Увечері Байсон закінчив роботу в бургерній і відразу ж попрямував до будинку Канта. Зараз Кант живе один у двоповерховому домі, адже його молодший брат Бейб минулого року поїхав навчатися до Англії, щоб реалізувати свої мрії.
Байсон часто приходив ночувати до Канта, оскільки його будинок став домівкою для молодят Фаделя і Стайла. Насправді, ці двоє зовсім не заважали йому, але, бачачи, як Фадель щодня обіймається зі своїм хлопцем, він трохи заздрив і думав: «Чому я не можу зараз обійматися зі своїм хлопцем?»
Він був майже готовий спакувати свої речі і переїхати до Канта, а Фадель не втручався і нічого йому не говорив. Іноді йому здавалося, що його брат, можливо, вважав за краще, що він виїхав, і тому мовчав на цю тему.
Бургерна та тату-салон зачинялися приблизно в один час. Тож коли Байсон прибув до будинку Канта, він побачив, що у ньому все ще було увімкнене світло. Кант був у тату-салоні, але не мав клієнтів. Струнка постать Байсона увійшла в середу.
Побачивши свого коханого, Кант усміхнувся, тримаючи в руках ескіз татуювання, над яким працював.
— Я повернувся, – сказав Байсон.
— Ти вже звільнився?
— Так, ти вже їв?
— Я замовляв їжу. А ти? Ти вже їв?
— Я теж їв. Що ти там робиш?
— Я розробляю дизайн для клієнта на завтра. До речі, Лав кудись зник.
Лав – це чорний кіт, якого Байсон раніше годував біля бургерної. Кант взяв його до себе і назвав Лавом. Тепер пухкенький кіт був окрасою тату-салону. Він дуже прив'язався до Канта, а останнім часом також часто слідував за Байсоном. Закохані також планують взяти ще кішку, можливо, руду.
— Він вийшов мене привітати, а потім побіг милуватися краєвидом на даху. У тебе останнім часом багато клієнтів, так?
— Це ж добре! Так я зможу заробити гроші, щоб купити тобі ласощі.
— Добре, добре. Продовжуй в такому ж дусі.
Кант широко усміхнувся, знизавши плечима. Насправді йому зовсім не потрібно було піклуватися про Байсона. Багатий спадкоємець родини Касемсарн дуже добре заробляв і мав багато майна.
Кант продовжував дивитися на Байсона, поки той сідав на тату-ліжко.
— Ти вже закінчив? – запитав Байсон.
— Я закінчу завтра. Вирішив попрацював, чекаючи, поки ти прийдеш додому.
— Я теж маю тобі дещо сказати.
— Так?
— Я таємно зробив татуювання.
— Ти зробив татуювання?
— Так, хочеш подивитися?
— Звичайно, хочу. Мені також цікаво, чому ти не дозволив мені зробити тобі татуювання. Твій хлопець – татуювальник, якщо ти забув.
Байсон грайливо усміхнувся, розстібаючи штани. Кант ще більше нахмурився, а в його красивих очах з'явилося здивування.
— Тобі справді треба знімати штани?
— Так, у мене татуювання на стегні.
— Де саме на стегні?
— На внутрішній стороні стегна.
Байсон зняв штани і ліг на тату-ліжко, щоб показати Канту татуювання на внутрішній стороні стегна.
Татуювальник нічого не сказав. Він подивився на татуювання в цій досить інтимній зоні. Його обличчя стало багряним, а на гарних рисах обличчя зникла усмішка.
— Татуювальник – чоловік чи жінка?
— Чоловік. Воно гарне?
— Байсоне!
Кант зціпив зуби, намагаючись придушити свою ревнощі. iPad, який він використовував для дизайну, був покладений на своєму звичному місці. Він встав, поклавши руки на стегна, височіючи над Байсоном, його очі звузилися і зосередилися на милому обличчі коханого.
— Що за реакція? Вона не гарна?
— Ти мене розізлив.
— І?
— Твій хлопець – татуювальник, але ти пішов до іншого чоловіка, щоб він зробив тобі татуювання?
— І що в цьому поганого?
— Просто місце, де ти зробив татуювання... воно...
— Ти ревнуєш? – прямо запитав Байсон, намагаючись не усміхатися, коли Кант підняв погляд на стелю і стиснув зуби у відповідь.
— Ні.
— Тоді що не так?
Кант на мить замовк, його вродливе обличчя почервоніло, а потім – потемніло. Він голосно зітхнув.
— Я не хочу повожитись по-дитячому, але так, я ревную до татуювальника, який зробив тобі татуювання, хоча я навіть не знаю, хто він.
— Ах...
— І я дуже злий на тебе за те, що... за те, що дозволив комусь іншому торкатися цього місця на внутрішній стороні стегна... це місце... це просто... чорт забирай.
— Ха-ха, зачекай, ти що, хочеш плакати від гніву?
— Чого ти смієшся?
Очі Канта були червоними. Байсон мав рацію: він відчував гнів і хотів плакати. Тому що...
Чорт забирай, коли Байсон так сміявся, здавалося, ніби він дражнить його.
— Ну ти що, який татуювальник? Подивися уважно, це наклейка. Я сам її наклеїв.
— Що? Це не справжнє татуювання?
— Ха-ха, ти справді дуже переймаєшся цим.
Байсон голосно розреготався. Кант, надувши губи, підійшов і міцно схопив його за ногу. Тепла рука Канта обхопила коліно Байсона, широко розставивши його ноги, а його коліно притиснулось до тату-ліжка.
Поза Байсона була досить провокаційною. Іноді Кант, можливо, навмисно ставив Байсона в таку позицію. Його красиві очі зосередилися на внутрішній стороні стегна Байсона, виявивши, що...
Дизайн наклейки змусив Канта з рішучістю поглянути на милого хлопця.
— Ти дражниш мене?
— Так, як я міг би дозволити комусь іншому, крім тебе, зробити мені татуювання? Це було б катастрофою.
— Ти такий неслухняний. Я зараз дуже злий.
— Хочеш мене трохи покарати?
Кант розтулив рота від подиву. Все, що він міг зробити, це випустити смішок і гнівно поглянути на Байсона.
— Спершу дурманиш, потім злиш, а тепер ще й дражниш мене?
— То ти ще більше збудився?
Байсон солодко усміхнувся, все ще лежачи з широко розставленими ногами. Хоча Кант досі був трохи розлючений, але Байсон чітко бачив, як його коханий знову ковтнув слину.
Байсон знав, що його дражнення збуджують Канта.
— Подивимося, чи зможу я змусити тебе розсунути ноги ширше.
— Канте.
Кант усміхнувся, а потім зірвав з Байсона нижню білизну. Байсон не чинив опору. З таким рівнем дражнення він дуже добре розумів, що буде далі. Губи колишнього вбивці затремтіли. Кант, схоже, справді був злий на нього, тому що сьогодні він був дуже грубим. Він грубо засунув пальці в тісний отвір, а потім відразу ж увійшов всередину одним сильним поштовхом.
Щойно він це зробив, здавалося, що гнів від дражніння…
А незабаром і будь-який гнів, що залишився, повністю зник. Кант розсунув ноги Байсона, притискаючи його бліді стегна до тату-ліжка. Звук поштовхів гучно лунав приміщенням... Шльоп... Шльоп... Байсон видав приглушений стогін.
Байсон схопив Κанта за зап'ястя, якими той тримав його ноги, і не відриваючи погляду, втупився своїми глибоко посадженими очима в його гарне обличчя.
Йому подобалося дивитися на обличчя Канта в такі моменти. Той був настільки зосереджений, що його брови щільно зсувалися. Кант продовжував повільно, але сильно штовхатися.
Байсон підняв руку, вдаривши Канта по обличчю з такою силою, що його гарне обличчя повернулося. Кант облизав губи язиком, притиснувши його до найніжнішого куточка рота. Він повернувся, поглянувши на Байсона, а потім підняв брову, ніби запитуючи, чому він вдарив його.
— Бери мене сильніше.
— Ти дійсно... особливий, Байсоне.
Але насправді біль став для нього також делікатесом. Зазвичай вони завдавали один одному болю в ліжку. Поза цими ритмічними діями Кант ставився до Байсона як до маленької принцеси.
Ставився у житті як до принцеси, але у сексі – як до раба.
Інтенсивність поштовхів значно зросла. Байсон, який до цього дивився на нього із дражливою усмішкою, почав втрачати її.
Проте він був задоволений цим.
Закохавшись у цю людину, Кант перестав стримувати свою силу, а стогони Байсона свідчили про те, що той теж отримував задоволення.
— Якщо хочеш, щоб було жорстко, просто скажи мені. Не потрібно злити.
— Але так ти граєш роль розлюченого, ревнивого хлопця.
Кант збільшив інтенсивність своїх поштовхів, рухаючись так швидко, що було важко встигати за ритмом. Він штовхався так сильно, що Байсон не міг більше говорити і дражнити його, все, що він міг робити, це лежати і стогнати.
Чи достатньо добре він зіграв роль ревнивого хлопця? Він запитає про це Байсона, коли той прийде до тями. Бо поки що Байсон лежав під ним, повністю знесилений. Якщо він хотів, щоб Кант був з ним жорстким, то Кант обов'язково дасть йому те, чого він хоче!