Коли я потрапила в дорожньо-транспортну пригоду, то прийшла до тями після різних мілинок картин у темряві. Безцільно поморгавши, я озирнулася незнайомим виглядом переді мною.
Моє тіло лежало в ліжку під білим навісом карніза. На цьому ліжку вмістилося б щонайменше семеро дорослих.
Що це за місце, чорт візьми?
Подивившись на штори, де яскраво сяяли вишиті золотою ниткою змії та троянди, я згадала, що мене збив мотоцикл незадовго до того, як замасковані очі відчинилися, а моє тіло злегка піднялося.
Тоді я відчувала біль, наче мої кістки розчавлені, а м’язи поламані.
Мені було некомфортно у своєму тілі, але хоч біль у м’язах і пройшла, мене змутила велика груди в руці.
- Ч-що ...?
Я в замішанні опустила погляд, а потім підбігала до дзеркала.
— Ах.
Звук вирався сам по собі. Але є причина.
У дзеркалі відображалося не обличчя, яке я бачила щодня, а обличчя неймовірно красивої дівчини, яка привертала з першого погляду.
Вона була надзвичайною жінкою з блискучим фіолетовим волоссям і багряними очима.
"Міженька..."
На якийсь час мене зачаровувала невимовна краса, але потім я почала бити себе по обличчю, намагаючись прокинутися від сну.
Шлеп! Шлеп! Шлеп!
Хоча бліді щоки красуні розпухли, я не міг стриматися від дивних сновидінь.
-О, це боляче'.
Чому я не прокидаюся? Я збожеволіла?
Зачарована занадто реалістичним відчуттям, щоб опинитися спати я почула різкий звук, що пронизує мої барабанні перетинки.
Оглянувшись на шум, я побачила миску з вівсянкою, яку принесла жінка, одягнена як західний покоївець. Її обличчя віддзеркалювало страх.
Як тільки ми зустрілися, жінка опустила голову і напружилась.
— Шкодую! Я .. я нічого не бачила. Моя провина варта смерті. Будь ласка, помилуйте мене, принцеса Дебора!
Дебора?
Знайоме ім'я.
Раптом мене засвітила думка, як спалах світла.
Незабаром я згадала, де зустрічала це ім’я.
Перед тим як припинити випуск, я змогла зберегти роман 19+ з низьким рейтингом « Проковтувати чорні шипи».
І, почувши імя, воно належить лиходійці тій тїлї.
Дебора — це типова злодія, створена автором для розвитку головного персонажа. Я пам’ятаю, що найкращі коментарі « Проковтнули чорні шипи» — це лайка і обурення на Дебору.
Здорового сенсу тут немає. Я б не пояснила всю ситуацію, якби не знала про цю книжку.
Я відчувала, як мої щоки покають мене, і все більше переконувалась, що це не сон.
Я чітко бачу колір волосся і очей, що й Дебори в романі.
Зрозумівши, що зі мною сталося, я побачила чоловіка середнього віку, який увійшов до кімнати з шаленим поглядом.
Герцог Сеймур власною персоною. Чоловік середніх років і струнке юнацьке тіло були такі похмурі, як перше враження, що його охоплює тремтіння.
Він відкрив своє серце тільки одному чоловікові, якому була Мариен Сеймур, його дружина під час пологів Енрика — наймолодшої дитини. Але після смерті герцог знову став холоднокровним і байдужим.
- Яке жалюгідне обличчя.
Герцог Сеймур подивився на мене з презирством, наче на якесь сміття.
Він дорожив честю своєї сім’ї і ненавидів Дебору, яка відіграла свою роль у злому.
— Хах, ти не вмієш голодувати, так що тепер доведеться навчитися?
Він міцно стиснув яскраво-червоні щоки.
- Тільки обличчя дісталося тобі від матері.
—...
Ти робиш це через той коштовний камінь. Ти - ганьба сім'ї Сеймур.
Дебора кілька днів тому, як видно з фрагментів спогадів блукаючих пам’яток, попросила лише в імперії намисто з рожевими діамантами. Схоже, вона оголосила голодовку.
Герцог Сеймур, очевидно, неправильно зрозумів, що під голодуванням мало бути самозречення.
- Є межа, щоб вважати тебе донькою. Це моє останнє попередження. У найближчий час не вв'язуйся у які-небудь події і будь пильнішим.
Герцог Сеймур закричав зубами, а його очі наповнилися холодом і байдужістю.
Він відпустив стиснуті щоки і швидко покинув кімнату.
Я дивилася на спину герцога Сеймура, все далі віддаляється.
Ні, батько такий хороший собою... ні, лютий і жорстокий?.
Моє тіло палало від мудрих настанов, якими герцог не щаджучи, обдаровував мене.
Я ледь не викрикувала, прямуючи спати тремтячими ногами.
Бо служниця, що молилася за свої гріхи, спустилася на коліна і повзала в моїх ногах та благала прощення.
— Мне жаль! Вибачте. Будь ласка, тільки раз, але пробачте мене.
Раптом покоївка почала битися лобом про стать до появи крові.
Мені боляче усвідомлювати, що я захоплююся тілом лиходійки прибитого роману і маю право робити все, чого хочу.
—... А, ладно, уходи.
У голосі звучала нотка стресу.
Служниця, кілька разів подякуючи мені, швидко прибрала з підлоги миску з вівсянкою і вибігала з кімнати.
Як тільки вона зникла, мене охопило сильне почуття слабкості і я сіла на підлогу, відчуваючи себе зіпсутим морозивом.
я божевільна жінка."
Мені ще двадцять чотири роки, а точніше я померла у віці двадцяти чотирьох років.
'Чому, дитинко'.
Є багато інших персонажів, так чому саме вона?
Я проковтнула розпач і зачинила обличчя обома руками, потім лягла на ліжко та замкнула повіки.
Як тільки я прокинусь, то думала, що все це - моя провина.
***
Відкривши очі вранці, я залишилась ще поганою Деборою.
Але, може все не так погано?
Минуло десять днів відтоді, як я опанувала тіло Дебори. На диво, я добре пристосувалась до цього світу.
Мені здавалося, що буде важко жити і справлятися в якості однотипного персонажа-лодея зі всілякими поганими параметрами та з найсуворішою репутацією, але я помилялася.
'Тут не до чого адаптуватися. Все налаштовано бездоганно.
Я виспалася на м'яній і просторому ліжку до пізньої години, сідала за дзвіночок, відчувши голод, і слуга відразу приніс сніданок.
— Смачно...
Я несвідомо пробурмотала, насолоджуючись випічкою, яка таяла і розчинялася в роті.
Почувши мене, слуга вискочив кулями з кімнати і приніс кошика з різними видами хліба.
'Це джекпот. Тільки подивіться, скільки всього я отримала".
Навіть коротка розмова з собою може допомогти вам досягти того, чого ви так прагнете.
Подібно до добре підготовленої армії на мінному полі, слуги намагалися уникати характерного характеру Дебори, подібно як бомба сповільненої дії.
' Що ж, подібне в стократ краще, ніж бути невинною овечкою".
Я підняла очі і взяла круглий хліб, зачерпнула ложкою трохи малінового джема та намазала.
Оскільки я велика любительниця хліба, то їжа прийшла мені на смак.
- Принцеса, хочете ще?
— Нет, уходи.
Мені було нецікаво, що я говорила лукавим тоном, пригадуючи Дебору і наслідуючи її слова.
Гарно підібрані фіги на тарілці були свіжими, а суп з грибами був дуже апетитним.
Під кінець смачних сніданків слуги налили чай, який мав приємний аромат.
Мені ніколи не випадала можливість зупинитися в п'ятизірковому готелі, але думаю, що там подібне обслуговування.
Я схопила симпатичну чайну чашку і кинула погляд у вікно, звідки доносилося щебетання птахів.
Це таке розслабляюче і неквапливий ранок...
Здається, вперше за 24 роки я насолоджуюся розкішним спокоєм.
Вранці в моєму домі не було жодних боїв і конфліктів.
У маленькому будинку я жила не тільки з батьками, але й зі своїм братом і сестрою. Зранку завжди панувала шалена атмосфера.
Тільки мій молодший брат жив у окремій кімнаті, а я ділила спальню зі своєю старшою сестрою, але вона рано вставала, завжди включаючи лампу і суша волосся перед моїм пробудженням.
Щоранку я була поза собою від люті через сильний звук обертового вентилятора в фені.
Оскільки я займалася своїми справами вночі, мені було важко зносити шум.
— Юн До Хі. Я одягну це?
Я великодушно віддавала своїй сестрі, навіть куплені в Інтернеті.
- Ти теж часто носиш мої речі.
Через те, що мені була мала одяг, я давала сестрі, яка пишалася своєю фігурою, але мене це не хвилювало, бо віддати все, чого не підходить за розміром - ніби викинути.
Через свою наївність я не злилася і продовжувала жити, залишаючись такою простодушною.
- У найближчий час не вв'язуйся у будь-які події і будьте гіршими.
Я засміялася, згадавши залякування герцога Сеймура. Якщо це моя кара, то я просто хочу залишатися покараною до кінця свого життя.
'Благодаря тому, що мені комфортно в цьому тілі, мій розум спокійний".
Я відклала на час турботи про своє майбутнє і почала дивитися, як за вікном кружляє сніг.
Під кінець перетравлення слуги принесли воду і почали обслуговувати мене.
Після юрбок і корсетів настав час для розкішних платтяв, з якими вишикувалися в ряд людей.
О, якщо подумати, минулого місяця Дебора замовляла нове плаття у свій гардероб.
Судячи з фрагментів спогадів, здається Дебора любила робити покупки, тому часто відвідувала центр міста, щоб купити дорогі прикраси та одяг.
Одне з її хобі — це показ своєї краси та грошей за допомогою одягу і ювелірних виробів. З цієї причини вона одягалася згідно з модними тенденціями.
До речі, оскільки я покарана, то не можу вийти з дому.
Завдяки чому обслуговуючий персонал перетворив мою спальню в справжню vipp-комнату універмаг.
Кімната Дебори зазнала неймовірних змін.
https://literna.net/uk/books/590-khiba-buti-rozbeshchenoyu-divchinkoyu-ne-krashche