Давайте вшановувати Старого Єгипту
Нехай я і позначила своєю головною метою створення книг, спочатку мені потрібно знайти джерело паперу. Привички з Японії кажуть мені, що треба піти в магазин канцтоварів, де продають п'ятсот аркушів паперу за двісті йен, але зараз я живу у світі, на якій одна сторінка пергаменту може коштувати папського місячного зарплати.
Щоб зробити лише одну сторінку, вам потрібно розділити шкуру, зрізати все хутро і потім витинати з найближчої частини шкіри один розмір за одним. Сторінка, яку я бачила на татовій роботі була розміром з аркуш А4. Якби я розрізала одну сторінку пергаменту, то отримала б лише п'ять-сім сторінок. Простіше кажучи, це занадто дорого, і такий простолюдин не може купити стільки, щоб можна було написати книгу.
Отже, якщо я хочу зробити книгу, мені знадобиться папір.
Однак про те, як роблять папір, я знаю лише з книжок. Зрештою я завжди могла піти в магазин і купити папір. Я навіть могла піти в аптеку, знайти там блокнот з відривними листками, записні книжки та інші предмети. Я жила у світі, де люди на вулиці роздають маленькі блокноти як рекламу. Банки видавали безкоштовні календарі, а моя поштова скринька була забита листками, які я потім викидала.
Якби я мала одну з цих листівок, то прочитала б кожне слово на ній, кожен сантиметр би берегла як зіницю ока. Світ, в якому так легко дістати папір, чудовий. Хай живе Японія! Якщо я коли-небудь ще раз зможу відродитися, то краще вже в Японії.
Ще гірше те, що тут немає паперів! Якщо у мене не буде такої машини, весь процес доведеться проводити виключно за допомогою моїх власних рук.
Вам здається, що вирішення моїх проблем очевидно, навіть якщо я переродилася в альтернативному світі без потрібних машин. Я читала багато книжок, думаєте, тому в мене є знання, які потрібно використовувати, так?. Будь ласка, подумайте про це ще трохи.
Все, що я хотіла робити - це читати, і мені здавалося, ніби вдома надто багато роботи навіть з електроприладами. Думаєте, така безболісна японка може раптом почати робити папір власними руками? Крім того, у мене тіло дитини з слабкими фізичностями, який просто не може робити те, що роблять інші і обмежені в своїх діях.
Висновок: ні в якому разі.
Але ще рано здаватися. Протягом історії торговцям і урядові діячі потребували керівництва. Це стосується і давніх часів, але машини з паперу не такі старі. Іншими словами, я могла взяти методи, що використовувалися в давнину, і відтворити їх.
А що вони робили до появи машин?
Я нахмурилася і розкрила свої крихітні руки п'ятирічною (швидше трирічна, судячи з мого тіла) так сильно, як могла, із усіх сил зосередження.
Стародавні цивілізації, стародавні цивілізації... як згадувати древні цивілізації, на думку приходить стародавній Єгипет! І якщо пам’ятати стародавній Єгипет, то не можна згадати папірус! Триразове «ура» стародавньому Єгипту!
Дякую за гру в асоціації. Я додумалась робити папірус так само, як його робили стародавні єгиптяни. Якщо щось винайшли у давнину, то і я зможу це зробити, навіть своїми маленькими ручками.
Думаю, вони робили його з якоїсь рослини, як прямого дерева або високої трави... Напевно. Тут є багато рослин. Я впевнена, що знайшла б рослини, з яких можна зробити папір по лісі.
Так, ліс. Йдемо в ліс.
Коли справа стосувалася книг, я завжди з радістю займалася біганням. Моя сім’я і навіть Шу завжди дивувались, а потім сумували. Тепер, коли у мене з'явилася ідея, потрібно почати її виконувати. Треба попросити Торі взяти мене з собою в ліс.
— Торі, я теж хочу в ліс! Можу я піти з ...
- Що? Ти? Та ні за що!
Вона перервала мене, не давши і шанса договорити. Відреагувала так швидко, що їй явно не довелося думати двічі. До того ж, вона сказала "ні за що" а не“. Це означало, що не було жодної надії на її зміну. Від цього було насправді боляче.
- Чому ні?
- Ти не можеш, знаєш. Якщо ти не зможеш дійти до воріт, то не потрапиш в ліс. І коли ми туди підемо, то хто буде збирати дрова, фрукти і горіхи, а? Ти не зможеш цього робити. Ти навіть на дерево не залізеш. Коли ми повертатимемося, ти не зможеш нести велику важкий коробку на спині. Якщо ми хочемо повернутися до того, як ворота закриють, нам не слід зупинятися на дорозі. Ти ніяк не можеш піти, розумієш?
Список довгов'язаний, але все зводиться до того, що ти недостатньо сильна.
- І ще майже зима, тому в лісі ми можемо знайти небагато...
Навіть якщо я піду, там може нічого не бути.
Важко. Чи йти мені в ліс, навіть якщо там може нічого не опинитися, чи забути про виготовлення паперу? Дуже складно вирішити.
Торі помітила занепокоєння на моєму обличчі.
- Що ти хочеш? Залишилося не так багато фруктів меліа.
З цих фруктів я робила шампунь. Ми не їли фрукти, які принесла Торі, всі вони пішли на масло. Потім ми іноді використовували його як кондиціонер для волосся.
Я хотіла б дістати ще дрібницю, але зараз важлива не краса, важливі книги. Мені потрібні рослинні волокна для створення мого псевдопапіруса.
— М-м- м... А є рослини, з яких можна витягнути волокна?
— Э? Що?
Торі вагалася, тож я повторила ще раз. Переді мною обличчя людини, яка не розуміє мій японський. Коли я подумала, що це знову було б дуже просто для розуміння слова.
- ... мені потрібна трава з товстим стеблом. Я хочу тільки стібень.
Торі обдумала моє питання. Чи має вона якісь ідеї? Я пильно дивилася на неї, очікуючи відповіді. Незабаром вона з покірним виразом обличчя потиснула плечима.
— Ладно, я спробую попросити допомоги в Ральфа і Луца.
— А-а?
Вона не сказала, що зробить це, вона сказала що спробує?
Я не зовсім зрозуміла, що вона мала на увазі і нахилила голову на бік. Торі, здається, не очікувала такої реакції. Я кілька разів моргнула, моя голова була нахилена, ніби я перепитувала її.
— Сім'я Ральфа вирощує курей, ти ж знаєш. Вони запасають багато їжі, щоб пережити зиму.
Е-е, навіть якщо вона сказала "ти ж знаєш" насправді я цього не знала. Торі говорила так, ніби це очевидно, тому я не показала свою справжню реакцію.
— А, правда!
— Так, я збираюся їм зібрати траву, а потім запитаю про стеблини. Зараз такий час, що трави може бути не так багато, гаразд?
— Ладно! Дякую, Торі!
Торі, правда, ти дивовижна старша сестра.
Наступного дня ми з Торі спустилися сходами, бо вона збиралася до лісу і хотіла попросити Ральфа та Лутца допомогти мені. Вони погодилися, і я зітхнула з полегшенням. Однак я не могла покладатися лише на них.
Я хочу піти і зібрати траву самостійно. На щастя, трава росла навколо колодязя, де не було бруківок. Не знаю, чи можна використовувати її стебла.
я хочу піти з тобою до колодязя.
— Ох! Хочеш допомогти?
— Не-а. Щось інше могло здатися жорстоким, але якби я витрачала час на допомогу, то не змогла б зібрати траву, - Я хочу збирати трави.
Я показала її невеликий кошик, який зробила Торі.
— А, ну ладно.
Хоч я і відмовилася допомогти, вона все одно дозволила піти з нею, чи тому що не хотіла йти проти мого ентузіазму, то була рада, адже я достатньо зміцнилася, щоб ходити.
Я знову йшла по сходах, слідом за мамою, яка несла білизну. Це мій другий вихід за сьогодні, тому спуск мене так вимочив, що, здавалося, тепер я не зможу збирати траву.
Я відпочивала біля мами, поки вона качала воду з колодязя і потім прала неприємним пахнучим милом із сиру.
— О-о! Чи не це дівчинка Мейн? — Я привітно вигукнула незнайома мені жінка.
— Доброго ранку, — ввічливо відповіла я.
— А, Карла! — Усміхнулась моя мама. - Доброго ранку. Ти сьогодні рано.
Судячи з реакції мами, я забула її. Це має бути знайома Мейн. Я намагалась не подавати виду, поки плакала у своїх спогадах.
Я дійсно її знала. Це мама Ральфа і Лутца. У неї міцне тіло, і, хм-мо-му, схоже, вона дуже надійна людина.
Отже, мені потрібно сказати щось на зразок: "Дякую за вашу допомогу"? Стоп, ні-ні, п'ятирічна дівчинка не повинна цього говорити. Що кажуть маленькі діти дорослим жінкам, з якими вони дружить? Хто-небудь допоможіть!
Карла дивилася на мене, поки думки в голові перемішувались. Потім підійшла до колодязя і почала черпати воду. Вона легко підняла відро, а потім почала прати. Звичайно ж, вона використовувала таке саме смердюче мило.
- Як ся маєш, Мейне? Тебе рідко можна побачити на вулиці.
- Я збираю траву! Ральф і Лутц сказали, що її збирають для курочок.
- О-ох, для нас? Не потрібно було.
За тону її голосу можна було зрозуміти, що це не так вже й важко, до того ж вона продовжувала прати білизну.
Вони з мамою почали розмову з іншими матерями, які зібралися навколо колодязя. Між іншим, було дивно, як багато вони говорили під час своєї праці.
Тим не менш, це мило правда смердить. Якщо використовувати трави і перебити запах, хіба не буде краще? Чи, може, запахи впадуть і перейдуть у нестерпне сморід?
Коли я згадала про свої плани, то встала і почала рвати траву. Я намагалася шукати рослини з товстими прямими стеблами, які могли б бути корисними, але не могла вирвати їх через брак сили.
З голими руками це просто неможливо. Хто-небудь, дайте мені серп, прошу...
Звичайно, серп не з'явиться і я ніяк не можу займатися цим голими руками. Без різниці. Я просто буду покладатися на Торі, Ральфа і Лутца, які пішли до лісу, щоб допомогти нагодувати курей.
Я перестала шукати траву і почала рвати маленькі паростки або листя, які курки з'їли б. Навіть я можу без труднощів їх зірвати.
— Мэйн, пора йти! — Мама покликала мене, тримаючи в руках добре висмажене вбрання. Схоже, вона закінчила зі пранням. Я ледве-леше заповнила кошик наполовину, але мамі сьогодні потрібно на роботу, так що мені краще не отримувати вимовку про свій егоїзм. Я взяла кошик і попрямувала до будинку.
- Все зібрала? Добре, пішли.
— Ладненько!
Коли я тільки стала Мейн, у мене був жар і мама відпрошувалася з роботи для догляду за мною, тому я не уявляла нормального життя в нашому домі. Тепер, коли я здорова, мене змусять доглядати стареньку сусідку.
Якщо вона не може няньчити, то й Торі не зможе піти в ліс.
- Мамочку потрібно на роботу, Мейн. Будь гарною дівчинкою і веди себе слухняно, гаразд?
— Ла-а-ак!
— Я на тебе залишаю, Герда.
— Добре-добре. Ходімо, Мейн.
Дім Герди був повний інших дітей, за якими теж треба було наглядати. Всі ці діти були зовсім малою, тільки тренувалася ходити. У цьому місті вже в три роки ти достатньо сильний, щоб ходити зі своїми старшими братами та сестрами до лісу і допомагати у хатніх справах. Загалом, здається, моя сім'я думає, що я настільки слабка і не можу залишитися вдома сама.
Якого біса?
Коли я злилася через те, що сім'я вважає мене ненадійною, я побачила хлопчика, який бере іграшку і кладе її в рот. Маленька дівчинка почала плакати і бити його біля нього.
— Фу, гадость! — Вызвонула я. — Не бери это в рот!
— Боже мій, — сказала Ґерда.
- Не бий його. Що трапилося?
— Ну, ну.
Я повинна була бути ще одною дитиною, за якою доглядають, але я сама почала доглядати інших як старшу.
« Боже мій», "ну-но"! Гердо, жінка, роби свою роботу!
Поки я допомагала Герді укласти дітей спати, то всі мої думки були зайняті думками про те, як зробити папірус зі стебел.
Чесно кажучи, я не пам’ятала того, як робити папірус. Я ніколи і не знала. Звичайно, я пам'ятаю як він виглядає. Дивовижно товстий, волокна проходять по горизонталі і вертикально. Волокна з протилежної сторони відрізняється від того, що на передній лінії, де можна писати. Ще там було попередження, що не можна його згинати... але не було нічого про те, як він робиться.
Я знала, як волокно перепліталися між собою і що склепіння? Це щось на зразок рисового паперу? Мені потрібен клей або щось, щоб з'єднати їх?
Коли я перебирала в голові всі ці історичні документи, щоб згадати важливі деталі, голова нахилилася. Зараз, думаю, я спробую витягнути волокна з стебел потовще, а потім сплести їх вертикально і горизонтально. Таким чином, думаю, мені не знадобиться нічому їх закріплювати. Такий пергамент нагадує тканину, і до того ж це мій перший псевдопапірус, так що я буду задоволена, якщо зможу зробити хоча б сторінку.
- Мейн, до тебе хтось прийшов.
— То-о-орі-и-і-ї!
Вже вечір, так що Торі та інші повернулися з лісу щоб забрати мене. Це таке полегшення. Я була така рада чути, що хтось прийшов за мною. Ці почуття захопили мене, і я міцно вчепилася у Торі.
Герда була нянею, але ні за ким не дивилася. Якщо діти роблять щось не дуже небезпечне, то вона не втручалася. Якщо хтось мочився, то вона просто витирала його вологою ганчіркою. В кімнаті сняло. Оскільки я маю знання з Японії, то розумію, що така турбота жахлива. Залишати своїх дітей з такою нянею по-справжньому страшно.
Правда, я хочу щось зробити з цим, але проблема в тому, що мені це не під силу. Я не можу нічого з задумованого зробити сама і навіть не знаю, чи методи Герди загальноприйняті. Якщо я почну скаржитися, то за божевільну приймуть мене. Я правда хочу піти звідси так скоро, як тільки можливо. Я з нетерпінням чекала, щоб хтось прийшов за мною.
- Що таке, Мейн? Тобі було самотньо тут? — запитала Торі, пурхаючи мене по голові.
Ральф сказав: « Коли ти станеш трохи сильнішим, то зможеш ходити з нами до лісу.
- Буде чудово, якщо навесні ти підеш з нами! — Дал Лутц.
Раптом я усвідомила, що мушу стати сильнішою. Всі мої проблеми були через те, що я така слабка.
— О, правда! Ось обіцяні стеблі.
Він заліз у кошик і вхопив пучок трави, щоб показати мені. У цю мить всі мої переживання з приводу цієї старої Герди випарувалися. Важливим є не старі книжки, а книги. Папір.
— Ох, так багато! Я так рада! Гей, а коли я ходила до криниці, то теж збирала травичку!
Я гордо випросталася, розповівши про це, але чомусь всі троє просто погладили мене по голові. Ще гірше те, що Лутц подивився на мене з топою посмішкою зверху донизу, ніби похвалив мене за наполегливу роботу.
Гей, всі справді думають, що я ні на що не здатний дитина?. Тобто, гадаю, справжньою роботою я все одно не можу займатися.
Я обміняв траву зі свого кошика Торі на траву, що ці троє зібрали для мене.
Тепер саме час зробити псевдопапірус.