༺ Мурашина печера (2)༻
Була глибока ніч.
Коли я зійшов з карети, перед очима відкрилася картина ущелини. Було темно, лише місячне світло пробивалося крізь темряву, але навіть за таких умов це було величне видовище, в яке важко було повірити, враховуючи, що від академії сюди лише чотири години шляху.
Вхід до печери Тантака знаходився прямо переді мною. Зовні це виглядало як звичайний вхід до печери, але щойно ти заходив усередину — відкривався абсолютно чорний, похилий униз шлях.
«Студенте, ви точно будете в порядку?» — стурбовано запитав візник.
Справді, зі мною все гаразд… Але я не міг бути грубим з людиною, яка щиро хвилювалася за мене.
З легкою усмішкою я кивнув:
«Все добре. Безпечної вам дороги додому.»
«Студенти нині…»
Прийнявши плату, візник розвернув карету й поїхав геть.
Не встиг я озирнутися, як уже стояв біля входу. Зробивши глибокий вдих, я ступив у печеру.
…Дійсно дуже темно.
Я дістав з чарівного мішечка переносну лампу з люмінесцентним каменем. Зручна портативна лампа випромінювала м’яке світло, що осяяло навколишній простір.
[Переносна люмінесцентна лампа]
Лампа з вбудованим світлокаменем. Дуже зручна в подорожах.
Ранг: 9-й рівень
Фрррррр–!
«Увак!»
Щойно я посвітив лампою на стелю — десятки кажанів, що висіли догори ногами, одночасно затріпотіли крилами від світла.
Серце мало не вискочило з грудей…
Я погано переношу страшне…
«Ха… так страшно…»
Поклавши руку на груди, я зробив кілька глибоких вдихів.
Навіть якби я прийшов сюди вдень — усе одно було б темно. Не варто шкодувати, що прийшов саме зараз, це ж був мій власний вибір…
Та й усе одно не завжди буде так темно й страшно. Якщо заглибитися далі, з’являться світлокамені, створені з мани Гарзії — вони слугують мітками шляху.
Треба протриматися до того моменту. Усе ж привидів тут немає.
Я повільно рушив уперед.
«…»
Дорога пішла під ухил. Досить пологий спуск. Якщо спускатися до самого низу — потрапляєш у підземний лабіринт.
Я пам’ятав усе про цей підземний лабіринт напам’ять — це ж природно для ветерана гри ❰Магічний Лицар Мархен❱.
Щоб не посковзнутися й не впасти, я обережно, крок за кроком, почав спускатися.
«…»
Але серйозно…
Як же страшно, коли темно.
Лампа освітлювала лише обмежену відстань. А за нею — суцільна чорна прірва.
Раптом у голові промайнуло жахливе уявне обличчя привида, що виринає з темряви.
Якби таке справді сталося — я б точно знепритомнів. Так, точно знепритомнів би.
Я ковтнув слинки. Серед напруги, від якої серце мало не зупинялося, я тихо й обережно переставляв ноги.
…Саме в цей момент.
──Гяяяяя─!!
──Квадааааааааа───!!
「………!!」
Ззаду пролунав пронизливий жіночий крик, а слідом — звук обвалу каміння.
В мить серце пішло в п’яти. Я був на межі втрати свідомості, але з останніх сил стримався.
Це просто жіночий крик. Не привид…
Я розвернувся й побіг назад угору до входу печери.
«…?»
Дійшовши до самого верху, я побачив розкидані уламки каменю навколо входу.
А коли посвітив лампою вперед — у центрі проходу сиділа знайома дівчина-студентка.
Дівчина зі світло-зеленими косичками, одягнена в таку саму форму академії Мархен, як і я, тремтіла всім тілом.
Вона подивилася на мене, а потім швидко відвернулася й витерла сльози.
[Кая Астріан] Рівень: 91
Раса: Людина
Елементи: Вітер, Лід
Небезпека: X
Психологія: [Соромно, що ти побачив мене в такому жалюгідному стані.]
Чому Кая тут…?
«Кая…?»
«А, сер Ісаак. Тобто, я…»
У будь-якому разі, це вона щойно кричала, правильно?
Чи, може, з’явився якийсь поплічник Гарзії?
Я швидко підбіг до Каї, опустився на одне коліно й зазирнув їй в очі.
«Що тебе так налякало?»
«…»
«Може, величезний мураш…»
«Ка-кажани…»
«Га?»
«Через кажанів… мені стало страшно…»
…Зрозуміло.
«Вибач…»
Кая сказала це дуже пригніченим голосом. Але ж вибачатися було зовсім не обов’язково.
Головне, що це не була серйозна небезпека.
«Все нормально. Але чому ти пішла за мною?»
«…!»
Чому Кая тут? Судячи з того, що вона з’явилася саме в цей час — вона точно йшла за мною. І її перелякана реакція лише підтверджувала це.
«Навіщо?»
Я знав, що вона захоплюється мною, але невже Кая з тих, хто таємно переслідує об’єкт свого захоплення?
«У мене… теж є причина бути тут…»
«Ти пішла за мною.»
«Ух… цього я сказати не можу.»
Мабуть, я побачив якусь нову сторону Каї. Якщо вона не хоче про це говорити — нехай. Я не збирався її примушувати.
«Можеш встати?»
«…»
«…?»
Коли я простягнув руку, Кая, яка весь час ховала обличчя, раптом подивилася на мене спантеличеним поглядом.
[Кая Астріан] Психологія: [Відчуває, що твоя доброзичлива поведінка виглядає неприродно.]
Ах, правильно. Я ж весь час ставився до Каї холодно, навмисне поводився жорстко й робив вигляд, ніби раніше показував своє справжнє обличчя.
Зараз я не можу відкрити Каї свою справжню сутність. Я боюся, що станеться, якщо вона дізнається, наскільки я насправді слабкий.
Тому необхідно й далі підтримувати образ «сильного, але який інколи показує справжнє обличчя», щоб не викликати зайвих підозр.
«Ха,» — я зітхнув.
«Ти ж не для того, щоб мені заважати, прийшла?» — запитав я цинічним тоном.
Тільки тоді Кая розслабила підозрілий вираз обличчя й подивилася на мене сумішшю захоплення та легкого страху.
«А, ні…! Зовсім ні!»
Вона миттєво підскочила на ноги, ніби її тіло автоматично згадало військову дисципліну батька.
Я не звернув на це уваги й знову почав спускатися вниз. Кая поспішила за мною.
«До речі, сер Ісаак, а чому ви тут…?»
Я не мав причин приховувати мету, тому відповів чесно:
«Щоб знищити демона.»
«Так і є!» — Кая відреагувала так, ніби саме цього й чекала.
«То тут справді є демон…»
«Тобі не варто було сюди приходити.»
Якщо Кая залишиться тут — вона опиниться в небезпеці. Гарзія, навіть не в повній силі, все одно значно сильніший за Каю.
«Ні, я теж допоможу.»
Кая підійшла ближче й подивилася на мене рішучим поглядом.
«Щоб захищати академію.»
[Кая Астріан] Психологія: [Вважає дуже крутим захищати мир в академії.]
Що ти там собі уявляєш…?
Я не знаю, що саме, але в неї явно дуже багата уява.
Приходить у темряву за академією, перемагає сили зла, щоб захистити всіх студентів…
Мабуть, щось таке вона собі й нафантазувала.
Якщо подумати — можливо, присутність Каї тут не така вже й погана ідея.
За цим похилим шляхом у темряві лежить невідомість. Тобто я не можу врахувати всі можливі змінні.
До того ж здібності Каї справді видатні. Навіть якщо станеться щось непередбачуване — вона зможе прикрити мені спину.
Якщо Гарзія нападе — мені просто доведеться її захищати.
«…Роби, як хочеш,» — відповів я з невдоволеним, але покірним тоном.
Обличчя Каї просіяло. Вона енергійно кивнула й знову повернула погляд уперед.
Діставши палицю з зеленим магічним каменем, Кая перейшла в стан повної бойової готовності. Виглядала досить надійно.
Ми спускалися приблизно 20 хвилин, покладаючись на світло люмінесцентної лампи.
Після спуску почався тьмяно освітлений прохід. Вхід до «підземного лабіринту».
«Де ми?»
«Підземний лабіринт. Тут дуже легко заблукати, тримайся близько.»
«О, так…!»
Я відразу прискорив крок, Кая поспішала за мною.
Щойно ми увійшли в лабіринт, на стінах з’явилися акуратно розташовані світло-коричневі світлокамені. Їх створила кам’яна магія Гарзії, щоб було легше орієнтуватися.
Це дозволяло бачити оточення навіть без лампи.
Я накинув на лампу тканину й сховав її назад у чарівний мішечок.
Затамувавши подих, я рухався лабіринтом. Щоразу, коли треба було вибирати напрямок, я швидко приймав рішення ще до того, як Кая встигала засумніватися.
Врешті-решт, структура лабіринту нічим не відрізнялася від тієї, що була в грі ❰Магічний Лицар Мархен❱.
Дістатись до центру було нескладно.
«Сер Ісаак.»
Кая раптово зупинилася й покликала мене.
«Я вже давно відчуваю щось дивне… звідки ви так добре знаєте шлях?»
«…»
…Га?
Зачекай-но.
«Мене зараз підозрюють?»
Я глянув на Каю й відкрив її вікно статусу.
[Кая Астріан] Психологія: [Сумнівається, чи не були ви раніше частиною демонів, а потім вирішили з ними боротися.]
Що це ще за божевільний сценарій…?
Через свою багату уяву Кая постійно вигадує щось абсолютно шалене. Це може швидко вийти з-під контролю.
Треба відповісти максимально чітко й переконливо.
Що ж сказати… Ну…
О, давай ось так.
«Я просто відчуваю ману демона й іду за нею. Я відчував її ще з академії.»
Я сказав це, хоча це була чистої води маячня.
Як взагалі можна відчути ману з цієї підземної печери, знаходячись в академії? Та й взагалі радіус відчуття мани жахливо малий. Це безглуздя.
Але, як і очікувалося, Кая повірила.
«Огооо…»
Вона виглядала щиро враженою.
«Я нічого не відчула… Невже це і є сприйняття мани архімага?» — Кая вигукнула з відкритим ротом, сповнена благоговіння.
Як завжди, вона надто простодушна.
«З часом ти теж зможеш.»
Ми з Каєю знову рушили далі.
Вона ще довго дивилася на мене сяючими очима.
Ах, ці блискучі очі. Наче зіркове світло — аж занадто сліпучі, аж ніяково.
─ Саме в цей момент.
Ск-ск-ск-ск-ск…
Звук гострого шкряботіння, каміння, що розлітається, тертя вусиків одне об одне.
Ми з Каєю одночасно зупинилися й подивилися вперед.
Ск-ск-ск-ск-ск…
У Гарзії було безліч підлеглих — так званих «Мурашок-катастроф» — один із факторів, що різко піднімали складність 2 акту, 4 глави.
Ск-ск-ск-ск-ск…
Мурашки-катастрофи мали відмінний колективний інтелект — справжній рак для гравця, що змушував використовувати різноманітні стратегії й тактики. Коли я вперше проходив пекельну складність — саме через них я дуже намучився.
Якщо Гарзія ховається тут — цілком логічно, що цілий легіон Мурашок-катастроф охороняє лабіринт. У цій печері їх може бути до 300 особин.
Ск-ск-ск-ск-ск-ск-ск-ск-ск-ск-ск-ск-ск-ск-ск-ск-ск…
З темряви прямо переді мною вискочила величезна комаха.
З миготливими вусиками, швидко перебираючи шістьма ногами, з’явився великий чорний мураш, що раз у раз клацав гострими щелепами. Широко розплющені очі випромінювали червоний блиск — це був Мураш-катастрофа.
[Mурaш-катастрофа] Рівень: 70
Раса: Демон
Елементи: Темрява, Камінь
Небезпека: Вище-середня
Психологія: [Хоче вбити тебе, порушника.]
«Що це?» — злякано запитала Кая, побачивши гігантську комаху.
На щастя, перед нами був лише один Мураш-катастрофа. Схоже, просто патрулював територію.
Небезпечно, коли вони збираються в зграю. Я не знав, яку саме тактику вони застосують, щоб мене задавити, навіть враховуючи, що я мисливець, спеціалізований на демонів.
[Демона розпізнано як ворога.]
[Унікальна риса [Мисливець] активована!]
[Рівень та характеристики тимчасово значно підвищені!]
[Дерево навичок тимчасово +10!]
Тоді в мене лише один шлях.
Зробивши крок уперед, я простягнув руку до Каї й вилив на неї ману.
Тонка завіса огорнула її тіло. Напівпрозора крижана плівка з красивими кристалами льоду, що плавали навколо.
「Крижаний бар’єр (Елемент льоду, ★6)」
«Ісаак, що ти збираєшся робити…?»
Ск-ск-ск-ск-ск-ск-ск-сааааа──!
Мураш-катастрофа стрімко кинувся вперед, біжучи на всіх шістьох ногах.
У той же момент я опустився на одне коліно й поклав праву руку на підлогу.
«Заморозь увесь лабіринт.»
І тоді.
Я випустив свою крижану ману.
─────「Крижана хвиля (Елемент льоду, ★6)」
Чаааааааааааааааааааааа!!!
Величезний потік холоду миттєво вирвався з моїх рук і поглинув увесь підземний лабіринт, миттєво заморозивши всіх Мурашок-катастроф і перетворивши їх на крижані статуї.
За мить уся печера перетворилася на холодну крижану печеру — ніби вона завжди такою й була.
«Хаа…»
З легенів вирвався клубок морозного повітря.
Якщо тут є легіон мурашок з відмінним колективним розумом — достатньо просто заморозити їх усіх, перш ніж вони встигнуть застосувати будь-яку тактику.