Розділ 352. Переживаючи відчуттєву енергію
Духовний ланцюг було кинуто, і чорна вогняна куля полетіла в бік Квінна.
Швидкість була швидкою, як кушене ядро.
Квінн напружився, але не рушив з місця і дозволив йому вдарити себе по тілу. Щойно він вдарився об його живіт, куля розкололася і всі огненні ланцюжки почали звисати навколо нього. Не один, а кілька, навколо його тіла, довкола його рук, і всі вони потім прикріпилися до підлоги. Все сталося майже миттєво, як тільки куля потрапив в ціль.
Тоді як частина цепей була обгорнута довкола Квінна, інші кінці мали форму кола до підлоги.
Квінн спочатку намагався використовувати половину своєї сили, щоб рухатися, він думав, що цього буде достатньо, і не хотів розстроювати Лейлу, якщо вона стане слабкою. Але йому здавалося, що він не може поворухнутися, тоді він спробував використати всю свою силу, і на цей раз він міг рухатися небагато, але ланцюга, здавалось, все ще тримали. Через кілька секунд вони зникли зовсім, і він знову міг рухатися.
- Ну і ну! - Сказала Лейла з збудженим виразом на обличчі. Вона була задоволена своїм успіхом і тим, як з відносною легкістю вона змогла виконати вміння з першої спроби.
- Ах, ти міцний. - Справді сильна. Я використовував усю свою силу, але й досі не міг звільнитися.
Хлопчики теж були здивовані тим, що сказав Квінн, на ньому не було рукавичок, але його звичайна сила все ще була досить високою.
- Шкода, що так довго. Здавалося, це тривало всього півтори секунди, - сказав Ворден. - Але все ж у битві між життям і смертю це все, що іноді потрібно.
- Так, відповів Лоґане. Але пам'ятай, що в тексті також говориться про те, як це залежатиме від психічного стану людини у той час і від її психічного стану.
Лоґан почав думати про сльози, які він бачив до того, як вона виконала це вміння. Можливо, це було якось пов'язано з її силою, але вирішив поки що зберігати мовчання.
На обличчі Лейли з'явилася широка усмішка, і раптово вона зраділа, її перший уміння був таким сильним, а у неї ще навіть не було здатності. Тепер вона, безперечно, могла бути корисною для інших і залишалося місце, щоб стати ще сильнішим.
- Давай спробуємо наступний. - Сказала вона веселим голосом.
Вона швидко витерла сльози з обличчя і спробувала уявити собі те ж саме знову. Вона заплющила очі, але, як ні дивно, щось було не так. Енергії, яку вона відчувала раніше, більше не було.
- І це всі мої магічні здібності, яких вистачає тільки на один навички?
Постоявши трохи навколо, інші зрозуміли, що, мабуть, теж щось сталося.
- Я нічого не розумію. - Сказала вона. - Я зробила те ж саме, що і минулого разу.
Дивлячись на Лейлу, Ворден, здавалося, зрозумів єдине відмінність у порівнянні з тим, що він бачив раніше.
- Поправ мене, якщо я помиляюся, але Лейла, ти зараз щаслива? - Запитав Ворден.
Спочатку Лейла не розуміла, що вона щаслива, але невдовзі перестала читати. Її здатність залежала від того, як вона себе відчувала в той час, і позитивні емоції не були частиною опису.
- Що це за лайно, так вони кажуть, що я можу використовувати свої сили тільки коли я засмучена! - Крикнула вона.
- Ось і все, Лейла, - зрадів Ворден. - Продовжуй злитися, Квінн, скажи їй що-небудь.
- Не думаю, що це хороша ідея, - відповів Квінн, відступаючи назад. - Може бути, її роги стануть більше або щось в цьому роді.
- Квінн... - Вона щось бурмотіла, опустивши голову і зтиснувши руки в кулаки... - Це дійсно боляче. - Прошепотіла вона, і замість того, щоб спробувати використовувати свою здатність знову, вона швидко вибігла з кімнати.
Троє хлопців і далі були приголомшені, дивлячись одне на одного. Поки Лоґан нарешті не порушив мовчання. - Ну, я думаю, що те, про що говорив Квінн, було хорошим, якщо я сам так кажу. Зараз ми нічого не можемо зробити, нам просто треба дати їй заспокоїтися. Не те щоб вона збиралася когось з'їсти або висмоктати кров. - Сказав Лоґане, висуваючи ящик і витягуючи з нього кілька речей. - Сендвіч, хто-небудь?
...
У гніві і печалі Лейла продовжувала спускатися по сходах, а до своєї кімнати входила прямік. Вона знала, що інші намагалися зробити, але це заважало їй.
- Чому я так засмучуюсь, я знаю, що вони просто намагалися допомогти. Вони ж не мали на увазі все це, вірно?
Те, що говорилося в тексті про Хеннію, було правильним. Вона буде більш емоційною, ніж раніше. Чутлива.
Якщо вона хоче навчитися правильно використовувати свої сили, їй доведеться навчитись приборкувати і контролювати ці емоції, але вона не могла зробити це миттєво.
Вона швидко поправила волосся, щоб переконатися, що вони ховають її маленькі бугорки, і продовжувала шлях.
Коли вона стояла за дверима, їй здалося, що зсередини доноситься солодкий запах.
- Сія щось готує? - Подумала Лейла.
Вона відкрила двері, і, схоже, її припущення було абсолютно невірним. Сія нічого не готувала, а натомість все ще дулася, загорнувшись в ковдру.
- Вона що, цілий день плакала?
Але невдовзі Лейла зрозуміла, що це був солодкий запах, бо вона могла бачити його у своєму видінні.
Важкий чорний туман, здавалося, покривав кімнату, і це був той же тип енергії, який вона відчувала всередині себе. Вона спробувала дотягнутися до нього, схопити його, і це виглядало так, ніби туман рухався і йшов всередину її власного тіла. Раптом вона відчула приплив енергії у своїх клітинах. Вона відчувала, як щось оволодіває нею.
Хоча вона відчувала себе сильною, в той же час їй було сумно, як ніби ці негативні почуття з кімнати, де зараз всередині неї.
- Лейло, нарешті ти повернулася.
- Так, - відповіла Лейла, не в силах приховати усмішку. - Я повернулася, але трохи зголоднів.
***
У незнайомому місці, під землею, де панувала суцільна темрява і не було видно жодної плямки світла, чулися звуки ричання, жахливий рев та лязк, всілякі удари, коли вони трясли свої камери. На щастя, ці створіння були замкнені за спеціальними чорними прутами, спіймані в пастку без виходу.
Щоб потрапити у таке темне місце, треба було пройти сотні метрів вниз по рушниці і зрештою прокластися через численні коридори.
Проходячи по одному з коридорів, Сільвер чула все це. Це було місце, яке вона ненавиділа відвідувати, і вона ніколи не хотіла повертатися сюди знову, але їй потрібно було це зробити.
Вона продовжувала йти, поки нарешті не зупинилася прямо перед однією з кімнат. За ґраткою виднілася темна фігура.
- Скажи мені, навіщо ти це зробив? Брат?