6. Не так легко відмовити красі
Прогнавши дитину Гао, Чен Цзяньхао зосередив свою увагу на товстій.
Він пропалював своїм гострим поглядом товсту, який весь трясся, наче перепілля. Його лоб покрилася холодним потім.
Незважаючи на те, що товстяк був начальником в студії, однак, коли роздратований бос з'явився до нього, його жирна тушка весь задрижала від страху. Він так перелякався, що хотів тут знайти десь діру в землі і там сховатися.
І оскільки не вдалося сховатися, він тільки міг вичавити з себе плаксову посмішку: « Босе, я знаю, що провинився. Малюк Гао..."
"Я знаю, що це малюк Гао підбив тебе на такий вчинок."
Чен Цзяньгао перебив оправдану промову товста і сказав: « Я лише віднесу тобі премію цього місяця. Якщо наступного разу..."
Як той, хто зміг відкрити в Хоуха середній бар, Чен Цзяньхао не був простою людиною. Він все ясно бачив і в чому розбирався. Не було сенсу кидати йому в очі пил. Йому не потрібно було питати чи гадати, щоб дізнатися про дійсну ситуацію.
Чен Цзяньхао ніяк не міг терпіти зачинників на кшталт малюка Ґао, а вигнати звукорежисера було неможливо.
Звичайно, його необхідно було покарати і виконати попередження.
"Не буде наступного разу!"
Наче хтось отримав амністію і відразу сказав: « Я буду дотримуватися правил. Зараз я настроюю голос малюку Лу!"
Він заклопотався і поспішив включити мікшерний пульт.
Несподівано Чен Цзяньгао захистився і сказав: « Малю Лу не потрібно налаштування голосу, а іншим все ще налаштовуй."
Спочатку тільки двоє музикантів у Красневі не мусили змінювати голосу. Це були співачка по контракту Чжен Нана і фронтмен групи Блудини Цінь Ганян. Вони складали головний кісточок бара.
А зараз до них додався Лу Чен!
Чень Цзяньгао дуже засмутився, коли сьогодні ввечері Лу Чен Найшвидше залишить його. Це місце дійсно було занадто маленьким.
Кивнувши товсту курку, він залишив студію.
Лу Чен якраз закінчив вдруге співати « Ти мій сусід по парті». Він отримав ще більш бурхливі оплески.
І знову його стали нагороджувати пляшками пива!
"Малик Лу, співай ще дві пісні!" Викрикнув хтось.
Отримавши стільки нагород, Лу Чен також подумав про те, щоб зіграти ще кілька пісень. Але якщо говорити про те, що бар був якоюсь маленькою річкою, то в цій річці існували свої правила, а він у ній був креветкою і перебував у такому стані, щоб не міг ігнорувати ці правила.
Для виконавців на розігріві співало дві пісні, які вважалися нормою. І якщо публіка вимагала ще заспівати, то це не вважалося перебіром. Але якщо цей виконавець хотів тримати сцену у своїй владі, він міг стягнути на себе повсюдний гнів — бо інші музиканти теж хотіли виступати.
Коли Лу Чен побачив, що вийшов ведучий, він відразу встав і вклонився: « Дякую! »
У цей момент він побачив, як йому махав рукою Чен Цзяньхао за барною стійкою. Лу Чен якраз поступився місцем для сестрице Хун.
Він залишив гітару за сценою і поспішив до барної стійки.
"Босс!"
« Присядь...»
Чен Цзяньгао кивнув головою і дав знак, щоб той сів на землю спочатку. Потім він сказав: « Сьогодні ти нескладно співав. Пісня "Ти мій сусід по парті" дуже приємна на слух. Не очікував, що ти на таке здатний, раніше я якось це упустив."
Лу Чень з незграбним виглядом почухав голову, не знаючи, як краще пояснитися.
Навіть він відчував, що зараз був уві сні. Усе здавалося не зовсім реалістичним.
На щастя, Чен Цзяньхао не хотів знати всю правду. Він вказав на привабливу дівчину, яка сиділа поряд з ним і сказав: « Це моя молодша двоюрідна сестра Су Цінмей. Вона разом з деякими людьми нещодавно відкрила медіану компанію, дуже зацікавлена тобою, тому хоче з вами обговорити підпис контракту."
« Зі мною?»
Лу Чень не міг повірити своїм вухам: « Пописати контракт з медициною?»
Таке йому і уві сні не могло приснитися, все відбувалося так швидко. Одна удача за іншою!
Су Цінмей розсміялася: « Так, з тобою! »
« Я хочу представитися, мене звати Су Цінмей. Мені дуже сподобалося, як ти співав".
Вона простягнула руку Лу Ченю: « Можеш звати мене сестрою Мей».
"Здрастуйте, директор Су..."
Лу Ченй потиснув їй руку, відчувши ніжність і тепло. Серце мимовільно закололося.
Су Цінмей засміялася. Вона не поправила Лу Ченя в зверненні до неї і сказала: « Наша компанія Цін’юй займається головним чином підтримкою акторів, фільмів та серіалів на великих виставах, інформаційних новинок тощо. Зараз ми набираємо нових талановитих артистів. Якщо ти бажаєш, то завтра ми можемо підписати контракт."
Коли Лу Ченю було спочатку шоковано, вона поступово заспокоювалася. Він запитав: « Директор Су, якщо вам не буде важко, чи можу я спершу ознайомитися з контрактом? »
Якби вчора Лу Чен отримав можливість підписати угоду, він би це зробив без жодних вагань. Але тепер Лу Ченль має величезне багатство, в якому він недавно переконався.
Тому, хоч і був великий спокуса підписати контракт з медіаною компанією, він не втратив від цього розуму.
Су Цінмей трохи зуміла і усміхнулася: « У мене в телефоні зберігається угода для нових акторів. Зараз відкрию, і ти почитаєш. Можу тобі передати через iFLY". (*китайський аналог SHAREit *)
Лу Ченй поспішно промовив: « Тоді дозвольте взяти на час ваш телефон, директор Су. Так буде швидше...»
Він не хотів соромитися і діставати з кишені свій розбитий телефон.
Су Цінмей дібрала телефон зі своєї сумочки, на якій був логотип “CHANEL00 », розблокувала його через відбитки пальців, дещо натиснула і передала Лу Ченю.
На дисплеї з ультравичним дозволом діагональю 5.5 дюймів висвітлювався текст із пунктами.
Договір для нових артистів був дуже довгим. Для детального перегляду потрібно було б багато часу, але Лу Чень зробив лише кілька з них. І з кожним пунктом йому ставало все тривожніше.
Цей договір був настільки суворий, що він і уявити собі такого не міг!
Раніше Лу Чен в Інтернеті читав новини і блоги, часто натикаючись на те, як деякі актори та співаки ворогували з розвагами. Причина, чому зірки звинуватили начальство, завжди полягала в угоді, яка підписала обидві сторони.
Занадто жорсткий, нелюдський, обмежуючи свободу, експлуатований ...Таковими були основні незадоволення договором.
У той час Лу Чен був просто байдужим спостерігачем і не вірив, що зорі справді страждали. Він вважав, що таким чином вони лише шукали співчуття.
Але зараз, торкаючись цього оточення, він дізнався, що багато речей не були фальшивими.
Перший договір був підписаний на 10 років. Протягом 10 років Лу Чен не матиме можливості покинути компанію Цін’ю.
Крім того, штраф за порушення угоди становив 10 мільйонів юаней!
Якщо він підпише контракт, то це означало, що всі його найкращі молоді роки будуть продані компанії!
Тільки від цього одного пункту Лу Чен відчував огиду до угоди.
У наступній ситуації було сказано, що нові артисти тренінгів і стажування отримують найнижчий відклад у законі. У них немає ніякого соціального забезпечення і премій. А також їм заборонялося де-небудь підробляти.
Лу Чен подумав, що краще вбити стіну, ніж терпіти таке.
Після підписання угоди, його права на портрет, творчі авторські права та інші права будуть належати компанії. Прибуток розподілявся за списком послужників і користуваного актора, а спочатку це становило лише 10 відсотків!
Лу Чень не почав далі читати, незважаючи на те, що далі йшло ще багато складних думок.
Він повернув телефон Су Цінмей і сказав: « Директор Сю, дуже шкода, але я не хочу підписувати його".
« Чому?»
Сон Цінмей нахмурилась і запитала: « Ти не все прочитав, а вже робиш рішення. Куди-небудь поспішаєш?»
Лу Чень тактовно відповів: « Для мене не підходять нові пункти договору, тому мені дуже шкода».
У його сім'ї залишився величезний борг, він працював у Пекіні в поті обличчя. І нехай він втомлювався, йому добре заробляли. Йому вистачало їжі, і він щомісяця відправляв додому багато грошей.
Якби він підписав контракт, то міг би забути про майбутнє. Він би довго не простягнув.
Найважливішим пунктом був пункт про права. Згідно з контрактом, компанія могла засвоїти собі всі його літературні пісні. Йому б лишалися тільки об'їдки!
Можливо, раніше Лу Чен не звернув би на це уваги, але тепер він володів величезною скарбницею. Як можна було так легко віддати її стороннім людям?
Не варто було й казати, що цей пункт обмежував свободу...
Але Су Цінмей не розуміла, про що думав Лу Чен. Вона вважала, що він намагався добитися пом'якшень, а це її не дуже потішило.
Вона міркувала: « Якщо у вас не буде жодних планів, то всі розваги, медіа та приватні компанії мають майже такі ж умови. Як тільки ти підпишеш контракт, наша компанія Цін'юй витратить величезну кількість ресурсів на проведення твоєї підготовки, рекламу. Не варто ганятися тільки за своїми дрібними вигодами!»
« Думайте ще гарненько, не варто бути таким імпульсивним. Ти втрачаєш таку можливість!»
Су Цінмей хотіла повідомити цьому юнакові, скільки людей хотіли б підписати цей контракт, але вони не мали можливості!
Але Лу Ченю не подобався її владний тон. Він відразу відповів: « Мені дуже шкода, директоре Су. Можливо, зараз у мене вузький кругозір. Якщо в майбутньому з'явиться шанс, ми попрацюємо разом."
Ти дуже гарна, ти багата, а ти креативний директор медіа. Ну і що?
Я нічого не прошу у тебе, чому я повинен тебе слухати?
Лу Ченй підвівся і своїм поглядом повідомив про свою відмову та рішучість!
Незважаючи на те, що він відмовив цьому красивому директору, зробити це було не так-то легко.
"Попрацюємо разом?"
Су Цінмей настільки розлютилась, що могла лише не усміхнутися — так наглухнула заявка!
Це дрібниці, що він був красивим і вмів співати та грати на інструменті. Написав оригінальну пісню і став найзаміннішим?
Як наївно!
Якби перед Су Цінмей стояв склянка з водою, вона б вилила його на голову Лу Ченя, щоб гарненько протрознити його.
"Кхе-кхе!"
Побачивши незгоду між двома сторонами і те, що оточення накочувалося поруч Чен Цзяньхао з усіх сил закашляло й сказав: « Коли Лу почув, то не варто так поводитись. Як тільки увечері повернешся, все ретельно обдумай, а завтра ...."
"Не буде жодного завтра!"
Су Цінмей нахмурилась, встала і акуратно поклала телефон у сумочку. На милому личко була гордість: « У таких храмах, як компанія Цін’юя, не може бути такого Бога. Я йду!"
Тільки вона це сказала, як обернулася і пішла. У мить вона зникла у дверях бару.
Тільки її силует говорив про те, що вона була в гніві.
Чен Цзяньхао і Лу Чень мовчки переглянулися. Перший зітхнув і вимовив: « Чайові ще не залишили...»
Лу Чень не втримався від сміху. Він раніше ніколи не бачив, щоб його бос так жартував.