у нас сьогодні багато чого нести.
Летц, прийшовши сьогодні вранці, щоб забрати мене, звернув свою увагу на кошик, завалений тканиною. Він використовує корзину, щоб носити одяг під час походів до лісу. Це - одяг для Франа, Делії та Ґіла і мої речі.
Мій новий одяг дуже милий і зачаровує своїм традиційним видом. На ньому немає плям і латок. Він вкритий красивою вишивкою, а його рукава довгі і шовкові. Такі речі не носять місцеві діти. Якщо я одягну це і буду бродити по вулиці, я навіть не уявляю до чого це може привести.
Оскільки ми не хочемо, щоб наші сім’ї бачили новий одяг, то вирушили в магазин Бенно, де могли переодягнутися.
У той час як ми розвиваємося, відвідуючи північну частину міста, наш одяг, подібно до інших аксесуарів, стає чимраз більш першокласним. І це не дивно, адже ця частина міста переповнена чудовими речами і висококласними матеріалами. Однак якщо ми не будемо обережними, люди почнуть помічати наші дорогі речі і це може призвести до гіршого результату.
Часто, для святкування церемонії хрещення батьки дають дитині абсолютно новий костюм учня. Але якщо дитина починає дорослішати, але все одно ходить в ідеальному новому костюмі, це може створити думку, що вона злодій. Так що мені не поміщалося б дізнатися у Бенно, де я могла б зберігати нові речі.
— Отже, - запитала я, — чи могли б ви орендувати мені кімнату сумки?
Поки Летц переодягається у своїй кімнаті зверху, я вирішила запитати Бенно про кімнату в підсобці. Бенно, борючись з купою паперів, кинув на мене погляд, наповнений подивом.
- Звичайно, я міг би орендувати тобі кімнату, але якщо ти хочеш щось дешеве, це буде на горищі, згодна? ... Чи підеш ти щодня на горище, щоб просто переодягтися?
Я тихенько простонала, згадуючи про те, як задихалася на п’ятий поверх, щоб добратися додому.
— Якщо я буду підніматися дуже, дуже повільно, то думаю, все буде добре.
— Ты помиляєшся. Хіба у тебе немає кімнати в храмі? Що ви робите, коли у вас гості?
- Відвідувачі?
Я домовилася, що буду ходити в храм тільки для жертвування мани і читання книг. На жаль, у мене немає нічого для організованого прийому відвідувачів. Я не знімаю голову, а Бенно, побачивши це, відклав ручку в сторону.
— Коли Лютц приходить за тобою, при звичайних обставинах ти відправляєш його до своєї кімнати, хіба не так? Ти ж робиш це?
—... Левця просили зачекати за брамами, після чого мене спіймав серобний священик. Іншими словами, я подумала, що все буде гаразд, якщо ми всі влаштуємо так, щоб замість кімнати у мене була бібліотека.
- І тобі дозволили це?
- Я маю на увазі, що дуже сильно хочу, щоб це сталося...
Я знаю, що бібліотека ніколи не стане моєю кімнатою. Це просто бажання.
Бенно зітхає.
— Мда. ... Якщо у тебе немає кімнати, то сьогодні ти поговориш з первосвящеником і попросиш її в нього.
— А? Сьогодні?
- Льотц сьогодні піде до храму, щоб отримати поради щодо твого здоров'я.
— Ладно. Я запитаю його про це.
Коли розмова збанкрутувала, Бенно подзвонив у настільний дзвіночок. Через мить, одна з його колег появилась у дверному провіці.
— Ви звали мене, сер?
— Допоможи їй перевдягнутися, — наказує він. — Мейн, встань за цю завісу і переодягайся там. Піднятися на горище — занадто для тебе.
Эм-м? Ви хочете, щоб я перевдягалася тут?
Я піддала слова, які хотіли вирватися з мого рота. Бенно, даючи інструкції, підняв ручку і продовжив писати. Співпраця зачепила штору. Те, як все це відбувається, створило в мене відчуття розгубленості. Боюся, що якщо я почну заперечувати, то покажуся дуже дивною. Хоча, я і слів для цього не можу підібрати.
містер Бенно. Я вдячна за пропозицію, але впевнена, що зможу зробити це нагорі, якщо буду підніматися повільно, розумієте?
— Тобі не потрібно витрачати свої і без того невеликі сили, прямо перед тим як піти.
Бенно розбиває мій слабкий опір одній пропозиції. Можливо, він робить це через занепокоєння або це такий вияв уваги, чи може бути тому що я маленька дівчинка і просто не повинна його соромитися? Але ні, я дуже сильно соромлюся!
22. — М-м- м... — Видала я в замішанні.
— У що ти будеш переодягатися? — запитала колега. — В эти? Добре, все готово.
— Переконайтеся, що встигнете закінчити з цим до появи Льютца, — вимовив Бенно.
У мене немає часу на заперечення, адже все вже готово. Я здаюсь і йду до шторе.
Дуже дякую за допомогу. — заявила я.
Я просто хочу покінчити з цією незручною ситуацією якомога швидше. Якщо дозволю цій жінці допомогти мені, зможу дуже швидко переодягтися. Крім того, якщо я швидко зніму сукню і блузку, блячка прикриє мою попу, так що навіть коли хтось побачить мене - це буде не так соромно.
Жінка допомогла мені застебнути десь з половини з безлічі ґудзиків на блузці; допомогла відрегулювати довжину і талію на спідниці, зав'язала мені шнурки на корсеті. Зрештою ми вставили шпильку, яку мені дав Бенно. Тепер все готово.
- Я закінчила, містер Бенно. Дякую.
Я тримала загрузлий вуличний одяг, тому вийшла штори. Бенно відірвав очі від столу, повільно споглядаючи мене з ніг до голови.
—... Добре, виглядає ефектно.
— Емм-м? Ви маєте на увазі, що я виглядаю як справжня молода леді? Тобто я виглядаю мило?
- Поки тримаєш рот на замку.
— Нгх?
Я замовкла і поклала вуличний одяг у кошик. В кімнату зайшов Марк, входячи за собою Левця.
— Вибачте за вторгнення, — каже він. — Ах, Мэйн. Як я бачу, ви закінчили переодягатися?
— Завдяки допомозі містера Бенно, — відповіла я.
Він робить паузу і кидає погляд на Бенно.
- ... пан Бенно?
— Мэйн, идиотка! - Бенно відштовхує. — Це було не так! Все що я зробив, це покликав Матільду.
Бенно, грубо почусуючи голову, багатозначно дивиться на Матільду, яка забирає штору. "Ах-ху" - каже Марк, киваючи, а потім підштовхав Льотця. Бенно дивиться на Льотця. Переконавшись, що у нього є дерев’яна табличка, він з радістю кивнув йому.
— Летц, сьогодні твоя робота - піти до храму, щоб отримати від Франа, одного з помічників Мейн, консультації про її здоров'я. Ти закінчив доповідь, яку повинен надати йому?
- Так, пане Бенно.
Левц, немов Марко, ввічливо кланиться і потім піднімає кошик та покидає кімнату. Коли я бачу в ньому повадки справжнього продавця модельного магазину, то пишаюся. Тепер я розумію, що відчувають батьки, коли їхні діти вперше йдуть до школи.
Ах-х, Лютц росте...
— Ух ти, Лютц, твоя постава і манери дійсно хороші, — кажу я, йдучи за ним з магазину.
- Мені ще далеко до досконалості, але я роблю що можу, бо це моя робота.
Левц печив і посміхнувся. Чудово, що він може пишатися своєю тяжкою роботою. Я б не завадив наслідувати його приклад.
38. що тобі вдалося поводитися гідно в магазині. Я візьму з тебе приклад і спробую говорити в храмі, як юна леді.
- А ти так вмієш?
— Коли я спробувала, містер Бенно викликав таку реакцію, що відразу зрозуміла свою невдачу. Але, якщо я буду більше практикуватися в цьому, у якийсь момент у мене почнеться отримуватись. Якщо ми доберемося туди, я почну говорити по-іншому, то навіть якщо це здається кумедним - не смійся.
Якщо Левц насміхатиметься, то мій образ леді, яка і так ледве виходить - миттєво зникне.
—... Мені теж треба говорити ввічливо?
— Містер Бенно здивувався, наскільки обережно він підбирав слова, коли розмовляв з дворянами. Я думаю, ти повинен намагатися поводитися так само.
— Д-да.
Коли я підійшла до храму, всі троє моїх помічників вже чекали мене за брамами. Коли я запитувала себе, звідки вони дізналися про наше прибуття, Льотц люб'язно повідомив мені, що перед нашим виходом Компанія Гілберта відправила гонца. Чорт, нікуди не дітися від цих формальностей. Благородне суспільство — заноза в дупі.
Так, як же мені їх привітати? Може просто "Привіт"? Або: "Я повернулася"? Хм-м...
— Хех, я доніс тобі неприємності, чи не так?
—...А?
У мене в планах було створити образ успішної дівчини, леді, але Делія з самого початку зруйнувала цей план. Пробивши щось у збентеженні, я опустила голову. Фран замахував вперед, відштовхуючи Делію в сторону.
— З поверненням, сестро Мейн. Радий, що ви повернулися неушкодженими. Я з нетерпінням чекав вашого повернення.
Я швидко взяла себе в руки.
— Дякую тобі, Фране, — відповів я і намагався говорити якомога красномовніше. — За мою відсутність, були якісь події?
Фран, схрестивши руки на грудях, злегка вклонився і почав говорити.
— Жодних пригод, — ввічливо сказав він.
— Никаких нещасних випадків? — Можна Делія? — У неї був відвідувач, але з нею не було супроводжуючих! Це ж ганьба, чи не так? Хе-хе, як же мені весело від цього.
Судячи з того, як вона вип'яла груди, вона говорить про вкрай незручну ситуацію, але я не пригадую, що відчувала якесь особливе збентеження. Але я повністю усвідомила, що Франа - це досвід. Я рада, що ці двоє не створюють мені проблем.
— Ти був Фран, — сказав я.
- Хмф! Виглядає так, ніби тебе слухає лише один помічник. Ти навіть не могла запропонувати їм квіти. що твій відвідувач був дуже розчарований.
Що означає « дати їм квіти»? Хоча, враховуючи контекст, мені вже і не хочеться це знати. Бенно познайомився з головним священиком, пораджував його своїми подарунками і перехопив ініціативу в розмові про розподіл прибутку Майстра Мейн, так що це було цілком задовільно, хіба ні?
Не зовсім розумію, але це виглядає так, ніби Делія хоче почути, що вона створила мені неприємності. Це дуже неприємна ситуація, тому треба покінчити з цим швидше.
— Аргх. Так. Це була проблема. Зараз у мене ціла купа проблем.
- Хе-хе. Правда? — Втішилася Делія.
— Сестра Мейн, — каже Фран. — Про що ви?
- Ти мені не розповідаєш, Деліє. Навіть зараз.
Фран опустив газу, наче зрозумів, до чого я веду. Я кинула погляд на одяг у кошику Летца, потім байдуже подивилася на Делію, повільно нахиляючи голову на бік.
— Делія, як мені змусити тебе ставитися серйозно до роботи на мене?
— Ніяк. Ти якась ідіотка. Просто тупа.
Делія посміхається, а потім повертається і йде геть. Вона не попрощалася, а зробила те, що завжди робила — просто виконувала все, чого хотіла. Якби я прогнала її - я б не відчула сорому.
- ...Ей, Мэйн, — каже Лютц. - Хто це був?
— Один з моїх помічників, — відповіла я.
- Як це? Хіба така людина може бути помічником?
Отруйний Летц дивиться на Делію, яка віддаляється все інше і далі. Здається, що він зовсім випарувався. Я розумію це. Якщо я не проявляю наполегливості і сили волі, то моє ставлення до жінки остаточно випарується.
— Вибачте за нахабство, — негайно заперечив Фран, який відчув образу своєї професій, але вона дуже сильно виходить за рамки норми.
Бути помічником — це робота, для якої потрібно гідної людини, прямо як Фран, так що Делія, яка хоче стати коханкою глави храму, дійсно знаходиться за межами норми.
— Фран чудовий помічник, — сказав я Лютцу. — У Делії є певні проблеми...
— Гм-м. Хіба ж не всі такі помічники? Добре.
Тільки він вимовив це, як одна дуже проблемна дитина вступив в розмову, звертаючись до Левця.
хто дав тобі право говорити тут?
Хто це? — Сказав Левц, виявляючи антипатію на обличчі.
Зважаючи на те, що вони обидва однакового росту і статури, і вони ведуть цю розмову тут, я припускаю, Лютц вже зрозумів: цей хлопчик - Ґіл.
— Помічник, — відповіла я.
— Майте на увазі, що це теж винятковий випадок, — каже Френ.
- Ти єдиний пристойний з них? — скрикнув Лютц. — Як це?
Мені нічого сказати. Льотц чітко розуміє, що Фран - єдиний хто виконує свої обов'язки. Поки ми з Франом були на крок від вибуху терпіння, Гіл повернувся і почав кричати на Левця.
- Ти не такий, як ти!
— Я — Литц. Компаньйон Мейн. Стежу за її станом. Мене направив пан Бенно, щоб отримати консультацію про здоров'я Мейн від її помічників. А ви, як я зрозумів, помічник, який не навчений навіть простого привітання...
Для Левца, який готувався до зустрічі зі знайомими, ця ситуація може бути дуже розчарованою.
— Прости, Лютц. Це все через те, що я недостатньо хороша в амплуа пані.
— Ти справді потребуєш людини, яка не слухається? Якщо він не хоче працювати, позбудься його. І ця дівчина теж нічим не ліпша: вона ні про що, крім як створювати тобі неприємності.
Він абсолютно правий, але ці помічники були спеціально призначені для мене, так що я не можу позбутися їх так легко.
— Ну, — сказала я, - іноді їхня дурість дуже корисна, так що все добре.
—... полізна? — Скепно відповів він.
- Делія, наприклад, шпигун храму, але щоразу, коли вона щось робить, вона відразу ж повідомляє мені про це. Кращий шпигун ніж той, який буде завжди у тіні.
Краще ті діти, ніж інші, яких я не зможу контролювати.
— Яка прикрість, — пробурмотів він, потискуючи плечима.
- Що ти смієшся з цього малого? — Гил обурився.
Ґіл кинув погляд на нас з Лютцем. Я впевнена, що "малявка" - про мене, але не думаю, я можу відповісти на це.
— Фран, у мене є прохання до тебе, — сказала я.
— Звичайно, сестро. Що ви хочете, щоб я зробив? — Фран.
- Не ігноруйте мене! Досить дуріти! — вибухнув Гіл.
Ґіл кидається вперед, кричить і хапає мене за руку, дргаючи її з усієї сили. Зважаючи на відмінності в нашому тілі і силу, він без проблем повалить мене.
— А-а! — Закричала я.
Коли мене зірвало з ніг, з'явився Левц і підхопив мене, через що ми впали разом. Я не можу зрозуміти, що таке моргая, і притиснуся до нього з непевністю.
Я повільно оглядаюсь навколо. Фран, з яким я щойно розмовляла, виглядав так, ніби намагався підхопити мене, але не встиг і застиг з видовженою рукою. Гил, ошелелений тим, що сталося, радісно переходив погляд між мною і своєю рукою. Таке відчуття, що він здивований від того, щоб відправити мене в політ одним махом.
— Мэйн, ты в порядке? — запитав Лютц.
- Ти зловив мене, так що я в порядку. Ти цілий?
— Да-а-А. Ха-х, і це один з твоїх помічників? Тобі не здається, що йому бракує муштри?
Тон Льотца нічим не відрізняється від звичайного, але дивлячись в його очі, я бачу в них вогонь гніву. Здається, вони навіть трохи світяться. Я зрозуміла, наскільки лютий він, і здригнулася.
— Ти правий, але не думаю, що він заслуговує того часу, зусиль і турбот, які потребуватимуть... я не можу робити це самостійно.
Тоді я зроблю це за тебе.
Висновок мови викликає бажання поростати. Він допомагає мені встати, оглядає мене і передає Франу. В наступну мить, він стрибає до Ґілу і б'є його в обличчя.
— Ты идиот! Що ти робитимеш, якщо завдаси їй шкоди?
У бідних частинах міста, між дітьми постійно відбуваються конфлікти, але є негласне правило: якщо ви вступаєте у бійку, вам слід бути ощадливим щодо ворога. Через те, що в бідних районах хороший вигляд - мінімальна умова заробітки, у бійці заборонено заходити надто далеко.
Цього разу Ґіл, очевидно, зайшов надто далеко. Якщо б він просто продовжував базікати, то Левц відповів би йому тим же. Важливо те, що Лев сказав мені, моїй сім'ї і Бенно, щоб захистити мене, так що коли Ґіл підняв на мене руку - це привело до цілком очікуваного результату. Я був одним з моїх асистентів, а я - його пані. І цей факт представляє його вчинок ще огиднішим.
- Що ти робиш? — Закрикнув Гіл.
- Це моє питання тобі! Що за помічник нападає на свого пана, придурок? — Лютц відповів сердито.
Природно, що Ґіл повинен відповісти за напад, тому я мовчки спостерігаю, як Левц влаштовує йому збунтучку, в душі сподіваючись що це перевихотує його.
— Сестра Мейн, — сказав Фран, - якщо ви не зупинити майстра Летца...
- Навіщо мені це робити? Хіба я, пані Ґіла, не зобов'язана займатися його дисципліною? А те, що відбувається зараз - лише допомога Льотця в цьому питанні. Я дуже вдячна йому, що мені не вистачає сил для цього.
Та й взагалі мені вже все одно.
Фран нервово переглядається між мною і отримуючим тумаки Ґілом.
- Ви хочете дисциплінувати його... так? Ви можете відправити його до кімнати роздумів, або змусити стримуватись від благословень богів, чи...
- Кімната роздумів?
— Вы... ви не повинні вдаватися до насильства!
Здається, що дисципліна в бідних районах міста та храмових дисциплін абсолютно різниться.
— Лютц, цього досить, — запитала я.
- Цей хлопець досі не зрозумів. Він просто повторює: « Чому ти мене б'єш» знову і знов.
— Фран говорить, що покарання людей у храмі не означає їхнє побиття.
- Як це? Дисципліна є дисципліна, хіба не так?
- Схоже, тут все по-іншому.
Він розчарований тим, що клопотався язиком і відпустив Ґілу. Окрім першого удару, усі наступні наносались долонею і в Ґіла не було видимих поранень.
— Серйозно. Мало того, що цей хлопець не робить те, чого повинен, так він ще й напав на тебе. Він просто гад. Я не можу дозволити такому небезпечному помічнику залишитися з тобою. Позбутися його.
- Вона теж не робить того, що повинна! - Прокричав Гіл. - Вона не дає мені нічого, що вона повинна!
Він встає, притисне руку до обличчя і дивиться на мене. Здається, є ще одна популярна річ, яку я не знаю.
- Скажи, Фране, що я маю дати йому?
- Що? — Ти не знаєш, чи Ґіл? Яка ж ти невіглас!
Його крики не мають інформативної цінності. Він уже повинен зрозуміти, що я не знаю нічого з того, чого вважають знаменитим у храмі, але він все ще кричить і обзивається. Який ідіот.
— Гил, — сказала я. — Наскільки ти дурень?
- Що ти таке...?
— Я вже казала, що не маю деяких загальних знань, то чому ти все ще думаєш про це? Чи ж не повинно бути очевидно, від самого початку, що дочка простих людей, нічого не знатиме про храм? Ти все ще чекаєш, що раптом я розбираюсь у храмових обосновах?
— Н-гх...
Не можу відповісти, Ґіл скрипить зубами і дивиться на мене. Левц встав між нами, ніби він захищає мене від Ґіла.
- То чому ж ти ведеш себе дуже важливим і питаєш, що вона « заслуговує » тобі щось? Що вона повинна комусь, хто навіть не встиг зробити свою роботу? Як ти міг дійти висновку, що вона повинна тобі?
— Благословення богів однаково дане кожному! Навіть якщо ви підніметесь в рангах, то отримаєте його раніше, це все одно! Неважливо, яка у тебе робота!
— А? — Лютц викликає тоном.
Левц і я обмінюємось поглядами. Жоден з нас не розуміє, до чого клонить Ґіл. Я дивлюся на Франа, який все ще стоїть поруч зі мною.
— Фран, можу я попросити тебе пояснити мені, що я можу дати Ґілю?