди кісток та плоті.

"Ах!" - герцог Боналт раптом зрозумів, що інша лапа рухається прямо в його сторону. Він відразу намагався відскочити або хоча б відступитися в сторону.

"ХЛОП!"

Герцог Боналт був убитий на місці. Якби хтось такий же слабкий, як герцог Боналт, міг би уникнути атаки Фіолетового Татуленованого Медведення... то недостойний зватися магічним звіром девятої ранги.

« Гровоая!», - Фіолетовий Татуритний Ведмідь підняв морду до неба і люто зренів, б'ючи лапами по своїх грудях. І відразу після цього, він з збудженням, наче мисливець у лісі повною дичину, почав бігати очима по окрузі шукаючи для себе нову здобич.

...

Смерть від падаючих каменів, смерть від удару навідмаш, розчавлювання зверху, смертність від укусів... Зараз всі можливі види смертей були звичайним явищем. Незалежно від того, чи ти палац або простолюдин, прямо зараз, в місті Фенлай життя було дуже крихкою річчю.

Місто Фенлай було сценою катастрофи у чистому вигляді.

Найбільш запеклим і лютим різанином був район навколо Сяючої церкви.

На величезній площі прямо перед церквою, безліч могутніх воїнів-римів і Виконавців Церковного Трибуналу Сияючої церкви шалено воювали проти чарівних звірів. У цьому місці опір був найсильнішим, тому дедалі більше магічних звірів збирались тут.

Лінлей і Бебе перебували прямо біля Сіяючої церкви, але вони почувалися практично безпечно. Тому що, беручи до уваги їхню поточну силу, дуету міг погрожувати хіба що звір або виборець Святого рівня.

Але прямо зараз, всі волителі Святого рівня були у небі над Сіячою церквою.

"Босс, тут так багато магічних звірів Святого рівня", - в голові Лінлей пролунав голос Бебе.

Лінлей знову глянув у небо на тих тварин Святого рівня. Він дійсно не сподівався, що в такі короткі часи Церква може мобілізувати у місті Фенлай відразу сімох виборів Святого рівня.

« Водії Святого рівня, яких Церква офіційно визнає, можна порахувати по пальцях однієї руки. Хоча вони мають багато прихованих вонь. І судячи з того, що вони змогли зібрати у Святій Столиці цілих сім воєводів Святого рівня... Швидше за все, їх загальна кількість по всій Святій угоді повинна бути набагато вищою".

Лінлей нарешті зміг на власні очі переконатися в силі найбільш високорівневих гвинтів Святого рівня.

Тільки одна аури воїна Святого рівня буде достатньо, щоб вселяти страх у будь-кого, хто не досяг їх рівня сили. Кожен з семи воєводів святого рівня міг легко вбити Лінллей, ніби той був звичайним мурашкою. Але саме зараз, всі семеро людей в повітрі напевно перебували у скрутному становищі!

Магічні звірі були природнішими від людей.

Якщо порівнювати з людьми... Тільки людина-вотель святого рівня на середній стадії, прорвана звичайною магічною звіриною Святого. Що ж до особливо сильних звірів, таких як Бронований Шипастий Дракон, дракон Тиран або Дев'ятиголовий Змій ... Навіть якщо вони тільки прориваються на Святий рівень, то їм зможе дати гідний бій лише людина-вотель Святого рівня на пікі своєї сили.

І прямо зараз...

У небі літали більше десяти магічних звірів Святого рівня. І серед них були Кравоокий Гривисний Лев, Дракон Тіран, Фіолетохова Златошерсна Обезьяна та інші надзвичайно сильні звірі Святого рівня... Кожен з яких міг легко битися в лоб один на один зі Святим Імператором.

Але що було ще більш вражаючим - перед усіма цими могутніми і легендарними звірами стояв красивий молодий хлопець.

« Ти людина, або ти... Хайденс втупився на цього хлопця.

Молодий хлопець з холодом подивився на Хайденса: « Чи це моє життя? Як я можу бути жалюгідним людяком? Люди є для нас, чарівних звірів, не більше ніж їжею!." Слова, що злітали із уст хлопця були переповнені презирством. Навіть дивлячись на могутнього Хайденса, він не відчував нічого лише глибокої зневаги та огиди.

"Ха-ха, якби наш всемогутній Король побажав, то ви вже давно були б всі мертві. Він дає вам хлопці шанс зберегти обличчя. І на вашому місці я б не вагався і швидше прийняв його пропозицію. Ха-ха... Я сміялася і голосно закричала Фіолетокая Златошерсна Обезьяна.

Вираз на обличчях Хайденса та інших волевителів Святого рівня різко змінився.

Магічний звір, який може прийняти форму людини. Якою має бути сила?

« На континенті Юлан з’явився ще один воїн Божественного рівня? Непереможна сутність?», вираз обличчя Хайденса кисло скривилось. У минулому, тільки трьом аномаліям вдавалося стояти на пікі потуги континенту Юлан: « Бог Війни О’Брайен » (Первослов'ячник 4).

Хайденс не міг собі уявити, що хребт Магічних Звірей раптом породить свого власного “Короля Аллаха, який зрештою зможе прийняти людську форму ”.

« Зламав бар’єр Святого рівня і прорвався на божественний рівень... Це магічний звір Божественного рівня. Це... Гайденс добре розумів, наскільки жахливим є магічний звір Божественного рівня. Для цього « Короля» убивати всіх сімох вовчів святого рівня буде дитячою забавою.

Хайденс миттєво прийняв рішення...

Вони змушені відступити!

Для Сяючої церкви тепер найважливіше це зберегти якомога більше своїх сил. Якщо церква втратить сім биків святого рівня, то влада Церкви впаде до менш ніж половини... Після чого і вплив з її статусом буде втоплено у бруд.

« Магічний звір Божественного рівня. Як міг магічний звір Божественного рівня з'явитися з нізвідки, - про себе вирубався Хайденс.

Він не мав жодного уявлення, що ця магічна звірина Божественного рівня була випадково випущений на волю Лінлей у Туманній Долині.

Доля дійсно дивна штука.

« Могучий Король магічних звірів, я Святий Імператор Хайденс. Чи можу я поцікавитися, що конкретно Ви від мене хочете?" - вирішив представитися Хайденс.

Молодий хлопець усміхнувся: « Твоє ім’я Хайденс? Дуже добре. Те, що я від тебе хочу - це щоб ти забрав свій народ подалі на північ. Магічні звірі мого гірського хребта також розширюються на північ. І коли мої магічні звіри побачать, що вони мають достатньо території, то перестануть розширення своїх володінь."

Серце Хайденса кипіло від люті.

Що це взагалі за пропозиція?

Коли вони відчуватимуть, що їм вистачає території, то зупиняться?

« Хмпф, не хвилюйся. Ми не будемо відбирати всю територію біля твого святого Союзу. У кращому випадку, ми заберемо лише половину. О так, мало не забув... Прямо зараз, столиця культури Теней була нами також знищена... - недбало сказав молодий хлопець.

"Столиця культури Теней?" - Гайденс та інші були приголомшені.

Чи звірі хребту Магічних Звірей змогли провести одноманітні атаки проти культури Теней і Сяючої церкви? Це було занадто божевільно! Звичайно, кожен знав, що на хребті Магічних Звірей існує велика кількість і багато навіть Святого рівня. Але ніхто не міг собі уявити, що їх досить багато, щоб атакувати одночасно дві великі і могутні держави.

« Ви можете котитися... Так, і є ще одна річ, яку я можу сказати вам - мене звуть Дайлін [Di'lin]», - все також недбало говорив молодий хлопець.

Коли Ліней почула розмову нагорі, то був здивований. Адже він почув, що ця орда магічних звірів не просто атакує місто Фенлай столицю Святого Союзу, а також нападає столиця Темного Альянса. І покладаючись на те, що сказав цей хлопець...

Вони збираються забрати половину територій у Святого Союзу і Темного Альянса!

"Двіцять царств і тридцять два герцогства на захід від хребта Магічних Зверей очікує справжньої катастрофи!", - Лінвей був в шоці від цих думок.

"Король хребта Магічних Звірей, Дайлін?"

Лінлей міцно накреслив це ім’я у своїй пам’яті. Якийсь час після того, як вони почули Ліндей в результаті крадеться почав пробиратися через натовп, прямуючи на великій швидкості у напрямку своєї резиденції. Адже він залишив там кілька своїх речей.

« Ауу!», раптом могутній Штормовий вовк помітив Лінлей і відразу кинувся на нього.

"Свист!"

Спалах фіолетового світла. Лінлей навіть не сповільнився свій біг, але вовк, який атакував його Штормовий вовк був розсічений на навпіл, розфарбовуючи всю землю навколо червоного кольору. Повертаючись назад у свою маєток, Лінлей бачив навколо тільки смерть і руйнування... Ці магічні звіри були скрізь.

Але до моменту, коли Лінлей досяг перетину між вулицями Ароматний Павільйон і Зелений Лісст, він побачив могутній загін з більш ніж тридцяти чоловік. Усюди, де проходив цей загін, магічні звіри не могли нічого їм протиставити.

"Босс Єль?"

Лінлей раптом побачив, що Єль був прямо пов’язаний і занурений на могутнього бойового коня: « Другому брату й четвертому братові теж тут, тільки вони їдуть на коней звичайним способом».

« Батьку, відпусти мене. Дай мені піти! Дозволь мені врятувати мого третього брата! Сяюча церква зруйнована! Це наш найкращий шанс допомогти йому!» - зв'язаний і скручений Єль продовжував голосно кричати, перебуваючи ближче до задньої частини бойового коня. Чоловік, який їхав на тому коні в сідлі вершника, виглядав надзвичайно сильним.

Лінлей відразу відчув, що він явно не слабший Кайзера.

« Стули пельку... - Один чоловік, який був в центрі цього конвойу, надзвичайно товстий і тримав у руках величезну бойову секіру ». Вона танцювала в його рука наче перишко, було очевидно, що він теж досить сильний.

« Батьку? Головуючий Конгломерата Доусон?

Лише за кілька стрибків Лінлей підбіг до конвою миттєво.

"Босс Єль, Рейнольдс, Джордж!" - закричав Лінлей.

Єль, який не переставав кричати, раптом умк і з приголомшеним виразом обличчя почав шукати джерело розходженого голосу. Рейнольдс і Джордж, які весь цей час мовчали, різко повернули свої голови. Побачивши кров’ю Лінлей і особи, що сидів на його плечі так добре знаного маленького Примарного Мишонка Бебе, очі трьох братів відразу почали червоніти.

"Третій брат!"

Троє братів закричали радісним хором.

Том 7, розділ 7 — Панічна втеча

Коли голова Конгломерата Доусон Монро Довсен побачив, що відбувається, він відразу наказав: « Зтояти! ».

У унісон всі вершники відразу натягнули поводів коней. Коні високо підняли свої копита в повітря, а потім опустилися вниз і зупинилися.

— Відпустіть молодого майстра, - доручив Монро Доусон. Захисні щити дев’ятого вояка, який був відповідальний за захист і супроводжував Єль, раптово розв’язалися руками й силою Йель шнурів. Йель відразу зістрибнув з коня. Що стосується Джорджа і Рейнольдса - вони зістрибнули з коней раніше.

"Третій брат, ти в порядку?" - Рейнольдс був настільки схвильований, що його очі почервоніли.

« Брате, це чудово! Я знав, що ти в порядку!», - схвильовано сказав Єль.

Джордж нічого не сказав, а просто постив Лінлі по грудях.

« Ходімо, брате! Ми повинні покинути місто Фенлай, - відразу сказав Єль.

« Ти Лінлей, вірно? Ходімо з нами. Поки на нас не напав воєвода Святого рівня, нашої безпеки нічого не загрожує." - затримався у розмову Монро Доусон.

Монро Доусон дуже хотів, щоб Лінлей став членом Конгломерата Довсона.

Що Конгломерату Доусон не вистачало найбільше - це волевителі Святого рівня!

« У цьому немає потреби. У мене залишилися деякі невирішені справи. Бос Єль, другий брат, четвертий брат. Ви повинні залишити місто в першу чергу." Лінвей похитав головою.

« Брате, ти справді підеш у... ?», - Йель був шокований. Він уже здогадався, що планував Лінлэй.

Лінлей кивнув: « Це дуже важливо.

Клайд повинен померти!

Минулого разу він не помер через закляття захисту Волі Небесного рівня. Але Лінлей вважав, що оскільки вже володіння такою охороною було досить рідкісним явищем, то напевно Клайд мав в арсеналі ще щось, яке могло його врятувати. Тепер провідники Св. Церкви, яка сидить на престолі, зосередилися на збереженні власних шкур. Дуже малоймовірно, що в такий момент їх буде хвилювати захист короля.

« Босе Йель, ти можеш йти. Я приєднаюся до тебе пізніше, - сказав Лінлей.

« Переможу дуже багато чарівних звірів. Я боюся, що Академія Ернст також буде атакована з огляду на її близькість до міста Фенлай. Ми не будемо повертатися в академію. Після того як Рейнольдс і Джордж досягли безпечного місця, вони планують повернутися у свої імперії. А що щодо мене... Я піду за моїм батьком, - відповів Єль. Джордж і Рейнольдс кивнули.

« Добре. Босс Єль. Другий брат. Четвертий брат. Прощайте... - Лінлей з тугою подивився на його трьох братів і кивнув. Після цього він повернувся і на високій швидкості стрибнув у протилежному напрямку, подолавши більше ста метрів в три рухи.

Єль, Рейнольдс і Джордж добре розуміли, що побачитися з їхнім третім братом в майбутньому буде досить складно.

Вони відразу ж сіли на коней. "перед!"

Конгломерата Доусон продовжив свій шлях.

У цей день незліченні клани міста Фенлай були на грані знищення, а Клана Дебс не була винятком. Лідер Клана, Бернард, був розчавлений ногою Фіолетокою Златошерстною Обезіани, як і його наступник Калан. Інші члени клана навіть не мали часу вирішувати, хто буде наступним лідером клавану, тому що це стало серйозним ударом їхньої стабільності. Магічні звірі почали атакувати клана Дебс.

Гвардійці, слуги, покоївки, члени клана... Усі вони помирали один за одним. Члени Клана Дебс у паніці почали хапати все, що має хоч якусь цінність і розбігатися в різних напрямках. На даний час ніхто не думав про допомогу іншим.

"Старша сестра Аліса, що нам робити?" - Роулінг була шокована.

Аліса також знаходилася в заціпенінні, але пізніше прийшла до себе. « Ходімо зі мною» - відразу ж крикнула Аліса. Вона була магом четвертого рангу, тоді як Роулінг був воїном четвертої рани. Враховуючи вік, це був вражаючий результат. Але в цій ситуації, коли навколо бігали магічні звіри п'ятого рангу і вище, у цих дівчат просто не було шансів якось їм протидіяти.

Потягнувши Роулінг, Аліса кинулася в кімнату Калана і схопила дві магічні карти кристал з ящика.

« Молодша сестра Роулінг, на кожній з цих двох карт знаходиться сто тисяч золотих монет. Цього буде достатньо, щоб вижити. Нам потрібно йти." - Аліса вручила Роулінг одну магічну карту і вони разом вискочили з садиби. Одна з них була магом, інша — воїном.

Вони були в досить доброму фізичному стані і мали можливість бігти достатньо швидко.

« Рятуйте мене! Ах!».

Мимо Аліси і Роулінг пробігла покоївка, за якою гнався Штормова вовк. Штормовий вовк люто кинувся на неї, вчепившись у горло. Дивлячись на Алісу та Ролінг, очі покоївки були наповнені відчайдушним бажанням не покидати цього світла. Але через мить вони потьмяніли.

Роулінг була шокована тим, що побачила за сценою, яка розгорнулася поруч.

"Скорей, давай!"

Аліса потягла Роулінг за руку. Бути привітним і нечутливим тепер є прямою дорогою до смерті. Навіть у дев’ятому ватажку не було надто саможертовних. У місті Фенлай, тепер було більше десяти вождів Святого рівня і майже сто чарівних звірів дев'ятої ранги.

Нізкорангові магічні звіри були ще численнішими, особливо багато було тварин п’ятого і шостого рангів, наприклад орди Штормових вовків. Вони становили сотні тисяч осіб. У місті Фенлай проживало близько мільйона людей, більшість з яких мала силу воїна першого чи другого рангу. У них просто не було шансу гідно чинити опір.

"Ріп!" Аліса і Роулінг зірвали частину своїх весільних платтяв, щоб мати можливість бігти швидше.

"Старша сестра Аліса, попереду нас магічні звіри", - раптом крикнула Роулінг.

"Віжу", - Аліса схопила Роулінг за руку і кинулася до маленької алеї.

Але, подолавши провулок, вони побачили, що з іншого боку також була величезна кількість магічних тварин. Аліса і Роулінг були змушені залишитися посеред алеї, між двома садибами. У цей час, що знаходився з іншого боку перевулка Вампірський залізний бик роївся в їх бік.

"Скорей!" - Аліса сильно стиснула руку Роулінг і вони вискочили з перевулку. Вони проігнорували те, що попереду знаходяться магічні звіри. Зрештою, там також були люди. Є шанс, що магічні звіри не зворушені саме їх. Вони продовжували відчайдушно бігти вперед.

Їхній подих був хриплим і нерівним.

"Вій!" Раптом, більше десяти Шормових вовків на високій швидкості кинулися в погоню. Штормові вовки були занадто швидко. Їхня швидкість вдвічі перевищувала швидкість Аліси та Роулінг. Ще трохи і штормові вовки наздоженуть їх... Разом з цим перед Алісою і Роулінг з'явився величезний Земляний дракон.

Земляний дракон був настільки великим, що просто вставши там він перекрив майже половину дороги вулиці Зелений Лист. Враховуючи його драконячий хвіст ... Аліса і Роулінг просто не могли втекти.

- Роулінг відчула безнадію.

Аліса дивилася на цього величезного, заввишки в двоповерховий будинок Земляного дракона, то на хижу стаю Штормових вовків, які кинулися до них. Цього разу вона не могла знайти вихід, який би дозволив їм сховатися.

Аліса нічого не могла вдіяти і міцно обняла Роулінг. У цей момент вона також розуміла, що всі надії на спасіння втрачені. Десять штормових вовків вже наближалися, їх білі ікла блищаті холодним світлом...

Червона лампочка — спалах фіолетового світла.

На голові десяти Штормових вовків миттєво розлетілися в різні сторони. Людська фігура, що зрушила з неба, здіймалася прямо до цього величезного земного дракона.

« Це... - Аліса і Роулінг з подивом втупилися на людину, яка несподівано їх врятувала.

Аліса могла чітко розглянути, хто був цією людиною.

« Колись давно щось подібне вже сталося», - загубленим поглядом Аліса дивилася на цю фігуру. Це був Лінлей. По правді кажучи, власна резиденція Лінлей була розташована прямо через дорогу від садиби клана Дебс, і зараз, Аліса та Роулінг знаходилися лише в декількох десятках метрів від пометиля Линей.

Лінлей не міг просто так дивитися як хтось помирає.

"Хaргы!"

Приземлившись боком поруч з Земляним драконом, Лінлей зробив різкий поворот своєї талії і потім приклав усі свої сили до своїх ніг, перетворюючи її в розмиту тінь, наче від удару сталевим батогом... в наступній мить нога вже налетіла на череп Земляного дракона.

У момент дотику, нога Лінлей раптом покрилася чорними лусочками.

Півдраконія форма!

"Бам!"

Удар був занадто швидким і сильним. Той, хто не сподівався такого розвитку подій Землі, був нездатний зреагувати і його череп вибухнув від сили цього удару. Величезне тіло Земляного дракона впало на землю.

Лінлей опустився вниз. Роулінг та Аліса, які спостерігали за всім цим, були дійсно приголомшені.

« Старший брат... Старший брат Лінлей... - м'яко сказала Аліса.

Лінлей повернувся, щоб подивитися на них. На його обличчі з'явився похмурий погляд. У Лінлей не було достатньо вільного часу, щоб вивести цих двох дівчат звідси, але якщо Аліса і Роулінг залишаться тут, то вони безсумнівно помруть. У цей момент Лінлей раптом побачив загін лицарів, що рухався на високій швидкості. Серед цих лицарів був старий чоловік, який їхав верхи на гарній лошаті. Це був управитель директор Галереї Пру Майя.

У зв’язку з нападом магічних звірів колекції в Галерії Пру сильно постраждали. Директор Майя був у змозі зібрати тільки найважливіші і цінні скульптури в його Межпростірованому кільце зберігання.

Місткий перстень був надзвичайно цінним і рідкісним. Навіть директор Майя мав тільки одне.

"Діроректор Майя", - гукнув Лінлей.

Побачивши Лінлію, директор Мая був дуже схвильований: « Мамостер Лінлей, Ви тут! » Директор Майя захоплювався людьми, які були скульптурами рівня майстра, тому, природно, директор майя був дуже високої думки про Лінлей. Цей молодий чоловік зміг вирізати скульптуру, яка була майже на тому ж рівні, що скульптури Пру і Хоуп Дженсен.

Варто зазначити, що було дуже мало людей, які знали про замах Лінлей на короля Клайда. У зовнішньому світі всі вважали, що вбити короля Клайда збирався демон. Звичайно, директор Майя не знав правду.

"Мастер Лінлей, ходімо з нами." директор Майя був дуже впевнений у собі.

Воєнна сила Галереї Пру була досить високою. Поки вони не нападуть на магічну звірину Святого рівня, то напевно не зіткнуться з серйозними проблемами.

"Дироре Мая, в цьому немає необхідності. Я сподіваюся, Ви допоможете мені. Ці дві дівчини знайомі мені і я сподіваюся, що ви зможете відвезти їх у безпечне місце" - доручив Лінлей.

« Без проблем. Але Майстер Лінлей, місто Фенлай не безпечний зараз." - поспішно сказав директор Майя.

« Це не важливо. Мені треба розібратися з деякими запитаннями. Я залишаю цих двох дівчат на Вас." - закінчуючи говорити, Лінлей відразу зник у своїй садибі. Аліса і Роулінг переглянулися, а потім за наказом директора Майя сіли на коня і приєдналися до конвою.

« Він... він і правда не сказав жодного слова мені, - Аліса раптом відчула себе трохи пригніченою.

Звук копит не ослаблював. Конвой директора Майї разом з Алісою і Роулінг пішов.

Тільки тепер Лінлей вийшов зі своєї садиби, несучи чорну сумку на плечах. Ця сумка містила кілька магічних карт кристалів, залишки порошку отрути, яку він нещодавно готував і траву “Сільше серце ”.

"Бебе, тепер ми прямуємо до палацу".

« Босе, йдемо на битву! » - Бебе був не менш схвильований.

Лінлей та Бебе вирушили в сторону палацу.

Багато хто вже втік, але замість цього Клайд пішов у королівську скарбницю. Як Клайд може відмовитися від багатства королівського клана, яке було назбиране протягом незліченних років? Багатство королівського клана було неймовірно великим.

Клан Дебс, у розквіті сил, коштував сто мільйонів золотих монет.

При цьому корумповані чиновники, як - от герцог Паттерсон, також нагромадили близько ста мільйонів золотих монет. Що стосується багатства, що зберігається в палаці... Там було набагато більше.

В страте.

« Це багатство було нагромаджене безліччю поколінь правителів Фенлай за тисячі років, - дивлячись на скарби у страті, Клайд не довго думаючи схопив найцінніші предмети і перемістив їх до його Межпростірної обручки. Король Клайд був щасливимчиком, якому також як Майя вдалося отримати Межпростірне кільце.

« І ці 32 карти » Могічні кристали 14. Клайд подивився на магічні картки, які він тримав у руках.

На цих 32 картах « Макагічний кристал » було багато грошей, які накопичили королівство протягом тисячі років. Кожна карта містила на своєму рахунку сто мільйонів золотих монет. Накопичення на 32 карти складало 3,2 мільярда золотих монет. Це неймовірна сума. Можливо навіть основні клани чотирьох Великих Імперій не змогли б зібрати таку велику суму золота.

Популярне прислів’я звучить так: щоб знайти простий спосіб заощадити багато грошей — просто стань королем! Багатство, що назбирало королів за тисячі років, було цілком природним.

- Клайд повернувся, щоб востаннє подивитися на позосталі скарби і скрипку зубами.

Але Клайд ще не розумів, що не тільки столиця прийшла до кінця. Все королівство Фенлай тепер стало територією магічних звірів! Він, Клайд, більше не король! Більше того, знищено не тільки королівство Фенлай... Велика кількість територій, що належать Священному Союзу зараз швидко перейшло під контроль загарбників.

Том 7 розділ 8 — одна рука

У віддаленому дворі на подвір’ї в палаці зібралися найбільш важливі члени королівського клана Фенлай, у тому числі Клайд, його дружини та багато дітей.

« У місті Фенлай кишить магічними звірами. Нам, безумовно, краще не пересуватися великою групою, бо тим самим ми привернемо деяких надзвичайно сильних чарівних звірів", - урочисто сказав Клайд. Всі відразу зрозуміли, що стало причиною того, чому директор Майя і Монро Доусон їхали в маленьких конвоях.

Групи в десятки людей були всюди і загалом не звертали уваги.

Але з кількох сотень осіб, які мали стати свідками магічних звірів дев’ятої рани і можливо навіть нападуть на чарівну звірину Святого рівня.

Найнебезпечніше, що можна зробити прямо зараз - це привернути увагу магічних звірів.

« Варре [Ка'lei], ти і твоя мати повинні повести один з загону воїнів полка Дикий грому. Ось п’ять карт “Магічний кристал ” »!. Пам'ятайте, що на них зберігається багатство нашого клану, накопичені протягом тисячоліть!», Клайд подивився на сина.

У королівському клані було занадто багато людей. Вони повинні були розділитися на невеликі групи

Клайд не хотів, щоб його клан був знищений. У деяких невеличких групах шанси на порятунок трохи зросли.

« Так, Отче»

Багатства, нагромаджені за тисячі років... Скільки це?

«Шак [Sha'ke], ти, твоя мати і молодша сестра поведуть другого загону вовка Дикий грім. Я також вручаю вам п’ять карт “Магічний кристал ” і взяв ще 5 магічних карток та передав їх своєму другому синові.

Обидва принци були дуже раді.

Обличчя Клайда було дуже урочистим. Він сказав: « Елітні ватажки нашого клана розділяться на три підрозділи. Карре, Шак і мій власний. Незважаючи на те, що є найголовнішим для нас і нашого клана - вижити. Выше голову!».

« Кайзер, як командуючий полку Дикого грому ти підеш зі мною», - Клайд подивився на Кайзера.

"Так, Ваша Величність" - кивнув Кайзер.

Полк Дикого грому був наймогутнішим оборонним полком у складі королівства Фенлай. Весь полк, у тому числі Kaйзер, містив сто чоловік. Таким чином, кожна група отримала групу з 33 воїнів. Попри свою незначність ці люди брали вправність. Навіть найслабший член цього полку був воїном сьомого рангу.

Розділений на три групи, королівський клан негайно почав розбігатися в трьох різних напрямках.

...

"Свист!"

Лінлей схопився на високій швидкості. У той же час, з'явився фіолетовий спалах світла і громокрилий пегас, який тривожив Лінлей, раптом розділився на дві половинки. Лінлей продовжував бігти вперед, пробираючись до палацу на високій швидкості.

По дорозі до палацу він минув гори трупів людей і магічних звірів.

По прибуттю до палацу.

Лінлей стрибав вперед так швидко, що його тіло перетворилося на розмиту тінь і з кожним рухом він просувався на десятки метрів уперед. Ця вражаюча швидкість позбавила магічних звірів п'ятого і шостого рангів можливості якось перешкодити йому.

« Ось так»

Лінлей легко піднявся на висоту понад десять метрів і опинився біля палацу.

"Рoaар!" Всередині чувся рев магічних звірів, а також крики солдатів. На даний момент біля воріт палацу не було охоронців. Єдине, що можна було побачити тут - трупи, кров і шматки тіла. Іноді до них припадали масивні трупи тварин.

Подібно до прочиненіх котів, Лінлей прокладав свій шлях через вершини різних палацових будівель.

Але коли Лінлей досяг наступного піку, то раптом побачив загін, який втік. Зараз практично ніхто не використовував карети. Вони були занадто повільними, що заважало втечу.

« Це... І я не можу цього зробити ».

Лінлей миттєво впізнав золотоволосого чоловіка в центрі. Це був "Золотий лев" Клайд. Клайд тепер командував винними воїнами, які вбивали магічних звірів, що атакували їх. Командна робота цього загону була просто неймовірною.

Коли група елітних воїнів сьомого і восьмого рангів, як один, була набагато сильнішою за групу тих самих людей, що й вояки восьмих часів, але без команд.

« Клайд», - очі Лінлей загорілися.

« Босе, це наш шанс» - Бебе був не менш схвильований.

« Не поспішай. Цього разу ми не можемо допуститися помилки. Почекаємо, коли його загін наблизиться до нас, а потім влаштуємо засаду», - Лінлей залишався на даху, і його холодні очі зосередилися на тому віддаленому загоні.

...

« Не втрачайте часу. Швидше." - Клайд помахнув гігантським бойовим мечем, нейтралізуючи Драконячого яструба в повітрі.

За останні півтора місяця Клайду вдалося вивести деяку кількість руйнівної крові отрути з його організму, що дозволило йому відновити 10% свого бойового-Ці. Хоча це було всього лише 10 відсотків, але цього вистачило щоб він повернув собі силу воїна восьмого рангу.

Однак Клайд розумів, що йому потрібно ще півроку очистити і вивести 90% отрути з його тіла.

« Откуда, чорт візьми, прийшли всі ці магічні звіри. Виродки!», Клайд лютував дедалі сильніше.

Магічні звірі знищили його столицю і тепер загрожують життю. Як він міг не злитися?

"Быстрее".

Після вбивства всіх тих, хто нападав на магічних звірів, Клайд відразу наказав не зволікати і загін лицарів ще з більшою швидкістю рушив уперед. Оскільки Клайд і його люди подолали палацові споруди на високій швидкості, вони не помітили, що хтось чекав у засідці.

Дивлячись на те, як Клайд та його люди наближаються, Лінллей прищурився.

Мех на тілі Бебе став дибки.

« Зараз саме час!»

Голос Лінлей пролунав в голові Бебе вони на високих швидкостях одночасно кинулися у напрямку Клайда. У ці долі секунди до ривка все тіло Лінлей раптово покрилася шаром чорної луски, а з його лоба, ліктів, і коліна виросли шипи. Його з’явився великий драконовий хвіст.

Драконяча форма!

Відряд лицарів, які супроводжували Клайда, по праву вважався елітним. Як тільки Лінлей і Бебе полетіли в їхній бік, вони відразу помітили їх та спробували зреагувати. Але Лінлей і Бебе були занадто швидко!

« Ах! Це ви!» - побачивши цю страшну істоту, Клайд не сумнівався. Лінлэй повернувся по його душу!

Він навіть не був здивований, чому Лінллей досі живий. Його драконячий хвіст вже був поруч, люто плескаючи по землі буквально за 2 метри від Клайда. Позади него, Кайзер вже вступила у бій з чорною Примарною Мишею і не міг кинутися йому на допомогу.

"Удар!"

Драконячий хвіст Лінлей нещасно полетів в бік Клайда, але той швидко звернувся, перекатаючись по землі. Хвост Лінлей приземлився на його коня і тварина відразу ж була розділена на дві половинки. Бойовий кінь зігнав біль, перш ніж впасти.

Коли Клайд впав на землю, то вперся кулаками і швидко відступив.

Лінлей відразу ж кинувся в погоню.

"Свист свист!" У той же час вісім копій побельскої бойовим-Ці кинулися до Лінлей.

Арргх!

Майже миттєво, бойова-Ці Драконячий Крові в тілі Лінлей різко зросла. Використовуючи праву ногу, він злісно відштовхнувся... Швидко досягаючи надзвичайно високих швидкостей і стріляючи вперед, наче валун, який був у гніві катапультуван. Тіло Лінлей з лютістю зіштовхнулося з цими списами і в результаті рознесло їх у щіпки.

Але варто зауважити, що розбиті списи все-таки змогли зупинити Лінлей, який роївся вперед.

"Здається це вимагатиме додаткових зусиль" - нахмурився Лінлэй.

Він не очікував, ці вісім лицарів зможуть так легко блокувати його атаку.

Але Лінлей не знав, що ці вісім лицарів були шоковані і налякані. Вісім лицарів були особистими охоронцями Клайда, вони - еліта полку Дикого грому. Усі вони були воїнами восьмого рангу. Вони працюють разом і навіть зможуть стримати удар дев’ятого рангу.

Тим не менш, навіть воїн дев'ятого рангу не наважився б таранити їх списи лоб в чоло. Але Лінлэй зробив це.

« Що за жахливий захист?», сховавшись за лицарями, які охороняли його серце Клайда тремтіло.

"Сквії!"

Бебе пронизливо кричав у запеклих спробах наздогнати Кайзера своїми гострими кігтями і іноді використовуючи свої клики, щоб вкусити його. Але Кайзеру важко, але все ж вдавалося використовувати свій дворучний меч, щоб блокувати атаки Бебе. Навички володіння мечем Кайзера здавалося дуже простими, але в той же час досить ефективними.

Один крок назад і потім удар мечем, який, здавалося, неймовірно важко було блокувати.

« Клайд, хто врятує тебе цього разу? — поглянув на могутніх воїнів і посміхнувся. - Гаразд, ви хочете атакувати групу?

Як тільки Лінллей закінчив говорити, він одразу ж почав рити себе до одного з лицарів.

Лінллей не боявся і не звертав уваги на інших лицарів, він просто кинувся до одного з них.

Тепер, їхні спільні напади були марні.

"Свист!" Лінлей був неймовірно швидкий. У мить він опинився поруч з восьмим воїном. Він зжерся, стискуючи кулаки і вдарив їм цього воїна. Рицар ухилився, щоб уникнути удару, але в цей час драконячий хвіст Лінлей раптом гойдався вперед і розчавив череп воїна.

"Трал [Sa'er]!", - решта лицарі злився від люті.

Члени полку « Дикого грому » завжди тренувалися разом, і їхня прив’язаність до одне одного була такою ж як у братів з крові. Багато воїнів з лютістю кинулися на Ліллей, і незважаючи на свій гнів, вони все ще були в змозі добре координувати свої атаки, ідеально по черзі працюючи дворучними мечами та довгими списами.

"Ф'юх!" Раптом меч Фіолетової Крові опинився в руці Лінлей. Не звертаючи уваги на атаки інших, Лінллей побіг до іншого лицаря. Коли меч Фіолетового Крові випав на обличчя воїна, він миттєво проколов його череп і той відразу впав на землю загибеллю.

« Умри!», - миттєво, один з лицарів біля Лінлі намагався своїм списом пробити його голову.

Лінлей одразу наніс контрудар. Оскільки лицар був готовий заблокувати його, меч Фіолетової Крові раптом зігнувся в повітрі і з легкістю позбавив його голови. Навіть не активуючи своє бойове-Ці, тримаючи в руках цей меч Лінлей легко міг убити воїна сьомого рангу. А тепер, коли Лінлей наповнив Божественний меч Фіолетової Крові своєї бойової-Ці Драконячої крові, він був здатний легко вбити воїна восьмим рангу.

Жахливі атаки!

Три воїни восьмої ранги загинули у мить ока.

« Я хочу побачити, як ви зупините мене цього разу! » — сказав Лінлей знову роївся до Кладу. Жоден з лицарів не наважувався блокувати Лінлей, тому що Божественний меч в його руках вселяв страх у їхніх серцях.

"Грооа!"

Раптом здалеку почувся гуркіт.

« Грохот, ревіння, гуркіт» Важкі кроки потрясали землю. Гучні звуки та вібрації давали зрозуміти, що їх джерелом є величезний магічний звір і він досить швидко наближається.

Але Лінлей не турбувався цим фактом.

« Зупиняти його, зупинити його! » - Клайд голосно кричав і продовжував відступати.

Лінлей раптом стрибнув у повітря і відштовхнувся з стіни на високій швидкості полетів в бік Клайд. Коли Кайзер побачив це, то відразу ж кинувся назад і замахнувся дворучним мечем прямо на Лінлі.

« Ну що ж...», - Ліндей не намагався блокувати його меч, направляючи Божественний меча Фіолетовий Крові прямо на Клайда.

« Останок одного разу тебе захистила заклинання Святого рівня Волі Небес і потім Гайденс врятував тебе. Я хочу побачити, хто врятує тебе на цей раз." - темно-золоті очі Лінлей кинули смертельним погляд на Клайда і меч фіолетової крові в його руках дрикнув по горлу Клода. У цей момент Клайд майже зійшов з розуму, намагаючись махати дворучним мечем в руках у спробі зупинити Лінлей.

"Хaх!" - раптово, Кайзер послабив силу захоплення свого дворучного меча, випускаючи його зі своїх рук у політ.

"Бам!" Лінлей не міг вчасно зреагувати і його права рука була сильно пробита дворучним мечем. У той же момент, назовні вирвалася в мечі вогняна-Ци. Лінлей відчув, як його рука починає пригальмувати. Через цей важкий удар, що відкинув його руку в сторону, меч Фіолетової Крові тепер опинився на метр далі від своєї мети - Клайда.

"Хмпф".

Меч Фіолетовий Крові раптом зігнувся в повітрі, обвиваючись навколо дворукового меча Клайда наче змія... Його меч же потягнувся до зап'ястка, а потім аж до плечей руки Клайде.

"Скользь!"

Права рука Клайда була вмить відсічена і відразу впала на землю з глухим стуком. Тримаючи меч, пальці на руці були все ще міцно стиснуті. Крім того, на відрубаній руці можна було помітити кільце. Це кільце - найдорожчий об'єкт у всій королівській клані Фенлай - Межпростірована сережки.

« Моя рука! Поверніть її назад, назад!" - обличчя Клайда побіліло від болю, але він як і раніше шалено кричав.

Цей перстень містить 22 карти « Могічний кристал » і двоплинний номінал з двома мільярдами золотих монет! Крім того, воно містило ще десятки цінних скарбів, які королівський клан збирав тисячі років. Клайд швидше помре, ніж дозволить втратитися цьому Межпростірному кольцеві. Адже це були накопичення незліченних поколінь його клана!

"Свист!"

Раптом чорна пляма проминула і схопила відрубну руку, а потім схопився на плече Лінлей.

« Босе, чим більше Клайд хоче чогось, тим сильніше ми повинні заважати йому отримати це - стоячи на плечі Лінлей, Бебе подумки звернувся до нього. - Але бос, навіщо йому так потрібна ця відрубана рука? У ній немає нічого особливого. Може йому потрібно саме це кільце? "

Том 7, розділ 9 — Найпростіший

« Поверніть його назад! — наче одержимий кричав Клайд. Він так люто кричав, що його обличчя і шия були червоні як буря. - Перстень, поверніть назад перстень! Мільйон золотих монет тому, хто поверне його назад!"

Коли воїни полку Дикого грому почули слова « мільйон золотих монет», вони промайнули в їхніх очах жадібністю. Кожен з могутніх лицарів воїнів роївся в сторону, де стояв Лінллей... і лідер полку Дикого грому, Кайзер, був першим серед усіх.

« Так, кільцю? Здається, воно дійсно цінне» - бачачи, яким божевільним тільки що став Клайд, Лінлей про себе лише холодно розсміявся. Сильний ривком відштовхнувся з землі, і він на високій швидкості почав відступити. Повертаючись, Лінлій пірнув і зняв перстень з відрубаної руки.

«Лине, це Найпростіший перстень! » — з хвилюванням промовив Дерінг Коуарт. Беручи до уваги його могутню душу, Дерінг Коуарт зміг миттєво відчути, що було в тому кільце такого особливого. Майстри були безцінним скарбом!

Лінлей був приємно здивований - він думав, що це кільце було щось подібне до реліквії предків королівського клана Фенлай. Він не очікував, що кільце виявиться одним з тих легендарних Межпростірних кілець.

Невеличкі кільця. З п’яти кардиналів Сяючої церкви, які мали свої обручки тільки два.

І ніхто по всьому світі не був настільки дурним, щоб вирішити продати Найпростішу обручку.

Як тільки Найпростіший кільце отримає відбиток людської крові, після чого той стає його власником, більше ніхто не зможе відкрити його. Це було найкращим місцем для зберігання скарбів. Звичайно, був ще один спосіб відкрити Найпростіший перстень - вбити власника. Після смерті його старого власника, Розширене кільце стає несприйнятливим і саме в цей момент можна прив'язати свою кров до себе і потім отримати доступ до всього його вмісту.

"Свист!"

Меч, який Кайзер тримав у своїх руках, почав змахуватися зверху на голову Лінлей. Свиста була такою, ніби він проколов саме повітря, а сила та енергія з якої могла розколити моря і зруйнувати гори. Лінлей міг чітко бачити, як червоне мерехтіння текла по поверхні дворучного меча.

Така сила не може бути заблокована в лобі!

"Свист!"

Поклоняючись, Лінлей відскочив.

« Бам!», - стіну, поруч з якою ще мить тому стояв Лінллей, вражала жахливою силою меча... В епіцентрі зіткнення з мечем, наче від потужного вибуху, розлетівся мур. Відразу після удару, по ланцюговій реакції, приблизно на сто метрів в обох напрямках решта стіни почала руйнуватися.

« Дуже потужний удар! » — здивувався Лінлей.

Будучи під захистом своїх позосталих лицарів, Клайду було зараз не до болю від його лабетної руки. - Клайд, здається божеволів. Хоча він розумів, що Лінлей не зможе відкрити його Найпростіший перстень, але якщо обручка так і залишиться в його руках, то навіть хоча Клайд є власником персня... Він також втратить доступ до всіх, хто знаходиться всередині скарбів.

2,2 мільярда золотих монет! Якою ж неймовірною була така сума!

Тисяча накопичення королівського клана. Крадіжка цих скарбів і багатства буде для Клайда більш болісною, ніж якби його просто вбили.

"Бам!"

В одній і стіні була пробита дірка. Сквоза стіни по подвір’ї велася велика магічна тварина, наче звичайна вулична прогулянка. Одна стіна за іншою ламалися прямо на очах, неначе вони були зроблені з бруду. На той час величезний магічний звір уже помітив Клайда і Лінллей, а потім у захопленні вигукнув: « Ґроойоаар!».

"Фіолетовий Татуований Ведмідь!" - бачивши цей добре знайомий вигляд, Лінлей був не надто наляканий. Мабуть, це було через те, що він до цих пір пам'ятав жахливу силу Фіолетового Татуованого Медвез Святого рівня, якого він зустрів у Туманній Долині. Якщо порівнювати тільки за розміром, то цей ведмідь дев'ятого рангу був приблизно такого ж розміру, що і той Фіолетовий Татуований Ведмідь Святого рівня в Туманній Долині... Але Лінлей міг легко відчути, що аура не була такою страшною і грізною.

Цей фіолетовий Татуований Ведмідь був тим, хто нещодавно вбив команду герцога Боналта з цілою його сім'єю. До того часу він вже встиг дістатися до палацу і почати руйнувати його.

Побачивши Лінлей і групу лицарів, які охороняли Клайда, він з радістю кинувся в їхній бік.

« Бух! Бух! Бух! Бух!"

Фіолетовий Татуований Ведмідь - це справжня машина смерті, з масивними міцними ведмежими лапами і розміром тіла з триповерховий будинок. Навіть найміцніші стіни, після одного удару, будуть рознесені на шматки. І саме зараз, метою ведмедя стали Лінлей і група Клайда.

« Клайд, тобі потрібне це кільце? Якщо воно тобі так потрібно, то спробуй підійти і забрати його у мене!» - рухаючись на величезній швидкості, голосно закричав Лінлей.

« Бебе. Займися іншими воїнами. Кайзером я займусь особисто», - місячно сказав Лінлей.

« Добре. Босс, просто слідуй за мною!" - Бебе знервувався до тієї групи воїнів.

Комбіновані атаки, які практикували ті воїни, були в основному призначені для використання проти противника у формі людини, атакуючи його життєво важливі органи. Але вони були малоефективно проти такої магічної звірини, як Бебе. Він був фізично маленький, дуже швидкий і надзвичайно міцним тілом.

« Скользь», - своїми кігтями Бебе пройшовся через половину шиї одного з восьмої ранги, у результаті чого із неї фонтаном почала хлестати кров. Прямо зараз, голова того воїна дивно покаялася, тримаючись на плечах тонким шаром нерозрізної шкіри.

« Хаа!» - очі Кайзера злегка почервонів, і з лютим криком він рубав своїм дворучним мечем в сторону Лінлі.

Одним рухом, Лінлей в черговий раз ухилився від випаду і в той же момент, немов торнадо, з розвороту гострі кігті на його нозі полетіли в бік шиї Кайзера.

Кайзер недовго думаючи відкинув свою голову назад і відразу спробував почати контратаку. Ноги Лінлей ледь торкнулися обличчя Кайзера... ще б трохи ближче і він би зміг убити його. У момент, коли Кайзер відкинув свою голову назад, він замахнувся з атакою на Лінлей, але Ліндей, який в цей час все ще перебував у повітрі, не став ухилятися.

"Свист!"

Довгий, наче залізний батог, драконячий хвіст Лінлей раптом з пронизливим свистом розсік повітря, люто рушив на зустріч до Кайзера.

Одна атака за іншою!

Якби Кайзер продовжив свою контратаку проти Лінлію, то було б очевидно, що йому доведеться прийняти повноцінний удар від Ліней.

"Угх". Кайзер, доклавши великих зусиль, щоб досягти своїх ніг, відіслав себе у політ на високій швидкості. У той же момент, він помахнув своїм дворучним мечем, щоб відбити хвости Лінлей до нього. Кайзер був настільки швидкий, що в мить він зміг відступити майже на сто метрів.

"Свист!"

Кайзер на великій швидкості відразу кинувся в атаку. Його дворучний меч почав дивно вібрувати, перетворюючись на шість ілюзій меча. Побачивши це, Лінлей не знав, як заблокувати атаку.

"Агх!" Бебе вбив чергового воїна. Останній убитий виявився воїном сьомого рангу і він не мав можливості заблокувати атаку кігтів в бік своєї голови ... В результаті чого, його череп був пробитий. Це також було сьоме вбивство Бебе.

Коли Кайзер бачив, як солдати полку Дикого грому помирали і тренувалися протягом багатьох років, то лише посилився гнівом. Але з Лінлою було дуже важко мати справу. Він міг вільно атакувати не тільки своїми руками і ногами, його хвіст також ніс велику загрозу ... не кажучи вже про надзвичайну міцність усіх частин тіла Лінлей.

На щастя...

З погляду бойового досвіду і тактичної думки Лінллей ніяк не міг зрівнятися з воїном дев’ятого рангу, які тренувалися протягом ста років.

« Швидше, швидше! - Клайд був на грані втрати розумця.

Зараз ситуація складалась зовсім не на його користь. Якщо все так і триватиме... то скоро втратить всякий шанс на повернення свого каблучка. У Межпростірному кільці буквально зберігалися його клани, зібрані протягом тисяч років. Навіть ціною свого життя він не міг допустити втрати кільця.

"Роaар!"

Фіолетовий Татуований Ведмідь нарешті дійшов до місця, де розгорнулась битва. Всі воїни, що зустрічалися на його шляху, були розкидані в сторони або розчавлені. Боротися з ним в лоб, не насмілився ніхто ... Адже, щоб битися з дикою звіриною дев'ятого рангу, потрібно бути на рівні як мінімум воїна дев"ятої рани. І якщо вірити, що магічні тварини були сильніші від людей, то навіть воїн дев’ятого рангу зможе хіба що гарантувати, ніби він не помре відразу або може просто втекти.

Фіолетовий Татуований Ведмідь окинув поглядом на групу людей. Кмітливі тварини були не нижчі від людей і навіть вищі, ніж деякі люди. Він міг швидко здогадатися, що ці люди були розділені на дві групи: першою була людина і його магічний звір компаньйон, а іншою лицарями в руках чоловіка з однією рукою.

І здавалося, той чоловік був вельми стурбований кільцем.

Фіолетовий Татуований Ведмідь міг зрозуміти людську мову навіть тоді, коли він ще не розмовляв нею. Його очі були приголомшені.

"Уу, Вуу!"

Фіолетовий Татуований Ведмідь захлинувся своїми лапами і кинувся прямо в бік Лінлей та Кайзера. Коли він зустрівся з усіма, кого зустрічав, то просто бив його своїми масивними лапами.

"Ах!" - воїн восьмого рангу, який відчайдушно намагався ухилитися і водночас обкутав своє тіло смарагдовим кольором бойової-пісі.

Хоча Фіолетовий Татуований Ведмідь не міг вільно пересуватися, його лапи були жахливіше блискавкою. "Плюх!" Масивна лапа впала на воїна восьмого рангу. Потім, почувся нудотворний хрумок і голова воїна була миттєво розчавлена... і не тільки голова, все його тіло було перетворено в м'ясний фарш.

Навіть земля в місці, де був розчавлений воїн, наче павутина потріскалася у всі боки.

« Чому магічні звіри дев'ятого рангу, настільки сильні ніж люди того ж удару?» - побачивши здалека той удар у своєму серці Лінлей не міг стриматися від подиву.

У Кайзері, який до цих пір бився з Лінлею, почало наростати занепокоєння. Адже він розумів, що його здібності навіть близько не достатньо для того, щоб справитися з фіолетовим Татуваним Ведмедем.

Фіолетові Татуовані Ведмедиці мають надзвичайно товсту і міцну шкіру, а також велику силу. Навіть більшість гігантських драконів можуть бути до напівсмерті збити його масивними лапами. Його єдиною слабкістю було те, що з точки зору швидкості пересування він був досить сором'язливим. Але що ж до швидкості атаки - вона, звичайно, була на висоті. Фіолетовий Татуований Ведмідь вважається символом надзвичайно сильного виду магічних звірів дев'ятого рангу.

«Бам! Бам! Бам!».

Лінлей і Кайзер на високій швидкості обмінювалися ударами... Руки, ноги і хвіст Лінлей не зупинялися на дворучному мечі Кайзера. Швидкість їхніх ударів була на дивно високому рівні. Лінлей, покладаючись на свій неймовірний захист, проводив на перший погляд здавалося б самогубствовні атаки... але методи ведення бою Кайзера були неймовірно ефективні. І до того ж він мав великий досвід і могутній бойовий-Ці.

Коли вони боролися, то не могли визначити на чиєму боці перевіс.

"Роaяар!" - Фіотальний Татуований Ведмідь нарешті досяг Лінлей і Кайзера... І тієї ж години спробував навідмаш завдати удар своєю масивною лапою в бік биючих двох чоловіків.

« Вух!», - Ліндей і Кайзер на високій швидкості відстрибнули в різні сторони.

«Бам!» - почувся звук від бавовни лапою ведмедя про землю і відразу після, можна було відчути, як вся земля завивала, а дивлячись у місце удару, побачити безліч глибоких тріщин. Ні Лінлей, ні Кайзер не наважулися заблокувати такий удар в лоб!

Лапа Фіолетового Татуленованого Медель була, безперечно, найсильнішою і міцною частиною його тіла.

Якби Кайзер або Лінлей намагалися заблокувати її в лоб, вони напевно перетворилися б у м'ясний фарш з кісток і плоті.

« Роaяар!» - голосно взрівши, Фіолетовий Татуований Ведмідь кинувся убік Лінлей.

« Чорт... Чому ти вирішив переслідувати саме мене?», покладаючись на свою високу швидкість, Лінлей почав тікати. Після повної трансформації в Драконю форму, Лінлей мав швидкістю воїна дев'ятого рангу, він був безумовно дуже швидкий. До того ж, він був дуже слабким від фіолетового Татуленованого Медельа. Для Лінлі було не надто важко відірватись від нього.

Незважаючи ні на що, Фіолетовий Татуований Ведмідь продовжував переслідувати саме Лінлей, вбиваючи всіх тих, хто потрапляв на його шляху

Як же легко було здогадатися, кого він вибрав для цього!

Лінлей не знав, що Фіолетового Татуїрового Ведмедя приглянувся до нього. Зважаючи на його інтелект і те, що він почув з уст однорукого людини... Фіолетовий Татуований Ведмідь зрозумів, що обидві ці групи боряться за це кільце, отже воно повинно бути дуже цінним.

Для дев’ятої рани, щоб розуміти людську мову було звичайною справою. Вони не могли говорити на ньому тільки тому, що їхні тіла були непридатні для цього. Але коли звір проривається на Святий рівень, він може певним чином переформувати свій організм і почати говорити мовою людини.

- Клайд мало не плакав.

«Ваша Величність, - прямо зараз, Кайзер вже підбіг до Кладу. - Ваша Величність, буде краще, якщо ми зараз підемо. Якщо не зробити цього, то все стане вкрай небезпечно."

З тридцяти трьох членів полку Дикого грому, чотирнадцять з них до цього моменту були вже вбиті Бебе, а решта починали панікувати. Магічний звір був неймовірно сильним тілом, а також мав надзвичайну силу атаки. Він ідеально підходив для схваті з людьми.

"Рoaар!"

"Рoaар!"

Раптом, з неба можна було почути серію могутніх ревів драконів. Сотні гігантських драконів: з смарагдово-зеленими лусочками, вогняно-червоними лусками, срібними лусочками і навіть виглядаючий зовнішньо неймовірно тиранічно чорний дракон... Всі вони почали летіти в напрямку палацу.

Дракони володіли дуже високим рівнем інтелекту. Вони також знали, що в палаці може зберігатися багато скарбів.

"Рoaaяар!"

Лідер, величезний чорний дракон, зосередив свою увагу на Клайді та Лінлі. Могутнім ревом, він наказав всім драконам спуститися вниз до палацу. Звичайно, гнійні дракони і Зумрудні змії були тільки драконів восьмої ранги, але срібні Дракони та чорні дракона зазвичай були дев'ятого ранку.

Бачачи це... Клайд і Кайзер були приголомшені.

З одним магічним звіром було важко працювати. А тепер з'явилася ще сотня?

« Босе, це не добре. Нам треба бігти... — Голос Бебе в голові Лінлей. Але прямо зараз, Лінлей все ще переслідував той Фіолетовий Татуований Ведмідь, який облюбляв в нього Найпросторстокіше кільце.

Том 7 розділ 10 — жахлива ситуація

"Бум!" Коли Фіолетовий Татуований Ведмідь йшов на свої величезні лапи, він змушував землю трястися. Він був зациклений на Лінлі... Хоч би куди він не втік, Фіолетовий Татуований Ведмідь продовжував переслідувати його.

"Рoaaяар!"

Почувши так добре знайомий драконячий рев, Ліндей мимовільно підняв свою голову до неба. Те, що він побачив, змусило його серце битися частіше.

Усе небо було переповнене незліченною кількістю величезних драконів. Якщо порівнювати з ситуацією в Туманній Долині, то тепер їх набагато більше. Крім того, керівниками усього цього був срібний дракон і чорний змій. Обидва були магічними звірами дев'ятого рангу!

« Ні!»

Після того як Лінлей відскочив, знову вклонився від удару Фіолетового Татуленованого Мед’єля. Потім він побіг у бік Клайда: « Незалежно ні від чого, сьогодні я повинен вбити Клода".

« Заберіть у нього перстень, забери його назад!», - лоб Клайда був вкритий іспаниною, але він не наважувався самостійно рватися вперед.

"Рoaaяар!"

"Рoaaяар!"

На поверхню вже встигло підлетіти кілька десятків огнених драконів, під керівництвом Чорно-дворця і Срібного дракона... І з пащів їхніх почав вивергатись огонь. Полум'я Чорного дракона було чорного кольору, тоді як Срібний Дракон виривав серебристо-білі полум'ї. Було очевидно, що навіть з точки зору температури, полум'я Чорного та Срібного драконів було набагато спекотніше, ніж у Огнених драконів.

« Шпипання шипіння... І я не можу цього зробити ».

Відразу після того, як з неба поширилося кілька десятків рясних потоків полум’я, температура довкола раптово підскочила.

« Якщо ми хоч на мить затримаємося, то напевно помремо! Якщо ми помремо, то навіть всі скарби світу будуть для нас марні!», - все тіло Кайзера було покрите червоною бойовою-Цією і він відчайдушно кричав на Клайда.

"КЛАЙД!!"

Роздався яросний рев повністю трансформований в Драконю форму Лінлей. Тепер він наближався до Кладу наче стріла.

« Уходимо. Швидше йдемо!», - люто проревів Клайд. Це було надзвичайно важко, але він також розумів: якщо помре, то все на цьому закінчиться. Крім того, його син старший принц і його другий принц мали в руках мапи з сумарним номіналом у мільярд золотих монет.

Мільярда золотих монет було напевно достатньо, щоб після цього королівський клан зміг відновитися і потім процвітати.

"Бам!" Дворудний меч Кайзера знову заблокував атаку Лінлей.

« Кайзер, дозволь мені вбити Клайд. Я заплачу тобі будь-яку кількість золота!

Кайзер тільки негативно похитав головою.

"Рoaaяар!"

Саме в цей момент, Чорний дракон раптом приземлився з неба і спробував своїми кігтями розірвати Лінлей. Чорні дракони також були дуже розумними. Побачивши, як Фіолетовий Татуований Ведмідь постійно переслідував і намагався вбити Лінлей, він був упевнений, що тому повинна була бути причина. Саме тому, його першою метою виявився Лінлей.

« Опити?», - Ліндей у розпачі звернувся в сторону.

Коли він воював з Кайзером, Фіолетовий Татуований Ведмідь вибрав його замість Кайера. А тепер знову повторюється. Чорний дракон дев'ятого рангу погнався за втечучими Лінлэй.

« Дуже добре», - Кайзер більше не звернув уваги на Лінлей і швидко збільшив швидкість до максимуму він став тікати. Відразу ж кілька гігантських драконів почали переслідувати Клайда і Кайзера. Але більшість з них, як і раніше, оточували Лінлей.

Фіолетовий Татуований Ведмідь з лютістю закричав на задніх лапах, бо його здобич тільки що бездардонно вкрали.

Було очевидно, що Фіолетовий Татуований Ведмідь злий на драконів. Але він не вирішив відкрито протистояти їм. Адже тепер він не був упевнений навіть у перемозі над одним чорним драконом, а також про інших.

« Бум! Бум! Бум!».

Фіолетовий Татуований Ведмідь почав рухатися в іншому напрямку, поступово подолавши велику відстань. Коли він був розлючений, будь - яка будівля чи споруда відразу руйнували його.

« Клайд!» - дивлячись, як відстань між ним і Клейдом з кожною секундою зростає, він хотів негайно почати переслідувати його.

Як раптом, ще один величезний дракон зійшов з неба. Їм виявився чорний дракон, довжина якого перевищувала сто метрів. Своїм величезним тілом він заблокував дорогу перед Лінлією і постійно намагався дістати його своїми кігтями. Його пащі неодноразово розпалювали пекельні вогні.

Земля і небо були заполонені драконами, кожен з них намагався атакувати Лінллей. Лінлей почувався дуже нещасливо, коли був оточений такою кількістю драконів.

"Сволочи!"

Округлений і оточений великою кількістю драконів, Лінлей міг тільки спостерігати, як Клайд зникав з поля його зору.

- Бебе вже був у розпачі.

Бебе був дуже юрким і маленьким. Драконам було надзвичайно складно і незручно атакувати його. Крім того, люті кігті і гострі зуби Бебе були дуже грізною зброєю... Тепер вони вже могли нанести достатній урон драконам. Тому зараз дракони нервово ставилися до маленької, швидкої чорної тіні.

«Бежати. Куди бігти?»

В якому б зараз напрямку не спробував втекти Лінлей, лідер драконів буде постійно перемагати йому шлях і атакувати. Звичайно, він не особливо боявся драконів восьмих ранг, але зараз, тут ще було більше десять драконів дев'ятого рангу.

"Хлоп!"

Лінлэй був люто атакований хвостом Срібряного дракона. Але він тільки посварився в повітрі і потім знову спробував втекти. Але це було марно. З повітря Лінлей оточило кілька драконів... Знову і знову вони продовжували його атакувати. Тепер він опинився в такому жалюгідному стані, що хотів ридати.

«Свист!», - Лінлей спритно втік атаки кігтя дракона і продовжує бігти та ухилятися на високій швидкості.

« Босе, я допоможу тобі!», побачивши в якій небезпеці опинився Лінлей, Бебе рівся у бік ноги дракона і почав її гризти.

« Хрусь! Треск! Хрусь!»

"Роaaяар!" - гігантський дракон заревів від болю.

Покладаючись на надзвичайну швидкість і блискавичну реакцію, Лінлей уникав однієї атаки за іншою. Щоразу, коли він зіткнувся з дійсно небезпечною ситуацією, Бебе відразу допомагав йому. Дракони були не в змозі йому що-небудь зробити.

Дракони почали розуміти, що мати справу з цією метаморфозою в людській формі було занадто важко. Не кажучи вже про магічну звірину щура, яка постійно гризла їх і кусала.

"Роaaяар!" - головуючий драконів, чорний дракон, видав ще один рев.

Миттєво, всі дракони змили в небо. Вони вже вирішили, що не витрачатимуть свої сили на цю дивну людину. Вони вважають, що це не вартувало їхнього часу і зусиль.

Лідер драконів просто полетів.

« Вони мене так просто відпустили? » — здивувався Ліней.

Лише кілька хвилин тому, Лінлей був під тиском багатьох атак драконів... Він постійно ухилявся від них і з усіх сил намагався вижити. Це було дуже неприємний досвід. Він просто не очікував, що дракони відпустять його.

"Босе, біжи прямо зараз!" - почав покликати Бебе.

«Верно. Клайд."

Пам’ятаючи про Клайда, Ліндей у своїй змії та Бебі на величезній швидкості кинулися в погоню.

До цього часу геноцид, який збудував магічні звіри у місті Фенлай, майже наближався до кінця. У місті залишилось дуже мало живих людей. В основному, всі вулиці були заповнені магічними звірами, які ще якийсь час назад влаштували собі справжнє полювання. Лінлей перебуваючи в Драконячій формі рухався неймовірно швидко... і тому що його тіло було вкрите лусками, більшість магічних звірів були просто обманені його зовнішнім виглядом. Вони думали, що Лінлей теж магічний звір.

"Не тут".

Лінлей продовжував погоню в бік, де втік Клайд. Але навіть залишивши місто Фенлай, він все ще не зустрів жодних слідів Клайдської групи.

За межами міста Фенлай. Нежиттєва картина.

Навіть багато величних і великих дерев, які були побудовані вздовж дороги від міста Фенлай, було знищено. Також можна було побачити безліч трупів людей, які намагалися втекти з міста. Але, тим не менш, їм це так і не вдалося... У результаті вони були просто вбиті магічними звірами.

За межами міста Фенлай, на цій пустельній місцевості можна було побачити трупи магічних звірів то тут, то там.

« Цікаво, в який бік побіг Клайд», - Лінлей подивився на ті, що попереду нього три дороги, які ведуть у різні напрями. Тепер він почувався досить безпорадним. Можливо, Клайд навіть міг залишити місто через Східні Ворота... але в тому боці далі знаходиться хребет Магічних Звірей.

Тому Лінлей вибрав Західні Ворота.

Але навіть прибувши до Західних Ворітів Лінлей, він не знав куди прямує. Сліди від копит вводили у всі сторони.

« Клайд міг вибрати будь - яку з цих доріг і навіть піти пряміком по перетинній місцевості... - подумав про себе Лінлей. Найслабшим воїном у групі Клайда був вояк сьомого рангу... Тому їм не важко швидко пересуватися по пересеченій місцевості.

Лінлей зрозумів, що шанси знайти Клайда в його ситуації було дуже мало!

« Север... Я чув, що “Королем ” походить з хребти Магічних Звірей. Люди Святого Союзу можуть бігти тільки на північ! Тоді я теж піду в тому напрямку. З огляду на популярність Клайда, він напевно повинен буде привернути увагу інших. Коли я опинюся на півночі, я знову буду шукати його" - вирішив для себе Лінлей.

Коли Лінллей побачив трупи, які валялися довкола, то зітхнув.

« Ах! Місток Вушан!"

Раптом Лінлей подумав про своє рідне місто.

Місто Вушан лежало від міста Фенлай на відстані менш ніж 100 кілометрів. В якому стані зараз знаходиться Уушан? Лінлей не міг приховати свого занепокоєння, не відмінюючи свою Драконову форму, він на максимальній швидкості рушив у напрямку міста Вушан.

Будучи драконячою формою воїна дев'ятого рангу, Лінллей міг бігти зі швидкістю двох-трих сотень кілометрів за годину.

Дерева по боках дороги швидко зникли десь далеко.

« Це... ?», - утікаючи воїн лицар раптом побачив метаморфозу у формі людини, яка зараз на величезній швидкості йшла в його сторону. Побачивши це, воїн сильно злякався. Це була швидкість воїна дев'ятого рангу! Не пройшло й двадцяти хвилин, як Лінлей вже міг побачити своє рідне містечко.

Місток Вушан.

Це було дуже тихе містечко. У минулому життя простолюдинів тут завжди було таким, як і раніше.

Але зараз...

Трупи... Мертві мертві всюди. Можна було легко побачити трупи, що вони розорені магічними звірами.

« Це... це... - Лінлій йшов головною вулицею міста Вушан. Скрізь виднілися трупи або на дорогах, чи на бокових алеях - старі чоловіки, жінки та діти... Побачивши все це, Лінлей почав сумувати.

Адже він міг знати більшість людей, які померли.

Не далеко від себе, Лінлей раптом побачив хлопця, який стискав обійми своєї дитини. Тіло хлопця було сильно зуроджено і залито кров'ю, дитина також була укушена на смерть.

"Ор... Орсон [Ao'sen]», - Лінлей зараз хотілося заплакати, але сльози так і не вийшли.

Орсон був тільки на один рік старшим від нього. Коли на тому пустирі за містечком Уушан Лінлей тільки починав свої перші тренування... Вони обоє були поміщені в групу дітей віком від шести до восьми років. Орсон був маленьким хлопчиком, який після побудови стояв поруч з Лінлею. Вони завжди були в досить хороших відносинах. І Лінвей знав, що два роки тому Орсон одружився. Очевидно, це мертве дитя було дитиною Орсона.

Раптом Лінлей помітив не надто далеко від себе двох Штормових вовків, які жували трупи померлих.

« Ах!», - Лінлей люто глянув у їх сторону і потім немов блискавка роївся в напрямку до них. Він не став використовувати божественний меч Фіолетової Крові... Він розірвав їх голими руками.

У мить ока, кілька десятків магічних звірів, які залишилися в місті Вушан, були убиті.

Дивлячись на трупи живих, що навколо нього магічних звірів і тіла людей... Лінлэй скасував свою трансформацію Драконячої форми і спустив страждальчий сміх. І потім безсило опустився на коліна.

Всі мертві.

"Ха-ха... Я не могла стримати сліз, коли він почав сміятися з Лінлі ».

« Коли магічні звіри напали на місто і я втік з Церкви, що була при владі, то був безмірно самовдоволеним та таким самозадоволенням. Но... По щоках Лінлей почали ридати сльози. Тільки тепер Лінлей по-справжньому зрозумів значення слів "Короля" магічних звірів.

« Як ти? Як я можу бути жалюгідним людяком? Люди є для нас, чарівних звірів, не більше ніж їжею!»

« Їжа. Їжа... І я не можу цього зробити ».

Серце Лінлі було переповнене горем.

Місток Вушан. Його рідне місто. Знайомі односельчани!

Всі мертві.

Коли Лінллей покинув рідне місто, він почувався досить спокійно, бо знав... його рідне місто так і продовжувати стояти на цьому місці. Але зараз... Його рідного міста не стало. Всі померли.

« Це справжнє лихо, — почувся стародавній голос Дерінга Коуарта. - Не тільки для твого рідного міста. Мабуть, майже половина усього святого Союзу тепер є частиною пробування магічних звірів. Люди... Для них не більше, ніж їжа."

Лінлей спокійно окинув поглядом округу. Він міг легко уявити собі велику кількість людей, які жили у Святому Союзі. Свято Юлан, день який мав бути днем радості і веселощів... став для людей Святого Союзу і Темного Альянса днем катастрофи.

Том 7 розділ 11 — Кольцеподібний гігантський Черн Пітон

Коли катастрофа вже сталася, єдине що людина може зробити - це прийняти її.

Залишивши містечко Вушан, Лінлей та Бебе вирушили на північ.

Все, що бачив Ліллей під час свого подорожі, змусило його ставати похмурішим і мовчазним. Королівство Фенлай стало зоною пробування магічних звірів, а люди були для них не більше ніж їжею.

На всіх дорогах на півночі було багато магічних звірів, які утворили дику місцевість. Ніхто не міг помітити живого чоловіка.

Раптом, на горизонті однієї з доріг, виникла силает у формі людини. Людське силует швидко рухався вперед, іноді зустрічаючи на своєму шляху різні магічних звірів. Заворушений спалах фіолетового світла і всі тварини, що його зустрічали, падали на землю й людина продовжувала рухатися на північ. На плечі того чоловіка сидів маленький милий чорний Примарний Мишонок.

« Босе, чи не повинні ми вже знайти собі місце для припливу, щоб відпочити? Я трохи зголоднів... Бебе, сидячи на плечі Лінлей, звернувся до нього подумки.

Лінлей неохоче подивився на Бебе.

Під час всього шляху саме Лінлей був тим, хто активно втік і витрачав свої сили... Бебе або спав під його одягом, або сидів на його плечі, насолоджуючись зустрічним вітерцем. Як саме він міг устати?

« Добре. Та гора попереду... Ми можемо вбити там кілька магічних звірів і перекусити... - Лінлей вирішив побажувати Бебе. Адже крім його трьох братів і молодшого брата Уортона, який зараз був у Імперії О'Браєн разом з дядьком Хілманом та палацим Хірі... У нього тут більше не було близьких родичів або друзів. І найближчим часом він з ними навряд чи зможе зустрітися.

Тільки Бебе завжди буде з ним.

У своєму серці Лінлей вважає Бебе свого молодшого брата, і він був готовий потурати йому та балувати.

« Божественний меч Фіолетовий Крові досить ефективний проти магічних звірів сьомого і восьмого рангів. Але їм досить важко завдати смертельної рани звірині дев'ятого рангу." - дивлячись на меч, що знаходиться на його поясі, Ліней злегка зітхнув.

Божественний меч Фіолетової Крові був дуже гострим, дуже швидким і міг під час атаки згинатися непередбачуваним чином. Тому він дуже ефективно противився великій кількості слабких ворогів. Але коли справа дійшла до битви з одним дуже могутнім магічним звіром, то Божественний меч Фіолетової крові був безсумнівно менш ефективний ніж власні кігті і драконовий хвіст Лінлей.

...

Біля гори Лінлей і Бебе побудували привалу, в якій жарилася пара вовків. Вони ще не вийшли за межі кордонів королівства Фенлай, тому вся округа все ще кишила різними магічними звірами. Але якщо взяти в облік поточну силу Ліндей і Бебе, то поки вони не зустрінуть магічного звіра святого рівня, вони будуть у відносной безпеці.

- Бебе відразу вихопив одну з лап і почав їсти її.

Одним з помахів руки Лінлей загасив багаття і взяв другу підсмажену лапку. Гостра й приправа дикими травами лапи була дійсно смажною. У деяких горах можна знайти складники для приготування їжі. Це вміння Лінлей набув, коли місяцями виживав на хребті Магічних Звірей.

Лапа, яку їв Бебе була за розміром напевно більшого його тіла, але він з'їв її раніше, ніж Лінлей свою. Коли Лінлей з’їв лише половину лапи, Бебе вже встиг договорити свою повністю.

« Скількох... Коефіцієнт»

Раптом здалеку почувся переривчастий звук. Почувши його, Лінлей замер посеред укусу і Бебе відразу наволожив свої вуха. У унісон, чоловік і магічна тварина повернули свої голови в сторону звуку.

Це був пітон.

Величезний, розміром з будинок пітон. Його два дивних очі виглядали як гігантські червоні ліхтарі. Зараз, в галявині можна було помітити близько десяти метрів від його тіла. Але з трьох - метрової товщини Лінлей міг легко уявити собі, наскільки великим має бути все його тіло.

Десять видимих метрів були вершиною айсберга від його повноцінного розміру.

Коли обличчя Лінлей з’явилось ззовні дуже щільної чорної шкіри і татуювання жовтого кольору, вираз його обличчя різко змінився.

« Це Кольцеподібний Гігантський Чорний Пітон», - Лінвей миттєво зміг визначити породу цього чарівного звіра.

Кільцкові Гігантські Чорні Пітони вважаються одними з найсильніших підвидів серед усіх пітонів. Доросла тварина, яку називають Черепаго Пітена - це магічний звір дев’ятого рангу з Дев'ятиголовим Змієм. Ця пітон, безсумнівно, справжня машина для ведення війни.

Якби Кольцеподібного гігантського Чорно-го Пітона закинули в середину цілої армії, то він напевно міг би вбити сотні тисяч солдатів.

Цей пітон був магічною звіриною темряви. Він мав неймовірні вроджені захисні здібності і дуже небезпечні отруйні зуби. Ці риси були характерними для Кольцеподібного гігантського Піттона.

«Сссс. Сссс... Розчинена мова, яку мав Кольцеподібний Череповий Пітесон, інколи дрейзував і дивився на Лінтлей та Бебе. Ясно, що пітон вибрав їх своєю наступною їжею.

« Бебе. Будь осторожен".

Погляд Лінлей був зосереджений на Перснястому Чернетку Пітеоне... Він не смів розслаблятися ні на мить. У той же момент, все тіло Лінлей стали покриватися чорними лусочками і шипами ... Через мить, він вже був повністю трансформований.

« Бум. Бум" - драконячий хвіст Лінлей з силою кілька разів вдарився об землю. Вовна біля нього Бебе зараз стояла дибки, а його тіло збільшилася в розмірах.

Побачивши це, Кремльський Чернехтий Пітон несподівано підняв свою морду і частину тіла високо в повітря. Було очевидно, що він тепер був на сторожі і неймовірно пильний.

"Свист!"

Наче натягнута пружина, тіло пітону вистрілило в сторону Лінллей і Бебе. За долю секунди, його стометрове тіло було вже поруч з ними. Але Лінлей і Бебе в той же момент теж кинулися у атаку.

"Свист!" Мелькнув меч Фіолетової Крові.

"Дзинь!" Лінлей почув звук, подібний до удар молотка по наковальні. Його Божественний меч Фіолетовий Крові після себе зміг залишити на шкірі пітону лише маленький білий поріз.

« Він дійсно дуже міцний».

Величезне тіло Кольцеподібного гігантського Чорного Пітона почало обертатися навколо Лінлей.

Лінлей розумів, що коли він дозволить пташці зомкнутися на його тіло, то не тільки зможе дихати, але й розчавить смерть.

« Хаа! »

Гострі кігті руки Лінлей вистрілили в бік тіла пітона. Вони проникли через зовнішній шар лусочки шкіри звіра. Проте Лінлей побачив, що його кігті не змогли пробитися занадто глибоко. Відразу під лускою він відчув, як щось не дає йому пробитися далі.

"Ф'юх!" Пітон збирався стиснути Лінлей!

Але Лінлей про себе тільки холодно розсміявся. Він витягнув свої кігті і швидко стрибнув в сторону, намагаючись вибратися з області здування кілець пітона. У той же час, своїми ліктями, Ліней почав наносити удари по тілу пітону. На його ліктах були жахливі гострі і міцні шипи, які були характерною рисою Бронованого Шипастого Дракона.

"Звук пробиваної плоті!" Шипи постійно пронизували чорну луску і повільно вдирались вглиб.

« Що саме знаходиться під лускою Кольцеподібного гігантського Піттона? Його захист такий неймовірний... Кожен потужний і швидкий удар Лінлей пронизував луску та тіло, але на півдорозі зупинявся.

« Aaargx!»

Кольцецьоподібний Гігантський Чорний Пітон видав гнівний і сповнений болем рев. Але вже через мить, його величезна морда вистрелила в бік Лінлей. Опинившись біля нього, Лінлей міг розглянути навіть дрібні деталі його криваво відкритої пащі. Раптом, в його бік, з неї вистрілили потоки чорної рідини.

« Яд», - Лінлей відразу зістрибнув з тіла пітону і намагався ухилитися від літаючої в його бік рідини.

Але кількість того чорного отрути була просто неймовірно велика, а площа охоплена нападами занадто широка. Тому частини того чорного отрути все ж таки приземлилися на ноги Лінлей.

"Шипання, шипіння" З ніг Лінлей почав доноситися дивний звук.

Але на щастя... Лінлей відчув, що попався на його ноги чорний отрута був повністю заблокований шаром його лусочок. Захисні здібності Бронованого Шипастого дракона були дійсно неймовірно лякаючі... для лусочки, отрута не представляв великої загрози.

« Босе, думаю треба бігти. Кільцеподібний Гігантський Чорний Пітон надзвичайно міцний. Його луска і тіло занадто товсті... - Покликав Бебе.

"Біжим".

Не вагаючись ні секунди, Лінлей і Бебе рилися бігти на північ. Кільцкові Гігантський Чорний Пітон ще якийсь час намагався переслідувати їх, але Лінлей і Бебе були занадто швидкі. І врешті-решт змогли досить легко відірватись від них.

...

Утікши від того пітона, Ліндей і Бебе покинули кордони колишнього королівства Фенлай. Тим не менш, навіть вийшовши за межі рідного королівства, вони все ще продовжували бачити навколо цю спустошену картину. Стало ясно, що “Король Medlock з хребту Магічних Звірей ні краплі не применшив.

Вони дійсно зібралися забрати половину територій, що належать Священному Союзу.

"Свист!"

Схоплений меч Фіолетовий Крові легко розрізав навпіл драконячого яструба.

"Бебе, можеш відповісти мені, чому нам так важко боротися з магічними звірами дев'ятого рангу?" - на сьогодні, Лінвей вже довелося зіткнутися з кількома дикими тваринами дев’ятої рани... Наприклад, у місті Фенлай він зустрів чорного дракона і фіолетового Татуленованого Медвести. Коли Лінл зіткнулася з ними, він був змушений ухилитися... Він не міг зіткнутися з їхньою силою в лоб.

Навіть коли Ліней боровся з мілиною Фіолетовим Ведмедем і Кольцєподібним Чорним Пітоном, то не зміг завдати їм великої шкоди.

Бебе не знав що сказати.

У Бебе і Лінлей була одна й та ж проблема. У випадку з Бебе, через його маленького тіла, йому було важко глибоко пробити або покусити товсту луску чи шкіру противника. Як йому напасти на ворога?

« Ландей» почувся голос Дерінга Коуарта.

Раптом Лінлі згадав: « Так, звичайно. Чому я не здогадався запитати дідуся Дерінга? У нього за плечима тисячі років досвіду і він побачив безліч виборів Святого рівня. Він повинен дещо розуміти в цьому питанні."

«Лінлей, ти засмучений результатом своєї битви з магічними звірами дев'ятого рангу?» - засміялася Дерінг Коуарт.

Лінлей кивнув: « Так, дід Дерінг. Що мені робити? Чому так?»

Дерінґ Коарт усміхнувся: « Лінлей, твій божественний меч Фіолетової крові є справді могутньою зброєю. Але у своїй людській формі ти тільки на рівні воїна сьомого рангу ... А в Драконячій формі на рівні ранньої стадії воїна дев'ятого рангу. Як ти взагалі збираєшся вбити повноцінного магічного звіра дев'ятого рангу?».

Лінлей дивно смикнувся.

Верно... Проблема була в тому, що він був недостатньо сильним.

« ДУМАю, коли ти прорвешся на рівень воїна восьмої ранги, у своїй Драконячій формі ти будеш на пікі сили дев’ятого солдата. І тоді, ти вже зможеш завдати серйозної шкоди високорівним магічним звірам, як своїми шипами і кігтями, так і мечем Фіолетової Крові, - хмукнув Дерінг Коуарт. - Хоча... Я думаю навіть з твоїм нинішнім рівнем сили, ти вже можеш боротися з магічними звірами дев'ятого рангу."

"Як?" - почувався Лінлей. Дідусь Дерінг справді знав, як це зробити!

Деринг продовжив: « Лоіне, ти помітив, що Кайзер і Клайд використовували дворучний меч?»

Лінлей раптом згадав свій бій. Верно, Кайзер і Клайд в бою і правда використовували дворучний меч.

« Ти знаєш, чому вони використовували дворучний меч?», - самодовольно запитав Дерінг Коуарт.

У Лінлі почала збуджуватися цікавість і він подумав: « Так. Такі дев’ятиразові воїни, як Клайд і Кайзер, мали розуміти, що за допомогою менш легкої зброї вони зможуть стати швидшими та більш маневреними. Чому тоді вони використовували як зброю великий дворучний меч? " Лінлей випадково згадав той бій з Кайзером.

« У дитинстві я пам’ятаю, як батько рубав дерева і при цьому завжди використовував великі сокири, а не малі. Як гадаєш, чому так?

Лінлей почав поступово знаходити зв'язок.

« Ідеальна гостра зброя підходить для боротьби з великими групами ворогів. Але під час бою проти запеклого ворога один на одну, легка зброя буде вступати у важку зброю. Через важку зброю людина може за один удар вивільнити набагато більше могутності, що повинно збільшити силу її удару. І до того ж... Навіть якщо дворучний меч важить кілька сотень фунтів, воїн дев'ятого рангу це малоймовірно сильно сповільнить."

Лінлей наче осеніло.

Тільки використовуючи важку зброю в бою один на один можна по-справжньому розкрити весь потенціал потужного воїна.

Наприклад, якщо ви зробите удар, то чи буде більший удар від тяжкої булеви або легкого меча? Воїн Драконячої Крові здатний піднімати камені вагою в десятки тисяч фунтів. Їхній потенціал сили не знав кордонів.

« Не дивно, що коли я зустрів Кольцєподібного гігантського Черничного Пітона, то відчув, ніби Божевий меч Фіолетової Крові був не такий ефективний, як мої власні кігті та кулаки, - пробурмотів Лінлвей. - Може і мені для битви знайти собі складну зброю».

Як і раніше рухаючись на великій швидкості, Ліндей подумки спілкувався з Делінгом.

« Босе, я бачу попереду загін лицарів», - раптом подумки вимовив Бебе.

Лінлей уважно подивився вдалечінь. Справді, попереду було загони лицарів.

Під час подорожі Лінлей вже зустрів кілька подібних загонів. І, як правило, всі вони складалися з сильних воїнів- лицарів, які належать до могутніх і впливових кланів. Інші просто не могли вижити в заповнених магічними звірами землях.

« Не варто звертати на них увагу», - Лінлей вирішив проігнорувати їх і продовжити свій шлях.

Але як тільки він підійшов до них, Лінллей раптом впізнав знайоме обличчя.

« Шак? Другий принц Шак?

Будучи головним Дворцевим Магом королівства Фенлай, Ліндей звичайно знав про першого принца Карре та другого Принца Шака.

Том 7 розділ 12 — Спасіння

Другий принц Шак, подорожуючи безжиттєвою дорогою, безупинно проклинав чаклунських звірів. Вдалині Лінлей швидко зняв Найпростіший перстень з пальця, а потім сховав його в один зі своїх кишень.

« Підійшовши, королівський клан Фенлай розділився на кілька загонів. Вони напевно повинні були заздалегідь домовитися про місце зустрічі».

Ще деякий час тому Лінлей був стурбований думками, як і де він буде шукати Клайда... Як же бачив, що самі небеса дали йому Шака та його загін, як схотів Лєне? Крім того, Лінлэй рахував... що після того, як він спробував вбити Клайда і потім був схоплений Сіяючою церквою, та розраховувала його ще певним чином використовувати і тому мабуть наказала Клейду тримати свій рот на замку.

« Висока ймовірність того, що Шак ще не знає що “демон--" який намагався вбити його батька - це я".

Роздумуючи про це, Лінлей побіг у бік Шака.

Хоча Лінлей і думав про ще один варіант: « Якщо Шак знає, що саме я намагався вбити його батька, то вони не дочекаються мене пощади! » Воїни, які супроводжували Шака були сильніші за велику кількість небезпечних чаклунських звірів. Але якщо порівняти їх з Лінлею та Бебею, вони були нічим.

« Другий принц! Ваше Високість!».

Привітно і голосно почав вигукувати Лінллей.

Шак, який у цей момент їв смажене м'ясо і проклинав все, на чому світ стоїть, раптом почув крик Лінлей. Він відразу повернув голову в його сторону. У цей момент, Лінлей і Бебе уважно спостерігали за його реакцією, за будь-яким рухом скинув його обличчя та погляди.

« Якщо хоч щось у його словах дасть мені натяк на те, що він в курсі тих подій, я вб'ю всіх в його загоні і потім захоплю його в полон!», - Лінлей уважно спостерігав за очима та виразом обличчя Шака.

Побачивши Лінлэй, Шак знервувався на ноги. Він підняв своє сильне двометрове в висоту тіло і відразу ж побіг убік Лінллей, після чого одразу зайнявся його міцними обіймами. Він із захопленням сказав: « Лаорд Лінллей, ви дійсно змогли втекти! Це чудово, прекрасно!».

« Я теж дуже радий, що зміг Вас знову побачити другий принц!» - Лінлей не міг знайти жодного натяку на фальш у його посміхонці і очах.

Тепер було очевидно, що Кладу не мав можливості повідомити йому подробиці про його повернення. Хоч би якими сміливими і зухвалими були Клайд, він не міг посміятись прямого наказу Сяючої церкви.

« Лаорд Лінлей, Ви вже їли? Підходьте, сідайте до нас." - тепло вимовив Шак.

Прямо зараз, Шак не мав ні найменшого поняття, що він йшов по тонкому льоду, перебуваючи між життям і смертю. Якби він хоч якось дивно відреагував своєю мімікою, то в результаті був би убитий.

« Ласр Лінлей, будь ласка, не звинувачуєте мого батька за те, що він вас не врятував. Ці орди тварин нахлинули занадто швидко... У мого батька просто не було вибору. Йому навіть довелося залишити в палаці більшість королівських дружин, взявши з собою тільки найважливіші для нього», - Шак намагався пояснитися від імені батька.

« Я розумію» - Лінлей кивнув, йдучи разом з ним в сторону табору.

Кожен з цих елітних воїнів відразу нагадав Лінлей лицарів полку Дикого грому, з якими він зіткнувся у палаці, намагаючись вбити Клайда. Рицарі, що були перед ним, були схожі на тих, як з точки зору аури, так і з погляду обмундирування. Окрім 30 лицарів, у групі була відносно молода жінка і дівчинка, якій було не більше шести років.

« Шаную вас, дружину короля. Моє шанування Вам, принцеса."

Лінлей відразу вклонився убік цих двох особин.

Дуже красива і витончена на вигляд дружина короля була вже понад 40 років, але виглядала вона, наче їй було мало тридцять. Вона була досить привабливою і вродливою жінкою. Дружина короля відразу розсміялася: « Коли Величність відходив, він був у страшному поспіху. Він навіть не взяв з собою жодного мага. І він був упевнений, що Сяюча церква врятує Вас, тому... І я не можу цього зробити ».

Шак і його дружина намагалися відразу виправдати дії Клайда.

Адже вони й досі вважали, що дуже важливо мати добрі стосунки з Лінлою. Вони не підозрювали про поточні відносини між Лінлією і Клайдом.

« Я розумію», - але про себе Лінлей холодно сміявся. Ще тоді, коли він воював у палаці з лицарями Клайда, то помітив, що серед них не було жодного мага. Так само як і зараз, в загоні Шака не було жодного мага.

Очевидно, Клайду не хотів витрачати час на догляд за магами.

Хоча маги були дуже корисними в бою, у цьому випадку потрібно було якомога швидше втекти. Якби Клайд взяв мага, це б затягнуло всю групу. Більшість магів не могла пересуватися так швидко, як могутній воїн. Більшість сильних воїнів могли бігти швидко, наче вітер. Але маги...

...

По це безжиттєвої дорозі, Шак і загін як і раніше намагалися рухатися без зупинок. Багато процвітаючих сіл, які зустрічались на їхньому шляху, були знищені до попелу і скрізь можна було помітити гнилі трупи людей. Подорожуючи, іноді зустрічались невеликі групи магічних звірів.

Навіть ті щасливці, яким вдалося уникнути першої битви, могли бути знайдені і з’їдені цими бродячими хижаками.

« Нашому королівству Фенлай кінець».

Важко зітхав Шак, який їхав на коні пліч-о-пліч з Лінлою. Іноді магічні звіри намагалися атакувати його групу, але лицарі Дикого грому легко вбивали їх... Шаку навіть не доводилося переривати розмову з Лінлою.

« Більше, ніж дев'яноста відсотків усіх громадян королів Фенлай до цього моменту вже померли» - сказав Лінлей, а на його обличчі читалися біль і розпач.

Шак злегка кивнув.

Шак також був у траурі. Знищення королів Фенлай означало, що його клан більше не може вважатися королівським. Адже якщо не стало його королівства, то як його клан може бути королівським?

« На щастя... - думки Шака звернулися до тих, хто перебував у його сумці п’яти карт “Магічний кристал ”. Завдяки цим картам, навіть незважаючи на те, що королівства Фенлай більше не існувало... буде не так складно відновити силу його клана знову.

« Другий Принц, де ми повинні зустрітися з його Величністю?», раптом запитав Лінлей.

Подорожуючи з Шаком, Лінлей хотів дізнатися про місце розташування Клайда.

Слегка засмутилася, і Шак відповів: « Мій батько та я не сподівалися, що ця катастрофа буде такою великою. Першими двома точками збору були місця в межах королівства Фенлай, але тепер вони марні. В даний момент, єдине що я можу зробити - це слідувати нашому первинному плану і тримати курс на північ. Ми зупинимося тільки тоді, коли місто, яке раніше відзначив мій батько, виявиться безпечним".

Лінлей швидко все зрозумів.

Клайд вибрав більше одного міста як можливого місця зустрічі. Усі міста були розташовані у північному напрямку і те місто, яке виявиться недоторканим, буде місцем зустрічі.

« Які міста його Величність вибрав для місця зустрічі?», сміючись, запитав Лінлей.

Шак не виявляв підозри, тож він відповів: « Батько вибрав досить багато міст. Деякі з них були в королівстві Фенлай, інші в інших північних Королівствах Святого Союзу, він навіть вибрав одне місто у Імперії О'Брайн".

« Імперія О'Брайен?», - Лінлей почав сміятися.

Шак був трохи збентежений, але відразу відповів: « Мій батько боявся, що чари могли захопити всі території Святого Союзу. Якщо це виявиться так, то нам доведеться бігти до Імперії О'Брайен. Імперія О'Брайен володіє найсильнішою військовою силою на всьому Континенті Юлан і безумовно буде в змозі зупинити цих магічних звірів."

Лінлей знав більше, ніж Шак.

Імперія О'Брайен має не лише найсильнішу військову силу. У неї також є Бог Війни О'Брайен.

Доти, доки існує Бог », навіть так звана “Королю ” Магічні Звіри будуть змушені двічі подумати перед тим, як нападати на Імперію О'Браєн.

« Нема сенсу занадто багато думати про це. Ми просто повинні продовжувати рухатися вперед. Коли ми дістанемося до безпечного міста, що позначив мій батько, то нарешті зможемо відпочити. Лорд Лінлэй, давайте прискоримося!» - кажучи це, Шак пришпорив коней і пришвидшився, а разом з ним і весь загін.

Подорожуючи з Шаком та його загони, Лінлей більше не мусив займатися магічними звірами. Полк Дикого грому винищував всіх нападників.

Через три дні.

"Два королівства і три герцогстві впали".

Шак і Лінлей мінули королівство Фенлай, Королівство Ханму, а також ще два герцогиства. І прямо зараз, вони тільки перетнули кордон герцогства Лігуде. Але тут не було жодного контакту з живими людьми.

Пала така велика територія. Це дійсно була приголомшлива трагедія.

Адже в усьому Святому Союзі було тільки шість королів і п'ятнадцять герцогств.

"Рычания".

"Рычания".

Здалека чулася серія гарчання магічних звірів, змішаних з криками чоловіків. Почувши ці звуки, Лінл і Шак могли відразу здогадатися, що відбувається.

« Перед нами битва між магічними звірами і людьми, - нахмурився Шак. Нервово потираючи підборіддя, він продовжив. - Всім бути насторожі! Обережно обійдемо навколо них."

« Так!», - на підвищених тонах, шанобливо вимовили члени полку Дикого грому.

Вівши своїх людей, Шак обережно обминув територію, де вілося бій. Але коли вони опинилися поблизу бою, Шак раптом втупився на поле битви і сказав: « Принц Луїс [Luo'yi]? »

Лінлей теж повернувся в ту сторону і подивився. Він побачив ще один елітний загін лицарів, яким крайно сильно не пощастило... Адже вони зустрілися з групою Вогнених левів.

Огнені леви були магічними звірами, що мали силу - силенну вогню сьомого рангу. Вони могли стріляти зі своїх пастей вогняними кулями, а їхні тіла були обгорнені полум’ям.

Хоч вони були, всі ’ магічними звірами сьомого рангу... Ці магічні тварини від природи сильніші за більшість воїнів тої ж самої рани. Навіть уосьмої ранги треба буде докласти неабияких зусиль, щоб вбити звіра елементом вогню сьомого поргу. Але, дивлячись на бій з боку, можна було легко визначити, що в тому загоні мало воїнів восьмий ранг, переважно він складався із вояків сьомого рангу.

На даний момент загинуло більше половини лицарів того загону, тоді як з двадцяти Огнених левів загинула лише третина.

Але, незважаючи на те що загін був наполовину знищений серед них, до цих пір не загинув жоден воїн восьмого рангу. Тому можна вважати, що з боку того загону було втрачено лише третину бойового потенціалу.

"Стоять" - наказав Шак.

Його лицарі були вражені, але всі відразу кивнули. Сили полку Дикого грому в купі з залишеними силами принца Луїса повинно було бути більш ніж достатньо, щоб без особливих проблем вбити всіх Огняних левів. Але найбільше вразило те, що цар Шака не дозволив їм одразу йти в бій.

Через якийсь час, частина від другої половини загону принца Луїса померла або була поранена, в тому числі й двоє воїнів восьмого рангу. Але й половина позосталих огнених левів також померли і тільки після цього Шак дав наказ.

« Перед. Спасимо принца Луїса, - наказав своїм людям Шак.

"Так!"

Дикий грому відразу бився в бій. З допомогою понад 30 воїнів, при тому що десять з них були восьмої ранги, п’ять огнених левів із семи відразу загинули. Інші два під цим тиском втекли, схиливши хвости.

...

"Принц Шак, дякую! Дякую!"

Принц Луїс був надзвичайно красивим молодим чоловіком, але зараз він виглядав в дуже жалюгідному стані. Побачивши Шака, Луїс був настільки вдячний за те, що підбіг до нього і обняти його.

„Принце Луїсе, я здалека побачив Ваш загін, але на жаль з міркувань самозбереження я деякий час вагався... І тільки тоді, коли я підійшов ближче і дізнався Вас, я наказав своїм людям відправитися на допомогу Вам. Я сподіваюся, що ви не будете звинувачувати мене, - дуже "чесно" вимовив Шак. А потім тим, хто жаліється, додав. - Якщо б я прийшов на допомогу трохи раніше, Ви б втратили менше людей."

Раніше, Шак і його лицарі не чекали “швидкоторого часу ”. Як же така досвідчена людина, як Луїс, могла не помітити цього?

У глибині свого серця Луїс затаїв образу на Шака, але почувши його слова, він розумів, що в цьому є сенс.

Після катастрофи, хто б взагалі вирішив рятувати когось незнайомого?

« Принц Шак, вам не потрібно говорити такі речі. Я дуже вдячний Вам за те, що я врятувався. Якби не Ви, то, швидше за все, з моєї групи б вижило дві або три людини... Гей, в цьому немає необхідності. Ми можемо подбати про трупи наших власних людей самостійно." - побачивши як один з воїнів Шака пішов і зняв з тіла його мішок, Луїс відразу гукнув його.

Після того як Огняні леви відступили, кілька з загону Луїса, який мав привілей вижити, відразу почали знімати мішки зі своїх трупів і викидати їх на свої спинки.

Така поведінка відразу викликала підозри в Шака.

Навіщо забирати з собою сумку загиблого? Тому він відразу наказав одному зі своїх людей піти і занурити на свою спину кілька таких мішків. У результаті цього, він дійсно зворушив принца Луїса.

« Гаразд, ось так... Коли він побачив, як лицар Шака передав сумку одному з їхніх рицарів Луїсу, то заспокоївся і все ж сердито зірвався.

Бачачи це, Шак про себе холодно розсміявся.

Догадатися було дуже легко.

У багатьох королівських родів є круглі кільця. Королівському клану Фенлай вдалося його дістати по чистій вдачі. І тепер, коли на королівстві сталася катастрофа, королівські клани намагалися врятувати свої величезні багатства. Але без перснів, які не мали кордонів, єдиним способом було перевозити ці скарби в мішках. І судячи з захопленої реакції принца Луїса, в цих сумках, ймовірно, знаходяться важливі скарби королівства Ханму.

« У них залишилось так мало людей, шанс успіху - напевно сто відсотків!», Шак подивився на воїнів Луїса. До цього моменту, він вже прийняв рішення.

Том 7, розділ 13 — Цінний скарб

« Принц Шак, ще раз дякую за вашу допомогу. Давайте розберемося тут." Усміхаючись, сказав принц Луїс.

Обличчя Шака відразу стало серйозним: « Принц Луїсе, що за поспіху? Зараз весь цей регіон наповнений магічними звірами, а у вас залишилося тільки сім людей. Якщо ви знову зустрінете магічних звірів, то я боюся, що все може закінчитися жахливо. Ходімо з нами. З нашими об'єднаними силами дорога буде набагато безпечніше."

Принц Луїс поспішно відповів: « Принц Шак, ні... І я не можу цього зробити ».

« Не відмовляйтесь. Інакше я розізлюся», дивлячись серйозним поглядом, сердито вимовив Шак.

Тепер здавалося, що принцу Луїсові дуже незручно, але в його серце кипіла лють. Адже він, принц Луїс, не був ідіотом. він розумів, що раніше, коли його підлеглі почали збирати сумки, з боку це виглядало підозріло.

І це правда...

Мешки, які носили всі його підлеглі, були заповнені скарбами королівського клана королівства Ханму. На сьогодні королівський клан Ханму вже проіснував понад тисячу років. Звичайно, його історія не має стільки ж років, як і історія королівського клану Фенлай... але навіть за такий період він як і раніше міг зібрати не мало багатства та рідкісних скарбів. Але, на жаль, їхній королівський клан не мав навіть одного сукня в Межпростіруванні, саме тому вони мусили нести свої скарби на своїх плечах.

По правді кажучи, під час цього хаосу більшість впливових та могутніх кланів королівства Фенлай і Ханму збирали всі свої цінні речі й карти “Магічний кристал ” у мішки, сумки і втекли. Мало хто мав у наявності Межпростіральні кільця. Навіть така впливова організація, як Галерея Пру мала тільки одне таке кільце, яке належало управителю - директору Майя.

« У цього Шака повно поганих намірів... Непокоївся, коли Луїс думав про себе.

Луїс хотів відмовитися, але він боявся, що Шак дійсно розсердиться і ситуація вийде з-під контролю.

Раптом, стоячи біля принца Луїса лицаря, він ступив уперед. Цим лицарем був майстер-наставник принца Луїса: « Поскольку Принц Шак є таким щирим, ми не відмовимося від пропозиції продовжити подорож разом з Вашим загону. Ми лише жалкуємо, що потурбуємо Вас, принц Шак".

« Немає проблем. Ха-ха, давайте продовжимо подорож разом!», - голосно розсміявся Шак.

Якщо судити лише за виглядом і поведінкою, то з боку цього двометрового чоловіка він виглядав як безглуздий. Але так як Шак виріс у королівському клані, як він міг бути дурним? Він міг легко здогадатися про мотиви іншої сторони.

...

У результаті Шак з’єднав групу на північ.

« Мені здається, що цей світ справді дивною», - ммтано вимовив Бебе.

Лінлей засміявся. Принц Луїс не смів образити принца Шака, він повинен був діяти обережно, щоб не дати поводу шаку відразу почати діяти проти нього. І, звичайно ж, ця “експедиція ” була досить напруженою і напруженою. З огляду на все це Лінлей точно знав, що відбувається.

Побалакавши якийсь час з принцем Луїсом, Принц Шак поскакав в сторону Лінлей. Під’їхавши, він упівголоса промовив: « Ллорд Лінлей, Ви це бачили? »

« Видел? Я бачив, що?

Упевнившись, що жоден з загону принца Луїса не був поруч, Шак напівшепотом сказав: « Королевський клан Ханму зараз теж у бігах. І, звичайно ж, вони взяли з собою багато цінностей, що їх назбирали за тисячу років. Якщо я правий, то всі сумки тих лицарів набиті безцінними скарбами."

Лінлей знав, що існування Золотого банку Чотири Імперій зробило карти « Мігічний кристал » надзвичайно популярними.

Майже всі заможні клани, безперечно, використовували карти « Могічний кристал » (Маґичний кришталь), у тому числі королівський та інші дуже багаті шляхетні клани. Такі клани мали сотні мільйонів золотих монет і для них не було жодної цінності. Наприклад, коли ці дворики втекли, вони не могли бути стурбовані тим, щоб взяти з собою траву “Сильніше серце ” — таку суму могла коштувати 100 000 золотих монет.

Єдине, що вони хотіли взяти з собою, — це карти “Магічний кристалайс ” і особливо цінні скарби їхніх кланів. Кожен із них напевно коштував дорожче за мільйон золотих монет. Наприклад: ядра магічних тварин дев'ятого рангу, ядро чарівних звірів Святого рівня або можливо навіть скарби з інших площин... або божественні артефакти...

« Якщо ви допоможете мені, то звісно ж, отримаєте частку. Ні, навіть половину з усього. Що скажіть? Я думаю, що вартість кожного скарбу повинна бути принаймні один мільйон золотих монет" - напівшепотом вимовив Шак.

Шак добре розумів, наскільки великою кількістю цінностей може володіти королівський клан. Адже на його власних руках було п’ять сотень мільйонів золотих монет “Магічний кристал ”.

Мабуть, за самодостатком королівство Ханму не дуже поступалося царствам Фенлай. Як же вони могли бути не дуже цінними?

« Добре, — кивнув Лінлей. - Коли Ви будете готові зробити свій хід, введіть мене в курс Вашого плану."

Почувши відповідь, Шак був надзвичайно схвильований.

Хоча під час втечі маги були лише тягарем, коли вони брали участь у бою, їхня сила і могутність могли вирішити результат битви. Лінлей був магом подвійного елемента сьомого рангу. Застібни він цих противників зненацька, він, ймовірно, сам би міг вбити половину.

Лінлей ретельно оглянув кожного з семи чоловік принца Луїса. Кожен з них ніс по чотири або п'ять мішків...

"Хм?"

Лінлей раптом помітив, що кроки від копит одного з коней, на якому сидів чоловік середніх років, були особливо важкими і гучними. Крім того, його кінь очевидно більше втомився, ніж інші. І дивно, що поряд з ним він вів ще одного коня! У нього було два коні!

Було очевидно, що чоловік середніх років був змушений часто міняти коней.

« У недалекому майбутньому обидва коні виглядають дуже сильними. Навіть везі вони на спині трьох або чотирьох осіб, немов вітер. То чому коні виглядають такими втомленими? Що іноді доводилося пересаджуватися на іншому?

Цей чоловік середнього віку був дуже важким. Або ж, якщо точніше сказати, що він везіння було дуже важким.

Ліней відразу подумав: « З амуніції він має лише короткий меч. Найважче, в його мішку знаходиться щось важке... І я не можу цього зробити ».

...

Ніч. Вітер виє.

Воїни принца Луїса і Принца Шака зупинилися на нічліг. Незважаючи на те, наскільки сильним був воїн, рано чи пізно йому знадобиться відпочинок. Принц Луіс та його сім воїнів відпочивали в стороні окремої групи, тоді як воїни принца Шака були розділені на п'ять або шість груп і розташовані у різних місцях.

« Учителю, коли ми вже їх покинемо? » — спокійно запитав принц Луїс. Інші воїни його групи в даний момент симулюють сон.

« Почекай ще трохи. Коли вони заснуть, ми відразу підемо» - тихо відповів чоловік середнього віку.

Втекти під покровом ночі було звичайним планом. Він був дуже привабливий тому, що багато людей використовували його саме через його ефективність!

Тридцять осіб Шака в цей момент теж прикидалися сплячими. Зараз ніхто по-справжньому не спав. Кожен розумів, що швидше за все відбудеться битва і краще буде напоготові.

«Лорд Лінлей», - пошепотом покликав його принц Шак.

"Так?" - Повернувся, щоб подивитися на Шака.

Принц Шак продовжує: « Ллорд Лінлей, приготуйтеся проатувати їх магічним заклинанням. Це захопить їх зненацька і вони напевно понесуть важкі втрати. Відразу ж після, мій загін нанесе остаточний удар."

« Добре», - кивнув Лінлэй.

Зовнішня атака посеред ночі за допомогою магії це те, що противник безумовно не буде очікувати.

Намагаючись заклинання, губи Лінлей почали злегка рухатися. Принц Шак, який був поряд з ним, міг лише чекати.

Бідний принц Луїс і його люди, а адже вони хотіли почекати якийсь час та втекти після того, як люди Принца Шака заснуть.

«Свист! Свисток! Свисток!».

У області радіусом десять метрів з-під землі вистрілило вгору багато земляних копій. "Агх!" Можна було почути серію болісних криків. Майже всі солдати з того загону були серйозно поранені, а бідний принц Луїс був негайно убитий ... Зрештою, він був найслабшою людиною серед них.

Густе скупчення гострих земляних копій могло змусити серце будь-якого заміряти.

Стиль магії землі сьомого рангу - Масив Земляних Копій.

Чотири з семи воїнів із загону принца Луїса через короткий час закінчилися в агонії. Вижити змогли тільки три воїна восьмої ранги, але через раптову атаки, будучи захопленими зненацька, вони були серйозно поранені.

"Убити!"

Тридцять членів загону Дикого грому, які ще трохи тому вдавалися сплячими, почувши крик болю підскочили і побігли до табору принца Луїса. Вони відразу атакували трьох поранених воїнів восьмим рангу. Тридцять проти трьох.

Ситуація не мала жодного значення для них. Відряди Дикого грому мав у своїх лавах десять восьмих воїнів.

« Надрез! Надріз! Надріз!»

Троє поранених воїнів були легко вбиті. Після поранень вони ледве могли битися, не говорячи вже про перевісу.

« Другий принц, всі противники мертві», - енергійно відкликався капітан загін Дикого грому.

Шак був з радості: « О, чудово! Швидше, принесіть їх мішки до мене. За проведення цієї успішної операції я награбую кожного з вас сто тисяч золотих монет. Коли ми зустрінемося з моїм батьком, ви відразу отримаєте золото". Шак був надзвичайно схвильований.

У загоні Дикого грому було приблизно тридцять осіб. Якщо заплатити кожному по сто тисяч, то у сумі вийде три мільйони золотих монет. Але скарби, що знаходилися в тих мішечках, мали коштувати до певної міри більше ніж сто мільйонів золотих монет.

« Лорд Лінлей, підходьте. Перш за все, саме Ви повинні вибрати перші два мішки" - великодушно вимовив Шак.

Корисність мага в бою була на обличчя. Після раптового нападу магії Лінлей вбила чотирьох воїнів на місці і важко вразила трьох. Якби принц Шак наказав своїм людям атакувати відразу, деякі його загони могли загинути.

Лінлей відразу підійшов до трупа майстра-наставника принца Луїса. Піднімаючи по черзі кожен з чотирьох його мішків, він помітив щось дивне. Перші три мішки були досить легкими.

Але піднімаючи останній, четвертий мішок ... в якому знаходився лише один маленький об'єкт завбільшки з долоню людини... Лінлэй відчув, що його вага безперечно перевищував тисячу фунтів.

« Щось розміром з долоню, але вагою більше тисячі фунтів?».

Лінлей був шокований.

Він ніколи не чув ні про що, щоб було таким маленьким, але в той же час і так важким. Навіть якщо взяти такий же шматок золотого злиту або діамантів, то вони будуть набагато легше...

« Лаорд Лінлей? - Ви вже вибрали?

« У виборі немає потреби. Я просто візьму ці два мішечки." - до того важкого мішку, що Лінлей вже тримав в руках, він навмання схопив ще один з тих трьох, який раніше зняв з трупа і потім закинув їх на свою спину.

Бачачи це, Шак почувався щасливим. Він був стурбований тим, що Ліней почне відкривати всі мішки і тільки після того вирішить, який вибрати. Звичайно, це було б несправедливо. Але Лінлей підійшов до першого поплесканого трупу і зняв з нього чотири мішки... Після чого навмання вибрав два з них.

Через деякий час кожен з підлеглих Шака вже ніс по одному мішечку.

"Наперед!", Шак був у гарному настрої.

Лінлей їхав на своєму коні, але з боку він не виглядала так, ніби йому було важко. І це була причина: Лінлей застосував на собі заклинання Паріння. З огляду на те, що він тепер маг сьомого рангу - використовувати заклинання п'ятого поранення для нього було плавовим справою. Він використав ефект левітації заклинання Парнія, в результаті чого вага того дивного об'єкта була практично нейтралізована.

Це дало можливість коню Лінлей без особливого напруження і швидко стрибнути.

« Дидія Дерінг, - подумки звернувся до Лінлів. - Будь ласка, вилетіть і подивіться, що за речі всередині моїх мішків на спині».

« О, ти зміг отримати нові скарби?» - Дерінг Коуарт, який до цього спокійно дрімав всередині кільця Звиваючого Дракона, раптом заговорив голосом повної енергії. Він негайно використовував свою духовну енергію, щоб відчути себе всередині двох мішків Лінлей.

« У першому мішечку є кілька загорнених шарів тканини. Також є коробка, в якій знаходиться кілька гарних нефритових кристалів. У них повинна бути багата історія, але звідки вони взялися я сказати не можу" - сказав Дерінг Коуарт.

« Другий мішок... АХ?», - Дерінг Коуарт від здивування закричав.

« Що там?» - серце Лінлей від хвилювання почало битися частіше. Адже він знав, що в другому мішку міститься дивний матеріал великої ваги і прямокутної, розміром з долоню форму.

« Адамантиновая! Адамтиновая руда! Це правда, розміром з кулак, шматок незнищенної на континенті Юлан адентинської руди. Це... Дивовижно!», - Дерінг Коуарт не міг приховати свого подиву.

Почувши слово “непохитна...", серце Лінлея стиснулося від хвилювання. Адамтін був матеріалом не з матеріального погляду. Він був настільки жорстким і міцним, що навіть воїнові Божественного рівня доведеться витратити певні зусилля, щоб зламати його. Коли він був ув’язнений в камеру Сечю церкви, замок на дверях було зроблено з сплаву адарантину. Хоч його там і було дуже мало, навіть виборець Святого рівня доведеться витратити недюдні зусилля щоб зруйнувати його ... З огляду на це легко сказати, наскільки добре цей матеріал зроблений.

« Асмантина, розміром з кулак... Нескінчена руда... Вона... Вона набагато цінніша, ніж навіть ядро магічної звірини святого рівня. Як у фізичній площині матеріального світу може існувати такий величезний шматок?» - Дерінг Коуарт не міг повірити в побачене.

« Розмер з кулака - це багато?», заплутавшись запитав Лінлей.

Том 7, розділ 14 — місто Гесс

Почувши запитання Лінлей, Дерінг Коуарт втратив дар мови.

«Лінко, я мушу сказати тобі, що коли в зброях присутній хоча б трохи адарантину, то його довговічність стає надзвичайно великою. Якщо ж зброя буде зроблена з адарантину повністю, то виборець Святого рівня, як би довго не намагався зашкодити йому, не зможе залишити на ньому навіть подряпини."

Дерінг Коуарт був абсолютно впевнений у тому, що говорив.

Лінлей не міг повністю зрозуміти, наскільки цінним був адамінант.

« Дитину Дерінгу, чи можу я використати цей асматин для себе великий меч? Після того як дідусь Дерінґ розповів про переваги важкої зброї, Ліндей хотів отримати свій власний важкий меч. Спочатку він планував за золото придбати який-небудь дуже хороший меч. Але маючи зараз в наявності шматок адамантичної руди, він хотів знайти їй найкраще застосування."

У даний момент Лінлей не мав нестачі в грошах.

« Викувати важкий меч з адарантину? Важкий меч досить великий і, мабуть, при виготовленні доведеться змішувати цей шматок руди адамінтину з іншими металами. Але я мало що знаю про кузнічну справу. Хоча я чув, що кістка з амантину жахлива. Адамтин надзвичайно міцний матеріал, я впевнений, що більшість майстрів кузнічних справ просто не зможуть впоратися з цим завданням." - самодовольно хмикнув Дерінг Коуарт.

Лінлэй кивнув.

Адамтін був матеріалом, з якого навіть офіцерам Божественного рівня не так просто мати справу. Однак у світі існували металеві вироби зі сплаву адарантину. З цієї причини, мало існувати і спосіб виготовлення... Хоча, швидше за все, неймовірно складний.

« Я зрозумів», — кивнув Лінлей.

...

Лінлей та другий принц Шак продовжували рухатися на північ, і чим північніше вони опинялися, тим менше магічних звірів вони зустрічали. Проїхавши ще триста-чотирьох кілометрів, вони досягли місця, де місцеві села та містечка були незаймані магічними звірами.

Але в них було дуже мало людей. Багато людей, які бояться навалити магічних звірів, просто покинули свої доми і вирушили в північ.

"Ха-ха, чудово! Здається, королівство Гесс не пало, - голосно розсміявся Шак. - Минуло вже кілька днів... тепер ми нарешті зможемо відпочити."

Шак подивився на Лінлей.

Той, хто сидів на коні Лінлей завжди виглядав твердим і непохитним, наче старий давній дуб, який не можна зсунути ні на дюйм. Його обличчя було постійно спокійним, крім того, Лінлей не любив попустити говорити, що надавалося йому особливу строгу і мовчазну аура. Отже, по відношенню до Лінлія принц Шак завжди відчував поштовх страху і тремтіння. Хоча він був старшим на кілька років, однак завжди звертався до нього як « Макер Лінліа » або “Лорд Лєллей".

« Мастер Лінлей, погляньте на військові табори".

Лінлэй кивнув.

Сяюча церква вирішила не пропустити магічних звірів далі, захистивши кордони королівства Гесс. Окинувши округу поглядом, можна було побачити незліченні військові табори, які були вибудовані вздовж кордонів.

« Пали два королівства і п’ять герцогств. Це приблизно третина всіх територій Св. Я вважаю, що релігія-яюча не хоче відступати далі" - думаючи про це посміхнувся Лінлей.

Лінлей і лицарі загону Шака були швидко пропущені через кордони, що охороняли.

Адже війська тут стояли тільки щоб захиститися від магічних звірів.

Звичайно, жодній людині не було відмовлено у в’їзді.

« Другий Принц, ми перепочинемо тут?» — запитав він себе як зазвичай спокійний Лінлей.

« Ґород Гесс є одним з місць, які мій батько позначив у якості місця збору. До нього ще триста кілометрів. Якщо ми поквапимося, вже до вечора будемо на місці», - без задніх думок виголосив Шак.

"Город Гесс!"

Лінлей пам’ятав назви цього міста: « Клайд. Місто Гесс стане місцем твоєї могили."

...

Вони продовжували свій шлях. Пересуваючись, Лінлей, Шак і 30 кінних лицарів піднімали до неба величезні стовпи пилу. Коли на горизонті виднілося місто Гесс, сонце вже рухалося до заходу сонця і кидала мальовниче світло.

„Город Гесс, столиця королівства Хес. Вона трохи менша за місто Фенлай», дивлячись на силует величезних масивних міських стін, серце Лінлей відчувало благоговіння

Як багато робочої сили було використано, щоб побудувати такі гігантські стіни?

Під’їхавши до брами міста Гесс, Лінлея та інші виявили, що їх не пропускають.

« Поспішатися!», - голосно наказав один з охоронців на воротах.

« Чому ми повинні поспішати?», - запитання і трохи сердито крикнув Шак.

Вартовий помітив, що загін Шака був не простою командою. Він мав високе становище і тому відповів на запитання: « Його Високість наказав, щоб жоден кінь не міг увійти в місто Гесс. Зараз, ціле місто Гесс переповнене людьми. Для коней у місті просто немає місця. Буде краще, якщо ви поспішаєте".

« Давайте поспішаємо», - Ліндей посміхнувся Шаку.

Шак кивнув.

Лінлей і Шак могли легко собі уявити, як багато людей сюди прибуло після втечі з двох королівства та шести герцогств. Їхня кількість становила сотні мільйонів людей. Мабуть, з поблизьких районів міста Гесс також було багато людей, які шукали безпечнішого місця.

Навіть якщо з зниклих територій вижило тільки 10 відсотків населення, які вижили і досі можуть бути мільйонами людей. Що вже казати про поселення Гесс, адже досягнення магічних звірів було зупинено і мешканці цього королівства майже не постраждали.

"Так багато людей".

Шак і його лицарі були шоковані побаченим, коли вони йшли вулицею Гесс, Ліндей та шак. У місті Гесс зазвичай проживало близько мільйона мешканців... але прямо зараз, за найскромнішими знижками Лінлей, людей в місті було не менше кількох мільйонів. Усі вулиці були забиті людьми, за весь час у місті Фенлай Лінлей ніколи не бачив таких стовпотворнь.

« Відправляйтеся і пошукайте у якомусь готелі вільні номери. Потім знайдіть мене." - віддав наказ Шак.

«Лорд Лінлей, спочатку пообідаємо», посміхаючись вимовив Шак. Лінлей не відмовився. Шак відразу підійшов до поблизького ресторану і зайшов всередину. Нижній поверх був набитий бітком, але зверху можна було знайти декілька вільних місць.

« На трьох», - великодушно вимовив Шак.

Але коли Шак сів за стіл і побачив ціни на меню, він був знеохочений. Шак схопив першого офіціанта і сердито вигукнув: « Ти мене за дурня тримаєш? З такими цінами, як у вас, один стіл страв мені обійдеться в кілька тисяч золотих монет. Ви намагаєтеся обдурити мене?»

Хоча цей ресторан був високим, як принц, Шак побував у багатьох інших видах.

Для ресторану такого рівня як цей, сто золотих монет за цілий стіл страви буде більш ніж достатньо.

« Якщо ви не хочете нічого замовляти, то можете піти геть, — сказав один офіціант. Зараз місто Гесс переповнене людьми, у тому числі безліччю багатих і заможних палаців, які втікали сюди зі своїми цінностями. Кожен з них вимагає високого рівня обслуговування... І вони готові заплатити за це."

Шак був ошелещений таким швидким і різким відповіддю.

Все було саме так. Всі ті люди, яким все ж вдалося втекти з двох спустошених королівства і п'яти герцогств ... Певно, були наймогутніші клани або просто сильними воїнами. Певно, що такі люди не будуть дріб’язкові.

"Хмпф" - кинув Шак, але все ж зробив замовлення. Відразу після того, як Шак і Лінлей перекусили...

«Ваші Високість, другий принц», - кричав один з лицарів, який повинен був знайти номер в готелі.

« Ну що? - Ти знайшов нам місце для ночівлі?

Але лицар лише похитав головою: « Усі готелі, що ми шукали, вже були заброньовані. Хоча ми тільки пройшли по п’яти найбільш престижних готелях, я зрозумів, що нам не вдасться знайти вільних місць. Зараз просто занадто багато людей намагаються заброньувати номери. Ваше Високість, ми прибули в місто Гесс занадто пізно. Члени кланів належать до п'яти герцогств і королівства Ханму прибули раніше за нас."

Шак кивнув.

« Сиди і перекуси, Шак повернувся в сторону іншого лицаря, який був з ним увесь час. - Ти вже поїв? Допоможи мені знайти і купити садибу. Я розумію, що ціни в межах міста Гесс будуть досить високими, але яка б не була ціна - купи її. Тільки не вибирай нічого великого і яскравого. Ця садиба буде лише тимчасовим місцем проживання для мене і мого батька."

« Так, Ваша Високість», - тактовно вимовив лицар і потім пішов на пошуки.

Лінллей спокійно пив вино, коли спостерігав за всім довкола.

« Усада? Цікаво, що це буде за садиба. Коли прийде Клайд, швидше за все він оселиться в ній, мені навіть не доведеться шукати його... - Подумав Лінлей. Йому всього лише потрібно буде дочекатися його прибуття і підібрати момент, щоб убити Клайда.

...

Місто Гесс. Дуже посереднє садиба на вулиці Кеїн.

За нормальних умов, таке покарання не коштувало б 300 000 золотих монет. Але щоб купити її, принц Шаку мусив заплатити мільйон золотих монет. Усе це було великим попитом через новоприбулих двірників і магнатів.

Ніч того дня.

Лінлей також оселився в тій садибі.

« Коли з'явиться Клайд, він повинен буде зайняти одну з тих трьох кімнат», - думаючи Лінлей ходив по садибі і ретельно вивчав її плановику. Він не хотів, щоб знову щось пішло не так.

У цю ніч вітер був прохолодним і дуже відсвіжуючим, але Ліндей не звертав на це ніякої уваги... він був зосереджений на продумуванні плану і вивченні планування садиби.

"Лорд Лінлей, чому ви досі не відпочиваєте?" - стоячи у дверях і ніжним голосом зацікавилася чарівна дружина Клайда.

« У моїй кімнаті надто душно. Я хотів ковтнути трохи свіжого повітря" - недбало відповів Лінлей.

« Ви маєте рацію, в кімнаті досить душно, у мене навіть трохи закрутилася голова», - дружина Клайда вийшла зі своєї кімнати і попрямувала до Лінлей.

Зустрівшись з нею, Лінлей побачив у глибині душі щось погане. Тому відразу відповів: « Тоді вам і справді треба трохи подихати свіжим повітрям. Але я все ж піду до своєї кімнати і відпочину". Закінчивши говорити, Лінлей відразу пішов.

Побачивши, що Лінлія йде геть, його дружина вийшла з ладу “хмпфографія ”.

...

Вранці наступного дня.

« Другий принц, дружина короля, принцеса. У мене є кілька справ, які не чекають відкладання, так що я залишу вас" - попрощався Лінлей.

« Лойд Лінлей, до чого така поспіхова? Хоч би почекайте повернення мого батька." Шак відразу спробував переконати його залишитися.

Лінлей про себе з холодом вигукнув: « Дочекатись повернення твого батька? Якщо Клайд побачить що я живу разом з вами, то мені доведеться його відразу в відкриту атакувати. І шанс вбити його таким чином набагато нижчий, ніж якщо я зроблю це приховано з засідки." У Лінлі було вже досить невдалих покупок.

Він був абсолютно впевнений у успіху.

« Цього разу мені доведеться бути терпеливішим. Я дочекаюся того моменту, коли Клайд і Кайзер розділяться. Коли він опиниться один, я напевно вб'ю його. Це не може не спрацювати." - Ліндей розумів, що коли Клайд разом з Кайзером - вбити його буде крайньою складною справою.

Але в момент, коли Кайзера не виявиться поруч, йому безумовно вдасться.

— Тоді куди ви збираєтеся, Лорд Лінлэй?

« Я планую покинути місто Гесс і продовжити свою подорож на північ. Куди саме, я поки сам не впевнений - відповів Лінлей. - Другий принц, дружина короля, принцеса. Я прощаюсь з вами."

Слегка вклонившись, Лінлэй покинув садибу.

...

Того ж вечора Лінлей оселився в невеличкому будинку на тій же вулиці, де розташовувалася садиба Шака. Шак купив усаду досить великий, і в ній могло поміститися 30 осіб. Але будинок Лінлей був би дуже малим, і йому вистачило б місця лише для трьох чи чотирьох осіб.

Але навіть такий маленький будинок поставив Лінлей у 50 000 золотих. Ще місяць тому його можна було б купити за кілька тисяч золотих монет.

« Так, Аер, ви бачили когось незнайомого сьогодні в якомусь домі?» — сидячи за обіднім столом, Лінлей поставив запитання двом чоловікам, які стоять поряд з ним.

« Ні»

Лінлей практично випадково вибрав цих двох чоловіків для служби. У такий важкий час багато простолюдинів і двірян шукали безпечного притулку в місті Гесс. Але, опинившись тут, люди не могли дозволити собі такої їжі або знайти прийнятне місце для проживання. Все що вони могли робити - це попрощатися чи займатися фізичною працею. Тому Лінлію було досить легко знайти собі помічників, щоб ті виконували його доручення. Щоденна зарплата в дві золоті монети і безкоштовний харч було тим, за що кожен простий чоловік був готовий боротися.

Линлей, здається, виглядав надійною ця парочка і він найняв їх.

« Ви можете відпочити, але вдень пильно слідкуйте за тим місцем. Як тільки хтось із сторонніх увійде в ту садибу, особливо у великій кількості, ви повинні відразу повідомити мені. Зверніть особливу увагу на людину з однією рукою." - ще раз повторив свої вказівки Лінлей.

У нічний час не було жодної потреби, бо брами міста Гесс закривалися на замок.

« Клайд, я чекатиму на тебе. Цікаво, скільки в тебе займе часу щоб дістатися сюди." - думаючи про це, погляд Лінлей став неймовірно холодним.

Побачивши зміну обличчя Лінлей, двоє братів трохи здригнулися.

"Свободи" - наказав Лінлей.

"Так, мілорд".

Том 7, розділ 15 — Клан воїнів Фиолетового Пламені

Крокаючи по вулицях міста Гесс, Ліндей був одягнений в мантію небесно-блакитного кольору, а у його руці була палиця.

Під час цієї прогулянки Лінлей залишив Бебе в тому будинку на вулиці Кеін. Він не хотів пропустити повернення Клайда... Тому, згідно з настановою, Бебе повинен буде надіслати йому ментальне повідомлення. Хоча вони й далеко одне від одного, однак мають духовний зв’язок між собою, то можуть відчувати думки одні одних.

Метою сучасної вилазки Лінлей було спробувати дістати для себе “тяжкий меч...".

«Хм?» - Лінлей раптом звернув увагу на зброярний магазин, який він проходив.

З одного боку, магазин з лазнею виглядав досить звичайним. Зайшовши всередину, можна було побачити кілька розвідників. Побігши по всіх напрямках, Лінлей відразу підійшов до причалу і спокійно запитав: « Хто є найліпшим з усіх предметів міста Гесс?»

Продавець глянув на Лінллей. Побачивши, що перед ним стоїть маг, він ввічливо відповів: « Мільорд чарівник, майстер-кузівець моєї дуже висококваліфікованої. Немає нічого, щоб він не зміг зробити."

« Моє питання було - хто був найкращим зброярем міста Гесс? — обличчя Лінлей стало холодним. - Якщо твій так званий майстер-кузець не зможе зробити потрібну мені зброю, не винити мене за те, що я розвалю твою крамницю."

Почувши слова Лінлі, продавець магазину перелякався. Раніше він просто хотів отримати нового клієнта, але вже не наважувався висловлювати необдумані заяви: « Милорд маг, коваля міста Гесс номер один живе в західному районі містечка. Його звуть Майстер Кербі [Ke'er"bi], його оружний магазин розташований поблизу Сяючої Церкви."

"Кербі?" - Ліндей відразу запам'ятав це ім'я і розвернувся почав йти.

"Але мілорд маг" - тихим голосом гукнув продавець.

"Так?" - Лінлей повернувся і подивився на продавця, на його обличчі читали цікавість.

Продавець шанобливим тоном продовжив: « Мільорд маг, якщо вам потрібен хороший магічний костур, ви повинні піти в магазин магії. Кербі робить зброю тільки для воїнів."

Для продавця, ця ситуація здавалася дуже дивною... Маг просив зробити не лише зброю для воїна, а й найкраще знаряддя.

Зброя мага - це магічний костур.

А для створення магічної палиці необхідні вміння в алхімії.

Лінлей злегка усміхнувся і мовчки залишив магазин з обручкою.

Через півгодини Лінлей прибув у західну частину міста, неподалік від Сяючої церкви. Покладаючись на інформацію про те, що він наперед роз’єднався, Святий Імператор та інші волителі Святого рівня ще не прибули до міста Гесс. Напевно, сюди прибув лише один кардинал, але щоб допомогти правителю королівства Гесс, він оселився разом з солдатами на кордоні.

Що стосується тієї групи людей, які воюють Святої церкви - ніхто не знає де вони зараз знаходяться.

« Як же я сподіваюся, що “Король Medlock з хребту Магічних Звірей вбив хоча б кілька биків Святого рівня", - подумав про себе Лінлей. Святий Імператор Гайденс намагався провести божественне хрещення на ньому. Хоча Лінлей і не знав, для чого це робилося, та божественна сила все - таки намагалася злитися зі своєю душею.

Його душа.

Це було найважливіше, що є у людини. Лінлей був упевнений, що Хайденс хотів зробити щось погане.

« Так це і є так званий оружній магазин номер один в місті Гесс?», - Лінвей обглянув його. Магазин був завдовжки десятки метрів, а два могутні воїни стояли по боках від входу до в’язниці у гарній броні та зброї.

Ця зброя здається справді вражаючою. Навіть дивлячись з боку, було очевидно, що вона набагато вищій тій, яку Лінлій відвідав раніше.

Увійшовши в магазин, Лінлей побачив вродливу молодшу жінку. Коли жінка побачила, як був одягнений Лінлей, її очі загорілися. Вона швидко підійшла до нього і ввічливо сказала: « Милорд маг, яку зброю ви бажаєте придбати? Проходьте за мною, у нас є всілякі види красивих палацових рапір."

Лінлей безпорадно посміхнувся.

Очевидно, ця жінка думала, що він не більш ніж звичайний маг, який хотів погратися зі зброєю.

— Я чув, що я можу знайти тут Майстра Кербі?

Продавниця кивнула: « Верно. Майстер Кербі головний кузней нашої зброярні і я можу сказати, що він безумовно ковтав номер один у всьому місті Гесс. Я ніколи не чула, щоб майстер Кербі був нездатний виконати замовлення".

« Так? Чи може Майстер Кербі вийти. Я хочу поговорити з ним моє замовлення." - відразу сказав Лінлей.

«Можливо... Чи може бути майстер Кербі? - продавця незручно розсміялася. - Мілорд маг, Майстер Кербі ніколи не виходить, щоб зустрітися з клієнтами. Якщо ви хочете зустрітися з ним особисто, то маєте піти до нього самому. И... Щоб зустрітися з Майстра Кербі, потрібно витратити трохи грошей, інакше він відмовиться від особистої зустрічі."

Лінлей змушений був визнати, що ця людина дійсно вміє зазнавати.

« Добре. Щоб майстер Кербі знайшов час на зустріч зі мною, скільки мені потрібно заплатити? "

« Небагато. Всього п'ятдесят золотих монет" - сказала продавиця.

П’ятдесят золотих монет були дріб'язковими для багатих кланів, але щоб простолюдина цих грошей могла прожити рік чи два.

« П'ятдесят? — з-під свого одягу Лінлей дістав мішечок із золотом, в якому було сто золотих монет. Він відрахував п'ятдесят і передав жінці. - Веди".

Зазвичай Лінлей носив лише сто золотих монет. Якщо йому буде потрібно більше грошей, то зрештою він може легко зняти потрібну суму зі своїх карт “Магічний кристал ”.

"Так, мілорд маг" - отримавши золото, продавця була дуже щаслива.

...

Через п'ять хвилин Лінлей увійшов в дуже просто оформлений коридор. Вартовий, який стояв біля входу в одну кімнату, був явно знайомий з продавцем і відразу запустив їх.

Коли Лінлей побачив Майстра Кербі, той напівлежа розтягнувся на своєму стільці і потягував чай. Його волосся було білосніжним білим, а могутні випірують з-під кожної м'язи говорили, що він сильний воїн.

Більшість ковалів були надзвичайно могутніми воїнами.

"Мастер Кербі, цей мілорд чарівник хоче з Вами поговорити" - шанобливо сказала жінка.

Кербі окинув Лінвей поглядом і засміявся: « Чули, ціни на мої роботи дуже високі. Якщо ти хочеш, щоб я викував для тебе зброю, воно буде коштувати щонайменше десять тисяч золотих монет."

Лінлей міг оцінити зразковий рівень сили Майстра Кербі.

Якщо він не був воїном восьмого рангу, то принаймні сьомий.

« Добре, — кивнув Лінлей. - Але при ковсі вам потрібно буде використовувати спеціальні матеріали. Чи можемо ми обговорити все наодинці?"

«Звичайно», - майстер Кербі кивнув, після чого всі хто був у кімнаті відразу пішли.

Прямо зараз, Майстер Кербі дивився на Лінлей з деякою цікавістю: « Що ти мав на увазі? »

"Адамантин" не подумавши сказав Лінлей.

Майстер Кербі, який сидів на стільці в лінивій позі раніше, раптом схопився, немов уражений блискавкою. Він з подивом подивився на Лінлію: « Що ти щойно сказав? Адамтин? Чи правильно я тебе почув?"

Адамтін був матеріалом, який згадується тільки в легендах. Навіть займаючись кузнічною справою впродовж усього свого життя, він, Кербі, так жодного разу і не бачив його.

«Верно. Для виковки своєї зброї, я збираюся використовувати адаптацію. Чи можете ви це зробити?" - з нетерпінням подивився на нього Лінлей.

Майстер Кербі злегка вагався, але врешті-решт дуже зітхнув і відповів: « На жаль, я не можу працювати з цим матеріалом". Почувши відповідь, Лінлі відчув розчарування.

« Ти міг би... Ти міг би показати мені адматин?», - трохи незручно запитав Кербі.

Лінлэй міг зрозуміти Кербі, як міг майстер-кузнанець не хотіти побачити адамінти самі на власні очі. Він одразу витягнув шматок адамінічної руди зі своєї сумки і передав його в руки Майстра Кербі.

В руках Лінлей цей шматок адаптатичної руди здавався дуже легким... Проте коли зовсім не готовий майстер Кербі впав у руки цей шматок, його руки і плечі сильно опустилися до підлоги.

« Ох. Він такий важкий" - приклавши потрібну кількість сили, Майстер Кербі зміг легко підняти його вгору.

Але в подальших мить, наче щось усвідомивши, Кербі з подивом подивився на Лінлей. Для того щоб піднести такий важкий шматок адамантину і з такою легкістю, потрібно бути принаймні воїном шостого рангу.

« Адамантин. Побачивши його... Я задоволений... - Кербі з ніжністю дивився на шматок адмінтину, але зрештою він дуже неохоче віддав його Лінлію. Якщо бути чесним, то Кербі на мить відчув себе пожадливим і егоїстичним. але він знав, що якщо Лінлей з такою легкістю віддав йому потримати таку цінну річ, значить він абсолютно впевнений у своїх силах і можливості повернути її без важкої праці.

Крім того, Кербі не мав навиків оксимантину.

« Мастер Кербі, може Ви мені підкажете хто здатний викувати для мене меч зі сплавом адамантину?» - запитав Лінлэй.

Кербі злегка задумався: « Якщо я чув, то повинен мати майстер-кузна з необхідними навичками. Сяюча церква існує вже протягом багатьох років, і вона просто зобов’язана мати методи ковання адамантину. Чесно кажучи, я думаю такі майстри кузнічних справ повинні бути у кожній імперії чи двох найбільших союзів."

Лінлэй кивнув.

« Дякую. Прощайте», - покинув кімнату кілька розчарований Лінлей.

Лінлей з самого початку розумів, що використовувати адамінтін не так легко, він вже заздалегідь був ментально підготовлений до такого результату, але все ж не міг уникнути цього. Покинувши цю збройну, він подався в бік свого тимчасового житла. Але на півдорозі, Лінлей раптом почув знайомий голос.

"Третій брат!"

Лінлей відразу почав озиратися.

Єль, Джордж і Рейнольдс з подивом втупилися на нього.

« Босс Єль. Другий брат. Четвертий брат», - схвильований несподіваною зустріччю, Лінлей відразу підбіг до них. Він не сподівався, що так скоро знову зустрінеться зі своїми найкращими друзями. Будучи запрошеним Єль, Лінлэй пішов разом з ними до місцевої штаб-квартири Конгломерата Доусон, де він добре перекусив і поспілкувався зі своїми братами.

У віддаленій території.

Лінлей, Єль, Рейнольдс та Джордж обмінялися історіями, що сталися з ними останнім часом.

« Ти шукаєш майстра килимів? Хмм... Чесно кажучи, я не знаю таких." - похитав головою Єль.

« Брате, ти сказав амантену? Що за адамінтин?», перепитав Рейнольдс.

Ні Рейнольдс, ні Єль, ані Джордж, звичайно не чули про адарантину.

Адамтін просто був надто рідкісним і дорогим.

« Лоінко, ми не мали нагоди поспілкуватися з тобою під час останньої зустрічі. Я сподіваюся, ти побалуєш старого доброї бесіди з генієм - від головного залу до кімнати увійшов Монро Доусон... Хоча спочатку ввійшло його пузо і тільки після він сам. - Ти щойно сказав амантин?»

Лінлей кинув: « Лард головуючий, я придбав трохи амантину. Мені б хотілося викувати зброю з його сплавом. Але я не зміг знайти майстра кузнічних справ, який би міг викувати з ним хоч щось."

"Ох".

Хто такий Монро Доусон? Як він міг не знати, що таке адаматин?

« Ти справді сказав мені, як “головник"? Ти з Йель як брати! Будь ласка, звертайся до мене лише дядько. Ти питав на рахунок майстра кузнічних справ, який вміє працювати з адарантином? Я знаю одного такого".

Почувши це, Лінллей не відчував сильного хвилювання. Адже він розумів, що якщо цього чоловіка знав Монро Доусон, то напевно зараз знаходиться не в місті Гесс.

« Дядя Монро, хто цей майстер-кузець? » — запитав Лінлей.

Монро Доусон посміхнувся: « Це майстер-кузнац відомий під ім’ям Майстра Вінсента [Wei'linite], лідер клана Гайд".

- З цікавістю перепитав Лінлей.

Як же я думав: « Доусон, до якого ви сказали йому бути? »

« Клан Гайд», - досить хоча, відповів Монро Доусон.

У свої дитячі роки, в той час коли Лінллей ще жив у садибі клана Барух, він читав про Чотири Верховних Воїни. І там була інформація про те, який кожен з них створив клан. Клан воїнів Фіолетового Пламені... Був кланом Гайд! Однак... На континенті Юлан існував не один клан з назвою « Ґайдбол. Тому не обов’язково цей клан Гайд і є той клан воїнів Фйолетового Пламені.

« Ти вже думав про них? Ха-ха. І ти правий, цей клан Гайд, як і твій кан Барух! Це верховні воїни. Клан Гайд лежав у маленькому містечку королівства Ханму. Після цього лиха, вони втекли сюди в місто Гесс" - сміючись, вимовив Монро Доусон.

« Вони зараз у місті Гесс? » — здивувався Ліллей.

« Так. І вони зараз живуть недалеко від моєї садиби. Я особисто оселив їх там." - самовдоволено продовжив Монро Доусон.

Лінлей дивився на Монро Доусон здивованими очима.

Насправді Монро Доусон знав кілька людей, які могли возити речі за участю адарантину. Майстер-кузна з Конгломерата Доусон був одним і таких людей. Але зараз, жоден з таких майстрів не був у місті Гесс. Саме тому Монро Доусон згадав лише одного.

Том 7, розділ 16 — Печ

Дивлячись на нетерпеливе обличчя Лінлей, було очевидно, що він дуже потребував доброї зброї. Тому Монро Доусон вирішив негайно відвести його до Майстра Вінсента. Монро Доусон, Лінлей, Єль, Джордж і Рейнольдс пішли разом до поблизького будинку.

- Побачивши Монро Доусона, який сидів біля входу вартового відразу ж шанобливо вклонився.

Усі слуги і охоронці Клана Гайд були схвалені особисто Монро Доусоном. І, звичайно ж, кожен з них належав Конгломерату Доусон.

« Прийшов лорд Доусон?», чоловік середніх років, який до цього спокійно лежав і відпочив, відразу схопився на ноги й підійшов привітати його. Його обличчя переповнило повагу і вдячність: «Лорд Доусон, якщо ви хочете мене бачити, було б достатньо відправити когось за мною. Після чого, я б відразу з'явився".

Вінсенте справді відчував вдячність і повагу до Монро Доусона.

За останні півроку Монро Доусон був надзвичайно дружній і ввічливий до його клану Гайд, не вимагаючи нічого взамін. Пам’ятати про останні кілька тижнів, коли вони були змушені втікати. Якби Конгломерат Доусон не допоміг їм, коли вони ще були в королівстві Ханму, то напевно загинуло б набагато більше членів його роду Гайд.

"Ха-ха, давай поговоримо всередині" - Монро Доусон поплескав Вінсенті по плечу.

"Добре".

Майже відразу з’явилися ще кілька членів клану Гайд, батька Вінсенте та його двох синів.

« Мистер Вінсенте, дозвольте мені ввести вас у курс справи, — сказав Монро Доусон. — Він сяяв рукою на Лінлію. - Усі присутні повинні знати мого сина, а це геній маг про який я згадував раніше. Він ... І я не можу цього зробити ».

Вінсенте перебив і відразу продовжив: « Ліїнлей з клану Барух, майстер скульптор та геніальний маг».

Вінсенте відразу подивився на Лінлей. Батько Вінсента та його двоє синів також з благоговінням і захопленням глянули на нього.

«Лине, я думаю Ви чули про наш клан Гайд», - сказав Вінсенте, за його голос можна було зрозуміти, що для нього це особливий момент. Хоча через багато століть і Клан Гайд та клан Барух втратили свою колишню велич і могутність, у своїх серцях вони були переповнені гордістю за свої родоводи.

Клани Чотири Верховних Воїнів з п’ятитисячою історією!

Хоч би якою була їхня велич, гордість за такі великі родоводи глибоко вкорінена в їхніх тілах та кістках.

Дві різні гілки нащадків з кланів Верхових Воїнів дивилися один на одного, розділяючи дуже особливий для них момент.

« Клан воїнів Фіолетового Пламені, — скромно сказав Лінлей. - У деяких книгах, що передаються в нашому клані Барух є деякі записи щодо Клана Гайд... Клана, що належить до Верховних Воїнів».

Почувши ці слова, Вінсент ще більше пишався своїм величезним родоводом і почав відчувати симпатію до Лінлі.

«Лінко, дозвольте мені представити вам когось. Це мій старший син Йоган [Yu'xing] Гайд, а це мій другий син Трей [Te’lei] Гейд. Вінсенте з гордістю представив своїх синів. - Лінвей, мої сини дуже талановиті. Хоча, порівняно з Вами, вони ще мають куди зростати».

Йоган і Трей злегка кивнули, але їхні пламінні погляд говорив, що вони не погоджуються зі своїм батьком.

"Ха-ха, чудово. Містер Вінсенте, я прийшов сьогодні, щоб попросити Вашої допомоги." - прямо сказав Монро Доусон.

Вінсенте шанобливо відповів: « Якщо вам щось потрібно, просто скажіть. Поки це буде в моїх силах, я зроблю все від мене залежне".

За останні півроку Конгломерат Доусон дуже допоміг клану Гайд. Але Клану Гайд так і не випала можливість хоч якось віддячити їх. Адже Конґломерат Доусон досі не просив нічого взамін.

« Лінлей потребує доброї зброї. Тому я прийшов сьогодні просити Вас про послугу. Я хочу, щоб Ви викували для нього меч" - посміхаючись, продовжив Монро Доусон.

« Викувати зброю? - Лінлэй, эта зброя для Вас?

"Так" - кивнув Лінлей.

У думці Вінсента була радість, і він одразу сказав: « Так. Ми нащадки чотирьох Верховних Воїнів не можемо бути фізично слабкими і збитками. Ми повинні тренуватися як воїни... і, звичайно ж, у нас має бути добра зброя. Скажіть, яку зброю ви хочете для себе?»

Обидва сини Вінсенте, почувши що Ліндей був генієм магом, в глибині свого серця відчували до нього зневагу. Адже вони вважали, що кожен з нащадків чотирьох Верховних Воїнів повинен бути могутнім і непереможним воїном. Але зараз, почувши як Лінлей просить їхнього батька зробити для нього зброю, вони змінили свою думку.

« Важкий меч, — спокійно сказав Ліней. - Містер Вінсенте, я зріст 190 сантиметрів. Вважаю, Ви повинні краще знати, який довгий і форми важкий меч мені повинен підійти."

Вінсенте був трохи шокований: « Важкий меч? Чи не дворучний меч або бойовий клинок?»

Два різні види зброї — подвійні та важкі мечі.

« Важкий меч», - впевнено вимовив Лінлей.

« Добре. Чи є ще якісь особливі вимоги?», - збуджено поцікавився Вінсенте.

Вінсенте був лідером клана Гайд. Нащадки його роду були не тільки могутніми воїнами, вони також були досвідченими ковалями.

Лінлей зняв з плеча сумку: « Важкий меч повинен бути зі сплавом цієї руди».

З сумки Лінлей дістав розміром з кулак шматок адматичної руди.

Вінсент не зміг відразу дізнатися про адамінінську руду, просто глянувши на цей шматок. Він ніколи раніше не бачив асматин. Тому, подивившись на шматок руди в руках Лінлей, він із цікавістю запитав: « Як називається ця руда? »

« Адамантин» - прямолінійно відповів Лінлей.

- Вінсенте, його батько і сини здивувались на шматок чорної смоли в руці Лінлей.

Подавши хвилювання Вінсенті, він змінив погляд на Лінлей і сказав: « Ви дозволите мені поглянути? »

"Так".

Вінсенте обережно взяв у свої руки шматок адарантину. Хоча він ніколи не бачив його раніше, Вінсенте знав, що адматин був надзвичайно важким матеріалом і тому приготувався заздалегідь.

« Справді... Цей шматок важить щонайменше тисячу фунтів, - в очах Вінсента грав вогник. - Виявляється, це правда, що адамінент важить в сто разів більше ніж золото. Легенди не врали...».

Коли Вінсент прийшов до тями, то раптом подивився на Лінллей: « Чи ви хочете, щоб меч я використовував весь цей шматок адарантину? »

« Так. Саме так, - відповів Лінлей.

Вінсенте кілька разів негативно похитав головою: « Ландей, шматок цієї адамінічної руди важить приблизно тисячу фунтів. Якщо за основу використовувати всю її, то для цього також знадобиться багато інших якінних матеріалів. Коли я закінчу, швидше за все меч буде валяти приблизно три тисячі фунтів ... І це буде мій перший досвід кочення такого тяжкого меча. Ви дійсно хочете такий меч? Навіть для більшості воїнів сьомого рангу було б дуже важко використати його. Він буде сповільнювати навіть воїна восьмого рангу, незважаючи на те, що такий воїн все ж зможе їм нормально зручувати."

"Містер Вінсенте, не хвилюйтеся про це" - засміявся Лінлей.

Драконячий Крові дуже сильні фізично. Якщо порівняти їх з бойовими рухами, то вона поступається їхньому фізичному стану.

Їхні роду Чотири Верховних Воїнів, воїни Драконячої Крові та безсмертні вояки мали найбільшу силу і стійкість організму. Наприклад, засновник клану Барух... був тим, хто зміг битися в лобі з Дев'ятиголовим Змієм Імператором і навіть вбити його.

Дев’ятиголовий Змій Імператор є неймовірно могутнім звіром, повністю піддаючись своєму гучному імені. Його можна вважати одним з наймогутніших чарівних звірів Святого рівня. І при всьому цьому, Барух наважився битися з ним в лоб і потім вбити його ... Багато людей зрозуміли, наскільки сильним є драконячий Крові.

Вінсенте глянув на Лінлей і кивнув: « У моєму роду є секретний метод коювання адамантину. Але зараз я не маю відповідних матеріалів".

« Будь ласка, попіклуйтеся про це» - вклонився Монро Доусон.

Вінсенте кивнув. Беручи до уваги силу і вплив Конґломерата Доусон, то не слід вагатися у здобутті потрібної руди. Вінсенте подивився на Лінлей і урочисто сказав: « Ліїнлей, зброя з адамантином справді дуже грізна. Якщо ви використовуєте тільки малу його частину, я зможу зробити краї меча гострими. Але якщо Ви хочете, щоб я використав цей шматок повністю, я боюся, що краї можуть вийти тупуватими».

Тисячуфунтовий шматок адамантичної руди! Вінсенте до цього дня ніколи не чув, що стільки взагалі може існувати.

Ковати зброю з такого матеріалу буде неймовірно важко. Але ще зробити його дуже гострим? Вінсенте усвідомлював свої обмеження.

"Не зможете сильно загострити?"

Лінлей раптом згадав одну з записів свого клану. Один з перших воїнів Драконячої Крові використав у бою бойовий клинок, але пізніше відмовився від нього. А інший використав великий масивний молот, спираючись виключно на його вагу силу.

Трехтисчефунтовий важкий меч буде точно відповідати молотові того предка.

« Якщо ви не зможете загострити краї, то це теж не проблема», - впевнено продовжив Лінлей. Важкий меч такої ваги зможе легко забити до смерті магічного звіра тільки своєю величезною кінетичною силою, яку накреслив могутній заступник драконячої Крові.

« Добре. Як тільки у мене з'являться всі необхідні руди, я відразу почну. Викувати одну зброю не повинно зайняти більше половини дня", - впевнено вимовив Вінсенте. Він, Вінсенте, за своє життя викував незліченну кількість зброї і він був упевнений в секретних методах кокування свого клана.

Монро Доусон розсміявся: « Винсенте, які матеріали найліпше підійдуть для конесення меча зі сплавом адарантину?».

"Почекайте, я піду і напишу для вас список." - сказав це, Вінсенті відразу пішов.

Ефективність Конгломерата Доусон була жахлива. Ще до настання темряви вони змогли закупити й принести всі необхідні види руди. Хоча треба сказати, що секретний метод ковання клана Гайд не вимагав якихось конкретних видів руд. Будь - який матеріал можна замінити, від цього постраждають лише якість виробу.

Але руди, що надав Конгломерат Доусон, були найкращими з кращих.

Та ж ніч.

« Кожна з цих руди надзвичайно висока, - дивлячись на ті що перед ним є руди, Вінсент не міг приховати хвилювання, а його обличчя покривав здоровий енергійний рум'янець. Голосно сміючись, він продовжив. - Лінлей, з такими хорошими матеріалами, я боюся, що важкий меч вийде розваг, ніж я очікував."

« Все нормально», - засміявся Лінлей.

Більшість чоловіків дев'ятого рангу можуть легко використовувати зброю вагою понад 3000 фунтів... що вже говорити про воїнів Драконячої Крові.

« Добре. Тоді завтра вранці я почну" - безкорисливо випалив Вінсенте.

Тієї ночі Лінлей не повернувся до свого дому. Він поспілкувався з Бебе, який слухняно залишався на караульському посту. Але Бебе не дуже турбувався цим, бо його щоденне життя складалося з замкнутого циклу — їжі, сну та харчів. Це був той спосіб життя, який він просто обожнював.

Раннього ранку. Небо почало лише прояснюватися.

Батько і його сини були голі по поясу, почавши процес коювання. Вінсенте очолював їх, тоді як Йоган і Трей стояли по боках допомагали йому. Вогонь, який виплівся з печі було надзвичайно високою температурою.

"Шипання, шипіння"

Тіло Вінсента Гайда почало випромінювати світло блакитного кольору, яке відразу злилося із полум’ям у печі. Колір вогню у печі відразу змінився і всі руди, які в ній знаходяться, почали розжовуватися. Тільки адментинській руді здавалося все ніким.

Вінсенте взяв у руки чашку з дивною зеленуватою рідиною і вилив її прямо на адамінінську руду. "Шипання, шипіння" Після цього зелена трав’яниста рідина почала трансформувати адамініну руду, яка стала ніби повільно танути.

З часом можна було побачити спільну форму меча.

« Дзинь! Дзінь! Дзинь!»

На жахаючому швидкості, кузнічний молот ударявся знову і знову. Молоток у руках Вінсента ніби танцював, змушуючи спостерігачів відчувати, наче вони дивляться за збудовою неймовірного витвору мистецтва. Також було очевидно, що удари Вінсента мали певний ритм і після кожного з них форма тяжкого меча ставала все більш конкретною.

"Шипання, шипіння"

Тіло Вінсенте постійно випромінювали це незвичайне синьо - полум’я, утримуючи меч під надзвичайно високою температурою. Він продовжував кувати протягом трьох годин. Важкий меч, який за весь час набував різних видів квітів, поступово опанував лише нудний чорний колір. Вінсенте дуже спітнів, а його обличчя вже стало злегка покаліченим. Для нього це, мабуть, найважча і найтяжча кака за все його життя.

« Принесіть мені пологову воду з гірських джерел», - крикнув Вінсенте.

Його найстарший син Йоган приніс бичку з водою тієї ж години. Поставити її поруч, він відразу змішував воду в ній з якимось заздалегідь приготовленим сумішшю. Використання секретної суміші води з гірських джерел, без сумніву, робить заколення меча найсприятливішим.

« Шпипання, шипіння», - важкий меч був повністю занурений у величезну бочку.

Спостерігаючи за всім, очі Лінлей і Монро Доусон засмагали. Адже після заколення, важкий меч буде більш-менш готовий.

Але саме в той момент, на похмурому й пасмурному небі, розкотилися громи.

« Успех!, - з сильним схвильованим обличчям, Вінсент витягнув з бочки важкий меч. Голосно сміючись, він підняв його високо в повітря. - Ха-ха, Лінлэй, це успіх! Це найкраще творіння, що я коли-небудь створював! "

"БУГУМ!"

Можна було почути жахливі гучні гуркіт грому, саме в той же момент, заряд яскравої белосніжної блискавки, хаотично роздвояючись і об'єднуючися, вдарив прямо по остру важкому меча!

Том 7 розділ 17 — Важкий меч Безлізійний

Блискавка була набагато швидше, ніж від заклинання магів. Ніхто з присутніх просто не зміг вчасно зірвати й блискавка впала на піднято важкий меч.

« Аг!», - Вінсенте видав крик повного болю, після чого його тіло охопило шаленим синім полум'ям, а у самої шкіри здавалося, що вогонь було серебристо біле і тільки з приместями блакитного!

"Бам," - великий меч обрушився на землю.

І слідом за ним впав і сам Вінсенте. Його м’язи на тілі зводили неконтрольований судорог, а права рука була облякана, заповнивши всю кімнату запахом палаючої плоті. Навіть після того, як сталося це лихо, тіло Вінсента й далі сіпалося і з його рота лилася кров.

« Батьку!», панічно викрикнувши, Йоган і Трей відразу підбігли до свого батька.

« Містер Вінсенте! » — також був шокований.

Ця природна блискавка становила величезну кількість енергії. У більшості випадків, коли це було ударяно в воїна, той гинув. Кожен з присутніх підбіг до Вінсента. Монро Доусон закричав: « Швидше, приведіть сюди пана Арманда [A'man’da]!».

Монро Доусона був магом світла Арманд, який також спеціалізувався на медицині. Він був надзвичайно вправний по частини зцілення людей.

« Так!», - почувши лютий крик голови, сторож біля воріт на всіх порах побіг до розшуку мага Арманда.

Через короткий проміжок часу Арманд прибув на задній двір, де вівся ковка. Арманд був старим чоловіком з білосніжною білою бородою. Не кажучи ні слова, він одразу застосував заклинання стилю світла і майже повністю спалена рука Вінсента почала швидко зцілятися. Незабаром, всі сліди будь-яких зовнішніх пошкоджень повністю зникли.

« Я... Я в порядку», - ледве видав із себе пару слів Вінсенті.

"У якому стані ваші внутрішні органи?" - відразу ж запитав Арманд.

Сильний воїн був здатний легко відчути в якому стані перебуває його тіло. Оцінка цієї їм буде набагато точніше, ніж зовнішні спостереження мага цілителя.

Вінсенте похитав головою: « Я в порядку. Мені просто потрібно трохи часу на відновлення."

« Пані Арманд, дякую за допомогу. Але у вашому житті немає потреби турбуватися про внутрішні пошкодження мого батька, - прямо сказав Йоганн.

Слова Монро Доусона, Лінлія, Рейнольдса, Джорджа та інших спонукали задуматися. Вони ясно бачили, що прямо зараз Вінсенті був дуже слабкий... Він був могутнім воїном і, якщо він перебуває в такому жалюгідному стані, то має серйозні внутрішні пошкодження.

Через мить, Лінлей згадав один з уривків записів його клана щодо воїнів Фіолетового Пламені.

Воїни Фіолетового Пламені Святого рівня мали вміння, яке називається « Нирвана реродка ». Завдяки цьому можна було уникнути багатьох пошкоджень з вражаючою швидкістю.

« Макастер Вінсенті тепер тільки на рівні “синього полум’я ” і йому ледве вдалося пробитися на рівень“ білого вогню..." Йому ще далеко до вершини полум’я Нооли. Мабуть, він ще не може використати Нірвану відновлення... Але, тим не менш, я вважаю, він все ж повинен бути в змозі самостійно зцілити свої рани.", - подумав Лінлей.

Чотири Верховних Воїна.

Воїнів Драконячої Крові можна вважати воїнами з найбільшим бойовим потенціалом, в той час як воїни Фіолетового Пламені славилися своєю Нирньою відродою. Полосатого Тигра знали за надзвичайну швидкість атаки, а безсмертні — за силу й витривалість.

« Дядя Доусон має секретний метод відновлення пошкоджень. Нам немає необхідності шукати для нього які-небудь ліки", - раптом сказав Лінлей.

Монро Доусон кивнув, а потім дав кілька вказівок Арманду. Вони ще якийсь час поговорили, після чого він пішов. Що стосується Вінсента - він ліг і не рухаючись лежав близько десяти хвилин, після яких він виглядав набагато краще.

Коли Лінл побачив такі помітні зміни, то був вражений. Регенеративні можливості воїнів Фіолетового Пламені були справді вражаючі.

«Лінлей, піддайте свій важкий меч, — як тільки Вінсент відновився, то відразу почав турбуватися про його шедевр. - Швидше, принесіть його мені і дайте подивитися. Я сподіваюся, що блискавка не пошкодила його".

Тільки тепер усі присутні згадали про важкий меч. Але подивившись на нього, вони були вражені! Раніше задокументовано чорний меч мерехтів слабким синєватим свічком, ніби його поверхню було покрита тонким шаром інея.

"Бітре мені його піднесіть!", - панічно вимовив Вінсенте.

Лінлей швидко схопив важкий меч і відразу ж передав його в руки Вінсента. З усіх присутніх тільки він мав глибокі знання про зброю.

Оскільки Вінсент усе ще не повністю видужав від травм, йому було надзвичайно важко тримати меч. Він тільки підняв руки, щоб кінчиком меча впиватися до землі. З неймовірно урочистим обличчям, Вінсенте своєю лівою рукою почав постукати то там, то тут, по лезові важкого меча.

« Дзинь! Дзінь! Дзинь!»

Можна було почути серію чітких чистих звуків. З кожним постукуванням Вінсент почав застосовувати дедалі більше сил, роблячи голосніше. Якщо Вінсент постійно змінював позицію, то майже по кожній частині меча він просувався.

Він дуже уважно стежив за коляскою від леза і слухав звуки, які лунали.

Вони були поряд з ним Лінлою, Монро та іншими людьми і навіть не сміли дихати. Вони розуміли, що Вінсенті зараз перевіряє важкий меч на наявність пошкоджень або будь-яких змін, які могла упорядкувати блискавиці. Як-ник, блискавка вдарила по ньому відразу після того, як той був остучений в рідкому розчині.

"Діїнг" - одним рухом пальця, Вінсенте змусив важкий меч задзвонити дуже красивим протяжним звуком. Почувши цей майже ідеальний, рівномірний і лагідний звук, на обличчі Вінсента з’явилася усмішка.

« Волди небес. Воля неба".

Вінсенте переповнювала радість. Він повернувся до Лінлія і сказав: « Линлей, мабуть, самі небеса хотіли, щоб ви стали власником цього божественного меча».

- Монро Доусон запитав: "Містер Вінсенте, як справи з цим важким мечем?

Вінсенте почав пояснювати: « Найпотужніша частина під час кільцювання важкої зброї - це видобути весь потенціал адарантину, тому що легкі метали значно поступаються йому. Але завдяки секретному методу мого клану я можу сплавити високий відсоток інших металів з адарантином. Але, звичайно, я не можу це зробити на все сто відсотків ідеально."

« Просто кажучи, всередині викутого мною меча завжди залишаються місця з неідеальним об'єднанням елементів».

На обличчі Вінсента читали й раділи та недовір’я: « Але хто б знав, що після удару блискавки всі недочіті будуть повністю знищені... Зараз, адамінтифікація об'єднаної з іншими металами ідеально! Звільнення від цього всього потенціалу Адамантину! Я просто не можу повірити, що щось подібне могло статися. Це справжня воля небес. Воля Небес!»

Лінлей був задоволений почутим.

"Третій брат, вітаю», - Єль, Рейнольдс і Джордж усміхалися. Адже після того, як вони зрозуміли, що ударом блискавкою, меч Лінлей перейшов на новий якість.

« Ах так, Лінлей, дивіться. Бачите те слабке синє сяйво на поверхні меча. Так от, вона неймовірно гладка і рогова! Мабуть, якщо в майбутньому за допомогою нього ви когось вб'єте, то кров не буде залишатися на лезуванні." - самодовольно хмикнув Вінсенте.

« Вбивство без фарбування кров'ю», - з похвалою здивовано зітхнув Монро Доусон.

Це був справді дивовижний меч. Усі присутні не могли стриматися від здивування.

« Цей важкий меч спочатку був повністю чорним, але тепер він мерехтить тонким шаром блакитного світла. Якщо не наглядати, то здається, що цей меч темно-синій" - здивував Єль.

Меч мав справді величний аурой.

"Йохан, Трей, принесіть мені вимірювальні палиці" - доручив синам Вінсенте. Після того як меч скінчився, кожен майстер мав виміряти розмір меча і знати його точну вагу. Піднявши його раніше, Лінлей відчув, що цей меч був дуже важким, але він не міг сказати наскільки саме.

Монро Доусон, спостерігаючи за вимірюванням меча, стояв убік досить хохотал.

« Домінна меча 141 сантиметр. А вага... - Єль та інші допомагали проводити виміри ». Побачивши цифру, всі здивувалися.

«3600 фунтів! Важкий меч завдовжки 141 сантиметр і важить 3600 фунтів!», - захоплено крикнув Рейнольдс. Меч був надзвичайно важким! Його довжина ідеально підходила для росту Лінлей.

Крім того, Лінлей ще не закінчив розвиватися і найбільш ймовірно, що в майбутньому він виросте й стане набагато сильнішим. Звичайно, володіти мечем з часом буде легше і простіше.

« Тиретий брат. Як ти назвеш цей меч? Швидше, вибери ім'я." - раптом випалив Єль.

Вінсенте та інші синхронно повернули свої голови в сторону Лінлэй.

Після короткої паузи Рейнольдс сказав: « Він був вражений блискавкою. А що сказати про його небесний грім? Добре я придумав, чи не так?"

"Слишким вульгарно", - негативно похитав головою Джордж.

« Тоді як щодо Величність блискавки? » — продовжував Рейнольдс.

Єль та всі інші раптом почали заливатися сміхом. А Монро Доусон подумав: « Рейнольдс, навіщо називати його Величність Молнії? Може відразу назвемо його мечем Рейнольдса? "

(П. П. Пояснення ситуації, тут вже не перефразуєш. Якщо ви подивитесь на китайську версію, то в назві Рейнольдса є ієрогліф « Символ » і його можна читати як “Весіате), а у дослівному перекладі це означає грім, удар грому тощо. До речі, ім’я Лін » означає символ. Так от, тепер Рейнольдс вигадує назви за участю ієрогліфа léi роблячи назву схожою на його власне ім'я і тому всі почали сміятися.

Рейнольдс зволікав і “хмфнувши..." замовк.

« Чому назва має бути пов’язана з блискавкою? » — засміявся Ліллей. - Ось характерною рисою меча є те, що він не має гострого леза. Так давайте його назвемо просто Безлезовий».

Йому дуже сподобалось випадково обране ім’я Лінлей.

« Беззлазвісний? Важкий меч, Безлізвійний? А що, непогано» - кивнув Єль.

"Безлесвовий".

Вінсенте, Йоган, Трей та інші теж посміяли це ім'я якийсь час і потім кожен ствердно кивнув.

Того ж дня Монро Доусон подарував Лінлій нож з тонкої якості, яку спеціально використовували для важких мечів. Зовні ножини мали темно - синій колір, а багато місць були вивезені з різних дорогоцінних металів. Розміром вони були лише пів метра, але мали отвори, як зверху, так і внизу... але оскільки меч розширювався до рукояті, він не випадав з піхви і фіксувався у оптимальному положенні. У ножни Лінлей міг вставляти меч з будь-якої сторони і після, половина меча завжди стирчала назовні.

Це були спеціальні ножиці для важких мечів. Якщо використовувати ножа, в які б помстився весь меч, то вони отримаються занадто довгими і непрактичними... як у дорозі, так і в час, коли треба швидше дістати меч. А ці півметрові завдовжки ножини були легкими і практичними одночасно.

Тієї ж ночі на банці.

Лінлей перевдягався в висококласне вбрання воїна, а через його спини виходив величезний розмір важкий меч. Завдяки наполегливим тренуванням і росту він розмахував мечем 190 сантиметрів, а його тіло пробігало красивий м’яз у повній об'ємі харизму. З цим важким мечем на спині він дійсно володів аурою потужного тяжкого мечника воїна.

« Ха-ха, Лінлей - дивлячись на нього, сміявся Монро Доусон. - Якщо тебе хтось побачить, то не повірить, що ти геній маг".

Обличчя Лінлей на мить застигло в подиві, але потім він розсміявся.

Будучи одягненим таким чином, природно було важко визначити, що він маг.

« Я пам’ятаю, коли ми тільки повелися в Академію Ернст і ще на першому році навчання... Третій брат уже тоді міг легко відштовхнути хлопця свого віку, який виграв щорічний турнір академії. З того часу я зрозумів, що третій брат не тільки талановитий чарівник, але й надзвичайно здібний воїн" - сміючись вимовив Єль.

Усі в повній мірі насолоджувалися банкетом на честь виковки такого меча. Заповнивши такий чудовий меч, Лінлей не міг забрати радість у своєму серці.

« Коли у мене з'явиться час, я напевно повинен виділити його на тренування з важким мечем" - прийняв для себе рішення Лінлей. Коли він тільки отримав божественний меч Фіолетової Крові, Лінлей практикувався з ним кілька місяців, перш ніж зміг сказати, що навчився добре володіти цим мечем.

Хоча Ліллей згадав ті тренування, він відчував, що досить швидко оволодів ефективною технікою бою з мечем Фіолетовою Крові

Але його важкий меч важив 3600 фунтів.

Можливо, здається, що навики для використання важкого меча є надзвичайно простими. Блок, удар і так далі. Але Лінлэй розумів, що це базові рухи і навчитися використовувати весь потенціал цього меча буде не так просто. У дитинстві Лінлей прочитав усі записи про предка, який використовував масивний бойовий молот і він зрозумів, що осягнути всі глибини таємниці у володінні та використанні важкої зброї буде неймовірно складно.

Весь потенціал?

Складне завдання.

Але коли Лінлей зрозуміє, то матиме надзвичайну силу й можливості в бою.

Банкет наближався до кінця.

Перебуваючи в порожньому дворі Конгломерата Доусон, Лінлей намагався озирнутися на багато речей, які стосуються його важкого меча і навіть почав практикуватися з ним, щоб відчути баланс та іншу фізику. Товчки, помахи з боку в бік, обручки зверху та інші технології ударів.

« Босе, босс! Негайно повертайся назад! Клайд нарешті з'явився!», - в голові Лінлей пролунав схвильований голос Бебе.

Лінлей миттєво прийшов в себе.

« Клайд повернувся», - Лінлей відчув, що його спокійне серце раптом шалено закололо, а тіло стало переповнювати силу. Він не мав часу пояснити своїм друзям. Він залишив маленьку прощальну записку на столі, а потім з неймовірною швидкістю кинувся в бік свого будинку.

Том 7 розділ 18 — Відсутня рука?

На спині адментиновий важкий меч, Лінлей швидко перетнув вулицю. Однак, дивлячись на нього з боку, ніхто не міг сказати, що йому було важко, тому Лінллей не привертав надмірної уваги перехожих.

"Клайд, нарешті. Я так довго чекав цього! - Спокійно. Цього разу, незалежно від чого я не маю права знову допустити помилку».

У перший раз він думав, що мав понад 90% шанс на успіх, але його план провалився через захисного заклинання Святого рівня. Цього разу Лінллей був більш обережним і не хотів допускати будь-яких помилок.

« Лолінлей, — почувся голос Дерінга Коуарта. - Не забувай, що раніше ти зустрівся з Шаком і його людьми. Коли Клайда повернувся, Шак міг повідомити йому про це."

"Дозняв".

Лінлей звичайно ж розглядав цей варіант. Але щоб знайти місце, де Клайд вирішить зупинитися, він подорожував разом з Шаком і в результаті прибув до міста Гесс. Він, безумовно, не міг убити Шака, тому що якщо б Шак і його група охоронців загинули, то можливо Клайд почав би ховатися.

« Мені доведеться діяти так. Навіть якщо Клайд дізнався, що я подорожував разом з Шаком, він нічого не зможе зробити, бо... Я вже знаю, де він знаходиться. У нього просто немає шляхів для відступу." - Ліндей був повністю впевнений у собі. У той же час Бебе, який був духовно пов’язаний з ним, стежив за Клайдом та його людьми.

Лінлей прибув на вулицю Кеїн.

Для того щоб не потрапити на очі людям Клайда, Лінлея попрямував до своєї резиденції обхідними дорогами.

Раптом, за кілька десятків метрів від Лінлей з'явилося чорна пляма, яка миттєво перемістилася і стрибнув у його обійми.

« Бебе» - сміючись, Лінлей подивився на маленького Примарного Мишка в його руках.

Очі Бебе блищать і він з радістю сказав: « Босс, я побачив Клайд недавно приїхав сюди. Я тільки мірошком побачив підлогу обличчя, перш ніж він увійшов в садибу. Босе, ці двоє людей, яких ти найняв, просто марні. Вони його не помітили".

"Хм?"

Лінлэй насторожився. Він наказав цим двом залишатися насторожі. Якщо дотримуватися просто логіці, то як тільки з'явився Клайд, вони повинні були помітити його.

"Мілорд, мілорде!"

Ада та Аер підбігли і з повагою сказали: « Ми щойно бачили, як велика група людей увійшла в цю облогу".

Він відразу запитав: « Чи є велика група людей? Чи була серед них людина, у якої не вистачає руки?»

Ада похитав головою: « Ні, мілорде. Мілорд, Ви наказали нам простежити чи не увійде в садьбу якась група людей. Ви також сказали нам, щоб ми спостерігали за людиною з відсутністю рукою. Але в цій групі людей не було нікого відповідно до опису".

« Можливо, - сказав Лінлей з упевненістю. - Там точно повинен був бути чоловік без руки".

Адже Бебе вже побачив вскоч частину обличчя Клайда. Звичайно, у випадку з Бебе не було підстав сумніватися. Якщо Бебе був упевнений, що бачив його, то напевно Клайд був у цій групі.

« Звичайно? — непокоївся чоловік, коли почув, що Лінлей був категоричним. - Мілорд, можливо... можливо в цій групі було занадто багато людей, тому мій старший брат і я його не помітили".

Лінлей нахмурився.

Надто багато людей?

Спочатку він воював з групою Клайда у палаці, Лінллей і Бебе вбили досить багато воїнів його загону. А враховуючи кількість магічних звірів, яких по дорозі сюди вони напевно зустріли... Здається досить неймовірним, що всі десять лицарів Клайда вижили. Як же цей загін зрештою став « великою кількістю людей »?

« Багато людей? Скільки?

« Дуже багато. Принаймні сімдесят чи вісімдесят, - затинаючись сказав чоловік, здавалося б, засмучувався. - Їх було дуже багато. Ця група несподівано з’явилася і увійшла в маєток. Ми не могли чітко роздивитися кожну людину в групі. Можливо, серед них дійсно була людина без руки."

Лінлэй розгубився.

Сімдесят чи вісімдесят чоловік?

Навіть коли він намагався вбити Клайда в палаці, його загін Дикого грому мав лише тридцять або близько того чоловіка. Більше того, після вбивства деяких з них їм і Бебе, як взагалі вийшло, що стільки людей ніби з'явилися з нізвідки?

Лінлей не розумів.

« Босс, там було багато людей, - в голові Лінлей пролунав голос Бебе. - Тоді я помітив Клайда, він якраз збирався увійти в садьбу. Я мірошком помітив частину його обличчя. Але за ним були принаймні п’ятдесят або й більше осіб. Але у точному кількості людей, які увійшли в садьбу до Клайда, я не надто впевнений."

Звичайно, Лінлей довіряв Бебе.

« Багато людей? » — подумав Лінлей.

« Гаразд, ви можете йти. Це нагорода для тебе і твого брата. Візьміть», - Лінлей кинув наполовину заповнений мішечок з золотом, в якому було п'ятдесят золотих монет.

Підхопивши мішечок і заглянувши всередину через отвір, Ада побачив блискучі золоті монети. Загалом у мішечку мало бути близько 50 монет! Серце чоловіка почало сповнюватися хвилюванням. Коли він втік до міста Гесс, то навіть не міг прогодувати себе. Тепер, пропрацювавши на Лінлі лише кілька днів, людина кинув йому мішечок з п'ятьма золотими монетами? Як він міг не розхвилюватися?

« Дякую, мілорде. Дякую, мілорде. Поклонилися Ада і Ари. Відправившись до верхнього поверху ресторана, який розташований поблизу присадибного місця Шака, вони продовжили стежити за людьми біля тієї садиби.

На подвір'ї.

Коли Лінл наодинці сидів, то думав, що йому робити далі.

Перстень Дракона, що звивався, почав випромінювати біле світло. Після цього з’явився сивий одяг Дерінг Коуарт у білій одежі. Дерінг Коуарт погладив бороду. Здивувавшись, він сказав: « Лей, що сталося? Ти в поганому настрої?»

Лінлей підняв голову, щоб подивитися на Дерінга. Побачивши дідуся Дерінга, Лінлі відчув, що його серце трохи заспокоїлося. З таким досвідченим старцем, який був на його стороні, Лінллей принаймні не буде сильно панікувати або відчувати невпевненість у собі.

« Дидія Дерінг, мене турбує питання. Звідки взялася ця група людей, які прийшли разом з Клайдом" - сказав Лінлей.

Дерінг Коарт посміхнувся: « Ти марнуєш свій час, роздумуючи над цим питанням. Чому б не почати діяти натомість? Сховатися біля стіни їх садиби і поглянути самому. Таким чином ти зможеш точніше дізнатися, хто ці люди, які прийшли разом з Клайдом ".

Лінлей почав сміятися.

Так. Навіщо він витрачає час?

« Це важкий меч буде впливати на мою швидкість», - Лінлей зняв адамінітний великий меча і увійшов у спальню. Він поклав його під ліжко і прикрив простирадлами.

Стоячи на плечі Лінлей, Бебе з цікавістю втупився на адамініновий важкий меч. Він подумки запитав Лінлі: « Босе, цей важкий меч - скарб, який створили для тебе, використовуючи ту адамініту?».

Лінлей засміявся і кивнув.

« Скільки важить цей важкий меч? » — із цікавістю запитав Бебе.

"3600 фунтів" - чесно відповів Лінлей.

Від подиву Бебе потер ніс маленькими лапами, а його маленькі очі-бусинки розкрилися від здивування, коли він дивився на адаптатинний важкий меч.

« Заспокойтеся. Пізніше у тебе буде достатньо часу, щоб розглянути його." - Лінлей накинув простирадла, приховуючи важкий меч.

« Ох. Босс, я раптом дещо згадав. Клайд напевно вже знає, що ти тут!» - дивлячись на Межпростірне кільце на пальці Лінлей, з переляком закричав Бебе.

« Що? Чому?

« Босе, за допомогою краплі крові ти персоналізував і дістав меча Фіолетовий Крові. Я пам'ятаю ти казав, що коли ти був у ув'язненні в будівлі Сиячої церкви, хоча меч Фіолетової Крові був конфіскований, ти все-таки відчував його. Крім того, персні персоналізуються через кров. Клайд також зможе відчути розташування його Найжпросторовного кільця?

Але, почувши це, Лінллей почав сміятися.

"Ха-ха" - стоячи поруч з ними, Дерінг Коуарт також почав сміятися. Але Бебе не міг почути сміх Делінга Коуарта.

Відразу після того, як Лінлей залишив місто Фенлай, він вже запитував Дерінґа Коуарта про це Межпростірне кільце.

« Бебе, — почав він пояснювати й далі сміятися. - Це Найпростіший перстень відрізняється від божественного артефакту, наприклад, від меча Фіолетової Крові. Технічно, Креслення - це не божественний артефакт, а просто дуже цінний магічний предмет. Його основні характеристики дуже схожі на магічні кристали карти, які використовують відбитки руки, щоб персоналізувати і розпізнати власника, в той час як Межпростовні кільця використовують кров, аби зробити те саме. Тільки власник персня може відкрити його і забрати все. Але коли магічний предмет забрали, власник не зможе дізнатися про місце його розташування. Як ти думаєш, що вони мають божественні артефакти? Навіть мій незнищенний важкий меч Безлізвий не знаходиться на рівні божественних артефактів."

Божественні артефакти.

Неможливо створити божественний артефакт в цій матеріальній площині, на континенті Юлан. Речі, як - от Персня Кольца Звиваючого дракона і меча Фіолетової Крові, були дуже давніми.

« Кільце Звиваючого Дракона зробило жахливий сплеск енергії в церкві, яка Сіяла і врятувала мене. Крім того, завдяки магії можна зменшити витрати магічної сили та духовної енергії. Меч фіолетової крові у свою чергу може стати гнучким або прямим, на спостереження власника і практично не піддається руйнуванню."

Лінлей мав деякі уявлення про це.

При цьому він усвідомлював, що Перстень Звиваючого Дракона приховує таємниці, які йому не під силу. Цей жахливий сплеск енергії у Сячій церкві був доказом цього.

А що сказати про меч фіолетової крові?

Те, що він використовувався для фокусування друку цієї таємничої магічної освіти означало, ніби він також мав особливі властивості. Тільки зараз Лінлей був ще занадто слабкий і не міг дізнатися конкретне, що ж у ньому такого особливого.

Меч фіолетової крові. Лінлей подивився на меч, який він носив у якості пояса. Які були справжні можливості цього таємничого гнучкого меча?

"Бебе, ти залишишся тут", - доручив Лінлей.

"Дозняв". Бебе слухняно залишився на подвір’ї, тоді як Лінлей вислизнув зі своєї садиби і попрямував убік Клайда та Шака.

Лінлей притиснувся до одного з стін садиби, яку придбав Шак.

"Сник".

З'явилися гострі кігті Лінлей. Він легко вирізав невеликий отвір у стіні, а потім повернув руки в звичайну форму, він заглянув всередину через отвір.

Тієї ночі Лінлей залишився в садибі Шака, він запам’ятав усю місцевість, у тому числі штучний пагорб. Лінлей вибрав місце для отвори не випадково, бо через цей розріз він був у змозі ясно бачити передній двір і задній дворик.

Батько.

Чутливі вуха Лінлей змогли розібрати розмову між Шаком і Клайдом на задньому дворі. Лінлей уважно досліджувався в цьому напрямку. Так, Клайд і Шак йшли пліч-о-пліч з Лінлією.

« Це Клайд», - Лінлей продовжував пильно спостерігати.

Але те, що він побачив - зовсім приголомшило його: « Рука Клайда... його рука... І я не можу цього зробити ».

Зараз обидві руки Клайда були в ідеальному стані. Але Лінлей ясно бачив падіння руки Клайда після того, як відрізав її. Він навіть вкрав Найпростіший перстень з руки. Тут, звичайно, було важко помилитися.

« ДЛЯ того, щоб відновити загублену руку, потрібно послугувати щонайменше Архімага стилю світла дев'ятого рангу», - Ліндей був вражений.

Коли Клайд покидали місто, з ним не було жодного мага. Як він перетнувся з Архімагом дев'ятого рангу?

« Отче, як вам вдалося зустрітися з воїнами Церкви Сячої? Ці люди просто чудові», - сказав Шак кілька здивованим голосом.

Клайд кивнув: «Звичайно. Підземники під командуванням лорда Лао і більшість з яких вже досягли дев'ятого рангу, є одним із найстрашніших ватажків Сяючої церкви. Подорожуючи разом з ними, ми почувалися в цілковитій безпеці.

Клайд говорив нормальним тоном. Варто зауважити, що хтось, будучи на протилежному боці далекого стіни, не повинен бути в змозі почути його. Але Лінлей, будучи воїном Драконячої Крові, мав жахливий гострий слух і чув кожне слово максимально чітко.

« Грабіжники? Під керівництвом лорда Лао?

Лорд Лао був лідером святого рівня на піку свого розвитку. І він привів із собою групу потворно сильних рухливих людей, багато з яких досягли дев'ятого рангу.

Том 7, розділ 19 — Затамувавши подих

Лінлей украдкою залишив свою колону спостереження і попрямував назад до свого дому.

Повертаючись з тимчасової садиби Клайда, на обличчі Лінллей було вираження нечастості. Те, що він дізнався, не віщувало нічого доброго.

« Лiнлэй. Яке рішення ти прийняв?», - поцікавився з ним Дерінг Коуарт.

Між резиденцією Клайда і Лінлей зараз було вже багато відстані, тому Дерінг Коуарт - п'ятитисярічний привид на пікі сходильника Святого рівня, ні краплі не боявся, що лорд Лао зможе відчути його присутність.

(Сміх)

« Терпеть. Я можу тільки терпіти і виживати", - сильно зтиснувши кулаки, вимовив Лінлей.

Дерінг Коуарт задоволено кивнув. Він стежив за кожним кроком на шляху дорослішання і росту Лінлей. Дерінг Коворт вважав Ліндей своїм онуком і відчував глибоку прихильність та любов до нього.

Він не хотів, щоб Лінлей діяв надто необдумано і поспішно.

« Лiнлэй. Не хвилюйся, погладивши бороду, впевнено говорив Дерінг Коурарт. - Лао просто дозволив Клайду подорожувати разом з ним, бо це йому було не в тягар. Він не проводитиме з ним надто багато часу. До того ж, навіть коли Клайд був королем королівства, він був набагато нижчим за Лао. А що тепер? Тепер він уже навіть не король, а його значення для Сячої церкви стало ще нижчою. І я думаю, що новим Столицям Сячої церкви стане не місто Гесс... Тому Лао не повинен тут затриматися занадто надовго."

Лінлэй кивнув.

Місто Фенлай було колись Святою Столицею, але він був знищений з лиця землі армією магічних звірів. Певно, ця релігія не дозволить обставинам повторитись і стати Святою Столицею в місті, яке не межує з територіями чарівних звірів.

Крім того, Далін, « Кругла Магічних Звірей », сказав, що його магічні звіри розширятимуть свої володіння доти, доки не заберуть половину території Святого Союзу. Але до цього моменту, вони відняли тільки третину території Святого Союзу. Відбери вони половину земель, місто Гесс також би впав разом з усім своїм королівством.

Хайденс та інші найвищі члени Церкви, що сидить на престолі, просто не впевнені у своїй здатності протистояти магічній звірині на божественному рівні.

Хоча Церква й досі не використала всіх своїх сил, щоб використати їх проти Дайлін, це є таке саме як би витрачати всі ресурси в одному бою за десять тисяч років.

Хайденс не вирішиться так діяти.

"Просто почекати" - Лінлей зробив глибокий вдих, змушуючи себе зберігати спокій. Він вже знав, що Клайд був тут. Якщо він не допустить помилок, то принаймні Клайд не зможе втекти.

В ресторані навпроти садиби Шака. Це той ресторан, де двоє слуг Лінлей тримали свою вахту, спостерігаючи за Шаком і Клайдом.

Того ж дня.

Надійні грудні м’язи Лінлей стали ще більш вираженими, коли на них звисала звичайна товстовка. Дві міцні, м’язисті руки і важкий меч на спині справили враження надзвичайно сильної людини.

Воїн важкий мечник!

Поточний зовнішній вигляд Лінлей був дуже популярним тут. Оскільки пріоритет тренувань воїнів є збільшенням м’язів, багато з них мали могутні тіла і носили важкі мечі.

« Дві тарілки смаженого м'яса і дві пляшки тореадорів», - сказав Ліндей впевненим голосом.

« Сер, будь ласка, займіть місце» - побачивши появу могутнього Лінлі, офіціант дуже з повагою звернувся до нього. Лінлей вибрав місце, яке знаходиться у внутрішньому ресторані. Тут була хороша точка огляду, яка дозволяла йому бачити ворота і вікна посадки Клайда.

Офіціант негайно поставив стілець для Лінлей, щоб той сів.

- сказав офіціант з усмішкою на обличчі. У цей час, ще один офіціант підійшов з двома пляшками тореадорів. Тореадор був типовим п’яницею, особливо сильним воїном.

Подивившись на важкий меч Лінлей, офіціант з подивом вигукнув: « О Боже мій. Який довгий, товстий і важкий меч. Судячи з його кольору, він напевно зроблений із спеціальних матеріалів. І повинен важити принаймні кілька сотень фунтів. Цей джентльмен має бути дуже сильним воїном".

У цьому ресторані, коли офіціантам було нудно, вони таємно підглядали за різними клієнтами. Спостерігаючи за відвідувачами, їхні очі стали дуже гострими і точні. Побачивши, як легко Лінлей ніс цей важкий меч, вони могли відразу сказати, що він був надзвичайно могутнім воїном.

У цей момент до нього підійшов старший брат, якого Ліллей послав раніше.

"Візьмите це смажене м'ясо і віддайте його Бебе", - Лінвей не дав йому навіть можливості звітуватися.

"Так, мілорд".

Старшому братові нічого розповісти йому. Він негайно взявся за виконання вказівки Лінлія і взяв смажене м’ясо.

Після того як слуга пішов, Лінлей просто спокійно сидів у ресторані і пив алкоголь.

Він пив вино дуже повільно. Одна пляшка спиртних напоїв була достатньою, щоб прокинути так дві - три години. Він просто продовжував пити, зосередившись при цьому на садибі Клайда.

Цієї ночі.

На вищих поверхах ресторану мандрівний бард почав голосно співати різні пісні, і в результаті у цьому ресторані стало дуже шумно. Багато воїнів кричали і сміялися.

Через катастрофу місто Гесс стало ще більш живим, ніж був коли-небудь раніше.

Більшість могутніх воїнів, які приходили до цього закладу, були дуже енергійними. Для того щоб розважитися, в армрестелінгу не було рівних змагань.

« Тисячі золотих монет! Переможець отримує десять тисяч золотих монет!», - голосно крикнув організатор змагань.

Для багатьох, хто втікав сюди після катастрофи сильних воїнів, десять тисяч золотих монет були відчутною сумою, хоча й не дуже великою.

« Я беру участь. Ці десять тисяч золотих монет достануть мені", - 220 сантиметрів у висоту шатне з накачаною грудьми розміром з бочечок сів на стілець. Його руки були товщі, ніж ноги більшості звичайних людей.

"Хмпф, давай спробуємо".

Один молодий чоловік, що був на ринку з фігурою схожий на Лінлея, підійшов і сів навпроти цього чоловіка. Вони відразу простягли руки і схопилися. Через мить, м'язи їхніх рук прийшли в напругу.

Воїни, які сиділи і пили поряд з ними, почали голосно кричати, схвалюючи це видовище.

« Таке життя не так вже й погано", - Лінлей розумів, що очікувати, коли Лао залишить садьбу - вкрай нудне заняття. Хто знає, як довго Лао буде залишатися тут? Один день? Два дні? Десять?

Лінлей повернувся і з цікавістю спостерігав за тим, що відбувається.

« Жоден з двох не є слабким. Вони знаходяться як мінімум на рівні воїнів шостого рангу", - кивнув Лінлей. Сьогодні в місті Гесс можна було побачити високорангових воїнів.

Заняте стримування руки воїнів сьогодні створювало тиск масою близько десяти тисяч фунтів один проти одного.

« Арр!», - воїн шатен, чиї руки були товстіші ніж ноги більшості людей, раптово спустив могутній крик, після чого всі вени його руки прийняли чіткі обриси, оплітаючи його руку як черв'яки під шкірою. Спостерігачі за ним думали, що його вени можуть вибухнути в будь-який момент.

Обличчя рудоволосого чоловіка стало червоним. Він також з усіх сил опирався і не збирався здаватися.

« Скрип. Скрип." - стіл під руками перегонів почав тремтіти.

Столи та стільці в цьому ресторані були зроблені з сталі і були надзвичайно міцними. Варто сказати, що могутні воїни могли ретельно калібрувати і контролювати кількість енергії, яку вивільняли зап’ясткою в армрестлінґу. Те, що стіл почав тремтіти через їхню силу означало, ніби обидва чоловіки були на межі.

"Ха-ха, давай Гарольд [Ha'luo’de]!"

"Чорт, Гарольд, піднаж!!"

"Вторий брат, не програй!"

Усі воїни, які спостерігали за ними, почали голосно кричати і підтримувати тих, хто змагався. Повільно, великий чоловік з масивними руками Гарольд зміг отримати невелику перевагу, в результаті чого рудоволосий воїн відразу ж почав із усіх сил чинити опір.

« Хаа!»

Гарольд вражав руку свого противника у стіл, на якому залишився її відбиток.

- Гарольд голосно розсміявся.

« Б*ДЬ. Другий брат, тебе поимели. Дозволь мені зайнятися ним. Цей величезний тупий ідіот хоче виграти десять тисяч золотих? Хмф" - підійшов одноокий рудоволосий воїн.

Ресторан був дуже шумним і ті енергійні воїни продовжували перекрикуватися, а зверху голосно співав бард, в надії отримати трохи золота, що обіцяв йому ресторан.

Шахрай.

Але в цьому середовищі три або чотири особи постійно мовчали. Воїни, що шукали їх, не турбували їх... Адже вони мали великий досвід, якого набули за межами цього місця. Вони добре розуміли, кого могли дозволити собі образити і кого немає.

Наступного ранку, невдовзі після того як Лінллей зайняв своє звичайне місце.

"Мм?"

Раптом Лінлей побачив знайоме обличчя. Лорд Лао.

Той, що виглядає зовні як жебрак лорд Лао вийшов з садиби Клайда разом із двома підвішеними в мішках одягу.

« Ушел тільки він? Виходить, що тільки Лао і два підвізника покинули садибу" - подумав Лінлей. Він знав, що в приміщеннях садибів Клайда знаходиться ще багато підвішеників. Наразі, з них тільки троє покинули садибу.

« Нужно продовжувати чекати», - Ліндей випив трохи вина.

Клайд і Шак вирішили провести Лао, спостерігаючи за тим, як він йде через браму.

« Батьку, є дещо, що я забув тобі сказати, - Шак плескнув себе по голові. - Батько, лорд Лінлей подорожував з нами деякий час, але два дні тому він пішов. Він попрямував на північ".

"Лінлей"!

Почувши це ім’я, Клайд майже вголос скрикнув від подиву.

Лінлей ледве не позбавив його життя два рази.

« Що сталося, Отче?» - невірно запитав Шак. Насправді Шак не бачив у цьому проблеми. Адже королівство Фенлай вже знищено. Від королівського клана залишилося лише назва. Було б дивно, якби Лінлей був відданий до них, як і раніше.

« Він був з тобою. А він знає, що ти жив саме тут?" - відразу запитав Клайд.

« Так. Він навіть залишився тут на ніч." - сумбурно відповів Шак.

Серце Клайда здригнулося: « Це означає, що Лінлей швидше за все в місті Гесс". Клайд знав, що Лінлей хоче вбити його і він не зупинився б так просто.

« Поки що не переймайтеся. З нами як і раніше велика група Підвожників», - думаючи про себе, потішав себе Клайд.

« Але коли підвізники вирішать піти, я піду разом з ними», - Клайд прийняв рішення. Тільки коли він подорожує з підземниками, то почуватиметься в безпеці.

Клайд уважно подивився по сторонах.

У нього з'явилося дивне відчуття, що Лінлей дивиться на нього десь поблизу.

Минув день. А слідом і другим. Тільки повертався додому лише на ніч, а решту часу проводив у ресторані. Одного разу, один досить дурний чоловік спробував спровокувати Лінлей, але в відповідь той запустив його з задньої частини ресторану у переднію одним ударом. Після цього ніхто більше не турбував Лінлей.

В мить ока, пройшли ще шість днів.

За ці шість днів, крім Лао і двох рухомиків, ніхто більше не виходив з посади.

В садибі Клайда.

« Чому ви так поспішаєте піти?», - Клайд подивився на трьох чоловіків, що стояли перед ним, намагаючись переконати їх.

Чоловік у віці, але ще з золотистого кольору волосся спокійно відповів: « Клайд, ми повинні йти в сторону нової Святої Єлиски. Вибачте за незручності, доставлені вам в останні дні. Ми вже йдемо".

Три підсумники повністю ігнорували прохання Клайда і готувалися до швидкої відправки.

« Милорди, ви тримаєте шлях до нової Святої Столиці? Я теж хочу поїхати. А як щодо того, щоб я подорожував з вами? - відразу запропонував Клайд.

У той же час він повернувся до свого сина і сказав: « Шак готує все необхідне. Ми негайно йдемо".

Адже в цей момент Клайд вже не відчував себе у безпеці.

Якщо з ним залишиться тільки Кайзер, Клайд не впевнений, що він зможе захистити його від Лінлей і того таємничого чарівного звіра.

« Відправитися разом з нами?», - старий із золотистого кольору волосся напухло.

По правді кажучи, вони відправлялися не в Святу Столицю. У них була секретна місія.

« Це неможливо. Ми повинні суворо виконувати накази Церкви, - холодно сказав той старий.

Ще двоє чоловіків, які під’юджували вас до Клайда, були дуже холодними: « Якщо ви будете таємно йти за нами, то мусите знати, що кінцевий результат не зрадіє вам." - сказавши це, всі троє повернулися і пішли, залишивши Клейд.

Клайд не очікував, що підвішеники заборонять йому поїхати з ними.

« Миларди!», Клайд вибіг з головної залу, але п'ятдесят або близько того Підв’ятників вже покинули усаду через ворота. Жоден з них навіть не озирнувся на нього.

Клайд думав, що робити. Він не смів йти за ними. Незважаючи на вчення Сяючої церкви, наприклад, що люди повинні бути доброзичливі один до одного... Клайд розумів, що якщо вони вирішать діяти проти когось, то напевно не виявлятимуть милосердя. На даний момент Клайд більше не представляв особливої важливості для Сіячої церкви. У разі чого, підвізники без вагань вб'ють його.

« Батько», Шак підійшов і подивився на Клайда.

Клайд насупився. Він на мить затих. Потім він наказав: « Виходимо через задні ворота. Ми негайно виїжджаємо. Негайно... Переважність зростає з кожною хвилиною."

Том 7 розділ 20 — Завершена історія

В ресторане.

Побачивши все ззовні, Лінлей побачив величезну групу Підв’язнів, які залишали Клайда. Побачивши це, він не міг стримати свого хвилювання. Залишивши групку, що відкинула Підвівників поглядом, Лінлей зміг визначити, чи в їхній групі приблизно п’ятдесят осіб. А це означало, що більшість лорда Лао покинули посаду Клайда.

« Вже минуло сім днів. І до цього моменту, я більш ніж впевнений, що Шак розповів Кладу про нашу зустріч з ним... Після чого той напевно здогадався, що я повинен знаходитися десь поблизу".

Лінлей кинув на стіл кілька золотих монет, після чого навколо нього почала скаплюватися сутність елемента вітру і він на великій швидкості вибіг з ресторану

Незважаючи на важкий меч, який був закріплений в ножнах на його спині, завдяки стилю магії вітру Лінлей міг пересуватися досить великою швидкістю. Звичайно, це було пов'язано з тим, що він вже був магом сьомого рангу... Якби він був на зразок третього рангу - від заклинання Сверхвовою користі було б набагато менше.

- Лінвей подумки звернувся до Бебе.

"Босе, я зрозумів."

Коли Лінлей опинився біля однієї з зовнішніх стін садиби Клайда, він почав нашептувати слова заклинання розвідки вітром.

"В'юх!"

Від епіцентру Лінлей, пориви вітру розлетілися у всіх напрямках. Закриваючи очі і зосередившись, він зміг відчути поточну ситуацію всередині.

« Гхм? Збираються біля задніх воріт?»

Заклинання розвідка вітер можна відчути місце розташування всіх об'єктів, що знаходяться в області його дії. Але, на жаль, за допомогою цього закляття не можна розпізнати обличчя людей. Однак Лінлію вдалося відчути, що багато людей рухаються на заднє подвір’я. Очевидно, вони готувалися до втечі.

« Хм. Як я і очікував, - ловлями та тихими рухами, Лінлэй увійшов всередину територій садиби Клайд. Усі його рухи були легкими, як вітер... Лінлей тихо, але швидко й плавно пробирався вглиб сади і прямував до заднього подвір’я.

"Быстріше, покваптеся!!", - сердито вирубався Клайд.

« Все. Швидше йдіть в бік задніх воріт. Ми йдемо. Ми залишаємо місто Гесс, прямо говорив Клайд.

Його дружина була збентежена: « Краще Величність, ніж ми тут просто чудово живемо? Навіщо... І я не можу цього зробити ».

"Хлоп!"

Клайд вдарив її по обличчю.

« Ця панчохи дуже погана! » — рикнув Клайд.

« Поквапляємося. Забудьте про коней. Ви двоє, відповідаєте за безпеку принцеси та моєї дружини." - Клайд роздавав накази направо і наліво.

Лінлей, ховаючись за штучним пагорбом, не міг стримати очей і знущатися над собою.

« Як я і думав. Всі підвізники пішли», - одним стрибком, Лінлей почав відступати на високій швидкості. Він попрямував до місця, де Клайд і Кайзер не зможуть його виявити. Підбігши до стіни, він перестрибнув через неї і на високій швидкості побіг до зовнішньої сторони задніх воріт. Але як тільки він підійшов до кута, який повертає в бік воріт, Лінвей відразу зупинився.

Бебе зараз знаходився поруч з задніми воротами.

Скрип. Задні ворота почали повільно відчинятися.

Побачивши це, Бебе негайно втік у невеличкі кущі трави поблизу. З огляду на розміри його тіла трави було достатньо, щоб сховати Бебе повністю.

« Бебе. Як тільки Клайд вийде, відразу повідом мені." - Лінлей затаївся за кутом стіни до задньої брами. Все його тіло почало покриватися чорними лусочками ... ріг, шипи, хвіст...

Карі очі Лінлей раптом налилися темно-золотичним кольором... Так само, як і у Броньованого Шипастого Дракона.

Повна Драконяча форма! Загарбання вітру - це вид. Закінчивши трансформацію, Лінлей відразу посилив себе заклинанням стилю вітру

Будучи повністю в Драконячій формі і під впливом заклинання стилю вітру, Лінлэй відчув, що можливості його тіла безмежні.

На даний момент, 3600 фунтів пекельний важкий меч здавався Лінвей просто пушиною.

Для могутнього воїна, який без особливих зусиль зміг би підняти щось вагою рівносильне сто тисяч фунтів ... Що таке якихось 3600 фунтів? Якщо провести паралель з звичайною людиною, яка могла б носити близько ста фунтів на спині... Що для такої людини один фут? Невже це якось зміниться на ньому?

Клайд продовжував командувати зсередини територій садиби і один лицар Дикого грому за іншим почав виходити через задні ворота

Через деякий час він також з'явився і сам Клайд, який йшов разом із власником збоку від нього Шаком. Відразу за ними, у супроводі двох лицарів Дикого грома йшла принцеса і його дружина, а замикав колону Кайзер, який був готовий в будь-який момент стати на захист своєїособисті.

« Бос, Клайд вийшов» - як тільки з'явився Клайд, Бебе відправив ментальне повідомлення Лінлей. Коли Бебе почула, очі Лінлей були в небезпеці.

"Ф'юх!"

Могутній ривок вперед, в поєднанні з заклинанням стилю вітру, просував Лінлей до цілі на неймовірної швидкості.

"Свист!"

Розігріте повітря, чорна пляма завбільшки з людину в мить подолала сімдесят метрів і була біля задніх воріт садиби Клайда. Клайд, захоплений зненацька, намагався повернути голову, щоб подивитися за свою спину. Але коли він це зробив, Клайд побачив що за його спиною стоїть він. Цей образ, від якого Клайд постійно прокидався посеред ночі, змусив його здригнутися. Перед тим, як він зміг хоч якось зреагувати, могутня сила скувала все його тіло.

« Не опирайся. В іншому випадку ти відразу помреш." - піднісся Клайда ближче, Лінлей прямо вимовив йому це на вухо.

« Ааа... ! яка тільки з'явилася із внутрішнього двору, побачивши Лінлей почала кричати.

"Свiєш"! Через мить, її голова злетіла з її плечей.

Змахом натмати, Ліней своїми кігтями відрубав королеві голову.

У місці відрубаної голови, в усі сторони почала розбризкуватися кров’ю, а її тіло звалилося на землю.

"М-м-му... Мой... Це було жахливо, коли вона сказала принцесу.

« Відпусти його Величність!», - два лицарі Дикого грому, що йшли поруч з Шаком, відразу кинулися вперед. Але в той же момент, до них прибігало маленька чорна пляма, що збільшувалася на півметра у довжину. І через мить Бебе вже приземлився перед Лінлеєм, а ті два воїни з розорованими шиями впали на землю.

« Нікому з вас не чинити опору! Спротив немає." - пролунав ледарюючий душі голос Лінлей.

До цього моменту вже встиг підбігти Кайзер.

« Лард Кайзер, що... Що це за чудовисько? ", - сказала пані принцесу. Але Шак вже знав хто це, бо раніше Клайд пояснив йому, що той монстр, який поїв на його життя, насправді і був Лінлэй.

Метаморфоза, яка передала їм, була з ніг до голови вкрита чорними лусочками, на його лобі був ріг, а вздовж його хребта, локтами і колінах виднілися чорні як смола гострі колючки. Кігті на його ногах і руках також були дуже гострими.

І до того ж, у нього був драконячий хвіст.

У даний момент, цей драконячий хвіст був щільно обгорнуті навколо тіла Клайда, не даючи йому можливості щось зробити.

Ця сцена приголомшила всіх присутніх.

« Кайзер. Цього разу, у тебе немає можливості щось зробити." - почувся холодний голос Лінлей.

На обличчі Кайзера був убогий вираз. Він знав, що навіть якщо він бореться з Лінлією на один, невідомо хто вийде переможцем. До того ж, Лінлей мав цю дивну магічну звірку з компаньйоном, який був там же рівні сили.

Кайзер був не впевнений, що зможе впоратися навіть з однією із цих парочок, про те, якщо вони нападуть на нього разом.

І тепер, коли Клайд був спійманий Лінлей... він, Кайзер, дійсно не міг нічого їм протиставити.

« Лен... Лінлэй! Відпусти мого батька!" - сердито крикнув Шак.

Своїми темно-золотистими очима, Лінллей холодно подивився на Шака. Коли той перетнувся з ним поглядом, Шак більше не смів вимовити ні слова. Поточний зовнішній вигляд Лінлей і поведінка Кайзера були шоковані. Та й ті лицарі Дикого грому, які супроводжували Клайда з міста Фенлай, на власні очі переконалися в жахливій силі цієї пари і ціною того було безліч зниклих товаришів. Вони краще ніж будь-хто знав, наскільки сильними Ліндей і Бебе.

« Лiнлэй... - Клайд уже хотів попросити милостиню.

« Хрусть! Тріск!»

Лінлей вирвав вказівний палець Клайда, а потім випадково кинув його у бік принцеси і Кайзера.

« Агх... ах!», - Клайд не міг стриматися від крику.

« Клайд, я скажу тобі прямо. Ти напевно помреш." - недбало вимовив Лінлей.

Клайд направив свій тигровий погляд на Лінлей.

Але єдине що він побачив - це пару темно-золотистих, які ледарюють душу, неемоційних очей Лінлей.

« У тебе зараз лише два шляхи. Перший - бути замученим до смерті. І другий - сказати мені кому ти віддав мою матір і хто вбив її ... Після чого, я дарую тобі легку і безболісну смерть." - спокійно сказав Лінлей.

Лінлей розумів таких людей, як Клайд. І найкращий спосіб, з яким можна впоратися з такими людьми - це скласти все як є.

Інакше Клайд думатиме, що у нього ще є надія на виживання. У результаті, він стиснувши зуби буде терпіти будь-який біль заради цієї надії.

« Ні! Якщо ти готовий пощадити мене... Ааа!»

Лінлей без жодних сумнівів вирвався з - під контролю ще один палець і спокійно промовив: « Змирись, ти напевно помреш. Питання тільки в тому, швидко і безболісно або ж довго та болісно."

"Ваша Величність!"

Кайзер уже було збирався кинутися на допомогу.

"Кайзер, ти хочеш щоб усі присутні померли?" - темно-золотисті очі Лінлей буровили Кайзера. І той миттєво зупинився... він розумів, що Ліллей і Бебе мали силу вбити всіх присутніх.

Навіть він, Кайзер, в кращому випадку зможе втекти під градом комбінованих атак Лінлей і Бебе ... а про перемогу можна взагалі забути.

« Ах... - Кайзер не знав, що робити.

Лінлэй перевернув погляд на Клайда.

Його обличчя було попільно-бледьним. А на його лобі зібралися великі краплі піта. Тепер, кількість відповідної хвостом Лінлей сили до нього була жахливою.

« Ти постійно думаєш. Чим довше ти будеш думати, тим більше болю випробуєш», - помахом руки, коготь Лінлей досяг вуха Клайда.

Згадавши, що Ліней збирався зробити, Клайд вигукнув: « Ні!»

"Сніїк".

Лінлей відірвав ліве вухо Клайда, і той звивався від болю: « Ааг! Линлей, ти виродок! Ти клятий демон!"

« Можеш продовжувати тягнути час», - кігті Лінлей потягнулися в сторону обличчя Клайда.

« Цього разу я вирву твоє око. Як би ви вирішили втратити? Лівий чи правий?» - весь цей час обличчя Лінлей не виражало жодних емоцій.

У цей момент, Клайд глянув на Лінлей, він одягнувся вловити меншу емоцію у міміці або очах, щоб та допомогла знайти йому вихід. Але єдине, що він побачив - це обличчя повністю покриті лусками і ті ледарючі душі та тіло темно-золотисті беземоційні очі.

« Якщо ти не можеш вирішитися, то я виберу за тебе. Оскільки я щойно забрав у тебе ліве вухо, то тепер це буде твоє праве око" - Лінллей потягнув свою когтисту руку до обличчя Клайда.

« Ні! Я розповім! Я все розповім!», - що є сечі звил Клайд.

Лінлей відсунув свою когтисту руку: « Я чекаю».

« Я розповім. Я розповім" - в очах Клайда навіть з'явилися сльози. Морально він вже був повністю зламаний... Адже було очевидно, що Лінлей не хоче його щадити. І незалежно від його дій, він все одно помре. Але якщо він усе розповість, то помре легкою смертю і коли помре під час тортур.

Жоден з них, що стояв неподалік, не проколов і слова. Лінлей та Бебе, чоловік і магічна дикість були дійсно занадто жахливими... Занадто грізні.

Клайд про себе подумав: « Церква, яка живе в країні, ви наплювали і кинули мене. Тому не звинувачуйте мене за те, що я створюю для вас ворога, який зможе вам загрожувати в майбутньому."

« Кожного року ця церква пропонує Сящому Володарю в жертву виключно чисті й незапружені душі. Сяючий Володар потребує тільки двох речей: віра молячих і чисті душі", - сказав Клайд.

Лінлей дивився на Клайда своїми беземоційними очима: « Як це пов’язано з моєю мамою?»

Клайд продовжив: « Чим чистіша душа пропонує Сящому Володарю, тим більше дарів отримує від нього Сіюча церква. Того року... Мій молодший брат Паттерсон і я виходили з Сячої Церкви... і я помітив твою мать. Коли я побачив її, то був здивований. Її очі виглядали такими чистими, такі невинними. І в той же момент, я вирішив викрасти твою матір. Я відчував, що її душа була незрівнянно чиста".

Почувши це, Лінллей міг легко здогадатися про решту.

« Коли я подивився на твого батька, то зрозумів, що він звичайна людина, тому наказав Паттерсону викрасти її. І вже того ж дня я передав твою матір Сяючої церкви." - на одному диханні говорив Клайд.

Потім глибоко зітхнувши, він сказав: « І душа твоєї матері виявилася незбагненною чистою. Коли Саяюча церква вбила твою матір і запропонувала її душу в жертву Того, хто є Володарем... Той поблагословив її неймовірними дарами, яких вона до того дня ніколи не бачила і навіть думати про них".

« Саме через це церква вирішила дати мені Божу благодать. Благодать підняла мій рівень від воїна сьомого рангу до дев’ятого. Хоча це зробило мій майбутній прогрес неможливим, я був задоволений. Крім того, Саяюча церква подарувала мені заклинання Святого рівня захисту Волі Небес."

Клайд подивився на Лінлей: « ДУша твоєї матері виявилася справді неймовірною. Ця релігія дала мені стільки цінних речей... Ти можеш собі уявити, з якою щедрістю дав Володарю-святком їх?"

Том 7, розділ 21 — Доля

Почувши слова Клайда, Лінллей замовк.

"Ха-ха, Лінлей, тепер ти вже зрозумів хто твій справжній ворог, вірно? Але чи ти можеш протистояти Сяючій церкві?», дико істерично сміючись, говорив Клайд. Адже він розумів, що помре і якщо вже так, то повинен принести у цей світ стільки хаосу та безладу скільки зможе.

— Ти говориш правду?

Але на даний момент Лінлей вже повірив словам Клайда. Тому що це єдине з можливих логічних пояснень, чому Саяюча церква дала йому заклинання захисту Волі Небес святого рівня.

« Ти знаєш, чи я кажу правду чи ні », — істерично сміявся Клайд.

Лінлэй замовк.

« Лiнлэй, ти ж зрозумів той факт, що ти геній маг і воїн Драконячої Крові. У очах Сяючої Церкви ти повинен бути на порядок цінніше ніж я, звичайний воїн, який добився свого рівня через якогось таємного магічного методу. У майбутньому, ти повинен стати Верховним Воїном Святого рівня і потім ще й Великим Магом святого рівня. Якби я не розповів цю таємницю Сяючої церкви, ти думаєш вони б вирішили тебе стратити за моє вбивство?» - голосно сміявся Клайд.

Лінлэй розумів аргументацію.

"Клайд явно говорить правду", - в голові Лінлей пролунав голос Дерінга Коуарта. З огляду на його досвід і знання, він набагато ліпше від Лінлія може визначити, чи людина говорить правду або обманює.

Лінлей повністю довіряв словам дідуся Дерінга.

...

У той же час, по вулиці Кеїн міста Гесс йшло шість чоловіків у фіолетових одягах і з безжалісними виразами обличчя. І звичайно кожен з них випромінював холодну, високомірну ауру... У результаті всі інші пішоходи намагалися обійти їх.

Ці шестеро людей прямували в дорогу до ущелини Клайда.

Прямо зараз, вони звичайно не мали ні найменшого поняття, що саме там відбувається.

"Вайтерс [Wei'te"s , Підважники знаходяться там?" - низьким басистим голосом сказав один з чоловіків у фіолетових одязі.

Вайтерс, лідер пурпурного одягу кивнув: « Це віяло. Виходячи з того, що мені доклали, всі Підважники зараз повинні знаходитися в садибі Клайда. Зараз нам потрібно об'єднатися з групою Підзятелів".

Ці шість осіб були особливими Виконавцями Церковного міста Трібуналу.

Вони щойно прибули в місто Гесс і ця адреса була єдиним, що у них було на руках. Але вони не знали, що буквально кілька хвилин тому вже розімкнулися з тією групою підвішених.

« Гм? Чому тут нікого немає?»

Вони не побачили нікого в дворі Клайда, але почали оглядатися у замішанні. Решта п’ять спеціальних виконавців подивилися на Вайтерса. Адже саме він був лідером їхньої команди.

« Давайте зайдемо всередину і оглянемося», - спокійно вимовив Вайтерс. Усі шестеро прямо увійшли в садьбу, але й всередині вони так нікого не зустріли.

« Ліплею, відпустіть мого батька. Він вже розповів тобі все, що знає." - почувся голос з боку заднього двору. Миттєво, всі шість спеціальних Виконавців повернули свої голови в тому напрямку.

Їхні обличчя відразу стали серйозні

"Лінлей"?

Шість осіб обмінялися поглядами.

« Линлей? Його ім'я занесли до Червоного списку. Вбити на місці», - шістьеро спеціальних виконавців відразу ж поспішили до заднього двору і воріт.

Церковний трибунал мав два списки. Один з них називався Красним списком, а інший — Чорним.

Ті, хто був у Червоному списку, повинні бути вбиті на місці і вбити їх, як правило, не слід витрачати надто багато зусиль або занадто високі ціни. Але ті, що були в чорному списку, повинні бути убиті будь-якою ціною.

Насправді, через потенціал Лінлей і ту загрозу, що він може представляти Сіячій церкві в майбутньому, він напевно міг би бути занесений до чорного списку. Однак коли високопоставлені члени Сячої церкви втекли, вона вважала, що Лінлей не є членом Церкви і не стане ним, то шанси дізнатися про те, як померла його мати та її причетність до цього також дуже малі. Саме тому Лінлію занесли до Червоного списку, а не в чорний список.

Кожен особливий виконавець Церковного міста Трібуналу мав надзвичайну силу. Вони всі були на рівні воїна дев'ятого рангу. І саме зараз вони крадькома оточували Лінлей з усіх боків.

...

У маленькому безлюдному перевулку позаду задніх воріт садиби Клайда.

Залізно-плетивний хвіст Лінлей був все ще щільно обмотаний навколо тіла Клайда.

« Відпустіть батька? — глянув на Шака. Здавши холодний сміх, він продовжив. - Навіть якщо я звільню його, то як же моя мати і батько? Хоча тих, хто вбив їх - була Сіяюча церква, але щонайменше половина провини лежить на твоєму батькові."

Промовляючи це, Лінлей все більше і сильніше здавав Клайд своїм хвостом.

"Хруст, тріск". Усі види дивних звуків походять від тіла Клайда. Він зараз перебував у такій агонії, що почав боротися знову.

« Ааа! Агх! Лінлэй, ты же обіцяв мене вбити одним ударом!», в агонії випив Клайд.

"Хруст"!

Обидві руки Клайда зупинялися від тиску і впали на землю. У даний момент, Клайд був так сильно стиснутий, що його тіло зараз виглядало стрункіше, ніж у багатьох жінок.

"Умрі".

Подивившись на Клайда, Лінллей приклав максимум сили до свого хвоста.

"Хруст!" Клайд почав відкочуватися рясними об’ємами крові, а всі його обличчя почервоніли. Він продовжував без зупинки відскакуватися, через його рот іноді вилітала не тільки кров, але й шматки його внутрішніх органів.

Прямо зараз...

У районі талії Клайд був ніби розділений на дві частини. Навіть його хребет був зламаний навпіл і відділений від тазу. Єдине, що ще стримувало його тіло ззовні цілим — був шар шкіри.

« Агх... аа... - Клайд видав ще кілька болючих стонів. Але вже через кілька секунд його дихання зупинилося, а його душа покинула цей бродливий світ.

Але тепер Лінлей не відчував ані щастя, ані задоволення від обов’язку.

Єдине, що він відчував - це незбагненне горе і глибока туга.

« Папа. Мама. Ви мене зараз бачите?" - сказав про себе Лінлей.

Шак, Кайзер, принцеса і всі лицарі Дикого грому втупилися на Лінлей. Майже кожен з них був ужаханий. Побачивши, як помер Клайд, вони не наважувалися навіть намагатися помститися за нього. Зараз вони лише сподівалися, що Лінлей піде і нікого не чіпе.

Темно-золотисті очі Лінлэй окинули всіх присутніх.

«Кашель» Шак почав відкашлюватися, а на його лобі пропустив піт. Його батько помер, але тепер він не хотів помирати.

Драконячий хвіст Лінлей злегка звивався, але потім він повернувся і почав йти геть.

« Бебе. Нам пора." - покликав його до себе Лінлей.

Увесь той час Бебе був біля Лінлію, і тепер вже було зібрався зменшитися й піти, як вся його шерсть раптом стала дибки. У той же момент Лінлей також відчув несподівану небезпеку, що з усіх боків виходить.

Фьюх.

Можна було почути кілька легких поривів вітру, після чого з усіх боків навколо Лінлі почали підступати шість людських фігур у фіолетових одязі. Лінлей і Бебе вже потрапили в пастку. Четверо з них були на дахах будинків, а двоє інших по сторонах того перевулку. Прямо зараз не було вільного простору, яке дозволило б Лінлей втекти.

« Спеціальні Виконавці з Церковного Трибуналу», - Лінвей відразу зрозумів по їх формі хто це.

Бачачи форму, в якій стояли шість чоловік, Шак і всі лицарі Дикого грому відразу побледіли. Шестеро спеціальних Виконавців не просто оточили Лінлей і Бебе... Вони також оточили всіх присутніх тут.

« Милорди, я другий принц Королівського клана Фенлай. Будь ласка, дозвольте мені піти." - відразу попросив Шак.

Кайзер одразу визнав спеціальних виконавців за ними, а також швидко сказав: « Миларди, я Кайсер і я теж раб Сяючої Церкви. Чи можу я піти першим?»

Кайзер найкраще знав про деякі особливі методи, використовувані спеціальними Виконавцями церкви Трібуналу. З огляду на ситуацію, він Кайзер не буде їм корисним і, швидше за все, навіть заважатиме."

"Кайзер, ти можеш піти", - сказав чоловік, який стояв у напрямку однієї з сторін перевулку.

"Так" - Кайзер відразу ж побіг за тим чоловіком. Усі шість чоловіків у фіолетовому одязі навіть не бігли далі і він спокійно пробіг повз них. Кайзер був воєводом королівства Фенлай, але він також був святим лицарем Сяючої Церкви.

« Мольорди, що на рахунок мене? » — одразу вимовив Шак.

"Мілорди особливі Виконавці", - дала голос і принцеса.

Але ніхто з шести спеціальних виконавців навіть не глянув на них. Кожен з них мав ясний і гострий розум. Коли вони відпустили Кайзера, це був тільки один чоловік, та й до того ж воїн дев'ятого рангу. Лінвей просто не зміг би знайти можливість, щоб прослизнути разом з ним, але якщо вони дозволять Шаку та іншим піти, то враховуючи поточну силу Ліллей, він напевно знайде спосіб, як проскочити в критичний момент.

Лінлей холодно подивився на кожного з шістьох.

« Ви хочете мене вбити?» - спокійно вимовив Лінлей. Тепер він був абсолютно впевнений у своїх силах, його навіть не змогла вбити та свора гігантських драконів, і в результаті він змудрився вислизнути від усіх їх атак і вижити.

Цим шестерам спеціального Виконавця буде важко вбити його і Бебе. Захисні здібності лускальної броні по всьому його тілу не були жартома.

« Ті, хто знаходяться в Червоному списку повинні бути убиті на місці», - холодно вимовив лідер спеціальних виконавців.

Кожен з шести спеціальних виконавців пильно стежив за ним і Бебе, повністю ігноруючи всіх інших. Як члени високого рівня Церковного Трибуналу, вони знали само собою, що Лінлей був воїном Драконячої Крові. Род драконячих воїнів Крові належав до чотирьох Воїнів. Вони не хотіли зневажати його і недооцінювати.

"Ох? Вбити на місці? ", - драконячий хвіст Лінлей почав рухатися в різні сторони.

"Свята!" - наче сталева сабля, Лінвей ніби випадково полоснув своїм хвостом по землі і залишив глибоку щілину після себе. А його темно-золотисті очі пильно спостерігали за кожним з Виконавців.

« Мольорди спеціальні Виконавці», Шак і всі його люди були дійсно налякані.

« Перед!», - закричав один з лицарів Дикого грому і відразу ж, група рицарів масово ринулася в одну зі сторін перевулку. Прямо зараз, серед них було більше десяти лицарів-воїнів восьмої ранги, навіть військо дев'ятої рани буде важко їх всіх зупинити.

Очі Лінлей блищили.

Лінлей тієї ж години рнувся до стіни, що знаходиться зліва від нього. Він, як нехтуючи існуванням самої стіни, на великій швидкості врізався в неї.

"Бамо!" Лінлей розніс на шматки цю стіну і майже не сповільнившись, він на високій швидкості побіг у північному напрямку.

Фьюх.

Шестерко з особливими Виконавцями раптово почала випромінювати неймовірно гаряче, палить біле світло. Від них світло ніби було пов’язане, утворюючи незвичну і світлу форму взаємопов'язаної онтаграми.

Лінлей намагався протаранити одну з сторін онтаграми.

"Бам!"

Лінлей відчув, ніби його щойно вдарив Фіолетовий Татуований Ведмідь. Його тіло затремтіло і він відлетів назад, залишаючись в оточенні шести спеціальних Виконавців.

"Ах!!"

Тіла тих лицарів Дікового грому, що зустрічались з краєм оцтаграми, відразу вибухали й обмивали все довкола кров’ю. Будь-який, хто торкався стіни світла у вигляді онтаграми тієї ж години помирав.

« Що це таке?» - Лінлей був шокований.

«Лінлей, роби все можливе, щоб втекти! Це напевно один з методів об'єднаної атаки Церковного Трібунала», - викрикнув Делінг Коуарт. Він розумів, що Лінлей і Бебе зараз у великій небезпеці. Якщо вони не виберуться з цієї пастки у вигляді стін світла, то швидше всього на цьому буде все скінчено.

Шість спеціальних Виконавців кожної секунди наближалися до Лінлей та Бебе. У процесі, площа рухомої з ними онтаграми почала скорочуватися швидкими темпами.

« Ах! Ах! Ах! Ах!».

Стикаючись зі світською стіною онтаграми, Шак та інші лицарі не мали шансу ухилитися або якимось чином уникнути зіткнення. Шість спеціальних виконавців з кожною секундою продовжували стягувати формуцію, зменшуючи внутрішню площу октаграми.

В мить ока, всі хто був в загоні Шака загинули.

А Лінлей і Бебе були спіймані в пастці з меншим простором.

« Босе, ця дивна сяюча штука дуже сильна. Що нам робити?» - панічно запитав Бебе.

Лінлей і Бебе могли відчути силу цієї яскравої, білосніжної онтаграми. Після зіткнення з однією із її стін, незважаючи на феноменальні захисні здібності його тіла, Лінлей все ще відчував болісну віддачу.

« Бебе, ти під землею, а я через небо. Біжимо!», - менісно скомендував Лінлей.

У цю ж секунду, Бебе і Лінлей почали діяти. Один з них закопав у небо, а інший вкрився глибоко під землю.

Том 7 розділ 22 — Увійти навіки

« Ха!» - шість спеціальних виконавців одночасно люто почали топтати ногами землю і раптом світло почало проникати в її недра. Бебе, який щойно закопався в землю, вдарився об стіну з білого світла і був відразу відбитий назад.

"Свист!"

У той же момент шість спеціальних Виконавців почали швидко відступати назад, розширюючи зону меж світної білої окуграми. Коли Лінлей стрибнув, він міг подолати десятки — сотні метрів. Але врешті-решт, йому все одно доводилося приземлятися на землю.

Що стосується техніки Поліета....

У цій ситуації йому просто не вистачило часу, щоб вимовити слова заклинання, необхідні для використання закляття Поліета.

« Хаа!» Бебе не наважувався доторкнутись до шести спеціальних виконавців, що світиться білою оцтаграмою.

Примарний Мишонок також вмив у повітря. У цей час, п'ять спеціальних виконавців раптом також підстрибнули. З п'яти, четверо піднялися на ту ж висоту, що й Лінлей, в той час як останній піднявся вище нього.

Один чоловік стояв над ним, четверо розташувалися навколо нього, і останній був під ним.

Шість спеціальних переможців, що світяться білим світлом, утворили повністю герметичний вігранник.

« Що це, чорт візьми?» - Лінлей був шокований тим, що відбувається.

Голос Дерінга Коуарта пролунав в голові Лінлей: « Це особлива атака спеціальних Виконавців Церковного Трибуналу, яка вимагає великої кількості бойових стилів світу. Але, можливо, у них ще є якісь секретні артефакти Сяючої церкви. П’ять тисяч років тому Церква, яка Сіяла, не мала таких таємничих, гнучких і комбінованих атак.

Навіть якщо вони використовують один тип бойового-Ці, то кожна людина матиме певні відмінності. Навіть повністю об'єднавши бойове-Ці, як зробили це шість спеціальних Виконавців і будучи в змозі зосередитися його в одній точці, значно збільшити його силу буде практично неможливо. Але Сяюча церква досягла успіху.

"Свист"!

Вище і нижче, спереду та ззаду, зліва і праворуч. Шість виконавців одночасно і на високій швидкості кинулися в сторону Лінлей. Усі шестеро тримали в руках дуже тонкі довгі мечі.

Не вдалося повернутися!

- Бібі панічно заговорив.

Лінлей подумки вигукнув: «Бебе, давай разом атакуємо того, хто нижче нас. Якщо ми зможемо вбити хоча б одного з них, то зруйнуємо цю освіту."

"Дозняв".

Лінлей і Бебе почали падати на високих швидкостях, готуючи одночасний напад проти воїна дев’ятого рангу під ними. Але воїн дев’ятого рангу, здається, зовсім не боявся. Навпаки, його губи трохи скривдили, натякаючи на презирство і насмішку.

"Труумм"!

Біле світло швидко почало рухатися. Світло, яке виходить від п’яти спеціальних Виконавців, загасило тоді як світло останнього виконавця запалилося наче сонце. Відірвавшись від землі, спеціальний виконавець атакував Лінлей і Бебе мечем.

(Сміх) Не звертаючи уваги на всіх інших, Ліндей вистрілив у нього своїм драконячим хвостом і ризикував усім, щоб стиснути спеціального виконавця.

"Ф'юх!" Меч пройшов по грудях Лінлей. У цей момент він відчув невимовний біль і його захисні лусочки миттєво почали бити. Він відчував себе так, ніби залізний прут, який був розкалений до червоного, притискали до його шкіри, викликаючи такий біль, що все тіло Лінлей почало дергатися. Незважаючи на це, він продовжував стискати свого драконячого володаря хвостом. Але свіжа кров потекла з тієї рани Лінлей.

Чешуйки Броннованого Шипастого Дракона не змогли заблокувати цей меч.

« Сила удару цим мечем була тільки трохи слабша, ніж від удару воювачем Святого рівня», - Дерінг Коварт був вражений. Після того як організація сконструює атаку, напад спеціальних виконавців може досягти надзвичайного рівня.

Сяюча церква була переконана, що цей напад завжди буде дієвим, якщо ворог не був вищителем Святого рівня!

(Сміх) Драконячий хвіст послабив бога через атаки потужним бойовим-Ці стилі світла. Лінлей відчував сильний біль, який випав з його хвоста. Але він продовжував докладати всіх зусиль і ризикував тим, що стискає противника. Темно-золотисті очі пильно дивилися на спеціального виконавця.

"Хмпф". Спеціальний виконавець випустив холодний сміх.

"Бам"!

Виходячи від спеціального Виконавця, неймовірно спалахнуло біле світло. Після цього драконячий хвіст Лінлей безконтрольно ослаб. Нині сили Лінлію було недостатньо, щоб протистояти контратаці ворога.

У цей час, інші п'ять спеціальних виконавців наблизилися з метою приєднатися до атаки Лінлей.

« Босе!», - Бебе рівився з плечей Лінлей назустріч п'ять спеціальних виконавців. Але атакувавши, Бебе відразу був вражений одночасно п'ятьма мечами і його тіло полетіло вниз.

- "Бебе!" - захоплено сказав Лінлей.

"Бос, я в порядку" - Бебе перекинувся на ноги, а на його жорсткому хутрі з'явився лише слабкий натяк на пронизу крові. Справді, захист Бебе був надзвичайно сильним.

Шість спеціальних виконавців дивувались на Бебе.

Занадто потворно. Вони навіть не змогли пробити шкуру цього Примарного Мишанка? Спеціальні виконавці вважали, що навіть магічний звір дев’ятого рангу з його охороною буде порівняно цим ударом.

Навіть грізно потужний захист Лінлей дала збій - лусочки на грудях розколовся від одного удару.

«Целю є Лінлей!» Ця шестірка знала, що вбивство Примарного Мишника може змусити їх докласти деякі зусилля, але вбити Ліндей буде набагато легше.

Один меч був в змозі пробити його захист. Таким чином, кілька ударів мечем повинно бути достатньо, щоб убити його.

« Що відбувається? Їх бойова-Ці стилі світла, здається безмежний!» - Лінлей подумки закричав і одночасно спробував напасти на спеціальних Виконавців, які наближалися до нього.

"Сквиії!" - почувся пронизливий вересок Бебе.

Шість спеціальних виконавців зробили кліщі, щоб затиснути Лінлей і Бебе, тоді як Лінлей та Бібі використовували всі свої сили для контратакування.

"Бамо!!"

Дика серія перехресних ударів. Обидві сторони повністю ігнорували захист, роблячи напади.

Шість спеціальних виконавців відступили на високій швидкості.

Більше половини чорних лусочок Лінлей були зруйновані, і під ними було декілька ран. Свіжа кров з’їдалася крізь лусочки, і навіть луски на хвості Лінлей були зруйновані.

Лінлей не зміг зупинити свіжу кров, яка піднялася до його горла, і його вирвало нею.

« Їхній захист... - Лінлія справді була злісна ».

Адже зараз, він нарешті зустрів когось, чий захист була сильнішою, ніж навіть його власна. Шість спеціальних виконавців використовували бойові-Ци стилі світла досить екстравагантним чином. Їхня скромна спільна атака, а також дивовижна охорона були жахливіші. У спробі контратакувати, Лінлэй не вдалося нікого з них поранити.

- Перелякано вимовив Бебе. А його очі намистинки заклопотані подивом на Лінлэй.

Стан Бебе зараз було набагато кращим, ніж у Лінлей. Крім того, захист Бебе був ще страшнішим за нього. На вовні Бебе можна було побачити лише маленький натяк на кров.

« У... в... Все гаразд, - сказав Лінлей витираючи кров з рота.

« Це був лише перший напад на дах далекого будинку, — сказав один з спеціальних виконавців у фіолетовому одязі. І потім продовжив - твій захист поганий. Але давай подивимося, скільки наших атак ти зможеш витримати".

«Вайтерс, вистачить витрачати час», - холодно вимовив інший спеціальний виконавець.

« Перед» - голосно вигукнув спеціальний виконавець.

На даний момент багато будинків були вже зруйновані, тому битва привернула увагу багатьох сильних воїнів, які спостерігали за нею здалека. Бачачи масштаб і інтенсивність бою, вони не сміли підходити надто близько.

Толька аура того могутнього бойового-Цицького стилю світла змушувала їхні серця стискатися в жах.

"Свист!" - в той же момент, шість особливих Виконавців прийшли у рух і перетворилися на 6 смуг білого світла, які попрямували до Лінлей. Він був оточений зі всіх боків стін світу, тому втекти було нікуди.

Лінлей стиснув зуби.

« Аагх!», - Ліндей видав ясний клич, після чого відразу дістав свій адамінтіновий важкий меч і спробував рубати їм одного з шести спеціальних виконавців.

"БУМ" - Адамтінний важкий меч Лінлей зіткнувся з одним із спеціальних Виконавців, який навіть не намагається ухилитися. Але цей спеціальний виконавець все ще міг відчути жахливу силу, яка наближалася до нього.

"Хм?" - цим ударом спеціальний виконавець був відкинут далеко назад, але завдяки тому захисту бойового-Ці стилю світла він не отримав жодних серйозних пошкоджень.

Тільки в руках воїна Драконячої Крові важкий меч міг показати весь свій потенціал.

"Ф'юх!"

Інші п’ять мечів продовжували рубати по тілу Лінлей. У відповідь він використав свої кігті, хвіст і шипи для запеклого контратакування тих п'ятьох спеціальних виконавців. Після цього вони знову розбіглися в різних напрямках.

Лінлей впав на одне коліно.

Тепер, більшість лусочок на його тілі було практично зруйновано. А в деяких місцях рани були настільки глибокими, що з них линули великі потоки крові.

Однак завдяки міцним родоводам зміїв Кровіль тіло Лінлей швидко відновлювалось.

Увесь організм Лінлей пробігся мишною б'єбою. Прямо зараз, його м'язи намагалися зтягнути воєдино всі уражені ділянки в його організмі. Однак поранення були надто серйозні. Навіть генеалогічна лінія, до якої належав Лінлей, не могла допомогти йому затягнути рани. Втрата великого об’єму крові дала про себе знати, після чого в Лінлі почалося запаморочення.

"Следючий удар буде для тебе останнім".

Один з шести спеціальних виконавців високої якості гучно вимовив. Серце Бебе переповнив страх, тому він присів поруч з Лінлією, ніби намагаючись захистити його від будь-якої загрози. Але саме зараз, Лінлей і Бебе відчували розпач.

"Хмпф". Лінлей почав енергійно мотати головою, змушуючи себе хоч трохи зосередитися.

Але до теперішнього моменту він втратив вже забагато крові. З кожною секундою його зір дедалі сильніше мутнело. І в цей момент, його кільце Звиваючого Дракона раптом засяяло ... Після чого з нього вилетів білий промінь світла, перетворюючись на сивоволосого старця з довгою бородою.

"Деденька Дерінг?" - Ліндей був здивований його появою, він не розумів чому Делінг Коуарт раптом з'явився.

Він виглядав так само, як і тоді, коли в дитинстві Лінллей вперше зіткнувся з ним. На його обличчі з’явилася легка усмішка, а потім він м'яко погладив Лінлей на голові.

« Лiнлэй. В майбутньому тобі доведеться покладатися тільки на себе" - посміхаючись, вимовив Дерінг Коуарт.

« Дидія Дерінг, що Ви... - Лінлій не розумів, що відбувається.

Дух Дерінга Коуарта раптом злегка підлетів. Паря в метрі над землею, він розвів руки в різні сторони. І в наступній миті, шокуюче потужний сплеск духовної енергії поширився на всі боки від Дерінга Коуарта.

Прямо зараз, він відчував себе неймовірно втихомиреним.

« У минулому, коли я ще жив у Імперії Пуента, моє життя було сповнене постійних тренувань і вбивств. У ті часи я був дуже зарозумілим і складним в розумінні, щоб хтось міг хоч якось зблизитися зі мною. У мене не було дітей і онуків. Але, провівши п'ять тисяч років в кільцозі Звиваючого Дракона, мій темперамент зазнав змін. І потім я зустрів тебе, Лінлей".

Дерінг Коварт, який ширяє в повітрі, продовжував говорити і дивитися на Лінлію.

- У Лінлей сталося жахливе передчуття...

« Проводячи весь час з тобою, я побачив, як ти виріс і став зрілим юнаком. У своєму серці я відчував неймовірну гордість за твої успіхи... Я навіть почав вважати тебе своїм онуком" - об'єм духовної енергії Дерінга Коуарта раптом підскочив на порядок.

Така кількість духовної енергії була настільки висока, що такі люди як Лінлей або шістьома особливими Виконавцями і навіть багато інших воїнів здалеку могли відчути її.

Прямо зараз, шестеро спеціальних Виконавців не на жарт занепокоїлися.

«Лінлей, не сумуй. Чесно кажучи, коли моя душа прив'язалася до кольци Дракона, що звивається, у мене більше не було майбутнього. Тому я хочу показати тобі останню демонстрацію моєї сили.", - усмішка на обличчі Делінга Коуарта стала неймовірно промеезною.

Лінлей почав тремтіти від страху.

- Шість особливих виконавців почали щиро боятися. Ці вихори були дуже потужні духовно... тільки від відчуття їх, вони починали трястися від страху.

Вивільненням сили, коли воєвод на вершині Святого рівня фактично спалює свою душу, була незрівнянно потужнішою, ніж у того самого воїна на піку святого рівні за звичайних обставин.

"Свист!"

Прямо зараз, вся суть елемента землі на високій швидкості почала збиратися до Дерінга Коворта. Під контролем грізної могутньої духовної енергії Дерінга Коуарта, вся природа елемента землі почала об’єднуватись.

Ніякої магічної сили! Заклинання, яке виконується, мало суто духовну енергію, яка контролювала природу елемента землі!

За звичайних обставин, такий спосіб зведе на немає всю силу заклинання, роблячи його дуже слабким. Але заклинання, яке тепер використав Дерінг Коуарт, було настільки сильним, що можна тільки стояти і тремтіти в жахі.

« ЗАПАДЕННЯ НЕБЕСНОГО МЕТЕОРА!»

Дух Дерінґа Коуарт почав поступово розмиватися, але його голос залишався спокійним і чітким, наче Божий дух. Після того як з неба почали падати шість велетенських метеорів, до тих шестерень спеціально Виконавців.

Кожен з шести гігантських метеорів був створений виключно із сутності елемента землі і розміром з будинок.

"БУМ!" Усі шість метеорів на надзвичайній швидкості, наче розрив сам простір, врізалися у шести спеціальних Виконавців.

Звичайно, вони намагалися втекти, але метеори лише коректували свій курс і все одно летіли в його напрямку.

« Лоінлей, - Дерінг Коуарт подивився на Лінлей. - Прощай.

Лінлей не відводив погляду дідуся Дерінга.

« Запам'ятай, будь умницою» - на обличчі Дерінга Коуарта з’явилася його фірмова усмішка... Після цього його дух зник, наче дим надувного вітром.

Лінлей відкрив рот, але відчував, що він не може вимовити ні слова. А по його щоках почали неконтрольовано градом котитися сльози.

« А... а... ах... Це ніби він був німий або втратив дар мови... Піднявши голову до неба, Лінллей люто закричав.

Том 7, розділ 23 — Божевілля

«БАМ! БАМ! БАМ! БАМ! БАМ! БАМ!»

...

Шість гігантських метеорів шалено кинулися за шістьома спеціальними виконавцями. Щоб пом’якшити зіткнення, кожен з них намагався закопатися в землю.

"БУГУМ!"

Через мить, всі шість гігантських метеорів одночасно полетіли на землю. У той же момент, з'явилася ударна хвиля такої сили, ніби пролунав один із найсильніших небесних громів і вся земля затремтіла.

Якщо ви подивитесь на небо, то побачите шість велетенських кратерів — кожен з них мав десять метрів завширшки. Могутні ударні хвилі поширилися по всьому світі, розломивши багато дерев і накренувавши чимало домів. Деякі з них повністю зруйнували напрям у протилежному напрямку.

У області радіусом кілька сотень метрів все було перетворено на руїни і пил.

Цей жахливий вибух змусив кожного в місті Гесс і навіть тих, хто був неподалік від нього, пильно придивлятися у тому напрямку. Ті, хто тільки вибіг з міста Гесс через браму або во́ди Конгломерата Доусон чи інші могутні бири, які відчули те саме, що і вібрація та звук...

...

Вдарні хвилі досягли Лінлей, але він просто стояв ... стояв як бовван, не рухаючись взагалі. Він дозволив ударним хвилям обвалитися на нього з усіх напрямів.

Лінлей стояв, а по його щоках почали литися сльози.

« А... а... ах... - Лінлей намагався щось вимовити, але він мовчав. Його тіло тремтіло від страху невідомості і смутку втрати... і він люто зревів, піднявши голову до неба.

Потім він впав на коліна.

Лінлей охопили почуття втрати і смутку, які розривають його серце в клочіку.

У своїй пам'яті він почав гортати всі ті моменти, коли вони були з Делінгом Ковортом разом.

...

Перший раз, коли він побачив той загадковий промінь світла спотворився у сиву давнину в білих одязі. А він, будучи дитиною, з подивом вигукнув: « Ви... Ви хто?».

« Привіт, малюк. Мене звати Дерінг Коуарт. Я Великий Маг Святого рівня, я - маг Пуентської Імперії. Це був перший раз, коли Дерінг Коуарт вийшов на контакт з Лінлією.

...

« Дідця Дерінге, чому ви мовчіть? Який рівень моєї схильності до сутності елемента землі?» Перший раз, коли він перевіряв Лінлей на схильність до маги.

« Добре. Дуже добре. Твоя схильність до суті елемента Землі надзвичайно висока, - обличчя Дерінга Коуарта розлилося в усмішку. На основі того, що я знаю, тільки мабуть один на тисячу магів міг би мати таку сильну схильність до сутності землі як у тебе. Справді. Та похвала від Делінга Коуарта, яка змусила маленького Лінлію стати надзвичайно щасливим.

...

Великий Маґ Святого рівня Пуентської Імперії та дитина. І під його керівництвом, дитина стала на шлях встановлення магом.

...

Його методом гумки школи Прямого Долот. Треніровки на хребті Магічних Звірей. Під наглядом і дбайливою опікою Дерінга Коуарта Лінней прогресував та ріс з вражаючою швидкістю.

Але коли Лінллей став центром уваги всього світу...

... Ніхто не знав, що за його успіх стояв дух Великого Мага Святого рівня епохи Пуентської Імперії.

...

« Лiнлэй. В майбутньому тобі доведеться покладатися тільки на себе." - останнього разу дідусь Делінг погладив його голову.

Заклинання - "Падіння Небесного Метеора̄с", дідусь Делінг зник.

« Лiнлэй. Прощай.

« Запам'ятай, будь розумницею».

...

У пам’яті Лінлія змальовувалася історія його минулого, проведеного разом зі своїм дідусем Дерінгом. Добрий, поблажливий і іноді самовдоволений старий чоловік навчив Лінлію всього й став частиною його життя... Для нього було дуже важко позбутися цієї звички.

« Ні, ні... І я не можу цього зробити ».

Линлей часто помотав з боку в бік головою.

Він не був готовий повірити в те, що сталося.

Дідусь Дерінг помер. Крім того, після його смерті навіть душа розпорошилась.

« Неможливо. Дідусю Делінг, вийди! Виходь." - Лінвей глянув на кільце Звиваючого Дракона, не благаючи його. Але через короткий проміжок часу його слова прийняли ласкавий тон і черговий потік сліз покотилися за його лускою щоку.

Кров продовжувала текти з ран на тілі Лінлей, але тепер він нічого не відчував.

"Деденька Дерінг".

Лінлей все ще сподівався, що так добре знайомий промінь білого світла засяє і вилетить з кільця Звиваючого Дракона... Явивши світу довгобородного сивоволосого старця в білій мантії. Лінлей просто не міг повірити, що його дідусь Дерінг помер і більше ніколи не з'явиться поруч.

Дідусь Делінг був з ним відтоді, як він ще був дитиною. І з ним більше не розлучався ні на мить. Ніколи!

У глибині своєї душі Лінлей вже давно звик до присутності дідуся Дерінга. Навіть коли він був ув’язнений у Сіяючій церкві, то не почувався самотнім або безпорадним.

Він завжди був сильним і впевнений у всьому, що робив... За ним стояв дідусь Дерінг, який завжди підтримував і допомагав йому.

Але зараз...

Дідусь Дерінг покинув його. Покинув назавжди!

« Чому. Чому, - тремтячим голосом говорив Лінлей. - Небеса, ви відняли у мене матір, а потім і батька... Чому... Чому ви забрали у мене та дідуся Дерінга?»

- крича, Лінлей підняв голову до неба!

Його голос відлупився по окрузі.

« Ааа... аа... - Лінлей безсило впав на коліна і почав шалено ридати... але як би люто не вигукував Лінлэй, цей добродушний і турботливий старий більше ніколи не з'явиться знову.

Він покинув цей світ і назавжди залишив його.

"Деденька Дерінг".

Лінлей відчував себе зараз більш слабким і крихким, ніж будь-коли раніше. Але це була духовна слабкість. Немає батька. Немає матері. І тепер, навіть дідусь Дерінг, який завжди був разом з ним, пішов.

Єдиний, хто у Лінлі залишився - це Бебе, який навіть не знав про існування дідуся Дерінга.

« Бос Лінлей, босе! » - Бебе налякався.

Лінлей повернув свою голову і подивився на Бебе.

« Бебе», - Лінлей раптом схопив і сильно обійняв його.

« Босе, ти тільки що кричав “душка Дерінгбола ”. Хто такий дідусь Дерінг? Я відчув жахливий вибух духовної енергії. Що це було?

Коли Лінлея почула, як « Дедушка Дерінґ цайтунґ » ще раз здригнулася від болю і не могла його зрозуміти.

Він подивився на кільце дракона, що звивається. Але він остаточно зрозумів... Дід Дерінг більше ніколи не з'явиться.

"Шебуршання" Аж раптом почувся серия надзвичайно слабких звуків. Але Лінлей почув їх і повернув туди голову.

У велетенських метеорах кратерів, які утворились у величезному масштабі, людина в фіолетовому одязі намагалася вилізти назовні. І звук падав не тільки від одного кратера, а й у всіх п'яти інших кратерах.

Падіння Небесного Метеора - заборонене заклинання стилю землі.

Якби Великий Маг Святого рівня використовував це заклинання, кожен з цієї шестерні напевно був би вже мертвий. Але Дерінг Коворт був Великим Магом Святого рівня, не маючи жодних магічних частинок.

Якщо провести порівняння, магічну силу можна назвати "генералам" . Тоді як природність цього елемента є його “солдати". Але духовна енергія — це те, що може “командати магічну силу ” і в результаті також її“солдатами" формувати чарівне закляття. Чим більше духовної енергії, тим більшою може бути магічна сила, яку ми формуємо з суті елементів.

Дерінг Коарт використовував свою власну духовну енергію. І завдяки потужному сплеску його духовної енергії, він зміг безпосередньо керувати сущеми і виконати заборонений заклинання - падіння Небесного Метеора.

Але навіть використовую всю духовну енергію своєї душі, сила створеного ним заклинання була від сили 10-двадцять відсотків від можливого, коли це закляття активує нормальний Великий Маг Святого рівня. Але навіть незважаючи на те, що потужність цього заклинання була від сили на двадцять відсотків від можливого ... Шість переможців були на грані смерті.

Побачивши, як ці шість фігур виповзають у фіолетові шати, серце Лінллей охопило безупинний і нестримний гнів.

« Аа! », - з лютим криком, наче блискавка, Лінвей підбіг до одного із кратерів. Спеціальний виконавець, який виповзав з кратера і побачив Лінлей до смерті перелякався.

"Аа!!", - Лінлей голими руками розірвав того спеціального Виконавця на дві частини.

« Умри!» - через мить, він вже відривав голову іншому спеціальному виконавцеві.

"Аааргх!" - ламаючи кістки грудної клітки і розривуючи зсередини його серце, гострі як бритва кіґті Ліней прокололи груди третього спеціального виконавця.

« Відправляйся в шеол!», своїми власними зубами Лінлей схопив за горло четвертого спеціального виконавця і розірвав йому горлянку.

Тепер Лінлей став демоном і хотів з’їсти їхнє тіло та кров.

"Ах!!", - наступного разу фігура Лінлей з'явилася поруч із п'ятим спеціальним виконавцем. Важкий спеціальний Виконавець був не в змозі хоч якось захистити себе... він міг тільки з жахом в очах спостерігати, як у області таза Лінлей розривав його на дві частини.

Що стосується шостого спеціального Виконавця...

« Ти... Ты... Я побачила, як на шостому місці стоїть майстерний виконавець і що він був шокований тим, що побачив у жахливій сцені та почав наближатися до нього, наче демон з самої шеолу... був у такому жахливому, що від страху замертво впав.

Незважаючи на те, що шостий спеціальний виконавець уже був мертвий, Лінллей розчавив голову розлюченим ударом.

Побачивши це, Бебе був трохи наляканий.

А ті, що стояли й спостерігали за всім здалеку, дуже налякалися. Вони ніколи не могли собі уявити, що людина може бути такою злою і жорстоким та жахливо страшною. Це виглядало особливо правдивим на фоні зовнішнього вигляду Лінлей. Все його тіло було вкрите зламаними лусками і залито кров'ю... Навіть його темно-золотисті очі сильно потьмяніли і здавалося б налилися червоним відтінком.

« Босе, ти... Ты... Що з тобою сталося?» - схвильовано запитав Бебе.

Після того як Лінлей особливо жорстоко вбив усіх шістьох спеціальних Виконавців, він раптом обм’якши сів на землю, ніби його тіло виїхала енергія. Він просто сидів і порожнім поглядом дивлячись в нікуди. Він навіть не міг зрозуміти, про що думає.

У розпачі Бебе почав штовхати Лінлей.

Раптом Лінлей підняв голову і злегка опритомнів, тому не міг стримати ще одного потоку сліз.

...

Шість гігантських метеорів перетворили район радіусом кілька сотень метрів навколо щебень. І шість чоловіків у фіолетовому одязі були вбиті демонічним чудовиськом.

Але після, демонічне чудовисько почало ридати.

...

Зараз, приблизно десять тисяч очей спостерігали за ним на відстані сотень метрів. Але ніхто з них не міг зрозуміти, що саме вони бачать.

"Демон плаче?"

Усі були вражені.

« Цей демон здається... Здається дійсно плаче» - молодий хлопець сказав своєму другові, що знаходиться поруч. У відповідь його друг злегка кивнув.

Жоден з глядачів не наважувався підійти ближче. Адже всі вони були свідками тієї жорстокої сцени кілька хвилин тому. Хоча тільки восьма ранга могла уявити собі, наскільки сильним був цей демон перед ними.

- подумали про себе Єль, Джордж і Рейнольдс, які щойно підійшли сюди. Почувши ці слова, троє братів вирішили зробити те саме.

« Геть з дороги! Прочь з дороги!», - сердито кричав Єль.

Побачивши, як їхній молодий майстер намагається прорватися крізь натовп, лицарі Конгломерата Доусон почав відтіснити натовп вбік. Єль, Джордж і Рейнольдс побігли на всі боки до поля бою.

Але, досягнувши епіцентру, вони були приголомшені.

Все в радіусі кількох сотень метрів було перетворено на руїни, а дивлячись на шість кратерів, можна легко уявити собі жахливість потужних були ті шести метеорів. І тільки дивлячись на трупи розорваних чоловіків можна було зрозуміти, наскільки жорстокою була людина, яка вбила їх.

Але демон, все тіло якого було вкрите розчавленими лусками, сидів і ридав.

Побачивши Бебе, що стоїть поряд з “демоном адамінічним мечем ”, Єль та інші були цілком впевнені в тому, чи це Лінллей.

"Третій брат" - Йель, Джордж і Рейнольдс відразу підбігли до нього.

На даний момент вже встиг прибути Монро Доусон. Після цього він відразу віддав наказ своїм підлеглим: « Забери ці шість трупів і негайно відходь. Не можна дозволити нікому дізнатися, що Конгломерат Доусон хоч якось причетний до цього проіснування." Говорячи це, Монро Доусон вже покинув це місце.

"Третій брат" - Йель, Джордж і Рейнольдс із занепокоєнням у голосі звали Лінлей.

Ще під час першого покупання Лінлей на Клайда Єль почав підозрювати, що Лінлей був здатний перетворюватися на драконячої Крові. І, звичайно ж, він поділився цими припущеннями з Рейнольдсом і Джорджем. А тепер, коли вони бачили Бебе і адамінітний важкий меч, то були на всі сто відсотків впевнені, що це був саме Лінлей.

Тіло Лінлей злегка тремтіло.

Піднявши голову і оглянувшись довкола, Лінлей побачив Єль, Джорджа та Рейнольдса. Тоді він сказав: « Ви хлопці... І я не можу цього зробити ».

« Швидше вставай, - відразу почав кликати Єль. - Ти щойно вбив спеціальних Виконавців. Якщо Саяюча церква дізнається про це, то буде справжньою катастрофою." Говорячи це, Єль допомагав Лінлей піднятися.

« Бебе. Йдемо, обіймаючи Бебе пробурмотів Лінлей.

Йель був вражений... Він помітив, що Лінлей навіть не звернув уваги на свій асмантиновий важкий меч. Він знервовано вигукнув: « Твій брат, твій важкий меч».

- Лінвей повернув голову. Через деякий час, немов зрозумівши про що це мова, він підійшов і підняв свій важкий меч.

У той самий момент Конґломерата Доусон підбігли і відразу утилізували всі шість трупів спеціальних виконавців.

Джордж тихо звернувся до Єль і Рейнольдсу.

Єль безпорадно похитав головою, бо він теж був збентежений: « Без поняття. Бебе ніби почувається добре. Чому ж тоді, здається, третій брат зазнав набагато серйознішого удару ніж у його серці? Він здається таким пригніченим, ніби втратив свою душу."

Лінлей без перешкод дозволив воїнам Конґломерата Доусон відвести його в сторону. Прослизнувши через кілька переулків, вони вже прибули в таємну резиденцію.

Том 7, розділ 24 — Тишина

У темній, тихій кімнаті були тільки Рейнольдс, Єль, Джордж, кілька десятків служниць і десятки охоронців. Всі вони були з Лінлою.

Під гілками винограду, який висів, Джордж, Єль та Рейнольдс стояли навколо кам’яного столу.

« Босс Єль. Як ти думаєш, що відбувається з третім братом?» - обличчя Рейнольдса виражало збентеження.

Єль похитав головою: « Я не знаю. Минуло десять днів відтоді, як третій брат прийшов сюди і ці останні дні він виробляв незвичайну ауру. Він не тренувався, він не жартував і не сміявся з нами. Він пішов в себе".

Джордж Ківнел: « У минулому, незалежно від того що сталося, третій брат ніколи не зупиняв свого навчання. Але тепер, він перетворюється на абсолютно іншу людину."

« Хто може сказати мені, що саме відбувається з третім братом?» - Рейнольдс скреготів зубами.

"Було б здорово дізнатися це", - Йель тяжко зітхнув.

Найбільше їх турбувало те, що вони поняття не мали, чому Лінллей раптом став таким. Він більше не тренувався і він не жартував з ними. Він завжди залишався в собі, наче втратив свою душу.

Він став таким без видимої причини.

Як вони могли не хвилюватися, будучи любими братами Лінлей?

"Третій брат повинен бути постраждав через якусь жахливу силу", - Йель тихо зітхнув. Джордж і Рейнольдс на мить встрелилися, а потім теж замочили. Вони постійно подумки поверталися в день, коли все сталося.

Тисячі спостерігачів оточили місцевість, навколо якої все перетворилося на руїни. У цій зоні було шість глибоких кратерів від вимерлих метеорів.

Лінлей був у Драконячій формі жорстоко вбив тих шістьох спеціальних Виконавців, а потім сів і почав плакати. Він схлипував, як дитина.

« Я ніколи не бачив третього брата, який був настільки вбитий горем», - пригнічений голосом вимовив Єль.

Джордж кивнув: « Цей брат дуже сильний. Навіть коли він страждав від горя через розставання з Алісою, після закінчення скульптури “Пробудження від сну» він подався прямо до хребта Магічних Зверей, щоб продовжити тренування."

«Верно. Навіть коли його батько помер, третій брат витримав це. Але цього разу... - Рейнольдс просто не міг зрозуміти.

Усі вони були впевнені, що їхній улюблений брат зараз у дуже поганому стані, але ніхто з них не міг знайти причини.

Поруч з дружкою на задньому подвір’ї Лінллей сидів на вершині декоративного полісаного каменю. Він не рухаючись дивився на струмок.

Бебе сидів на камені поруч з Лінлєю.

Повна тиша. Єдиний звук, який можна було б почути - дрижання поточної води.

Хоча очі Лінлі дивилися на струмок, його думки були зайняті дідусем Дерінгом і часом, який вони провели разом.

Думки про те, як він грався з дідусем Дерінгом у дитинстві.

Як дідусь Дерінг навчав його, коли той підріс.

У хребті Магічних Звірей дідусь Дерінг знову і знов невтомно читав лекції про те, що треба завжди бути обережним.

З кожним спогадом Лінллей відчував, що біль у його серці тільки наростає.

« Після смерті мого батька я думав, що тепер дуже самотній. Але я не розумів, що насправді мені дуже пощастило. Незважаючи на те, що траплялося, дідусь Делінг завжди був зі мною, підтримував мене, потішав і заохочував, нагадував мені... І я не можу цього зробити ».

« Але чому я не розумів цього раніше? Чому я не дорожив часом, який провів разом з дідусем Дерінгом?

Дідусь Дерінг ніколи нічого не вимагав від Лінллей. Він справді не цінував часу, який провів з цим сивоволосим старцем. Можливо, підсвідомо він вірив, що дідусь Дерінг завжди буде з ним в кільце Звиваючого Дракона.

« Кoльцо Звиваного Дракона? Дідусь Дерінг завжди був один всередині кільця. Йому треба було бути дуже боляче і самотньо. Дідусь Делінг, мабуть дуже сподівався, що я часто буду спілкуватися з ним?

Но...

У минулому, як правило, Лінлей питав пораду дідуся Дерінга тільки тоді, коли він стикався з якимись нездоланними труднощами. Він дуже рідко шукав простого спілкування з Дерінгом Коуартом.

Він тільки брав, нічого не даючи взамін.

« Чому тільки після втрати я почав розуміти, що мені було справді дорого?» - тіло Лінлей почало тремтіти. Він дуже сподівався, що дідусь Деінг повернеться і буде знову поруч.

На жаль...

Це було неможливо.

Дідусь Дерінг був мертвий. А мертві йдуть назавжди.

Лінлэй відчував, як його серце стискається. Його тіло билося в болісних конфульсіях. Але на обличчі Лінлей не було й натяку на цей біль.

Глибоко в серці Лінлей навіть почав думати...

Якби він зараз міг просто померти від цього болю, то не став би противитись цьому.

« Босе», - пролунав голос Бебе в голові Лінлей. Лінлей повернувся, щоб подивитися на Бебе. Маленькі чорні очі-бусинки Бебе дивилися на Лінлей.

« Ти... Ти знову думаєш про того дідуся Дерінга?

Лінлэй кивнув.

Бебе подумки сказав Лінлію: « Босе, ти можеш... Ти можеш розповісти мені все про цього діда Дерінга? "?"

Дивлячись на Бебе Лінлей злегка кивнув, потім простяг руку і взяв Бібі на руки, обійми його. Він почав розповідати Бебе все про Дерінга Коворта: « Того року мені було вісім років. Два власники Святого рівня раптово з'явилися в містечку Вушан... І я не можу цього зробити ».

Стоячи за брамами на задньому дворі, Рейнольдс та інші спокійно спостерігали, як Лінлей обіймали Бебе, сидячи на гладкому полірованому камені.

« Я відчуваю себе дуже нещасним, коли бачу третього брата таким» - тихо зітхнув Рейнольдс.

Йель і Джордж мовчали.

« Ми повинні щось придумати, - погляд Джорджа раптово став твердим. - Незалежно від чого, ми не можемо дозволити нашому третьому братові піти в небуття".

Єль і Рейнольдс кивнули.

- Рейнольдс і Єль подивилися на Джорджа.

Джордж сказав: « Ми не знаємо, що́ могло спричинити такий стан нашого брата. Але є кілька речей, які ми можемо екстраполювати - серйозно сказав Джордж. - Клан третього брата — це клан воїнів Драконячої Крові. Як клан, який колись домінував у світі, члени Клана звичайно ж хочуть повернути йому колишню славу."

На очі Єль загорілися: « Це було чудово. Третій брат дуже цінує свій клан. Для того щоб здобути реліквії його предків, клина Палач він навіть вирішив виставити на аукціон "Пробудження від сну..."

"Верно".

Джордж Ківнел сказав: « Я думав, що третій брат завжди докладав неймовірних зусиль у навчанні через важливі причини. Очевидно, відновлення колишньої слави його спонукало. Отже, третій брат наполегливо працював протягом багатьох років. Звичайно, він не здасться так легко. Ми повинні використовувати цей нюанс, щоб мотивувати його".

« Мотивувати його? Хіба це спрацює?» - Йель трохи сумнівався.

Джордж безпорадно сказав: « У нас є найкращий спосіб допомогти йому?»

« Ми будемо використовувати цей метод, - хмикнув Рейнольдс. - Я не можу більше дивитися на нього. Ходімо. Ми втрьох спробуємо поговорити з ним. Давайте з'ясуємо, що саме відбувається."

« Нехай другий брат спробує завести розмову. Чим більше ти будеш говорити, тим більше накрутиш його», - докорив Єль.

Знаючи свій темперамент, Рейнольдс кинув. Джордж, Єль і Рейнольдс подивилися один на одного, а потім підійшли до Лінлей.

Вислухавши історію Лінлей, Бебе затих. Його серце також охопило біль через смерть Делінга Коуарта. Раптом Бебе відчув наближених ззаду людей. Він схопився і подивився в тому напрямку.

Це були Єль, Джордж і Рейнольдс.

Але прямо зараз, щойно закінчив розповідь про дідуся Дерінга, Лінлей потонув у своїх спогадах знову і навіть не помітив, що до нього наближалися люди.

Єль, Джордж і Рейнольдс переглянулися і зітхнули. Лінлей був справжнім воїном. Раніше Лінлей помітив би трьох осіб, перш ніж ті пішли на подвір’я. Але тепер, вони втрьох стояли позаду Лінллей, а він ніяк не зреагував.

"Третій брат" - заговорив Єль.

Лінлей здригнувся, а потім злегка повернув голову, щоб подивитися на них. Його очі були дуже спокійними: « Це ви, хлопці ». Просуваючись це, Лінлэй повернув голову в сторону струмка і продовжував дивитися на воду.

Йель, Джордж і Рейнольдс підійшли й встали біля валуна, на якому сидів Лінлей.

« Мій брат - Єль раптом схопив Лінллей за плечі і змусив його подивитися на нього. - Третій брат, ти пам'ятаєш ті речі, що відбулися в Академії Ернст і про які ти часто говорив мені? "

« Забув» - спокійно відповів Лінлей.

Єль подивився на нього: « Забув? Третій брат, ти часто докоряв мені через те, що я не досить працював або тренувався і що в нашому домі я був найслабшим з нас чотирьох, хоча фізично був найбільшим."

У минулому, коли хлопці вчетверо жили у тому будинку, вони часто жартували один над одним.

Але Лінлэй мовчав.

Джордж подивився на Єль, злегка киваючи. Після того як Єль відпустив плечі Лінлію, Джордж підійшов до Ліллей і сказав: « Брате, я хочу запитати тебе. Ти так інтенсивно тренувався всі ці роки. Для чого все це?»

Лінлэй мовчав.

Він подумав про те, як інтенсивно він тренувався, коли був молодий.

« Роді клану», - Лінлей нарешті відповів.

Єль і Рейнольдс, які стояли поряд з ним, були на їхніх обличчях джерелом натхнення. Джордж відразу сказав: « Тоді дозволь мені запитати тебе. А зараз ти відчуваєш відповідальність за свій клан? "

Коли Лінл побачив Джорджа, то гірко посміхнувся. У розпачі він сказав: « Мій батько мертвий. Моя мати померла. Скажіть мені, який сенс старанно працювати в ім'я клана? ".

Лінлей піднявся на ноги і попрямував до заднього подвір’я.

Єль, Джордж і Рейнольдс дивились у спину Лінлей, який їхав неподалік, а потім ошарашенно переглянулись.

« Бездумно. Всі мертві. Який сенс продовжувати? перш ніж зник за дверима.

П'ятнадцять днів.

Лінлей залишався в резиденції протягом п'ятнадцяти днів. Під час цих п'ятнадцяти днів Єль та інші намагалися щось придумати, щоб повернути першого Лінлію.

Джордж Рейнольдс та Єль сиділи і пили.

« Що нам робити? Що саме ми повинні робити? Ми не можемо просто спостерігати, як третій брат тоне в цій безодні відчаю», - Рейнольдс сердито розбив чашку вина про підлогу.

Єль і Джордж покачали головами.

За останні кілька днів вони спробували все, що могли. Вони також запитали Лінлію, що змусило його стати таким, але Ліней не сказав ні слова і мовчав.

Що вони можуть зробити?

« Коли я бачу, як говорить третій брат, то дійсно турбуюся про нього. Моє серце болить. Третій брат, на жаль... Єль схопив пляшку вина і випив з горла, спустошивши за раз половину пляшки.

Вони виростали разом з Лінлою, яка мала навіть більше любові одне до одного, ніж між справжніми братами. Як вони могли просто дивитися на те, що відбувається з Лінлією?

Сидячи на стільці у своїй кімнаті, Ліндей дивився на кільце Звиваючого Дракона. Лінлей згадував, як виглядав дідусь Дерінг кожного разу, коли він з'явився із кільця.

Але ця сцена більше ніколи не повториться.

Крім того, Лінлей одягнув другу обручку - Можпростіровану перстень. Після смерті Клайда кільце і його вміст залишилися без господаря. Коли він брав участь у битві проти шести спеціальних Виконавців, кров Лінлей покрила кільце і воно, природно, стало його особистим.

Но...

За останні 15 днів Лінлей не виявляв бажання подивитися на це Найпросторстокіше кільце або його зміст. Його думки були в іншому місці. Навіть коли він не думав про це, його думки завжди приверталися до сцен свого життя з дідусем Дерінгом. Як дідусь Дерінг виглядав, коли погладжував бороду або як він виглядав під час суворої інструкції Лінлієм. Всі спогади були такими яскравими і чіткими...

« Чому. Чому? Навіть дідусь Дерінг - останній чоловік, який був зі мною, пішов з життя?»

Втративши дідуся Дерінга, Лінллей також втратив найсильніше джерело допомоги. Він відчував себе більш крихким і більше самотнім, ніж будь-коли раніше. Лінлей щільно обійняв Бебе. У цьому тихому приміщенні він продовжував сидіти на самоті...

Том 7, розділ 25 — Відбуття

На кордонах королівства Гесс була армія населення понад 800 000 солдатів. Безкрайні простори були вкриті військовими таборами, наче гірські хребти. Однак ця величезна армія була досить добре організована.

Перед військовими таборуми простягалася пустеля.

« Дядько Ренд [Lan'te]. Якщо нас атакують армії магічних звірів, ми зможемо витримати?" - м'яким голосом запитав хлопець шістнадцяти-сімнадцкі років в лати.

Поряд з ним стояв м'який, бородатий чоловік. Коли він доставив глек з сумкою спиртного і відпив, то засміявся: « Розслабся. Цього разу нас вислали у притулок елітні лицарі Сяючої церкви і безліч могутніх чарівників. Ти знаєш, наскільки сильними є закляття магів?»

"Верно", - відповів молодий хлопець. Це був його перший бій і почувши слова ветерана, він почав відчувати себе набагато впевненіше.

Але мускулистий чоловік про себе дуже зітхнув. Він розумів, наскільки жахливими можуть бути магічні звірі. Якщо вони зіткнуться з тисячею або десятком 000, то за перемогу доведеться заплатити річками крові.

"Рoaар!"

Аж раптом розтрощилось повітря басисте ричання.

"Дядя Ренд, здається я щось чув" - в молодому парні наростала нервовість.

« Надзвичайно» - голосно відповів Ренд. Але коли він повернув голову на південь, то побачив обрій вкритий безліччю рухомих точок.

« Марагічні звірі. Орда магічних звірів!».

Миттєво, всі військові табори пішли в рух. Від генералів з найвищим рангом до звичайних рядових солдатів - всі перебували в підвищеній бойовій готовності.

Кожен член 800 000 армії готувався до бою.

Коли вони побачили орду магічних звірів, то не могли здригнутися. Здалека, незліченна кількість Вампірських Залізних Бик на величезній швидкості стіною наближалися до таборів армії.

На перший погляд могло здаватися, що їх було близько десяти тисяч.

"Грохот, рокот" - Вампірські Залізні Бики люто вдаряли копитами об землю і змушували її тремтіти. Їхні очі були дуже почервоніли, а тіла випромінювали полум’я. Тепер вони виглядали, як величезна колишня хвиля.

Тремтіння землі. Безкрає море полум'я.

«Свист! Свисток! Свисток!».

Раптом небо заповнило незліченну кількість напівпрозорих лазурних дротиків. Всі ці дроти дощем впали на Вампірських Залізних Бик.

« Мольорди магі! » — вигукували солдати.

"Ф'юх!" Кожен з цих дротиків мав неймовірно силу. Як заклинання стилю води, вони були надзвичайно потужні, а особливо проти чарівних звірів з схильністю до вогню.

Льодові дроти зійшли з неба і або промахувалися, проколюючи землю, або потрапляли в Вампірські Залізні Бикові й били їхні життєво важливі органи.

"Ф'юх!" Вампірські Залізні Бики, органи яких були проб'ють наскрізь, люто ревели і бігаючи ще кілька метрів, падали на землю.

Один магічний звір за іншим постійно помирав, але переважна більшість з них і далі бігала вперед. Адже коли крижаний дротик не зачепив їхніх життєво важливих органів, то це лише запалило в них лють і підстігавало їм ще швидше бігти.

Свіжа кров пошкодила землю.

"Ууавая!" - сердито ревели Вампірські Залізні Бики.

« Любителі! Готуйся! Вогонь!»,- голосно кричачи, давали накази офіцери.

І через мить, небо були застелені чорною хмарою незліченної кількості стріл. Вони описували дугу, летіли на бік тих магічних звірів, що наближаються.

Одна гостра стріла за іншою вдаряла об Вампірських Залізних Бик. Однак їхні тверді, вузлисті м’язи легко відкидали більшість стріл.

Тактика, яку люди використовують проти іншої людської армії не завжди може бути ефективною проти магічних звірів.

« Копейники! Шикуйсь!»

У передній ряд з’явилося багато бронованих м'язистих воїнів. Кожен з них тримав в руках довгий сталевий спис. Закінчивши свою бойову побудову, вони спокійно чекали наближення Вампірських Залізних Бик. « Ууаа!» З червоними налитими кров'ю бики кинулися вперед ще швидше.

Безраховані... Виставлені вперед сталеві списи були призначені для них, Вампірських Залізних Бик. Але вони тільки опустили свої морди, виставляючи перед ними роги і люто ревили далі бігти. Через мить стіна биків зі муром перепису опинилася в пастці.

"Ф'юх!" - перша хвиля биків була нанизана на спис.

Люди, здатні битися сталевими списами, були принаймні на рівні воїна третього рангу. Крім того, кожен копійщик у будівництві підтримував інших при потребі.

Перша хвиля Вампірських Залізних Бик не змогла зламати вибудову оборонної лінії. Але за нею йшла друга і третя...

Війна між армією магічних звірів і військом людей була надзвичайно запеклою. Однак армія тварин складалася не тільки з Вампірських Залізних Бик. Були також зграї Штормових вовків, елітні Огняні леви або навіть блискавіносні дракони, Земляні Дракони та безліч інших...

Але армія людей не була слабкою. Окрім багатьох звичайних рядових солдатів, були також неймовірно потужні не спритні до цих пір свої чари. До того ж, церква Сяюча Церква направила на фронт своїх магів сьомого, восьмого і навіть дев'ятого рангів... не кажучи вже про їх елітних полицях...

Битва шаленіла протягом трьох днів і три ночей. Але врешті-решт, війська людей були змушені відступити. Протягом цих трьох днів люди втратили життя через біль 300 000 солдатів, а кількість поранених була ще більш вражаючою. Але армія магічних звірів також понесла великі втрати.

Однак обидві армії розуміли, що жодна з сторін не задіювала своїх биків зі святого рівня. Вони лише спостерігали за всім здалека і нічого не робили.

Місто Гесс процвітало.

У результаті битви війська мусили відступити на сто кілометрів. І тепер, кордон фронту був у небезпечному наближенні від міста Гесс. Тому багато людей вирішили негайно залишити місто.

Місто Гесс. Тиха садиба, де жив Лінлей.

« Мій пане, ми негайно виїжджаємо. Швидше, не марнувати більше попустити час - кричав Монро Доусон. - За моїми прогнозами, армія людей не зможе контролювати атак магічних звірів занадто довго. полум'я війни скоро поглине все місто Гесс".

Єль кивнув: « Батьку, я розумію".

« Але третій брат, він... - Йель був дуже стурбований станом Лінлей ». Джордж і Рейнольдс почувалися так само, як вони стояли поряд з ним.

Монро Доусон нахмурився: « Добре. Ідіть і намагайтеся в останній раз привести його до себе. Але незалежно від результату, ми поїдемо сьогодні ввечері." Закінчивши говорити, Монро Доусон повернувся і пішов геть.

Єль, Джордж і Рейнольдс дуже переглянулися.

Після чого, вони відразу попрямували в сторону кімнати Лінлей. Коли вони увійшли в задній двір, то побачили чоловіка на стільці Лінллей, який спокійно і беземоційно дивився прямо перед ним на столі. Побачивши цю картину, Єль, Джордж і Рейнольдс не відчували радості або роздратувань.

Що б якось розхвилювали Лінлэй, вони часто залишали поруч з ним пряме долото. Але коли Лінлей побачив його, то не хотів вирізати.

Перед ним з’явилася картина гордого й величного дідуся Дерінга, який вперше розповідав Лінлію про школу Прямого Долота і потім день за днем передавав йому її таємниці. У ті часи дідусь Дерінга справді походила від ауру Великого майстра-скульптора.

"Третій брат" - сказав Єль, який підійшов до нього.

Лінлей підняв голову, щоб подивитися на Єль. На його обличчі з'явилася слабка усмішка, але він нічого не вимовив.

« Третій брат, армія магічних звірів відстелила армію людей на сто кілометрів вглиб королівства. Це лише питання часу, коли вони вторгнуться в місто Гесс. Ми повинні йти зараз же, - серйозним тоном вимовив Єль.

« Уйти? — сказав він на секунду. — Тепер його реакція була дуже млявою. - Аа. Зрозумів."

Побачивши реакцію Лінлі, Рейнольдс, найбільш запальний з усіх присутніх, схопив його за одяг. Дивлячись прямо в очі Лінлі, він сердито вигукнув: « Брате мій! Що з тобою? Відповідай! Чому ти став таким? Людина, якою я найбільше на світі захоплювався - ти! Я часто хвалився тобою перед іншими. Але зараз? Подивися на себе! Подивися на те, ким ти став! "

« Викрався я? — самооборонино сказав Лінллей. - Викрався чим?

« Від боса Єль я чув, що ти вражав Клайд і був готовий піти на все, щоб його вбити. Навіть за таких складних обставин ти міг би наважитися діяти і прийняти будь - які наслідки своїх дій. Як твій брат, я захоплювався тобою! Але зараз? Ти вбив Клайда, ти убив шість особливих виконавців Сиячої Церкви. Хіба ти не повинен цим пишатися? Чому ти став таким?» - люто кричав Рейнольдс.

Поруч з ним, Джордж насупився.

"Третий брат!" раптом закричав Джордж.

Рейнольдс і Єль повернулися до Джорджа. Лінлей теж подивився на нього.

« Брате, чому ти вбив тих шістьох спеціальних Виконавців? » — вигукнув Джордж. Він раптом зрозумів... Навіть якщо Лінллей вбив Клайда, у спеціальних Виконавців не було жодних причин для вбивства Линей, зараз вже точно. Адже королівство Фенлай пало і Клайд стали практично непотрібним.

« Вони хотіли вбити мене», — впівголоса промовив Лінлей.

"Чому вони хотіли тебе вбити?" - Джордж відчув, що він рухається до депресії Лінлей.

« Тому що моя мати вбила Сіяючу церкву», - все так само спокійно відповів Лінлей.

Біля Лінлі Єль і Рейнольдс були приголомшені почутим. І в цей момент, на голову Джорджа раптом знизився осяяння. Він вигукнув: « Церква, яка забила твою матір? І ти, третій брат не збираєшся помститися? Ти боїшся?»

"Не збираюся помститися?"

Ці три слова наче розряд блискавки промайнули по голові Лінлей.

«Верно. Адже саме Саяюча церква вбила мою матір», - в тьмяних і безжиттєвих очах Лінлей раптом повільно почав розпалюватися вогник.

« Якби Сяюча церква не шукала людей з чистими душами, а потім не жертвувала їх супроводжувачові Володарю, Клайд не став би викрадати його матір і вона була б досі жива."

"А якби моя мати жила, то і мій батько не загинув би".

« Будь живий мій батько, то навіщо мені мститися? І як міг дідусь Дерінг загинути? Більше того, дідусь Дерінг загинув мені в бою проти шести особливих Виконавців Сячої Церкви."

У серці Лінлей почала клокотувати ненависть.

« У всьому винна Сяюча церква! Сяюча, сяюча ха-ха! Сяюча церква сяє? Якщо вона така блискуча, то навіщо їй вбивати невинних і чистих душ та пропонувати їх Сящому Володарю? "

Діяльність Церкви, яка була надто суворою і темною.

Через їхню розбещеність, сталася ціла серія трагедій... і його власне життя виявилася серед них.

« Бебе міг відчувати емоції, які бурили в Лінлі. Він боявся, що той буде діяти надто необачно. І відразу подумки вимовив. - Босс, останні слова діда Дерінга були "він сподівається, що ти будеш розумною..."

Серце Лінлі було приголомшене, як він міг забути останні слова свого дідуся Дерінга?

« Не хвилюйся. Я більше ніколи не буду діяти поспішно. Я терпітиму... Я битимуся з усією церквою, що сіє, а не з кимось одним із них. І я усвідомлюю свої обмеження." - в очах Лінлей зросла впевненість.

Побачивши зміни в очах Лінлей і у виразі його обличчя, Єль, Джордж та Рейнольдс почали відчувати захоплення.

Останні дні Лінлія завжди видавалися таким загубленим, таким відмінним. Вони ніколи не бачили його таким впевненим і рішучим як зараз.

« Босс Єль. Другий брат. Четвертий брат. Я вирішив піти, - сказав Лінлей.

« Брате, ти... Я був здивований ».

« Не хвилюйтеся. Зараз я вже в порядку», посміхаючись сказав Лінлей і потім підійшов до своїх братів і по-дружещі стукнув кожного по грудях. Коли вони побачили зміни у своєму третьому браті, то насміхалися.

З Бебе на плечі Лінлей пішов, одягнувшись у свою одежу й закинувши свого воїна в асмантінський меч.

Залишивши місто Гесс, Лінллей вирушив на схід. Приблизно через пів дня він опинився на кордоні зовнішньої хребти Магічних Зверей. Коли на обличчі Лінлі з’явилась усмішка, то побачили цей добре знайомий гірський хребет Магічних Звірей.

« Сяюча церква, просто почекайте. Прийде день, коли я викорчу вас під самий корінь», - погляд Лінлей був надзвичайно твердим і впевненим.

Він втратив батька. Він втратив свою матір. Він втратив дідуся Дерінга.

Єдиний на кого він зараз може розраховувати це себе і Бебе.

— Босе, ми йдемо на хребт Магічних Звірей? - здивовано запитав Бебе.

Лінлей засміявся і похитав головою: « Ні. Спочатку ми зайдемо в центральні області хребта Магічних Звірей і потім підемо прямо на північ, поки не дійдемо кінця хребта."

« Нам треба пройти десять тисяч кілометрів! - І в центральних областях живе безліч надзвичайно могутніх чарівних звірів."

Бебе був охайний. Зрештою Лінлей хотів пройти десять тисяч кілометрів по центральній області хребта Магічних Звірів.

« Якщо ні, то як мені тренуватися? Мені ще дуже далеко до того, як використовувати важкий меч. Якщо зараз я навіть не можу правильно користуватися цим важким мечем, то як буду протистояти Сящілій церкві?»

Лінлей впевнено крокував вперед, з кожною хвилиною заглиблюючись в хребет Магічних Звірей. З цього моменту, в його житті почався довгий період бойових тренувань...

Р.S. Група перекладу Новелли https://vk.com/public123098211, всі свіжі новини, вихід розділів і іншу інформацію Ви можете знайти саме там!

https://literna.net/uk/books/615-zvivayetsya-drakon