Глава 69. Статул
Кров капала з його макушки і почала стікатися вниз до брови. Він підняв руку, щоб витерти кров, а в іншій руці тримав брудний кинджал.
- Що я сказав, ти нас убив, Ворден!
- Може, ти замовкнеш якщо не хочеш битися з цією проклятою тварюкою замість мене?
На підлозі перед Вордененом лежав один повалений Раттаклоу, а поруч з ним ще одного пораненого. Коли Ворден прибув сюди, він зіткнувся з Раттаклоу.
Знаючи, що тут є багато базових монстрів і не бажаючи привертати їхню увагу. Ворден втік до найближчого будинку.
Здебільшого це був великий порожній склад з кількома зламаними ящиками і купами металобрухту всюди. Оскільки вхід був тільки один, у нього не було іншого вибору, крім як боротися.
Його навички були дуже добрими. Навіть при тому, що він мав лише земну здатність 1 рівня. Він поклав свою руку на землю рано - вранці, як тільки ступив на планету і перетворив шматок землі в Кінжал. Це була найзручніша для нього зброя.
Йому вдалося вчасно ухилитися від атаки щурів і завдати удару. Єдина проблема полягала в тому, що щуряча шкура була жорсткою, а сили Вордена - слабкими.
У нього не було сили, і він міг покладатися лише на свої здібності та уміння.
Але врешті-решт Вордену вдалося завдати щурі достатньо пошкоджень, щоб вона сильно постраждала, і саме в той момент, коли він наносив останній удар, позаду нього з'явився ще один Раттаклоу. В останню секунду він встиг зреагувати, але його кіґті розсікали верхню частину голови, викликаючи появи трьох маленьких відмітин.
- Добре, тоді дозволь мені взяти управління на себе, і я буду битися з цією проклятою щурею.
Потім Ворден пішов у роздуми і дозволив Ратену зайняти його. Це була чорна як смола кімната з єдиним стілецьом, а над ним сяяло біле світло. Лампа над стілецьом була єдиним джерелом світла в всій кімнаті.
Коли Ратен сів, він взяв контроль над тілом у свої руки.
Тим часом Ворден пішов у темряву, і всередині виявилася ще одна фігура, дуже схожа на Вордена, тільки вона сиділа на підлозі, розгойдуючись взад-вперед. Їхні пальці постійно оберталися навколо один одного, і частина його сорочки була в нього у роті.
- Як ти тримаєшся, тобі вже краще? - Запитав Ворден.
- Так, а з Квінном все буде в порядку? - Сказав він, продовжую розхитуватися взад-вперед.
- Я впевнений, що він в порядку, ти ж знаєш, він особливий. Ми дізналися це з того моменту, коли зустрілися.
Інші Вордені, подібні до інших, усміхнулися.
- Особливий, як і Кейсер, та Марлін і Фуффу, але всі вони померли.
Ворден проковтнув, побачивши, що поколювання стає все швидше.
- Цього разу все по-іншому, ми з Ратеном тут, щоб захистити тебе, ти можеш залишатися тут стільки, скільки захочеш, а коли будеш готовий, то зможеш знову вийти. Залиш усі розмови мені, всі битви Ратану, і ми зможемо зробити це разом.
Покажання почало сповільнюватися, і водночас нерви Вордена також почали здавати.
Коли Ворден повернувся до сидіння, він побачив, що Ратен вже досить швидко розправився з звіриною. Щур був вкритий кількома земляними шипами, які прокололи її тіло з землі. Її задній хвіст був відрізаний, і з пасти капала чорна кров.
- Тобі дійсно потрібно було заходити так далеко? - Запитав Ворден.
- Це зухвале маленьке лайно зруйнувало наше тіло, я не можу дозволити йому піти без покарання.
Потім Ратен встав зі стільця і дозволив Вордену знову сісти на світлий стілець.
Потім Ворден почав вирізати тваринні кристали з двох щурів і поклав їх в кишеню штанів. Після перемоги над ними було б марно витрачати час просто викинути їх.
Але коли Ворден закінчив видобути кристал дикого звіра, ззаду почувся гучний звук. Ворден швидко обернувся, щоб подивитися, що це було, і, на його здивування, це був цілком дорослий чоловік, який з'явився через одного з ящиків.
- Я прийшов з миром, - сказав чоловік, піднявши руки вгору. Чоловік швидко опустив руки і почав додавати до ребра.
Тільки глянувши на нього, Ворден відразу зрозумів, що цей чоловік-путник, причому дуже розумний. Знаряддя, яке він носив, було принаймні на рівні високого рівня, і у нього була броня по всьому тілу, включаючи два коротких меча на спині.
Потім чоловік сів на землю, щоб відпочити і притулився всім тілом до одного з ящиків.
Ворден обережно підійшов до мандрівника, рідко можна було побачити ту людину в такому місці і хто знає, які справжні наміри цього чоловіка. Хтось повинен бути, принаймні, на пристойному рівні майстерності, щоб його попросили увійти в червоний портал.
- Не хвилюйся, я не вкушу, - сказав чоловік. - Що така дитина, як ти, робить в такому місці? Я не знав, що військові настільки занепали духом, щоб відправляти одного студента до такої пекельної діри.
- Я застряг тут, це був нещасний випадок, і мені потрібно знайти вихід.
Тепер, коли Ворден був ближче до цього чоловіка, він ясно бачив його. У нього були короткі фіолетові колючки і кілька відмітин на обличчі. Судячи з того, як він тримався за бік, у нього були зламані ребра.
- Схоже, у нас з тобою принаймні одна мета. - Сказав мандрівник. - Моє ім'я Ян, я прийшов через інший портал і полював на звіра в дикій природі, мене сильно поранили та надто далеко від первісного порту, тому в останньому відчайдушному усилині я вирішив прийти до цього покинутий притулок. Я сподівався знайти якесь медичне обладнання, яке могло б вилікувати мене або навіть портал, що веде назад на землю.
Потім Ян подивився на двох мертвих Раттаклоу, що лежали на землі.
- Ти досить вправний, щоб перемогти двох з них поодинці, особливо для такого молодої людини, як ти. Дякую тобі, я був дуже поранений цим чудовиськом раніше, коли Раттаклоу загнав мене на склад, і я чекав, поки воно піде. Я ніколи не очікував, що хтось ще буде тут у цьому сховищі.
- Не за що, - відповів Ворден. - Ну, оскільки у нас з тобою все одно одна мета, ти хоч уявляєш де може бути портал?
- Звичайно, там було кілька будинків, які я помітив по дорозі сюди, і краще спочатку перевірити їх.
Потім Ворден простяг руку для рукостискання.
- Мене звати Ворден.
Ян простяг руку і потиснув її Вордену.
- Я з нетерпінням чекаю нашої спільної роботи.
Коли їхні руки з'єднались, енергія почала підніматися в тіло Вордена і на його обличчі з’явилася усмішка.