Пам'ять
"Давай зіграємо в карти," — сказала Хібікі Хіґоромо, Порожня дівчина.
Випивши ранкову каву з елегантністю, Курумі з елегантністю схрестила ноги і сказала елегантно.
"Я не хочу."
"Чому така елегантність?"
"Ну, грати в карти? Лише вдвох? У чому сенс? Чи є тут загроза життю чи смерті? Чи є потреба марнувати наш обмежений час даремно? Чи розступляться моря та розколються гори?"
"Не думаю, що карткова гра повинна бути настільки епічною..."
Зітхнувши, Хібікі показала їй коробку з картами.
"Я випадково їх знайшла. Раз вже вони у мене є, подумала, що було б непогано зіграти з Курумі-сан."
"Я не роблю нічого безглуздого, і твоя присутність тут теж безглузда."
"Ти зовсім не весела, Курумі-сан!"
Курумі хихикнула, дивлячись, як Хібікі кричить від розпачу.
"... Ну, я ж не демон."
"Ех?"
Почувши збентежений голос Хібікі, вираз обличчя Курумі потемнів, випромінюючи вбивчу ауру.
"Що це було за "ех?" тільки-но?"
"Е-е-е... Курумі-сан має милі ямочки! Жартую!"
"Сумнівно."
Хоча це зажадало деяких жертв (наполегливого та обережного тиску на скроні), Курумі все ж погодилася зіграти в карти.
"Отже, у що ми будемо грати? "Меморі"? Це ж "Меморі", так?"
"Чому ти так наполягаєш на "Меморі"?"
"Звісно, тому що назва чудова. Вона змусить тебе пережити нервовий зрив², так?"
"Курумі-сан, хіба ти не плутаєш карткову гру з тортурами?" — Хібікі хотіла було сказати, але вчасно зупинилася.
Зрештою, це була Курумі, і вона могла легко відповісти щось на кшталт: "Саме так."
"Н-ну, давай зіграємо в "Меморі". Розмір столу здається якраз підходящим, тож почнемо з цього."
"Я залишаю це тобі."
Хібікі перетасувала карти, потім розділила колоду навпіл і передала частину Курумі. Обидві вони почали випадково викладати карти одну за одною, поступово заповнюючи стіл.
Підготовка до гри була завершена.
"Тепер давай вирішимо, яке буде штрафне випробування."
Курумі здивовано глянула на Хібікі.
"... Штрафна гра, кажеш?"
"Оскільки у нас немає ні грошей, ні солодощів, що скажеш про те, щоб зняти один предмет одягу?"
"Хм... одяг, значить?"
Курумі несвідомо смикнула комір своєї сукні. Помітивши це, Хібікі усміхнулася.
Курумі жорстока, елегантна, безжальна і мстива, але вона все ще гордий Дух.
Вона ніколи не дозволила б собі програти. На мить Хібікі навіть розглядала можливість шахрайства, але вирішила відмовитися від цієї ідеї.
Головна причина...Вона навіть не хотіла уявляти, наскільки сильно Курумі її відлупцює, якщо дізнається, що вона шахраює.
"Ну ж бо, починаймо, Курумі-сан!"
"Так, давай."
Матч виявився несподівано напруженим.
Курумі, зрозумівши, що Хібікі не шахраює, вирішила також грати чесно. У будь-якому разі в домі більше нікого не було, крім них двох.
² В японській мові назва цієї карткової гри 神経衰弱 може бути розбита на 神経 (нерви) і 衰弱 (зрив), що означає "нервовий зрив".
Було б неприємно, якби її роздягли в односторонньому порядку, але якщо вони обидві знімають по предмету одягу, то це нормально.
Це не було б чимось, через що варто соромитися.
Або, скоріше, була така думка.
"Хібікі-сан... здається, ти мене неправильно розумієш."
Курумі взяла ініціативу та взяла першу пару. Відчуваючи деяке хвилювання, Хібікі почала чинити опір.
"А... непорозуміння... що ти маєш на увазі?"
"Ти думала, що я буду соромитися через те, що знаходжуся в одній білизні?"
Курумі сказала, випнувши груди. До речі, вже було зіграно п’ять партій, і Курумі мала дві перемоги та три поразки. Вона зняла свою готичну лоліта-сукню та демонструвала своє сексуальне тіло в білизні. Тим часом, якщо Хібікі програє наступного разу, вона теж буде лише в білизні.
"...Тепер, коли ти це згадала, ти права! Невже я єдина, хто соромиться?"
"Ara, ти збентежена, Хібікі-сан?"
У цей момент атмосфера в кімнаті, здавалося, змінилася.
"У такому разі, я стану серйозною..."
"Що?! Ти стримувалась до цього моменту?!"
"Ні, не зовсім. Я просто подумала, що сказавши це, можу змінити хід гри."
І тоді потік справді змінився, і Курумі виграла дві партії поспіль.
Хібікі, майже в сльозах, притискала руку до грудей, намагаючись захистити свій останній шматочок одягу.
Однак світ жорстокий. І він завжди показує свої безжальні ікла слабким.
"Ну, з цим, навіть якщо ти забереш усі решту карт, повернутися в гру неможливо. Це моя перемога."
"Ніііі!!"
"Справедливість перемагає."
“Тут і сліду справедливості немає, чи не так?!”
“Це ж Хібікі-сан запропонувала це, а не я, так? Ну ж бо, швидко, знімай.”
“Н-ні. Я можу витримати перебування в білизні, але бути повністю оголеною посеред ранку — це занадто!”
Щойно Хібікі це сказала, фігура Курумі розчинилася в тінях.
Щойно Хібікі це зрозуміла, вона кинулася в коридор, де Курумі схопила її останню лінію оборони й безжально стягнула вниз.
“Курумі Токісакі, давай зіграємо матч!”
Вхідні двері розчахнулися з голосним гуркотом, і з’явилася Тсуан, Квазі-Дух. Її жваве обличчя застигло від шоку.
Перед Тсуан стояла повністю оголена Хібікі, а зверху на ній — Курумі у самій білизні.
“Oу май.”
“…”
Після моменту розгубленості Тсуан вибачливо схилила голову.
“Будь ласка, не поспішайте.”
“Зачекай, це непорозуміння, непорозуміння-!”
Лінива розмова
Котацу — найкращий обігрівач для зими, подумала Хібікі Хіґоморо.
"Хаа… так затишно."
"Зима майже закінчилася, проте."
Відповідаючи так, Курумі Токісакі потягнулася за великою мандаринкою. Оскільки вона лежала, спершись плечима на котацу, її відповідь звучала не дуже переконливо.
"Ми справді ледарюємо."
"Бувають і такі моменти."
Курумі відповіла, простягаючи руку за ще однією мандаринкою.
"До речі, в якій ситуації ми зараз перебуваємо, Курумі-сан? Розумієш, наші стосунки досить складні в багатьох аспектах, і якщо врахувати хронологію, я не думаю, що тут є місце для цього."
"Я не впевнена…"
Курумі потягнулася за ще однією мандаринкою. Вона швидко очистила її та відкусила шматочок. Солодко-кислий смак був ідеальним, а холодний, в’язкий сік приємно стікав униз.
У процесі її кінчики пальців трохи забруднилися.
"Хмм…"
Їй не залишалося нічого іншого, як облизати пальці. Вибратися з-під котацу, щоб помити руки, зараз було неможливо.
"Хаа. Навіть просто їсти мандаринки, Курумі-сан така чуттєва."
Сказала Хібікі.
"Що ти раптом говориш, Хібікі-сан?"
"Ні, просто подумала, що варто це сказати. Навіть якщо ти сидиш у котацу і їси мандаринки, розпусна людина все одно залишається такою. Хьої!"
Хібікі раптово підскочила та з силою вдарила ногою по котацу.
"Ара-ара, що сталося?"
"Н-н-нічого. Просто раптово відчула, ніби щось торкнулося мого спини."
Курумі усміхнулася, забираючи свою руку назад з тіні.
І Курумі знову почала їсти мандаринки. Вона ніколи не відчуває ні голоду, ні ситості, просто насолоджується смаком мандаринок.
… Але навіть так.
Здається, вона їсть безперервно вже довгий час. Вона справді в порядку?
"Про що ти говориш? Це Сусідній Світ, тож скільки б ти не їла, ти ніколи не набереш вагу. Хіба не так?"
"Так…"
Хібікі замовкла. Перебуваючи в м'якому теплі котацу, Курумі помітила щось дивне в тоні Хібікі.
"Щось сталося?"
"Ем, так… Душа — це лише образ."
"Образ?"
"Якщо ти думаєш про прекрасне і робиш добрі вчинки, твоя душа стане прекрасною. Якщо думаєш про потворне і чиниш злі вчинки, твоя душа стане потворною. По суті, це схоже на сприйняття. Хоча сама душа не повинна відчувати болю, ми все ж його відчуваємо, чи не так?"
"Ну, це правда."
"Це тому, що ми сприймаємо це як 'ось так це має відчуватися'. Але з іншого боку, без цього ми не змогли б розпізнати важливі речі як важливі."
Ясно, подумала Курумі, і раптом її охопило погане передчуття.
"І це також стосується переїдання. Звичайно, оскільки це лише душа, і, понад усе, ми — дівчата, ми не хочемо набирати вагу від смачної їжі, тож існує сприйняття, що ми не набираємо вагу…"
"П-почекай. Це означає…"
"Цьому є межа. Якщо ти подумаєш: 'Якщо я з’їм так багато, я точно наберу вагу', ти справді почнеш набирати вагу."
Злякавшись, Курумі різко сіла і з острахом поглянула на свій живіт—
І вона закричала.
"Ууууу…"
"Ем, вибач, що перериваю твій ображений вираз обличчя, але… якщо ти не поквапишся, це стане постійним, знаєш."
"П-постійним?"
Відображаючи своє хвилювання, Курумі говорила тремтячим голосом.
"Зараз, Курумі-сан все ще може заперечувати свій вигляд, правильно? Але якщо цей стан триватиме довго, ти почнеш думати: 'це і є моє справжнє я'. У той момент цей пухкий животик стане постійним, розумієш?!"
Здавалося, Курумі не сподобався опис її животика як "пухкого". Однак її звичної грації не було видно.
"Щ-що мені робити, щоб повернутися до нормального стану?!"
Хібікі прокашлялася і вказала прямо на вхід.
"Біжи!"
"Розумію, значить, немає іншого вибору, окрім як побігти."
"Так, надворі холодно, але розважайся!"
"Га?"
У цей момент Курумі нахилила голову.
"Так?"
Хібікі теж нахилила голову.
"Про що ти говориш? Ти біжиш разом зі мною."
"… Що ти сказала?"
"Ти. Біжиш. Разом. Зі. Мною (клац)."
"Не наставляй на людей пістолет! Будь ласка, припини це!"
Під зимовим небом вони удвох почали свій пекельний забіг.
Кіткіткіткіткіткіткіткіткіткіткіткіт
Частина 1
Природно, у Сусідньому Світі немає котів.
Це тому, що коти туди не заходять. Тож, якщо комусь хочеться мати кота, є лише два варіанти: призвати Квазі-Дух, який може перетворитися на кота, або принести кота з іншого світу.
Однак обидва варіанти нереалістичні.
Більше того, Квазі-Дух, що перетворюється на кота, — це не більше ніж фальшивий кіт.
У іншому світі котів багато, але незрозуміло, чи можна взагалі туди потрапити.
Після довгих роздумів Курумі Токісакі вирішила піти на компроміс.
"Так, тобі варто піти на компроміс."
Хібікі Хіґоморо сказала це з порожнім виразом обличчя. Весна була вже не за горами, а Курумі, яка прогулювалася під ніжним сонячним світлом, раптом сказала щось дивне.
"Зроби кота, кота."
О, кіт.
Чи можливо створити кота?
"… Ем, Курумі-сан? Є речі, які я можу зробити, і речі, які я не можу."
"… Хіба речей, які ти не можеш зробити, не більше, ніж тих, які можеш?"
"Можливо, це правда! Але створити кота — це особливо неможливо!"
"Але подивись. Це ж Сфера Духовної Сили, чи не можна якось це владнати?"
У Сусідньому Світі є щось, що належить Квазі-Духам і зветься Сферою Духовної Сили. Вона захищає душу Квазі-Духа, служить зброєю та може вільно формувати матерію, якщо тільки її можна уявити… за винятком живих істот.
"Ні, жива істота — це вже занадто."
У підсумку, в Сусідньому Світі головне — це образ. У реальному світі тобі потрібні бактерії, щоб зробити натто, але в Сусідньому Світі достатньо просто уявити натто як їжу.
Однак, з котами все інакше.
Скільки б ти їх не уявляла, коти — це живі істоти, тому вони не можуть бути створені у Сусідньому Світі.
Курумі неохоче прийняла слова Хібікі.
"Я розумію."
"Ти справді розумієш…?"
"Тоді… предмет, який якомога більше схожий на кота, з котячими рухами також."
"Це неможливо!"
"Угх…"
"Ти любиш котів?"
Коли Хібікі це запитала, Курумі відвернула обличчя.
"Ні, ну. Вони мені подобаються до певної міри, але я не така вже й фанатка."
"Ах, тобто, в основному, вони тобі подобаються…"
Можливо, відчуваючи дискомфорт від байдужого погляду Хібікі, Курумі швидко почала крутити її.
Крутити і крутити, і крутити, і крутити.
"Будь ласка, зупинись—"
"У будь-якому разі, я хочу щось котоподібне. Подумай про щось."
"Хмм… може, плюшеву іграшку?"
"Ну, поки що це підійде."
"Гаразд, я спробую."
Хібікі поклала руки на кам’яну стіну поруч і зосередила свою Духовну Силу.
"Кіт, кіт, кіт…"
Коли вона намагалася уявити кота чіткіше, то помітила важливий факт.
Який кіт подобається Курумі-сан?
Кошеня чи дорослий кіт? Каліко, чорний чи білий? Пухнастий чи з малою кількістю шерсті? Є багато видів котів, і, можливо, попри те, що Курумі говорить про котів, їй насправді подобаються тигри…
Власне, чи є такий кіт, який їй не подобається?
"Курумі-сан…"
Розмірковуючи про це машинально, Хібікі створила Курумі з котячими вухами на своїй долоні.
Фігурка Курумі мала дві голови, котячі вушка і хвіст, а також широку усмішку, як у Чеширського кота. Чесно кажучи, це було тривожно мило.
"… Що це…?"
"В-вибач, я випадково змішала думки про Курумі-сан і кота…"
"Ні, все гаразд. Мене бентежить ось це обличчя! Який підозрілий вираз."
"Е-е, ти зазвичай так усміхаєшся весь час… ах, зачекай секунду, мої скроні, будь ласка, зупинись, це боляче, боляче, боляче, боляче, боляче!!"
Частина 2
Якщо це така велика проблема, чому б тобі не зробити це самій, Курумі-сан?
… Так сказала Хібікі, і Курумі вирішила спробувати.
Необхідним був детальний образ. Як Дух, маніпулювати Духовною Силою було для Курумі другою натурою. Тепер питання — якого кота їй слід створити?
Курумі уявляє кота, наспівуючи мелодію.
(Каліко, чорний, білий… пухнастий… кошеня… нян, нян, нян…)
Поступово Духовна Сила набуває форми, і вона намагається створити кота. Звісно, у нього немає душі, але якщо він виявиться хоча б плюшевою іграшкою, це вже буде невеликою втіхою.
До речі.
Як Дух, Духовна Сила Курумі значно перевищує силу Квазі-Духів. Навіть якщо вона не може використати її на повну через певні обставини, ця сила все одно залишається величезною.
Для Курумі контроль над Духовною Силою — це просто. Однак є одна річ, яку необхідно враховувати при створенні об'єктів у Сусідньому Світі.
Якщо Духовної Сили забагато, створений об'єкт буде пропорційно більшим.
"…"
"…"
Величезний плюшевий кіт, що, здається, тягнувся до небес, дивився вниз на Курумі та Хібікі.
"… Він щонайменше 100 метрів заввишки."
"… Так. Як ми його назвемо? Котозавр?"
"… Це… ми не зможемо забрати його додому…"
Плечі Курумі опустилися в розчаруванні.
Туга за коханням
Частина 1
Це може здатися несподіваним, але уяви ситуацію, де Рінему Кірарі, Хібікі Хіґоморо та Курумі Токісакі ліниво проводять час у ліжку в своїх піжамах.
Наступна розмова дуже ймовірно могла б статися у такій ситуації, а чи була вона насправді — залежить від твоєї уяви.
"Давайте поговоримо про кохання."
Рінему першою підняла цю тему. Хібікі природно кивнула.
"Давайте, давайте, розмови про кохання звучать чудово, розмови про кохання."
І, звичайно ж, Курумі відмовилася.
"Я категорично відмовляюся."
"Е-е?" "Е-е?"
Рінему і Хібікі нахилили голови й надулися.
Після глибокого зітхання Курумі продовжила.
"По-перше, говорити про кохання було б безглуздо. Ви двоє не закохані. Я маю на увазі, не беручи до уваги Хібікі-сан, хіба Рінему-сан не заборонено заводити стосунки? Зрештою, ти ж була айдолом."
"Не 'було', а 'є'!"
"Тож, ти закохана чи ні?"
"… Я закохана у спів!"
Почувши очікувану клішовану відповідь, Курумі підійшла до Хібікі й вказала на її проблему.
"Я не думаю, що правильно ухилятися від питання такою відповіддю."
"Я-я зрозуміла, зрозуміла. Як щодо того, щоб поговорити про те, які дівчата нам подобаються?"
"Мене цікавить лише протилежна стать."
"Е-е, це незвично!"
"Ну, у Сусідньому Світі є тільки дівчата… так воно і є, трохи дружнього юрі."
"Я не цікавлюся ніким, окрім себе. Мене хвилює лише та людина."
"Та людина?"
Рінему підкинула наживку, а Хібікі усміхнулася.
"… Та людина, отже, це та людина."
"Хто саме?"
"От цікаво, яка вона? Але вона дуже чиста людина. Хтось, хто нічого не боїться. Так, у неї, безперечно, є недоліки, але це людина, яка може подолати їх. Вона вища за мене, її усмішка чарівна, але навіть її стурбований вираз також милий. А ще—"
Закривши очі, вона побачила певне обличчя, викарбуване в її пам’яті.
Обличчя, що виглядало трохи стривоженим, але завжди турбувалося про неї, з тією ніжною усмішкою.
"Вона хвалиться, вона повністю хвалиться."
"Вона казала, що не хоче про це говорити, але ось що буває, коли напосідаєш на Курумі-сан."
"… Я сказала більше, ніж слід було."
Курумі почала виправдовуватися, тримаючись руками за голову. Вона нічого не могла вдіяти, їй здавалося, що якщо вона часом не виражатиме свої почуття до неї, то почуватиметься так тривожно, що її серце може розбитись.
Чи справді я зможу досягти її?
Чи справді я зможу побачити її знову?
Чи вона мене згадає?
Раніше вона випадково вимовила це останнє питання вголос перед Хібікі, і та відповіла з усмішкою.
"Про що ти говориш? Неможливо, щоб така вражаюча людина, як Курумі-сан, була забута, правильно?"
"Я мала на увазі не це."
Курумі сказала це, приклавши руку до скроні з роздратуванням.
Частина 2
"Гадаю, мені подобаються дівчата, які намагаються сяяти. Жанр не має значення, але я люблю тих, хто працює, щоб засяяти, а не тих, хто вже сяє."
"… Але хіба це не означає, що тобі подобаються молоді, незрілі дівчата…?"
Рінему нахилила голову, почувши зауваження Хібікі, а потім раптово заплескала в долоні.
"Це може бути правдою!"
"Розумію, ти найгірша."
"Тобто я… лолікон? Але чи багато дітей у Сусідньому Світі?"
"Я починаю серйозно хвилюватися…"
"Що мені робити? Відчуваю, що сказала щось зайве. Але, Рінему-сан, Рінему-сан, які у тебе стосунки з Мізуха Баноїн-сан? Я чула, що у вас якась серйозна суперниця чи щось таке!"
"Ні, це не так. Просто мені здалося, що вона на мене дивилася. Я впевнена, що вона знущається з мене, бо я більше не можу співати!"
"…"
"…"
Хібікі та Курумі обмінялися поглядами та нахилили голови, запитуючи:
"Ем, що саме ти маєш на увазі, коли говориш, що на тебе дивилися?"
"Ну, ти ж знаєш те відкрите кафе, так? Я сиділа там сама, пила каву, як якась жалюгідна істота, що не може співати, а потім вона спеціально сіла поруч ось так! А коли я подивилася на неї, вона вся розгубилася і почала махати руками! Вона точно глузувала з мене! Вона жартувала наді мною, правильно?!"
Настала кілька секунд тиші.
Курумі та Хібікі зітхнули і сказали одночасно:
"Рінему-сан дурненька."
"Так."
"Чому?"
Рінему була надзвичайно збентежена.
Частина 3
Коли Курумі сказала: "Я йду спати" і швидко лягла, Рінему пошепки звернулася до Хібікі.
"Тож, Хібі-П, які дівчата тобі подобаються?"
"Подивімося, мені подобаються прямолінійні люди."
Ті, хто завжди рухається вперед.
Хто не озирається назад.
Коли закохується, продовжує рухатися без зупинки.
"Такий тип людей мені подобається."
"Але хіба це не означає, що тебе точно відкинуть?"
Хібікі кивнула, погоджуючись із коментарем Рінему.
"Так, я закохалася в таку людину, тож нічого не поробиш."
Рінему була вражена.
Дивлячись на невинне, спляче обличчя Курумі, Хібікі та Рінему зрештою теж поринули у сон.
- Будь ласка, не озирайся назад. І якщо це можливо, поки наші шляхи зрештою не розійдуться, дозволь мені стежити за тобою.
Хрещення субкультури
Здається, вже трохи запізно це усвідомлювати.
Але Хібікі Хіґоморо нещодавно зрозуміла, що щойно щось стає нудним, на Курумі обов’язково звалюється якась халепа.
"Тобто, мені нудно."
"Ну тоді, раз тобі нудно, я не буду з тобою зв’язуватися, Хібікі-сан."
"Е-е?"
Хібікі роздула щоки, нагадуючи рибу-куля.
"Ти схожа на свинку. Перепрошую, на рибу-куля."
"Ти демон? Курумі-сан — це нечемний демон?"
Нахмурившись, Хібікі почала мотати головою з боку в бік. Курумі подумала, що вона схожа на метроном.
"Раз нам все одно нічим зайнятися, давай подумаємо, як заробити гроші в цьому 9-му Регіоні Йесод."
"Заробити гроші… ти маєш на увазі Духовну Силу?"
"Так. Має ж бути ще якийсь спосіб заробітку, окрім айдол-роботи, адже цей Регіон такий мирний."
"Справді, раз тут спокійно, то може бути й інший бізнес. Зрештою, тут вже є чайні будиночки та млинцеві крамнички…"
Айдоли, персонал і фанати. 9-й Регіон Йесод складається переважно з цих трьох типів Квазі-Духів.
Завдяки допомозі свого персоналу, айдоли поглинають Духовну Силу своїх фанатів, а фанати знаходять сенс у своєму повсякденному житті, божеволіючи від своїх айдолів. Ось так Духовна Сила циркулює в 9-му Регіоні Йесод.
"Хмм… відділ солодощів вже контролюється великими айдол-агентствами. Баноїн-сан, здається, теж керує магазином солодощів."
Обидві були вражені могутністю великої компанії.
«Тоді як щодо кав’ярні… але з чіткою концепцією. Мені не дуже цікаво відкривати кафе з покоївками.»
«Хіба основна клієнтура кафе з покоївками зазвичай не чоловіки?»
«Це правда. Тож що ще ми можемо розглянути—»
Курумі голосно прочистила горло.
«…Як щодо котячого кафе?»
«Це хороша ідея, якщо у нас є коти.»
«Просто створи їх за допомогою Духовної Сили.»
«Ти збираєшся створити ще одну Котозіллу? Це буде Нова Котозілла цього разу?»
Раніше Курумі намагалася створити кота за допомогою Духовної Сили, але в результаті створила щось дивовижне. Котозіллу, висотою понад 100 метрів. Як і слід було очікувати, щось таке величезне не виглядає милим. Хоча воно й не було цілковито не-милим, Курумі вважала, що в цьому є своя чарівність.
«Цього разу я вкладу всю свою Духовну Силу, щоб ідеально відтворити милоту кота.»
«Це називається "не розуміти сенс", Курумі-сан.»
Хібікі різко перебила її. На жаль, ідею котячого кафе довелося відкласти.
Вони удвох замислилися.
«Речі, які подобаються Квазі-Духам у 9-му Регіоні Йесод, це...»
«Айдоли, мода та солодощі. Досить сучасно.»
«А що їм ще подобається, окрім цього?»
«Може, плітки?»
«Курумі-сан, може, у тебе викривлене уявлення про сучасних дівчат?»
«Люди загалом такі, незалежно від віку чи статі.»
«Це ж узагальнення, чи не так?! ... Ах, зачекай. У мене є ідея.»
«Ара, яка?»
«Тепер, будь ласка, використай свою Духовну Силу, щоб купити цю пов’язку на око, змодельовану за зразком шалено крутого японського меча, білі бинти, парасольку, вкриту рюшами, яка неможлива для щоденного використання, а також...»
Срібний хрест, ретро-Polaroid камера, абсурдно дорога книга з фотографіями пейзажів, вініл, про який я навіть ніколи не чула, і ця ароматична свічка, що пахне дивним поєднанням полуниці та гуми!»
«Кяя-!» «Фантастично!» «Я куплю це!» «Моя кімната буде виглядати так стильно!» «П-прошу, віддай мені цю пов’язку на око. Будь ласка, Хібікі!» «Ах, це ж Тсуан! Навіть айдол S-рангу купує пов’язку на око.»
Ідея Хібікі виявилася бездоганною. Хвиля субкультури швидко охопила невинних Квазі-Духів 9-го Регіону Йесод. У результаті бренд Курумі та її компанії став відомим по всьому Регіону, і вони жили довго та щасливо.
«Цікаво, чому. Дивлячись на них, моє серце дивно відчуває бажання молитися за них...»
Курумі могла лише сподіватися, що Квазі-Духи зможуть витримати темне минуле, яке незабаром їх спіткає.
Стружковий лід
«Та-даа!»
Кареха Баноїн дістала класичну механічну машину для приготування стружкового льоду. Курумі Токісакі, Хібікі Хіґоморо та Рецумі Джуґасакі всі разом зраділи.
«Раз ми тут, чому б не зробити стружковий лід?»
«Так, так, так, це здається веселим, давайте зробимо, давайте зробимо, давайте зробимо!»
Рецумі першою підняла руку.
Кареха поклала лід у машину, і Рецумі почала енергійно його натирати.
Горі-горі-горі-горі-горі-горі-горі-горі...
«Готово!»
«Давай витратимо трохи більше часу на приготування, Джуґасакі-сан.»
Зауваження Хібікі змусило Рецумі почухати голову.
«Хіба не веселіше робити це швидко?»
У будь-якому разі, кожна з них полила свій стружковий лід сиропом на вибір.
Поки Хібікі насолоджувалася льодом і сиропом, у неї раптом з’явилася ідея.
«Тепер, коли я про це думаю, люди кажуть, що весь стружковий лід на смак однаковий... виявляється, єдина різниця – це ароматизатори та забарвлення. Здається, люди можуть обманювати свої смакові рецептори за допомогою запаху та зору.»
«... Ох, справді?»
«Ну, це стосується лише дешевих, які продаються в магазинах.»
«Я цього не знала... ах, зрозуміло. Я ніколи не їла нічого настільки дешевого раніше.»
Попередньо мирна й спокійна атмосфера раптом стала напруженою.
«Ні, це не може бути правдою. Ти б не уникала такого стружкового льоду, тільки якщо б не була надзвичайно багатою.»
«Це правда. В іншому світі я була заможною юною леді.»
«Але чи були у тебе друзі?»
(Полковниця Хіґоморо щойно спитала це настільки прямо?!!)
(Хібікі-сан, ти що, з глузду з’їхала?!!)
Хібікі та Кареха обмінялися поглядами. Рецумі та Курумі інстинктивно зробили крок назад.
Хібікі повернулася до Курумі.
«Курумі-сан знала про це, так?»
«... Ах, це...»
«Курумі-сан здається дівчиною з багатої сім’ї, тому цілком зрозуміло, що ти цього не знала.»
«Я теж не знала. Д-дочка багатої родини, так? Так.»
Рецумі, здавалося, залишилася задоволеною, кивнувши.
Настала тиша.
«... Тоді, продовжимо.»
«Полковнице Хіґоморо, це було справді жорстко, мені аж образливо стало!»
«Ну, не дивно, що Рецумі-тян цього не знає. Вона, мабуть, з-за кордону.»
Рецумі нахилила голову в замішанні.
«Про що ти говориш? Я японка.»
«... Що?»
Рецумі сказала це, невинно посміхаючись.
«Кареха назвала мене Рецумі Джуґасакі, тож я ж маю виглядати, як японка, так?»
«Т-так!»
Кареха кивнула, хоча її свідомість була вже на межі.
«... Може, вона просто дала їй випадкове ім’я?»
«Можливо. Можливо, вона просто мала пістолет. І, ймовірно, не думала, що це коли-небудь її наздожене ось так.»
Хібікі та Курумі пошепки розмовляли.
«Взагалі, якою мовою ми зараз говоримо? У 10-му Регіоні Малкут навіть ті, хто явно не були японками, говорили японською.»
«Можливо, ми спілкуємося чимось іншим, ніж мовою.»
Не японською і не англійською — якимось видом телепатії, що створювала ілюзію мовлення.
Рецумі сказала це безтурботним тоном:
«Ну, навіть якщо я була б іноземкою, я можу розмовляти з Карехою ось так, тож усе гаразд! Урешті-решт, ми ж найкращі подруги!»
«... Це правда, моя дорога, дорога найкраща подруго.»
Кареха раптово ніжно погладила Рецумі по голові, наче це був справжній скарб.
Рецумі прийняла це, замуркотівши, як кішка.
Хібікі та Курумі розтяглися на татамі, ніби з них витекла вся енергія.
«Літо, так?»
«Так, так і є.»
Чи то через розпалені суперечки з дрібниць, чи через рум’янець на обличчях від їхньої взаємодії — усе це відбувалося через літо.
Цикади дзижчали.
«Це ті, що видають звук "джіі-джіі", коричневі цикади?»
«Ті, що роблять "мін-мін", — це мінмін-цикади.»
«Ті, що звучать як "кана-кана", — це хігураші.»
«Цикади багато співають улітку, чи не так?»
Кожна з чотирьох переживала це літо по-своєму. Час не можна повернути назад, і навіть якщо його можна зупинити, він не залишиться нерухомим назавжди.
«Це справді сумно.»
Кареха Баноїн відчула трохи жалю. Залишки стружкового льоду розтанули у воду і зникли.
Грозові хмари! Замок Баноїн!
Частина 1
«До речі, змінимо тему.»
Курумі Токісакі почала розмову, а Кареха Баноїн, Володарка 8-го Регіону Ход, схилила голову в цікавості.
Наразі Курумі перебувала в гостях у Карехи в її замку, Замку Баноїн. Проте, вона здебільшого просто байдикувала. … Нічого робити, тож доводиться просто ледарювати.
«Що таке?»
«Які тут є атракціони?»
Спочатку Духовна Сила циркулювала 8-м Регіоном Ход через війну між двома силами, створюючи для всіх сенс життя. Однак, це не було настільки жорстоким, як у 10-му Регіоні Малкут.
Адже ця війна була битвою на водяних пістолетах.
Зазвичай, обрані елітні воїни, які вижили в цій битві, далі скорочувалися в чисельності через випробування на атракціонах.
Однак нинішні сили, що протистоять Замку Баноїн, занадто слабкі.
У результаті атракціони втратили сенс і тепер використовуються лише для тренувань.
«Навіть якщо ти мене про це питаєш… хочеш спробувати?»
«… Ара, це ще працює?»
«Щось таке. Ніколи не знаєш, чого чекати. Але це також непогана зміна темпу.»
Курумі зацікавилася, перестала байдикувати і підвелася.
«Так, однозначно.»
Частина 2
Покинувши Замок Баноїн, вони ще деякий час йшли уздовж річки. Цикади, як завжди, голосно стрекотіли.
«Це приємно.»
«Ах, ну… це справді викликає почуття ностальгії.»
Як людина, що жила в Японії, Курумі дійсно відчувала певну ностальгію. Однак вона ніколи не могла уявити, що звуки цикад будуть відтворені в цьому світі, позбавленому живих істот.
«Це щось, що створили діти 9-го Регіону Йесод.»
«Ах, так, 9-й Регіон Йесод дійсно був доменом звуку.»
«Вони подбали про те, щоб відтворити різні варіації звуків цикад: мінмін, хігураші, апразе та ведмежі цикади. Ах, це справжнє літо.»
Кареха весело застрибала навколо.
«Чи всі Володарки такі безтурботні, як ти?»
«Я досить спокійна. Майстриня Ляльок з 10-го Регіону Малкут була жахлива, чи не так?»
«... Ну, ти маєш рацію.»
Курумі скривилася, згадуючи Майстриню Ляльок.
«Ох, ми прийшли.»
Почувши слова Карехи, Курумі, яка йшла позаду, зупинилася та схилила голову.
«Скеля…?»
«Так, це перше випробування. Сходження Дракона.»
«Сходження Дракона… я повинна це підкорити?»
«Саме так. Спершу ми прив’яжемо цей мотузок тобі на талію.»
Кареха швидко зав’язала мотузку на талії Курумі. Потім наділа їй на руки рукавички.
«Ти піднімаєшся з цим. Просто, так?»
«... Ну, цей рівень складності цілком прийнятний.»
З цими словами Курумі поклала руки на скелю і почала підійматися з легкістю та впевненістю.
«Звісно, поки ти лізтимеш, будуть перешкоди.»
«Ех?»
Волейбольний м'яч пролетів зовсім поруч із обличчям Курумі.
«Що?!»
«Отже, тепер тобі доведеться ухилятися від волейбольних м’ячів, поки ти підіймаєшся на скелю.»
Курумі поспіхом почала лізти швидше.
Волейбольні м’ячі безжально летіли в неї, наче гарматні ядра.
«Х-хіба це не надто складно?!»
«Приблизно половина тих, хто проходили це випробування, зрештою провалювалася.»
Відчувалася справжня загроза.
Реагуючи інстинктивно, Курумі стрибнула. Вона майстерно схопилася за край скелі рукою в рукавичці.
«Ооо!»
«Я зробила це!»
Тоді, прямо перед очима Курумі, скеля заблищала. На її подив, з отвору вирвався струмінь розігрітого масла під високим тиском, створюючи стіну світла, що перекрила шлях.
«... Ем, що це таке?»
«Я бачила щось подібне в манзі, тому спробувала це відтворити. Ніхто ще не зміг це пройти, але я подумала, що, можливо, у тебе вийде, Курумі-сан. Хочеш спробувати? Постарайся!»
«Це занадто клопітно, тож я здаюся.»
Курумі без вагань відмовилася.
«Еех… ну, є й інші випробування, наприклад, ухилення від леза гільйотини на підвісному мосту та подібні штуки.»
«Розумію, це не дуже добре.»
«Як нудно.»
Курумі спокійно розв’язала мотузку на собі та прив’язала її до Карехи.
«... У такому разі, будь ласка, спочатку покажи мені демонстрацію.»
«Ех?»
«Вперед!»
«Кяяа!»
З широкою усмішкою Курумі кинула Кареху в стіну з олії. Кареха спробувала захистити себе своїм Непідписаним Ангелом, <Оугай Сендже>, але олія повністю покрила її тіло.
«Така липка.»
Кареха, повністю змочена величезною кількістю олії, слабко присіла.
«Погано створювати щось, що ти сама не можеш подолати.»
«Зрозуміло. Я подумаю над цим...»
Сказавши це, Кареха підвелася. Вона похитуючись рушила до Курумі.
«Ем, Кареха-сан? Можеш не підходити до мене в такому стані?»
«Ах, у мене паморочиться голова.»
«Кареха-сан, ні, абсолютно ні!»
Кареха міцно обійняла Курумі.
Олія вкрила все тіло Курумі. Крик, який зовсім не личив леді, лунав по всьому 8-му Регіону Ход.
Солодощі потрапляють у окремий шлунок
Частина 1
Кажуть, що солодощі потрапляють в окремий шлунок.
Це означає, що, незалежно від того, скільки ти з’їла, ти все одно зможеш доїсти всі десерти, які подадуть наприкінці трапези.
Принцип цього полягає в тому, що якщо ти їси лише солону їжу, твій мозок, а не шлунок, вирішить, що ти вже сита. Але солодощі дають нове відчуття твоїм смаковим рецепторам, тому мозок розуміє, що ти можеш з’їсти ще трохи.
Щось подібне. Але якщо солодощі потрапляють у окремий шлунок, що станеться, якщо ти почнеш їжу із солодкого?
Насправді, якщо ти з’їси багато солодощів на голодний шлунок, рівень цукру в крові різко підніметься, активуючи центр насичення в твоєму мозку.
Іншими словами, ти відчуєш ситість, навіть якщо насправді ще не наїлася.
Тому, якщо ти хочеш як слід насолодитися шведським столом із солодощами, ти не можеш просто сказати: «Я нічого не їла з ранку, хахаха».
Якщо ти дійсно хочеш з’їсти якомога більше солодощів, перед виходом тобі варто спершу з’їсти збалансовану їжу з овочами.
… А тепер до справи.
Як різка зміна теми: Курумі Токісакі та Хібікі Хіґоморо потрібні були гроші.
7-й Регіон Нецах був єдиним Регіоном у Сусідньому Світі, де циркулювала валюта, тому їм потрібно було якось заробляти.
Причини цього будуть пояснені в основному томі. У будь-якому випадку, їм потрібно було заробити трохи грошей.
«Глянь на це, Курумі-сан. Конкурс із поїдання солодощів! Приз — 5 мільйонів YP!»
«Ара. Яка удача.»
Коли Хібікі знайшла цей плакат, було цілком природно, що вони обидві вирішили взяти участь.
Частина 2
Конкурс із поїдання солодощів проводився в Казино Квідаоре 7-го Регіону Нецах. Ведуча Квазі-Дух завмерла, коли побачила учасниць.
«Ех? Курумі Токісакі? Ех? Еееее?!»
Володарка 7-го Регіону Нецах, Юрі Сагакуре, наказала, щоб Курумі Токісакі не дозволяли заробляти гроші.
Тож Курумі та її подруг заборонили до участі, але ніхто не очікував, що вона з’явиться на конкурсі з поїдання солодощів.
«Що мені робити...? Юрі-сама розсердиться на мене...»
«Не хвилюйтеся, менеджер-доно.»
Дівчина гукнула менеджерку, яка трималася за голову.
Піднявши погляд, вона побачила худорляву дівчину з хворобливим поглядом у очах.
«Ти – легендарна Квазі-Дух, яка панувала на всіх змаганнях із поїдання їжі! Шінбо Оджікі!»
«Саме так. Враховуючи моє прізвище, у мене не було вибору, окрім як стати великою обжерою і присвятити все життя їжі.»
«Я врятована, раз ти тут! Будь ласка, переможи Курумі Токісакі!»
«Звісно. Навіть якщо вона Дух, у неї все ще звичайний шлунок. Ніхто не може змагатися з моїм Непідписаним Ангелом, який спеціалізується на їжі!»
Ця фраза чітко дала зрозуміти, що тепер все стане серйозним.
Частина 3
Перед її очима розкинулися моря, гори, долини та водоспади зі солодощів.
«В-воу...»
Примітка Eng: Кандзі в її імені – 大喰心房 (читається як おおじきしんぼう). Її прізвище містить кандзі для "великий" і "їсти", тож так, це буквально її доля.
Тільки з тортів тут були чизкейки, бісквітні торти, шоколадні торти, полуничні тарталетки, ківі-тарталетки та багато іншого. До цього додавалася річка з шоколадного фондю та величезний пиріг (самі лише яблука та гарбузи в ньому були розміром із велику піцу).
Тут також були японські солодощі. Величезна цукерка у формі півмісяця, пельмені розміром із баскетбольні м’ячі — майже жорстоке видовище, що виходило далеко за межі уявлення про казку.
Хібікі вже почувалася пригніченою.
«Просто дивлячись на них, у мене пропадає апетит...»
«Ми вже заплатили за вхідний квиток, тож давай хоча б отримаємо від цього максимум.»
Курумі неквапливо стала перед столом.
Шінбо тихо підійшла до неї. Її наміром було показати свою майстерність у змаганнях із поїдання їжі та знеохотити Курумі.
«Ну що, всі беріть свої щипці... готові, починаємо!»
Почалася (харчова) битва.
Хібікі повільно їла свій улюблений яблучний пиріг, поглядаючи на Курумі поруч. Наскільки Хібікі знала, не було жодних доказів того, що Курумі була обжерою. Вона їсть, але не більше того. Насправді, вона, здається, має досить скромний апетит.
Однак Курумі вже встигла проковтнути величезний пиріг.
Дівчина поруч також була приголомшена. З абсолютно спокійним виразом на обличчі Курумі взяла щипцями солодощі у формі півмісяця розміром із колону, недбало їх порізала і запхала собі до рота.
«Що, що, що-?!»
Таємнича Квазі-Дух (Шінбо) поруч із нею навіть випустила шматок пирога з рота.
Стратегія Шінбо полягала в тому, щоб використовувати свого Непідписаного Ангела <Паразит> для перетравлення їжі в шлунку та перетворення її на енергію.
Однак Курумі продовжувала їсти солодощі швидше, ніж Шінбо могла це зробити. Нарешті, Хібікі зрозуміла її секрет.
Як вона змогла їсти солодощі, які мали бути неможливими для завершення?
Це було тому—
Так, це було тому—!
(В-вона... вона кидає солодощі в свою тінь прямо перед тим, як вони потраплять їй до рота!)
Іншими словами, вона взагалі їх не їла, що було просто неймовірним рівнем шахрайства.
... І ось Курумі успішно виграла призові гроші, але недовірливий погляд Хібікі залишався ще деякий час, ніби питаючи: «Вона що, реінкарнація Макіавеллі чи щось таке?»
Крім того, Шінбо була дискваліфікована за порушення правила, яке забороняло використання Непідписаних Ангелів.
Віртуальне Щось
Частина 1
"Я думаю, що зараз ера відкритих світів RPG."
сказала Хібікі Хіґоморо.
"Розумію. Тож цього разу це не розмова про кохання, а просто випадкова балачка."
Курумі Токісакі відповіла ліниво.
"Саме так. Неможливо відтворити милоту Курумі-сан у соціальній грі. Для цього потрібно, щоб вона була набагато більшою і деталізованішою!"
"Розумію."
"Але на це пішла б нескінченна кількість часу. Особливо якщо я робитиму це одна."
"Я думаю, що взагалі нерозумно робити це самій."
"Тому, поки я старанно працювала на своїй підробітці, я у вільний час спробувала зробити 3D-модель!
‘Та-дам!’"
Промовивши це, Хібікі витягнула свій смартфон і показала 3D-модель Курумі. Вона рухалася і витончено позувала, тож модель була доволі добре зроблена.
"Розумію, розумію... тож що ти збираєшся з нею робити?"
"Ем... продати?"
"Продати мене?"
"Ем... милуватися нею?"
"Милуватися мною?"
"Виставити її?"
"Ну, у такому випадку..."
"Ось воно! Курумі Токісакі дебютує як V-Tuber!"
Хібікі сказала, гордо випнувши груди. Після хвилини мовчання Курумі запитала:
"Ти впевнена? Там же багато всього замішано, так?"
Як афілійовані компанії... щось таке...
"Все добре. Це азартна гра без ризику! Один шанс – усе або нічого!"
"У мене таке відчуття, що Хібікі-сан якось втратить усі свої гроші на азартні ігри."
Частина 2
"Хай, всім привіт, це Курумін десу ва. Я – Курумі Токісакі, ваша Дух-VTuber десу ва♪
Ем... сьогодні мій дебют. Будь ласка, добре до мене ставтеся. Давайте одразу ж розпочнемо ігровий процес... ва."
"Те, що я маю тут – це Evil Hazard 7 VR Extended Edition, також відома як гра жахів номер один у Сусідньому Світі десу не.
Спочатку я вдягну навушники... потім VR-гарнітуру... гаразд, почнемо гру десу ва~!"
"Ем... рухатися сюди й перевірити тут, так, десу ва? Ох, ум... о, це так страшно... це справді дуже страшно десу ва... фу, каналізація така брудна десу ваа! Там плавають тіла!"
"Е!? Ні, ні, я не хочу йти далі. Я хочу додому. Я йду додому! Я йду додому десу ва! Я йду додому десу ва! О, ось воно! Ніж! Ніжніжніж! Ем, R2, R2... де ця кнопка R2? О, ось вона. Ей! Я! Десу ва! Десу но! Смерть!"
"Бензопила! Мені треба оснастити бензопилу! Е!? Ні, тільки не це. Вона зламалась! Бензопила зламалась! Святі небеса! Ніііі, більше не можу!!!"
"Хіі, хаа, хаа... Я перемогла... а-а точніше, мені вдалося перемогти... га? Що? Я не повинна виходити з образу? Ні-ні, це просто моя справжня сутність вирвалась назовні десу ва!"
"До речі, змінюючи тему, чи було б нормально зробити опитування, щоб дізнатися, що ви хочете, аби я зробила? Наприклад, танці чи спів?"
"Га? Ти хочеш, щоб я тебе покарала? Ти мазохістка? Звичайно, мені б це сподобалося. Ти – свинка! Ти навіть дихати не зможеш, якщо я тобі не дозволю! Щось таке?"
"До речі, ця гра дуже страшна. Можна я зупинюсь? Е, ні? Десу но!"
Протягом усього цього V-Tuber-шоу, Хібікі намагається імітувати, як говорить Курумі (ввічливо, хоча насправді вона просто додає "десу ва" в кінці речень, що не зовсім передається перекладом). Але інколи її справжня натура проривається. Також вона прямо сказала "святі небеса" раніше.
Частина 3
"Отже, згідно з громадською думкою, Дух-VTuber – це величезний успіх, Курумі-сан."
"Ара-ара. Здається, ти знову все переплутала, Хібікі-сан, або ж, точніше, особа за маскою."
"Вааа, вибач, я трохи захопилася!"
Як завжди, це був перший крок для Курумі Токісакі на шляху до легендарної Дух-VTuber...
Але це, до речі, брехня.
З Новим Роком, Вона Сказала
Частина 1
"З Новим роком, Курумі-сан!"
"Ара-ара. Вітаю... чи варто?"
Курумі, одягнена в свій повсякденний одяг (Астральне вбрання номер 3 <Елохім>), відповіла на енергійне новорічне привітання Хібікі, яка була одягнена у фурісоде кімоно.
"Серйозно, чому хтось, як ти, носить повсякденний одяг у цю пору року, Курумі-сан? Якщо ти японка, ти повинна носити кімоно в січні, правда?"
"Ах... ну, можливо, це й так, але є кілька речей, які я хочу запитати."
"Так, що саме?"
"У Сусідньому Світі, де ми зараз перебуваємо, взагалі існує поняття січня?"
Самотній вітерець м'яко пронісся повз них.
"Воно є... чи є? ... Чи немає?"
Зі звуком скрипучих старих дверей Хібікі відвернулася. Чесно кажучи, вона навіть не була впевнена, чи це поняття взагалі існує для неї.
"Тут не тільки немає пір року, але ж клімат здається доволі теплим?"
"Ц-це... просто відчуття..."
"Ну, залишимо це осторонь. Наш часовий потік у порядку? На початку року здається надто багато хаосу."
"Ну-ну. Ти ж знаєш, як це буває, давай просто перевдягнемося зараз, добре? Добре? Добре?"
"Інакше не може бути..."
Курумі миттєво змінила своє Астральне вбрання.
Вона не змінила жодних його здібностей, лише форму.
"Отож, ось воно. З Новим роком."
"Кяяа, Курумі-сан, ти виглядаєш чудово у цьому фурісоде!"
"Звісно."
Хібікі похвалила її, і Курумі гордо випнула груди.
"Але знаєш, хоча риси Курумі-сан не такі, як у типової японки, ти все одно чудово виглядаєш у кімоно або сукні... А який одяг ти носила в дитинстві?"
"У мене немає чітких спогадів... але я просто носила звичайний західний одяг. О, можливо, я змінювала його на кімоно для якихось подій..."
"Цікаво, це було під час Шічі-Го-Сан?"
"Напевно... Я, мабуть, була одягнена в традиційне кімоно."
"Три-, п’яти- і семирічна Курумі, напевно, була дуже милою..."
"Я вже давно хотіла тобі це сказати, Хібікі-сан, але твої смаки стали... дещо специфічними."
"Це ти зробила мене такою! Ти маєш взяти відповідальність за це, Курумі-сан!"
"Я не можу відповідати за щось, що сталося само по собі?!"
Частина 2
"Ну, зважаючи на все сказане, ми прийшли відвідати місцеве святилище."
"Я утримаюся від коментарів про те, як узагалі може існувати місцеве святилище в Сусідньому Світі."
"Дякую за цей вибір, Курумі-сан."
Невелике святилище було тихим. Не було жриць чи інших прочан. Серед сірих бруківок і тьмяного коричневого святилища лише Курумі та Хібікі рухалися в яскравих кольорах.
"Цікаво, яким буде 2020 рік?"
"... Це зараз 2020 рік?"
"Ах, то нам доведеться починати з цього?"
"Ну, наш часовий потік трохи... ну, ти ж розумієш..."
"Ти сьогодні дуже метафізична, Курумі-сан."
"Я не впевнена, як довго ми ще зможемо залишатися ось так, але я сподіваюся, що наступний рік буде хорошим."
"Це правда. Навіть якщо він не буде хорошим, я просто щаслива, що можу бути з тобою, Курумі-сан."
"Щастя та нещастя – це дві сторони однієї медалі. Якщо бути зі мною робить тебе щасливою, тоді ти будеш нещасною, коли ми розлучимося, розумієш?"
Хібікі на мить замовкла від різких слів Курумі.
"Так, можливо, це правда. Але якщо так, то ще важливіше, щоб я залишалася щасливою до того часу."
"Ось як...?"
"Саме так. А поки що давай просто насолоджуватися, подорожувати і грати разом. Це чудова подорож для нас обох, що веде в майбутнє."
Хібікі захихотіла, легко підстрибуючи і кружляючи у своєму фурісоде.
І тоді вона помітила щось.
"Дивись, Курумі-сан! Сніг, сніг!"
"Ара, це прекрасно."
Сніг тихо падав з неба. Яким же буде цей рік?
Аах, сподіваюся, він буде хорошим.
"... Ти знаєш. Може, варто зняти фільм або щось таке..."
"Тепер ти та, хто поводиться метафізично, Хібікі-сан."
Лінива Осінь
Хібікі, яка, здавалося, була в лінивому настрої, заговорила розслабленим тоном до Курумі, яка теж була в такому ж настрої.
"Це трохи несподівано, але..."
"Що таке?"
"Восени ти завжди відчуваєш це бажання – 'давай щось зробимо'?"
"... Хмм. Щось конкретне?"
"Ну, осінь – це ж пора для читання, для спорту, для мистецтва і так далі. Чому так?"
"Можливо, тому що літо і зима занадто незручні для людей? Влітку надто спекотно, а взимку надто холодно для будь-якої позашкільної активності. Хоча, звісно, все залежить від місця."
"А весна?"
"Весна – це пора оновлення, Хібікі-сан. Це означає, що потрібно робити багато справ. Змінюється навчальний рік, і ти маєш доробити всі завдання, які накопичила взимку. Хіба не так?"
"Отже, виходить, що осінь – єдина пора року, коли людям дозволено думати: 'Я хочу щось зробити'?"
"Так... Ти плануєш щось робити?"
"Еех, ну, я вже це роблю. Я просто спілкуюся з Курумі-сан. Це напрочуд приємно проведений час."
"Це було б чудово сказано, якби ми спочатку були одягнені відповідно..."
Курумі та Хібікі безтурботно валялися у своїх піжамах. Спочатку це був просто зручний одяг, але поступово, під впливом лінощів, їхній вигляд став неохайним, і деякі місця, які мали б бути приховані, вже такими не були. Вони сиділи на дивані, який, за чутками, міг зруйнувати Квазі-Духів, їхні роти Квазівідкриті, а тіла повністю розслаблені. Як і очікувалося, Курумі все ж закрила рот і спробувала сісти більш граційно, як личить леді, але Хібікі вирішила, що немає сенсу напружуватися, коли навколо нікого немає, і розслабилася ще більше.
"Хіба це не прекрасно? Давай зробимо цю осінь лінивою. Лінива осінь, лінива осінь."
"Роби, що хочеш, Хібікі-сан. Я постараюся зберегти хоча б якийсь рівень гідності."
"Ось як?"
"Ара-ара, яка недбалість... Ти ж можеш розтанути, якщо продовжиш у такому дусі, знаєш?"
"Якщо це станеться, я стану слаймом? Це цікаво, слайм. Здається, життя стане набагато простішим, якщо я просто розтану."
"До речі, у тебе ж недавно були якісь проблеми зі слаймом, так, Хібікі-сан?"
"Угх, забудь про це... цей слайм, що розчиняє одяг... Загалом, ти плануєш щось робити цієї осені, Курумі-сан?"
"Давай подумаємо... а як щодо осені ілюстрацій?"
Слова Курумі змусили Хібікі напружитися та важко проковтнути.
"Ти відразу ж запропонувала щось інтенсивне... Але у нас вже є ілюстрації. Хоча, коли я говорю це в короткому оповіданні без жодних ілюстрацій, це не дуже переконливо. Та й якщо б зараз була наша ілюстрація, вона мала б рейтинг R-18!"
"Тоді, осінь анімації."
"Відійдемо від цього!"
"Осінь фігурок."
"Курумі-сан, у тебе їх вже і так занадто багато."
"Місця ж вистачить для ще кількох~"
"Ти ж плануєш додати ще, правда? Той день, коли тебе почнуть називати Королевою Фігурок, вже не за горами."
"Я впевнена, що фігурка Хібікі-сан у її нинішньому стані теж добре продавалася б... А як щодо осені пострілів?"
Нога Хібікі здригнулася від несподіванки.
"Будь ласка, не перемикайся раптово на щось таке серйозне! Ти маєш правильно чергувати педаль газу і гальма! До речі, Курумі-сан, тобі дуже пасує вогнепальна зброя. Порох і дим – твої парфуми."
"... Це доволі поетично. Але звучить, як гарне гасло."
"Правда?"
"Але ідея Хібікі-сан про ліниву осінь теж доволі приємна. Отак дрімати – це так..."
"Курумі-сан?"
"Ззз..."
Очі Хібікі широко розкрилися від здивування. Курумі мирно спала, спираючись на диван, про який ходили чутки, що він руйнує Квазі-Духів.
"Лінощі – це іноді добре, Курумі-сан. Врешті-решт, навіть якщо я спробую тебе зупинити... ти просто знову піднімешся, щоб боротися. Тож поки що, будь ласка, відпочивай, Курумі-сан."
Курумі не відповіла.
Вона продовжувала насолоджуватися лінощами та спати спокійним сном, готуючись до битв, які одного дня обов’язково настануть.