Розділ 302. Лео проти Сильвер
Сильвер, прибувши на арену, відчула себе краще за будь-коли. Це був довгий місяць на військовій базі академії. Вона хотіла б повернутися додому, але ніколи не зробить цього поки не виконає свою задачу.
Тепер, коли вона відчувала наближення, її настрій почав змінюватися. Вийшовши з готелю, вона проходила повз багатьох студентів, яких викладала.
- Сподіваюся, ви добре проведете день, міс.
- Хотіла б я бути такою ж гарненькою, як вона, коли виросту.
Студенти не могли похвалити пані Сілвер. Хоча вона була суворою в класі, її уроки були досить добре поінформовані. Її уроки також були приємними, оскільки коли Сільвер навчала її, їй бракувало фільтру. Вона ніколи не прикрашала своїх слів, як інші вчителі.
У середині уроку хлопці часто робили їй компліменти або питали про якісь предмети, а вона відповідала прямо, ставлячи їх в незручне становище і визначаючи те, що було у неї на думці. Минали дні, і студенти почали дізнаватися про Сілвер. Вони зрозуміли, що вона не мала на увазі нічого поганого від своїх слів.
Спочатку її дратували компліменти, але з часом вона навчилася отримувати від них задоволення.
- Коли я повернуся, батько похвалить мене за хорошу роботу? - Подумала вона. Все, що вона робила до цих пір, було для сім'ї, і вона буде продовжувати це робити. Однак батько, голова сім’ї, ніколи не похвалив її. Не те що тут, де вона щодня чула добрі слова.
Не встигла вона опам’ятатися, як вже покинула арену і опинилася на першому поверсі. У неї розвинулась звичка побути на самоті, коли вона розстроювалася. Зазвичай через кілька хвилин приходив її ідіот-братець Фекс і підбагатив її.
Після того, як вона заспокоїлася, її план складався в тому, щоб повернутися на арену і шукати вгорі, аби побачити, чи зможе вона знайти якусь інформацію або, можливо, навіть знайти Фекса. Чим швидше вона привезе його додому, тим менше часу їй доведеться провести тут.
Тим не менш, дивний солодкий запах досяг її носа, той, який вона знала, але не нюхала вже довгий час. Запах крові.
Незрозумілою, чому вона відчула запах людської крові зовні, вона швидко підбігла до місця події. Зрештою кривавий слід привів її до лисого чоловіка з мечем на боці. Побачивши, що ніхто не постраждав, вона сповільнилась і пішла далі.
Запах все ще йшов з боку чоловіка, і саме тоді її погляд був прикутий до конкретного предмету, який він тримав у руці. Це була металева фляга, але не просто фляж. Фляжка з символом сім'ї сангвіників. Знаючи, що Фекс навчається в одній академії, вона відразу ж вирішила, ніби фляга належить йому.
Питання було в тому, чому ця людина тримала флягу Фекса, наповнену кров'ю. По одному його запаху вона зрозуміла, що він не вампір.
- Де ти взяв цю фляжку? - Запитала Сільвер.
Лео намагався зрозуміти, чи може він дізнатися цей голос, але не був йому знайомий. Він був зовсім новим у армії, тому до цих пір не запам’ятав ауру та голосу всіх інших генералів і сержантів. Але якщо хтось зміг проникнути в цей заклад, він повинен був припустити, що це була людина з персоналу.
Однак перше запитання, яке вона поставила йому під час зустрічі, було про фляж. Судячи з тону її голосу, вона повинна була бути або кимось рівним по рангу, або хтось вищий. Жоден студент не посміє так розмовляти з сержантом.
- Хто ви така? - Запитав Лео. - Назвіть своє ім'я і звання?
Хоча Лео і говорив, слова насправді не проходили через мозок Сильвер. Її дуже турбувало власне питання. Фекс ніколи б не дозволив чомусь настільки дорогоцінному потрапити в чужі руки, якби не сталося чогось серйозного. Невже люди дізналися про нього і вбили його?
Хоч би як там було, фляга була важливою частиною обладнання, яке могло б зв’язати людей з ними, їй потрібно було позбутися його. Маленький кусочок мотузки вилетів прямо, цілуючись у фляжку в руці Лео. Вона не хоче створювати сцену і спробує дізнатися більше.
Шматки мотузки були дуже тонкими, і ззовні було темно, що робило його практично невидимим, але перш ніж канат досягла фляги, пролунав різкий звук, а потім пішов короткий клацання.
Потім шматок мотузки впав на підлогу. Подивившись на Лео, вона побачила, що фляжена тепер була висічена в бокову сумку і його рука лежала на рукоїті меча.
- Ти перерізав мотузку, але як ти її побачив? - Запитала вона, шокована тим, що тільки що сталося.
Але Сільвер була не єдиною, хто був шокований. Він був здивований, що дівчина також могла бачити, як він так швидко рухає мечем.
- Я цього не робив, - відповів Лео, вказуючи на свої очі іншою рукою. - А ти можеш сказати? Я сліпий.
Лео сподівався, що Сільвер хоч би посміхнеться, зазвичай такі слова давали йому відповідь. Замість цього Сильвер стояла нерухомо, як статуя, навіть вираз її обличчя не змінилося.
При перевірці її аури не було навіть невеликого мерехтіння, і все ж, його аура була замаскована.
- Якщо ти сліпий, то мені не треба турбуватися про те, що ти побачиш моє обличчя. - Вона сказала, в теж момент вона кинулася вперед.
Витягнувши меча з піхви, великий стиснутий повітрянийріз вийшов з меча. Сильвер відчувала сильну силу, яка щойно вивільнилась і знала, що їй потрібно щось з цим робити. В одну мить вона була прямо перед Лео, а в наступну-позаду нього.
Сільвер вдарив його в груди, думаючи, що все закінчиться, але, наче у Лео були очі на затилку, він зміг ухилитися, пригнувшись. Потім він повернув свою ногу, обертаючи своє тіло навколо, кидаючи свій клинок у середину її тіла.
Цього разу атаки була занадто швидкою для неї, щоб рухатися, замість цього, в самий відповідний момент, вона розкрила долоні і вдарила по мечу знизу та зверху. Використовуючи свою силу, вона змогла зупинити меч саме вчасно.
Меч вона тримала в руках, всього за кілька дюймах від тіла. З боку здавалося, що жоден з них не просунувся ні на дюйм. Але правда була в тому, що вони обидва використовували всю свою силу, але їх сила така ж сама, щоб не дозволити іншому зрушуватися.
- Це її природна сила? - Подумав Лео. - Я навіть активував броню звіра під своїм одягом і все одно не можу здолати її. Він міг сказати, чи його противник має високорівневу тваринну екіпцію, яка зараз активована для збільшення сили користувача.
Існувала ймовірність, що противник, з яким він бився, теж міг замаскувати своє спорядження, але це було малоймовірно. Патова ситуація тривала деякий час, але обидва знали, що це марно.
- Твій голос звучить красиво, якби він звучав так само добре як ти виглядала, я міг би дозволити тобі виграти цей раз, - сказав Лео, сподіваючись хоча б на секунду відволікти її увагу.
Але це, здається, не спрацювало. Замість цього її брови і обличчя почали хмуруватись. Вона почала ще більше зосереджуватися, і на лобі у неї виступили крапельки поту.
У Сілвер не було інших варіантів, у неї все ще були її численні вампірські здібності, проблема була в тому, що досить багато з них вимагали, щоб вона дивилася в очі свого противника, і це не зовсім добре працювало проти Лео.
Крім того, здатність крові була б мертвою і залишала б слідом після себе.
Замість цього вона вирішила підштовхнути своє тіло ще далі, зовсім трохи. Однією рукою вона обережно розташувала пальці так, що тепер вони були затиснуті як зверху, так і під лезом. Потім повільно, з іншого боку, вона відпустив його.
Тепер Сільвер тримала Лео однією рукою, але вона знала, що не зможе робити це довго. Коли вона звільнила іншу руку, то швидко почала обертати пальцями і кілька струн почали кричати, щоб не сам Лео, а замість того, як це було зроблено. Перший комплект канатів підняв її, а наступний вхопився за фляжку. Злегка пошевеливши пальцем, наче павутиною, вона змогла втягнути його у руку.
- Не змушуй мене повертатися, щоб убити тебе. - Сказала вона, швидко втікаючи з місця події на надзвичайну швидкість.
Лео приготувався виконати ще один швидкий набір ударів. Якщо він зараз нанесе кілька ударів, є шанс, що один з них вразить її і уповільниться. Але на півдорозі до своєї атаки він зупинився.
- Вона не могла зробити весь цей шлях тільки заради цього. Схоже, хто б не володів цим предметом він дуже важливий.
Судячи з того, де було знайдено фляга, і за розповідями інших студентів він міг сказати, що фляж належав одному із них. Він збирався повернути її в якийсь момент, але не раніше, ніж повністю з'ясується, як використовуються фляги.
Зрештою, він так і не зробив. Але тепер він відчував, що у нього є більш цікава історія.
Повертаючись до своєї кімнати, Сільвер подивилася на руку і побачила поріз.
- Цей чоловік завдав мені біль...