Глава 159. Надто голодний
- Ви будете спокійні, чорт візьми! - Закричав Ратен.
Ворден постійно розходився взад і вперед, спостерігаючи, як Сіл бере на себе управління кріслом у чорній кімнаті. Це було рідкісне явище. Сіл зазвичай виходив у хвилини небезпеки, і коли небезпека минула, він повертався в темне місце. Але з якоїсь причини Сіл, здавалося, трохи змінився відтоді, як Ворден вперше зустрів Квінна.
Вордену сподобалася ця зміна, і він подумав, що Квінн зрештою матиме на нього добрий вплив. Але зараз був не час. Вони перебували в напруженій ситуації, і Квінна мала достатньо клопотів. Вордену нічого не залишалося, крім як стояти на місці. Він боявся, що коли наблизиться до Силу, то може з’явитися розум і постійно триматиме себе в руках.
- Ворден, ти в порядку?
Сіл швидко похитав головою. - Я ж сказав тобі, що мене звати Сіл. Я чекав на тебе, Квінн.
Квінн не знав, як на це реагувати. Він заспокоївся і почав думати. Як Ворден зміг уникнути допиту з дівчиною? Може, це якось пов'язано з його силою? Або щось зовсім інше? Прямо зараз Ворден стверджував, що він інша людина. Якби людина перед нею не була точною, як Вордена, вона б йому повірив.
- Може бути, це здатність, яку він скопіював перед тим, як прийти сюди? - Подумав Квінн. - Здатність до обміну думками, яка дозволила Вордену обдурити дівчину. Ворден, ти геній.
- Приємно познайомитися, Сіл. - Квінн посміхнувся у відповідь. - Дякую, що допоміг нам повернутися, ми дійсно у тебе в боргу.
- Ніяких проблем, - сказав Сіл. Він підняв руку і почав прасувати Куіна по кучерявих волосах, наче той був його милою собачкою. Квінн починав відчувати себе дивно через все це. Якби вони були в кімнаті, він би відколовся або навіть відштовхнув Вордена. Але вони все ще були під наглядом, і він не хотів влаштовувати сцену. - Якщо тобі колись знадобиться допомога, ти завжди можеш покликати мене.
Увійшовши в чорну кімнату, Сіл встав зі стільця і пішов геть. Перетин Вордена, він сказав: - Дякую вам, здається, не стане ще одним Кейсером.
Почувши це ім'я, Ворден і навіть Ратен згадали про щось погане, але зараз було не час думати про це. Ворден швидко підбіг до крісла і взяв на себе управління. Поруч з Вордена стояв Квінн, але його рука все ще лежала на його волоссі. Його обличчя стало яскраво-червоним, коли він відтримав руку.
- Я шкодую про це... так воно і було ... так воно і було...- Ворден почав затинатися на своїх словах.
- Це був не ти, я точно знаю, - відповів Квінн. - Гарна думка щодо обміну думками. Поки ніхто з нас не був помічений в той день, нам немає про що турбуватися.
Коли слова покинули Квінна, він відчув, як щось зникло з його тіла. Він втратив важливу частину себе, зв'язок з чимось утрачена, і він знав, що це таке.
- Що сталося? - запитав Ворден.
Квінн схопився за груди і сказав: - Я думаю, це Пітер. Він голодний. Я не можу контролювати його довгий час. Я втрачаю зв'язок.
- Але ж тільки вчора він наївся досита, - сказав Ворден, намагаючись говорити якомога тихіше.
- Я знаю. Напевно, нам просто не пощастило. У такому разі, якщо він не буде отримувати його щодня, то голодуватиме. І я боюся, що не зможу контролювати його так, як раніше.
Коли Ворден почув слова Квінна, його думки повернулися до часу, коли він ще не прийшов у кабінет Натана. Коли він зайшов у кімнату, то пригадав собі Лейла, яка послала стрілу на Пітера.
- Це почалося ще тоді?
Вони були в кімнаті для допитів вже майже дві години. Коли вони виглянули, сонце вже сіло і змінилося темним нічнім небом.
- Квінн, ми повинні відбиратися звідси! - Сказав Ворден, хапаючи його за руку. - Я думаю, Лейла в біді.
У кімнаті пролунав сигнал, двері відчинилися, і увійшов Натан, а за ним Фэй та Хейлі.
- Схоже, нам пощастило, і хтось щось знайшов, - сказав Натан з посмішкою.
Відразу за ними до кімнати увійшов ще один студент.
***
Пітер з’їв усе сире м’ясо в кімнаті, яке знайшов у холодильнику, але це не задовольнило його голоду. І біль почав посилюватися.
- Пітер, досить! Ти починаєш мене лякати.
Тепер він схилився над полом, схопившись за живіт. - Лейло, просто йди! - Крикнув Пітер.
- Я не можу! А що, якщо ти знову когось вб'єш? Ну ж бо, ти можеш боротися з цим. Я сиділа на дієтах в десять разів гірше, ніж ця. Одного разу я пила лише сік без їжі. Ти можеш в це повірити? - Лейла продовжувала свою беззв'язкову базікання, сподіваючись заспокоїти не тільки нерви Пітера, але й свої власні.
- Я б вибрав, щоб це був хтось, хто заслужив це, а не ти, - сказав Пітер, дивлячись на неї знизу вгору. - Це ти навчила мене того, який я мерзотник, але тепер я інший."
У цей момент він відчув, як хтось тягнеся рукою вниз по животу і намагається витягнути їжу, яку він щойно з'їв, на підлогу.
Через кілька секунд все, що з'їв Пітер, повернулося разом із зелену рідину.
- Пітер, ти в порядку?
Коли Пітер підняв голову, його очі горіли яскраво-червоним вогнем. Два його передніх ікла стали більше. Тепер вони були над його губою. Він повільно піднявся з землі і попрямував до Лейли.
- Пітер, пробач, - сказала Лейла, коли Пітер підійшов ближче. Вона випустила стрілу, цілуючись Пітерові в коліно.
Стріла потрапила в ціль. Це не мало ніякого значення, тому що Пітер навіть не намагався ухилитися від стріли. Він витягнув стрілу з племені і зламав її. Слід, залишений стрілою, зажив миттєво.
Так воно і було. Вона з усіх сил намагалася контролювати його, але було ясно, що Пітера більше немає. Це був просто ще один монстр. Вона потягнулася до дверей і спробувала відкрити її, але ззаду пролунав гучний тріск, ніби хтось розбив скло, і вона зупинилась.
Обернувшись, вона побачила, що вікно спальні розбите. Точки скла розкидані по всій підлозі. Вона кинулася до вікна, намагаючись не зачепити розбите скло. Коли вона виглянула назовні, Пітера ніде не було видно. Тепер вони були в триповерховому будинку. Якби людина стрибнув звідси без будь-якої підтримки, він би зламав собі ноги. Але Пітер більше не був людиною.
Пітер заковилював у темряві до лісу. Падіння зламало йому ноги, але навіть під час ходьби вони продовжували заживати. - Я не заподію шкоди нікому з вас, хлопці. Я обещаю. - Сказав Пітер. - Але я повинен щось зробити, щоб позбутися цього голоду.