Задумавшись, можна було б вважати це побаченням.
Хібікі Хіґоромо сказала сама собі:
"Ні, зовсім ні. Це просто звичайна зустріч дівчат у кав’ярні."
"Ти не можеш дати мені ще трохи помріяти?!"
Дівчина, яка грубо перервала її мрії, Курумі Токісакі, глянула на Хібікі з ледачим виразом обличчя.
Обстановка була не особливо вишуканою, це була просто звичайна кав’ярня. Але Курумі та інші насолоджувалися цією невимовно спокійною атмосферою. До того ж, власник, який молов кавові зерна, знав про їхню ситуацію, що було ще однією перевагою.
"Я досить зайнята, знаєш?"
"Е? Справді? Я думала, у тебе багато вільного часу."
"Це неправда. Обов’язок леді – щодня прагнути вдосконалювати себе."
"Ах, розумію. Отже, ти набрала вагу."
"Ой, ти впевнена, що хочеш це обговорювати? Ще трохи – і почнеться війна."
Логіка Хібікі вразила Курумі, наче ніж. Це був лише невеликий натяк, але якщо графік продовжував би своє плавне зростання, це не було б неможливим. Для інших це могло бути непомітним, але дівчина, що сиділа перед нею, була головною критикинею, коментаторкою та фанаткою Курумі Токісакі, тож приховати це не вдалося б.
Тож Курумі вирішила діяти на випередження.
"Почнемо з обмеження в їжі та помірних фізичних вправ. Давай зробимо все можливе!"
Хібікі знала, що якщо вона зайде ще далі, <Зафкіель> полетить у неї, тому не стала більше тиснути. Зрештою, це була просто безневинна розмова.
"До речі, як ти це зрозуміла?"
"Твій вигляд не змінився."
"Хмм..."
"Але ти замовила чай без цукру і без торта, тож це було доволі очевидно. О, і Іцука-сан має гострі інстинкти, так що тобі варто бути обережнішою."
"Ух..."
Курумі застогнала і знеможено впала.
Зазвичай у такій ситуації Хібікі б набридала їй розпитуваннями про те, що відбувається між нею і Шідо Іцукою. Зрештою, вони подорожували через Сусідній Світ лише для того, щоб вона могла його зустріти.
На даний момент їхні стосунки — це щось більше, ніж просто дружба, але ще не зовсім кохання. Крім того, навколо Шідо Іцуки літає стільки "стріл кохання", що ситуація стала ще складнішою (та й нічого не вдієш, адже до вже наявних нещодавно додалося ще близько сотні). Через це все виглядає доволі заплутано, а події постійно рухаються вперед і назад.
Але чим більше Хібікі "тикає" в цю тему, тим милішою їй здається Курумі Токісакі. Тож це не така вже й погана ставка, якщо вона хоче побачити її реакцію (хоча, якщо вона зайде надто далеко, у відповідь можуть полетіти кулі).
Але.
Це залишимо осторонь.
"Курумі-сан, будь ласка, поглянь на це."
"Планшет...?"
"Так. Гм, тут є відео... Ах, ось, знайшла!"
Обличчя Курумі засяяло. У відео рухалася знайома дівчина.
"Тсуан-сан."
"Ех, вибачте, господарю, можу я увімкнути звук у відео?"
Хібікі підняла руку і покликала власницю кафе, Рецумі Джуґасакі.
"Звичайно, тільки дивіться, щоб це не заважало іншим Квазі-Духам."
"Дякую."
Вона ввімкнула звук на планшеті. Відео показувало тренування Тсуан. Тсуан бездоганно вдарила по боксерській груші, а потім відповіла на питання, які задавали за кадром.
"Тож, Тсуан-сан, наскільки ти впевнена у собі?"
Цей голос Курумі вже чула раніше.
Або, скоріше, це був голос дівчини, що стояла перед нею.
"... Ти інтерв’юер?"
"Так. Я Хібікін, відеостримерка."
Курумі подумала, що Хібікі справді може займатися чим завгодно, але зараз вона вирішила зосередитися на відео.
"Якщо ти питаєш про її впевненість… це означає, що ти збираєшся висвітлювати матч?"
"Так. Я збираюся висвітлювати Жіночий Чемпіонат зі змішаних бойових мистецтв, тому прийшла запитати про її ентузіазм. А ще – як проєкт спільної співпраці."
"... Співпраця?"
"Тсуан-сан також веде відеострімінг. Ось її канал."
Хібікі продовжила відтворювати відео на планшеті, одночасно демонструючи Курумі канал Тсуан на своєму смартфоні.
"У неї... доволі багато підписників, так?"
Хоча це було далеко від світу Курумі, вона могла зрозуміти, чому в неї так багато глядачів.
"Так, ще й дуже багато! Але мій канал теж не відстає! Не відстає, правда?!"
"Ти не занадто відчайдушно це говориш?"
"Немає шансів, що наполеглива праця програє природному таланту! Подивися на відео Тсуан-сан! Їх нескінченно багато! Вона просто б'є кулаками та ногами по боксерській груші! Іноді є навіть відео боїв! Але їх так багато! І все тому, що вона гарна дівчина!"
Навіть будучи красивою, вона пробиває важку грушу, атакує з люттю і перемагає впевнено. Було б дивно, якби вона не стала популярною.
І є ще одна причина, чому вона така відома.
"Я впевнена. Я можу виграти."
"Тобто ти оголошуєш перемогу?"
"Я сказала, що можу виграти. Я не оголошувала перемогу."
"Ах, добре. Отже, твоя суперниця у першому матчі—"
"Не потрібно."
"Що ти маєш на увазі?"
"Мій тренер сказав мені запам’ятовувати ім’я суперниці, тому що було б грубо цього не зробити. Я запам’ятаю його правильно."
"А як щодо чогось іншого, окрім імені?"
"Я можу перемогти."
Ця неймовірна впевненість у собі та легковажність доволі чарівні, і вона отримує гарний відгук від глядачів. Якби вона була слабкою, це були б просто слова, але вона сильна. Різниця у зрості та вазі для неї не має значення.
Вона може витончено ухилитися від атаки в один момент, а в наступний – вступити у прямий бій. Вона непереможна навіть на землі.
"Приємно бачити, що в неї все добре..."
Як колишня союзниця, яка билася разом із нею, я рада бачити її успіх. Але водночас це трохи самотньо.
"Одноденний турнір ось-ось почнеться, тож я подумала, що подивлюся його разом із тобою."
"Що ж, нічого не вдієш."
"Господарю, можна мені ще чашку кави, будь ласка?"
"Звичайно. До речі, якщо ви замовите щось із наших високоприбуткових позицій у меню, це дуже порадує Рецумі!"
"Це не те, що слід казати клієнтці, Джуґасакі-сан. Гаразд, просто дайте мені щось таке."
"Тоді крафтове пиво."
"Є межа всьому, ти ж знаєш, кав’ярняна дівчинко."
"Що ж, нічого не вдієш. Можливо, тоді випадковий крафтовий смузі..."
Хібікі відчула деяке занепокоєння через повторюване використання слова "крафтовий", але їй подали звичайний смузі, зроблений зі звичайних фруктів. Його м’ятний аромат був досить приємним.
"О, зараз почнеться."
"Я хвилююся, що вона може травмуватися..."
"Ох, дивно бачити, як Курумі-сан хвилюється за Тсуан-сан."
"Хібікі-сан, надмірні удари, аж до вбивства, – це злочин навіть під час боїв, так?"
"Розумію, отже, ти хвилюєшся за її суперницю."
"А чи взагалі варто хвилюватися за Тсуан-сан?"
"Ну... не зовсім..."
Дзвін, пролунав гонг.
І дві хвилини по тому.
"Так, вона перемогла, як і очікувалося."
"Це було жорстоко... Скільки ударів змогла нанести її суперниця?"
"Сім промахів, і два удари пройшли захист."
"А Тсуан-сан..."
"Три удари в корпус після зближення, лоу-кік, коли суперниця намагалася втекти, і фінальний аперкот. Ані Тсуан-сан, ані її суперниця не встигли навіть спітніти."
"Жорстоко..."
Потім відбувся другий раунд, потім півфінал, який Тсуан виграла так само, як і перший раунд. А тоді прийшов час фіналу.
"Ну що ж, зараз фінальний бій! Глядачі справді в захваті!"
Глядачі справді були у захваті від її швидкої роботи. Сцени нокауту активно поширювалися у соцмережах. Це було незаконно, і, ймовірно, їх би згодом видалили, але поки що Тсуан ставала відомою у всьому світі. Зрештою, вона – справжня машина з виробництва нокаутів.
"Здається, сцени страт під час Французької революції були неймовірним видовищем."
Що ж, можна сказати, що рівень збудження був приблизно таким самим.
"Таке відчуття, ніби ми зараз спостерігатимемо страту! Давайте вболівати за Тсуан-сан!"
"Це справді необхідно?"
"Звісно! Її суперниця теж виграла всі раунди і пройшла прямо до фіналу!"
"Ара, в такому разі..."
Це має бути чудовий бій. Інакше цей двогодинний спектакль може навіть не дотягнути до однієї години.
Фінальний матч. Кааан!
"Ну, думаю, Тсуан-сан все одно виграє, але— що це?!"
"Е? Як вона не падає після цього?"
"Вау, неймовірно! Три удари ногою в повітрі!"
"Але все одно, Тсуан-сан завдала прямий удар!"
"Ривок, потім підсічка, а тепер позиція верхом! Це погано...!"
"Вона ухиляється від ударів, навіть перебуваючи внизу!"
І так закінчилася жорстока битва, гідна фінального поєдинку.
Тсуан виграла завдяки своїй "захоплюючій техніці, яку настільки складно зрозуміти, що важко сказати, що взагалі відбувається."
Інтерв’ю з Тсуан у ролі героїні транслювалося на планшеті.
Як і очікувалося, після серії безперервних боїв усе її тіло було спітнілим. Але це все ще було в межах безпечного рівня. Незважаючи на втому, її вираз залишався незмінним.
"Вітаємо з перемогою в чемпіонаті!"
Сказала інтерв’юерка, підставляючи мікрофон.
"... Дякую."
Тсуан відповіла з дещо розгубленим виразом обличчя. Тим часом Курумі раптом відчула неприємний холодок вздовж хребта.
Інтерв’юерка поставила стандартні питання, а потім, нарешті, задала фінальне завершальне питання.
"Чи можу я запитати, яка мета Тсуан-сан на майбутнє...?"
Вона, ймовірно, очікувала почути щось на кшталт: "підтвердити титул чемпіонки," "спробувати інший чемпіонат" або "битися з чоловічими суперниками."
Однак дівчина, яку інтерв'ювали, була схожа на балістичну ракету з власною волею.
"Звичайно, це виклик Курумі Токісакі."
"... Га?"
"... О ні."
Хібікі та голоси з інтерв’ю наклалися один на одного. Курумі відчула недобре передчуття в серці та голові.
"До того ж, я хочу битися з хлопцем на ім'я Шідо Іцука."
"Що?!"
І тоді з’явилися ще гірші новини. Курумі відчула, як кров відливає від її обличчя.
"Ем... а хто ці люди?"
"Курумі Токісакі — це жінка, яка мене перемогла."
"Перемогла Тсуан-сан?!"
"І, здається, Шідо Іцука переміг Курумі Токісакі."
"Тобто ти хочеш побити того, хто переміг ту, що перемогла тебе?!"
Тсуан кивнула, натовп вибухнув оваціями, а у Курумі почав боліти шлунок. Мабуть, ні, майже напевно, Шідо щойно увімкнув телевізор, дивився матч разом із Которі й був здивований раптовим згадуванням свого імені.
"Просто нехай зачекають. Я точно переможу."
Тсуан хмикнула. Схоже, вона не надавала особливого значення своїм проблемним коментарям.
"Ц-це було інтерв’ю з Тсуан-сан!"
Інтерв’ю закінчилося, а на екрані знову з’явилися ведучий та коментатор. Курумі вимкнула планшет.
Запанувала незручна тиша. Потім Хібікі пробурмотіла:
"Може, потренуємось… змішані бойові мистецтва…? Запросимо Іцуку-сан, це буде побачення, як ніяке інше."
"Немає шансів, що я це зроблю. До того ж, у мене немає жодного шансу перемогти Тсуан-сан без <Зафкіель>."
Це правда. Сила Курумі походила від її духовної енергії та її Ангела <Зафкіель>.
Однак після смерті Духу Початку ці сили більше не існують у цьому світі. Це означає, що якщо Курумі прийме цей виклик, їй доведеться битися як звичайній дівчині.
У бою без зброї Курумі знаходиться на один, або навіть на сто, кроків позаду Тсуан.
"Ну, це правда... в такому разі, все, що ми можемо зробити, – це покластися на Іцуку-сан, щоб він зробив усе можливе..."
"Ні, давай не будемо цього робити. У мене погане передчуття."
Справа не у виграші чи програші. Будь-який результат був би нормальним. Але те, чого вона справді боялася, – це що це може викликати конфлікт між Тсуан і Шідо.
Якщо це станеться, все буде зруйновано. Це вже хаотична битва, а якщо приєднається ще більше людей, ситуація стане нестерпною.
"Так, дуже ймовірно, що одержимість Тсуан-сан перемогами може піти у дивному напрямку..."
"У мене болить голова... серйозно..."
Курумі відчула слабкість, а Хібікі встала з іронічною усмішкою. Вони розрахувалися і вийшли з магазину. Уже стемніло, але на вулиці ще було багато людей.
"Ну, як тобі світ тут, Хібікі-сан?"
"Тут точно повно всіляких труднощів..."
У Сусідньому Світі закони світу були чіткими та зрозумілими.
Порівняно з ним, цей світ – чистий хаос. Це заплутана павутина людей і їхніх намірів.
Є злість і доброта, є ненависть і любов.
"Але я справді відчуваю, що живу."
Вона відчула це, коли дивилася на беззоряне небо зі своєї кімнати в квартирі, яку їм надали.
Коли вона не могла заснути всю ніч без жодної причини або коли відчувала землю під собою, спостерігаючи за ранковим небом.
І коли клала руку собі на груди й відчувала биття серця.
"У житті є багато болючих речей, але сам факт, що ти живеш – це вже благословення. Хм, не знаю, як це сказати, але це правда."
"... Ну, якщо тобі щось знадобиться, ти можеш звернутися до мене."
"Дякую."
Хібікі сказала це з усмішкою, без жартів, просто висловлюючи свою вдячність. Водночас вона трохи дорікала собі за те, що сказала настільки банальну фразу. Якими б складними чи болючими не були речі, лише ці слова змусили її вирішити прожити ще 70 років.
"Ох, це нагадує мені... здається, час навідатися на могилу."
"Могилу..."
Так, Курумі кивнула. Між ними двома була лише одна людина у цьому світі, яку варто було оплакувати.
Якщо б вони вибрали неправильний момент, вони могли б випадково перетнутися зі справжньою Курумі. На щастя, тепер це було легше уникнути, оскільки вона зайнялася детективною справою.
Сава Ямаучі. Дівчина, яка була подругою Курумі Токісакі і чиї дії потрясли Сусідній Світ.
Але зараз лише кілька людей знають, ким вона насправді була, що вона насправді відчувала і як жила.
"У певному сенсі, можна сказати, що я теж Сава Ямаучі, але інша."
Вона більше не відчувала до неї образи, лише ніжну прихильність.
Не було ні ненависті, ні поганих почуттів. Лише деякі слабкі спогади про Саву Ямаучі залишалися в серці Хібікі.
"Я хочу подякувати їй за допомогу, посварити її за всі проблеми, які вона спричинила, і поговорити про спогади та подібне."
"... Давай підемо разом."
"Давай!"
Візьмемо трохи чаю. Можливо, пити чай перед могилою не дуже доречно, але і Курумі, і Хібікі – вигнанки. До того ж, сама Сава, ймовірно, лише посміялася б з цього і пробачила б їх.
"Мені також потрібно буде розповісти про сьогоднішні події. Впевнена, вона буде сміятися, тримаючись за живіт."
"Це дуже схоже на тебе, Хібікі-сан."
Сказавши це й посміявшись, вони почали думати, про що поговорити. Вони вже вирішили, в якому напрямку йти.
Разом із Хібікі / Разом із Курумі
Говорити про майбутнє, попиваючи чай.