Я вже зайшов до клубу і згадав, що забув купити води. Швидко втікши в магазин, закупився трьома дволітровими пляшками газування.
- Джо. - Покликала мене Міла, коли я проходив повз стійкі. - Якщо я не домоваюся з господинею кімнати, зайдеш мені тисячу до зарплати?
- Хм... - У мене в кишені залишилося 1.248 баксів, якщо займуся нею, то треба буде ужаться до зарплати. - У мене зараз 200. - Я вирішив сказати правду. - Я спокійно можу зайняти тобі 800. Інакше годуватимеш мене ти.
- Через тиждень півтори я тобі поверну, так що не встигнеш зголодніти. - сказала вона з легким рум'янцем на щоках.
- Фиу... Звідки такі гроші? - запитав у неї, стаючи пляшки на тумбочку. - Спадщина?
- Ні. Я подробляю репетитором, так ось я підрахувала, що як раз зможу тобі віддати борг через півтори тижні, якщо візьму ще одного учня. - Вона показала на планшет, в якому були витратні.
- Мило, я звичайно все розумію, але йти на таке заради гри? - "Ага, а сам хотів віддати всі гроші, щоб зареєструватися".
- Якщо там можна буде заробити, то це хороша інвестиція. - Піднявши палець до верху, сказала вона.
- Мені вже трохи соромно, що я так розхвалив БМ. - Посміхаючись, взяв пляшки. - Твою картку я знаю, ща перекину.
- Дякую. — сказала щаслива дівчина.
Я ж пішов, похитаючи головою. « Схоже, я стаю Вербовщиком задротів для БМ.»
***
Кладбіще побачило мене голкою людей, які шукають собі напарників. Мене відразу намагалися затягнути до групи, але я відмовляв усім. У мене були трохи інші плани. В останній свій забіг, я помітив, що моби не змогли залізти на парапет. Якщо я зможу знову залізти на нього, то це буде найлегше підняття досвіду!
Біля воріт не було вільних мобів. Так само, як і на двох вікнах, де я колись (не далі як кілька годин тому) стояв з дівчатами. Пробігши повз одну групу, він побачив, як на його хіла полагодив моб і побіг далі.
Дякую, думав упаду.
Прилетів мені приватне повідомлення від хіла, але я не звернув на нього уваги. Мене охопила паніка! Усі моби на кладовищі були зайняті! Я вже майже дійшов до гробниці, але побачив тільки відомі тройки гравців, які з упоєм вбивали елітку. Доійшовши до гробниці, він побачив, що там немає жодних шансів пофармувати. Всі місця і боси були акуповані гравцями. Розчарований, я підхопив одного з воїнів, який сильно проселився і пішов шукати дірку в паркані, щоб пройти далі за кладовищем.
***
У пошуках мобів я мусив постійно йти від кладовища. У лісі, де я працював на пошуки рослин, вже фармували деякі гравці. Тому я вирішив не йти в той же бік, а одразу перейти до невідомої території.
"Ідіот!" - з розмаху я всадив долонею в лоб. - "Можливо було на форумі подивитися, де можна пофармувати".
Вийшовши з гри, він запустив у пошук елітка. Через кілька хвилин я вже знав, що мені потрібно пройти за ліс і біля гір, де мене зустрічали гноми, буде табір нежиті. Там були елітка 5-8 рівня, яку фармили всі, хто не добив 7 рівні, потрібний для входу в данж.
***
Табір, який описався на форумі був маленьким. Десяток охоронців і один чарівник розбили намет, навколо якого була відносно безпечна зона. Тут не було такого, що залишатися на кладовищі зупинялася сама гноп. Отже, якщо гравець не врахував сили, то міг померти навіть у цій зоні.
« Якби Бот або Нос були в мережі, можна було б піти до П'ятірки.» - подумав я, а сам крикнув, що шукаю танку чи воїна для спільного фарма. Більшість гравців, що тут були, носили значок гільдії. Народу було небагато, але більшість знаходилась у групі.
Відкидаючи кілька речень « На трьох», я чекав того самого, хто буде мені напарником... Але його все не було. Минуло вже десять хвилин, як я сиджу і періодично кричу про свої наміри, але ніхто не реагує.
Відчаївшись, вирішив пофармувати в один.
***
Місце довелося шукати подалі від табору. Всі одиночні моби були зайняті гравцями. Нарешті, я знайшов непогано місце. За великим каменем, на яке було повалите дерево, була двойка зомбінів-воїн 6 рівня. Зійшовши на камінь, він почав вбивати їх. Як я і думав, моби не полізли за мною на камінь. Потовкнувшись небагато, один з них чомусь поковував назад, а другий все ще продовжував отримувати від мене урон. Подивившись на того, хто загинув, помітив, що він підняв щось із землі і полетів у мене камінь!
Хоч би яким ідіотом був моб, він все ж став кидатися камінням. Кидав він так собі, один разок я набурив камінь в груди.
-12
« Пф... Тут потрібна рота таких метальників, що б мене почати пробивати» - дивлячись на те як у мене стало регениться здоров'я, подумав я.
Через деякий час моби померли.
Я думав, що коли б я сльозував камінь, щоб підібрати сірі скручки з мого моба. « Якщо не вбивати, то це означає, що на кожних двох мобів 1 пляшка відновлення не вийде. Мої запаси вистачить на кілька годин." - глянувши в інвентар, подивився на зілля. « Якщо вони довго ресять, то треба тягати сюди мобі. Хм.. А що як зібрати паровоз і пофармувати тут?» - яка захопила мене ідея на міському кладовищі, несподівано знайшла нове світло тут.
Відновивши ману, кілька разів попрактикувався швидко залізти на камінь. Проміжок воскрешення мобів, був 1 хвилина. Так що мені можна було тут стояти навіть на двох, вбиваючи їх по одному.
« Якби в мене палиця сильніша або 5к кредитів, щоб прокачати СДУ, можна було б зібрати паровоз. Тож... я махнув рукою на свою затію і почав фармати цих двох зомбі.
***
Через годину
"Одна зелена річ і тонни білої рудки на п'ятий рівень." - розглядаючи свій інвентар я був незадоволений. "Хоча б кредити всиджуються нормально."
Бос Лагеря повстав!
Раптом почувся голос, змусивши мене здригнутися. Подивившись у локації, побачив, як народ радісно збирав рейд на нього. Плюснувши в чаті, отримав запрошення:
Гравець Локі запрошує вас до рейдової групи « Бос».