Ґу Яньджи та Сон Джао зустрілися з Ґу Яньлінєм у країні D, зберегли придбані речі та без особливих зволікань негайно покинули країну. Їхньою наступною зупинкою була Африка, де вони відвідали кілька країн та купили велику кількість вугілля, нафти та природного газу.
Вони завжди вирушали, щойно отримували товари, але їхня діяльність все ще привертала увагу деяких спостережливих людей. Однак їхня пильність була високою. Вони змінювали свою зовнішність та використовували підроблені документи в кожному місці, яке відвідували, що заважало їх негайно знайти.
На момент повернення до своєї країни до апокаліпсису залишалося менше півмісяця.
Повернувшись додому, вони не могли дозволити собі відпочити, перевіряючи пункти зі свого списку покупок. Побачивши, що всі пункти позначеними, вони зітхнули з полегшенням.
Нарешті, коли їм вдалося розслабити напружені нерви, їх охопило відчуття втоми і вони швидко пішли до своїх кімнат, щоб прийняти ванну, а потім лягти спати.
За останні півмісяця за кордоном, через стислі терміни, вони постійно переходили від однієї справи до іншої. Крім того, через побоювання, що їхні таємниці будуть розкриті і постійне приховування, навіть коли їм вдавалося відпочити, вони не спали міцно.
Коли Ґу Яньджи прокинулася, в кімнаті все ще було темно. Протягнувши руку до місця поруч із собою, яке було ще теплим, вона зрозуміла, що Сон Джао не в ліжку.
Позіхнувши, вона сіла в ліжку і подивилася на час на своєму мобільному телефоні – було вже по 14:00. Проспавши понад двадцять годин, Ґу Яньджи відчула себе бадьорою, вся втома зникла.
Вона встала з ліжка, відчинила важкі штори і яскраве сонце просочилося крізь вікно, тепле та затишне. Ґу Яньджи ліниво потягнулася, стала біля вікна і насолодилася рідкісною миттю задоволення.
Саме в цей момент Сон Джао увійшов до кімнати. Сонячне світло кидало тепле, прекрасне сяйво на дівчину, змушуючи Сон Джао зупинитися і на мить заціпеніти.
Почувши шум, Ґу Яньджи обернулася і побачила Сон Джао, її очі засяяли, і вона посміхнулася: «Джаоджао, добрий день».
Сон Джао також посміхнувся, підійшов за Ґу Яньджи, обійняв її, поклав голову на плече Ґу Яньджи і разом вони насолоджувалися спокійним моментом.
«Бурчання~»
Раптом у шлунку Ґу Яньджи забурчало, перервавши цей прекрасний момент.
«Голодна, га? Іди вмийся, а потім виходь їсти», – трохи роздратовано сказав Сон Джао.
Їжа в літаку була несмачною і Ґу Яньджи мало їла в літаку і після повернення додому вчора. Минув майже день і ніч з того часу, як вона востаннє їла.
«Добре», – Ґу Яньджи повернула голову, підійшла навшпиньки, поцілувала Сон Джао в щоку та попрямувала до ванної кімнати.
Вмившись, Ґу Яньджи зайшла до вітальні, де Сон Джао вже приготував їжу на обідній стільниці. Сон Джао подав їй миску рису, а собі ще одну, сідаючи навпроти неї.
«Доброго ранку, брате Джао. Що їсте? Пахне чудово», – Ґу Яньлінь вийшов зі своєї кімнати, позіхаючи та з затуманеними очима.
«Ходімо їсти, поки не охолонуло».
Ґу Яньлінь швидко почистив зуби, підбіг до обіднього столу, подав собі миску рису та з ентузіазмом почав їсти.
Після трапези Сон Джао приніс дві великі валізи, які були доставлені вранці, з нефритовими каменями, придбаними за допомогою когось у цей час.
«Всі гроші мають бути витрачені, чи не так?» – спитала Ґу Яньджи, відкриваючи валізу та дивлячись на сотні шматочків нефритових каменів різного розміру.
Якість цих нефритових каменів була дуже хорошою, більшість з них були старовинними нефритами різного розміру, а найменше – крижаними. З такою кількістю вони коштували щонайменше пару мільярдів.
Після того, як вони запаслися, у них залишилося приблизно стільки.
«Так, щойно витратили», – кивнув у відповідь Сон Джао.
Спочатку вони планували запастися деякими рідкісними металами як капіталом для життя після закінчення апокаліпсису. Однак, відкривши секрет покращення простору, вони вирішили витратити гроші на нефритове каміння для покращення простору. Зрештою, цей простір був найкращим активом, який у них був, щоб пережити апокаліпсис.
Після вечері Ґу Яньджи та Сон Джао вийшли на прогулянку, залишивши Ґу Яньліня бурчати на самоті вдома, миючи посуд. Житловий район поступово наповнювався мешканцями. Хоча їх було небагато, він почав виглядати жвавим. Діти бігали вулицями і кілька пар, як і вони, вийшли на прогулянку.
«Сподіваюся, уряд повірить цьому листу», – прошепотіла Ґу Яньджи, спостерігаючи за жвавістю навколо.
Перебуваючи за кордоном, вони надіслали анонімного електронного листа до відповідних національних відомств, в якому писали про майбутній апокаліпсис та описували стихійні лиха, з якими їм доведеться зіткнутися.