Глава 269. Надто сильна присутність
Лише секунду тому Пітер стояв прямо перед Лоґаном. Це був лише короткий момент, але, перевіривши сканер і дозволив своїм очам подивитися вниз, він озирнувся назад і перед ним нікого не було. Він повністю зник.
Бачачи, що щось настільки небезпечне потенційно знаходиться десь в кімнаті з ним, навіть Логан почав нервуватися. У нього більше не було липких світлових куль, щоб стріляти, і його костюм давав достатньо світла тільки для того, аби він міг бачити за кілька метрів перед собою.
Пітер міг бачити тут все так само ясно, як вдень. Це були несприятливі шанси, і Логан почав проклинати себе, думаючи про те як він взагалі опинився в подібній ситуації. Перед тим як щось зробити в минулому, він завжди думав про ймовірність того, що щось станеться. Ризик, який він підкине себе перед тим як щось зробити. Якби обставини не були вгодними йому, він би ніколи не ризикував.
Але коли він побачив Пітера, що тремтів від болю та інших там, Логан відреагував інстинктивно, приводячи його з цього місця.
Різкий, раптовий звук пролунав справа від нього, і в одну мить з його бластера почувся постріл. Вибух тільки встиг вдарити по дивному чорному матеріалу, який був так само сильний, як і завжди, не викликаючи уламків або каменів, але залишаючи специфічний запах від бластера.
- Я не хочу завдавати тобі болю, Пітере. Припустимо, я вдарю тебе зараз, перш ніж ти встигнеш щось з'їсти. Є хороший шанс, що ти не зможеш зцілитися. - Спокійно сказав Лоґане.
Його голос був сповнений впевненості, але в глибині душі він починав трохи панікувати. Хоча час реакції Лоґана не перевищував того, на що людина здатна. Він все ще був цілком впевнений у своєму розумі вдарити щось перш, ніж воно зможе рухатися.
Майже всі учні в школі, окрім тих, хто мав високий вид тваринного спорядження або швидкозмінні здібності, були впевнені, що зможуть розчавити їх своїм бластером.
Але через атаки, яку він щойно зробив, він не міг навіть побачити Пітера, або навіть наступаючий образ. - Я думаю, ти дійсно підходиш для вбивці, але зараз не час перевіряти це на мені. - Сказав Лоґане.
Коли він промовив ці слова, в певному напрямку знову почулися стони. Коли Лоґан подивився туди, звідки вони прийшли, він побачив Пітера, який стояв на колінах на підлозі і тримаючись за живіт.
- Лоґане, залиш мене. Не думаю, що це безпечно, просто йди зараз же! - Крикнув Пітер.
З того часу як Пітер перетворився на запиря, його поведінка і поведінку змінилися. Решта думали, що колишній Пітер зовсім зник... програв, але це було зовсім не так. Пітер усе ще мав почуття, у нього все ще були турботи, і всередині він був наляканий, як завжди.
Бувало, що ці старі почуття і поведінка виявлялися сильнішими за інші. Один з таких моментів був, коли він проводив час із Лоґаном. Він не знав чому, але інші, здавалося, ставилися до нового Пітера інакше, ніж до Лоґана.
Лоґану було все одно, хто він такий, і він ніколи не знаходив дивної поведінки нового Пітера. В той час як з іншими він завжди відчував, що вони відчувають себе по-іншому. Ніби Пітер, з яким вони розмовляли, був не таким, як раніше.
Пітеру було боляче всередині, особливо тому, що він знав, як це зробити. Одним з них був Квінн. Хтось, кого він вважав близьким. Він бачив це кожного разу, коли Квінн дивився на нього; це відрізнялося від того, як він виглядав на Пітера раніше.
Це був гарний спосіб, але в ньому було сумно.
- Невже я ніколи не буду достатньо хороший? - Пітер подумав, що тоді його не було, і зараз теж.
Єдиною людиною, для якої він був досить хороший, був Лоґане, і навіть зараз Логан намагався допомогти йому кілька разів. Якщо б існувала хоч одна людина, він зробив би все можливе, щоб не їсти і не завдавати болю, це був Лоґане.
На мить Пітер зміг подолати свій голод, але в відповідь він відчув біль у своєму тілі. Коли він подивився туди, де Лоґа був раніше, то побачив, що той вже втік.
- Добре.. Ти почув... - Сказав Пітер. Цього разу він не постраждав. Бачити, як Лоґане тікає, щоб врятувати себе. Він вже достатньо зробив.
Біль продовжувався, і Пітер щиро сумнівався, що помре. Хоча він міг дозволити голоду заволодіти собою і його тілом стати диким, але хотів якомога довше контролювати своє тіло.
Потім почувся звук кроків. Ехо віддавалося так, ніби хтось втік до них по одному з тунелів.
- Ні-ні, якщо це інша людина. Я нападу на нього, як тільки побачу. - Сказав, Пітер. - Держись подальше, повертай назад! - Крикнув Пітер в тунель.
Але кроки ставали все голосніше по мірі того, як людина наближалася, а потім в темряві був помічений дивний відносно великий об'єкт, що летить по повітряу і наближається до нього.
Пітер знав, що це було нелегко. Або, точніше, його тіло знало це, коли він стрибнув у повітря і широко розкрив щелепу, хапаючи літаючий об'єкт ротом. Він відразу почав рвати його на частини двома передніми зубами і кігтями, притискаючи до підлоги.
З тунелю з'явився Лоґан зі студентом на спині. Він поставив її на підлогу і відступив на кілька кроків. - Я знаю, що це може здатися неважливим, але ти вже мертвий. Я обіцяю, що знайду твою сім'ю і буду добре з нею поводитися. Вони будуть жити щасливим життям завдяки вашій допомозі доти, доки я живий.
***
Хлопчики продовжували бігти по місту з шаленою швидкістю. По дорозі до вежі вони не зустріли жодної високорівневої звірини. Тепер Квінн був у цьому впевнений. Під землею не залишилося нічого, що було б могутніше за звір королівського рівня. З цією думкою в голові він міг вільно бігти так швидко, як тільки міг, до Пітера.
Він турбувався про те, що може статися, в основному через його зв'язок з іншими і непокоївся, коли мандрівники дізнаються та втручаються.
Підійшовши до нього, Фекс з усіх сил намагався не відставати.
- Я був правий, він дійсно став сильнішим і в божевільному темпі. Він швидше за мене, і я ледве спілкуюся з ним. Але як це зробити? Все, про що я можу думати, більше не має сенсу. Якщо я хочу дізнатися правду, є лише одна річ, яку я можу зробити, запитати. Але цього разу я не проситиму когось іншого.
Фекс завжди вагався поставити Квінну це питання, і раніше він не знав чому, але тепер він знав. Тому що він відчував себе винним. Коли він думав про те, щоб поставити це питання, в глибині душі він знав, що у нього був прихований мотив. Ніби він намагався дізнатися якусь секретну інформацію, щоб повернути її своїй родині.
Тепер йому було байдуже, і він вирішив, що попри все нікому не розповість про Квінна. Прямо зараз він хотів з'ясувати це для себе, заради власної цікавості. Колись вони були подалі від цього місця. Фекс хотів знати всі таємниці про Квінна.
Несподівано Квінн зупинився як вкопаний. Він повністю скинув швидкість і більше не біг на повній швидкості.
- Що сталося? - Запитав Фекс. По правді кажучи, Фекс затинався, але коли Квінн побачив себе в порядку, то намагався приховати утому. Коли Квінн відвертався, то починав задихатися. У нього все ще була гордість, і він не хотів показувати, що тепер є слабшим за свого друга.
Насправді було дві причини, чому Квінн зупинився. По-перше, Квінн відчув, що Пітер більше не голодний. Його біль зникнув. Квінн ледве вірив, що Пітер міг з'їсти когось на очах у мандрівників. Він міг сказати, що вони були сильні.
- Дякую, Лоґане. Пробурмотів Квінн собі під ніс. Він не знав чому, але у нього було передчуття, що якщо хтось і міг вирішити цю проблему, то тільки він.
Інша причина зупинки полягала в тому, що Квінн відчував і чув знайоме обличчя. Це не зайняло багато часу, і незабаром Фекс також дізнався, хто це був.
- Ти, здається, завжди знаходишся в найцікавішому Квінні. Я думаю, що повинен почати ставити на тебе травня і просто слідувати за тобою всюди. З одного будинку вийшов лисий чоловік трохи старший, тримаючи на боці свій вірний клинок.
- А, це вчитель! - Сказав Фекс і ткнув пальцем.
- Тобі слід виявити трохи поваги, хлопче. Зараз я більше, ніж просто твій вчитель, але і твій командир. - Сказав Лео. - Але я радий, що ти в безпеці. Я тут, щоб знайти решту студентів. Ваші друзі, які були з вами, вже вивели на поверхню. Вони повернулися в притулок разом з іншими учнями і розповіли мені про це місце... - Тут Лео осися на півслове.
Це було дивно, і двоє інших запитували себе, що ж сталося. Він не тільки замовк на півслові, але й застиг на місці. Це було, як ніби він зрозумів, що вже не дихає.
- Швидше! - Крикнув Лео. - Ми повинні вибратися звідси і бігти!
- Що сталося? - Запитав Квінн, щиро стурбований. Його вчитель завжди був такий спокійний. Навіть коли він йшов проти Далки, то ніколи не втікав, але Квінн був упевнений у цьому. Лео сказав "Ми", що включало і його самого.
- Тут внизу щось є. Щось неймовірно потужне. Я відчуваю, що це аура. Нам потрібно йти прямо зараз.
- Щось потужне? - Подумав Квінн. Вони вже вбили дику звірину королівського рівня, так що Лео не міг говорити про це, і, досліджуючи все місце, вони нічого не знайшли, та Квінн не зміг нічого відчути, тож що ж це було за могутня істота або річ, яку говорив Ліо?