88. Настільки красива
Поїзд з гуркотом по довгій підземній залізниці.
Лу Чень сидів біля виходу з вагона, тримаючи в руках гітарний кейс, де лежала гітара.
Зараз що не був час-пік. У столичному метро ніхто не товпився, тому пустих місць було ще дуже багато. Не варто було турбуватися, що хтось віддав тобі ноги або доведеться поступитися місцем вагітної жінки.
Лу Чень випадково підняв голову і побачив, як права дівчинка націлила його перед собою.
Лу Чен усміхнувся їй, знаючи, що вона фотографувала його.
Зрозумівши, що Лу Чен помітив її приховану зйомку, дівчина відразу залилася рум'янцем і поспішно відібрала назад телефон, вдаючи, ніби розмовляла зі своєю партнеркою.
А її попутниця весело шепотіла їй на вухо, підштовхуючи дівчину взяти контактні дані у Лу Ченя.
Але дівчина засоромилась і не посміла цього зробити.
У Лу Ченья мимовільно з’явився настрій.
Тепер він отримав життєвий урок. Навіть якщо ти відкритий і оптимістичний, то все одно не уникнути невеличкої туги.
В цей момент в кишені завибрував телефон.
Лу Чень дістав телефон і побачив, що Е Цзи відправила йому повідомлення в Feion: « Ти тут?»
У голові Лу Ченя відразу спалахнуло гарне личко, серце здригнулось. Він відповів: « Тіт! »
Е Цзи - вона ж Є Цзутун.
Після купування ноутбука вони більше не бачились, але тільки кілька разів листувалися в Feixun і Fion.
Лу Чень відчував, що Е Цзитун любила його, але згодом стосунки між ними охолодили.
Він знав, що Е Цзитун була гарною дівчиною і саме тому він не гнався за нею.
Умудрого досвіду не вчать. Хоча цей вираз ще не повністю співпадає з Лу Ченю, але можливо через те, що він пережив розставання і гірку любов, пережив три людські життя уві сні, зараз його позиція щодо особистих відносин розвивалася природним шляхом згідно отриманого досвіду.
Не треба нічого просити, не потрібно нічого вимагати, немає потреби нічого пристрасно прагнути.
Однак у цей момент повідомлення від Е Цзитуна зачепило серця струни Лу Ченея.
« Ти вільний ввечері? Поруч з нашим університетом щойно відкрився каток. Кажуть, там дуже цікаво».
Лу Чень швидко відповів: « Тоді я піду туди ввечері і вже давно не катався на ковзанах. Я займуся тобою о п'ятірій ранку, запрошую тебе на вечерю десь разом.
Е Цзитун: « Я думаю, ти такий щирий. У такому випадку дівчині воля-неволю доведеться погодитися на твоє запрошення".
А в кінці додала великий емоційок.
« Побачимося в 5».
Лу Чень мимовільно розливався усміху. Останні краплі туги, які вилилися в його серце, розвіялись.
Домашня дівчина першою натякнула на побачення — з байдужою до нього дівчиною. Якби він знову поводив себе відкинуті, то був би справжнім лохом.
Тільки він прибрав телефон, як уже доїхав до своєї станції.
Він встав, взявши в руки гітару, і вийшов. Дівчина, яка сиділа навпроти нього, не попросила у нього контактні дані.
Коли Лу Чен повернувся додому, він відклав гітару на перше місце.
О п'ятій годині Лу Чен прийшов до входу в педагогічний університет.
Влітку дні були довгі й ночі короткими. О п’ятій годині вечора все ще було дуже ясно. Багато студентів заходили і виходили через ворота педагогічного університету. Таких людей, як Лу Чень, чекало багато. Хтось навіть тримав в руках чарівний букет троянд.
Поглянувши на свої порожні руки, Лу Чень покрилася потім від сорому.
У той момент, коли він вагався, чи не втікати до найближчого кольорового магазину за квітами, прекрасний силует E Цзитун вийшов з університетського містечка.
Ця красива студентка як і раніше була одягнена в улюблену білу сукню, обнаживши білі нефритові ручки та стрункі білосніжні голки. Очевидно, вона пильно стежила за своїм тілом. На її обличчі був нанесений скромний, але витончений макіяж. Ясні очі і білі зуби ще більше підкоряли серце.
Коли вона з’явилася перед Лу Ченем, у ньому випадково піднялися чудові почуття. Він дивився на неї з заціпенінням.
Від його пильного споглядання на її обличчя з'явився соромливий рум’янець. Вона запитала: « У чому справа? »
Лу Чень прийшов у себе, відразу ж сказав: « Ходімо! »
Е Цзитун злегка кивнула головою.
Обидва чоловіки гуляли по вулиці: високий, привабливий хлопець і гарна дівчина. Така картина відразу зачепила самотніх людей!
Ветер дригнув від усієї душі: « Твоя мати, університетська красуня забрали! »
Лу Чень нехотячи запитав: « Цеце Синьтян не піде?»
Він думав, що сьогодні ввечері з Е Цзитун піде і її найкраща подруга Цзо Синьтян.
У результаті він був приємно здивований.
Езитун злегка нахилила голову, накручуючи волосся на пальці і запитала: « Ти сподівався, що вона з'явиться? »
Лу Чень просто не міг в цей момент згрозити, тому засміявся: « Звичайно ж ні. Я зараз думаю про те, скільки грошей я зекономив."
Е Цзитун опустила голову, кутки рота проповзлися в доситьому ухмулі.
Вони повечеряли в ресторані європейської кухні.
Оскільки Лу Чень не дуже добре знав місцевість, що прилягає до університетського містечка, то Е Цзитун сама вибрала заклад, де на одну людину пішло лише 98 юаней. Обстановка і страви були чудовими.
Повечерявши, вони погуляли вздовж ставка і тільки до 7 годин прийшли на коток.
Каток відкрився тільки недавно. Внутрішня планація була досить стильною. Там дійсно було крижане поле для катання.
Тільки настало 7 годин, як тут вовсю розгорнувся бізнес. Лу Чень простояв у черзі більше 10 хвилин і тільки після цього отримав дві пари ковзанів та новенький пуховік.
Пуховік був взятий напрокат для E Цзитун. На котці було дуже холодно, а в одній спідниці неможливо протистояти холоду.
Щоб взяти напрокат найкращий пуховік, який ще ніхто не вдягав, Лу Ченй таємно дав співробітникові невеликі чайові.
Приміряй коньки. Якщо не підійдуть, я піду поміняю".
Під час входу на коток Лу Чен допоміг Є Цзитун переобутися в ковзанки, запитавши: « Чи ти раніше їздила верхи? »
Е Цзитун трохи злякалася, але непримушено прийняла допомогу від Лу Ченя: « Я каталася на роликах».
Коньки підійшли якраз за розміром.
"У такому випадку нічого страшного немає."
Усміхаючись, Лу Чень сказав: « Ковтатися на ковзанах так само легко, як і на роликах. Головне трохи поупражатися в утримуванні рівноваги."
Він простягнув руку на Е Цзитун: « Я піду з тобою, щоб ти спочатку пристосувалася".
Коли Е Цзитун трохи похитнулася, то дала Лу Ченью свою білосніжну ручку.
Лу Чень, тримаючи її м'яку і гладку ручку, відчув на собі невеликий ейфорію.
У Ганчжоу теж був каток, який не був настільки великим, як у столиці. Лу Ченй на першому і другому курсі часто катався, влаштовуючи багато трюків.
Тільки в той час він тримав за руку іншу дівчину.
Тепер картина була схожа. Речі залишилися незмінними, а люди - ні!
"Що сталося?"
Е Цзитун була чутливою натурою, тому помітила трохи дивний вираз обличчя Лу Ченя і мимовільно поставила йому запитання.
Лу Ченй почав сміятися і сказав: « Та нічого особливого. Я думав про те, як би з тобою покататися так, щоб тобі сподобалося".
Він сказав собі, що тепер вже багато разів був збентежений!
Е Цзитун усміхнулася: « Не обтяжуй себе. Давай котитися не поспішаючи, а то я боюся впасти. Тоді буде дуже боляче."
« Тоді тримайся міцнішої за мою руку».
Усміхнувшись, Лу Ченй потягнув Е Цзитун до центру котка.
Спочатку він ковзав повільно, щоб Е Цзитун міг пристосуватись до коней.
Все-таки різниця між ковзанями і роликами була велика, але дівчина досить непогано тримала рівновагу. Під керівництвом Лу Ченя незабаром змогла самостійно кататися, але все одно робила це з особливою обережністю.
Критий коток був величезним. Його площа становила щонайменше 700-800 квадратних метрів. Найвищий купол був повністю висвітлений лампами, які детально охарактеризували весь майданчик.
Було дуже багато людей, які вже закінчили кататися. Більшість з них були такими ж молодими дівчатами і хлопцями, як Лу Чень та Е Цзитун. Вони були одягнені в палиці з гарячими лижними куртками. Під пристрасним музичним супровід вони розважалися один з одним.
На трибунах сиділо багато людей. Часто радісно вигукували, свистіли і котили в шумному місці.
У холодному повітрі випали веселий сміх і аромат юності.
Лу Чень, шукаючи Е Цзитун, уникав потоку натовпу і катався в іншому напрямку, поступово прискорювався.
Е Цзитун міцно тримала за руку Лу Ченя. Вона була трохи напружена, але ще більше обурена.
« Не так швидко!»
Крикнула вона, після чого захихикала.
Її дзвоник, як дзвіночок, сміх запав Лу Ченю в душу.
Лу Ченй раптом відчув, що життя таке чудове, і в ньому завжди можна побачити приємні сюрпризи!