– Будь ласка, залиштесь на ніч в цьому будинку. Ми також приготуємо для вас вечерю.
Сказав сільський голова за сніданком.
На сніданок була вівсянка, салат і сир. Це було не дуже смачно, але не погано. Якщо я можу мати таку їжу, зможу вижити в цьому світі.
Вечеря буде трохи розкішною. Це будинок сільського голови та це бенкет на честь героя, який врятував село, тож це все одно була б хороша їжа.
Про обід нічого не сказали Здається люди на землі, лише нещодавно почали харчуватися тричі на день, сніданок, обід і вечеря, тож, можливо, дворазове харчування все ще є нормою в цьому світі.
– Дозвольте мені погодитися на ваші слова.
– Завтра купець відправляється возом до міста Бейл. Від’їжджає рано. Якщо ви їдете з ним, будь ласка, лягайте сьогодні спати раніше.
– Як далеко до міста Бейл?
– Три години, возом.
«Три години», це за земним часом?
Якщо виїхати о восьмій, то будемо, там об одинадцятій. Якщо купець має намір здійснити подорож в обидва кінці за один день, він повинен виїхати з міста о п’ятнадцятій і повернутися о вісімнадцятій. У Бейлі купець пробуде всього чотири години.
Купець сказав, що він також заїде за покупками, тож. Часу буде обмаль. Якщо ми вирушаємо рано, ми можемо виїхати, коли ще було темно. До ранкової риболовлі, краще готуватися до світанку.
– Тоді з вашого дозволу, так і зроблю.
– Я дам знати купцеві.
Отже, що мені робити до того часу?
– Чи є чудовиська поблизу села?
– Ви про монстрів?
– Так. Вони.
Монстри? Отже, вони все-таки є.
– Заглибившись в ліс, ви знайдете слоурабіт7.
Не думаю, що коли-небудь їх бачив.
Хоча назва монстра звучить, наче він дуже слабкий, поки зосереджуся на зборі інформації. Не виключно, що можу зіштовхнутися з сильним демоном.
Краще не вдавати, що нічого не знаю.
– Зі слоурабіт легко боротися, оскільки він не нападає на людей.
– О. Правда?
Пощастило. Я можу з ними битися. Ну це ж повільний кролик.
Можна вбити трохи часу.
Якщо мені не буде чим зайнятися, я, швидше за все, буду думати про те, що не зможу повернутися до Японії. Я хотів би подумати про це і щось зробити, але я не можу повернутися, я нічого не можу вдіяти з тим, щоб не хвилюватися про це.
– Ви справді шукач пригод. Ви полюєте на слоурабіт, пане?
Сільський голова знизив голос.
А, це. Невже я знову помилився?
– Я чув, що з ним легко боротися.
– Це правда, навіть кілька тутешніх селян можуть перемогти його, якщо добре попрацюють. Якщо це шановний Мічіо, то це буде простіше простого.
– З-зрозуміло?
Гей-гей. Наскільки сильними можуть бути кілька людей, якщо вони важко працюють?
– Якщо перемогти слоурабіт, від нього залишиться кроляча шкурка.
Чи означає це, це що кроляча шкурка це предмет що випадає? Не розумію, чому вона залишається.
– І що мені робити? Чи є щось погане в полюванні на монстрів?
– З перемогою над монстрами не повинно бути проблем.
Хотів би, щоб проблема була.
Може бути погано, якщо це монстр, якого можна перемогти за допомогою кількох людей.
Але якщо хочу жити в цьому світ, доведеться колись полювати на першого монстра. Немає жодної гарантії, що він буде слабшим за слоурабіта Якщо вже доведеться це зробити, то чим раніше, тими краще.
Не знаю, чи зможу повернутися на Землю. Не те щоб я дуже хотів повернутися. Навіть якщо трапиться найгірше, і я залишу своє тіло на цій землі, з цим нічого не поробиш. Одного дня ми всі помремо.
Якщо подумати, сюди мене привів сайт самогубців. Немає великої різниці, чи вб’ю себе сам, чи мене вб’ють.
Оскільки я сказав, що піду, у мене не має іншого вибору, як піти.
– Ну, тоді заглибимось трохи в ліс до вечері.
Якщо дістану Дюрандаль, то впораюсь. Сільський голова каже, що це буде простіше простого.
– Шановний Мічіо. Дехто з молодих людей у селі хотів би спробувати полювати на слоурабіт. Якщо це можливо, чи не могли б ви взяти їх з собою?
– Разом?
– З вами, шановний Мічіо, вони отримають гарний досвід.
Як же вчинити?
З компаньйонами було б безпечніше.
– Ні. Не цього разу. Я ніколи не бився зі слоурабітами. Не знаю, чи зможу їх захистити.
– Ваша правда. Я був зухвалий.
Я відмовився, назвавши вагому причину.
Якщо вони дізнаються, що я слабкий, це може зумовити неприємності. Крім того, я перетворив на раба одного чоловіка, який жив у селі. Можливо помста з боку сім’ї або близьких друзів. Краще не наближатися до селян.
Закінчивши їсти, я відклав Інтеллідженскард бандитів, узяв мідний меч і вийшов на вулицю.
Йшов глибше і глибше в ліс. Йшов і йшов, але жодного монстра не з’явилося. У грі, як тільки виходиш за межі села, монстри з’являються всюди.
Якщо подумати, то не можна було побудувати село і жити в настільки небезпечному місці.
Тепер, коли я сам, буду робити те, що спаде на думку.
Інтеллідженскард, відкрити.
...
Зрештою нічого не відбулося. Нічого не змінилося.
Так і знав. Заклинання звісно ж різниться. Я не можу запам’ятати заклинання, почувши його один раз. У мене теж є Інтеллідженскард.
У мене не було вибору, тому я йду далі, поки що не турбуючись про це.
Пройшовши трохи лісом, нарешті бачу дивну тварину.
Це була біла тварина довжиною близько п’ятдесяти сантиметрів, вкрита хутром. Я подумав, що це був слоурабіт.
Коли я подумав: «Що це за тварина?», до мене прийшла інформація.
Слоурабіт: LV1
О. Знав, що оцінка знадобиться. А точніше, який рівень.
На щастя, це перший рівень. Якщо я не можу перемогти першого рівня, я, мабуть, марний у цьому світі.
Однак я не знаю наскільки сильний сам слоурабіт. Я повинен бути обережний і піти з Дюрандалем.
Я подумав, що треба переналаштувати персонажа, і активував екран налаштувань. Я повернувся до п’ятої частини необхідного досвіду і п’ятикратного збільшення отриманого досвіду, після чого у мене лишилося шістдесят чотири бонусних бали. Потім я вклав бонусні бали у шосту зброю.
Шоста зброя забирає шістдесят три бали, тобто лишився один бал. На що мені його витратити. Може, спробувати використати бонусне заклинання.
Метеоркраш8.
Це дуже потужне заклинання.
Я обрав «Метеоркраш» і завершив переналаштування персонажа. В моїй лівій руці з’явився Дюрандаль.
Я подумав, що якщо я використаю магію, то Дюрандаль мені не потрібен, але не завжди можна перемагати одним ударом.
Я встромив Дюрандаль за пояс. Можливо, тому, що я не звик до цього, важко рухатися, коли в руках два мечі. Мідний меч приставив до дерева поруч. Витягнув Дюрандаль з піхов і міцно стиснув обома руками.
Здається, слоурабіт мене ще не помітив.
Тут ми розпочнемо раптовий напад із-за дерева. Вперед.
– Метеоркраш.
Голосно крикнув я.
...
...
Нічого не станеться. Нічого не змінилося.
Між мною і слоурабіт просто подув вітер.
Це була б дуже незручна сцена, якби хтось за нами спостерігав. Добре що ми глибоко в лісі.
Закляття. Не те закляття.
На думку спало заклинання «Метеоркраш» Я використовую його.
З далеких куточків нескінченого Всесвіту, всепоглинальної волі неба, знищ, Метеоркраш!
Цього разу все вирішено.
...
Але нічого не відбулося. Нічого не змінилося.
Це все. Не вистачає MP.
Я поїв і більше не стомлений. MP, які я використав на полум’яний меч, вже мали б відновитися. Але воно не спрацьовує через те, що коли мова доходить до Метеоркраш, його не можливо викликати за допомогою MP селянина другого рівня.
Оскільки у мене не було іншого вибору, тому я побіг стискаючи Дюрандаль.
Слоурабіт повернувся до мене й піднявся. Як і слід було очікувати від монстра, він не тікає через страх перед людьми. Кажуть, що для перемоги над ним знадобиться кілька селян, тож він має бути сильніший за одну людину.
Але у мене є святий меч Дюрандаль. Спробуй гостроту святого меча.
Я наблизився до слоурабіта і рубанув монстра по плечу зверху. Дюрандаль прорізав монстра й одним ударом і розсік його від плеча до боку на рівні живота.
Слоурабіт так і впав. Один удар.
З тіла монстра вийшов один клубок зеленого диму. Згодом він розвіявся ніби розтанув. Дим залишив по собі невелику білу шкурку.
Оцінка показала, що це хутро кролика. Зрозуміло, це те, про що говорив сільський голова.
З кролячою шкуркою, я повернувся до місця, де залишив мідний меч. Мені здається, що Дюрандаль це вже занадто, але я повинен вполювати ще кілька. Можливо, нинішній кролик про сто виявився слабким.
Я поклав кролячу шкурку біля мідного меча і пішов далі.
Після цього я вполював ще двох слоурабіт, але вони все одно здавалися занадто слабкими для Дюрандаля. Обидва були зарубані одним ударом. Тепер у мене є три кролячі шкірки.
Наступного разу випробую мідний меч.
Я намагався видалити Дюрандаль і подумав про себе, що треба переналаштувати персонажа.
Га?
Бонусні бали дорівнювали одиниці. Чи збільшилися вони в якийсь момент?
Наразі забираю шосту зброю до однієї двадцятої необхідного досвіду і в десятеро збільшую отриманий досвід. Це залишає мені нуль балів. Метеоркраш все ще перевіряється, тому бонусних балів більше, ніж раніше.
Коли Дюрандаль зник, як кинувся на наступного слоурабіта зі своїм мідним мечем.
Превентивна атака чудово поцілила в плече. Меч розсікає монстра наскрізь.
Упс?
Меч взагалі не входить. Замість того, щоб прорізати його наскрізь, він просто трохи встромився і зупинився. Одразу розмахнувся і роблю другий удар. І він зупинився. Таке відчуття, що він більше кусає тіло, ніж ріже його.
Слоурабіт врізається в мене тілом.
Ого. Небезпечно.
Мені вдалося від нього ухилитися. Завдаю удар у відповідь. Зовсім погано. Ніяких ознак ушкодження. Впевнений, що завдаю йому невеликої шкоди.
Спостерігаючи за рухами слоурабіта, я все одно продовжую атакувати його мечем. Добре що він рухається не швидко. Це слоурабіт.
Але потім він підстрибнув.
Я ухилився від його голови, але не можу ухилитися від його тла і він мене вдарив.
Уааа.
Удар одного лише тіла неймовірний. Це погано. Відчуття, що все моє тіло зараз розвалиться на частини.
Б’ю мечем знову і знову. Слоурабіт б’є головою. Мені вдається ухилитися і замахнутися мечем у відкрите плече. Ось це вже складно.
Слоурабіт знову відстрибує. Але атака була прочитана. Якщо ухилитися від атаки падінням праворуч, то отримаєш удар мимохідь.
Прокляття. Все ще не працює?
Я вдарив його два чи три рази. Нападник скористався розривом в моїй атаці й вдарив знову.
Ааа.
Я був зосереджений на атаці й не думав про захист. Це погано. Якщо мене вдарять ще кілька разів, я точно помру.
Я ухилився від наступної атаки та відновив стійку. Я відбив мечем голову слоурабіта та вдарив його в живіт. Вістря меча встромилося в середину. Є певний прогрес. Ухилився від удару тілом і вдарив ще раз.
Він все ще не падає?
Ще один удар. Ще один удар. Ще один удар. Після трьох-чотирьох ударів меча монстр нарешті звалився на землю.
Він зник у клубі диму, залишивши по собі лише шкірку кролика.
– Хаа....
Важко зітхнув я, дихаючи з плечима. Все тіло скрипить і болить. Важко навіть дихати.
Це було погано. Невже Дюрандаль і мідний меч такі різні? Чи слоурабіт щойно був особливо сильним?
Якщо подумати, у слоурабіт були рівні. Треба буде перевірити, але хіба він не був першого рівня?
Так чи інакше, тепер використовуватиму Дюрандаль для всіх майбутніх атак. Я не знаю, скільки атак мені потрібно буде нанести мідним мечем.
Наскільки я пам’ятаю, Дюрандаль, має вміння поглинати HP. Можливо цей біль вилікується, якщо я переможу ворога за допомогою Дюрандаля.
Я поклав мідний меч і зібране хутро, дістаю Дюрандаль і йду далі.
Ось.
Оцінка знову підтверджує, що він першого рівня. Це все ще в перший рівень.
Підходжу до слоурабіта на коротку дистанцію Замахуюсь Дюрандалем. Слоурабіт зник, а його хутро залишилося.
Біль у моєму тілі зникла. Мабуть, він поглинув трохи HP. Гадаю це не ефект плацебо. Якщо вполюю одного двох, то повністю одужаю.
Я повернувся до того місця де залишив мідний меч, щоб покласти кролячу шкурку, і знову рушив далі у пошуках здобичі.
Монстрів було не так вже й багато. Таке відчуття, що треба шукати кілька десятків хвилин, перш ніж нарешті знайдеш. Ну якби ліс в пішій досяжності від села кишів чудовиськами, важко було б жити спокійно.
Я блукав лісом до пізнього дня і нарешті вбив десятьох з них.
Я повернувся до місця, де залишив мідний меч і кроляче хутро. Ще не стемніло, але сонце скоро сяде. Я у незнайому лісі, тому краще піти раніше.
На сьогодні все. Я дізнався, що з Дюрандалем можу битися з монстрами першого рівня. Це досить не поганий улов.
Важко видихнувши, я поглянув на свої руки й подумав про себе оцінка.
Каґа Мічіо <Чоловік, сімнадцять років>
Селянин: Lv3, Герой: Lv1, злодій: Lv3.
Екіпірування: сандалі, Дюрандаль
Рівень піднявся.
Зрештою найшвидший спосіб підвищити свій рівень - це полювати на демонів і отримувати досвід.
Ні, на самому початку бонусні очки, якимось чином збільшилися на одиницю. Думаю це було підвищення мого рівня. Гадаю, що бонусні очки також збільшилися, коли я досягнув другого рівня.
Якщо так, то чи залишилися очки досвіду після перемоги над бандитами? Накопичив очки досвіду, тому мій рівень спочатку підвищився на одиницю, а потім полював майже добу, і він не підвищився.
Ну, якщо можна отримати кілька рівнів за один день, то як люди в селі можуть бути на такому низькому рівні.
Припускаю, що це швидкість, з якою рівень зростає.
Цікаво, чи є бонусні бали чудовою системою, зростання в міру підвищення рівня. Як цим скористаються люди, які не мають навичок переналаштування свого персонажа.
Довбане ігрове рішення. Ні, життя - це довбана гра.
....Це ж дуже погано.
Я прибрав Дюрандаль і вирішив повертатися до села.
Прибравши Дюрандаль, я подумав, що треба було б спробувати все від зброї номер п’ять до зброї номер один, замість того, щоб обирати між Дюрандалем і мідним мечем.
Але якщо його не можливо вбити одним ударом, монстр може напасти. Щоб відновитися, потрібне поглинання HP Дюрандаля. Замість того, щоб щоразу змінювати меч, чи є Дюрандаль правильним вибором?
З мідним мечем на поясі, взяв кролячі шкурки.
Хутро кролика досить дрібне. Якби я захотів зробити з нього шубу, скільки б мені знадобилося шкурок? Можливо, знадобиться сто, двісті або навіть більше.
Закупівельна ціна не висока.
Ну, це монстр, на якого може полювати навіть такий початківець, як я, поки у мене є Дюрандаль. Слава богу, що є Дюрандаль.
До села повернуся з тилу через ліс.
За кількома будинками, перед будинками сільського голови стоїть будинок з відчиненими навстіж дверима. Наскільки пам’ятаю, це той самий триповерховий будинок, з якого вранці вийшов купець.
Я заглянув в середину і побачив купця.
– Ласкаво просимо.
Він виглядав як крамниця, хоча не було жодного товару на вітрині.
– Не буду заважати.
Я гукнув, і зайшов в будинок, схожий на будинок торговця.
– Це ж шановний Мічіо. Чим я можу вам допомогти?
– Що ви тут продаєте?
– У мене єдина крамниця в цьому селі. Зазвичай, я отримую замовлення на місцевому ринку, і доставляю їх.
У нього не має товарів на полиці?
Це досить сумно. Це ж рівень цивілізації, так?
– Чи є крамниці з товаром?
– ...Гадаю, що єдині торговці, які постійно тримають товар під рукою, це работорговці, які повинні це робити.
З насмішкою сказав купець.
Хай там як, рабів не можна придбати, як тільки вони знадобляться. Тому работорговці зберігають певний запас Інші крамниці не тримали б свій товар на складі.
Може він подумав, що я прийшов купувати раба?
– Вибачте. Я почув, щось дивне. Я ж з села зрештою.
Поспіхом відмахнувся я.
– У селі, не думаю, що взагалі були б магазини з товаром, але.
– Чув, що в містах є такі магазини.
– Це правда? У місті Бейл таких магазинів не має. Можливо, у великому місті знайдеться такий магазин.
– Може, вони подумали, що я селюк, і говорити неправду. Неможливо.
У таких містах, як Бейл, торговці приїжджають регулярно. Приїжджають багато торговців і влаштовується ринок. Ринок проводиться раз на п’ять днів. Це якраз завтра.
Отже, завтра я піду, продам спорядження, залишене бандитами.
Слухаючи пояснення купця, я нагадав собі, що треба перевлаштувати свого персонажа.
Ставлю галочку біля пункту «Переговори про придбання». Переговори про придбання змінилися на збільшення ціни покупки на десять відсотків.
Шаблон знову повторюється? Купівельна ціна зросла до п’ятнадцяти, двадцяти, двадцяти п’яти, а потім зникла, після підвищення до тридцяти відсотків.
Здається її можна підняти до шести рівнів, так само як бонусне спорядження та навички, що базуються на досвіді.
Цікаво, чи це справді корисно.
– А ще я хотів, щоб ви поглянули на шкірки кролика.
Я почекав, поки купець завершить розповідь, а потів змірив тему.
– Хутро кролика, пане. Ц-це... У вас їх досить багато.
Здивувався купець, коли я поклав шкурки кролика на плавок.
– Запитав сільського голову, де слоурабіти.
– Не можливо...
Торговець ковтнув спину. Ні, чому ви здивовані.
– Мені не казали, що вони настільки сильні монстри.
– Це точно монстр, якого такий авантюрист, як ви, між би перемогти. Однак не могло й дня, як прибув шановний Мічіо.
– Що ж, це правда.
– Слоурабіт - це демон, якого можна перемогти лише групою селян впродовж тривалого часу. А після битви з ним треба ще й почекати, поки сили відновляться. Якщо хтось поранений, його також потрібно лікувати. Зазвичай ми не полюємо на монстрів поспіль.
– Зрозуміло.
Це правда, що з мідним мечем це може бути трохи складніше. З Дюралем, це був би один удар.
Використовуючи мідний меч, ймовірно, отримаєш кілька ударів в тіло. Після нападу, потрібно відновити сили? У моєму випадку я поклався на поглинання HP Дюрандаля, щоб відновити свої сили.
– Шановний Мічіо, мабуть, занадто сильний. У цьому селі немає нікого, хто міг би вбити скільки слоурабітів за такий короткий час, самотужки.
Можливо він надто суворий до інших селян.
Припустимо, що так. Я не проти, що мене називають сильним.
– Ви купите ці кролячі шкурки.
Поставив я головне питання.
– Шановний Мічіо, ви не член гільдії?
– Ні не член.
Не повинен бути там. Я не брешу.
– При вступі до гільдії зазвичай потрібно підписати договір на продаж усіх звичайних предметів, за винятком спорядження та інгредієнтів, що швидко псуються, лише гільдії. Прибуток від продажу є джерелом доходу гільдії. Якщо ви не є членом гільдії, з радістю куплю у вас.
Існує таке поняття як гільдія. Здається, є якісь складні обмеження.
– Гаразд.
– Ціна гільдії на кролячі шкурки - десять нар за штуку.
– Гаразд.
Чесно кажучи я не розумію, що мається на увазі під десятьма нарами.
– У вас є десять кролячих шкурок. Оскільки ви готові мати зі мною справу, куплю їх усі за сто тридцять нар.
Приголомшливо, тридцять відсотків надбавки. Спрацювала навичка «Збільшення купівельної ціни» на тридцять відсотків.
Цікаво що відбувається.
Ну я не скаржитимусь, доки мені платять високу ціну.
Купець поклав, на прилавок білу монету і кілька мідних монет, схожих на монети в десять єн.
Біла монета - срібна. Срібна монета коштує сто нар.
Рахую мідні монети.
– ...Двадцять шість, двадцять сім, тридцять. Дійсно, отримав
Отже, одна срібна монета - сто нар, а одна мідна - один нар, в сумі тридцять монет, або сто тридцять нар.
Як мені носити тридцять одну монету.
– Ем. Якщо не заперечуєте, можете скористатися цією сумкою?
Коли я розгубився з монетами, торговець простягнув мені маленьку торбинку.
Це не велика сумка, схожа на мішечок. Горловина перетягнута мотузкою, тож її можна було б назвати торбинкою на шнурку.
Я з вдячністю прийняв мішечок і поклав туди монети.
– Вибач. Якщо подумати... Вельмишановний Бікка теж у гільдії.
Не скажу нікому, що використав оцінку, щоб перевірити ім’я купця.
Оцінка, це зручно.
– Я купець, тож, звісно, я належу до гільдії купців. Є вийняти, до прикладу гільдія шукачів пригод, але в більшості гільдій вступ до неї є умовою для зміни фаху.
Складається враження, що для того, щоб отримати фах часто потрібно вступити до гільдії.
– Якщо я хочу стати торговцем, чи повинен я вступити до купецької гільдії?
– Шановний Мічіо, ви плануєте стати купцем?
– Н-ні. Я просто навів приклад.
Поквапився я заперечити.
– Розумієте, незалежно від того, чи купець, чи шукач пригод, ви можете приєднатися лише до однієї гільдії. Існують суворі обмеження, щодо виходу з гільдії після того, як вступив до неї.
– Вірно.
Правда.
– Якщо ви не є членом жодної гільдії, то стати купцем має бути відносно легко.
– Мені просто треба зареєструватися в гільдії?
– Незалежно від вашої професії ви повинні буди визнані храмом гільдій, перш ніж станете торговцем.
– Звичайно.
Це природно Я не знаю, хоча сам так сказав.
Схоже, потрібна складна процедура.
– Якщо ви набудете певного досвіду, то зможете змінити роботу, якщо вас схвалять, і вступити до купецької гільдії. Є й інші купецькі гільдії, наприклад гільдія багатих купців. Щоб приєднатися до цієї гільдії, потрібно мати тривалий досвід роботи купцем, щоб вас визнали в хромі гільдій.
Я не певний, але гадаю, що заможний купець є торговець високого рангу.
Я просто киваю і слухаю, що він говорить.
– Гадаю, в цьому селі є кілька фермерів?
– Всі фермери в окрузі належать до гільдії фермерів.
То вони належать до гільдії.
Схоже, багато робіт вимагають вступу до гільдії.
Кілька професій це бонусна навичка. Якби звичайна людина могла мати лише один фах, то не було б жодних проблем.
Щоб використовувати кілька професій, до прикладу, селян, герой і злодій, яким не потрібно вступати до гільдії?
Існує лише одна гільдія до якої я можу вступити. Я повинен ретельно обдумати до якої гільдії забираюся приєднатися.
Повернувшись до будинку сільського голови, я повечеряв.
Після вечері, ми рано лягли спати, що підгодуватися до наступного дня.
Того вечора, пані Тілліх не прийшла.
... Так і знав.
Звичайно я знав.
Що не буде такої вигідної угоди. Або що вона була тільки для гарних чоловіків.
Я сплю один на самотньо, а прокинувся поруч з ґрунтовою підлогою будинку старости села.
Відчуваю, що мені щось снилося, але не можу згадати. Я сподівався, що прокинуся у квартирі в Токіо, але це здається неможливим.
До речі, я залишив будь-які ілюзії, що цей світ був віртуальною реальністю, коли пішов до туалету. Якщо я не потрапив до лікарні та мені не призначили сечоприймач, у мене були б серйозні проблеми, якби мене було окреме основне тіло. Я б краще не прокидався.
Це реальний світ. Я, мабуть, ніколи не повернуся на Землю. Мені доведеться жити в цьому світі.
– Хм.
Я потягнув руку, лежачи у ліжку.
Ліжко - це грубий шматок дерева з килимком і ковдрою зверху. Мені цікаво, як до цього ставитися, але я не знаю стандартів у цьому світі. Навіть якщо вони ставляться по доброму, це те що можна очікувати.
– Перепрошую.
Донісся голос сільського голови.
– Сільський голова?
– Сподіваюся ви вже прокинулися. Вже майже час їхати.
– Гаразд.
Я взяв свій багаж і вийшов з кімнати.
Все, з чим вийшов з кімнати, це мідний меч і сумка на шнурку. У сумці - велика сума грошей, сто тридцять нар, і Інтеллідженскард бандитів. Це все що я зараз маю.
– Доброго ранку.
Так, доброго ранку.
– Ось одяг, який ви носили вчора.
Придивившись можна було побачити лише спортивний одяг на столику біля входу.
– Спортивна форма.
Забув. Мідний меч і мішечок на шнурку були не єдиними моїми речами.
На земляній підлозі все ще темно. Вхідні двері відчинилися, але на дворі ледь-ледь біліє.
Поки мій закривавлений одяг прали, я одягнув натомість одяг, який мені дали. Як мені забрати з собою спортивний костюм.
– Цей одяг, здається, зроблений з дуже рідкісної тканини. Напевно, це дуже коштовна річ.
– Не така вже й коштовна.
Це дешевий трикотаж. Волокон поліестеру, мабуть, не існує в цьому світі.
– Якщо не зачерпуєте, візьміть, будь ласка, цю сумку.
Сільський голова запропонував мені досить велику сумку. Вона має плечові ремені. Це рюкзак.
– Хо.
– Це ваш сніданок. Можете з’їсти його у возі.
– Дякую за все.
Я вдячний за рюкзак і сніданок.
У рюкзак я поклав спортивний одяг, сумку на шнурку, і пакунок зі сніданком. Пакунок виглядав так, ніби в ньому був шматок хліба. Не буду жадібним.
– А це наша подяка за те, що ви врятували наше село.
Сільський голова передав згорток.
– Так?
Я недбало взяв його і відкрив, щоб знайти в ньому монету.
Тьмяне сяйво, яке було б золотимо-жовтим, якби воно було яскравішим. Золоті монети. Там більше ні ж десять монет.
– Мені шкода, що їх так мало.
Я замислився і вирішив прийняти данину.
– Ні, я щиро вдячний. Буду вдячний за це.
– Ну, мені шкода, що я можу запропонувати вам лише таку маленьку подяку.
Немає нічого поганого, в тому, щоб прийняти їх. Це вони запропонували, тож вони не вказували б на мене пальцем і не назвали б жадібним.
Немає ніяких переваг від того, щоб бути стриманим. Я не маю наміру виділятися, і мені байдуже, чи маю я репутацію чесного хлопця. Я не маю жодних підстав бути в боргу перед цим селом.
Я склав усі свої речі й закинув рюкзак на плече.
Пішовши за сільським головою з села. Коли ми дійшли до краю села, купець готував воза.
– Доброго ранку.
– Ранку.
Ми з купцем обмінялися привітаннями.
– Вирушимо, як тільки розвидніє. Хочете сісти поруч з візником?
– Гаразд.
Я заліз на віз. Сподіваюся, він не буде трястися.
У задній частині воза, спорядження бандитів, два мечі пані Тілліх та клітка, схожа на собачу будку. Схоже, пані Тілліх передумала продавати кинджал.
Клітка, схожа на будку, була забита з трьох боків дошками, з одного боку, була решітка.
Поки цікавився, що це таке, до клітки привели чоловіка і посадили в середину. Чоловік, який вчора вкрав.
– Цього чоловіка також відвезуть до Бейл і продадуть работорговцям.
Пояснив сільський голова.
– Зрозуміло.
– Половина грошей від продажу піде на компенсацію вам, шановний Мічіо.
– ...Але мені не потрібно, щоб ви заходили так далеко, оскільки мені повернули потрібне спорядження.
Якщо ви віддасте всі гроші від продажу родині, вони зможуть викупити його достроково. Це не буде покаранням. Будь ласка, прийміть їх.
Зрозуміло.
Мені це здається розумним. Це не було чимось, що незнайомець у селі міг би заперечити.
Я кивнув на знак згоди.
– xxxxxxx
Ймовірно, це родичі чоловіка, який вкрав. Один схожий за одягом чоловік підійшов і обмінявся кількома словами з чоловіком у клітці.
У нього маленька донька, і я радий, що вона не заплакала, мовляв, «тату, не йди.» Навіть якщо не розумію мови, відчуваю атмосферу.
Цей чоловік-родич говорить незворушно, так, ніби він вже здався до певної міри.
– Ну, що ж, вже світає. Ми поїдемо.
Торговець сів поруч зі мною. Натягнув віжки й кінь рушив.
Сонце ще не зовсім зійшло і під ногами коня було темно, але ми були близько до села, і, мабуть, він, звик.
– Дякую вам за допомогу.
– Ні, ні Це вам красно дякую за те, що ви врятували наше село.
Ми з сільським головою попрощалися. Віз почав виїжджати з села.
Можливо, я більше ніколи не приїду до цього села, але це моє перше село. Я обернувся назад і закарбував це село в пам’яті.
Над кліткою та спорядженням позаду воза натягнули брезент. Чоловік, який потрапив у рабство, здається покірним.
– В дорозі ми в безпеці?
Запитав я у купця, коли ми виїхали і я трохи заспокоївся.
– По дорозі до містечка Бейл регулярно проводять знищення монстрів. Небезпека не велика.
Місцевість починає світлішати, і віз набирає швидкість. Він сильно торохтить і трясеться.
Погана дорога чи поганий віз? Напевно, і те, й інше.
Дорога оточена лісом з широколистих дерев. Невідомо, чи можна заглибитися в нього, але дерева вздовж дороги не дуже високі. Здається, що це не дуже глибокий ліс.
Це не той вид, яким можна насолоджуватися, оскільки ліс просто продовжується. До того ж. з такою тряскою неможливо насолоджуватися краєвидом.
Мені доведеться переживати тряску мовчки Я спробував відкусити шматочок хліба на сніданок, але було важко проковтнути його коли віз так трясе. Більше робити було нічого, тому я продовжував дивитися вперед.
Хммм.
Нудно. Однак якщо я, час від часу, не змінюватиму положення сидіння, мої сідниці починають боліти.
І. Попереду ворухнулася маленька тінь. Здається, там щось є.
– Це слоурабіт.
– Ви розбираєтеся?
– Я полював на них учора.
Тільки завдяки оцінці я дізнався, що це був слоурабіт. Здається, першого рівня. Він занадто маленький, щоб добре розгледіти звідси.
– Ну, як і очікувалося Якщо це слоурабіт, можна не хвилюватися. Ми продовжимо їхати не зменшуючи швидкості.
– Гаразд.
Віз під’їжджав все ближче й ближче до монстра, та проїжджав повз слоурабіта.
Якби я був один, я б хотів би вполювати його, але чим швидше ми доберемося до міста Бейл, тим краще.
– Д-дійсно, це слоурабіт.
Далі я бачу ще щось вдавленні.
Я надто далеко, щоб розгледіти, що то є.
Я оцінив це і виявив, що це був ґумміслайм9. Все ще перший рівень. Цікаво чи багато там демонів.
– Це ґумміслайм.
– Це ґумміслайм?
Купець сповільнив і зупинив віз.
– Що?
Ґумміслайм це демон, який нападає на людей, коли бачить їх. Це монстр, який зазвичай з’являється лише у віддалених районах, глибоко в лісі. Нічого не поробиш. В об’їзд це довгий шлях, але повернемось і звернемо на іншу дорогу.
– Тоді не має потреби. Я зійду.
Краще поб’юся, ніж їхати в обхід. З Дюрандалем все буде добре.
– Це найскладніший ворог в цій місцевості. Це такий монстр, що коли він наближається до села, то збираються всі селяни для нападу на нього. Якщо тебе зловить ґумміслайм, твоє тіло розтане.
Пояснив купець, чим жахливий ґумміслайм.
Чи справді він небезпечний?
Однак, якщо не зробити помилку, щоб не спіймали, все буде гаразд. Це ж перший рівень. Як тільки я сказав, що немає ніяких проблем, у мене не було іншого вибору, окрім як зробити це. Рано чи пізно доведеться з ним битися.
– Все гаразд. Не зупиняйтесь.
Сказав я торговцю.
– З-зрозумів.
Купець просунув віз.
«Переналаштування персонажа», подумав я, і встановлюю Дюрандаль.
Якщо подумати, у Героя повинні бути навички. Якщо Дюрандаль не може його перемогти, потрібно спробувати використати їх. Подумав про налаштування фаху та підтвердив.
– Овервелміг?
Не дуже розумію що це.
І тут мені в голову прийшло заклинання. Мені декламувати його? Подібно до меча пані Тілліх, або це, очевидно, звичайні навички вимагають заклинань.
– ....Про щось думаєте.
Ні, нічого. Вперед.
– Зрозумів.
Купець занепокоївся моїм синдромом восьмикласника, але я не звернув на нього увагу.
Я скидаю рюкзак для розвантаження. Також кладу мідний меч під ноги. Я витягнув Дюрандаль з піхв і засунув піхви собі за пояс. Коли віз наблизився, ґумміслайм помітив і рушив до нас.
Гаразд, зупиніть.
– Т-так
Я зістрибнув з місця візника, щойно віз сповільнився.
Я пробігаю повз коня і вибігаю перед ґумміслаймом. Тримаю Дюрандаль позаду себе ліворуч і розмахуюся ним збоку в бік, ніби битою. Дюрандаль прорізає синє тіло ґумміслайм і виходить праворуч від нього. Але він не падає. Здається його не можна вбити одним ударом.
– Визволений герой... ой.
Коли я спробував застосувати заклинання навички, ґумміслайм стрибнув до мене. Я в паніці вивернувся і якось ухилився від нього.
Промовляння під час бою просто не можливо.
Я розрізав ґумміслайм по діагоналі зверху. Він знову стрибає на мене, поки я підіймав свій меч. Цього разу я уважно стежив за його рухами, тому злегка відштовхнув його Дюрандалем.
Коли він приземлився, замахнувся Дюрандалем зверху. Удар прийшовся від маківки од нижньої частини тіла. Ґумміслайм безсило звис і розпластався по землі. Як і очікувалося, після цього удару з ним було покінчено. Не знаю чи є в нього мозок.
Ґумміслайм перетворився на зелений дим і зник, ніби розтанувши.
Зрештою монстри зникають так? Коли зелений слиз зник серпанком, залишилося щось біле.. Коли я оцінив це, то виявилося, що це слаймстач10.
Викинув невідому мені річ, що це таке. Поки що візьму це.
Схоже ґумміслайм не можна перемогти одним помахом Дюрандаля. Здається, що навіть на такому ж першому рівні, це залежить від монстра.
Важко промовляти навичку під час бою. Важко сконцентруватися. Використовувати це лише для превентивних атак?
А якщо хочеш використовувати вміння в скрутному становищі? Треба тренуватися.
Поки я розмірковував про попередній бій, купець просунув віз.
– Ви перемогли?
– Хм.
– За такий короткий час... Я вражений.
– Ну, так.
При цьому, я лише тричі вдарив по ньому Дюрандалем.
Якби це був мідний меч, я не знаю, скільки разів мені довелося б атакувати його. Напевно потрапив би під удар раніше.
– Ви випадково не чарівник, пане Мічіо?
Запитав купець.
– Здається, я бачив, як ви перемогли його своїм мечем.
– Дійсно. Вчора ви теж билися мечем.
Я навіть не використовував свою магію, коли перемагав бандитів. Тобто я не вмію нею користуватися.
– Напевно.
Сідаю на віз.
Магія повинна існувати в цьому світі. Я обрав це в сетинґу. Гадаю, що чарівники - звичайна частина буття, але може я помиляюся?
– Це слаймстач, шановний?
– Саме так.
– Що скажете. Чи не дозволите ви мені купити його у вас на знак подяки за те, що ви мене захистили?
Зробив мені пропозицію купець, коли я все ще тримав в руках предмет, що випав, слаймстач.
У паніці, я нагадав собі, що варто змінити конфігурацію мого персонажа,
Я вклав шістдесят три очки, отримані за зняття шостої зброї, у надбавку в тридцять відсотків до купівельної ціни.
Я сховав Дюрандаль за спину, щоб купець не бачив його, а потім закрив екран налаштувань.
Не хочу, щоб люди вважали мене дивним.
– Гаразд. Дозволю вам це зробити.
Я простягнув слаймстач купцю.
Цікаво чи вчасним було збільшення в тридцять відсотків.
– Дякую вам. Слаймстач можна розчинити у воді, а потім зброджувати, щоб отримати спирт. Його називають слайм-горілка, і це одна з тих речей, які подобається багатьом людям.
– Хо.
– Закупівельна ціна в гільдії, сорок нар. Я хотів би запропонувати вам десятикратну винагороду за захист мого воза. Оскільки маю справу з шановним Мічіо, я візьму її за п’ятсот двадцять нар.
– Вибачте. Я беззастережно приймаю пропозицію.
Десяти разова, від сорока, буде чотириста нар. Збільшення на тридцять відсотків - п’ятсот двадцять нар.
Здається, інвестиція рівно в шістдесят три бали окупається.
Я отримав від купця п’ять срібних монет і двадцять мідних. Кладу їх у сумку на шнурку й одягаю рюкзак.
– А тут є чарівник?
Запитав я з цікавістю.
– Так, є. Чув, що для того, щоб стати чарівником, треба до п’яти років приймати якісь особливі ліки. Тільки діти аристократів і або заможних людей можуть ними стати. Ніколи не чув про них тут.
– Зрозуміло.
Не знав, що існують такі обмеження, для того, щоб стати чарівником
Тоді я не можу стати чарівником. Я з нетерпінням чекав, коли зможу потрапити у світ, де є магія, і використовувати її.
Поки я думав про це, віз поїхав далі. Раптом ліс розступився, і в полі зору з’явилися вали.
– О це місто Бейл?
– Вірно, шановний.
– Досить велике.
Стіни, мабуть, більше кілометра завдовжки. Досить велике місто.
Звичайно, його не можна порівнювати з сучасним японським містом. Місто, звичайно велике, але побудувати таку стіну в цьому світі коштує дорого.
Навколо мурів поля, можливо, оброблені мешканцями міста. Ось чому ліс несподівано розступився.
Сонце піднялося лише на половину. Багато чого відбулося, полювання на ґумміслайма і так далі, але за часом це зайняло близько трьох годин. Це приблизно стільки ж часу, як і на Землі.
– Це найкраще місто в окрузі.
Хвалився купець.
Біля міських стін зібралося, кілька возів. Під’їхавши до міста, до них приєднався і віз купця.
До міста Бейл вели ворота, але там не було вартових. Жодного контрольно-пропускного пункту, схоже не було.
– Ми можемо вільно в’їхати в місто?
– Звичайно, пане. Це не високі стіни, та й існує магія руху, щоб перелізти через них.
Магія руху. Існує така річ.
Звісно, якщо можна переміщуватися за допомогою магії, то немає сенсу контролювати ворота?
Га? Для чого тоді стіни. Якщо почнеться війна, достатньо перемістити солдатів, за допомогою магії, і все закінчиться По-перше, якби вони володіли магією переміщення, хіба вони приїхали б до міста Бейл возами.
– Зрозуміло.
Питань багато, але дозволю їм пройти повз.
Стіна захищає від монстрів? Причина чому приїхав возом, полягає в тому, що я не міг використати свій простір.
Віз в’їхав у місто.
– Спочатку підемо до работорговців. Після цього хотілося зайти до лицарських покоїв, потім до крамниці зброї, а потім до крамниці обладунків. Ви не проти?
– Залишу це на вас.
Віз їхав містом. Вулиці широкі та вимощені бруківкою. Будинки, по обидва боки дороги, вкриті ліпниною і мають приблизно чотири поверхи заввишки.
Для цивілізації, де крамниці настільки малі, що не в них навіть не виставляють товарів для продажу, це справжній подвиг. Це не так багатолюдно, щоб називати його галасливим, але людей ходить досить багато. Це гарне, спокійне містечко.
Придивившись уважніше, бачу, що тут ходять селяни, купці, фермери та воїни. Як вони можуть бути селянами, якщо живуть в місті?
– Ринок стоїть попереду, в центрі міста. Але зараз ми поїдемо праворуч.
– Гаразд.
Віз повернув на дорогу праворуч.
– Попереду є небезпечні райони. Там є борделі й таке інше, але я б не радив вам заходити надто далеко.
– Буду обережним.
Мені стало цікаво що таке «бордель», але припускаю, що це будинок з повіями.
Той бордель. Секс заклад. Місце де можна зануритися в перса. Запаморочливо чуттєвий світ.
Зрештою в цьому світі має бути такий попит. Якщо в цьому світі погана ситуація з безпекою, то борделі розташовані біля нетрів, або контролюються бандитами?
Це треба дослідити.
Обов’язково треба туди піти. Важливо знати, які небезпеки існують, поки живеш в цьому світі. Якщо це небезпечне місце, треба з’ясувати наскільки.
Заради дослідження, я маю туди піти.
Ні, це лише дослідження. Дослідження іншого світу. Навіть якщо мені доведеться зробити те чи інше, заради дослідження, з цим нічого не поробиш.
Мм. Якщо це заради дослідження, то з цим нічого не поробиш. Безумовно.
Поки я про це думав, віз повернув праворуч і зупинився перед другим будинком.
Це будинок работорговця? Триповерховий, з червоної цегли. Виглядає як звичайний будинок.
– Чи можу я вам допомогти?
Коли віз зупинився, з будинку вискочив молодий чоловік. Купець третього рівня. Рівень низький, тож він, мабуть, ще учень.
– Ми прибули, щоб передати злочинця, якого продали в рабство. Будь ласка, погляньте позаду вантажу.
Почувши слова сільського купця, чоловік зняв простирадло вантажної частини воза і перевірив клітку.
– Так, пане. А тепер, будь ласка, заходь до закладу.
Ми з купцем зайшли до крамниці.
– Ви дозволите продати мені раба.
Запитав я купця, поки нас вели в середину.
Я отримаю тридцять відсотків надбавки. Це спрацювало, для мене, коли я продавав у селі, і це буде корисно.
– Так, пане. Тож, будь ласка, принесіть це.
Купець передав пропозицію. Давши якийсь лист.
– Що це?
– Довіреність від сільського голови.
Я не знав, що таке буває. Прийнявши лист, заходжу до кімнати, куди нас привели.
Коли я сів на зручний диван, незабаром з’явився чоловік.
За оцінкою, виявилося що за фахом він работорговець. Хіба є така професія, як работорговець? Ще й найвищого сорок четвертого рівня, який я бачив до цього. Здається, він досить кваліфікований.
Чи може село занадто сільське?
– Я Алан, господар закладу.
– Мічіо.
– Я Бікка з села Сомара.
– Будь ласка, сідайте.
Я встав привітався з работорговцем, коли він входив, а потім знову сів, коли він мені запропонував.
Диван зручний, мабуть, тому, що клієнти работорговця люди високого класу. І щоб бути клієнтом, треба бути достатньо багатим, щоб купити раба.
Сьогодні ранок виглядає досить жвавим.
Почав першим купець. Почнемо з балачок, добре?
– Ви не чули? Два дні тому знайшли лабіринт.
– Лабіринт?
О. Існують лабіринти?
Якщо подумати, я вибрав сетинґ, де були й поля, і підземелля.
Я просто помовчу і збиратиму інформацію.
– Ви зустріли монстрів біля міста?
– Не біля міста Бейл, але двічі за сьогодні.
– Можливо, активність в інших лабіринтах посилилася.
– Сьогодні був ґумміслайм.
– Це... Мабуть, було важко.
Запитав рабовласник зі стурбованим обличчям.
– Ґумміслайм був знищеним шановним Мічіо.
– Сам, пане?
Шановний Мічіо навіть подбав про бандитів, які вчора напали на село.
Ґумміслайм був сильним монстром. Його не можна було перемогти одним ударом Дюрандаля.
Почуваюся незручно, бо мене багато хвалять. Змінімо тему.
– Був один чоловік, котрий намагався вкрасти спорядження бандита. За сільськими правилами, він був приречений на рабство.
– Правда?
– Ось довіреність від сільського голови.
Передаю листа. Рабовласник приймає його.
– Погляньмо.
– Половину ціни від продажу віддайте шановному Мічіо.
Пояснив сільський торговець работорговцю, який переглядав лист.
– Зрозуміло. Дійсно, схоже на те.
– Що скажеш?
– Чоловік підтверджений. Він здоровий і працьовитий, триста тисяч нар буде справедливою ціною за нього.
Я подивився на сільського купця. Я не знаю ринкової ціни.
Торговець злегка кивнув.
– Гаразд. Це буде чудово..
– Щиро дякую.
– Тоді, будь ласка, заплатіть мені та шановному Мічіо по половині.
Надбавка тридцяти відсотків, здається не спрацювала. Це не працює, якщо це раб?
– Ви вперше в нашому закладі?
Запитав мене работорговець.
Я нещодавно приїхав до цього міста.
– Зрозуміло. Ви, шукач пригод, до цього міста.
Звідки це. Цікаво, чи я так схожий на шукача пригод.
Але, мабуть, тільки шукачі пригод вештаються поблизу сіл, де можуть напасти бандити.
– Ні, ну, я навіть не в гільдії.
– Отже, чи є у вас плани купувати рабів у майбутньому?
Постривай. Що ти щойно сказав?
– Чи багато... Шукачів пригод купують... рабів?
Мені вдалося зв’язати кілька слів докупи.
– Звісно, багато.
Купити рабів.
Це ніколи не спадало мені на думку. Цікаво, чи не надто я зациклений на здоровому глузді сучасної Японії.
У цьому світі є раби. Вони продають рабів, значить є змога їх купити.
Чи можна купувати рабиню і тримати її як слугу?
Чи можна купити рабиню і заробити на цьому статки?
Купити рабиню і...
– Правда? Ні, я щойно полишив дім мого майстра, щоб влаштувати власне життя. Моє навчання проходило в горах, тому я багато чого не знаю.
Використав відмовку, про яку думав.
Якщо сказати, що я з села і тренувався глибоко в горах, це буде виправдання незнання цього світу, а також пояснить мою силу. Я сильний завдяки Дюрандалю.
– Справді? Судячи з вашої зовнішності, ви ще молоді. Ви не були у лабіринті біля цього міста?
– Ніколи не був, але це було б непоганою ідеєю.
Якщо там є підземелля, хотілося б туди зайти.
Якщо є діра, я хочу її заповнити. Це те, що роблять чоловіки.
– Якщо так, дозвольте мені пояснити.
– Зрозуміло. До зустрічі.
Це був розумний продаж.
Работорговець вийшов з кімнати й повернувся з грішми.
– Ось половина грошей, п’ятнадцять тисяч нар.
– Я їх приймаю.
Купець отримав платіж.
Одну золоту монету і багато срібних. Одна золота монета це десять тисяч нар?
– Я заплачу вам дев’ятнадцять п’ятсот нар. Враховуючи те, що очікую отримати за майбутні операції.
Потім работорговець запропонував мені ще одну тарілку з грошима.
Одна золота і дуже багато срібла. Тільки я отримав тридцять відсотків надбавки.
Я поглянув на сільського купця, але він, здається, про це й не думає. Ні про надбавку тридцять відсотків, ні про те, що мені запропонували купити раба.
– Звісно, я їх прийму.
Проте, я б хотів, щоб він припинив використовувати такі жалюгідні виправдання, як прохання придбати рабів.
Справжнє питання полягає в тому, як щодо купівлі рабів. Купівля раба була б злочином.
Ні, це ж етика сучасної Японії.
Це світ має свою власну етику. Якщо подумати, я приїхав сюди, щоб продати раба. Навіть якщо це правило села, якщо я продав рабів, то купити їх не та вже й дивно.
Зрозуміло. Рабів загалом продавати не добре.
На жаль, я забруднився.
Я не можу бути таким сумним, тому я збираюся забратися звідси до біса.
– Що ж, тоді ми з нетерпінням чекаємо на нову зустріч.
Схоже, він навіть запам’ятав моє ім’я. Тепер мені не втекти.
Ну, що ж. Я прийду ще. Я хочу почути про лабіринт.
Ми з купцем вийшли з будинку работорговця.
Після того, як я купець розвернув віз, я теж сів на нього.
Повернувшись на дорогу, якою ми щойно їхали, ми продовжили рух до центру.
– Ого. Це ринок
Обабіч широкої дороги були встановлені ятки. На продаж були виставлені їжа, одяг і збиралися люди.
Деякі люди мали такі фахи, як священник та кухар. Були також люди з фахом шукач пригод.
І справді є такий фах для шукача пригод.
– Там є казарми лицарів.
Вказав мені купець, коли ми їхали містом.
Це центр міста. Дорога являла собою кільце з площею, а перед нею, зліва, цегляна будівля з дзвіницею.
Віз зупинився перед будівлею.
– xxxxxxx
– xxxxxxx
З середини вийшов лицар і про щось говорить з купцем.
Згідно з оцінкою, лицар мав четвертий рівень. Рівень низький. Ймовірно, він ще учень.
– Шановний Мічіо, покажіть, будь ласка. Інтеллідженскард бандита.
Звернувся до мене торговець.
– Упс.
А, зрозумів. Я не розумів, навіщо ми сюди приїхали.
Щоб отримати винагороду за бандита.
Я поклав рюкзак, відкрив сумку на шнурку і діставши звідти Інтеллідженскард Простягнув її учню-лицарю.
Купець теж їх передав. Це, мабуть, ті дві картки, яких вбили селяни.
Я вже розглядав карту бандита раніше, але на поверхні нічого не було надписано. Цікаво, чи це про щось горить.
– Тоді дозвольте мені перевірити Інтеллідженскард.
– Прошу.
На слова лицаря четвертого рівня, купець простягнув руку. Він підняв тильну сторону своєї лівої руки на рівень обличчя лицаря.
– Воля духу тече, мелодія мудрості духа, Інтеллідженскард, відкрийся.
Мені було цікаво, що він збирався робити, але виявилося, що Інтеллідженскард, яку він перевіряв, наша.
О, ні.
Гадаю, вони перевірять мою. У мене справді буде Інтеллідженскард.
А якщо ні?
Лицар закінчив перевіряти Інтеллідженскард купця. Купець забрав руку. Лицар дивиться на мене.
Що ж, гадаю, що немає вибору окрім як підійти.
У мене не було іншого вибору, окрім як змінити центр ваги й витягнути ліву руку.
Я підняв руку перед обличчям лицаря.
– Так?
– Воля духу тече, мелодія мудрості духа, Інтеллідженскард, відкрийся.
Попри мою внутрішню тривогу, карта легко вискочила з тильної сторони моєї долоні.
Ні, вона вискочила і це мене непокоїть. Цікаво, що відбувається.
– ...Ну, як?
Запитав я, стурбована тим, що лицар мовчить. Я боюся цього мовчання.
– Маєте прізвище? Ні. Ви були вільним вільновідпущений. Добре.
Схоже я пройшов.
Лицар пішов до казарм. Я поглянув на свою Інтеллідженскард.
Каґа Мічіо <Чоловік, сімнадцять років, селянин, вільновідпущений>
На моїй було написано ієрогліфами кандзі. Символи цього світу кандзі?
У цьому світі, мабуть, рідко хто має прізвище. І тут я вперше зрозумів, що я вільновідпущений.
Певна річ, що окрім вільних є раби, але чи є ще й дворяни.
– Що він перевіряв.
– Чи наш фах не бандит. Не можна видавати винагороду бандитам.
Відповідь купця змусила мене на деякий час застигнути. Я маю фах бандита.
Але у моїй Інтеллідженскард вказано, що я селянин. Чи відображається, як фах, перший? Радий що мій перший фах селянин.
– Зрозуміло.
Легко видихаю.
Інтеллідженскард не з’являється з моєї руки, навіть якщо я її простягаю. Вона виходить з тильної сторони та не викликає особливого дискомфорту. Легкий поштовх на кінчик і вона зникає. Що ж насправді відбувається.
– У середині перевіряється Інтеллідженскард бандитів. Скоро дізнаємось результат.
– Як ви дістали Інтеллідженскард бандитів.
– Інтеллідженскард виходить природним чином, через тридцять хвилин після смерті людини.
Пояснив купець. Отже, поки ви не отримали Інтеллідженскард, людина ще жива?
Зрештою, з контрольно-пропускного пункту вийшла лицарка.
Оцінивши її, бачу, що вона на достатньо високому рівні, зі спорядженням якого я ніколи раніше не бачив, і з ім’ям та прізвищем. Мабуть, вона походить з відомої родини. Це красива, охайна жінка з підтягнутими формами. Напевно не пишногруда. Її лляне волосся було забране назад.
– Це той, що побив бандита?
Вона спрямувала свої сяючі очі на мене.
– Саме так.
– Вони були частиною банди злодіїв, що базується в нетрях цього міста. Деякі з них, напевно, втекли, тому що ми зараз проводимо кампанію знищення. За двох переможених злодіїв призначено винагороду. За інших ще не призначено винагороди.
Прекрасна лицарка поглянула на купця.
– Правда?
Дві, які передав їм купець, напевно, не годилися.
З контрольно-пропускного пункту вибіг попередній, четвертий рівень. Він простягнув прекрасній лицарці білу сумку.
– Ось нагорода. Забирай.
Прекрасна лицарка кинула мені сумку.
– Ого.
Я в паніці ловлю її. Грубе поводження.
– Забирай і забирайся звідси.
Сказавши це, прекрасна лицарка одразу ж повернулася до контрольно-пропускного пункту.
Е? І це все?
Ні, ні. Вона все ж таки прикраса жінка. Принаймні вона могла б назвати своє ім’я.
– Щиро дякую.
Сказав купець і рушив з місця.
Це справді все, що є? Без жодної зацікавленості. Попри те, що це лицарський орден, немає жодних пояснень чи слів подяки за запобігання нападу на село?
Ні. Так і знав.
Я знав.
Знав, що тільки красиві чоловіки можуть дружити з красивими жінками.
Якщо ти не можеш бути популярним на Землі, то не будеш популярним і в інших світах. Як можна бути популярним в іншому світі, якщо ти не був популярний на Землі? Ні, це не можливо.
– Далі торговець зброєю?
Стомленим голосом я підтвердив це у купця. Хм.
– Вірно, шановний.
Купець рушив віз вперед.
Кладу винагороду у рюкзак. Чи спрацювала надбавка тридцяти відсотків. Це винагорода тому не можливо. Не з таким грубим ставленням.
Я вирішив збільшити винагороду на тридцять відсотків.
І саме такої реакції, я хотів.
Трохи проїхавши перехрестя, бачу крамницю з мечами. Отже, це збройова крамниця.
Посеред крамниці стоїть чудовий меч. Оцінивши його, я виявив, що це що це сталевий меч Хімороґі11. Він також має три навички. Мабуть, це дуже гарний меч.
Віз зупинився, і я зійшов. До мене підійшов чоловік.
Торговець зброєю одинадцятого рівня. Є фах під назвою торговець зброєю?
– Можна вас на пару слів?
– Ласкаво просимо. Чим можу допомогти?
– Хочу продати вам меч.
Я показав торговцю зброєю, мечі які привіз із собою у возі.
– Душа, що живе у зброї, розкрий її силу, оцінка зброї.
Бурмоче торговець зброєю, подивившись на мідний меч.
Ого.
Це досі ніяково. Мене здивувало і відвернуло те, як виходили картки, що були Інтеллідженскард, але це не було несподіванкою.
Можливо існує вміння, яке називається «Оцінка зброї».
Щоб оцінити зброю, доводиться щоразу накладати заклинання. Дуже радий, що не має заклинання для оцінки бонусних навичок.
– Що скажеш?
– Всього буде вісімнадцять мідних мечів. Ціна за кожен мідний меч двісті п’ятдесят нар.
Сказав, торговець зброєю, коли закінчив оцінювати всі мечі, наклавши на кожен з них закляття.
Коли я подивився на купця, той злегка кивнув. Два з вісімнадцяти мечів, частка села.
– Дуже добре.
– Один залізний меч, ціна покупки тисяча нар.
– Зрозуміло.
– Тоді...
Торговець зброєю бере рапіру Хомури.
– Ну, як?
– Це зброя з навичкою. Рапіра Хомури. Я куплю її за сто вісімнадцять тисяч нар.
Це справді зброя з навичками. Ціна зовсім інша.
Купець виглядав здивований, але злегка кивнув.
– Гаразд.
– Закупівельна ціна за ятаган - п’ятсот нар.
Сказав торговець зброєю, глядячи на ятаган.
– Ця ціна має в собі комірку навички?
– Шановний клієнт, не хочу бути банальним. До цього меча не додано жодної навички.
Зневажливо глянув на мене торговець зброєю, повідомляючи мені це.
Торговець зброєю не знає про вільні навички.
– Ні. Хоча навичок не має... До речі, скільки він коштує.
Я простягнув торговцю мідний меч зі свого пояса. Особливий предмет з порожніми навичками.
– Душа, що живе у зброї, вивільни її силу, оцінка зброї... Це звичайний мідний меч. Ціна двісті п’ятдесят нар.
Торговець зброєю наголосив на слові «просто».
Цей мідний меч має порожні навички. Невже торговець зброєю цього не знає?
У всякому разі, ціна точно цього не відображає.
– Гаразд. Я заберу назад ятаган. Будь ласка, купіть решту мечів.
– Дякую вам. Ви привезли велику кількість товару. Тому, я хотів би прийняти весь товар за ціною тридцять п’ять п’ятсот п’ятдесят нар.
Цікаво, це з тридцяти відсотковою надбавкою. Дійсно не розумію, що відбувається.
– Все гаразд.
– Так, пане. Будь ласка, зачекайте хвилинку.
Торговець зброєю відійшов в задню частину і приніс тарілку з монетами.
Три золоті, п’ять срібних і велику кількість мідних монет. Оскільки кожна золота монета це десять тисяч нар.
Я беру мідні монети, не рахуючи їх, оскільки це складно.
– Звісно, я їх прийму.
– Дуже дякую.
Золоті, срібні, та мідні монети кладу у сумку на мотузці. Дві золоті монети, що залишилися, даю купцеві.
– Цього достатньо, як частки села?
Це дуже багато.
За два мідні мечі, рапіру Хомури та ятаган торговець зброєю платив дев’ятнадцять тисяч нар.
– Прибавка за ятаган. Я заплачу за нього більше.
– Зрозумів. Дякую.
Купець нічого не сказав про надбавку тридцяти відсотків до ціни.
Я з радістю візьму цю суму. Це моя навичка.
Далі ми пішли крамниці обладунків, по сусідству.
– Бандити, яких перемогли селяни, були без обладунків, тож частки села не має. Мені теж треба дещо закупити в цьому місті. Я залишу вантаж у зброяра і поїду.
– Зрозуміло. Дякую вам за гостинність.
– Ні. Це я вам вельми вдячний за все. Я хотів би ще раз подякувати. Ми не можемо віддячити вам за те, що ви врятували наше село.
Але пані Тілліх не прийшла.
Купець вивантажив товар біля майстерні зброяра і поїхав на своєму возі.
Я поглянув на обладунки, що лежали на землі.
Я обрав один шкіряний обладунок і одну пару шкіряних черевиків, які на вигляд були в хорошому стані, і відклав їх убік. Потім покликав власника крамниці.
– Можна вас на пару слів?.
– Ласкаво просимо.
Прийшов торговець обладунками, тринадцятого рівня. Здається, що торговець зброєю і торговець обладунками - це два різні фахи. Ось чому крамниці торговця зброєю і торговця обладунками стоять окремо.
– Я хотів би, щоб ви їх купили.
– Бачу силу запиту, дух захисту, виходь, оцінити обладунки.
Промовляв, давлячи на обладунки, продавець обладунків.
Мені досі ніяково. Якийсь з синдромом восьмикласника. Але нічого не поробиш, бо він напевно не може оцінити, не використовуючи навички.
Здається, окрім оцінки зброї, є ще така навичка, як оцінка обладунків. Торговці зброєю можуть використовувати тільки оцінку зброї, а торговці обладунками - тільки обладунків.
– Ви знаєте, що це за предмет?
Продавець обладунків узяв бандану бандита.
Напевно навіть торговець обладунками вдасть, що це звичайна бандана?
– Як вам бандана бандита?
Назву тобі назву, бо не хочу, щоб ти купив її прикидаючись, що це звичайна бандана.
– Ви знаєте? Банана бандита - це частина спорядження, яка під час носіння, збільшують фізичні функції злодія. Якщо це бандит, то заплатить за неї щонайменше десять тисяч або двадцять тисяч нар. Ми чесний магазин, тому наша закупівельна ціна значно нижча.
Ефективне спорядження для злодіїв?
Звісно, саме бандитам воно потрібне. А цей торговець обладунками не має справ з бандитами.
– Гаразд. Тоді, будь ласка, купить інше.
Бандану бандиту залишив, а інші речі продав.
Якщо це фах бандита, то я теж маю такий. Я можу носити бандану бандита.
Не знаю ринкової ціни, тому в мене не має іншого вибору, окрім як погодитись на будь-яку ціну, яку він пропонуватиме. Надбавка тридцяти відсотків має спрацювати, тож я впевнений, що ціна буде обґрунтованою.