Глава 242. Місце темряви
Квінн пам’ятав останню історію — Лейла, яка викрикувала його ім’я. Потім, в мить оку вони були проковтнули повністю. Те, що згодом було темрявою. Його тіло постійно кружляло, вибиваючи його зі рівноваги, і це не давало йому навіть миттєвості, щоб врівноважити себе або використовувати якісь свої здібності.
Усе відбувалося так швидко, але впродовж усього процесу він не відчував жодного болю. Потім, коли він нарешті досяг дна, Квінн відчув, що його тіло постійно занурюється. Він відчував себе так, ніби його кинули в водяне болото. Він спробував поворухнути руками, використовуючи всю силу, яку міг зібрати, але це, здавалося, не мало ніякого ефекту. У всякому разі, це змусило його тонути швидше.
Його ноги були першою річчю, яка пройшла через нього, і коли це сталося, він відчув вільний діапазон руху. Вони ні про що не билися і не натикалися, але відчувалося, що він в повітрі пінає їх задом та вперед. Але він нічого не відчував.
- Якщо рослина поглинула мене і тепер я падаю вниз, чи це не означає, що я падаю в іншу частину гори або під планету? - Подумав Квінн.
Висота падіння турбувала його найбільше. Тепер його руки пройшли через дивну субстанцію, і залишилася тільки машка голови. Подібно до ніг, його руки могли вільно рухатися. Але тепер він почав турбуватися.
Якщо Квінн мав рацію, то коли його голова провалиться через все тіло, він буде падати.
Він був сильний, і в нього було міцне тіло вампіра, але у що він потрапив? Лава, шипи? Або в яму з дикими звірами? Його здібності не могли врятувати його від цього.
Мисли Квінна шалено кружляли, коли він обмірковував свій наступний план дій. Він активував свою здатність тіні і тонко прикрив своє тіло. Схоже, це спрацювало і сповільнилося процес занурення.
Але це була лише тимчасова затримка. Це не вирішення проблеми. Але, звичайно, ця відстрочка повинна дати йому достатньо часу, щоб подумати.
Несподівано почувся голос:
- Що це за чортівня? - Крикнув хлопчик, і його голос відлупцював у натовпі.
- Цього не може бути, це голос Фекса? - Подумав Квінн.
Простір був вузьким, і якщо Фекс йшов згори це означало, що було тільки одне місце де Фекс міг приземлитися.
Бах!
Сила та вага Фекса вдарили Куіна по голові і змогли проштовхнути його через останній шматок дивної субстанції.
Коли тіло Квінна поплило по повітряу, він згадав, що останнє, яке він коли-небудь бачив, можливо, був зад Фекса, який збиває його з ніг, коли він впав і розбився насмерти.
- Вот задница! - Крикнув Квінн.
Коли він озирався навколо, хоча і був у темряві, його зіниці досить розширилися, впускаючи більше світла. Він бачив майже так само добре, як і зовні. Його припущення виявились правдивими, і він справді падав з стелі.
Добра новина була те, що внизу не було нічого, чого могло б завдати великої шкоди, погана новина - він падав з висоти близько двадцяти метрів, і земля наближалася до нього з кожною секундою.
Все, що він міг зробити, це приготуватися до удару, коли він згорнувся в клубок. У той же час перед ним був створений щит тіні. Тінь першого торкнулась землі, і Квінн невдовзі пішов за нею.
Це спрацювало.
Тінь забарилася інерції його падіння, і Квінн увійшов всередину та злився з тінню.
- Ти дійсно корисна, - сказав Квінн, прибираючи тінь, але в цей момент. Швидкість повернулася, і тіло Квінна врізалося у землю так само сильно, як якби він не використовував тіні.
Квінн забув, що тінь насправді не сповільнює хід подій, а лише затримує час, коли він торкається тіні. Як тільки він пройде крізь тінь, або як тільки її заберуть, об'єкт продовжуватиме рухатися з тією ж швидкістю, що і раніше, перш ніж пройти через тіні чи стати з нею єдиним цілим.
Квінн, покритий уламками печери, встав і побачив, що йому не завдали великої шкоди. Він відчував біль у всіх місцях, але його тіло було міцніше, ніж раніше. Крім того, здавалося, що жодна з його кісток не була зламана під час падіння.
І він побачив, як Фекс падає з неба майже в тому ж місці.
- Квінн, злови мене! - Крикнув Фекс.
Все ще пам'ятаючи, як Фекс штовхнув його сюди. Квінн вирішив не допомагати. Якщо падіння не вб'є його, то й Фекса.
Фекс озирнувся, але стіни були занадто далеко від нього, і поблизу не було нічого, що могло б прив'язати його струн, щоб уповільнити інерцію його падіння.
Квінс дозволив Фексу приземлитися головою вперед на те ж саме місце, що й він.
На відміну від Квінна, Фекс відразу піднявся на ноги після падіння і потирав затилицю. - Ти міг би принаймні зловити мене, хлопець, що все це означає? - Фекс продовжував відбиватися, а потім озирнувся по сторонах.
Здавалося, що вони були у великій печері, яка була абсолютно порожня. Там було кілька великих отворів або тунелів, які нібито вели до різних доріг. Коли вони подивилися на стелю, то побачили цілу рослину.
Коли Фекс почав обшукувати себе, він помітив щось дивне...
- О ні, моя фляга. Мабуть, вона випала, коли ця гігантська рослина вдарила мене! - Сердіто сказав Фекс.
- Ти хочеш ту, що дав мені? - Передклав Квінн. Зрештою, це ніколи не було його в першу чергу, і у нього все ще був свій банк крові, на який він міг покластися.
- Ні, не можу, — відповів Фекс. - Я знаю, що не дуже розбираюсь в правилах і чому, але це був подарунок, і я не можу забрати його назад. Крім того, моя залежність від крові набагато менша, ніж у більшості. Це вже на рівні вампірської знаті. Не турбуйся про мене.
Фекс ніколи не цікавився кров’ю так, як Квінн. Навіть коли учень злегка стікав кров'ю, Квінн відчував поколювання у всьому тілі і його очі природним чином притягувалися до закривавленого місця, але Фекс ніколи не почував того ж.
Квінн поки залишить його собі, і якщо Фекс дійсно потребує його. Квінн все одно буде поруч з ним.
У різних місцях під горою інші відчували те саме, що Фекс і Квінн. Лейлу і Вордена повільно засувало вниз, тоді як їхні обличчя були притиснуті один до одного.
- Ти, це ти у всьому винен, що схопив мене! - Закричала Лейла. Ворден навіть відчув, як слина з її губ впала йому на обличчя, тому що вони були так близько.
- Невже твої батьки ніколи не вчили тебе говорити, не розпещуючи слину всюди? І тебе б все одно з'їли, так що не вині мене! - Крикнув Ворден у відповідь.
Коли вони вдвох впали з рослини у велику печеру. Лейла використовувала свою здатність сповільнювати падіння на великій швидкості. Ворден також використав ту саму здатність і добився того ж результату, так що їм вдалося безпечно спуститися на підлогу.
Вони виявили, що знаходяться у великій печері з кількома вхідами, отворами та тунелями навколо стін печери. Але з ними, здається, більше нікого не було.
- Чудово, схоже, що я застрягла з психом. Ніби може бути найгірша пара, ніж ця. - Подумала Лейла.
В іншій частині печери останньою парою були Сія і Пітер. Вони обидва провалилися через дивну субстанцію одночасно і так само як вони падали по повітрі...
Сія помітила, що на обличчі Пітера не було жодного сліду страху.
- У нього є план, як безпечно приземлитися? Інакше як він міг бути таким спокійним? - Вона відчувала, що у неї немає іншого вибору, крім як вхопитися за нього. Падіння з такої висоти могло вбити студента, а в кращому випадку-сломати ще кілька кісток.
У Сії не було жодних тваринних спорядження на ній, і її здатність нічого не зробить, щоб сповільнити спуск.
Коли вони наблизилися до підлоги, вона чекала на нього.
Вона все ще не розуміла, що це таке. Група попросила Пітера продовжувати в тому ж дусі у присутності вчителів. Студенти, крім тих, хто знав Піо, не знали, але вчителі мали файли на кожного студента.
- Ні, цього не може бути! - Подумала Сія, і через кілька секунд Пітер впав замертво на землю.
Сія була поранена, але Пітеру вдалося поглинути більшу частину її падіння, проте коли вона відкрила очі і подивилася на свого товариша поруч з нею, вона побачила, що всі його кінцівки були покалічені і зламані.