༺Кемпінг (1)༻
Заклинання [Вибух морозу] завершилося.
Гарзія була ув’язнена всередині величезної брили льоду, вкрита шрамами.
Коли лід відпустився, крижана брила розсипалася на світло-блакитний порошок, який розлетівся й зник.
Невдовзі й тіло Гарзії перетворилося на сірий порошок і безпорадно розсипалося.
«Це кінець?»
«Кінець.»
Щойно заклинання воскресіння ворога було нейтралізоване, Кая одразу ж підтвердила результат.
[Вітаємо! Ви перемогли демона [Гарзія Відлюдник (Рівень 110)] та отримали досвід!]
[Підвищення рівня!! Ваш рівень зріс до 40!]
[Ви отримали додаткові 8 бонусних очок характеристик!]
Невдовзі риса [Мисливець] відпустилася, і моє тіло раптово стало важким. Це було відчуття, до якого я ніколи не міг звикнути.
Гуп—
У цей момент один із мечів, які тримала Гарзія, впав на землю. Це був кинджал із чорними піхвами.
Я миттєво підняв його.
[Ви отримали трофей [Піхви Катастрофи]!]
[Піхви Катастрофи]
Якщо вигравірувати на них магічне коло з заклинанням та наповнити необхідною кількістю мани для активації, заклинання можна використати в місці розташування піхов.
Обмеження: магія 5★
Перезарядка: 10 хвилин
Рівень: Tier 1
«Піхви Катастрофи».
Неймовірно корисний предмет, який значно розширював мої тактичні можливості.
При використанні заклинання, вигравіруваного на піхвах, мана не витрачається.
Бо вони призначені для того, щоб наповнювати ману заздалегідь.
Вставлений всередину клинок був лише маскуванням. Звичайнісінький кинджал.
«Пане Ісааку, що це?»
«Зброя, якою володів демон. Я її заберу.»
Це тепер моє, хе-хе-хе.
Стримуючи бажання муркотіти від задоволення, я поклав Піхви Катастрофи в чарівний мішечок.
«А тепер…»
Тепер, коли я переміг Гарзію Відлюдника, мурахи Катастрофи також мали бути знищені.
Але я заморозив їх, залишивши нерухомими й ув’язненими в льоду.
Я простягнув руку й розвіяв лід, що покривав усю печеру.
Лід, який скував печеру, розсипався блакитним порошком і розлітався, наче світлячки.
На коротку мить це масове звільнення льоду виглядало як феєрверк.
З вигуку Каї я зрозумів, що вона теж вважала це видовище прекрасним.
Мурахи Катастрофи, які стояли в ряд, швидко перетворилися на сірий порошок і зникли.
Саме в цей момент переді мною спливло системне вікно.
[Вітаємо! Ви знищили 300 [Мурах Катастрофи (Рівень 70)] та отримали досвід!]
[Підвищення рівня!! Ваш рівень зріс до 50!]
[Ви відкрили досягнення ❰Геноцид❱! Ви отримали додаткові 10 бонусних очок характеристик!]
«…»
Ого… ого… зачекай секунду.
Коли я перемагав Гарзію в Акті 2, Розділі 4 «Магічного лицаря Мархен», усі мурахи Катастрофи знищувалися автоматично, але досвіду я не отримував.
Досвід давали лише ті мурахи, яких гравець убивав особисто.
Більше того, мурахи не нападали всі одночасно — вони застосовували різноманітні тактики, постійно тиснучи на гравця. Знищити всіх було практично неможливо.
Але поки я заморожував усю печеру, я ненавмисно «зачепив» усю популяцію мурах Катастрофи, і система зарахувала це як повне знищення.
В результаті відбулася справжня «досвідна вечірка», і я отримав досягнення [Геноцид].
«О-о-о…!»
Щойно я збирався закричати від хвилі почуття звершення, як побачив очі Каї.
Я кашлянув і прийшов до тями.
Ні-ні, не можна. Святкувати можна буде вже після того, як розійдемося з Каєю.
До того часу краще приховати цю радість.
…Хе-хе-хе-хе.
«Пане Ісааку?»
«Кає, я хочу тебе про щось попросити.»
«…! Про що?»
Зелені очі Каї засяяли.
Вони були сповнені очікування, наче в допитливої дитини.
[Кая Астріан] Рівень: 93
Раса: Людина
Елементи: Вітер, Лід
Небезпека: X
Психологія: [Рада думці, що може зробити вам послугу.]
Радіти — це добре, але чи не занадто це вже рабська психологія…?
В усякому разі вона теж отримала досвід за кооператив і підняла рівень.
Хоч рівень і був у 90-х, а піднявся лише на один, досвіду вона отримала чимало.
Цього разу дії Каї, схоже, були оцінені як відмінні.
Що ж, я визнаю — мені дуже пощастило, що все вийшло так добре. Якби Каї не було поруч, я б потрапив у серйозну халепу.
Тепер залишилося зробити лише одну річ.
«Я зараз заберу оце», — сказав я, вказуючи на блідо-жовтий магічний камінь Зефрім, що лежав на землі.
«Допоможеш мені з цим.»
Чесно кажучи, ти ж стала сильнішою завдяки мені, правда? Можу ж я попросити про таке дріб’язкове?
«Добре!»
Кая охоче погодилася.
Після того, як я передав їй один із порожніх чарівних мішечків, вона пішла в протилежний кут печери й почала збирати Зефрім.
Невдовзі вона використала потужну вітряну магію й зібрала всі розкидані камені в одну купу. Завдяки цьому я зміг зручно зібрати весь Зефрім.
«А що це за всі ці магічні камені?» — запитала вона, складаючи Зефрім у мішечок.
Брехати не було сенсу, тож я відповів чесно:
«Матеріал для кування зброї.»
«Ви збираєтеся зробити зброю?»
«Ні, продаватиму. Збираю, щоб заробити гроші.»
Кая кивнула, наче зрозуміла.
«Ви були обмежені в гелях, бо удавали слабкого. Якби сказали мені, я б допомогла в будь-який момент.»
Це вже занадто великий запит…
Кая — друга за рейтингом на першому курсі магічного факультету й донька герцога Астреан.
Наприклад, якщо звичайний плебей E-рангу, як я, буде помічений за дружньою вечерею з нею — навіть уявити не можу, які чутки розлетяться серед студентів.
«Не треба», — суворо відповів я.
На зворотному шляху.
Ми з Каєю піднімалися темною похилою дорогою, вийшовши з підземного лабіринту, покладаючись лише на світло лампи світіння.
Чарівна сумка, в якій лежали два повні Зефріму мішечки, важко тиснула на плече.
До того ж ще й Піхви Катастрофи…
Невже я занадто набрався~
«Пане Ісааку.»
Поки ми тихо йшли, Кая раптом порушила тишу.
«Що то був за чорний лід раніше?»
Як і очікувалося. Цікавило, коли вона запитає.
[Чорний лід] — це магія, створена поєднанням елементів льоду й темряви.
Ніхто не сказав би, що це демонічна магія лише через чорне сяйво, але в цій ситуації сумніви були цілком зрозумілими.
Якщо я ухилятимусь від відповіді, дуже висока ймовірність, що Кая нафантазує щось зовсім шалене.
Може, вигадати щось?
Але не було потреби.
Я вирішив відповісти чесно.
«Ви використали якийсь магічний інструмент, щоб змінити колір чи щось таке?»
«Це демонічна магія.»
«………!»
Очі Каї розширилися.
Віііі—!
Кая миттєво відскочила вбік, обгорнувши ноги вітряною магією.
Її напружене обличчя демонструвало бойову стійку.
[Кая Астріан] Психологія: [Цікавиться, чи ви не демон.]
От бачиш, ось так і виходить.
Я зупинився й спокійно сказав:
«…Я колись переміг демона й отримав предмет.»
«Предмет?»
«“Відгомін темряви”. Предмет Рівень-1, який поєднує темну ману й мою елементальну ману, дозволяючи вивчати нову магію. Тому я й можу використовувати Чорний лід.»
Термін «Рівень» позначав рідкість предмета. Чим менша цифра — тим рідкісніший і цінніший. Рівень-1 — це безумовно найвищий ґатунок.
До речі, чи не надто це звучало як виправдання? Може здатися, що я брешу…
«………」
Три секунди. Три моторошно тихі секунди, наче час зупинився.
Кая опустила погляд і кивнула. Схоже, вона дійшла до власного висновку.
[Кая Астріан] Психологія: [Довіряє вам.]
Я переміг демона й показав це Каї.
Цього достатньо, щоб довести, що я не на боці демонів.
Мабуть, Кая подумала приблизно так само.
«Вибачте, що засумнівалася у вас.»
Кая опустила охорону й повернулася до мене.
20 хвилин потому.
Ми вийшли з підземної печери Тантака.
Нас зустріло зоряне нічне небо, краєвид ущелини, сусідній ліс і неасфальтована дорога.
Можливо, тому що настрій піднявся, але пейзаж здавався особливо красивим.
«Нарешті вибралися… Дякую за важку працю, пане Ісааку.»
«Ага.»
«Але… як ми повернемося до гуртожитку?»
«…………?»
«……………?»
…Ах, точно. А як я взагалі планував повертатися?
«Ви збираєтеся ночувати просто неба?»
«……?»
「………？」
Ні, серйозно?
Від цього місця до зупинки карети йти годину.
Вже пізно, карети давно не ходять. До того ж поблизу немає жодного житла.
Та й Кая за допомогою вітряної магії могла летіти лише обмежену відстань.
Це ж стиснення величезної кількості вітру, щоб підняти людину, і постійне його випускання.
Якщо не на короткий проміжок часу — витрата мани просто колосальна.
Навіть на рівні Каї, скільки б у неї не було мани, вистачило б максимум на три хвилини польоту.
«Ти що, прийшла сюди зовсім без плану?» — сказав я, поки Кая мовчки опустила голову, вся червона як буряк.
[Кая Астріан] Психологія: [Соромиться показати свою незграбність.]
…Це зрозуміло.
Вона й подумати не могла, що я справді збираюся ночувати просто неба, і пішла за мною без плану.
«…Ходи за мною. Я про тебе подбаю.»
«Га?»
Обличчя Каї було сповнене скептицизму. Над її головою наче висів величезний знак питання.