༺ Справа про викрадення подруги дитинства (2) ༻
Емі Голловей, подруга дитинства Іана та одна з героїнь.
Вона володіла пасивною здатністю крові — нейтральною магією [Розрізнення кольору серця]. Завдяки цій здатності Емі могла бачити кольори сердець інших людей і таким чином розпізнавати їхню справжню сутність.
Вона вміла визначати, чи бреше людина, який у неї характер і які підступні плани вона виношує.
Іншими словами, саме Емі була головною причиною того, що родина Голловей не лише вижила в аристократичному суспільстві, повному інтриг і обману, а й піднялася до статусу графської родини.
Граф Голловей дуже сильно любив свою доньку. Саме тому Емі виросла, немов квітка на розкішній клумбі.
А людиною, яку вона зустріла у своєму «квітковому саду», став другий син віконта Фейрітейла — а також головний герой — Іан Фейрітейл.
В очах Емі Іан був хлопцем із добрим серцем. Вони швидко подружилися, разом старанно вчилися й разом вступили до Академії Мерчен як однокласники.
Так, на початку історії роль Емі була надзвичайно важливою.
❰Магічний Лицар Мерчен❱
«Акт 2, Розділ 2 — Справа про викрадення подруги дитинства».
Саме в цей момент банда Матео вибрала ідеальний час.
У день запланованого викрадення Емі посварилася з Іаном, і саме тоді до неї підійшли люди Матео й умовили піти за ними.
Вона одразу зрозуміла, що вони хочуть її викрасти.
Але все одно пішла.
Вони не випромінювали ніяких зловісних намірів, а ще вона хотіла, щоб Іан більше її цінував.
Вона вірила, що її коханий прискаче, як принц на білому коні, врятує її й після цього стане набагато уважнішим.
Іншими словами — це була просто-напросто дурість.
І саме тому, що вона могла бачити справжні наміри людей, вона так легко й потрапила на гачок банди Матео.
В результаті Емі до самого моменту, коли її врятував Іан, зазнавала досить жорстокого поводження.
Її били по щоках, штовхали ногами, а коли вона чинила опір, люди Матео запанікували, бо Іан бився набагато краще, ніж вони очікували.
Поставити Іана в небезпеку через власні хвилинні бажання та дурні ідеї — це було останнє, чого хотіла Емі.
Ця сцена завжди мене дуже дратувала.
Тому після завершення «викрадення подруги дитинства» Емі гірко плакала й вибачалася перед Іаном.
Відтоді вона стала зразковою відданою героїнею й припинила робити дурниці.
Отже, викрасти її було досить легко через її психологічну вразливість.
Але поки я тут — я не дозволю, щоб з Емі поводилися грубо.
«Де Емі?»
Я згадав післяісторію Акту 2, Розділу 2.
Емі казала, що перед тим, як її схопили люди Матео, вона посварилася з Іаном і пішла кудись. Куди саме…?
«А, точно. Сад гортензій.»
Це був красиво оформлений сад, повний різнокольорових гортензій. Емі сиділа там на лавочці.
Я був готовий довго блукати, але на щастя досить швидко знайшов Емі, яка сиділа на лавці в смутку.
Почнемо з чубчика, раз я зараз один.
Я опустив свої кучеряві пасма чубчика вниз і підійшов до Емі.
Раптом у голові промайнуло багато різних емоцій.
Граючи в ❰Магічного Лицаря Мерчен❱, я проходив маршрут Емі досить багато разів.
Мені завжди дуже подобалася її яскрава, наче повністю розквітла посмішка.
Тому я був до неї дуже прив’язаний і мав багато теплих спогадів. Емі була однією з персонажок, яких я хотів дуже берегти.
Коли я зупинився перед Емі, вона підняла на мене свої прекрасні зелені очі. Біла дівчина з коротким волоссям, з чорною стрічкою у формі кролячих вушок. Великі очі, загалом дуже миле, цуценяче враження.
Це була наша перша офіційна зустріч. Як і очікувалося, на її обличчі були самі знаки питання.
[Емі Голловей]
Рівень: 51
Раса: Людина
Стихія: Вогонь
Небезпека: X
«Емі Голловей?»
«…?»
Емі, мабуть, уже використовувала [Розрізнення кольору серця] і бачила мої наміри.
Приховувати було нічого.
Тож я вирішив запропонувати максимально ввічливо:
«Вибач, але я збираюся тебе викрасти. Ти не проти посприяти?»
Він що, з глузду з’їхав?
Емі була приголомшена словами цього хлопця. Вона не знала, що сказати, і просто кілька секунд дивилася на нього порожнім поглядом.
Сріблясте волосся з легким блакитним відливом, криваво-червоні очі, що дивилися на неї.
Вона знала, хто це. Ісаак. Хлопець, якого оцінили як E-ранг за маной, останнє місце в класифікаційній оцінці. Останній у списку. Ще й простолюдин.
Він був відомий своїми «славними» досягненнями, тож неможливо було його не знати.
Але Емі ніколи ним не зневажала. Навпаки, вона не могла зрозуміти, чому учні академії так люблять принижувати інших.
Мабуть, тому що її друг дитинства Іан, до якого вона була не байдужа, також отримав E-ранг за маной і став об’єктом глузувань.
Це обурювало Емі, але вона нічого не могла зробити. Окрім того, щоб бути поруч з Іаном.
Якось так вийшло, що на відміну від інших учнів, Емі відчувала до Ісаака співчуття.
Але що цей хлопець раптом сказав…?
Вона неправильно почула?
«Викрасти?»
«Викрасти.»
Ісаак відповів чітко, наче підтверджуючи.
Завдяки постійно активній [Розрізненню кольору серця] Емі побачила колір серця Ісаака — яскраво-блакитний з легким помаранчевим відтінком. Колір, позбавлений будь-яких нечистих намірів.
Тому коли він сказав «викрасти» — це явно не було справжнім викраденням.
І це логічно — хто ж у здоровому глузді викрадає саме так? Справжнє викрадення починалося б із сили або обману з самого початку.
«Це ж наша перша розмова… Чому він уже відчуває до мене симпатію?»
Помаранчевий відтінок серця означав дружелюбність, прихильність, симпатію до Емі. Колір, який зазвичай бачать у родичів або близьких друзів. Колір доброї волі при першій зустрічі.
Колір, який у будь-який момент міг стати рожевим — кольором романтичного кохання між протилежними статями.
Але ж це перша їхня зустріч…
«Невже він закохався, навіть не усвідомлюючи цього?!»
Мабуть, проходячи повз, він був зачарований її чистою красою.
Емі було ніяково, але кутики губ мимоволі піднялися. Вона прикрила щоки руками й відвернула голову.
«Яка ж я грішниця… О Боже, що ж мені робити?!»
Вона не відчувала до Ісаака особливих почуттів, але її самооцінка різко зросла завдяки йому.
Останнім часом вона була дуже засмучена через Іана — він став надто її ігнорувати. Навіть колір його серця потьмянів…
Це викликало в неї сильне розчарування у власній зовнішності, над якою вона так старанно працювала, але яка не змогла завоювати серце Іана.
Раціонально вона розуміла, що Іан зосереджений на тренуваннях. Але останнім часом він став занадто холодним…
Що важливіше — тренування чи я?
Вона хотіла це запитати, але гордість не дозволяла. Та й взагалі — вони з Іаном навіть не були парою. Виявляти бажання виключного володіння було б катастрофою.
Так. Вони просто кляті друзі дитинства. Просто друзі… просто друзі…
«Дурний Іане. Чому ти хоч трохи не приревнуєш?»
Емі хотіла помститися Іану.
«Пхе-хе. Викрадення, як смішно. Тебе ж Ісаак звати, правильно?»
Емі яскраво посміхнулася й сказала трохи зухвало:
«Хочеш поговорити зі мною наодинці десь?»
«Ну… добре?»
«Бажано з смачними закусками та чорним чаєм. Я досить вибаглива.»
«Про чорний чай нічого не скажу, але є домашні шоколадки зі спеціальним молоком класу А, прямо з ферми Айло, і какао з Доарку.»
«… Га?»
Очі Емі загорілися від цікавості.
Вона не встигла й оком змигнути, як підскочила й витягнула шию до Ісаака.
Той злякався й рефлекторно відсмикнувся назад.
Не звертаючи уваги на його реакцію, Емі схвильовано запитала:
«Що це за шоколадки такі…? Я ніколи не чула, вони смачні?»
Голос тремтів від хвилювання.
Якщо й була людина, яка перепробувала всі солодощі світу — то це Емі, яка просто божеволіла від солодкого.
Тож згадка про домашній шоколад Ісаака моментально розпалила її цікавість.
«У мене є один, спробуй.»
Ісаак дістав з кишені маленький шматочок шоколаду розміром з палець і простягнув Емі. Шоколадка була загорнута в гарний папірець.
Емі ахнула, побачивши гарну упаковку.
А коли поклала коричневий шматочок до рота — її обличчя розтануло від насолоди.
«Як тобі?»
«Така солодка…»
Проковтнувши шоколад, Емі ще деякий час перебувала під враженням післясмаку.
Потім вона отямилася, ніяково відкашлялася й кивнула:
«М-м… так, дуже смачно. У тебе ще є шоколадки?»
«Якщо підеш зі мною — дам ще.»
«Добре!»
Емі приховала вираз обличчя й подарувала Ісааку жваву посмішку:
«Я готова до викрадення! Куди йдемо?»
«Ого, тут таке місце є!»
Я привів Емі до невеликого будиночка десь у лісі Джосена. Спочатку це був покинутий склад, але його прибрали під приводом викрадення. Один із підлеглих Матео володів стихією вітру, тож прибрати пил було легко.
У ❰Магічному Лицарі Мерчен❱ була механіка створення та облаштування власного сховку. Цей покинутий будинок був одним із таких місць.
Я провів Емі до столу із закусками.
«Сідай сюди, я заварю тобі чай.»
«…»
Розум Емі вже був повністю зосереджений на купі шоколадок на столі.
Посадивши її на стілець, я пішов на кухню. Хоча це й називалося кухнею, насправді це був просто маленький закуток з однією перегородкою.
Там я поставив чайник з водою на сувої з магічним колом заклинання 1-зірки вогню [Генерація вогню] і почав кип’ятити воду.
Але ця ситуація… як би це сказати…
«Невже це занадто легко…?»
Я думав, що спрацює, але не очікував, що Емі можна буде так легко підкупити однією шоколадкою…
Звісно, шоколад, який я використав, був предметом, ефективним саме для Емі.
Шоколадки, які я заздалегідь підготував, були куплені за гроші на викрадення, які я отримав від Матео. Я купив їх у секретній крамничці, бо вони були дешевими.
Ці шоколадки спочатку були одним із подарункових предметів для підвищення симпатії героїнь. Найсильніший ефект вони мали саме на Емі Голловей, яка була справжньою ласункою. Це був обов'язковий предмет, якщо ти хотів побачити романтичну кінцівку з Емі.
Тому я й знав, що їй сподобається.
Звісно, головну роль зіграла її здатність [Розрізнення кольору серця].
«Що ти робиш, Емі?»
Я глянув крізь перегородку на Емі.
Вона намагалася зберігати спокій, простягаючи руку до шоколадок, але іншою рукою себе стримувала.
«Невже це занадто? Ми ж стільки років разом, а він завжди ігнорує мене, кажучи „треба тренуватися“…»
Ми з Емі влаштували простеньку чайну вечірку з шоколадом і чаєм.
Оскільки я так багато грав у цю гру, в мене, виявляється, було дуже багато чого сказати Емі. Як тільки я почав говорити, спогади полилися рікою, слова лилися самі собою.
Завдяки цьому атмосфера ніколи не ставала ніяковою від початку до кінця.
Наче заспокоєна шоколадом і чорним чаєм, Емі весь час скаржилася мені. Звісно, про Іана.
«Я була до нього такою хорошою, а цей невдячний…»
«Ти ж любиш Іана, правда?»
«…Га?!»
Я просто озвучив те, що й так знав. Емі залишила стільки натяків, що й думати не треба було.
Емі, як і очікувалося, почервоніла від сорому.
«Я… що… ні… не те щоб…»
«Серйозно? Та ж видно, що ти його дуже любиш.»
«Ні, це не… правда…»
Було дуже мило дивитися, як вона намагається заперечувати.
З позиції Іана я грав у <Магічного Лицаря Мерчен> дуже довго.
Я не знаю, скільки разів я її бачив.
Можливо, це вже була любов, як до доньки? Хоча я ніколи не був одруженим.
«Шоколад закінчився.»
«Ой, так! Шоколад! Шоколад… я все з’їла, вибач…»
Я спеціально змінив тему, а Емі відчула провину й відповіла.
«Хочеш ще шоколаду?»
«А… ой? Ну, я не з тих, хто дуже багато їсть, але… якщо ти даси ще, то відмовитися буде важко, навіть заради пристойності?»
Що ти взагалі несеш…
«Зачекай трохи. Я зараз повернуся.»
«Га? Куди ти?»
Я встав і пішов до дверей.
«Я поклав їх в іншому місці. Зробив собі щось на кшталт міні-холодильника й зберіг там, бо я ж користувач льоду. Але це трохи далеко.»
«Чому? Хіба не зручніше було б поставити міні-холодильник просто тут чи спереду?»
«Я ще погано контролюю. Може ненароком пошкодити будинок, тому спеціально тримаю далеко.»
«Ааа~.»
Вона не виглядала повністю переконаною. Але Емі більше не ставила питань.
Якби вона запитала «А чому не використати сувої льоду?», я б відповів, що в мене немає гелю.
Якби запитала, чому немає гелю — сказав би, що мене пограбували.
Якби запитала, хто пограбував — сказав би, що не знаю, бо було темно…
На щастя, до цього не дійшло.
Здається, вона просто дуже хотіла ще шоколаду якомога швидше.
«О, може я піду з тобою? Я піду за тобою.»
«Ти ж викрадена. Сиди тут.»
«Пхе-хе, точно~ точно, мене ж мали викрасти до вечора, так?»
Емі засміялася, сприймаючи це за жарт. Вона, мабуть, вважала себе «гостею», а «викрадення» — моєю жартом.
Я б на її місці подумав так само. Я ж сам сказав, що викрадення відбудеться до вечора.
Мені було зручніше, щоб вона сприймала це як жарт, бо я хотів, щоб Емі почувалася комфортно.
«Ах, сьогодні було так весело~ Давай дружити, коли повернемося, Ісаак.»
Дружити, кажеш… Не знаю. Зараз Іан, якого ти любиш, буде поранений Матео та демоном.
Я посміхнувся й сказав: «Зараз повернуся», — і вийшов зі сховку.
Небо вже було пофарбоване в колір заходу сонця.
По дорозі сюди я поклав загострений камінь біля позначеного дерева в лісі Джосена. Це був сигнал, що означає «Я успішно викрав Емі».
Після цього Іан отримає листа про те, що Емі викрали.
Він увірветься до покинутого складу й почне битися з бандою Матео.
«Демон же з’явиться ще нескоро?»
Коли демон з’явиться, небо почне темніти.
Він прокинеться й чекатиме під покинутим складом, поки не відчує щільну магію Матео.
Тож ще далеко. Часу буде вдосталь, щоб спостерігати за ситуацією біля складу.
Мені треба лише вбити демона, щоб уникнути поганого кінця.
Більше того, якщо я переможу демона цього разу, отримаю в нагороду Перстень Безодні. Предмет, який дозволяє читати думки супротивника. У <Магічному Лицарі Мерчен> я використовував його, щоб читати думки багатьох ворогів під час бою.
Іншими словами, Перстень Безодні дуже допоможе впоратися з усіма можливими змінними в майбутньому.
«З викраденням все гаразд, нічого незвичайного не пригадую.»
Я повільно йшов до покинутого складу.
Єдина змінна, яка приходила в голову — якщо демон з’явиться раніше. Наприклад, якщо Матео використає ману раніше за своїх підлеглих.
Це була б небезпечна ситуація, що прискорює поганий кінець, але я сподівався, що цього не станеться…
Коли я грав у ❰Магічного Лицаря Мерчен❱, Матео атакував Іана лише після того, як усіх його людей перемогли.
Ну, тут має бути легко.
Немає контакту з такою надокучливою людиною, як Кая, тож ніхто не втрутиться.
Дві години тому.
Кая Астреан блукала територією академії.
«Куди подівся Ісаак?»
Вона ніяк не могла знайти Ісаака.
У найкращому разі вона знаходила банду Матео, але там були всі, крім Ісаака.
До того ж дії банди Матео сьогодні якось виглядали підозріло.
Завдяки тому, що Кая останнім часом стежила за Ісааком, вона виявила, що вони використовують покинутий склад у лісі Джосена як сховок.
Вони увійшли в ліс Джосена й як завжди пішли до покинутого складу, але потім почали уважно роздивлятися якесь дерево.
Після цього всі, крім одного, пішли до складу.
Той, що залишився, розвернувся, вийшов з лісу Джосена й попрямував до будівлі магічного факультету — Орфін-хол.
Кая пішла за ним.
Чоловік озирнувся, потім таємно засунув листа до шафки Іана й швидко втік.
Що це? Тільки не кажи, що любовний лист.
Після того, як Кая переконалася, що чоловік пішов, вона дістала лист із шафки Іана й прочитала.
[У нас Емі Голловей.]
[Приходь до покинутого складу в лісі Джосена.]
[Приходь один.]
«Заручниця…?»
Руки Каї затремтіли.
«Вони зайшли занадто далеко…!»
Банда Матео була сумно відомою. Лист, мабуть, був спрямований на те, щоб познущатися з аристократа на ім’я Іан Фейрітейл.
Але вона все одно не могла повірити, що вони взяли заручницю…!
«…Кая Астреан?»
Саме вчасно з’явився Іан біля шафок.
Він здивовано звернувся до Каї, яка стояла перед його шафкою.
«Це моя шафка.»
«Ти Іан Фейрітейл? Подивіться на це.»
Вираз обличчя Іана потемнів, коли він прочитав лист, який дала йому Кая.
«Емі…! Матео, цей виродок…»
«Пане Іане.»
Тоді Кая зробила пропозицію розлюченому Іану.
Вона сказала, що допоможе.
Небо було пофарбоване в колір заходу сонця.
Після пошуків у лісі Джосена Іан дістався до покинутого складу.
Банда Матео зустріла його хихотінням.
«Де Емі?»
Іан запитав хрипким голосом.
У правій руці він тримав тренувальний дерев’яний меч, але для банди Матео це виглядало лише смішно.
«Кажи відразу. Це попередження.»
«Попередження?»
«…!»
Фааааааааааааааа!
За спиною Іана біля дверей виник бар’єр. Це була нейтральна магія одного з людей Матео.
「Бар’єр — Спеціалізація на фізичний захист (Нейтральна стихія, ★2)」
Навіть будучи базовим бар’єром, він спеціалізувався саме на фізичному захисті. Яким би сильним серед однолітків не був Іан, він не зміг би легко пробити цей бар’єр.
«Хто тут попереджає, ти?»
Голос Матео став важким.
«E-ранг дає попередження? Попередження?»
«Ні, набагато цікавіше, коли в тебе є така сміливість.»
Люди Матео підійшли до Іана, але той не виявляв страху. Навпаки, він виглядав розчарованим.
«…Це було справжнє попередження.»
Саме в цей момент.
Фіууууууууууу!!
Квааааааааааааа!!
Раптово одна зі стін покинутого складу обвалилася, і потужний порив вітру полетів на банду Матео.
「Порив (Стихія вітру, ★4)」
«…!»
«Ааааа!»
«Куаааа!»
Куууууууууууууу!!
「Кам’яна стіна (Стихія каменю, ★4)」
Перед тим, як вітряна магія вдарила по складу, навколо Матео піднялася кам’яна стіна, що захистила його. Він швидко розгорнув захисну магію каменю [Кам’яна стіна]. Його рефлекси були, як у дикого звіра.
Але всі люди Матео не були готові до вітряної магії й були зметені 「Поривом」.
Вони вдарилися об протилежну стіну, впали на підлогу й втратили свідомість.
Коли буря вщухла,
「Генерація вітру (Стихія вітру, ★1)」
Навколо покинутого складу почав гуляти лютий вітер за командою дівчини-учениці.
Коли Матео розвіяв [Кам’яну стіну], його очі розширилися, коли він подивився на джерело вітряної магії.
Стіна складу була пробита [Поривом]. Поруч стояла учениця першого курсу з світло-зеленими хвостиками, тримаючи чарівну паличку з невеликим зеленим каменем мани всередині. Її волосся й спідниця майоріли на вітрі.
Зброя, схожа на чарівні палички, збільшувала силу випущеної магії, але через складність керування такою зброєю її було важко використовувати на рівні учнів. Наразі лише кілька першокурсників могли нею володіти.
І ось така учениця з’явилася на місці події.
«Моє попередження звучало як жарт?»
Вона була другою за силою на першому курсі магічного факультету, сильнішою за будь-кого тут —
— Кая Астреан.