— Нехай Бог огорне вас своїм божественним захистом, – гукнув я останньому селянинові, махаючи рукою, коли вони розходилися.
На цьому ранкова служба закінчилася, адже пообіді в сусідньому селі мало відбутися весілля.
Тільки-но я зачинив церковні двері, думаючи про те, що маю перевірити розклад, як мене обійняли ззаду.
— Боже... Помаранче, припини. Ми сьогодні зайняті…
— Але ж все вже готово, чи не так? Ми всього лише їдемо в сусіднє село, у нас ще вдосталь часу.
Це правда, і навколо все одно нікого не було, але на дворі все ще була середина дня.
Помаранч липнув до мене, як клей, майже кожного дня, і до того ж на священній землі. Це створювало мені певні проблеми.
— Поглянь на себе, ходиш з такою сексуальною дупою, навіть під час молитви... Скільки людей на це дивляться і пускають слину?
— Що? Ти єдиний тут такий збоченець, Помаранче. Ти справді священик із такими то думками? Агов, ах... Вай... Зупинись...
Помаранч не вагаючись запхав руку мені в штани і почав мацати мій зад.
Залишки ранку витекли з нього, і я видав дивний стогін.
— Те, що твоя дупа повна мого насіння, і те, як ти реагуєш на мої ласки, ух-х, це за межами сексуальності. Я не можу більше терпіти... Я наповню тебе знову.
Він притиснув мене до вівтарного столу, і хоча я схопив його за руку, але перш ніж я встиг перевести подих, він зняв з мене труси і притиснув свій ерегований член до мене.
Мене завжди дивувало, як йому це вдавалося так швидко? Я міг лише припустити, що він володіє особливими навичками знімання білизни.
— А-ах... А-а-ах-х-х.. Досить... Він занадто великий, ти не можеш просто... запхати його всередину...
— Я знаю, що тобі це подобається. Поглянь... Ти так легко мене проковтнув. Все, чим я наповнив тебе сьогодні вранці, виливається назовні.
У мене ввігнали гарячий кілок, але він одразу ж відчувся в мені знайомим, і Помаранч почав рухатися.
— Збо... Збочений, збочений священик... Ах... А-а-а-ах... Н-н... Ах... А-АХ.
— Саме тебе цей збоченець трахає, а ти стискаєшся і видаєш всілякі сексуальні стогони. Визнай це, тобі ж приємно, чи не так?
— Та-а-ак... Н-н-н-ах... Н-н... Ідіо-о-о-т, дуже збочений священик!...
— Ха... А якщо я скажу тобі, що я не священик?
— Ніх... Ніхто не може читати... так витончено... навіть не дивлячись... на Святе Письмо... Що ти таке кажеш... Н-н-н... А-а-а-ах!... Прямо тут, о-о-о-ох.
— Я тяжко працював, щоб вивчити все це... Мгх... На-а-а-ах... Я не... хотів, щоб ти... зненавидів мене.
Помаранч знав, де всі мої найприємніші точки, але злісно відступив назад. Я так хотів, щоб він і далі розтирав мене, що не витримав, і затряс головою, захекано благаючи його припинити це.
— Якщо... ти не хочеш, щоб я тебе зненавидів, зроби це... як слід, потри мене, я... хочу, щоб ти... зробив мені приємно...
— Хочеш цього? Ну тоді потряси своїми сексуальними стегнами і мило попроси мене про це.
Зазвичай я б надувся і дав йому ляпаса, але в цей момент я покірно прийняв це.
Я був цілком підкорений, але насправді відчував себе досить добре.
Я обернувся і подивився на Помаранча, крутячи стегнами, як мені було наказано.
— Помаранче.. Я кохаю тебе.
Адамове яблуко Помаранча підскочило вгору-вниз, і я почув, як він ковтнув.
Твердий член Помаранча смикнувся, коли він глибоко встромився мені в дупу. Щось гаряче розлилося всередині мене, і я здогадалася, що він, схоже, кінчив.
— Чорт забирай, Ране...
Я вигукнув:
— Ти кінчив? Як мило.
— Чорт забирай, це ти милий! Краще приготуйся! Я трахатиму тебе дуже сильно!
— Воу... Щ... Ах... Ах... Ах-ха...
Це я розпалив цей вогонь, але після цього він продовжував доводити мене до оргазму раз за разом, в результаті я ледве тримався на ногах, тож плани на вечір, принаймні для мене, були повністю скасовані.
Ми робили це знову і знову, а потім Помаранч піднявся і, з бадьорим і свіжим виразом обличчя, сказав, що прямуватиме до сусіднього села, на що я хрипким голосом обізвав його ідіотом, але він лише обернувся з радісною усмішкою і пішов, а я впав назад на ліжко, геть виснажений.
***
Тепер, коли наше кохання виявилося взаємним, було вирішено, що Помаранч житиме зі мною в моєму домі.
Звісно, як тільки ми це здійснили, стало очевидно, що ми закохані, і ми почали отримувати багато привітань від знайомих.
Вони навіть казали, що було б непогано, якби ми одружилися, але злочинцям не можна одружуватися, тож ми не могли стати офіційною парою.
Як на мене, шлюбні звичаї не варті того, щоб про них турбуватися, і навіть Помаранч сказав, що йому достатньо просто бути зі мною, тож я не відчував ніякої самотності.
Помаранч був таким же мовчазним, як завжди, але він, здавалося, розквітнув, ставши обурливо сексуальним і випромінюючи це на кожному кроці.
Хоча для всіх інших він був таким же незворушним і невиразним, як і раніше, через що я часто виглядав стурбованим, але насправді я був щасливим.
У мене було лише легке передчуття, але здавалося, що він не був простим священиком. Здавалося, в його житті щось відбувалося, що також могло бути пов'язаним з обставинами його походження.
Але я не хотів випитувати його про це. Я вирішив бути з ним, незважаючи ні на які обставини.
Того дня ми перестаралися, і мої ноги спочатку не слухалися, але до вечора я зміг пересуватися, тож почав готувати вечерю.
Я наварив багато супу, який любив Помаранч. Уявивши щасливий вираз його обличчя, коли він відкриє кришку, я усміхнувся сам до себе.
Аж тут ззовні почувся гуркіт.
Неприємний стукіт не припинився, але Помаранч мав грубу манеру поводження з речами, і я подумав, що, можливо, він просто випадково перекинув стілець надворі.
Я поспішив до парадного входу і відчинив вхідні двері, де, як і очікувалося, побачив Помаранча.
— Ласкаво прошу додому.
— Я повернувся.
— Як пройшла весільна церемонія? Все закінчилось добре?
— Так, це була гарна молода пара. Я залишився під враженням. Вони просили мене залишитися, але я відмовився. Зрештою, вдома на мене чекає коханий.
Поставивши свою велику сумку на підлогу, Помаранч підійшов до мене і поцілував у чоло.
Він, мабуть, біг додому, бо від нього трохи пахло потом.
— У мене є дещо для тебе. Твоє улюблене, Ране.
Він поклав згорток на стіл, і з нього висипалися різнокольорові круглі цукерки.
— Ох! Цукерки! Їх же можна їсти тільки на весіллях, правильно? Зрештою, ти добре мене знаєш. Ти найкращий, Помаранче.
— Коли я йшов, ти обізвав мене ідіотом.
— М-м-м, ти не ідіот. Ти мені подобаєшся, дуже подобаєшся.
Помаранч трохи надувся, тож я обійняв його і поцілував у пухкі щоки.
Помаранч щасливо усміхнувся і ніжно поклав руку мені на голову.
У цей момент я відчув, що в моїх грудях защеміло, і я приклав руку до серця.
Я почув, як калатає моє серце, і помітив, що мене наповнює тепло.
— Що з тобою? Тобі погано?
Оскільки я так раптово застиг, Помаранч з тривогою в очах розглядав мене.
— Ні, я просто подумав, що я такий щасливий...
Занепокоєння в очах Помаранча перетворилося на лагідну усмішку.
— Справді? Я теж.
У моїх грудях вже давно зяяла діра.
Крижаний вітер завжди пронизував моє серце, але раптом мене наповнило тепло.
Я зрозумів, що це тепло – щастя.
І поруч був дехто, хто відчував це щастя разом зі мною.
Наповнюючись ще більш теплими почуттями, ми усміхнулися один одному, а потім розділили найсолодший та найщасливіший поцілунок.