Розділ 284. Ніякого плану
Маленький механічний павук був акуратно захований прямо під комірцем сорочки Пітера. Він виліз з-під його рукава і тепер був у найбільш вигідному положенні, щоб чути все навколо.
Хоча павук виступав як мікрофон, а іноді й невеликий динаміка. Він не міг бути використаний для передачі якихось відеоматеріалів. Інша проблема полягала в тому, що ситуація у Лоґані була непередбаченою. Він був абсолютно не готовий і ніколи не думав, що щось подібне могло статися.
Хоча звук, записаний павуком, був відправлений на комп’ютер у його кімнаті, пізніше він міг прослухати його, але цього було недостатньо. Йому потрібно було знати, що відбувається в даний момент.
На щастя, для нього солдати, які прийшли щоб схопити Пітера, зробили це саме тоді, коли вивчення закінчилися. Це дало Лоґану можливість якомога швидше повернутися до своєї кімнати. Повертаючись, він поклав іншу руку на годинник і послав повідомлення.
- Це надзвичайна ситуація, всі повинні зібратися прямо зараз. Пітер був спійманий, я повторюю, Пітера піймали. Всі зустрінемося в моїй кімнаті якомога швидше.
Коли повідомлення було відіслано, всі години групи почали загорюватися. Після того, що сталося з Тру дрімом, Лоґан побачив, наскільки постійними були його параметри на всіх годинниках.
Повідомлення, які він посилав були зашифровані. Крім того, всі їхні місцезнаходження було відправлено на комп'ютер Лоґана в режимі реального часу.
Як тільки вони побачили повідомлення, на їхніх обличчях з'явилося спустошений вираз. Якщо вони знайдуть Пітера, то це тільки питання часу, коли їх причетність теж буде розкрита.
В одну мить всі вони швидко кинулися в одне й те ж місце.
Коли Лоґан увійшов у свою кімнату, він побіг до комп’ютера і послухав передачу павука. Але й досі майже не було чути жодного звуку. Солдати тільки мовчки супроводжували Пітера, весь цей час вони не говорили один одному ні слова.
- Це добре, Пітер. Ми все ще не знаємо, як багато вони знають, - пробурмотів Лоґан. Наступне, що він повинен був зробити, це перевірити, куди вони його відвезли. Якщо справи підуть погано, то вони, можливо, зможуть придумати аналогічний план з тим, що вони зробили з Тру дрімом.
Перевіривши інформацію і подивившись на слід Пітера, Логан злегка підійняв брову.
- Зараз... Чому вони везуть тебе туди? - Подумав він.
Сліди Пітера вели прямо до будівлі другого курсу. Більшість шкільних кампусів складалися з трьох головних будівель, що були дуже маленькими навколо нього, майже схожі на зал бойового мистецтва.
Він складався з будівлі першого року, будівель другого року і зрештою окремого будинку для вчителів та солдатів, які працювали охоронцями. Ці люди часто приходили і залишали військові бази, по суті, цей будинок також був місцем важливих зібрань.
Поки Логан обмірковував можливі варіанти, в його кімнату почали входити люди, і першим з них був Квінн. Двері відчинилися, і він влетів всередину з майже неймовірною швидкістю.
- Ти можеш закрити двері? - Запитав Лоґане.
- Ох... моя помилка... - Звучно сказав Квінн. Коли він повернувся, щоб закрити двері, до кімнати увійшло ще кілька осіб. На відміну від Квінна, вони спітніли, бо кинулися до нього так швидко, як тільки могли.
Зрештою усі, хто знав про Пітера, були присутні, у тому числі Фекс.
Добре, що ви всі тут, мені не доведеться пояснюватися знову, - оголосив Лоґане. - Я був там, у класі, коли солдати раптово забрали його. Я не знаю, для чого, але я думаю що ми вже знаємо, що це повинно бути. Зрозуміло, що вони зробили це без жодного попередження. Один з моїх павуків зараз прикріплений до нього, але у нас поки що немає нової інформації. Є одна річ, яку я знаходжу дивною, хоча... Зараз вони прямують до будівлі другого року.
Ворден і Квінн відреагували одночасно, вони назвали одне ім'я: - Дюк.
- Що ж нам робити? - Запитала Лейла. - Ми повинні витягнути його звідти, вірно?
- Давай поки поспостерігаємо, - відповів Лоґане на її питання. - Є багато речей, в яких вони могли б звинуватити Пітера, ми можемо просто поквапитися з цим.
Тепер всі терпляче чекали в тиші будь-якої нової інформації, яка могла з'явитися з компьютера Лоґана.
- Бачу, ти впорався, Піо, - пролунав голос Дюка. - Сідайте, будь ласка.
Перед тим як сісти, Піо оглянув кімнату і побачив там багато людей. Можливо, це була підготовка до того, що в якийсь момент у нього з'явиться шанс втекти. Але замість того, щоб знайти можливі слабкі ланки, він зрозумів, що знаходиться у досить розкішній кімнаті. Це було місце, про яке він навіть не здогадувався.
Коли Пітер нарешті сів, Дюк повторив жест через довгий стіл. Вони дивилися одне одному в очі, нічого не сказавши. Обидва чоловіки не переставали дивитися одне на одного ні на секунду.
- Ти дивний. - Слова Дюка зруйнували раптове напруження. - Ти і очі від мене не забрав. Схоже, ти зовсім мене не боїшся, на відміну від інших. Схоже, у вас є риси, подібні до натренованого терориста. Тепер на його обличчі з’явилася широка усмішка.
Старий Пітер тремтів би у своїх чоботях, його серце билося б так голосно, що він навіть не чув власних думок. Але тепер він нічого цього не відчував. Єдине, що він усвідомлював, були придушені емоції страху в його свідомості. Він знав, що потрапив в біду, але його тіло і обличчя не подавали ніяких ознак цього.
- Дозвольте запитати, яка ваша дата народження? - Дюк почав задавати питання.
Оскільки це було просте запитання, Пітер відповів миттєво. Потім Дюк продовжив ставити подібні запитання. На будь-яке запитання Пітер відповідав би точно автомат.
- Гей, він правильно відповів на всі ці питання, - сказав Фекс. - Це означає, що ми вільні, вірно? - Коли Фекс оглянув кімнату, він був збитий з пантелику, чому особи всіх присутніх здавалися ще більш стурбованими, ніж раніше.
Проблема полягала в тому, як швидко і точно він відповідав на кожне питання. Навіть для них це звучало майже так, як ніби Пітер був навченим шпигуном, якого попросили проникнути в школу.
- Добре... якщо ти кажеш, що ти Піо. - Дюк кликнув пальцями на знак того, що охоронець вийшов з кімнати. Кілька хвилин потому, ще один студент був доставлений в кімнату. - Тоді хто ж це?
Чоловік, якого привели, був справжнім Піо. Коли справжній Піо побачив свого двійника, він відразу закрив очі рукою.
- Ні! Не показуй мені його! Ти намагаєшся вбити мене? - Закричав Піо, продовжую прикривати очі.
- Та що з тобою таке? - Сказав охоронець, ще міцніше стискаючи його руку. За останні кілька годин вони не поводилися з ним як зі студентом, а ставилися до нього більше як до спійманого порушника.
- Хіба ти не знаєш, що якщо побачиш свого двійника, то помреш у реальному житті?
Дьюк зітхнув, перш ніж продовжити: - Як бачиш, все кончино. що ти не справжній Піо. Ти, мабуть, шпигун, бо ти вирішив приховати свою особистість. Моя найкраща здогадка полягає в тому, що ти використовував вміння трансформації, у нас є ідеальна людина для таких людей як ти.
Трохи почекавши, Натан нарешті увійшов до кімнати. У нього був потворний вираз обличчя.
- Що ви робите, Дюку? - Натан вдерся у кімнату, сильно тупаючи ногами. - Першокурсники-це мій обов'язок, а не твій!
- Я думаю, що ця справа буде торкатися мене набагато більше, ніж вас. - Відповів Дюк.
Натан зупинився і прислухався. Зазвичай Дюк блював, але він відчував, що за його словами стоїть якась вага.
- Чому б тобі просто не скористатися своїми здібностями і не з'ясувати це?
Натан подивився на двох студентів, що стояли поруч. Вони виглядали майже як однояйцеві близнюки. Хоча їхні форми тіла трохи відрізнялися, це мало помітно. Натан був поінформований про те, що сталося до цих пір, якби він не знав подій, то він би припустив, ніби вони насправді були б близнюками.
Піднявши руку і направивши її між двома учнями, Натан запитав Дюка: - лівий чи правий?
- Той, що ліворуч, - сказав Дюк.
З руки Натана почала з’являтися велика бульбашка. Вона рухалась і повільно покрила тіло Пітера з голови до ніг. З іншого боку, здавалося, що міхур повільно пожирає його живою. Коли Пітер був повністю запечатаний в пузирі, він почав відчувати дивну енергію всередині свого тіла. Це змусило його почуватися так, наче він був спустошений. Через мить він впав на землю.
Хоча Пітер не відчував жодного болю, він почувався так, ніби пройшов через велику битву і повністю розходився всі свої окуляри MK. Коли йому вдалося відірвати своє тіло від Землі, інші нарешті змогли побачити його обличчя.
- Я так і знав! - Вигукнув Дюк.
І Дюк, і Натан чудово знали, хто цей студент перед ними. Вони вже наказали іншим солдатам розсипати плакати з оголошеннями про обшук на випадок, якщо їм вдасться втекти з кампусу.
- Пітер Чак? Але як ти це зробив? Ти був чистим, і... твоя здатність... Це була земля, а не щось на зразок перетворення. - Натан задихнувся від шоку. - У цьому немає ніякого сенсу.
Група слухала все, що відбувалося до цих пір, але жоден з них не зрушився зі своїх місць, крім Лейли.
- А що ми зараз робимо? Вони вже знають, що він не Піо, ми повинні витягнути його звідти! - Проворчала Лейла.
- Але як? - Відповів Лоґане. - Мені неприємно це говорити, але в коі-то вічно я поняття не маю, як нам вибратися з цієї ситуації. З Тру дрімом, і Пітером. Ми знали, що це станеться. Ми не можемо контролювати цю ситуацію. Вони вже знають його особистість, і якщо ми спробуємо допомогти йому, то тільки викриємо себе.
Вислухавши Лоґана, Квінн стиснув руку в кулак. Ворден, який стояв поряд з ним, побачив це. - Він правий. Ми нічого не можемо зробити.
Пітер був ув’язнений у пузирі, де не було енергії. Пам’ятаючи, що довкола нього було кілька солдатів і два генерали, він прокручує безліч сценаріїв. Подивившись на речі, він нарешті зрозумів, що у нього немає шансів вибратися з цього.
- Нарешті. - На обличчі Дюка з'явилася умилка. - Містер Джек Трудим буде дуже щасливий. Він просив повідомити йому, якщо ми знайдемо когось з вас. Ми чекатимемо подальших вказівок.