Влади черв’яка — 31.2
Найважливіший обов’язок Левця
Поки я уявляла, який же нагоняй мене чекає через трагедію, з-за дверей почувся гучний стук наближення кроків. Бенно вдерся до кімнати, його червонувато-карі очі різко звузилися, як тільки він подивився на мене.
- Маленька дівчинка, - сказав він тихим голосом.
- Ахх!
Я випрямилася в струнку, сидячи на колінах на ліжку.
- Я посидів на кілька років.
Таке відчуття, що моє життя стало нікчемним через його грізний вид. Я впала ниць, притискуючи голову до матраца.
- Я дуже шкодую і прошу вибачення!
- Що ти робиш?
- Це "догедза" так я показую, що мої вибачення надзвичайно щирі! (п/п: Догедза - поза, в якій людина сідає на коліна, опускаючи майже до землі свою голову).
- О, зрозуміло.
Він сів на ліжко поруч зі мною, з'їжджуючи своє волосся кольору молочного чаю, і навіть трохи лицаря голову.
- Я чув трохи від Отто про те, наскільки крихке у тебе здоров'я, але я і уявити не міг, що все настільки погано.
- Я теж, — відповіла я.
- Хм?
Я пожоднячала, і вирішила що зможу якимось чином обійтися без Льотця. Я вирішила, що буду в порядку від такого навантаження, але судила по своєму старому тілу. Оскільки я була в новому тілі, природно, що я впала.
- Моя проблема була в дуже сильній впевненості у своєму успіху. Я вважала, що зможу впоратись з чимось будь - яким лише бажанням.
- Ну, добре, - пробурмотів він собі, повертаючись, щоб подивитися на мене, — з цього моменту, приходь сюди тільки з тим хлопцем. Я не дозволю тобі знову однієї приходити.
- Так, сер.
Я не очікувала, що знепритомнію лише тому, ніби Левцю не було поруч зі мною як кардіостимулятора. Я подумала, якщо я змогла проробити весь шлях сама до лісу, то я зможу і по місту спокійно гуляти. Я не дуже серйозно поставилася до цієї ситуації.
- На сьогодні вистачить з тебе, йди краще додому. Марк про тебе стурбований, так що візьми його з собою.
Мої очі розширилися від подиву.
- Емм? Для мене було б занадто просити про таке. Мені треба вибачитися перед ним і потім я зможу сама дістатися до будинку!
Я відчайдушно замахувала руками, намагаючись відмовити. Я не могла покласти ще більше відповідальності на Марка після всього. Тим не менш, обличчя Бенно змінилося, і тепер його погляд був дуже схожий на загрозливий.
- Хіба я тільки що не говорив, що я не схвалюю, щоб ти ходила одна? Ти мене з першого разу не розчула?
- Так, розчула... Я поняла. Я піду додому з Марком, навіть якщо це засмутить його. Емм-м, але оскільки я вас нарешті побачила, я хотіла б вам розповісти рецепт мого шампу...
Я встиг тільки відкрити рот, підготувавшись розповісти йому всі секрети мого способу приготування шампуня, але Бенно схопив мене однією рукою за голову і подивився так жахливо, що мені не передати слів.
- Зараз! Слухай! Сюди!
- Так?
- Я сказав тобі йти додому!
- Гаразд, вибачте!
Поки він кричав на мене, моя голова в його міцних “проповідях ” була тремтячию від страху. Інкстинтивно сльози налилися на моїх очах, я подивилася на нього, але всередині мене лунала неупереджена думка. А, зрозуміло. Ось на що дійсно кричать.
- З цього моменту, тобі заборонено входити в мій магазин без того хлопця поруч з тобою! Якщо твоя пам’ять взагалі працює, то ти запам'ятаєш ці слова!
- Я зрозуміла! Я запам'ятаю! Ой! Ой-ой-ой-ий!
___ назва_ слова
Після цього у мене була коротка розмова з Марком про те, чи зможу я сама добратися додому або ж йому краще розповісти мені, але спочатку він ввічливо сказав: Я не хочу, щоб моє серце знову зупинилося, тому будь ласка, давай підемо далі.
Потім, коли я спробувала настояти на ходьбі, він запитав: « Невже твої вибачення в цій ситуації нічого не значать? - І я вирішила здатися.
Відмовившись від марного опору, я дозволила Марку доставити мене додому на його руках. Коли ми підійшли до мого дому, моя сім’я побачила Марка і змогла виправити ситуацію. Як я й очікувала, вони сильно розгнівались. Прямо посередині їх лекції у мене знову розігралася моя гарячка, та така, що мені довелося пролежати в ліжку ще два дні.
___ назва_ слова
- Отже, в принципі, оскільки я була такою проблемою і змусила всіх хвилюватися, будь ласка, підемо зі мною сьогодні до магазину.
Наступного дня після того, як моя гарячка зникла, я пояснюю свої обставини Ліцу і запитую, чи не зможе він скласти мені компанію в магазин. Він витріщився на мене, повністю приголомшений і потім зробив величезний преогромний подих.
- Ха-а-А-ах... Хіба я тобі не казав? Я питав, чи зможеш ти сама впоратися, а ти відповіла, що можеш. Але ти не змогла, так?
- Це... це, ех, ти про це говорив? Я думала, що ти питаєш, чи пам'ятаєш я дорогу туди... Лиц?
- А-ха-га-хо! В якому ж божевільному світі ти живеш, якщо тобі здалося, що я питав тебе про дорогу? Я завжди думав про твоє здоров'я, хіба не так?
Я дуюся на Левця, губи сильно зжаліла, а він тільки розізлився в буйному сміхі. Він подивився на мене, широко посміхнувшись, навіть здалося, що його обличчя може тріснути.
- Якщо є можливість, то ти знову так само знепритомниш, тоді краще тобі туди ходити зі мною, - сказав він.
- Угу. Містер Бенно навіть заборонив мені приходити в його магазин без тебе.
- А-ха-га-х! Тобі заборонили?
Мені знову нагадали, наскільки я безпорадна, тому я дуже засмутилася, але чомусь Льотц зараз у чудовому настрої. Я рада, що у нього не поганий настрій, але мені потрібні пояснення.
Я не спала допізна, все обдумавши його слова, і думала, що знову побачити його буде важко для мене, так чому він поводиться так, ніби нічого й не сталося?
- Гей, Мейн. Досить дутися, підемо вже звідси.
Як завжди, Летц почав з себе брати мого старшого брата і потягнув мене за собою в магазин Бенно.
- Льотц, що тобі вдалося знайти на днях в лісі?
- Дова и трохи бамбука. Хіба ти не казала, що хочеш обробити трохи бамбука як треба і показати все це ремісникам?
- Ти мені нагадав, що я хотіла це зробити. Я зовсім забула!
Оскільки Марк не зрозумів, про що я говорила, без різниці, скільки разів я буду пояснювати або малювати креслення на моїй дошці, тому ми вирішили з Летцем зробити макет. Про це я забула.
- Эй, эй, держи все в розумі!
- Левц, ти і так відмінно справляєшся з роллю пам'ятєвого помічника, так що все в порядку.
У світі без блокнотів немає ніякого способу запам'ятати всі. Я справжній фанат блокнотів. Я постійно тягала їх з собою, і я записувала все в них, тільки так мені вдавалося нічого не забувати. Якщо б я мав достатньо нотаток, мені не довелося би запам'ятовувати так багато інформації, тому, на мою думку, моя пам"ять стала набагато гіршею.
Як тільки я сказала йому, що ми нічого не забудемо, бо у нас є ми, Льотц раптом став виглядати так, ніби він зараз розчавиться.
- ...Ем, Мейн, коли я побачив, що ти так добре пишеш, і що ви ладнаєте з математикою, а те що Ви ведете ділові розмови на рівні зі дорослими про всі ті речі, які я не розумію, мені стало дуже прикро.
- Ха?
- Я почав думати, для чого ж я дійсно годжуся? Може я навіть не зможу допомогти в тому магазині.
Ніхто в магазині і не очікує, що дитина, яку ще навіть не охрестили, відразу зможе чимось допомогти. Лютц вже навчився писати своє ім’я, і він вчиться дуже старанно, так що я впевнена, що його там добре оцінять. Здається, що він зовсім не помічає свої маленькі перемоги, і тільки кожен раз розчарований через порівняння себе зі мною.
Після моїх слів та потіхи, що не варто себе ні з ким так сильно і часто порівнювати, він подивився на мене й трохи посміхнувся.
- Але, Мейн, ти часто падаєш в непритомність, і хоча ти дійсно розумна, у тебе дірява пам'ять, а ти зовсім не сильна, й ти така маленька, І тепер, після всіх роздумів, я зрозумів що є багато речей, які ти не зможеш зробити. Тобі навіть заборонили ходити в магазин без мене...
- Це так грубо! Є речі, які я теж можу робити, чи знаєш!
Після моїх вироків мого опису, чомусь Люц схопився за свій живіт і, майже падаючи на землю, він засміявся, потім поклав свою руку мені на голову і потріпав трохи моє волосся.
- На днях, коли я тобі сказав що ти насправді не та Мейн, було грубо з мого боку так говорити. Извини меня.
-Ох. Це було... Жорстоко.
Це своєрідне роздуття з мухи слона. Я сприйняла слова Летца дуже близько до серця, але він ніби був злим у той момент. Раптом затяжні нотки напруженості, які випадали навколо мене, почали послаблюватися.
- ...Я вирішила, що ти ненавидиш мене, а тепер так рада...
- Ні, я тебе не ненавиджу. Гей, ходімо вже далі!
Я взяла простягну руку Левця, і ми пішли далі по вулиці разом. Моє звичайне життя, здається, повертається.
- Доброго ранку! - сказала я, увійшовши в магазин.
Марк побачив, що ми зайшли і провів нас у задній частині крамниці Бенно. Потираючи свої віскі, він подивився на нас, у нього був як завжди пронизливий погляд.
Хлопчик, - сказав він, дивлячись на Летца, — турбота про цю нерозумною дівчину тепер є твоїм пріоритетним завданням, її ніхто крім тебе не зможе виконати. Ти зрозумів? Моє серце не витримає, якщо ця дитина розгулюватиме сама по собі і раптово впаде в знепритомність прямо по середині вулиці.
Левц моргнув, поки розсадник Бенно давав йому накази. Він, Левц, з сумнівом вказав на себе.
- Я єдиний хто зможе подбати про неї?
- Все так. Крім тебе і її сім'ї, ти знаєш ще когось хто дійсно піклується про неї? Знаєш таких людей?
- Ні.
- Може бути хто-небудь з цього магазину?
- Ні, сер.
Він відразу гойдав головою у відповідь на кожне запитання Бенно. Я думаю, що в мене не могло так сильно розігратися уява, бо я побачила, як обличчя Левца засіяло, а у його блідо-зелених очах з'явився пишний блиск.
Ехх, я хочу схопити ці горді щоки і розтягнути їх.
- Ну, тоді, хлопець, у мене є кілька запитань до тебе. Сьогодні ця панянка може дійти до південних воріт?
- Якщо ми будемо стежити за нашим темпом, тоді так. Та й південні ворота далеко від наших будинків, якщо їм не добре, ми зможемо дійти додому.
Це звичайна річ, але Левц і моя сім'я знають наскільки я хворий. Я вже давно намагаюсь тренувати своє тіло, але я не можу так просто збільшити свою витривалість.
Навіть якщо діти постійно ростуть.
Бенно подивився на мене звисока, на дівчину, чий темп росту жахливий, незважаючи на те, що вона старанно намагається це виправити, потім він підняв дзвіночок зі свого столу і подзвонив в нього один раз. Двері відчинилися з клацанням і в кімнату увійшов Марк.
- Ви мене звали, пане Бенно?
- Здається вона зможе дістатися туди, якщо буде стежити за своєю швидкістю. Проводь їх, будь ласка.
- Зрозумів, сер.
- Ха? - Я запитала. - Куди ми зібралися? Я думала, що лісопильня знаходиться біля східних воріт?
Я не думаю, що у нас є якісь справи біля південних воріт, в нас немає необхідності туди зараз йти. Я поморг, а Бенно потиснув свої плече.
- Марк розповів мені про ваше прохання про склад. Я позичу вам його, він знаходиться якраз біля південних воріт.
- Правда? Дуже вам дякую!
Він трохи зітхнув після моїх схвильованих вдячності.
- Це не заради тебе, а ради хлопця. Йому було б дуже важко одночасно тягати все необхідне і стежити за тобою.
- Що? Знаєте, я теж можу нести речі! Останнім часом я стала набагато сильнішою.
Поки я намагалася довести свою власну силу, всі троє одночасно відкрили свої роти, намагаючись все спростувати.
- Ти нічого не повинна робити зламаючи голову, панночко, просто здавайся.
- Я єдиний, хто буде щось тягати, тому нічого не роби сама, а то знову заболієш.
- Оскільки вам не доведеться нічого носити з собою, будь ласка, подбай про своє здоров'я.
Але я все заперечувала. Я не можу просто так з усім цим змиритися. Я обещала Тори. Я збираюся зробити все, що можу зробити, і навіть більше. Я буду робити свої власні речі, своїми силами, і я збираюся наполегливо працювати до тих пір, поки не навчуся робити все, що мені хочеться, але зараз я зробити не можу.
Мені залишалося тільки покірно кивати на знак згоди, але Левц швидко простягнув свої руки, схопив мене за щоки і втупився на мене.
- Мейн, це вираз... ти просто прикидалася, що слухаєш нас?
Як він взагалі зміг це зрозуміти?
Я подивилася на нього з подивом, поки він трепав мене за щоки. Бенно і Марк обернулися поглядом, потім кивнули.
З того часу Льотця мав відповідальну роль у магазині Бенно: « Дивіться Мейн--