Пролог - 3
«Хіхі, пора, простолюдине.»
Підступний сміх — по-своєму.
Керідна обожнювала театр і була безмежно закохана в роль «Злої Дочки», тож часто незграбно вдавала лиходійку, проголошуючи себе «Злою Дочкою».
Її теперішній сміх був наслідком цього.
У маєтку Північного герцогства Вайткларк, де повільно сипався сніг під білим небом, поступово запанувала темрява.
Керідна Вайткларк, жінка з коротким рожевим волоссям, сиділа на самоті за столом у своїй кімнаті.
Вона бачила Айзека через заклинання спостереження [Синхронізація зору], але інтенсивне психологічне навантаження змусило її боротися з емоціями кілька днів.
Тепер вона загартувала серце. Настав час знову шпигувати за Айзеком, як і планувала спочатку.
«Хіхі… Настав час показати твоє справжнє обличчя, жалюгідний простолюдине.»
Керідна хихикала й вкривалася холодним потом, викидаючи одну незграбну репліку за іншою, наче в театральній п’єсі.
Вона була так само напружена, як кілька днів тому, що змушувало її вагатися.
Але заради майбутнього це треба було зробити.
Нарешті Керідна міцно заплющила очі й активувала [Sight Synchronization]. У її свідомості спалахнула тріскуча електрика, і перед очима розгорнулося поле зору Айзека на території Академії Мерчен.
«Е…?»
Щось було… не так.
Вона бачила лише суцільну чорну темряву й шалену завірюху навколо. Суцільна темрява тривала три секунди, потім пейзаж ледь блимав і знову темнішав. Айзек, здавалося, терпів нестерпний холод до такої міри, що не міг навіть розплющити очі.
Герцогство Вайткларк мало вічну зиму, але всюди інде, включно з Академією Мерчен, мало бути повне літо.
Він прийшов на Північ? Ні, не може бути…
Середовище саме по собі було неприродним. Не час для суцільної темряви, і раптом завірюха.
Та Айзек упевнено просувався вперед у цьому загадковому й небезпечному місці.
«Аааах…!»
Раптом Айзек гепнувся на землю, і Керідна підскочила в паніці.
Очі Айзека були заплющені, він, здавалося, втратив свідомість, і поле зору повністю почорніло.
Керідна, не розплющуючи очей, розкуйовдила волосся.
«Ох, щось не те…?» Голос Керідни тремтів. «Прокинься… Що ти робиш, не прокидаючись…!»
Керідну охопила паніка. [Sight Synchronization] дозволяла бачити лише фізичний зір, тож вона не знала, що Айзек увійшов у випробування.
Вона бачила лише, як людина вмирає на її очах.
Не можна було просто сидіти склавши руки. Керідна розплющила очі. Щойно [Sight Synchronization] автоматично відпустило, вона вибігла з кімнати.
Батьки поїхали в гості до іншої шляхетної родини, тож єдиний варіант — звернутися по допомогу до старшої сестри, Айхель Вайткларк, тимчасової глави дому.
«Айхель!! Старша сестро!!»
Айхель була мудрою. Якщо хтось міг знайти спосіб врятувати Айзека, який опинився в смертельній небезпеці в невідомому місці, — то це вона.
З цією думкою Керідна гукала Айхель, біжучі коридорами маєтку.
Випробування на отримання ультимативної зброї в ❰Чарівний лицар Мерхена❱.
Подолавши випробування, можна було отримати ультимативну зброю певної стихії.
Навіть розкриття точного значення «подолати випробування» було частиною самих випробувань. Однак мої знання гри вже мали відповідь.
Простіше кажучи, треба безстрашно протистояти небезпеці й виживати.
Для головного героя, Іана Фейртейла, випробування полягало в протистоянні мерзенному дворянину, який його катував. Раніше Іана побили до крові він і його люди.
Іан кілька разів стикався зі смертю під час випробування через те, що лиходій перейшов межу. Чи можна це назвати сетингом випробування? Це був згубний розвиток подій, але в кінці дали освіжаюче розв’язання.
Воно також розкривало передісторію Іана, його травми, причини прагнення стати Магічним Лицарем тощо…
Зараз це здавалося хорошою історією.
Зрештою Іан подолав минулі травми, переміг мерзенного дворянина й пройшов випробування.
«Для мене треба подолати Злого Бога.»
Хоч масштаб випробування не збігався, скаржитися було марно. Це вже сталося, але контекст мав бути той самий.
У моєму випадку умовою проходження випробування мала бути «Запобігти Кінцю Світу».
Шльоп-!
Я грубо ляснув себе долонями по щоках, щоб зібратися з духом.
Ведучий церемонії канікул і студенти витріщилися на мене.
На що ви пялитеся, виродки?
Церемонія триватиме 20 хвилин. Потім через 30 хвилин воскресне Нефід, тож кожен раунд — максимум 50 хвилин.
Час тут тектиме набагато швидше, ніж у реальному світі. Я вже це бачив у ❰Magic Knight of Märchen❱.
Не знаю точної різниці, але легко зрозуміти, коли помираєш — тіло персонажа позначається.
«Як взагалі зупинити Кінець Світу?»
Фундаментальне питання.
Ніяк не наздоженеш рівень фінального боса, і трюк з [Вигадане пекло] для посилення тут не спрацює.
«Недостатньо інформації… Спочатку розберуся, що відбувається.»
З цією думкою я підвівся з місця й побіг. Мета — зала Бартоса, величезна палацоподібна адміністративна будівля в центрі Академії Мерчен, де воскресне Нефід. Хотів докопатися до причини раптового воскресіння Злого Бога.
Погляд упав угору — і я одразу зрозумів відповідь: напівпрозорий бар’єр у формі купола чи мильної бульбашки покривав дах. Я ахнув від здивування.
«Отакої…»
Неймовірно.
Напівпрозорий золотавий бар’єр покривав дах. На бар’єрі було викарбувано численні аналогові годинники, що кружляли в просторі. Обертання годинникових, хвилинних і секундних стрілок одразу привернуло увагу.
У центрі даху стрімко стояв обеліск різнокольорових відтінків. Від нього походив бар’єр.
Це була дев’ятизіркова магія часу [Обеліск Вічності].
У зоні активації час прискорювався. Мабуть, це спричинило раптове воскресіння Злого Бога, який мав з’явитися на третьому курсі.
Звичайна історія, але навіть у цьому світі були заборонені домени магії. Магія, що перевершує межі Істини й Бога. Маніпуляція часом — класичний приклад.
І саме це відбувалося на даху зали Бартоса.
«Щоб дістатися до даху, треба будь-як увійти в будівлю.»
Проникнути крізь бар’єр [Обеліск Вічності] неможливо. Час зупинявся для всього, що торкалося поверхні. Жоден удар чи поштовх не могли дістати бар’єр.
Бонусом — бар’єр не пропускав сприйняття мани, бо навіть мана від нього застигала в часі.
А зруйнувати саму залу Бартоса?
Неможливо. Придивившись, я побачив блідо-жовтий напівпрозорий бар’єр, схожий на колір зовнішніх стін зали Бартоса. Мабуть, захисне заклинання від одного з прислужників усередині.
«Якщо хтось здатен на таке — це…»
В історії ❰Чарівний лицар Мерхена❱ лише одна особа пасувала під опис… «та жінка».
«Це зводить з розуму.»
Мозок кипів. Спочатку Злий Бог, а тепер вона…
Випробування створене, щоб його можна було подолати, якщо розібратися як.
Іншими словами…
Цей уявний світ створюватиме лазівки розміром з вушко голки, щоб я подолав випробування. Тобто робитиме все, щоб мене зупинити.
Я ковтнув і відчинив розкішні двері зали Бартоса, піднімаючись сходами на дах.
Увійшовши в будівлю, я не втримався й насупився від очікуваної ситуації.
Лякаюча центральна зала; стіни, прикрашені красивими конструкціями, статуями та візерунками, були забризкані червоною кров’ю.
І ряди солдатів.
Великі чоловіки в білих військових мундирах з малюнками козирних карт стояли вздовж стін, тримаючи списи.
Трамп-Солдати в масках з гротескними напівусміхненими дизайнами. Армія прислужників під командуванням президента студентської ради, Аліси Керрол.
[Трамп-Солдати ♠] Рівень: 130
Раса: Напівлюдина
Стихія: Вода
Небезпека: Висока
Психологія: [You*](&%& Lord()!)!so(*]
[Трамп-Солдати ♥] Стихія: Вогонь
[Трамп-Солдати ♣] Стихія: Вітер
[Трамп-Солдати ◆] Стихія: Камінь
Трамп-Солдати захопили залу Бартоса.
[Привіт?]
Лякаючий голос, ні чоловічий, ні жіночий, пролунав у повітрі. Звідкись знизу.
Як не впізнати цей голос?
У ❰Чарівний лицар Мерхена❱ під час битви «Підкорення Аліси» це був один з потужних босів, що блокував гравця.
Хоч я й передбачав це, по шкірі побігли мурашки.
Я нахилив голову й побачив фіолетового кота з чорним капелюхом-дербісом на голові. М’ясисте тіло здавалося повільним, але вираз був сповнений безтурботності.
Він усміхнувся від вуха до вуха.
[Фантомний кіт Чешир] Рівень: 175
Раса: Магічний звір
Стихії: ^%%!^&
Небезпека: Екстремальна
Психологія: [You&*)(&(^%&^ Kill)(&(*^##%^]
Восьмизірковий фамільяр Аліси Керрол, «Фантомний Кіт Чешир». Сила цього маленького кота зрівнялася з силою Галіа.
Цей світ робив усе, щоб я не подолав випробування.
Здається, я зіткнувся з одним з найстрашніших ворогів Аліси.
[Ти виглядаєш мило. Якраз у смаку Аліси. Вона від тебе з глузду з’їде.]
Чешир мав темперамент пінг-понгової кульки, що не знає, куди й як відскочить. То весела розмова, то раптом вбивство.
Або посеред вбивства раптом: «Настрій чудовий, бо дихання покращилося» — і лишає в живих з абсурдної причини.
Цілком некерована особистість.
Але саме через концептуально непередбачувану натуру деякі речі працювали ще краще.
«Гаразд, глибокий вдих.»
Як ветеран ❰Чарівного лицаря Мерхена❱, я точно знав, як опустити пильність Чешира.
Я витер піт з чола, поклав руку на коліно й нахилився до Чешира.
Потім розтулив рота.
«Ох, який ти милий…! Ніколи не бачив такого милого кота!»
[…Мяу?]
«Чий кіт? Вау, дивись, яке шовковисте хутро. Клас.»
[Мяу?]
Кажуть, компліменти змусять танцювати навіть котів.
Чешир був слабкий до похвали. Дуже слабкий. Контекст не важливий. Коту подобалося, коли його хвалять — чи то на полі бою, чи на місці злочину.
«Хто твій господар насправді? Я так заздрю… Хотів би мати такого красивого й гарного кота.»
Чешир гендерно нейтральний. Любить компліменти й чоловічі, й жіночі.
[Ого, у тебе хороший смак, новачку. Те, що я красивий і гарний — як день ясний.]
Чешир випростався, сповнений енергії.
Голова Чешира підстрибувала від захвату, поки я засипав його похвалами.
«Браво, браво, браво~!»
[Мяууу!]
Чешир зробив трюк — закрутився, як фігуристка, а я гнувся в поясі, бурхливо аплодуючи.
Серед урочисто вишикуваних Трамп-Солдатів ми наче влаштували веселу вечірку удвох.
[Як трюк щодо шоуменства за шкалою від одного до десяти?]
«Один… дев’ять балів?»
[Мяууу! Тобто ідеальні дев’ять із дев’яти!]
Чешир щасливо засміявся й знову заворушився. Нервово, але я старався підігравати настрою.
«Але що ти, красивий, гарний і талановитий кіт, робив увесь цей час?»
[Мяууу! Бо Бог Кінця ось-ось воскресне, щоб знищити світ. Я вбивав усіх, щоб уникнути перешкод~]
«Гм, розумію.»
«Перешкода». Тобто втручання в [Обеліск Вічності] у залі Бартоса можливе?
«…Можливо, варто спробувати.»
Щойно я обдумав слова Чешира, в голові сформувалася підказка для розв’язання ситуації.
У ту мить.
「Чорний кролик (Нейтральна стихія, ★7)」
Свист─
«…Е?»
Невимовний удар пронизав усе тіло. Погляд розфокусувався мимоволі. Я зрозумів, що мене зачепила магія, і тіло відмовило.
Не відчував нічого. Ноги підкосилися, я впав на землю.
Повна онімлість. Не міг поворухнути пальцем. Не міг дихати. Здавалося, навіть розум паралізує.
Я безпорадно вмирав. Це стало зрозуміло надто ясно─
Цок-цок, цок-цок─
У розмитому полі зору з’явилася широкі центральні сходи з червоним килимом. Висока дівчина в довгорукавій формі з чорно-білою картатою пов’язкою на голові й чокером спускалася сходами. Вона наблизилася, відкликаючи сіре магічне коло.
«Ти, той, хто сіє хаос.»
Її блідо-рожеві очі вп’ялися в мене.
Спокусливий голос. Голос, створений, щоб зачаровувати всіх чоловіків.
«Аліса Керрол…»
Темрява ❰Чарівний лицар Мерхена❱. Та тіньова фігура, прихований геній — президент студентської ради, Аліса Керрол.
Вона таємниче всміхнулася.
[Ali*()(&^%Ce Car&] Рівень: 1&^&%$
Раса: &@an
Стихії: $&^%!#)
Небезпека: Extr(&*4#)
Психологія: [♠♥♣◆]
Через унікальну рису Аліси [Парадокс Червоної Королеви] її інформацію не можна було переглянути. Її здатність стирати всю інформацію, включно зі статусними вікнами, для спостерігачів працювала без винятків.
Саме тому Дороті не могла розгледіти справжню суть Аліси силою [Все у світі].
Аліса стала навпочіпки переді мною, опустившись і піднявши підборіддя, щоб дивитися на мене.
Тиша.
Вона просто дивилася, як я важко дихаю.
Мозок втрачав функції. Не міг глибоко думати.
Незабаром моє життя згасло тихо, як вуглинка, що вичерпала сили.
●
«Зараз відбудеться церемонія літніх канікул для першокурсників Магічного факультету.»
«Аааах!»
Наче затамувавши кисень у легенях і видихнувши все одразу, я голосно видихнув. Мабуть, через мій крик ведучий церемонії завмер, витріщившись на мене разом зі студентами.
«Ох, ох… хафф.»
Я поклав руку на груди й передохнув. Щойно дихання нормалізувалося, одразу почав розбирати ситуацію в голові.
Ведучий глянув на мене мить і продовжив церемонію.
Студенти відвернулися. Крім знайомих, як Люс і Каї. Очі Люс особливо хвилювалися.
Звісно, мені було не до того.
«Здається, зрозумів.»
Аліса використала [Обеліск Вічності], щоб прискорити воскресіння Злого Бога. Тому вона воскресла раніше.
Іншими словами.
«Перемогти Алісу й зупинити воскресіння Злого Бога.»
Метод простий. Перший крок — перемогти Алісу.
Аліса разом із Дороті — найпотужніші сили Академії Мерчен.
До битви «Підкорення Аліси» Дороті вже загинула. Зрештою Іан і союзники переможуть прислужників Аліси й зійдуться з нею в кульмінаційній битві в залі Бартоса.
Але в цій часовій лінії Дороті жива. Однак зібрати ресурси для перемоги над Алісою швидко неможливо.
Тобто єдиний шлях повз Алісу — завербувати Дороті. Іншого немає.
Але…
«Де Дороті?»
Тільки тоді я усвідомив.
Я не бачив Дороті з дня церемонії канікул.