Глава 14. Незаписане правило
Студенти другого курсу проводили в окремій частині школи. Школа була поділена на різні розділи, і будинок другого курсу був відокремлений від першого. Це означало, що студенти другого курсу не співпрацювали з першокурсниками.
- Хіба ми не повинні просто втекти? - Прошепотів Пітер.
- Це могло б тільки погіршити ситуацію, якби вони збиралися щось зробити з нами, вони чекали б поки ми не опинимося самі по собі. Здається, вони навмисно зробили це на людях, щоб зробити заяву всім іншим низькорівним.
Пройшовши деякий час, вони зрештою добралися до місця свого призначення. Це було одне з крайніх корпусів другого курсу, там було кілька студентів другому курсу, які проходили повз, але місце було відносно тихим.
Прямо перед будівлею на сходах сидів високий чоловік з каштановим волоссям, зібрані в кінський хвіст.
- Ми привели їх сюди, як ти і просив Моно. - Сказав один з студентів другого курсу.
- Ви, хлопці, можете йти, - відповів Моно, піднімаючись зі сходів.
Студенти другого курсу зробили так, як їм було сказано, і залишили їх самих.
- Здається, ходили чутки, що один студент вищого рівня спілкується з купою низькорівних студентів.
Потім Квінн помітив наручний годинник Моно, де було написано число 6.
- Хіба це проти правил? - Запитав Ворден.
Моно почав сміятися.
- Не зовсім так, але є деякі неписані правила академії. - Потім Моно підійшов до Квінна. - Бачиш, в той момент, коли ти починаєш ставитися до цієї поганини так, ніби вона корисна суспільству, вони починають зазнуватись.
Тепер, коли Моно був достатньо близько до Квінна, Квинн міг використати своє вміння оцінки, але перед ним з'явився повністю розмитий екран, здавалося, що сам перегляд статистики плавився, і вся інформація була нечитабельною.
- Це тому, що я перебуваю на сонці? - Подумав Квінн.
- Подивися на цю труну. - Сказав Моно - Я перебуваю всього в декількох футах від нього, і в його очах немає ні краплі страху. Ти ж знаєш, я щасливий, що війна почалася, тому що вона позбулася таких людей як ти і вижили тільки сильні.
Кров Куіна закипіла, він ненавидів війну і те, як вона забрала у нього все, в тому числі батьків. Його більше не турбувало, чи буде він побитий або ні, все, що він хотів зробити, це вдарити Моно в обличчя прямо тут і зараз.
На такій відстані, навіть якщо удар Квінна був повільним, він все одно повинен був вдарити. Квінн більше не міг контролювати свій гнів і удар, але ще до того, як він досяг мети, Моно зробив крок назад, змушуючи кулак Куіна вдарити в повітря.
Потім Ворден скористався цим шансом, щоб вхопитися за Моно. Проте Моно знову рушив уперед ще до того, як Квінн почав діяти і Ворден не встиг нічого схопити.
Ти думаєш, що я дозволю комусь доторкнутися до мене, чиї здібності я навіть не знаю, - сказав Моно. - Я прийшов сюди не для того, щоб битися з вами, хлопці сьогодні було просто попередження, в цій школі є деякі люди, яких навіть військові не можуть доторкнутися, і якщо ви продовжуватимете діяти таким чином, вони будуть залучені.
З цими словами Моно знову піднявся по сходах і увійшов до будинку другого курсу.
- Ти думаєш, він це серйозно? - Сказав Пітер, - Я знаю, що в школі їм не подобалися такі речі, але зараз, коли ми знаходимося у військовому коледжі, здається, все набагато швидше з цим, чому б вчителям не зробити щось, щоб зупинити це?
- Тому що це працює на їх користь. - Квінн відповів, - Сильний залякує слабкого, змушує його йти по дорозі сили, але якби ви були слабкі від самого початку і не мали підтримки сім'ї, щоб допомогти вам, куди б ви пішли, аби отримати цю силу?
- Військові, - відповів Ворден.
- Ось саме, вчителі і школа нічого не роблять, тому що це їм вигідно. Після того, як ви відчули пекло протягом двох років, ваш розум буде зламаний. Ви зробите все, щоб здобути владу і захист, а військові можуть запропонувати вам це. - Сказав Квінн.
Потім Квінн подивився на Вордена.
- Можливо, буде краще, якщо ми підкоримося їх бажанням і розійдемося в різні сторони.
- Чому я повинен їх слухати? - Огризнувся Ворден у відповідь.
Ця реакція здивувала Квінна, оскільки Ворден був проти його пропозиції.
- Послухай, я розумію, Ворден, що ти можеш думати, як допомагаєш мені і Пітеру, але, можливо, ти не розумієш нас, тому що ніколи не був таким безпорадним, ніж ми. Коли ми порушимо їхні правила, вони підуть не за тобою, а за мною і Пітером.
Квінн ненавидів говорити це Вордену, врешті-решт, Верден був першою людиною з високим рівнем сили, який не бачив відмінностей між людьми, і до цих пір присутність Вордена допомогла. Щоразу, коли Квінн і Пітер ходили по верхніх рівнях, вони нічого не робили з ними через Вордена.
Але це приваблювало лише більшу рибу, з чим Ворден і Квінн не могли впоратися принаймні до цього часу.
- Гаразд, нехай буде по-твоєму! - Сказав Ворден з гнівом і помчав назад в гуртожитку.
- Може бути, нам слід було пояснити йому це краще, - сказав Пітер.
- Ні, все в порядку, так навіть краще, - відповів Квінн.
Хоча це виглядало так, ніби Ворден пішов у гніві через слова Квінна, це було зовсім не так. Ворден був злий на всю цю ситуацію в школі. Навіть тут йому здавалося, що люди говорять йому, як він повинен жити, з ким він може і з якими не може спілкуватися.
Ворден також не хотів, щоб Квінн постраждав, тому він знав, що це був правильний вибір, але Варден не збирався просто дозволити цим людям піти, намагаючись контролювати його життя. Ворден збирався піти за ними всіма.