Глави 41-50

Розділ 41.

Влюбленість. (Часть 5)

Лу Шан був приголомшений.

Янь Шань* і Цю Лянь були незрівнянно різними містами. Один ресторан у Ян Шане коштував, як десять ресторанів в Цзю Ляне.

Йому пропонували п’ятнадцять ресторанів! Це було так несподівано! Його сім’я не могла б дозволити собі таке майно, навіть позбувшись його.

Окрім грошей, для будівництва ресторану в цьому місті потрібно було зв’язку. Було потрібно витратити принаймні мільйон срібних таелів на саму купівлю і хабарі. У сім’ї Лу не було й половини цієї суми.

Після недовгого роздумування пропозиція вже не виглядала такою привабливою. Його просто намагаються купити, і це залишало в душі неприємний осад.

Лу Шен як ніколи ясно зрозумів значення двох крилатих фраз - "Деньги правлять світом" і "Гроші - це влада". І що значить бути людиною-грушкою...

З одного боку, його дуже підтримував матеріальний стан і вплив пана Ченя. З його допомогою було б легше знайти великих майстрів бойових мистецтв. А про проблему купівлі ліків та лікарських рослин можна було забути... Але це була лише одна сторона медалі.

Цзю Лень був незрівнянним з Яням Шанем. Це місце вважалося стратегічним. Він був своєрідною твердинею, яка охороняла вузький перевал, що розділяв Північні Землі та Центральний Рівнини.

Суміве закріпилося тут і стало багатим, старий пан Чен отримав вплив, про який Лу Шен ще не смів навіть мріяти. Певно, він не був посередництвом.

Чен Юньсі зізналася йому у своїх почуттях. Хоча жінки її віку були відвертішими і сміливішими, це вимагало неабиякої відваги.

Коли Лу Шен побачив дівчину, яка стояла перед ним, то глибоко зітхнув.

- Що це у тебе? - Кивнув на її руку.

Спочатку Чен Юньсі несмішно подивилася на Лу Шена, а потім на документи в руках. Трохи закусила губу.

- Брат Лу, це...

- Юньсі. Справа зовсім не в тому, що ти мені не подобаєшся... І мені плювати, що інші вважають твої ноги потворними. Для мене вони найпривабливіша частина твого тіла. - Лу Шен не міг цього не сказати.

Чен Юньсі спочатку вирішила, що Лу Шен просто намагається її потішити. Але потім вона побачила його і усвідомила, наскільки він щирий.

- Юньсі, ти ж мене зовсім не знаєш, - продовжив хлопець. - Хоча ми знайомі вже кілька місяців, бачимо тільки в університеті. Я не хочу, щоб моя майбутня подруга жалкувала про своє поспішне рішення, коли дізнається мої погані сторони.

Усе, що він говорив, було лише спробою відштовхнути Чен Юньсі.

Його життя було занадто складним і небезпечним. У нього був Модифікатор, але найголовніше - на нього полювали демонічні привиди.

Він мусив стати сильнішим, щоб захистити своїх рідних у разі потреби. Він не хотів задовольнятися життям чоловіка багатої жінки, а також не прагнув бути смертним і залежним від добробуту та удачі інших. Він хотів стати господарем своєї долі в цьому темному і небезпечному світі!

Щоправда, таке життя було сповнене небезпек. Але колишнє одруження здавалася його слабкістю, воно ставало вразливим.

Незважаючи на всі сподівання, його слова не розчарували Чен Юньсі. Навпаки, вона дивилася на нього з ще більшим захопленням.

- Брату Лу плювати на гроші! Я так рада! - Її великі очі захвилювалися. - Я щаслива, що ти не погодився! Обіцяю зробити все можливе, щоб пізнати тебе ближче і зрозуміти! - Закінчивши говорити, вона зачинила руками почервоніле обличчя, після чого, розвернувшись, втекла.

Лу Шен мовчки дивився їй слід.

- Все вийшло зовсім не так... Як дивно... - Похивши головою, він попрямував назад у навчальний зал.

День пролетів непомітно. Від Ван Цзицюаня все ще не було жодної звістки. Сан Чженґо ходив до нього додому, але виявилося, що хлопця ніхто не бачив. Коли Лу Шен і Сунґ Чженьго запитали про свого друга, то вирішили наступного дня взятися за пошуки.

Наступного дня, коли Лу Шен як завжди відвідав клас, Ван Цзицюаня там не було.

Як завжди, урок почався з переклички. Коли черга дійшла до Ван Цзицюаня, один із студентів сказав:

- Я живу в будинку навпроти, так що з упевненістю можу сказати - вчора ввечері у його вікнах не палав світло. Схоже, він не ночував удома.

- Він повернувся в рідне місто? - Старший Лу насупився. - Чому тоді не подав заявку на відрахування? От дурень! Схоже, його більше не хвилює наступний іспит.

Щороку Екзамен потребував рекомендації для навчального закладу. Якщо студент вчився незадовільно або пропускав заняття, то не давав жодних порад і він не міг брати участі в екзамені.

- Ван Цзицюань не настільки нерозсудливий, щоб пропустити щорічний іспит, - пробурмотів Сан Чженго. Потім подивився на вчителя. - Старший Лу, можливо у Цзицюаня виникли якісь проблеми. Я знаю його двоюрідного брата. Дозвольте мені з'ясувати, що насправді сталося.

- М-м, я не проти. Це правильно, коли товариші дбають про одне одного, - ласкаво кивнув Лу Жао.

Після цього урок пішов своїм життєвим шляхом.

Лу Шен непомітно спостерігав за Сон Чженґо - той явно був стурбований зникненням друга.

Лу Шан ніяк не міг позбутися передчуття, що до зникнення ван Цзицюань якимось образом причатна та прогулянкова човен.

Тим часом, навчальний день нарешті прийшов до кінця. Для Лу Шена лекції ніколи не представляли особливої складності. Ні в цій, ні у попередньому житті.

На відміну від нього, Сун Чженґо було дуже важко вчитися. Навіть після закінчення занять він довго залишався за своїм столом, обдумавши те, що говорив під час лекцій старший Лу.

- Брат Чженґо, - гукнув приятеля Лу Шен. - Мені дещо не дає спокою. Зазвичай Ван Цзицюань дуже уважний і обачний. Він найбільш дисциплінований і старанний з усіх нас. Не думаю, що він пропустив би два дні занять якби з ним нічого не сталося.

Сан Чженґо сховав у бюро перо і чорнила, згідно кивнув:

- Я теж так думаю. Тому вирішив відвідати його брата.

- Ходімо разом, - запропонував йому Лу Шен.

Сун Чженґо був здивований. На зміні він підходив до деяких своїх одногрупників, пропонуючи скласти йому компанію, але у всіх вони знайшлися які-небудь термінові справи.

Тепер він нарешті зрозумів, хто його справжній друг.

- Добре, почекай хвилинку, книги тільки приберу.

- Звичайно.

Коли Сун Чженґо зібрав свої речі, вони покинули будинок університету. Сівши в орендований екіпаж, вони вирушили за адресою.

Упродовж усього шляху кожен мовчав, думаючи про своє. Ван Цзицюань був старанним студентам, які турбувалися про своє майбутнє. Як він міг так раптово зникнути?

Двоюрідного брата Ван Цзицуанья Чень Хона вони знайшли на Золотому Улицьку, в лавці з косметикою. Незважаючи на свій юний вік, цей хлопчина керував досить великим магазином і, очевидно, робив це цілком успішно.

- Старший брат Цзицюань пропав? Ні, якби він збирався повернутися додому я б про це знав. Я не бачив його вже кілька днів, - занепокоївся юнак.

Обличчя Сан Чженґо потемніло. Вони з Лу Шеном переглянулися.

- Ми теж його в останні два дні не бачили...

- Знаєте, що... Я згадав, що кілька днів тому старший брат приходив до мене додому і просив продати йому декілька флаконів дорогих парфумів. - обличчя Чен Хуна просвітило. - Мені здається, він закоханий. Кому ще можна подарувати парфуми, окрім як улюбленої дівчини?

- В який час він приходив? - Зустрінений Лу Шен.

- Не знаю. Було дуже пізно, так як я вже спав. Старший брат мене розбудив. - Почувши підборіддя, юнак посміхнувся. - Ви ж розумієте, що все це може означати. - на його обличчі розцвіла мрійлива усмішка.

Але Сан Чженґо, очевидно з’ясувалося, що почуте не сподобалося бровам.

Як і Лу Шену, серце якого стискувалося від поганого передчуття.

Подивившись на Лу Шена, Сан Чженґо зрозумів, що у того є якесь припущення про те, як це сталося, тому вирішив швидко попрощатися з Ченом Хоном.

Покинувши магазин, він потягнув Лу Шена за кут.

- Брат Шен, говори! У тебе є якісь підозри?

Лу Шен важко подивився на Сан Чженґо:

- Тієї ночі я повертався на прогулянний човен.

Сун Чженґо був здивований.

- Навіщо? Було досить пізно, і човни на той час вже не працювали.

- Так, вони не працювали, - кивнув Лу Шен. - Я повернувся, тому що забув свій гаманець, і дещо там побачив...

- Що саме? - Наздогнався Сан Чженґо.

- Хоча на човні не було душі, всюди палили червоні ліхтарі, - очі Лу Шена звузилися. - Я швидко знайшов кімнату, в якій ми сиділи. Усередині неї висіло два великих ліхтарі, ось тільки нікого з обслуги не було, навіть прибиральників.

- Нікого не було? Не може бути.... - Сан Чженґо, здавалося, раптово щось згадав. - Може Ван Цзицюань нагрянув до свого брата вночі за духами, вирішив насолодитися однією з місцевих дам?

- Цілком можливо. Не гадатимемо. Ходімо до прогулянкового човна, там і дізнаємося.

Сан Чженьго кивнув.

Коли вони найняли екіпаж, то попрямували до Кіпарісового Озера. На землю швидко опускалися сутінки - хіба не ідеальний час для веселощів і випивок?

Розділ 42.

Влюбленість. (Часть 6)

Човен був пришвартований у тому самому місці, як і минулого разу. Швидко піднімаючись по трапу, Лу Шен і Сунґ Чженґо ступили на палубу.

- Молодий пане Сун! Ми лише кілька днів не бачилися, а мені здається, що минула вічність. З усмішкою привітала господиня. - Цзунь'ер ще одягається. Чому б вам не послухати музику, пофарбовуючи час очікування? У нас з'явилося кілька нових співачок, які чудово знають свою справу.

Обличчя Сан Чженґо залишилося суворим - він не відповів на її посмішку.

- Я хотів би вас дещо запитати. Два дні тому я приводив сюди свого друга, молодого пана Ван Цзицюаня. Чув, що він приходив до вас без нас. Чи не могли б ви покликати дівчину, яка його тієї ночі супроводжувала? Ми хотіли б поставити їй пару запитань, - він простягнув господині кілька срібних монет.

- Молодий пан має на увазі Де'ер? Зараз же за нею пошлю, а ви поки можете відпочити в сусідній кімнаті - дивлячись, як строго дивиться на неї Сун Чженґо, господиня не наважулася заперечити. Клієнтів, які були настільки щедрими, як Сун Чженґо, було в неї небагато.

Лу Шан і Сун Чженґо, згідно з кивнулим, пройшли в запропоновану кімнату. Трохи пізніше до них приєдналася Де’єр.

Дівчина, одягнена в довге зелене плаття з витонченою флейтовою на вигляд була дуже м'якою і лагідною.

- Молодий пан, я охоче відповім на ваші запитання, - смиренно вклонилася вона.

- Дозвольте запитати: ви знаєте, де знаходиться молодий пан Ван Цзицюань, якого супроводжували дві ночі тому?

Дівчина виглядала здивованою.

- Пане Ван Цзицюань? - Здивована простягнула вона. -Хіба він не пішов тоді з вами? Того дня я дуже втомилася, тому невдовзі після вашого відходу поїхала додому відпочивати.

- Пішла додому відпочити? - Недовірно перепитав Сан Чженґо.

- Так. Того дня у мене було забагато клієнтів. Я дуже втомилася, тому покинула човен однією з перших, - опустила голову дівчина. - А що сталося з молодим паном Ваном?

Подивившись на дівчину, Лу Шен не помітив жодних ознак неправди.

- Дозвольте запитати... Човен припинив свою роботу відразу після того, як ми пішли?

Дівчина поспішно кивнула.

- Як тільки ви пішли, господиня наказала нам йти додому.

- Тоді дозвольте задати ще одне питання. Після закриття на човні запалюють червоні ліхтарі?

- Червоні ліхтарі? - Перепитала дівчину. - Не думаю! Щодня після закриття наш човен відправляється до найближчої гавані, щоб оглянути і обслуговувати. У цей час на неї не допускається ніхто, крім персоналу.

- До найближчої гавані? Тобто, після роботи її відправляють в док?

- Звичайно. Ми пришвартуємо тут тільки на час роботи. Тут хвилі бувають досить сильними, тому небезпечно залишати човен біля берега. - Вираз обличчя Де'ер здалося Лу Шену якимось дивним.

Серцем хлопця знову захопило тривогу.

- Брат Лу... - Сан Чженґо теж відчув щось погане, хоча й поняття не мав, що Лу Шен намагається з'ясувати, задаючи такі питання. Він вважав, що друг помилився щодо червоних ліхтарів, але не переривав його.

- Скажіть, а тут немає інший човен, зовнішній вигляд схожий на вашу? Човни прикрашені червоними ліхтарями? - Знову запитав Лу Шен, не бажаючи здаватися.

Де’єр на мігнові прикривала очі.

- Молодий пан, скажіть, від кого ви це чули? Чи знаєте ви, за яких обставин на судні запалюють червоні ліхтарі? - Вона суворо подивилася на хлопця. - Коли одна з нас помирає, ми вішаємо над дверима її кімнати і всередині три червоних ліхтаря - як путівний маяк, який повинен привести її додому, і данину смутку та поваги.

Почувши це, Лу Шен надовго замовк.

Він у всіх деталях згадав той зловісний човен. Червоні ліхтарі висіли там над кожним дверима!

І їхнє розташування було точно таким самим, як описала Де’єр - один над входом і два всередині!

- Ах, молодий пане, це так страшно! Ви напевно від когось почули цю жахливу історію і вирішили налякати Де'єр! - Поїжнувши, прошепотіла дівчина.

- Лу Шен... Може, тобі це приснилося? - З тривогою подивився на друга Сан Чженґо.

- Можливо... - Лу Шен вагався, не знаючи чи розповідати другові про те, як потрапив на човен з червоними ліхтарями. Він боявся, що Сан Чженґо не повірить. Але навіть якщо повірить, чим він зможе допомогти?

- Але якщо Цзицюань сюди не приходив, куди він міг запропаститися? Щомісячний іспит ось-ось почнеться. Порушивши правила університету, він сам руками руйнує своє майбутнє!

- Молоді панове, якщо у вас більше немає до мене питань, можу я піти? Мене чекають клієнти, - втрутилася у розмову Де’ер.

- Так, звичайно. Ось вам за занепокоєння - посміхнувся Сун Чженґо, простягнувши дівчині пригорщу срібних монет.

Очі Де’ер радісно засяяли. Вона не мала нагоди заробити щось окрім того, що платила господині судна. Коли вона сховала гроші в гаманець, то розвернулась і пішла до виходу. На півдорозі раптово обернулася:

- Ах, так, молодий пане. Ваші слова про човен з червоними ліхтарями дещо мені нагадали. Кілька років тому на острові Кіпарісо Озере дотла згоріло човен разом зі всіма, хто там перебував. Жодна дама не врятувалася. Кажуть, що човни прикрашені червоними ліхтарями і час від часу з’являються біля Кіпарісового Озера. Ходять чутки, що це човен-привид.

Лу Шен жестом зупинив Де’єр.

- Погодите, міс. Чи можете розповісти більше?

- Вибачте, сер. Я тут не так давно працюю, тому мало що знаю. Наскільки мені відомо, молодий пан Сун досить близько знайомий з Цзюнь'єр? Вона застала той час, коли згоріла човен. Запитайте її, вона повинна знати більше ніж я, - відповіла Де'єр.

- Ясно, Лу Шен кивнув. - Дякую.

Коли Де’єр вийшла, Лу Шен та Сан Чженґо переглянулися.

Піднявшися на палубу, вони побачили Цзюнь’ер — одягнену в коротку білу сукню. Коли Сун Чженґо побачив її обличчя, то побачила усмішку.

- Молодий пане! - Вона дивилася на нього поглядом, наповненим щирою ніжністю.

- Цюнь'ер! - Поспішаючи вперед, Сан Чженґо ніжно прибрав дівчину за талію. - Минуло вже кілька днів, як ми бачилися востаннє. Як ти? Сподіваюся, я заплатив твоїй господині достатньо, щоб тобі не потрібно було спілкуватися з іншими чоловіками?

Усміхнувшись, дівчина кивнула:

- Молодий пане дуже добрий...

- Я чекаю.... Я досі чекаю дня, коли Цзюньйор дозволить мені викупити себе. - Але сьогодні ми прийшли сюди не заради відпочинку. Наш друг, молодий пан Ван Цзицюань, який прийшов з нами минулого разу, зник. Ти не бачила, чи не повертався він тієї ночі на човен?

- Молодий пане Ван Цзицюань? - Дівчина замислилася. - Тієї ночі ви пішли досить пізно і якщо мені не змінює пам'ять, після вашого відходу робота човна закінчилася. Чому він мав повертатися?

- Ви точно впевнені, що він не повертався? - Запитав Лу Шен.

Цзюнь’ер кивнула.

- Абсолютно. У той день я трохи затрималася, через що покинула човен останнім.

- Ясно.... Як же все це дивно... - Лу Шен знову задумався.

Сан Чженґо поставив ще кілька запитань, на які Цзюнь’єр охоче відповіла. Її слова повністю узгоджувалися з тим, що говорила Де’ер.

Через годину вони покинули човен.

- Схоже, єдине, що ми тепер можемо зробити, це повідомити про все владі, - зітхнув Сун Чженґо.

Лу Шан похитав головою:

- Боюся, від цього буде мало проку...

Сан Чженґо не міг стриматись, щоб подивитися на Лу Шена.

- Брат Сан, думаю, нам краще повернутися додому. Вже пізно, - подивився на приятеля Лу Шен. - А у нас завтра іспит.

- Добре, як скажеш. Брат Шен, сподіваюся ти від мене нічого не приховуєш? Якщо ти щось зрозумів, будь ласка скажи мені. - Сан Чженґо важко зітхнув - якась незрозуміла тривога не покидала його серце. Після розлучення він навіть кілька разів обернувся.

Але Лу Шен глибоко поринув у себе, пригадуючи собі реакцію Де’єра і Цзюнівер.

"Не схоже, що вони брехали, але в такому випадку, як мій гаманець потрапив на той човен?" - Лу Шена тривожили сумніви.

Він мав недобрі передчуття, які не могли йому повірити.

***

Сидячи в просторному екіпажі, Сан Чженґо то й справа зітхав.

Він вважав Ван Цзицюаня своїм другом і не вірив, що він міг поїхати без слів. А ще, йому не давало спокою Кіпарісове Озеро - щось з ним явно було не так, ось тільки що, він ніяк не міг зрозуміти.

"А якщо..." - раптово здула думка тривожного серця. - Може, він потонув у озері?

"Ні! Упевнений, він ще живий. Я повинен зробити все можливе, щоб його знайти! А якщо він все ж мертвий, повинен на очах побачити його тіло! Через мене він опинився там! Я несу за це відповідальність!"

Він підняв голову.

"І пора вже щось вирішити з Цзюнь'ер." - його витрати на цю дівчину становили близько тисячі срібних таелі в місяць - тільки так він міг бути впевнений, що до неї не наблизиться інший чоловік. Але через це, його сварки з батьком ставали все запекліше.

Сюн Чженґо розболілася голова від того, що вона мала вирвані думки.

Розплавившись з візником, він швидко минув подвір’я і попрямував у свої покої. Найменше йому зараз хотілося бачити когось зі своєї сім'ї.

Кілька слуг, побачивши його, шанобливо поклонились; та не звернувши на них ніякої уваги, вихор пролетів повз.

Розділ 43.

Привид красуні. (Часть 1)

Сюнґо, вдаючи важкі двері, підійшов до вікна. Він побачив голубе пір’я, яке безтурботно чистило чорним глянцем.

Щось біле було прив'язане червоною ниткою до лівої лапки птаха.

Він викинув руку і схопив голуба. Швидко відв'язавши в трубочку клочок паперу, розгорнув записку з вишуканим почерком:

Брат Сун. Я хочу попросити тебе про допомогу. Як ти знаєш, незабаром почнеться фестиваль. Пообіцяй мені не відвідувати в цей час човен."

Сун Чженґо, зізнатися, був здивований. Але це ще більше шокувало його.

« У цей день господиня човна за допомогою деяких дам буде провертати деякі справи. І вони мають плани щодо тебе. Не приходь ні в якому разі, а я постараюся все залагодити. Як тільки фестиваль закінчиться, я відправлюся з тобою в твій дім."

Після того як Сун Чженґо прочитав останні рядки, його обличчя розлилося у широкому посміховисько.

- Брат Сун виконає твоє прохання, Цзюньйоре! Можеш не хвилюватися!

Знайшовши в одному з шухляд чистий клаптик паперу, він швидко написав відповідь. Потім, згорнувши записку в трубочку, прив’язав її до лапки голуба. Обома руками взявши птаха і виснувшись у вікно, підкинув його вгору.

Покинувши подвір’я сім’ї Сун, голуб змахнув малинову черепицю даху і подався до Кіпарісового Озера. Облітаючи по периметру червону прогулянку, він забив крилами у вікно однієї з каютів.

Зсередини до нього потягнулася тонка, вишукана рука.

Коли Жзюнь’єр відв'язав лапку, то відпустив птаха.

- Повертайся до свого гнізда, - лагідно посміхнулась вона.

Розправивши крила, чорний голуб змив вгору.

Закриваючи вікно, дівчина обережно розгорнула записку. Прочитавши відповідь, вона кивнула і піднесла папір до палаючого вогню.

Дочекавшись, поки залишиться лише маленький ідентифікований куточок, він викинув його у вікно.

Раптом розчавлений протяжний скрип змусив її здригнутися.

Двері, що йдуть до кімнати повільно відчинилися, ніби хтось спеціально штовхнув її ззовні. Целя обернулася і налякала руки до грудей.

Трохи заспокоївшись, повільно підійшла до дверей і висихнувши назовні голову, подивилася спочатку вправо, потім вліво, але нікого не побачила.

Її каюта була на нижній палубі. Завдяки турботі Сун Чженґо вона могла користуватися цим каютським одноособово. Навколо не було нікого - інші дами на верхній палубі розважали гостей.

У довгому коридорі теж не було ні душі.

З полегшенням зітхнувши, Цзюнь’ер повернулася до свого кайту. Закрила двері не тільки на ключ, але й горизонтальний засув.

Підійшовши до туалетного столика, почала повільно розчісувати волосся - коли емоції дівчини знаходилися в хаосі, цей нехітрий процес завжди заспокоював її.

Але не цього разу.

Коли на гладкій поверхні столу почала повільно проявлятись чорно - чорна мітка, вона перелякано застигла.

"Настав час діяти. Не забувай, хто ти".

Погляд Цзюнь'ер замітився. Після недовгого коливання вона, взявши олівець, все ж написала "так". Потім, потягнувшись, стерла всі слова, залишивши на їхньому місці розмазану пляму.

На деякий час дівчина впала в заціпеніння.

Це було для неї попередженням - не робити нічого, крім того, що повинна. Який же щасливий, що її обмін записками ніхто не помітив.

"Жаль... Я більше не зможу бути з братом Сун..." - в її очах промайнула тінь жалю.

Вчитель хотів зібрати всіх, хто народився в час Інь і Сан Чженґо. Для того щоб його захопити, були проведені ретельні приготування. Залишалося тільки запросити його на фестиваль.

Але вона все зіпсувала, закохавшись у чесного і турботливого хлопця. Вона поклонялася йому, захоплювалась ним і хотіла ніколи не розлучатися.

- Брат Сан... Цзюнь'ер дійсно втомилася... Дуже втомилася... - Дівчина провела рукою по щоці, витираючи беззвучно капають з кутків очей сльози.

***

= Невелика лощина за межами міста. =

Коли Лу Шен кусався в повітрі, то наніс сильний удар відкритими ласодонами. Великий валун затремтів і розколовся на п’ять частин.

Розвернувшись один за одним, юнак швидко розбився.

У небо злетіла сіро-біла кам'яна пиляна, яка трохи заважає дихати.

Після того як Лу Шен вийшов з каміння, він повільно випорожнювався і склав у молитовному жесті руки. Відпустив свій данину*.

"У мене досить сабельних і ладонових технік, не вистачає тільки навичок цингун*. Ще не завадило б працювати над далекими та прихованими атаками, інакше в бою з деякими противниками можуть виникнути серйозні проблеми". - Лу Шен не квапився, одночасно роздумуючи і стабілізуючи свою внутрішню Ці.

"Після поглинання техніки Чорно Саблебого Тигру технікою Нефритового Журавеля, швидкість регенерації значно зросла. На жаль, цей тип модифікації не можна змінювати без залишка порошку. Що стосується процесу інтеграції та всіх його деталей, тут знадобиться досить багато досвіду, особливо, якщо я продовжуватиму займатися всім цим самостійно. Це так само складно, як створення з нуля нового бойового мистецтва".

Весь цей час він намагався досягти прориву в інших своїх техніці внутрішньої і зовнішньої сили, але його спроби не принесли значущого результату. Все, чого він добився - травма меридіанів*.

"Я не зможу самостійно подолати межі навичок без досвіду в бойових мистецтвах". - З кожним днем Лу Шен розумів це ясніше. - "Техніка Нефритового Журавеля, поковтнувши техніку Чорнобого Тигра, втрохи себе змінила. І чесно кажучи, це найкращий результат в черзі моїх зміней. Якщо я хочу і далі вдосконалюватися, мені доведеться дістати більше примарного порошку".

Як слід все обдумавши, Лу Шен підійшов до дерева, на товстій гілки якого висів його верхній халат і рушник. Знявши рушник з гілки, він витер на тілі піт.

"Нарешті ми побачимо силу третього рівня техніки Чорно-Ярості". - Він не ризикнув це робити раніше, поки його тіло повністю не відновилося.

Лу Шен знову подивився на велике дерево, яке стояло перед ним. Зітхнувши, попрямував усю свою внутрішню Ціну в праву руку і тоді ударив. Повільно відвів руку в сторону.

У середині стовбура зял чорний, як смола, відбиток долоні.

Глибина відбитка, що виходила з - під контролю гострого запаху, була приблизно десять міліметрів.

Протягнувши руку, Лу Шен пальцем обвів краї витівки. Від його дотику попіл осипався на землю, відкривши очі безліч чорних, схожих на зморшки, візерунків.

- Виглядає так, ніби його обпалило вогнем... Здається, технологія Чорної Ярості займає перше місце серед усіх моїх навичок атрибута Ян. Шкода, що книга неповна... Якби цю техніку можна було експлуатувати і посилити, прогрес був би величезним!

Якщо б він був звичайною людиною, яка не мала у своєму розпорядженні Модіфікатора, то до сьогодні йому було потрібно лише 50 років.

"Напевне, настав час почати розвивати технології націлені на швидкість пересування. У всіх моїх навичок, чи то технології Чорно-Балезубого Тигра, або інших бойових мистецтвах, є тільки вміння руху сумісні з атакою і нічого, що могло б допомогти під час переслідування або втечі".

У колекції Лу Шена була лише одна техніка під цим описом - технологія, що складалася з восьми послідовних кроків.

« Deep Blue», - подумки вимовив юнак.

Перед очима з’являється синьохемна рамка Модіфікатора.

Лу Шен, подивившись на комірки, швидко знайшов необхідне обладнання — вісім викопаних кроків. Рівень цієї технології, з усіх у нього наявний був найнижчим.

Згадавши подробиці порядку першого кроку, Лу Шен повільно випрямив вперед ліву ногу. Потім, напружуючи м’язи, відвів її в сторону. Перенесися на неї вагу свого тіла, правою ногою різко вдарив вперед.

Ця техніка була сформована на основі колись відомої в Центральних Равнинах техніки Лолев Сверчка за вісім Кроків.

Ненадовго задумавшись, Лу Шен натиснув кнопку "Змінити".

Екран модифікатора блимнув.

"Підняти техніку вісім Ісканних Кроків на один рівень", - безумовно сконтактував юнак.

У меню модифікатора стан техніки відразу ж змінився - з "не ініціовано" на інвікції.

Лу Шен прислухався до свого тіла. Окрім невеличкого зуда в ногах і незначного зменшення кількості внутрішнього Ци, нічого не змінилося.

"Думаю, я назбирав достатньо внутрішнього Ци і такі низькорівні бойові мистецтва навряд чи зможуть зашкодити моєму тілу", - подумав він, не зводячи очей із екрану Модифікатора. - "Підняти техніку вісім Ісканних Кроків до третього рівня".

Модифікатор знову блимнув. Через мить рівень техніки змінився на перший, але Лу Шен нічого не відчув.

Коли кількість людей змінилася на «два», Лу Шен відчув у ногах досить сильний зуд.

Третій рівень техніки з’їв чотири п'ятих внутрішніх Ци, які мали тривати щонайменше два дні.

На мить у голові Лу Шена все перемішалося, але наступного разу він вже досхочу знав усі рухи, кроки і способи ефективного використання цієї техніки. Крім того, його ноги стали набагато міцнішими.

"Випробуємо!"

Подивившись у майбутнє, Лу Шен помітив горобця, який збирається злетіти.

Відштовхнувшись від землі ногами, юнак біжить вперед.

Швидко виконав серію рухів. Маленька пташка, так і не встигла злетіти, затремтілася в його руці.

"Благодаря технікою Чорної Ярості, Чорно-білезубого Тигра і Нефритового Журавеля, моя сила та витривалість значно зросли. Технологія Восьмої Іскри в кілька разів збільшила швидкість руху. - Задоволений собою, Лу Шен послабив паскудство. Усередині міцно стисненого кулака лежав закривавлений горобець.

"Тепер, коли проблема з переміщенням вирішена, настав час дослідити більш складні технології", - подумав юнак. За кілька місяців перебування в Ян Шані він встиг багато дізнатися про це місто.

Виявляється, тут було не так вже й багато майстрів бойових мистецтв, і всі вони здебільшого займали ті чи інші посади в уряді або армії.

Найвидатнішим з них був Лу Ченчжун, якому не так давно виповнилося вісімдесят сім років. У майстра було три сини - всі високопоставлені урядовці Янь Шаня. До нього було дуже важко отримати доступ, тому Лу Шен відразу його виключив.

Розділ 44.

Привид красуні. (Часть 2)

"Зупиняються тільки додзьо* бойових мистецтв, які офіційно приймають учнів і знаменитий майстер Центральної Рівнін Лі Ран - Вбивця Душу Длань".

Саме на цього чоловіка Лу Шен і розраховував. Меридіани цього майстра були пошкоджені в бою сильним експертом Центральних Рівкін, через що майстер Лі був змушений разом з сім'єю перебрався у славну свою безпеку Янь Шаню.

« Він навіть зазнав таких травм, щоб отримати визнання в Янь Шане. Мабуть, у нього є якийсь козир в рукаві. І ще, його техніка дуже схожа на мою Розриваюче серце Длань. Потрібно перевірити. Що стосується навичок у зміцнення тіла, є два експерти, яких варто перевірити - Чен Цзя, так званий Акробат і Ян Фужуй- Бронзовий Стоп".

Першо-наперво, Лу Шен відвідав додзьо, відкриті цими двома. Акробату було на вигляд років сімдесят. Його бойове мистецтво було дуже простим. А ось техніка другого майстра була набагато цікавішою.

Розпочати вивчення техніки зміцнення тіла — Загартованої Сталь, який міг би будь - хто бажаючим заплатити за це майстер. Потім, якщо ремісник вражав поступ зацікавленого, він мав нагоду стати його особистим учнем.

"Звучення бойового мистецтва в додзі дуже тривалий процес. Мені потрібно всього лише отримати керівництво", - похитав головою Лу Шен. - "Простіше знайти щось подібне на аукціоні."

Коли він подумав про аукціон, то згадав, що в гаманці залишилася лише маленька золота та кілька срібних таелів.

"Нужно терміново десь роздобути гроші".

Якби не подія з Ван Цзицюанем... якби не його візит на човен з червоними ліхтарями... Він не спішив би підвищувати свою силу.

Одевшись, Лу Шен вийшов на дорогу до центру міста. Його першим наміром був майстер Центральних Равен Лі Ран, який практикує Вбивчучий Душу Длань.

Найнятий Лу Шеном екіпаж, пронісся по метушливих вулицях Янь Шаня і зупинився перед брамами стародавнього маєтку. Це був відомий Двор Зеленого лісу - дзза бойових мистецтв, відкритий майстер Лі Раном.

Головні ворота були відчинені - в цей час Двор Зеленого Листа був відкритий для відвідувачів.

З’єднавшись з розлюченим натовпом, Лу Шен пішов за нею в маєток. Неподалік від входу була велика арена, оточена чотирма червоними колонами.

У її центрі сивоволосий чоловік виконував серію послідовних ударів. Його поза нагадувала позу лютого тигра. Час від часу його долоні, розсікане повітря, видавали загрозливий рев.

- Браво! - Билася в екстазі збуджений натовп. Їхні слова похвали були зовсім не такими, як вони.

Лу Шен підійшов ближче.

"І це все, на що здатний знаменитий майстер Центральних рівнин?"

Він не міг повірити своїм очам. Чесно кажучи, техніка цього чоловіка, як для простого смертного, була непогана - він відмінно контролював швидкість і точність ударів, але Лу Шена вона зовсім не вразила.

Крім того, хлопець вважав, що удари майстра надто слабкі. Звуки ревіння були лише обманом.

Признатися, те що Лу Шен почув в наступний момент викликало його у ще більший шок:

- Вчора великий майстер Лі кинув виклик усім бійцям Янь Шаня, запросивши їх битися з ним на арені! Уявіть собі, його виклик прийняв другий командир Крилатого Почетного Караула. Хлопці, ви б це бачили! Майстер Лі потребував лише 30 кроків, щоб другий командир визнав поразку!

- Вражає! Він недарма носить титул великого майстра Центральних Рівнин!

- Без сумніву! Недавно майстер Лі одного за іншим переміг майстрів додзьо Бронзового столапа, Божевільного Лева і мандрівного Монаху... - Викрикнув хтось з натовпу. - Я все це бачив на власні очі! Жоден з них не зміг протриматися більше 50 кроків!

Після цих слів натовп знову з’явився.

Лу Шен був упевнений - тут немає прикидів, їх захоплення було щирим.

Він ще раз подивився на Лі Рана, який зараз показує на арені елементи своєї техніки. Поки він слухав розмови, хтось із глядачів вирішив прийняти виклик.

Цей молодий чоловік був струнким і м’язистим. Незважаючи на цей виклик, він ставився до майстра Лі з великою повагою.

Через кілька секунд між ними почалася жвава бійка.

Лу Шен швидко зрозумів, чому натовп так захоплювався Ліом Раном.

"Простим людям його сила і швидкість, мабуть, здаються дивовижними..." - думав він, спостерігаючи за поєдинком. Йому вистачило кількох хвилин, щоб це зрозуміти.

Раніше, не маючи можливості поспостерігати за боєм інших майстрів і брати участь у бою, Лу Шен навіть не здогадувався про те, який рівень його сили. Протягом усього цього часу він сам тренувався, тож міг лише здогадуватись про силу.

"Цей Лі Ран... Мені здається, я зможу перемогти його за три кроки," - похитав головою Лу Шен і, повернувшись, почав вибиратися з натовпу. - "Його техніка лише трохи перевищує мою "Розриваюче серце Длань". Звичайно, не маючи я навичок внутрішньої сили, він міг би стати для мене гідним противником..." - Зітхнувши, Лу Шен зрозумів, що з трьома кроками він явно посварився.

Одного кроку буде достатньо, щоб збити цього майстра.

Після того як Лу Шен залишив майстра Лі, він вирішив зустрітися з Ян Фужую, але в останній момент, подумавши, повернувся додому.

Наступного дня, ледь розцвіло Лу Шен вирушив у Додзе Ян Фужуя, відкрите разом з ще декількома майстрами.

Техніка зміцнення тіла, яку практикує цей майстер, сподобалась йому. Після вивчення цієї технології вже не було страшно отримати рани холодною зброєю. Тіло стало настільки міцним, що могло витримати удар націленого в горло списа.

Лу Шану вже доводилося стикатися з подібною технологією. Принцип навчання був надзвичайно простим - зміцнення тіла шляхом подолання болю.

Однак культивування цієї техніки вимагало великої кількості лікарських наттоїв, які відновлюють тіло. В іншому випадку під час навчання організм міг серйозно постраждати.

Крім того, заварювали ці трави на спеціальному рецепті.

Як знав Лу Шен, використовувати ці відвари могли тільки навчальні додзе учні.

Це розчарувало. Без рецепта, навіть якщо він успішно застосовує техніку, його тіло в процесі постраждає від безлічі ран. Модифікатор давав зовсім інший ефект, ніж тренування, але він не хотів ризикувати.

Він ще не забув, як півроку не міг вибратися з ліжка, піднявши до третього рівня техніки Чорно-жирної Ярості. А що, коли цього разу він стане інвалідом вже не на місяці, а роками?

На той час, як він покинув Додзе Бронзового Стовпи, близько полудня.

День був даремно затрачений. Розчарований, він вирушив на теневий ринок у Першій Улиці міста.

Тенневий ринок Янь Шаня був місцем, куди стікалися всі нелегальні товари, які вважалися підозрілими навіть на Чорнориці.

Ще раз перерахувавши свої запаси, Лу Шен переконався, що він має лише дві тисячі таєлів. Його крамниця щомісяця приносила приблизно сто таель, що для нього було дрібницею.

"Настав час оглянутися. Можливо, я зможу знайти тут потрібні мені камені".

За словами Сун Чженґо, багато проданих раніше аукціонів можна було виявити тут.

Не так і багато людей відвідували теневий ринок. Він складався лише з десяти маленьких лавок, що втиснули у вузьку алею.

Лу Шен ішов по алеї, час від часу набираючись до дерев’яних прилавків.

Так і не знайшовши нічого цікавого, вирішив повернутися додому - продовжити культивувати свою внутрішню силу. Але в цей момент з іншого кінця вулиці його гукнув чийсь нерешний голос.

- Вы... Лу Шен? Я... Неправда?

Хлопець обернувся. Бачив високого молодого пана, одягненого в жовтий халат, заколотний нефритовий брошью. Хоча Лу Шен вперше бачив цього чоловіка, він одразу впізнав його.

- Вы... Старший брат Чен Юньсі? Чень Цзяожун?

Чень Цзяожун посміхнувся:

- Очі брата Лу дуже гострі.

- Справа не в зору... Просто ви з сестрою дуже схожі... - Посміхнувся Лу Шен.

Чорти обличчя Чен Цзяожун, в порівнянні з Чень Юньсі були більш мужніми. А в іншому вони виглядали так, ніби були виліплені з однієї глини.

- Оскільки ми познайомилися з вами до того, як сестра встигла нас один одному уявити, чому б нам не випити? - Привіт. Посміхнувся Чен Цзяожун.

Лу Шена за кивнув.

Залишивши теневий ринок, вони попрямували до поблизького винного льоху. Закатували по чаші вина.

Зал був заповнений людьми, що сміялись.

Деякий час вони мовчали, вивчаючи один одного.

- Юньсі говорила, що брат Лу чудовий чоловік. Чесно кажучи, до нашої зустрічі я в цьому сумнівався - першим порушив мовчання Чен Цзяожун. Зробивши маленький паузу, він додав:

- До речі, ви вже в курсі? Органи влади зайнялися пошуками Ван Цзицюаня. Двоюрідний брат повідомив про його корабель.

Лу Шен маленькими ковтками потягував пряне вино.

- І що кажуть в ямені?

Чен Цзяоун похитав головою.

- Вони вважають, що він потонув. Це офіційне ув'язнення старшого констебля, який розслідує справу. Кажуть, що навіть є свідки, які бачили його ідучим уздовж Кіпарісового Озера.

Лу Шен мовчки допив вино. Потім з усмішкою подивився на співрозмовника.

- І це все?

- Так. А що ще ми можемо зробити? - Безпорадно розвів руки в сторони Чен Цзяожун. - Чесно кажучи, на Кіпарісовому Озері щороку пропадає досить багато людей. Але влада не дозволяє нам поширюватися про ці випадки під загрозою арешту.

Зрештою Лу Шен зрозумів, чому Ян Шань вважався найбезпечнішим містом.

- Сестра каже, ви відкинули її через те, що занадто мало знайомі, - вирішив змінити тему Чен Цзяожун.

- Отже, питання Ван Цзицюаня так і залишиться не розкритим? - Криво посміхнувся Лу Шен, проігнорувавши питання співрозмовника.

- Так, швидше за все і буде, - відповів Чен Цзяожун. - Кипарисове озеро величезне. Який сенс багатьох людей витрачати час на пошуки тіла, яке вже з’їли риби?

Лу Шен зітхнув. Він був дуже засмучений. Апатія і жорстокість місцевої влади почали принижувати його.

- Тоді в чому користь влади? - Запитав він перш, ніж зміг зрозуміти питання.

Чен Цзяжун міцно стиснув рукою нефритову брошку.

- Що ви хочете цим сказати?

У цей момент настрій обох хлопців був далеко не райдужним.

Якийсь час за столиком панувала тиша.

Лу Шена, що сидів на місці в руці Чень Цзяожун нефрит, впав униз. Веки молодичок здригнулися.

- Брат Чен, дозвольте мені поглянути на вашу брош?

Кивнувши, Чен Цяжун відстежив застібку і розтягнув вікно Лу Шену.

- Це подарунок мого друга. Нефрит найвищої якості.

У той момент, коли рука Лу Шена торкнулася нефриту, його тіло пронизало лютим холодом.

Холод був таким же, як він відчув, поковтнувши порошок.

- Серце Лу Шена тремтіло. Інь Ці, яка була в нефріті, мала більшу щільність, ніж порошок.

Розділ 45.

Привид красуні. (Часть 3)

- Скажіть мені, брате Чен... Ця річ була вихоплена з могильника? — Повертавши броси в руках, запитав Лу Шен.

- Чесно кажучи, не знаю, - пожав плечима Чен Цзяожун. - Не питав. Мене більше цікавить інше... Ви казали, що не достатньо знаєте мою сестру. Що це означає? - Він знову намагався повернути розмову в потрібне йому русло.

Лу Шен нахмурився - другий раз ухилитися від питання було неввічливо.

- Ми з Юньсі познайомилися не так давно і не встигли ще один одного, як слід дізнатися, — нарешті, сказав він. - А як щодо вас? Чому ваша сім'я так в мені зацікавлена? Хіба у вас зовсім немає сумнівів щодо моєї порядності?

- Чесно кажучи, раніше були, але тепер вони зникли, - посміхнувся Чен Цзяожун. - І на підтвердження цих слів, я готовий подвоїти придане моїй сестрі.

Через те, що Лу Шен в цей момент посміхався, Чен Цзяожун не помітив промельнулу у його погляді гіркоти.

Хлопець розумів, чому сім'я Чень так наполягає на цьому шлюбі - вони боялися, що ніколи не зможуть видати заміж старшу дочку, але тепер, коли претендент на її руку був знайдений, вони не збиралися так просто відступати.

- Давайте поки залишимо цю розмову. До того, як я отримаю учений ступінь - видавив з себе Лу Шен, використовуючи для виправдання майбутній Єжегідний Екзамен.

По правді кажучи, пропозиція була досить спокусливою. Для того щоб стати неймовірно багатим, Лу Шену потрібно було лише дати згоду на цей шлюб! Мало хто з молодих панів провінціального Цзю Ляня, опинившись на його місці, упустив би такий шанс, але це не надто цікавило.

- У такому випадку, брате Лу, буду чекати вашого рішення після екзамену. Сподіваюся, воно буде позитивним.

Не знаючи, що сказати, Лу Шен безпорадно кивнув.

Після того як вони залишили винний погребок, кожен з них розійшовся у свою сторону. Оскільки на вулиці почало темніти, Лу Шен вирішив повернутися додому.

Наступного дня, як тільки він відпочили, то пішов до університету. Коли він сів на місце, то почув метушні.

- Що там відбувається? - Запитав він біля вікна Сан Чженґо.

- Прийшли родичі Ван Цзицюаня, - тихо відповів друг.

Через вікно доносилися слабкі жіночі крики і дитячий плач.

Почувши, як перешіптуються вікна студентів, Лу Шен також встав. Прийнявся розмову двох своїх одногрупників.

- Ця молода жінка з дітьми - дружина Ван Цзіцюаня, зітхнувши, сказав один. - Кажуть, його батько ходив просити допомоги у чиновників, але його жорстоко побили яміньські констеблі і з того часу він прикутий до ліжка.

- За що побили?

- Він відмовлявся вірити, що його син потонув. Він впав на коліна перед входом до ями і не хотів підніматися. Хто ж міг знати, що головний констебль ненавидить таку поведінку...

- Удову і сиріт так шкода...

- Так, дуже шкода... Ще й його батько так постраждав...

Чим довше Лу Шен слухав, тим сильніше злився. Цзіцюань був родом з небагатої купецької родини. Хоча їхні вчинки були не надто добрими, вони почувалися щасливими. Але ця трагедія перекреслила все.

Сун Чженґо, мабуть, теж набридло слухати балакучу студентів. Пробравшись через натовп одногрупників, він став біля Лу Шена.

- Це моя вина. Якби я не покликав його того дня... - Вітхнув він.

- Не вини себя. Це не має до тебе ніякого відношення, - Лу Шен поплескав друга по плечу, але вираз обличчя Сун Чженґо не змінився.

Не зговарюючись, вони покинули аудиторію. Вийшовши на вулицю, побачили 18 - річну молоду жінку біля входу.

З кожною хвилиною ставала чимраз більша кількість присутніх, які обходилися з нею десять осіб.

- Давай підійдемо, - сказав Лу Шен, двигнувшись крізь натовп.

- Не потрібно! Я піду один! Це моя вина! - Поклав йому руку на плече Сан Чженґо.

Перш ніж Лу Шен встиг відповісти, Сун Чженґо підійшов до молодої жінки. Поклонившись, почав щось тихо шепотіти їй на вухо.

Вийшовши з університету, вчитель почав розпитувати студентів, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Несподівано для всіх Сун Чжено, подавши жінці руку, допоміг їй піднятися. Невдовзі вони залишили університетський двір.

Лу Шен пішов за ними.

Він встиг пройти лише кілька кроків, перш ніж побачив групку яменських чиновників. Недовго поговоривши про щось з Сун Чженґо і молодою жінкою, ці люди підскочили на коней, відібралися геть.

У цей момент Сан Чженґо помітив Лу Шена. Махнув йому рукою.

- Тобі не варто пропускати консультацію, повертайся. Я сам з усім розберуся! - Сказав він, після чого, зайнявшись в екіпаж, поїхав.

Лу Шен не зводив очей із чорної карети, що віддалялася від нього. Він знав, що такі карети використовуються виключно чиновниками ямена.

Деякий час він стояв біля входу і повернувся в аудиторію.

Ще кілька годин в університеті не обговорювали сім’ї Ван, але невдовзі вони зійшли на землю. Протягом дня Лу Шен час від часу зустрічав на території кампусу чиновників яменя, про щось говорять з учителями.

Невдовзі повернувся Сан Чженґо. Що цікаво, тінь тривоги більше не затьмарювала його лоб. Лу Шану не було важко здогадатися, що спричиняє такі зміни. Мабуть, щоб заспокоїти сумління, Сцн Чженґо заплатив сім’ї Ван Цзіцаня велику компенсацію.

Через кілька днів розмови про те, що сталося без нагляду студента, закінчилися.

***

= Сім' я Сан

Сон Чженґо мовчав принесену дівчинкою- служкою їжу. Розкішний стіл, наповнений курячими стравами, качками і кількома видами риб, зовсім не збудив його апетиту. Його розум був зайнятий іншим.

З коридору час від часу доносився голос батька, але він не квапився його привітати.

Вони були однією з багатьох родин, що переїхали в Ян Шань у пошуках кращого класу. Його батько повністю присвятив себе бізнесу, через що завжди був занадто зайнятий.

"Чому батько проти Цзюньйор? Якщо вона погодиться вийти за мене заміж, у нас буде чудова сім'я. З її підтримкою, я обов'язково доб'юся успіху..." - Сан Чженьго знову зітхнув.

У розпал трапези у вікно впорснув знайомий чорний голуб. Зробивши коло по кімнаті, висів на підвіконник і подивився на молодого антрацитових намистинок очей.

Обличчя Сан Чженґо засяяло від радості. У кілька кроків добігши до вікна, він поспішно схопив голубка. Відв'язавши від його лапки записку, швидко розгорнув її.

"Вам більше не потрібно турбуватися про ті слова. Після того як я погрожувала господині, вона пом’якшилась. Якщо брат Сун прийде на фестиваль завтра з десятьма тисячами срібних таель, він зможе викупити Цзюньйор. Ти мусиш прийти. Пам'ятайте, що душа і тіло Цзюньйор повністю належать вам. Сподіваюся... ви будете їх оберігати..."

Закінчивши читати, Сун Чженґо відчув гарячу хвилю по його тілу. Його обличчя почервоніло. Він схопився, заходив у зад-вперед по кімнаті.

- Цюнь'ер... Цзюнь’ер... Ти станеш моєю! Я обов'язково витягну тебе з цього місця! Я дам тобі своє ім'я! - Бормотів юнак, стискаючи і розтискуючи кулаки.

Сон Чженґо поступово відчув полегшення.

"Але чому все так змінилося? Хіба не попереджала мене Цзюньйор від відвідування човна в цей день?"

Він надовго замислився. Його розум, на той час затуманений захопленням, повільно повертався у свій звичайний стан.

"Надо буде запитати у Цзунь'ер, що все це означає. Чому обставини змінилися..."

Його серце розривалося на частини одночасно від радості і тривоги. Він почав перечитувати ці срібні таелі. У десятеро тисяч таелів навіть для нього було багато.

« Чорт візьми! Мені не вистачає грошей! Треба негайно знайти старшу сестру!» - забувши про їжу, він кинувся геть з кімнати. - "Який щасливий момент! Хоча Цзюнь’єр сором'язливий і не хоче віддавати цю справу, я не можу розповісти друзям про це". Дістав з секретера перо і чорнила.

Потім, захищившись відклав перо в сторону.

"Забудь про це. Краще самому піти. Чим більше людей, тим більша кількість змінних і більш імовірно, що все піде наперекосяк. Повідомлю друзям після того, як все владнаю".

Колишня сестра, він знайшов у неї спокій. Він дав їй п’ятнадцять тисяч срібних таелів, сказавши, що йому потрібні гроші для відкриття своєї справи. У короткий час усі приготування були завершені.

***

З кожним днем Еззамен ставав дедалі ближчим. Незадовго до нього сім’я Лу прислала Люсі Шену Малюку Цяо з тисячею таелів срібла.

Він знав, що його сім’я намагається продати своє майно в Цзі Левія і готуватися до переїзду. Після пожежі багато сімей вирішили залишити місто.

Завдяки цьому ціни на нерухомість значно знизилися, що було не дуже добре - для того щоб оселитися в новому місці, родина Лу вимагала багато грошей.

Мабуть, ця тисяча таелей була всім, що зараз собі могла дозволити родина Лу.

Час минув. Ван Цзіцюан повільно стирався з пам’яті. Лу Шен зосередився на вдосконалення і ламав голову над тим, де заробити грошей.

- Ах, Янь Шань! Мій милий! Ах, Янь Шань! Моє прекрасне місто... Лала лаяла...! Лала лаяла! Лала лаяла...!

Лу Шен стояв біля вікна, слухаючи високий чоловічий голос з вулиці.

Він прокинувся близько третьої години ночі, в так званий час Інь.

Визирнувши з вікна, побачив групу людей, які проходили повз його дім, у всі горланні пісні. Деякі голоси були високими, деякі низькими і хриплими. Вони йшли по вулиці нескінченною низкою.

Люди, одягнені в червону та синю одежу, били у барабани й гонгі і кричали свої дивні пісні.

Подорож, що почалася з центрального парку, де проходив фестиваль садово-паркових мистецтв, повільно рухався до околиць міста.

Найдивовижніше, що здивувало Лу Шена — це перехожість. Замість того, щоб уникати цього натовпу, вони приєднувалися до неї і не відчували жодного хвилювання.

Серед них були навіть ті, хто працював у ямені, що вийшли на вулиці міста для підтримки порядку.

Розділ 46.

Привид красуні. (Часть 3)

- Молодий пане... - В кімнату заглянула засрана крихітка Цяо. Потираючи очі, поставила на стіл тарілку з завареним кремом. - Каша скоро буде готова, а на десерт я приготувала вам солодощі.

- Чудово. Ти знала, що ковдра з завареним кремом тут подають під час фестивалі? - Зачинивши вікно, Лу Шен подивився на Малу Цяо.

За ті кілька місяців, що він її не бачив, вона помітно подобалася. Особливо притягувала до себе налита груди, щільно обтягнуту синім сукнем.

- Молодий пане, куди ви так пильно дивитеся? - Здувши губки, дівчинка склала на грудях руки. - Вибачте, одяг, що я з собою взяла, занадто швидко стала для мене мала...

Лу Шен посміхнувся:

- Пізніше я подбаю про твій гардероб.

На його здивування, замість того щоб радіти, дівчинка злякалася.

- Не потрібно... У вашої сім'ї зараз не кращі часи. Навіть немає грошей на ліки для молодого пана. Крім того, нам ще багато чого потрібно купити...

Лу Шану стало соромно. Його сім’я дійшла до того, що навіть Малюк Цяо, якому рідко хто був відданий, мусив затягнути потуже пояс.

Коли вона приїхала, то жила в одній з кімнат його дому. Він знав, що рано чи пізно вона опиниться у нього в ліжку і навіть готовий був надати їй статус наложниці.

Дитина Цяо народилася в неблагополучній сім’ї. Її батько, який був гравцем, одного разу програвся настільки, що не думав про це і продав свою дружину та дочку в бордель, звідки їх, згодом, викупила другу матір - Лю Цуйю.

Однак на той час мати Малюки Цяо вже була прикута до ліжка. Через деякий час вона померла, залишивши дівчинку зовсім сама.

- Треба придумати, як заробити грошей... - Для Лу Шена це питання стало найголовнішим.

Він обернувся і побачив, як Малюк Цяо дістав із складків сувою трохи приматого листа.

- Вранці приходив посланець, залишив вам повідомлення, - сказала вона, поклавши на стіл конверт.

Узявши до рук лист, Лу Шен прочитав ім’я відправника.

- З дому, - посміхнувся він, акуратно розірвав конверт.

Прочитавши лист, він переконався, що його сім’я вирішила переїхати в Ян Шань. Батько написав, що Лу Шену не потрібно хвилюватися ні про що.

Прочитавши листа, Лу Шен похитав головою. Заховав повідомлення в стіл.

- Відвар готовий? - Запитав Малюнку Цяо, за обидві щоки сплітаючи оладі з засвареним кремом. Більше як двадцять штук, кожна розміром з долоню, зникли в його роті за лічені секунди.

- Так, готовий. Він у коробці, мала дитина Цяо знала - наближався час щоденного тренування.

- Добре.

У цей момент пролунав наполегливий стук у двері.

- І хто б це міг бути? - Малюк Цяо поспішила до дверей. Лу Шен почув тихий голос, потім ледь чутний шорхливий двері.

- Хто там? - До цього моменту Лу Шен, закінчуючи сніданок, вже встиг переодягтися у свій одяг для тренування.

- Слуга сім'ї Сун доставив вам листа, Малюк Цяо простягла Лу Шену конверт.

Взявши послання до рук, Лу Шен прочитав:

"Брату Лу". - Звичайно ж, він відразу зрозумів, що це від Сан Чженґо. У цьому місті він не мав жодного знайомого, хто носить ім’я Сун.

Розірвавши конверт, прочитав вміст.

У листі говорилося про майбутнє фестивалю, де Сун Чженґо збирався викупити Цзюнь’єр. Хлопець запрошував Лу Шена святкувати цю подію.

- Викупити? - Пробурмотів Лу Шен. Він вже давно помітив незвичність стосунків Цзюньйор і Сан Чженґо, але не думав, що він закоханий у неї й має намір викупити її.

Оскільки він був близьким другом Сун Чженґо і в принципі, не був зайнятий, немає причини відмовлятися від запрошення.

Затаївши лист у шухляду, хлопець замкнув його на ключ. Потім зняв зі стійкою з зброєю довгу шаблю. Повернувшись до кімнати, він ненадовго застиг перед дзеркалом.

Останнім часом він все більше відчував силу Чорного Тигру та Нефритового Журавлі в його тілі. Ця радикально змінена сила повільно, але вірно, давала і зміцнювала його тіло та дух.

А технологія Чорної Ярості, яка прогулювалась по тілу, очищала його від токсинів та шлаків.

Він зрозумів, що сила і витривалість його тіла нічим не гірші від утомливого тренування майстерів, які підкріпляли тіло.

Піднявши шаблю на рівень очей, він активував технологію Чорного Тигру та Нефритового Журавлі. Відразу за цією технікою Чорної Ярості. Повітря навколо зависло, розсікане саблей. Коли Лу Шен подивився на праву руку, він побачив мережу червоних вен. Відверто кажучи, це видовище було не з приємних.

Останнім часом він став набагато м’язистим. Якби він носив облеглий одяг, а не широкі халати, це було б давно б помітно всім, адже його лікоть був тепер товщі, ніж стегна деяких майстрів.

- Мені потрібна інша зброя. - Лу Шен подивився на свій клинок, покритий безліччю вм'ятинів і дрібних тріщин. - Ця сабля скоро зламається.

За спиною почувся тихий шорх, ніби хтось намагався непомітно до нього підібратися, і навряд чи це була Малочка Цяо - їй точно не спало б таке в голову.

- Р-Р-П! - Почувся Рев Тигру!

Навколо тіла Лу Шена висихнула смертоносна аура.

Чоловік, який стояв за його спиною і зі гуркотом впав на підлогу. Він мав рацію, це була не його служниця, а Чжен Юя — сестра свого колишнього друга.

Її обличчя було білим, наче полотно.

- Б-брат Лу... - Прошепотіла вона, через кілька митей прийшовши в себе . - Ты... Мене... Налякався...

Як виявилося, Чжен Юй підкралася до Лу Шена і вирішила зробити йому сюрприз. Очевидно, вона не очікувала такого. Очі дівчини наповнились слізьми.

Лу Шен почувався винним. Він намагався заспокоїти дівчину, але це було не так вже легко зробити.

- Я подумала, що на мене кинувся гігантський чорний тигр, - обличчя Чжен Юй як і раніше залишалося блідим.

- Наступного разу не підкрадайся до мене зі спини, це небезпечно, - похитав головою Лу Шен. - Чому ти одна? Де твій брат?

- Він все ще в університеті. Брат Лу, у тебе є якісь плани на завтра? Не хочеш піти зі мною на фестиваль? - Запитала дівчина, нарешті, заспокоївшись.

- Друг запросив мене випити.

- Як шкода! Я спізнилася! - Вдихнула Чжен Юй. - Ну що ж, спробую знайти когось іншого якщо, звичайно, залишилися ще незарозумені хлопці. Треба поквапитися! - Випаливши це, дівчина, схопившись з підлоги, стрілою вилетіла з кімнати. Очевидно, що після того, як вона прийшла на фестиваль, то вже не хотіла йти з Лу Шеном.

Невдовзі після того, як вона пішла, в кімнату заглянула Малюк Цяо зі слідами сліз на очах.

- Міс Юй не дозволила мені нічого сказати... Молодий пане...

У майбутньому, незалежно від того, хто прийшов, ти не повинна впускати його без мого дозволу, - суворо подивився на дівчинку Лу Шен.

- Так, пане... Малюк Цяо, стурбована серйозним тоном Лу Шена, часто закидала головою.

Строго поглянувши на дівчинку, Лу Шен схопив зі столу саблю і вийшов з кімнати.

Він запитував себе, чи його тіло аура стало останнім часом більш загрозливою? Час від часу він відчував сильне бажання вбивати, знищувати все живе. Очевидно, це було побічним ефектом технології Чорної Ярості".

***

Наступного ранку вулиці заповнили натовпи співаків, акробатів і дресирувальників тварин та виконавців небезпечних трюків.

Вулиці, на яких відбувалося багато різноманітних подій, ставали все більш живим у центрі міста.

Весь день Лу Шен читав книжки, культивував внутрішню Ці і вдосконалював вміння сабельного та рукопашого бою.

На березі Кіпарісового Озера була невеличка гавка.

Як виявилося, Сун Чженґо покликав не тільки його, але й Чен Цзяожуна.

- Брат Лу! Чому так довго? - Палив Лу Шена по плечу Сан Чженґо. - Ми з Цзяожуном тебе вже чекали.

Після того як він стався з Ван Цзіцюанем, цей юнак змінив своє ставлення до дружби. Він залишив тільки цих двох друзів, викинувши зі свого життя всіх уявних приятелів.

Сьогодні він збирався викупити свою улюблену дівчину і хотів, щоб друзі стали свідками його щастя.

Спочатку він хотів піти сам, але не зміг не повідомити своїм друзям про таку грандіозну подію.

Зрештою він покликав їх.

- Сьогодні день брата Сан! Ціла ніч насолоди і любові! - Засміявся Чен Цяожун.

Але, турбуючись своїм щастям, брат Сун не забув про своїх друзів і посміхнувся Лу Шена.

- Йдемо вже, досить базікати. Не можу більше чекати, - збентежено сказав Сун Чженґо. - Думаю, сьогодні буде щасливим для нас всіх.

Коли він розмовляв і сміявся, то попрямував до причалу човен.

По її верхній палубі взад-вперед знову люди - човен сьогодні була буквально набита гостями.

Цзюнь’єр, сидячи навпроти вікна ілюмінатора, дивилася на трикутний берег.

- Що він тут робить? Брат Сун ж пообіцяв мені, що не прийде! - Обличчя дівчини зблідло, тонка рука міцно вчепилася у кут столу. Зуби з силою закусили нижню губу, але вона цього навіть не помітила. - Як таке могло статися? - Серце Цзюнь'ер завмерло. Вона знала, що саме Сун Чженґо був метою її господаря. Тому вона наполегливо просила його не приходити на сьогоднішній фестиваль. - Але чому ж він прийшов? Чому такий щасливий?

Цзюнь’єр відчувала, як сили залишають її тіло. Вона хотіла кинутися геть з кімнати, знайти Сан Чженґо і попередити, але не могла просунутись з місця.

- Хе-хе-хе ... - Коснувся її вух смішний жіночий голос.

Цзюнь’ер повільно повернула голову.

На її ліжку підбігши до ніг, вона сиділа довговолоса жінка, одягнена в білу сукню.

Волосся несло на її плечі і спину, наче водоспад. Закрили обличчя так, що неможливо було розгледіти чорта. Її тіло було настільки кістлявим і точим, що здавалося, розпливається від найменшого пориву вітру.

Розділ 47.

Привид Красавіці. (Часть 5)

Чорні, як смола волосся зіпсували на талію і обличчя жінки, що сиділа перед нею.

- Це я змусила його прийти... - Посміхнувшись, пояснила брюнетка.

- Нет... Ти не повинна була... - Цзюнь’ер відчула, як її залишають останні сили. Серце охопило розпач. Подібні до перлів сльози закапали з янтарних очей.

Жінка швидко піднялася і підійшла до Цзюнь’єр.

- Хлопець на ім'я Сун сам прийшов до нас, але ти хотіла його відпустити. Це суперечить правилам. Я розкусила тебе і написала йому листа.

Вони готували пастки для людей, які народилися в час Інь протягом довгого часу і напевно не збиралися надавати комусь з них шанс вислизнути.

Сльози текли по обличчю Цзюньйор. Тіло стало нерухомим, застигши. Вона не могла протистояти цій жінці, яка ніжно погладила її по щоці. Холодна рука лежала на її потилицю. Легко минувши кістки черепа, тонкі пальці занурилися в агонію мозку.

Жінки, які стояли на ногах Цзюнь’єра, не мали часу. Очі сяяли чудовим світлом. Смачна шкіра заблестила, а тіло почало випромінювати дивовижний аромат.

Проте незважаючи на зусилля жінки, у Сзюньйорі не було жодних сумнівів.

- Залишайся тут, приведи почуття в порядок, а тією людиною займеться хто-небудь інший, - сказала жінка, зрозумівши, що її спроба вплинути на свідомість дівчини не принесла бажаних результатів.

Вона пішла з кімнати, бо мала холодну душу.

Цзюнь’єр, з залитим слізьми обличчям, нерухомо сиділа перед туалетним столиком.

***

Після Сун Чженґо, Чен Цзяожун і Лу Шан піднялися на палубу прогулянок.

- Молодий пан Сан, молодий пане Чен! Сьогодні особливий день! Для вас організована спеціальна програма! - зустріла їх привітною посмішкою господиня човна.

- Де Цзюнь'єр? - Розплився у відповідьній сумці Сан Чженґо.

- Скоро підніметься. Пане Сун, ви повинні добре про неї піклуватися, - відповіла господиня.

- Неперемінно! - Сан Чженґо не міг стримати радості, сяючою посмішкою. Спроможний Лу Шеном і Чен Цзяожуном, він увійшов у свою господиню каюту.

Оглянувшись, друзі розпорошилися по м’яких диванах. За вікном розстелявся туман, через який лизався примарний місячний світ.

Господиня човна йти не спішила. Завівши юнака в кімнату, жінка плескала у долоні. З її знаком одна за одною почали входити в парчову вуаль дами.

На дамах майже нічого не було надето - вузенька смужка тканини, яка замінювала ліф і маласкут тканину внизу. Що цікаво, тканина була напівпрозорою і тому майже нічого не приховувала.

Усі дівчата, які стояли перед ними як одна, були гнучкими і вишуканими. Дуже легко було побачити вуаль надзвичайно привабливих облич.

Одна з дам, покаявшись стегнами, підійшла до кіла палиці, що стояв у кутку.

Звідусіль з’явилася солодка, нудота. Музика була тихою і ніжною, наче шепіт вправного коханця.

Очі молодих людей, заворожених музикою, протягнулися торжеством.

Невдовзі за наказом господині подали вино і закуску, причому всі закупки були природними афродізіаками.

Обличчя Сун Чженґо порозвило.

Лу Шен, випив лише два ковтки вина. До закусок не торкався - просто сидів в боках, насолоджуючись музикою.

Трапеза тривала близько двох годин. За цей час змінилося кілька груп дівчат. Під кінець вечері двоє з Трійці вже мали п’яницю.

- На прогулянкових човнах зазвичай не вітається фізична близькість, але сьогодні особливий день. Господиня дозволила вибрати будь - яку приглянку нам і провести з нею ніч, широко посміхаючись, сказав Сон Чженґо.

- Ти впевнений? - Чен Цзяожун, здавалося, навіть трохи протрезів. - Цей човен раніше ніколи не опускається до рівня борделя.

- Ось чому я так радий. Жоден чоловік до нас не торкався місцевих дівчат! Брати, не складайте! Я вже вибрав Цзюнь’єр. Що стосується інших дам, то мені все одно. Всі вони ваші! - Розсміявся Сан Чженґо.

- Все це схоже на сцену з дешевого роману, - Лу Шен виглянув у вікно. Небо було темним, через що він не міг сказати, яка зараз година. Слабкі розмови інших клієнтів, які час від часу доходили з палуби, поступово вщухали.

- Чому б нам не зіграти в одну захопливу гру. Врешті-решт, сьогодні ж фестиваль! Якщо виграємо, отримаємо право на додаткові послуги! - Сан Чженґо провів багато часу на цьому човні і добре знав її порядку.

Лу Шен не мав нічого проти, як і Чен Цзяожун.

Гра називалась "Горшок і Дротики". Дві дівчини внесли у приміщення горщик і кілька дротиків. Сан Чженґо був першим, хто мітнув третик. Лу Шен і Чен Цяжаун із цікавістю спостерігали за ним.

Коли друтики потрапляли в ціль, жінки з каюті сміялись і підбажали хлопців. Чень Цзяожун - найпишений з троиці, притягнув до себе маленьку вишукану дівчину. Почав щось солодке пхати їй на вухо. Повітря в каюті було наповнене бажанням і чуттєвістю.

Гра, в яку вони зараз грали була досить відомою. Вона привертала до себе увагу як аристократів, так і чорниць.

Десь прикинувши час, Лу Шен запитав дівчину, яка стоїть поряд з ним:

- Вже так пізно... Хіба ви не збираєтеся закриватися?

- Сьогодні ні, - відповіла дівчина з легкою посмішкою.

Іскоса подивившись на дівчину, він на якусь долю секунди помітив в ній щось дивне, ось тільки що, зрозуміти не зміг. Потиснувши плечима, він знову звернув увагу на Сан Чженґо.

Вони ще деякий час грали в ігри.

- Вибачте, панове, нам потрібно ненадовго втекти. Ми скоро повернемося, щоб вас супроводжувати - м'яко вимовила одна з дам.

- Звичайно, йдіть, - махнув рукою Сан Чженґо.

Дівчата одна за одною покинули кімнату. Остання обережно вдала за собою двері.

У каюте відразу стало тихо.

Трійця знову розкололась. Перед ними на низькому столику стояло два повних глеки вина.

- Досить вже. Я і так сьогодні забагато випив, похитав головою Чен Цзяожун.

- Хіба це багато? - Засміявся Сан Чженґо.

- Хлопці, я в убирню, Лу Шен, піднявшись і залишив каюту.

Центральний зал човна був сірим і похмурим. Двері кают були щільно замкнені. Коли Лу Шен похитав головою, він пішов до вбиральні.

Помившись, я відчув себе відсвіженим і веселим. Вигубивши обличчя, вийшов за двері. Не встигши зробити кілька кроків, здивовано завмер.

Головний зал, що охороняє світло, був зовсім не тим, чим раніше.

- Хіба світло було не жовтим? - Юнака втупився на ковзани по підлозі алікі блиці.

Довкола стояла схвильована тиша. Не було чутно навіть кораблів, що б'ються об борт. Опустивши голову, Лу Шен втупився на падаюче під ноги світло. Потім обвів пильним поглядом головний зал.

За той час, що він був у вбиральні, хтось встиг замінити жовті ліхтарі червоними.

Підійшовши до перила, Лу Шен подивився вниз. На першому рівні не було видно ні душі, хоча перед тим, як він зайшов до туалету, там прогулювалось кілька діючих пар. Але тепер вони зовсім зникли.

Розпорожала палуба, і вітер пронісся по ній.

Лу Шен нахмурився. Намагаючись безшумно ходити, він попрямував до каюті.

Відчинивши двері, я побачив, що ні Сан Чженґо, ані Чен Цзяожуна там немає.

З цією кімнатою також було не все в порядку - на стіні навпроти, висіло два червоних ліхтарі. Саме над тим місцем, де вони не так давно пили вино і трапезники.

Коли Лу Шен ступив у каюти, він оглянувся.

- Брат Сан? Брат Чен? - Особливо не сподіваючись на відповідь, покликав він.

Раптом йому пригадався дивний червоний човен, який він відвідував недавно. У очах промайнула тривога.

Засівши на диванчик, Лу Шен склав на колінах руки - він все ще сподівався, що друзі повернутися.

Прочекавши деякий час, почув донісся з коридору кроки. Приблизившись, кроки зупинились прямо перед його каютою.

- Брат Сан? - Тихо покликав Лу Шен.

Чоловік, що стоїть за дверима не відповів.

Очі Лу Шена звузилися, рука лягла на рукояти короткої саблі під верхнім халатом. Він спеціально купив цю шаблю - вона була абсолютно незамітна під одягом.

Намагаючись не шуміти, повільно рушив до входу.

За його спиною пропливла біла напівпрозора фігура, але він її не помітив.

Примарна тінь простягнула зігнутий кігтем палець до затилку Лу Шен.

Лу Шен, раптово щось відчувши, втиснув у дерев'яні двері долоню, залишивши на ній темний слід. Те, що було не так - тінь стояла зовсім в іншому напрямку.

Затулившись від цього звуку, тінь різко просвердлила. Подивившись на дерев’яну поверхню, побачила нерозгадану причину.

Знову простягнувши руку, потягнулася до голови Лу Шена.

Примарна жінка пильно дивилася на одного юнака, який обертався в інший. Її очі світилися моторошним світлом.

- І що ти вирішила робити? Губи Лу Шена, який зрештою побачив примарного противника, розпалися в кровожерній ухмилиці з білими зубами. Побачте зараз хто-небудь цю посмішку, його до кісток б пробрав озноб.

Раптом огорнута біла тінь злякалась і мітнулася назад. Потім і зовсім зникла в одній з стін.

Коротка сабля, срібний воском промивається у повітрі і спалахує на стіну.

Лу Шен спричинив лише один удар. Стіна розлетілася так легко, наче складалася з пресованого тофу. Не задумуючись ні секунди, юнак кинувся за тінню одягненою в білі шати.

Очевидно, його противник був дуже наляканий. Пролетівши другу каюту, він знову зник у стіні.

Після того як розлетілася ще одна стіна, стався сильний удар. Поміщення оголосило лють. Лу Шен не збирався відпускати привида, руйнуючи одну стіну за іншою.

Вени на його тілі здулись. Кров всмоктала у жилах. Незважаючи на всі закони фізики, його тіло постійно росло і ширилося.

Сабля в руках тепер виглядала затиснутою між пальцями зубочисткою. Його висота майже досягала третини передпліччя.

Розділ 48.

Привид Красавіці. (Часть 6)

Хоча в його руках був звичайний сабль, вона легко прошила дві товсті стіни з спеціально обробленої деревини. Потім розділила надвоє одягнену в білу фігуру.

- Здохни, тварюко! - Почувся звук розірваної тканини.

Очі Лу Шена налились кров'ю. Сабля, охарактеризувавши ціле коло, рознесла на шляху стіл.

Гострий погляд уважно дослідив кімнату. Внутрішня Ци техніка Чорної Ярості наповнювала тіло силою. Вирвався з грудей повітря аурою влади клубився навколо.

Восьмиграний стіл, що перешкоджав подорож, вирушив у коротку мандрівку. Проломивши стіну, рвавсяши кусками дерева посіяв палубу. У цей момент Лу Шен відчув, як хтось уважно спостерігає за ним з темряви.

- Ще один привид? - Взрів молодик. Не медля ні секунди, виконав перший крок техніки Чорної люті - Дух Тигра.

Його сабля з силою врізалась у стіну, і блискавиця промила повітря. Оглушливий гуркіт заглушив тиграний рев.

Лу Шен був одним махом, який вгамувався знести відразу половину муру. У кожному боці полетіли облякані шматочки старого дерева.

За третьою зруйнованою стінами він наткнувся на одягнену в біле плаття жінку, з закритим довгим чорним волоссям обличчям.

За спиною жінки стояли Сун Чженґо і Цзюньєр, які потемніли від страху очима, що дивляться на божевілля. Вони явно не очікували появи в цей момент Лу Шена.

Перші кілька секунд вони дивилися на нього перелякано, але потім їхній страх змінив свою радість. Для них цей молодий чоловік, який несподівано вступає у бій з одягненою на білу одежу жінкою, був схожий на бога, що сходив із неба.

Сан Чженґо замишляв допомогти другові, але Цзюнь’єр зупинив його.

- Щось не так! Почекай! - Розтурбована, вона вигукнула. Дивлячись на Лу Шена, вона відчувала, що ця людина не така проста, як здається.

- Що таке? Це ж брат Лу! Ніколи не підозрював, що він такий сильний! Мабуть, він прийшов нас врятувати! Він пояснив, що дівчина не пізнала його друга.

- Подивися уважно! - Вона продовжувала наполягати Цзюнь'єр.

Сан Чженґо приглянувся. Тільки зараз він помітив, що Лу Шен виглядає дивно.

- Ха-ха-хо... - Відлітавши назад, жінка випустила з рук в напрямку Лу Шена десяток палаючих дивним зеленим вогнем куль, які виглядають схожими на людські голови.

Оточений юнаком, кулі відрізали йому всі шляхи відступу.

У цей момент технологія Чорної Ярості досягла піку своєї сили. Його серце сповнювалось непереборним бажанням вбивати. Коротка сабля в руці завибрувала. Велика кількість внутрішнього Ци, хлинувши в руку, наповнила собою лезо шаблі.

- Р-Р-П! - Роздався оглушливий тигровий рев!

Саблі засяяло сріблом, і наступної миті розрубала надвоє першу кулю.

Повітря трясе спалахами шалених вибухів. Згорьоване полум’я здиралось, і скрізь падали. Полум’я швидко поширювалося по килимах і обвивці кают.

- Майстер бойових мистецтв? Чи вона одночасно є внутрішньою та зовнішньою силою? Як зайнято, - захотіла жінка. Коли тіло повільно змило в повітря, вона знову помахала рукою.

Із провалу стіни вирвалася мотузка чорних куль. Кілька десятків оточили Лу Шена перед тим, як він зрозумів, що відбувається.

- Сила Тигру! - Лу Шен обома руками вчепився у саблю, яка різко контрастує з його видатним тілом. Сабота швидко завибрювала і ставала все яснішою та яскравішою, наче всмоктувала гнів вогню.

Як гігантський тигр, що супроводжувався поривом вітру, рвався вперед. Його швидкість стала помітнішою, ніж коли він переслідував минулого привида.

Коли він підходив до протилежного боку, то зміг уникнути атаки куль. Зупинившись, приставив лезо саблі до шиї чорноволосої жінки.

Короткочасний удар і повітря злетіла овальна голова. Не зупиняючись на досягнутому, Лу Шен зазнав ще одного удару і розрубав тіло жінки навпіл.

Вогонь між ними ставав все гарячішим. Деякі перегородки, прогорів наскрізь, впали.

Лу Шен мало встиг закінчити удар, коли в його тіло вдарив зелений промінь, що світиться. З усіх боків, наче живий, до нього потягнувся вогонь. Незабаром його вже неможливо було побачити через ревущого навколо полум'я.

- Лу Шен! - Сан Чженґо і Цзюньйор у розпачі кинулися до нього, але в них не було нічого, що могло б йому допомогти. Всі їхні метання були даремними.

Проливаючи полум’я, Лу Шена повністю проковтнула.

- Бежим! - Вона міцно вхопила за руку Сан Чженґо Цзюньєр.

- Лу Шен! Брат Лу! - Закричав Сан Чженґо.

- Зараз вам краще потурбуватися про себе! Перед ними знову з'явилася жінка в білих одязі. Її тіло було абсолютно цілим, без єдиної подряпини. Вона пливла під стелею, пожираючи їх тьмяним поглядом чорних очей.

Сан Чженґо, взявши з Цзюньйор за руку і не озираючись назад, кинувся геть.

- Я послав брата Лу на смерть! - Очі хлопця наповнилися слізьми.

- Поговоримо про це пізніше, - рішуче викрикнула Цзюнь’ер, попрямувавши вперед. - Швидше!

Вдягнувши в білу жінку, вона кинулась за ними.

- Думаєте, зможете втекти? - Захочучи, закричала вона.

У цей момент всередині полум'я щось голосно загоїло. Блискавка, огорнута полум’ям фігура, відтворила зелений промінь і змила вгору. З міцної руки, яка схопила жінку за ногу, побігли іскри.

- Ти? - На обличчі жінки промайнув страх.

Вона помітила, що Лу Шена була надто пізною. Його охоплена полум’ям сабля, вдарила хвиля і пронеслася крізь повітря.

- Покойся з миром! Зрушення Лу Шен знову розділило тіло жінки наполами, але половинки почали швидко рости і повертати оригінальну форму.

- Смертний! Як ти смієш... - Закричала вона. Чорне волосся еволюціонувало за її спиною, наче вітер. Її долоні лягли один на одного, утворюючи дивний знак. Платье поділилося на тонкі стрічки.

- Умри! - смуги білої тканини, оглушливо завившись, вистрілили в Лу Шена.

Очі хлопця як і раніше були налиті кров'ю. Полум’я тлело на його одязі, в деяких місцях у повітря вдихався білий дим.

Після того, як серія ударів майже повністю вичерпала внутрішню Ци техніки Чорної Ярості, безумство почало повільно відступати.

Він відчував, що більша частина його шкіри сильно обгоріла. Не було іншого вибору, крім як активувати техніку прискореного регенерації. Удосконалена технологія Нефритового Журавля мала чудові властивості. Через кілька секунд Лу Шен відчув велике полегшення.

Залишок внутрішніх Ци Чорної Ярості, що ще циркулює в його тілі, змішатися з енергією Ці Чорно-грегій і Небесного Журавляв як всередині нього почали відбуватися дивні трансформації.

Дві теплі течії - одне жорстко, друге м'яке.

Лу Шен втупився обома руками у саблю, а на жінку, що ширяла в повітрі, витріщилась. З кожним днем його серце билося дедалі частіше.

Два потоки внутрішнього Ци, один зліва, інший справа - влились у його плечі. Пробившись по руках і з’єднавшись у ладонах, вони летіли в саблю й перетворилися на руйнівну силу.

Переходячи цю силу, тіло Лу Шена почало рухатися вперед.

Медитативні діаграми Чорного Тигра і Небесного Журавля в його розумі злилися докупи.

Він наче досяг просвітлення. З шаблі Лу Шена вирвалося червоне полум’я.

Простір наповнив голос, подібний до реву тигра і крик журавля.

У той же час з цим звуком Лу Шен підстрибнув у повітря і проколов жінку палаючим клиною.

- Умри уже! Задолба.

Цього разу його удар не розділив жінку надвоє. Її тіло підірвалося і розлетілася міріадами світлячих іскра. Без жодного звуку, вони вогняним дощем осідали на землю.

Лу Шен впав на палубу, змушуючи човен дрібно завибрувати. Повільно піднявся. Подивившись вниз, підняв з підлоги фіолетову нефритову шпильку - єдине, що залишилося від жінки.

- Брат Сун, схоже, небеса до тебе прихильні. Усміхнувся Лу Шен, показавши два ряди білосніжних зубів.

- Брат... Брат Лу? - Після всього, сьогодні побаченого, Сун Чженґо, зізнатися, вже почав сумніватися, що його друг і брат насправді людина.

- Давай знайдемо брата Ченя. Треба якомога швидше покинути човен, якщо не хочемо залишитися тут назавжди. - Лу Шен трохи підвів руки, оглядаючи своє тіло. Його обгорілий одяг прилили до шкіри. Яке щастя, що техніка Чорної Ярості крім усього, дала йому підвищену термостійкість і його рани були не настільки серйозні, як він думав спочатку.

- А... Ця жінка... Вона більше не з'явиться? - Зустрінено запитав Сан Чженґо.

- Думаю, ні, - посміхнувся Лу Шен.

Беззрозумілим Ченьом Цяожуном вони знайшли на верхній палубі, в одній з каютів. Після того як Сун Чженґо вкликав його на спину, вони учотирьох покинули човен. Як виявилося, вони зробили це якомога вчасно - не встигли їх ноги доторкнутися землі, як човен за їхніми спинами заснула. Великий стовп полум’я зминувся на небо.

Оглянувшись, вони побачили, що більше не знаходиться на околиці Янь Шаня - навколо них розкинулася висока трава.

Лу Шен, попросивши у Суна Чженґо верхній халат, відразу в нього одягався.

Його одяг згорів повністю, як і волосся - тепер він був абсолютно лисий.

Вони спостерігали, як прогуляційний човен повільно занурюється у воду і огорне полум’я. Тільки після того, як вона зникла, Лу Шен знову подивився на Цзюньйор. Він потребував пояснення, які могла дати лише ця дівчина, що вимовляє у нього підозри.

Помітивши його погляд, краса опустила голову.

- Не дивіться на мене так, я насправді мало що знаю. Все, що мені відомо - наш човен не зовсім звичайний. Нам керує могутній господар, якого ми ніколи не бачили. Більшість човнів Кіпарісового Озера офіційно належать йому. А та жінка, яку всі вважають господинею, лише керувала... похитала головою і зітхнула.

- Поговорив про все, коли повернемося, - раптово обірвав дівчину Лу Шен. - Хто-небудь знає, де ми зараз знаходимося?

- Здається, я знаю, - гірко посміхнувся Сан Чженґо. - Це річка, що впадає в Кипарисове озеро. До Ян Шаня близько десяти миль. Все, що нам потрібно, це йти за течією вгору.

Він подивився на Лу Шена, з ніг до голови покритого копотом. Відіславши Цзюньйор в сторону, у пояс поклонився другу.

- Через мене ви з Цяожуном ледве не загинули. Вибачте, що ми з Цзунь'ер втягнули вас у цю справу.

- Боюся, наші неприємності ще не закінчилися... - Похитав головою Лу Шен.

Подивившись на друга, Сун Чженґо з подивом зрозумів, що він не зводить очей із Цзюньйор.

Тільки зараз він помітив, що її тіло, до цього нічим не відрізняється від тіла звичайної людини, стало напівпрозорим.

Розділ 49.

Рішення. (Часть 1)

- Цинь'ер! - Вигукнув Сан Чженґо. Обережно обійняв дівчину, яка була напівпрозорою. - Що з тобою?

Піднявши голову, Цін’єр безпорадно посміхнулася.

- Брат Сан... Я...

Лу Шен пішов в сторону, не бажаючи заважати. Він вже давно розгадав нелюдську природу дівчини і зараз його підозри тільки зайвий раз підтвердилися.

Мабуть, усі жінки на човні були давно мертві, але якась сила стримувала їх у судні.

Він завантажив на землю несвідоме тіло Чен Цзяожун і зосередився на зціленні ран.

Кожен обворот внутрішньої Ці відгукувався в його тілі легким поколюванням - так зазвичай і вела себе регенеруючий плоть.

Через деякий час до нього підійшов Сон Чженґо, але Цзінь’єр не був поряд з ним.

- Ходімо, треба повертатися... - Сказав хлопець дроннувким голосом.

Лу Шен мовчки піднявся.

Він чітко розумів, що сталося. Цзінь’єр була прив'язана до човна, який підтримує її псевдо життя. Після того як човен згорів, дівчина зникла.

Вони повільно рушили вздовж берега. Лу Шен ніс Чен Цзяожуна. Сун Чженґо всю дорогу мовчав, і тільки перед брамами, нарешті, заговорив:

- Брат Лу, навчи мене битися.

У його очах застигли біль і страждання - зникнення Цзінь’ер стало для нього сильним ударом.

Лу Шен зупинився. Подивившись на свого друга, хлопець зітхнув з полегшенням.

- За всім цим стоїть хтось впливовий. В іншому випадку влада яменя не дозволила б човен-привиду завдати шкоди людям. Хоча раніше вони нікому не шкодили. Можливо, саме сьогодні?

Сун Чженеґо гірко посміхнувся, похитав головою.

- Я розумію, що ти хочеш цим сказати, брате Лу. Я не збираюся мстити. До того ж, вбив ту жінку, ти і так помстився за Цзінь'ер. Але я не хочу, щоб подібне повторювалось...

Подивившись на Сан Чженґо, Лу Шен зітхнув:

Ти ж знаєш, що звичайні бойові мистецтва можна почати вивчати в будь-якому додзьо, а ось насправді цінні не передаються випадковим людям?

Сан Чженьго кивнув.

- Що я повинен зробити, щоб брат Лу почав мене навчати? Офіційно визнати тебе своїм вчителем?

- Не поспішай. Я не впевнений, що у тебе здібності до бойових мистецтв. Спочатку нам потрібно провести кілька тестів, - Лу Шен сам почав займатися бойовими мистецтвами не так давно. Він не знав, як перевірити свої здібності і тому міг діяти лише наївно.

Що стосується передачі технік випадковим людям - це було негласне правило. Цінні бойові мистецтва були витрачені кров'ю, сльозами і потім їх творців.

Який ідіот погодився б віддати такий скарб не зрозумій кому? Чи було так, що заможний купець віддав зароблене багато років багатство випадковому аутсайдеру? З бойовими мистецтвами було так само.

Щоправда, багато майстрів вважали свої методи реліквії дорогоцінними.

Звичайно, Лу Шен чув про людей, які передають свої знання стороннім але таких були одиниці

Проте жоден випадок не міг бути для нього прикладом. Завдяки модифікатору ніхто з смертних не міг конкурувати з ним у швидкості культивації бойового мистецтва. Він міг досягти вершини швидше, ніж будь-яка інша людина.

Все, чого він боявся - викриття. Якщо інші дізнаються, що його бойове мистецтво складається з комбінації кількох різних технік, це приверне до уваги.

А він поки хотів залишатися в тіні.

- А як щодо цього, проведемо кілька тестів і після чого я вирішу, навчати тебе чи ні? - Якщо виявиться, що Сун Чженґо насправді обдарований, чому б не передати йому одну з найпростіших технік.

- Дякую! - Сан Чженґо, зупинившись, низько вклонився.

Коли вони повернулися до угоди, то продовжили свій шлях. Минувши міські брами, вони вирушили в магазинчик готового одягу поблизу. Правда, зміна одягу мало допомогла опоганити Лу Шену.

Тому Чен Цзяожун вирішив доставити додому Сан Чженґо. Сам же Лу Шен швидко повернеться додому, поки на вулицях ще не дуже людно.

Рідкісні перехожі, що зустрічаються на шляху, намагалися уникати лисого хлопця.

Лу Шану нічого не залишалось, крім того що пришвидшити крок. Коли він нарешті дістався додому, то з обуренням зрозумів, що втратив у вогні гаманець із ключами та грошима.

- Та щоб тебе! - У серцях занув камінь, що валяється на дорозі. Не маючи інших варіантів, забарабанив у двері.

- Іду, йду! - Почув тоненький голосок Малюки Цяо. - Хто там?

- Я, - буркнув юнак. - Втратив ключі. Відкривай.

Почувши його голос, дівчинка поспішно відсунула засів.

Двері відчинилися, показала симпатичне личко Малюки Цяо. Посміхаючись, вона підняла голову.

У той момент, коли погляд дістався до голови Лу Шена, очі дівчинки широко відчинилися.

- Вы... ви... ви... - Пробурмотала вона, після чого по стінці сповзла на підлогу.

Лу Шен зітхнув. Коли він ступив у приходь, то підхопив Малу Цяо на руки. Відніс на ліжко. Потім пішов кип'ятити воду для ванної.

Наповнивши бадью, нарешті зміг обмитися. Вода в бочці швидко розрослася у чорний колір. Виливши воду, знову наповнив бочку. Ще раз обминувшись, він витерся на насухо жорстким рушником і тільки після цього почувався відносно чистим.

Деякий час я надихав шкіру, одягнувся. На той час Малюка Цяо прийшла до тями. Її очі знову широко відчинилися. На щастя, цього разу вона не втрачала свідомості.

Не вдаючись у подробиці, він сказав дівчинці, що потрапив до пожежі. Почувши його історію, дівчинка Цяо швидко почала шукати лікаря. Я не хотів даремно викидати гроші, яких так мало.

На очі Малюки Цяо наверталися сльози, коли вона бачила опіки, то там розкинулися по тілу Лу Шена. Вона сиділа поруч з ним, спостерігаючи, як лікар наносить йому цілющу мазь. Хотілося доторкнутися до нього, якось висловити своє співчуття, але було дуже страшно заподіяти йому ще великий біль.

У цей день Лу Шен вирішив залишитися вдома і відпочити - ніч видавалася досить виснажливою.

Його рани загоїлися дуже швидко. Правда, шкіра тепер виглядала не так як раніше - на її поверхні не залишилося ні одного волосинка, що було досить дивно. Вогонь не залишив шрамів на його тілі, але він повністю позбавив волосяного покриву. Зникли не тільки волосся, але й брови з бородою.

З цього дня і до екзамену він вирішив не ходити на лекції, займаючись вдома самостійно.

Від Сан Чженґо, на відміну від того листа з подякою, Чен Цзяожун не було жодної звістки.

Чен Цзяоун написав, що перебуває під домашнім арештом. Хоча відпочинок на прогулянкових човнах не вважався чимось зазорим, він і не привітався. Звістка про те, що Цзяожун опинився на човні під час пожежі і врятувався тільки завдяки Лу Шену, настільки злякалась його батька, щоб той заборонив йому покидати дім.

Чен Юньсі особисто приходила до Лу Шена, щоб висловити свою вдячність і навіть представити йому на знак вдячності два куски високоякісного білого нефриту.

Коли вона побачила, що з’явився чоловік на ім’я Лу Шена, то спочатку дуже перелякалась. Але коли звикла до нього і сказала, ніби він виглядає навіть кумедно. Вони провели разом з Лу Шеном пів дня. Змішалися і жартували, а дівчина повернулась додому вже затемно.

Через кілька днів тіло Лу Шена повністю відновлювалось.

Коли це сталося, Лу Шен зрозумів, що потрібно знайти спосіб перевірити свої сили і стан свого тіла, оскільки те, як він опинився на човні, дуже занепокоїло його.

Але його плани раптово порушив один чоловік.

***

= Шумна чайна, розташована поблизу військового штабу Янь Шаня. =

Лу Шен сидів на третьому поверсі відомого в місті чайного будинку, навпроти пані, яка ховає своє обличчя за чорною рослиною.

Серед них стіл був виставлений легкими закусками: січками дині, цукерками, горіхами та фруктами. Центр столу займав великий червоний горщик, від якого піднімалися клуби гарячого пара. Перед кожним з них стояла вишукана чаша, наповнена ароматним і зеленим чаєм.

Лу Шен обережно взяв кілька зернинок смаженого рису. Поклав їх в рот. Увесь цей час він не зводив пильного погляду на дівчину, яка сиділа навпроти неї.

- Скільки разів ми з вами ось так страждали?

Дуаньму Юань засміялася:

- Цього разу наша зустріч вийшла випадково. Я просто проходила повз, коли помітила... кхм... свого друга. Чесно кажучи, не очікувала зустрітися з тобою на вулиці.

Вона помітила Лу Шена, проїжджаючи повз нього на коні. Цього разу ініціатива походила не від неї. Саме він запропонував їй піти кудись поснідати. Не знаючи чому, вона погодилася.

- Міс Дуаньму, що щодо ваших пошуків? Ви все ще шукаєте того скарбу? - Лу Шен не забув її розповідь. Вона була людиною, яка трохи приховувала для нього секрети над тим, що насправді відбувається у світі. Але ніколи не розповідала, до якого світу належить сама людина, ніж з кожним разом його інтригувала.

- Так, все ще шукаю... але конкуренція занадто велика... - Дуаньму Юань за минулий час помітно схудла, та й одяг її залишав бажати кращого. Довгий чорний плащ, що повністю закриває тіло. Чорний капелюх з густою вуалью на голові.

Подивившись на її тонкі руки, він тільки тепер помітив обтріпані рукави, де засохло кілька плям крові. Штани теж не сяяли чистості, а чорні круги під очима, помічені їм після того, як вона підняв вуаль, явно говорили про брак сну.

- Виглядаєте неважливо, - зітхнув Лу Шен.

Дуаньму Юань, зітхнувши і кивнула у відповідь. Після того як ми вперше зустрілися на острові Лу Шена, там не залишилось жодного сліду.

- Іноді люди занадто розслаблюються, знаючи, що перемога вже близька. Вони не слухають інших, незалежно від того, що вони говорять. Хоч би які докази вони ставили, вони вважають себе правильними. Ти ж теж вважаєш таких людей занозою в дупі?

Деякий час Лу Шен мовчав.

- Чесно кажучи, саме так я і вважаю, - через кілька хвилин відповів він.

Глава 50.

Рішення. (Часть 2)

Відкинувши довге волосся з обличчя, Дуаньму Юань подивилася у вікно. Тихо розсміялася.

- Знаєш, я навіть трохи тобі заздрю... Нічого не знаєш... Але ж тобі і не потрібно щось знати. Все, що від тебе вимагається - це прийняття результату.

- Можливо, - посміхнувшись Лу Шен непомітно похитав головою.

- Великі знання несуть великі проблеми, - прошепотіла Дуаньму Юань.

- Як би там не було, я хотів би знати більше. Так я зможу контролювати свою долю - спокійно заперечив Лу Шен.

- Можливо, цього разу Юань прийшла до мене.

Їхня зустріч була насправді випадковою. Побачивши Лу Шена, дівчина несвідомо згадала того чоловіка. Чоловіка, яким вона захоплювалась, але ніколи не відважилася наблизитися до нього.

З того моменту, як він з'явився на сцені, замужався, піднявся на вершину, а потім помер... Від початку до кінця, все що вона могла робити, це спостерігати за ним здалека і не сміятися виливати свої почуття.

У Лу Шені вона побачила відображення тієї людини, через що і погодилася з ним поснідати.

На противагу їй Дуаньма Юань усміхалася, лише усмішка була повна гіркотою. Коли б вона почула, що несхвально розсипає чаю з нормальним смертним життям, її б висміювали і критикували.

Але знову ж таки, що з того?

Вона була осіннею Принцесою! Помісь отруйну змію і скорпіона. А якщо вони почнуть її висміювати? Що їй до цього робити?

Вона робила тільки те, що хотіла. Її ніхто не осуджував.

- Я хочу дати тобі пораду, — посміхнулася вмиґ з її посерйозного обличчя, - якщо зустрінеш на своєму шляху благородних, біжи від них без озирання ... І знаєш... Вип'ємо! - Дуаньму Юань, піднявши вгору чашу, залпом її осушила, немов там був не чай, а вино. Потім, не турбуючись про своє ім’я, вона схопила хліб.

Лу Шен зробив те саме. Зараз він міг сказати тільки одне - Дуаньму Юані була чимось дуже сильно пригнічена.

Її світ був для нього нереально чужим. Він був ще занадто далеко від його розуміння, але, незважаючи на це, хлопець зміг здогадатися, що дівчині зараз потрібно - щоб хтось просто побув поруч.

Тому замість того, щоб ставити питання на кінчику язика, він мовчки пив чай.

Тільки після того, як на землю впали сутінки, а надворі почали відкриватися готовою їжею крамнички, Дуаньму Юані пішла.

Ушла так само швидко, як з'явилася - ця дівчина все ще залишалася для нього загадкою.

Лу Шен вийшов з чайної. Затопили вулицю Аромативе м’ясо. Між лавками знову була густа юрба. Люди час від часу зупинялися, сміючись і розмовляючи.

Лу Шен не міг сказати, наскільки далеко від нього світ Дуаньму Юань. Однак це не мало великого значення. Все, чого він хотів - стати сильним і самому ганьбити свою долю.

Наступного дня після зустрічі з Дуаньмом Лу Шен вирушив за місто, до невеличкої поляни, де зазвичай тренувався.

Був ранній ранок. Дощ тільки закінчився, і в лісі кипило життя.

Знявши верхній халат, юнак став у центрі поля. Повільно задушував. Активним був і Чорний Ярост, і чорний Тигр та Нефритовий Журавель.

Так само як тієї ночі на човні, який почав накопичуватися сила змусила його руки завибрувати.

Лу Шен доклав неабияких зусиль, намагаючись навчитися контролювати цю силу.

Він уважно оглянув шкіру на своїх руках. Вона покрилася мережею чорно-червоних вен, що простягаються від передпліччого до зап'ясток.

Він зосередився на собі і намагався контролювати свою внутрішню Ці. Він використовував лише двадцять відсотків від загального її обсягу - занадто більшу кількість могло викликати трансформацію тіла. Це був особливий стан після того, як вони почали вивчати третю техніку Чорно-жирної Ярості.

Коли контроль над внутрішньою Ци досягнули, Лу Шен витягнув руки.

Біла куля, що стояла з внутрішнього Ци, вистрілила з його долоні і помчав у далечінь. Його швидкість і сила були неймовірними.

- Цей крок неймовірно потужний, але моє тіло ледь його витримає, - зупинившись, Лу Шен відчув оніміння і слабкість в руках. - Я можу використовувати його тричі протягом короткого проміжку часу, не більше. Потім потрібно буде відпочити, інакше я травмую м'язи та кістки.

Продовжуючи експеримент, Лу Шен взяв сабблю, використовуючи руки як провідника. Знову активізував технологію Чорно - Ярости і Чорного Тигру та Нефритового Журавлі.

Ліс оголосив голос тигра, який вторував крик журавля. Дерево, за яким Лу Шен завдав удару косою і почало сильно накочуватися.

Швидкість та сила цього кроку значно вищі за швидкість і сили кроків однієї лише техніки Чорної Ярості, - подумавши небагато, він вирішив дати ім'я цьому дивного удару - Рев Тигра під Пісня Журавля. - Це буде мій козир - миттєве підняття сили відразу на цілу сходинку.

Випивши силу і рівень споживання внутрішньої Ціви Тигру під Пісня Журавеля, Лу Шен вирішив взятися за вивчення нефритової заколки, яка залишилася від жінки-примарака.

Коли вона вхопилась у руки, то відчула холодну прикрасу.

Шпилька була фіолетово-червоною, напівпрозорою. З одного боку майстер вирізав кольоровий мотив.

"Ця заколка зроблена надзвичайно майстерно. Погано, що в ній назбиралося стільки Інь Ци, інакше вона стала б чудовим подарунком. Такі шпильки, зазвичай, коштують надзвичайно дорого". - Провівши пальцем по поверхні шпильки, Лу Шен проколов собі палець і видавив на заколу велику краплю крові.

У той момент, коли крапля крові торкнулася шпильки, від неї піднявся чорний дим.

Густа, холодна Ці встромилась у долоню і піднялася вгору по руці.

"Deep Blue!" - не медля ні секунди, Лу Шен подумки закликав Модифікатор.

Наступну мить перед ним застигла синя рамка.

Зверху, закривши огляд, ви почули діалогове вікно:

"Навчати екстраполяцію бойових мистецтв?"

"Так" - подумки скомандував Лу Шен.

Рамка коротко мигнула. На цей раз напис "змінити" з'явився навпроти всіх його технік.

"Чого і слід було очікувати. Цього разу кількість Інь Ці вистачить, щоб екстраполювати будь-яку техніку". - Лу Шен був невимовно радий. Швидко проглянувши список, зупинився на техніці Чорної Ярості. - "Моя сила, в першу чергу залежить від цієї техніки. Саме на ній мені і варто зосередитися".

Він знову подивився на рядок техніки.

І... Цікаво, а на наступний рівень я зможу її підняти? Чи вистачить мені нагромаджених за останній час знань?"

Після того як він обдумав свій намір, то вже збирався натиснути відповідну кнопку і побачити те, чого раніше не помічав. Зупинившись, знову прочитав написане.

« Туристи Чорної Ярості. Третій рівень.

Спеціальні ефекти: вогненний Яд.

"Думаю, поспішати не варто. Востаннє, коли я підняв техніку Чорної Ярості до третього рівня, мені довелося півроку відновлюватися. Хто знає, чи зможе моє тіло впоратися з подальшою змінами. Щоб досягти рівня, на який у звичайних людей йдуть десятиліття за короткий час... Це вимагає величезних ресурсів організму. Мені не слід надто поспішати... "Як тільки Лу Шен зробив такий висновок, він закрив Модифікатор.

Стоячи на полі, подумки звернувся до двох інших своїх технологій - Притягнення Інь-Ян і Зелена Сосна - формула однієї думки.

« Зрозуміла Сосна - формула однієї думки, здається, виникає конфлікт з внутрішнім Ци мого тіла. Я не можу відчути Ці техніки... не можу навіть досягти рівня ініціації. На відміну від Притягу Інь-Ян".

Коли він сів на землю, то схрестив ноги й заспокоював розум відповідно до вимог мантри. Потім, зосередившись на спробі ущільнити свою Ци.

У підручнику "Інь-Ян" йшлося про дві форми внутрішнього Ци, що циркують у тілі людини - Іні Ці та Ян Цеї. Шляхом закалічення, їх треба було привести в рівновагу. Завдяки цьому тіло стало несприйнятливим до хвороб, що продовжувало час його функціонування. Судячи з усього, творцем цієї техніки був лікар.

Замість того, щоб називати її вмінням внутрішньої сили, слід було назвати технікою життєвої енергії. Внутрішня Ци цієї техніки була природною наслідком рівноваги Інь та Ян. Але не внутрішня Ці була головною метою майстра.

Це вміння створювалося для одночасного управління двома циклами, щоб розділити і контролювати Інь Ці та Ян Ці.

Раніше Лу Шену не так часто практикували. Але тепер, після одночасної активації технік Чорної Ярості і Чорно- Тигру та Нефритового Журавеля, він легко увійшов в стан концентрування дзен.

Виявляється, що Інь Ці та Ян Ці неможливо було виявити за допомогою розуму і волі. По суті, вони були два типи протизалежних, хоча б незалежних сил

Людське тіло, функціонуючи, генерувало як Інь Ці, так і Ян Ці. Ці дві енергії доповнили один одного, зберігаючи рівновагу.

Зрештою, коли Лу Шен почав пригадувати цю брошуру, він все більше й більше втрачав зір.

Він сидів у центрі поляни, схрестивши під собою ноги. Час від часу пробігав той заєць, то ще якийсь звір, але ніхто з них не ризикував до нього наближатися, наче перед ними був жорстокий хижак.

З того часу як Лу Шен досяг третього рівня техніки Чорної Ярості, таке з ним ставало дедалі частіше.

Через досить довгий час у животі Лу Шена слабо запульсувала нитка внутрішньої Ції. Повільно поповзла до серця і нирок.

- Нарешті! - Серце Лу Шена затремтіло. Він знав, що ця нитка дуже нестабільна. Пробігся поглядом по перечню своїх технік, ненадовго затримавшись на Чорному Тигрі та Нефритоті Журавлі.

« Тихника Чорного Тигру і Небесного Журавля: рівень третій, вищий.

Спеціальні ефекти: прискорена регенерація».

Під ним з'явився новий граф:

"Техніка Притягнення Інь-Ян: не ініційована".

У перекладі з китайської означає « Круй ». Можна було Горним Краєм, але Янь Шань мені подобається більше.

*Даньтя — місце, куди прибуває і де зберігається життєва енергія. 

*Цинґун - технологія легкого пересування

Мередіани — мережа спеціальних енергетичних каналів, по яких циркулює життєва сила (Ці)

Додзьо - місце, де проходять тренування, змагання і атестації в бойових мистецтвах. У додзі, зазвичай в передній частині школи є священниця і зображення важливих для шкіл осіб, яким у певній мірі виявляється пошана.

Інь Ці - енергія мертвих.

https://literna.net/uk/books/570-shlyakh-do-diyavola