༺ Заява на дуель ༻
У звичному пейзажі з’явилася якась аномалія.
«Тобі не потрібно хвилюватися за мене~»
Сонце яскраво світило по обіді.
Сьогодні останнє заняття скасували, тож я прийшов у куточок саду раніше звичайного, щоб потренувати магію.
Раптом із-за дерев вискочила Дороті Хартнова.
Вона вирішила спертися на дерево позаду мене й спостерігати за моїм тренуванням.
Однак сам факт, що хтось за мною спостерігає, дуже заважав мені зосередитися.
«Як же тут не хвилюватися?»
Я подумав, чи помітила вона мою незручність, бо Дороті раптом дістала звідкись книжку й почала читати.
Навіть якщо вона просто читає, саме її присутність робила мене напруженим.
«…Старосто, ви що, збираєтеся тут вічно стояти?»
«Ага, бо нудно.»
«А чому ви саме тут?»
«Мм, бо нудно.»
«То чому ви сьогодні просили зустрітися…»
«Хм, бо нудно.»
Дороті давала слабкі відповіді, які взагалі нічого не пояснювали, продовжуючи читати книжку. Я подумав, чи вона й далі так відповідатиме, і запитав: «Що ти їстимеш на вечерю сьогодні?», на що почув нормальну відповідь: «Курку».
Гаразд… Як молодший і фанат, я нічого не міг сказати.
Самогіпноз. Ігноруємо Дороті. Навіть якщо вона потраплятиме в поле зору — вважатимемо її просто частиною пейзажу. Тоді якось спрацює.
«Фух.»
Я глибоко вдихнув, викликав [Крижаний вогонь] в обох руках і знову почав старанно тренуватися.
…Через сорок хвилин. Час, коли небо забарвилося кольорами заходу сонця.
«Ух…»
З носа потекла кров. Все тіло почало сильно боліти, вихід магії став нестабільним. До того ж навіть найменше використання магії викликало потужне відторгнення всередині тіла.
Це вже стало щоденною рутиною.
Якщо зараз трохи більше себе змусити — я стану сильнішим.
Така ж логіка, як у силових тренуваннях: коли здається, що вже не можеш, робиш ще один повтор — і м’язи розтягуються.
Сьогодні я переважно використовував заклинання з великим споживанням мани, тож, мабуть, досяг межі раніше, ніж зазвичай.
Я витер кров з носа й став у стійку, готуючись до наступного заклинання.
«Ти в порядку?»
«…!»
Дороті раптом опинилася поруч і запитала. Злякавшись, я різко розвернувся — вона стояла зовсім близько й дивилася на мене.
«Не перенапружуйся. Інакше пошкодити магічний канал можеш.»
Дороті м’яко посміхнулася й почала витирати мені перенісся своєю хустинкою.
Це був дуже добрий і ніжний дотик.
Я остовпів і просто мовчки стояв, дивлячись на неї.
«Ти завжди так робиш?»
«Ох, так… мабуть, так.»
«М-м.»
Коли Дороті закінчила витирати мені кров з носа, вона забрала хустинку назад. Рожева хусточка була вся в червоних плямах.
А потім раптом із боку моїх грудей почала текти зелена мана. Вона йшла від простягнутої руки Дороті.
«Ого, що це?»
Раптово я відчув прилив сил, і вся скутість в тілі миттєво зникла!
«Баф. Я використала рівно стільки, щоб завтра твоє тіло не перевантажилося~»
Вау, це ж найкраще! Наче випив кави після довгого навчання — мозок просто іскрить.
Сьогодні я зможу тренуватися ще інтенсивніше!
«Але не переборщи, пане президент, добре?»
…Наче вона читає мої думки.
«Дякую, старосто.»
«Хе-хе, продовжуй тренування!»
Шльоп—!
Дороті засміялася, сильно ляснула мене по спині й повернулася до дерева, на яке спиралася раніше.
Ай, трохи боляче ж було… Але все одно — величезна допомога, дякую.
Якби Дороті була поруч кожного разу, коли я тренуюся, може, й не завадило б просити ще бафів.
Я не скажу це прямо, але подумав, що варто попросити, коли з’явиться нагода.
У звичному пейзажі щось було не на місці.
Люс Елтанія спостерігала за чоловіком зі сріблясто-синім волоссям, який тренувався в куточку саду.
Вона сиділа на кам’яній огорожі. Це було досить далеко від куточка саду, дерева заважали огляду. Проте завдяки чудовому зору їй не складало труднощів стежити за чоловіком зі сріблясто-синім волоссям.
У цій частині було мало людей, тож уже давно нікого не було видно. Це одне з найкращих місць для спостереження.
Чоловік зі сріблясто-синім волоссям, здається, суттєво покращив свою майстерність у магії з останнього разу, коли вона його бачила. Темпи зростання були вражаючими.
Кожного разу, коли вона дивилася на нього, відчувала дивне стимулювання. Їй самій хотілося працювати ще старанніше, і саме тому вона не могла не зачаровуватися його наполегливістю.
Саме через нього вона останнім часом так запалилася своєю магією блискавки.
«…Е?»
Але в якийсь момент з іншого боку з’явилася жінка — з світло-фіолетовим волоссям і в капелюсі відьми. Придивившись уважніше своїм гострим зором, Люс побачила синю брошку на стрічці шкільної форми — це староста другого курсу.
Жінка дружньо розмовляла з чоловіком зі сріблясто-синім волоссям, потім сперлася на дерево позаду нього й почала спостерігати за його тренуванням зі свого «VIP-місця».
«Хто ця людина?»
Люс ніколи раніше не бачила такої.
Подруга чоловіка зі сріблясто-синім волоссям? Чи, може, його кохана?
Вона не знала, але жінка явно була зацікавлена в ньому — хоч Люс не могла зрозуміти, чи це дружня зацікавленість, симпатія, чи щось зовсім інше.
Але те, як вона витирала йому ніс хустинкою, точно було незвичайним.
«Хм.»
Те, що в чоловіка є кохана, її мало хвилювало. Їй просто було цікаво, чи не буде це неввічливо — спостерігати.
Поки вона тихо дивилася на цю сцену, раптом перед очима Люс промайнули спогади з дитинства.
─ «Гретель, дивись! Яп!»
─ «Це так круто, братику…!»
Бідна родина.
Образ молодшого братика, який махав дерев’яною палицею, ніби мечем, і вона сама в дитинстві, що сидить під деревом і безмежно ним захоплюється.
Її колишнє ім’я, яке вона давно викинула разом із минулим.
Серце знову стиснулося, коли вона перебирала ці спогади.
«…….»
Люс тихо заплющила очі.
Раз, два, три.
Лише три секунди.
Стільки їй знадобилося, щоб глибоко поховати в серці спогади, які не хотіла згадувати, і зачинити свої почуття на замок.
«Зараз я оголошу зміст наступної оцінки успішності.»
Наступного ранку, в аудиторії класу D.
Професор Фернандо стояв на кафедрі й почав оголошувати студентам.
Студенти були здивовані — вперше зміст оцінки оголошували заздалегідь, адже раніше такого ніколи не було.
Настав час. Це те, що відбувається кожного семестру.
«Дуель». Один проти одного. Ми плануємо оцінити ваше чуття бою та практичні навички в реальному бою.»
Дуель. Щойно почули це слово, одні студенти зраділи й вигукнули «Нарешті настав той час!», інші ж зневажливо скривилися.
Якщо запитати мене — я був радий. Ця оцінка дуелей стане хорошим показником того, наскільки я став сильнішим.
«Я впевнений.»
Тепер я можу використовувати як атакувальну, так і захисну магію. Навіть 5-зіркове заклинання [Крижаний вибух] мені підвладне.
Впевненість зашкалювала. Порівнюючи себе теперішнього з часом оцінки розподілу класів… Ох, який же я тепер крутий!
«Квитки, які я щойно роздав — це заяви на дуель. Беріть по два.»
Два маленьких квитки ширяли поряд із професором Фернандо. Вони трималися в повітрі завдяки магії телекинезу.
У моїй кишені вже лежали два квитки на дуель, які роздали раніше.
«Один квиток — це виклик конкретному супернику. Якщо інша сторона приймає — дуель відбудеться в день оцінки. Якщо відмовляється — витрачений квиток повертається власнику, і на тому все.»
І це ще не все.
«Однак якщо використати обидва квитки для виклику на дуель — суперник зобов’язаний прийняти без жодних відмов.»
Щоб отримати високі бали від суддів під час дуелі, найкраще продемонструвати різноманітні способи бою. Тому оцінка дуелей побудована так, що чим більше дуелей ти проведеш — тим вища ймовірність отримати хороші оцінки.
Студент витрачає обидва квитки лише тоді, коли дійсно дуже хоче битися саме з конкретним опонентом. Академія ввела правило обов’язкового прийняття, щоб поважати волю студента.
До речі, Іан Фейрітейл використав обидва свої квитки, щоб викликати Люс Елтанію. Його аргумент — «хочу битися з найсильнішим». У хорошому сенсі це показує дух і пристрасть, у поганому — безрозсудність і понт.
Але оскільки він головний герой — все спрацювало. Коли я проходив ❰Магічного Лицаря Мархен❱, ця сцена змусила мене подумати: «Так, якщо ти головний герой — маєш мати саме такий рівень амбіцій».
«Кожен може провести максимум 4 дуелі. Якщо є хороший суперник — краще подавати заявку якомога швидше.»
Це правило ввели, щоб не було заторів.
«Подавати заявки на дуель можна лише серед першокурсників Магічного факультету. Клас не має значення. Однак якщо студент високого рангу перемагає студента низького рангу — бали зменшуються залежно від різниці в мані та ранзі. І навпаки: якщо низькоранговий перемагає високого — отримує дуже багато балів.»
Через ці правила більшість людей дуелювалися лише зі студентами свого класу. Ніхто не наважувався викликати когось із вищого класу, а з нижчим — просто немає сенсу, бо бали не нараховуються.
Саме тому виклик Іана Люс був таким незвичайним.
«Коли визначитеся з суперником — повідомте мені. Поки що цей часовий слот я залишаю вільним. Пересувайтеся лише в межах Орфін-холу. Робіть, що хочете, але зосередьтеся на пошуку суперників. Все.»
Щойно професор Фернандо закінчив оголошення.
Бам—!
Двері різко розчинилися, і погляди професора Фернандо та всіх студентів класу D одночасно повернулися до дверей.
За ними пролунав упевнений голос.
«Ха! То це й є клас D! Ось як пахне повітря на самому дні!»
Раптом двері розчахнулися, і з’явився Трістан Хамфрі — зарозумілий блондин-аристократ.
Давно не бачилися. Я вже давно мріяв щось із ним зробити після оцінки розподілу класів.
«Трістан Хамфрі?»
«Це ж із верхніх класів, так?»
«Чого він сюди припхався…?»
Трістан був на вершині класу B. Мабуть, тому всі студенти водночас зацікавилися й злякалися.
«Ось ти де.»
Трістан обвів поглядом студентів, а потім його очі зупинилися на мені.
Він швидко рушив у мій бік.
Що за…?
«Я, дворянин, викликаю на дуель тебе — нікчемного простолюдина Рівень E.»
Бам—
Він грюкнув долонею по парті переді мною й осяяв мене зарозумілою посмішкою.
«Будь вдячний.»
Ти, падло, чекав цього…?
«Що? Він щойно викликав Рівень E на дуель?»
«Там же взагалі немає сенсу… Як сильно він його ненавидить?»
«Коли ти встиг йому насолити, чувак?»
«Звісно, що він відмовиться, правда? Як Рівень E може його перемогти?»
Очі професора Фернандо наповнилися цікавістю серед шепотів і зацікавлених поглядів студентів.
Трістан посміхався, пильно дивлячись на мене.
Він, здається, вже був дуже радий думці про те, як мене відлупцює.
Цікаво, наскільки б я був розчарований, якби тоді, під час оцінки класів, він дійсно зміг мене побити…
І все ж я мав визнати, що радий, що він намагається законно мене діставати через навчальну програму.
«…»
…Зачекай-но.
Зачекай-но, зачекай-но.
Останнім часом, після полювання на демонів і битв з ілюзіями демонічних істот, я, мабуть, трохи загордився, але це ж знак біди?
Хоч Трістан і значно слабший за демонів, з якими я бився досі, він усе ще набагато сильніший за мене.
[Трістан Хамфрі] Рівень: 76
Раса: Людина
Стихія: Вітер
Небезпека: X
Психологія: [Радий думці про те, як тебе відлупцювати.]
Цікаво, коли він так прокачався. Минулого разу він був 71-го рівня.
Звісно, після того, як я його побив, він не сидів склавши руки. З його характером він точно доклав величезних зусиль, щоб стати сильнішим. Напевно, й захисну магію вивчив.
«…Я в великій біді.»
Мені кінець…
«Я не прийму відмови! Ха-ха-ха─!»
Трістан засміявся, дістав два квитки й кинув їх у мене.
Тонкі аркуші паперу пролетіли повз щоку й упали мені на коліна.
«…»
…Ти справді хочеш, щоб я зірвався, так?
Навіть якщо доведеться ступати в кінське лайно — я точно надеру тобі дупу.
Примітка перекладача: Ісаак раніше називав «дуель» PvP через своє ігрове минуле, але офіційна назва у світі саме «Дуель», і з минулого розділу він почав використовувати саме цей термін.