Ґу Яньджи намагалася якомога легше та коротко говорити про події після апокаліпсису, але, окрім деяких ключових моментів, вона замовчувала власний досвід.
Однак, говорячи, вона не могла не задихатися, не лише через власне важке виживання, а й через щоденні муки та тугу бути єдиною, хто залишилася живою. Помста була її єдиною мотивацією продовжувати жити. Нескінченна самотність, туга та жаль мучили її щоночі.
Після історії Ґу Яньджи, у вітальні надовго запанувала тиша.
Через деякий час Сон Джао встав зі свого місця та міцно обійняв її, його очі були сповнені співчуття.
Хоча вона не поділилася багатьма подробицями, неважко було здогадатися, як важко було такій дівчині, як Ґу Яньджи, вижити в такі хаотичні часи та навіть помститися за них.
Ґу Яньлінь також встав зі свого місця та обійняв свою сестру, вони зібралися разом утрьох.
Важко було уявити, як його сестра, яку з дитинства балували, пережила ці десять років труднощів.
Ґу Яньліню цього року виповнилося 18 років, він щойно минулого місяця склав вступні іспити до коледжу. Щоб розслабитися, він прочитав кілька романів, зокрема про апокаліпсис, ніколи не уявляючи, що його власна сестра пережила такі часи. Ґу Яньлінь не міг уявити, що пережила його сестра, але був певен, що її переживання не були такими тривіальними, як вона описувала. Подумавши про це, очі Ґу Яньліня повільно зволожились.
Відчуваючи, як її одяг намокає, Ґу Яньджи вирвалась з їхніх обіймів і витягла серветку, щоб витерти сльози Ґу Яньліня.
«Не сумуй, я вже в порядку, правда? Цього разу ми втрьох переживемо апокаліпсис разом. У нас так багато справ далі».
Сказавши це, Ґу Яньджи взяла зі столу чай з молоком і зробила глибокий ковток, вона так сумувала за цими делікатесами з часів до апокаліпсису і планувала насолоджуватися ними в найближчі місяці.
Побачивши, що Ґу Яньджи розслабилася, Сон Джао та Ґу Яньлінь також заспокоїлися.
Сон Джао спитав: «Джиджи, твій простір ще тут?»
«О, я мало не забула, бо була така щаслива. Я зараз спробую», – сказала Ґу Яньджи, раптом згадавши цю важливу справу.
Говорячи це, Ґу Яньджи поклала свій чай з молоком у свій простір, а потім знову вийняла його.
«Він все ще тут, тепер ми можемо накопичити ще більше речей. Гаряча їжа, чай з молоком, барбекю, торт – будь ласка, приготуйте все. Я мало не померла від бажання цього», – схвильовано сказала Ґу Яньджи, переконавшись, що простір цілий.
«Що нам зробити спочатку?» – зазвичай Ґу Яньлінь був би вражений, побачивши, як речі раптово зникають і знову з'являються, але тепер його занепокоєння лише зросло. Це ще раз підтвердило правдивість слів його сестри. Тепер він дуже хотів знайти Ґу Цяна та його сина, щоб змусити їх дорого заплатити за те, що вони зробили з його батьками та сестрою. На жаль, розум підказував йому, що це все ще законне суспільство і він не міг просто порушувати закон серед білого дня. Поки що вони могли лише розглядати підготовку до апокаліпсису.
Сон Джао встав і пішов, швидко повернувшись з комп'ютером, сидячи поруч із Ґу Яньджи.
«Який розмір твого простору Джиджи? Нам потрібно спланувати, що зберігати, виходячи з його розміру», – сказав Сон Джао, відкриваючи блокнот комп'ютера, готовий робити нотатки.
«Тепер він розміром приблизно з два футбольні поля», – сказала Ґу Яньджи, відчуваючи розмір свого простору.
«Нам потрібно не лише скласти список речей для закупівлі, але й змінити наш будинок. Коли прийде час, ми купимо всі квартири на одному поверсі та відремонтуємо їх разом».
«Наша нинішня квартира досить хороша. Або ми можемо просто повернутися до вілли? Там просторіше та менш людно, що мало б бути безпечніше, чи не так?» – здивовано запитав Ґу Яньлінь.
Їхня нинішня квартира була великою квартирою на верхньому поверсі з двома квартирами на 33-му поверсі. Поруч з квартирою, де жили Ґу Яньджи та Сон Джао була квартира Ґу Яньліня, яку батьки родини Ґу спеціально купили, щоб тримати брата і сестру разом.
«Першою катастрофою апокаліпсису була повінь. На той час, як дощ припинився, рівень води був приблизно в шестиповерховий будинок, а територія вілли вже була затоплена. Ця квартира також не підходить, вона занадто висока. Як тільки зупиниться електропостачання, ліфти не працюватимуть, що зробить підйом поверхами занадто громіздким», – пояснила Ґу Яньджи.
У попередньому житті вона жила тут, і щоразу, коли вона виходила і поверталася, підйом сходами був виснажливим. Також було важко переносити великі предмети нагору.
«Переїдемо до Дзіньсю Ґрімс, його щойно збудували і ми спочатку зарезервували квартиру для себе. Зараз там живе небагато людей», – Сон Джао швидко переглянув нерухомість, якою вони володіли в місті. Комплекс Дзіньсю Ґрімс був новою власністю родини Ґу і його щойно передали в експлуатацію минулого місяця.
Сон Джао зарезервував кілька найкращих квартир нового будинку, тому будівництво ретельно контролювалося та використовувалися найкращі матеріали, що гарантувало якість. Більше того, найвищий поверх цієї будівлі мав лише вісімнадцять поверхів, що значно полегшувало пересування.
Після подальшого обговорення та переліку всього необхідного, вечеря, яку Сон Джао замовив раніше, прибула. Повітря було наповнене ароматами різноманітної їжі, що так дражнило смакові рецептори Ґу Яньджи, що в неї мало не потекли слинки.
Ще до того, як закінчили розкладати всю їжу, Ґу Яньджи вже взяла паличками їжу і поклала її до рота.
Це була страва, яку вона не куштувала майже десять років, все така ж, як вона пам'ятала і була неймовірно смачною. Зважаючи на присутність незнайомців вдома, Ґу Яньджи кричала про себе.
Здогадуючись, що Ґу Яньджи, можливо, давно не їла звичайної їжі, Сон Джао замовив багато її улюблених страв, однак, щоб уникнути марнотратства, він спеціально попросив менші порції, достатні для трьох осіб.
Тушкована свинина, варена риба, смажена качка, креветки в сухому горщику, королівський краб, фрикадельки з левової голови, страва «Стрибки Будди через стіну», звичайні варені овочі, зелені овочі шиїтаке і кілька видів десертів після їжі, кожен з яких припадав до смаку Ґу Яньджи.
Стіл був повністю заставлений стравами і щойно персонал пішов, Ґу Яньджи почала стрімголов поглинати їжу, залишаючи Ґу Яньліня дивитися з подивом.
Задоволено відригнувши, Ґу Яньджи впала на стілець і подумала: «Ось яким має бути життя насправді».
Протягом наступних трьох місяців вона мала наїстися досхочу та запастися якомога більшою кількістю делікатесів, інакше дні апокаліпсису будуть надто важкими.
Після вечері троє продовжили обговорювати приготування до майбутнього апокаліпсису. Отримавши одностайну згоду Ґу Яньліня та Сон Джао, Ґу Яньджи взяла свій телефон і зателефонувала Ґу Цяну.
«Що трапилося, племіннице Джиджи? Чому ти раптом згадала зателефонувати своєму дядькові?» – щойно дзвінок з'єднався, Ґу Цян почав тираду, маскуючись під турботливого дядька.
«Дядьку, я думаю продати свої акції компанії, не впевнена, чи ти зацікавлений їх взяти», – сказала Ґу Яньджи, стискаючи руку та стримуючи свою ненависть.
Хоча родина Ґу була багатою, готівка, яка була в їхньому розпорядженні, становила лише близько кількох мільярдів юанів, чого було далеко не достатньо згідно з їхнім планом накопичення запасів.
Оскільки компанія не стане корисною після початку апокаліпсису, краще було б зараз продати її та конвертувати зайві гроші в рідкісні метали, які також слугуватимуть стартовим капіталом після апокаліпсису.
Це також був би шанс обдурити родину Ґу Цяна, гарантуючи, що вони не переживуть такого комфортного апокаліпсису, як у її попередньому житті.
Помітивши напружений вираз обличчя Ґу Яньджи, Сон Джао взяв у неї слухавку.
«Що сталося, племіннице Джиджи? Чому ти раптом хочеш продати свої акції?» – Ґу Цян був явно шокований на іншому кінці дроту, шість місяців безуспішно лобіювала Ґу Яньджи на зборах акціонерів, щоб вона підтримала його і тепер вона раптом захотіла продати.
«Дядьку, це Сон Джао. Ми з Янь Лінем плануємо взяти Джиджи за кордон і не повертатися, тому ми хотіли дізнатися, чи зацікавлені ви в наших акціях».
Перш ніж Ґу Цян встиг відповісти, Сон Джао продовжив: «Як ви знаєте, відколи пан і пані Ґу померли, Джиджи погано почувається. Ми хочемо вивезти її за кордон на деякий час, щоб вона одужала. Фіксована ціна в розмірі 200 мільярдів юанів, продаючи вам 58% акцій, зберігаючи при цьому 2% з сентиментальних міркувань».
Ґу Яньджи та Ґу Яньлінь володіли по 25% акцій родини Ґу, а Сон Джао – 10%. Щоб не викликати підозр у Ґу Цяна, вони навмисно не згадали про продаж усіх своїх акцій, а залишили невелику частину на згадку.
«Пфф, скільки ви сказали? 200 мільярдів? Чому б вам не піти і не пограбувати банк?» – Ґу Цян з шоком виплюнув свій напій і закричав у телефон.
Хоча він і хотів акції родини Ґу, він не планував витрачати гроші, він мав намір виманити акції у наївних Ґу Яньджи та Ґу Яньліня, не витративши ні копійки.
«Дядьку, про що ви говорите? Поточна ринкова вартість компанії нашої родини Ґу становить 500 мільярдів юанів. 200 мільярдів – це знижка понад 50%. Ми враховуємо головним чином роки, коли ви добре до нас ставилися, тому ми спочатку зв’язалися з вами щодо продажу, навіть назвавши вам цю сімейну ціну. Якщо ви вважаєте, що це занадто дорого, я просто зв’яжуся з президентом Ченем з Яохва та родиною Джан, і я впевнений, що зможу отримати більше, ніж 50%», – суворо сказав Сон Джао, перш ніж одразу покласти слухавку, вдаючи, що злиться.
Ціну в 200 мільярдів також розрахував Сон Джао, знаючи, що родина Ґу Цяна точно не може собі цього дозволити. За його оцінками, Ґу Цян міг би зібрати щонайбільше близько 100 мільярдів, а з родиною Ґу Лі – можливо, близько 50 мільярдів.
Прохання про 200 мільярдів також було хитрощами, щоб побачити, чи зможуть вони вимагати трохи більше грошей, кожна дрібниця має значення, особливо враховуючи, що жоден з них не був доброю людиною.
Хоча Ґу Лі не мала прямого відношення до організованої смерті пана та пані Ґу, вона була співучасником.
Сон Джао не мав наміру дозволяти таким мерзенним людям звільнятися від відповідальності.
За словами Ґу Яньджи, гроші все ще були дуже корисними на початкових етапах апокаліпсису і, незважаючи на високі ціни, маючи гроші, все ще можна було купити багато припасів.