Підготовка до зустрічі
Коли бамбук вибухнув у печі, я знову впала від гарячки. Від болю я стискала останній бамбуковий бамбук.
Мій гнів вже перегорів. Навіть образи не відчуваю. Лише розпач від багатьох безпричинних спроб виготовити книжку. Разом все це наганяє глибоку втому. Я хочу просто забути, відпустити все.
Мене більше нічого не хвилює. Сила волі випарувалася.
Моя мати спалила моккан. Коли вона спалила бамбук, який приніс Лютц, щоб я могла виготовити колодки, у мене не вийшло навіть розсердитися як слід.
Якби я тільки була здорова. Якби я була сильною, як дорослі.
Якби я була дорослою, то могла б пропустити папірус, глиняні таблички і моккан — відразу перейшли б на рисовий папір. Якби я мав сили на нормальній роботі, як у Тури і Левца, то міг би спробувати. Але з цим крихким тілом і цими слабкими дитячими руками я ні за що не зможу нарубати деревину, яка потрібна, щоб зробити справжній папір.
Якби я могла просто почекати, поки виросту, то змогла б знайти правильний шлях. Але до цього так далеко. І все ж, хоч я й кажу про ріст, чи виросту я, як і всі інші? Чи зможу я вирости при такій слабкості?
На це можна навіть не сподіватися.
Якщо все справді безглузде, то чи не краще було б припинити цю хворобу? У місці, де я не можу отримати хоча б одну-єдину книгу, моя боротьба за виживання дійсно варта того?
Можливо, мені варто просто зникнути.
Це була хвилинна, випадкова думка, але лихоманка все-таки спалахнула, висмоктавши з мене всі сили. Розширяючи в темряві бажання просто перестати думати і дати хвороби проковтнути себе.
Мені шкода лише одного: я не зможу вибачитися перед Лютцем.
Я не можу вибачитися за те, що так і не змогла використати бамбук, незважаючи на його зусилля знайти непотрібний матеріал для мене. Слова, які він вимовив, коли йшов, змусили мене задуматись.
« Це просто, щоб ти познайомила мене з Отто! Я просто плачу тобі заздалегідь, ось і все, так що тобі краще швидше видужати! Зрозуміла?»
Я не зможу виконати обіцянку. Незважаючи на те, що він зробив так багато роботи заради цього. Чи можу я просто вдавати, що такої обіцянки ніколи не було і втекти до глибини моєї хвороби?
Льотц заплатив мені заздалегідь. Було б так легко зникнути в цій гарячці, але він приніс мені бамбукові стебла, тому просто необхідно виправитися і обов'язково познайомити його з Отто.
У спробах позбутися хвороби я намагаюся пояснити собі, що це заради Лютца. Я волію дотримати свою обіцянку, ніж буду спалена живцем. Мені потрібно привести в порядок свої справи. У мене немає часу для думок, подібних до тієї, що мигнула в голові зовсім недавно.
Вірно, коли померла в тому землетрусі, я не була готова до такого... А-a-o! Що сталося з тими речами, що я так хотіла зробити? Ні-і! Я не хочу цього, я не бажаю знову все втратити! Це жахливо! Я не можу так просто померти тут!
Усі мої розчарування з мого колишнього життя, які я вважала похованими, були невід’ємною частиною моєї свідомості.
Навіть якщо я вже помирала, то не буду повторювати цього досвіду!
Я, плачу, вскочив на ноги. І в цей момент лихоманка якось почала спадати, залишаючи після себе лише слабкі відголоски хвороби.
***
Я вирішила позбутися останніх жалю про моє минуле життя і більше ніколи не згадувати про них. Тепер, коли мені врешті дозволили виходити з дому і відвезти тата до воріт, я попрямувала в чергу кімнату, щоб зустрітися з Отто.
- Вибачте, містере Отто, я просила вас про позичку, але потім захворіла...
Все так і було: поки я валялася з гарячкою, Отто витратив свій вільний час і прийшов, щоб піти ні з чим ... Тому він і Лютц не змогли зустрітися, як я розраховувала.
- Капітан розповів мені, що ти хворіла кілька днів. З тобою все гаразд? — Він стурбований.
— Да! — Казала я, посміхаючись. — Завдяки вам всім.
Отто злегка насупився і, пильно дивлячись на моє обличчя, сказав:
- Ти точно в порядку? Обличчя в тебе, здається, ще дуже бліде.
У моєму жахливому зовнішньому вигляді насправді не винна гарячка. Це, скоріше, від прийняття того факту, що я ніколи не зможу виготовити папір.
- Ех, насправді це від того, що мене дещо дуже турбує. Я не знаю, що ж мені робити... Отто, я можу запитати, що б ви зробили на моєму місці?
— А? Ти хочеш дізнатися, що б я зробив, якби зіткнувся з подібними проблемами? - Він подивився на мене круглими від здивування очима. Але, як торговець, я мав накопичити стільки досвіду, що навіть не зможу уявити. Мабуть, він міг би знайти рішення, яке мені самій знайти не може.
— Да. Є дещо, в чому я дуже потребую, але через свою слабкість і хворобливість, я не можу виготовити це сама. Коли я дорослішаю, то думаю, що зможу, але з таким тілом, не знаю, чи буду здорова, коли виросту, та й зміцниться як всі інші. Крім того, я дійсно не можу чекати стільки часу. Містер Отто, що б ви зробили на моєму місці?
Отто, киваючи, слухав моє пояснення. Коли я закінчила, він одразу ж відповів, що для нього це є дурною проблемою.
— Якщо ти не можеш зробити це сама, — сказав він, злегка піднімаючи брови, - чому б тобі не найняти когось, хто може? Це все, що тебе турбує?
— Ах?
Він відкрив мені очі. Я навіть не подумала про це. Як і очікувалося від торговця. Ні, взагалі, я знала, що можу найнятись на роботу до кого-небудь, але мені ніколи не спадало в голову що я сама можу бути наймачем.
- Це приголомшлива ідея, але у мене не вистачить грошей...
- Ну, якщо ти і правда більше не можеш чекати, тоді... Хм. Якби це був я, то знайшов би когось, хто зміг би це зробити, а потім тонко підвів би його до того, що він хоче зробити це з власної волі. Це важко, але якщо ти зможеш піти цим шляхом, це не зашкодить твоєму бюджету.
Він, дійсно, колишній торговець. Його промови такі солодкі, а усмішка така щира, але я відчуваю, що за нею ховається багато підступних планів. Мабуть, мене він провів так само? Мої рахунки досить високі, але хіба це не моя ідея, що з тутешнім бюджетом було б дуже легко найняти помічника, який працює за сланцеві олівці?
- Я зроблю твій приклад.
Знайти когось, хто зможе зробити це, а потім підвести його до думки, що він хоче робити це з власної ініціативи... Так, так? Здається, це буде дуже складно для когось на зразок мене.
Поки я не зрозуміла, Отто поплескав мене по плечу і вручив мені мої таблички. Він чітко показав, що розмова закінчилась і я повинна повертатися до занять.
— А, до речі! Мейн, якщо тобі стало краще, може, перенесемо зустріч на післязавтра, в мій вихідний? Ми могли б зустрітися, хм ... Ну, на центральній площі, наприклад. Як щодо зустрічі десь біля третього дзвінка?
— Я якраз хотіла запитати про це! Дуже вам дякую!
За звичкою я накреслила пам’ятку в куті таблички. Оглянувшись, я побачила Отто з величезною посмішкою на обличчі. У його очах ніби щось спалахнуло. Ця усмішка по спині стала такою холодною, ніби переді мною з’явилася загроза. Я випросталася і пильно вдивлялася у його обличчя.
- А, якщо це буде хтось, кого приведе Мейн, то він зобов'язаний бути цікавою дитиною. Я з нетерпінням чекаю вихідних!
Але в його словах я почула: « Дивись, не приведи когось нудного, бо це зруйнує мій чудовий вихідний". Чи це було лише моєю уявою? А? Я думала, що це буде звичайна зустріч на якій Ліц міг би запитати про те, якого то бути торговцем, чи не так?
Заспокоївшись, я посміхнулась і кивнула до таблички.
Мене кинули в холодний піт. Це погано. Я ледь домовилась про зустріч, але навіть не уявляю, що на ній буде!
Якщо ми зустрічаємося післязавтра, то в мене майже не залишилося часу. Ця думка до болю стиснула зуби. Я навіть не можу запитати нікого, але сама все влаштовувала, тепер не вийде сказати, що я й не знала для чого ця зустріч. Поки я старанно тренувалась зі свого словникового запасу, сідаючи по табличці олівцем, то в голові мила здогадки про те, що все це може означати.
— Мейн, пора домой.
— Папа!
Ще трохи рано йти додому, але якщо батько кличе мене, мені залишається тільки збирати речі і іти за ним.
— Эй, папочка. Я сказала містеру Отто, що хотіла б представити йому Лютца, але що така зустріч означає?
— Лютц же зараз вибирає учеництво, вірно? Я думаю, що йому було б краще наслідувати приклад старших братів. Але наскільки я розумію, він хоче стати торговцем?
Вибір роботи? Ні, ні, нет... Це не повинно було бути так серйозно! Я маю на увазі, як така дитина як я, може представляти когось роботодавцям?
- Але ж він просто сказав, що хоче задати кілька питань...
— Так, тому немає жодних сумнівів щодо вибору професії і того, як отримати навчання. А він дуже наполегливий, так?
— Упорный?
Звісно. Якщо ми говоримо про вибір підмайстру, то мова йде про учня, за яким будуть ретельно доглядати і виховувати протягом довгого часу. Навіть через багато років цей зв’язок може зберігатися.
Це набагато серйозніше, ніж я вважала. Люц не просто задасть кілька запитань. Схоже він хоче, щоб Отто представив його комусь.
А-а, так, іншими словами, зустріч післязавтра буде співбесідою? Чому я й гадки не мала, що це буде так важливо?
***
Коли ми повернулися додому, я ретельно запитала маму і тата про навчання. Наступного дня, повністю усвідомивши серйозність цієї зустрічі, я завантажила кошик корисними речами і поїхала до лісу. По дорозі я розповіла Летцю про сумну долю бамбукових брусочок і перевела йому розмову з Отто. Він зітхнув, коли почув про долю бамбука, і сказав, що бамбуковий можна легко прийняти за ваніхику (П. «vanihitz» — мабуть, вид дерев. Не знайшов), а коли я розповіла йому про зустріч, він щиро подякував мені.
Коли наша група дісталася лісу, то відразу розділилася, щоб шукати хворост. Але я схопила Летца за руку і потягла до річки.
— Итак, Лютц. Тут гарне місце, тому давай-но зробимо тебе красивим і чистим.
— А-а?
Але дуже обережно, адже раніше був торговцем. Я думаю, що Лютцю варто справити краще враження на яке він тільки здатний. Оскільки я так часто допомагаю Отто з його роботою, мені добре відомо, як він думає.
На місці Летца, я б хотіла провести зібрання бездоганно. Якщо Летца не оцінить на першому зібранні, він може навіть до крамаря Лева не відвести його, нічого вже й сказати про торговців.
— Коли ви вперше зустрічаєтеся з людьми, то дуже важливо перше враження! У нас є час готуватися, так що все повинно бути ідеально! Якби я зараз оцінювала тебе, - я прискіпливо озирнулася хлопця з голови до ніг, — то було б мало.
— Навіть якщо я вимикаюсь, то не думаю, що багато зміниться.
Було б добре, якби Левц одягав гарний одяг у Ральфа — він носив її для хрещення. Ось тільки я не знаю, чи дозволить він її взяти. У Летца, так і в мене, не занадто багато одягу, тому у нас немає варіантів, крім як носити звичайні речі, але якщо є хоча б що-небудь, що ми можемо покращити, то я це зроблю. Не звертаючи уваги на його впертість, я дістала свій шампунь "всі-одному" і готуючись приводити його волосся у порядок, попутно пояснювала, як вплив його зовнішній вигляд на інших людей. Я візьму його до блиску, тому і притягла відро, тканину та розчіску з собою. Я не збираюся обходитися напівмерами, а хочу, щоб все його тіло було чистим.
Я наповнювала відро річковою водою і моїм простим шампунем, а потім знову поповнила його волосся, як зазвичай я це роблю з Тури. Продовжуючи розмовляти з Летцем під час роботи, я відчувала себе якимось перукарем.
— Итак, Лютц. Коли ти сказав, що хочеш більше дізнатися про те, як це бути торговцем, то справді хотів стати ним. А так як ти хотів стати торговцем, ти захотів познайомитися з одним із них?
— Хм? Да.
Я витерла його світле волосся ганчіркою. Тепер вони просто блищать. Ех, це настільки прекрасний золотий відтінок, що я б від такого не відмовилася. Потім, коли я їх розчухала, вони стали ще більш сяючими. Утримуючи заздрість, я продовжувала питання.
- Так, Льотц, коли ти станеш торговцем, чим би ти хотів займатися? Просто подорожувати?
— Звідки всі ці несподівані питання?
— Ти мусиш це обдумати!
— Зачем?
- Отто нічого про тебе не знає. Крім того, він не знайомий з твоїми батьками чи родичами, які б добре знали тебе і могли розказати про твої плани. Тому тобі доведеться думати про все це самостійно.
З того, що я дізналася вчора, схоже, ніби в цьому місті батьки офіційно представляють дитину майстереві, коли той стає підмайстром. Тому що діти не повинні працювати разом з батьками. Наприклад, моя мама працює з малярами. Тому вона познайомила Турі з однією зі своїх подруг із роботи і влаштувала її учнівство за фахом швеї.
Якщо діти працюють з батьками, вони не схильні працювати старанно і якісно, тому що надто великий спокуса в усьому покладатися на них. Але якщо дитина вивчає батьківську професію, то вона може спокійно відпочивати, знаючи, що її діти контролюються надійними знайомими і вони працюють серйозно. Лютц є прикладом рідкісного випадку, коли батьки не просто проти його вибору, але й не знають людини, до якої він хоче піти в учнів.
- Містер Отто не відмовився зустрітися з тобою не тому, що він такий милий! Раніше він був торговцем, тому він людина, яка думає про все з точки зору прибутку і втрат. Якщо ти прийдеш, не підготувавшись, то другого шансу не отримаєш.
Завтра буде співбесіда. Перед цим необхідно переконатися, що зовнішній вигляд в порядку і що це обдумане рішення. Якщо ви не будете готуватись, роботодавець просто не сприйматиме ваших намірів серйозно.
- А що щодо тебе Мейн?
— А?
- Якщо хтось запитає тебе, навіщо ти став торговцем, що перше прийде тобі в голову? — Трохи нахмурившись і підтиснувши губи, запитав Левц. Можливо, він не знає, як відповісти на це запитання.
— Ну-у... Я хочу продавати папір. Якби я стала учнем торговця, то змогла б знайти когось, хто цікавиться її рецептом, і тоді я змусила його зробити багато паперу для мене.
Так, це моє бажання мати книжки. Я й досі вважала, що не мушу покладатися на інших і робити все можливе для того, щоб створити прийнятну альтернативу паперовим книгам. Але тепер я повністю видужала. Тепер я хочу, щоб хтось інший міг зробити її від початку до кінця, а моя участь обмежиться рецептом. Якщо я зумію пояснити, в який прибуток це виллється те, думаю, що знайду когось, хто почне її виготовляти.
— Папір? Я думав, що тобі потрібні книги.
- Папір потрібен, щоб їх зробити. Але знаєш, я вже не думаю, що зустріч когось, кому книги потрібні так само, як і мені.
— Якщо ти будеш єдиною людиною, яка їх купуватиме, то не зможеш продати її, чи не так? - Він справив на дітей надзвичайно розумну здогадку.
— Да! Я впевнена, що продавати книжки буде нелегко. - Ось папір — інша справа... Я думаю, що вона буде дешевша за пергамент, тому її будуть купувати. Принаймні, я впевнена, що знайду торговця, який візьме мене в обмін на рецепт.
— Да. Ти й справді все продумала, Мейн. Мені теж доведеться добре все обміркувати.
- Оскільки ти просто друг його асистентки, містер Отто може попросити тебе відмовити. Але якщо ти зможеш чітко сказати, що хочеш отримати від професії і змусити його повірити в майбутнє прибуток, хіба він не знайде того, кому тебе представити?
Поки Левц, глибоко замислившись, хмурився, дивлячись на поверхню річки, я, використовуючи цю замкинку, повністю його доміла. У нас немає часу просто сидіти і думати.
***
Незадовго до третього дзвінка ми з Летцем добралися до міської площі. Я виглядала як завжди, а ось Летц був набагато привабливішим, ніж зазвичай. Я сподівалась, що Ральф позичить Лютцю той гарний одяг, але він не хотів її забруднити і відмовився.
- Гей, зустріч призначена близько третього дзвінка, так? Хіба ми не занадто рано?
— Все нормально! Під час інтерв’ю стається смертельна помилка. Коли ми доберемося, можемо трохи посидіти і побалакати, озиратися не встигнеш, як все почнеться.
Храм регулярно дзвонить у дзвін з інтервалом від двох до трьох годин. Ну... Мабуть, запізнитися на зібрання у світі без жодних конкретних годин не було б так страшно, але я не хочу, щоб це вплинуло на перше враження. Тим більше, ми самі попросили про цю зустріч.
- Це нагадало мені про вчорашню. Мама так здивовано питала, що я зробив зі своїм волоссям. Я не розуміла, що сталося!
Лютц зламано подивився кудись вдале і розгубив блискучий світлий локон, що спадав на лоб. Я розумію, про що думала його мати. Якби мій син після цілого дня на вулиці повернувся додому з глянцевим волоссям, мені теж було б цікаво.
Врешті-решт, краса - це та річ, яка завжди захоплює жінок.
- Я сказав їй, що це твоїх рук справа, і тому вона повинна запитати тебе, якщо хоче знати.
- Що? — Я вигукую, сильно підстрибнувши. Мене відразу розлютила голова, і я злякалася: нескінченні дискусії Карли. Коли я трохи заспокоїлася, то повертаюся на місце і тихо відповідаю: « Я можу лише поділитися з нею рецептом шампуня, щоб вона могла зробити його сама. Мій, на жаль, закінчився.
— Ах, прости. Якщо у тебе було так мало, не варто було витрачати його на мене.
— Все нормально. Зрештою, ти завжди допомагаєш мені.
Я цілком не проти поділитися шампунем з Лютцем, оскільки він мені постійно допомагав, але ось ділитися з Карлою... Мені й так доводиться страждати від того, що я можу помити волосся з шампунем лише раз у п’ять днів і в решту часу задовольнятися простою водою.
- І все ж це якось...
- Якщо тебе це дійсно турбує, я б не проти, якби ти допоміг мені його приготувати. Я надто слабка, тому мені важко вичавлювати масло для шампуня.
— Правда?
Поки ми говорили, біля входу на площу з'явився Отто. Помітивши нас, він усміхнувся широко. Мені відразу стало зрозуміло, чому він досить схожий.
Ах, це дійсно була перевірка.
Якщо взяти до уваги те, що він дав такий непарний час - "де-то біля третього дзвінка" -- його страхаюче хиту посмішку, то це зобов'язано бути випробуванням, яке показало б, чи приїдемо ми раніше. Отто, поміркувавши усмішку, розвернувся до іншої частини площі і помчав комусь. У поле зору з'явився ще один чоловік, і вдвох вони попрямували до нас. Капельки холодного пота побігли у мене по спині, і я непритомно стиснула руку Летца.
— Вони тут, Лютц. Пам'ятай, уявися першим.
— П-п-понял.
Дивлячись на те, як вони обидва спокійно розмовляють, поки йдуть, я розумію, що це друг Отто - купець. Він мигцем подивився на мене, наші погляди зустрілися. У сяючих іскравих очах читалася ясна оцінка. Але чомусь незнайомець оцінював мене.
Ніхто не сказав мені, що Отто не один буде оцінювати лютца!
А-а, це не моє інтерв'ю, але чому я теж так нервую?