Дитячий дім дуже змінився.
Від початку занять куулінією, діти мусили готувати багато супів. Чим більше вони практикувалися в цьому, тим краще розвинулись кулінові навики. Вони навчилися готувати швидко, а їхня техніка використання ножем сильно зросла. Цікаво, що іноді деякі діти в творчому процесі намагаються використовувати нестандартні інгредієнти. Але інші малюки відразу зупиняють їх.
Настали спокійні дні. Думаю це тому, що діти нарешті ситі.
Зараз вони повністю адаптувалися до нового розпорядку дня. Вранці вони виконують працю в храмі. Після обіду, прибирають дитячий дім і практикуються в готуванні.
На щастя, найближчим часом у Торі буде вихідний, що співпадає з вихідним мого батька.
Бенно тільки що повернувся з іншого міста, в якому він провів останні кілька днів. Я пішла до нього, щоб попросити його позичити мені Лютця.
- Містер Бенно, будь ласка, позичіть мені Лютця на кілька днів!
- Одову, але цілий день ти будеш виконувати мої призначення.
- ... Мені здається, чи ви чимось стурбовані?
— Тебе здається.
... Він безсумнівно чимось стурбований.
Я трохи нервувалася, але оскільки отримала Лютца, більше думаю про свій наступний крок, і, здається, вже дещо придумала. Мені треба побачитися з батьком і Торі.
— Тату, можеш взяти дітей з дитячого дому до лісу? — запитала я. « Якщо ти супроводжуватимеш їх, то вони не звертатимуть на тебе уваги.
- ... Я не проти, але ти впевнена що їм можна покидати стіни храму?
— Все в порядке. Я поговорила з головним священиком, і він дав дозвіл.
Він був глибоко стурбований, як мені вдалося отримати дозвіл, але не відмовився брати дітей. Торі ж сказала, що вона вже зібралася йти до лісу, тому не буде проти зробити це з маленькою компанією.
— Я, звичайно ж, візьму їх з собою, — почала Торі. Але що вони там робитимуть?
— Я збираюся попросити Летца, щоб він навчив їх робити папір. Також я хочу, щоб діти навчилися збирати їжу, адже вони ніколи не були в лісі.
Торі вже знає, що ці діти живуть у світі, який разюче відрізняється від нашого. Що там казати, вона мусила вчити їх користуватися кухонними ножами, бо ніколи не бачила.
Торі нахмурилась.
— Якщо це їхній перший похід до лісу, то чи ж не було б краще призначити їм більше супроводжуючих?
але оскільки їх навчатимуть створення паперу, я б не хотів, щоб хтось ще це бачив.
— Я тебе поняла. Добре! Я помогу тебе.
— Вуху-у! Торі, дякую!
І батько, і Торі погодилися супроводжувати дітей до лісу. Сірі роби також можуть приєднатися до походу, але вони повинні стежити за порядком і виконувати храмову працю. Щоб все встигнути, діти висунуться рано вранці.
Окрім кошика, ножів і сокироподібних інструментів для вирубки дерев, діти принесли з собою каструлі та пароворки. Льотц навчить їх технології виробництва паперу, яку ми почали ще до хрещення. Суть технології - зібрати фолінову деревину, пропарити її, потім зняти кору. Поки деревина пропариться, Торі і батько навчатимуть дітей добувати їжу.
Оскільки існує ймовірність, що діти можуть розкрити технологію третім особам, вони не будуть навчені усім тонкощам. Все, що вони знатимуть - як знайти потрібну деревину. Що ж до використання зелень і зв’язку, то це буде приховане принаймні на початку. Взагалі, не особливо боюся що хтось спробує скопіювати наш продукт, скоріше боюсь того, що треті особи спробують перепродати його, через яке будуть втягнуті у магічний контракт.
— Сестра Мейн, — звернувся Ґіл. — Я звільню все необхідне!
— Постарайся. Тобі треба навчитися виготовляти папір і видобути їжу. — Я відповіла.
Зі блискучими очима, Ґіл залишив мене в храмі і пішов до лісу. Разом з Франом я пішла до головного священика. Після грандіозної праці з документами я почала багато молитися. Головний священик, виявивши найменші помилки в русі моїх ніг і позиції пальців, заводить на мене склепіння конструктивної критики. Мені точно далеко до ідеалу.
Хоча це виглядає як звичайний, спокійний день, але всередині в мене справжній ураган тривоги. Здається я зрозуміла, звідки цей ураган - у мене серйозні проблеми з грошима.
Моєю кімнатою, кухнею та дитячим домом було досить дорого. Через все це, я сильно просувала по фінансах. Оскільки мені не відомо, на що доведеться витрачати гроші в майбутньому, тема відсутності грошей мене особливо хвилює.
— Вішаки вже продані, а готування їжі займе багато часу... Було б чудово, якби ресторан відкрився найближчим часом. Хоча, може я щось упускаю? Може я згадувала щось у розмові з Лютцем, що можна було б використовувати щоб торгуватися? Хм-м...
— Сестра Мейн, — почав Фран.
— Просто думаю про те, як дістати гроші.
Незабаром діти мають повернутися, і ми пішли до храму зустріти їх. Через деякий час, я почула що через ворота доносяться радісні голоси. Після цього, я побачила цілу юрбу дітей.
— Сестра Мэйн! Ми повернулися!
- З поверненням. — Я відповіла. - Гадаю, ваш похід був успішним?
- Ми зібрали велику купу кори. — Один із дітей сказав.
— Ага, і я зібрав більше за всіх! - Він зробив інший.
— Зрозуміло. — Я відповіла. - Дуже добре! Думаю кору треба віднести в майстерню, щоб дати їй висушитися. Лютц, що думаєш про це?
— Це правильне рішення! — Він відповів.
Внизу, у майстерні Летц займається корою. Тим часом, мій батько пояснює особливості догляду за ножем, а Торі вчить як підготувати готову їжу до споживання.
Тепер, слухайте всі -- сказала я - давайте подякуємо вчителям за все те, чого вони навчили вас.
Коли діти сказали, що будуть казати: « Дякую вам за це! », вони всі стали на коліно і кричали « Ми вдячні нашим вчителям ».
Батько і Торі в шоці.
- ...Гм-м. Вони знають лише одну форму подяки — обряд хвали богів. Тому, їм не залишилося нічого крім як використовувати його для вдячності вам.
- Розумію. — відповів батько. - Я здогадався про це, але... Це дивовижно.
Поки я послухала, діти перестали бути вдячними і розходилися за свої кімнати.
— Залишені священики готують суп. — Я сказала дітям, які вже хотіли піти. — Обов’язково помойте руки перед їдою. Також, оскільки сьогодні було дуже спекотно, цілком можливо, що ви спітніли. Прийміть душ перед сном.
— Да, Сестра! « Діти, які приходили до кімнати, — відповіли діти.
Коли все розійшлося, я зітхнула.
- Вибачте, але не могли б ви почекати мене? Мені потрібно переодягнутися.
Фран проводив мене в кімнату, де Делія почала переодягати мене. У ті дні, коли мені потрібно ходити в магазин Бенно, я з’являюсь у храмі як учень. Це дуже зручно, тому що для перевдягання мені достатньо зняти синю робу. Проте сьогодні мені довелося одягнути вуличний, вишуканий одяг, щоб не вирізнятися серед Торі та інших людей, які ходили до лісу. У цьому випадку перевдягання займе багато часу.
- Тобі потрібно кілька сніх бояз, щоб носити їх у храмі. — Проворчала Делія. — Щоразу, коли ти спускаєшся у підвал, одяг стає брудним. Я б могла прати брудний одяг, поки ти будеш ходити в чистій.
Сині роби виготовляються з високоякісної шовковичної тканини. Якщо мені доведеться купити кілька комплектів такого одягу, це вийде в велику суму. Все зводиться до того, що мені просто потрібно десь дістати грошей.
- Дякую, що почекали.
Після перевдягання вона поїхала до майстерні. Закриваючи всі двері, я віддала ключ Франу. Тепер ми можемо розійтися.
« Пан Летц », — сказав Фран, який тримав дерев’яну дошку в руках, — це звіт про Сестру Мейн за сьогодні.
Він зачитує звіт, в подробицях кажучи про мій сьогоднішній день. Він також згадує про зміну мого почуття власної гідності. Коли я слухала його, мене наважилася відвідати одна думка. Щоб зробити запис, Франу потрібно чорнила, дощечка і ручку. Не думаю, що ви зможете схуднути. З цього виходить, що якщо зі мною щось станеться на вулиці, Фран не зможе записати це.
...Хм, чи можна якось виправити цю проблему?
Вельми високі розміри паперу, тому цей варіант відразу відпадає. Але якщо ви втратите самостійність, блокноти можуть прижитися. Цілком можливо, що штуки на підробі блокнотів вже є ранці, але навіть якщо це і так, вони б точно прилаштувалися Франу та Лютцу.
Нарешті прийшов батько, щоб забрати мене. Я так сильно роздумувала про створення компактного та ергономічного засобу для запису, що не помітила як ми дісталися центральної площі.
Лиц, Лютец! — Я кричала, що йде з Торі Лютцу.
- Що?
- У містера Бенно є зв'язки з металообробкою, так?
— У нього... є, але... Почекай, ти щось придумала?
— Верно! Але спочатку я хочу попросити Ральфа і Зика зробити дещо, пов'язане з деревом.
Я б могла звернутися до Лютцу, бо він багато що вміє, але його вміння лісообробки не йдуть ні в яке порівняння з майстерністю Ральфа і Зіка, професійних торговців, які працюють у дерев'яній майстерні. Я повністю впевнена в їхньому рівні, оскільки побачила їхню роботу під час роботи. Також я не хочу звертатися до Лютцу, бо для нього є подарунок.
- Що? — Сумно запитав батько. - А до мене ти звернутися не хочеш?
- Ти і так багато що зробив за сьогодні! Так що все в порядку.
- Я можу зробити ще більше, не знала?
— Правда? Тоді не напивайся сьогодні.
Я дивлюся на нього і трохи дихаю. Оскільки він витратив день на супроводу дітей по лісі, то впевнена, що тепер питиме алкоголь.
Все буде добре.
- Не вірю тобі, коли ти говориш так. — скрикнула Торі, чиї слова точ-точуть з моїх думок. - Впевнена, що ти просто нап'єшся і відрубаєшся.
У відповідь він почав дражнити нас, надуваючи щоки.
— Ми не підемо до Лютца, — сказала я. — Поки ти не пообіцяєш, що будеш пити аж до вечора.
— Ладно. Боже, ви прямо в матір.
- ...Вони такі милі, що їм не можна відмовити, вірно, містер Ґюнтер? — З усмішкою сказав Льотц. - Принаймні, так ви колись говорили.
Я попросила батька замірити руку Левця, а потім ми повернулися додому.
- Так, що я маю зробити?
Повернувшись додому, батько почав обідати без випивки. Після цього він пішов у скарбовку, щоб знайти там матеріал і інструменти.
— Так, у мене є питання. — промовила я. Що простіше, вирізати заглиблення у товстій дошки або взяти тонку дошку і приколоти її в рамку-бортик? Потрібна дошка, на яку можна вилити розтоплений віск щоб він не прогнувся за її межі.
— Гм-м. Думаю, варіант з рамкою легше.
— Рамка не дасть воску розтікатися за межі дошки?
- Залежить від того, наскільки якісною вона буде.
Я почала копатися в купі дерев'яних дошків, шукаючи відповідні властивості.
- Хочу, щоб ти зробив кілька дощечок. Дві розміром з мою руку, дві як у тебе і два як в Летца.
- Якого розміру повинен бути бортик рами?
- Ну, мабуть з мій палець. Думаю такого розміру буде достатньо, щоб віск не пролився. А ще я хочу, щоб на одній із сторін були отвори для персня. — Я пояснила, що добре малюю схему і хочу поділитися своїми побажаннями.
Батько кивнув, погладив щетинистий підборіддя і потім приступив до роботи. Поки він зайнятий роботою, ми з Торі купаємося. Оскільки рух літа все ближче і ближчий, я можу просто зайнятися роботою з документами, а у випадку Торі - справа не тільки в поті. Вона цілий день провела в лісі, тому її тіло і одяг зібрали багато бруду.
— Мейн, — сказала Торі. — Що ти хочеш створити?
Вона підійшла до умивальника, в який я раніше додала нашого риншама, потім зачерпнула з нього трохи води. Після цього вона почала поволі лити воду на моє волосся, масажуючи коріння. Коли я відчувала задоволення, то почала відповідати на запитання.
— Блокнот.
- Цей блокнот відрізняється від того, який ти хотіла зробити з зіпсованого паперу?
— Абсолютно вірно. — Посміхаючись, відповіла я. - Але одного дня я зроблю блокнот з паперу.
Вийшовши з води, я ретельно витираю своє тіло і волосся. Тепер моя черга мити її голову.
- Насправді, ця річ не блокнот, а щось на зразок "диптиха" (Прим. Пер.: Діптих — це дві дошки, скріплені між собою так, що їх можна відкрити як книгу; на поверхні цих дощок розміщений віск з текстом). Думаю на ній буде зручно робити нотатки, перебуваючи далеко від стільниці.
- А навіщо тобі просити містера Бенно, щоб він звів тебе з металом?
— Хочу, щоб мені зробили стихли.
Прокинувшись наступного дня, я взяла сумку з ганчіркою, яку приніс мій батько. Потім ми з Летцем вирушили в магазин Бенно. Що ж, оскільки у мене з Бенно договір - доведеться трохи попрацювати в нього.
- Доброго ранку, містере Бенно. — промовила я. - Не підкажіть, де я могла б купити віск і знайти працівника по металу?
- І що ти запланувала цього разу?
- Ви кажете "задумала", ніби я якась інтриганка... У мене є концепт подарунків, які б сподобалися Летцу і Франу, але я не можу самостійно реалізувати його. Тому, мені потрібен майстер, який міг би за описом зробити цю річ для мене.
-Для мене? — Бружившись і дивлячись на сумку з дошками, вимовив Лютц.
— Верно! Це подарунок за важку роботу, яку зробив ти і Фран.
— А як же Ґіл?
- Він ще не навчився писати, так що для нього і Делії кращий подарунок - азбука.
— Ах-х...
Бенно трохи нахмурився, побачивши усмішку Летца.
- Ей, а для мене у тебе щось припасено?
коли ця штука буде готова. Ви захочете її. Проте, мені здається, що ваш подарунок повинен бути виготовлений професіоналами з деревообробної майстерні. Речі створені любителями — це не ваш рівень.
Бенно — власник великого магазину, який оточував себе першокласними речами усіх видів. Я думаю, що саморобний диптих буде виглядати безглуздо в руках такої людини. Принаймні, коли я ставаю себе на місце Бенно, мені б хотілося користуватися лише тими речами, які створені справжніми майстрами.
— Воск і працівник по металу? Ну що ж, пішли.
Він привів нас у свічний магазин. Я попросила, щоб усі шість дошок були заповнені воском. Продавець розставив шість досок на прилавку і почав заливати їх. Потім почалася найдовша частина — очікування, коли віск затвердить.
— Це було досить просто, — сказав продавець, - але це найдивніший проект який я коли-небудь бачив. Що ви намагаєтеся створити?
- Хмм, диптихи.
- Що це таке? - Він скептичний.
Я спробувала пояснити, але він зовсім не зрозумів. Це цілком можливо, адже диптих — це не та річ, яка може бути корисною для людини, що не робить запису на вулиці. Зараз, думаючи про це, мені здається що диптихи проваляться в продажах.
... Нужно придумати щось ще, що могло б принести грошей.
Коли віск нарешті застиг, ми висунулися в майстерню по металу. Як же легко я отримала те, що хотіла. Тепер у всій повноті усвідомлюю важливість зв'язків. Коли я тільки стала Мейн, було вкрай безглуздо намагатися щось робити без них.
Ми підійшли до майстерні і Бенно відкрив двері.
- Майстер на місці? - Він гукнув. — Я Бенно з Компанії Гілберта.
Потік гарячого повітря, гаряче ніж вітер у найспекотніший день, вдарила мені в обличчя. Оскільки тут люди працюють з металом, цілком природно, що у них є печі, але все ж спека цього дерева просто вражає мене.
Зазирнувши всередину, я побачила учня, який застиг на місці; прилавок, що більше нагадує стіл для важких робіт; кілька простих дерев’яних табуреток; двері, які відділяє найбільш жарку частину майстерні. Більше в приміщенні нічого не було.
Коли я оглядала порожню вітрину магазину, з глибин майстерні вийшов чоловік міцного статуру. Його руки розширилися в моїй талії, а борода настільки велика, що без проблем можна збудити пташине гніздо. Він дивиться на свої великі очі так, що відразу вселяє жах.
— Привіт, Бенно. Що тобі потрібно? Знову ґудзики для дворян?
- Цього разу ніяких ґудзиків. — Бенно відповів. - Ця дитина зараз пояснить, що від тебе вимагається.
— Ця крихітна маленька дівчинка? Добре, я весь у увазі.
- Гм-м! По-перше, мені потрібно декілька кілець для з'єднання двох досок. Щось на зразок цього.
Я накидала схему, як кільця повинні з'єднати дві дошки.
- Це буде легко. — Він відповів.
— І далі, я б хотіла кілька стилісів.
- Стиль вусів? - Він намагався повторити.
- Погляньте, вони мають виглядати ось так.
Я стирла зображення диптихуа, почав малювати струшаж. Один його кінець, як у шила — він для написання слів; інший плоский і широкий, наче шпинат. Далі, я сказала, що було б добре, якби у стилоса зробили зажим, щоб прикріплювати його до кільця диптиху.
— Я хочу три таких стилоса.
- Що це взагалі за штука? — Пригорнувши голову в скепсісі, сказав він. - Щоб це зробити, потрібна велика точність. У мене замовлення для тебе! — Він крикнув через плече, кличучи чоловіка за зачиненими дверима.
До нас вийшов підліток, з в'язнями, яскраво- оранжевим волоссям. За зовнішнім виглядом йому десь між чотирнадцятою та шістнадцятьма роками.
— Це мій учень, Йоганн. — Сказав майстер. — Хоч він і учень, але точність його роботи на висоті. Повірте, його навички вражають.
Я показую йому дошку, пояснюючи те ж саме, що і майстереві. Йоганн достає дерев'яну дошку і починає малювати щось на зразок креслення. Це виглядає набагато точніше, ніж мій ескіз. Однак, треба було сподіватися від професіонала.
— Наскільки гострим має бути кінчик?
- Те ж гостроти, що й швейна голка. Однак тіло тилуса повинно бути достатньо товстим, щоб його було зручно тримати...
- Це недостатньо точно висловлено. - Він сказав.
Йоганн зітхнув, вийшов за двері і повернувся. Перед нами він виклав стопку стержня різної товщини, щоб я могла визначитися.
Що з цього найкраще тримати? — запитав Йоганн.
- Гм, мені підходить ось це. А тобі Люц?
- Здається, мені підходить ось цей.
Оскільки наші руки різного розміру, то треба бути різними.
Я подивилася на Бенно.
— Не могли б ви вибрати один для Франа?
- ... Цет. — Через мить сказав він. - Зроби і для мене теж.
— А? Ви не зможете використовувати стиснене без диптихуа.
— Никаких проблем. Поки мій диптих буде готуватися, паралельно з цим відбуватиметься створення стилосу. І оскільки робота з металом - надзвичайно довге заняття, чим раніше я зроблю замовлення - тим краще.
Я кивнула йому і звернулася до Йоганна.
- Зробіть не три, а чотири. — Казала я, сильно киваючи головою.
- Зрозумів. — Він відповів. — Чи не могли б ви описати детальніше площину? Яка у неї функція? Наскільки широка вона повинна бути? Під яким кутом повинна бути ця частина? Що зажим тут? А ви хочете, щоб вона трималася на затискачах? У такому випадку, вони повинні бути піднімуться під кільця.
Запитання падають на мене один за одним, і я з радістю відповідаю на кожен із них. Він настільки одержимий, що впевнена - він точно розуміє, чого мені треба.
Тим часом, майстер розмовляє з Бенно про Йоганна. У нього темперамент справжнього ремісника, настільки стабільного, що він не упустить ані дрібної деталі. Його робота бездоганна, але в рамках обговорювання моментів з клієнтом - він надмірно повільний. Не дивуюся, якщо у нього депресія, коли клієнти кажуть йому, що він ставить надто багато запитань. Але зараз, я впевнена, він щасливий. Адже зі мною можна обговорити кожну, навіть найменшу деталь.
« Він був би більш компромісним, — сказав майстер. — Його життя було б набагато легшим. Але з іншого боку, безкомпромісність є ключем до створення великих речей. Все, що йому потрібно - це захисник, який може використати його навички на максимум. До речі, знаєш когось такого?
Бенно, приблизившись, подивився на мене.
— Ні, вона замолода. — констатував майстер. — Не можна бути захисником тоді, коли ти малий і не можеш самостійно розпоряджатися грошима.
- ...Це правда. — Бенно відповів.
Розмова різко перервалася, а я намагаюся не давати жодних коментарів.
...Технічно, я керівник майстерні, але у мене й справді немає грошей, яким я могла б розпоряджатися. Проте мені подобається підхід Йоганна, тому в майбутньому я обов’язково приходитиму саме до цієї майстерні.
— Гей, Мейн, — сказав мені Бенно. — Взяти в хмарах. Якщо ми закінчили з замовленням, то пішли в наступну майстерню.
Схоже він надзвичайно радий, що у нього буде свій диптих.