Глиняні таблички: невдача
Коли я була охоплена гарячкою, то думала про похорони Фея та його друзів у крижаних тисках страху. Я була так близько! Я була так близько до створення первинного підробки книги! І якщо я не зможу піти в ліс, якщо не вийде повернути глину, то я ніколи не можу скласти з цих табличок книгу.
У мене був власний план — класичний для японських жахів. Чітке уявлення про те, чого дійсно бояться люди цього світу, у мене немає, але якщо волосся буде звисати вниз, закриваючи обличчя, як в Садако, а плаття все буде в плямах... Залишалося тільки наткнутися на них, пхаючи темні прокляття ... Або, можливо, скарги про зниклих глиняних табличок... А як щодо цього? Це ж страшно, так?
Після того як я придумала так багато хороших ідей, а температура спала, батько передумав з приводу свого недавнього рішення. Коли я нарешті стала здоровою, щоб без ускладнень вийти з ліжка, він сказав, що зняв заборону на мої походи до лісу.
— Завтра, — тихо проговорив він і наткнувся на мій погляд, пояснив: « Ти зможеш повернутися до лісу завтра.
— Правда? А чому?
— Ти не виглядаєш щасливою, — відповів батько і підняв на мене погляд.
Я дійсно рада, що зможу поїхати в ліс, але це означає що всі мої плани на залякування японськими жахами були придумані марно. Я тихо бурмотіла злобу. Було шкода, що я стільки думала про те, як зробити свій одяг страшною, а ще підбирала ідеальний час і місце... Я могла б стояти на краю колодязя, або з'явитися з темного перевулку...
- Я щаслива, але ось ... — Почала я, трохи пом'якшившись.
- Що?
— Ну, я просто придумала дійсно хороший пла-аан... і було б безглуздо просто відпустити їх, вірно?
— Забудь про це прямо зараз! Добре? — Батько дуже наполегливо вигукнув.
— Тц-ць...
Ну, якщо я вже можу піти в ліс і закінчити роботу над моєю книгою, тоді мої плани не так навіть необхідні. Можливо, це було б набагато мудріше, ніж просто піти з ними. У мене більше немає часу на помста Фею та іншим хлопцям, тому очевидно, що ці плани будуть автоматично відкинуті.
Але що такого сталося, щоб він так несподівано змінив свою думку?
- Я стежив за твоїм самопочуттям і думаю, що ти можеш піти вже завтра.
Здається, він не хотів, щоб я йшла сьогодні, тому що бродить хворий по лісі - жахлива ідея. І я розумію чому. Ніхто в світі не знає краще за мене, наскільки слабо це тіло.
***
Сьогодні моя температура спала, і мені дозволили вийти в ліс. Моє серце співає, поки я готую все необхідне для завтрашнього життя. У коморі я знайшла якусь достовірну річ, яку могла б використовувати для письма, і поклала її в кошик. Потім я взяла купу старого ганчірка, яку моя мати використовує як серветки для чистки речей. Вирішила, що оберну їх табличку, коли ми повернемося додому.
Глиняні таблички! Глиняні таблички! Глиняні таблички! Ніщо не розлучить мене з вами!
Наступного дня я прокинулася з бойовим складом і в чудовому настрої. Дощ. І не просто там дощучок, а справжній дощ, тайфун. Я чітко чую, як громлять віконниці на вікнах.
Ні, ні! Тільки не це!
Я ніколи не думав про неї навіть у світі без прогнозів погоди. Багато разів я не могла вийти на вулицю, тому що температура була занадто високою або через те, що хмари « попереджували про лихо ».
Хоча я сховала їх у кущі, подалі від очей інших людей, все ж вони не врятуються.
Ні, ні... Мої таблички-і... Дощ перетворить їх на кашку! Я кинулася до дверей. Моя мама відразу ж взяла мене за зап’ястки і легенько підняла руки, опустивши мій раптовий порив.
— Эй, Мейн! Куди ти зібралася?
— В ліс! — Скоро кинула я, намагаючись пробратися через бару.
— Ишь ты! Розбігся! Ти навіть у гарну погоду хворієш, а тут в зливу зібралася?
Дощ безупинно лупить у дерев’яні двері, а гул вітру розноситься по всьому домі. Це чітко показує, яка негода розігралася ззовні. Навіть звичайна людина вагався б перш, ніж вирішити вийти назовні - немає шансів на те, що я зможу протягнути хоча б хвилину в цьому пеклі. Убитий горем, я сіла в дуже жалюгідне місце і мов маріонетка з обірваними нитками.
— Мій глиняні таблички... Ваа-а!
- Все добре, Мейн. Всі сказали, що допоможуть тобі, і це буде навіть швидше та простіше, ніж раніше, — лагідно проговорила Турі й ніжно погладла мене по голові. Вона казала, що все буде добре. Моя старша сестра справді дивовижна.
Шторм був настільки сильним, що тривав два повних дні і після того як небо повністю прояснялося, дітям дозволили вирушити в ліс. Раннє сонце світить так само яскраво, як обличчя дітей навколо. Сьогодні діти не вчаться, тому до нашої групи приєдналися старші.
— Эй, Мейн! Як почуваєшся? Спала гарячка? — Турбувався Ральф.
але я довго хворіла.
Ральф виглядає на диво надійнішим, ніж раніше. Може бути, тому що він займається навчанням. Крім того, я була недалеко від Тури і старанно готувалася до хрещення.
Хм, хм. А вони дійсно непогано виглядають разом: обидва знають, що хвилюється про інших... Ідеальна сумісність!
— На жаль... — Ральф з’їднив моє волосся, а потім повернувся до Тури.
Поки я п'янулася на цих двох, з нізвідки прийшов Левц. Він витягнув мене з натовпу і потягнув вперед.
— А-а? Що таке? — Нерозумно простягла я, тягаючись за ним.
— Ти тут найповільніша. Ти ж не хочеш затримувати інших? — Обернувшись, запитав він.
— Не хочу.
Коли ми пройшли через ворота, зелені широкі поля розходилися перед нами. Шрами, залишені від шторму, можна було побачити скрізь: деякі посіви були знищені. Якщо подумати, у цьому світі є щось на зразок стихійних лих? Я не могла дивитися кудись вдалечінь, поки мої ноги рухалися на автоматі. Летц раптово помахав рукою прямо перед моїм обличчям.
— Да? Що таке? — Проморгнувши, я повернулася в реальність.
— О, просто мені було цікаво, чи дивишся ти куди йдеш, — трохи безтурботно відповів він і запитав: « Гей, Мейн, сьогодні ти спробуєш знову зробити ці речі? "Гильні таблички"»?
Лютц не вміє читати, так що він не знає, що я записала на них, навіть якщо б я писала не японською. Що ще важливіше, він живе в будинку без одного листочка паперу або чорнила. Він не розуміє, наскільки важливими були глиняні таблички. Я раптом відчула дивне відчуття: бажання навертати у свою « віру» — сіяти вчення про “божеву незаслужену доброту".
- Загалом, це те, за допомогою чого я зможу написати про речі, які не хочу забувати. Якщо все записати, то завжди можна повернутися і ще раз подивитися на написи, щоб згадати. А глина, тому що можна писати пальцем і, якщо що, виправити помилку. Ще ти можеш обпекти її, щоб продовжити строк їхньої служби. Дивно, правда? — Не знаю, чи було мого пояснення достатньо, але Летц дивиться на мене з відкритим ротом, злегка схиливши голову навбок.
— Не розумію... Це ж все одно, що писати?
- Я пишу оповідання. Мама сказала мені його записати, щоб не забути, розумієш? Чого я дійсно хочу, так це книг. Але я не можу купити їх, так що зроблю свої власні.
так ти просто хочеш зробити книгу? - запитання Летца примусило мене задуматись.
Прямо зараз, у мене немає ще жодної книги, тому я вирішила, що мені потрібно якось зробити власні. Що я дійсно хочу - це не робити книги.
— Неа, больше! Чого я дійсно хочу, це жити серед книг. Не важливо, скільки книжок — я хочу їх усі і тому хочу витрачати весь свій час на читання.
- Емм-м, так... Ти хочеш... книги? — Нерозумно запитав він.
— Да! Я хочу їх дуже сильно. Але вони такі дорогі, що я не можу купити їх. Тому буду робити їх сама. Папір надто дорога, так що мій план полягає в тому, щоб зробити глиняні таблички, написати оповідання і потім обпекти їх.
так ти хочеш замінити книги?
— Да! Мені не вдалося минулого разу, тому зараз я настроєна на перемогу.
— Хах! Добре, я допоможу тобі, - весело відповів Льотц.
***
Коли ми дійшли до лісу, бруд на дорозі майже висохло. Ми вибрали велику поляну для зустрічі, куди всі повинні були прийти після збору.
— Ладно, давайте почнемо. Мелкотня, не заходьте надто далеко. Переконайтеся, що ви завжди зможете побачити цю поляну, гаразд? — Давав інструкції Ральф.
Старші діти дістали луки та стріли і вирушили глибше в ліс. Я відразу почала шукати свою « роботу » і хвилювалась про стан глиняних табличок.
- Гей, хтось пам'ятає де ми поклали мої глиняні таблички? — У мене не виходило знайти дерево, на якому ми поставили відмітку востаннє.
- Ми відмічали дерево десь там, вірно? - Пригадав Фэй.
- Я думаю, десь тут треба побачитися з Летц.
Не тільки Фей, всі навколо приєдналися до пошуку... а вони дуже хороші хлопці.
це не воно? — Викликнув Ральф, через час.
Наш орієнтир був зламаний, так що було важко знайти те місце, але Фей помахав мені рукою. Все, що я побачила після того як підійшла - потворні комочки землі з натяками на нечітабельні символи.
Эх... доведеться повторити все з початку...
— Це... Це не моя провина!. Цього разу він почав виправдовуватися.
— Да, я розумію.
Я знаю, що це не його вина. Усім цікаво, діти навколо захоплені: їм явно не терпиться чимось зайнятися. Так, я просто не можу здатися на цьому етапі! Відступати вже нікуди! Перша поразка, яку я зазнала від чоботів Фея та його прихвостнею. Друге - через заборону виходити за ворота. Третя причина - це ураган, що розбудився. Я борюся з катастрофами і стихійними лихами! Немає того, що могло б зупинити мене зараз. Я збираюся закінчити ці таблички будь-якою ціною.
Все буде добре.
Я зрозуміла зі своїх помилок, що мушу встигнути закінчити свою табличку за один день, поки погода ясна або перебратися в місце з дахом, інакше всі роботи будуть марні. Ми отримали чисте, безхмарне небо і три здорові помічники: Летц, Фей та Ральф. Я не знаю, що на них вплинуло: сльози чи лють або вони просто хочуть допомогти. У будь-якому випадку, з такою кількістю людей ми впораємося куди швидше.
Для подальшого читання коректура рекомендує увімкнути музику Irish Music — Sun
- Мені знадобиться близько десяти глиняних табличок, щоб завершити історію. Тож коли закінчите допомагати мені, то можете піти на зустріч. Я говорила хлопцям. Але він залишився і продовжив викопувати ще більше глини: « Левець, ти не підеш з ними?
- Ральф сьогодні з нами, тому я збираюся залишитися тут і допомогти тобі!
— Хм. Ну, у мене вже є достатньо глини... Ти хочеш спробувати писати? — і, подивившись на нього, я взяла паличку й написала «ЛЮТЦ » місцевою мовою.
- Що це? — запитав Левц, здивовано дивлячись на символи.
- Це твоє ім'я! Якщо ти не можеш написати своє ім’я, то не зможеш відвідати інші міста. Ти це знав?
У нашому місті пропускний режим вільний, бо охоронці знають хто ми такі. Але якщо ми зайдемо в інші міста, то обов’язково будемо питати імена і попросити записати їх у спеціальній книжці.
Якщо Левц захоче коли-небудь поїхати в інше місто, він повинен принаймні знати, як написати своє власне ім'я.
- То ось як написано моє ім'я?
— Якщо ти хочеш подорожувати, це дійсно гарна ідея - навчитися писати, — кивнула я.
Очі Левц блищать, поки він писав своє ім’я на землі знову і знову. Тим часом я продовжувала наполегливо працювати над глиняними табличками. З кожною новою літерою я повторю, що закінчу цю книжку.
Закінчила!
Я обережно загорнула кожну табличку в старі ганчірки, які взяла з собою. З великою обережністю опустила їх у кошик - я не стала ризикувати змащувати слова знову. Коли я їх обережно викинула, то глибоко впоперекнула. Сльози так і просилися назовні.
Це мій перший справжній тріумф! Неважливо, що хто говорить, але це перша книга, яку я нарешті знайшла у цьому новому світі.
— Навіть у цьому світі, я все ще можу читати книжки. Так що все буде добре, — тихо прошепотіла я.
- Мейн, ти закінчила? — гукнула меня Тури.
— Да! Завдяки вам всім! Дякую!
***
Як тільки я повернулась додому, то обпалювала таблички в нашій печі. Вони підірвалися. Ні, насправді. Вони підірвалися. Я не знаю, що б ви спробували сказати мені, але я не вру. Коли вони випікалися в духовці, сталася «пам» і моя перша написана книга вилетіла з печі хмарою пилу та бруду.
Я навіть не встигла зрозуміти причини.
По-перше, я була занадто обшарпана, щоб проаналізувати те, що сталося, а потім ще й мама почала лаятися. Вона змусила мене пообіцяти, що я більше так не буду.
Хм... Все повернулося на круги своя? Або ж... Здається це « три кроки вперед, два назад»?
Цікаво, що я наступного разу спробую?