- Розступалися? У тебе галюцинації через цей огидний запах? - Я дивно подивився на Гурена. Він виглядав дійсно шоковано, принаймні на зразок він вірив у те в що говорив ... Похивши головою, я підійшов ближче до луже чорнила, щоб переконати його, що йому просто здалося, але на відстані один метр фарбування дійсно розступилися переді мною, даючи мені спокійно пройти.
- Я ж казав тобі. - Гурен з ще більшим шоком подивився на розходження переді мною чорнила. Та навіть Ґарп виглядав приголомшено, він так само як і ми не розуміли, що відбувається.
- Гару... Ти розробив нову техніку чи що? Виродок, чому відразу не розповів мені. - Ґарп не хотів злитися на мене, а я все ще був шокований через це чорнильне озеро і дивився, як чорнило розступиться переді мною.
- Та я сам в шоці від цього. - Я все ж подивився на Гарпа. - Я нічого не розробляв, навіть фрукт не використовую, чесне слово. - Я вийшов з озера й побачив, і на відстані одного метр чорнила прийшли в норму.
- Тоді як це можливо? - Гурен підійшов ближче до чорнила, але вони й не думали розступатися перед ним. - Як же смердить... Може у всіх глюки і насправді Гару зараз весь в чорнилах?
- Ні, воля спостереження стала б гірше працювати в такому випадку, тому що для неї потрібна повна концентрація. Тут справа в чомусь іншому... Ґарп оглянув мене з ніг до голови і зупинився на ракуші, яку він вирвав із стіни, яка висіла у мене на поясі. – Хм... Вимкни цю давню ракушу і спробуй знову пройти через чорнила.
Покинувши погляд на довгу ракушу, в середині якої було кілька шипів, я знайшов кнопку вимикання і та перестала видавати кормовий звук. Знову підійшовши до озера, я зрозумів, що воно нарешті почало вести себе нормально. Жодна нова суперсила, як у Мойсея, не отримала його.
Але чи в цьому винен рак? Знову натиснувши кнопку увімкнення, чорнило знову почало рухатися і розступатися переді мною.
- Це... Чи колись справді існували такі унікальні ракуші? - Я взяв рак у руку і оглянув краще. У шипів зверху є маленькі дірочки з який і виходить цей писк, але як же вона працює ... Гаразд, розібратися в ракушах взагалі дуже складно. Повернувшись до Ґарпу, я показав йому ракушу. - Думаю, ця ракуша може відштовхувати рідини.
Я дістав фляжу з водою, і та відразу почала вириватися. Чорт, навіть якщо вода в резервуарі вона все одно відштовхується ... Відпустивши фляжку, я подивився на неї і впала на підлогу.
- А чому вона в стіні то стирчала? - Гурен з'явився поруч з нами у спалахі блискавки. - Пам'ятаєте, чому це місце не затопило? - Гурен звернув увагу на ранній ракушу. - Це тільки припущення, але може... Якщо її вставити в землю, то у неї буде більше діапазону? – Хм... Цілком можливо, що ракуша дуже міцна, мабуть її і треба вбивати у землю або до каменю...
Поки я думав Гарп швидко вихватив у мене ракушу з рук, і одним рухом вигнав її до кам'яної підлоги. Я мало не підколов ноги, коли побачив це. Це ж було тільки припущення, а він прямо зараз міг зламати таку цінну ракушу.
Але поки він не побачив, що ракуші стирчать з його очей, мій погляд перемістився за спину. Мені було цього достатньо, не часто я можу побачити шокований погляд Ґарпа. Отже, сталося щось неймовірне. Повертаючи голову назад, я побачив ту ж картину, що і Гарп.
Усі чорнила, які розлив на підлозі той Гігант піднялися з землі майже до стелі. Ця ракуша дійсно не зламалася, і до того ж у неї просто неймовірна здатність. Здається, що ракуша з розряду звичайних побутових, але все зовсім не так. Будь-який фруктовик тепер може не боятися впасти у воду, а риба-караті взагалі не становить небезпеки.
- Неймовірно... - Гурен заворожений дивився на літаючі чорнила. - Це щось неймовірне.
- Справді унікальна ракуша. - Ґарп кілька секунд подивився на літаючі чорнила, а потім перевів погляд на ракушу. - Значить в цьому місці їх кілька. Одна така не може покрити занадто велику площу, та і ми зараз знаходимося глибоко води і тут є кілька печер провідних назовні, але їх не затоплює.
- Звучит розумно... - Гурен щось прошепотів, але його брови через секунду поднялися. Але якщо ракуші захищають це місце від затоплення, чи не означає це, що ми могли потопити якусь ділянку, коли забрали цю раковину з собою?
Ґарп тільки з похуїстичним обличчям витягнув ривком ракушу з каменю, і кинув її мені. У цей же момент все чорнило. Ті, що були в повітрі почали швидко падати з неба і щоб не перепастися, довелося негайно йти звідси. - Нехай буде у тебе, дозорні можуть набрати ще, якщо захочуть.
- До речі, щодо них. - Я знову причепив раку до свого пояса і подивився на мертвого велетня. - Може не варто було його вбивати? Вони ж хотіли вивчити тут їх, а ми тут всіх вбиваємо. - Ґарп на мою пропозицію тільки махав рукою.
- Ми їм тут можливо життя рятуємо, а вони ще будуть обурюватися? Чим більше сильних рибо-людей ми переможемо, тим більш дозорих виживають, так що ми робимо добру справу. - Гарп відвів погляд. - Але давай наступному гіганту не вбивати, просто відправ його з у свій вимір.
Ґарп повернувся до нас з Гуреном спиною і пішов в сторону наступного велетня. Я ж тільки помассував свій лоб, щоб трохи заспокоїтися, і ми з Гуреном пішли слідом за Гарпом.
- Гару, як думаєш, місцева верхівка володіє рибо-карате, так само як той риба-людина якого ти бив на кораловому острові? - Гурен штовхнув мене плечем і з цікавістю подивився на мене та на ракушу в моєму поясі.
- Можливо. Але якщо на те місце, де сидить та сама верхівка рухається дія цих стародавніх ракуш, то й сенсу в рибо-караті немає, вони просто не зможуть нормально керувати водою.
За розмовою з Гуреном ми не помітили, як дійшли до чергової кладки. На цьому острові справді багато ікринок, цікаво, яка тривалість життя у самих здичавілих? Поки я думав про це, Гурен вирубав всіх рибо-людей і ми пішли далі. Я вже відчував наступного гіганта, значить скоро повинна бути кімната з фінальним босом.
Цей гігант, якщо дивитися за допомогою волі, виглядав як перший, якого ми зустріли, навіть ріст майже той же. Відмінність в ньому були тільки дивні вузькі, але довгі щупальці, що ростуть з його рук, ну і інші відмінності не можна помітити за допомогою звичайної волі, потрібно побачити на власні очі.
Після останньої складки з ікринками ми стояли перед входом у великий зал. Раніше вони були всі однотипні, точніше одна темрява, дуже багато великих ікринок і іноді зустрічалися унікальні види.
Цей же зал був зовсім інший. Жодних ікринок не було, всю цю частину печери освітлював тільки світний мох. Тому можна було відразу побачити гіганта та здичілих. До речі, здичавілі були лише найбільшими й не було більше двох метрів заввишки.
Але тут ще було і досить жарко, через магми, яка стікає по одній зі стін і текла далі вглиб цього острова. Я б сказав, що весь цей острів пронизує таку мережу з вен, у яких тече сама магма, тільки незрозуміло чому вона не витікає із самого острова.
- Ви побачите, як група гопників. - Гурен подивився на все це збирання здичілих. Деякі з них сиділи на корточках і дійсно нагадували гопників, та й їх потворні пики ...
Ще одна дивина, ніхто на нас не наступав. Всі гойдалки, які тут були трохи злі, але ніхто не робив і кроку. Якщо з'явився такий момент, то я міг і краще розглянути гіганта. Схоже на велику акулу...
Ну дійсно, шістнадцятиметрова акула. Плавники на руках, ногах і спині. Відмінність була тільки з білими іскряних щупальців, які свисали з його рук, довгої приблизно метра чотири. І м'язи цієї акули були дуже сильно відмінними. Шкіра має бути дуже жорсткою, як і решта акул.
Мабуть, що і вся ця справа не буде такою швидкою. У той же час сам гігант почав щось ричати, ніби щось говорив нам. Звичайно, ми могли тільки дивно дивитися на нього і лише здогадатися, що він так ніс.
- Знаєте, його слова мені чимось нагадують мову звичайних рибо-людей. - Сказав Гарп нам і продовжив дивитися на щось гарчаючого велетня. Я ж міг лише здогадатися, як ці рики можуть нагадувати мову рибо-людей.
- Може ти навіть можеш розібрати, що він говорить? - Я подивився на Ґарпа, але той похитав головою.
- Я не знаю мови рибо-людей, її занадто важко вивчати, мені і звичайного вистачає. - Ґарп махнув рукою, а в цей час гігант нахмурив свою акулій лоб. Нарешті здичавий здогадався, що ми його не слухаємо.
Гігант здавався розлютився, і щось буркнувши, п'ятеро здичавілих рвали на нас із дикими ріжками. Гігант очевидно образився, і просто вирішив віддати нас на корм, хотілося б зрозуміти про що вони говорять...
Ті, що летіли в мене один рибо-людину змусили повернутися до думок і швидко схопити виблюдка за руку. Здичавий не очікував, що я зможу схопити його руку трохи розгубився, але в наступну секунду його збиває одичачий, якого у нього кинув Гарп.
Ті гойдалки, що натрапили на Гурена, не становлять нам жодної небезпеки. Може, якби вони володіли рибою-каратою, то могли б змусити нас втекти, але з чудом ракушої і цього вони втратили.
Кілька здичавілих, які побачили, що ми так легко розібралися з ними дуже швидко зійшли з розуму і з піною біля рота побігли на нас.
- Вони занадто легко виходять з себе. - Ґарп похитав головою, і знову відправив усіх у політ. - Думав би хоча б у вас буде більше самоконтролю, але ви нічим не відрізняєтеся від інших. - Ґарп розчарувався, ніби очікував забагато і подивився на мене з Гуреном. - Можливо завтра ми всі переможемо, тому не бачу сенсу відкладати час на тренування. - Ґарп вказав пальцем на всіх здичілих. - Переможіть їх усіх за десять хвилин. Якщо ви використаєте силу фрукта, то завтра вам буде до біса боляче.
Ґарп пішов до стіни і обблокувався на неї. Але Гігант виглядав все більше й більш злим, коли розумів, що один з нас навіть не хоче воювати проти нього. А ось ми з Гуреном були трохи напруженими. Вирубати всю цю юрбу не використовуючи силу фрукта. Їх тут скільки? Чотири сотні? Пол тысяч? Позбутися стільки не неможливо, але не за десять хвилин...
- Давай не втрачати час. - Я кидав Гурена, і відразу закривав ноги волі та полум'ям, я використав ранку. Лезання стисненого повітря у синтезі зі стихією вогню вже не була такою слабкою, як в перший раз, коли я це випробував. Тепер ця атака створювала дійсно вогненний слеш.
Довга за три метри, мій слеш влетів у саму гущу здичавих, і почала летіти крізь їх міцні тіла, але досить швидко він втратив свою силу та розсіявся. Всього десяток здичілих одним слешем. Може здатися багато, але таким можна відразу кілька кораблів знищити, а тут тільки десять рибо-людей, наскільки ж міцні їхні тіла?