Розділ 1 Проста Стара книга
- Тільки не умрі, впавши, Квінн! - Крикнув у коридорі хлопчик.
Квінн продовжував ходити шкільним коридором. Він щодня знущався над своїми дітьми, але вони і далі турбували його так само кожного дня, що він не міг стриматися від помсти.
Квінн зупинився і поправив окуляри, оскільки вони послизнули з його обличчя. Йому потрібна була нова пара, а дивлячись на них, можна було сказати, що вони сильно зношені. Бокові сторони обмотували худобу, і вони навіть не поміщалися прямо на його обличчі.
Потім Квінн розгорнувся і відразу ж показав середній палець.
- Тримаю парі, ти навіть не знаєш скільки пальців я підняв!
Хлопчик стиснув кулаки і побіг до Квінна.
- Ти шматок лайна 1-го рівня! Коли ж ти нарешті зрозумієш, що тобі не місце в цьому світі?
Потім хлопець склав обидві руки разом, і зелений шар світла почав формуватися. Коли він був всього за кілька метрів від Квінна, хлопчик викинув вперед руки, і зелений світло вирвалося з його ладану.
Квінну нікуди було йти, а промінь світла був занадто швидкий, щоб він встиг ухилитися. Все, що він міг зробити - це стиснути зуби і терпіти біль.
Коли світло впало на Квінна, його тіло піднялося у повітря і відлетіла назад до стіни коридору.
- Що тут відбувається? - Сказав один з студентів, що перебували поблизу. - Вони що, б'ються в останній день занять?
Снаружі відразу ж утворилась юрба, оскільки люди цікавилися, через що зросла метушня. Одна студентка підбігла до пошкодженої частини стіни, щоб перевірити цілісність учня.
Пил почала осідати, і в полі зору з'явилися злегка виткнені чорні волосся Квінна. Коли пил розколовся, жінка побачила хто це був, вона негайно відступила і продовжувала свою справу, наче нічого не сталося.
Коли дівчина повернулась до своїх друзів, Квінн побачив, що вони сміються з нього.
- Я не можу повірити, що ти намагалася йому допомогти.
- Я не бачила, хто це був.
Потім Квінн встав і підняв свої окуляри з підлоги. І знову одна зі сторін відвалилася.
- Прокляття. Тільки не зараз...
Для Квінна це був останній шкільний день, і він сподівався, що хоч раз хтось не стане з ним сперечатися. Квінн вже втомився від усього цього, і він був не з тих хто не звертає на це уваги. Він бачив людей, які воліли тримати голову опущеною і терпіти утиски; їх ставлення було набагато гіршим за те, що він отримував.
Квінн не затримувався в школі, як інші учні. Проходячи повз нього, він побачив, що люди розмовляють один з одним. Деякі сміялися, а деякі плакали, думаючи, що це останній раз, коли вони знову побачаться, але Квінн не був частиною всього цього, і він не хотів цього.
Коли він нарешті повернувся додому, Квінн одразу взявся за роботу. Квінн жив у квартирі з однією спальнею, в якій було мало місця для односпального ліжка і письмового столу. Був також телевізор, який був частиною стіни, але Квінн використовував його тільки в якості фонового шуму і фактично нічого не дивився.
Його уряд дав йому квартира, бо в нього не було живих родичів і тільки 16 років. На його ліжку стояв єдина валіза, в якій були акуратно закладені всі його речі.
Коли Квінн увійшов у свою кімнату, він одразу ж висунув скриньку з книжками. Це була велика товста книга, яка веслувала близько півкілограма. Обкладинка книги була чорною, а в центрі-кольцо з лініями, що розходилися у різні сторони.
- Давай спробуємо ще раз сьогодні.
Потім він негайно підійшов до своєї сумки, щоб витягти маленький пробірку з прозорою рідиною всередині.
- Тест 112, солона кислота. Давайте подивимось, як все піде." Затем Квінн почав повільно виливати рідину з пробірки на книгу.
- Поки ніякої реакції. - Потім Квінн продовжував виливати всю пробірку на книгу, але як і раніше не було ніякої реакції.
Квінн уважно оглянув книжку, щоб перевірити, чи немає будь - яких пошкоджень, але вона виглядала так само як і завжди.
- Очевидна невдача. Чому ти не відкриваєш? І навіщо тільки мама з татом мали цю річ?"
Сто дванадцять разів. Квінн саме так намагався відкрити книжку. Книжка не тільки розкрилася, але й була пошкоджена. Квінн намагався спалити книгу, розрізати її, поплавати... але нічого не допомагало.
Потім Квінн ліг на ліжко і включив телевізор, щоб хоч якось заглушити фоновий шум. Він ніколи по-справжньому не звертав уваги на те, що відбувалося навколо, але звуки інших голосів змушували його відчувати себе менш самотнім.
На даний момент телевізор був налаштований на станцію новин.
"Мірний договір з расою Далків триває вже п'ять років, але офіційні особи кажуть, що напруження знову зростає, і ми повинні готуватися до нової війни.
Відтоді по телебаченню постійно показувалися повідомлення про війну. Тридцять років тому до людей з раси завітали так звані Далеки. Вони були схожі на людей, якщо не вважати драконячого хвоста і лускою шкіри.
Вони відразу вимагали, щоб людство перебрало свої ресурси і хотіли використовувати їх як рабів. Звичайно, люди вирішили протистояти їм, але вони швидко зрозуміли, що їхня сучасна технологія була марною для них. Пулі не могли пробити їхню шкіру, а як щодо танків, то в Далків були повітряні кораблі.
Кожному чоловікові і жінці наказали боротися за свою планету, у тому числі й батькам Квінна. Війна тривала роками, і Квінн ріс, не знаючи як виглядають його батьки.
Коли люди опинилися на межі поразки, декілька обранців виступили вперед. Ці чоловіки мали особливі здібності. Вони почали ділитися своїми знаннями про те, як вони отримали таку владу в надії зламати хід війни, і це спрацювало. Незважаючи на це, Далки все ще були сильні, і здавалося б нескінченний тупик довів до підписання мирного договору п'ять років тому.
Звичайно, людська пожадливість перевершувала людство, і замість того щоб ділитися цими повноваженнями з усіма, вищі державні діячі вирішили залишити їх собі. Тільки ті, хто мав гроші, могли навчитися сильніших здібностей, тоді як всі інші залишалися з уламками.
Квінну нічого не дали, коли померли його батьки. Уряд погодився сплатити його перебування, поки він ще навчався у школі, але на цьому все закінчилося.
Коли його батьки померли у віці десяти років, на порозі свого дому з’явився агент і дав йому книжку. Йому сказали, що це була єдина річ, якою володіли його батьки і яку вони передали у спадок, коли померли.
Чому світ такий несправедливий?
Квінн встав з ліжка і попрямував до свого столу. Він підняв свої окуляри, які були злегка розбиті, і вирішив, що йому потрібно їх полагодити. Він помітив, що одна з лінз злегка просунулася з місця і спробував вставити її назад в оправу.
Закричав він, сильно натискаючи.
Лінза раптово розбилася вдребезги, і один з осколків скла залишив глибоку рану на його великому пальці.
- Чому весь світ ненавидить мене?
Квінн відразу ж почав прибирати уламки скла і помітив, що один з них впав на його книгу. Коли Квінн прибрав осколок скла, крапля крові з його великого пальця впала в центр книги.
Перстень навколо центру книги почав світитися, і книжка раптово почала підніматися в повітря.
- Що, чорт візьми, відбувається?
Книга почала яскраво світитися і трястися. Зрештою вона відкрилася і стала перегортати сторінку за сторінкою. Квінн не міг відірвати очей від сяючої книги, ніби перебував у глибокому трансі. Слова, написані в книзі, не були написані жодною мовою, яку він бачив раніше, але з якоїсь причини він відчував, що може зрозуміти їх.
Коли книга нарешті перекинула свою останню сторінку, вона почала зникати, наче повільно перетворюється на пил. У той же час зір Квінна почав мерехтіти. Він відчув слабкість у всьому тілі і повільно закрив очі.
Але якраз перед тим, як він знепритомнів, було одне повідомлення, яке він почув.
< Вітаємо, ви отримали Ва. ...>
Квінн знепритомнів, бо не може довго пам’ятати про останні слова.