Влада черв'яка. Розділ 45.1
Поява тронбэй
У цей сезон до жаху важко встати з ліжка вранці. Коли я ховаюся під простирадлами, мій батько, який майже закінчить мене на роботу, покликав мене.
- Мейн, ти сьогодні добре себе почуваєш?
- Хм? Не гірше, ніж зазвичай! Що трапилося, тату?
Цікаво, чи побачив він мене під ковдрою і подумав що я можу впасти? Я сильно підскочила з ліжка, на що тато насупився.
- Отто хоче зустрітися з тобою, щоб обговорити роботу цієї взимку, тому він запитав мене, чи не підійдеш ти до воріт, як тільки погода буде хорошою, а ти будеш відчувати себе добре.
- О! У мене сьогодні якраз немає температури, і я не домовилася з містером Бенно на сьогоднішній день, так що я піду до воріт.
Ворота відкриваються після другого дзвінка, а час уже підходив до цього, я попрощалася з батьком на роботу. Потім швидко переодяглася прямо на ліжка.
Мамо, Торі. Я йду до воріт сьогодні.
- Угу, добре, – сказала Торі. - У лісі вже залишилося не так багато всього, що можна було б зібрати. Мамо, для Мэйн краще вже перестати ходити в ліс, правда?
- Ти абсолютно права, — відповіла моя мама. - Якщо у неї знову підніметься температура і вона знепритомніє, в неї будуть великі неприємності, так що буде краще, якщо вона більше не піде до лісу з іншими дітьми.
Останнім часом погода стала дуже холодною, і настав час, коли легше застудитися. Останнім часом я стала все більше й більше днів, коли навіть можу погодитися, що мій фізичний стан не особливо добрий. Якщо я продовжуватиму докладати зусиль, то буду лише тягарем для всіх навколо мене, так що я повинна подбати про себе і намагатися триматися подалі від лісу.
- Привіт, Мейн! - Летц проголосив, коли я спускалася сходами і носила з собою лише мою сумку. - Ти йдеш сьогодні до воріт?
Щоб переконатися, що я не простуюся, на мені була тонна одягу. На відміну від мене, інші діти виглядали порівняно проворними, оскільки мені було досить важко рухатись настільки сильно, що я не могла добре закутати. Залишилося небагато часу до снігу, тому сьогодні останній день ажіотажу навколо збору дров.
Я йшла разом з іншими дітьми, коли вони прямували до воріт. Останнім часом я можу ходити досить швидко, щоб не відставати від решти. Кожного разу, коли я намагаюся додати до швидкості ще, Летц зупиняв мене своєю суворою пересторогою.
- Добре, ми зайдемо до тебе на зворотньому шляху, так що жди, добре?
- Добре! Хай щастить, Льотц!
Я попрощалася з усього біля воріт і вони пішли до лісу. Я ніде не бачила свого батька, але я знайшла молодого вартового, з яким познайомилася раніше. Він впустив мене до кімнати нічного чергування.
- Пане Отто, ви тут? Це Мейн!
Коли я відкрила двері і зайшла всередину, то побачила, що полиці вздовж стін були набиті тонким дерев'яним дошком для бухгалтерської звітності.
- Привіт, Мейн! Дякую, що прийшла.
- Доброго дня, містере Отто. Давно не бачилися.
Після того як ми обмінялися вітаннями, він провів мене до вогнища. Кресло було трохи широке, тому я залізла на нього наполовину, але коли я пішла працювати, то відразу схопила свою грифельну дошку і грифальні олівці з сумки.
- Як часто, на твою думку, ти зможеш приходити сюди допомагати цій зими? - Він запитав.
- Емм, я поговорю з батьком про це, але ми вирішили, що я можу приходити в дні, коли буду відчувати себе добре, сніг не так вже й сильно заважає мені, а мій батько працює або вранці, чи вдень.
По-перше, взимку буде не так багато днів, коли я буду відчувати себе дуже добре. Хоча в цьому році я трохи сильніша, ніж у минулому, я дійсно сподіваюся, що не так часто буду вибачатися і застрелюватися в ліжку, але у мене немає можливості передбачити, як часто це буде насправді.
По-друге, прогноз погоди. Можливо, буде не дуже багато днів без метилі. У такі яскраві дні немає про що турбуватися. Мій батько каже, що не про що турбуватися в ті дні, коли йде слабкий сніг, але як тільки сніг дійсно почне варити з неба, я думаю що я сама не захочу нікуди йти.
І, нарешті, мій батько буде працювати в нічну зміну у загальному третину зими.
- Мабуть, далі я продовжувала: мені навряд чи знадобляться дві руки, щоб порахувати кількість днів, коли я зможу прийти сюди, я думаю.
- Ну, я здогадався, але насправді ти допомагала мені тільки один день минулого року, і це була величезна допомога, тому я дійсно сподіваюся на допомогу і в цьому році. Я буду дуже радий твоєї допомоги, хоч би як часто ти приходила.
- Дякую!
Добре, що я зможу заробити купу грифельних олівців просто виконуючи обчислювальну роботу. Оскільки я буду допомагати в цьому році вчитися Лютцу, нам знадобиться набагато більше грифельних олівців, ніж минулого року, так що я планую працювати з усіх сил.
- Ах! Коли я буду працювати над розрахунками, ви ж віддасте мені грифельні олівці, якими я скористаюся, вірно?
- Хех... хаха! Ну, хіба ти вже не думаєш як справжній торговець? Звичайно, олівці з грифелевими олівцями вже входять до оплати. Не турбуйся про це, просто прочитай.
Після того, як я раптом згадала питання, яке мені потрібно було поставити, очі Отто на мить округлися, перш ніж він розсміявся. Можливо, мені й смішно, але принаймні тепер я можу виконувати свою роботу без жодних сумнівів. Я трохи закочувала рукави, щоб випадково не стерти цифри, а потім взяла грифельний олівець.
- Все готово до роботи, - сказала я.
- Добре, ось сьогоднішня робота.
Отто приніс величезну купу дерев’яних дошок і з гуркотом поклав їх на стіл. Тут потрібно підрахувати кількість речей інтер'єра і обладнання, яке використовувало найвище управління на службі. Здається, що Отто був відповідальний за все це. Повісивши голову, він сказав мені, що прирікся на помилку в одному з розрахунків свого роботодавця.
Я почала працювати над розрахунками тричі перевіряючи свої обчислення, щоб переконатися, що я теж не допустила помилок.
- Отто, ви тут? Підійдіть, це терміново!
Солдат вдерся до кімнати, яка виглядає засміяним. Потім швидко підкреслив рядок на якій зупинився, щоб не забути її, а потім кинувся з кімнати, кажучи мені через плече, аби ніхто не чіпав його калькулятор.
Схоже, що з якоїсь причини весь охоронний контингент біля воріт був покликаний до зброї. З коридору з іншого боку дверей я почула величезну кількість кроків, що посилюють ехо від кам'яного підлоги і до гуркоту. У цій величезній метушні не було нікого зовні, кого б я могла запитати, що прямо зараз відбувається.
Я допомагала біля воріт безліч разів, але це було вперше, коли я побачила шум. Залишившись сама в кімнаті, я відчула холодну тривогу, яка повільно нишпорила у моєму серці.
Це... що я тут?
Я зробила глибокий вдих, намагаючись заспокоїти свої нерви. Коли я озирнулася навколо порожньої кімнати, в якій я залишилася зовсім одна, то раптом відчула запаморочення. Моя гарячка, відмовлялася випускати з уваги навіть найменшу паузу моєї концентрації, пожирач раптово зашевелися в мені, я відчувала слабкість у своєму серці. Пригадуючи всі роздратування в моєму житті, я провела свою волю через моє тіло, змушуюши гарячку повернутися у глибини мого серця, запевняючи, що засуджую кришку і закриваю її так сильно, щоб вона не могла втекти.
- ...ух, я втомилася.
Після такої важкої боротьби з пожирачем моє занепокоєння тим, що відбувається зовні, різко зменшилось. Я присіла трохи краще, щоб відновити свої розрахунки, але Отто відразу повернувся до кімнати. Він швидко закінчив розрахунки, і почав збирати свою частку.
- Схоже, в лісі з'явилася купа трону. Діти прибігли за допомогою, і вже більше половини охоронців вирішили розібратися з цим. Тепер я маю стояти біля воріт, але чи зможеш ти залишитися тут і продовжувати працювати? Крім того, якщо з'являться якісь рекомендаційні листи я відправлю їх сюди, тому будь ласка, позаботься і про них для мене.
- Добре, я зрозуміла.
Через такий розлад спокою я трохи краще почувалася і повернулася додому. Трохи задумавшись над цим, я згадала, що Лютц згадав, як тронбэй починає сходити восени. Цікаво, можливо ми зможемо зібрати трохи тронбей і для себе.
Хм? Хоча, здається, солдати також задіяні, так що можливо він вже занадто виріс, навіть до такої міри, щоб ми більше не можемо використовувати його для паперу? Интересно...
Минулого разу дітям вдалося зрубати його самостійно, тому я повернулася до своїх розрахунків, думаючи, що про це не варто так сильно турбуватися. Через деякий час, однак, я знову почула шум від людей, що розмовляють через закриті двері.
- Мэйн, — сказав Отто, - Летц повернувся. Він сказав, що у нього є щось, чого він хоче обговорити з тобою і хотів би, щоб ти повернулася додому разом із ним. Ти що думаєш?
- Якщо він рубив якийсь тронбей, я думаю, що він захоче поговорити зі мною саме про це, тому я краще піду додому. Я завершив розрахунки звідси до сюди.
- Дякую, Мейне, ти мені дуже допомогла.
Біля воріт я побачила солдатів та дітей, які щойно повернулися з лісу і несли зв'язки сирого тронбея. Коли я дивилася на натовп у пошуках Лютца, мій батько підбіг до мене, на його плечі був шматок дерева, такий же великий, як і я.
- Мейн! Подивися на розмір цього транбея, який твій тато зрубав!
- Вау, який великий! Це будуть дрова для вогнища?
- Ні, тронбэй не горить так легко, тому ми не будемо цього робити. Замість вогнища я збираюся зробити з нього меблі. Коли відбуваються великі пожежі в будинку, речі з тронбей, іноді не спалюють, тому він використовується для виготовлення речей, у які люди можуть покласти свої цінності.
- Я цього не знала. Це справді чудово!
Як і слід було сподіватися від такої загадкової рослини. Щоб не спалити, навіть у величезному вогні... Це навіть не дерево!
Коли я захвилювалася від цього нового сюрприза, то помітила, що Льотц стояв позаду мого батька і покликав мене ближче.
- Що сталося, Льотц? – запитала я.
- Хех, Люц, - сказав мій батько, дивлячись на кошик на спині Лятця, ці тонки палички і є все те, що тобі вдалося зрубати?
Він гордо надув груди, як тільки що виграв змагання. Я б дуже хотіла, щоб він перестав змагатися з дітьми. Це принизливо. Я видала довгий роздратований зітхання, але я побачила багато інших солдатів і дітей поблизу, що порівнюють розмір дерев та гілок, які вони нарубали.
- Насправді немає ніякої користі від таких тонких гілок, - сказав один з хлопців.
Оскільки тронбі важко горить, ви не зможете використовувати палички як дров.
- Ці палички безполеєні! - сказав інша дитина. Краєм очі я побачила, як він сердито з гуркотом швирннув на землю купу тонких гілок, які він ніс.
- Ах, вони ідеально підходять мені, - сказала я.
Навіть якщо дитина не потребує їх, це ідеальний матеріал для виготовлення високоякісного паперу. Було б дуже прикро викинути таку тендітну, м’яку деревину.
- Вони тобі дійсно не потрібні? – запитала я.
- ...Н... Нет!
Раптом, помітивши, скільки людей на нього втупилося, хлопчик утік і кричав мені через плече. Коли я збирала паличок, які він викинув, інші діти підійшли до мене і пропонували мені такі ж тонкі обрізки тронбею зі своїх кошиків.
- Гей, візьми і ці теж. Все, що я отримаю, якщо принесу їх додому це нагоняй від мого батька.
- Я віддаю тобі ось ці. Вони мені більше не потрібні.
Невдовзі навколо мене назбиралося багато паличок.
- Льотц, у мене... Тут дуже багато дерева.
- Так.
Ми з Летцем почали обережно складати купу гілок в акуратні стопки, потім забили ними кошик Левца настільки, наскільки це можливо. Мій батько, приголомшений таким поворотом подій, перекладав свій похмурий погляд на Летца, а потім на переповнену кошик і назад.
- Гей, Мейн. Що ти збираєшся з усім цим робити?
- Ми використовуємо молоду, м'яку деревину так що все добре. Льотц, ходімо вже звідси?
Я повернулася спиною до батька і пішла. Лютц пішов за мною, почусуючи свою голову і визираючи трохи стурбованим.
- Коли я вирубував тронбэй, я подумав, що ми змогли б використати його в якості сировини, але... Ми ж повинні насправді переробити його протягом п'яти-сім днів, так? Інакше нічого не вийде?
- Так, все правильно, а що ж сталося?
- Що нам тепер робити? Я дійсно не хочу йти, стояти в річці у такий час року, і у нас недостатньо зайвих дров для підтримки вогню протягом одного дзвінка в пароварці ... Може здамося?
Я добре знаю, що в цей час року, навіть якщо б ви і пішли до лісу, то ви не найшли б дуже багато дров, але я також впевнена, якщо ми дозволимо всьому цьому тронбею прірву з такої безглуздої причини, тоді Бенно буде так обурений, щоб його очі вилетіли зі своїх орбіт.
- ...Я розумію, про що ти говориш, але, може, спочатку нам варто поговорити з містером Бенно?
- Так, я думаю, він би дуже розсердився, якби ми просто викинули його. - Він важко зітхнув. – О боже... я дійсно не хочу стояти в річці, коли на вулиці так холодно.
Ми пробралися до магазину Бенно, але, як і слід було очікувати, охоронець зовні сказав Летцу, що він не зможе дозволити йому виглядати так, ніби він щойно повернувся зі збору палиць в лісі, тому йому доведеться залишитися ззовні. За викликом вартового Марк вийшов з магазину і вів мене всередину. Якийсь клієнт щойно вийшов з кабінету Бенно, коли я увійшла в магазин. Коли ми проходили повз один одного, він подивився на мене зверху вниз, відзначаючи моє невідповідність вигляду своїм презирливим фирчанням.
Я дійсно повинна замовити цей робочий одяг якомога раніше. Я не хочу принижувати гідність магазину Бенно, просто перебуваючи тут. Мені потрібно зібрати стільки грошей, скільки зможу.
Бенно виглядає трохи здивований, коли я з'явилася в його кабінеті.
- Що таке? У нас сьогодні не було призначено зустріч, вірно?
- У нас не було жодних договорів, ні, але мені потрібно було поговорити з вами... Чесно кажучи, тронбэй з'явився сьогодні в лісі.
Як тільки слова покинули мій рот, Бенно встав так раптово, що його стілець впав з бавовною за його спиною. Він схвильовано нахилився вперед через весь стіл.
- Ти сказала тронбэй? Ти його нарубала?
- Так, сер, нам вдалося отримати його досить багато. Просто...
- Та що ж таке?
- Зробити з нього папір ... Буде досить важко.
- Чому ж?
Він з сумнівом нахмурився і подивився на мене, здається, не розуміючи мене. Я відкрила рот, щоб відповісти, думаючи, що він точно розсердиться.
- Емм, ну, нам потрібно розпакувати дрова протягом одного дзвону, на яке у нас недостатньо дров, а потім ми ...
- Дура ти!
Я зібралася розповісти, що ми не зможемо протримати його в річці, але перш ніж я змогла закінчити перелік всіх наших причин, Бенно спокійно перервав мене, кричачи так, ніби погрохотів грому.