Перший раз у замку Хогвортс
— Ще кілька секунд, і ви побачите Хогвортс! — Крикнув Хаґрід, не обертаючись. — Так, обережно! Всі сюди!
Приблизно через двадцять хвилин ходьби Джеррі почув гучне попередження Хаґріда. Коли вони дійшли до кінця стежини і згорнули густий ліс, який закривав їм огляд із обох боків, заступився.
Вони стояли на березі великого чорного озера. А на іншому боці, на вершині високої скелі, стояв гігантський замок з вежками і бійцями, а його величезні вікна відображували світло місяця та посипали небо зірками.
Особливо на тлі чорного озера замок виглядав надзвичайно величезним, тому всі молоді чарівники, у тому числі Джеррі, висловили благоговійний страх.
Коли він дивився фільми в своєму попередньому житті, йому здавалося, що замок дуже вражаючий, але, врешті-решт, він був замкнений у маленькому телевізорі. Це як космос, який ви бачите на екрані, ті самі планети, але це не те ж саме, що перебувати в космосі особисто.
Якщо дивитися на вродливу жінку просто, то це не те саме, що дивитись на її гарну дружину.
Тепер, коли Джеррі стояв біля чорного озера і на власні очі бачив таємничий замок Хогвортс, він по-справжньому зрозумів чому школа чаклунства та магії така відома у світі чарівників.
Мабуть, кожен чарівник, який відвідував Хогвортс, не міг забути першого погляду на цей замок.
— По чотири людини в один човен, не більше », — сказав Хаґрід, показуючи на цілу флотилію маленьких човників біля берега.
У цей момент Хаґрід звернув увагу на флотилії човнів з магічними ліхтарями біля озера і повідомив молодим чарівникам, що їм доведеться перетнути чорне озеро й добратися до Хогвортсу. Молоді чарівники почали по команді займати човни.
Човняр так багато не вимагав, щоб кожна з них була повною. Багато хто сидів у ньому парами або по троє. Цілком природно, що Джеррі, Герміона та Невілл сів у маленький човен.
— Расселси? — Прокричав Хаґрід, який мав особистий човен. - Тоді вперед!
Вони прослизали по гладкому, як скло озеру. Усі мовчали, не зводячи очей з величезного замку. Чим ближче вони підпливли до в’язниці, тим більше він здіймався над ними.
- Справді пливемо без весел, все справа у хвилях! — Джері дивився на маленькі човни, які акуратно вишикувалися в ряд і самостійно рухалися вперед.
- Ти знаєш, чому ми пливемо в замок на човнах? — Аж раптом поцікавилася Ґерміона, яка сиділа збоку і підняла свій маленький підборіддя.
Герміони, очевидно, знову виявляли характерні риси — « виставляти напоказ свої знання ». Маленьким чарівникам це здалося б нудним, але Джеррі, будучи дорослим, подумав, що це здорово, коли хтось дає йому безкоштовні знання!
— Я не знаю, — відповів Джеррі.
Він не знав, чому молоді чарівники добиралися на човнах. Саме так і сталося, коли він дивився фільм, але потім, в пізніших фільмах, вони перейшли на коней та телеги.
Але тоді він був настільки зосереджений на магії, що йому було все одно, на чому вони їздять, в кареті або на човні.
Побачивши, що Джеррі не впевнений, Герміона почала пояснювати собі: « Я читала в книжці про Хогвортсу » (англ.) історію своїх першокурсників і пересилала їх на човен до замку. Це своєрідний ритуал пам’яті засновників школи!
— Як бачите, у човнах по чотири місця символізують чотирьох засновників школи чаклунства і чарівника Хогвортс! Маршрут, по якому ми зараз пливемо - той самий, за яким чотири засновника у свій час прибули в це місце.
- Так ось воно як! Рок живі — століття вчись!
Після пояснення Герміони Джеррі зрозумів, що це правда, але ще більше його вразило те, як Ґерміона, ця маленька дівчинка прочитала стільки позакласних книжок за місяць літніх канікул?
Вона, безумовно, заслуговує на прізвисько "Місс Всезнайка". Важко порівнятись з нею.
Таким чином, слухаючи розповіді Герміона, вони захоплювалися незвичайними пейзажами чорного озера. Човен з Джеррі пропливла через темний тунель під обрієм і поступово затрималася біля підземного доку замку Хоґвортс.
- Всі за мною, ми майже біля воріт замку!
Хаґрід йшов попереду свого чарівного ліхтаря, а Джеррі та інші молоді чарівники зібралися за ним.
Хаґрід повів їх нагору кам’яними сходами, освітлюючи шлях величезною лампою. Невдовзі всі опинилися на вологій від роси лужейці біля підніжжя замку. Ще один лісничий проліт, і тепер вони стоять перед велетенськими дубовими дверима.
Упевнившись, що все гаразд, Хаґрід підняв свій величезний кулак і тричі постукав у двері замку. Двері відчинилися. За нею стояла висока чорноволоса чаринка в смарагдово-зелених одязі. Обличчя її було дуже суворим, і відразу приходила думка, що з такою краще не сперечатися і взагалі від неї ліпше триматися подалі. Це була декан Гриффіндору, професор МакГонаголл, яку Джеррі добре знав.
— Професор МакГонаголл, ось першокурсники, — повідомив їй Хаґрід.
— Дякую, Хаґріде. — Я их забираю.
Хаґрід пішов, а професор МакГонаголл повела їх далі. Вони опинилися у величезній залі — такому великому, що там легко було б поміститися будинок. На кам'яних стінах - так само, як у "Гринготтс" — горіли смолоскипи, стеля втрачався десь вгорі, а гарна мармурова драбина вела на верхні поверхи.
- Вау, він величезний! — Джеррі кивнув на знак згоди, почувши вигуки Гаррі та Рона, які йшли поряд з ним.
Хоча це всього лише фойє, незрозуміло, чи був простір збільшений заклинанням. Ця стеля була надзвичайно простою, особливо стелею.
Вони йшли слідом за професором МакГонаголл по вимощеному шпильнику підлозі. Проходячи повз зачинені двері справа, Джеррі почув шум сотень голосів — мабуть, там вже зібралася вся школа.
Але професор МакГонаголл вела їх зовсім не туди, а в маленький порожній зальчик. Там було тісно багато першокурсників, і вони згрозилися, дихаючи один одному в затилок та переглядаючись.
« Ласкаво просимо в Хогвортс », — зрештою привітався їхній професор МакГонаголл. — Скоро почнеться бенкет з нагоди початку навчального року, але перш ніж ви сядете за стола, вас розділять на факультети...
Професор МакГонаголл, привітавши молодих чарівників, почала з загального опису майбутнього Кубка школи, чотирьох факультетів і церемонії розподілу.
Але вона не стала вдаватися до деталей, оскільки діти і так все дізнаються.
Після закінчення промови вона сказала їм прибратися і чекати церемонії розподілу, після чого ненадовго виходила у великий зал.