Глава 345. Приймач
- Ци. - Це слово було незнайомо Квінну. Він ніколи не чув про нього раніше і навіть не почув, щоб хтось згадував його. Судячи з того, як Лео говорив про це, це звучало як якась містична енергія, яку, можливо, люди використовували для обузлі давним-давно.
Озираючись назад, Квінн почав згадувати те, що Ворден сказав йому деякий час тому. В якийсь момент Вордену вдалося скопіювати вміння Лео. Дивлячись на Лео, він бачив те ж саме, що і він сам, але Ворден відчував, як його власна енергія в той час була набагато слабші за у Ліо.
Можливо, це теж якось пов'язано з ци. Ворден зміг скопіювати тільки ту кількість МК клітин, яка у нього були.
- Чи може велика енергія, яку Ворден бачив у той час, бути Ци?
Що б це не було, Квінн хотів дізнатися про це. Він був готовий вислухати розповідь Лео. Тому що тоді, під час війни, він був класифікований як герой і навіть бачив його силу.
Будь-яка сила, додана до його власної, була б плюсом.
- Я народився сліпим, це не сталося під час війни, як багато людей підозрюють. По-перше, я ніколи не бачив ані кольору неба, ні трави.
- Навіть до появи здібностей світ був жорстоким місцем. Дискримінація існувала в той час так само, як і зараз, але у різних формах. Щодо мене, то я був покинутий і залишений біля храму моїми батьками, але припускаю, що вони не могли впоратися з ідеєю виховання сліпого дитини. Хоча я й досі їх не звинувачую.
З того, що я дізнався пізніше, країна, в якій я виріс, була бідною, а місце ще гірше. Люди заводили дітей у надії, що в майбутньому вони зможуть поліпшити своє життя. Працюючи на фермі, я допомагаю у сільській місцевості. Але сліпим людям вони опиняться у скрутному становищі, коли справа дійде до таких речей, і я буду лише одним ротом, який потрібно годувати.
- Зрештою, я думаю, що мої батьки любили мене достатньо, щоб переконатися, чи я прибув до місця, якому вони могли довіряти. Замість того щоб просто кинути мене, і з цієї причини я не можу сказати, що ненавиджу їх.
Квінн також чув кілька історій про батьків, які відмовились від своїх дітей, дізнавшись, що їхні клітини МК мають низький рівень. Здавалося, що з минулого року ситуація лише погіршилась.
На щастя, вони висадили мене не в звичайному храмі. Помітивши, що я сліпий, вони зрозуміли: не варто возити мене в сиротинець. Якщо б у людей був вибір між ідеальною дитиною і немовлям, яке не може бачити, минуло багато часу перш ніж певна душа прийняла мене.
Але глава храму також відчував, що може дуже допомогти мені, бо він був майстром Ці. Він керував додзою та навчав багатьох учнів, і спочатку він вирішив навчити мене не тому, що хотів, щоб я навчився битися, але він думав, це допоможе мені рости й орієнтуватися в навколишньому світі.
- Бачиш, Ци дозволяє тобі відчувати енергію живих істот навколо тебе. У певному розумінні мій вчитель відчував, що якщо він навчить мене цьому, то дасть мені бачення, якого у мене ніколи не було. Після багатьох років навчання і дорослішання поруч з моїм вчителем сталася дивна річ. Коли я навчився використовувати Ці, в той же час я відкрив свою здатність.
- У той час я цього не знав, а здібності не були широко розповсюджені і все ще трималися в таємниці. Коли я пояснив, що можу бачити, мій вчитель сказав мені не розповідати про це іншим. Але вперше я відчув, ніби бачу і належу до моїх братів та сестер з навчанням.
- Моя здатність допомагала мені робити поступ швидше, ніж ті, хто мене оточував, тому що я міг бачити потік енергії, про який мій вчитель часто говорив легше. Коли я щадитиму своїх братів, це дасть мені перевагу. Кожна людина має Ці, але багато хто не знає, як її правильно виявити або використати. Коли хтось нападав, я бачив, як Ці рухалася перед ними.
- Перенесімося на кілька років вперед, в початок війни з Далеками. Використання зброї не спрацювало, і здавалося, що людська раса скоро вимре. Я був молодий і запальний, але постійно сперечався зі своїм вчителем, запитуючи, чому ми не вступили у бій.
- Ми були невеликою групою всього з тридцяти студентів, але я знав, що з нашими унікальними талантами ми зможемо допомогти принаймні декому. Але мій вчитель сказав, що наш дім тут. Це не наша війна. Храм спостерігав за маленьким містом, повним життя. Це було далеко від війни та усіх битв. Ми були досить високо, і здавалося, що нас ще ніхто не знайшов.
- Але щодня я дивився новини про те, що відбувається. Саме тоді почали з’являтися люди зі здібностями. Вони почали руйнувати хід війни. Їх вітали як героїв і продовжували вітати та підтримувати по всьому світі.
- Це міг бути і я, - подумав я. Я був заздрісний і заздрив цим користувачам. Ми можемо допомогти і бути частиною цих груп. Але навіть з нашою силою ми нічого не зробили.
Пізніше були відкриті порти, і це призвело до появи тваринної зброї. Війна ще продовжувалась, і тепер світ вербував нових рекрутів. Люди не мали вибору, якщо ти був достатньо дорослим, тобі говорили битися.
Квінн добре пам’ятав цей період, бо саме тоді його мати і батько були відправлені на війну.
- Знаючи цю інформацію, я зробив те, чого ніколи не хотів би робити. Маленьке містечко на вершині гори не зареєстровано в жодній країні. Ніхто не знав про наше існування. Я не хотів знову пропустити шанс. Яка ж користь мати всю цю силу й уміння і ніколи не користуватися ними? Хіба ми не повинні були використовувати це, щоб допомогти у боротьбі?
- Одного разу я відправився до найближчого міста і почав лаятися, що в Світовому Союзі є ціле місто людей. Вони відразу ж послали своїх солдатів і наказали всім передисловцуватися. Вони перевезли нас усіх на іншу планету. Оранжева портальна планета в той час. Наша мета полягала в тому, щоб перемогти тварин і отримати кристали, доставивши їх у армію.
- Вони дали нам гармати, які працювали проти тварин головного рівня, але після цього їх броня або шкура були б занадто жорсткими. Але вони не знали про наші таланти, і навіть без зброї ми змогли виконати свої завдання краще, ніж сподівалися. В обмін на них нарешті дали нам тваринну зброю, і ми навіть сформували спеціальний підрозділ.
Планета стала мирним місцем, і нам вдалося створити на ній поселення, подібне до того, що було в нас на землі. Але потім прийшли далекі і напали. Більшість нас, включаючи мого Майстра та мене, була на полюванні. Коли наша група повернулася, ціле село було вже майже знищено.
- Коли ми прибули, то побачили єдиний корабель Далків, який зазвичай складався з 12 членів екіпажу. Ми билися з ними до самого кінця, і єдиними хто вижив у цій битві були мій майстер та я. Всі наші учні і всі мешканці села загинули.
- Це через мене все місто було перенесене на планету. Був хороший шанс, що ми могли б продовжувати мирно жити на землі. Крім того, ми з учителем більше ніколи не розмовляли.
Квінн, розповідаючи про цю історію, почувалася засмученою і винною у його словах.
- Але я не думаю, що це твоя провина, - відповів Квінн. - По-перше, не було ніякої гарантії, що вони ніколи не знайдуть тебе на цій горі, ти міг би навіть вижити довше, переїхавши на планету, і до того ж, якщо у вас є сила, я не розумію, чому неправильно намагатися чинити опір?
- І саме тому я хочу розповісти тобі свою історію, щоб ти не зробив тієї ж помилки, що і я, - відповів Лео. - Бачиш, у моєму віці я зрозумів, що міг би вчинити інакше. Чому я повинен був втягувати все місто у свої неприємності, і моїх братів? Якби я хотів битися, то зміг би зробити це сам? Але ні, мені було страшно.
- Гірше того, їм було що втрачати, вся сім'я мого майстра жила у цьому селі, його дружина, діти і те ж саме можна сказати про інших. Там, де в мене не було нічого, у мене немає сім'ї, про кого я хвилювалася, а тільки моя сила і навички. Принаймні, я так думав. Коли я втратив все, то зрозумів, що маю сім’ю, але вже був надто пізно.
- З того часу ми з моїм вчителем стали досить відомими. Бо це був перший раз, коли планета або група змогли відбитися і вбити всіх нападників Далекки. Я використав це як нагоду.
- З цим величезним тягарем і жалем на моїй спині, я вирішив помститися Далекки. Я показав своїм військовим силу, те що мій вчитель сказав мені ніколи не робити і пішов на передову. Я добре бився і був проголошений героєм, я став одним з героїв, про які я чув по телевізору, але коли я досяг цього моменту, то не відчував себе краще, і похвала була меншою, ніж я собі уявляв. Все, що я хотів зробити - це повернути час назад.
- Я все ще не розумію всього, що потрібно зрозуміти про Ци. Коли інші учні померли, здавалося, що частина їх була перенесена в обладнання звірини, яке вони використовували у той час або принаймні її Ці. Воно сильніше, ніж ваша стандартна зброя, але буде працювати тільки з використанням вашої власної Ци. Ось чому я поки не можу дати вам жодної своєї зброї.
- Мій майстер все ще десь там. Хоча, можливо, він уже мертвий, хто знає.
- Але якщо він помре, тоді я буду єдиним живим, хто знає, як використовувати цю силу, і саме тому я вирішив навчити тебе.
Лео встав зі свого місця і підійшов до Квінна. Крім того, тиск тіла Квінна потемнішав і йому було важко дихати.
- Це і є Ци?
Навіть якщо б він хотів поворухнутися, йому здавалося, що він не може, ніби невидима сила оточила його.
- Дозволь мені передати тобі мої знання, - сказав Лео, поклавши руку на макушку Квінна.